Ринкова поведінка

План
 
Вступ
Розділ 1
Поняття ісутність ринкової поведінки
1.1 Поняттяринкової поведінки
1.2 Розробкаданого питання у науковій літературі
Розділ 2
Еволюційнийрозвиток ринкової поведінки
2.1. Основнітеорії моделей ринкової поведінки. Поведінка споживачів
2.2. Основнітеорії поведінки підприємств.
Розділ 3
Проблеми іперспективи розвитку ринкової поведінки
3.1. Форми поведінки споживача іпідприємця у сучасній економіці України
3.2. Проблеми іперспективи розвитку ринкової поведінки
Висновки
Списоквикористаної літератури

Вступ
Трансформаціяукраїнської економіки обумовила підвищений інтерес суспільства до проблемекономічної активності суб’єктів господарських відносин. Відтак передекономічною психологією постає низка актуальних питань, пов’язаних зформуванням економічної свідомості, ставленням до приватної власності якцентральної категорії економіко-психологічного аналізу господарської діяльностів соціумі, вивченням тенденцій зміни поведінки під впливом ринкових перетворень.Зокрема, вчені зосереджують увагу на такому феномені, як економічна свідомість– системній складовій свідомості, найвищому рівні психічного відображенняекономічних відносин суспільно розвиненою людиною. Економічна свідомість тіснопов’язана з економічною поведінкою, оскільки є раціональною основою їїсуб’єктивних механізмів.
Проблемиринкової поведінки доцільно аналізувати з врахуванням особливостей економічнихреалій. А це дозволяє розглядати економічну діяльність у таких аспектах :
 ринок: поведінкаспоживача;
 бізнес:поведінка підприємця;
У даній роботіми окладно розглянемо тему «Еволюційний розвиток ринкової поведінки».
Мета роботи:розглянути поняття і сутність ринкової поведінки, дослідити основні фактори, щовпливають на суб'єктів ринку, розглянути основні теорії і форми ринковоїповедінки і дослідити її еволюційний розвиток.
Для досягненняпоставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
Визначити методиі напрями дослідження;
Зібратинеобхідну інформацію;
Розглянутипоняття і сутність ринкової поведінки;
Дослідитиеволюційний розвиток ринкової поведінки;
Проаналізуватипроблеми і перспективи розвитку ринкової поведінки;
Систематизуватиінформацію;
Написати роботу.
При написанніроботи автор використовував наступні джерела:
Наукова інауково-популярна література;
Довідкова іенциклопедична література;
Статті,монографії, автореферати дисертацій;
Публікації ЗМІ;
Статистичнаінформація.
Предметдослідження: ринкова поведінка.
Об'єктдослідження: еволюційний розвиток ринкової поведінки.
При написанніроботи використовувались наступні методи дослідження:
Порівняльнийаналіз;
Аналізпершоджерел інформації;
Теоретичнийналіз.
Актуальністьпроблеми. У ринковій економіці існує ціла низка проблем, які за певних причинне розглядаються економічною теорією. Однією з них є ринкова поведінка, їїформи і еволюційний розвиток. Через це теоретичні дослідження цього питаннямають надзвичайно важливе значення для того, щоб застосовувати отриманірезультати у практичній діяльності.
Теоретичнезначення роботи полягає у дослідженні ринкової поведінки.
Практичнірезультати роботи можна застосовувати з метою удосконалення взаємодії попиту іпропозиції.

Розділ1
Поняттяі сутність ринкової поведінки
1.1.Поняття ринкової поведінки
 
Перш за все,розглянемо поняття ринкової поведінки. Це дуже важливий етап, оскільки тількиіз розумінням самої суті предмета ми можемо повно і ґрунтовно його дослідити. Аголовна суть міститься саме у визначенні поняття.
Отож, ринковаповедінка — це образ, спосіб, характер економічних дій громадян, працівників,керівників, виробничих колективів в тих або інших умовах економічноїдіяльності, що складаються, житті.
Теорія споживчоїповедінки може бути корисною в двох формах.
 Консультант,обізнаний теорію і специфічну ділянку практики, може розробити рекомендації длявдосконалення, наприклад, виробництва товарів або торгівлі.
 Практик, щовивчав теорію, використовує її як поштовх до роздуму над власною щоденноюдіяльністю на дуже вузькому і специфічному секторі ринку.
Тому на сьогодніважливою проблемою є не те, щоб дати ради практикам, як працювати, а те, щоброзширити їх кругозір, що дозволить їм самим розробляти якісніші технології.Крім того, лише теоретично підкований практик здатний грамотно поставитизавдання перед консультантом, скористатися його потенціалом.
Діяльністьбудь-якої фірми розгортається в постійно змінній економічній ситуації. Залежновід галузі, ринку, державного регулювання фірми виявляється в умовах тієї абоіншої ринкової моделі в чистому вигляді або в змішаних формах.
 Моделлюповедінки фірми є набір відповідей на сукупність питань:
 1. Чи слідвиробляти?
2. Якщо так, тов яких кількостях?
3. На якийприбуток можна розраховувати? Який збиток доведеться покривати?
Відповідідаються стосовно тієї конкретній ринковій ситуації, в якій діє фірма: (чиста)конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Моделювання єодним з найважливіших методів вивчення економічних явищ, особливої значущостівоно набуває в умовах невизначеності і риски, чим характеризується ринковакон'юнктура перехідного періоду економіки України. Залежність діяльності, фірмивід зовнішніх умов визначає основну особливість її функціонування, тому важливознати стан економіки, стратегію і тактику і економічних реформ, що проводятьсяв країні.
1.2.Розробка даного питання у науковій літературі
 
Перші спробирозробки теорії ринкової поведінки пов'язані з цілим рядом ключових фігурсуспільствознавства XIX-XX століть. К.Маркс висунув ідею товарного фетишизму.Американець Т.Веблен в кінці XIX ст запропонував теорію показного (престижного)вжитку. Німецький соціолог Г.Зіммель висунув ряд ключових ідей теорії моди.Німецький соціолог і економіст В.Зомбарт запропонував концепцію розкоші. Іншийнімецький соціолог М.Вебер сформулював концепцію статусних груп іпротестантської етики. Ці імена часто цитуються.
Конкретнішідослідження поведінки споживачів з'явилися пізніше. Логіка виникнення цьогонапряму приблизно така: економічна наука породила маркетинг, одним з розділівякого є «Поведінка споживачів». Надалі з маркетингу виділиласясамостійна дисципліна «Поведінка споживачів». Вперше курси маркетингустали читатися в американських університетах в 1902 р. Але лише в кінці 1920-х- початку 1930-х рр. викладачі, які читали ці курси, стали рахувати себе більшмаркетологами (marketing scholars), ніж економістами. Протягом 1930-х рр.створення Американської маркетингової асоціації і створення періодичного органу- «Journal of Marketing» — символізували вже відділення маркетингувід економічної теорії (economics). Розвиток «Поведінки споживача» якокремої учбової дисципліни почалося в США в 1950-і рр. в рамках кафедрмаркетингу комерційних коледжів і бізнесшкол. Дослідження ж споживчої поведінкив Північній Америці і Європі почалися раніше. Так, вже в кінці 1920-х — початку1930-х рр. Пів Лазарсфелд (Lazarsfeld) і його колеги у Відні проводили задопомогою опитів споживачів вивчення ринку ряду товарів повсякденного попиту(Belk: 58). Для маркетингових досліджень споживчої поведінки із самого початкубуло характерне фокусування уваги на окремому індивідові-споживачі. Як вірновідмітив один критик, маркетологи вивчали споживача як вивчають рибу рибаки, ане іхтіологи. При такому підході потреби споживача розглядаються як природжені,а не сформовані суспільством або ринком, тому фірми прагнуть зловити споживача«на гачок», пропонуючи товари або послуги, що задовольняють ціпотреби краще, ніж те, що пропонують конкуренти. Таким чином, традиційнімаркетингові дослідження споживчої поведінки близькі до концепції раціональноїекономічної людини (Belk: 58). У 1950-і рр. в Америці увійшли до моди так звані«мотиваційні дослідження», що будувалися на глибоких інтерв'ю і тіснопов'язані з традицією психоаналізу, що йде від З.Фрейда. Проте надалі інтересдо них спав. У 1960-і рр. в дослідженнях споживчої поведінки з'явилися новівіяння, що прийшли з психології. У їх основу належало розуміння споживача якінформаційного процесу. Споживач уподібнювався комп'ютеру, одержуючому іпереробляючому інформацію для підготовки вирішення відносно вибору товару абопослуги. Це напрям у вивченні споживчої поведінки зімкнувся з вивченнямпроцесів пізнання в психології. Перші підручники по споживчій поведінцібудувалися в основному в рамках такого розуміння проблеми, хоча туди і вставлялисядеякі теми, що стосуються культури, субкультури, груп, класів, впливу сім'ї іособи (Belk: 59-60). Процес інстітуционалізациі (тобто перетворення даногонапряму досліджень на самостійну дисципліну) «Поведінки споживачів» вАмериці в основному завершився в першій половині 1970-х гг.: у 1969 р. виниклаАсоціація вивчення споживачів (Association of Consumer Research — ACR), в 1974р. було почато видання спеціального журналу — «Journal of ConsumerResearch». Правда, це напрям наукової і учбової роботи як і ранішезалишився в рамках кафедр маркетингу, будучи в США ядром їх наукової роботи:більшість дисертацій в цій області присвячені саме поведінці споживачів (Belk:60). Сучасні підручники по курсу «Consumer Behaviour» в основномунаписані і видані в США і несуть на собі чіткий друк всіх вищеописанихтрадицій, що відображають в значній мірі характерну межу американської культури- індивідуалізм. Друга їх характерна межа — підхід до поведінки індивіда наринку товарів і послуг переважно з точки зору психологічної науки. В той же часпроблема вжитку поступово стала входити в круг інтересів досить широкого кругасуспільствознавців — історики, антропологи, соціологи культурологів, соціальнихтеоретиків. При цьому в Західній Європі теоретичний аналіз поведінки споживачівпішов абсолютно іншим дорогою, ніж в Америці. Найбільш крупним сучаснимтеоретиком вжитку є француз Пьер Бурдье (Bourdieu). Головною його роботою,присвяченою цій проблемі, є «Відмінності: соціальна критика думок просмак» (перше французьке видання 1979 р.). Одним з найбільших теоретиківвжитку є також француз Бодрійяр (Baudrillard), що розробив концепцію«суспільства вжитку», що написав роботу по політекономії знаку.Великий вплив на дослідження вжитку зробили роботи американського соціального психологаі соціолога І.Гоффмана (Goffman). Великий авторитет мають роботи радянськоголітературознавця і культуролога М.Бахтіна, чиї ідеї знаходять вживання і длярозуміння поведінки споживачів. Сталися помітні переміщення і в США. У 1980-ірр. на кафедри маркетингу прийшли працювати антропологи, соціологи і навітьлітературні критики, що природно розширило погляд на споживчу поведінку. Врезультаті критика традиційного підходу почалася вже зсередини кафедрмаркетингу. Виниклий напрям в маркетингових дослідженнях отримав назву«нового». До 1990-м-коду рокам його право на існування було визнанепоряд з традиційною школою. Характерна межа нового напряму — це фокус накультуру і соціальні проблеми (Belk: 61-62). Проте традиційний погляд наспоживчу поведінку кількісно домінує. Через масове видання підручників іжурналів американська ситуація дублюється і в багатьох країнах Західної Європи,що не мають своїх підручників по курсу споживчої поведінки. Важливо і те, щодля вивчення вжитку як складовій частині культурного процесу потрібні фахівці забсолютно іншим типом освіти і наукового досвіду.

Розділ2
Еволюційнийрозвиток ринкової поведінки
 
2.1.Основні теорії моделей ринкової поведінки. Поведінка споживачів
 
В основіформування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінкиспоживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання івключає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.
Мета споживачаполягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного наборублаг, тобто в максимізації корисності.
Обмеження – цевсі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається,найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.
Вибір полягає уприйнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору заданих обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.
У даній роботіми розглянемо 2 теорії поведінки споживачів – кардиналістську і ординалістську.
Кардиналістськамодель
Метою споживаннятоварів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба — це стан незадоволення,з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ. Задоволення, якеотримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являєпсихологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метоюспоживача, основним мотивом його поведінки. У мікроекономіці склалися двапідходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний таординалістський або порядковий.
Кардиналістськамодель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватиськількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility — корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчувластивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числомютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але йвід його кількості, тобто, визначається функціонально. Загальна величиназадоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупноюкорисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благвідображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y… – кількості споживаних благ. Длявипадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU= f(X). Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Хзастосовують поняття „гранична корисність”.
Граничнакорисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додатковоїодиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага наодиницю:. Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступнаодиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це даломожливість німецькому економісту Г. Госсену сформулювати закон спадноїграничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення відспоживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягненнянульового значення в точці повного насичення потреби.
Таблиця2.1Одиниці блага X за порядком Сукупна корисність TUx, ютилів Гранична корисність MUx, ютилів 1 12 12 2 22 10 3 30 8 4 36 6 5 40 4 6 42 2 7 42 8 40 -2
Цей законілюструють дані таблиці 2.1, на основі яких побудовані криві сукупної таграничної корисності (рис 2.1) для споживача, що нарощує споживання блага Х від0 до 8 одиниць. Зауважимо, що значення граничної корисності у таблиці пишемоміж рядками, щоб показати, що це величини приросту.
/>
Рисунок2.1. Функції сукупної та граничної корисності
Крива сукупноїкорисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що єнаслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживаннябудь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисностізменшуються. Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений гістограмоюта спадною кривою.
Між кривимисукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:
— сукупнакорисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівноюнулю;
— величинуграничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності;
— за від’ємнихзначень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок(пунктир) не включається у функцію корисності.
Отже,раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить йогоспоживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці станерівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.
Перевагакардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить простопояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована доаналізу вибору серед набору благ — двох, трьох і більшої кількості товарів, щов інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називаєтьсяринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюєтьсядодаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функціясукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожномуспоживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжируванняспоживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумоюкорисності (ютилів).
Проте в реальнійдійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю вкорисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хлібакорисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки одинспоживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізуповедінки споживача був застосований в ординалістській моделі.
Кардиналістськийпідхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень міжграничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимумукорисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється яксума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Вінвіддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більшекорисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахункуна грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товаруна інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарноїкорисності.
Припустимо, щоспоживач вибирає кошик з товарами Х і Y. Ціна одиниці товару Х: =2 грн., атовару Y: = 4 грн. Тижневий доход споживача дорівнює 20 грн. Граничнікорисності кожної одиниці товарів подані в таблиці 2.3 (колонки 2 і 4).
Граничнукорисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5). Як показують данітаблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик першаодиниця товару Y (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару Xі друга одиниця товару Y.
Одиниці
товарів
за порядком
Граничні корисності товарів />
/>, ютилів
/>на 1 грн. (ют./грн)
/>, ютилів
/>на 1 грн. (ют./грн.) 1 2 3 4 5 1 10 5 24 6 2 8 4 20 5 3 7 3,5 18 4,5 4 6 3 16 4 5 5 2,5 12 3 6 4 2 6 1,5
Потім споживачобирає третю одиницю Y – 4,5 ют./грн… І, нарешті, можна додати до кошика ще поодній одиниці товарів X і Y, які мають набір: маємо кошику в Всього ют./грн. 4 по/>. чи вистачаєдоходу на Перевіряємо,  кошика: корисності сукупної величину Обчислимо доход. свійвесь витратив Споживач набір: такий/>ютилів.
Жодна іншакомбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20грн. Останні грошові одиниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошикаоднакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.
Правиломаксимізації корисності: корисність максимізується вибором такого кошика вграницях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностейостанніх одиниць кожного виду благ. всіх для однакове цін їхніх до благ
Прийнявшиоптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживачаописує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовахобмеженості благ необхідно припинити споживання всіх благ у точках, деінтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.
Якщо умоварівноваги не виконується, наприклад, споживач має стимул до зміни структуриспоживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару, при збільшенніспоживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару, кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьомусукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте.Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.
Ординалістськамодель
В основіординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):
F порівняність:людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, абовказати на їх еквівалентність з її точки зору;
Fтранзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ Aпривабливіший для суб’єкта, ніж набір B, той в свою чергу переважаєпривабливістю набір C, то набір A буде привабливішим також і за набір C;
Fненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборіробить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якомубільша кількість товарів.
На ринку існуємножина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики,які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівенькорисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називаєтьсянабором байдужості.
Будь-якакомбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат.З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковийрівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості.
Крива байдужості– це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборівкомбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності. Дляописання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарівзастосовується карта байдужості – сукупність кривих байдужості, кожна з якихпредставляє інший рівень корисності (рис. 2.2.). Вона описує поведінкуспоживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.
/>
Рисунок2.2. Карта байдужості
Рухаючись вздовжобраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівнікорисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривихбайдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількостіодного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач можелише замінювати один товар іншим.
Кількість одногоблага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницюіншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена яккутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:
/>
Рисунок2. 3. Гранична норма заміни благ
Крива байдужостіна рис. 2.3 стає пологішою при просуванні вздовж неї донизу, а гранична нормазаміни зменшується, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншоїкількості блага заради отримання додаткової одиниці товару у міру зменшення вкошику запасу товару і збільшення запасу товару. Так, при зміні кошиків Б на Вза додаткову одиницю він готовий віддати 2 отже, MRS=2; при зміні кошиків В наГ – лише 1,25, MRS=1,25 і т.д.
Форма і нахилкривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступенязамінності благ у споживанні. Оскільки більшість товарів є неповнимизамінниками, то їхні криві байдужості є монотонно спадними, опуклими до початкукоординат. Разом з тим, вони можуть мати й іншу форму. Якщо товари єабсолютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купитиучнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою,а криві байдужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютнимивзаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщеннянеможливе, гранична норма заміни дорівнює нулю або є нескінченною, а кривібайдужості мають вигляд прямого кута.
Узагальнимовластивості кривих байдужості:
F кривібайдужості не можуть перетинатися;
F кривібайдужості, розташовані далі від початку координат, відповідають наборам благ звищим рівнем корисності;
F кривібайдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.
F в мірупросування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, знайбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиківрізні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибереспоживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетнеобмеження споживача.
Заординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні„моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, якийповинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольнятиуподобанням споживача, тобто досягати найвищої з можливих кривих байдужості.Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетноїлінії, як це зображено на рис. 2.7. Найвищою з доступних споживачеві кривихбайдужості є, яка лише дотична до бюджетної лінії. Оптимум знаходиться в точці.
/>
Рисунок2.7. Оптимумізація вибору споживача
Напевне,споживач хотів би досягти точки, але цей рівень корисності виходить за межібюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і, які маютьспільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривійбайдужості. Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатківспоживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності. Найпривабливішийдля споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача.Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за іншихрівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-якийінший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчогорівня. Саме тому точки на рис. 2.7 та на рис. 2.8 є точками рівновагиспоживача.
/>
Рисунок2. 8. Рівновага споживача
Можнаобґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці, де бюджетна лініяі крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Як ми знаємо, нахил кривої байдужостівідображає гранична норма заміни, а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін. Тобто в точці рівноваги: або.
Ця рівність єрівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістськоюверсією. Рівняння рівноваги відображає не тільки умови оптимізації споживчоговибору, але й умови оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимізаціядосягається тоді, коли гранична вигода дорівнює граничним витратам. У ціймоделі також знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теоріїграничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринковеціноутворення ґрунтуються на корисності.
2.2.Основні теорії поведінки підприємств.
 З усіхчисленних можливостей класифікувати ринки розглянемо тільки одну: за структуроюсторін попиту та пропозиції, тобто за кількістю та силою учасників ринку.Виходячи з припущення, що кількість суб'єктів ринку знаходиться в зворотнійпропорції до їх сили, тобто до їх впливу на ринкові події, одержимо рівність«багатьох» з малим ринковим впливом, «кількох» з середньоюринковою силою і «одного» з великою владою на ринку. Як результатмаємо три основних варіанти ринкових форм: поліполію, олігополію і монополію (згрец.: polein — купувати або продавати, monos — один, oligos — кілька, polis — багато).
До деяких формтакі приклади підібрати досить важко, а до деяких відносно легко, наприклад,пошта, телефон яскраво демонструють монополію пропозиції. Найважче підібратиприклади для поліполії. Ця ринкова форма, при якій багато продавців протистоятьвеликій кількості покупців, характеризується економічною теорією як досконалаконкуренція (вільна, чиста). Щоб ринок відповідав цьому терміну, поряд зполіполістичною його структурою мають дотримуватися ще такі умови: на цьомуринку має бути однорідний товар; продавець і покупець не повинні мати будь-якіперсональні преференції (переваги); ринок повинен бути повністю прозорим, тобтовсі його суб'єкти повинні володіти повною інформацією про величину пропозиції,ціни, якість тощо; всі учасники ринку повинні реагувати з однаково великоюшвидкістю на зміни його параметрів; як продавці, так і покупці повинні матиможливість вільного доступу до ринку та виходу з нього. Оскільки прикладів поліполіїв сучасній економіці існує дуже мало (валютна біржа, інші біржі), то досконалаконкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. У практицідомінує недосконала конкуренція (обмежена). Вона виникає в умовах, коли далеконе всі продавці галузі можуть запропонувати певний товар за діючою ціною.Залежно від кількості продавців і покупців одного і того самого товару на ринкурозрізняють типи їхньої ринкової поведінки і ймовірні результати ринковоїдіяльності
Найпростішим іводночас ідеальним типом ринкової поведінки економічних суб'єктів є монополія.
В основу виникненнямонополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX- на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системивимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. Зрозвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібнихпідприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.
Технічніпереваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом зекономією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширеннямможливостей у використанні кредиту сприяло розвитку великих підприємств іпоступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.
З часом наставперіод, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва наоснові вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарськійсистемі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою нанебагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівнийхарактер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівнимсилам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримуватимаксимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичніоб'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечуваларинкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналізвиникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомійпраці В. І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".
Для монополіїхарактерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує,і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєїчисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.
Автори відомогоамериканського підручника з економічної теорії «Економіко» К.Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія — це ситуація, за якої числопродавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати назагальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідсиможна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістичнаситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кількакорпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговорудля панування на ринку й отримання монопольного прибутку.
На відміну віддосконалої конкуренції монополія обмежує ринково-конкурентну стихію і спрямовуєсвою дію на впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її зметою забезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарськимодиницям. Вже перші розвинуті організаційні форми монополій — картелі,синдикати, трести — суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію.
Картелі йсиндикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод проособливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повнунезалежність і свободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічноїреалізації їхнього панування.
З появою трестівмонопольне регулювання охопило також процес виробництва. Часткова планомірністьне тільки стала формою руху капіталу в рамках окремого підприємства, як це буловластиво періоду вільної конкуренції, а й поширилася на виробничі та комерційнізв'язки між підприємствами, що входили до складу тресту. Монополістичнапланомірність стала набувати нових масштабів, звужуючи водночас діяльністьринково-конкурентних сил.
Монополізувавшивиробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшійконцентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхньоговпливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі.З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становлення багатогалузевихмонополій.
Еволюціяодногалузевих монополій у багатогалузеві відбувалася, по-перше, комбінуванням,тобто об'єднанням підприємств технологічно пов'язаних між собою галузейпромисловості, наприклад, вугільної, металургійної, автомобілебудівельної;по-друге, через диверсифікацію виробництва — проникнення монополій у галузі, щопрямо не пов'язані з основною сферою їхньої діяльності. Наслідкомдиверсифікації стали концерни — великі багатогалузеві утворення, які поступовозахоплюють головні позиції як на ринках, так і у сфері виробництва.
Формальнимивидами ринкової монополії господарських суб'єктів є білатеральна, або двобічна,монополія, обмежена і власне, або чиста, монополія.
Білатеральнамонополія утворюється за наявності на ринку лише пари контрагентів: одинпродавець — один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічнихсуб'єктів: на своєму ринку вони повні господарі, проте їхня економічна владаобмежена, оскільки ринкові відносини між ними характеризуються взаємозалежністю.
В обмеженіймонополії на галузевому ринку присутні один продавець (монополіст) і кількапокупців. Тут економічна влада монополії сильніша, ніж при білатеральніймонополії: хоч покупців і небагато, але вони конкурують один з одним за правовступити у ринкові відносини з монополістом.
Найбільшаекономічна влада у.власне монополії: монополісту-продавцю протистоять багатопокупців, відносини між якими будуються на конкурентній основі. Функціясукупного попиту виступає в цьому випадку як функція індивідуальної ринковоїціни монополіста. Для максимізації свого прибутку монополіст повинен досягтирівноваги між ціною і кількістю продукції, при якій утворилася б найбільшарізниця між виручкою і валовими витратами. Тому його метою є відшуканнярівноваги граничних витрат і граничної виручки. Монополіст створює дефіциттоварної пропозиції, який і обумовлює ціну, що значно перевищує граничнівитрати. Створюється монопольний прибуток. За оцінками американськогоекономіста Ф. Шерера, збитки, що виникають внаслідок монополістичного розподілуресурсів, становлять 0,5-2 відсотки валового національного продукту США. Тутмікро- і макроекономічні інтереси розходяться. Монополія як мікроекономічнийсуб'єкт досягає своїх приватних цілей.
Монополія якідеальний тип ринкової поведінки економічних суб'єктів на практицізустрічається дуже рідко. Проте й сьогодні на національних і світових галузевихринках функціонує цілий ряд фірм, які займають там майже монопольне положення.Класичним прикладом міжнародної монополії є алмазний синдикат «ДеБірс», який контролює від 80 до 85 відсотків пропозиції
Домонополістичних галузей належать також громадський транспорт, зв'язок,виробництво і постачання електроенергії тощо. Такі підприємства належать доприродних монополій і на місцевих рівнях вони підлягають державномурегулюванню.
У колишньомуСРСР економічна політика держави свідомо здійснювалася в напрямі створення умовдля монопольного положення виробника. Примітивне розуміння історичної тенденціїдо зростання усуспільнення виробництва ототожнювало його з великим і надвеликимвиробництвом. У результаті в промисловості колишнього СРСР склався найвищий усвіті рівень концентрації виробництва. Кожне підприємство давало продукції всередньому в 4 рази більше, ніж американське, а середня чисельність зайнятих наодному підприємстві майже в 10 разів перевищувала аналогічний показник длякраїн Заходу.
Монополізаціюекономіки колишнього СРСР спричинили не тільки зростання концентраціївиробництва, а й практика реалізації промислової продукції, за якою длявиробників установлювались зони реалізації, де вони виступали монополістами. Дотого ж конкуренція трактувалася як вада розвиненого підприємницького товарноговиробництва.
Промисловіструктури в економіці країн командно-адміністративної системи традиційнохарактеризувались великим рівнем концентрації. Багато видів продукції випускаланевелика кількість виробників, проте централізоване визначення цін і обсягіввиробництва перешкоджало виникненню на цьому ґрунті проблем монополізму,характерних для ринкової економіки. Однак багато підприємств активновикористовували своє монопольне становище, у тому числі й для отриманнядодаткових обсягів капіталовкладень та інших ресурсів.
Крімконцентрації виробництва монополізм при командно-адміністративній системі мавтакі особливості. По-перше, стан загального дефіциту формував надлишковий попитна продукцію більшості підприємств. Формувався «ринок продавця», ікожне підприємство ставало монополістом щодо своїх покупців незалежно відкількості підприємств галузі, які випускали однорідну продукцію. По-друге, весьдержавний сектор в макроекономічному аспекті виступав як монополія, оскількивсі підприємства належали одному власнику — державі, яка не була зацікавлена уконкуренції між ними.
Україна дісталау спадок високомонополізовану, жорстко зацентралізовану систему господарювання.Побудова ефективної національної економіки передбачає створення правових основобмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції упідприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержаннямнорм антимонопольного законодавства.

Розділ3
Проблемиі перспективи розвитку ринкової поведінки
 
3.1.Форми поведінки споживача і підприємця у сучасній економіці України
Перехід України,як і більшості країн колишнього СРСР, до ринку — це не повернення доуніверсальної моделі ринкової економіки, а формування дещо іншого власногоринку. І тут не треба ігнорувати той факт, що такі завдання, як розвитокпідприємництва, гармонізація особистих і суспільних інтересів, формуванняділової поведінки, створення нового типу трудових взаємовідносин, розробкаформенної кадрової політики, вирішуються у нас зовсім інакше, ніж це мало місцена порозі становлення капіталізму.
Насампереднеобхідно враховувати те, що, за однакової з класичними капіталістичнимикраїнами форми ринку праці, в Україні принципово інша «природа», а виходячи зцього — і ціннісні орієнтири та стереотипи поведінки як підприємців, так інайманих працівників.
Якщо вкапіталістичних країнах Заходу та США підприємництво виникло як продукттрансформації індивідуальної трудової власності у суспільний капітал капіталістів-підприємцівпри збереженні психології «хазяїна», то в нашій країні підприємництворозвивається здебільшого як продукт приватизації державної власності. Основнісуб'єкти приватизації — в недалекому минулому керівники державних установ іпідприємств, відповідальні працівники номенклатури партійного та державногоапарату управління і їх підопічні «нові українці» — не отримали у спадщину тумотивацію господаря, яку може формувати лише індивідуальна трудова власність.
Майновасертифікація, що «успішно пройшла» в нашій країні, також не в змозі відродитикласичну підприємницьку мотивацію. В більшості людей, які придбали сертифікати,домінує мотивація не власників, а обдурених гравців якоїсь невідомої гри.
На початкукапіталістичного розвитку індивідуальне підприємництво створило власність, яка,в свою чергу, сприяла його подальшому становленню. Власність у ті часи булаіндикатором таких людських якостей, як: працездатність, заповзятливість,винахідливість, сумлінність та низки інших, що у сукупності склали ту відому«хазяйську» мотивацію, яка в нас відсутня. Про яку «хазяйську» мотивацію заразможе йти мова, якщо накопичення власного капіталу здійснювалося в нашій країніза рахунок «розтринькування» суспільного капіталу, коли керівники державнихпідприємств розпродали та «списали» загальнодержавне майно, при цьому отримавшисвою частку для «безбідного» життя на пенсії.
Як підкреслюваву своїх працях М. Вебер, соціально-економічний прогрес забезпечується небезпринципними спекулянтами і авантюристами, яких ми зустрічаємо протягом усієїекономічної історії, не власниками великих грошей, а тими людьми, які пройшлисувору життєву школу обережності і в той же час рішучості, людьми стриманими іповністю відданими своїй справі [12]. Більшості ж «нових українців» притаманніриси, характерні не продуктивному, а «спекулятивному» підприємництву,зорієнтованому на те, щоб «вирвати і втекти», щоб забезпечити собі умови длярозкішного красивого життя — і не більше. Такі «псевдобізнесмени» становлятьнебезпеку для ринку і капіталізму.
До революції1917 р. в нашій країні, як і по всій Російській імперії, індивідуалізм тапрактицизм грали досить відчутну роль. Країна жила очікуванням господаря,тверезої практичної людини, яка спроможна створити економічне середовище, примуситийого продуктивно працювати з вигодою для себе й оточуючих. Суспільство завждиставилось з повагою до ініціативи, ділової хватки й справедливого розрахунку,ощадливості, відпрацьованого господарського механізму, що приносить достаток.
В Україні,традиції приватного підприємництва формувались і розвивались протягом багатьохстоліть і були перервані післянепівською політикою радянської влади. Основнимипринципами ведення бізнесу тоді були: повага до влади, чесність і правдивість,повага до приватної власності, вірність слову, цілеспрямованість,професіоналізм, честь підприємця. До високорозвинутих етичних традиційвітчизняного підприємництва належали добродійність та меценатство. Окрімхристиянських настанов на добродійність як релігійний обов'язок допомагатиближньому і проявляти любов до нього, в системі цінностей вітчизнянихпідприємців було прагнення увічнити своє ім'я і заслужити визнання сучасниківта нащадків, завдяки пожертвуванням на оборону, освіту, архіви тощо. Підприємцівідкривали дитсадки, лікарні, школи, бібліотеки, проводились добродійніконцерти. Причому це робилось не з чистої філантропії, а, в першу чергу,завдяки усвідомленню потреб справжнього господаря у кваліфікованій і соціально облаштованійробочій силі.
Велике значеннядля суспільно-економічного розвитку капіталістичних країн США та ЗахідноїЄвропи мали ті цінності, якими керувались у діловій поведінці початкуючіпідприємці: насамперед це була протестантська етика, що визначала особистийобов'язок та відповідальність. Згодом на цій же основі сформувалась міжнароднаділова етика капіталістичного підприємництва, яка й нині виступає головнимрегулятором економічного життя в більшості розвинутих капіталістичних країн.Безумовно, під впливом негативних побічних факторів суспільного життя обсягиерозії ділової моралі ростуть, і суспільство все більше змушене звертатись доадміністративних та правових методів регулювання. Характерна в цьому планірізниця впливу соціокультурних норм на поведінку людей у Японії та США, де вінпослаблюється.
У нашій країнітрадиційні соціокультурні регулятори ділової поведінки були зруйновані спочаткусоціалістичною революцією, а зовсім недавно — псевдо капіталістичноюреволюцією. Під впливом багаторічного панування командно-адміністративноїсистеми почуття власності майже повністю знівельовано.
З розпадомтоталітарної системи суб'єкти господарської діяльності звільнилися відзовнішнього адміністративного тиску і місцевого саморегулювання: немаєпартійних бюро, профспілкові комітети в більшості організацій або ліквідовані,або майже не функціонують. Ідеали класичного лібералізму, що сформувались уXVIII ст. під впливом протестантської етики в умовах жорсткого внутрішньогосамоконтролю ділової поведінки, стали неприйнятними і навіть згубними вспецифічних соціокультурних умовах сьогодення.
За таких умовдомінуючим фактором ділової поведінки навряд чи може стати класична етикаіндивідуального обов'язку і відповідальності. Значно більше превалює орієнтаціяна соціальну та громадську відповідальність кожного суб'єкта підприємницькоїдіяльності і досить жорстку багаторівневу систему соціального контролю.
Макс Веберстверджував, що типова для продуктивного капіталістичного підприємництваорієнтація на «справу» як на мету, а не «засіб» забезпечення своїхіндивідуальних потреб, суперечить моральним поглядам цілих епох, коли природнимдля багатьох є бажання заробляти кошти для того, щоб потім витрачати їх напокращення власних умов життя.
У традиційномупідприємництві гроші — це не стільки можливість задовольнити якісь власніпотреби, скільки засіб зберегти і розширити свій бізнес. Ще Карл Марксвказував, якщо капіталіст «прагне» до нагромадження насолод замістьнасолодження нагромадженням, то він стає нездатним виконувати цю функцію. Усправжнього підприємця немає ні бажання, ні зайвого часу, він працює, не знаючиспочинку, тому що просто не вміє по-іншому. Якщо ж у цього підприємця виникнебажання розкошувати, то це не просто зупинка посеред дороги, а симптомпаралічу, не досягнення мети, а провісник провалу.
Зрозуміло, щотака орієнтація на справу, а не на задоволення чи насолоду як головний сенсжиття не виникне сама по собі, для її формування необхідні певні культурніумови. Якщо ж такі умови відсутні, то це шлях не до справжнього підприємництва,а до «солодкого життя», аморального, грабіжницького нагромадження грошей.
Про це, зокрема,свідчить і перший досвід появи підприємців на специфічному культурномупідґрунті у нашій країні. Багато дослідників звертали увагу на явне засиллясеред «нових українців» не стільки підприємців капіталістичного типу, скількиспекулянтів та шахраїв, які, залучивши на свій бік користолюбних чиновників танародних депутатів, намагаються отримати якнайбільший зиск з того капіталу, щоопинився в їхніх руках, і використовувати накопичене для забезпеченнярозкішного життя для себе, родичів та близьких.
Першийцивілізований принцип, на якому базується класичне ринкове підприємництво,—розподіл економічної та політичної влад — у нас не спрацьовує. Існуючийноменклатурний тип базується на прямо протилежному — прямому схрещенніекономічної й політичної влад. Тут багатство — функція влади. А коли багатствовиступає як функція влади, то умовою його росту стає безконтрольна влада.
Не діє у нас ідругий принцип — дотримання укладених договорів і контрактів, що безпосередньопов'язано з правовим становищем в Україні. Право повинне обмежувати силу,забороняти її втручання в господарські відносини, бути гарантом того, щопродукт чесних економічних зусиль не буде вилучено під якимсь приводомподатковою поліцією. Саме право стимулює ініціативу і високопродуктивну працюпідприємця. Перехід під економіки перерозподілу до економіки росту можливийлише у правовій державі.
Чим багатшакраїна, тим ганебнішими і аморальнішими стають поняття «вкрасти» та «обдурити».Сьогоднішні економічні негаразди можна пояснити умовами, які склалися в країні:протиріччями та недостатнім розвитком законодавчої бази, втратою владнимиструктурами багатьох важелів управління, затримками у платежах і виплатізаробітної плати. А ще —незнанням або ігноруванням істинної етики ринковихвідносин, правил цивілізованого підприємництва.
У деякихзарубіжних ділових колах вважають, що стиль ділової поведінки в Українівідрізняється необов'язковістю і неакуратністю, відсутністю звички триматислово, з вічним намаганням що-небудь «виклянчити» для себе в іноземнихпартнерів. Навіть кращі представники наших ділових кіл нерідко програють приконтактах з потенційними зарубіжними партнерами, тому що просто не знають етикиділових стосунків.
У радянські часиіноземні підприємці дивились крізь пальці на неотесаність своїх радянськихпартнерів, оскільки останні виступали не самі від себе, а від могутньоїдержави, що гарантувала виконання навіть найневигідніших контрактів. Зараз жеукраїнські бізнесмени, як правило, представляють власні підприємства й фірми, івід того враження, яке вони справляють на потенційних партнерів, залежитьрозвиток подальших стосунків.
Для підтримкипродуктивних підприємців необхідна «копітка обробка» економічного підґрунтя.Через це й примарними стають надії на те, що ефективне постсоціалістичнепідприємництво з'явиться само по собі без цілеспрямованих зусиль з бокусуспільства відразу ж після розвалу командно-адміністративної системи. Наруїнах стихійно виростають здебільшого бур'яни, а така культурна рослина, якпродуктивне підприємництво, потребує вивчення і узагальнення історичногодосвіду розвитку капіталістичних відносин як світового, так і вітчизняного.
Через ценайбільш продуктивним для України може бути подальший цілеспрямований рух доринку і підприємництва. З одного боку, необхідно прищепити до ділової поведінкилюдей паростки класичної ринкової поведінки (конкурентний підбір,передбачливість, активність, ініціативу, готовність ризикувати, вміння діяти вневизначених ситуаціях, суворо дотримуватись «правил ділової гри») як основисоціальної справедливості. З іншого боку, наш національний ринок іпідприємництво повинні набути таких етичних рис, які дозволять забезпечитинайбільш ефективне використання виробничо-технічногого, інтелектуального ісоціального потенціалу українського суспільства з урахуванням специфічнихпостсоціалістичних умов, національної психології і менталітету, а такожтенденцій розвитку сучасних економічних систем.
Сьогодні вукраїнському підприємництві з'явилось чимало нахабних, зарозумілих, неосвіченихбагатіїв, людей низької культури з надлишковим рефлексом хапуги. Але майбутнєнашої країни — за цивілізованими підприємцями, які зможуть відродити кращітрадиції вітчизняного підприємництва. Етика бізнесу пов'язана з правдивістю,чесністю та справедливістю в ділових відносинах. Морально вихована людина чеснаі порядна навіть тоді, коли закон цього не потребує. Саме у такому розумінніділова етика більш широке поняття, ніж закон.
3.2.Проблеми і перспективи розвитку ринкової поведінки
 
В умовахринкової системи господарювання кожна людина самостійно вирішує проблеми: щовона хоче і може робити, як це треба робити, щоб отримати бажаний результат тачи буде її праця визнана суспільством — людина стоїть перед постійним вибором.Можливість мати вибір завжди була засобом і метою розвитку людства. Ринковаформа господарювання дозволяє здійснити вибір кожній людині. В умовах ринкулюдина має більше шансів, ніж при інших формах господарювання, самостійновибрати шлях для поліпшення свого життя, кращого і найповнішого задоволеннясвоїх потреб. Проблема вибору для кожної людини є проявом і здійсненнямнайвищої цінності людини — свободи. Формою свободи в сфері економіки єекономічна свобода. Економічна свобода стає реальністю тільки в умовах ринковоїекономіки.
На нашу думку,ринок має суттєвий вплив на економічну культуру, що носить діалектичнийхарактер. Це виражається в таких аспектах: по-перше, економічна культуравідображає рівень економічних свобод, характеризує потенціал ринковоїекономіки; по-друге, — тип економічних відносин, форми господарювання впливаютьна зміст і форми економічної культури та культуротворчого процесу.
Проаналізуємо ціаспекти. Свобода — це можливість мислити і діяти вільно, самостійно тавідповідально. Відповідальність є головним атрибутом, складовою свободи. Безвідповідальності немає свободи. Кожне самостійне рішення в умовах ринкупередбачає відповідальність за нього, за результати діяльності згідно з цимрішенням.
Свободаекономічного вибору — це прояв свободи в економічній сфері, можливість таздатність самостійно приймати рішення про види і засоби економічної діяльності.Економічна свобода слугує фундаментом розвитку ринку і розвитку особистості. Воснові економічної свободи є економічні відносини. Економічна культура як формаціннісного освоєння економічної дійсності передбачає вибір економічної ролі івипрацювання моделей економічної поведінки, що здійснюють економічну свободу вконкретній економічній ситуації.
Головнимисуб'єктами ринку є виробники і споживачі, продавці та покупці. Кожен з цихсуб'єктів має в умовах ринку реальну економічну свободу. А це означає, що вонимають певні права:
— без обмеженьформулювати і виражати свої потреби (як для того, щоб про них знали яквиробники, так і інші споживачі, та відповідно, продавці та інші покупці);
— вільновиробляти товар, що користується попитом;
— право вибиратиіз запропонованих товарів ті, що найповніше задовольняють потреби споживача чипокупця;
— здійснюватипосередницьку діяльність у відносинах виробник-споживач.
Ці проявиекономічної свободи є загальними як для виробників, так і для споживачів. Вибіркожною окремою людиною своєї ролі залежить найбільшою мірою від неї самої.Кожна з економічних ролей має конкретний прояв економічної свободи.
Економічнасвобода виробника є правом економічного суб'єкта на самостійний вибір у всьому,що стосується господарської діяльності. Свобода дій виробника передбачає:
— свободу виборупартнерів, покупців, постачальників;
— свободу увиборі форм розпорядження своєю продукцією, вільну реалізацію своїх товарів набудь-якому ринку, вільне встановлення ціни на свою продукцію, вільнерозпорядження отриманим доходом.
Економічнасвобода виробника полягає у наданні йому можливостей діяти у відповідності звласними інтересами, орієнтуючись на ринкову кон'юнктуру. Ринкові механізмипрацюють тільки за умови економічної свободи виробника. Виробник вибирає тількиту сферу діяльності, що відповідає його здібностям, досвіду, рівню знань тавідповідає (або не суперечить) його системі ціннісних орієнтацій.
В умовах ринку зекономічною свободою виробника пов'язані фундаментальні проблеми ринковоїекономіки: «що виробляти?», «як виробляти?» та «длякого виробляти?» Ці проблеми, які щоденно і повсякчас стоять перед кожнимвиробником, є проявом економічної свободи виробника. Від того, як вирішуютьсяці проблеми в ринковій економіці, залежить стан економічної культури.
В умовахринкової економіки вирішити проблему «що виробляти» допоможе модельринкової економічної поведінки. Вона забезпечить пошук товару, якийкористується попитом споживачів (покупців), який вони хочуть і можуть купити вреальній ситуації. В умовах ринку за цей товар покупці голосують грошима,оскільки він має задовольнити їхні потреби. Кількість споживачів (покупців)товару — це інформація ринку для виробника. Вона комплексна: включає кількістьі якість товару, що буде визнаний ринком. Саморегулююча функція ринкуздійснюється тут через дію економічних законів: закону вартості, закону попиту,закону пропозиції та ін. Згідно з цими законами на ринку з'являється більшакількість виробників (продавців) даного товару, конкуренція між ними дозволитьспоживачу (покупцю) мати можливість вибору в кого купити товар, пропонуючи занього свою ціну (ціну покупця). Отже, економічна свобода виробника тіснопов'язана з економічною свободою покупця, відповідно, економічна культура євизначником економічної поведінки як виробника, так і споживача. Вона є тимкритерієм, за яким здійснюється вибір. Тому модель ринкової поведінки виробникапередбачає формування ринкової економічної культури.
Ринковаекономічна культура передбачає вибір ринкової моделі економічної поведінки наоснові системи цінностей, норм, потреб та інтересів. Вибір моделі ринковоїекономічної поведінки неможливий без врахування норм, що встановлюєтьсядержавою для кожного конкретного виду діяльності, але у той же час передбачаєневтручання державних структур в економічну діяльність виробника за умовичіткого виконання ним цих норм.
Норми,відповідно до яких виробник буде здійснювати свою діяльність, беруться до увагиним ще до здійснення вибору «що виробляти». Виробник зосереджуєтьсятільки на тих нормах, що йому прийнятні, отже, не суперечать його системіцінностей. У процесі вибору «що виробляти» потреби та інтереси виробниказавжди чи не на найпершому місці. Вони слугують виробнику поштовхом, стимулом,мотивацією саме для цієї економічної діяльності. Виробник буде здійснюватидіяльність відштовхуючись від того, що він зможе отримати і чи зможеактивізувати свою роботу під впливом своїх зростаючих потреб. Потреби виробника- це відчуття нестачі чогось, що є для цього важливим, потрібним. Цінності єжиттєвим орієнтиром кожної людини, у тому числі й виробника, як окремої їїекономічної ролі. Потреби завжди спрямовані на цінність і виступають як системаокремих проміжних цілей. У цьому видно тісний взаємозв'язок між потребами, щонабувають конкретних обрисів з врахуванням цінностей. Оскільки економічнакультура — це система цінностей, норм, потреб та інтересів, що визначають економічнуповедінку людини, то реальність економічної свободи виробника в умовах ринкуздійснюється через його економічну культуру. Це трансформує його економічнукультуру в ринкову економічну культуру.
Проблемавиробника «як виробляти» є актуальною протягом усієї його діяльності.В умовах ринку відповідь на цю проблему має бути сформульована виробником ще допочатку його діяльності, але реальність постійно потребує уточнення цієївідповіді та пошуку нових відповідей. Ринкова економічна поведінка здійснюєтьсярізними виробниками, що й утворює ринок. Стратегічний напрям для виробника — виробляти свою продукцію з найвищою ефективністю. Це має бути продукція вищоїякості і з меншими витратами та з нижчою ціною, ніж у конкурентів. В умовахконкурентної боротьби на ринку виграє той виробник, який постійно зменшуєвитрати виробництва і підвищує якість своїх товарів, що дозволяє йомуотримувати прибуток від своєї діяльності.

Висновки
 
Ринковаповедінка — це образ, спосіб, характер економічних дій громадян, працівників,керівників, виробничих колективів в тих або інших умовах економічноїдіяльності, що складаються, житті.
В основіформування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінкиспоживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання івключає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.
Мета споживачаполягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного наборублаг, тобто в максимізації корисності.
Обмеження – цевсі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається,найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.
Вибір полягає уприйнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору заданих обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.
У даній роботіми розглянули 2 теорії поведінки споживачів – кардиналістську і ординалістську.

Списоквикористаної літератури
 
1. Аналітичнаекономія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. посіб.: У 2 кн. / За ред. С.Панчишина і П. Островерха. – Кн. 2: Мікроекономіка. – 4-те вид., випр. і доп. –К.: Знання, 2006. – 437 с.
2. ГорбачевськаО. В. Графічні побудови в мікроекономіці: Навч. посібник. – Львів: ЛБІ НБУ,2002. – 175 с. 3. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред.
 З. Ватаманюката С. Панчишина. – К., „Альтернативи“, 2005. – 608 с.
4. Кемпбел Р.,Макконнелл К., Брю С. Мікроекономіка. – Львів: Просвіта, 1999.
 5. Кириленко В.І., Мікроекономіка: Навч. посібник для студентів економ. спец. вузів. – К.:Таксон, 1998. – 334 с.: іл.
6. Мікроекономіка:Навч. посібник / Мельникова В. І., Яременко В. Г., Мельникова О. П., КорнівськаВ. О. – К: ВД «Професіонал», 2005. – 400 с.
7. Наливайко А.П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроекономіка: Навч. посібник для самост. вивч. дисципл. / За заг. ред. А. П. Наливайка. – К.: КНЕУ, 1999. – 208 с.
8. ПіндайкРоберт С., Рубінфелд Деніел Л. Мікроекономіка / Пер. з англ. А. Олійник, Р.Сільський. – К.: Основи, 1996. – 646 с.
9. Семюелсон П.А., Нордгауз В. Д. Мікроекономіка: Пер. з англ. / За ред. З. Ватаманюка та СПанчишина. – К.: Основи, 1998.
10. Стасюк І.В., Лех Т. А. Мікроекономіка: Навч. посіб. Для студ. екон. спец. – Львів УД ЛУ,1997. – 179 с.
11. Стеблій Г.Я. Мікроекономіка. – Львів: ЛБІ НБУ, 2004. – 221 с.
12. ЯстремськийО. І., Грищенко О. Г., Основи мікроекономіки: Підручник. – К.: Знання, 1998. –674 с.