Реферат по предмету "Государство и право"


Землі сільськогосподарського призначення



Реферат

Землі сільськогосподарського призначення

План

1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання.

2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

4. Використання земельних ділянок з меліоративними системами.

5. Література.

1. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання

У ст. 22 дається визначення земель сільськогоспо-дарського призначення та конкретизуються види земель (угідь), які відносяться до даної категорії земель.

Юридичним критерієм віднесення земельних діля-нок до земель сільськогосподарського призначення є: а) передача земель у власність чи їх надання у корис-тування громадянам та юридичним особам для вироб-ництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра-структури; б) призначення земель для цілей виробни-цтва сільськогосподарської продукції, здійснення сіль-ськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфра-структури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового при-значення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запа-су, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

До сільськогосподарських угідь відносять-ся землі, які використовуються у якості основного за-собу сільськогосподарського виробництва: 1) рілля, тобто землі, які регулярно розорюються з метою створення агротехнічних умов для вирощування на них сільськогосподарських культур; 2) багаторічні наса-дження -- сільськогосподарські угіддя, на яких виро-щуються плодові насадження деревного або кущового типу, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, виноградники, хмільники тощо); 3) сіножаті сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується травяниста рослинність, що використовується для відгодівлі худо-би; 4) пасовища-сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується травяниста рослинність з метою випасан-ня худоби; 5) перелоги-сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сіль-ськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

До земель сільськогосподарського призначення на-лежать також землі, які використовуються в якості просторового базису для розміщення обєктів, техноло-гічно тісно повязаних з веденням сільськогосподар-ського виробництва (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смути та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами), а також деградовані землі, які тимчасово виведені із активного сільськогосподарського обробітку з метою виконання комплексу заходів щодо штучного відновлення родю-чості грунтів.

Відповідно до закріпленого Кодексом принципу цільового використання земель землі сільськогосподарсь-кого призначення підлягають використанню виключно відповідно до їх цільового призначення. У цій статті визначаються види використання земель сільсько-господарського призначення, які відповідають їх цільо-вому призначенню, та особи, які мають право на отри-мання таких земель у власність та у користування. Так, громадяни мають право на отримання земель сіль-ськогосподарського призначення для ведення особи-стого селянського господарства, садівництва, городни-цтва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогос-подарські підприємства мають право на отримання зе-мель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам землі сільсь-когосподарського призначення можуть надаватися для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, при яких зем-ля використовується головним чином (хоча й не виклю-чно) в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва. Нарешті, несільськогосподарські підпри-ємства, установи та організації, релігійні організації і обєднання громадян мають право на отримання земель сільськогосподарського призначення для ведення під-собного сільського господарства, тобто для вирощування сільськогосподарської продукції, певна частина якої використовується для задоволення внутрішніх сировин-них потреб чи для реалізації (передачі) працівникам несільськогосподарських підприємств, установ та орга-нізацій, членам релігійних організацій і обєднань гро-мадян.

За загальним правилом, землі сільськогосподарсь-кого призначення можуть набуватись у приватну вла-сність лише громадянами України та юридичними особами України. Іноземні громадяни, особи без грома-дянства, а також іноземні юридичні особи та іноземні держави такого права не мають. Із цього правила є виключення, передбачене ст. 81. Згідно цієї статті, іно-земні громадяни та особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи можуть набути право власно-сті на земельну ділянку сільськогосподарського при-значення у випадку її успадкування. Але набувши земельну ділянку у власність шляхом успадкування, такі особи зобовязані протягом одного року з момен-ту набуття права власності на земельну ділянку здій-снити її відчуження іншій фізичній чи юридичній особі України, яка згідно законодавства України має право володіти земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на праві власності. Що стосується юри-дичних осіб України, які мають право на набуття зе-мельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність, то Земельний кодекс (ст. 82) від-носить до них лише ті з них, які засновані громадяна-ми України та юридичними особами України. За рішення відповідних органів виконавчої вла-ди чи органів місцевого самоврядування такі земельні ділянки можуть бути переведені до складу земель сіль-ськогосподарського призначення і надані для сільсь-когосподарського використання.

Земельний кадастр містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий ре-жим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кіль-кісну та якісну характеристику, розподіл серед влас-ників землі та землекористувачів (ст. 193). Викорис-товуючи такі відомості, перш за все дані бонітування грунтів (ст. 199) та економічної оцінки земель (ст. 200), відповідні органи виконавчої влади та місцевого само-врядування приймають рішення про переведення зе-мель несільськогосподарського призначення до скла-ду земель сільськогосподарського призначення.

У даній статті міститься рекомендаційна норма про збереження при можливості фонду сільськогосподар-ських земель та уникнення їх необгрунтованого вилу-чення для несільськогосподарських потреб. Стаття рекомендує органам виконавчої влади та місцевого самоврядування надавати для потреб, не повязаних з веденням сільськогосподарського виробництва (для будівництва промислових підприємств, обєктів житло-во-комунального господарства, залізниць і автомобіль-них шляхів, ліній електропередачі та звязку, магістральних трубопроводів тощо), переважно несільськогогоссподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гір-шої якості. До несільськогосподарських угідь відно-сяться землі несільськогосподарського призначення, а також землі сільськогосподарського призначення, які використовуються в якості операційного базису (роз-міщення будівель, споруд тощо). До сільськогосподар-ських угідь гіршої якості відносяться угіддя, які ма-ють нижчий бал бонітету (ст. 199) або нижчу економіч-ну оцінку (ст. 200).

Лінійні обєкти, до яких відносяться лінії електро-передачі і звязку, нафто- та газопроводи та інші ко-мунікації, щільно розташовані по всій території краї-ни і займають велику сукупну площу земель. Прохо-дячи через територію сільськогосподарських угідь, вони створюють незручності щодо використання технологіч-них сільськогосподарських машин та механізмів при проведенні польових робіт. В звязку з цим у даній статті міститься рекомендація щодо необхідності за-безпечення проведення лінійних обєктів вздовж авто-мобільних трас, залізничних та інших шляхів тощо.

2. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

Із закріпленої у ст. 24 норми про те, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділян-ки із земель державної і комунальної власності у по-стійне користування для науково-дослідних, навчаль-них цілей та ведення товарного сільськогосподарсько-го виробництва, випливає кілька висновків. По-перше, державні та комунальні сільськогосподарські підпри-ємства, установи та організації можуть володіти зем-лею лише на праві постійного користування (ст. 92). Володіти землею на праві власності такі підприємст-ва, установи та організації не мають права. Це пояс-нюється тим, що все майно зазначених підприємств, установ та організацій, включаючи земельні ділянки, є обєктом відповідно права державної чи комунальної власності. По-друге, державним і комунальним сіль-ськогосподарським підприємствам, установам та орга-нізаціям земельні ділянки можуть надаватися у по-стійне користування із земель відповідно державної та комунальної власності. По-третє, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства» установи та орга-нізації можуть отримувати у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначен-ня для науково-дослідних, навчальних цілей та веден-ня товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, мова йде про державні та комунальні юридичні особи, предметом діяльності яких є: а) проведення наукових досліджень у галузі сільськогосподарського виробництва (наприклад, установи та організації Укра-їнської академії аграрних наук); б) проведення сіль-ськогосподарської навчальної діяльності (аграрні уні-верситети, коледжі, академії, інститути тощо); в) виро-щування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції.

Державні і комунальні сільськогосподарські підпри-ємства, установи і організації мають право використо-вувати земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності, на основі договору оренди. Вони можуть орендувати земельні ділянки, що перебувають у влас-ності громадян та приватних юридичних осіб.

За загальним правилом, при ліквідації юридичної особи майно, що перебуває у її власності і залишається після погашення кредиторської заборгованості цієї юридичної особи, передається засновнику (засновни-кам) юридичної особи. Засновниками державного чи комунального підприємства, установи, організації є від-повідно держава та територіальні громади. При лікві-дади зазначених підприємств, установ та організацій звернення стягнень кредиторів на земельні ділянки, які перебували у їх постійному користуванні, не допуска-ється. Тому такі землі за рішенням відповідного ор-гану виконавчої влади або органу місцевого самовря-дування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для вико-ристання за їх цільовим призначенням. Якщо держав-не чи комунальне сільськогосподарське підприємство, установа чи організація користувалося земельною ді-лянкою на підставі договору оренди, то з ліквідацією такого підприємства, установи чи організації договір оренди земельної ділянки припиняється (див. також ст. 26 Закону України «Про оренду землі»).

3. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій

Ст. 25 встановлює, що у випадку приватизації дер-жавних та комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій землі сільськогосподар-ського призначення, які перебувають у постійному користуванні вказаних субєктів, підлягають передачі у власність працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у при-ватну власність земельної ділянки у розмірі земель-ної частки (паю) безоплатно.

Для отримання у приватну власність земельної ді-лянки із земель, що знаходяться у постійному корис-туванні державного чи комунального підприємства, установи чи організації, їх працівники повинні звер-нутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їм у власність земельних ділянок. Таке кло-потання може бути прийняте на зборах трудового ко-лективу працівників, рішення яких оформляється про-токолом зборів. Якщо не всі члени трудового колек-тиву виявляють бажання отримати земельну ділянку у приватну власність, то клопотання можуть подава-тися індивідуально кожним, хто бажає отримати зем-лю у приватну власність. Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарсь-ких підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого само-врядування відповідно до їх повноважень за клопотан-ням працівників цих підприємств, установ та органі-зацій (ст. 118).

Приватизація земельних ділянок працівниками дер-жавних і комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх числа здійснюється безоплатно. Однак вони повин-ні оплатити вартість землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних ділянок у натурі (на місце-вості) та виготовлення державного акта на право вла-сності на землю.

Приватизації підлягають не всі землі, які знаходяться у постійному користуванні державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та органі-задій, а лише їх певна частина -- сільськогосподарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісового та водного фондів, що знаходяться у складі земель дер-жавних і комунальних сільськогосподарських підпри-ємств, установ та організацій. Крім цього, частина сіль-ськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у так званий резерв-ний фонд, який залишається у державній чи комуналь-ній власності. Площа сільськогосподарських угідь, які можуть бути виділені у резервний фонд земель, може складати до 15 відсотків площі усіх сільськогосподар-ських угідь, які були у постійному користуванні від-повідних підприємств, установ та організацій. Конкрет-ний розмір резервного фонду земель встановлюється відповідними органами виконавчої влади або органа-ми місцевого самоврядування. Місце розташування земель, що включаються до резервного фонду, обовяз-ково погоджується з працівниками цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерами з їх чис-ла. З цією метою перед розподілом земель працівни-ки зазначених підприємств, установ та організацій повинні бути ознайомлені з виготовленою землевпоря-дною організацією проектною документацією (Проек-том організації території земельних часток (паїв) тощо) і мати можливість внести свої пропозиції щодо розмі-щення резервного фонду земель.

Кожний працівник, в тому числі пенсіонер, держав-ного або комунального сільськогосподарського підпри-ємства, установи чи організації має право на отриман-ня земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю). Земельна частка (пай) являє собою умовну, розрахун-кову площу землі, розмір якої визначається в умовних кадастрових гектарах. Розмір земельної частки (паю) працівників одного підприємства, установи та органі-зації є однаковим. Він визначається шляхом поділу обчисленої для приватизації площі сільськогосподар-ських угідь на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

Кодекс визначає також можливі шляхи подальшого використання частини несільськогосподарських угідь, що знаходилися у складі земель державних та кому-нальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються. Мова йде про внутрі-господарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо. Відомо, що такі землі разом із сільськогосподарським угіддями становили єдиний земельно-господарський комплекс. Тому Кодекс міс-тить рекомендацію органам виконавчої влади та міс-цевого самоврядування передавати такі землі у влас-ність приватних сільськогосподарських підприємств, що створені працівниками ліквідованих державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, уста-нов та організацій, а також громадянам для сільсько-господарських та інших потреб.

Категорійна належність резервного фонду земель після ліквідації державного чи комунального сільсь-когосподарського підприємства не змінюється. Такі землі залишаються у складі земель сільськогосподар-ського призначення і підлягають подальшому перероз-поділу та використанню за їх цільовим призначенням. Тому вони можуть надаватися громадянам і юридич-ним особам України у власність для ведення товар-ного сільськогосподарського виробництва або для ін-шого сільськогосподарського використання.

3. Використання земельних ділянок з меліоративними системами

Дана норма встановлює додаткові вимоги щодо ви-користання громадянами належних їм на праві влас-ності земельних ділянок, які розташовані в межах од-нієї меліоративної системи. Поняття «меліоративна система» визначене в Законі України «Про меліорацію земель» від 14 січня 2000 р. Згідно цього Закону, ме-ліоративна система являє собою технологічно цілісну інженерну інфраструктуру, що включає в себе такі окре-мі обєкти, як меліоративна мережа каналів, трубопро-водів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зво-ложувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічни-ми спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємо-дію яких забезпечує управління водним, тепловим, по-вітряним і поживним режимом ґрунтів на меліоро-ваних землях. При цьому розрізняються меліоративні системи загальнодержавного значення, міжгосподарські меліоративні системи та внутрішньогосподарські ме-ліоративні системи. У ст. 26 мова йде про внутрішньо-господарські меліоративні системи, тобто меліоратив-ні системи, що знаходяться в межах земель одного власника (користувача) і забезпечують подачу, розпо-діл та відведення води на цих землях. Слід зазначити, що на час прийняття Закону «Про меліорацію земель» ще існували колективні сільськогосподарські підпри-ємства (КСП) з їх великими земельними масивами ме-ліорованих земель, що обслуговувались однією внутрі-господарською меліоративною системою. В процесі ре-організації КСП останні припинили свою діяльність, а їх члени отримали право на виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі у вигляді окремих зе-мельних ділянок. З реалізацією власниками земельних часток (паїв) зазначеного права та отримання у приват-ну власність земельних ділянок, внутрігосподарські меліоративні системи колишніх КСП перестали бути внутрігосподарськими. Все це зумовило нечіткість їх правового режиму, зокрема, неясність питання про те, хто є власником зазначеної меліоративної системи і хто має підтримувати її в належному стані та забезпе-чувати функціонування.

Саме на уточнення цього питання спрямована нор-ма ст. 26. В ній міститься вимога до власників земель-них ділянок, розташованих у сфері дії однієї внутрігос-подарської меліоративної системи колишнього КСП про те, щоб вони забезпечили спільне використання належних їм земельних ділянок на підставі угоди. При цьому у даній статті чітко визначені критерії меліо-ративної системи, наявність яких робить обовязковим застосування правила ст. 26. До цих критеріїв відно-сяться: 1) наявність зазначеної меліоративної систе-ми; 2) ця меліоративна система знаходиться у справ-ному стані і є діючою (функціонуючою). Останнє є дуже важливим, оскільки в Україні налічується велика кі-лькість земель з несправними (нефункціонуючими) меліоративними системами, які (землі) через недоско-налість чинного законодавства не виключені із скла-ду меліорованих (тобто, із складу земель, на яких шту-чно регулюється повітряний та водний режим саме при допомозі меліоративних систем). Отже, викладена у ст. 26 вимога стосується лише тих земельних ділянок, які розташовані у сфері технологічної дії справної (функціонуючої) меліоративної системи. Суть цієї ви-моги полягає в тому, що власники меліорованих земель-них ділянок є технологічно залежними від зазначеної меліоративної системи і зобовязані забезпечити вико-ристання належних їм на праві власності земельних ділянок таким чином, щоб уможливити нормальну екс-плуатацію меліоративної системи та використання земельних ділянок як меліорованих (зрошуваних чи осушуваних).

Іншими словами, у ст. 26 йдеться не про спільний обробіток окремих земельних ділянок, а саме про спіль-не забезпечення функціонування меліоративної систе-ми. Порядок спільного використання меліоративної системи власниками окремих земельних ділянок, які знаходяться у сфері технологічної дії такої системи, повинен бути визначений в угоді (договорі), укладеній всіма власниками таких ділянок. У разі, якщо один чи більше власників земельних ділянок ухиляються від укладення такої угоди, то інші власники земельних ділянок можуть звернутися до суду з заявою про при-мушення до укладення угоди про спільне використан-ня меліоративної системи. При цьому в угоді можуть бути встановлені певні обмеження на використання земельних ділянок їх власниками, якщо такі обмежен-ня необхідні для забезпечення ефективного функціо-нування спільної меліоративної системи.

Література

1. Конституція України.

2. Земельний кодекс України.

3. Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.




Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.