ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ, УПРАВЛІННЯ ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА
Навчальна дисципліна:Кримінальне право
Тема:Значення об’єктивної сторонизлочину
дляйого кваліфікації
ВСТУП
1. ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИЗЛОЧИНУ І ЇЇЗНАЧЕННЯ_______________________________________ст. 3
2. СУСПІЛЬНОНЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ (ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛІНІСТЬ ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ _____________ст. 5
3. СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИ. ПОНЯТТЯ І ВИДИ
___________________________________________________ст. 8
4. ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ___________________________________________________ст.9
5. ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ_________________________________________ ст.10
ЗАКІНЧЕННЯ______________________________________ ст.12
СПИСОКЛІТЕРАТУРИ______________________________ ст.14
ВСТУП
У данійроботі розглядається тільки об'єктивна стороназлочину. Як-от ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину, зміни внавколишньому соціальному середовищі, до яких призводить учинення злочину, а також саме діяння, подіявчинення злочину. Можна визначити:
nдія - активна поведінка. Суспільно значиме поводження особи,що складається з власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи, атакож використання машин, механізмів, сил природи або тварин.
nбездіяльність – пасивна поведінка. Невиконання особою своїх професіональних та інших обов'язків.
Об'єктивна стороназлочину — це зовнішній актсуспільно небезпечного зазіхання на об'єкт, що охороняється кримінальним правом.Об'єктивну сторону складають:
nсуспільно небезпечнедіяння;
nзлочинні наслідки;
nпричинний зв'язок міждіянням і злочинними наслідками;
nзасіб, місце, час,знаряддя й обстановка вчинення злочину.
Всі ці елементи об'єктивної сторонизлочину мають значення:
¨ для встановлення наявності складу злочину як підставикримінальної відповідальності;
¨ для правильної кваліфікації вчиненого;
¨ для призначення справедливого покарання.
Об'єктивнасторона злочину — важлива передумова кримінальної відповідальності,це своєрідний фундамент кримінальної відповідальності, без якого вона взагаліне існує. Це головний критерій в оцінцінамірів і цілей злочинця, в оцінці йогосуб'єктивної сторони.
ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТИВНОЇСТОРОНИ ЗЛОЧИНУІ ЇЇ ЗНАЧЕННЯ
Об'єктивну сторонузлочину утворюють:
1. Ознаки, що є компонентами самої злочинної діяльності і безпосередньохарактеризують її зовнішній прояв:
v суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність);
v суспільно небезпечні наслідки (злочинний результат);
v причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням ісуспільно небезпечними наслідками;
v спосіб, знаряддя і засоби,місце, час і обстановка вчинення злочину.
2. Ознаки, що характеризують сукупність умов, за яких вчиняєтьсядіяння:
v місце, час, обстановка вчинення злочину або їхсвоєрідне поєднання – ситуація.
Об'єктивна стороназлочину — важлива передумова кримінальної відповідальності. Кримінальнеправо України визнає злочином не самі по собі ідеї або думкилюдини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, товариства і держави, а лише суспільно небезпечнедіяння, що порушує кримінально-правові норми (ст.1,3,7 і ін. ст. КК України). Об'єктивна стороназлочину — своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої вонавзагалі не існує.
Об'єктивна сторона злочину є тому головним критерієм в оцінцінамірів і цілей злочинця, в оцінці йогосуб'єктивної сторони. Відповідно до цього прирозслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергувстановлюється об'єктивна сторона злочину,робиться висновок про наміри, мотиви і цілі особи, що учинила суспільно-небезпечне діяння, якезаборонено кримінальним законом. Без ознак об'єктивної сторонипитання про суб'єктивну сторону не виникає, тому що остання існує тільки взв'язку з першою. Таким чином, створюється бар'єр для проникнення сваволі ісуб'єктивізму в діяльність суду і прокурорсько-слідчих органів. Це служить серйозною гарантією дотримання законностіпри відправленні правосуддя по кримінальних справах.
Важливість об'єктивної сторонизлочину для кримінальної відповідальності, у тому, що саме цей елемент складу злочину єфундаментом усієї конструкції складу злочину ікримінальної відповідальності, свідчить той факт, що в диспозиціях статейОсобливої частини КК України частіше всьоговказуються самеознакиоб'єктивної сторони злочину. Наприклад, укримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного діяння,без них неможлива жодна диспозиція якийсь статті Особливої частини, частовказуються в кримінальному законі й іншіознаки об'єктивної сторони. Важливо відзначити, що не усі вони мають однакове кримінально-правове значення.Обов'язковим для всіх складівзлочинів є суспільно небезпечне діяння (діяабо бездіяльність).
Між суспільно небезпечним діянням і суспільнонебезпечним наслідком існує причинний зв'язок.
СУСПІЛЬНЕ НЕБЕЗПЕЧНЕДІЯННЯ
(ДІЯ АБО БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ)ЇХ ФОРМИ Й ОЗНАКИ.
Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнемоб'єктивної сторони в цілому і її окремихознаках. Діяння може мати форму дії або бездіяльності (ст. 7. КК України).
З фізичної сторони діяхарактеризується активним поводженням людини.Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях, але не зводиться лише до них,тому що звичайно включає не одне а декількафізичних рухів (наприклад, постріл вбивці з пістолета включає ряд рухів, пов'язаних із прицілюванням і натисканням на спусковий гачок пістолета). Алеголовною для злочинної дії є не фізична, а соціальнахарактеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільнонебезпечною є дія, яка заподіює шкодуоб'єктам, що охороняються законом, або ставить їх під безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільнонебезпечною, то вона не може бути визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 7 КК України «не єзлочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознакибудь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначністьне являє суспільної небезпеки».
Щоб мати кримінально-правовий характер, дія повинна бутиобов'язково вольовою. Не має кримінально-правового характеру активне поводження людини, допущене їм під впливомнепереборного фізичного примуса з боку іншої особи або інших осіб. Під ним розуміється фізичний вплив на людину(наприклад, нанесення йому побоїв) з метою змусити його учинити суспільнонебезпечну дію. Для того щоб фізичний примус виключав кримінальнувідповідальність, необхідно, щоб діяння відбувалося усупереч волі особи, що діє по примусу. Не може, наприклад,відповідати за ушкодження чужої речі особа,яку зумисне штовхнули, щоб вона ушкодила цюріч.
Якщо фізичний примус не виключав для особиможливість діяти по своїй волі, то вона не звільняється від кримінальноївідповідальності, проте застосоване до неї насильство при цьому розглядаєтьсяяк обставина, що пом'якшує відповідальність при призначенні покарання.
Визначенекримінально-правове значення має і психічний примус. Під нимрозуміється погроза заподіяння якоїсь шкоди (утому числі і фізичної) з метою змусити людину учинити суспільно небезпечнедіяння. Психічний примус (насильство) звичайно не виключаєвольового характеру дії, і тому він по загальномуправилу не виключає кримінальної відповідальності особи,що здійснила під його впливом передбачене законом суспільно небезпечне діяння.Водночас, як і фізичний, психічний примус признається обставиною, що пом'якшуєкримінальну відповідальність. Психічний примус може виключати кримінальнувідповідальність особи, що діяла під йоговпливом, лише тоді, коли ця особа діяла в стані крайньої необхідності. Наприклад, касир, щопід погрозою негайного позбавлення його життяпередає злочинцям гроші, звільняється від кримінальної відповідальності, томущо життя людини дорожче будь-яких матеріальних цінностей .
Таким чином, кримінально-правова дія являє собою суспільнонебезпечне, вольове й активне поводженнялюдини.
Як було уже відзначено, злочин з об'єктивної сторони може бути зробленоне тільки шляхом дії, але і шляхом бездіяльності.
Під кримінально-правовою бездіяльністюрозуміється суспільно небезпечне, вольове і пасивне поводження.Воно полягає в не вчиненні особою тих дій, що вона повинна була і могла учинитив силу лежачих на неї обов'язків. Пасивність поводження особи — це не фізична його (поводження)характеристика, а соціальна. У фізичному змістіособа може поводитися дуже активно, але якщовона при цьому не виконала визначеного обов'язку, порушив кримінально-правову заборону, унаявності кримінально-правова бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у якості свідка,ухиляючись від явки в суд (ст.179КК України), і при цьому працює на своєму городі. У фізичному змісті вона діє (прибирає. Наприклад, овочі), укримінально-правовому — не діє (ухиляється від дачі показань у якості свідка).
Обов'язок особи діяти може виникати по різноманітним підставам.
По-перше, із указівки закону. Так, закон зобов'язуєповнолітніх дітей допомагати матеріально непрацездатним батькам, а батьків –утримувати неповнолітніх дітей. Злісне порушення цього обов'язкунаказується в кримінальному порядку (ст.116,ст. 114 КК України).
По-друге обов'язокдіяти може виникнути в силу обраної професії. Наприклад, лікар у відповідностізі своєю професією зобов'язаний допомагати хворим, і невиконання цього обов'язку без поважних причин спричиняє за собою кримінальну відповідальність (ст.113КК України).
По-третє, такий обов'язокможе виникнути в силу прийнятих на себезобов'язань. Так, особа, що визвалася стежитиза малолітньою дитиною, буде відповідати в карному порядку, якщо через недбале,неуважне відношення особидо виконання цього обов'язкудитина загине (ст.111 КК України).
По-четверте, обов'язокдіяти може виникнути також із поводження особи, що ставить у реальну небезпеку об'єкти, щоохороняються законом. Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину,зобов'язаний доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування або оказати йому іншу поміч. Невиконання особою цього обов'язкуспричиняє кримінальну відповідальність .
Як і кримінально-правова дія, бездіяльністьносить кримінально-правовий характер лише тоді, коли вона є вольовою.
Пасивне поводження,позбавлене вольового характеру, не спричиняєза собою кримінальної відповідальності. Тому так само, як і при дії,кримінальна відповідальність за бездіяльність не наступає,якщо вона цілком під впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець неможе відповідати за те, що не перешкодив розкраданню ввіреногопід його охорону майна, якщо злочинці зв'язали його і позбавили можливостівтручатися або звати на поміч. Психічненасильство при бездіяльності розглядається і як пом'якшувальна обставина припризначенні покарання.
Не має кримінально-правовогохарактеру і пасивне поводження людини,допущене їм під впливом непереборної сили природи.
Під непереборною силою розуміється такий вплив об'єктивних чинників (стихійних силприроди, тварин, хворобливих процесів), у силу котрих людина позбавлена можливості фізично діяти. Непереборна сила виключає кримінальнувідповідальність тому, що особа не в змозіперебороти перешкоди на шляху до виконання лежачому на ньому обов'язкудіяти. Не може, наприклад, бути визнано злочинним поводженнямлікаря, що не допоміг хворому унаслідок того, що лікар сам був тяжко хворий,або шлях до пацієнта перепиняє ріка, щорозлилася, і лікар не зміг переправитися черезїї.
Проте поняття непереборної сили не є абсолютно незмінним. Конкретне рішення цього питаннязалежить від установлення кола обов'язку особи тих вимог, що подаютьсядо нього у визначеній ситуації. Наприклад,пожежа є непереборноюсилою для звичайного громадянина, у зв'язку зчим його не можна притягти до кримінальної відповідальності за залишення особи в будинку, щогорить. Проте для пожежного за професією ця обставина не може виключативідповідальності. Така згадана уже обставина, якрозлив ріки, визнана для лікаря непереборною силою на шляхудо виконання його фаховихзадач, не може бути визнана такою для військового, що зобов'язаний переборювати будь-які перешкоди, що є перепоною на шляхудо виконання відданого йому бойового наказу(навіть із ризиком для свого життя).
СУСПІЛЬНОНЕБЕЗПЕЧНІ НАСЛІДКИПОНЯТТЯ І ВИДИ
Показником, що характеризує злочин, є наслідки. Злочинні наслідки можуть бути класифіковані в такий спосіб: майнова, моральна,фізична й інша шкода, що заподіюється злочинамисуспільним відносинам, а також усі витрати товариства на боротьбу з цим соціально-негативнимявищем.
Існують двіосновні групи злочинних наслідків:
v матеріальні ;
v нематеріальні.
У свою чергу, матеріальні наслідкипідрозділяються на наслідки майнового характеру і заподіяння шкодидля життя і здоров'я громадянина.
Нематеріальні наслідки також підрозділяються на наслідки, пов'язані з порушенням суспільного порядку абодіяльності установі підприємств і порушення честі і гідності громадян іїх особистих майнових прав ( наприклад,моральна шкода при обмові або образі).
Кримінальний закон виділяє:
Ø злочини з матеріальними складамитобто, коли наявність кінченого складу злочинузв'язується з настанням цілком визначених наслідків.
Ø злочини з формальними складами.
Злочин рахуєтьсязакінченим після вчинення суспільно небезпечного діяння незалежно від настання визначенихсуспільно небезпечних наслідків.
У реальній дійсності будь-які злочини, у тому числі і формальні,завжди спричиняють якісь шкідливі зміни в об’єктах, що охороняються законом. Проте ці зміни і наслідки не включенідо складу формальних злочинів і при вирішенні питання про наявність або відсутність діяння неприймаються в увагу. У цьому випадку наслідки можуть мати кримінально-правовезначення, але не для визначення складузлочину, а як обставини, що пом'якшують або отягчаютьпровину при призначенні покарання.
При конструюванні об'єктивної сторонизлочину (матеріальний або формальний склад)вибирається не довільно, а з урахуванням і взалежності від характеру і специфічних особливостей суспільної небезпекизлочину й особливостей кримінально-правових мірборотьби з ним.
Наслідки лежать за межами складівтаких небезпечних злочинів, як розбій (ст. 86 КК України),вимагательство ( ст. 86-2 КК України).
ПРИЧИННИЙЗВ’ЯЗОК МІЖ ДІЄЮ АБОБЕЗДІЯЛЬНІСТЮ
Причинний зв'язок є ознакою об'єктивної сторони матеріальних злочинів. Мова про відповідальність особиза суспільно небезпечні наслідки, що наступили (при наявності, зрозуміло,провини) може йти тільки тоді, коли вони знаходяться в причинному зв'язку суспільно небезпечною дією або бездіяльністю, що відбулися. При відсутностіпричинного зв'язку кримінальна відповідальність за настанняшкідливих наслідків виключається.
Причина — це філософська категорія, яка відображаєодну з форм загального об'єктивного зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленостіпредметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі й у суспільстві.
Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньоюнеобхідністю породжує інше явище, якерозглядається як слідство. Це філософськерозуміння причинності є загальним для всіхгалузей знань, і тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальномуправі.
Об'єктивний характер причинних зв'язків має важливе значенняі для кримінального права. Слідчі органи і суд при розслідуванні і судовомурозгляді кримінальної справи встановлюють не якийсь уявлюваний зв'язок міжсуспільно-небезпечним поводженням особи і шкідливих наслідків цього поводження, а об'єктивний, істотнупричинний зв'язок, існуючий поза свідомістю слідчого і суду.
Найбільшою загальною ознакоюнаявності причинного зв'язку в карному праві варто назвати багатозначність — уреальній дійсності рідко бувають випадки, коли один наслідок породжується одноюпричиною. Причинний зв'язок частіше усього не взаємодія двох явищ, а сукупністьряду явищ.
При рішенні питанняпро наявність або відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечнимдіянням і суспільно небезпечним наслідком при розслідуванні або судовомурозгляді кримінальної справи, не обмежуючисьустановленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечнінаслідки, необхідно встановити, чи відбулосяпри цьому суспільно небезпечне діяння, що міститьознаки відповідного складу злочину. Цюобставину необхідно в першу чергу враховувати в тих випадках, коли ознакоюоб'єктивної сторони складузлочину є порушення визначенихправил або інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питанняпро наявність причинного зв'язку між дією шофера (наїздом) і наслідком, щонаступив, (смерть потерпілого). Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісьспеціальні правила (правила безпеки прямуванняй експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішоходу могла наступити іне в результаті порушення цих правил. В усіх таких випадках порушеннявідповідних правил входить в об'єктивну сторонузлочинного діяння, і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутний.
ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ
ОБ’ЄКТИВНОЇСТОРОНИ ЗЛОЧИНУ
Інші ознаки об'єктивної сторонифакультативні, тобто для одних складівзлочинів вони є ознаками їх об'єктивної сторони, а для інших — не є.Наприклад, для складів заподіяння шкодиздоров'ю байдуже місце вчинення злочину, і кримінальна відповідальність за цізлочини наступає незалежно від того, де вони зроблені. Проте ця ознака (місце) є обов'язковим для встановлення, наприклад, складу незаконного видобуткуводяних тварин і рослин.
Варто мати на увазі і те, що факультативні ознакиоб'єктивної сторони завжди мають важливе доказове значення по кримінальній справі. Всі вони єнеобхідною фізичною характеристикою будь-якого злочину. Кримінальна справа неможе рахуватися розкритою, якщо, наприклад, невстановлене місце і час учинення злочину (хоча стосовно до окремого складу вони можуть і не мати значення для кваліфікації).Тому всі ознаки об'єктивної сторони злочину незалежно від своєї «обов'язковості»або факультативності» у кримінально-правовому змістівходять у предмет доведення по будь-якій кримінальній справі.
Місто вчинення злочину — це певна територія, де булопочате і закінчено діяння або настав злочинний результат. У ряді складівзлочинів місце їх вчинення є обов’язковою ознакою, Наприклад, місцем вчиненнязлочину, передбаченого ст. 163, є континентальний шельф України, ст. 204 –море.
Час вчинення злочину як ознака складу злочину — це визначенийтимчасовий період, протягом якого може бути зробленийзлочин. Час є обов’язковою ознакою складу конкретного злочину втих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця,тижня або доби. Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину,передбаченого ст. 161 (Незаконне полювання).
Обстановка вчинення злочину – це сукупність передбаченихзаконом зовнішніх обставин, що характеризуються прилюдністю (публічністю)певних подій.
Прилюдність або наявність подійяк компоненти обстановки іноді безпосередньо зазначаються в законі. Так у ст.189 ідеться про прилюдну образу представника влади або громадськості, який охороняєгромадський порядок.
Знаряддя і засоби вчинення злочину — це ті знаряддя іпристосування, за допомогою яких був зробленийзлочин. Використання злочинцем тих або інших засобів також може істотно впливати на ступіньсуспільної небезпеки діяння. У тих випадках, коли відповідні засоби і знаряддя підвищують його суспільнунебезпеку, вони включаються законодавцем у число ознак об'єктивної сторони складузлочину.
Під способом учинення злочину розуміються ті прийоми іметоди, що використовував злочинець для вчинення злочину.
Своєрідним поєднанням місця, часу та обстановки є ситуаціявчинення злочину. Наприклад, поняття “ бою” означає не лише певний проміжокчасу, а й наявність подій, що мають соціальне значення. Так само не охоплюютьсятерміном “місце вчинення злочину” такі ситуації, як “поле бою”, “район воєннихдій” тощо).
У тих випадках, коли місце, час, обстановка, засоби і знаряддя, а також засіб учинення злочину не є ознаками об'єктивної сторонискладу злочину, вони, як було відзначено, небайдужі для кримінальної відповідальності, тому що можуть враховуватися якзм'якшуючі або обтяжуючі відповідальністьобставини при призначенні покарання або мати важливе доказовезначення по кримінальній справі.
ЗАКЛЮЧЕННЯ
За Конституцією Україна є суверена і незалежна,демократична, соціальна, правова держава (ст.1). Але це тільки загальні конституційнізасади, а насправді таку державу необхідно ще розбудовувати і наближатися до їїпринципів та ідеалів. Поки що цього не вдалося досягти жодній цивілізованійвисокодемократичній, розвинутій державі, оскільки і у цих державах єзлочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у завтрашньомудні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші негативні явища.1
Поняття справедливості ніколи не було однозначним. Ужодній країні, ні у які епохи не був створений суспільний устрій, щосприймався би як справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природоюдержава більшою чи меншою мірою відображає інтереси переважноприватновласницьких пануючих класів і верств, обмежуючи більшою чи меншою міроюінтереси переважної більшості населення. У самій ідеології держави закладенасуперечність, яка породжує соціальну нерівність, з якою певна частина громадянне бажає миритися, і яка є глибиною першопричиною злочинності.
Кримінальне право України визнає злочином не самі пособі ідеї або думки людини, реалізація якихстановить небезпеку для особистості, суспільства або держави, а лише суспільнонебезпечне діяння, що порушує кримінально правові норми. При розслідуванні абосудовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину і тільки на її основі суб'єктивна.Без ознак об'єктивної сторони не виникаєсамого питання про суб'єктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється серйознагарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальнихсправах.
Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому поводженні- те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатнезаподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і товариства в цілому, перешкоджає поступальномурозвитку суспільства. Злочини розрізняють посвоїй спрямованості, по можливості настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, по характеру їхніх мотивів, по цілямправопорушень. Незважаючи на всі ці розходження, злочини складаютьодну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.
Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному аспекті, підкреслюючи, що злочинність — це масове,історично мінливе, соціальне явище, що має кримінально-правовий характер, класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що чиняться у відповідній державі у визначений період часу" .2
У своїй принциповій основі це положенняставиться і до іншихвидів правопорушень.
На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямопередбачені нормами права, а можуть і випливатив загальній формі з «духу закону», протиправнідії повинні бути чітко сформульовані чиннимиправовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття йознаки цивільного, адміністративного або іншого правопорушення, а нерідко й встановлюючоготочний перелік протиправних діянь. Такого роду «формалізм»противоправності забезпечує ясність і єдність вимог, запропонованих до всіх громадян і організацій.ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінальний кодексУкраїни.
2. Науково-практичний коментарКримінального кодексу України: Спеціальний випуск., К: “Юрінком”, НВФ “Агуст”,1994.
3. За редакцією професораМатишевського П.С., доцентів АндрушкаП.П, Шапченка С.Д. Кримінальне право України.Підручникдля студентів юридичних вузів і факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999.
4. Михеєнко М.М., Нор В.Т.,Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.-2-ге вид., перрероб. ідоп.-Київ: Либідь, 1999.
5. Кузнецова Н.Ф., Злочин тазлочинність, М.,1976.
6. За ред.акад. АПрН Украхни,док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальнийпосібник.- К.: Юрінком Інтер, 1998.