/>
на тему«Вільні економічні зони та структурна перебудова економіки України»
План
Типи спеціальних (вільних) економічних зон, створених в Україні
Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне становище
Порівняльний аналіз можливостей для суб`єктів господарювання
Деякі проблеми формування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні
3. Структурна перебудова народного господарства України в умовах переходу до ринкових реформ
2.1. Типи спеціальних (вільних) економічних зон, створених в Україні.
Україна має виключно вигідне географічне положення, пов`язане з її близькістю до світових, зокрема, європейських ринків (у тому числі, центрально — та західноєвропейського), до значних постачальників сировини (зокрема, Росії). Наявна розвинута система транспортних комунікацій та суттєві власні природні багатства: Україна краще забезпечена найважливішими сировинними ресурсами, ніж такі великі європейські держави, як, наприклад, Німеччина, Франція, Італія. В країні відносна політична стабільність, принаймні немає ані війн, ані збройних конфліктів. Україна має солідний трудовий, науковий та науково-технічний потенціал. Тобто присутні багато факторів, сприятливих для іноземних інвесторів та для розвитку міжнародного співробітництва.
В Україні вже створена певна правова база. Як вже відзначалось, Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” прийнято у жовтні 1992 р. У 1994 р. урядом затверджено Концепцію створення цих зон в Україні. Це були тільки перші кроки, зроблені до світового рівня.
Першою з таких стала зона “Сиваш” — впроваджуваний за ініціативою Кабінету Міністрів України в Автономній Республіці Крим локальний економічний експеримент на території Красноперекопського району та м. Армянська.
Слід відзначити, що СЕЕЗ “Сиваш” відноситься до підприємницької ВЕЗ і спрямована на пожвавлення малого та середнього бізнесу у депресивному районі за рахунок створення сприятливих умов для вільної торговельно-економічної діяльності підприємцям та надання пільг для створення нових виробництв.
Рішення про утворення північно-кримської спеціальної експериментальної економічної зони “Сиваш” Верховна Рада України прийняла у березні 1996 р. СЕЕЗ ”Сиваш” має спеціалізацію на виробництві експортноспроможної продукції хімічної промисловості у містах Армянську та Червоноперекопську, також на вирощуванні рису на зрошуваних землях радгоспів Червоноперекопського району.
Так у місті Армянську — своєрідному “місті-супутнику” двох найбільших хімічних підприємств — Кримського ВО “Титан” та Сивашського аніліно-фарбового заводу за їх рахунок формується 90% місцевого бюджету. Найбільш потужними підприємствами Червоноперекопська є Кримський содовий та Перекопський бромний заводи, а також завод по переробці вторинної полімерної сировини “Полівтор”, за рахунок яких формується 70% місцевого бюджету. Саме за рахунок пільгового оподаткування цих суб’єктів СЕЕЗ і формується початковий капітал для розвитку інфраструктури зони. Завдяки створенню цієї СЕЗ вдалось зберегти близько 2,5 тис. робочих місць і створити 400 нових. Для Криму це важливо. За два роки зареєстровано 11 суб`єктів СЕЕЗ. Всього ж кількість підприємств, що мають наміри працювати в СЕЕЗ “Сиваш” — 22. За структурою зайнятості лідирують підприємства хімічної промисловості, сільського господарства, будівництва та транспорту.
Червоноперекопський регіон виконує важливу роль опорного центру, оскільки:
розташувавшись на території, в надрах якої є важливі сировинні ресурси Сивашу та солоних озер, він має перспективу промислового розвитку, в тому числі експортноспроможніх виробництв;
у зв’язку з особливо сприятливими транспортними умовами він забезпечує транзитні зв’язки між крупними територіально-господарчими комплексами та містами колишнього СРСР в рамках кооперації їх підприємств, що сприяє розвитку промисловості і немісцевого значення;
виходячи з розвинутої ринкової інфраструктури, що включає в себе також Червоноперекопську митницю, яка входить до єдиної системи держмитконтролю України, він має тісні зв’язки з оточуючою територією у виробничій, організаційно-господарській і торговельно-розподільчій сферах.
Лише у минулому році у сфері впровадження ВЕЗ в Україні відбулись певні зрушення. 18 червня 1998 р. указом Президента була створена СЕЗ “Славутич”, а у грудні – СЕЗ “Закарпаття”. 6 жовтня Верховна Рада прийняла Закон “Про створення СЕЗ туристично-рекреаційного типу “Курортополіс Трускавець”, а у грудні — “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, що передбачає створення СЕЗ “Донецьк” та “Азов”. У січні цього року Верховна Рада прийняла Закон “Про створення СЕЗ “Яворів”.
Зони у Донецькій області створені на 60 років. СЕЗ “Донецьк” розташована на півдні Донецької області, площа – 466 га, СЕЗ “Азов” – на півдні м. Маріуполя, площа – 314,8 га.
До територій пріоритетного розвитку віднесені міста Вугледар, Горловка, Дзержинськ, Димитрів, Добропілля, Донецьк, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Червоноармійськ, Макіївка, Маріуполь, Новоградівка, Селідове, Сніжне, Торез, Шахтарськ, а також Волновахський і Маріїнський райони. На територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності терміном на 30 років. СЕЗ “Донецьк” та “Азов” не входять до цих територій.
На території СЕЗ, як і на територіях пріоритетного розвитку встановлено спеціальний пільговий митний та податковий режим діяльності. Постановою КМУ від 27.07.98р. затверджено перелік пріоритетних видів діяльності на території СЕЗ. До таких відносяться:
сільське господарство;
видобуток вугілля, нафти і газу;
видобуток кольорових металів, піску, глини;
розробка кам’яних кар’єрів;
харчова, текстильна, шкіряна, деревообробна і паперова промисловість;
коксохімія;
виробництво гумових і пластмасових виробів;
металургія і металообробка;
виробництво машин, електричного, електронного, транспортного устаткування;
виробництво електроенергії, газа і води;
будівництво.
Затверджено також Положення про порядок розгляду і схвалення інвестиційного проекту, видачі дозволу на здійснення діяльності в СЕЗ.
Спеціальна економічна зона “Яворів” створена на період до 01.01.2020 року в адміністративно-територіальних межах Яворівського району Львівської області (за винятком території військового полігону та військових частин). СЕЗ “Яворів” поєднує в собі комплексну виробничу, митну зону та технологічний парк. Спеціальна зона “Закарпаття” також поєднує комплексний виробничий та митний напрям. Її створено строком на 20 років.
Слід відмітити, що зони пріоритетного розвитку створені у районах з вкрай важкою соціально-економічною ситуацією і є по суті інструментом виживання цього регіону, коли за рахунок надання пільг уряд сподівається залучити необхідні кошти для здійснення невідкладних стабілізаційних заходів. Окрім Закарпаття та низки районів Донецької області також ситуація склалась на сьогодні в окремих районах Луганщини, Волинської та Кіровоградської областей.
Вже відмічалось, що Україна має вагомі передумови створення ВЕЗ. Якщо взяти хоча б той же Крим, то не на півночі, де створена СЕЕЗ “Сиваш”, а саме на його півдні, тобто на Чорноморському узбережжі Криму, існують ідеальні умови для створення ВЕЗ рекреаційного, а інколи і комплексного характеру. Вже з початку 1993 р., тобто п’ять років проводиться робота по створенню ВЕЗ “Севастополь”. Ще 25 лютого 1993 р. своїм розпорядженням президент України доручив Кабінету Міністрів до 1 квітня того ж року підготувати і подати на розгляд Верховної Ради проект Закону України “Про статус спеціальної економічної зони міста Севастополя”.
На початку 1994 р. експертами фірми “Мейтленд” (Англія та Люксембург) було проведено додаткову оцінку можливості створення ВЕЗ “Севастополь” на основі вивчення ТЕО її проекту, розробленого робочою групою міськради та місцевої адміністрації, і безпосереднього огляду об’єктів, що включено в проект. Було дано позитивне укладення про доцільність реалізації проекту. А у відповідному протоколі рекомендувалося проведення поглибленої міжнародної експертизи для створення міжнародного консорціуму з підключенням експертів інших “країн ЄС та авторитетних міжнародних органів рівня ООН, ЄБРР та інших”.
У березні 1995 р. Президія Верховної Ради України дала позитивну відповідь на питання про створення ВЕЗ “Севастополь” і прийняла постанову про внесення відповідних пропозицій на розгляд Президента. Влітку того ж року вийшло розпорядження вже нового Президента України, у якому разом з підготовкою проекту Комплексної програми стабілізації соціально-економічного стану міста Севастополя розглядались питання проведення економічного експерименту по створенню зони вільного підприємництва на його території. Але внаслідок різних обставин, перш за все політичного та воєнно-політичного характеру, це питання і досі не вирішено.
Подальший пошук компромісного варіанту призвів навіть до відмови від назви “міста руських моряків” і заміні його на назву мису, на території якого передбачалось створення локальної ВЕЗ “Манганарі”, ТЕО якої теж розглядалося кілька років. Для міжнародної оцінки доцільності створення локальної ВЕЗ у Севастополі були підключені експерти ЄБРР – голландська консалтингова фірма “GEM”, котрі також дали позитивне укладення.
Влітку 1996 р. було підготовлено тритомний проект локальної ВЕЗ, у якому було представлено усю необхідну документацію, включаючи ТЕО. В проект у якості суб’єктів зони входив комплекс підприємств, розташованих в морському рибному порту та на прилеглих до нього територіях бухти Камишова загальною площею 350 га землі та водної акваторії моря. Проект описував, по суті, ВЕЗ виробничо-експортного характер. У перспективі, з вирішенням багатьох питань загальнополітичного і воєнного характеру, перш за все у відносинах України з Російської Федерацією, вона може розширитися до зони комплексного характеру, перетворивши місто Севастополь в український Гонконг. Не дивлячись на те, що на протязі багатьох років роботою по створенню різноманітних проектів ВЕЗ “Севастополь” керував перший заступник міської адміністрації, який в останні роки життя став її головою, їх матеріальне втілення так і не відбулося на протязі шістьох років. І на сьогодні питання залишається відкритим: продовжується пошук альтернативного шляху виживання майже півмільйонного міста.
Велику перспективу для розвитку ВЕЗ, насамперед рекреаційного характеру, мають інші курортні міста Криму — Ялта, Євпаторія, Феодосія, Алушта та ін. Створення тут ВЕЗ передбачено проектом, що має назву “Кримський” і який зараз розглядається у Кабінеті Міністрів України. Є перспективні території для створення ВЕЗ і в інших районах Чорноморського узбережжя — таких великих містах, як Одеса та Миколаїв, а на Азовському узбережжі — у Маріуполі та Бердянську.--PAGE_BREAK--
ВЕЗ можуть стати реальними епіцентрами технологічного прориву України на якісно новий, сучасний рівень виробництва конкурентоспроможної продукції, сприяти її участі у міжнародному поділі праці як виробника високотехнологічної продукції, так як Україна має широкі можливості створення ВЕЗ науково-технологічного характеру.
Відмінна риса цього типу ВЕЗ полягає у тому, що метою їх створення є мобілізація усіх доступних матеріальних та трудових ресурсів для прискорення передачі нових високих технологій у промисловість, забезпечення нових робочих місць, диверсифікація економіки у регіоні і у країні в цілому. У сучасній літературі їх називають технологічними парками, технополісами, науковими парками, технологічними центрами, діловими центрами. Обов’язковою умовою створення науково-технологічних ВЕЗ є наявність у регіоні значного науково-технічного потенціалу. Таким потенціалом (на жаль сьогодні повністю не задіяним) володіють не лише регіони індустріального сходу України (насамперед, Харків, Київ, Дніпропетровськ), але й Львівська область та Автономна республіка Крим.
Вже на сьогодні існує кілька ініціатив прикордонних з РФ регіонів щодо створення на їх території ВЕЗ, перш за все, торговельно-економічних з послабленим митним та податковим режимом. Так, ВЕЗ “Азов”, яка створена відповідно до ухваленого Верховною Радою і підписаного Президентом України Законом “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” включає до себе три точкові локальні зони у місті Маріуполі ( частина території судноремотного заводу, риболовецький порт та аеродром), де здійснюватимуться операції з обробки транзитних вантажів та виробництво продукції на експорт, може стати основою для створення комплексної спеціальної зони у перспективному трикутнику Донецьк-Маріуполь-Ростов-на-Дону.
Вигідне, з точки зору транспортних перевезень, геополітичне розташування України зараз не використовується в повній мірі. Тому, у подальшому, рішення про створення зовнішньоторговельних зон доцільно розглядати у взаємозв’язку з питаннями щодо створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів, як основних об’єднуючих елементів у складі цих коридорів.
Транспортний коридор Балтика-Чорне море та Євро-Азійський транспортний коридор, як єдине ціле, залучать в Україну потужні транзитні потоки, включаючи зв’язки Південної Азії та Африки з Європою, зв’язки Близького Сходу з Європою, зв’язки Середньої Азії з Європою та створять одну з найбільш перспективних для України транспортних артерій міжконтинентального значення.
У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані декілька вільних зон. Зокрема, це стосується проектів створення міждержавної ВЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Аджалик” та ВЕЗ “Антарктика” в Іллічевську. (наприклад, як ВЕЗ “Інтерпорт-Ковель” у Волинській області, ВЕЗ “Порто-Франко” в Одесі).
У складі цих коридорів потенційно можуть бути розташовані кілька вільних зон. Частково, це стосується проектів створення міждержавної СЕЗ “Рені-Галац-Джурджулешти”, ВЕЗ “Аджалік” та ВЕЗ “Антарктика” у Ільчивську.
Так, спеціальну економічну зону “Інтерпорт-Ковель” називають новим центром для нової Європи. Через транспортно-складський центр цього “порту” на суші підуть потоки вантажів з усієї Європи. У центрі буде проводитися комплексна обробка, перевалка з одних видів транспорту на інші, включаючи й перехід з вузьких європейських залізничних шляхів на широкі вітчизняні. Окрім того, буде організовано зберігання вантажів та виконання багато інших послуг. Достатньо сказати, що подібний “Інтерпорт” не має аналогів у країнах СНД.
Наприкінці 1998 р. вийшов указ Президенту України про створення ВЕЗ у Ренійському торговому порту, котра повинна стати першим етапом формування міжнародної спеціальної економічної зони “Рені-Галац-Джурджулешти”. Регіон Ренійського морського торговельного порту представляє особливий інтерес для України за своїм геополітичним розміщенням, як південний прикордонний транспортний вузол країни, що відрізняється перспективністю транспортних зв’язків. Ренійський морський торговельний порт знаходиться на перетині чотирьох транспортних коридорів: № 7 і № 9 за Крітськими угодами ЄС, а також глобальних коридорів — Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) та Євро-Азіатського транспортно-комунікаційного коридору. Вже сьогодні він має прямий зв’язок з 14 європейськими країнами, список яких може швидко поширитись за межі Європи завдяки прямому виходу до Чорного моря, а також до інших водних акваторій.
Саме цими особливостями обумовлюється активний інтерес до регіону у трикутнику Рені (Україна) – Галац (Румунія) – Джурджулешти (Республіка Молдова) з боку трьох сусідніх держав. При цьому кожна з них володіє своєрідними «ключами» до регіону. Україна контролює порт, Румунія — канал Дунай — Чорне Море, Молдова — залізничні під'їзди. Враховуючи особливий міжнародний транспортно-комунікаційний статус цього регіону уряди Румунії і Молдови вже давно розпочали самостійно впроваджувати активні заходи. Про це зокрема свідчить і намагання Молдови побудувати свій нафтовий термінал, з тим, щоб не бути пов'язаною безпосередньо з Ренійським портом. Але подібні намагання водночас засвідчили і неможливість одноособово ефективно вирішити весь комплекс проблем. Головна ідея співробітництва трьох країн, зокрема через створення міжнародної спеціальної економічної зони “Рені – Галац — Джурджулешти” полягає у тому, що активізувати вантажопотоки через український морський порт, румунський морський канал та молдавську залізницю, хоча це не виключає збільшення ступеню використання інших видів транспорту.
При цьому Україна має цінувати те, що вона володіє найбільш важливою складовою — інфраструктурою обслуговування транспортних потоків. При належному використанні завдяки саме цьому вона може утвердити свій вплив на діяльність регіону і транспортних коридорів взагалі. Адже відомо, що функціонуючі транспортні потоки у силу їх інерційності досить важко переорієнтувати на нові напрямки. Намагання ж усунутися від активної економічної політики у регіоні призведуть до того, що монопольне місце України займе одна з сусідніх держав, або ж транснаціональні корпорації. Як писав відомий американський вчений — системолог Рассел Акофф: “Плануйте. Інакше спланують вас.”
В регіоні Ренійського торгового порту зосереджені інтереси багатьох держав, в першу чергу України, Росії, Румунії та Молдови. З огляду на велике стратегічне значення даного регіону, доцільним та першочерговим для реалізації державної програми створення та функціонування міжнародних транспортних коридорів є розробка та реалізація саме проекту міжнародної спеціальної економічної зони «Рені (Україна) — Галац (Румунія) — Джурджулешти (Республіка Молдова)”. Але у зв’язку з екологічною катастрофою на Дунаї, викликаною війною у Югославії, її реалізація стала досить проблематичною.
У складі транспортних коридорів ЄС №№ 3, 5, 7, 9 можуть бути розташовані декілька вільних зон. Зокрема, це проекти створення ВЕЗ “Мостиська”, ВЕЗ “Жовква”(Наприклад, як ВЕЗ “Яворів” у Львівській області, ВЕЗ “Закарпаття” та інші).
За попередньою оцінкою потенційні можливості по залученню додаткових міжнародних транспортних потоків достатньо великі. Обсяг цих перевезень вже в найближчий час може бути збільшено на 25-30%, а в перспективі, з наданням достатніх та якісних послуг і приведенням транспортної інфраструктури у відповідність з міжнародними вимогами, перевезення можуть бути збільшені в декілька разів.
Відповідно зростуть і валютні надходження в державний та місцеві бюджети, суми яких за попередніми розрахунками може досягти декількох мільярдів американських доларів.
Викладене вище – це так би мовити міфологічний погляд на ситуацію. Які ж реалії?
Світовий досвід у цій сфері свідчить, що поряд зі значними успіхами ВЕЗ є і невдалі спроби. Так, неефективними виявились ВЕЗ, створені, наприклад, у Польщі та Індії. Основними причинами цього є певні прорахунки, що були допущені ще на стадії проектування. До найбільш розповсюджених недоліків та прорахунків можна віднести:
невдалий вибір місця розташування зони;
недостатня увага до базової інфраструктури ( тобто відсутність необхідного рівня шляхів сполучення: автомобільних доріг, повітряного сполучення; недостатній рівень розвитку телекомунікацій та електропостачання);
недостатні інституціональні зв’язки між адміністрацією зони та тими державними установами, які причетні до створення пільгових режимів ( такими, як, наприклад, міністерство фінансів, митний комітет, міністерство економіки тощо).
В Україні до таких причин приєднується ще дуже суттєва – глибока економічна криза. Саме враховуючи кризовий стан української економіки, радник представництва Світового Банку в Україні, Джон Хансен висловив думку, що створення ВЕЗ в Україні може призвести до небажаних негативних наслідків, так як поглибить дефіцит бюджету. На його думку, вільні економічні зони не здатні відіграти вагому роль в такій гострій економічній ситуації, яка існує в Україні сьогодні.
Вже відмічалось, що процес створення ВЕЗ в Україні до 1999 року практично не відбувався. Навіть єдина СЕЕЗ “Сиваш”, яка успішно функціонувала останні чотири роки і суб’єкти підприємницькій діяльності якої почали давати прибуток, а у містах Червоноперекопську та Армянську суттєво знижено рівень безробіття і, відповідно, промисловість подолала кризовий стан, — ця зона була практично позбавлена податкових пільг. Той пільговий режим, що встановлений чинним Законом України “Про деякі питання валютного регулювання і оподаткування суб’єктів СЕЕЗ “Сиваш” є абсолютно непривабливим для зовнішніх інвесторів так як не передбачає звільнення інвестицій від оподаткування на період будівництва і окупності підприємства та пільгове оподаткування у подальшому (зокрема, 50% ПДВ). Як і у цілому по Україні, це відвернуло від неї іноземних інвесторів, залучення яких на територію ПЕЕЗ “Сиваш” вже досить успішно відбувалось. Як наслідок, замість прогнозованих у ТЕО 170 нових підприємств-суб’єктів зони “Сиваш”, створено лише 6 і тільки один суб’єкт реалізує інвестиційний проект. Всього у зоні “Сиваш” затверджено до реалізації Кабінетом Міністрів України 24 інвестиційні проекти, під які залучено 5 млн.дол. іноземних та 3,4 млн. грн. внутрішніх інвестицій. Навіть при тих мінімальних пільгах, які є в СЕЕЗ “Сиваш” тут у минулому році вдалось досягти дуже суттєвого зростання промислового виробництва – на 44%. В містах Армянськ та Красноперекопськ внаслідок сталих надходжень до бюджету пенсіонери вчасно отримують пенсію, практично немає заборгованості по зарплатах.
Прийняті закони про вільні економічні зони у Донецькій області, на думку, наприклад, Німецької консультативної групи ( а Німеччина є третім за обсягами інвестором української економіки), є непривабливими для інвесторів. Передбачений ними механізм занадто обтяжений регулятивними мірами: для розвитку ВЕЗ необхідно скорочення органів контролю, надання більшої свободи інвесторам. Є неприйнятною неоднаковість підходу до підприємств різного розміру, галузей промисловості чи корпоративних фірм. Німецькі експерти вважають, що запропонований механізм призведе до створення численних нових органів влади, але обмежених стимулів до інвестування. Безумовно, зниження податкового тиску і усунення перешкод на шляху зовнішньої торгівлі є привабливим. Проте, для того, щоб ці заходи стали ефективними, істотно важливо, щоб їх супроводжували кроки з дерегуляції. Інакше є загроза того, що розвитку компаній, інвестицій і технологій – головної мети ВЕЗ – досягти не вдасться, а отже результат не буде достатнім, щоб виправдати затрати на установи та державні органи, спеціально створені для ВЕЗ.А організація СЕЗ потребує суттєвих коштів. Так, наприклад, лише аби підготувати першу частину південно-західної околиці Донецька необхідно близько 30 млн. грн. В цілому ж йдеться про створення по суті нового індустріального району коштів на що поки немає.
У світовій практиці не тільки муніципальна влада, але й адміністрація ВЕЗ не втручається у підприємницьку діяльність, що регламентується виключно відповідним законодавством. У нас усе інакше. Органи влади намагаються через податкову політику збільшити відрахування до державного або місцевого бюджету, тоді як необхідно виходити не з інтересів казни, а з забезпечення економічного стимулювання виробника.
Разом з тим перебільшені уяви про роль податкових пільг у створенні ВЕЗ, так як вони не завжди забезпечують економічне зростання. Для великих інвесторів пільги іноді мають другорядне значення на відміну від малого та середнього бізнесу, які завжди відчувають нестачу вільного капіталу. Податкові пільги та природні ресурси не завжди можуть замінити відсутність сучасної інфраструктури, яку зобов’язана створити країна, що приймає на свою територію ВЕЗ. З другого боку, завищені пільги для іноземних інвесторів можуть призвести до невиправданих збитків національної економіки, тому ставки оподаткування мають бути детально обгрунтованими.
Доцільно також підкреслити, що передбачений законом мінімальний розмір інвестицій, який надає право на пільги у оподаткуванні прибутку у 1 млн. доларів не стимулює розвиток малого бізнесу. А саме він здатний у короткий строк суттєво покращати ситуацію на ринку праці в Донецькій області, сприяти зниженню соціальної напруги, яка існує в шахтарських містечках внаслідок закриття шахт. продолжение
--PAGE_BREAK--
Крім того, створення ВЕЗ потребує наявності певних як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Зокрема, одним з визначальних чинників є широкі масштаби роздержавлення та розвитку підприємництва.
В Україні у державній власності лишилось близько 20% підприємств. В загальній кількості приватизованих об’єктів переважають підприємства групи А (об’єкти малої приватизації). Серед об’єктів державної власності їх приватизовано понад 81%, а комунальної — понад 93%. Серед приватизованих середніх та великих підприємств загальнодержавні складали 51%, а комунальні — лише 6%. Лідерами у роздержавленні є Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Одеська та Харківська області. У 1996 р. до них приєднались Луганська, Вінницька області та АРК. Аутсайдерами лишаються Чернігівська, Херсонська, Рівненська, Волинська та Закарпатська області.
Проте серед понад 6 тис. об’єктів, що не підлягають приватизації, більше половини розташовані у шести великих промислових областях — Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Львівській, Одеській, Харківській та м. Києві. З них 78% — підприємства та установи вугільної промисловості, транспорту, сільського та лісового господарства, галузей освіти і культури. Це також буде перешкоджати нормальному розвиткові ВЕЗ.
2.3. Спеціальні (вільні) економічні зони в Україні: сучасне становище.
Сьогодні в Україні, згідно з ухваленими законами, функціонують 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) у дев'яти регіонах, в яких діє спеціальний режим інвестиційної діяльності: в Автономній Республіці Крим (7 районів); у Донецькій області (22 міста і 5 районів); Волинській (3 міста і 9 районів); Закарпатській; Луганській (6 міст і 3 райони); Чернігівській області (7 районів), у містах Шостка і Харків. Найвідоміші серед них — «Донецьк» у Донецькій області, «Славутич» у Київській, «Курортополіс Трускавець», «Яворів» у Львівській, «Миколаїв» у Миколаївській області. Діють спеціальні економічні зони зовнішньоторговельної спрямованості — «Азов», «Закарпаття», "Інтерпорт Ковель", «Рені», «Порто-Франко» Одеського морського торговельного порту, «Порт Крим», а також Південнокримська експериментальна зона «Сиваш».
За даними, оприлюдненими Міністром економіки України Василем Роговим, нині з 260 інвестиційних проектів на територіях пріоритетного розвитку затверджено 166, а у СЕЗ — 941.
Отже, статистика справляє враження від кількості СЕЗ (ВЕЗ (ТПЗ), але актуальним залишається питання їх економічної ефективності та доцільності. Поки що українські СЕЗ, скоріше за все, не є проявом одного з законів діалектики німецького класика Гегеля про перехід «кількісних змін у якісні», що не завадило темі спеціальних (вільних) економічних зон стати однією з улюблених в українських аналітичних та політичних «надрах». У СЕЗ є як свої палкі прибічники, так і палкі супротивники. І справа тут не стільки у теоретичних розмірковуваннях, скільки у дійсних інтересах місцевих (регіональних) бізнес-еліт.
Дискусії щодо цих утворень точаться в Україні майже вісім років. З одного боку, у світі існує позитивний досвід, якій демонструє, що у країнах з перехідною економікою СЕЗ сприяють швидкому та вільному становленню ринкових механізмів і, за словами прихильника СЕЗ народного депутата України Валерія Коновалюка, є «моделлю для цілої країни»2. Загалом у світі частина продукції, виробленої на території СЕЗ, перевищує 5% від загального об'єму світової торгівлі. Однак, на думку опонентів українських СЕЗ відповідна «модель» спрацьовує зовсім не так, як хотілося б, зокрема на макроекономічному рівні.
Це, перш за все, пов'язано з питаннями ефективності СЕЗ, з їх спроможністю залучення іноземних інвестицій та, поруч з тим, створення умов для повноцінного розвитку секторів вітчизняної економіки у просторі вільних економічних зон, у поєднанні
з особливостями оподаткування у цих утвореннях. Торкаючись відповідних проблем, народний депутат України Віктор Пинзеник вказував: «Ми створили по багатьох куточках України певні „острівці“ з особливим режимом оподаткування, і цим самим дискримінували виробників в інших зонах. Не може держава мати кілька різних режимів оподаткування...»3. І це є доволі складною проблемою, бо логічним виявляється й те, що створення пільгових умов для окремих підприємств, галузей фактично збільшує податкове навантаження на решту виробництв, а це призводить до існування нерівних умов в оподаткуванні.
Мають місце й інші контраргументи противників СЕЗ, доречні з точки зору стратегії економічного розвитку України та реформування. Одне з основних питань щодо ВЕЗ криється у проблемах створення урядом сприятливих умов для надходження інвестицій, як внутрішніх, так і зовнішніх, по всій території України загалом, а не просто на окремих економічних «острівцях». Так, за словами Віктора Пинзеника, «вільною зоною має стати вся Україна»4. У цьому визначенні міститься й особлива специфіка ставлення до СЕЗ з боку представників МВФ. Коментуючи цю позицію, народний депутат України, голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Олександр Рябченко вказує, що «з точки зору міжнародних експертів українські ВЕЗ протиприродні і їх треба закрити. На Заході хочуть, щоб вся Україна працювала у режимі, близькому до режиму вільної економічної зони. Тобто мова йде про інвестиційну спрямованість всієї економічної політики України»5. Однак, якщо дивитися на цю ситуацію об'єктивно, сьогодні в економічному просторі України це виявляється доволі складною справою. Нагадаємо, що на початок 2000 року кількість іноземних інвестицій у розрахунку на одного пересічного українця дорівнювала 66 доларам США.
Дана ситуація, як не парадоксально, додає балів прихильникам СЕЗ. За їх логікою виходить, що поки в Україні в загалі не покращено інвестиційний клімат, СЕЗ є просто необхідними. До того ж існує й мікроекономічній бік медалі. Апеляції до нього є доволі популярними серед прихильників СЕЗ. Наприклад, на місцевому, регіональному рівні «зони», так чи інакше, уявляються прямим шляхом до розв'язання проблем безробіття, поліпшення соціально-економічної ситуації у окремо взятих «економічно депресивних» місцях. Зокрема, якщо проаналізувати економічні процеси у СЕЗ «Яворів» (створена на початку 1999 р.), можна констатувати, що до її появи місцевий комбінат сірки фактично припинив свою роботу — собівартість тонни його продукції становила 100-120 доларів, а на світових ринках її можна було придбати за 58-60 доларів. Проте, після реалізації інвестиційних проектів, собівартість сірки знизилася до 38 доларів, а рівень безробіття знизився на 10%6.
Однак, попри деякі досягнення, не можна скидати з рахунків того, що результати функціонування СЕЗ є дуже різними в окремих регіонах. Вони якісно відрізняються, зокрема, й за рівнем надходження інвестицій — чинником, якій має бути справжнім лакмусовим папірцем щодо ефективності існування СЕЗ. Зокрема, Донецька область залучила 237,7 млн. дол. інвестицій — 78% від суми, отриманої всіма регіонами України, де діють СЕЗ і ТПР. Натомість, доволі скромні інвестиційні досягнення виявилися у Луганський області (спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області запроваджено згідно з законодавчим актом 18 грудня 1998 р.) — всього 3,8 млн. дол., або 1,2% від загальної суми інвестицій по Україні і 8,7% від вартості затверджених проектів у цій області. Інша статистика у Луганській області також не справляє позитивного враження і характеризує економічну депресивність «зони» у цьому регіоні. Зокрема на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області створено всього 64 робочих місця із 1453 запланованих, тобто 4,4%. Однак, не слід забувати, що область у цілому є економічно депресивною, і невідомо, що тут було б без створення СЕЗ. Існує ще один момент у діяльності цього економічного утворення на Луганщині. За інформацією голови обласного комітету з питань розвитку території пріоритетного розвитку та інвестиційної діяльності Юрія Кононова, урядом В. Пустовойтенко було прийнято постанову, згідно з якою Луганській «зоні» дозволялося 128 пріоритетів. Проте нинішній Кабмін зменшив кількість таких пріоритетів до 28, а потім і взагалі до трьох7.
У сусідньому Донецьку завдяки СЕЗ вдалося досягти створення найбільшої кількості нових робочих місць — 3643, а по області всього — 6844 робочих місця, тобто 23% від усіх робочих місць, створених або збережених у всіх спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку в Україні.
Ці цифри підкреслюють специфіку та різний рівень ефективності СЕЗ (ВЕЗ, ТПР) в країні у різних регіонах, і доводять, що спеціальні «зонні» утворення потребують персоніфікованого економічного аналізу їх ролі у поліпшенні економічного стану у державі загалом та у регіоні, в якому вони створені. Інакше СЕЗ ризикують стати виключно «чорними дірами» загальнодержавного українського бюджету. Так, за інформацією Державної податкової адміністрації, загальні надходження податків і зборів з територій, де введено спеціальний режим інвестування, не зменшилися. До бюджетів усіх рівнів за період існування спец режимів надійшло 2970,7 млн. грн. Проте за цей же період
суб'єкти господарювання отримали пільги на суму понад 266 млн. грн.8 Отже, це зайвий раз підтверджує, що без аналізу кожної окремої «зони» доволі складно виявити їх справжню роль та ефективність, опираючись лише на відповідні статистичні узагальнення. У цьому контексті Олександр Рябченко, коментуючи потенційні можливості окремих СЕЗ на мікроекономічному рівні, цілком слушно зазначає: «Місцеві влади домагаються „свободи“, яка може стати шляхом реалізації потенціалу регіону. З одного боку, це правильно, оскільки загалом ресурсні можливості регіонів використовуються надто неефективно. Але є і проблеми, коли спеціальні умови господарювання створюються на території, абсолютно невідповідній для цього»9.
Отже, враховуючи умови МВФ щодо ліквідації СЕЗ, особливо важливо сьогодні разом з «брудною водою не виплеснути дитину», як зазначає народний депутат України Станіслав Гуренко10. Не слід забувати й того, що одним з негативних нюансів, які можуть виникнути через ліквідацію СЕЗ, є чергове розчарування інвесторів, що у нинішній складній інвестиційній реальності України є неприпустимим. Бо в окремих законах, які було ухвалено щодо СЕЗ, існування «зон» розраховано на тридцять років.
Отже, історія розвитку СЕЗ в Україні є досить бідною на переконливі позитивні приклади, тенденції їх розвитку залишаються загалом невтішними, а перспективи — невизначеними. Слід зазначити, що українським урядом сьогодні введено тимчасовий мораторій на внесення пропозицій щодо створення нових СЕЗ і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності, про що було заявлено на дні уряду у стінах Верховної Ради України 12 вересня 2000 р., який символічно майже співпав з початком роботи місії МВФ в Україні. Урядом також передбачено здійснення щомісячного комплексного моніторингу ефективності «зон». Ще одним кроком Кабінету міністрів є розгляд питання щодо припинення діяльності неефективно працюючих ВЕЗ і територій зі спеціальним режимом інвестування. Однак, слід зауважити, що сьогодні доволі важко сказати про критерії, за якими це має визначатися.
Це рішення вказує на намагання урядом знайти компроміс між прихильниками СЕЗ, насамперед місцевими керівниками та представниками зацікавлених політичних і бізнес-еліт, та вимогами МВФ щодо ліквідації спеціальних економічних зон. На разі питання «бути чи не бути» СЕЗ в Україні просунулося на кілька пунктів в урядовому порядку денному, проте складно сказати, наскільки це допоможе поновленню кредитування з боку МВФ.
2.3.1. Порівняльний аналіз можливостей суб`єктів господарювання.
Створення першої в Україні експериментальної спеціальної митної зони «Сиваш» викликане потребою вироблення нових підходів до здійснення економічних реформ в Україні, впровадження нових форм підприємницької діяльності. Запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області та у спеціальній зоні «Славутич» передбачає створення робочих місць і працевлаштування працівників, що вивільняються у зв'язку з закриттям нерентабельних шахт та Чорнобильської АЕС. Зону «Яворів» створено з метою забезпечення працевлаштування працівників Яворівського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», вирішення екологічних проблем, використання потенційних можливостей економіки регіону завдяки вигідному прикордонному розміщенню (автопорт «Краковець»).
Найпривабливіше у спеціальних зонах — наявність податкових пільг. Законодавством про СЕЗ не визначено єдиного, однакового для усіх шаблону щодо надання пільг в оподаткуванні. Так, наприклад, у СЕЗ «Славутич», територіях пріоритетного розвитку Донецької області та на території комплексної виробничої зони «Яворів» для отримання пільг в оподаткуванні чи статусу суб'єкта зони необхідно забезпечити внесення визначеного законодавством розміру інвестицій.
Існує відмінність й у підходах до ліцензування (квотування) видів діяльності і переміщення окремих видів товарів, внесення платежів до різних фондів, оподаткування доходів нерезидентів, справляння митних платежів та ПДВ при ввезенні товарів для використання на території зон. продолжение
--PAGE_BREAK--
У випадку розгляду питання оподаткування у СЕЗ, які мають статус спеціальної (вільної) митної зони («Донецьк», «Азов», «Краковець» «Технопарк», «Закарпаття»), слід звернути увагу, що тут є деякі спільні моменти при переміщенні товарів через її межі (Таблиця 2). Характерною рисою вільних митних зон є визнання їх законодавством як таких, що не є складовою митної території України, тому режим оподаткування при переміщенні товарів через кордони цих зон спільний для всіх, за винятком хіба що автопорту «Краковець»; до товарів достатньо перероблених чи вироблених на його території при ввезенні на митну територію України не застосовується звільнення від мита.
1. ПкЕЕЗ «Сиваш»
Північнокримська експериментальна економічна зона «Сиваш» створена у 1996 році, термін функціонування — 5 років. Суб'єктами зони можуть стати підприємства, які реалізують інвестиційні проекти, затверджені Кабміном. Вимог до мінімального розміру інвестицій не встановлено.
Пільги. Проекти, реалізація яких пов'язана з наданням пільг суб'єктам зони «Сиваш», затверджуються Кабінетом Міністрів України після розгляду та схвалення їх Спостережною радою з контролю за проведенням експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні.
Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності як суб'єкта зони «Сиваш» проводиться за умови затвердження Кабміном інвестиційного проекту, а також укладення суб'єктом підприємницької діяльності угоди з адміністрацією зони про реалізацію проекту, якою передбачаються зобов'язання сторін, в тому числі зобов'язання суб'єкта підприємницької діяльності стосовно відкриття рахунків в уповноваженому банку (філії банку), розташованому на території зони «Сиваш».
Підставою для звільнення сировини, матеріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), що ввозяться в Україну суб'єктами зони для потреб власного виробництва, від обкладення ввізним митом і податком на додану вартість є письмове декларування їх на митниці, що здійснює митне оформлення, як таких, що ввозяться виключно для потреб власного виробництва з метою реалізації у межах цієї зони затвердженого в установленому порядку інвестиційного проекту. Цільове призначення вантажів, що ввозяться суб'єктами зони «Сиваш», має бути письмово підтверджене адміністрацією зони «Сиваш».
Кошти, отримані за рахунок надання суб'єктам зони «Сиваш» пільги щодо сплати податку на прибуток, спрямовуються ними виключно на реалізацію інвестиційних проектів у межах зони.
Крім пільг з податку на прибуток, передбачено зменшення до 50% від діючої ставки оподаткування податком на додану вартість продукції власного виробництва.
При експорті товарів власного виробництва, перелік яких затверджений Кабінетом Міністрів України, не застосовується режим ліцензування та квотування. Звільнення щодо обов'язкового продажу на міжбанківській валютній біржі надходжень в іноземній валюті в цей час не застосовується на підставі постанови КМУ від 27.08.97 р. №937.
2. Донецька область
Метою створення в Донецькій області спеціальних економічних зон та запровадження на територіях пріоритетного розвитку (територіями оголошено 17 населених пунктів Донеччини) спеціального режиму інвестиційної діяльності є залучення інвестицій у пріоритетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування працівників, що вивільняються у зв'язку із закриттям, реструктуризацією гірничодобувних та інших підприємств, впровадження нових технологій, модернізація діючих виробництв, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури, ефективне використання природних ресурсів.
СЕЗ «Азов» та «Донецьк» створено терміном на 60 років, а території пріоритетного розвитку — на 30 років.
Суб'єкти підприємницької діяльності на територіях спеціальних економічних зон провадять підприємницьку діяльність на підставі відповідного дозволу ради. На територіях СЕЗ можуть розміщуватися об'єкти виробничої та невиробничої інфраструктури, у тому числі офісні будівлі, готелі, житлові будинки тощо. На території СЕЗ «Азов» і «Донецьк» заборонено створення казино, гральних домів та інших місць грального бізнесу.
Слід відзначити особливості підходу до мінімального розміру інвестиції. Для того, щоб отримати пільги з податку на прибуток на територіях пріоритетного розвитку, необхідно внести інвестицію у розмірі, еквівалентному 1млн доларів США. Для зон «Донецьк» та «Азов» такої вимоги не передбачено.
На території СЕЗ «Донецьк» передбачено розміщення підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та поставок їх на внутрішній ринок.
На території СЕЗ «Азов» розміщуватимуть підприємства, які здійснюють операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, доробки, сортування, пакування, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та частково на внутрішній ринок.
Зони «Донецьк» та «Азов» мають статус спеціальної митної зони, що передбачає певні особливості оподаткування при переміщенні через їх межі товарів та предметів (Таблиця 2). Митний контроль за переміщенням товарів та інших предметів через межі спеціальних економічних зон «Азов» та «Донецьк» здійснюється у порядку, передбаченому для перетину митного кордону України.
У межах територій пріоритетного розвитку спеціальний інвестиційний режим діяльності діє тільки у видах діяльності, перелік яких визначається постановою Кабміну від 27 липня 1998 р. №1165. Свідоцтво про схвалення інвестиційного проекту є підставою для укладення органом місцевого самоврядування контракту з інвестором та державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, укладення органом господарського розвитку спеціальної економічної зони договорів оренди землі, приміщень тощо.
Податок з прибутку з суб'єктів зони «Донецьк» та «Азов» справляється у розмірі 20% від об'єкта оподаткування. На територіях пріоритетного розвитку суб'єкти звільняються на 3 роки від сплати податку з прибутку, отриманого від освоєння інвестиції (на підставі окремого бухгалтерського та податкового обліку), а з четвертого по шостий рік сплачують податок за ставкою 50%. Доходи нерезидентів походженням з СЕЗ оподатковуються у розмірі 2/3 від ставки оподаткування (крім доходів від інвестицій у цінні папери, випущені за рішенням органу місцевого самоврядування). Дивіденди, що сплачуються суб'єктом зони пріоритетного розвитку інвестору, оподатковуються за ставкою 10%.
Суб'єкти зони «Донецьк» та «Азов» не сплачують збори до інноваційного та фонду соціального страхування. Суб'єкти територій пріоритетного розвитку звільняються від сплати до фонду соціального страхування до 2009 року за умови створення нових підприємств чи перепрофілювання, реструктуризації, реконструкції, модернізації старих, якщо збережуть 50% середньооблікової чисельності працівників.
Імпорт товарів для власного виробництва, а також експорт товарів повністю вироблених, достатньо перероблених (оброблених) не підпадає під режим ліцензування чи квотування.
3. СЕЗ «Закарпаття»
Спеціальна економічна зона «Закарпаття» створюється на 30 років. Створення суб'єктів підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони проводиться за погодженням з органом господарського розвитку.
На території СЕЗ «Закарпаття» розміщуються підприємства, які здійснюють операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, доробки, сортування, пакування, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та поставок на внутрішній ринок.
Суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані на території зони, не можуть мати філій, відділень, інших відокремлених підрозділів за межами зони. Забороняється створення казино, інших гральних домів (місць) та гральний бізнес.
За державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони вноситься плата, розмір якої встановлюється Закарпатською обласною державною адміністрацією за погодженням з Міністерством фінансів України. Розмір зазначеної плати є однаковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності одного виду діяльності.
У спеціальній економічній зоні «Закарпаття» встановлюється режим спеціальної митної зони, тому митний контроль за переміщенням товарів та інших предметів через межі спеціальної економічної зони провадиться аналогічно до контролю при перетині митного кордону України (особливості оподаткування при переміщенні товарів через межі зони викладено у Таблиці 2). Додатковою пільгою при ввезенні є звільнення від обкладення митом товарів (крім підакцизних), що призначені для потреб власного виробництва, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту. Кабмін має право на встановлення обмежень щодо ввезення чи вивезення окремих видів товарів.
Податок з прибутку оподатковується за ставкою 20%. Доходи походженням з зони, отримані нерезидентами, оподатковуються у розмірі 2/3 від ставки оподаткування (крім доходів від інвестицій у цінні папери, що випущені за рішенням уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування).
Надходження в іноземній валюті від реалізації продукції (робіт, послуг), вироблених або наданих у зоні, звільнено від обов'язкового продажу. Не справляється збір до інноваційного фонду, а також не підлягає ліцензуванню імпорт товарів для власного виробництва. Товари, достатньо перероблені чи вироблені у зоні, звільняються від ліцензування та квотування за умови, якщо немає обмежень по міждержавних договорах, укладених за участю України.
4. СЕЗ «Яворів»
Зона створена з перспективою діяльності на 30 років з метою залучення інвестицій для створення нових робочих місць та забезпечення працевлаштування працівників Яворівського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», що вивільняються у зв'язку зі скороченням виробництва, перепрофілювання вільних виробничих потужностей, вирішення екологічних проблем у Яворівському районі шляхом створення умов для відновлення земель, порушених техногенним впливом гірничо-хімічного виробництва, активізації підприємницької діяльності, збільшення обсягів виробництва товарів (робіт, послуг), поставок на внутрішній та зовнішній ринки високоякісної конкурентоспроможної продукції (послуг), а також впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання та розвитку інфраструктури зони, а також для розвитку експедиційно-складської, транспортно-сервісної та виробничої сфер на території автопорту «Краковець».
Структурно зона складається з автопорту «Краковець» та комплексної виробничої зони, до якої входить технопарк. Технопарк та автопорт працюватимуть у режимі спеціальної митної зони.
Суб'єктами СЕЗ «Яворів» можуть бути виключно суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які розташовані та реалізують на території СЕЗ «Яворів» інвестиційні проекти кошторисною вартістю, еквівалентною не менше 500 тисяч доларів США (крім проектів технологічного парку, де вимог до розміру інвестиції не передбачено), затверджені Яворівською районною державною адміністрацією та зареєстровані органом господарського розвитку і управління СЕЗ «Яворів» як суб'єкти СЕЗ.
Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності, встановлений у СЕЗ «Яворів», поширюється на суб'єктів зони виключно при здійсненні ними підприємницької діяльності на території СЕЗ.
Створення на території СЕЗ «Яворів» банківських установ, їх філій, аудиторських фірм, страхових та інших фінансових організацій, учасників фондового ринку, діяльність яких підлягає ліцензуванню, здійснюється в установленому законодавством порядку після попереднього погодження з Яворівською районною державною адміністрацією. продолжение
--PAGE_BREAK--
Суб'єкти СЕЗ «Яворів», які провадять свою діяльність на території СЕЗ «Яворів» без створення юридичної особи (філії, відділення, відокремлені підрозділи тощо), складають відокремлений баланс фінансово-господарської діяльності у порядку, встановленому Державною податковою адміністрацією України. Кабмін має право встановлювати обмеження щодо ввезення на митну територію України з території СЕЗ «Яворів» та вивезення з митної території України у СЕЗ «Яворів» окремих видів товарів.
Суб'єкти зони не вносять платежів до інноваційного та фонду соціального страхування. Податок з прибутку у перші 5 років реалізації інвестиційних проектів не платиться, а у наступні роки — за ставкою 50% від об'єкта оподаткування. Земельний податок у перші 3 роки також не вноситься, а у наступні роки роботи — за ставкою 50%. Суб'єкти зони, що реалізують проекти на землях, порушених діяльністю державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка», від земельного податку звільнені взагалі.
Звільнено від сплати мита та ПДВ операції з ввезення устаткування, обладнання, деталей та комплектуючих до них, які переміщуються на територію зони з метою реалізації інвестиційного проекту.
Обкладення митними платежами товарів (предметів), що переміщуються на територію технопарку та автопорту, провадиться виходячи з особливостей статусу спеціальної митної зони (Таблиця 2).
5. СЕЗ «Славутич»
СЕЗ створена на період до 1 січня 2010 року з метою створення нових робочих місць для працевлаштування персоналу Чорнобильської АЕС, що вивільняється у зв'язку з достроковим виведенням її блоків з експлуатації.
На території зони «Славутич» можуть провадитися всі види господарської діяльності, за винятком тих, що заборонені законами України. Суб'єктами СЕЗ «Славутич» можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності, зареєстровані адміністрацією зони, що реалізують інвестиційні проекти, затверджені у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Слід звернути увагу на певну особливість затвердження інвестиційних проектів. Інвестиційний проект кошторисною вартістю до 5 млн. гривень розглядає та затверджує адміністрація зони «Славутич» у визначеному нею порядку. Інвестиційний проект кошторисною вартістю від 5 млн. до 10 млн. гривень розглядає адміністрація зони «Славутич».
Схвалений адміністрацією проект разом з відповідним висновком подається до Мінекономіки. Мінекономіки і Мінфін разом із залученими центральними органами виконавчої влади розглядають у місячний термін інвестиційний проект і в разі визнання доцільності його реалізації затверджують інвестиційний проект. Інвестиційний проект кошторисною вартістю понад 10 млн гривень подається адміністрацією зони «Славутич» на розгляд Мінекономіки. Мінекономіки і Мінфін разом із залученими центральними органами виконавчої влади розглядають у місячний термін інвестиційний проект і у разі схвалення подають його до Кабінету Міністрів України з проектом відповідного рішення.
Банківські установи, аудиторські фірми, страхові, фондові та інші фінансові організації, діяльність яких підлягає ліцензуванню, утворюються після попереднього погодження з адміністрацією зони. При цьому за видачу відповідних ліцензій вноситься плата, розмір якої визначається адміністрацією зони «Славутич» за погодженням з Міністерством фінансів України, за винятком розміру плати за ліцензії на здійснення банківських операцій. Перелік видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню на території зони «Славутич», визначається Кабінетом Міністрів України.
Для отримання пільг з прибуткового та земельного податку розмір інвестиції повинен становити не менше 200 тис. доларів США. Суб'єкти зони звільнені від сплати податку на прибуток на перші 2 роки з моменту реєстрації, якщо середньооблікова чисельність вивільнених працівників Чорнобильської АЕС у складі підприємства не менша 50%, але не менша 10 чоловік та фонд оплати праці яких становить не менше 25% від суми витрат на заробітну плату. Наступні 3 роки податок на прибуток сплачується у розмірі 50%.
Доходи нерезидентів оподатковуються у розмірі 2/3 ставки (крім інвестицій у цінні папери, випущені за рішенням органів місцевого самоврядування). Не вносяться збори до інноваційного та фонду соціального страхування. Податок на додану вартість і мито з товарів (крім підакцизних), що ввозяться для потреб власного виробництва, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту, не справляється.
Окремі види діяльності на території зони підлягають ліцензуванню. Перелік таких видів визначається Кабміном (на час написання матеріалу ще не був опублікований).
6. СЕЗ «Курортополіс Трускавець».
Зона створюється на 20 років. Початок функціонування — 1 січня 2000 року. На території зони можуть провадитися всі види підприємницької діяльності, за винятком заборонених законами України.
Суб'єктом зони можна стати за умови внесення інвестиції у розмірі, еквівалентному 500 тис. доларів США.
Затвердження виконавчим комітетом Трускавецької міської ради інвестиційного проекту та укладення договору щодо умов його реалізації є підставою для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності органом господарського розвитку і управління як суб'єкта СЕЗ «Курортополіс Трускавець», укладення договорів оренди землі, приміщень тощо. Порядок укладення договору (контракту) визначається Трускавецькою міською радою.
На території СЕЗ «Курортополіс Трускавець» державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється у встановленому законодавством порядку. Орган господарського розвитку видає суб'єктам СЕЗ «Курортополіс Трускавець» свідоцтво про реєстрацію (при цьому справляється плата, розмір якої встановлюється Трускавецькою міською радою), що підтверджує право на отримання пільг, визначених законодавством про зону. Спеціальний правовий режим підприємницької діяльності поширюється на суб'єктів виключно під час здійснення ними підприємницької діяльності на території зони.
Протягом перших 3-х років суб'єкти зони не сплачуватимуть податок на прибуток, а наступні 3 роки — у розмірі 50% від діючої ставки оподаткування. Плата за землю не вноситься протягом визначеного в інвестиційному проекті періоді освоєння земельної ділянки (планування території, будівництва об'єктів інфраструктури) та вноситься у розмірі 50% у наступні 10 років.
Звільнено від обов'язкового продажу надходження в іноземній валюті від продажу продукції, робіт, послуг, вироблених або наданих на території СЕЗ.
Податок на додану вартість та мито не справляється при ввезенні на територію зони зареєстрованих в Україні лікарських засобів, перелік яких визначається Кабміном, а також з устаткування, обладнання, комплектуючих до них, програмного забезпечення об'єктів інтелектуальної власності для потреб власного виробництва, пов'язаного з реалізацією інвестиційного проекту.
Створення на території СЕЗ «Курортополіс Трускавець» комерційних банків, їх філій, аудиторських фірм, страхових, інших фінансових організацій, учасників фондового ринку, діяльність яких підлягає ліцензуванню, здійснюється у встановленому законодавством порядку після попереднього погодження з виконавчим комітетом Трускавецької міської ради. Суб'єкти зони, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи (філії, відділення, відокремлені підрозділи тощо), за результатами роботи складають відокремлений фінансово-господарський баланс у порядку, встановленому Державною податковою адміністрацією України.
Надання дозволів на спеціальне використання мінеральних вод у позакурортній практиці здійснюється виконавчим комітетом Трускавецької міської ради на конкурсній основі.
На території СЕЗ «Курортополіс Трускавець» справляється курортний збір з осіб, які прибули за путівками та курсівками в санаторії, будинки відпочинку, пансіонати та інші санаторно-курортні установи, в розмірах, встановлених законодавчими актами України.
Структурна економіки України в умовах переходу до ринкових реформ.
Кризовіявища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтансифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи вир-ва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад вир-ва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.
Відносно високий рівень розвитку ек Укр може забеспечити їй ек незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної ек оцінки матеріально-сировинної бази. На сьогодні масштаби освоєння ресурсів і розвитку гірничовидобувної пром в країні стали одним з найочевидніших свідчень сировинного спрямування її ек. Видобуток 40 основних видів корисних копалин перевищує 1 млрд т на рік, або майже 5% світового обсягу.
Значні природні багатства та високий рівень освоєння їх визначають об”єктивно високу частку галузей мінерально-сировинного комплексу в ек Укр. Постає питання, як має здійснюватися ця роль в умовах структурної перебудови нар госп.
Якщо реалізувати політику пріорітетної підтримки мінерально-сировинних галузей нар госп, то, враховуючи наш виробничий потенціал, можна збільшити валютні фонди країни. Проте, спрямовуючи на це значні кошти при великій фондомісткості цих галузей, Укр надовго закріпить за собою роль сировинного джерела для інших країн, тобто постачальника сировини при нерівноправних ек відносинах.
Ціни на мінеральну сировину в країні занижені. Однак, незважаючи на вагомість запасів більшості традиційних для нас видів корисних копалин, великі масштаби видобутку за ряд років призвели до виснаження найбільш якісної і рентабельної частини запасів вугілля, залізних руд, окисних марганцевих руд, самородної сірки, інших корисних копалин. Тому на тривалу перспективу слід врахувати звуження ресурсних можливостей Укр з багатьох видів корисних копалин. Звідси випливає завдання: виходячи з реальної ціни вітчизняної мінерально-сировинної бази, здійснювати диференційну інвестиційну політику длоя забеспечення внутрішніх потреб і стварення експортного потенціалу. Тут потрібні насамперед гаолого-ек переоцінка виявлених запасів корисних копалин, обгрунтування пріорітетних напрямів розвитку й освоєння сировинної бази, інтенсивніші методи використання її.
Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до ньоготрудових і матеріальних ресурсів, пріорітетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції, орієнтацію на задоволення соціальних і ек потреб населення. Інвестеційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів на будівництво гірничих підприємств.
Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для нар госп продукції. Це насамперед пові високотехнологічні метали, меліоранти, сорбенти, буд матеріали тощо. Пріорітетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи вир-ва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Великі комбінати повинні експлуатувати невеликі, розташовані поряд з ними родовища, які досі вважали нерентабельними.
Слід звернути увагу на доцільність створ малих підприємств з незакінченим циклом вир-ва. Прикладом подібної стрвтегії може бути освоєння Мужіївського золоторудного родовища на Закарпатті, де буд-во комбінату з повним виробничим циклом маловиправдане, незважаючи на потребу в золоті. Проте для розробки цих руд можна використати потужності Сх гірничозбагачувального комбінату в Кривбасі.
Суттю конверсії повинен стати розвиток найпрогресивніших технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, різке зниження витрат, загальна екологізація вир-ва. З вторинною ресурсною базою пов”язуються технологічні можливості й ек доцільність вир-ва ванадію, нікелю, ртуті, стронцію, заліза. На основі гірничопром відходів можна розширювати й диверсифікувати сировинну базу пром буд матеріалів.
У межах конверсії важливо виявити всі можливості ек обгрунтованої переорієнтації зовнішніх виробничо-сировинних зв”язків на внутрішні.
Перегляд структури гірничої пром, скорочення видобутку мінеральних ресурсів мають поєднуватися з пріорітетним фінансуванням і розвитком окремих ресурсно-технологічних ланок, що визначають якісні параметри і забеспечують одержання нових перспективних видів продукції. Неминучим є винекнення і поглиблення ряду кризових явищ у сировинних галузях, тому слід заздалегіть передбачити можливість переорієнтації потужностей на інші види корисних копалин або переходу на інші типи вир-ва. продолжение
--PAGE_BREAK--
З динамічністю ек пов”язане посилення комплексності, що здійснюється у різних формах і на різних рівнях. Про це свідчить формування міжгалузевих комплексів – паливно-енергетичного та агропром, а також розвиток ек в цілому. Особливу увагу слід приділити постійному вдосконаленню базових галузей, які є фундаментом нар госп і забеспечують функціонування й послідовний розвиток ек Укр в цілому. Пріорітетного розвитку мають набути галузі, найтісніше пов”язані з НТП, які є його своєрідним каталізатором, — електроенергетика, хім і нафтохім пром, машбуд. Струкрурні зрушення пов”язані насамперед з розвитком галузей, які здебільшого забеспечують прискорення самого техн прогресу, — радіоелектроніки, вир-ва обчислювальної техніки та ін. На передній план висувається електронізація ек, інформатизація всіх сфер діяльності людини, перехід до цехів і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління.
Великого значення повинні набути галузеві, міжгалузеві та інтегральні комплекси різних типів, які забеспечували б ефективне використання природних і трудових ресурсів, особливостей географічного положення, ефекту концентрації.
Повніше має розкрити свої можливості міжгалузева концентрація вир-ва внаслідок поліпшення технологічних процесів, прогресу на транспорті, посилення уваги до виробничої інфраструктури, формування єдиних інфраструктурних систем: транспорту, енергетики, газопостачання.
З нарощуванням основних фондів, їх концентрації у великих вузлах і ареалах активно відбувається процес роззосередженої концентрації, виникають нові великі центри – і часто у дуже короткі строки, наприклад у минулих десятиріччях у західних областях Укр. На особливу увагу заслуговує реалізація цільових комплексних програм з найважливіших соціально-економічних проблем – розвитку вир-ва товарів народного споживання та послуг, скорочення ручної праці, розширення машинобудування, енергетики й транспорту. Слід розвивати і галузі промисловості, які поставляють сільському господарству машини, добрива, хімічні засоби захиту рослин, устаткування для переробки сільськогосподарської продукції.
Народне господарство України – це багатоструктурна система, в якій можна виділити три основні структури: соціально-економічну, галузеву й територіальну. Соціально-економічну структуру слід враховувати прививченні розміщення продуктивних сил. Галузева структура відбиває співвідношення, взаємозв‘язки і пропорції між складовими частинами народного господарства і реалізується у територіальній структурі народного господарства, яка є предметом дослідження вітчизняної науки.
Для вивчення економіки України велике значення має функціональна класифікація галузей. Це – первинні галузі, у тому числі видобувна промисловість і сільське господарство, та вторинні, що охоплюють обробну промисловість, до якої, в свою чергу, належить переробна. У структуру народного господарства входять транспотр, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров‘я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.
У ході науково-технічної революції виникають нові галузі виробництва (радіо- та мікроелектроніка, атомна енергетика тощо), зростає роль науки і наукоємних виробництв, відбувається оновлення продукції.
Нині першочергове завдання – подолати несприятливі тенденції, глибоку структурну кризу економіки України, надати економіці належного динамізму. Насамперед йдеться про глибокі структурні зміни та нову інвестиційну політику. Інвестиційну політику відносно окремих галузей слід здійснювати так, щоб масштаби капітального будівництва відповідали потужностям, матеріальним і трудовим ресурсам. Суть нових змін – у перенесенні центра ваги з кількісних показників на якість і ефективність, з проміжних – на кінцеві результати, з розширення виробничих фондів – на оновлення їх, нарощування паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання їх, прискорений розвиток наукоємних галузей, виробничої та соціальної інфраструктури.
На стратегічних напрямах розвитку економіки слід розробляти і здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забеспечують широкий економічний ефект і розв‘язання соціальних завдань. Особливо загострилися проблеми споживчого ринку, соціально-культурної сфери, охорони здоров‘я, освіти, фінансів.
Енергетичну програму має пронизувати ідея переорієнтації паливно-енергетичного комплексу на застосування енергозберігаючих технологій, заміни рідкого палива вугіллям, глибшої переробки нафти, переходу АЕС на використання найпрогресивніших видів турбін.
У металургійній промисловості є потреба повного переходу від мартенівського до киснево-конверторного виробництва сталі, впровадження установок неперервного розливу сталі, збільшення частки холоднокатаного листа, поліпшення якості металу та розширення його асортименту.
Металургію і хімічну промисловість України необхідно переобладнувати продуктивним устаткуванням. Продукція хім. промисловості має зростати за рахунок сучасних видів платмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів тощо.
Ефективність реконструкції, темпи економічного зростання значною мірою залежать від розвитку машинобудування, оскільки в ньому матеріалізуються основні науково-технічні ідеї, що визначають прогрес в інших галозях народного господарства, закладаються в основи широкого виходу на приципово нові ресурсозберігаючі технології, зростання продуктивності праці та поліпшення якості продукції.
Значного технічного переоснащення потребує виробнича інфраструктура, насамперед транспорт і зв‘язок, та пріорітетного розвитку – харчова і легка промисловість. Виробляти прогресивне устаткування для них повинні не тільки спеціалізовані, а й інші галозі промисловості.
Докорінного поліпшення потребує і капітальне будівництво, для чого потрібно піднести на новий організаційний та індустріальний рівень весь будівельний комплекс мінімум у 2 рази, скоротити інвестиційний цикл як при реконструкції старих підприємств, так і при спорудженні нових.
Реконструкція висуває нові завдання перед наукою, зокрема спрямування на потреби господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Необхідно рішуче змінити ставлення до продовольчого постачання, забезпечити норму споживання на душу населення м‘яса, молока, овочів і плодів, поліпшити соц. економічну ситуацію на селі, створити умови для глибшої інтенсифікації сільського господарства, гарантованого виробництва продукції з акцентами на економ. методах господарювання, розширення самостійності й підвищення відповідальності за результати своєї праці.
Насамперед потрібно піднести ефективність використання в галузях економіки виробничого потеціалу, сконцентрувати зусилля на найважливіших ділянках: підвищенні родючьості землі, створенні умов для стабільного сільського господарства, зменшенні втрат продукції полів і ферм, розвитку сільськогосподарського машинобудування. Набувають значного поширення різні форми господарювання: колективні та орендні господарства, селянські господарства, трудові колективи державних підприємств, асоціації, акціонерні товариства, підряд.
Перетворення форм власності у галузях економіки триватиме не менш ніж 10 – 15 років. Проте держава на найближчий період збереже за собою функції прогнозування розвитку галузей, визначення цілей і пріоритетів, володітиме регуляторами прямої дії на економічні процеси.
Взаємодія всіх галузей економіки України зумовлена кардинальною зміною структурної та інвестиційної політики щодо галузей, що передбачає: рішучу орієнтацію виробничих капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення підриємств, що в кілька разів ефективніше, ніж будівництво нових, концентрацію капітальних вкладень на основних напрямах, здатних швидко забезпечити економічний ефект, визначення пропорцій у використанні капітальних вкладень з тим, щоб забезпечити соціальну орієнтацію економіки, пропорційний і збалансований розвиток різних галузей. Слід посилити залежність між обсягом ресурсів, що спрямовуються на соціальний розвиток областей і окремих регіонів, і результатами діяльності підприємств, розташованих на їхній території.
Треба й надалі обмежувати створення у великих містах України нових промислових підприємств, крім об‘єктів, пов‘язаних з обслуговуванням населення. Повніше використовувати можливості господарського розвитку малих та середніх міст і робітничіх селищ, де розміщувати не великі спеціалізовані підприємства, філії і окремі цехи заводів і фабрик, а також підприємства, пов‘язані з переобробкою його продукції і виготовлення виробів з місцевої сировини.
Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню наукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей, однак при цьому збільшиться значущисть глибокої комплексної переробки сировини. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства.
Воночас у галузевій структурі продуктивних сил необхідно розв‘язати ще ряд проблем. Слід реалізувати безумовний прірітет цілого над будь-якими локальними утвореннями, повну збалансованість економіки і на її основі динамічну перебудову виробництва відповідно до потреб населення, форми виробничих відносин розглядати у постійному оновленні, підтримувати динамічну рівновагу розвитку і розміщення продуктивних сил.
Необхідно ліквідовувати диспропорції на транспорті, в агропромисловому комплексі, металургії й машинобудуванні, застарілі методи і форми господарювання, що свого часу вважали стимулами розвитку.
Доцільно виробити і згодом реалізувати стратегічні напрями в економіці, де передбачити заборону базування атомних електростанцій поблизу великих міст, комплексність розвитку районів, їх самоокупність, самоуправління і самозабезпечення.
Важливим є розв‘язання проблем конкуренції у всіх сферах народного господарства. Це конкуренція між підприємствами різних секторів економіки – державним і кооперативним, в науково-технічній сфері (конкурсні проекти, паралельні дослідження і розробки), конкурси на одержання державних ресурсів, раціональне розміщення підприємств, виявлення резервів виробництва, соціальна орієнтація окремих галузей економіки.
Потрібна система противаги монополізації, надання підприємствам прав вступу до міжгалузевиз об‘єднань, створення великих господарських утворень типу концернів або комбінатів.
У новостворюваній самоуправній системі має домінувати держава, яка повинна забезпечити в масштабі народного господарства баланс кількості робочих місць і наявних ресурсів робочої сили у великих регіонах і галузях та відповідного соціально-економічного забезпечення.
Створення в Україні спільних із зарубіжними країнами підриємств сприятиме збільшенню відрахувань від прибутку до державного бюджету України.
Доцільною є консервація або згортання деяких другорядних галузей, продукцію яких вигідніше імпортувати, а також розвиток галузей із сприятливою експортною спримованістю.
Удосконалення галузевої структури економіки України потребує значного збалансування розвитку видобувних і обробних галузей, а також галузей, які виробляють і споживають знаряддя праці.
Необхідні пропорції можна забезпечити на основі удосконалення інвестиційної політики, управління, економії сировини та енергії значною мірою завдяки випуску ресурсозберігаючої техніки.
Зрушення в галузевій структурі економіки України повинні відображати процес інтенсифікаціїї виробництва та зумовлюватися насамперед розвитком галузей, що визначають науково-технічний прогрес і зростання виробництва предметів споживання.
Структурна перебудова народного господарства України в умовах переходу до ринкових реформ.
Кризовіявища в галузях ек Укр спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтансифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи вир-ва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад вир-ва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.
Відносно високий рівень розвитку ек Укр може забеспечити їй ек незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної ек оцінки матеріально-сировинної бази. На сьогодні масштаби освоєння ресурсів і розвитку гірничовидобувної пром в країні стали одним з найочевидніших свідчень сировинного спрямування її ек. Видобуток 40 основних видів корисних копалин перевищує 1 млрд т на рік, або майже 5% світового обсягу. продолжение
--PAGE_BREAK--
Значні природні багатства та високий рівень освоєння їх визначають об”єктивно високу частку галузей мінерально-сировинного комплексу в ек Укр. Постає питання, як має здійснюватися ця роль в умовах структурної перебудови нар госп.
Якщо реалізувати політику пріорітетної підтримки мінерально-сировинних галузей нар госп, то, враховуючи наш виробничий потенціал, можна збільшити валютні фонди країни. Проте, спрямовуючи на це значні кошти при великій фондомісткості цих галузей, Укр надовго закріпить за собою роль сировинного джерела для інших країн, тобто постачальника сировини при нерівноправних ек відносинах.
Ціни на мінеральну сировину в країні занижені. Однак, незважаючи на вагомість запасів більшості традиційних для нас видів корисних копалин, великі масштаби видобутку за ряд років призвели до виснаження найбільш якісної і рентабельної частини запасів вугілля, залізних руд, окисних марганцевих руд, самородної сірки, інших корисних копалин. Тому на тривалу перспективу слід врахувати звуження ресурсних можливостей Укр з багатьох видів корисних копалин. Звідси випливає завдання: виходячи з реальної ціни вітчизняної мінерально-сировинної бази, здійснювати диференційну інвестиційну політику длоя забеспечення внутрішніх потреб і стварення експортного потенціалу. Тут потрібні насамперед гаолого-ек переоцінка виявлених запасів корисних копалин, обгрунтування пріорітетних напрямів розвитку й освоєння сировинної бази, інтенсивніші методи використання її.
Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до ньоготрудових і матеріальних ресурсів, пріорітетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції, орієнтацію на задоволення соціальних і ек потреб населення. Інвестеційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів на будівництво гірничих підприємств.
Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для нар госп продукції. Це насамперед пові високотехнологічні метали, меліоранти, сорбенти, буд матеріали тощо. Пріорітетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи вир-ва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Великі комбінати повинні експлуатувати невеликі, розташовані поряд з ними родовища, які досі вважали нерентабельними.
Слід звернути увагу на доцільність створ малих підприємств з незакінченим циклом вир-ва. Прикладом подібної стрвтегії може бути освоєння Мужіївського золоторудного родовища на Закарпатті, де буд-во комбінату з повним виробничим циклом маловиправдане, незважаючи на потребу в золоті. Проте для розробки цих руд можна використати потужності Сх гірничозбагачувального комбінату в Кривбасі.
Суттю конверсії повинен стати розвиток найпрогресивніших технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, різке зниження витрат, загальна екологізація вир-ва. З вторинною ресурсною базою пов”язуються технологічні можливості й ек доцільність вир-ва ванадію, нікелю, ртуті, стронцію, заліза. На основі гірничопром відходів можна розширювати й диверсифікувати сировинну базу пром буд матеріалів.
У межах конверсії важливо виявити всі можливості ек обгрунтованої переорієнтації зовнішніх виробничо-сировинних зв”язків на внутрішні.
Перегляд структури гірничої пром, скорочення видобутку мінеральних ресурсів мають поєднуватися з пріорітетним фінансуванням і розвитком окремих ресурсно-технологічних ланок, що визначають якісні параметри і забеспечують одержання нових перспективних видів продукції. Неминучим є винекнення і поглиблення ряду кризових явищ у сировинних галузях, тому слід заздалегіть передбачити можливість переорієнтації потужностей на інші види корисних копалин або переходу на інші типи вир-ва.
З динамічністю ек пов”язане посилення комплексності, що здійснюється у різних формах і на різних рівнях. Про це свідчить формування міжгалузевих комплексів – паливно-енергетичного та агропром, а також розвиток ек в цілому. Особливу увагу слід приділити постійному вдосконаленню базових галузей, які є фундаментом нар госп і забеспечують функціонування й послідовний розвиток ек Укр в цілому. Пріорітетного розвитку мають набути галузі, найтісніше пов”язані з НТП, які є його своєрідним каталізатором, — електроенергетика, хім і нафтохім пром, машбуд. Струкрурні зрушення пов”язані насамперед з розвитком галузей, які здебільшого забеспечують прискорення самого техн прогресу, — радіоелектроніки, вир-ва обчислювальної техніки та ін. На передній план висувається електронізація ек, інформатизація всіх сфер діяльності людини, перехід до цехів і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління.
Великого значення повинні набути галузеві, міжгалузеві та інтегральні комплекси різних типів, які забеспечували б ефективне використання природних і трудових ресурсів, особливостей географічного положення, ефекту концентрації.
Повніше має розкрити свої можливості міжгалузева концентрація вир-ва внаслідок поліпшення технологічних процесів, прогресу на транспорті, посилення уваги до виробничої інфраструктури, формування єдиних інфраструктурних систем: транспорту, енергетики, газопостачання.
З нарощуванням основних фондів, їх концентрації у великих вузлах і ареалах активно відбувається процес роззосередженої концентрації, виникають нові великі центри – і часто у дуже короткі строки, наприклад у минулих десятиріччях у західних областях Укр. На особливу увагу заслуговує реалізація цільових комплексних програм з найважливіших соціально-економічних проблем – розвитку вир-ва товарів народного споживання та послуг, скорочення ручної праці, розширення машинобудування, енергетики й транспорту. Слід розвивати і галузі промисловості, які поставляють сільському господарству машини, добрива, хімічні засоби захиту рослин, устаткування для переробки сільськогосподарської продукції.
Народне господарство України – це багатоструктурна система, в якій можна виділити три основні структури: соціально-економічну, галузеву й територіальну. Соціально-економічну структуру слід враховувати прививченні розміщення продуктивних сил. Галузева структура відбиває співвідношення, взаємозв‘язки і пропорції між складовими частинами народного господарства і реалізується у територіальній структурі народного господарства, яка є предметом дослідження вітчизняної науки.
Для вивчення економіки України велике значення має функціональна класифікація галузей. Це – первинні галузі, у тому числі видобувна промисловість і сільське господарство, та вторинні, що охоплюють обробну промисловість, до якої, в свою чергу, належить переробна. У структуру народного господарства входять транспотр, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров‘я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.
У ході науково-технічної революції виникають нові галузі виробництва (радіо- та мікроелектроніка, атомна енергетика тощо), зростає роль науки і наукоємних виробництв, відбувається оновлення продукції.
Нині першочергове завдання – подолати несприятливі тенденції, глибоку структурну кризу економіки України, надати економіці належного динамізму. Насамперед йдеться про глибокі структурні зміни та нову інвестиційну політику. Інвестиційну політику відносно окремих галузей слід здійснювати так, щоб масштаби капітального будівництва відповідали потужностям, матеріальним і трудовим ресурсам. Суть нових змін – у перенесенні центра ваги з кількісних показників на якість і ефективність, з проміжних – на кінцеві результати, з розширення виробничих фондів – на оновлення їх, нарощування паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання їх, прискорений розвиток наукоємних галузей, виробничої та соціальної інфраструктури.
На стратегічних напрямах розвитку економіки слід розробляти і здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забеспечують широкий економічний ефект і розв‘язання соціальних завдань. Особливо загострилися проблеми споживчого ринку, соціально-культурної сфери, охорони здоров‘я, освіти, фінансів.
Енергетичну програму має пронизувати ідея переорієнтації паливно-енергетичного комплексу на застосування енергозберігаючих технологій, заміни рідкого палива вугіллям, глибшої переробки нафти, переходу АЕС на використання найпрогресивніших видів турбін.
У металургійній промисловості є потреба повного переходу від мартенівського до киснево-конверторного виробництва сталі, впровадження установок неперервного розливу сталі, збільшення частки холоднокатаного листа, поліпшення якості металу та розширення його асортименту.
Металургію і хімічну промисловість України необхідно переобладнувати продуктивним устаткуванням. Продукція хім. промисловості має зростати за рахунок сучасних видів платмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів тощо.
Ефективність реконструкції, темпи економічного зростання значною мірою залежать від розвитку машинобудування, оскільки в ньому матеріалізуються основні науково-технічні ідеї, що визначають прогрес в інших галозях народного господарства, закладаються в основи широкого виходу на приципово нові ресурсозберігаючі технології, зростання продуктивності праці та поліпшення якості продукції.
Значного технічного переоснащення потребує виробнича інфраструктура, насамперед транспорт і зв‘язок, та пріорітетного розвитку – харчова і легка промисловість. Виробляти прогресивне устаткування для них повинні не тільки спеціалізовані, а й інші галозі промисловості.
Докорінного поліпшення потребує і капітальне будівництво, для чого потрібно піднести на новий організаційний та індустріальний рівень весь будівельний комплекс мінімум у 2 рази, скоротити інвестиційний цикл як при реконструкції старих підприємств, так і при спорудженні нових.
Реконструкція висуває нові завдання перед наукою, зокрема спрямування на потреби господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Необхідно рішуче змінити ставлення до продовольчого постачання, забезпечити норму споживання на душу населення м‘яса, молока, овочів і плодів, поліпшити соц. економічну ситуацію на селі, створити умови для глибшої інтенсифікації сільського господарства, гарантованого виробництва продукції з акцентами на економ. методах господарювання, розширення самостійності й підвищення відповідальності за результати своєї праці.
Насамперед потрібно піднести ефективність використання в галузях економіки виробничого потеціалу, сконцентрувати зусилля на найважливіших ділянках: підвищенні родючьості землі, створенні умов для стабільного сільського господарства, зменшенні втрат продукції полів і ферм, розвитку сільськогосподарського машинобудування. Набувають значного поширення різні форми господарювання: колективні та орендні господарства, селянські господарства, трудові колективи державних підприємств, асоціації, акціонерні товариства, підряд.
Перетворення форм власності у галузях економіки триватиме не менш ніж 10 – 15 років. Проте держава на найближчий період збереже за собою функції прогнозування розвитку галузей, визначення цілей і пріоритетів, володітиме регуляторами прямої дії на економічні процеси.
Взаємодія всіх галузей економіки України зумовлена кардинальною зміною структурної та інвестиційної політики щодо галузей, що передбачає: рішучу орієнтацію виробничих капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення підриємств, що в кілька разів ефективніше, ніж будівництво нових, концентрацію капітальних вкладень на основних напрямах, здатних швидко забезпечити економічний ефект, визначення пропорцій у використанні капітальних вкладень з тим, щоб забезпечити соціальну орієнтацію економіки, пропорційний і збалансований розвиток різних галузей. Слід посилити залежність між обсягом ресурсів, що спрямовуються на соціальний розвиток областей і окремих регіонів, і результатами діяльності підприємств, розташованих на їхній території.
Треба й надалі обмежувати створення у великих містах України нових промислових підприємств, крім об‘єктів, пов‘язаних з обслуговуванням населення. Повніше використовувати можливості господарського розвитку малих та середніх міст і робітничіх селищ, де розміщувати не великі спеціалізовані підприємства, філії і окремі цехи заводів і фабрик, а також підприємства, пов‘язані з переобробкою його продукції і виготовлення виробів з місцевої сировини.
Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню наукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей, однак при цьому збільшиться значущисть глибокої комплексної переробки сировини. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства.
Воночас у галузевій структурі продуктивних сил необхідно розв‘язати ще ряд проблем. Слід реалізувати безумовний прірітет цілого над будь-якими локальними утвореннями, повну збалансованість економіки і на її основі динамічну перебудову виробництва відповідно до потреб населення, форми виробничих відносин розглядати у постійному оновленні, підтримувати динамічну рівновагу розвитку і розміщення продуктивних сил.
Необхідно ліквідовувати диспропорції на транспорті, в агропромисловому комплексі, металургії й машинобудуванні, застарілі методи і форми господарювання, що свого часу вважали стимулами розвитку.
Доцільно виробити і згодом реалізувати стратегічні напрями в економіці, де передбачити заборону базування атомних електростанцій поблизу великих міст, комплексність розвитку районів, їх самоокупність, самоуправління і самозабезпечення.
Важливим є розв‘язання проблем конкуренції у всіх сферах народного господарства. Це конкуренція між підприємствами різних секторів економіки – державним і кооперативним, в науково-технічній сфері (конкурсні проекти, паралельні дослідження і розробки), конкурси на одержання державних ресурсів, раціональне розміщення підприємств, виявлення резервів виробництва, соціальна орієнтація окремих галузей економіки.
Потрібна система противаги монополізації, надання підприємствам прав вступу до міжгалузевиз об‘єднань, створення великих господарських утворень типу концернів або комбінатів.
У новостворюваній самоуправній системі має домінувати держава, яка повинна забезпечити в масштабі народного господарства баланс кількості робочих місць і наявних ресурсів робочої сили у великих регіонах і галузях та відповідного соціально-економічного забезпечення.
Створення в Україні спільних із зарубіжними країнами підриємств сприятиме збільшенню відрахувань від прибутку до державного бюджету України.
Доцільною є консервація або згортання деяких другорядних галузей, продукцію яких вигідніше імпортувати, а також розвиток галузей із сприятливою експортною спримованістю.
Використана література: