П.Буагільбер: Критика меркантилізму та захист сільського господарства. Теоріїцінності, багатства, грошей
Вступ
Науковий напрям вбуржуазній політичній економії, відомий як класичний, виник в період зародженняі затвердження капіталістичного способу виробництва. З 16 ст в Англіїфеодальний устрій вступив в стадію розкладання, в його надрах стали бурхливорозвиватися капіталістичні стосунки. В результаті грабіжницького процесуекспропріації селянство позбавлялося землі і поповнювало армію найманої праці.Відбувалося обуржуазнювання землевласників, з'являлося «нове дворянство», якеорієнтувалося на фермерське господарство капіталістичного типа, розглядаючийого як джерело грошових доходів, комерційної ренти.
Капіталістичністосунки розвивалися і в промисловості. Мануфактурне виробництво поширилося всуконній і гірській справі, кораблебудуванні, металургії і бавовняній промисловості.Важливою сферою застосування капіталу стала зовнішня торгівля. Англія,відтіснивши Іспанію, Голландію і Францію на зовнішніх ринках, починаєстворювати свою колоніальну імперію. Колоніальний грабіж став важливим джереломзбагачення англійської буржуазії.
Маркс відзначав,що перемога буржуазії в Англійській революції 17 ст була перемогою новогоустрою. Капітал підпорядковує собі економіку, перетворює всі суспільністосунки. У торгівельній політиці панував меркантилізм. З розвиткоммануфактурного капіталізму виникли нові джерела прибутку. У 18 ст виявилосяпротиріччя між теорією і практикою. Підпорядкування торгівельного капіталупромисловому вимагало заміни доктрини меркантилізму, що ідеалізував сферуобертання і що доводив, що прибуток приносить лише зовнішня торгівля, а єдинимвиглядом багатства є золото і срібло.
Промисловійбуржуазії потрібні були свої ідеологи, що обгрунтовують перевагукапіталістичного виробництва перед феодальним. Цю місію виконала класичнабуржуазна політична економія. К.Маркс писав, що завдання цієї школи полягало«лише в тому, щоб показати, яким чином багатство отримується в рамках стосунківбуржуазного виробництва, сформулювати ці стосунки у вигляді категорій і законіві довести, що ці закони і категорії набагато зручніше для виробництва багатств,чим закони і категорії феодального суспільства».
На відміну відмеркантилістів, які займалися узагальненням поверхневих явищ, що відбуваються усфері обертання, економісти класичної школи вивчали внутрішні економічнізв'язки капіталізму, що прийшов на зміну феодалізму. Об'єктом їх дослідженнястало матеріальне виробництво. «Справжня наука сучасної політичної економіїпочинається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить відпроцесу обертання до процесу виробництва», — писав К.Маркс. Він підкреслював:«Відмічу раз і назавжди, що підкласичною політичною економією я розумію всю політичну економію, починаючи сУ.Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних стосунків виробництва».
Економісти-класикивнесли істотний вклад до розвитку економічної науки. Їх учення з'явилося однимз джерел ідей марксизму.
Формуваннякласичної політичної економії було підготовлене розвитком капіталізму. Їїпершими представниками були Уїльям Петті (1623-1687) в Англії і Пьер Буагильбер (1646-1714) у Франції. Обидва вонизробили спробу звести вартість до праці і тим зробили вирішальний крок у біктрудової теорії вартості, що шукала джерело капіталістичного багатства у сферівиробництва.
1. Зародження класичноїполітичної економії. Загальна характеристика
Причини появикласичної політичної економії
В ході формуванняоснов ринкових економічних стосунків в Західній Європі і Америці ставало усебільш очевидним, що державне втручання в економіку — не єдиний засіб уформуванні багатства держави і досягненні узгодженості у взаєминахгосподарюючих суб'єктів на внутрішньому і зовнішньому ринках.
П. Самуельсонвідзначає, що витіснення «доїндустріальних умов» системою «вільного приватногопідприємництва», сприяючи розкладанню меркантилізму, стало одночасне вихіднимпунктом настання умов «повного laissez faire ». Це означає вимогу повногоневтручання держави в економіку, в ділове життя — економічний лібералізм.
З кінця 17 — початка18 століть ця ідея стала девізом ринкової ліберальної економічної політики.Саме з того часу зароджується нова теоретична школа економічної думки. Пізніше їїназвуть класичною політичною економією. «Класична школа» повела рішучу боротьбуз протекціоністською політикою меркантилістів. Вона протиставила емпіризмумеркантилістів — професіоналізм, досягнення науки того часу, розвернулафундаментальні теоретичні дослідження.
По суті «класики»заново сформулювали предмет і метод вивчення економічної теорії. Зростаннямануфактурізациі (а потім індустріалізації) висунуло на перший план промисловевиробництво, яке відсунуло торгівельний і позиковий капітал. Звідси як предметвивчення на перше місце висувалася сфера виробництва.
Як метод вивченняі економічного аналізу були упроваджені новітні методологічні прийоми, якізабезпечили досить глибокі аналітичні результати, меншу міру емпіричності,описовості, поверхневості в осмисленні господарського життя.
За часівстарогрецьких філософів термін «економіка» переводився як «будинок-господарство»- в сенсі процес домоводства, управління сім'єю, особистим господарством Вперіод меркантилістів економіка, що отримала завдяки А.Монкрет’єну назву«Політична економія», стала наукою про державне господарство, керованемонархом.
В періодкласичної школи економіка придбала межі наукової дисципліни, що вивчає проблемиекономіки вільної конкуренції. Термін «класична політична економія» ввівК.Маркс, виходячи з того, що «класична школа» з властивою їй класовоюспрямованістю «досліджувала виробничі стосунки буржуазного суспільства».
Основнівідмінності класичної політичної економії від меркантилізму
меркантилістська система
класична політична економія
Головна ознака економічної політики протекціонізм, політика вільної конкуренції практично неможлива економічний лібералізм або «повне laissez faire »
Предмет економічного аналізу переважне вивчення проблем сфери обернення у відриві від сфери виробництва переважне вивчення проблем сфери виробництва у відриві від сфери обернення
Метод економічного аналізу емпіризм, опис на каузальній основі зовнішнього прояву економічних процесів, відсутність системного вивчення всіх сфер економіки каузальний, дедуктивний, індуктивний методи аналізу, а також метод логічної абстракції; недооцінка зворотного впливу на сферу виробництва чинників сфери обернення
Трактування походження вартості (цінності) товарів і послуг у зв'язку з «природною» природою золотих і срібних грошей і їх кількістю в країні по однофакторній — витратній характеристиці з врахуванням витрат виробництва, або кількості витраченої праці
Пріоритетні принципи економічного аналізу виявлення причинно-наслідкового взаємозв'язку економічних явищ і категорій принцип каузального аналізу з подальшою побудовою «генеалогічного дерева», в основі якого лежить категорія «вартість»
Концепція економічного росту за допомогою збільшення грошового багатства країни завдяки досягненню активного торгівельного балансу (позитивного сальдо в зовнішній торгівлі) за допомогою збільшення националь-ного багатства, що створюється виробничою працею у сфері матеріального виробництва
Позиції в області теорії грошей гроші — штучний винахід людей; гроші — чинник зростання национального багатства гроші — товар, що стихійно виділився на товарному світі, гроші – технічне знаряддя, річ, що полегшує процес обміну
Етапи розвиткукласичної політичної економії.
Загальні ознаки іособливості еволюції класичної політичної економії характеризуються етапами їїрозвитку. Умовно виділяють чотири етапи.
Перший етап:середина 17 — початок 18 століть — поява праць У.Петті в Англії і П.Буагильберау Франції, в яких формуються ознаки нового учення, згодом названого класичноюполітичною економією.
У першій половиніпершого етапу автори:
· різкозасуджують протекціоністську систему, що обмежує свободу підприємництва;
· роблятьперші спроби витратних трактувань вартості товарів і послуг за допомогою облікукількості витраченого в процесі виробництва робочого часу і праці;
· підкреслюютьпріоритетне значення ліберальних принципів господарювання в створеннінаціонального (негрошового) багатства у сфері матеріального виробництва.
Друга половинапершого етапу доводиться на середину — початок другої половини 18 століття,характеризується появою специфічного перебігу «класичної школи» — фізіократізма.
Фізіократи(Ф.Кене, А.Тюрго і ін.) значно просунули економічну науку, позначили новетлумачення ряду мікро- і макроекономічних категорій. Але їх увага булаприкована до проблем сільськогосподарського виробництва в збиток іншим галузямекономіки і особливо сфері обернення.
На першому етапіжоден представник класичної політичної економії, не будучи професійнимекономістом, не зміг створити цілісну теорію розвитку виробництва — промислового і сільськогосподарського.
Другий етап — повністю пов'язаний з ім'ям великого ученого-економіста Адама Сміта. Найбільшзначне досягнення економічної науки останньої третини 18 століття — йогогеніальне творіння «Багатство народів» (1776г.). Його «економічна людина»,«невидима рука» на століття переконали в природному порядку і об'єктивностіекономічних законів, що діяли, незалежно від волі і свідомості людей. ДоД.М.Кейнса економісти вірять в неспростовність положення «повного laissez faire» — повного невтручання урядових розпоряджень у вільну конкуренцію. Закони,відкриті Смітом — розподілу праці і зростання продуктивності праці — класичні.Його трактування товару і його властивостей, грошей, заробітної плати, прибутку,капіталу, продуктивної праці і ін. лежать в основі сучасних економічнихконцепцій.
Третій етап — всяперша половина 19 століття. Він пов'язаний з промисловим переворотом — переходом від мануфактурного виробництва до машинного, до заводів і фабрик, доіндустріального виробництва, перш за все в Англії і у Франції. Учні іпослідовники А. Сміта — Д.Рікардо, Т.Мальтус, Н.Сеннор, Ж.Б.Сей, Ф.Бастіа і ін.внесли величезний вклад до скарбниці «класичної школи». Кожен з них залишивпомітний слід в історії економічної думки.
«Закон Сея», щопояснює рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією: при гнучкій заробітнійплаті і рухливих цінах процентна ставка врівноважуватиме попит і пропозицію,заощадження і інвестиції при повній зайнятості.
Д. Рікардо впершевиявив закономірну в умовах вільної конкуренції тенденцію норми прибутку допониження, розробив закінчену теорію про форми земельної ренти, обгрунтувавзакономірність зміни вартості грошей залежно від їх кількості в обігу.
Т.Мальтус — всупереч пануючій тоді точці зору про участь «класів» в господарському житті(всупереч Марксу) висунув теоретичне положення про «третіх осіб», відповідно доякого в створенні і розподілі сукупного суспільного продукту обов'язково берутьучасть не лише безпосередні виробники, але і «непродуктивні шари» суспільства.Саме він обґрунтував ідею впливу на добробут суспільства чисельності і темпівприросту населення — створив першу в історії економічної думки теоріюнародонаселення.
Четвертий етап — завершуючий етап в другій половині 19 століття, на якому домінували праціДж.С.Мілля і К.Маркса. Вони узагальнили кращі досягнення «класичної школи». Уцей період почалося формування «неокласичної економічної теорії», але останнілідери класичної школи, будучи строго прихильні положенню про ефективністьціноутворення в умовах конкуренції і засуджуючи класову тенденційність івульгарну апологетику в економічній думці, словами П.Самуельсона «симпатизувалиробочому класу і були звернені до соціалізму і реформ».
2. Виникнення класичної школи уФранції. П. Буагильбер і його «Звинувачення Франції»
Родоначальникомкласичної школи у Франції вважається Пьер Буагильбер (1646-1714гг.)
Першіреформаторські (антимеркантилістські) думки опублікував анонімно в 1695-1696ггв книзі «Детальний опис положення Франції, причини падіння її добробуту іпрості способи відновлення, або Як за один місяць доставити королеві всі гроші,яких він потребує, і збагатити все населення». У її основі — критикаекономічної політики меркантилізму Жана Батиста Кольбера, міністра фінансів приЛюдовіке XIV .
У 1707г. видавдвотомний твір «Звинувачення Франції», який за різку критику в адресу уряду бувзаборонений. Прибравши різкі випади, залишивши не стільки докази, скількидомовленості і заклинання про необхідність проведення економічних реформ,перевидавав книгу тричі. За життя визнання своїх ідей не отримав.
В центрідосліджень П. Буагильбера — проблеми розвитку сільського господарства, в якомувін бачив основу економічного зростання і багатства держави. Під впливом йогоідей 100 років в економічній думці Франції процвітала фізіократія (владаприроди, грец.) — перебіг класичної політичної економії, представники якоговважали землю і сільськогосподарське виробництво такими, що грають визначнуроль в створенні національного багатства.
ПарадоксБуагильбера
Економічніпрожектери— особливий тип людей, який зустрічається, напевно, у всі часи і увсіх країнах. Вони схожі на інше особливе плем'я — винахідників і частонатрапляють на такі ж перешкоди: егоїстичні інтереси сильних світу цього,консерватизм і звичайну людську дурість.
У історіїекономічної думки є реальний персонаж такого роду. Це Пьер Лепезан деБуагильбер (1646—1714), окружний суддя в Руане. Він здобув чудову освіту,включаючи античну літературу і філософію і, звичайно, римське право. Він ніколине був ні купцем, ні службовцем торгівельних компаній, ні тим більше фінансовимавантюристом. Не був він і філософом. Цілком можливо, що він не читавекономічних памфлетів англійців. Вихідним матеріалом для його роздумів булирозмови і пересуди обивателів, а також плоди економічної політики Кольбера.
Всесильнийміністр Людовіка XIV штучно тримав хлібні ціни низькими. Він хотів цимпідтримати невисоку заробітну плату і тому полегшити розвиток вітчизняноїпромисловості. Мета була досягнута лише частково, але сільське господарствобуло приречене на застій і занепад. Селяни розорялися і покидали село. Порозрахунках Кене, в період з 1620 по 1750 р. продукція сільського господарстваФранції скоротилася на 35%.
Буагильбер мавродовий маєток. І якщо він не стикався з проблематикою торгівельного балансу,ввезення-вивозу сировини, доданій цінності і тому подібне, то занепадсільського господарства він відчував на собі, та і положення судді давало йомубагато інформації про те, що відбувається довкола.
Який був би в тічаси найбільш вірогідний хід думок такого «мислителя районногомасштабу»? Очевидно, вимога змінити політику держави: видати закони, щозахищають землеробство, підвищити хлібні ціни, заборонити ввезення хліба з-закордону і тому подібне Але в Буагильбера ми знаходимо таке, що вимагає мірокзовсім іншого масштабу.
Як ні важко в цеповірити, але простий окружний суддя своїм розумом дійшов до тих ідей, якінезабаром відстоюватимуть найбільші мислителі XVIII ст, — Кене, Тюрго і АдамСміт. Незграбна композиція, невмілий виклад, тон проповідника відрізняютьтрактати Буагильбера. Мова його явно програє порівняно з витонченим стилемфранцузьких письменників того часу. Але у нього без яких-небудь натяжок можназнайти ідеї природного порядку, невтручання держави в господарську діяльність,природної ціни і ринкового саморегулювання, тобто такі речі, про які ученісперечатимуться через сто і навіть двісті років після Буагильбера.
Про багатство
От як пишеБуагильбер про багатство: «Жодним чином не можна бути багатим, ігосудареві більше, ніж іншим, інакше, як через суспільне багатство, інакшеніхто, ким би він не був, не буде легко і довго користуватися хлібом, вином,м'ясом, одягом, всією пишністю понад необхідне, хоч би він і жив в ряснійкраїні, земля перетвориться ні на що, гроші вирушатимуть, неповертаючись».
Як незграбновикладено те ж саме уявлення про багатство государя, яке висловлював Петті…Як програють тексти Буагильбера на тлі англійців, що писали ще до нього іодночасно з ним...
«Багато щоще бракує, щоб бути багатим, володіючи значною землею і дуже великою кількістюдорогоцінних металів, які можуть лише дозволити загинути в убогості їхвласникові, коли перші зовсім не обробляються, а другі не обмінюються нажиттєво необхідні предмети, як їжа і одяг, без чого ніхто не може обійтися.Лише їх треба почитати багатством». Гроші, пише Буагильбер, самі по собіріч абсолютно нікчемна. До них прагнуть лише потім, щоб тут же їх за щосьвіддати. Гроші — це «поручитель обміну» і «загальнийзасіб». Якщо в країні досить необхідних продуктів, то неважливо, більшеабо менше в ній срібла.
В давнину, говоритьБуагильбер, були 3—4 професії, а тепер їх 200, «починаючи від булочників ікінчаючи комедіантами». І всі ці професії взаємно залежать один відодного. «Всякий купує продукт свого сусіда, результат його праці лише затяжкої умови, хай мовчазному і невираженому, а саме: що продавець зробить те жсаме відносно продукту покупця або негайно, що інколи трапляється, або багатьмаруками, проміжними професіями, що приводить до того ж самому...» Самечерез сто років інший француз, Сей, скаже: «Продукти обмінюються напродукти» — і виведе звідси свій знаменитий закон ринків.
Про бідність
Збіднення країни,пише Буагильбер, «безглуздо відносити на рахунок відсутність металу. Цепоходить з невідповідності цін на продукти, які мають бути завждипропорційними, лише це і дозволяє їм жити разом, пропонувати себе у будь-якиймомент і взаємно допомагати народженню одних від інших». Що таке«пропорційність цен'' — цього ми, мабуть, від Буагильбера не взнаємо.Можна зрозуміти лише те, що „пропорційні ціни“ дозволяють, по-перше,всім товарам продаватися і купуватися, а по-друге, всім професіям отримуватисправедливий дохід. Ніхто не повинен помилятися при купівлі-продажі, пише він;вигода повинна ділитися справедливо між обома. Хто оббирає сусіда, той сам,врешті-решт, віддасть своє із збитком.
Коли країнабідніє, першими страждають комедіанти, тому що спершу падає попит на їх»продукт" (ймовірно, «комедіанти» у нього позначаютьбудь-яку галузь, яка створює предмети розкоші). Але тоді і вони перестають щоськупувати, зменшуючи дохід відповідних продавців, — і так до орача, який не можесплатити ренту і купити щось для себе. Землероб перестає наймати робітника іходити в театр. Всі скорочують свій вжиток. ”
Тут Буагильберописує не що інше, як характерні особливості економічного спаду — початки кризи(явище, яке ще не спостерігалося в ті часи).
Рівновага
«Потрібно,щоб всі речі були в постійній рівновазі і зберігали ціну пропорції вспіввідношеннях між собою і відносно витрат, які необхідні для їхвідтворення.» При порушенні рівноваги «все втрачено як для того, хтонаживається на нещасті іншого, так і для того, хто постраждає… От як цевідбувається, коли це осягає купця-продавця або покупця: щоб підтримуватирівновагу — єдиний охоронець загального благополуччя, — потрібно, щоб завждибув паритет продажів і покупок, і необхідно поступати так кожному, інакше всезагине. І навіть якщо якась частина продуктів не знаходить попиту, це вистачає,щоб задушити все інше, тому що найменший розлад подібно до дріжджової зарази,яка псує всю державу із-за взаємного зв'язку речей між собою, як цепоказано».
Теорію загальноїринкової рівноваги запропонував Леон Вальрас в другій половині XIX ст
Природа — вищаі краща влада
«Багатство єлише постійне спілкування людини з людиною, ремесла з ремеслом, місцевості змісцевістю і навіть королівства з королівством, — говорить Буагильбер прозначення торгівельного обміну. — Всі підтримують день і ніч це багатствовиняткове в ім'я власних інтересів і створюють тим самим, хоча це те, про щовони найменше піклуються, загальне благо...» Незабаром ми побачимо, як цюж думку формулює Адам Сміт в знаменитому своєму пасажі про «невидимуруку''.
І продовжуєБуагильбер абсолютно „у дусі Сміта“: „Потрібний нагляд, щобзмусити дотримувати згоду і закони справедливості ради такого величезного числалюдей, які лише і прагнуть їх порушити, помиляються і помиляються з ранку довечора і які сподіваються будувати своє благополуччя на розоренні своїхсусідів. Але лише одній природі під силу віддати подібний наказ і підтримуватисвіт, втручання всякого іншого авторитету лише все псує, з якими б благиминамірами це не робилося“.
ПриродуБуагильбер ототожнює з Провидінням, тобто з Богом. Вона однаково любить всіхлюдей і всіх хоче нагодувати. І якщо одному вона дає одне, а іншому — інше,якщо одним вона дає багато, а іншим — мало, „вона розуміє, що із-завзаємної допомоги станеться компенсація до обопільної вигоди“. Вона»не звертає уваги на відмінності держав, ні на їх війни один з одним, абивони не оголошували війну їй". Тоді «вона не забариться покарати опірїї законам''. Ще одна дивна здогадка: економічні закони діють, як закониприроди. Абсолютно нова думка в ті часи.
Що ж пропонуєБуагильбер правителям країни кінець кінцем? Ось що: „Питання не в тому,щоб діяти: необхідно лише перестати діяти, лагодячи насильство природі“.Потрібно обкласти податками не бідних, а багатих (у тодішній Франції справайшла саме навпаки). Тоді бідняки стануть заможними, їх вжиток зросте. І це»втройне" винагородить багатих за їх «аванс». Поза сумнівом,Буагильбер має на увазі, що зростання масового попиту на різні предмети, у томучислі і на розкіш розширить торгівлю, дасть стимул-реакцію виробництву,збільшить доходи купців, крупних землевласників і промисловців.
Отже, потрібно«перестати діяти, для чого досить однієї миті. І негайно ж природа,знайшовши свободу, увійшовши до своїх прав, відновить торгівлю і пропорцію цінміж всімОта продуктами, те, що сприятиме взаємному народженню і постійнійпідтримці, і унаслідок безперервного руху буде створена маса загальногодостатку, звідки кожен почерпне відповідно до своєї роботи або своговолодіння..»
Чи не так,останнє вже дуже схоже на гасло «Від кожного — по здатності, кожному — попраці»? А «перестати діяти» — це вже майже дослівно головнегасло фізіократов: «Дайте речам йти своїм ходом».
Останнєприпущення Буагильбера — це єдиний пропорційний податок «на надбання»(наприклад, одне су з одного лівра). Неясно, чи мається на увазі під«достоянієм'' дохід — швидше, мабуть, майно. Майнові податки були відомідуже давно. Новими були тут два моменти: загальність і пропорційність. Першевипередило практику на багато-багато років.
Хто ж вінтакий?
Ось який був цейсуддя. Без системи, логіки, ясності, з великою кількістю повторів і повчальнимисентенціями, із смішними поясненнями і з наївною вірою у всемогутність природиі в можливість простих рішень для складних проблем він висловив ряд чудовихідей і вражаючих припущень, які встали перед наукою своєю чергою років черезп'ятдесят (Кене, Сміт), сто (Сей, Сисмонді), сто п'ятдесят (Вальрас) і двісті(Кейнс).
З питання прооб'єктивну роль Буагильбера в розвитку економічної думки оцінки учених сильнорозходяться. Деякі вважають його одним з основоположників класичної політичноїекономії. Інші оцінюють його значення набагато скромніше. З легкої рукиВольтера подальші мислителі не приймали Буагильбера серйозно, поки його невозніс на п'єдестал пошани Карл Маркс, приписавши йому навіть те, чого у ньогонемає і не було (трудову теорію цінності, наприклад), і не відмітивши багаточого з того, про що сказано вище.
Ніщо не можевідняти в Буагильбера його власних досягнень і зменшити міру його прозрінь. Алев оцінках об'єктивної ролі, яку найцікавіші припущення зіграли в розвиткунауки, корисно проявляти обережність. Інакше ми завжди ризикуємо оголоситипопередником Ейнштейна того сержанта Цибулю, який зв'язав простір і час,наказавши “ копати канаву від забору і до обіду”.
Висновки
Наукові заслугиП. Буагильбера:
• його твористали торетіко-методологічною базою для остаточного развенчанія меркантилізму іформування специфічних традицій французької класичної школи
• незалежновід У. Петті він прийшов до виводу, що багатство країни полягає не у фізичніймасі грошей, а у всьому різноманітті корисних благ і речей.
• аналізуючимеханізм цінового відношення між товарами на ринку з врахуванням кількостівитраченої праці і робочого часу обгрунтував трудову теорію вартості, яка недивлячись на витратний метод була прогресивною для свого часу.
В той же час П.Буагильбер:
• навмисноабсолютизував роль сільського господарства;
• недооцінювавроль грошей як товару;
• заперечувавреальне значення в примноженні майнового багатства промисловості і торгівлі;
• єдиний середвсіх представників кпе, який вважав за можливе і необхідним скасування грошей,що порушують обмін товарів по «істиною вартості».
Списоклітератури
1. ГородецкийВ. История экономических учений. www.gumer.info
2. Историяэкономических учений. Учебник для эконом. cпец. вузов/ М.Н.Рындина,Е.Г.Васильева, В.В.Голосов и др. – М.: Высшая школа, 1983.
3. Історіяекономічної думки. Навч. посібник для економ. вузів і ф-тів/ Л.Я.Корнійчук,Н.О.Татаренко та ін. – К.: Фенікс, 1996.
4. МайбурдЕ.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров.www.gumer.info
5. МешкоІ.М. Історія економічних вчень. Основні течії західно-європейської таамериканської економічної думки. – К.: Вища школа, 1994.
6. НефедовС.А. Лекции по экономической истории. www.gumer.info
7. Титова Н.История экономических учений. Курс лекций. www.gumer.info
8. ЯдгаровЯ.С. История экономических учений. – М.: ИНФРА-М, 1998.