3 Цілі та принципи діяльності ООН організація Об'єднаних Націй ООН (United Nations un, United Nations Organization uno) була утворена в 1945 p

Розділ НІ.ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ ТА МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО3.1. Цілі та принципи діяльності ООН Організація Об'єднаних Націй — ООН (United Nations — UN, United Nations Organization — UNO) була утворена в 1945 p. Дата ратифікації її Статуту — 24 жовтня — відзначається як День ООН. Засновниками була 51 держава, серед яких й Україна. Сьогодні в складі ООН налічується 185 країн-учасниць з 24 країн світу. Решта країн не є членами ООН переважно через те, що вони не повністю незалежні (наприклад, Фарерські Острови, Норфолк, Мідуей та ін.). Деякі держави не приєдналися до ООН з принципових міркувань, оскільки, на думку її урядів, це може порушувати їх конституцій­ний статус неприєднання. До них належать Ватикан і Швейцарія; але й вони мають в ООН своїх спостерігачів. Крім них, статус спо­стерігачів надано деяким організаціям (Європейський Союз, Органі­зація африканської єдності, Організація Ісламська конференція, Міжнародний комітет Червоного хреста та ін). Членами ООН можуть стати миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання згідно зі Статутом ООН. Нові члени приймаються рішенням Генеральної Асамблеї за рекомендацією Ради Безпеки. Офіціальними мовами в ООН прийняті: англійська, російська, французька, китайська, арабська; робочими мовами, що вживають­ся в повсякденній роботі, є англійська і французька. За типологічною класифікацією ООН — глобальна, універсальна, багатофункціональна, міждержавна організація. Як вже згадувалось в попередніх розділах, головною метою при утворенні ООН передбачалось збереження миру в усьому світі, запо­бігання військових конфліктів. Але поступово поле діяльності 63 Організації розширювалось, охоплюючи інші напрямки міжнарод­ного політичного співробітництва, економічні й соціальні відноси­ни, культуру, науку, екологію тощо. Можна з упевненістю стверд­жувати, що зараз немає такої сфери в міжнародних відносинах, яка була б поза увагою ООН. При цьому найдинамічнішим виявилось розширення компетенції ООН саме в соціально-економічній сфері. Переважна більшість програм, комісій, спеціалізованих закладів, фондів Організації спрямовані на регулювання економічного співро­бітництва між її членами. Серед спеціалізованих закладів є могутні організації, які беззаперечно керують сьогодні найважливішими сферами міжнародної економіки, — МВФ, Світовий Банк, Світова торговельна організація. В структурі ООН є органи, що регулюють міжнародні економічні відносини на галузевому рівні (ЮНІДО, ФАО, ІКАО, та ін.), й такі, що координують співробітництво між країнами на регіональному рівні (регіональні комісії ЕКОСОР). Чим глибше розвивається міжнародний поділ праці, тим тісніши­ми й різноманітнішими стають міжнародні економічні стосунки, тим складнішою й розгалуженішою стає структура ООН. З'являються нові напрямки діяльності, нові органи, програми, фонди. ООН своє­часно реагує на політичні й економічні зрушення, що відбуваються в світі. Так, наприклад, з розпадом колоніальної системи виникла велика група держав, що розвиваються. Цим країнам конче необх­ідна економічна допомога, й ООН взяла на себе основне завдання по вирішенню проблеми. В I960 р. було утворено Міжнародну асоціа­цію розвитку (МАР), яка головною метою має кредитування саме цієї групи країн. В 60-х роках засновано Програму розвитку Орган­ізації Об'єднаних Націй (ПРООН), що також спрямована перш за все на допомогу країнам, що розвиваються, Конференцію з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організацію з промислового розвитку (ЮНІ­ДО), з аналогічними пріоритетами. Діяльність ООН супроводжується значними витратами коштів, тому для підтримки функціонування Організація утворює відповідні фонди й щороку затверджує бюджет. Внесок кожної країни відпові­дає її економічній могутності. Найбільшу частку вносять США (25% всіх коштів), далі йдуть Японія (21%), Німеччина (10%), Франція (6,5%), Велика Британія (5,1%), Італія (5,4%). Частка України скла­дає 0,2%. 64 Оскільки ООН є універсальною, глобальною організацією, то й цілі її діяльності мають широкомасштабний, узагальнюючий ха­рактер. Вже йшлося, що започаткованою метою ставилося збере­ження миру в усьому світі, але поступово коло цілей розширилося. Втім, і тепер цілі організації охоплюють найважливіші сфери й проблеми міжнародних відносин: підтримка міжнародного миру й безпеки шляхом прийнят­тя ефективних колективних заходів і мирного урегулювання спорів; розвиток дружніх відносин між націями на основі поважан­ня принципів рівноправності та самовизначення народів; забезпечення міжнародного співробітництва по вирішеннюміжнародних економічних, соціальних, культурних і гуманітарнихпроблем, заохочення поважання прав людини для всіх людей безбудь-яких винятків; перетворення ООН на центр узгоджених зусиль для досяг­нення цих цілей. Ми бачимо, що всі цілі пов'язані між собою й логічно витікають одна з одної. Сфера економічних відносин віддзеркалюється в тре­тьому блоці цілей. Соціально-економічні цілі тут сформульовані дуже стисло, але вони розгалужуються й конкретизуються в струк­турі цілей окремих органів й організацій системи ООН. Розглянемо докладніше зміст цілей та їх актуальність. Підтримка міжнародного миру й безпеки була продекларована головною ме­тою по гарячих слідах Другої світової війни. Руйнівні наслідки війни були такі очевидні й вражаючі, що народи планети одностай­но визначили мир як найзначнішу цінність для людства. Головні зусилля ООН були спрямовані на запобігання третьої світової війни. І ось вже більш як півсторіччя вона справляється з цим завданням, і вже тільки це виправдовує сподівання на ООН як на гарант мирного співіснування народів. Проте конфлікти регіональ­ного характеру, в тому числі із застосуванням сили, виникають і досі в різних куточках Земної кулі. Можна нагадати війни в Кореї, В'єтнамі, на Близькому Сході (між Ізраїлем та арабськими країна­ми, між Іраном й Іраком, Іраком і Кувейтом), між Лівією й Чадом, Ефіопією й Сомалі, громадянські війни в Заїрі, Анголі та ін. Прак­тично в усіх цих випадках ООН докладала зусиль до припинення військових дій, і це здебільшого давало позитивні наслідки. Колек-5" 65 тивна воля членів світового форуму, яким є 00Н, спроможна подолати агресивні наміри й дії екстремістських режимів, врегулю­вати складні й суперечливі відносини між державами. Значної уваги ООН надає запобіганню війн, тобто розв'язанню суперечностей до того, як вони перетворяться на збройне протисто­яння. В цьому відношенні треба перш за все відзначити заходи по нерозповсюдженню атомної зброї і припиненні гонки озброєнь. Крім того, в багатьох випадках ООН в особі Генерального Секретаря вис­тупала арбітром у вирішенні складних міждержавних конфліктів. Наступна ціль — розвиток дружніх відносин між націями — органічно пов'язана з головною метою. Саме через порозуміння між народами можна встановити стійкий і міцний мир на Землі. В цьо­му плані виокремлюються два напрямки подолання протистоянь: Захід-Схід та Північ-Південь. Протиріччя Захід-Схід грунтувалось на антагонізмі двох соціальних систем — ринкової (капіталістич­ної) й соціалістичної. До середини 80-х років воно було головною проблемою в справі збереження миру на планеті. Найгострішими були 40-ві й 50-ті роки. Але поступове налагодження зв'язків між обома блоками (причому не тільки політичних, але й економічних, культурних) знімало гостроту протистояння, збільшувало взаємо­залежність між країнами, надало можливість широким колам су­спільства по обидві сторони реально, без упередження зайнятися пошуками шляхів до цивілізованого сполучення. Сьогодні супе­речність між Заходом і Сходом майже вичерпано, і чимала заслуга в цьому належить ООН. Протиріччя по напрямку Північ-Південь базуються на існуванні суттєвої розбіжності в економічних рівнях між розвинутими краї­нами (Північна Америка, Європа, Японія) і країнами, що розвива­ються. Уряди й громадськість країн Півдня схильні звинувачувати багаті країни в несправедливій економічній політиці щодо бідних країн. В цьому є певний сенс, особливо якщо зауважити, що значна частина країн, що розвиваються, була в колоніальній залежності. Але, з іншого боку, такі звинувачення не завжди обгрунтовані й часто слугують виправдовуванням безпорадної внутрішньої полі­тики національних лідерів деяких країн. Організація Об'єднаних Націй здійснює суттєвий внесок в подолання цього протистояння. Насамперед, під її егідою створено фонди, програми, комісії, органі- 66 зації, що спрямовані на допомогу найбіднішим країнам. В 1974 р. було розроблено концепцію й прийнято програму Нового міжнарод­ного економічного порядку (НМЕП), яка була затверджена Генераль­ною Асамблеєю ООН. Ця програма (докладніше про неї — в розділі 3.3.) — наслідок вимог країн, що розвиваються, про перебудову ме­ханізму міжнародного співробітництва, зокрема, в сферах фінансів і кредиту. ООН здійснює заходи по вирішенню проблеми боргів країн, що розвиваються; значна частина цих боргів скасована, що пол­іпшує становище найбідніших країн. Вона очолює процес мобілізації ресурсів на подолання масової злиденності в світі. ООН багато зробила для викорінювання залишків колоніалізму й расизму. Завдяки ООН завершився практично процес деколоні­зації; певну роль тут відіграла Рада з опіки, яка допомогла адапту­ватися деяким колишнім колоніям до статусу незалежності. Зав­дяки фондам ООН щороку численна група людей з найбідніших країн набуває освіту й високу кваліфікацію фахівців, в тому числі в наукових центрах розвинутих країн. В третьому блоці цілей наголос робиться на міжнародному співробітництві для вирішення соціально-економічних і гуманітарних проблем, що стають сьогодні перед людством. В першу чергу, це проблеми міжнародних економічних відносин. Вже згадувалось, що в структурі ООН діють багато органів, організацій і програм, що регулюють економічні відносини між країнами як на галузевому, так і на регіональному рівні; загальне керівництво процесом регулювання здійснює ЕКОСОР. Докладніше діяльність цих закладів буде розглянуто далі. Одним з пріоритетних напрямків функціонування ООН в гуман­ітарній сфері є збереження й поширення знань про культурні над­бання людства. Вона розробляє й втілює в життя програми підтрим­ки розвитку національної культури усіх країн і регіонів. Країнам, що розвиваються, в цьому відношенні надається особлива допомо­га. Завдяки ООН збережено від загибелі багато унікальних пам'ят­ників історії й культури в багатьох куточках світу (наприклад, Ангкор-Ват в Камбоджі, Боробудур в Індонезії). Велику роль в по­ширенні знань про культуру народів світу, а також досягнень су­часної науки й освіти відіграє орган ООН,— Організація з освіти, науки й культури (ЮНЕСКО).5* 67 Загострення економічних проблем в світі спонукало ООН до розробки заходів щодо охорони довкілля. Світовий океан, повітря­ний простір, Антарктида були визначені як спільне надбання люд­ства, охорона якого має бути справою усіх народів світу. Для коор­динації зусиль в сфері екології утворено спеціальну Програму з дов­кілля — ЮНЕП. ООН дбає про найменш захищені верстви населення. З цією ме­тою в її структурі існують спеціальні фонди та програми. Серед них — управління у справах біженців; Фонд розвитку для жінок (ЮНІФЕМ); Фонд в галузі народонаселення (ЮНФПА); Бюро з до­помоги в разі стихійного лиха (ЮНДРО); Світова продовольча про­грама (СПП) та інші. Завдяки гуманітарній допомозі ООН вдалося врятувати від голодної смерті мільйони людей у Східній Африці й зоні Сахелю (напівпустелі Західної Африки) підчас тривалої посу­хи. Термінова допомога продовольством і медикаментами надаєть­ся населенню, потерпілому внаслідок бойових дій в різних регіо­нах. Важливою гуманітарною ціллю є забезпечення прав людини. Для координації зусиль ООН в цій області в складі Секретаріату є пост Верховного Комісара з прав людини. Серед гуманітарних програм ООН є також програми боротьби з наркотиками і курінням, бороть­би із СНІДом тощо. Нарешті, заключною (але не менш важливою) ціллю є перетво­рення ООН на центр спільних зусиль націй для здійснення цілей, про які йшлося вище. Важливим завданням є розробка такої стра­тегії ООН, яка поєднала б інтереси націй на державному рівні із сподіваннями широких верств всього людства на стійкій мир, за­безпечене життя й справедливе відношення до прав людини. На міжнародному рівні має бути зважений підхід між національним суверенітетом і загальною світовою відповідальністю. Це означає, що держава-член ООН добровільно віддає частину своїх національ­них функцій у ведення Організації з тим, щоб забезпечити спільні інтереси людства. ООН, таким чином, набуває наднаціонального ста­тусу. Статут ООН передбачає, що, коли зобов'язання держав згідно зі Статутом виявляється в суперечності з їх зобов'язаннями по якихось інших міжнародних угодах, то переважну силу мають зо­бов'язання по статуту ООН. 68 Тенденція перетворення 00Н на світовий наднаціональний орган відбувається непросто, долаючи опір урядів, політичних рухів і суспіль­них груп. Вона поки ще не стала світовим урядом, але така модель ООН розглядається багатьма політиками й науковцями. Сьогодні ак­туальною проблемою є залучення до участі в системі ООН не тільки урядів, але й усіх елементів громадськості: громадян та їх організацій, ділових кіл, науково-дослідних закладів, засобів масової інформації. Принципи діяльності ООН логічно пов'язані з її цілями. Вони є взірцем, еталоном міжнародних відносин для будь-якої країни і відповідають поняттям справедливості й гуманності, які прийняті в людському спілкуванні. Ось головні принципи: суверенна рівність всіх членів; сумлінне виконання взятих на себе за Статутом обов'язків; вирішення міжнародних суперечок мирними засобами і такимчином, щоб не завдати погрози міжнародному миру, безпеці йсправедливості; утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або їїзастосування проти іншої держави; надання Організації всілякої допомоги у всіх її діях, які воназастосовує відповідно до цих принципів. Означені принципи можна розглядати як ідеал міжнародних відносин. Проте сьогодні вони поки ще реалізуються не в повній мірі. Вже згадувалось, що принцип суверенної рівності всіх членів не дотримується в Раді Безпеки, а також в деяких організаціях (МВФ, МБРР), де голоси членів зважуються відповідно до їх полі­тичної та економічної могутності. Інші принципи також порушу­ються час від часу окремими державами внаслідок локальних конфліктів. Деякі члени ООН, особливо найбагатші, інколи відмов­ляються сплачувати свою частку на здійснення заходів ООН, якщо вони з ними не згодні. Все це є свідоцтвом того, що сьогоднішні відносини між державами, національний "менталітет" на міждер­жавному рівні ще далекі від ідеалу, а ООН — поки ще не ідеальна організація. Але саме формулювання принципів, що відповідають сподіванням людства, і величезна повсякденна праця членів ООН та її співробітників по втіленню цих принципів у життя викликає повагу до Організації і надії на кращі перспективи. На порозі нового тисячоліття перед ООН постають нові завдан- 69 ня. В стислому вигляді найзначніші цінності людства в міжнарод­них відносинах Генеральний Секретар Кофі Аннан визначив так: свобода; рівність і солідарність, терпимість; відмова від насилля; повага до природи; спільна відповідальність. Основними напрям­ками діяльності ООН мають стати: скорочення наполовину крайнього зубожіння населення найбід-ніших країн до 2015 року; всі діти мають одержати принаймні початкову освіту; боротьба зі СНІДом; до 2010 р. серед молоді захворюваність по­винна скоротитись на 25%; сприяння розвиткові сільського господарства в Африці; надання країнам, що розвиваються, додаткових пільг в експортіїх традиційної продукції; запобігання конфліктів; найкращим шляхом до цього є спри­яння економічному розвитку й забезпечення прав людини в усіхкраїнах; зміцнення ефективності миротворчих операцій ООН; більш гнучке й цілеспрямоване застосовування санкцій; скорочення озброєнь; ефективне вирішення економічних проблем, особливо пов'язанихіз зміною клімату, дефіцитом водних ресурсів, руйнуваннямгрунтів і винищенням лісів.3.2. Організаційно-функціональна структура ООН ООН має дуже розгалужену організаційну структуру, яка скла­дається з великої кількості керуючих органів, комісій, комітетів, організацій, програм, конференцій, центрів тощо. Але провідна роль в керівництві Організацією належить головним органам. їх шість: Генеральна Асамблея. Рада Безпеки. Економічна й соціальна рада (ЕКОСОР). Міжнародний Суд. Секретаріат. Рада з Опіки. Генеральній Асамблеї й ЕКОСОР організаційно підпорядковано більшість другорядних органів, а також практично всі спеціалізо-70 вані заклади 00Н, про що йтиметься нижче. Всі органи, крім Суду, містяться в Нью-Йорку, Міжнародний Суд має штаб-квартиру в місті Гаага (Нідерланди). Розглянемо основні функції головних органів.^ 1. Генеральна Асамблея (ГА) — вищий орган ООН. Вона являє собою своєрідний світовий парламент, в якому є представники всіх членів ООН, тобто майже всіх країн світу. ГА — найдемократичні-ший орган ООН, оскільки кожний представник має один голос, не­зважаючи на розмір країни, її економічну могутність та політич­ний вплив. Важливі рішення приймаються в ГА кваліфікованою більшістю в дві третини голосів, звичайні рішення — простою більшістю. В цілому резолюції Генеральної Асамблеї мають реко­мендаційний характер, але практично їх сприймають до виконання всі члени ООН. Навіть в Статуті Організації передбачено позитивне ставлення членів до резолюції ГА. Крім того, в компетенції Асам­блеї є рішення обов'язкового характеру: прийняття нових членів або виключення з ООН, обрання Генерального Секретаря, затверд­ження бюджету ООН, вибори непостійних членів Ради Безпеки, ви­бори членів ЕКОСОР, Ради з Опіки, а також рішення деяких адміні­стративно-технічних питань. Останнім часом все більше резолюцій ГА приймається на основі консенсусу. Це найбільш ефективний метод прийняття рішень, оскільки виключає протиріччя між інте­ресами окремих представників. Найважливіші функції Генеральної Асамблеї: зміцнення міжнародного миру; пом'якшення міжнародної напруги; скорочення озброєнь і роззброєння; створення умов для дружніх відносин між державами. До компетенції Генеральної Асамблеї відноситься обговорення будь-яких питань в межах Статуту ООН. Вона розглядає загальні принципи співробітництва в справі міжнародної безпеки, проблеми співробітництва держав в політичній, економічній, екологічній, на­уково-технічній галузях. Генеральна Асамблея прийняла низку ре­золюцій з питань, що мають для людства надзвичайно важливе зна­чення. До них, зокрема, відносяться: Загальна декларація прав лю­дини; Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Декларація про заборону застосування ядерної зброї; Декларація 71 про міжнародне співробітництво в цілях роззброєння; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам. Втілення в життя цих рішень сприяло тому, що мир у світі став стійкішим, а міжна­родні відносини — більш гуманними й справедливими. Являючи собою своєрідний форум націй, Генеральна Асамблея дає змогу представникам держав прилюдно висловити свою точку зору з будь-якої проблеми, зіставити різні підходи до їх оцінки, виявити межі співпадання позицій і знайти компромісне вирішен­ня проблеми. Регулярні сесії Генеральної Асамблеї відбуваються в період ве-ресня-грудня кожного року. Крім пленарних засідань представни­ки працюють в головних комітетах ГА, яких є шість: Перший комітет — питання роззброєння й безпеки; Другий комітет — економічні й фінансові питання; Третій комітет — соціальні й гуманітарні питання; Четвертий комітет — спеціальні політичні питання й питання деколонізації; П'ятий комітет — адміністративні й бюджетні питання; Шостий комітет — правові питання. Генеральній Асамблеї організаційно підпорядковані дві автономні організації — Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГATE) і Світова туристська організація (СТО). Крім того, ГА регулює роботу ще низки закладів сумісно з ЕКОСОР. Про них йтиметься далі. 2. ^ Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру й безпеки. Вона складається з 15 членів, з яких 5 є постійними (США, Росія, Китай, Велика Британія, Франція), а решта обирається Генеральною Асамблеєю на дворічний строк за принципом ротації. В 1999 р. непостійним членом була обрана Україна. Непостійні члени обираються за принципом: п'ять від Азії й Африки, два — від Латинської Америки, два — від Західної Європи й один від Східної Європи. Для прийняття рішення необхідно, щоб за нього проголосувало не менше 9 членів Ради. Але постійні члени мають право "вето", і якщо хоч один з них проголосував проти, — резолюція не затверджується. Такий принцип голосування був прий­нятий з самого початку утворення ООН, коли означені п'ять країн (замість Росії тоді був СРСР) були вирішальною силою в усіх міжна­родних справах. Отже, якщо всі постійні члени згодні з якимось72 рішенням (незважаючи на розбіжність їх інтересів по багатьох інших питаннях), то воно буде втілене в життя без серйозних перешкод. В цілому ця практика себе виправдала; може саме принцип прийняття найважливіших рішень запобіг ООН від наслідування сумної долі Ліги Націй, яка розпалася через неспроможність великих держав узгодити свої рішення. Останнім часом з'являються пропозиції політиків про розширенн складу постійних членів з тим, щоб Рада Безпеки більше відповідала новим реаліям. Наприкінці XX сторіччя суттєво зросла економічна й політична роль Японії, Німеччини, а також Індії, Бразилії й деяких інших нових індустріальних країн; вони є претендентами на поповнення складу постійних членів Ради. Рішення Ради Безпеки обов'язкові для виконання всіма членами ООН і не підлягають оскарженню в інших органах. В окремих ви­падках, якщо приймається рішення з дуже складної справи, Рада може звернутися до Міжнародного Суду за юридичною консультацією. Головна функція Ради Безпеки — запобігання збройних конфліктів між країнами або їх приборкання. Для цього розробле­но особливий механізм, систему заходів, яка складається з різного рівня дій, в залежності від стадії розвитку конфлікту. До них на­лежить: превентивна дипломатія; осуд агресивних дій; посередниц­тво по врегулюванню конфлікту; направлення спостерігачів ООН в зону конфлікту; введення миротворчих сил для роз'єднання сторін, що воюють, або для приборкання агресора; економічні санкції. Найгуманнішим (й нерідко — найефективнішим) методом є пре­вентивна дипломатія. Це політичні й дипломатичні заходи, спря­мовані на запобігання озброєного протистояння конфліктуючих сторін. Рада діє як доброзичливий посередник між ворогуючими країнами. Часто місію посередництва за дорученням РБ виконує Генеральний Секретар. Превентивні заходи включають також, в разі потреби, встановлення демілітаризованих зон по обидва боки кор­дону між конфліктуючими країнами. Превентивна дипломатія суп­роводжується заохоченням сторін до миру, спонуканням їх до пе­реговорів, мирного урегулювання конфлікту. Якщо превентивні дії не дали позитивного результату і воєнні дії розпочались, Рада Безпеки виступає із заявою про осуд обох або однієї з сторін. Осуд не слід розцінювати як просто декларацію мо­рального характеру. Він є попередженням про наступні дії ООН.73 Для всебічної й глибокої оцінки суті конфлікту й форм його прояву Рада Безпеки надсилає своїх спостерігачів в зону конфлік­ту. Це цивільні й військові фахівці, іноді навіть невеликі військові угруповання (але без повноважень на збройні дії), їх називають "бла­китними беретами". Спостерігачі виносять остаточне рішення про подальші заходи щодо приборкання конфлікту. В разі неможливості врегулювати конфлікт мирними засобами Рада Безпеки вдається до збройного втручання. В район конфлікту надсилаються озброєні угрупування ООН ("блакитні каски"). Вони або утворюють зону, що роз'єднує війська протилежних сторін, або беруть участь у військових операціях на боці однієї з сторін. При­кладом застосування "буферних" сил може бути використання зброй­них сил ООН в Південному Лівані для роз'єднання палестинських військових угрупувань "хезболлах" та ізраїльських військ. Серед "блакитних касок" в цьому районі діють і українські військові з'єднання. Щодо операцій проти однієї з конфліктуючих сторін, то приклади недавніх часів — це воєнні дії проти Іраку (в Ірако-Ку-вейтській війні) і проти Югославії (Конфлікт між сербами й ал^" банцями в Косово). Треба зазначити, що останнім часом Рада Безпеки передоручає проведення військових операцій або якійсь групі країн (найчасті­ше — США і Великій Британії), або міжнародній воєнній органі­зації (НАТО, Західно-Європейський Союз). Обґрунтовується така політика браком коштів в ООН для озброєння власних сил. Але ця практика має очевидні хиби. Справа в тому, що на відміну від ООН, міжнародні військові союзи не можуть діяти з об'єктивних позицій. У наведених вище прикладах США й Велика Британія ще до ви­никнення конфлікту мали упереджене ставлення проти уряду Іра­ку. Діючи на боці албанців в Косово, політичні лідери країн НАТО не приховували, що їх головною метою було усуненя президента Югославії. Отже, в таких ситуаціях важко сподіватись на справед­ливе вирішення конфлікту, навіть беручи до уваги, що мотивація ООН відносно уведення збройних сил могла бути обгрунтованою. До того ж, підміна військ ООН військами організацій, що не підпо­рядковані ООН, суперечить Статуту Організації1.Одним із заходів, які застосовуються в разі неможливості вирі­шити конфлікт мирними заходами, є санкції, що не пов'язані з військовими операціями. В першу чергу, це економічні санкції. Якщо уряд країни, що порушує міжнародне право, не прислухається до вимог ООН, Рада Безпеки може прийняти рішення про обмеження економічних стосунків з країною: ліквідація пільг в торгівлі, припинення кредитування й фінансування, позбавлення технічної допомоги тощо. В деяких випадках уводиться повне ембарго на економічні зносини з країною. Такі заходи були застосовані свого часу проти Південної Родезії й Південно-Африканської республіки за політику апартеїду, пізніше — проти Лівії, Іраку, Югославії. В перших двох випадках політика санкцій себе виправдала і сприяла скасуванню расистських режимів в цих африканських країнах. Взагалі ж, військові операції й санкції — це крайній та далеко не однозначний захід. Від цього потерпає, в пер­шу чергу, мирне населення країни, проти якої спрямовані військові операції й економічні санкції, оскільки такі дії супроводжуються руй­нуванням не тільки воєнних, але й цивільних об'єктів, ведуть до за­гибелі мирних людей та різкого зниження їх рівня життя. Але страж­дають не тільки "провинні" країни, а й ті, що мають економічні інте­реси в районі конфлікту. Так, Україна щороку втрачає десятки мільйонів доларів внаслідок того, що мости через Дунай в Югославії зруйновано військами НАТО, і наше Дунайське пароплавство не може здійснювати торговельні операції в Європі в повному обсязі. Засідання Ради Безпеки керує Голова, який переобирається щом­ісяця. 3. ^ Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) — головний коорди­нуючий орган ООН в сфері економіки, соціальних відносин, екології, охорони здоров'я, культури, науки й освіти. Найважливіші еко­номічні й соціальні проблеми, що постають перед світовою спільно­тою, розглядаються й вирішуються в ЕКОСОР та в численних її підрозділах. Вона координує діяльність таких міжнародних велетнів, як МВФ, Світовий Банк, Світова торговельна організація та інших галузевих міжнародних організацій. Через посередництво ЕКОСОР узгоджують свої відносини з іншими органами й організаціями ООН регіональні економічні організації (ЄС, СНД, НАФТА, та ін.), а та­кож неурядові міжнародні економічні організації (МНЕО). Економ- 75 ічна і соціальна рада перетворилась на форум, де співсталяються й узгоджуються точки зору представників країн світу з економічних й гуманітарних питань, виробляються спільні принципи міжнародних економічних відносин. ЕКОСОР має розгалужену організаційну систему. До її складу входять дев'ять функціональних комісій, п'ять регіональних комісій, шість постійних комітетів; їй також підпорядковано 18 спеціалізованих закладів, програми, центри тощо.Функціональні комісії ЕКОСОР: Статистична комісія; Комісія з народонаселення й розвитку; Комісія соціального розвитку; Комісія з прав людини; Комісія зі становища жінок; Комісія по запобіганню злочинності; Комісія з наркотиків; Комісія з науки й техніки; Комісія зі стійкого розвитку. Функціональні комісії охоплюють переважно соціальну сферу діяльності ЕКОСОР; принаймні, 6 з них (з 2-ї по 7-му) прямо займа­ються вирішенням актуальних соціальних проблем. Щодо Статис­тичної комісії, то її функція полягає в добірці й обробці величезно­го фактичного матеріалу з економічного й соціального становища всіх країн світу. Завдяки цій комісії людство має найточнішу й найповнішу інформацію про соціально-економічне становище будь-якого регіону, країни, окремих верств населення. Важлива роль на­лежить статистичній комісії в підготовці дослідів, доповідей по міжнародним питанням з економічних, соціальних, екологічних проблем. Комісія з науки й техніки ставить перед собою завдання розповсюджувати інформацію про новітні відкриття в цій сфері та сприяти втіленню наукових досягнень і технологій у виробництво, особливо в країнах, що розвиваються. На підвищення економічного розвитку членів ООН, в першу чергу найбідніших країн, спрямована діяльність Комісії зі стійкого розвитку.^ Регіональні комісії ЕКОСОР утворені для координації міжна­родних економічних відносин на рівні регіонів. Ось ці комісії: 1. Європейська економічна комісія (ЄЕК); Економічна комісія для Африки (ЕКА); Економічна і соціальна комісія для Азії й Тихого океану{ЕСКАТО); Економічна й соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА); Економічна комісія для Латинської Америки і Карибськогобасейну (ЕКЛАК). Розглянемо їхню діяльність трохи докладніше.^ Європейська економічна комісія (ЄЕК) була утворена ще в 1947 році. До складу її членів, поряд з європейськими країнами, входять також США і Канада, Ізраїль і азіатські республіки колишнього СРСР. Керівні органи ЄЕК містяться в Женеві. Головна мета Комісії — аналіз економічної й соціальної ситуації, що утворюється на просторі Європи й Північної Америки. Для цього ЄЕК регулярно організує наради, практикуми, семінари, наукові поїздки. До участі в них залучаються міжнародні галузеві організації, фахівці, представ­ники ділових кіл. Програма цих заходів передбачає обмін інформа­цією, розробку правил і стандартів, планування й виконання опера­тивних проектів. Пріоритетними напрямками діяльності ЄЕК є: навколишнє середовище; енергетика; транспорт; статистика; торгівля; економічний аналіз. В 90-х роках довкілля поступово виходить на одне з чільних місць в сфері інтересів ЄЕК. Для цього в її структурі утворені: Програма дій в галузі навколишнього середовища в Центральній і Східній Європі; Програма захисту навколишнього середовища в Європі; Загальноєвропейська стратегія з біологічної й ландшафт­ної різноманітності. Кардинальні соціально-економічні й політичні зміни, що стали­ся в Центральній і Східній Європі, надали нового імпульсу й нових напрямків в діяльності ЄЕК. Для сприяння реформам в країнах з перехідною економікою в рамках ЄЕК розроблено План дій, в якому передбачено основні принципи діяльності й заходи щодо цієї групи країн. Для реалізації Плану утворена Координаційна група з оперативної діяльності. Вона організує конференції й наради з ак-77 туальних проблем реформування економіки. Зокрема, в 1997 р. під її егідою в Україні була проведена Робоча нарада по малим і середнім підприємствам та їх ролі в міжнародній торгівлі. Європейська економічна комісія встановила й активізувала свої стосунки з СНД і Чорноморським економічним співробітництвом (ЧЕС). Зважаючи на економічні труднощі, що існують в країнах Цент­ральної й Східної Європи, ЄЕК фінансує участь представників цих країн в нарадах, семінарах та поїздках. По результатах обговорень ЄЕК готує рекомендації для ЕКОСОР. Структурно Комісія складається з десяти допоміжних органів — комітетів та інститутів, — кожний з яких відає певною галуззю економіки (енергетика, транспорт, сільське господарство, торгівля, наука й техніка тощо). Найважливіші й найцікавіші висновки економічного аналізу ЄЕК публікує в журналах: "Economic Survey of Europe" i "Economic Bulletin for Europe".^ Економічна й соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЕС-КАТО). Заснована також в 1947 році. До її складу входять 45 азі­атських держав (в тому числі Росія й азіатські республіки колиш­нього СРСР), СІЛА, Австралія, Франція, Велика Британія; крім того, 10 держав (островні країни Тихого океану) є асоційованими членами. Штаб-квартира знаходиться в м. Бангкок (Таїланд). Головною метою ЕСКАТО є сприяння економічному й соціально­му розвитку в регіоні. Основними напрямками діяльності Комісії визначено: регіональне економічне співробітництво; пом'якшення проблем злиденності шляхом економічного й соці­ального розвитку; навколишнє середовище. Так само, як і ЄЕК, ЕСКАТО являє собою форму для обговорення найактуальніших проблем регіону в економічній та соціальній сферах. Особливої уваги надається забезпеченню технічної допомо­ги для країн, що розвиваються. В рамках ЕСКАТО засновано Стати­стичний інститут для Азії й Тихого океану (знаходиться в Токіо), який готує висококваліфікованих фахівців для країн регіону. Під головуванням ЕСКАТО утворено низку комітетів і програм для втілення рішень конференцій та нарад. Серед них: Комітет по78 Меконгу (освоєння водних ресурсів басейну однієї з найбільших азіатських рік); Комітет по координації спільної розвідки міне­ральних ресурсів на азіатському шельфі. Спільно з ЄЕК в рамках ЕСКАТО розроблено Спеціальну програ­му для країн Центральної Азії (СПЕКА). Вона спрямована на підтримку азіатських країн з-перехідною економікою, що утвори­лись після СРСР (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан). Секретаріат ЕСКАТО складається з відділів, які координують співробітництво країн на галузевому рівні (промисловість, сільське господарство, торгівля, довкілля тощо).Фонди: Фонд в галузі народонаселення (ЮНФПА); Фонд розвитку для жінок (ЮНІФЕМ); Дитячий фонд (ЮНІСЕФ); Фонд розвитку інвестицій (ЮНКДФ).Центри: Центр з населених пунктів (ХАБІТАТ); Бюро Координатора ООН з допомоги в разі стихійного лиха; Управління Верховного Комісара ООН в справах біженців; Навчальний і науково-дослідний інститут ООН; Університет ООН; Світова продовольча рада (СПР); Міжнародний торговельний центр ГОНКТАД / СТО. До цієї ж групи допоміжних органів належить також Конферен­ція з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД); про неї буде йти мова в розділі про міжнародні торговельні організації. Розглянемо найважливіші програми й фонди ООН.^ Програма розвитку ООН (ПРООН) — United Nations Development Programme (UNDP). Утворена в 1965 p. Головна мета ПРООН — надання допомоги країнам, що розвиваються, для прискорення їх економічного зростання. Програма