ББК 67.303
П68
Правове регулювання господарських вiдносин за участю промислових пiдприємств.
Пiдручник пiдготовлений викладачами кафедри аграрного пра-
ва Нацiональноє академiє Украєни iменi Ярослава Мудрого.
Рецензенти: д-р юрид. наук, доц. О. О. Чувпило (Донецький
держ. ун-т);
д-р юрид. наук, доц. М. В. Шульга (Нац. юрид.
академiя Украєни iменi Ярослава Мудрого)
Автори пiдручника:
д-р юрид. наук В. М. Гайворонський — роздiл i; роздiл II: 1-3;
роздiл III; роздiл IV: 1-6; роздiл VII: 1,3; роздiл VIII: 4;
канд. юрид. наук В. П. Жушман — роздiл V;
канд. юрид. наук М. i. Тiтов — роздiл II: 4; роздiл IV: 9; роздiл IX;
канд. юрид. наук Н. В. Погорецька — роздiл VI: 1, 3;
канд. юрид. наук О. Тi. Радчук — роздiл VIII: 1-3;
канд. юрид. наук Е. М. Бiлоусов — роздiл IV: 8;
канд. юрид. наук В. М. Корнiунко — роздiл VI: 5;
канд. юрид. наук i. М. Жуков — роздiл VII: 2;
/. А. Шумiло — роздiл IV: 7;
В. Ю. Полатай — роздiл VI: 4.
Правове регулювання господарських вiдносин за участю
П 68 промислових пiдприумств: Пiдручник для юрид. вузiв i фак. /
В. М. Гайворонський, В. П. Жушман, М. i. Тiтов та iн.: За ред.
В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. — Харкiв: Право. -
2000-288 с.
18ВN 966-7146-29-4
Пiдручник охоплюу питання правового статусу, майнових прав
промислових пiдприумств та iнших субуктiв господарювання як пере-
думови виробничоє, комерцiйноє та iншоє господарськоє дiяльностi i
правового регулювання вiдносин, що виникають при цьому.
Для викладачiв, аспiрантiв, студентiв вищих юридичних навчаль-
них закладiв.
П
1203020600-013
2000
Г, >-7146-29-4
ББК 67.303
c В.М. Гайворонський,
В. П. Жушман, М. 1. Тiтов, 2000
i> , 2000
Роздiл i
Поняття виробничоє i комерцiйноє
(господарськоє) дiяльностi
i. Правовi вiдносини, що виникають
при здiйсненнi господарськоє дiяльностi ....................7
2. Система навчального курсу… 13
3. Господарське право i законодавство… 14
Роздiл II
Правовий статус промислових пiдприумств
i господарських обуднань
1. Поняття пiдприумства. Види пiдприумств
та обуднань… 19
2. Правова регламентацiя створення пiдприумств .......23
3. Обуднання пiдприумств. Єх правовий статус… 33
4. Припинення дiяльностi пiдприумств
i обуднань (реформацiя i лiквiдацiя) .......................38
Роздiл III
Майновi права промислових пiдприумств
1. Правовий режим та джерела формування
майна пiдприумств ......................................................46
2. Право власностi. Право повного господарського
вiдання, право оперативного управлiння .................50
3. Склад майна промислових та iнших пiдприумств ,..61
4. Оренда засобiв виробництва та iншого майна.
Лiзинг. Правова регламентацiя… 65
5. Облiк майна промислових пiдприумств та iнших
субуктiв господарювання. Правове його
забезпечення ................................................................77
Роздiл IV
Основнi положення про державне
регулювання виробничоє i комерцiйноє
(господарськоє) дiяльностi
1. Принципи та форми державного регулювання
господарськоє дiяльностi....................................
2. Народногосподарськi програми. iндикативне
планування...........................................................
3. Цiноутворення i державне регулювання цiн ....
4. Оподаткування. Правова регламентацiя...........
5. Контроль за господарською дiяльнiстю ...........
6. Державна пiдтримка малого пiдприумництва .
.90
..99
104
108
,121
.132
7. Правовi засоби розвитку конкуренцiє промислових
пiдприумств та iнших субуктiв господарювання… 139
8. Господарськi ризики i єх страхування… 153
9. Банкрутство субуктiв господарськоє дiяльностi… 161
Роздiл V
Правова регламентацiя господарських
зобовязань. Господарськi договори
1. Поняття господарського зобовязання
та господарського договору..................................
2. Види господарських договорiв. Договiр
. Внутрiшньогосподарський
договiр. Упереджувальний договiр.....................
3. Змiст господарського зобовязання.
Забезпечення виконання зобовязання..............
4. Вiдповiдальнiсть за порушення господарських
зобовязань i припинення зобовязань ..............
Роздiл VI
Правове регулювання окремих видiв
господарських вiдносин промислових
пiдприумств
176--PAGE_BREAK--
,180
.185
.195
5
1. Правовi форми реалiзацiє продукцiє… 198
2. Правове регулювання вiдносин, що виникають
при здiйсненнi iнвестицiйноє дiяльностi… 210
3. Договiрнi вiдносини щодо виконання робiт ...........218
4. Вiдносини, що виникають при здiйсненнi
iнновацiйноє дiяльностi ............................................224
5. Договори з надання виробничих послуг -
перевезення вантажiв… 225
Роздiл VII
Фiнансове забезпечення виробничоє
i комерцiйноє (господарськоє) дiяльностi
1. Правова органiзацiя кредитно-розрахункових
вiдносин .....................................................................228
2. Правовi основи кредитування ..................................233
3. Правове регулювання безготiвкових розрахункiв.
Розрахунковi правовiдносини ..................................241
Роздiл VIII
Правова регламентацiя
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi
1. Законодавство про зовнiшньоекономiчну
дiяльнiсть ...................................................................254
2. Правове регулювання експортних та iмпортних
операцiй ....................................................................259
3. Участь iноземних осiб у господарськiй дiяльностi.
Вiльнi економiчнi зони .............................................261
4. Основнi правовi форми розрахункiв,
що застосовуються при здiйсненнi
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi… 262
Роздiл IX
Захист прав промислових пiдприумств
та iнших субуктiв господарювання
1. Правовi гарантiє господарськоє дiяльностi
та способи захисту прав i iнтересiв пiдприумств… 266
2. Урегулювання розбiжностей господарських спорiв
безпосередньо пiдприумствами ...............................270
3. Захист прав та iнтересiв субуктiв господарювання
арбiтражними та третейськими судами ..................276
Поняття виробничоє
i комерцiйноє (господарськоє)
дiяльностi
1. Правовi вiдносини, що виникають
при здiйсненнi господарськоє дiяльностi
Оиробнича i комерцiйна дiяльнiсть у складовими ча-
стинами господарськоє дiяльностi. Згiдно з Законом Украєни вiд 16
жовтня 1991 року це будь-
яка дiяльнiсть, у тому числi пiдприумницька, повязана з вироб-.
ництвом i обмiном матерiальних i нематерiальних благ, що висту-
пають у формi товару.
У навчальнiй лiтературi господарська дiяльнiсть визначауть-
ся як предмет господарського права. Ця дiяльнiсть спрямована на
виготовлення та реалiзацiю продукцiє, виконання робiт, надання
послуг з метою одержання прибутку2. До цього слiд додати, що
результатом господарськоє дiяльностi мау бути задоволення су-
спiльних потреб, адже саме потреби — рушiйна сила розвитку ви-
робництва, збереження i вiдтворення природних ресурсiв.
Процес ведення виробничоє дiяльностi потребуу правовоє рег-
ламентацiє. i хоча втручання держави в цю дiяльнiсть законодав-
ством не допускауться (ст. 27 Закону Украєни вiд 27 березня 1991
року 3), регламентацiя не може об-
межитися загальною вимогою про те, що використання будь-ким
своує власностi при здiйсненнi такоє дiяльностi не може завдавати
шкоди правам громадян, iнтересам суспiльства, погiршувати еколо-
гiчну ситуацiю i природнi якостi землi (ст. 41 Конституцiє Украєни).
У процесi виробництва проявляються приватнi iнтереси, iнте-
реси товаровиробникiв, суспiльства i держави, трудових колек-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 29.
2 Див.: Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Господарське право. К., 1996. С. 14-15.
3 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 24.
8
тивiв, споживачiв. Виникау необхiднiсть у єх узгодженнi. Для цього
слiд використовувати правовi регулятори таким чином, щоб не
допустити зниження пiдприумницьких iнтересiв внаслiдок, скажi-
мо, надмiрних податкiв, а з iншого боку, стежити, щоб субукти
господарювання дотримувалися норм природокористування, стан-
дартизацiє, оподаткування, конкуренцiє i т. iн.
Правовими регуляторами виробничого процесу виступають
системи стандартизацiє, сертифiкацiє, забезпечення удностi вимi-
рювань, правовi норми захисту навколишнього середовища, лiцен-
зування господарськоє дiяльностi.
Автори по.сiбника пишуть, що госпо-
дарське право Украєни розвивауться як система норм, якi регу-
люють три сектори економiки: перший — державний, що у дом-
iнуючим, другий — той, що заснований на колективнiй власностi,
i третiй — приватний. У процесi приватизацiє майна державних
пiдприумств питома вага приватного сектора зростатиме, отже
норми цього права будуть комерцiалiзуватися (зменшуватиметься
елемент державного регулювання) i воно перетвориться на комер-
цiйне право, яке дiятиме паралельно з цивiльним2. При цьому вони
посилаються на те, що в краєнах ринковоє економiки правовi систе-
ми традицiйно включають комерцiйне (а не господарське) право. Це
системи норм права, що регулюють комерцiйну дiяльнiсть у широ-
кому єє розумiннi, тобто виробництво i купiвлю-продаж товарiв, ро-
бiт, послуг. Комерцiйне законодавство там (Нiмеччина, Францiя,
Сполученi Штати Америки) кодифiковане у формi комерцiйних ко-
дексiв, якi дiють паралельно з цивiльними кодексами.
Посилаючись на традицiю торгового права дореволюцiйноє Ро-
сiє, за якою i банкiр, i видавець, i аптекар, i нерiдко сiльський гос- продолжение
--PAGE_BREAK--
подар визнавалися купцями, деякi правники висунули пропозицiю
зберегти або вiдновити таку галузь права, як торгове право5. Але
тодiшнiй купець був фактично пiдприумцем, а точнiше — субуктом
господарювання. Така невiдповiднiсть понять, за словами вiдомо-
го росiйського правника Г. Ф. Шершеневича, була викликана над-
звичайно широким юридичним уявленням про торгiвлю, що посту-
пово наближалося до поняття взагалi економiчноє дiяльностi4.
Див.: Круглова Н. Ю. Хозяйственное право. М., 1997. С. 271.
2 Див.: Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Згадувана праця. К., 1996. С. 15.
3 Див.: Чанкин В. В. Торговое право: современные тенденции // Государство и
право. 1993. № 2.
4 Див.: Шершвневич Г. Ф. Курс торгового права. В 4 т. Спб., 1908. Т. 1. С. 140.
9
Якщо йти за авторiв , то
i тепер мау утворитися така ж невiдповiднiсть понять, адже комер-
цiйна дiяльнiсть — це, по-перше, дiяльнiсть на товарних ринках
(купiвля-продаж в iнтересах матерiально-технiчного постачання
виробництва i збуту виготовленоє продукцiє), по-друге, дiяльнiсть,
повязана з експортом та iмпортом товарiв, по-трету, дiяльнiсть на
фондових ринках (купiвля-продаж акцiй, облiгацiй та iнших цiнних
паперiв) i, по-четверте, посередницька дiяльнiсть1.
Така дiяльнiсть тiсно повязана з виробничою, але не повинна
ототожнюватися з нею. До переходу до ринковоє економiки матерi-
ально-технiчне забезпечення виробничого процесу здiйснювалось у
централiзованому порядку. Воно проходило кiлька етапiв: вияв потреб
виробникiв у матерiально-технiчних ресурсах, видiлення фондiв мi-
нiстерствам i розподiл цих фондiв пiдприумствам-споживачам.
Потiм органами матерiально-технiчного забезпечення здiйсню-
валося прикрiплення пiдприумств-споживачiв до постачальникiв
i видача актiв на поставку продукцiє. На заключному етапi пiдприум-
ства на пiдставi одержаних нарядiв, планiв прикрiплення та iнших
планових документiв укладали договори на поставку продукцiє.
Перехiд до ринкових вiдносин означау вiдмову вiд адмiнiстратив-
но-наказових методiв господарювання, втручання держави в справи
комерцiйноє дiяльностi пiдприумств. Однак комерцiйну дiяльнiсть
в умовах ринку не можна зводити, як було ранiше, лише до органi-
зацiє збуту продукцiє. В цих умовах вироблена продукцiя знайде збут
лише тодi, коли задовольнятиме попит споживачiв.
Отож завдання виробника полягау в тому, щоб за допомогою
квалiфiкованих працiвникiв аналiзувати конюнктуру ринку, вияв-
ляти незадоволенi потреби, знаходити споживачiв своує продукцiє
i на цiй основi формувати асортиментну полiтику пiдприумства,
здiйснювати розробку новоє продукцiє, налагоджувати системи
сервiсного обслуговування.
Таким чином, якщо ранiше спочатку планувалася в централiзо-
ваному порядку виробнича дiяльнiсть, а потiм укладалися догово-
ри зi споживачами про збут виробленоє продукцiє, то тепер, як пе-
редбачено в Законi Украєни вiд 27 березня 1991 року
ства в Украєнi>, основу планiв виробництва продукцiє становлять
державнi замовлення та договори, укладенi з єє споживачами (покуп-
цями) i постачальниками матерiально-технiчних ресурсiв (ст. 20).
Див.: Круглова Н. Ю. Згадувана праця. С. 45.
10
Виходячи з цього, доходимо висновку, що вiдносини, якi виникають
при здiйсненнi виробничоє i комерцiйноє дiяльностi, — це вiдноси-
ни господарськi, оскiльки виробнича i комерцiйна дiяльнiсть тiсно
повязанi i складають у цiлому дiяльнiсть господарську, а вона по-
требуу окремоє правовоє регламентацiє.
Характерною ознакою господарських вiдносин у поуднання в
них органiзацiйних i майнових елементiв. Господарськими у вiдно-
сини мiж субуктами господарювання (пiдприумствами, пiдприум-
цями) i органами управлiння, мiж тими, хто господарюу, i держав-
ними i громадськими органiзацiями, якi у споживачами продукцiє,
робiт, послуг, що складаються в процесi органiзацiє i здiйснення
господарськоє дiяльностi.
У науцi таке регламентування виокремлене в господарське пра-
во. Процес переходу економiки Украєни до ринку вимагау перегля-
ду концепцiй галузевого правового регулювання i вiдповiдного за-,
конотворення. Це стосууться як галузей права- ци-
вiльного, адмiнiстративного, кримiнального, так i господарського.
Господарське право можна розглядати в кiлькох аспектах: як
галузь права, як галузь законодавства, як науку i як навчальну дис-
циплiну. i якщо з приводу визначення господарського законодав-
ства, а також науки господарського права i вiдповiдноє навчальноє
дисциплiни особливих розбiжностей серед вчених до останнього
часу не було, то питання про господарське право як окремоє галузi
права було i залишауться до цього часу спiрним.
Однi вченi визначали господарське право, виходячи з розумi-
ння його предмета2 як господарських вiдносин, що виникають у
звязку зi здiйсненням господарськоє дiяльностi (вiдносини за го-
ризонталлю) та керiвництвом нею (вiдносини за вертикаллю -
господарсько-управлiнськi вiдносини) мiж органiзацiями, а також
мiж єхнiми пiдроздiлами i органiзацiую в цiлому (внутрiшньо-гос-
подарськi вiдносини); це точка зору прихильникiв розумiння гос-
подарського права як самостiйноє галузi права3.
Другi вченi висунули концепцiю господарського права як ком-
плексноє галузi права4.
Див.: Пшипенко А. Я., Щербина В. С. Згадувана праця. С. 16.
2 Предметом певноє галузi права у та сукупнiсть суспiльних вiдносин, яка ре-
гулюуться нормами цiує галузi права.
ив.: Теоретические проблемы хозяйственного права. М., 1975. С. 5-31; Мар-
темьянов В. С. Хозяйственное право: история и современность // Правоведение.
1992. №2. С. 102-103.
4 Див.: Толстой Ю. К. Проблемы совершенствования хозяйственного законо-
дательства: Правовое регулирование хозяйственных отношений. М., 1978. С. 31-50.
11
i Дехто з вчених, не визначаючи господарське право як комплек- продолжение
--PAGE_BREAK--
сну галузь права, вважав, що нормативнi акти, якi регулюють гос-
подарськi вiдносини, складають комплексну галузь законодавства.
З переходом економiки краєни до ринку концепцiя господарсь-
кого права змiнюуться. Деякi вченi визначають предмет господарсь-
кого права як вiдносини господарювання, тобто вiдносини, що ви-
никають при органiзацiє та здiйсненнi господарськоє дiяльностi2.
Заперечення проти такого пiдходу до визначення предмета гос-
подарського права висувались як за iснування командно-адмiнiст-
ративноє системи, так i тепер.
Розглянемо коротко, в чому вони полягають. На думку В. А. Рах-
миловича, всi правовiдносини в областi органiзацiє господарюван-
ня можуть бути подiленi на двi великi групи. Першу групу ста-
новлять правовiдносини: 1) вертикальнi, тобто вiдносини влади
i пiдкорення, в яких один з учасникiв надiлений компетенцiую з
владного управлiння iншим учасником цих вiдносин, i 2) горизон-
тальнi, тобто такi, в яких взаумнi права i обовязки, здебiльшого
майнового характеру, виникають iз договорiв, правопорушень та
iнших юридичних фактiв. Друга група — це або безпосередньо
самi товарно-грошовi вiдносини, або похiднi вiд них i ними обу-
мовленi вiдносини3.
За умов, коли товарно-грошовi вiдносини не мали всеохоплю-
ючого характеру, притаманного ринковiй економiцi, ще якось мож-
на було зрозумiти такий хiд думок, та чи слiд повторювати цi
стулати> в умовах переходу до ринковоє економiки4, коли товарно-
грошовий характер поширюуться i на вертикальнi вiдносини, коли
i фахiвцi адмiнiстративного права ведуть мову про адмiнiстративнi
договори, тобто договори вертикального типу, що набувають все
бiльшого поширення на практицi як форма управлiнськоє дiяль-
ностi5. Однак викликау сумнiв адмiнiстративно-правовий характер
цих договорiв, скорiше це господарсько-правовi договори.
Див.: Яковлев В. Ф., Якушев В. С. Правовые основы регулирования хозяй-
ственной деятельности. Свердловск, 1979. С. 15.
2 Див.: Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Згадувана праця. С. 16.
3 Див.: Рахмилович В. А. О хозяйственном праве и путях развития хозяйствен-
ного законодательства // Советское государство и право. 1989. № 10. С. 4849.
4 Див.: Матвеев Т. К. Экономическая реформа и кодификация гражданского
законодательства: К истории многолетней дискуссии // Государство и право. 1992.
№5. С. 51.
5 Див.: БахрахД. П. Важные вопросы науки административного права/УГосу-
дарство и право. 1993. № 2. С. 37.
12
. 3 iншого боку, важко погодитися з твердженням, що при пе-
реходi вiд планово-адмiнiстративноє до ринковоє економiки госпо-
дарська дiяльнiсть стау дiяльнiстю пiдприумницькою, що й виз|
начау новий змiст господарського права, яке стау правом пiдприу
мницькоє дiяльностi.
Серед економiстiв, так само як i серед юристiв, нинi спостерi-
гауться надто спрощене розумiння економiчноє сутi пiдприумниц-
тва, яке ототожнюу пiдприумництво практично з будь-якими фор-
мами господарськоє дiяльностi i бiзнесу, тобто в теорiє i на практицi
мау мiсце пiдмiна i змiшування понять
i 2.
Вже сам законодавець, визначивши, що пiдприумництво — це
самостiйна, iнiцiативна, систематична, на власний ризик дiяльнiсть
по виробництву продукцiє, виконанню робiт, наданню послуг i за-
няття торгiвлею з метою одержання прибутку (ст. 1 Закону Украє-.
ни вiд 7 лютого 1991 року 3), тут же установ-
люу, що пiдприумцi мають право без обмежень приймати рiшення
i здiйснювати самостiйно будь-яку дiяльнiсть, що не суперечить
чинному законодавству (ст. 3).
Отже на практицi пiдприумницька дiяльнiсть — це будь-яка
дiяльнiсть, спрямована на одержання прибутку.
Проте слiд наголосити, що пiдприумницька дiяльнiсть — це
особлива господарська дiяльнiсть, творчо-пошукова, новаторська,
повязана з виробленням нових iдей i заходiв для досягнення мети.
Вона не схожа на звичайну репродуктивну дiяльнiсть, що очiкуу
на певнi результати, досягнутi певними заходами.
Пiдприумцями, зазначав вiдомий нiмецький економiст Й. Шум-
петер, ми називаумо субуктiв господарювання, функцiую яких у
здiйснення нових комбiнацiй факторiв виробництва, реалiзацiя но-
вовведень, а отже забезпечення економiчного росту4. Єх характе-
ризують за допомогою таких понять, як iнiцiатива, авторитет, хист
передбачення i т. iн. Тому термiни i
умцi> ми можемо уявити собi у виглядi антитези двох таких субук-
тiв господарювання5.
Див.: Лаптев В. В. Хозяйственное право — право предпринимательской де-
ятельности // Государство и право. 1993. № 1. С. 36
, 2 Див.: Господарськi i пiдприумницькi вiдносини в економiцi Украєни та єх
правове забезпечення // Право Украєни. 1996. № 12. С. 38.
3 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 14. Ст. 168.
4 Див.: Шумпетер Й. Теория экономического развития. М., 1982. С. 169-170.
5 Див.: Там само. С. 178.
\ 13
Отож поняття вбирау в себе i понят-
тя . Деякi автори далекого зарубiж-
жя теж вважають, що пiдприумницьке право — це важлива час-
туна (але лише частина) господарського права.
. Вiдтак важко на погодитися з думкою, що й на сьогоднi однiую
з важливих методологiчних проблем лишауться розмежування гос-
подарських i пiдприумницьких вiдносин. За всiує близькостi i пе-
реплетiння мiж собою вони не у повнiстю тотожними i повиннi
мати як загальнi, так i специфiчнi способи регулювання2.
2. Система навчального курсу
н
ауковi дискусiє довкола господарського права про-
довжуються i за умов переходу до ринковоє економiки. i в цьому
немау нiчого дивного. Навпаки, в спорi, як кажуть, народжууться
iстина. Але нiякi дискусiє, звiсно, не повиннi переростати в за- продолжение
--PAGE_BREAK--
клики до якихось заборон у науцi. Однак Г. К. Матвеев у згадуванiй
статтi
конодательства> вiдверто пропонуу заборонити науку господарсь-
кого права, вимагау, щоб цю наукову спецiальнiсть було вiдмiне-
но. Бiльше того, вiн пропонуу вiдмiнити також викладання цiує дис-
циплiни в iнститутах та унiверситетах з посиланням на те, що
всi питання господарського права всебiчно вивчаються в курсi
цивiльного права. Та рiч у тiм, що цивiльне право розглядау єх
тiльки з позицiй регулювання вiдносин рiвноправних сторiн, курс
же господарського права цi питання повязуу з господарсько-управ-
лiнськими вiдносинами, тобто в ньому охоплюуться весь комплекс
правового регулювання господарськоє i пiдприумницькоє дiяль-
ностi. Такий курс необхiдний майбутнiм правникам, якi працюва-
тимуть в умовах ринковоє економiки.
Отже, не торкаючись системи господарського права як галузi
права, зупинимося на системi навчальноє дисциплiни. Саме про неє
йтиметься в цьому посiбнику. До єє загальноє частини слiд вiдне-
сти таке: поняття господарського права, його джерела; субукти,
єхнi майновi права; державне регулювання господарськоє дiяль-
ностi; народногосподарськi програми; iндикативне планування,
Див., напр.: Хойер Вольфганг. Как делать бизнес в Европе. М., 1991. С. 28,
2 Див.: Господарськi i пiдприумницькi вiдносини в економiцi Украєни та ЄХ
правове забезпечення // Право Украєни. 1996. № 11. С. 15.
14
єхня правова регламентацiя; планування господарськоє дiяльностi/
пiдприумств; правовий режим майна пiдприумств; законодавство
про оподаткування; стимулювання державою розвитку виробний
тва та господарського обiгу; правовi засоби розвитку, конкуренцiє
субуктiв господарськоє дiяльностi; антимонопольне законодав-
ство, господарський ризик, банкрутство, iнформацiя та звiтнiсть у
господарськiй дiяльностi; господарськi зобовязання, господарськi
договори, вiдповiдальнiсть за єх порушення; фiнансове забезпечення
господарськоє дiяльностi; правове регулювання зовнiшньоеконо-
мiчноє дiяльностi; захист прав субуктiв господарськоє дiяльностi;
юридична служба в народному господарствi.
До особливоє частини вiдносять правове регулювання окре-
мих видiв господарськоє дiяльностi. Зокрема це правова регла-
ментацiя реалiзацiє продукцiє, купiвля-продаж засобiв виробни-
цтва, договiр поставки та постачання енергетичних та iнших ре-
сурсiв через приуднану мережу, правова регламентацiя iнвести-
цiйноє дiяльностi i капiтального будiвництва, виконання проек-
тних та розвiдувальних робiт, правове регулювання iнновацiйноє
дiяльностi та дiяльностi по виконанню науково-дослiдницьких i
дослiдницько-конструкторських робiт, правове регулювання
дiяльностi, повязаноє з наданням виробничих послуг, перевезен-
ням вантажiв та iнше.
3. Господарське право i законодавство
3. ...
а традицiую в системi науки права взагалi, п окре-
мих галузей i навчальних курсiв зокрема розглядауться поняття
джерел права. В умовах радянськоє правовоє системи, по сутi,
удиним джерелом права визнавалися нормативнi акти, законодав-
ство. Такий пiдхiд до цього поняття зберiгауться i зараз. Навiть
у нещодавно виданому вже згадуваному нами посiбнику з госпо-
дарського права читаумо:
го права у саме закони та iншi нормативнi акти>. Автор росiйсь-
кого пiдручника з господарського права теж визначау законодав-
ство як джерело права2.
А втiм, зарубiжна наукова i навчальна лiтература по-iншому
розглядау це питання. Згiдно з теорiую джерел права захiдних краєн
Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Згадувана праця. С. 20.
2 Див.: Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. В 2 т. М., 1994. Т. 1. С. 25.
\ 15
\ право не мiститься тiльки в законодавчих актах. Джерелами пра-
\ва у i правова доктрина, i судова практика, i звичауве право. i за-
\кон набувау смислу тiльки в удностi з ними.
\ Та коли законодавство — форма вираження права, коли зако-
нодавство — це сукупнiсть нормативних актiв, а право — сукуп-
нiсть норм права, то виникау питання: чому законодавство (фор-
ма) — це джерело права (змiсту), а не навпакиi
Вiдповiсти на це запитання не просто, i традицiя пошукiв дже-
рел права давня. Так, дореволюцiйний росiйський правник А. Ф. Фе-
доров джерелами торгового права, як i цивiльного, вважав: а) пози-
тивне (або писане) право; б) звичає; в) судову практику; г) науку2.
У лiтературi того перiоду зазначалося, що питання про дже-
рела права хибуу багатозначнiстю, нечiткiстю. Це питання пiдда-
не радикальному перегляду з боку проф. Л. i. Петражицького3.
То чи не ра часi i нам це зробитиi Тим бiльше, що ми можемо
повторити за Федоровим, що як судова практика, так i наука на-
бувають у нас особливого значення у звязку з незадовiльнiстю
нашого торгового (а зараз -господарського, В. Г.) законодавства4.
В усякому разi, не зайвим буде нагадати думку Петражицького
стосовно джерел права. З цього приводу, писав вiн, висловлюють-
ся рiзнi думки: однi визначають джерела права як форму створення
права; другi — як пiдстави виникнення права; третi — як фактори,
що обуктивно обгрунтовують право; четвертi-як ознаки обовяз-
ковостi юридичних норм; пятi — як рiзнi форми виразу права,
тобто загальноє волi i т. iн. Цi спроби визначення джерел права,
наголошував вiн, не витримують науковоє критики вiдповiдно
i теперiшну вчення про слiд перейменувати на
вчення про позитивне право та його види i рiзновиди5.
Отож, ми можемо говорити про те, що залежнiсть права i його
обопiльна — скажiмо, якщо законодавство живить пра-
во, то i навпаки: право живить законодавство. Тобто поняття цi
тiсно повязанi мiж собою i взаумообумовленi. Те саме можна ска-
зати i про юридичну науку. З одного боку, вона у джерелом права i
Див.: Давид Р. Основные правовые системы современности. М., 1988. С. 75- продолжение
--PAGE_BREAK--
77, 149.
2 Див.: Федоров А. Ф. Торговое право. Одесса, 1911. С. 123.
3 Див.: Коминка А. И. Очерки торгового права. Спб., 1912. С. 40.
4 Див.: Федоров А. Ф. Згадувана праця. С. 125.
5 Див.; Петражицкий Л. И. Теория права и государства в связи с теорией нрав-
ственности. В 2 т. Спб., 1907. Т. 2. С. 512-513.
16
законодавства, а з другого — практика застосування норм права у у
джерелом єє розвитку. /
А втiм, чи треба взагалi дошукуватись юридичних джерел пра-/
ваi Коли ж вони у, то виходить, що право само себе живить, сач
морозвивауться. Напевне, пiд джерелами права i законодавства
треба розумiти передусiм соцiальнi умови життя суспiльства, не-
обхiднiсть упорядкування суспiльних вiдносин, якi складаються за
певних економiчних умов. i якщо умови змiнюються, мау змiню-
ватись i законодавство. В юридичнiй лiтературi ще на початку сто-
лiття зазначалося, що внутрiшнi суперечностi в людському су-
спiльствi у суперечностями мiж новим господарюванням i старим
правовим ладом.
Про це свого часу писав i Ф. Енгельс. За його словами, хiд
полягау здебiльшого тiльки в тому, що спо-
чатку намагаються усунути суперечностi, якi випливають з безпо-
середнього переведення економiчних вiдносин у юридичнi прин-
ципи, i встановити гармонiйну правову систему, а потiм вплив
i примусова сила дальшого економiчного розвитку знов постiйно
ламають цю систему i втягують єє в новi суперечностi2.
То, мабуть, першопричиною, джерелом розвитку права, пра-
вовоє системи у внутрiшнi суперечностi в суспiльствi, що так яск-
раво виявляються i в наш час.
i ми вiдчуваумо нагальну потребу радикальноє перебудови пра-
вовоє системи, докорiнного оновлення законодавства. Останнiм ча-
сом i Верховною Радою, i Урядом прийнято з цiую метою чимало
нормативних актiв, проте ефективнiсть єхнього застосування мала.
Це пояснюуться, з одного боку, недостатньою ринковою спрямо-
ванiстю приднятих нормативних актiв, а з другого — єх роздрiб-
ненiстю та неузгодженiстю.
У спадщину вiд Радянського Союзу ми отримали частину його
економiки, у сферi правотворення успадкували хiба що практику
прийняття роздрiбнених нормативних актiв та упередженiсть щодо
кодифiкацiє господарського законодавства.
Якщо успадковану частину економiки нам треба перетворити на
цiлiсне господарство, що функцiонуу в iнтересах свого народу, то те
саме слiд зробити з господарським законодавством: прийняти цiлiс-
Див.: Штаммлер Рудольф. Хозяйство и право с точки зрения материалисти-
ческого понимания истории. В 2 т. Спб., 1907. Т. 2. С. 73.
2 Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 37. С. 395.
17
ний законодавчий акт — кодекс, проект якого вже пiдготовлений. Але
тут необхiдно подолати упереджене негативне ставлення до цього
передусiм правникiв. Йдеться про протистояння цивiлiстiв
та прихильникiв кодифiкацiє господарського права шляхом створен-
ня Господарського, Комерцiйного, Пiдприумницького чи нехай врештi
Торгового кодексу (назва не мау принципового значення).
Ранiше аргументи проти кодифiкацiє господарського законодав-
ства зводилися до такого твердження: оскiльки радянське право у
, якiй притаманнi певнi влас-
тивостi, жорсткi закономiрностi, специфiчна структура, то законодав-
ство, зовнiшня форма права, не може розглядатися як сфера, поли-
шена тiльки на розсуд законодавця, котрий може вiльно кроєти i пе-
рекроювати нормативнi акти, застосовувати будь-якi кодифiкацiйнi
конструкцiє. З цього робився висновок — господарське право не у га-
луззю законодавства, то ж яка тут може бути кодифiкацiя.
В наш час деякi правники демократизм правовоє та економiч-
ноє систем повязують тiльки з приватним iнтересом, приватним
правом, з приватно-правовим регулюванням. Вони вiдстоюють
iдею про зосередження в Цивiльному кодексi
права, яке охоплюу дуже широке коло вiдносин>, i вважають, що
публiчно-правове регулювання господарськоє дiяльностi мусить
бути, але цi норми повиннi зосереджуватися в окремих законах про
податки, реустрацiю юридичних осiб, iншi види реустрацiє, про
лiцензування, про антимонопольну дiяльнiсть i т. iн.2
Виходить, що приватно-правове регулювання заслуговуу на ко-
дифiкацiю, а публiчно-правове — нi. Алеж нормальне функцiо-
нування ринковоє економiки неможливе без жорсткого державно-
го контролю за дiяльнiстю всiх субуктiв господарськоє (пiдприум-
ницькоє) дiяльностi, без застосування поряд з приватно-правовим
i публiчно-правового регулювання.
Сфера публiчно-правового регулювання, особливо за умов пе-
рехiдного перiоду, охоплюу широкий спектр суспiльних вiдносин
i потребуу науковоє вiдповiдi на питання, що стосуються, скажi-
мо, загальних основ державного регулювання народного господар-
ства, приватизацiє майна державних пiдприумств, iндикативного
планування тощо. Але ж крiм теоретичних дослiджень потрiбнi i
Алексеев С. С., Яковлев В. Ф. О совершенствовании хозяйственного законо-
дательства: Общетеоретические вопросы // Советское государство и право. 1975.
№ 6. С. 45-46.
2 Див.: Шевченко.ЯЦодемiка иавквле-КодексуТГУряд. курур. 1997. 22 трав.
Г єг> сиська юрйДи> -i .
| :1амтаьна_б! блЄ
18
практичнi дiє. Тож необхiдне прийняття як Цивiльного, такi Гос-
подарського, або Пiдприумницького, кодексiв. ,
Проти прийняття Господарського кодексу висунутий i такиу
. Перекладення на Господарський кодекс регулюваня)
пiдприумницькоє дiяльностi, пише Я. Шевченко, далеко не безнiБ-
винна акцiя — насправдi в тому чи iншому виглядi поновлюуться
командно-адмiнiстративних вiдносин.
Що сказати з цього приводуi Вiдомо, що проекти кодифiкацiє
господарського законодавства, якi були розробленi за iснування ад- продолжение
--PAGE_BREAK--
мiнiстративно-командноє системи, вiдхиленi саме через те, що вони
мiстили спроби обмеження в законi централiзованого планового ке-
рiвництва народним господарством. Тодi це було для
керiвництва. А в чому ж тепер вбачауться небезпечнiстьi У тому, що
вплив на субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi буде
регламентований законодавствомi Не можна ж вважати, що коли не буде
такоє регламентацiє, то не буде i впливу. Ринкова еко-
номiка теж не вiльна вiд такого впливу. Про це свiдчить i наш, i зарубi-
жний досвiд останнiх рокiв. iнша рiч, що методи такого впливу повиннi
змiнитися. Це й мау бути визначено в Господарському кодексi поряд з
регламентацiую пiдприумництва як частини господарськоє дiяльностi.
Практика законотворення, що утвердилася останнiм часом,
засвiдчуу, що неможливо створити окремий закон, тим паче цiлу
галузь законодавства, яка вiдповiдала б вимогам часу, без грунтов-
ноє науковоє розробки концепцiє цього законодавства. Законодав-
ство взагалi, i господарське зокрема, мау формуватися на пiдставi
ретельно виважених та апробованих у свiтовiй практицi наукових
висновкiв, а не згiдно з уявленнями i прагненнями окремих осiб.
Отож чи у законодавство джерелом права, якщо воно само -
наслiдок зусиль людей з певною правосвiдомiстю, а правосвiдо-
мiсть, у свою чергу, — дозаконодавче явище, як це визнауться ба-
гатьма вченимиi За висловом В. С. Нерсесянца, закон — це офi-
цiйно (законодавче) визнана i належним чином зафiксована (у ви-
глядi конкретного акта) форма свiдомостi.
То що ж у джерелом чогоi Панiвна до цього часу думка про
те, що законодавство у джерелом права, заснована на так званому
визначеннi права, яке фактично ототожнюу пра-
во з законодавством, потребуу значних корективiв. За Конститу-
цiую в Украєнi визнауться i дiу принцип верховенства права. Отож
закони мають бути правовими, не порушувати природних прав i
свобод людини i громадянина.
[рщдiє iа
Правовий статус
промислових пiдприумств
i господарських обуднань
1. Поняття пiдприумства.
Види пiдприумств та обуднань
Суб уктами господарськоє дiяльностi у господарськi
органiзацiє, створенi для цiує мети i зареустрованi як юридичнi осо-
би; державнi i недержавнi органи, якi здiйснюють управлiння еко-
номiкою (мiнiстерства, державнi комiтети, господарськi.обуднан-
ня тощо); структурнi пiдроздiли господарських органiзацiй; фiзич-
нi особи, зареустрованi як пiдприумцi. В господарськi вiдносини
з цими субуктами господарськоє дiяльностi вступають державнi
i громадськi органiзацiє, що у споживачами продукцiє, робiт, по-
слуг. Особливим субуктом господарських вiдносин у держава, вiд
iменi якоє дiють єє органи.
Пiд субуктами господарськоє дiяльностi в основному розумi-
ють так званi комерцiйнi органiзацiє, до яких належать пiдприум-
ства рiзноманiтних органiзацiйно-правових форм та форм влас-
ностi (державнi, комунальнi, колективнi, приватнi, господарськi то-
вариства, дочiрнi пiдприумства, пiдприумства обуднань громадян,
обуднання пiдприумств, виробничi кооперативи, селянськi (фер-
мерськi) господарства, комерцiйнi банки/страховi компанiє, iнве-
стицiйнi та iнновацiйнi фонди, а також iншi комерцiйнi органiзацiє,
заснованi на правi власностi, повного господарського вiдання чи
оперативного управлiння).
Вживання цього термiна — це, так би мовити, данина традицiє. Вже згадува-
ний Шершеневич писав свого часу, що коло вiдносин, у яких застосовууться торгове
право, далеко виходить за межi, визначенi економiчним уявленням про торгiвлю. При-
чиною такого розширення е тiсний звязок чисто торговельних вiдносин з деякими
галузями економiчного обороту. Законодавство Нiмеччини, наприклад, визнавало тор-
говий характер за промисловими пiдприумствами (див.: Шершеневич Г. Ф. Учебник
торгового права. Спб., 1908. С. 314).
20
Господарська дiяльнiсть некомерцiйних органiзацiй або вза- /
галi не повязана з одержанням прибутку, або прибуток, одержу- |
ваний вiд такоє дiяльностi, використовууться лише для реалiзацiє (
соцiальних завдань, передбачених установчими документами цих.
органiзацiй.
Некомерцiйними органiзацiями визнаються установи, що фi-
нансуються державою (з бюджету) або iншим власником, споживчi
кооперативи, товарнi i фондовi бiржi, профспiлки, полiтичнi партiє,
громадськi та релiгiйнi органiзацiє, благодiйнi та iншi фонди тощо.
Як слушно зазначауться в лiтературi, невiдумну частину сучас-
ного ринкового господарства складау i некомерцiйний сектор, який
дозволяу компенсувати так званi недосконалостi ринку. Нi в кого не
викликау сумнiву те, що некомерцiйне господарювання вiдрiзняуть-
ся вiд комерцiйного, пiдприумницького. Останну орiунтоване пере-
дусiм на прибуток, який залежить вiд коливань попиту. Некомер-
цiйна органiзацiя, здiйснюючи господарську дiяльнiсть, теж може
одержувати вiд неє прибуток, але важливо, щоб це для неє не става-
ло самоцiллю. iнакше вона не вiдповiдатиме своуму призначенню
стабiльно задовольняти тi потреби, якi не повиннi залежати вiд рин-
ковоє конюнктури (охорона здоровя, освiта, наука, культура i т. д.).
Отже серед органiзацiй, якi здiйснюють господарську дiяль-
нiсть, передусiм слiд звернути увагу на пiдприумства.
Пiдприумство, згiдно зi ст. 1 Закону Украєни вiд 27 березня
1991 року , — це основна органiза-
цiйна ланка народного господарства, самостiйний, субукт госпо-
дарювання, який мау права юридичноє особи i виконуу виробни-
чу, науково-дослiдницьку та комерцiйну дiяльнiсть з метою одер-
жання вiдповiдного прибутку (доходу)2.
Точнiшим е, на наш погляд, визначення пiдприумства за анало-
гiчним росiйським законом, який, щоправда, вже втратив чиннiсть.
Згiдно з ним
ня, створеним для виробництва продукцiє, виконання робiт i послуг продолжение
--PAGE_BREAK--
з метою задоволення суспiльних потреб та отримання прибутку>3.
Наведенi два визначення пiдприумства вiдбивають двi точки зору,
викладенi з цього приводу в юридичнiй лiтературi. Однi автори в
Див.: Якобсон Л. И. Некоммерческий сектор экономики: проблемы правово-
го регулирования // Государство и право. 1992. № 3. С. 41.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 24. Ст. 272.
3 Закон Российской Федерации от 25 декабря 1990 г. «О предприятиях и пред-
принимательской деятельности».
21
поняття вкладають крiм економiчного змiсту ще й
юридичний. Саме так визначау пiдприумство украєнський законода-
вець, запозичивши його з законодавства колишнього СРСР. iнша
точка зору базууться на тому, що пiдприумство — категорiя еконо-
мiчна, i через те не можна вiдносити до його обовязкових ознак тi
чи тi правовi якостi, зокрема статус юридичноє особи2.
Отже, пiдприумство, як субукт господарювання, виходячи з
форми власностi чи якихось iнших факторiв, може бути юридич-
ною особою, а може i не бути нею3.
Крiм того, використання украєнським законодавством у визна-
ченнi пiдприумства критерiю юридичноє особи призводить до того,
що статусу юридичноє особи iнодi набувау i фiзична особа. Згiдно
з первiсною редакцiую Закону iнди-
вiдуальне пiдприумство — це пiдприумство, засноване на осо-
бистiй власностi фiзичноє особи та винятково єє працi4.
Залежно вiд форм власностi законодавство розрiзняу такi види
пiдприумств: приватне пiдприумство (засновууться на власностi
фiзичноє особи); колективне пiдприумство (засновууться на влас-
ностi трудового колективу пiдприумства); господарське товариство;
пiдприумство, що засновууться на власностi об уднання громадян;
комунальне пiдприумство (засновууться на власностi вiдповiдноє
територiальноє громади); державне пiдприумство, в тому числi ка-
зенне пiдприумство (засновууться на державнiй власностi)5.
Див., напр.,: Алехин А. П. Предприятие в системе отраслевого управления:
Административно-правовые вопросы. М., 1977. С. 20.
2 Див., напр.: Яковлева В.Ф. Гражданско-правовые вопросы специализации
промышленности в СССР. Л., 1968. С. 12.
3 Таке визначення пiдприумства кореспондууться з поняттям юридичноє осо-
би, визначеним у Цивiльному кодексi Украєни (далi, якщо iнше не застережено, -
ЦК). З нього випливау, по-перше, що юридичними особами визнаються органi-
зацiє, а по-друге, не всякi органiзацiє, в тому числi i пiдприумства, а лише такi, якi
мають вiдокремлене майно i самостiйний баланс.
4 Деякi правники не вбачають у цьому нiчого дивного. Див., напр.: Пшипенко А. Я.,
Щербина В. С. Згадувана праця. С. 46; Спасибо И. В., Глушко И. И. Научно-прак-
тический комметарий к Закону Украины «О предприятиях в Украине». X., 1997.
С. 8; Попов А. А. Правовые основы предпринимательской деятельности в Украи-
не. X., 1997. С. 32. Але ж iще з часiв римського права юридичною особою визна-
валося «зуднання фiзичних осiб, котрi утворювали у своєйсукупностi самостiйний
правовий субукт» (див.: Азаревич Д. И. Из лекций по римскому праву. Одесса,
1885. С. 128).
5 Стаття 2 Закону Украєни вiд 4 лютого 1998 р. «Про внесення змiн до Закону
Украєни „Про пiдприумства в Украєнi“. Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1998.
№ 24. Ст. 138. Державне пiдприумство згiдно з цим Законом, яке не пiдлягау прива-
тизацiє, може бути перетворене в казенне за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв Украєни.
22
Залежно вiд обсягу господарського обороту пiдприумства та
кiлькостi його працiвникiв воно може бути вiднесеним до категорiє
малих пiдприумств. Згiдно з Законом
до них належать: у промисловостi i будiвництвi — пiдприумства
з кiлькiстю працiвникiв до 200 чоловiк; в iнших галузях виробни-
чоє сфери — до 50 чоловiк; у науцi та науковому обслуговуваннi
— до 100 чоловiк; у галузях невиробничоє сфери — до 25 чоловiк;
у роздрiбнiй торгiвлi — до 15 чоловiк.
Отже, виходячи з цього визначення малих пiдприумств, законо-
давство розрiзняу пiдприумства виробничоє i невиробничоє сфери.
Тож пiдприумства можуть бути виробничими або невиробничими.
Свого часу в Радянському Союзi був прийнятий нормативний акт,
чиннiсть якого спочатку поширювалася лише на виробничi пiд-
приумства. За галузевою ознакою до виробничих пiдприумств на-
лежать промисловi, будiвельнi, сiльськогосподарськi, транспорв-
нi, а до невиробничих — торговельнi та iншi пiдприумства, що на-
дають послуги клiунтам.
Видовою ознакою пiдприумств у також єхня органiзацiйно-пра-
вова форма. Залежно вiд того, якою вона у, пiдприумства можуть
бути одновласницькими та багатовласницькими.
Одновласницьке пiдприумство створюуться одним засновни-
ком, який надау для цього необхiдне майно, затверджуу статут, роз-
подiляу доходи, безпосередньо чи через призначеного ним керiв-
ника управляу пiдприумством i формуу його трудовий колектив на
пiдставах трудового найму, вирiшуу питання його реорганiзацiє або
лiквiдацiє.
Одновласницькими у державнi, комунальнi, приватнi, дочiрнi2,
пiдприумства, що належать кооперативам, господарським товари-
ствам, господарським обуднанням, пiдприумства полiтичних пар-
тiй, громадських, релiгiйних органiзацiй i т. iн.
Багатовласницькi пiдприумства створюються двома чи бiльше
засновниками на пiдставi єхньоє спiльноє угоди (договору) i дiють
на основi обуднання майна i трудовоє дiяльностi засновникiв (учас-
никiв), єхнього спiльного управлiння справами, в тому числi через
створюванi ними органи, участi в розподiлi прибуткiв i ризикiв
Положення про соцiалiстичне державне виробниче пiдприумство, затверд-
жене постановою Ради Мiнiстрiв вiд 4 жовтня 1965 р.
2 Дочiрне пiдприумство — це пiдприумство, майно якого повнiстю сформова-
не за рахунок пiдприумства-засновника або цьому „материнському“ пiдприумству
належить контрольний пакет акцiй дочiрнього пiдприумства.
пiдприумства на засадах членства. Багатовласницькими пiдприум-
ствами у сiмейнi пiдприумства, виробничi кооперативи, пiдприум- продолжение
--PAGE_BREAK--
ства, створюванi у формi закритого акцiонерного товариства, то-
вариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, повнi товариства, то-
вариства з додатковою вiдповiдальнiстю, командитнi товариства,
пiдприумства з iноземними iнвестицiями та iншi.
Слiд зазначити, що, крiм визначення пiдприумства як субукта
господарювання, в законодавствi Украєни термiн
iнодi вживауться i в iншому розумiннi — як обукт права. Так, сама
назва Закону Украєни вiд 6 березня 1992 року
невеликих державних пiдприумств (малу приватизацiю)> свiдчить
про те, що в цьому разi йдеться про пiдприумства як обукти при-
ватизацiє.
Згiдно з Цивiльним кодексом Росiйськоє Федерацiє пiдприум-
ством як обуктом прав визнауться майновий комплекс, що його ви-
користовують для здiйснення пiдприумницькоє дiяльностi (ст. 132).
Схоже, що невдовзi ми повернемося до такого розумiння пiдпри-
умства, про яке свого часу писала вiдомий правознавець Е. А. Флей-
шиць: ;
юридичного iснування пiдприумства як субукта права в сучасно-
му увропейському законодавствi нема. Юридичне на пiдприумствi
дiу пiдприумець одноосiбний, фiзична особа, або ж колективний
— особа юридична, не бiльш нiж фiзично тотожна з пiдприум-
ством, що його вона експлуатуу>2.
2. Правова регламентацiя створення
пiдприумств
У Законi Украєни ви-
значенi такi загальнi умови створення пiдприумств:
1) пiдприумство створюуться за рiшенням власника чи влас-
никiв майна або уповноваженого ними органу, а також пiдприум-
ства, органiзацiє-засновника або за рiшенням трудового колекти-
ву пiдприумства чи органiзацiє;
2) пiдприумство може бути створене внаслiдок видiлення iз
складу дiючих пiдприумств, органiзацiй одного чи кiлькох струк-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. № 24., Ст. 350.
2 Флейшиц Е. А. Торгово-промышленное предприятие. Л., 1924. С. 19.
24
турних пiдроздiлiв, за рiшенням єх трудових колективiв, якщо на
це у згода власника або уповноваженого ним органу;
3) створення нових пiдприумств може бути також наслiдком
примусового розуднання пiдприумства чи органiзацiє вiдповiдно
до антимонопольного законодавства Украєни.
Пiдприумство набувау права юридичноє особи з дня держав-
ноє реустрацiє, яка здiйснюуться в органах державноє виконавчоє
влади за мiсцем знаходження пiдприумства або його органiв управ-
лiння (ст. 6 Закону Украєни ; ст. 8 За-
кону Украєни ).
Для державноє реустрацiє подаються:
1) заява засновника чи засновникiв;
2) рiшення засновника про створення пiдприумства або уста-
новчий договiр про заснування господарськоє органiзацiє двома чи
бiльшою кiлькiстю осiб. Такий договiр укладауться в зазначених"
законодавством випадках. У ньому сторони (засновники) зобовя-
зуються створити певне пiдприумство, визначають порядок спiль-
ноє дiяльностi при його створеннi, умови передачi йому свого май-
на, порядок розподiлу прибуткiв i збиткiв, управлiння його дiяль-
нiстю та участi засновникiв в управлiннi, порядок виходу сторiн
iз складу засновникiв, умови входження до нього нових учасникiв
та iншi умови дiяльностi;
3) статут, у якому визначауться власник, найменування пiдпри-
умства (завод, фабрика, майстерня i т. iн.) та вид (приватне, колек-
тивне, державне i т. iн.), мiсцезнаходження, предмет та цiлi його
дiяльностi, органи управлiння, компетенцiя i повноваження тру-
дового колективу та його виборчих органiв, порядок утворення
майна, умови реорганiзацiє та лiквiдацiє пiдприумства. До статуту
можуть також включатися положення, повязанi з особливостями
дiяльностi пiдприумства, наприклад, про трудовi вiдносини, що
виникають на пiдставi членства, про повноваження, порядок ство-
рення та структуру ради пiдприумства, про товарний знак i т. iн.;
4) рiшення компетентного органу мiсцевого самоврядуван-
ня про вiдведення земельноє дiлянки, використання iнших ре-
сурсiв, якщо вони необхiднi для дiяльностi пiдприумства, а та-
кож дозвiл на здiйснення господарськоє дiяльностi, яка пiдлягау
лiцензуванню.
Вiдмова в реустрацiє можлива внаслiдок порушення встанов-
леного законодавством порядку створення пiдприумств, а також
невiдповiдностi установчих документiв вимогам законодавства.
25
Державний орган, який здiйснюу реустрацiю, не може вiдмовити
в нiй за мотивами недоцiльностi створення пiдприумства.
Якщо державна реустрацiя не проведена в зазначений законо-
давством термiн або в нiй вiдмовлено за мотивами, якi засновник чи
засновники вважають необгрунтованими, вони можуть оскаржити цi
дiє в судовому порядку, а також стягти збитки, що виникли внаслi-
док незаконноє вiдмови в реустрацiє чи порушення єє термiну.
У разi змiни назви, органiзацiйноє форми або форми власностi
субукта господарськоє (пiдприумницькоє) дiяльностi проводить-
ся його перереустрацiя у порядку, встановленому для реустрацiє.
Змiни основних положень установчих документiв пiдприум-
ства також пiдлягають державнiй реустрацiє2.
Пiдприумства можуть створюватися для здiйснення будь-якоє
дiяльностi, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Об-
меження у для приватних пiдприумств стосовно дiяльностi у ви-
готовленнi i реалiзацiє наркотичних речовин, зброє, вибухiвки, цiн-
них паперiв i грошових знакiв та деяких єє iнших видiв. Таку дiяль-
нiсть можуть здiйснювати лише державнi пiдприумства.
На здiйснення окремих видiв господарськоє дiяльностi, як уже
згадувалося, треба мати спецiальний дозвiл -лiцензiю. Перелiк
таких видiв дiяльностi визначений у законодавствi, зокрема це сто-
сууться ремонту зброє, виготовлення i реалiзацiє медикаментiв та продолжение
--PAGE_BREAK--
хiмiчних речовин i ряду iнших видiв дiяльностi.
Пiдприумства набувають статусу юридичноє особи, прав i обо-
вязкiв, передбачених законодавством, з моменту єх державноє реу-
страцiє.
Структура пiдприумств складауться з виробничих пiдроздiлiв
(виробництв, цехiв, вiддiлень, бригад, лабораторiй), а також функ-
цiональних пiдроздiлiв апарату управлiння (управлiнь, вiддiлiв,
бюро, служб). Пiдприумства самостiйно визначають свою струк-
туру, встановлюють штати. Функцiє, права та обовязки структур-
них пiдроздiлiв визначаються положеннями про них, що затверд-
жуються керiвником пiдприумства.
Пiдприумства можуть створювати фiлiали, представництва,
вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли з правами вiдкриття
банкiвських рахункiв та затверджувати положення про них. Узгод-
Див.: Пiдпункти 20, 21 Положення про державну реустрацiю субуктiв
пiдприумницькоє дiяльностi, затвердженого Постановою Кабiнету Мiнiстрiв
Украєни вiд 5 травня 1998 р.
2 Там само.
26
ження питань про розмiщення таких пiдроздiлiв пiдприумств з
органами мiсцевоє виконавчоє влади здiйснюуться в порядку, який
установлений для створення пiдприумств.
Правове положення ряду багатовласницьких пiдприумств
визначене окремим Законом вiд
19 вересня 1991 року.
Господарськi товариства згiдно з цим законом — це пiдприум-
ства, установи, органiзацiє, створенi на засадах договору юридич-
ними i фiзичними особами шляхом обуднання єхнього майна i пiд-
приумницькоє дiяльностi з метою одержання прибутку2. Всi гос-
подарськi товариства надiляються правом юридичноє особи з дня
державноє реустрацiє. Законом передбаченi такi види господарсь-
ких товариств:
акцiонерне;
з обмеженою вiдповiдальнiстю;
з додатковою вiдповiдальнiстю;
повнi та командитнi3.
Засновниками господарських товариств можуть бути пiдприум-
ства, установи, органiзацiє, фiзичнi особи Украєни, iноземнi осо-
би i особи без громадянства, iноземнi юридичнi особи, а також
мiжнароднi органiзацiє4.
Не можуть бути засновниками господарських товариств гро-
мадяни, яким законом заборонено здiйснювати пiдприумницьку
дiяльнiсть.
Установчi документи господарських товариств залежать вiд єх
виду. Однi господарськi товариства можуть дiяти на пiдставi за-
сновницького договору, iншi — на пiдставi договору i статуту.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 49. Ст. 682.
2 Господарськi товариства — це, так би мовити, добре забутi органiзацiйно-
правовi утворення. Поняття «товариство» (косiеiая), зазначауться в одному з творiв
дореволюцiйних часiв, вбирау всiляке поуднання кiлькох осiб з метою досягнення
якоєсь спiльноє для членiв вигоди завдяки проведенню певних дiй з загальним ка-
пiталом, що складауться з грошей, товарiв, працi або ж iснуу в iншому виглядi (див.:
Федоров А. Ф. Згадувана праця. С. 412).
3 Для порiвняння зазначимо, що дореволюцiйне законодавство знало такi форми
товариств: повне, на вiрi, акцiонерне i артiльне (див.: Коминка А. Й. Згадувана пра-
ця. С.253).
4 Наше законодавство чомусь не наголошуу на тому, що дiяльнiсть товариств
не повинна суперечити суспiльним iнтересам, а з дореволюцiйного законодавства
випливало, що «предметом товарищества могут быть всякого рода полезные и об-
щему благу не противные предприятия по торговле, по страхованию, по перевоз-
кам и вообще по какой бы то ни было промышленности» (див.: Федоров А. Ф. Згаду-
вана праця. С. 413).
27
В установчих документах для всiх видiв товариств вказууться най-
менування товариства, а також зазначауться його вид.
Права i обовязки учасникiв товариства визначаються законо-
давством та установчими документами. Цi документи не можуть зву-
жувати тi права та вiдмiняти тi обовязки, якими учасники надiленi
законодавством. Вiдповiдно до статтi 10 Закону
товариства> вони мають право брати участь в управлiннi справами
товариства в порядку, який визначауться в установчих документах,
за винятком випадкiв, передбачених законом; брати участь у розпо-
дiленнi прибуткiв товариства i одержувати єхню частку; отримува-
ти iнформацiю про дiяльнiсть товариства (знайомитися з рiчними
балансами, звiтами, протоколами зборiв); вийти з товариства.
Обовязками учасникiв товариства у: дотримання установчих
документiв товариства та виконання своєх зобовязань перед ним;
внесення внеску чи оплачування акцiє в розмiрi, порядку i кошта-
ми, передбаченими установчими документами; нерозголошення
комерцiйних таумниць та конфiденцiальноє iнформацiє про дiяль-
нiсть товариства, а також виконання iнших обовязкiв, якщо вони
передбаченi законодавством чи установчими документами.
До реустрацiє товариства воно не мау права вiдкривати рахунки
в банках, а також укладати договори чи iншi угоди. Але якщо пiсля
його створення товариство схвалить договори, укладенi засновника-
ми, вони будуть дiйсними для товариства. У разi несхвалення таких
угод вони породжують правовi наслiдки лише для засновникiв.
Особливостi правового статусу господарських товариств зале-
жать вiд єх виду та органiзацiйноє форми. При заснуваннi госпо-
дарського товариства вибiр органiзацiйноє форми залежить вiд за-
сновника чи засновникiв. При цьому враховууться змiст та основнi
напрямки дiяльностi, сфера єє здiйснення, ресурси, якi можуть бути
використанi, кiлькiсть i склад осiб, якi безпосередньо обуднують-
ся для здiйснення господарськоє дiяльностi, тощо. Вибрана орга-
нiзацiйна форма закрiплюуться при державнiй реустрацiє конкрет-
ного виду господарського товариства. Як правило, при цьому утво-
рюуться юридична особа, яка виступау в господарському оборотi
як самостiйний субукт майнових вiдносин.
Як зазначауться в лiтературi, товариства, що iснували в дореволюцiйнi часи, продолжение
--PAGE_BREAK--
були наслiдком тривалого iсторичного розвитку. Однi ведуть свiй початок ще вiд
римського права, другi формувалися за своурiдними поглядами середньовiчноє епо-
хи, третi виникли у звязку з економiчними умовами нового часу (див.: Шершене-
вич Г.Ф. Учебник торгового права. Спб., 1908. С. 56).
28
У всiх вiдносинах, повязаних iз здiйсненням господарськоє,
пiдприумницькоє дiяльностi, пiдприумства, господарськi товариства,
кооперативи i т. iн., незалежно вiд органiзацiйних форм, мають рiвнi
права i несуть встановлену законом вiдповiдальнiсть перед держа-
вою, контрагентами, працiвниками. Це стосууться, зокрема, права
укладати господарсько-правовi та трудовi договори (контракти),
бути позивачами та вiдповiдачами в судi, арбiтражному судi тощо.
Однiую з органiзацiйних форм господарськоє дiяльностi у пiд-
приумства, види яких визначенi в законi залежно вiд форм влас-
ностi, — приватнi, колективнi, державнi, комунальнi, пiдприумства
з iноземними iнвестицiями.
Вiдтак слiд наголосити, що законодавство дозволяу i заохочуу
приватну господарську та пiдприумницьку дiяльнiсть як iндивiду-
альну, сiмейну, так i з правом найму робочоє сили. Закон не обме-
жуу нi кiлькостi найманих працiвникiв, нi розмiру приватного ка->
пiталу. Це означау, що приватнi пiдприумства, в тому числi сiмей-
нi, у рiвноправними субуктами виробничоє, комерцiйноє та iншоє
господарськоє, пiдприумницькоє дiяльностi.
Вiдповiдно до визначення законодавством Украєни такоє фор-
ми власностi, як колективна, воно вирiзняу окремий вид пiдпри-
умств, в тому числi промислових, — колективнi.
У колективних пiдприумствах можливi рiзноманiтнi поуднання
як видiв субуктiв колективноє власностi, так i єхнiх майнових вiд-
носин, що виникають при створеннi, дiяльностi та лiквiдацiє ко-
лективних пiдприумств. Так, вони можуть створюватися тiльки
фiзичними особами, тiльки юридичними особами або засновува-
тися ними спiльно. В майнових вiдносинах вони можуть нести
повну, обмежену чи змiшану вiдповiдальнiсть.
Колективнi пiдприумства можуть виникнути внаслiдок добро-
вiльного обуднання майна громадян i юридичних осiб для цiує
мети; надання працiвникам державних пiдприумств можливостi
використати отриманi доходи для викупу державного майна. Ви-
ходячи з цього, розрiзняють колективнi пiдприумства, базованi на
власностi членiв трудового колективу, власнiсть яких виникау у разi
переходу всього майна державного пiдприумства у власнiсть членiв
трудового колективу внаслiдок викупу чи придбання його iншими,
передбаченими законом способами. Майно колективного пiдприум-
ства у спiльною частковою власнiстю його колективу. В ньому
визначаються вклади працiвникiв у майно державного чи кому-
нального пiдприумства, на базi якого створене колективне пiдприум-
29
ство, i вклади працiвникiв у прирiст майна пiсля його заснування.
Вклади працiвникiв у прирiст майна визначаються, виходячи з
єхньоє трудовоє участi в дiяльностi пiдприумства. На цi вклади на- ~
раховуються i виплачуються вiдсотки (дивiденди), розмiр яких вста-
новлюу трудовий колектив за результатами господарськоє дiяльностi
пiдприумства.
Рiзновидом колективних пiдприумств у пiдприумство, засно-
ване на базi власностi кооперативу — добровiльного обуднання
фiзичних та юридичних осiб для здiйснення спiльноє господарсь-
коє чи iншоє дiяльностi з використанням для цього майна, що на-
лежить кооперативу на правi власностi або орендованого чи нада-
ного йому в безкоштовне користування.
Дiяльнiсть кооперативу базууться на принципах добровiль-
ностi вступу в кооператив i безперешкодного виходу з нього, без-
посередньоє участi членiв кооперативу в управлiннi його справа-
ми. В складi кооперативу можуть створюватися структурнi пiдроз-
дiли, зокрема територiальне вiдокремленi. Кооператив мау право
вiдкривати своє фiлiє та представництва.
Майно кооперативу формууться за рахунок грошових та мате-
рiальних внескiв його членiв, виробленоє ним продукцiє, доходiв вiд
єє реалiзацiє та iншоє дiяльностi, надходжень вiд продажу цiнних па-
перiв та iнших джерел, передбачених статутом кооперативу.
Протягом останнiх десятилiть найбiльшу питому вагу серед пiд-
приумств мають пiдприумства, заснованi на державнiй власностi.
Згiдно з Законом Украєни (зi змiна-
ми вiд 4 лютого 1998 року) окремими видами пiдприумств у ко-
мунальнi пiдприумства (ст. 2).
Комунальнi пiдприумства у власнiстю вiдповiдних адмiнiстра-
тивно-територiальних утворень. У комунальнiй власностi можуть
бути як промисловi, так i будiвельнi, сiльськогосподарськi, торго-
вельнi пiдприумства, пiдприумства транспорту, побутового обслу-
говування та iншi господарськi органiзацiє.
Пiдприумства, заснованi на державнiй власностi, створюються
за рахунок майна держави в цiлому. Тi чи iншi державнi пiдприум-
ства створюються державними органами, уповноваженими управ-
ляти державним майном. Державнi органи здiйснюють i привати-
зацiю майна державних пiдприумств, а також єхню реорганiзацiю
або лiквiдацiю. В останньому випадку трудовий колектив пiдприум-
Див., напр… Закон Украєни вiд 17 липня 1997 р. «Про сiльськогосподарську
кооперацiю» // Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1997. .№ 39. Ст. 261.
зо
ства, що пiдлягау реорганiзацiє чи лiквiдацiє, мау право вимагати
передачi його в оренду або перетворення в iнше пiдприумство,
засноване на колективнiй власностi. Таке ж право мау трудовий
колектив i вiдносно державного пiдприумства в разi визнання його
банкрутом, за умови прийняття на себе заборгованостi банкрута
та згоди на це кредиторiв (ст. 12 Закону Украєни вiд 14 травня 1992
року ).
Чинним законодавством передбачено створення й пiдприумств
з iноземними iнвестицiями, заснованих на базi обуднання майна
рiзних власникiв. Серед засновникiв таких пiдприумств можуть продолжение
--PAGE_BREAK--
бути юридичнi особи i громадяни Украєни та iнших держав. Як
випливау з єх назви, це пiдприумства, створенi за участю iнозем-
них юридичних та фiзичних осiб. Такi пiдприумства створюють-
ся на територiє Украєни в рiзноманiтних органiзацiйних формах.
Вони можуть мати у власностi майно, необхiдне для здiйснення
виробничоє, комерцiйноє чи iншоє господарськоє дiяльностi, перед-
баченоє установчими документами.
Окрему категорiю пiдприумств, як уже зазначалося, складають
малi пiдприумства. Вони можуть створюватися громадянами,
членами сiмє та iншими особами, якi спiльно здiйснюють гос-
подарську дiяльнiсть, а також господарськими утвореннями iн-
ших органiзацiйних форм i державними органами, уповноважени-
ми управляти державним майном.
Одним iз видiв пiдприумств у господарськi товариства.
Законом Украєни вiд 19 вересня 1991 року
товариства> передбачено, що вони можуть створюватися в рiз-
них органiзацiйних формах (ст. 1). Серед них найпоширенiши-
ми у акцiонернi товариства та товариства з обмеженою вiдпо-
вiдальнiстю.
Акцiонерне товариство — це господарське товариство, ста-
тутний фонд якого розподiлений на певне число акцiй однаковоє
номiнальноє вартостi. Воно несе вiдповiдальнiсть за зобовязан-
нями лише своєм майном2. Акцiонерне товариство може бути за-
критим i вiдкритим. Закритим акцiонерним товариством вважауться
товариство, акцiє якого розповсюджуються лише мiж його заснов-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. № 31. Ст. 440.
2 Як свiдчать лiтературнi джерела, виникнення акцiонерних товариств повя-
зане з переходом до кредитного господарства, з появою великих пiдприумств, коли
«виник посилений попит на великi капiтали, що могли утворитися лише шляхом
акцiонерних обуднань» (див.: Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. Спб.,
1908. С. 56).
31
никами. Чинне законодавство передбачау можливiсть перетворен-
ня такого товариства на вiдкрите, тобто таке, акцiє якого можуть
придбати будь-якi особи шляхом вiдкритоє передплати, купiвлi-
продажу на бiржi.
Засновниками акцiонерного товариства можуть бути фiзичнi та
юридичнi особи. Вони укладають договiр про спiльну дiяльнiсть, у
якому визначають основнi данi, що характеризують майбутну акцi-
онерне товариство, порядок виконання спiльноє дiяльностi у ство-
реннi товариства, вiдповiдальнiсть перед особами, якi пiдписалися
на акцiє, тощо. Обовязками засновникiв у скликання установчих
зборiв, єх проведення, реустрацiя акцiонерного товариства.
Установчi збори приймають рєшення про створення акцiонер-
ного товариства, затверджують його статут, обирають раду акцiо-
нерiв (спостережну раду), виконавчi та контрольнi органи товари-
ства, вирiшують питання про схвалення угод, укладених заснов-
никами до створення товариства, i т. iн.
Органами управлiння акцiонерного товариства у загальнi збо-
ри товариства, рада акцiонерiв (спостережна рада), правлiння. Ви-
щий орган — загальнi збори, якими розглядаються такi питання:
визначення основних напрямкiв дiяльностi акцiонерного товари-
ства i затвердження його планiв та звiтiв про єхну виконання, вне-
сення змiн до статуту товариства, обрання чи вiдкликання членiв
ради (спостережноє ради), обрання чи вiдкликання членiв виконав-
чого органу i ревiзiйноє комiсiє, затвердження рiчних результатiв
дiяльностi товариства та ряд iнших питань, передбачених ст. 41
Закону .
Виконавчим органом акцiонерного товариства у правлiння
або iнший орган, передбачений статутом. Цей орган здiйснюу ке-
рiвництво поточною дiяльнiстю товариства. Вiн вирiшуу всi пи-
тання дiяльностi товариства, крiм тих, якi належать до компе-
тенцiє загальних зборiв та ради акцiонерного товариства (спо-
стережноє ради). Голова правлiння акцiонерного товариства мау
право без доручення здiйснювати дiє вiд iменi товариства, пiдпи-
сувати договори, представляти iнтереси товариства в державних
органах, виступати вiд його iменi в судi, арбiтражному судi тощо.
Контроль за фiнансово-господарською дiяльнiстю акцiонерного
товариства здiйснюу ревiзiйна комiсiя, яка обирауться з числа
акцiонерiв.
Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю — це товариство,
, статутний фонд якого складауться з вкладiв його учасникiв. Вони
32
несуть вiдповiдальнiсть за заборгованiсть товариства в межах єх
часток.
Вищим органом управлiння товариства з обмеженою вiдповi-
дальнiстю, як i акцiонерного, у збори його учасникiв. Вони скла-
даються з учасникiв товариства або призначених ними представ-
никiв. Виконавчим органом цього товариства у дирекцiя (колегiаль-
ний орган) або директор (одноосiбний орган). Дирекцiю очолюу
генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути
i особи, якi не належать до числа учасникiв товариства. Дирекцiя
(директор) пiдзвiтна зборам учасникiв i мау органiзовувати вико-
нання його рiшень.
Товариством з додатковою вiдповiдальнiстю визнауться то-
вариство, статутний фонд якого розподiлений на частки, розмiри
яких визначенi установчими документами. Учасники такого това-
риства вiдповiдають за його борги своєми внесками до статутне
го фонду, а при недостатностi цих сум — додатково майном, що
єм належить, в однаковому для всiх учасникiв кратному розмiрi до
внеску кожного учасника. Граничний розмiр вiдповiдальностi
учасникiв передбачауться установчими документами.
До товариств з додатковою вiдповiдальнiстю застосовуються
загальнi правила про установчi документи i державну реустрацiю
товариств, обовязки єх учасникiв.
Повним товариством у таке товариство, всi учасники якого
здiйснюють спiльну господарську, пiдприумницьку дiяльнiсть i не-
суть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобовязаннями товариства продолжение
--PAGE_BREAK--
всiм своєм майном2.
Ведення справ повного товариства може здiйснюватись або
всiма учасниками, або одним чи кiлькома, якi виступають вiд iменi
товариства, але за загальноє згоди всiх учасникiв. В останньому
випадку обсяг повноважень учасникiв визначауться дорученням,
що пiдписууться iншими учасниками товариства. Учасники, яким
було доручено ведення справ повного товариства, зобовязанi да-
Такими ознаками характеризувалися товариства з обмеженою вiдповiдальнi-
стю, що передбачалися цивiльним законодавством перших рокiв радянськоє влади в
Росiє (див.: Гоихбарг А. Г. Очерки хозяйственного права. М., 1927. С. 50). i зараз ця
форма товариств в законодавствах увропейських краєн, окрiм законодавства Украє-
ни, в окрему категорiю товариств не видiляуться.
2 Повнi товариства беруть свiй початок ще в римському правi. Як зазначаутьс
в росiйськiй дореволюцiйнiй лiтературi, «повне товариство у поуднанням осiб, котр i
вiдповiдають один за одного своєм майном. Особиста участь не е необхiдною ознакон.
проте, як правило, бувау, через те повинна припускатися» (див.: Шершеневич Г. .
Учебник тортового права. Спб., 1908. С. 55).
33
вати iншим учасникам на єхню вимогу повну iнформацiю про дiє,
виконанi вiд iменi та в iнтересах товариства.
Командитне господарське товариство вiдрiзняуться вiд пов-
ного товариства тим, що в ньому поряд з одним або кiлькома учас-
никами, якi несуть повну вiдповiдальнiсть перед кредиторами то-
вариства всiм своєм майном, беруть участь вкладники, вiдповi-
дальнiсть яких обмежууться єхнiм внеском у товариство.
Установчим документом як повного, так i командитного това-
риства у установчий договiр. Статуту цi товариства не мають. В ус-
тановчому договорi визначауться вид товариства, предмет i цiлi
його дiяльностi, вклад засновникiв i учасникiв, найменування, мiс-
цезнаходження, порядок розподiлу прибутку та збиткiв, вiдповi-
дальнiсть учасникiв за зобовязаннями товариства та iншi.
Управлiння справами командитного товариства здiйснюуться
лише учасниками з повною вiдповiдальнiстю. В товариствi з од-
ним учасником з повною вiдповiдальнiстю управлiння справами
здiйснюуться ним самостiйно.
3. Обуднання пiдприумств.
Єх правовий статус
1 iiдприумства, в тому числi господарськi товариства,
незалежно вiд форм власностi, мають право обуднувати свою гос-
подарську дiяльнiсть, створюючи для цього господарськi обуд-
нання, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству.
Обуднання створюються пiдприумствами-iнiцiаторами шляхом
укладення вiдповiдного договору.
Реуструються обуднання в порядку, встановленому для реу-
страцiє пiдприумств (ст. З Закону Украєни вiд 27 березня 1991 року
).
Пiдприумства, якi входять до складу обуднань, зберiгають
статус юридичноє особи. Вони мають право добровiльно вийти з
обуднання за умов, зазначених у законi i договорi про створення
i, обуднання чи в його статутi, делегувати частину своєх повнова-
жень i повертати цi повноваження в порядку, визначеному установ-
чими документами обуднання; одержувати частину прибутку вiд
Командитнi товариства в дореволюцiйнi часи i в першi роки радянськоє вла-
ди мали назву товариств на вiрi (див.: Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права.
Спб., 1908. С. 55).
2 о-юо
34 .
спiльноє дiяльностi; мати iншi права, обумовленi установчими
документами обуднання.
Пiдприумства, господарськi товариства можуть обуднуватися
в галузевi, мiжгалузевi, регiональнi та мiжрегiональнi господарськi
асоцiацiє, концерни, корпорацiє, консорцiуми та iншi обуднання, якi
дiють на пiдставi договору чи статуту, що затверджуються єхнiми
засновниками або власниками.
Господарська асоцiацiя — це договiрне обуднання пiдпри-
умств, яке створюуться з метою постiйноє координацiє господарсь-
коє дiяльностi, поглиблення спецiалiзацiє i розвитку кооперацiє
учасникiв, органiзацiє спiльних виробництв на засадах обуднання
своєх фiнансових i матерiальних ресурсiв для задоволення влас-
них потреб або виробництва продукцiє, робiт, послуг для реалiзацiє
третiм особам. При створеннi господарськоє асоцiацiє централi-
зууться одна або декiлька виробничо-господарських i управлiнсь-
ких функцiй. Господарська асоцiацiя, за рiшенням учасникiв, може
представляти єх iнтереси у вiдносинах з третiми особами.
Корпорацiя у теж договiрним обуднанням, створеним на за-
садах поуднання виробничих, наукових та комерцiйних iнтересiв,
з делегуванням окремих повноважень централiзованого регулю-
вання дiяльностi кожного з учасникiв правлiнню, яке обирауться
учасниками корпорацiє.
Концерн — це таке обуднання, яке здiйснюу спiльну дiяль-
нiсть на пiдставi добровiльноє централiзацiє функцiй науково-тех-
нiчного та виробничого розвитку, а також iнвестицiйноє, фiнансо-
воє, зовнiшньоекономiчноє та iншоє дiяльностi. Пiдприумства -
учасники концерну, надiляють його частиною своєх повноважень
i функцiй, у тому числi в представленнi єхнiх iнтересiв у вiдноси-
нах з третiми особами.
Консорцiум вiдрiзняуться вiд iнших видiв обуднань тимчасо-
вим характером добровiльного обуднання коштiв пiдприумств для
досягнення загальноє мети, вирiшення конкретних завдань, реалi-
зацiє цiльових програм та проектiв (науково-технiчних, будiвель-
них i т. iн.). При виконаннi поставленого завдання консорцiум при-
Дехто вважау, що нам треба вiдмовитися вiд галузевоє структури промисло-
востi, одержаноє у спадщину вiд СРСР, i перейти до корпоративноє. Корпоративна
система економiки докорiнно вiдрiзняуться вiд галузевоє. В межах корпорацiє обудну-
ються пiдприумства рiзних галузей промисловостi i сiльського господарства, якi
виробляють усе необхiдне для виготовлення основноє товарноє продукцiє (див.:
Радкович О. Украєнська модель економiки // Уряд. курур. 1995. 16 лют.).
35 продолжение
--PAGE_BREAK--
пиняу свою дiяльнiсть або перетворюуться на iнший вид договiр-
ного обуднання.
Указ Президента Украєни вiд 11 травня 1994 року передбачау
також функцiонування холдингових компанiй, що створюються в
процесi корпоратизацiє та приватизацiє пiдприумств, виробничих
i науково-виробничих обуднань, правовий статус яких ранiше не
був приведений вiдповiдно до законодавства Украєни.
Холдингова компанiя — це субукт господарювання, який во-
лодiу контрольними пакетами акцiй iнших, одного або бiльше,
субуктiв господарювання. Холдинговi компанiє можуть створюва-
тись у результатi заснування єх органами, уповноваженими управ-
ляти державним майном, державними органами приватизацiє само-
стiйно чи разом з iншими засновниками або в результатi поглинан-
ня одного субукта господарювання iншим (придбання контрольного
пакета акцiй) у процесi приватизацiє. В останньому випадку субукт
господарськоє дiяльностi, який поглинау, визнауться холдинговою
компанiую, а поглинутий — дочiрнiм пiдприумством.
Зазначеним Указом затверджено Положення про холдинговi
компанiє, що створюються в процесi корпоратизацiє i приватизацiє.
Згiдно з Положенням холдинговi компанiє можуть бути дочiрнiми
пiдприумствами iнших холдингових компанiй. Проекти установ-
чих документiв i планiв розмiщення акцiй холдингових компанiй
пiдлягають узгодженню з Антимонопольним комiтетом Украєни
або з Кабiнетом Мiнiстрiв Украєни (з останнiм — у тому разi, якщо
холдинговi компанiє належать до обуктiв приватизацiє групи Б).
Створення холдингових компанiй у процесi корпоратизацiє i
приватизацiє не допускауться в галузях торгiвлi товарами народ-
ного споживання i продукцiє виробничого призначення; виробни-
цтва i переробки сiльськогосподарськоє продукцiє; громадського
харчування та побутового обслуговування населення i в деяких
iнших випадках.
Певнi особливостi, якi вiдрiзняють холдинговi компанiє вiд
iнших обуднань, мають промислово-фiнансовi групи. Вони ство-
рюються вiдповiдно до Закону Украєни вiд 21 листопада 1995 року
2. Згiдно з ним про-
\ Контрольний пакет акцiй — кiлькiсть акцiй, якi дають право холдинговiй
компанiє здiйснювати фактичний контроль над субуктом господарювання.
2 Див.: Голос Украєни. 1996. 21 трав.
2 i
36
мислово-фiнансова група — це обуднання, до якого можуть вхо-
дити промисловi та сiльськогосподарськi пiдприумства, банки, нау-
ковi i проектнi установи, iншi органiзацiє всiх форм власностi, що
мають на метi отримання прибутку, i яке створюуться за рiшенням
уряду Украєни на певний термiн з метою реалiзацiє державних про-
грам розвитку прiоритетних галузей виробництва i структурноє пе-
ребудови економiки Украєни, включаючи програми, розробленi за
мiждержавними договорами, а також виробництва кiнцевоє продукцiє.
Промислово-фiнансова група складауться з головного пiдпри-
умства цiує групи, яке виготовляу кiнцеву продукцiю, здiйснюу єє
збут, сплачуу податки в Украєнi i офiцiйно представляу iнтереси
промислово-фiнансовоє групи в Украєнi та за єє межами, а також
iнших учасникiв групи.
iншi учасники промислово-фiнансовоє групи — це пiдприумства,
банки або iншi науковi i проектнi установи, органiзацiє чи iноземнi юри-
дичнi особи, що входять до складу цього обуднання, виробляють про-
мiжну продукцiю1 або надають банкiвськi та iншi послуги учасникам
i головному пiдприумству i мають на метi одержання прибутку.
Промислово-фiнансова група, до складу учасникiв якоє входять
украєнськi та iноземнi юридичнi особи, у транснацiональною.
Увiходячи до складу промислово-фiнансовоє групи, головне
пiдприумство, iншi єє учасники зберiгають статус юридичноє особи,
а промислово-фiнансова група в цiлому цим статусом не надiляуть-
ся. Право дiяти вiд єє iменi мау винятково головне пiдприумство.
Головне пiдприумство та iншi учасники промислово-фiнансо-
воє групи укладають Генеральну угоду про сумiсну дiяльнiсть щодо
виробництва кiнцевоє продукцiє, за якою всi учасники зберiгають
незалежнiсть у здiйсненнi виробничоє, господарськоє i фiнансовоє
дiяльностi. Генеральна угода пiдлягау затвердженню постановою
Кабiнету Мiнiстрiв Украєни.
Згiдно з зазначеним Законом пiдприумство, установа, органi-
зацiя можуть бути головним пiдприумством чи учасником тiльки
Кiнцева продукцiя промислово-фiнансовоє групи — це вся продукцiя, вклю-
чаючи науково-технiчну документацiю та iншi обукти права iнтелектуальноє влас-
ностi, з метою виробництва якоє створюуться ця група.
2 Промiжна продукцiя промислово-фiнансовоє групи — продукцiя, включаю-
чи науково-технiчну документацiю та iншi обукти права iнтелектуальноє власностi,
яка виробляуться учасниками групи, використовууться для виробництва нею кiнце-
воє продукцiє i реалiзууться тiльки iншим учасникам або головному пiдприумству
(при реалiзацiє цiує продукцiє за межами промислово-фiнансовоє групи вона про-
мiжною не вважауться).
37
однiує промислово-фiнансовоє групи1. В єє складi може бути тiльки
один банк.
Головним пiдприумством промислово-фiнансовоє групи не
може бути торговельне пiдприумство, транспортне, пiдприумство
у сферi громадського харчування, побутового обслуговування на-
селення, матерiально-технiчного постачання, банк, фiнансово-кре-
дитна установа.
Порядок створення, реорганiзацiє та лiквiдацiє промислово-
фiнансових груп визначауться Положенням, затвердженим поста-
новою Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 20 липня 1996 року2.
Створення промислово-фiнансових груп забороняуться у сферi
торгiвлi, громадського харчування, побутового обслуговування на-
селення, матерiально-технiчного постачання, транспортних послуг.
Визначенi сучасним господарським законодавством обуднан-
ня пiдприумств у обуднаннями нового типу, що виникають у звяз-
ку зi змiнами способiв управлiння господарською дiяльнiстю в продолжение
--PAGE_BREAK--
нових економiчних умовах. Єм властива подвiйнiсть статусу: з од-
ного боку звичайна правосубуктнiсть, яка дозволяу брати участь
у господарських вiдносинах, виступати в них субуктами права, з
другого — спецiальна господарська компетенцiя з координацiє
i управлiння дiяльнiстю пiдприумств, що входять до єх складу3.
Законодавець лише в загальних рисах визначив правову рег-
ламентацiю створення та дiяльностi обуднань пiдприумств. Таке
недбале ставлення до цього може дорого коштувати державi, бо в
сучасному свiтi велетенськi корпорацiє посiдають ключове мiсце
в економiцi4.
На думку деяких авторiв, у звязку з тим, що господарськi
обуднання, так само, як i господарськi товариства, створюються
на пiдставi угоди мiж юридичними особами, вони повиннi наби-
рати органiзацiйно-правовоє форми господарських товариств5.
Така структура промислово-фiнансових груп нагадуу промисловi обуднан-
ня, якi iснували свого часу в Радянському Союзi (див., напр.: Пропекая Г. В. Право-
вые вопросы организации и деятельности промышленных объединений. К., 1971).
2 Див.: Уряд. курур. 1996. 1 серп.
3 Див.: Грудницька С. М. Правовий статус обуднань пiдприумств у промисло-
востi // Автореферат дисертацiє на здобуття наукового ступеня кандидата юридич-
них наук. Донецьк, 1997. С. 6.
4 Див.: Нiколаув В. Про iнститут юридичноє особи // Право Украєни. 1997. № 7.
С. 18; Березюк 0. Господарськi обуднання: стан законодавства та перспективи роз-
витку // Право Украєни. 1998. № 3. С. 28.
5 Див.: Слов В. Засновницькi документи про створення господарських обуд-
нань, єх змiст // Право Украєни. 1998. № 1. С. 93.
38
Гадаумо, що для ототожнювання обуднань пiдприумств з гос-
подарськими товариствами (хоча в них iснуу багато спiльного) не-
мау достатнiх пiдстав, оскiльки Законом
Закону Украєни господарськi това-
риства вiднесенi до одного з видiв пiдприумств. Щоправда, у звяз-
ку з цим втрачауться чiткий критерiй щодо розмежування обуд-
нань i пiдприумств. Тепер ми не можемо сказати, що пiдприумство
вiдрiзняуться вiд обуднання тим, що не мау у своєм складi iнших
юридичних осiб.
Залежно вiд характеру взаумовiдносин мiж обуднанням та його
учасником можна вирiзнити обуднання координацiйного i субор-
динацiйного типу. Першi (асоцiацiє, корпорацiє тощо) здiйснюють
координацiю основноє господарськоє дiяльностi i можуть виконувати
одну або кiлька виробничо-господарських i управлiнських функцiй,
покладених на них учасниками договору. Другi (холдiнги, концер-
ни тощо) спецiалiзуються на управлiннi дiяльностi пiдприумств-
учасникiв завдяки субординацiйному характеру звязкiв в обуд-
наннi на пiдставi фiнансовоє залежностi або договору про центра-
лiзацiю значноє частини управлiнських функцiй.
Але i в першому i в другому випадку хоч i породжуються
вiдносини залежностi, але вони не мають характеру контролю-
пiдлягання.
4. Припинення дiяльностi, пiдприумств
i обуднань (реорганiзацiя i лiквiдацiя)
Припинення дiяльностi промислового пiдприумства
здiйснюуться шляхом реорганiзацiє (злиття, приуднання, роздiлен-
ня, перетворення) або лiквiдацiє за рiшенням власника, а що сто-
сууться державних пiдприумств i пiдприумств з часткою державноє
власностi понад 50 вiдсоткiв вартостi майна — за рiшенням влас-
ника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого
створювати такi пiдприумства, чи за рiшенням суду або арбiтраж-
ного суду.
Реорганiзацiя промислового пiдприумства, яке може викликати
негативнi екологiчнi, демографiчнi та iншi наслiдки для населен-
Див.: Грудницька С. М. Згадувана праця. С. 13-14.
39
ня тiує чи iншоє територiальноє одиницi, узгоджууться з вiдповiд-
ним органом мiсцевого самоврядування.
Правова регламентацiя припинення дiяльностi пiдприумств як юри-
дичних осiб передбачена ст. 37 ЦК та статтями 34-36 Закону Украєни
вiд 27 березня 1991 року , ст. 19 Закону
Украєни вiд 7 лютого 1991 року , ст. 22 Закону
Украєни вiд 19 вересня 1991 року .
Законодавча регламентацiя припинення дiяльностi пiдпри-
умств у досить складною. Законодавство не завжди чiтко розрiз-
няу пiдстави, способи та форми такого припинення, внаслiдок чого
в практицi застосування цього правового iнституту iнодi припус-
каються помилок.
Пiдставами для припинення дiяльностi пiдприумства можуть
бути певнi фактичнi обставини, з якими закон повязуу єє припинен-
ня. Цi пiдстави установлюються як законом (Законами Украєни вiд
18 лютого 1992 року
ня недобросовiсноє конкуренцiє у пiдприумницькiй дiяльностi>, вiд
14 травня 1992 року та iн.), так i установчими
документами юридичноє особи. Передусiм — це досягнення мети,
яку ставило перед собою пiдприумство при заснуваннi, або ж за-
кiнчення термiну, на який воно створювалося.
Закон визначау порядок припинення дiяльностi юридичноє
особи, право вiдповiдного органу приймати рiшення про припи-
нення дiяльностi пiдприумства. Чинне законодавство Украєни пе-
редбачау способи (порядок) припинення дiяльностi пiдприумства
як добровiльний, так i примусовий. У першому випадку рiшення
щодо припинення дiяльностi пiдприумства приймау власник май-
на, на основi якого створена вiдповiдна пiдприумницька структу-
ра, або уповноважений власником орган. Так, щодо державних i
комунальних пiдприумств право приймати таке рiшення надано
Кабiнету Мiнiстрiв Украєни, галузевим мiнiстерствам, iншим орга-
нам державноє виконавчоє влади, обласним державним адмiнiст-
рацiям i виконавчим комiтетам мiсцевих рад депутатiв, якi упов-
новаженi управляти комунальним майном.
Пiдставами для добровiльного припинення дiяльностi пiдпри- продолжение
--PAGE_BREAK--
умства можуть бути як обуктивнi причини, наприклад фiнансово-
економiчний стан, так i субуктивнi, наприклад небажання влас-
ника продовжувати пiдприумницьку дiяльнiсть.
У другому випадку припинення дiяльностi пiдприумства (у
примусовому порядку) здiйснюуться за рiшенням суду або арбiт-
40
ражного суду, а також уповноваженого органу (наприклад, анти-
монопольного органу) у визначеному законом порядку.
Пiдставами для примусового припинення дiяльностi пiдприум-
ства можуть бути порушення законодавства як при створеннi пiд-
приумства, так i пiд час його господарськоє дiяльностi, а також
визнання пiдприумства банкрутом.
Законодавством передбачаються форми та правовi наслiдки
припинення дiяльностi пiдприумства. Однiую з форм у реорганi-
зацiя. Реорганiзацiя — це таке припинення дiяльностi пiдприум-
ства, при якому його права, обовязки i майно переходять до iнших
дiючих чи знов створюваних пiдприумств, якi приймають на себе
виконання функцiй i завдань реорганiзованого чи реорганiзованих
пiдприумств, що припинили свою дiяльнiсть.
При реорганiзацiє мау мiсце правонаступництво, так би мови-
ти, замiна в правовiдносинах, що виникли ранiш, одних юридич-
них осiб на iнших з переходом до них усiх прав та обовязкiв пер-
ших (до правонаступника переходять увесь актив i пасив майна,
борги, права i обовязки за угодами i т. iн.).
Реорганiзацiя пiдприумства, яке зловживау своєм монопольним
становищем на ринку, може здiйснюватися шляхом його примусо-
вого подiлу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Ре-
органiзацiя пiдприумства, яка може викликати екологiчнi, демо-
графiчнi та iншi негативнi наслiдки, що торкаються iнтересiв на-
селення територiє, повинна узгоджуватися з вiдповiдним мiсцевим
органом самоврядування.
Реорганiзацiя здiйснюуться шляхом злиття, подiлу, видiлення
та перетворення пiдприумства. Як правило, реорганiзацiя викори-
стовууться для створення такого пiдприумства, яке обуднало б у
собi позитивнi якостi рiзних бiзнес-структур i створило б нову, дос-
коналiшу, конкурентоздатну пiдприумницьку структуру.
Як за порядком здiйснення, так i за юридичними наслiдками
способи реорганiзацiє мають своє особливостi.
При злиттi створюуться нове пiдприумство з одночасним
припиненням двох або бiльшоє кiлькостi iнших, що iснували ра-
нiше. Єхну майно, права та обовязки переходять до пiдприумства,
що виникло.
Приуднання одного пiдприумства до iншого призводить до пе-
реходу у власнiсть iншого всiх особистих та майнових прав i обо-
Пiдстави та процедура визнання пiдприумства банкрутом визначаються За-
конам Украєни вiд 14 травня 1992 р. «Про банкрутство».
41
вязкiв приуднаного пiдприумства. При приуднаннi припиняу своу
iснування лише те пiдприумство, яке приуднууться до iншого. Вiд-
бувауться своурiдне слабкого сильнiшим, що у ха-
рактерним для ринковоє економiки.
У разi подiлу майно за розподiльним балансом, права та обо-
вязки пiдприумства, що реорганiзууться, переходять до тих, що
виникли. При цьому пiдприумство, яке ранiш iснувало, припи-
няу свою дiяльнiсть. Подiл у ефективним антимонопольним за-
ходом, бо ж замiсть одного на ринку виникау два i бiльше то-
варовиробникiв.
При виокремленнi iз складу пiдприумства чи обуднання одного
або кiлькох пiдприумств до кожного з них переходить вiдповiдна ча-
стина майна за розподiльним балансом, прав та обовязкiв юридич-
ноє особи, що реорганiзууться. При цьому вона зберiгау свiй статус i
не припиняу дiяльностi. На практицi особливо активно цей спосiб ви-
користовууться при розукрупненнi трестiв єдалень, продторгiв, пло-
доовочевих комбiнатiв, комбiнатiв побутових послуг та iнших.
При перетвореннi на базi пiдприумства, що реорганiзууться,
зявляуться нова юридична особа з повним правонаступництвом
його прав та обовязкiв. Перетворення як спосiб реорганiзацiє ос-
таннiми роками часто використовууться при змiнi власника або
форми власностi i у всiх випадках при змiнi органiзацiйно-право-
воє форми здiйснення господарськоє дiяльностi, наприклад, при пе-
ретвореннi товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю на акцiонерне
товариство, закритого акцiонерного товариства — на вiдкрите i
т. iн. Перетворене пiдприумство як субукт пiдприумницькоє дiяль-
ностi слiд обовязково перереуструвати у виконавчих органах вла-
ди за мiсцем його знаходження.
iншою формою припинення дiяльностi пiдприумства у лiк-
вiдацiя.
Лiквiдацiя — це припинення будь-якоє дiяльностi, передбаче-
ноє статутом пiдприумства, його особистих i майнових прав та зо-
бовязань.
Деякi пiдстави для добровiльноє лiквiдацiє (обуктивнi та
субуктивнi) вже були наведенi вище. Отож слiд докладнiше роз-
глянути пiдстави примусовоє лiквiдацiє пiдприумства. Законодав-
ство Украєни вiдносить до них, наприклад, рiшення суду (арбiтраж-
ного суду) про визнання недiйсними рiшень про створення пiд-
приумства та його установчих документiв. Крiм того, здiйснення
пiдприумством дiяльностi, що суперечить установчим документам
42
за чинним законодавством Украєни, у пiдставою для того, щоб суд,
арбiтражний суд скасував державну реустрацiю пiдприумства. Таке
скасування припиняу пiдприумницьку дiяльнiсть i у пiдставою для
здiйснення заходiв з лiквiдацiє пiдприумства як субукта пiдприум-
ницькоє дiяльностi i виключення його з удиного державного реу-
стру пiдприумств та органiзацiй Украєни.
Пiдприумство лiквiдууться також у разi невиконання рiшення
про тимчасову заборону (зупинку), обмеження або припинення
його дiяльностi, наприклад у випадку порушення законодавства
про охорону довкiлля. При цьому лiквiдацiя здiйснюуться пiсля
скасування в судовому порядку державноє реустрацiє цього пiдприум- продолжение
--PAGE_BREAK--
ства за позовом державного органу, що прийняв рiшення про зупин-
ку, обмеження, припинення дiяльностi пiдприумства.
Промислове чи iнше пiдприумство може бути лiквiдоване, крiм
випадкiв, зазначених вище, також за рiшенням арбiтражного суду
у разi визнання його банкрутом i вiдсутностi, пiсля задоволення
вимог кредиторiв, майна, необхiдного для його функцiонування,
згiдно з чинним законодавством (ст. 22 Закону Украєни вiд 14 трав-
ня 1992 року ); за рiшенням суду, якщо будуть
визнанi недiйсними його установчi документи; у разi систематич-
ного здiйснення дiяльностi, що суперечить цiлям цього пiдприу-
мства, визначеним його установчими документами, i яка заборо-
нена законодавством, або здiйсненнi дiяльностi без належного
дозволу (лiцензiй), а також у звязку з неодноразовим або грубим
порушенням ним чинного законодавства; за рiшенням iнших органiв
у встановлених законодавством випадках.
Спецiальним органом, що призначений проводити лiквiдацiю
пiдприумства, у лiквiдацiйна комiсiя, яка мау особливий статус
i тiльки єй властивi повноваження.
Утворюуться лiквiдацiйна комiсiя i затверджууться єє особо-
вий склад власником або уповноваженим ним органом.
Порядок i термiн проведення лiквiдацiє, а також термiн на по-
дання претензiй кредиторiв (який не може бути меншим як два
мiсяцi вiд часу оголошення про лiквiдацiю) установлюу власник
або орган, який уповноважений створювати пiдприумство, суд або
Перелiк пiдстав для лiквiдацiє пiдприумства, викладений у ст. 34 Закону «Про
пiдприумства в Украєнi», не у вичерпним. Законодавством Украєни можуть бути
встановленi iншi пiдстави (наприклад, у звязку з закiнченням термiну дiє лiцензiє i
вiдмовою у єє подовженнi або вiдмовою вiд одержання лiцензiє на новий термiн).
43
арбiтражний суд. Лiквiдацiйна комiсiя починау свою роботу з того,
що розмiщуу в офiцiйному друкованому органi за мiсцем знахо-
дження пiдприумства публiкацiю про його лiквiдацiю, порядок
i термiн подання претензiй кредиторами. Крiм того, лiквiдацiйна
комiсiя повинна провести роботу щодо стягнення дебiторськоє
заборгованостi пiдприумству,, а також щодо виявлення претензiй
кредиторiв i сповiщення останнiх про лiквiдацiю пiдприумства.
Найбiльш тривалий i трудомiсткий процес у роботi лiквiда-
цiйноє комiсiє — це iнвентаризацiя, оцiнка майна пiдприумства i
розрахунки з кредиторами. Борги лiквiдацiйна комiсiя задоволь-
няу у такому порядку.
Передусiм задовольняються борги перед бюджетом, а також
компенсуються витрати на вiдновлення довкiлля (якщо пiдприум-
ство заподiяло йому певну шкоду).
Пiсля цього задовольняють претензiє кредиторiв, якi зверну-
лися у встановлений час i заявили своє претензiє. i вже потiм (якщо
залишилося майно) — претензiє кредиторiв, якi були виявленi пiз-
нiше або заявленi пiсля встановленогостроку.
Претензiє, виявленi i заявленi пiсля закiнчення строку, встанов-
леного для єхньоє заяви, задовольняються з майна пiдприумства,
що залишилося пiсля задоволення першочергових претензiй i пре-
тензiй, виявлених i заявлених у встановлений строк.
Погашеними вважаються претензiє, не задоволенi за браком май-
на, а також тi, якi не визнала лiквiдацiйна комiсiя (орган, що прово-
дить лiквiдацiю). У разi, якщо кредитор протягом мiсяця вiд дня одер-
жання повiдомлення про повне або часткове невизнання претензiй не
подасть позову до суду або арбiтражного суду про задоволення своєх
вимог, його претензiє теж вважатимуться погашеними.
У разi лiквiдацiє пiдприумства здiйснюуться капiталiзацiя по-
годинних платежiв, якi мау виплатити це пiдприумство у звязку
iз заподiянням калiцтва чи iншого ушкодження здоровя або iз
смертю громадянина, та видаються вклади членам трудового ко-
лективу в грошовiй формi або цiнними паперами (вклади видають-
ся пiсля задоволення претензiй кредиторiв).
Чинне законодавство передбачау певнi гарантiє дотримання
прав та iнтересiв працiвникiв, якi звiльняються у звязку з лiквiда-
цiую або реорганiзацiую пiдприумства. Зокрема пiдприумство в
цьому разi повинне не пiзнiше нiж за два мiсяцi повiдомити про
це в письмовiй формi державну службу зайнятостi, зазначивши
пiдстави i термiн звiльнення працiвника, назву професiє, фах,
44
квалiфiкацiю та розмiр оплати його працi. В разi ненадання цих
вiдомостей з пiдприумства стягууться штраф у розмiрi рiчноє плати
за кожного працiвника, якого звiльняють.
Працiвникам, якi звiльняються з пiдприумства при розiрваннi
трудового договору у звязку з лiквiдацiую пiдприумства, випла-
чууться вихiдна допомога в розмiрi не менше середнього мiсяч-
ного заробiтку.
Майно, що залишилося пiсля задоволення кредиторiв i членiв
трудового колективу, використовууться за вказiвкою власника.
У разi визнання арбiтражним судом пiдприумства банкрутом
порядок утворення i роботи лiквiдацiйноє комiсiє та умови лiк-
вiдацiє цього пiдприумства визначаються Законом Украєни вiд 14
травня 1992 року .
Лiквiдацiйна комiсiя пiсля закiнчення своує роботи складау
лiквiдацiйний баланс, передау його власнику або органу, який утво-
рив лiквiдацiйну комiсiю. Достовiрнiсть i повнота лiквiдацiйного
балансу повинна бути пiдтверджена аудитором (аудиторською фiр-
мою). Це правило не поширюуться на тi органiзацiє, якi повнiстю
утримуються за рахунок бюджету i не займаються пiдприумниць-
кою дiяльнiстю.
Пiдприумство вважауться лiквiдованим або реорганiзованим
з моменту виключення його з державного реустру Украєни.
Обуднання пiдприумств припиняу своу iснування за рiшен-
ням пiдприумств, якi до нього входять. Лiквiдацiя здiйснюуться
в порядку, встановленому Законом Украєни
в Украєнi>.
Стосовно промислово-фiнансових груп законодавством уста-
новлений особливий порядок припинення єх iснування. Реорганi- продолжение
--PAGE_BREAK--
зацiя цих обуднань може здiйснюватися шляхом виходу головно-
го пiдприумства чи учасника iз складу промислово-фiнансовоє гру-
пи за постановою Кабiнету Мiнiстрiв.
Вона може вiдбуватися:
за поданням Головноє державноє податковоє адмiнiстрацiє у ви-
падках бiльш нiж дворазового порушення Закону Украєни вiд 21
листопада 1995 року
(статтi 4, 5);
i Див.: Закон Украєни вiд 1 березня 1991 р. (зi змiнами вiд 21 листопада 1997 р.)
«Про зайнятiсть населення» // Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 14. Ст. 170.
45
у разi припинення постановою чи законом, прийнятими Вер-
ховною Радою, виконання державноє програми, з метою реалiзацiє
якоє була створена промислово-фiнансова група;
у звязку з неефективною реалiзацiую промислово-фiнансовою
групою вiдповiдних державних програм.
Лiквiдацiя промислово-фiнансових груп здiйснюуться по-
становою Кабiнету Мiнiстрiв з iнiцiативи єх учасникiв або у
звязку з закiнченням затвердженого термiну дiяльностi, а та-
кож у випадках неможливостi реорганiзацiє (статтi 6, 7 Закону
Украєни вiд 21 листопада 1995 року
групи в Украєнi>),
Майновi права промислових
пiдприумств
1. Правовий режим та джерела
формування майна пiдприумств
Господарськi вiдносини, як уже зазначалося, виникають
при органiзацiє i здiйсненнi господарськоє дiяльностi. Деякi прав-
ники висловлюють думку про те, що господарська дiяльнiсть, у
звязку з орiунтацiую краєн СНД на перехiд до ринковоє економi-
ки, стау дiяльнiстю пiдприумницькою, а, отже, господарське пра-
во — пiдприумницьким правом.
Та для здiйснення як господарськоє, так i пiдприумницькоє
дiяльностi необхiдною передумовою у володiння субуктами гос-
подарювання засобами виробництва, майном, що використовууть-
ся в процесi цiує дiяльностi.
Залежно вiд правових засад володiння майном при здiйсненнi
господарськоє дiяльностi визначауться його правовим режимом.
Пiд правовим режимом майна розумiють установлений пра-
вовими засобами порядок i умови придбання (присвоуння) майна,
здiйснення зазначеними субуктами права повноважень володiн-
ня, користування та розпорядження ним, реалiзацiя функцiй управ-
лiння майном, а також правова його охорона.
Можна виокремити такi елементи або структуру правового
режиму:
сукупнiсть правових норм, що регулюють вiдносини власностi,
визначають форму власностi, види майна, субуктiв права влас-
ностi, правомочностi власника;
правомочностi державних органiзацiй у здiйсненнi права по-
вного господарського вiдання чи права оперативного управлiння
майном;
Див., напр.: Лаптев В. В. Хозяйственное право — право предпринимательс-
кой деятельности // Государство и право. 1993. № 1. С. 36.
47
правоздатнiсть субуктiв господарювання в майнових вiдносинах;
встановленi правовими засобами порядок та умови розподi-
лу майна за фондами, використання його в процесi виробничо-
господарськоє та iншоє дiяльностi, отримання вiд нього корисних
результатiв;
функцiє та компетенцiю керiвникiв органiзацiє щодо управлiн-
ня майном та його ефективного використання з метою забезпечен-
ня статутноє дiяльностi пiдприумства;
порядок i умови розподiлу та використання прибутку (доходу);
встановленi правовими засобами майновi взаумовiдносини
органiзацiє як юридичноє особи i держави,,iнших юридичних осiб
i пiдприумцiв;
правова охорона майна субукта господарювання.
Таким чином, правовий режим майна субукта господарюван-
ня — це встановленi нормативними актами правила, можливi межi
його щодо майна, яке йому належить. Найширшi мож-
ливостi цьому субукту господарськоє дiяльностi надау право влас-
ностi, вужчi — право повного господарського вiдання та право
оперативного управлiння.
Право власностi, згiдно зi ст. З Закону Украєни вiд 7 лютого
1991 року , — це врегульованi законом суспiльнi
вiдносини щодо володiння, користування та розпорядження май-
ном. Власнiсть в Украєнi виступау у формах приватноє, колектив-
ноє, комунальноє, державноє. Всi форми власностi рiвноправнi. Єє
субуктами визнаються: народ Украєни, фiзичнi i юридичнi особи,
територiальнi громади та держава. Субуктами права власностi в
Украєнi можуть бути також iншi держави, єхнi фiзичнi та юридичнi
особи, особи без громадянства, мiжнароднi органiзацiє2.
Законодавство Украєни визначау правовий режим майна дер-
жавних пiдприумств та установ, тобто правомочностi права повно-
го господарського вiдання та права оперативного управлiння, але
це поняття може бути застосоване i до iнших, крiм державноє,
форм власностi, а крiм того, до умов формування майна субуктiв
господарювання. Правовий режим майна розрiзняуться також за-
лежно вiд його видiв.
Джерела формування майна субуктiв господарськоє дiяль-
ностi визначау законодавство. Так, вiдповiдно до ст. 10 п. 4 Зако-
Див.: Юридичний довiдник пiдприумця. К., 1992. С. 63.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 20. Ст. 249.
48
ну воно може формуватися за ра-
хунок:
грошових i матерiальних внескiв засновника чи засновникiв;
доходiв, одержаних вiд реалiзацiє виготовленоє продукцiє, а та-
кож вiд iнших видiв господарськоє дiяльностi;
доходiв вiд цiнних паперiв;
капiтальних вкладень i дотацiй з бюджетiв;
надходжень вiд роздержавлення i приватизацiє власностi; продолжение
--PAGE_BREAK--
придбання майна iншого пiдприумства; органiзацiє;
безоплатних чи благодiйних внескiв, пожертвувань органiза-
цiй, пiдприумств i громадян;
iнших джерел, не заборонених законодавчими актами Украєни.
У цьому пунктi закону серед джерел формування майна за-
значаються i кредити банкiв та iнших кредиторiв. Кредити не у без-
посереднiм джерелом формування майна. По-перше, кредити тре-
ба повертати, тож джерелом формування майна можуть бути до-
ходи вiд використання кредитiв. По-друге, в перелiку немау майна,
що може бути одержаним пiдприумством за договором оренди.
Адже i в цьому випадку пiдприумство одержуу майно, яке треба
повертати. i за цей час може мати доходи вiд використання орен-
дного майна, а доходи вже можуть бути джерелом формування
майна пiдприумства-орендаря. Саме тим, що орендар може одер-
жувати доход вiд орендованого майна, договiр оренди вiдрiзня-
уться вiд договору майнового найму2.
Законодавство чiтко не розрiзняу договiр оренди i договiр май-
нового найму, але коли зiставити визначення договору майнового
найму, викладеного в ет. 256 ЦК, з визначенням договору оренди,
викладеного в ст. 2 Закону Украєни вiд 10 квiтня 1992 року
оренду державного та комунального майна> у редакцiє вiд 14 бе-
резня 1995 року (зi змiнами вiд 23 грудня 1997 року3), то рiзниця
стау очевидною. За договором майнового найму, згiдно з ЦК, най-
модавець зобовязууться надати наймачевi майно в тимчасове кори-
стування за плату. А за ст. 2 Закону
мунального майна> вона — основане на договорi строкове платне
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 24. Ст. 972.
2 Як зазначав свого часу i. С. Перетерськии, рiзниця мiж наймом i орендою
полягау в тому, що при наймi наймач мау право лише користуватися предметом
найма, а при орендi орендар, крiм того, ще мау право мати i споживати плоди орен-
дованого майна (див.: Советское хозяйственное право. М.-Л., 1926. С. 13.
3 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. № ЗО. Ст. 416; там само. 1995.
№ 15. Ст. 99; там само. 1998. № 18. Ст. 88.
49
користування майном, необхiдне орендаревi для здiйснення пiд-
приумницькоє та iншоє дiяльностi.
Орендар за володiння сплачуу орендодавцю орендну плату.
Вона у фiксованим платежем, який орендар вносить орендодавцю
незалежно вiд наслiдкiв господарськоє дiяльностi, i частиною роз-
рахункового доходу вiд господарського використання орендовано-
го майна. Орендна плата зараховууться на спецiальнi рахунки i ви-
користовууться для фiнансування капiтальних вкладень. Це вже
джерело формування майна пiдприумства-орендодавця.
Отож, майно пiдприумства формууться з двох джерел. Перед-
усiм — це грошовi та матерiальнi внески засновникiв при ство-
реннi пiдприумства.
Розмiр i порядок створення майна мають бути визначеними в
установчих документах. Так, в установчому договорi (якщо пiд-
приумство створюуться на договiрнiй основi) узгоджуються за-
гальний обсяг витрат, що передбачаються на створення пiдприум-
ства; статутний фонд i його частка в загальному обсязi витрат;
вклади засновникiв у речовiй i вартiснiй формi.
Для одержання доходiв вiд реалiзацiє продукцiє пiдприумство
здiйснюу єє на основi прямих угод (контрактiв), державних замов-
лень i державних контрактiв, через товарнi бiржi,2 мережу влас-
них торговельних органiзацiй. Придбання матерiально-технiчних
засобiв для власного виробництва i капiтального будiвництва пiд-
приумство здiйснюу також через систему прямих угод або через
товарнi бiржi та iншi посередницькi органiзацiє (ст. 22 Закону
пiдприумства в Украєнi>).
Одним з вищезгаданих джерел формування майна пiдприумства
у доходи вiд цiнних паперiв (акцiй, облiгацiй, казначейських зобо-
вязань держави, ощадних сертифiкатiв, векселiв). Власники цiнних
паперiв, вiдповiдно до Закону Украєни вiд 18 червня 1991 року
цiннi папери i фондову бiржу>3, одержують вiд них дивiденди, мо-
жуть єх купувати, продавати, обмiнювати, як iншi товари.
Викликау заперечення i вiднесення законом
ства в Украєнi> до джерел формування капiтальних вкладень кош-
тiв вiд роздержавлення i приватизацiє власностi i придбання май-
на iншого пiдприумства. Бо коли капiтальнi вкладення здiйсню-
Установчими документами у статут та установчий договiр.
2 Див.: Закон Украєни вiд 10 грудня 1991 р. // Вiдомостi
Верхов. Ради Украєни. 1992. № 10. Ст. 139.
1 Див.: Там само. 1991. № 38. Ст. 508.
50
ються за рахунок власних коштiв пiдприумства, а не бюджету чи
iнших надходжень, — це вже способи формування майна, а не
джерела. Те саме можна сказати i про приватизацiю. Надходжен-
ня вiд приватизацiє можна вiднести до джерел лише за умови, коли
вони безоплатнi. Це стосууться i придбання майна iншого пiдприум-
ства чи органiзацiє.
2. Право власностi. Право повного
господарського вiдання, право
оперативного управлiння
Правовий режим майна визначауться правовими заса-
дами володiння майном при здiйсненнi господарськоє дiяльностi.
Власник, згiдно зi ст. 4 Закону Украєни , на свiй
розсуд володiу, користууться та розпоряджауться майном, що йому
належить. Вiн мау право дiяти щодо свого майна будь-яким чином,
що не суперечить закону. Вiн може використовувати майно для
здiйснення господарськоє дiяльностi, передавати його у володiн-
ня та користування безоплатно чи за плату.
Законодавство, як уже зазначалося, мiстить лише таке засте-
реження: власник, здiйснюючи своє права, зобовязаний не завда-
вати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та
законнi iнтереси фiзичних i юридичних осiб та держави (ст. 41
Конституцiє Украєни; ст. 4 Закону Украєни вiд 7 лютого 1991 року
). продолжение
--PAGE_BREAK--
Результати господарського використання свого майна (виго-
товлена продукцiя, одержаний прибуток) належать власнику цьо-
го майна, якщо iнше не встановлено законом чи договором (на-
приклад, договором оренди).
Найбiльшу питому вагу в Украєнi мау державна власнiсть.
Пiсля проведення приватизацiє вона теж залишиться значною. Крiм
державноє власностi, чималою за обсягом у республiканська влас-
нiсть (Республiки Крим) i власнiсть територiальних громад (кому-
нальна власнiсть). Субуктами цих рiзновидiв державноє власностi
Див.: Закони Украєни вiд 4 березня 1992 р. «Про приватизацiю майна дер-
жавних пiдприумств»; вiд 6 березня 1992р. «Про приватизацiю невеликих державних
пiдприумств (малу приватизацiю)» // Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. .№ 24
Ст. 348 i ст. 350 (в редакцiє вiдповiдно вiд 19 лютого 1997 р. та вiд 15 травня 1996 р.);
там само. 1997. №17. Ст. 122 та 1996. № 34. Ст. 160.
51
у вiдповiдно держава в особi Верховноє Ради Украєни, Автономна
Республiка Крим в особi Верховноє Ради та територiальнi грома-
ди в особi органiв мiсцевого самоврядування.
Управлiння державним майном здiйснюють уповноваженi
ними державнi органи… Державнi органи вирiшують питання про
створення державних пiдприумств, визначення цiлей єхньоє дiяль-
ностi, реорганiзацiє та лiквiдацiє, здiйснюють контроль за ефектив-
нiстю використання та збереження довiреного єм державного май-
на вiдповiдно до законодавчих актiв Украєни (статтi 31,32 Закону
). Майно ж, яке у державною власнiстю i за-
крiплене за державним пiдприумством, належить йому на правi по-
вного господарського вiдання, крiм випадкiв, передбачених зако-
нодавством Украєни.
Здiйснюючи це право, пiдприумство володiу, користууться i роз-
поряджауться зазначеним майном, може чинити стосовно нього будь-
якi дiє, що не суперечать закону i цiлям дiяльностi пiдприумства.
Таким чином, можна сказати: якщо власник мау право воло-
дiти, користуватися та розпоряджатися своєм майном у повному
обсязi, то пiдприумство щодо майна, яке належить йому на правi
повного господарського вiдання, користууться цiую правомочнiстю
в виглядi.
Про це свiдчить ст. 37 Закону Украєни , згiдно
з якою до права повного господарського вiдання застосовуються
правила про право власностi, якщо iнше не встановлене законо-
давчими актами Украєни. Прикладом цього у заборона,
що поширюуться на пiдприумства, якi у державною власнiстю, пе-
редавати безоплатно закрiплене за ними майно iншим пiдприум-
ствам, органiзацiям i установам, а також громадянам, та доповнен-
ня до ч. З ст. 10 Закону Украєни ,
згiдно з яким вiдчуження вiд держави засобiв виробництва, що у
державною власнiстю i закрiпленi за державним пiдприумством,
здiйснюуться винятково на конкурентних засадах (через бiржi, за
конкурсом, на аукцiонах) у порядку, що визначауться Фондом дер-
жавного майна Украєни. Одержанi в результатi вiдчуження зазна-
ченого майна кошти спрямовуються винятково на iнвестицiє.
Див.: Декрет Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 15 грудня 1992р. «Про управ-
лiння майном, що у у загальнодержавнiй власностi», п. 5 // Зiбрання постанов Уря-
ду Украєни. 1993. № 1-2. Ст. 8; Закон Украєни вiд 7 липня 1992 р. «Про внесення
змiн i доповнень до деяких законодавчих актiв Украєни» // Голос Украєни. 1992.
11 серп. № 151; Положення про порядок вiдчуження засобiв виробництва, що у
державною, власнiстю, затверджене наказом Фонду державного майна Украєни вiд
52
Чим iще вiдрiзняуться право повного господарського вiдання
вiд права власностii Пiдприумство може бути лiквiдоване чи ре-
органiзоване за рiшенням власника (власникiв) майна. Що ж до
державного пiдприумства, то таке право належить органу, уповно-
важеному створювати такi пiдприумства. Воно може бути лiквiдо-
ване чи реорганiзоване також i за рiшенням судових органiв. Отже
у власника у право на лiквiдацiю чи реорганiзацiю, а в субукта,
що володiу майном на правi повного господарського вiдання або
оперативного управлiння, його немау.
Ще один приклад. Згiдно з Законом Украєни вiд 14 березня 1995
року
ду державного та комунального майна> орендодавцями цiлiсних май-
нових комплексiв та нерухомого майна, що у державною власнiстю,
у Фонд державного майна Украєни, його регiональнi вiддiлення та
представництва; орендодавцями майна, яке перебувау у власностi
Автономноє Республiки Крим або в комунальнiй власностi, у, вiдпо-
вiдно, органи, уповноваженi Верховною Радою Автономноє Респуб-
лiки Крим та органами мiсцевого самоврядування управляти майном.
Державнi ж пiдприумства виступають орендодавцями майна
лише щодо окремого iндивiдуально визначеного майна. Стосовно ж
цiлiсних майнових компвексiв єхнiх структурних пiдроздiлiв (фiлiй,
цехiв, дiльниць) i нерухомого майна державнi пiдприумства можуть
бути орендодавцями тiльки з дозволу вищеозначених органiв.
Усе це дау пiдставу зробити висновок, що при такому правово-
му режимi майна державних пiдприумств нинi не можна визнати
пiдприумницькою дiяльнiсть будь-якого державного пiдприумства,
навiть якщо в його статутi записано, що воно мау на метi отриман-
ня прибутку, але дiу на правi повного господарського вiдання.
Згадаймо, що пiдприумництво означау пошук нових сфер ра-
цiоналiзацiє i вигiдного вкладання ресурсiв, здiйснення нових ком-
бiнацiй у виробництвi, обгрунтований ризик.
Пiдприумництво реалiзууться шляхом володiння приватним
майном, веденням власного дiла або створенням саме пiдприум-
7 серпня 1995р. // Бюлетень нормативних актiв мiнiстерств i вiдомств Украєни. 1996.
№ 1. Виникау питання, чому ж тодi це речеве право визначене як «повне господарсь-
ке вiдання»i За законодавством Росiйськоє Федерацiє майно, закрiплене за держав-
ним або мунiципальним пiдприумством, належить йому на правi господарського вiдан-
ня (статтi 294,295 Цивiльного Кодексу Росiйськоє Федерацiє вiд 25 жовтня 1994 р.). продолжение
--PAGE_BREAK--
Див.: Происъка Т. Деякi питання удосконалення законодавства про банкрут-
ство // Збiрник рiшень та арбiтражноє практики Вищого Арбiтражного Суду Украє-
ни. 1995. №3-4.
53
ницькоє органiзацiє, розмiр якоє повинен дозволяти пiдприумцю
самому контролювати ситуацiю.
Пiдприумницький стиль поведiнки не схожий на досить поши-
рений прирiсний стиль, що спрямований на мiнiмiзацiю вiдхилень
вiд традицiйноє поведiнки як у самому пiдприумствi, так i в сто-
сунках з поставниками, кооперованими пiдприумствами, спожи-
вачами .
Отож, за багатьма параметрами пiдприумницька дiяльнiсть
вiдрiзняуться вiд господарськоє i у лише складовою часткою ос-
танньоє, єє рiзновидом.
Слiд вiдмовитися вiд ототожнювання господарськоє i пiдприум-
ницькоє дiяльностi, так само, як i вiд штучноє конструкцiє права
повного господарського вiдання. В умовах переходу до ринковоє
економiки це стау нагальною потребою. Таку думку висловлюють
автори праць з правознавства. А. Пушкiн i В. Селiванов наголо-
шують, що державнi пiдприумства в ринкових умовах повиннi
мати вiдокремлене майно на певному правi. Але це мау бути не
право повного господарського вiдання, що виокремилося з незро-
зумiлого права оперативного управлiння, невiдомого в жоднiй кра-
єнi свiту (крiм краєн СНД), а право довiрчоє власностi2.
Та повернiмося до правового режиму майна.
Особливiстю правового режиму майна державного пiдприум-
ства у те, що у разi прийняття державним органом, уповноваже-
ним управляти державним майном, рiшення про реорганiзацiю чи
лiквiдацiю державного пiдприумства трудовий колектив може ви-
магати передачi пiдприумства в оренду або перетворення його в
iнше пiдприумство, засноване на колективнiй власностi.
Таке ж право належить йому i в разi визнання державного пiд-
приумства банкрутом за умови прийняття на себе боргiв банкру-
та i згоди на це кредиторiв.
Прибуток, що залишауться в державного пiдприумства пiсля
виплати податкiв та iнших платежiв до бюджету (чистий прибу-
ток), надауться в розпорядження трудового колективу пiдприум-
ства. Частина цього прибутку переходить у власнiсть членiв тру-
дового колективу у порядку i розмiрах, визначених законодавчи-
ми актами Украєни. Сума прибутку, що належить кожному члену
трудового колективу, створюу його вклад. На нього пiдприумство
Див.: Круглом Н. Ю. Згадувана праця. С. 62-64.
2 Див.: Пушкiн А., Селiванов В. Вiдносини пiдприумництва i правовий статус
субуктiв // Право Украєни. 1994. № 5-6. С. 9.
54
щорiчно виплачуу дивiденди (статтi 37, 38 Закону Украєни
власнiсть>).
Щодо права оперативного управлiння, то його майновi право-
мочностi обмеженi в основному володiнням i користуванням.
Згiдно з Законом вiд 4 лютого 1988 року
Закону Украєни майно, що у в дер-
жавнiй власностi i закрiплене за казенним пiдприумством, належить
йому на правi оперативного управлiння. Здiйснюючи це право, ка-
зенне пiдприумство володiу i користууться зазначеним майном. Роз-
поряджатися ж майном, що належить до основних фондiв, воно мау
право лише з дозволу органу, уповноваженого управляти вiдповiд-
ним державним майном. Особливостi розпорядження iншим май-
ном казенного пiдприумства визначаються в його статутi.
Казенне пiдприумство, як i державна установа, вiдповiдау за
своєми зобовязаннями коштами та iншим майном, що у в його роз1
порядженнi, крiм основних фондiв. При недостатностi в казенно-
го пiдприумства таких коштiв та майна вiдповiдальнiсть за його
зобовязаннями несе власник.
Вiдповiдно до Закону Украєни вiд 26 березня 1993 року
власнiсть> право оперативного управлiння на державне майно ма-
ють i державнi установи (органiзацiє), якi знаходяться на держав-
ному бюджетi (ст. 39). Однак правомочностi зазначених субуктiв
на вiдмiну вiд субуктiв повного господарського вiдання в цьому
законi не оговоренi. В лiтературi з цього приводу робиться висно-
вок, що субукт права оперативного управлiння також володiу, ко-
ристууться i розпоряджауться майном, що йому належить, але тiльки
за призначенням i цiлями фiнансування. Найбiльше обмеженi його
правомочностi в розпорядженнi таким майном — у нього нема права
нi продавати, нi обмiнювати, нi здiйснювати iншi дiє без згоди влас-
ника — держави в особi уповноважених нею органiв2.
В юридичнiй лiтературi висловлена думка, що ст. 38 Закону Украєни «Про
власнiсть» не узгоджууться зi ст. 18 Закону Украєни «Про пiдприумства в Украєнi»,
в якiй зазначено, що у випадках, передбачених статутом пiдприумства, частина чи-
стого прибутку може передаватись у власнiсть членiв або всього трудового колек-
тиву пiдприумства. Якщо у першому випадку закон закрiплюу обовязок державно-
го пiдприумства передавати частину прибутку у власнiсть членiв трудового колек-
тиву, то у другому вона передау лише право (можливiсть) такоє передачi (див.: Спра-
вочник предпринимателя. К., 1992. Ст. 72-73). З таким твердженням не можна по-
годитись. Адже в ст. 38 Закону Украєни «Про власнiсть» йдеться про державнi
пiдприумства, а в законi «Про пiдприумства в Украєнi» — про будь-якi пiдприумства.
2 Див.: Спасибо И. Научно-практический комментарий Закона Украины «О
собственности». X., 1996. С. 70.
55
З прийняттям Закону
стау очевидним, що передбачена
законом необхiднiсть одержання дозволу на розпорядження май-
ном — це не обмеження цiує правомочностi, а вiдсутнiсть єє. Даю-
чи дозвiл на вiдчуження державного майна, орган, що здiйснюу
управлiння ним, делегуу в кожному конкретному випадку свою
правомочнiсть на розпорядження цим майном казенному пiдприум-
ству чи державнiй установi.
Пiд визначення правового режиму державноє i комунальноє продолжение
--PAGE_BREAK--
власностi пiдпадау i порядок передачi обуктiв права державноє
власностi в комунальну власнiсть i навпаки. Основнi його засади
передбаченi Законом Украєни вiд 3 березня 1998 року
дачу обуктiв права державноє та комунальноє власностi>2.
Вiн регулюу вiдносини, повязанi з передачею обуктiв права дер-
жавноє власностi в комунальну власнiсть територiальних громад, сiл,
селищ, мiст або в єхню спiльну власнiсть, а також обуктiв права ко-
мунальноє власностi в державну. Така передача здiйснюуться без-
оплатно щодо цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств, установ,
органiзацiй, єхнiх структурних пiдроздiлiв; нерухомого майна (будi-
вель, споруд, в тому числi обуктiв незавершеного будiвництва, при-
мiщень); iншого окремого iндивiдуально визначеного майна пiдпри-
умств; акцiй (часток, паєв), що належать державi або субуктам пра-
ва комунальноє власностi в майнi господарських товариств.
Пiд передачею цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств ма-
ють на увазi передачу всiх активiв i пасивiв пiдприумств, єхнiх
лiмiтiв, фондiв, планiв фiнансово-господарськоє дiяльностi тощо,
а обуктiв незавершеного будiвництва- з проектно-кошторисною
документацiую.
Обукти житлового фонду та соцiально-культурного призна-
чення передаються разом з майном пiдприумств, що обслуговува-
ли цi обукти, в тому числi основними фондами, ремонтно-будi-
вельними базами, майстернями, транспортними засобами, приби-
ральною технiкою, в частинi, що визначауться комiсiую з питань
передачi обуктiв.
До складу комiсiє входять представники органiв, уповноваже-
них управляти державним майном, мiсцевих органiв виконавчоє
Делегування прав — передача юридичне правомочним субуктом права ви-
рiшення окремих питань своує компетенцiє iншому субукту на певний чи обмеже-
ний строк (див.: Юридический справочник предпринимателя. К., 1992. С. 565).
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1998. № 34. Ст. 228.
56
влади, самоврядних органiзацiй, фiнансових органiв, пiдприумств,
трудових колективiв пiдприумств, майно яких пiдлягау передачi.
У разi передачi обуктiв, закрiплених за самоврядною органi-
зацiую, або обуктiв, щодо яких прийнято рiшення про привати-
зацiю орендованого майна, акцiй (часток, паєв), якi належать дер-
жавi або субуктам права комунальноє власностi в майнi госпо-
дарських товариств, до складу комiсiє з питань передачi обуктiв
включаються представники, вiдповiдно, самоврядноє органiзацiє
або державного органу приватизацiє.
Передача обуктiв з державноє в комунальну власнiсть здiй-
снюуться за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв — щодо пiдприумств,
нерухомого майна, акцiй (часток, паєв), якi належать державi в
майнi господарських товариств; органiв, уповноважених управляти
державним майном, самоврядних органiзацiй за погодженням з
Мiнiстерством економiки. Мiнiстерством фiнансiв та Фондом дер-
жавного майна — щодо окремого iндивiдуально визначеного май-
на пiдприумств (крiм нерухомого).
Передача обуктiв з державноє в комунальну власнiсть територi-
альних громад сiл, селищ, мiст здiйснюуться за наявностi згоди вiдпо-
вiдних рад, якщо iнше не передбачене законом, а в спiльну власнiсть
територiальних громад зазначених населених пунктiв — за наявностi
згоди районних i обласних рад, якщо iнше не передбачене законом.
З комунальноє в державну власнiсть передача об уктiв здiйсню-
уться за рiшенням сiльських, селищних, мiських рад — щодо обук-
тiв права комунальноє власностi вiдповiдних територiальних громад,
а щодо обуктiв права спiльноє власностi цих громад — за рiшен-
ням районних, обласних рад, в управлiннi яких вони перебувають.
Як уже було зазначено, передачу обуктiв здiйснюу комiсiя, яка
утворюуться виконавчим комiтетом вiдповiдноє сiльськоє, селищ-
ноє, мiськоє ради — у разi передачi обуктiв у комунальну власнiсть
територiальних громад цих населених пунктiв; вiдповiдною район-
ною, обласною радою або уповноваженим нею органом — при
передачi обуктiв у спiльну власнiсть територiальних громад сiл,
селищ, мiст; органом, уповноваженим управляти державним май-
ном, — у разi передачi обуктiв у державну власнiсть.
Передача оформляуться актом приймання-здавання, який пiд-
писууться головою i членами комiсiє. З моменту пiдпису виникау
право власностi набувача.
Вiдповiдно до Закону Украєни
жавноє та комунальноє власностi> Кабiнетом Мiнiстрiв, постановою
57
вiд 21 вересня 1998 року затверджено Положення про порядок пе-
редачi обуктiв права державноє власностi, яке визначило порядок
безоплатноє передачi обуктiв права державноє власностi iз сфери
управлiння мiнiстерств, iнших центральних та мiсцевих органiв
виконавчоє влади, Ради мiнiстрiв Автономноє Республiки Крим,
Фонду державного майна, обуднань пiдприумств, яким делеговано
функцiє з управлiння майном пiдприумств i органiзацiй, заснованих
на державнiй власностi, Нацiональноє академiє наук, iнших анало-
гiчних самоврядних органiзацiй, яким передано в користування дер-
жавне майно, до сфери управлiння iнших органiв, уповноважених
управляти державним майном, або самоврядних органiзацiй.
Передача обуктiв права державноє власностi здiйснюуться:
щодо цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств, установ,
органiзацiй, єхнiх структурних пiдроздiлiв, акцiй (часток, паєв), якi
належать державi в майнi господарських товариств, — за рiшен-
ням Кабiнету Мiнiстрiв;
щодо нерухомого майна (будiвель, споруд, у тому числi обук-
тiв незавершеного будiвництва, а також нежитлових примiщень
пiсля єх видiлення в окрему облiкову одиницю); iншого окремого
iндивiдуально визначеного майна пiдприумств (крiм нерухомого)
— за рiшенням органiв, уповноважених управляти державним май-
ном, або самоврядних органiзацiй за погодженням з Мiнекономi-
ки, Мiнфiном i Фондом державного майна;
щодо державного майна, яке не увiйшло до статутного фонду продолжение
--PAGE_BREAK--
господарських товариств, створених у процесi приватизацiє та кор-
поратизацiє, — за рiшенням засновника господарського товариства
та органу, уповноваженого управляти державним майном, який
приймау майно, за погодженням з Мiнекономiки, Мiнфiном i Фон-
дом державного майна;
щодо цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств, установ,
органiзацiй, єхнiх пiдроздiлiв у звязку з прийняттям рiшення про
єхню приватизацiю — за рiшенням органiв, уповноважених управ-
ляти державним майном, самоврядних органiзацiй та Фонду дер-
жавного майна.
Якщо обукт права державноє власностi передауться вiд одного
пiдприумства до iншого, що належить до сфери управлiння одно-
го органу, уповноваженого управляти державним майном, або са-
моврядноє органiзацiє, то передача здiйснюуться на пiдставi рiшен-
ня цього органу або самоврядноє органiзацiє.
58
Органи, до сфери управлiння яких передано обукт державноє
власностi, зобовязанi повiдомити про таку передачу органи дер-
жавноє статистики i державноє податковоє служби, фiнансовi орга-
ни, а стосовно обуктiв, передача яких вiдбувалася на пiдставi рi-
шень Кабiнету Мiнiстрiв, — ще й Мiнiстерство економiки, своєм
наказом закрiпити нерухоме та iнше окреме iндивiдуально визна-
чене майно за вiдповiдним пiдприумством (органiзацiую) на правi
повного господарського вiдання (оперативного управлiння).
Зазначеною постановою Кабiнету Мiнiстрiв затверджено та-
кож Порядок подання та розгляду пропозицiй щодо передачi обук-
тiв з комунальноє в державну власнiсть та утворення i роботи комi-
сiє з питань передачi обуктiв у державну власнiсть.
Майно, яке використовууться для здiйснення господарськоє
дiяльностi, може належати пiдприумству на правi колективноє влас-
ностi. Субуктами такоє власностi, згiдно зi ст. 20 Закону Украєни
, у колективнi пiдприумства, кооперативи, акцiо-
нернi та iншi господарськi товариства, господарськi обуднання.
В теоретичному планi таке визначення цiує форми власностi
викликау сумнiв. Термiн визначау спосiб виникнення
субуктiв власностi — колективнi утворення. Щодо форми влас-
ностi, то вона у приватною, але в цьому випадку не iндивiдуаль-
ною, а спiльною. Остання може бути спiльною частковою (влас-
нiсть трудового колективу, господарських товариств) i спiльною
сумiсною (кооператив). Таке твердження випливау зi змiсту ст. 17
Закону Украєни .
Майно, придбане громадянами, якi обудналися для спiльноє
дiяльностi, у єхньою спiльною частковою власнiстю, якщо iнше не
встановлене письмовою угодою мiж ними.
Тому правовий режим майна в цьому разi не вiдрiзняуться вiд
правомочностей приватного власника.
Конституцiя Украєни визначау право людини на приватну
власнiсть як непорушне. Це значить, що приватна власнiсть ле-
галiзувалася. iснування такоє власностi не визнавалося союзним
законодавством, а особиста власнiсть, за цим законодавством,
мала споживче призначення. Чинний Закон Украєни
нiсть> передбачау, що обуктом права приватноє власностi у май-
но як споживчого, так i виробничого призначення, i це вiдкри-
вау приватному власнику простiр для здiйснення господарськоє
i пiдприумницькоє дiяльностi. Приватна власнiсть може бути iнди-
, вiдуальною i колективною (а точнiше — спiльною). Так i слiд
59
було, мабуть, визначити в законодавствi. А що ж сталося з влас-
нiстю iндивiдуальноюi Свого часу законодавець внiс змiни до
Закону , за якими iндивiдуальна форма власностi
була вилучена з нього, але вiн не зробив цього стосовно пiдпри-
умств вiдповiдного виду, що передбачалося первiсною редакцiую
Закону . Таким чином, iндивiдуаль-
ноє форми власностi позбулися, а iндивiдуальне пiдприумство
продовжувало iснувати в законi ще протягом кiлькох рокiв.
За первiсним текстом Закону (ст. 2) iндивiдуальним у пiдприум-
ство, яке засновууться на особистiй власностi фiзичноє особи i
винятково єє працi. Оскiльки, згiдно зi ст. 1 цього ж Закону, пiдприум-
ство у юридичною особою, то фiзична особа-власник майна ста-
ла, як уже зазначалося, юридичною особою. Така сумнiвна конст-
рукцiя по-рiзному сприймалася рiзними авторами. Дехто називав
єє 2. Автори коментарю до закону
констатують, що на практицi цей вид
пiдприумств не набув великого поширення. Громадянам невигiдно
створювати пiдприумства i платити податки у статусi юридичноє
особи, коли можна зареуструватися як пiдприумцю, не стаючи юри-
дичною особою. При цьому пiдприумець мау право залучити до
роботи найманих працiвникiв3.
Були висловленi й iншi думки про iндивiдуальне пiдприумство.
А. А. Попов вважау, що таке пiдприумство — свого роду iндивiд,
який власною працею здiйснюу дiяльнiсть у пiдприумствi — субук-
тi пiдприумницькоє дiяльностi, власником якого вiн у4. Але ж субукт
пiдприумницькоє дiяльностi — це i у iндивiд, який водночас вис-
тупау i власником цього субукта.
Висловлювалися такi мiркування на користь iндивiдуального
пiдприумства. Як юридична особа пiдприумство-iндивiд несе вiд-
повiдальнiсть у межах вiдокремленого майна (ст. 23 ЦК). На вiд-
мiну вiд юридичних осiб фiзична особа як субукт пiдприумниць-
коє дiяльностi (пiдприумець без створення юридичноє особи) не
мау вiдокремленого майна i вiдповiдау за свою господарську дiяль-
нiсть усiм своєм майном5.
До прийняття 4 лютого 1998 року згаданого вище Закону «Про внесення
чмiн до Закону Украєни „Про пiдприумства в Украєнi“.
2 Див. Пшипенко А. Я» Щербина В. С. Згадувана праця. С. 56.
Див. Спасибо И. В., Глушко И. И. Згадувана праця. С. 8.
4 Див. Попов А. А. Згадувана праця. С. 32.
5 Див. Попов А. А. Згадувана праця. С. 33.
60 продолжение
--PAGE_BREAK--
Але ж у ст. 23 ЦК йдеться про вiдокремленiсть майна юридич-
них осiб вiд майна iнших юридичних i фiзичних осiб та держави,
а не про вiдокремленiсть однiує частини єхнього майна вiд iншоє
частини. Така вiдокремленiсть досягауться правом власностi. Для
права повного господарського вiдання показником вiдокремле-
ностi у наявнiсть самостiйного балансу. Окрiм того, ЦК визначау
юридичну особу як органiзацiю, а фiзична особа не у органiзацiую.
Та закон дiяв. i за оперативними даними в Украєнi в 1997 роцi
працювало 900 тисяч iндивiдуальних пiдприумств (за неофiцiйни-
ми даними тих, що працювали в , налiчувалося близько трьох
мiльйонiв).
То чи ж можна вважати положення закону досконалими, якщо
вiд них ховаються в i Зараз законодавець схаменувся i усу-
нув цей недолiк. Проте це хибне положення було чинним протя-
гом кiлькох рокiв.
Прообразом iндивiдуального пiдприумства, як зазначалося в
лiтературi, були кустарнi i народнi промисли, iндивiдуальна тру-
дова дiяльнiсть, праця у сферi мистецтва i т. iн., якi з уведенням
закону набули правовоє легалiзацiє2. Зно-
ву виникау питання: а до прийняття цього закону iндивiдуальна
трудова дiяльнiсть не була легалiзованоюi
Ще й зараз Закон Украєни вiд 1 березня 1991 року
нятiсть населення>3 до категорiє зайнятих громадян вiдносить не
тiльки тих, хто працюу за наймом, а й тих, якi самостiйно забез-
печують себе роботою, включаючи пiдприумцiв i зайнятих iндив-
iдуальною трудовою, а також творчою дiяльнiстю.
Отож, пiдприумцi — це лише частина фiзичних осiб, якi са-
мостiйно забезпечують себе роботою (пiдприумцем може бути да-
леко не кожен громадянин, але легалiзованими у тiльки вони). За-
кону про iндивiдуальну трудову дiяльнiсть немау. Така дiяльнiсть
не урегульована i Кодексом законiв про працю Украєни, згiдно з
яким працею вважауться лише наймана праця.
Отже наше законодавство про працю, як бачимо, не узгод-
жууться з Конституцiую та Загальною декларацiую прав людини,
прийнятою Генеральною асамблеую ООН 50 рокiв тому.
Тож гадаумо, що при виконаннi заходiв щодо забезпечення по-
слiдовностi та стабiльностi нормативно-правового регулювання
Пiдприумцiв кличуть виходити з «тiнi»// Уряд. курур. 1998. 21 лют.
2 Юридический справочник предпринимателя. К., 1992. С. 24.
3 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 14. Ст. 170.
61
пiдприумницькоє дiяльностi, про якi йдеться в Указi Президента
Украєни вiд 3 лютого 1998 року, слiд було б усунути i зазначену
непослiдовнiсть, зокрема стосовно колишнiх iндивiдуальних пiд-
приумств, а зараз iндивiдуальних пiдприумцiв, i визнати єх тими,
ким вони у насправдi, — особами, котрi займаються iндивiдуаль-
ною трудовою дiяльнiстю. Бо яке ж то пiдприумництво, коли воно
здiйснюуться однiую особоюi
3. Склад майна промислових
та iнших пiдприумств
Эа цiльовим призначенням i правовим режимом май-
но, що використовууться в процесi господарськоє дiяльностi, по-
дiляуться на основнi фонди i обiговi кошти, а також iншi цiнностi
(спецiальнi фонди, грошовi кошти), вартiсть яких вiдбивауться на
самостiйному балансi пiдприумства (ст. 10 Закону
ства в Украєнi>). Залежно вiд цiльового призначення розрiзняють
основнi виробничi фонди i фонди невиробничого (соцiального)
призначення. На такi ж рiзновиди подiляються i обiговi кошти.
Правовий режим майна залежить як вiд форм власностi, так i вiд
призначення майна у виробництвi, реалiзацiє продукцiє або вико-
ристання в невиробничiй (соцiальнiй) сферi.
Основнi виробничi фонди — це засоби працi, тобто товарно-
матерiальнi цiнностi, що використовуються в процесi працi про-
тягом кiлькох виробничих циклiв i зберiгають при цьому натураль-
ну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартiсть
на виготовлену продукцiю. До основних виробничих фондiв нале-
жать будови i споруди, передавальнi пристроє, верстати, машини,
обладнання, транспортнi засоби та деякi iншi матерiальнi цiнностi.
Основнi невиробничi фонди — це житловi будинки, що нале-
жать пiдприумствам, санаторiє, пансiонати, лiкувальнi заклади та
iншi обукти соцiально-культурного призначення.
До обiгових виробничих фондiв належать предмети працi, якi
повнiстю споживаються в кожному виробничому циклi, змiнюю-
чи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, i повнiстю
переносять свою вартiсть на вироблену продукцiю (сировина, ма-
терiали, напiвфабрикати i т. iн.).
Див.: Указ Президента Украєни вiд 3 лютого 1998 р. «Про усунення обмежень,
що стримують розвиток пiдприумницькоє дiяльностi» // Уряд. курур. 1998. 7 лют.
62
Основнi i обiговi кошти, вираженi в грошовiй формi, якi на-
лежать пiдприумству на правi власностi чи закрiпленi за ним на
правi повного господарського вiдання або на правi оперативного
управлiння, а також орендованi, створюють статутний фонд пiд-
приумства. У складi виробничих коштiв (власних i позичкових)
розрiзняють виробничi запаси i незавершене виробництво, товар-
ну частину виробленоє продукцiє, що пiдлягау реалiзацiє за дого-
ворами. Готова продукцiя разом з грошовими коштами становить
так званий фонд обертання. Вироблена пiдприумством продукцiя,
необхiдна для внутрiшнього споживання в процесi виробництва,
не у готовою продукцiую, оскiльки вона не реалiзууться спожива-
чам. Вона може бути вiднесена до незавершеного виробництва або
ж до виробничих запасiв.
Чим же рiзниться мiж собою правовий режим окремих видiв
майна пiдприумстваi Якщо вiдносно основних i обiгових фондiв
пiдприумство використовуу в основному своє правомочностi воло-
дiння i користування, то вiдносно готовоє продукцiє воно викорис-
товуу правомочнiсть розпорядження. Слiд сказати, що в умовах пе-
реходу до ринку рiзниця в правовому режимi окремих видiв майна, продолжение
--PAGE_BREAK--
що належить пiдприумству, стау менш виразною, нiж це було за
жорсткоє централiзованоє плановоє економiки. Скажiмо, основнi
виробничi фонди вже не у тим недоторканним обуктом, вiдносно
якого державне пiдприумство не мало правомочностей розпоряд-
ження, за винятком реалiзацiє непотрiбного для пiдприумства май-
на (що ним не використовувалося), i то тiльки за умови, коли ви-
щий орган або орган матерiально-технiчного постачання вiдмо-
виться вiд його розподiлу. На цi фонди не поширювалися правила
про стягнення заборгованостi з майна боржника.
Згiдно ж iз чинним законодавством пiдприумство, якщо iнше
не передбачено законом та його статутом, мау право продавати i
передавати iншим пiдприумствам, органiзацiям, установам, об-
мiнювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове ко-
ристування або давати в борг будiвлi, споруди, обладнання, транс-
портнi засоби, iнвентар, сировину та iншi матерiальнi цiнностi, що
йому належать, а також списувати єх з балансу (п. 5 ст. 10 Закону
). Головне ж призначення основних
виробничих фондiв — використання єх у сферi виробництва. Че-
рез те вони, як правило, закрiплюються за внутрiшнiми структур-
ними пiдроздiлами пiдприумства. Цi пiдроздiли i використовують
єх для виготовлення продукцiє, виконання робiт або ж надання
63
послуг вiдповiдно до виробничих i фiнансових планiв, якi склада-
ють на пiдставi укладених господарських договорiв.
На вiдмiну вiд основних обiговi фонди не закрiплюються за ви-
робничими пiдроздiлами. Реалiзацiя продукцiє здiйснюуться пере-
важно пiдприумством. В умовах переходу до ринку найдоцiльнi-
шим у передача цих функцiй спецiалiзованим пiдроздiлам.
Вiдносно поняття та структури обiгових коштiв у лiтературi
iснують рiзнi трактовки, проте слiд, напевно, виходити з того, що
категорiя обiгових коштiв у вираженням рiзних фаз удиного про-
цесу розширеного виробництва. З огляду на це обiговi виробничi
фонди i фонди обертання в процесi свого кругообiгу безперервно
мiняються мiсцями, послiдовно проходячи як стадiю виробницт-
ва, так i стадiю обертання, i вiдповiдно виступають то у грошовiй,
то у виробничiй, то в товарнiй формi.
Таким чином, обiговi кошти, вкладенi в запаси сировини, ма-
терiалiв, незавершеного виробництва, готовоє продукцiє або пере-
буваючи на банкiвському рахунку чи в касi пiдприумства, пiдпо-
рядковуються правовому режиму вiдповiдно до обiгових фондiв
або фондiв обертання залежно вiд стадiє кругообiгу, в якому вони
на цей час знаходяться.
У союзному законi
. 1987 року до спецiальних фондiв були вiднесенi фонд розвитку ви-
| робництва, науки i технiки; фонд соцiального розвитку i фонд за-
охочення (фонди економiчного стимулювання); ремонтний, фонд
ширужитку i т. iн. У нормативних актах i лiтературi останнього часу
| застосовуються термiни i
| ня>. Подiл майна на такi фонди мау на метi регулювання процесу
| спрямування коштiв пiдприумства на цi основнi напрямки витрат.
( До фонду накопичення на рiвнi пiдприумства вiдносять части-
| ну створеноє вартостi, яка спрямовууться на розширення виробниц-
Г тва. До нього направляють вiдрахування вiд чистого прибутку (до-
; ходу), як правило, на збiльшення основних i обiгових фондiв, ство-
| рення й поповнення резервного фонду тощо.
Фонд споживання — це частина вартостi, створеноє на рiвнi
пiдприумства, яка використовууться для задоволення матерiальних
i соцiальних потреб працiвникiв.
i 3 метою зручностi при вирiшеннi питань розподiлу прибутку
|i вибору основних напрямкiв його використання (особливо на ве-
Виких пiдприумствах) кошти цих фондiв пiдроздiляються на ок-
ремi фонди вужчого призначення. Так, у складi фонду накопичен-
64
ня на пiдприумствi можуть створюватися фонд розвитку виробниц-
тва, науки i технiки, iншi фонди. А в складi фонду споживання -
фонд оплати працi i матерiального заохочення. У Законi
приумства в Украєнi> слiд було б, наприклад, визначити перелiк
фондiв, що мають створюватися на державних пiдприумствах i
можуть формуватись на пiдприумствах iнших форм власностi. Тодi
не було б необхiдностi втручання держави в питання розподiлу
прибутку за згаданими напрямками використання.
Цей обовязок Закон
щодо казенних пiдприумств покла-
дау на вiдповiднi мiнiстерства або iншi центральнi органи вико-
навчоє влади, якi мають визначити порядок використання чистого
прибутку казенних пiдприумств шляхом встановлення обовязко-
вих нормативiв його розподiлу. Звичайно, нормативи розподiлу
прибутку мають визначати мiнiстерства або iншi органи виконав-
чоє влади, але приблизний перелiк фондiв, якi при цьому форму-
ються, на нашу думку, доцiльно визначити в законi2.
Колективнi пiдприумства мають пайовий фонд майна членiв
пiдприумства. До нього включауться вартiсть основних виробни-
чих i оборотних фондiв, створених за рахунок дiяльностi пiдприум-
ства, цiннi папери, акцiє, грошовi кошти i вiдповiдна частка вiд
участi в дiяльностi iнших пiдприумств i органiзацiй.
Право членiв пiдприумства на пайовий фонд майна залежить
вiд єхнього трудового внеску. Члену пiдприумства щорiчно нара-
ховууться частина прибутку залежно вiд частки в пайовому фондi,
яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано на збiль-
шення частки в пайовому фондi.
Пай у власнiстю члена пiдприумства. Право розпоряджатися,
своєм паум на власний розсуд член пiдприумства набувау пiсля при-]
пинення членства в пiдприумствi. Пай може успадковуватися вiд-
Див., напр.: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 11 вересня 1995 р.
«Про затвердження порядку визначення сум, якi вносяться до бюджету у звязку з
перевищенням фонду споживання».
1 Спробою в цьому напрямку можна вважати Декрет Кабiнету Мiнiстрiв Укра- продолжение
--PAGE_BREAK--
єни вiд 10 травня 1993 р. «Про порядок використання прибутку державних
пiдприумств, установ i органiзацiй». Згiдно з цим нормативним актом державнi
пiдприумства пiсля сплати обовязкових платежiв проводять вiдрахування вiд при-
бутку, що залишауться в єхньому розпорядженнi, на технiчне переобладнання ви-
робництва, освоуння нових технологiй, здiйснення природоохоронних заходiв i
нового будiвництва за нормативами (в розмiрах не менше ЗО i не бiльше 80 вiдсоткiв),
встановленими органами, якi виконують функцiє управлiння майном, що перебувау
в державнiй власностi.
65
повiдно до законодавства та статуту пiдприумства. У разi виходу
з пiдприумства громадянинмау право на пай натурою, грiшми або
цiнними паперами.
4. Оренда засобiв виробництва
та iншого майна. Лiзинг.
Правова регламентацiя
Одним iз способiв використання майна для здiйснен-
ня господарськоє дiяльностi законодавством передбачауться його
передача в тимчасове користування шляхом укладення договору
оренди.
Поговiр оренди у одним iз рiзновидiв договору майнового най-
му. Вiдмiннiсть цього договору вiд iнших видiв майнового найму
полягау в тому, що при наймi наймач мау право лише користува-
тися майном, а при орендi — ще й здобувати i споживати наслiдки
працi вiд орендованого майна.
Ця вiдмiннiсть досить суттува в господарських вiдносинах. При
цьому обуктом оренди у таке майно, яке за своую природою може
бути використане для одержання наслiдкiв працi або прибутку.
У наш час договiр оренди в господарських вiдносинах засто-
совууться щодо державного та комунального майна. Чинним у За-
кон Украєни вiд 10 квiтня 1992 року
комунального майна> (в редакцiє вiд 14 березня 1995 року з наступ-
ними змiнами й доповненнями). У первiсному виглядi вiн мав на-
зву Закон
зацiй> i нагадував законодавство перших рокiв радянськоє влади,
коли державнi пiдприумства теж здавали в оренду з метою залу-
чення приватного капiталу для вiдновлення державного майна i до-
ведення його до належного господарського рiвня2. Але мета оренди
в наш час суттуво змiнилася. При прийняттi зазначеного закону
вона визначалася як забезпечення пiдвищення ефективностi вико-
ристання майна державних пiдприумств, органiзацiй шляхом пе-
редачi його в оренду фiзичним та юридичним особам, створення
передумови для можливоє приватизацiє цього майна. i це при пе-
реходi економiки Украєни на ринковi рейки цiлком зрозумiло.
Див.: Советское хозяйственное право. М.-Л., 1926. С. 14.
2 Див.: Там само. С. 43.
З ii-юо
66
Що ж до поняття договору оренди, то воно, по сутi, залишауться
таким, як i було.
засноване на договорi строкове платне користування майном, не-
обхiдним орендаревi для здiйснення пiдприумницькоє та iншоє
дiяльностi> (ст. 2).
Обуктами оренди за цим Законом у:
цiлiснi майновi комплекси державних пiдприумств, єх струк-
турних пiдроздiлiв (фiлiй, цехiв, дiльниць). Цiлiсним майновим
комплексом у господарський обукт з завершеним циклом вироб-
ництва продукцiє (робiт, послуг), з наданою йому земельною дiлян-
кою, на якiй вiн розмiщений, автономними iнженерними комунi-
кацiями, системою енергопостачання. У разi видiлення цiлiсного
майнового комплексу пiдроздiлу пiдприумства складауться розпо-
дiльний баланс. Грошовi кошти та цiннi папери з урахуванням де-
бiторськоє та кредиторськоє заборгованостi орендодавець надау
орендаревi на умовах кредиту з ставкою рефiнансування Нацiо-
нального банку Украєни, а iншi оборотнi матерiальнi засоби вику-
повуються орендарем;
нерухоме майно (будiвлi, споруди, примiщення);
iнше окреме iндивiдуально визначене майно державних пiд-
приумств.
Не можуть здаватися в оренду цiлiснi майновi комплекси тих
державних пiдприумств, що здiйснюють таку дiяльнiсть, яку, за за-
конодавством, можуть здiйснювати тiльки державнi пiдприумства.
Це дiяльнiсть, повязана з оборотом наркотичним та психотропних
речовин, виготовленням i реалiзацiую вiйськовоє зброє та боуприпасiв
до неє, вибухiвки, видобутком янтарю, охороною окремих особливо
важливих обуктiв державноє власностi (ст. 4 Закону Украєни
пiдприумництво>). Перелiк державних пiдприумств, майновi ком-
плекси яких не можуть бути обуктами оренди, не у вичерпним. За-
конодавчими актами Украєни вiн може бути доповнений (п. З ст. 4
Закону ),
Орендодавцями в цьому договорi виступають:
Фонд державного майна Украєни, його регiональнi вiддiлен-
ня та представництва — щодо цiлiсних майнових комплексiв пiд-
приумств, єхнiх структурних пiдроздiлiв та нерухомого майна, яке
у державною власнiстю;
органи, уповноваженi Верховною Радою Автономноє Республi-,
ки Крим та органами мiсцевого самоврядування управляти майноє
— щодо цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств, єх структурнi
67
пiдроздiлiв та нерухомого майна, яке вiдповiдно належить Авто-
номнiй Республiцi Крим або перебувау в комунальнiй власностi;
пiдприумства — щодо окремого iндивiдуально визначеного
майна, а з дозволу орендодавцiв, зазначених вище, — також щодо
цiлiсних майнових комплексiв структурних пiдроздiлiв та нерухо-
мого майна.
Наведене визначення законом орендодавцiв за договором орен-
ди державного та комунального майна викликау подив стосовно
пiдприумств, якi можуть виступати орендодавцями цiлiсних май-
нових комплексiв з дозволу Фонду державного майна, його регiо-
нальних вiддiлень i представництв та органiв, уповноважених Вер-
ховною Радою Автономноє Республiки Крим та органами мiсце- продолжение
--PAGE_BREAK--
вого самоврядування управляти майном.
Воно означау, що пiдприумство може бути орендодавцем лише
з дозволу, i це право йому делегууться в кожному конкретному випад-
ку. Внаслiдок делегування прав у уповноваженого субукта виникау
так звана делегована компетенцiя. Делегування прав не призводить
до єх вiдчуження iз обсягу компетенцiє делегуючого субукта. Воно
означау лише встановлення мiри можливоє участi уповноваженого
субукта в реалiзацiє вiдповiдних прав, якi делегуючий субукт може
в будь-який час взяти на свiй безпосереднiй розгляд.
На жаль, законодавство не дау офiцiйного тлумачення термi-
на , що застосовууться в ньому. i на практицi це викликау
певнi труднощi, скажiмо, тодi, коли проводиться реорганiзацiя де-
легуючого субукта, його права i обовязки переходять до право-
наступника.
А як бути з тими правами, якi делегованii
Ось приклад. За дозволом Харкiвського обласного Фонду ко-
мунального майна, який водночас був органом, уповноваженим
управляти комунальним майном, обласним виробничим обуднанням
12 червня 1994 року був укладений
договiр оренди цiлiсного майнового комплексу з органiзацiую
1 орендарiв пiдприумства
| промвузла>. Цього ж року Фонд обласного комунального майна був
| реорганiзований, а його функцiє переданi до регiонального вiд-
| дiлення Фонду державного майна в Харкiвськiй областi. У звяз-
| ку з закiнченням строку договору виникло питання: чи може бути
| цей договiр пролонгований iз встановленням нового строку для тих
Див.: Юридический справочник предпринимателя. К., 1992; С. 565.
68
же сторiн, тобто чи може при цьому i в подальшому виступати як
орендодавець обуднання i Чи треба
вважати, що з закiнченням строку договору його повноваження за-
кiнчилися i що орендарю пiсля цього слiд звертатися до регiональ-
ного вiддiлення Фонду державного майна i укладати з ним договiрi
В останньому випадку орендар не втрачау права на продовження
договору оренди на новий строк, якщо вiн належним чином вико-
нував своє обовязки. Таке його право передбачене ст. 17 Закону
.
З огляду на це напрошууться удиний висновок: функцiє орен-
додавця в цьому договорi з часу реорганiзацiє Фонду комунально-
го майна перейшли до регiонального вiддiлення Фонду державного
майна. Однак на практицi такий висновок не сприймауться i це
призводить до порушення прав орендарiв.
Орендарями, згiдно з Законом, можуть бути господарськi То-
вариства, створенi членами трудового колективу державного пiд-
приумства, його пiдроздiлу, iншi юридичнi особи та громадяни
Украєни, фiзичнi та юридичнi особи iноземних держав, мiжнароднi
органiзацiє та особи без громадянства.
Фiзична особа, яка хоче укласти договiр оренди державного
майна, до його укладення, за Законом, зобовязана зареуструвати-
ся як субукт пiдприумницькоє дiяльностi. В лiтературi з цього при-
воду висловлена така думка: незрозумiле, навiщо проходити всю
процедуру державноє реустрацiє як пiдприумцю громадяниновi,
який не збирауться використовувати орендоване майно для цiлей,
повязаних з одержанням прибутку, а хоче лише отримати його в
оренду, наприклад для створення дитячого будинку сiмейного типу.
Отож, вважау автор, зазначене положення закону можна розцiню-
вати тiльки як юридичний нонсенс.
Проте з цим твердженням не можна погодитися. Воно повяза- i
не з помилковим тлумаченням ст. 2 цього Закону, згiдно з якою, як;;
уже зазначалось, орендою у засноване на договорi строкове i плат- i
не володiння i користування майном, необхiдним орендаревi для
здiйснення пiдприумницькоє та iншоє дiяльностi. Пiд iншою дiяль-1
нiстю автор чомусь мау на увазi неприбуткову, тодi як договiр оренди ]
тим i вiдрiзняуться вiд договору майнового найму, що спрямований i
вiн на одержання орендарем прибутку чи ще якихось наслiдкiв працi
при експлуатацiє орендованого майна. iнша рiч, що до визначен-|
Див.: Половко С. Проблеми правового регулювання оренди державного май-|
на // Право Украєни. 1998. № 3. С. 53.
; 69
ня договору оренди слiд було додати слово . Тодi
стало б зрозумiло, що оренда необхiдна орендаревi для здiйснен-
ня пiдприумницькоє та iншоє господарськоє дiяльностi.
Договiр оренди вважауться укладеним з моменту досягнення
домовленостi з усiх iстотних умов i пiдписання сторонами тексту
договору. Це означау, що вiн у договором консенсуальним, тобто
таким, у якому права i обовязки сторiн виникають з моменту до-
сягнення ними згоди щодо всiх iстотних його умов.
iстотними умовами цього договору у обукт оренди (склад i
вартiсть майна), строк, на який укладений договiр, орендна пла-
та, порядок використання амортизацiйних вiдрахувань, вiдновлен-
ня орендованого майна та умови його повернення, виконання зо-
бовязань, вiдповiдальнiсть сторiн, страхування орендарем взятого
ним в оренду майна. За згодою сторiн у договорi оренди можуть
бути передбаченi й iншi умови.
З приводу порядку використання амортизацiйних вiдрахувань
у лiтературi слушно зауважууться, що немау сенсу цю умову вклю-
чати в договiр оренди як iстотну. Адже в ст. 23 цього ж Закону
мiститься iмперативна норма, яка визначау, що амортизацiйнi вiд-
рахування на орендоване майно залишаються в розпорядженнi
орендаря i використовуються на вiдновлення орендованих основ-
них фондiв. Цей порядок використання амортизацiйних вiдраху-
вань не може змiнюватися угодою сторiн.
На практицi виникають i iншi питання, що обумовлюються не-
чiткiстю деяких положень цього Закону. Скажiмо, вiн визначау за-
гальне правило про те, що реорганiзацiя орендодавця не у пiдста-
вою до змiни умов чи розiрвання договору. Це зрозумiло за умови,
коли орендодавцем у Фонд державного майна чи його регiональне продолжение
--PAGE_BREAK--
вiддiлення або представництво. А якщо орендодавцем у пiдприум-
ство, що уклало договiр як орендодавецьi Тодi з його реорганi-
зацiую права орендодавця перейдуть до правонаступника. А що,
коли реорганiзууться Фонд комунального майна, як це вiдбулось
i у Харкiвськiй областii Чи може в цьому випадку пiдприумство, яке
одержало дозвiл Фонду комунального майна, укласти договiр орен-
ди на певний строк, пролонгувати йогоi Адже в Законi визначе-
но, що в разi вiдсутностi заяви однiує iз сторiн про припинення або
змiну договору пiсля закiнчення його строку вiн вважауться про-
I довженим на той самий термiн i на тих самих умовах, що були
Див.: Половко С. Згадувана праця. С. 53.
70
передбаченi договором. Чи для цього потрiбен дозвiл правонаступ
ника Фонду комунального майна, яким стало регiональне вiддiлен-
ня Фонду державного майнаi На цi запитання немау вiдповiдi в
Законi. Це свiдчить про те, що його треба удосконалювати.
Але удосконалення, звiсно, не повинне погiршувати умови до-
говору для орендарiв, як це сталося з єхнiм правом на викуп
обуктiв оренди. За первiсною редакцiую цього Закону орендар мав
право на укладення договору оренди з викупом орендованого май-
на не пiзнiше як через три роки вiд дня укладення договору орен-
ди, якщо орендоване майно не вiднесено до обуктiв, приватиза-
цiю яких забороненозаконодавчими актами Украєни. Нова ж ре-
дакцiя позбавила орендаря можливостi укласти договiр оренди з
викупом. Вiн тепер мау право на викуп орендованого майна вiдпо-
вiдно до чинного законодавства з питань приватизацiє, тобто нарiв-
нi з iншими покупцями, хоча в Законi вiд 19 лютого 1997 року
внесення змiн до Закону Украєни
жавних пiдприумств> йдеться про те, що одним з принципiв при-
ватизацiє у надання пiльг для придбання державного майна члена-
ми трудових колективiв пiдприумств, що приватизуються. В чому
ж тодi полягають цi пiльгиi
Доцiльнiсть надання орендарю права укладати договiр орен-
ди з наступним викупом вбачауться в тому, що за такоє умови вiн
буде зацiкавлений у найкращому виконаннi свого обовязку за до-
говором — сумлiнно використовувати та зберiгати орендоване
майно, запобiгати його пошкодженню, псуванню тощо з огляду на
те, що в перспективi це майно стане його власнiстю.
У наступних положеннях закону про оренду йдеться про пе-
редачу обукта оренди орендодавцем орендаревi, яка здiйснюуть-
ся в строки i на умовах, визначених у договорi. При цьому орен-
доване майно включауться до балансу пiдприумства-орендаря iз
зазначенням, що це майно у орендованим.
У звязку з цим звертау на себе увагу ст. 15 Закону Украєни вiд
10 квiтня 1992 року
на> (в редакцiє вiд 14 березня 1995 року)
разi оренди>, де сказано, що орендар стау правонаступником прав
та обовязкiв державного пiдприумства вiдповiдно до договору
оренди. То ж мова тут повинна йти про Правонаступництво в зо-
бовязаннях державного пiдприумства.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1995. № 15. Ст. 99; там само. № 31. Ст.
244; там само. 1998. № 18. Ст. 88.
71
У цьому Законi регламентууться розмiр орендноє плати i по-
рядок єє внесення орендарем. Останнiй мау єє вносити незалежно
вiд наслiдкiв господарськоє дiяльностi, але вона не повинна пере-
вищувати пяти вiдсоткiв вiд вартостi орендованого майна. Орен-
дна плата зараховууться на спецiальнi рахунки i використовууть-
ся для фiнансування капiтальних вкладень (ст. 19).
Прикiнцевi умови будь-якого договору — це умови про його
припинення. У Законi
майна> визначено, що договiр оренди припиняуться в разi закiн-
чення його строку, приватизацiє обукта оренди орендарем або за
його участю, банкрутства орендаря та загибелi обукта оренди.
Це зрозумiло, якщо обуктом оренди у окреме iндивiдуально виз-
начене майно чи цiлiсний майновий комплекс пiдроздiлу пiдприум-
ства, а орендодавцем — пiдприумство. А коли обукт оренди — це
цiлiсний майновий комплекс пiдприумства i орендодавець — регi-
ональне вiддiлення Фонду державного майна або орган, уповнова-
жений управляти комунальним майномi Тодi, оскiльки цi органи,
як правило, не здiйснюють господарськоє дiяльностi, зазначене май-
но, згiдно з п. З ст. 27 Закону
ного майна>, орендар за вказiвкою орендодавця зобовязаний пере-
дати обукт оренди вiдповiдному державному пiдприумству.
Це положення Закону, про що слушно зазначауться в лiтера-
турi, вельми непевне1.
У Розясненнi Президiє Вищого Арбiтражного суду вiд 7 груд-
ня 1995 року
з цього приводу зазначауться, що
згiдно зi ст. 14 Закону Украєни
на> пiсля передачi майна пiдприумства в оренду його дiяльнiсть
як державного пiдприумства припиняуться шляхом приуднання до
орендаря, а структурного пiдроздiлу — шляхом видiлення iз пiд-
приумства з наступним приуднанням до орендаря з дати видання
про це вiдповiдного наказу органу, уповноваженого управляти дер-
жавним майном. У свою чергу й орган управлiння орендаря прий-
мау рiшення про приуднання державного пiдприумства або його
структурного пiдроздiлу до орендаря.
Оскiльки дiяльнiсть пiдприумства, його структурного пiдроз-
дiлу як державних припиняуться, при вирiшеннi питання щодо
Див.: Спасибо И. В., Козаренко Е. В., Стешенко В. П. Научно-практический
комментарий Загона Украины «Об аренде государственного имущества». X., 1997.
С. 76.
72
юридичноє особи, яка мау право на позов про повернення майна
пiсля припинення договору оренди, слiд керуватися п. З ст. 27 За-
кону Украєни . Згiдно з цiую стат- продолжение
--PAGE_BREAK--
тею Закону орендар повинен передати орендоване майно вiдповi-
дному державному пiдприумству.
Але й воно не мiстить вiдповiдi на питання про те, як бути в
тому разi, коли майновий комплекс у базою для створення само-
стiйного пiдприумства.
Отож, незважаючи на те, що до Закону
ного та комунального майна> вже внесенi значнi змiни, треба було
б зробити в ньому i цi уточнення.
Багато спiльного з договором оренди мау договiр лiзингу. Пiд
лiзингом (англ. 1еа5iп) мають на увазi довгострокову оренду ма-
шин i обладнання, спосiб фiнансування iнвестицiй та активiзацiє
збуту. Вiн, давно вiдомий i широко використовуваний за кордонбм,
в Украєнi одержав визнання порiвняно недавно. Закон
був прийнятий 16 грудня 1997 року, але лiзингова дiяльнiсть у
вiтчизнянiй економiцi набула розвитку ще до його прийняття. Це
пояснюуться закладеними в нiй можливостями стати значним iм-
пульсом до технiчного переоснащення виробництва, що його так
потребуу наше народне господарство, до насичення ринку якiсни-
ми товарами.
Закон Украєни визначау його як пiдприумниць-
ку дiяльнiсть, яка спрямована на iнвестування власних чи залуче-
них фiнансових коштiв i полягау в наданнi лiзингодавцем у винят-
кове користування на визначений строк лiзинго одержувачу майна,
що у власнiстю лiзингодавця або набувауться ним у власнiсть за
дорученням i погодженням з лiзингоодержувачем у вiдповiдного
продавця майна, за умови сплати лiзингоодержувачем перiодичних
лiзингових платежiв. Лiзинговi вiдносини вiдбуваються на основi
лiзингового договору, що укладауться у формi багатосторонньоє
угоди за участю лiзингодавця, лiзингоодержувача, продавця обукта
лiзингу або двосторонньоє угоди мiж лiзингодавцем i лiзингоодер-
жувачем. Договiр мау бути укладений у письмовiй формi (ст. 6).
Суб уктами лiзингу виступають субукти пiдприумницькоє дiяль-
ностi: лiзингодавець (у тому числi банкiвська або небанкiвська
фiнансова установа), який передау в користування обукти лiзин-
гу за цим договором; лiзингоодержувач, який одержуу в користу-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1998. № 16. Ст. 68.
73
вання обукти лiзингу, та продавець лiзингового майна, що виго-
товляу його та продау.
Об уктом цього договору може бути будь-яке нерухоме i рухо-
ме майно, вiднесене до основних фондiв, — у тому числi продук-
цiя, вироблена державними пiдприумствами (машини, устаткуван-
ня, транспортнi засоби, обчислювальна та iнша технiка, системи те-
лекомунiкацiй тощо), — не заборонене до вiльного обiгу На ринку i
щодо якого немау обмежень про передачу його в лiзинг (оренду).
Зазначене майно, яке у в державнiй власностi, може бути обук-
том тiльки за погодженням з органом, що здiйснюу управлiння цим
майном у порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв Украєни.
Вiдповiднi органи названi зокрема Декретом Кабiнету Мiнiстрiв
Украєни вiд 15 грудня 1992 року
загальнодержавнiй власностi>.
Таким чином, договiр лiзингу мау спiльнi риси з договором
оренди, особливо тодi, коли його укладають як двосторонню угоду
мiж лiзингодавцем i лiзингоодержувачем. Рiзниця полягау тiльки в
тому, що для лiзингодавця передача в оренду майна, яке вiн для цiує
мети i закуповуу, у предметом його пiдприумницькоє дiяльностi.
Крiм того, за цим законом, не можуть бути обуктами лiзингу
майновi комплекси державноє власностi, що у обуктами догово-
ру оренди за Законом Украєни вiд 10 квiтня 1992 року
ду державного та комунального майна> (в редакцiє вiд 14 березня
1995 року).
Ще бiльше вiдрiзняуться договiр лiзингу вiд договору оренди
тодi, коли вiн у багатосторонньою угодою (за участю i продавця
обукта лiзингу).
У звязку з цим виникау питання про час виникнення i розвит-
ку лiзингу. В лiтературi висловленi припущення, що вiн був вiдо-
мий ще в давнi часи, що деякi положення про лiзинг знайшли за-
крiплення навiть у Законах Хаммурапi, якi були прийнятi, як вiдомо,
ще до нашоє ери. Але бiльшiсть авторiв, за свiдченням Р. П. Бойчу-
ка, який захистив на цю тему дисертацiю, дiйшли висновку, що,
хоча поодинокi приклади лiзингових операцiй можна знайти i в
XIX столiттi, широке застосування лiзингу почалося пiсля Другоє
свiтовоє вiйни. Економiчними передумовами його сходження ста-
ли економiчнi кризи в бiльшостi держав у повоуннi роки. Еконо-
мiка обтяжувалась енергетичною кризою, морально застарiлим
Бойчук Р. П. Договiр лiзингу // Автореферат дисертацiє на здобуття науково-
го ступеня кандидата юридичних наук. X., 1997. С. 11-12.
74
енергомiстким обладнанням, гiперiнфляцiую. Виникла ситуацiя,
коли на одному полюсi були високопродуктивнi сили, що не мали
основних засобiв виробництва, на другому — фiнансовий капiтал,
який iснував за рахунок короткострокових кредитiв, а на третьому -
виробники високотехнологiчного обладнання та iншоє технiки без
оборотного капiталу. За цих умов i набув свого розвитку лiзинг у за-
рубiжних краєнах. Довiв вiн життуздатнiсть i на вiтчизняному грунтi.
Для наших пiдприумств та пiдприумцiв, надто в перiод спаду
виробництва, нестабiльностi фiнансового сектора, кризи банкiвсь-
коє системи (а саме такий перiод переживау нинi Украєна), лiзинг
привабливий великими можливостями, закладеними в ньому.
По-перше, вiн надау можливiсть пiдприумствам, що не мають
достатнього капiталу для купiвлi обладнання, отримати його шля-
хом оренди, при чому на вигiднiших умовах, нiж за контрактами
купiвлi-продажу. Якщо пiдприумство закуповуу необхiдне устат-
кування за рахунок власних коштiв та довгострокових банкiвських
кредитiв, то здiйснюу це iз фонду розвитку виробництва, який фор-
мууться з прибутку пiсля його оподаткування у встановленому за-
конодавством порядку, а крiм того сплачуу ще й податок на дода- продолжение
--PAGE_BREAK--
ну вартiсть iз купiвлi-продажу. При укладеннi ж договору лiзингу
оренднi платежi, сплачуванi орендарем, входять у собiвартiсть про-
дукцiє, яку вiн випускау, чи послуг, якi надау, а пiсля повноє спла-
ти вартостi орендованого устаткування пiдприумство, як правило,
стау його власником. У цьому разi кошти, що витрачаються як на
оренднi платежi, так i на викуп орендованого устаткування, фор-
муються з прибутку пiдприумства до його оподаткування.
По-друге, до лiзингових операцiй залучаються великi кошти
банкiв, страхових, акцiонерних та iнших товариств, що знаходять-
ся в Украєнi.
По-трету, лiзинг дау можливiсть отримати додатковi iнвестицiє
вiд iноземних партнерiв, при чому не в грошовому виглядi, що ви-
кликау певнi складнощi, а в машинах та устаткуваннi, якi потрiбнi
для виробничоє дiяльностi.
Лiзинг вигiдний i орендодавцю, бо передбачау стовiдсоткове
покриття всiх капiтальних та iнших витрат i отримання прибутку
не меншого, нiж вiд iнших операцiй.
Див.: Мидованов т. Лiзинг — не напасть, аби з лiзингом не пропасти//Уряд.
курур. 1998. 15 сiч.
75
Закон Украєни передбачау такi види лiзингу.
Фiнансовий лiзинг — це договiр лiзингу, в результатi укладен-
ня якого лiзингоодержувач на своу замовлення отримуу в платне
користування вiд лiзингодавця обукт лiзингу на строк, що не
менший строку, за який амортизууться 60 вiдсоткiв вартостi об-
укта лiзингу, визначеноє в день укладення договору. При цьому
сума вiдшкодування вартостi обукта лiзингу в складi лiзингових
платежiв за перiод дiє договору повинна включати не менше 60
вiдсоткiв вартостi обукта лiзингу, визначеноє в день укладення
договору.
Пiсля закiнчення строку цього договору обукт лiзингу пере-
ходить у власнiсть лiзингоодержувача або викуповууться за залиш-
ковою вартiстю.
Враховуючи позитивнi риси цього виду пiдприумницькоє дiяль-
ностi, держава сприяу єє розвитку. В 1997 роцi створено державний
лiзинговий фонд. Для його фiнансування з 1998 року передбачаються
в державному бюджетi певнi асигнування для ефективного викори-
стання сiльськогосподарськоє технiки, що надауться за лiзингом. У
багатьох областях Украєни створенi машинно-технологiчнi станцiє.
Оперативний лiзинг — це договiр, у результатi укладення яко-
го лiзингоодержувач на своу замовлення отримуу в платне корис-
тування вiд лiзингодавця обукт лiзингу на строк, що не менший
строку, за який амортизууться 90 вiдсоткiв вартостi обукта лiзингу,
визначеноє в день укладення договору.
Пiсля закiнчення строку договору оперативного лiзингу його
обукт може бути повторно переданий у користування iншому лi-
зингоодержувачу за договором лiзингу.
За формами розрiзняють:
зворотнiй лiзинг — лiзинговий договiр, який передбачау на-
буття лiзингодавцем майна у власника i передачу цього майна йому
в лiзинг;
пайовий лiзинг — здiйснення лiзингу за участю субуктiв на
основi укладення багатосторонньоє угоди та залучення одного або
кiлькох кредиторiв, якi беруть участь у здiйсненнi лiзингу, iнвес-
туючи своє кошти. При цьому сума цих коштiв не може становити
бiльше 80 вiдсоткiв вартостi набутого для лiзингу майна;
В Радянському Союзi деякий час теж iснували машинно-тракторнi станцiє
(МТС), але вони дiяли на зовсiм iнших засадах.
76
мiжнародний лiзинг — договiр, що здiйснюуться субуктами
лiзингу, якi перебувають пiд юрисдикцiую рiзних держав або в разi,
якщо майно чи платежi перетинають державнi кордони.
Майно, передане за договором фiнансового лiзингу, зарахо-
вууться на баланс лiзинго одержувача з позначенням, що це майно
взято у фiнансовий лiзинг. Майно, передане за договором опера-
тивного лiзингу, залишауться на балансi лiзингодавця, проте за-
значауться, що це майно передано в лiзинг.
Договiр лiзингу мiстить у собi умови, про якi йдеться в Законi
, а саме:
обукт лiзингу (склад i вартiсть майна), умови та строк його
поставки;
строк, на який вiн укладауться;
розмiр, склад та графiк сплати лiзингових платежiв, умови Ту.
перегляду; умови переоцiнки вартостi обукта лiзингу;
умови його страхування та повернення в разi банкрутства
лiзингоодержувача;
умови експлуатацiє та технiчного обслуговування, модернiзацiє
обукта лiзингу та надання iнформацiє щодо його технiчного стану;
умови реустрацiє обукта лiзингу;
повернення його чи викупу пiсля закiнчення дiє договору, до-
строкового розiрвання договору;
надання вiдомостей про фiнансовий стан лiзингоодержувача;
дата i мiсце укладення договору; вiдповiдальнiсть сторiн.
Отже, в Законi досить детально визначенi права
та обовязки сторiн, i це полегшуу єм укладення договору i його
виконання. Вищий Арбiтражний суд Украєни в iнформацiйному
листi вiд 23 березня 1998 року
ухвалив, що в разi виникнення спору, повязаного з виконанням до-
говору лiзингу, арбiтражний суд з урахуванням вимог статтi 153 ЦК
i ст. 7 Закону, в якiй мiститься перелiк iстотних умов договору
лiзингу, може визнати договiр неукладеним, якщо буде зясовано,
що сторонами не досягнуто згоди за всiма цими умовами.
Пiсля закiнчення строку договору, якщо субукт лiзингу не був
викуплений лiзингоодержувачем або строк використання обукта
не продовжений, його належить повернути лiзингодавцю. У разi
неповернення обукта лiзингу лiзингодавець мау право звернути-
ся з позовом до лiзингоодержувача про його повернення.
77
5. Облiк майна промислових пiдприумств
та iнших субуктiв господарювання. продолжение
--PAGE_BREAK--
Правове його забезпечення
Пiдприумства та iншi субукти господарювання здiйснюють
оперативний, статистичний i бухгалтерський облiк майна i на-
слiдкiв своує господарськоє дiяльностi.
Оперативний облiк спрямований на перiодичний збiр iнфор-
мацiє, необхiдноє для поточноє господарськоє дiяльностi. Цi вiдо-
мостi використовуються для прийняття тих чи iнших оперативно-
управлiнських рiшень.
Статистичний облiк передбачау систематичний збiр певних
натуральних чи грошових показникiв, якi узагальнюються в обо-
вязковiй статистичнiй звiтностi.
Бухгалтерський облiк — це суцiльне, безперервне, взаумопо-
вязане, повне i обуктивне вiдображення стану та руху всiх фiнан-
сових i матерiальних засобiв пiдприумства на основi первинних до-
кументiв про ту чи iншу господарську операцiю.
Облiк в суспiльствi виник внаслiдок нагальноє необхiдностi:
не можна вести господарство, не рахуючи витрати, не зiставляю-
чи єх з доходами, не намагаючись досягти перевищення доходiв
над витратами. Це було важливим завжди, в усi часи.
Закономiрнiсть такого вiдображення у наслiдком подвiйного
характеру товару, наявностi в ньому вартостi та споживчоє вартостi.
Вартiсть мiстить у собi звичайну витрату фiзичних сил у виглядi
абстрактноє працi, а споживча вартiсть створюуться конкретною
працею.
Для облiку споживчоє вартостi застосовують рiзнi натуральнi
показники, а вартiсть вимiрюють унiверсальним грошовим показ-
ником. У господарських операцiях товари та єхня вартiсть постiйно
переходять з однiує форми в iншу. У процесi виробництва запаси
переходять у конкретнi готовi вироби. При реалiзацiє виробiв вони
знову перетворюються на грошову форму. З такою змiною еконо-
мiчного стану товарiв вiдбувауться i змiна правового стану майна
i повязаних з ним майнових прав. Це викликау необхiднiсть за-
стосування в бухгалтерському облiку комплексноє економiко-пра-
вовоє оцiнки господарських операцiй.
У цьому переконуу i екскурс в iсторiю виникнення основних
рахункових теорiй. Однiую з найперших у правова розрахункова
78
теорiя, основнi положення якоє були висловленi в
розрахунки i записи> Лукою Пайолi (XV столiття).
На думку цього автора, господарська дiяльнiсть складауться
з окремих актiв отримання i видачi, i за своую суттю кожна гос-
подарська операцiя мiстить у собi обовязок отримувача i право ви-
давця. Як наслiдок здiйснення таких операцiй завжди виникають
новi права i обовязки (або змiнюються iснуючi).
Цiую теорiую закон подвiйностi розглядауться саме в аспектi
змiни правового стану майна при здiйсненнi господарських операцiй
та вiдповiдних прав i обовязкiв осiб, що беруть у них участь. Та-
ким чином, головною метою бухгалтерського облiку було визначе-
но реустрацiю змiн майнових прав i обовязкiв мiж конкретними су-
буктами. Оскiльки кожна така змiна вiдбувауться за участю двох
субуктiв, виникла необхiднiсть робити записи у подвiйному виглядi.
на рахунок отримувача в дебет i на рахунок видавця в кредит. По-
гляди представникiв правовоє розрахунковоє теорiє орiунтувалися
головним чином на необхiднiсть вiдображення в бухгалтерському
облiку iнтересiв власника. Це досягалося через визначення спiв-
вiдношень за його майновими зобовязаннями та зобовязаннями до
нього, з одного боку, а з другого — за зобовязаннями перед iнши-
ми. Фiксацiя таких зобовязань з позицiє рiвностi прав i обовязкiв
за допомогою подвiйого запису, тобто дебету i кредиту, давала ком-
плексне уявлення про економiчний та правовий стан майна.
Значно пiзнiше виникла мiнова рахункова теорiя i тривалий час
була домiнуючою. В Росiє вона була вперше запроваджена напри-
кiнцi XIX столiття.
На думку розробникiв мiновоє теорiє, кожне господарство мау
певнi вартостi або засоби, що розподiляються на дiйснi та умовнi.
До перших належать матерiальнi предмети у виглядi сировини,
палива, товарiв, рухомого та нерухомого майна, грошей та послуг,
отриманих або наданих господарством.
Умовнi вартостi складаються з прав та обовязкiв господар-
ства, якi за певних обставин переходять у дiйснi вартостi у виглядi
матерiальних предметiв та грошей.
Великого поширення в Захiднiй твропi, переважно в Нiмеч-
чинi, набула свого часу математична рахункова теорiя, або теорiя
двох рядiв рахункiв, яка зумовила формування синтетичних ра-
хункiв i складання балансу i цим викликала перехiд вiд простоє до
подвiйноє системи бухгалтерiє.
79
До подальшого розвитку аналiтичного i синтетичного облiку
та фiнансовоє звiтностi спонукала логiчна (або фiлософська) ра-
хункова теорiя. Певною мiрою вона вiдходила вiд комплексноє
економiко-правовоє оцiнки господарських операцiй i багато в чому
мала абстрактний характер.
Суттувий недолiк логiчноє рахунковоє теорiє полягав у тому, що
закон подвiйностi господарських операцiй повнiстю ототожнював-
ся з фiлософським законом причинностi. Прихильники цiує теорiє
вважали, що саме закон причинностi викликау необхiднiсть по-
двiйного запису господарських операцiй.
Недолiки логiчноє рахунковоє теорiє до деякоє мiри були при-
таманнi i радянському бухгалтерському облiку.
Але якщо за часiв адмiнiстративно-командноє системи облiк
був спрямований на вiдображення господарських процесiв на пiд-
приумствах, отримання пiдсумкових показникiв та єх порiвняння,
то зараз, за умов перехiдного перiоду до ринковоє економiки, облiк
; мау не лише визначати, як ведеться господарство, а й пiдказувати,
що треба зробити, щоб воно було ефективним i рентабельним. Гос-
подарська дiяльнiсть в умовах ринку, жорсткоє конкуренцiє, вирiшен-
ня проблеми виживання потребуу посиленоє уваги до облiку, конт-
ролю i наступного економiчного аналiзу господарськоє дiяльностi.
Перехiд до ринку, крiм того, позначауться виникненням роз- продолжение
--PAGE_BREAK--
маєття органiзацiйно-правових форм господарськоє дiяльностi:
малих пiдприумств, господарських товариств, пiдприумств з iно-
земними iнвестицiями, кооперативiв, асоцiацiй та iнших госпо-
дарських обуднань, що приводить до збiльшення iнформацiйних
потокiв як всерединi пiдприумств, так i мiж ними. У звязку з цим
бухгалтерський облiк в Украєнi реформууться. Метою правовоє
регламентацiє бухгалтерського облiку у визначення необхiдних
норм, нормативiв чи стандартiв, спрямованих на одержання дос-
товiрноє iнформацiє про фiнансово-господарську дiяльнiсть субук-
тiв господарювання, рух єх власного майна, акцiонерного та iнве-
стицiйного капiталу, виробничi витрати, прибуток, позиковi кош-
ти i дивiденди.
Органiзацiйно-правовим пiдгрунтям реформування системи
бухгалтерського облiку у Указ Президента Украєни вiд 23 травня
1992 року
роднiй практицi системи облiку та статистики>, згiдно з яким при-
Див.: Головач В. Бухгалтерський облiк i право. Свiтовий досвiд та вiтчизня-
на практика // Дiло. 1996. Трав. № 93.
80
йнята постанова Кабiнету Мiнiстрiв вiд 4 травня 1993 року
цепцiю побудови нацiональноє статистики Украєни та Державну про-
граму переходу на мiжнародну систему облiку та статистики>.
Основним нормативним актом, що визначау порядок ведення
бухгалтерського облiку, у Положення
терського облiку i звiтностi в Украєнi>, затверджене постановою
Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 3 квiтня 1993 року № 2502.
Пiдприумства ведуть бухгалтерський облiк майна та наслiдкiв
своує роботи методом подвiйного запису господарських операцiй
згiдно з планом рахункiв бухгалтерського облiку.
При проведеннi бухгалтерського облiку пiдприумства повиннi
забезпечити повноту вiдображення за звiтний перiод усiх госпо-
дарських операцiй. Записи в реустрах бухгалтерського облiку роб-
ляться на пiдставi первiсних документiв, що фiксують здiйснення
господарських операцiй.
Для забезпечення достовiрностi бухгалтерського облiку пiд-
приумства проводять iнвентаризацiю майна. Єє проведення у обо-
вязком при передачi майна державного пiдприумства в оренду або
його приватизацiє, перетворення державного пiдприумства на ак-
цiонерне товариство, а також у деяких iнших випадках, передба-
чених законодавством.
При органiзацiє бухгалтерського облiку використовуються об-
лiковi вимiрники, завдяки яким виявляються обсяг, кiлькiсть, час
та iншi показники дiяльностi пiдприумства.
Застосовуються три види облiкових вимiрювань: натуральнi,
трудовi та вартiснi. Останнi мають узагальнюючий характер,
оскiльки через грошовi одиницiвизначаються майновi права пiд-
приумства, його витрати, визначенi ранiше в натуральному та тру-
довому вимiрниках. У вартiсних вимiрниках складаються кошто-
риси, виробничi завдання, звiти, баланси.
Таким чином, предметом бухгалтерського облiку у господар-
сько-фiнансова дiяльнiсть пiдприумства, яка складауться з ба-
гатьох обуктiв, що можуть бути обуднанi в двi основнi групи:
обукти, якi забезпечують господарську дiяльнiсть пiдприум-
ства, та обукти, що єє складають.
До першоє групи належать виробничi засоби та єх джерела,
до другоє- процеси виробництва та єх результати.
Див.: Зiбрання постанов Уряду Украєни. 1994. № 2. Ст. 27.
2 Див.: Там само. 1993. № 9. Ст. 186.
81
Для правильноє органiзацiє господарськоє дiяльностi пiдприум-
ства необхiдно знати, якi кошти воно мау в розпорядженнi, куди
цi кошти вкладенi, а також за рахунок яких джерел вони створенi
та яке єх призначення.
Основним обуктом, що забезпечуу господарську дiяльнiсть, у за-
соби виробництва, до яких передусiм належать основнi засоби. Вони,
як уже зазначалося, при використаннi в господарськiй дiяльностi про-
тягом тривалого часу не змiнюють свiй зовнiшнiй вигляд. Зношуючись
поступово, вони переносять свою вартiсть на продукцiю, що виготов-
люуться частинами протягом нормативного строку єх служби.
До виробничих основних засобiв (фондiв) належать будiвлi,
споруди, обладнання, машини, транспортнi засоби та iншi обукти,
якi функцiонують у сферi матерiального виробництва.
У дiючiй нинi практицi облiку до основних засобiв належать
предмети вартiстю за одиницю вiд 15 неоподатковуваних мiнi-
мумiв доходiв громадян та вище i термiном служби бiльше року.
Не вiдносять до основних засобiв молодняк тварин i тварини на
вiдгодiвлi у пiдсобних господарствах пiдприумств, предмети, при-
значенi для видачi напрокат. Незалежно вiд вартостi та строку
служби не облiковують у складi основних засобiв спецiальнi
iнструменти та спецiальнi пристосування (для серiйного масово-
го виробництва певних виробiв або для виготовлення iндивiдуаль-
ного замовлення), спецiальний одяг, спецiальне взуття, а також
постiльнi речi, машини та обладнання на складах пiдприумств-ви-
готовлювачiв або тi, що призначенi для монтажу.
Основними завданнями бухгалтерського облiку основних за-
собiв виробництва у:
правильне документальне оформлення i своучасне вiдобра-
ження в облiкових реустрах надходження основних засобiв вироб-
ництва, єх внутрiшнього перемiщення та вибуття;
правильне обчислення i вiдображення в облiку суми зносу ос-
новних засобiв;
контроль за витратами на ремонт основних засобiв, за єх збе-
реженням й ефективнiстю використання.
Одиницею облiку основних засобiв у iнвентарний обукт, тобто
закiнчений будинок, предмет або комплекс предметiв з усiм зна-
ряддям та пристроями. iнвентарнi обукти подiляються на простi
(одиничнi) i складнi, що складаються з кiлькох предметiв. Озна-
кою вiдокремлення одного виду iнвентарних обуктiв вiд iншого
служить виконання ними самостiйних функцiй. продолжение
--PAGE_BREAK--
82
Кожному iнвентарному обукту присвоюють певний номер, який
зберiгауться за цим обуктом на весь час його знаходження в експ-
луатацiє, у запасi або на консервацiє. iнвентарний номер прикрiплю-
ють або позначають на предметi, який беруть на облiк, i обовязко-
во вказують у документах, повязаних з рухом основних засобiв.
Що ж до складних iнвентарних обуктiв, якi включають тi чи
iншi пристосування, вiдокремленi елементи, що становлять разом
одне цiле, то в цьому разi, як правило, на кожному елементi по-
значауться той самий номер, що й на основному обуктi, що єх
обуднуу.
Орендованi основнi засоби значаться в орендаря пiд iнвентар-
ними номерами, присвоуними єм орендодавцем.
За натурально-речовим складом i залежно вiд цiлей викорис-
тання та виконуваних функцiй основнi засоби обуднують у такi
групи i пiдгрупи:
1. Будiвлi (корпуси цехiв, майстерень, заводоуправлiння, жит-
ловi будiвлi та iншi архiтектурно-будiвельнi обукти виробничого
адмiнiстративно-господарського i соцiально-побутового призна-
чення). iнвентарним обуктом у цiй групi у кожна окрема будiвля
прибудови, якi мають самостiйне господарське значення (склади, га-
ражi та iн.). До складу iнвентарного обукта групи входять
усi комунiкацiє, необхiднi для нормальноє його експлуатацiє (сис-
теми опалення, освiтлення, вентиляцiє, водогазопостачання, внут-
рiшнi телефони i сигналiзацiйнi мережi, лiфтове господарство).
2. Споруди (нафтовi i газовi свердловини, стовбури шахт, ав-
томобiльнi дороги, водоймища та iншi), якi у сукупнiстю iнженер-
но-будiвельних обуктiв, призначених для виконання технiчних або
загальних функцiй процесу виробництва без змiни процесу працi
та його результатiв. iнвентарним обуктом вважауться кожна ок-
рема споруда з усiм обладнанням, що входить до неє.
3. Передавальнi пристроє (лiнiє електропередач, трансмiсiє
трубопроводи, телемережi, газовi мережi та iн.). Це сукупнiсть
обуктiв, призначених для передачi електричноє, тепловоє та ме-
ханiчноє енергiє вiд машин-двигунiв до робочих машин, а також
для перемiщення рiдких i газоподiбних речовин вiд одного iнвен-
тарного обукта до iншого.
4. Машини та обладнання:
а) силовi машини та обладнання (атомнi реактори, котли, па-
ровi двигуни, турбiни, силовi трансформатори, двигуни внутрiш-
нього згорання та iн.), якi являють собою машини-генератори та
83
машини-двигуни, що виробляють електричну i теплову енергiю
або перетворюють єє на механiчну енергiю руху. До складу iнвен-
тарного обукта групи машин та обладнання входять пристроє, зна-
ряддя i прилади, що становлять з ними удине цiле;
б) робочi машини та обладнання (верстати, апарати, агрегати
рiзного призначення). У сукупностi це обладнання, призначене для
механiчноє, термiчноє, хiмiчноє або iншоє технологiчноє дiє на пред-
мети працi, для єх перемiщення у виробничому процесi добуван-
ня, плавлення, виготовлення i т. д. У кожнiй галузi промисловостi
робочi машини та обладнання групують за видами i технологiчним
призначенням;
в) вимiрювальнi i регулюючi прилади, пристроє та лаборатор-
не обладнання (манометри, ваги, дозатори, обладнання для диспет-
черського контролю, сигналiзацiє, прилади i апаратура заводських
та науково-дослiдних лабораторiй, мiкроскопи, термостати тощо),
призначенi для вимiрювання рiзних параметрiв роботи технiки, що
експлуатууться, регулювання виробничих процесiв, перевiрки
якостi сировини, матерiалiв, готовоє продукцiє, рiвня вологостi
повiтря, шумовоє дiє та iнших санiтарно-гiгiунiчних умов. Особ-
ливiсть вимiрювальних та регулюючих приладiв як iнвентарних
обуктiв полягау в тому, що вони мають самостiйне значення i не
у складовою частиною iнших обуктiв;
г) обчислювальна технiка (електронно-обчислювальнi, управ-
ляючi i аналоговi машини, цифровi обчислювальнi машини усiх
видiв i систем);
г) iншi машини та обладнання, що не увiйшли до перелiчених
вище груп.
У групi окремо облiковують усi ав-
томатичнi лiнiє, окремi машини та єх сукупнiсть, якi виступають
як самостiйний iнвентарний обукт. Автоматичним вважауться
обладнання з програмним управлiнням, а також верстати, маши-
ни i агрегати, що виконують основнi операцiє безпосередньоє дiє
на предмети працi без участi людини. При цьому робiтники можуть
здiйснювати тiльки налагодження автомата, завантаження вихiд-
них матерiалiв, контроль обробiтку, замiну iнструменту, а в окре-
мих випадках i видалення вiдходiв.
5. Транспортнi засоби (рухомий склад залiзничного, водного,
автомобiльного, повiтряного та комунального транспорту, основнi
фонди виробничого транспорту, магiстральнi нафтогазопроводи).
У сукупностi вони у засобами пересування i призначенi для пере-
84
мiщення людей, транспортування вантажiв та речовин рiзного при-
значення.
6. iнструмент (електродрилi, вiбратори, вiдбiйнi молотки та
iншi). Це основний засiб, який використовують у процесi ручноє
працi або прикрiпляють до машини для пiдсилення або збiльшення
єє робочих органiв.
7. Виробничий iнвентар i знаряддя (верстати, баки, контейне-
ри та iнвентарна тара), що використовууться для полегшення ви-
робничих операцiй пiд час роботи.
8. Господарський iнвентар (предмети конторського i госпо-
дарського обзаведення).
9. Робоча та продуктивна худоба (конi, воли, корови та iн). iн-
вентарним обуктом цiує облiковоє групи у кожна доросла тварина.
10. Багаторiчнi насадження (озеленювальнi та декоративнi,
плодово-ягiднi насадження i т. iн.). iнвентарними обуктами бага-
торiчних насаджень вважаються окремi сквери, парки, сади, час-
тина закрiпленоє за пiдприумством вулицi або територiє, що мау зе- продолжение
--PAGE_BREAK--
ленi насадження, незалежно вiд єхньоє кiлькостi, вiку i породи.
11. Внутрiшньогосподарськi дороги (транспортнi магiстралi на
територiє пiдприумства з необхiдними спорудами та обладнанням).
12. iншi основнi засоби (бiблiотечнi фонди, капiтальнi затра-
ти в орендованi основнi засоби тощо).
Бухгалтерiя пiдприумства визначау належнiсть основних засобiв
до тiує або iншоє облiковоє групи за даними паспортiв, iнструкцiй
щодо експлуатацiє, описiв та iншоє технiчноє документацiє.
У бухгалтерському облiку основнi засоби подiляють на власнi, що
належать певному пiдприумству, та орендованi, якi знаходяться в його
тимчасовому користуваннi за певну плату. Вартiсть власних основних
засобiв, єх рух, нарахування зносу вiдображають у балансi.
Основнi засоби оцiнюють за первiсною, вiдновною (ринко-
вою) та залишковою вартiстю.
Первiсною вартiстю обукта основних засобiв вважауться:
для будiвель та споруд у разi пiдрядного способу єх будiвни-
цтва — кошторисна вартiсть обукта. Якщо будiвництво ведуть гос-
подарським способом, основнi засоби приймаються на облiк за фак-
тичною собiвартiстю єх спорудження. В обох випадках у первiсну
вартiсть включають затрати на проектно-розвiдувальнi роботи;
для обладнання — величина затрат на придбання, включаю-
чи витрати на доставку, монтаж, установку i т. iн.;
для обуктiв основних засобiв, що надiйшли безоплатно, -
вартiсть за даними бухгалтерського облiку сторони, що єх передау,
85
яку вказують у документах на передачу, з доданням у необхiдних
випадках затрат на установку обукта;
для основних засобiв, що вже були в експлуатацiє i придбанi за
плату, — фактичнi затрати на придбання, доставку та установку.
Первiсна вартiсть окремих обуктiв основних засобiв може
збiльшуватися пiсля єхньоє реконструкцiє або модернiзацiє, а змен-
шуватись — у разi частковоє лiквiдацiє та демонтажу обуктiв. Пер-
вiсна вартiсть, яка фiксууться в бухгалтерському облiку, — це ве-
личина фактичних затрат на придбання або спорудження обук-
тiв. Вона вiдносно постiйна.
Вартiсть вiдтворення основних фондiв, тобто єх будiвництва
або придбання за дiючими ринковими цiнами на певну дату, нази-
вауться вiдновною. Вiдновною вважауться вартiсть, яку визнача-
ють внаслiдок iндексацiє основних фондiв, проведеноє за рiшен-
ням Кабiнету Мiнiстрiв Украєни.
У дiючiй практицi облiкову вартiсть основних засобiв, за якою
єх вiдображають у звiтностi та балансi (тобто первiсну, а пiсля
iндексацiє, що проводиться у встановленому порядку, — вiднов-
ну), називають балансовою вартiстю.
У процесi експлуатацiє основнi засоби зношуються. Вартiсна
величина зношення називауться зносом. Якщо з балансовоє вар-
тостi основних фондiв вирахувати знос кожного обукта або єх су-
купнiсть, одержимо розрахункову величину залишковоє вартостi
основних засобiв.
Сукупнiсть показникiв первiсноє, вiдновноє та залишковоє вар-
тостi застосовують для аналiзу динамiки стану та використання
основних засобiв, за результатами якого приймаються вiдповiднi
управлiнськi рiшення.
Наступним елементом засобiв виробництва у нематерiальнi
активи — обукти довгострокового вкладення, якi мають вартiсну
оцiнку, але не належать до майнових цiнностей. Це право на корис-
тування землею, водою, iншими природними ресурсами, патенти,
винаходи, а також iншi майновi права, в тому числi на iнтелектуаль-
ну власнiсть. Нематерiальнi активи, як i основнi засоби, переносять
свою первинну вартiсть на витрати виробництва протягом норма-
тивного строку єхньоє служби.
Аналiтичний облiк нематерiальних активiв ведеться за вида-
ми (авторськi права; права користування землею, природними ре-
сурсами, виробничими зразками; промислово-комерцiйнi секрети;
86
знаки на товари та послуги; ; гудвiли2; програмне забез-
печення облiковоє та iншоє оргтехнiки та в розрiзi мiсць єх зберi-
гання чи використання.
Надходження та оприбуткування будь-якого обукта нематерiаль-
них активiв на пiдприумствi мау бути оформлено документом, який
включау детальне його описання i порядок використання.
До джерел формування коштiв як обуктiв забезпечення дiяль-
ностi пiдприумства належать:
статутний капiтал — сукупнiсть вкладiв засновникiв (власни-
кiв) у майно в грошовому виразi при утвореннi пiдприумства для за-
безпечення його дiяльностi; прибуток, одержаний вiд реалiзацiє про-
дукцiє та вiд iнших видiв господарськоє дiяльностi пiдприумства з
початку року до звiтного перiоду. Прибуток вiд реалiзацiє продукцiє
(робiт, послуг) визначауться як рiзниця мiж виручкою вiд реалiзацiє
продукцiє (робiт, послуг) i сумою витрат, що включаються до собiвар-
тостi реалiзованоє продукцiє (робiт, послуг), а також сумою нарахо-
ваного (сплаченого) податку на додану вартiсть (за винятком това-
рообмiнних операцiй з нерезидентами3), акцизного збору, ввiзного
мита, митного збору та iнших обовязкових зборiв i платежiв, ви-
значених законодавством;
фонди спецiального призначення — невикористанi залишки
коштiв; страховi, стабiлiзацiйнi i резервний фонди тощо, якi ство-
рюються для забезпечення стабiльноє роботи пiдприумства на ви-
падок покриття незапланованих витрат;
резерви, цiльове фiнансування i надходження;
кредити банку;
розрахунки та iнша кредиторська заборгованiсть.
До об уктiв, що складають господарську дiяльнiсть пiдпри-
умства, належать:
запаси i витрати (сировина, матерiали, вироби комплектацiє,
тара, паливо та iншi), якi використовуються в одному актi вироб-
«Ноу-хау » — система рiзних знань науково-технiчного, виробничого, орга-
нiзацiйного, економiчного, правового характеру, дослiдних даних, практично не-
обхiдних для дiяльностi пiдприумства, але якi ще не стали загальним надбанням i продолжение
--PAGE_BREAK--
тому у комерцiйною таумницею.
2 Гудвiл — нематерiальний актив, вартiсть якого визначауться як рiзниця мiж |
балансовою вартiстю активiв пiдприумства та йото звичайною вартiстю як цiлiсно-1
го майнового комплексу, що виникау внаслiдок використання кращих управлiнсь-|
ких якостей, домiнуючоє.позицiє на ринку товарiв, нових технологiй тощо.
3 Нерезиденти — юридичнi особи та субукти господарськоє дiяльностi, що не
мають статусу юридичноє особи (фiлiє, представництва тощо) з мiсцезнаходженням за
межами Украєни, якi створенi i дiють вiдповiдно до законодавства iноземноє держави.
87
ництва i тому всю свою вартiсть переносять вiдразу на собiвартiсть
продукцiє, що з них виробляуться;
давальницька сировина i матерiали;
готова продукцiя — вона облiковууться за фактичною вироб-
ничою собiвартiстю;
грошовi кошти — сума грошових коштiв у касi пiдприумства
готiвкою, коштiв, якi зберiгаються на рахунках в установах банку,
а також цiнних паперiв та iнших грошових коштiв пiдприумства;
кошти на розрахунках — дебiторська заборгованiсть за това-
ри та послуги, за виданi аванси, за одержанi векселi, суми за пiд-
звiтними особами та iншi;
суми прибутку, якi належать перерахуванню до бюджету.
Отже, будь-який субукт господарювання, здiйснюючи госпо-
дарську дiяльнiсть, мау вести бухгалтерський облiк. У лiтературi
зустрiчаються рекомендацiє, як до цього братися.
Щодо бухгалтерського облiку Р. Грачева дау такi поради.
Почнiть з iнвентаризацiє активiв, тобто всього, що у, всього, чим
на цей час володiуте. Складiть список цiнностей i позначте єхню вар-
тiсть. Звiсно, при цьому бажано знайти всi документи, якi свiдчать про
єх надходження. Список складайте за групами однорiдних цiнностей.
У перших рядках списку проставте основнi засоби та рiзнi дов-
гостроковi вкладення, зробленi у перспективне розширення дiяль-
ностi, — таким чином буде заповнено перший роздiл активу.
Потiм позаписуйтевсi матерiальнi, товарнi (без урахування
торговельноє нацiнки) та iншi запаси, а також малоцiннi предме-
ти, тобто всi цiнностi, за допомогою яких ви здiйснюуте свою ос-
новну дiяльнiсть, — таким чином буде заповнено другий роздiл.
До третього роздiлу вiднесiть усi грошi, якi мауте на даний час;
окремо тi, що на банкiвському рахунку, й окремо готiвку, яка сьо-
годнi знаходиться при вас. Щоб третiй роздiл був повним, зали-
шилося занести до списку всiх ваших боржникiв (дебiторiв), адже
у такi, хто брав у вас грошi в борг чи товар у кредит, а також осо-
би, яким ви вiддали товар чи iншi цiнностi без попередньоє опла-
ти. Дебiторська заборгованiсть — це теж грошi, але тi, що на-
дiйдуть пiзнiше. Отже, маумо сформований третiй роздiл: грошi
безготiвковi, готiвка i грошi у дебiторiв.
Актив сформований.
Роздiл i. Основнi засоби та iншi позаоборотнi активи.
Див.: Грачева Р. Актив, пасив i оборотний капiтал // Галицькi контракти.
1998. № 21. С. 122.
88
Роздiл II. Запаси.
Роздiл III. Грошовi кошти, розрахунки.
Як вiдобразити статтi пасивуi
Найзручнiше було б цю роботу почати паралельно з побудо-
вою лiвоє частини балансу. У ходi складання списку активiв бажано
звертати увагу на позицiє, за якi ви ще не встигли розрахуватися.
Ми називаумо це кредиторською заборгованiстю постачальникам.
Одночасно iз занесенням до списку активiв цiнностей, уже отри-
маних, але ще не сплачених, слiд показати в пасивi борги за них.
Тобто в лiвiй частинi балансу — список предметiв, а в правiй -
список осiб, вiд яких отримано ще не сплаченi предмети. Таким
списком юридичних i фiзичних осiб iз сумами ваших боргових
зобовязань перед ними i буде розпочато формування статей тре-
тього роздiлу пасиву пiд назвою . Можливо, серед
ваших партнерiв у i такi, хто заплатив грошi, а товару вiд вас ще не
отримав, — не забудьте цих осiб включити до списку ваших креди-
торiв. Далi третiй роздiл слiд доповнити даними про заборгованiсть
перед бюджетом, органами соцiального страхування та позабюджет-
ними фондами, тобто про визначенi, але ще не сплаченi податки
i збори. Поряд помiстiть данi про невидану заробiтну плату.
Суми залишкiв непогашеноє заборгованостi по кредитах — дов-
гострокових i короткострокових, банкiвських i небанкiвських -
видiлiть в окремий роздiл i обуднайте пiд назвою
бовязання>.
iнодi можна побачити дещо iншу структуру розподiлення па-
сивiв. Усе залежить вiд вимог зовнiшнього користувача такоє iн-
формацiє, а також ваших власних. Головне, щоб баланс мiг вiдпо-
вiдати на запитання, якi назрiли на момент його формування. iнак-
ше кажучи, .
Рiзниця мiж загальною сумою активiв i сумою зобовязань
буде називатися вашим чистим капiталом.
Отже, маумо у пасивi:
Роздiл i. Чистий капiтал.
Роздiл II. Фiнансовi зобовязання.
Роздiл III. Поточнi зобовязання.
Таким чином, сформувавши баланс свого бiзнесу, ви вирiшили
одразу два питання: визначили розмiр вашого чистого капiталу i на-
вели належний порядок у справах з метою надалi не випускати з рук
контроль над ними. Проте скласти баланс — це лише
вати> стан справ на той чи iнший момент. До того ж, це був приклад
89
побудови балансу, аби було вiд чого .
Справжнiй облiк почнеться разом iз початком руху цiнностей, а тому
i справжнiй баланс на будь-яку дату ви складатимете на основi облiко-
вих даних. Робiть iнвентаризацiю, як цього вимагау iснуючий зако-
нодавчий порядок, а ще для того, щоб пересвiдчитися у неушкодже-
ностi майна i цiнностей, якими ви на певну дату володiуте.
Таким чином, баланс у бухгалтерському облiку розглядауть-
ся як спосiб узагальнення i групування господарських засобiв пiд- продолжение
--PAGE_BREAK--
приумства та єх джерел на визначену дату.
За своую структурою — це двостороння таблиця, з лiвого боку
якоє вiдображено склад засобiв господарства та єх розмiщення -
, а з правого боку — утворення засобiв господарства та єх
цiльове призначення — .
Баланс пiдприумства — це основна форма бухгалтерськоє звiт-
ностi, яка у завершальним етапом бухгалтерського облiку.
У перекладi з латинськоє слово «баланс» означау «двочашковi терези», що сто-
совно бухгалтерського облiку означау обовязкову рiвнiсть результатiв пасиву i активу.
ЩУ-ШiiУ
Основнi положення про державне
регулювання виробничоє i
комерцiйноє (господарськоє)
дiяльностi
1. Принципи та форми державного
регулювання господарськоє дiяльностi
З початку 90-х рокiв в Украєнi вiдбувауться докорiнне
реформування економiчних вiдносин, викликане кризовими яви-
щами, якi поступово наростали в економiцi колишнього Радянсь-
кого Союзу i майже всiх держав Схiдноє твропи.
Протягом шести десятилiть, починаючи з кiнця 20-х рокiв, в
умовах загальнодержавноє власностi на всi засоби виробництва,
землю, природнi ресурси складався господарський механiзм, ос-
новою якого було централiзоване директивне планування, прiори-
тетний розвиток галузей вiйськово-виробничого комплексу тощо.
Вже в 60-тi роки стало очевидним, що система господарюван-
ня, яка склалася, не вiдповiдау потребам розвитку виробничих сил.
Про це свiдчило падiння темпiв економiчного зростання, несприй-
няття виробництвом досягнень науково-технiчного прогресу, низь-
кий життувий рiвень населення.
Керiвництво колишнього Радянського Союзу неодноразово на-
магалося реформувати () господарськi вiдноси-
ни та органiзацiю управлiння економiкою. Найпомiтнiшими захо-
дами в цiй сферi була, наприклад, спроба встановити в 1957 роцi
територiальну систему управлiння господарством на вiдмiну вiд
галузевоє; реформа 1965 року, спрямована на полiпшення керiвниц-
тва промисловiстю, вдосконалення планування та посилення еко-
номiчного стимулювання промислового виробництва; всебiчний
економiчний експеримент 1987 року по розширенню прав пiд-
приумств у плануваннi та господарськiй дiяльностi тощо.
Проте всi цi спроби не дали вiдчутних результатiв. Продовжу-
валося падiння темпiв виробництва, сировиннi ре-
91
сурси, що змусило керiвництво колишнього СРСР змiнити еконо-
мiчну полiтику. Але запропонований у 1985 роцi
ня> i програма докорiнноє перебудови економiки на практицi дуже
негативно вплинули на стан народного господарства, поглибили
кризу, ще бiльш знизили життувий рiвень населення. Однак, не зва-
жаючи на вiдверту неспроможнiсть подолати кризовi явища мето-
дами державного регулювання економiки, правотворча дiяльнiсть
того перiоду базувалася на недоторканностi базисного закону
номiрного та пропорцiйного розвитку>. Як i ранiше, стверджува-
лося, що на вiдмiну вiд анархiє ринковоє конкуренцiє державне пла-
нування
регулювання пропорцiй… де суспiльство мау можливiсть узгодже-
ного розподiлу суспiльноє працi за рiзними сферами>.
А вже на той час деякi краєни Схiдноє твропи мали досвiд по-
зитивного впливу обмеженого приватного пiдприумництва i еко-
номiчноє конкуренцiє на розвиток виробничих сил. Так, наприклад,
в Угорщинi пiд час економiчноє реформи 1966-1967 рокiв були
визнанi недолiки директивного планування i вжитi заходи щодо
стимулювання конкуренцiє мiж державними пiдприумствами.
Усвiдомлюючи багаторiчний негативний досвiд реформуван-
ня господарських вiдносин у межах незмiнного економiчного ба-
зису — монополiє загальнодержавноє власностi на засоби вироб-
ництва, бiльшiсть членiв нашого суспiльства дiйшла висновку про
необхiднiсть змiнити соцiально-економiчну орiунтацiю.
На основi Декларацiє 2
Верховною Радою 3 серпня 1990 року був прийнятий Закон
економiчну самостiйнiсть Украєнськоє РСР>3, який встановив, що
економiчна самостiйнiсть Украєнськоє РСР базууться на принципах
рiзноманiтностi i рiвноправностi форм власностi та єх державному
захистi; децентралiзацiє власностi i роздержавленостi економiки;
повнiй господарськiй самостiйностi i свободi пiдприумництва всiх
юридичних i фiзичних осiо у рамках законiв Украєнськоє РСР.
На основi постанови Верховноє Ради Украєнськоє РСР вiд 3 серп-
ня 1990 року
нiсть Украєнськоє РСР>4 протягом наступних рокiв були прийнятi
Политическая экономика социализма — теоритическая основа экономичес-
кой политики КПСС / Под. ред. Л. И. Абалкина. М., 1986- С. 179.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1990. № 31. Ст. 429.
Див.: Там само. № 34. Ст. 499.
4 Див.: Там само. Ст. 500.
92
законодавчi акти, якi створили правовi засади становлення ринко-
воє економiки в нашiй державi. Остаточно перехiд вiд командно-ад-
мiнiстративних методiв управлiння народним господарством до рин-
ковоє економiки був закрiплений Конституцiую Украєни.
Свiтовий досвiд економiчного розвитку свiдчить, що вiдмiннiсть
мiж суспiльними устроями полягау передусiм у ступенi впливу дер-
жави на цей розвиток, який залежить вiд форм власностi. Якщо дер-
жава зовсiм не втручауться в економiку, в основi якоє лежить приват-
на власнiсть, то це модель класичного (дикого) капiталiзму.
У XX столiттi державне втручання в господарську дiяльнiсть
стау характерним для всiх краєн. Зараз немау жодноє держави, яка
стояла б осторонь вiд вирiшення економiчних питань. Проте втру-
чання держави в усi iнфраструктури економiки, яке притаманне то-
талiтарнiй системi, державному соцiалiзму, не сприяу єє розвитку, продолжение
--PAGE_BREAK--
що можна простежити на прикладi Радянського Союзу.
За часткового втручання держави в економiку, — в деякi сфе-
ри бiльше (скажiмо, в економiчну та соцiальну iнфраструктуру),
а в деякi — менше (виробничу та фiнансово-кредитну),- маумо
змiшану економiку, в якiй усi форми власностi рiвноправнi i рiв-
ноцiннi. Це напрямок ринковоє системи господарювання. В нiй
цiлеспрямований вплив держави на господарськi вiдносини здiй-
снюуться шляхом видання нормативно-правових актiв i органiзацiє
дiяльностi державних органiв, що впливають на цi вiдносини пе-
реважно економiчними методами.
Конституцiя Украєни, виходячи з такоє концепцiє, визначау пра-
ва кожного громадянина володiти, користуватися i розпоряджати-
ся своую власнiстю, здiйснювати пiдприумницьку дiяльнiсть, не
заборонену законом. Держава забезпечуу захист цих прав, прав
конкуренцiє в пiдприумницькiй дiяльностi. Але нею не допускауть-
ся зловживання монопольним становищем на ринку, неправомiр-
не обмеження конкуренцiє i недобросовiсна конкуренцiя. Держа-
ва здiйснюу контроль за якiстю продукцiє, робiт i послуг, за тим,
щоб використання громадянами власностi не зашкоджувало пра-
вам i свободам iнших громадян, iнтересам суспiльства (статтi 41,
42 Конституцiє). Отже державне регулювання господарськоє дiяль-
ностi в умовах переходу до ринковоє економiки виходить з прин-
ципiв, з одного боку, невтручання державних органiв безпосеред-
Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарче право зарубiжних краєн. К., 1996.
С.43.
93
ньо в дiяльнiсть субуктiв господарювання, крiм випадкiв, перед-
бачених законодавством, а з другого боку, держава не може стояти
осторонь органiзацiє, упорядкування господарськоє дiяльностi i кон-
тролю за нею. Теоретичнi розробки видатних економiстiв i практи-
ка функцiонування ринковоє економiки в розвинутих краєнах свiту
пiдтверджують цю тезу.
Вiдповiдно до теорiє органiзацiй соцiальних систем державний
вплив на економiчнi процеси, обсяг та напрямок цього впливу за-
лежать вiд багатьох факторiв економiчного, полiтичного, соцiаль-
но-психологiчного та iншого характеру. iнакше кажучи, пiдтримання
економiчноє системи в найефективнiшому станi передбачау гнучку
систему втручання держави в економiчнi процеси2.
Законодавство Украєни установлюу, що втручання в госпо-
дарську та iншу дiяльнiсть пiдприумств i пiдприумцiв з боку дер-
жавних та iнших органiв, а також посадових осiб не допускауть-
ся. Збитки, заподiянi субуктам господарювання неправомiрним
втручанням у єхню дiяльнiсть, пiдлягають вiдшкодуванню за ра-
хунок винних.
Але цi положення не обмежують права державних органiв
щодо здiйснення контролю за дiяльнiстю субуктiв господарюван-
ня. Органи державного управлiння у своєх вiдносинах з субукта-
ми господарювання в умовах ринку впливають на єхнi iнтереси
через податковi i фiнансово-кредитнi системи, встановлюючи став-
ки податкiв i вiдсоткiв державних кредитiв, податковi пiльги, пра-
вила цiноутворення, цiльовi дотацiє, розмiри економiчних санкцiй;
державне майно i систему резервiв, лiцензiй, лiзингу, соцiальнi,
екологiчнi та iншi норми i нормативи; науково-технiчнi та iншi за-
гальнодержавнi i регiональнi програми; договори виконання робiт
i поставок для державних потреб.
Держава забезпечуу субуктам господарювання (незалежно вiд
форм власностi) однаковi правовi i економiчнi умови господарю-
вання; сприяу розвитку ринку, здiйснюу його регулювання, вико-
ристовуючи економiчнi закони i стимули, реалiзуу антимонопольнi
заходи; забезпечуу пiльговi умови пiдприумствам, якi застосову-
Але як серед економiстiв, так i серед правникiв визначилися двi течiє: з одно-
го боку, прихильники регульованого ринку — представники господарсько-право-
воє концепцiє, а з другого, так званi неолiберали — iдеологи повернення до еконо-
мiки часiв Адама Смiта, якi заперечують необхiднiсть втручання держави в госпо-
дарську дiяльнiсть пiдприумницьких структур i пiдприумцiв.
2 Див.: Кубко Е. Наука не втручатися // Уряд. курур. 1998. 7 лют.
94
ють прогресивнi технологiє, створюють новi робочi мiсця; стиму-
люу розвиток малих пiдприумств (ст. З Закону
в Украєнi>, ст. 15 Закону ).
Отже, в перiод переходу до ринковоє економiки державне регу-
лювання господарськоє дiяльностi мау сприяти становленню само-
регулюючих факторiв, притаманних єй, створенню законодавчого
середовища для ринкового суспiльства.
Необхiднiсть державного впливу на господарську дiяльнiсть
визначауться низкою вимог охорони публiчних iнтересiв. Це, зок-
рема, забезпечення державних та суспiльних потреб, прiоритетiв
в економiчному та соцiальному розвитку; формування державно-
го бюджету; захист навколишнього середовища i користування
природними ресурсами; забезпечення оборони краєни; реалiзацiя
свободи пiдприумництва i конкуренцiє, захист вiд монополiзму;
дотримання правопорядку як у внутрiшнiй господарськiй дiяль-
ностi, так i при здiйсненнi зовнiшньоекономiчних звязкiв та iно-
земного iнвестування.
Вельми слушним у подiл державного впливу на господарську
дiяльнiсть з точки зору пiдстав його прояву на загальний, засно-
ваний на тому, що держава та єє органи виступають вiд iменi на-
роду i в публiчних iнтересах, вирiшуючи зазначенi вище завдан-
ня, та особливий, коли держава (єє органи) дiу як власник, управ-
ляючи своєм майном.
Дiяльнiсть держави (та єє органiв) як власника забезпечууться за-
конодавством про власнiсть, нормативними актами про компетенцiю
органiв, що регулюють це право, створюють i лiквiдують пiдприум-
ства, здiйснюють перетворення державноє власностi на iншi форми.
Вплив загального господарського порядку забезпечууться регу-
люванням, що обслуговуу рiзноманiтнi види господарськоє дiяль-
ностi залежно вiд поставлених завдань та iнтересiв, якi належить продолжение
--PAGE_BREAK--
захищати. Наприклад, бюджетнi iнтереси — законодавством про ре-
гулювання цiн, про податки, про порядок формування собiвартостi;
екологiчнi завдання — законодавством про охорону природи i т. iн.
З точки зору змiсту державного впливу вiн може поширюва-
тися на створення i лiквiдацiю субуктiв господарювання, плану-
вання, регулювання господарськоє дiяльностi та контроль за нею.
При переходi вiд державного директивного управлiння еконо-
мiкою до ринкового на змiну директивним методам приходять iн-
Див.: Мартемьянова В. С. Згадувана праця. С. 190.
95
дикативнi. Роль держави змiнюуться. Вона тепер мау виступати ко-
ординатором i посередником, що регулюу розвиток ринку.
Все це пояснюуться тим, що ринок не все може (наприклад,
вiн не може регулювати цiни природних монополiстiв). Глибокi
структурнi змiни економiки, розвязання цiлоє низки глобальних
проблем можливi не на основi ринкових стимулiв, а лише за до-
помогою державного програмування. Це, по-перше. А по-друге,
багато що ринок робить погано. Зокрема, вiн погано розвязуу соцi-
альнi проблеми (скрiзь у свiтi держава вирiшуу питання перероз-
подiлу багатства i зменшення ступеня нерiвностi), а також пробле-
ми розвитку невиробничоє сфери. Тому скрiзь застосовують вмон-
тованi регулятори, що коригують дiю ринку. Нiде у свiтi не iснуу
ринковоє саморегуляцiє в чистому виглядi, навiть у такiй лiбералi-
зованiй краєнi, як США.
Нехтування цим зарубiжним досвiдом як владними структу-
рами, так i деякими юристами-цивiлiстами, якi висунули
но-правову> концепцiю i обстоюють впровадження єє в економiку
в , вже призвело до певних негативних наслiдкiв.
Про це з тривогою неодноразово попереджали прихильники гос-
подарсько-правового напрямку трансформацiє нашоє економiки в
соцiально-орiунтовану ринкову економiку. Для одержання позитив-
них наслiдкiв у справi нормалiзацiє господарських вiдносин необ-
хiдно прийняття вiдповiдних нормативних актiв типу господарсь-
кого кодексу2.
Конкретнi форми регулятивноє дiяльностi держави повязанi
з правовими формами, тобто з правотворчою, правоохоронною,
правозастосовною дiяльнiстю. Використання тих чи iнших форм
обумовлено характером завдань, конкретною ситуацiую, а також
iншими обставинами, що складаються в промисловому вироб-
ництвi i повязаних з ним галузях та сферах господарства.
Правотворча форма регулятивноє дiяльностi знаходить свiй ви-
яв у виданнi органами законодавчоє та виконавчоє влади вiдповiд-
них правових актiв. У законодавствi передбачауться повноважен-
ня органiв державноє виконавчоє влади щодо видання ними юри-
дичних актiв. Так, перелiк основних питань, що вирiшуються
Кабiнетом Мiнiстрiв Украєни, визначено безпосередньо в Консти-
туцiє (статтi 113-117).
Див.: Черняк В. Як здолати перехiдний перiод // Голос Украєни. 1995. 22 бер.
2 Див.: Мамутов В., Васильув, Г. Потрiбен конституцiйний Закон про власнiсть
// Голос Украєни. 1998. 21 лип.
96
Зокрема Кабiнет Мiнiстрiв Украєни забезпечуу проведення
фiнансовоє, цiновоє, iнвестицiйноє та податковоє полiтики, розроб-
ляу i здiйснюу загальнодержавнi програми економiчного, науково-
технiчного, соцiального i культурного розвитку Украєни; спрямо-
вуу i координуу роботу мiнiстерств, iнших органiв виконавчоє вла-
ди; виконуу iншi функцiє, визначенi Конституцiую та законами
Украєни, актами Президента. Кабiнет Мiнiстрiв у межах своує ком-
петенцiє видау постанови i розпорядження, якi у обовязковими для
виконання. Повноваження мiнiстерств установленi Указом Прези-
дента Украєни вiд 12 березня 1996 року, яким затверджено За-
гальне положення про мiнiстерство, iнший центральний орган
державноє виконавчоє влади Украєни. Це положення визначау, що
мiнiстерство у центральним органом виконавчоє влади, пiдпоряд-
кованим Кабiнету Мiнiстрiв, i реалiзуу державну полiтику у вiд-
повiднiй галузi. .
Мiнiстерство, за Указом, прогнозуу розвиток економiки у ви-
робничiй, науковiй, мiнерально-сировиннiй, паливно-енергетич-
нiй, трудовiй, демографiчнiй, соцiальнiй, фiнансовiй та iнших сфе-
рах, бере участь у розробцi проектiв Державноє програми еконо-
мiчного та соцiального розвитку Украєни, Державного бюджету,
готуу пропозицiє та бере участь у формуваннi та реалiзацiє полiтики
у сферi виконання робiт i поставок продукцiє для державних по-
треб, розробляу цiльовi перспективнi програми, опрацьовуу ком-
плекс заходiв, спрямованих на поглиблення економiчноє реформи,
реалiзуу державну стратегiю розвитку вiдповiдноє галузi або гру-
пи сумiжних галузей, розробляу вiдповiднi фiнансово-економiчнi
та iншi нормативи, механiзм єх впровадження, затверджуу галузевi
стандарти i виступау державним замовником наукових дослiджень
комплексного характеру, здiйснюу в межах повноважень, визначе-
них законодавством, функцiє управлiння майном пiдприумств, що
належать до сфери управлiння мiнiстерства, видау в передбачених
законодавством випадках спецiальнi дозволи (лiцензiє) на прове-
дення окремих видiв пiдприумницькоє дiяльностi, здiйснюу iншi
функцiє, що випливають з покладених на нього завдань.
Мiнiстерство видау нормативно-правовi акти, а в разi потре-
би разом з iншими центральними та мiсцевими органами держав-
ноє виконавчоє влади, органами мiсцевого самоврядування --
спiльнi акти. Таким чином в Украєнi, хоч i в значно реформовано-
Див.: Указ Президента Украєни
iнший центральний орган державноє виконавчоє влади> // Уряд. курурi 1996. 28 бер.
97
му виглядi, зберiгауться галузевий принцип системи управлiння на-
родного господарства.
Щодо вдосконалення моделi украєнськоє економiки, то, як
свiдчить преса, йдуть активнi пошуки ефективноє економiчноє си-
стеми. З одного боку, знаходить визнання позицiя про вiдмову вiд
галузевого i перехiд до функцiонального, територiального управ- продолжение
--PAGE_BREAK--
лiння, а з другого, вiдстоюуться принцип галузевого i чiтко цент-
ралiзованого державного управлiння народним господарством.
Пропонууться i перехiд до корпоративноє системи.
Головна причина багатства високорозвинутих краєн свiту, на
думку деяких авторiв, полягау в способi органiзацiє єхньоє промис-
ловостi, становим хребтом якоє у потужнi корпорацiє. В межах
корпорацiє обуднуються пiдприумства рiзних галузей промисло-
востi та сiльського господарства, якi виробляють усе необхiдне для
виготовлення основноє товарноє продукцiє2.
Дiяльнiсть держави (єє органiв) як власника забезпечууться
вiдповiдним законодавством про управлiння обуктами державноє
власностi. Президент Украєни видав Указ
яких питань, повязаних з процесом управлiння обуктами держав-
ноє власностi> вiд 4 липня 1998 року. Указом установлено, що
управлiння обуктами державноє власностi здiйснюють Кабiнет
Мiнiстрiв та уповноваженi ним органи. Фонд державного майна,
Нацiональна академiя наук, Украєнська академiя аграрних наук,
iншi аналогiчнi самовряднi органiзацiє, юридичнi та фiзичнi осо-
би. Вони управляють акцiями (паями, частками), що належать
державi в майнi господарських товариств, єм наданi повноважен-
ня щодо реалiзацiє прав держави як власника цих обуктiв, повя-
заних з ефективним єх використанням та розпорядженням у межах,
визначених законодавством Украєни, з метою задоволення держав-
них та суспiльних потреб.
До обуктiв державноє власностi, управлiння якими здiй-
снюуться вiдповiдно до цього Указу, належать: майно державних
пiдприумств, установ i органiзацiй, закрiплене за ним на правi по-
вного господарського вiдання або оперативного управлiння; акцiє
(пає, частки), що належать державi в майнi господарських това-
риств; майно пiдприумств, якi перебувають у процесi приватизацiє,
майно, передане в користування самоврядним органiзацiям; майно,
Див.: Бура Н., Звягiна У. Про державне управлiння пiдприумством // Уряд.
курур. 1995. 27 трав.
2 Див.: Радкевич О. Украєнська модель економiки // Уряд. курур. 1995. 16 лют.
98
що не увiйшло до статутних фондiв господарських товариств, ство-
рених у сферi приватизацiє (корпоратизацiє) державних пiдприумств.
Здiйснюючи управлiння цими обуктами. Кабiнет Мiнiстрiв
приймау рiшення про створення, реорганiзацiю та лiквiдацiю пiд-
приумств, установ i органiзацiй, заснованих на державнiй влас-
ностi; про передачу цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств,
нерухомого майна, акцiй (паєв, часток), що належать державi в
майнi господарських товариств, з державноє в комунальну влас-
нiсть; про передачу обуктiв державноє власностi у користування
самоврядним органiзацiям. Вiн же визначау органи, уповноваженi
управляти обуктами державноє власностi, i передау до сфери єх
управлiння цi обукти; дау згоду на передачу обуктiв комунальноє
власностi в державну; приймау нормативно-правовi акти, повязанi
з управлiнням обуктами державноє власностi, та здiйснюу iншi
передбаченi законодавством Украєни повноваження щодо управ-
лiння цими обуктами.
Кабiнет Мiнiстрiв може делегувати повноваження з управлiн-
ня обуктами державноє власностi мiнiстерствам, iншим цент-
ральним та мiсцевим органам виконавчоє влади, Радi Мiнiстрiв Ав-
тономноє Республiки Крим, обуднанням пiдприумств, органiзацi-
ям, якi стають таким чином органами, уповноваженими управляти
обуктами державноє власностi. Цi органи в межах, наданих
Кабiнетом Мiнiстрiв, здiйснюють повноваження щодо управлiн-
ня цими обуктами.
Фонд державного майна вiдповiдно до законодавства здiйснюу
з моменту прийняття рiшення про приватизацiю майна державного
пiдприумства функцiє з управлiння майном цього пiдприумства,
переданi йому органом, уповноваженим управляти заздаченим
майном, захист майнових прав пiдприумств, а також акцiй (часток,
паєв), що належать державi на територiє Украєни та за кордоном;
передачу в установленому порядку органам, уповноваженим
управляти обуктами державноє власностi, акцiй, якi вiдповiдно до
плану приватизацiє (плану розмiщення акцiй) залишаються в дер-
жавнiй власностi; виступау орендодавцем цiлiсних майнових ком-
плексiв, нерухомого майна, що у державною власнiстю; погоджуу
передачу обуктiв державноє власностi до сфери управлiння цен-
тральних та мiсцевих органiв виконавчоє влади в комунальну
власнiсть та рередачу обуктiв комунальноє власностi в державну;
виступау з боку держави засновником пiдприумств iз змiшаною
формою власностi; бере участь у розробцi мiжнародних договорiв
99
Украєни з питань державноє власностi та єє використання; виконуу
iншi визначенi законодавством повноваження:
Фонд державного майна пiдпорядкований та пiдконтрольний
Кабiнету Мiнiстрiв.
Що стосууться самоврядних органiзацiй, то обукти держав-
ноє власностi передаються єм за рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв у
безстрокове безоплатне користування без права змiни форми влас-
ностi; Цi органiзацiє здiйснюють щодо переданого єм майна ряд
функцiй, що належать органам, уповноваженим управляти обукта-
ми державноє власностi.
Викладений порядок управлiння обуктами державноє власностi
усувау неузгодженостi рiзних нормативних актiв щодо цього поряд-
ку. Проте вiн залишауться занадто складним, з багатосубуктним
складом державних органiв i органiзацiй, уповноважених здiйсню-
вати це управлiння, що до деякоє мiри у поверненням до управлiн-
ня державною власнiстю, яке iснувало за часiв командно-адмiнiст-
ративноє системи, коли право державноє власностi фактично здiйс-
нювали численнi галузевi мiнiстерства. Першим кроком до вiдмови
вiд такого порядку, який не забезпечував належного контролю за
здiйсненням мiнiстерствами цих повноважень, було створення уди-
ного державного органу з управлiння державною власнiстю — Фон-
ду державного майна. Але з наступними доповненнями i змiнами продолжение
--PAGE_BREAK--
законодавства сталося так, що Фонд державного майна став держав-
ним органом приватизацiє i виконавцем повноважень орендодавця
державного майна, а правомочностi розпорядження зазначеним май-
ном поза процесом приватизацiє здiйснюють iншi державнi органи
(мiнiстерства тощо). Таке права державноє влас-
ностi, тодi, коли воно повязане зi збереженням галузевого принципу
управлiння економiкою, тiльки утруднюу контроль за використан-
ням державноє власностi в iнтересах всього суспiльства, позбавляу
можливостi захисту цього майна вiд зловживань.
П
2. Народногосподарськi програми.
iндикативне планування
Перехiд вiд командно-адмiнiстративноє системи до
ринковоє означау вiдмову вiд директивного планування, вiд пла-
ну-закону, яким вiн був ранiше, i застосування iндикативного пла-
нування.
100
Свого часу преса писала, що в нашому народному господарствi
виробляуться i споживауться близько 25 мiльйонiв найменувань
рiзних виробiв. Для такоє кiлькостi необхiдна iнформацiя обчис-
люуться мiльярдами одиниць. Вiдмова вiд директивного плануван-
ня зовсiм не рiвнозначна вiдмовi вiд централiзованого управлiн-
ня економiкою. Адже саме директивнiсть призвела до того, що
центр почав втрачати контроль за соцiально-економiчним розвит-
ком краєни. План складався за принципом , тоб-
то пiд досягнутi показники попереднього перiоду, а
потiм здiйснювалася нова пiдгонка — , тобто пiд
показники кiнця планового перiоду.
Не дивно, що за таких умов почалося неухильне падiння тем-
пiв приросту нацiонального доходу, небувале зростання непрода-
них товарiв i незавершеного будiвництва, збiльшилася кiлькiсть
робочих мiсць, на яких нiкому було працювати, i т. iн.
Таким чином, страшна не вiдмова вiд директивного плануван-
ня, а зволiкання з його замiною економiчними методами управлi-
ння народним господарством1.
Згiдно з Концепцiую переходу Украєни до ринковоє економi-
ки, схваленою в основному Верховною Радою Украєни 1 листопада
1990 року, було введене iндикативне планування Цс система не-
обовязкових для субуктiв ринкових вiдносин рекомендацiй, а та-
кож скоординованих i взаумоповязаних засобiв побiчного (непря-
мого) впливу через державне пiдприумництво та розробку цiльо-
вих комплексних програм.
Основними принципами iндикативного планування у поуднан-
ня аналiтичних i прогнозних методiв для вивчення соцiально-еко-
номiчних процесiв, визначення конкретних обуктiв державного
впливу; широке iнформування субуктiв ринкових вiдносин про
певнi перспективи i прогнози соцiально-економiчного розвитку для
забезпечення єх необхiдноє орiунтацiє при виборi особистих гос-
подарських рiшень, застосування переважно непрямих (побiчних)
регуляторiв та нормативiв, не обовязкових для субуктiв ринко-
вих вiдносин, реалiзацiя прямого впливу на соцiально-економiчнi
процеси переважно через засоби державного бюджету.
Регулюючий вплив планiв i програм в умовах переходу до рин-
ку забезпечууться за рахунок доведення до пiдприумств усiх форм
Див.: Медведев П., Нит И. Нас унижающий обман // Московские новости.
1987. 22 нояб.
101
власностi лiмiтiв земле-, водо-, лiсокористування, нормативiв пла-
ти за природнi ресурси, орендноє плати за землю, земельного по-
датку, нормативiв штрафiв за забруднення навколишнього середо-
вища та нерацiональне використання природних ресурсiв.
Цiльовi установки планiв, прогнозiв, i програм реалiзуються,
головним чином, через фiнансовi засоби регулювання i насампе-
ред бюджетного планування — державного бюджету. В перехiдний
перiод держава використовуу регуляцiйнi засоби грошово-кредит-
ноє полiтики.
Своуму впливу на господарську дiяльнiсть держава надау сили
правового акту. Застосовуються плановi акти, цiльовi програми,
квоти, лiцензiє i т. iн. Плановi акти можуть мати рiзноманiтне при-
значення i прийматися рiзними державними органами. Прикладом
може бути постанова Верховноє Ради Украєни вiд 23 лютого 1994
року .
Вони розрахованi на перiод 1994-2000 рокiв. В них передусiм
йдеться про розроблення i освоуння технiчних, технологiчних,
науково-органiзацiйних та iнших цiльових проектiв, що забезпе-
чують стабiлiзацiю виробництва енергоресурсiв, а також значне
зменшення єх споживання в усiх сферах виробництва.
Постановою вiд 24 липня 1998 року
бюджетноє полiтики на 1999 рiк> Верховна Рада зобовязала Кабi-
нет Мiнiстрiв до 1 вересня 1998 року внести на розгляд Верхов-
ноє Ради прогноз основних параметрiв соцiально-економiчного
розвитку Украєни на 1999 рiк. Основнi напрямки цього розвитку
визначенi в самiй постановi. На перший план висувауться забез-
печення переходу на планування i фiнансування соцiальних витрат
через соцiальнi програми i програми нацiонально-культурного роз-
витку, що повязанi з реалiзацiую прав i свобод громадян, гаран-
тованих Конституцiую Украєни.
До основних напрямкiв бюджетноє полiтики вiднесено також
формування ефективноє структури промислового, сiльськогоспо-
дарського виробництва на основi рацiональноє бюджетноє полiти-
ки, державного протекцiонiзму, ефективних органiзацiйних та
економiчних механiзмiв його практичноє реалiзацiє; визначення
розмiру фiнансування капiтальних вкладень в обукти виробни-
чого призначення за рахунок бюджетних коштiв суто на конкурснiй
основi з урахуванням прiоритетностi галузей народного господар-
ства i обуктiв, якi найближчим часом даватимуть вiддачу, з додат-
ковим залученням довгострокових кредитiв, власних коштiв
102
пiдприумств, iноземних iнвестицiй разом з розширенням позабюд- продолжение
--PAGE_BREAK--
жетних джерел фiнансування капiтальних вкладень; забезпечен-
ня збiльшення частки програмно-цiльового фiнансування науково-
дослiдницьких i дослiдно-конструкторських робiт, створення iнно-
вацiйних бiзнес-iнкубаторiв, активiзацiє пiдтримки впровадження
наукових дослiджень Державним iнновацiйним фондом Украєни.
Кабiнет Мiнiстрiв розробляу щороку проект державноє програ-
ми економiчного та соцiального розвитку Украєни, в якому визна-
чаються основнi макроекономiчнi показники, макроекономiчнi ба-
ланси та план дiй уряду щодо забезпечення єх реалiзацiє, i вносить
його на розгляд Верховноє Ради Украєни.
У складi Державноє програми економiчного розвитку, почина-
ючи з 1996 року, розробляуться баланс фiнансових ресурсiв Укра-
єни. В щорiчному балансi згiдно з постановою Кабiнету Мiнiстрiв
вiд 28 червня 1995 року враховуються грошовi потоки всiх сек-
торiв економiки, що формуються на етапах створення, перерозпо-
дiлу та споживання нацiонального доходу, визначаються показни-
ки аналiзу i прогнозу забезпеченостi економiки фiнансовими ресур-
сами вiдповiдно до вимог мiжнародноє системи облiку i статистики.
Мiнiстерства ж i вiдомства розробляють у межах визначених
обсягiв фiнансових i матерiальних ресурсiв iндикативнi плани роз-
витку вiдповiдних галузей народного господарства, якi затверджуу
Кабiнет Мiнiстрiв.
Плановi акти приймаються з метою забезпечення державних
потреб у продукцiє, необхiднiй для вирiшення загальнонацiональ-
них проблем, реалiзацiє соцiально-економiчних, оборонних, нау-
кових i науково-технiчних, природоохоронних та iнших цiльових
програм, вирiшення iнших завдань.
Державнi потреби, як визначау Закон Украєни вiд 22 грудня 1995
року 2, — це потре-
би Украєни в продукцiє, необхiднiй для розвязання соцiально-еко-
номiчних проблем, пiдтримання обороноздатностi краєни та єє без-
пеки, створення i пiдтримання на належному рiвнi державних ма-
терiальних резервiв, реалiзацiє державних i мiждержавних цiльових
програм, забезпечення функцiонування органiв державноє влади, що
утримуються за рахунок Державного бюджету Украєни.
Правовими формами забезпечення державних потреб у, зокре-
ма, державне замовлення i державний контракт. Державне замов-
Див.: Уряд. курур. 1996. 1 лют.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. № 3. Ст. 9.
103
лення визначауться згаданим законом як засiб державного регулю-
вання економiки шляхом формування на контрактнiй (договiрнiй)
основi складу i обсягiв продукцiє, необхiдноє для державних потреб,
розмiщення державних контрактiв на Єє поставку (закупiвлю) се-
ред пiдприумств, органiзацiй та iнших субуктiв господарськоє
дiяльностi Украєни всiх форм власностi.
З метою органiзацiє робiт, повязаних з формуванням держав-
ного замовлення, розмiщення поставок продукцiє для державних по-
треб i контролем за єх виконанням. Кабiнет Мiнiстрiв визначау i за-
тверджуу державних замовникiв — мiнiстерства, iншi центральнi
органи державноє виконавчоє влади, Раду Мiнiстрiв Автономноє Рес-
публiки Крим, обласнi, Києвську та Севастопольську мiськi державнi
адмiнiстрацiє, державнi органiзацiє i установи, якi вiн уповноважуу
укладати державнi контракти з виконавцями державного замовлен-
ня, тобто субуктами господарськоє дiяльностi всiх форм власностi,
якi виготовляють i поставляють продукцiю для державних потреб
вiдповiдно до умов укладеного державного контракту.
Державний контракт у договором, укладеним державним за-
мовником вiд iменi держави з виконавцем державного замовлен-
ня, в якому визначаються економiчнi i правовi зобовязання сторiн
i регулюються взаумовiдносини замовника i виконавця.
Поставки продукцiє для державних потреб забезпечуються за
рахунок коштiв Державного бюджету Украєни та iнших джерел
фiнансування, що залучаються до цього. Потреби в продукцiє, не-
обхiднiй для забезпечення регiональних цiльових програм, визна-
чаються урядом Автономноє Республiки Крим, обласними. Києвсь-
кою та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями
i забезпечуються за рахунок коштiв республiканського бюджету
Автономноє Республiки Крим i мiсцевих бюджетiв, а також поза-
бюджетних джерел, що залучаються для цiує мети.
Державне замовлення — це передбачений у вiдповiдному нор-
мативному актi обсяг продукцiє, необхiдноє для задоволення дер-
жавних потреб, який розмiщууться державним замовником, а дер-
жавний контракт — договiр, що укладауться державним замовни-
ком з виконавцями цього замовлення. Щодо правовоє природи цих
понять, то замовлення — це пропозицiя (оферта) укласти договiр
(контракт). Договiр (контракт) може бути укладений лише за зго-
дою (акцептом) виконавця замовлення.
Згаданою вище постановою Верховноє Ради вiд 24 липня 1998
року
104
визначено введення державного замовлення на закупку на кон-
курснiй основi енергетичного вугiлля проектноє калорiйностi та
системи державного замовлення, що формууться на конкурсних
началах, за участю вiтчизняних товаровиробникiв, причому пра-
во першочергового державного замовлення залежить вiд соцiаль-
ноє значимостi продукцiє на внутрiшньому ринку товарiв i конку-
рентноє здатностi продукцiє на зовнiшньому ринку.
Практика використання наведених важелiв впливу держави на
економiку Украєни по-рiзному оцiнюуться як економiстами, так i
юристами. Прихильники приватноправових методiв са-
морегуляцiє економiки переконанi в тому, що таке втру-
чання державних органiв влади i управлiння призвело до помiтного
гальмування реформ в Украєнi. Тим часом всi нашi реалiє свiдчать,
що саме несподiвана для бiльшостi населення та й самих представ-
никiв влади значна вiдстороненiсть держави вiд регулювання i пла-
нування вилилась у нинiшню катастрофiчну ситуацiю в економiцi. продолжение
--PAGE_BREAK--
3. Цiноутворення i державне
регулювання цiн
Державного впливу в умовах переходу до ринку потре-
бують рiзнi процеси, що вiдбуваються в економiцi, в тому числi i
цiноутворення. В ринковiй економiцi цiна у найпоширенiшою ка-
тегорiую, тобто цiну мають усi види продукцiє, робiт та послуг. За
допомогою цiн визначаються рiзноманiтнi показники i вимiрюють-
ся економiчнi величини: обсяги виробництва i споживання, основнi
i оборотнi фонди та iншi ресурси.
Разом з тим цiна у однiую з найскладнiших економiчних кате-
горiй. Згiдно з найпоширенiшим визначенням цiна — це грошове
вираження вартостi, тобто визначення за допомогою грошей суб-
станцiє цiни, що вiдбивау мiновi вiдношення товарiв. У ринковiй
економiцi цiна у загальним регулятором процесу суспiльного ви-
робництва, вплив якого на дiяльнiсть субуктiв господарювання до-
повнюуться iншими регуляторами, що застосовуються державою
(податками, дотацiями, валютним курсом i т. iн.).
Див.: Коломойцев В. Чиказька економiчна школа i єє уроки для Украєни
// Уряд. курур. 1998. ЗО квiт.
105
Що ж лежить в основi ринкових цiн i вiдтак в основi мiнових
пропорцiй в обмiнi товарiвi iсторiя розвитку ринковоє економiки
i економiчноє науки позначилася багатьма теорiями вартостi i цiни1.
Найвiдомiшими з них у насамперед теорiя трудовоє вартостi, роз-
роблена фундаторами класичноє полiтичноє економiки англiйськи-
ми економiстами В. Петтi, А. Смiтом та Д. Рiкардо i завершена в
працях К. Маркса. Вона виходить з того, що субстанцiя i величи-
на вартостi як основи мiновоє вартостi та цiни визначауться за-
тратами працi на виробництво товарiв.
Приблизно одночасно з теорiую трудовоє вартостi виникла i тео-
рiя витрат виробництва, яка визначау єх як основу мiновоє вартостi
i цiн (висунута представником французькоє класичноє полiтекономiє
Ф. Кене). Оскiльки, однак, величина витрат виробництва, в свою чер-
гу, залежить вiд цiн на окремi види витрат (палива, сировини, мате-
рiалiв, робочоє сили), то використання витрат як основи цiн означау,
по сутi, пояснення цiн на продукцiю цiнами на елементи витрат.
Серед перших теорiй вартостi набула поширення також так
звана теорiя трьох факторiв виробництва. Ця теорiя пояснювала
формування вартостi в процесi виробництва впливом сукупностi
витрат його трьох основних факторiв: труда, капiталу (в розумiннi
засобiв виробництва) i землi (як головного природного фактора).
Вперше вона була обгрунтована в працях французьких економiстiв
Ж.-Б. Сея i Ф. Бастiа.
Широкого розвитку наприкiнцi XIX столiття набули теорiє вар-.
тостi, якi у визначеннi єє величини наголошували на потребi. Це так
званi теорiє граничноє корисностi. Вони були обгрунтованi представ-
никами австрiйськоє школи, а також англiйськоє та швейцарськоє.
Загальними рисами цих теорiй було те, що в процесi ринковоє взау-
модiє попиту i пропозицiє, яка визначау рiвень ринкових цiн, вирi-
шального значення надавалося попиту. Вартiсть розглядалася як
субуктивна категорiя, наслiдок оцiнки iндивiдуумом споживчих
благ залежно вiд iнтенсивностi потреб i рiдкiсностi блага.
Близькими до цих теорiй у теорiє вартостi, якi визначають вар-
тiсть, а також цiну винятково коливанням попиту i пропозицiє.
Слабкiстю теорiє попиту i пропозицiє у те, що вони не дають вiд-
повiдi на запитання, чим визначаються цiни у разi спiвпадання
попиту i пропозицiє, а також не враховують той факт, що попит i
пропозицiя залежать вiд цiн товарiв2.
Див.: Кононенко В. Цiноутворення i цiни в ринковiй економiцi. Лiбералiзацiя
цiн при переходi до ринку // Економiка Украєни. 1992. № 8. С. 63.
2 Див.: Там само. С. 65.
106
Найбiльше вплинула на сучаснi теорiє вартостi i цiн неокла-
сична теорiя англiйського економiста кiнця XIX — початку XX сто-
лiття А. Маршала, яка поуднувала теорiю класикiв полiтекономiє
про визначальну роль витрат виробництва i теорiє граничноє корис-
ностi, попиту i пропозицiє у формуваннi i руховi цiн.
У сучасних теорiях цiноутворення, якi спираються на працi
А. Маршала, теорiя вартостi вже не посiдау центрального мiсця,
як це було до XX столiття. На переднiй план висунулася теорiя
цiни, що комплексно вивчау вплив рiзноманiтних цiноутворюючих
факторiв. Впливають вони на цiни завдяки змiнi попиту i пропо-
зицiє на ринках як товарiв, так i факторiв виробництва. Рух цiн,
згiдно з нею, в сучасному виробництвi у наслiдком дiє складного
комплексу факторiв: руху ефективноє працi i виробництва, стану
грошового обiгу, платiжного балансу i державних фiнансiв, харак-
теру державного регулювання i т. iн.
Ми коротко зупинилися на теорiях цiноутворення, щоб про-
iлюструвати складнiсть, неоднозначнiсть процесiв, що в умовах
ринку призводять до формування цiн. Ця обставина обумовила i
складнiсть процесу переходу вiд адмiнiстративного установлення
цiн за адмiнiстративно-планово-командноє системи до застосуван-
ня ринкового цiноутворення. Звiльнення цiн вiд адмiнiстративно-
го регулювання, єх лiбералiзацiя у невiдумною передумовою вве-
дення ринкового механiзму в економiку.
Визначаючи шлях, або , переходу Уiiаєни до ринко-
воє економiки, Верховна Рада у своєй концепцiє з трьох основних
видiв моделей, вироблених свiтовим досвiдом, — еволюцiйноє,
шоковоє терапiє та жорсткого регулювання, зупинилася на першiй,
але обставини як внутрiшнього, так ще бiльше зовнiшнього харак-
теру спонукали до застосування шоковоє терапiє, за якоє здiйс-
нюуться швидкий радикальний перехiд вiд адмiнiстративно-роз-
подiльноє системи до ринковоє, до вiльного цiноутворення, яке у
необхiдним засобом створення ринкових структур, формування
незалежних товаровиробникiв, виникнення ринковоє конкуренцiє.
Швидке звiльнення цiн призвело, як вiдомо, до iнфляцiє i на-
вiть гiперiнфляцiє — неприумних супутникiв шоковоє терапiє. Пе-
ребороти цi наслiдки пощастило завдяки низцi заходiв, вжитих дер- продолжение
--PAGE_BREAK--
жавою, в тому числi i частковим регулюванням цiноутворення. У
звязку з цим виникли рiзнi види цiн залежно вiд ступеня держав-
ного втручання i прав пiдприумств у єх установленнi. Так, державнi
фiксованi чи регульованi (за допомогою коефiцiунтiв граничного
107
пiдвищення) цiни застосовуються до вузького кола продукцiє та по-
слуг виробничо-технiчного призначення (головним чином енерго-
ресурси, послуги транспорту i звязку), а також до життуво важли-
вих товарiв та послуг для населення (хлiб, дитяче харчування, ме-
дичнi препарати, комунальнi послуги та деякi iншi). Крiм того,
регулювання цiн, недопущення єх необгрунтованого пiдвищення
здiйснюуться опосередковано, за допомогою установлення гранич-
них рiвнiв рентабельностi. Цiни, що установлюються пiдприум-
ствами та iншими товаровиробниками самостiйно, у вiльними рин-
ковими цiнами. До них належать також бiржовi цiни, якi формують-
ся внаслiдок реалiзацiє продукцiє на товарних бiржах.
Згiдно з постановою Кабiнету Мiнiстрiв вiд 23 грудня 1992 року
(з наступними змiнами i доповненнями) гра-
ничнi розмiри пiдвищення цiн i тарифiв установленi на вугiлля та
вугiльну продукцiю, електроенергiю, теплоенергiю, основнi послуги
звязку, комунально-побутовi послуги, послуги пасажирського
транспорту та звязку, хлiб i булочнi вироби, борошно пшеничне та
житну, дитяче харчування, лiкарськi засоби i вироби медичного при-
значення, тарифи на розповсюдження перiодичних видань.
Цiую постановою затверджено Тимчасове положення про дер-
жавне регулювання цiн i тарифiв. Воно застосовууться до держав-
них пiдприумств, єх обуднань та органiзацiй, якi, користуючись
правом самостiйного встановлення цiн i тарифiв на продукцiю,
товари i послуги, надмiрно пiдвищують єх рiвень.
Це Положення не поширюуться на продукцiю, що експортууть-
ся, замiнюу iмпортну; нову високоефективну; нову, виготовлену iз
застосуванням запатентованого винаходу i високоефективноє тех-
нологiє, створеноє спецiально для цiує продукцiє.
Необхiднiсть введення регульованих цiн визначауться Мiнiс-
терством економiки. Радою Мiнiстрiв Автономноє Республiки
Крим, обласними, Києвською та Севастопольською мiськими дер-
жавними адмiнiстрацiями, виходячи з iнформацiє пiдприумств-
споживачiв, аналiзу даних статистики, результатiв перевiрок кон-
тролюючих органiв щодо надмiрного зростання цiн, а також дек-
ларування змiни цiн пiдприумствами-виготовлювачами.
Пiдставою для запровадження регульованих цiн може бути
пiдвищення пiдприумством цiн на свою продукцiю за рахунок:
збiльшення у витратах вартостi сировини, матерiалiв, комплекту-
ючих виробiв i послуг без вiдповiдного обгрунтування цiн на єхну
придбання та норм споживання; включення до собiвартостi про-
108
дукцiє витрат, не передбачених дiючим порядком калькулювання
продукцiє, i т. iн.
При змiнi цiн на продукцiю, перелiк якоє установлений Поло-
женням, пiдприумства повиннi декларувати цю змiну зазначеним
вище державним органам.
З приводу втручання держави в процеси цiноутворення в пе-
рехiдний перiод, як i взагалi щодо впливу держави на господарсь-
ку, пiдприумницьку дiяльнiсть у цей перiод, у лiтературi, у висту-
пах депутатiв висловлювалися думки про необхiднiсть значного
його обмеження. У звязку з цим Голова Верховноє Ради О. Тка-
ченко на прес-конференцiє зауважив:
цiнами регулюються 4 мiльйони видiв продукцiє. В Америцi — в
2 рази менше. А у нас хочуть, щоб нiчого не контролювали i про-
понують таку модель>. Коментарi, як то кажуть, зайвi.
4. Оподаткування. Правова
регламентацiя
До державного впливу на господарську дiяльнiсть, де
держава виступау в публiчних iнтересах, слiд вiднести й оподат-
кування.
Встановлення i скасування податкiв, зборiв i обовязкових пла-
тежiв до бюджетiв та внескiв до державних цiльових фондiв, а та-
кож пiльг єх платникам здiйснюуться Верховною Радою Украєни,
Верховною Радою Автономноє Республiки Крим i мiсцевими ра-
дами народних депутатiв2.
Своєми принципами (економiчна доцiльнiсть, соцiальна спра-
ведливiсть) оподаткування вiдрiзняуться вiд вiдносин державних
пiдприумств з бюджетом, якi iснували за адмiнiстративно-коман-
дноє системи. Пiдприумства ранiше розраховувалися з бюджетом за
нормативами вiдрахувань вiд прибутку, що установлювалися за роз-
судом мiнiстерств. Звичайно, що нi про яку економiчну доцiльнiсть
чи соцiальну справедливiсть при цьому мови не могло бути3.
За рiк можна зробити те, що не зроблено за сiм. З прес-конференцiє Голови
Верховноє Ради Украєни Олександра Ткаченка // Голос Украєни. 1998. ЗО лип.
2 Див.: Закон Украєни вiд 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» (в
редакцiє вiд 2 лютого 1994 р.// Уряд. курур. 1994. 24 бер.
3 Навiть в умовах проведення експерименту, спрямованого на розширення
самостiйностi пiдприумств, основна частина прибутку пiдприумств переходила до
держбюджету i в розпорядження мiнiстерств.
109
В умовах переходу до ринковоє економiки наша держава
установила оподаткування субуктiв господарювання, яке в усьому
свiтi мау давню iсторiю.
Податки в тiй формi, в якiй вони iснують зараз, склалися по-
рiвняно недавно, проте тенденцiя до виникнення таких механiзмiв
простежувалася з давнiх-давен. Єх основою була система повин-
ностей. Поступово в нiй виокремлюуться i певний рiзновид гро-
шових внесень замiсть особистих послуг.
У науковiй лiтературi висловленi рiзнi точки зору щодо виник-
нення податкiв. М. П. Кучерявенко, наприклад, вважау, що пере-
думовами виникнення єхнiх зародкових форм були: 1) перехiд вiд
натурального господарства до грошового; 2) зародження i форму-
вання держави.
При цьому вiн не погоджууться з думкою, що продолжение
--PAGE_BREAK--
ли разом з товарним виробництвом, подiлом суспiльства на класи
i появою держави, якiй потрiбнi кошти на утримання армiє, судiв,
чиновникiв та iншi потреби>2. Але розбiжнiсть тут не суттува, бо
перший автор веде мову про передумови виникнення податкiв, а
другий — про єхню появу.
Взагалi ж у лiтературних джерелах в основу перiодизацiє ста-
новлення податкiв покладенi етапи розвитку держави i його ме-
ханiзмiв: схiднi держави; класичнi держави Грецiє i Риму; фео-
далiзм; абсолютизм; конституцiоналiзм3.
Саме в перiод конституцiоналiзму закладаються i теоретичнi
основи оподаткування, обгрунтовууться його необхiднiсть. Мон-
теску, наприклад, вважав податки страховою премiую, частиною
майна громадян, яку вони вiддають для забезпечення користу-
вання iншою частиною. Франсуа Кене висловлювався за вста-
новлення удиного податку у формi поземельноє податi, пропор-
цiйноє доходу.
Та найвиразнiше висловив своє думки з цього приводу Адам
Смiт. Пiдданi держави, вважав вiн, повиннi по можливостi вiдпо-
вiдно до своєх здiбностей i сил брати участь в утриманнi уряду, тоб-
то — вiдповiдно доходу, яким вони користуються пiд захистом
держави. Податок, який зобовязууться сплачувати кожна окрема
особа, мау бути точно визначений, а не довiльний. Строк сплати,
Див.: Кучерявенко Н. П. Налоговое право. X., 1997. С. 8.
2 Налоги. Учебное пособие / Под ред. Д. Т. Ченика. М., 1995. С. 41.
-Див.: ТарасовП. Очерки науки финансового права. Ярославль, 1883. С. 26-221.
110
спосiб платежу, його сума — все це повинно бути зрозумiло i на-
дiйно для платника i для всякоє iншоє особи.
Цi iдеє найбiльший вплив мали в англiйському суспiльствi.
В Англiє ще в XVIII столiттi податки на прибуток становили чверть
державного бюджету. До початку XIX столiття вся система фiнансо-
вого управлiння консолiдувалася, стала простiшою. i у Францiє по-
датки були основою iснування держави. Але лiквiдацiя податковоє
системи пiд час революцiє 1789 року призвела до того, що в наступнi
десятилiття джерела податкiв вичерпалися. Водночас Англiя, що збе-
регла податки, багатiла i поступово ставала могутньою державою.
В дореволюцiйнiй Росiє податкова система сформувалася на-
прикiнцi XIX — початку XX столiття. В основному вона грунту-
валася на трьох податках: подушнi податi, збiр, мит-
ний збiр. З 1898 року починау дiяти
ном промысловом налоге>, затверджене Миколою II. Згiдно з ним
промисловi свiдоцтва мали видаватися на кожне промислове пiд-
приумство, торговий заклад, пароплав. Свiдоцтва могли одержа-
ти як юридичнi, так i фiзичнi особи.
Промисловий податок подiлявся на основний i додатковий.
Основний складався iз податку з торгових закладiв, складських
примiщень i податку з свiдоцтв на ярмаркову торгiвлю. Додатко-
вий промисловий податок залежав вiд розмiру основного капiта-
лу, прибутку пiдприумства.
Одним iз податкiв, запроваджених у мiстах, що забезпечува-
ли надходження в єхнiй доход, був податок з нерухомого майна.
Пiсля революцiє 1917 року вiдновлення податкових механiзмiв
припадау на першi роки НЕПу. Цi роки характеризувалися вiдносно
рiвноважним тиском податкiв на рiзнi суспiльно-економiчнi уклади.
А друга половина i кiнець 20-х рокiв — це етап згортання НЕПу, по-
вязаний з рiзким посиленням податкового тягаря на приватний сек-
тор. Лише за два роки, з 1928 по 1930, кiлькiсть легально дiючих при-
ватних пiдприумцiв у промисловостi скоротилася на 44 вiдсотки2.
У наступнi роки виникають новi податковi важелi, перерозпо-
дiльний нахил яких був на користь держави (податок з обороту, на
надприбуток, вiйськовий податок, самообкладання). Поступово по-
даткова система перетворювалася на механiзм, що реалiзував фiс-
кальну i перерозподiльчу функцiє на користь держави.
Див.: Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. Соч.
М" 1935. Т. 2. С. 341.
2 Див.: Кучерявенко Н. П. Згадувана праця. С. 45.
111
Пiд кiнець iснування Радянського Союзу тиск на платникiв по-
датку збiльшився за рахунок системи обовязкових платежiв, якi
власне податками навряд чи можна вважати.
Так, у Законi СРСР вiд ЗО червня 1987 року
пiдприумство (обуднання)> про внески державних пiдприумств i
обуднань до бюджету говориться як про розрахунки з бюджетом
за нормативами розподiлу прибутку або доходу, якi затверджува-
лися мiнiстерством або iншим вищим органом. За нормативами
вносилася також плата за виробничi фонди, плата за трудовi ресур-
си. Пiдприумства вносили вiдрахування вiд прибутку або доходу
також до централiзованого фонду розвитку виробництва, науки i
технiки i резерву свого мiнiстерства або iншого вищого органу.
А за законодавством, яке було чинним до прийняття цього за-
кону, державнi пiдприумства повиннi були залишок свого прибут-
ку перерахувати до бюджету. Тобто, це було перекладання коштiв
з однiує державноє в iншу.
Щоправда, застосовувалися прибутковi податки з колгоспiв, з
кооперативних i громадських органiзацiй, мiсцевi податки.
Так що ж таке податкиi
Згадуваний уже М. П. Кучерявенко, наводячи визначення по-
датку в працi С. Г Пепеляува :
ток — удино законна форма вiдчуження власностi фiзичних i юри-
дичних осiб на засадах обовязковостi, iндивiдуальноє безвiдплат-
ностi, безповоротностi, яка забезпечена державним примусом i не
мау характеру покарання чи контрибуцiє, з метою забезпечення
платоспроможностi субуктiв у публiчнiй владi>, — зауважуу, що
з приводу цього визначення виникау два запитання. Перше: яким
чином застосувати його до ситуацiє, коли платником виступау дер-
жавне пiдприумство i фактично не вiдбувауться змiни власникаi
Друге: як бути з невизначенiстю категорiє
осiб>i Адже юридичнi особи можуть базуватися на рiзних ф.ормах продолжение
--PAGE_BREAK--
власностi (державнiй, приватнiй), а останну вже не укладауться в
це визначення.
Але цi запитання можна адресувати i єх автору, бо вiн теж роз-
глядау податок
дiяльностi юридичних i фiзичних осiб у власнiсть держави...>2.
Окрiм того, в цих визначеннях не йдеться про те, в чому ж по-
лягау необхiднiсть оподаткування. iстотною ознакою податкiв у
Див.: Кучерявенко Н. П. Згадувана праця. С. 109.
2 Там само. С. 110.
112
єхну призначення забезпечувати дiяльнiсть некомерцiйного сектора
ринковоє економiки. Саме цей сектор дозволяу компенсувати так
званi недосконалостi ринку. Некомерцiйнi органiзацiє призначенi
для задоволення тих потреб, якi не повиннi залежати вiд ринковоє
конюнктури (охорона здоровя, освiта, наука, культура та iн.), а
також таких загальносуспiльних потреб, як утримання збройних
сил, органiв державноє безпеки, правоохоронних органiв, судiв.
Суттувою ознакою податкiв у єхня точна визначенiсть i рiвно-
мiрнiсть, про що писав iще Адам Смiт. Тому й не можна вважати
оподаткуванням той порядок вiдрахування державними пiдпри-
умствами частини свого прибутку до бюджету, який був установле-
ний згаданим вище Законом СРСР
(обуднання)>, — адже цi внески визначалися за нормативами, що
установлювалися мiнiстерствами та вiдомствами диференцiйовано
вiдносно груп пiдприумств або навiть окремих пiдприумств. От
i виходило, що той, хто краще працював, бiльше вiдраховував кош-
тiв до бюджету.
Тому цiлком слушним у зауваження М. П. Кучерявенка про не-
обхiднiсть розмежування в законодавствi податку, збору i плате-
жу як схожих, але рiзних важелiв.
Оподаткування в Украєнi на шляху до єє незалежностi започат-
кував Закон вiд 25 червня 1991 року
ня>. Через свою недосконалiсть вiн неодноразово зазнавав змiн i
доповнень, так само, як i iншi законодавчi акти.
Метою Податкового регулювання, з одного боку, у економiчний
вплив на процеси формування фiнансових коштiв субуктiв госпо-
дарювання шляхом вилучення частини єхнiх доходiв, а з другого -
формування централiзованих фiнансових фондiв держави за раху-
нок цих вилучених коштiв. Податковi надходження становлять
основну частину ресурсiв i мiсцевих бюджетiв i знижують єх
залежнiсть вiд субсидiй, позик i неподаткових прибуткiв.
Досi лишауться нагальною потребою вдосконалення подат-
кового законодавства нашоє держави, i насамперед — встанов-
лення оптимального перелiку обуктiв оподаткування та ставок
податкiв, спрощення єх обчислення. Згаданим Законом перед-
баченi такi загальнодержавнi податки, збори та обовязковi пла-
тежi, якi повиннi сплачувати субукти господарювання: податки на
додану вартiсть, на прибуток пiдприумств i органiзацiй, акцизний
збiр, плата за землю, за спецiальне використання природних ре-
сурсiв i ще цiла низка податкiв, зборiв i внескiв.
113
Чи у необхiднiсть коригувати цей перелiкi Досвiд свiдчить, що
така необхiднiсть у. Податковий прес негативно впливау на вiтчиз-
няного товаровиробника своую надмiрнiстю.
Перший крок у цьому напрямку вже зроблений. Верховною Ра-
дою Украєни 28 грудня 1994 року прийнятий Закон
кування прибутку пiдприумств> (замiсть податку на доходи пiд-
приумств i органiзацiй). За цим законом, податок з прибутку в
Украєнi з сiчня 1995 року стягууться за ставкою ЗО вiдсоткiв (для
всiх субуктiв господарювання матерiальноє сфери виробництва,
незалежно вiд форм власностi).
Та головне в досягненнi ефективностi оподаткування у, мабуть,
визначення таких ставок податкiв, якi б, з одного боку, забезпечу-
вали необхiднi надходження до бюджету, а з другого — не були б
надмiрними для субуктiв господарювання, тобто щоб при цьому
урiвноважувались iнтереси цих субуктiв i держави2.
З метою коригування податковоє полiтики вiдповiдно до основ-
них напрямкiв економiчних реформ в Украєнi, захисту вiтчизня-
ного товаровиробника, посилення податковоє та платiжноє дисцип-
лiни, забезпечення своучасних надходжень до доходноє частини
бюджету Президент Украєни Указом вiд 31 липня 1996 року ви-
знав необхiдним i доручив Кабiнету Мiнiстрiв пiдготувати проек-
ти законiв та iнших нормативно-правових актiв з питань рефор-
мування податковоє полiтики, виходячи з необхiдностi створення
в Украєнi стабiльноє податковоє системи, яка б забезпечувала чiтке
визначення порядку стягнення платежiв, його простоту.
Проекти законiв, за цим Указом, повиннi передбачити змен-
шення рiвня розмiру податкових вилучень до 45 вiдсоткiв обсягiв
валового внутрiшнього продукту; забезпечення чiткого визначен-
ня обуктiв оподаткування з метою запобiгання випадкам подвiй-
ного оподаткування.
В свою чергу. Верховна Рада Украєни постановою вiд 4 грудня
1996 року схвалила
Украєнi>, якi передбачалося покласти в основу удосконалення За-
кону та iнших законiв з цих питань.
Реформуванню, за цiую постановою, пiдлягають правовi норми, що
визначають форми, методи, механiзми регулювання i встановлення
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1995. № 4. Ст. 29.
2 Французький фiлософ Монтеску так висловився з цього приводу: «Нiщо не
вимагау стiльки розуму i мудростi, як вирахування тих частин, якi в громадян заби-
раються i якi в них повиннi залишитися».
114
величини та порядку справляння податкiв, внескiв до державних
цiльових фондiв, необхiдних державi для виконання єє функцiй.
Передбачено забезпечити розробку податкових законiв прямоє
дiє, створення умов для прийняття Податкового Кодексу.
Серед засад, якi повиннi враховуватися в процесi розроблен-
ня проектiв нових законодавчих актiв про оподаткування i внесен- продолжение
--PAGE_BREAK--
ня змiн та доповнень до чинного законодавства, передусiм перед-
бачено стимулювання пiдприумницькоє виробничоє дiяльностi та
iнвестицiйноє активностi — введення пiльг щодо оподаткування
прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва.
Постановою визначено принципи побудови та реформування
податковоє системи: обовязковiсть сплати податкiв та iнших обо-
вязкових платежiв та встановлення вiдповiдальностi платникiв
податкiв за порушення податкового законодавства; рiвнозначнiсть
i пропорцiйнiсть сплати податкiв; рiвнiсть, недопущення будь-якоє
податковоє дискримiнацiє субуктiв господарювання; соцiальна
справедливiсть; стабiльнiсть — забезпечення незмiнностi оподат-
кування протягом бюджетного року; економiчна обгрунтованiсть;
рiвномiрнiсть сплати та деякi iншi.
Цi принципи покладенi в основу новоє редакцiє Закону Укра-
єни вiд 18 лютого 1997 року2, який
визначау перш за все поняття податку i збору (обовязкового пла-
тежу). Пiд податком i збором до бюджетiв та державних цiльових
фондiв, за цим законом, слiд розумiти обовязковий внесок до
бюджету вiдповiдного рiвня або державного цiльового фонду,
здiйснюваний платниками в порядку i на умовах, що визначають-
ся законами Украєни про оподаткування.
Державнi цiльовi фонди — це фонди, створенi вiдповiдно до
законiв Украєни, якi формуються за рахунок визначених законами
податкiв i зборiв (обовязкових платежiв) юридичних та фiзичних
осiб незалежно вiд форм власностi. Цi фонди включаються до дер-
жавного бюджету (крiм пенсiйного фонду).
Сукупнiсть податкiв i зборiв (обовязкових платежiв) до бюд-
жетiв та до державних цiльових фондiв становить систему оподат-
кування. ;
Обуктами оподаткування у доходи (прибуток), додана вартiсть:
продукцiє (робiт, послуг), спецiальне використання природних ре-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1997. № 59. Ст. 40.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1997. 16. Ст. 119.
115
сурсiв, майно юридичних i фiзичних осiб та iншi обукти, визначенi
законами Украєни про оподаткування.
Зазначений закон визначау, що в Украєнi справляються загаль-
нодержавнi податки i збори (обовязковi платежi) та мiсцевi подат-
ки i збори.
До загальнодержавних належать такi податки та збори: пода-
ток на додану вартiсть; акцизний збiр; податок на прибуток пiд-
приумств; податок на доходи фiзичних осiб; мито; державне мито;
податок на нерухоме майно (нерухомiсть); плата (податок) на зем-
лю; рентнi платежi; податок з власникiв транспортних засобiв та
iнших самохiдних машин i механiзмiв; податок на промисел; збiр
за спецiальне використання природних ресурсiв; збiр за забруднен-
ня навколишнього природного середовища та iншi збори.
До мiсцевих податкiв належать: податок з реклами та кому-
нальний податок, а до мiсцевих зборiв — готельний збiр; збiр за
припаркування автотранспорту; ринковий та iншi.
Контроль за правильнiстю та своучаснiстю справляння подат-
кiв i зборiв здiйснюуться державними податковими органами в
межах повноважень, визначених законами.
Отже, основним видом прямого податку з 1995 року став пода-
ток на прибуток. Нова редакцiя Закону
ку пiдприумств> прийнята 22 травня 1997 року. Обуктом оподатку-
вання визначений прибуток, що вираховууться шляхом зменшення
суми скоригованого валового доходу звiтного перiоду на суму вало-
вих затрат платника податку та суму амортизацiйних вiдрахувань.
При цьому пiд валовим доходом мають на увазi загальну суму
доходу платника податку вiд усiх видiв дiяльностi, отриманого про-
тягом звiтного перiоду в грошовiй, матерiальнiй або нематерiаль-
нiй формах як на територiє Украєни, єє континентальному шельфi,
вiльнiй економiчнiй зонi, так i за єє межами, в яку входять: загальнi
доходи вiд реалiзацiє товарiв (робiт, послуг); доходи вiд здiйснення
банкiвських, страхових та iнших операцiй; вiд товарообмiнних
(бартерних) операцiй; вiд спiльноє дiяльностi та у виглядi дивi-
Згiдно з класифiкацiую податкiв залежно вiд форми оподаткування в
лiтературi розрiзняють: прямi (прибутково-майновi) — податки, якi стягуються в
процесi придбання i акумуляцiє матерiальних благ, визначаються розмiром
обукта оподаткування, включаються в цiну товару i виплачуються виробником
чи власником, та побiчнi (на споживання) — податки, якi стягуються в процесi ви-
трачання матерiальних благ, визначаються розмiром споживання, включаються в
виглядi накидки до цiни товару i виплачуються споживачем (див.: Кучерявенко Н. П.
Згадувана праця, С. 118-119).
116
дендiв, отриманих вiд нерезидентiв, процентiв, роялтi, володiн-
ня борговими вимогами, а також доходiв вiд здiйснення операцiй
лiзингу (оренди); доходи з iнших джерел та вiд позареалiзацiйних
операцiй.
А пiд скоригованим валовим доходом мають на увазi валовий
дохiд, з якого виключаються: суми акцизного збору, податку на
додану вартiсть, отриманi пiдприумством у складi цiни реалiзацiє
продукцiє (робiт, послуг); суми коштiв, отриманi платником податкiв
за рiшенням суду (арбiтражного суду) як компенсацiя прямих ви-
трат або збиткiв, понесених ним внаслiдок порушення його прав
та iнтересiв, що охороняються законом; суми коштiв у частинi над-
мiрно сплачених податкiв, зборiв (обовязкових платежiв), що по-
вертаються або мають бути поверненi платнику податку з бюджетiв,
та цiлий ряд iнших доходiв.
Платниками податку на прибуток цим законом визначенi:
з числа резидентiв2 — субукти пiдприумницькоє дiяльностi, бюд-
жетнi, громадськi та iншi пiдприумства, установи та органiзацiє, якi
здiйснюють дiяльнiсть, спрямовану на отримання прибутку як на те-
риторiє Украєни, так i за єє межами;
з числа нерезидентiв — фiзичнi та юридичнi особи, створенi в
будь-якiй органiзацiйно-правовiй формi, якi отримують доходи з
джерелом єх походження з Украєни. продолжение
--PAGE_BREAK--
Закон мiстить положення про оподаткування операцiй особли-
вого виду, зокрема: оподаткування товарообмiнних (бартерних) опе-
рацiй; страховоє дiяльностi; операцiй iз розрахунками в iноземнiй
валютi; операцiй з торгiвлi цiнними паперами та деривативами3;
спiльноє дiяльностi на територiє Украєни без створення юридичноє
особи; операцiй з борговими вимогами та зобовязаннями та iншi.
За законом прибуток платникiв податку, включаючи пiдпри-
умства, що заснованi на власностi окремоє фiзичноє особи, оподат-
ковууться за ставкою ЗО вiдсоткiв до обукта оподаткування.
Роялтi — платежi будь-якого виду, одержанi у виглядi винагород
(компенсацiй) за використання або надання дозволу на використання прав
iнтелектуальноє, в тому числi промисловоє, власностi.
2 Резиденти — юридичнi особи та субукти пiдприумницькоє дiяльностi Укра-
єни, що не мають статусу юридичноє особи (фiлiє, представництва тощо), якi створенi
та здiйснюють свою дiяльнiсть вiдповiдно до законодавства Украєни з
мiсцезнаходженням на єє територiє.
3 Дериватив — стандартний документ, що засвiдчуу право або зобовязанi
придбати чи продати цiннi папери, матерiальнi або нематерiальнi активи, а так
кошти на визначених ним умовах у майбутньому.
117
Найважливiшим видом побiчних податкiв в Украєнi у податок
на додану вартiсть, попередником якого був податок з обороту. Цей
податок дiстав розповсюдження з середини XX столiття i застосо-
вууться ще й тепер у деяких захiдноувропейських та iнших крає-
нах. Однiую з перших краєн Захiдноє твропи, якi застосували по-
даток на додану вартiсть, вважауться Францiя. Суть його полягау
в тому, що товаровиробники.при реалiзацiє товару компенсують усi
своє витрати i додають податок на створену на самому пiдпри-
умствi вартiсть.
З цим визначенням кореспондууться поняття податку на дода-
ну вартiсть, наведене в первiснiй редакцiє Закону Украєни вiд 20
грудня 1991 року . Згiдно зi ст. 1
цього Закону податок на додану вартiсть у частиною новоствореноє
вартостi на кожному етапi виробництва товарiв, виконання робiт,
надання послуг, що надходить до бюджету пiсля єхньоє реалiзацiє.
Таким чином, кожний iз постачальникiв виплачуу державi по-
даток пропорцiйно до тiує частини вартостi, яку вiн додав до цiни
придбання для досягнення цiни реалiзацiє.
Податок на додану вартiсть вiдрiзняуться вiд податку на при-
буток (а також прибуткового податку з населення) тим, що пода-
ток на прибуток i прибутковий податок з населення сплачуються
виробником, а податок на додану вартiсть не зменшуу коштiв ви-
робника i виплачууться споживачем за цiною товару. Безперечно,
пiдприумство-виробник виплачуу i прибуток, але того пiдпри-
умства, в якого воно закупило комплектуючi, сировину i т. iн., тобто
тодi, коли воно виступау покупцем.
Застосований замiсть податку з обороту, цей податок зберiг i
певну схожiсть з ним. Ця схожiсть помiтна, зокрема, i у визначеннi
обукта оподаткування в Законi
вiд 3 квiтня 1997 року2. Ним визнаються операцiє платникiв подат-
ку з продажу товарiв (робiт, послуг) на митнiй територiє Украєни,
а також ввезення на митну територiю або вивезення з неє товарiв
та надання послуг i виконання робiт. Проте податок на додану вар-
тiсть, як уже йшлося, значно вiдрiзняуться вiд податку з обороту3.
Див.: Кучерявенко Н. П. Згадувана праця. С. 290.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1997. № 21. Ст. 156.
3 Вiдмiннiсть єх полягау ще й у тому, що до товарних оборотiв належали тiльки
обороти з продажу товарiв. Обороти з виконання робiт i надання послуг оподатко-
вувались як нетоварнi операцiє.
118
Найважливiшим податком з фiзичних осiб, характерним для
будь-якоє податковоє системи, у прибутковий податок. Примiтивною,
початковою формою таких податкiв були повинностi у виглядi без-
коштовних послуг, якi населення надавало державi. Грошовi податки
з громадян починаються з майнового та подушного оподаткування.
У сучасних умовах в Украєнi у чинним також податок на про-
мисел, законодавче закрiплений Декретом Кабiнету Мiнiстрiв Укра-
єни вiд 17 березня 1993 року. Але найбiльшу питому вагу мау при-
бутковий податок з громадян, встановлений Декретом Кабiнету
Мiнiстрiв 26 грудня 1992 року. Вiн бере початок з прибутково-май-
нового податку, який набрав чинностi в СРСР у 1922 роцi, а потiм
(у 1924 роцi) був перетворений на прибутковий податок. В умовах
Радянського Союзу завжди дiяв диференцiйований пiдхiд щодо
прибуткового податку, який продовжуу дiяти i в Украєнi.
Першим принципом, який було покладено в його основу, став
подiл платникiв залежно вiд постiйного мiсця проживання на гро-
мадян Украєни, iноземних громадян, осiб без громадянства (рези-
дентiв, нерезидентiв); другим — подiл платникiв на окремi категорiє
залежно вiд джерел доходу: за мiсцем основноє роботи, не за мiсцем
основноє роботи, вiд пiдприумницькоє дiяльностi2; третiм-декла-
рування доходiв.
Висловлюючи думку, що в Украєнi зберiгся дискримiнацiйний
характер оподаткування для фiзичних осiб — субуктiв пiдприум-
ницькоє дiяльностi, В. Невмержицький i Т. Мараховська обгрун-
товують свiй висновок тим, що обуктом оподаткування даноє кате-
горiє платникiв у валовий дохiд3. Вiн визначауться як рiзниця мiж
отриманою виручкою i документально пiдтвердженими витрата-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1993. № 19. Ст. 208.
2 Для порiвняння: в СРСР за новою шкалою оподаткування, розробленою в
1990 р., платники прибуткового податку були подiленi залежно вiд джерела доходу
на такi групи: робiтники та службовцi, якi мали доходи за основним мiсцем роботи
та не за основним мiсцем роботи; працiвники лiтератури та мистецтва, якi сплачу-
вали податок за доходами за рiк; особи, якi займалися iндивiдуальною трудовою
дiяльнiстю у сферi кустарно-ремiсницьких промислiв, побутового обслуговування,
яародно-художнiх промислiв та соцiально-культурнiй сферi, якi теж сплачували
податок за рiк; громадяни, що отримували доходи вiд ведення сiльського господар- продолжение
--PAGE_BREAK--
ства. Як випливау з цього порiвняння, особи, якi займалися iндивiдуальною трудо-
вою дiяльнiстю, перетворилися на пiдприумцiв. Таке перетворення викликау сумнiв
(детальнiше про це див.: Гайворонський В. Н" Жушман В. Тi. Предприниматель-
ство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное урегулирование //
Предпринимательство, хозяйство и право. 1998. № 9).
3 Див.: Невмержицький В., Мараховська Т. Механiзм становлення прибутко-
вого податку в Украєнi // Вiсник податковоє служби Украєни. 1998. № 16. С. 34.
119
ми, безпосередньо повязаними з одержанням доходу. Першою
проблемою у занадто великий розмiр вiдрахувань. Друга пробле-
ма полягау у визначеннi обукта оподаткування та порядку опла-
ти. Пiдприумство оподатковуу фактичнi витрати на виплату основ-
ноє i додатковоє заробiтноє плати i включау нарахованi суми у
валовi витрати, тодi як у пiдприумця оподаткуванню пiдлягау весь
доход (його зарплата та прибуток). У такому разi не можна гово-
рити про накопичення фiнансових коштiв для подальшого розвит-
ку пiдприумницькоє дiяльностi. Так система оподаткування фiзич-
них осiб — пiдприумцiв негативно впливау на єхню дiяльнiсть i
змушуу ухилятися вiд оподаткування та переходити в .
Тому в умовах, що склалися, оптимальним варiантом було б
встановлення фiксованого податку (придбання патенту) не лише
для торговельноє дiяльностi, що здiйснюуться на ринку, а й для
iнших видiв пiдприумницькоє дiяльностi2.
З цим не можна не погодитись. i перший крок у цьому напрям-
ку вже зроблений у Законi Украєни вiд 13 лютого 1998 року
внесення змiн до Декрету Кабiнету Мiнiстрiв Украєни
бутковий податок з громадян>3. Згiдно з ним громадяни, якi здiй-
снюють пiдприумницьку дiяльнiсть без створення юридичноє осо-
би, мають право самостiйно обрати спосiб оподаткування доходiв,
одержаних вiд цiує дiяльностi, за фiксованим розмiром податку
шляхом придбання патенту за умови, якщо кiлькiсть осiб, якi бе-
руть участь у пiдприумницькiй дiяльностi, не перевищуу пяти, а
його валовий доход вiд самостiйного здiйснення пiдприумницькоє
дiяльностi або з використанням найманоє працi за останнi 12 ка-
лендарних мiсяцiв, що передують мiсяцю придбання патенту, не
перевищуу семи тисяч неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв гро-
мадян, — тобто це стосууться лише малого пiдприумництва.
Для вдосконалення податкового законодавства передусiм слiд
провести його кодифiкацiю. В 1998 роцi Кабiнет Мiнiстрiв прий-
няв концепцiю i структуру Податкового Кодексу. Розроблений i
його проект. У ньому визначенi 23 види загальнодержавних i мiс-
цевих податкiв i зборiв замiсть 33, передбачених чинним на цей
час законом про систему оподаткування.
Див.: Закон Украєни вiд 26 березня 1996 року «Про патентування деяких видiв
пiдприумницькоє дiяльностi» // Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. № 20.
3 Див.: Невмержицький В., Мараховська Т. Згадувана праця.
3 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1998. № 30-31.
120
Вiдповiдно до положень цього документа формування доход-
ноє частини держбюджету буде забезпечуватися переважно за ра-
хунок оподаткування доходiв фiзичних осiб, прибуткiв юридичних
осiб, землi i майна. Рiвень стягування податкiв, зборiв та iнших
обовязкових платежiв становитиме до ЗО вiдсоткiв валового внут-
рiшнього продукту. Замiсть чотирьох ставок оподаткування фiзич-
них осiб (10, 20, ЗО i 40 вiдсоткiв) передбачено ввести три — 10,
20 i ЗО вiдсоткiв.
Що стосууться податку на додану вартiсть (ПДВ), то проектом
Податкового Кодексу передбачено зниження податковоє ставки до
18 вiдсоткiв, з вiдмiною, проте, положень про звiльнення товарiв
критичного iмпорту i нульову ставку при продажу iмпортноє
електроенергiє, газу, вугiльних i торфяних брикетiв. У проектi По-
даткового Кодексу передбачено також скоротити список пiдак-
цизних товарiв до семи груп — спирт i алкогольнi напоє, тютюновi
вироби, пиво, бензин i дизпальне, транспортнi засоби i шини до
них, ювелiрнi вироби, послуги мобiльного звязку. До Податково-
го Кодексу запропоновано включити збiр до Державного соцiаль-
ного фонду, розмiр якого передбачено встановити на рiвнi 25 вiд-
соткiв вiд фонду оплати працi. Проектом передбачена значна ре-
структуризацiя мiсцевих податкiв та зборiв i наданий дозвiл
мiсцевим органам влади встановлювати мiсцевi акцизнi збори на
пiдакцизну продукцiю2.
Недосконалiстю податкового законодавства значною мiрою
обумовлюуться утворення податковоє заборгованостi субуктiвгос-
подарювання. З метою забезпечення своучасноє сплати податкiв
Президентом Украєни виданий Указ, який набув чинностi з 22 квiт-
ня 1998 року,
рахунки з бюджетами та державними цiльовими фондами>.
Указом установлено, що з моменту виникнення податковоє за-1
боргованостi все майно та майновi права платника податку переда-
ються в податкову заставу, що позбавляу платника можливостi вiд-
чуження цього майна без письмового дозволу податковоє служби.
Порядок стягнення рухомого майна та готiвки, що перебува-
ють у податковiй заставi, визначений Кабiнетом Мiнiстрiв поста-
Товари критичного iмпорту — товари, що не випускаються в Украєнi або що
виробляються в незначнiй кiлькостi i використовуються для потреб базових галу-
зей вiтчизняного виробництва.
2 Див.: Кощiй В. Критичного iмпорту стало менше // Вiсник податковоє служ-
би Украєни. 1998. № 16. С. 47-48.
121
новами вiд 22 червня 1998 року. Згiдно з ними органи податковоє
служби мають право стягувати готiвку як з юридичних, так i з
фiзичних осiб — субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi, якi мають
податкову заборгованiсть.
Не пiдлягають стягненню готiвкою грошовi кошти, одержанi
вiд реалiзацiє пiдприумствами торгiвлi сiльськогосподарськоє про-
iукцiє i продовольства, якi придбанi у вiтчизняних товаровироб-
никiв, а також вiд реалiзацiє товарiв, що надiйшли на комiсiю чи продолжение
--PAGE_BREAK--
онсигнацiю.
5. Контроль за господарською
дiяльнiстю
Поряд з бухгалтерським i оперативним облiком промис-
ловi пiдприумства та iншi субукти господарювання ведуть бух-
галтерську та статистичну звiтнiсть. Вона подауться органам, на
якi чинним законодавством покладено повноваження у перевiрцi
окремих сторiн господарськоє дiяльностi пiдприумств. Разом з тим
| законодавство, зокрема Закон , за-
бороняу вимагати статистичну звiтнiсть з порушенням встановле-
| ного законодавством порядку. Вiдомостi, не передбаченi держав-
ною статистичною звiтнiстю, пiдприумством можуть бути наданi
| на договiрнiй основi.
| Посадовi особи пiдприумств за спотворення державноє звiт-
| постi несуть встановлену законодавством дисциплiнарну, мате-
| рiальну або кримiнальну вiдповiдальнiсть.
| Як уже зазначалося, держава i в умовах ринковоє економiки не
| може не контролювати окремi сторони дiяльностi субуктiв госпо-
iдарювання. Державнi органи здiйснюють нагляд за якiстю виготов-
|леноє продукцiє, безпекою виробництва i працi, протипожежною та
| екологiчною безпекою. Контрольнi функцiє мають податковi служ-
|би та iншi органи вiдповiдно до законодавства Украєни (ст. 32 За-
| кону ).
1 Державний нагляд за додержанням стандартiв, норм, пра-
нил, станом засобiв вимiрювань, а також виконанням iнших вимог,
| повязаних з якiстю продукцiє, здiйснюу Державний комiтет Укра-
Консигнацiя — доручення однiує стороною (консигнантом) другiй сторонi
(консигнатору) продати вiд свого iменi, але за рахунок консигнанта товари зi складiв,
озташованих за кордоном.
122
єни по стандартизацiє, метрологiє та сертифiкацiє (Держстандарт
Украєни) i його територiальнi органи — центри стандартизацiє,
метрологiє та сертифiкацiє, а також iншi, спецiально уповноваженi
на те державнi органи. За законодавством Голова Держстандарту
Украєни за посадою у водночас головним державним iнспектором
Украєни, а його заступники — заступниками головного державного
iнспектора Украєни з державного нагляду за якiстю продукцiє, до-
держанням стандартiв, норм i правил. Директори центрiв стан-
дартизацiє, метрологiє та сертифiкацiє i єх заступники вiдповiдно
у головними iнспекторами Автономноє Республiки Крим, областi,
мiста, а єхнi заступники — заступниками iнспекторiв. Обуктами
державного нагляду у товари народного споживання, продукцiя
тваринництва та рослинництва, продукти харчування, в тому числi
продукцiя, що пройшла сертифiкацiю, — на вiдповiднiсть дiючим
в Украєнi стандартам2, нормам3 i правилам4 стосовно безпеки для
життя, здоровя i майна людей i навколишнього середовища; про-
дукцiя експортна — на вiдповiднiсть стандартам, нормам, прави-
лам або конкретним вимогам, обумовленим договором (контрак-
том); атестованi виробництва5 — на вiдповiднiсть установленим
вимогам щодо сертифiкацiє продукцiє6.
Законодавством визначено, що державна регламентацiя стан-
дартизацiє i сертифiкацiє поширюуться на пiдприумства, устано-
ви i органiзацiє незалежно вiд форм власностi, якi дiють на тери-
торiє Украєни, а також на громадян — субуктiв пiдприумницькоє
дiяльностi, i виходить з принципiв: урахування рiвня розвитку на-
Сертифiкацiя — перевiрка та випробування продукцiє для визначення єє
вiдповiдностi обовязковим вимогам, що мiстяться в нормативних документах.
2 Стандарт (державний, галузевий, стандарт пiдприумства) — норматив-
ний документ, затверджений вiдповiдним органом, у якому встановлюються загальнi
принципи чи характеристики щодо визначених обуктiв стандартизацiє або технiчнi
вимоги, що єм повинна вiдповiдати конкретна продукцiя.
3 Норми — метрологiчнi, будiвельнi, санiтарнi та iншi обовязковi вимоги,]
затвердженi вiдповiдним органом, якi встановлюють гранично допустимi величи-1
ни показникiв до продукцiє i концентрацiє речовин, що гарантують якiсть продукцiє. |
4 Правила — затвердженi вiдповiдним органом метрологiчнi, санiтарнi, |
протипожежнi, екологiчнi, органiзацiйнi, технологiчнi та iншi вимоги до вироб-i
ництва продукцiє. |
5 Атестованi виробництва — виробництва, що спроможнi стабiльно вито-1
товляти i випускати продукцiю, яка вiдповiдау встановленим вимогам, що офiцiйно |
пiдтверджено спецiально уповноваженим органом. |
6 Декрет Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 8 квiтня 1993 р. «Про державний на-1
гляд за додержанням стандартiв, норм i правил та вiдповiдальнiсть за єх порушен-
ня» // Голос Украєни. 1993. 24 квiт.
123
уки i технiки, екологiчних вимог, економiчноє доцiльностi й ефек-
тивностi виробництва для виробника, користi та безпеки для спо-
живачiв i держави в цiлому; гармонiзацiє з мiжнародними, а в разi
необхiдностi — з нацiональними стандартами iнших краєн; забез-
печення вiдповiдностi вимог нормативних документiв усiх рiвнiв,
вiдкритостi iнформацiє про дiючi стандарти i програми робiт iз
стандартизацiє з урахуванням вимог чинного законодавства.
Нормативнi документи iз стандартизацiє подiляються на державнi
стандарти Украєни, галузевi стандарти; стандарти науково-технiчних
та iнженерних спiлок; стандарти пiдприумств; технiчнi умови.
До державних стандартiв прирiвнюються державнi будiвельнi
норми i правила, а також державнi класифiкатори технiко-еко-
номiчноє та соцiальноє iнформацiє. Порядок застосування держав-
них класифiкаторiв технiко-економiчноє та соцiальноє iнформацiє
установлюуться Державним комiтетом по стандартизацiє, метро-
| логiє та сертифiкацiє.
Державнi стандарти розробляються на органiзацiйно-мето-
дичнi та загальнотехнiчнi обукти, якими у: органiзацiя проведення
робiт iз стандартизацiє, науково-технiчна термiнологiя, класифi-
кацiя i кодування технiчно-економiчноє та соцiальноє iнформацiє,
| технiчна документацiя, iнформацiйнi технологiє, органiзацiя робiт
| з метрологiє, достовiрнi довiдковi данi про властивостi матерiалiв
| i речовин; вироби загальномашинобудiвного застосування (пiд- продолжение
--PAGE_BREAK--
| шипники, iнструмент, деталi, крiплення тощо); складовi елемен-
1 ти народногосподарських обуктiв державного значення (банкiвсь-
| ко-фiнансова система, транспорт, звязок, енергосистеми, охорона
| навколишнього природного середовища, оборона тощо); продукцiя
для населення та народного господарства; методи випробувань.
i Цi стандарти мiстять обов язковi та рекомендованi вимоги. До
обовязкових належать: вимоги, спрямованi на безпеку продукцiє
для життя, здоровя i майна громадян, охорону навколишнього
| природного середовища; вимоги технiки безпеки i гiгiуни працi;
| метрологiчнi норми, правила, вимоги та положення, що забезпе-
чують достовiрнiсть i уднiсть вимiрювань.
i Галузевi стандарти розробляються на продукцiю при вiдсутностi
Е державних стандартiв чи у разi необхiдностi встановлення вимог, якi
[перевищують або доповнюють вимоги державних стандартiв.
Див.: Декрет Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 10 травня 1993 р. «Про
i стандартизацiй i сертифiкацiю» // Уряд. курур. 1993. 22 трав.
124
Стандарти науково-технiчних та iнженерних товариств |
i спiлок розробляються в разi необхiдностi поширення результатiв |
фундаментальних i прикладних дослiджень, одержаних в окремих |
галузях знань чи сферах професiйних iнтересiв. Цi стандарти мо-1
жуть використовуватися на основi добровiльноє згоди користувачiв. |
Стандарти пiдприумств розробляються на продукцiю, що ви- |
користовууться лише на конкретному пiдприумствi. |
Технiчнi умови мiстять вимоги, що регулюють вiдносини мiж i
постачальником (розробником, виготiвником) i споживачем (за-1
мовником) продукцiє. i
Нормативнi документи iз стандартизацiє повиннi використо-1
вуватися на стадiях розроблення, виготовлення, реалiзацiє, екс-1
плуатацiє (використання), ремонту, зберiгання, транспортування та |
утилiзацiє продукцiє., |
У договорi на поставку продукцiє повиннi зазначатися поси-|
лання на нормативнi документи, що пройшли державну реустра-1
цiю, за якими буде поставлятися продукцiя. |
Функцiє органiв державного нагляду за додержанням стан-|
дартiв, норм i правил полягають у тому, що вони здiйснюють пере-|
вiрку додержання стандартiв, норм i правил; вносять у встановленi
ному порядку пропозицiє про скасування, обмеження строку дiє або|
перегляд стандартiв, норм i правил, якщо вони не забезпечують!
якостi продукцiє, безпеки життя, здоровя, майна людей i навко-|
лишнього середовища або суперечать чинному законодавству; |
здiйснюють аналiз роботи пiдприумця з питань додержання стан-1
дартiв, норм i правил; забезпечують оперативне вжиття заходiв до |
припинення таких порушень тощо. |
Вiдповiдальнiсть за порушення стандартiв, норм i правил пе-1
редбачауться в законодавствi у виглядi штрафних санкцiй i вiдшко-|
дування збиткiв споживачам продукцiє, якi виникли внаслiдок та-
ких порушень. |
Сертифiкацiя продукцiє здiйснюуться уповноваженими на те|
органами з сертифiкацiє — пiдприумствами, установами i органi-i
зацiями з метою запобiгання реалiзацiє продукцiє, небезпечноє для
життя, здоровя та майна громадян i навколишнього природного \
середовища; сприяння споживачевi в компетентному виборi про-1
дукцiє; створення умов для участi субуктiв господарювання у мiж-
народному економiчному, науково-технiчному спiвробiтництвi. i
Сертифiкацiя, як i стандартизацiя, подiляуться на обовязко-)
ву та добровiльну.
125
Обов язкова сертифiкацiя в усiх випадках повинна включати
перевiрку та випробування продукцiє для визначення єє характерис-
тик i подальший державний технiчний нагляд за сертифiкованою
продукцiую.
Випробування з метою обовязковоє сертифiкацiє повиннi про-
водитися акредитованими випробувальними лабораторiями (цен-
трами) методами, якi визначенi вiдповiдними нормативними до-
кументами.
Пiд час проведення сертифiкацiє в разi позитивного рiшення
органу з сертифiкацiє заявниковi видауться сертифiкат та право
маркувати продукцiю спецiальним знаком вiдповiдностi.
Добровiльна сертифiкацiя може проводитися на вiдповiднiсть
продукцiє вимогам, що не вiднесенi актами законодавства та нор-
мативними документами до обовязкових вимог, з iнiцiативи ви-
готiвника, продавця, споживача, органiв державноє виконавчоє вла-
ди, громадських органiзацiє та окремих громадян на договiрних
умовах мiж заявником i органом сертифiкацiє.
Таку сертифiкацiю мають право проводити пiдприумства, ор-
i ганiзацiє, iншi юридичнi особи, що взяли на себе функцiє органу з
добровiльноє сертифiкацiє, а також органи, акредитованi в дер-
жавнiй системi сертифiкацiє.
Правила добровiльноє сертифiкацiє встановлюються органами
з добровiльноє сертифiкацiє, якi подають Державному комiтетовi
Украєни по стандартизацiє, метрологiє та сертифiкацiє iнформацiю
для єх реустрацiє в установленому цим комiтетом порядку.
i Таким чином, дiяльнiсть Державного комiтету Украєни по стан-
дартизацiє, метрологiє та сертифiкацiє i всiує державноє системи
стандартизацiє спрямована на забезпечення реалiзацiє удиноє тех-
нiчноє полiтики у сферi стандартизацiє, метрологiє та сертифiкацiє;
i чахисту iнтересiв споживачiв i держави з питань безпеки продукцiє
| (процесiв, робiт i послуг) для життя, здоровя та майна громадян;
охорони навколишнього середовища; якостi продукцiє вiдповiдно
до розвитку науки i технiки; потреб населення i народного госпо-
дарства та iнше.
Державнi органи, що контролюють окремi сторони дiяльностi
губуктiв господарювання, повиннi здiйснювати повноваження в
Особливу увагу законодавство придiляу забезпеченню якостi та безпеки хар-
чових продуктiв. Цьому присвячений Закон Украєни вiд 23 грудня 1997 року «Про
|>кiсть та безпеку харчових продуктiв i продовольчоє сировини» // Уряд. курур. 1998.
|24 сiч. продолжение
--PAGE_BREAK--
126
межах своує компетенцiє. Пiдприумства мають право не виконувати
вимог цих органiв, якщо вони виходять за межi єх повноважень (ст.
32 Закону Украєни вiд 14 лютого 1992 року
Украєнi>).
Пiдприумства та iншi субукти господарювання мають право
на одержання iнформацiє про наслiдки iнспектування та перевiрок.
Дiє посадових осiб, якi здiйснюють iнспектування та перевiрку, мо-
жуть бути оскарженими власником пiдприумства (а для держав- |
ного — керiвником) в порядку, що його передбачау законодавство |
Украєни. Посадовi особи органiв i органiзацiй, якi проводять пере-
вiрку дiяльностi пiдприумства, несуть вiдповiдальнiсть за ррзго-1
лошення його комерцiйноє таумницi, тобто вiдомостей, повязаних |
з виробництвом, технологiчною iнформацiую, управлiнням фiнан-1
сами та iншою дiяльнiстю пiдприумства, що не складають держав-1
ноє таумницi, але розголошення (передача, витiк) яких може зав-1
дати шкоди його iнтересам. i
Склад i обсяг вiдомостей, що у комерцiйною таумницею, по-
рядок єх захисту визначауться керiвником пiдприумства. Вiдомостi, |
якi не можуть бути вiднесенi до комерцiйноє таумницi, визначають-
ся Кабiнетом Мiнiстрiв Украєни. |
Сферою дiяльностi Державного комiтету по стандартизацiє, мет-1
рологiє i сертифiкацiє, як випливау iз назви, у також
функцiонування та розвитку Державноє метрологiчноє системи>2. Є|
функцiонування спрямоване на реалiзацiю удиноє технiчноє полє-|
тики в галузi метрологiє; захист громадян i нацiональноє економiкй|
вiд наслiдкiв недостовiрних результатiв вимiрювань; економiю всiхi
видiв матерiальних ресурсiв; пiдвищення рiвня фундаментальних|
дослiджень i наукових розробок; забезпечення якостi та конкуренто-Д
здатностi вiтчизняноє продукцiє.
Значення такоє дiяльностi стау очевидним, коли врахувати, ще
сучасних умовах, напевне, немау жодноє галузi знань, яка б могла iун
вати без вимiрювань. Вони кiлькiсно характеризують довколиi
Державна таумниця — вид таумноє iнформацiє, що охоплюу вiдомостi!
сферi оборони, економiки, зовнiшнiх вiдносин, державноє безпеки i охорони пп
вопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життуво важливим iнтересi
Украєни i якi визнанi в порядку, встановленому законодавством, державною тауi
ницею i пiдлягають охоронi з боку держави. Закон Украєни вiд 21 сiчня 1994|
«Про державну таумницю» // Голос Украєни. 1994. 10 бер. З
П. 2 ст. 4 Закону Украєни вiд 11 лютого 1998 року
рологiчну дiяльнiсть> // Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1998. № 30-31. Ст. 11
127
матерiальний свiт, вiдкривають дiючi в ньому закономiрностi. Це
шлях до вiдкриття, зберiгання та застосування точних знань.
У загальному визначеннi метрологiя — це наука про вимi-
рювання, яка вiдрiзняуться вiд iнших природних наук тим, що єє
фундаментальнi положення приймаються за угодами, а не дикту-
ються обуктивними закономiрностями. Законодавча метрологiя
— частина метрологiє, що мiстить положення, правила, вимоги та
норми, якi регламентуються i контролюються державою для забез-
печення удностi вимiрювань.
Закон Украєни вiд 11 лютого 1998 року
метрологiчну дiяльнiсть>, який замiнив Декрет Кабiнету Мiнiстрiв
вiд 26 квiтня 1993 року
i державi>, регулюу вiдносини, що виникають при здiйсненнi мет-
рологiчноє дiяльностi. Вiн сприяу економiчнiй незалежностi нашоє
краєни, науково-технiчному прогресу в економiцi, пiдвищенню
рiвня метрологiчного забезпечення промисловостi, науки, оборо-
| ни, охорони здоровя, безпеки працi та iнших сфер життудiяльностi
суспiльства.
Сфера дiє закону поширюуться на центральнi та мiсцевi орга-
| ни виконавчоє влади, органи мiсцевого самоврядування, пiдпри-
| смства, єх обуднання, установи i органiзацiє незалежно вiд форм
1 власностi та виду дiяльностi, що iснують на територiє Украєни, гро-
| мадян — субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi i виробникiв (екс-
1 портерiв) iноземних держав, якi ввозять засоби вимiрювальноє
| технiки на територiю Украєни.
| В Украєнi застосовуються одиницi вимiрювань мiжнародноє
[системи одиниць, прийнятоє Генеральною конференцiую з мiр та
| ваг i рекомендованоє Мiжнародною органiзацiую законодавчоє мет-
| рологiє. За рiшенням Держстандарту можуть бути допущенi до за-
1 стосування одиницi вимiрювань, якi не входять до Мiжнародноє
| системи одиниць.
i Вiдтворення та зберiгання одиниць вимiрювань з метою пере-
|дачi єхнiх розмiрiв засобам вимiрювальноє технiки, якi застосову-
|ються на територiє нашоє держави, забезпечуються державними
| еталонами. Державнi еталони у суто державною власнiстю, пiдля-
| гають затвердженню Держстандартом i перебувають у його вiданнi.
| Еталонна база створюуться i удосконалюуться вiдповiдно до
|дсржавних науково-технiчних програм, якi розробляються Дер-
i>>i i єє ...i-------,-----… й-
i Про це образно висловився видатний вчений Д. Менделуув: «Наука почи-
|циеться… звiдтодi, як починають вимiрювати».
128 ;
жстандартом з метою забезпечення погреб економiки i оборони Укра-
єни. Створенi еталони — це автоматизованi вимiрювальнi ком-
плекси, при розробцi яких використанi досягнення нацiональноє.
та свiтовоє науки i технiки, новi технологiє, перспективнi методи
вимiрювань.
Органiзовуу, здiйснюу та координуу дiяльнiсть, спрямовану на
забезпечення удностi вимiрювань в державi, метрологiчна служ-
ба Украєни. До неє належать: вiдповiднi пiдроздiли центрального
апарату Держстандарту Украєни в Автономнiй Республiцi Крим,
областях, мiстах Киувi i Севастополi та мiстах обласного пiдпоряд-
кування; Державна служба удиного часу i еталонних частот та
деякi iншi.
Державна метрологiчна служба здiйснюу також державний
метрологiчний контроль i нагляд за додержанням вимог зазначе- продолжение
--PAGE_BREAK--
ного закону, iнших нормативно-правових актiв i нормативних доку-
ментiв iз метрологiє. Державний метрологiчний нагляд поширю-
уться на вимiрювання, результати яких використовуються пiд час
робiт iз забезпечення охорони здоровя, захисту життя громадян,
контролю якостi i безпеки продуктiв харчування, стану навколиш-
нього природного середовища, безпеки умов працi, торговельне-1
комерцiйних операцiй i розрахункiв мiж покупцем i продавцем, |
облiку енергетичних та матерiальних ресурсiв (за винятком внут-1
рiшнього облiку, який проводять пiдприумства, органiзацiє та гро-1
мадяни — субукти пiдприумницькоє дiяльностi). |
Державний метрологiчний нагляд здiйснюють службовi осо-|
би Держстандарту та його територiальних органiв — державнi)
iнспектори з метрологiчного нагляду. Законом регламентованi єхнi|
права i обовязки та правовий захист, а також види метрологiчногоє
контролю i нагляду, до яких належать метрологiчна атестацiя ii
калiбрування засобiв вимiрювальноє технiки, акредитацiя калiб-i
рувальних i вимiрювальних лабораторiй. Вперше встановлено, що|
метрологiчнi служби центральних органiв виконавчоє влади, пiд-]
приумств i органiзацiй мають право за результатами нагляду вида-|
вати приписи щодо припинення та усунення порушень метроло-|
гiчних норм i правил. Практика показуу, що необхiдно пiдвищував
ти ефективнiсть функцiонування Державноє метрологiчноє службш
Результати перевiрок, здiйснених метрологiчними пiдроздiлами
територiальних органiв Держстандарту в 1997 роцi, засвiдчили, iцгi
В 1998 р. нацiональна еталонна база нараховувала ЗО державних та 49 робоє
чих еталонiв (див.: Законодавча метрологiя // Уряд. курур. 1998. 28 лип.).
129
кiлькiсть пiдприумств, на яких виявленi порушення метрологiчних
норм i правил, як i в попереднi роки, становила 70 вiдсоткiв вiд
загальноє кiлькостi перевiрок.
Реалiзацiя положень приведеного закону мау сприяти розвит-
ку Державноє метрологiчноє системи нашоє держави та конкурен-
тоздатностi вiтчизняноє продукцiє.
Вiдповiдно до Закону
нiсть> Кабiнет Мiнiстрiв Украєни затвердив Положення про Дер-
жавну службу удиного часу i еталонних частот. З набуттям Украє-
ною державноє незалежностi стала нагальною проблема створен-
ня державноє системи забезпечення споживачiв достовiрною i
високоточною частотно-часовою iнформацiую в удиних одиницях
вимiрювання i шкалах. Це зумовлено важливим значенням вимi-
рювань часу i частоти для фундаментальних наукових дослiджень,
метрологiє, навiгацiє, транспорту, звязку, телебачення, геодезiє,
картографiє, космонавтики та iн.
Вся сукупнiсть робiт, повязаних з вiдтворенням, зберiганням
одиниць часу з найвищою точнiстю; передавання еталонних сигна-
лiв часу i частоти рiзними каналами звязку; контроль правильностi
еталонних сигналiв часу i частоти i забезпечення споживачiв ви-
сокоточною частотно-часовою iнформацiую та необхiдними дани-
ми довiдкового характеру; постiйне удосконалення технiчних си-
стем i засобiв вимiрювальноє технiки тощо покладено на Держав-
ну службу удиного часу i еталонних частот Украєни.
В Положеннi про цю службу визначенi єє основнi функцiє, орга-
нiзацiйна структура i технiчний склад, мiнiстерства i вiдомства та
єхнi функцiє щодо участi у виконаннi завдань служби, перелiк орга-
нiзацiй, якi беруть участь у роботi Державноє служби удиного часу
i еталонних частот.
Поряд з системою державного нагляду за додержанням стан-
дартiв, норм i правил, дiяльнiсть якоє спрямована на забезпечен-
ня iнтересiв суспiльства i споживачiв щодо належноє якостi про-
дукцiє, безпечноє для життя, здоровя людей i навколишнього при-
i родного середовища, в Украєнi функцiонуу Державна та вiдомча
| контрольно-ревiзiйнi служби. Основними завданнями як держав-
ноє, так i вiдомчоє контрольно-ревiзiйноє служби у здiйснення вiд-
повiдно державного та вiдомчого контролю за фiнансово-госпо-
дарською дiяльнiстю, цiльовим та ефективним використанням
Див.: Законодавча метрологiя. // Уряд. курур. 1998. 28 лип.
130
бюджетних коштiв, збереженням державного майна, економним
використанням матерiальних i фiнансових ресурсiв, правильнiстю
ведення бухгалтерського облiку в мiнiстерствах, вiдомствах, держав-
них комiтетах, державних фондах, бюджетних установах, а також
на пiдприумствах i в органiзацiях, якi отримують кошти з бюджетiв
усiх рiвнiв та державних валютних фондiв (державна контрольно-
ревiзiйна служба), а також контроль за виконанням планових зав-
дань, виявлення та усунення фактiв порушення фiнансовоє дисци-
плiни, нанесення збиткiв, безгосподарностi й марнотратства, пере-
кручення звiтностi на пiдприумствах, в установах i органiзацiях, що
належать до сфери управлiння мiнiстерств, iнших центральних орга-
нiв виконавчоє влади (вiдомчий контроль)2. Державний i вiдомчий
контроль здiйснюуться у формi ревiзiй i перевiрок.
Ревiзiя — це метод документального контролю за фiнансово-
господарською дiяльнiстю пiдприумства, установи, органiзацiє,
дотриманням законодавства з фiнансових питань, достовiрнiстю
облiку i звiтностi, спосiб документального викриття недостач, роз-
трат, привласнень та крадiжок коштiв i матерiальних цiнностей, по-
передження фiнансових зловживань. За наслiдками ревiзiє скла-
дауться акт.
Перевiрка — це обстеження i вивчення окремих дiлянок фi-
нансово-господарськоє дiяльностi пiдприумств, установ i орга-
нiзацiй або єхнiх пiдроздiлiв. Наслiдки перевiрки оформляються
довiдкою або доповiдною запискою.
Державна контрольно-ревiзiйна служба дiу при Мiнiстерствi
фiнансiв Украєни i пiдпорядковууться йому. Контрольно-ревiзiйнi
управлiння в Автономнiй Республiцi Крим, областях, мiстах Киувi
i Севастополi пiдпорядковуються Головному контрольно-ревiзiй-
ному управлiнню Украєни. До складу обласних контрольно-ревiзiй-
них управлiнь входять контрольно-ревiзiйнi пiдроздiли (вiддiли, продолжение
--PAGE_BREAK--
групи) в районах, мiстах i районах у мiстах.
Щодо вiдомчоє контрольно-ревiзiйноє служби, то вона здiй-
снюуться контрольно-ревiзiйними пiдроздiлами, якi створюються
вiдповiдно до вищезгаданоє постанови Кабiнету Мiнiстрiв як
Див.: Закон Украєни вiд 26 сiчня 1993 р. «Про державну контрольно-ревiзiйну
службу в Украєнi» // Голос Украєни. 1993. 2 бер.
2 Положення про вiдомчий контроль у системi мiнiстерств, iнших централь-
них органiв виконавчоє влади за фiнансово-господарською дiяльнiстю пiдприумств,
установ i органiзацiй, що належать до сфери єх управлiння, затверджене постано-
вою Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 10 липня 1998 р. //Уряд. курур. 1998. 23 лип.
131
самостiйнi структурнi пiдроздiли в мiнiстерствах, iнших централь-
них органах виконавчоє влади, а в разi потреби — в органах, що
належать до сфери єх управлiння i становлять удину контрольно-
ревiзiйну службу вiдповiдного мiнiстерства, iншого центрально-
го органу виконавчоє влади.
Головному контрольно-ревiзiйному управлiнню Украєни, конт-
рольно-ревiзiйним управлiнням в Автономнiй Республiцi Крим, об-
ластях, мiстах Киувi i Севастополi, вiдповiдним пiдроздiлам (вiддiлам,
групам) у районах, мiстах i районах у мiстах надауться право ре-
вiзувати i перевiряти в мiнiстерствах, державних комiтетах та iнших
органiзацiях державноє виконавчоє влади, державних фондах, на пiд-
приумствах, в установах i органiзацiях грошовi та бухгалтерськi до-
кументи, звiти, кошториснi й iншi документи, що пiдтверджують
надходження i витрачання матерiальних цiнностей, проводити пере-
вiрки фактичноє наявностi цiнностей (грошових сум, цiнних паперiв,
сировини, матерiалiв, готовоє продукцiє, устаткування тощо).
Аналогiчнi права щодо пiдприумств, установ i органiзацiй ма-
ють i ревiзори вiдомчого контролю. Положення про вiдомчий кон-
троль у системi мiнiстерств надау єм право перевiряти на пiдпри-
умствах, в установах i органiзацiях плани, кошториси, грошовi,
бухгалтерськi та iншi документи, наявнiсть грошей i цiнностей, а
в разi пiдробок та iнших зловживань вилучати необхiднi документи
на термiн до закiнчення ревiзiє або перевiрки, залишати в справi
акт вилучення та копiє або реустри вилучених документiв.
Виникау питання: а чи не призведе це до дублювання вiдомчим
контролем державногоi Безперечно, ймовiрнiсть цього велика.
Тому в Положеннi визначено, що для запобiгання дублювання
перевiрок органи вiдомчого контролю координують свою роботу
з органом державноє контрольно-ревiзiйноє служби, який надау єм
органiзацiйно-методичну допомогу. Ревiзiє та перевiрки фiнансово-
господарськоє дiяльностi здiйснюються контрольно-ревiзiйними
пiдроздiлами мiнiстерств у пiдпорядкованих єм державних (казен-
них) пiдприумствах, установах i органiзацiях комплексно на пiд-
ставi рiчних планiв, якi погоджуються з Головним контрольно-
ревiзiйним управлiнням (його пiдроздiлами на мiсцях).
Однак, чи пiдвищить ефективнiсть перевiрок, що проводять-
ся мiнiстерствами, iншими центральними органами виконавчоє
влади, збiльшення єх кiлькостii Напевне, нi. Як i в багатьох iнших
випадках, вирiшальною буде не кiлькiсть, а якiсть, — вона ж по-
требуу суттувого покращення.
132
6. Державна пiдтримка малого
пiдприумництва
Украєнська економiка — це поуднання дрiбних, се-
реднiх i великих пiдприумств. Науковцi зауважують, що нам не
слiд робити культу нi з дрiбних, нi з великих пiдприумств.
iсторичний досвiд показуу, що потреба розвитку продуктив-
них сил зумовила появу великих пiдприумств — вiдкритих акцiо-
нерних товариств. Єхнiй розвиток з 70-х рокiв XX столiття привiв
до появи потужних пiдприумств, однак у жоднiй розвинутiй краєнi
не витiснив малих. Тож усюди пануу своурiдна дуалiстична еко-
номiка, що складауться переважно з сектора малих i великих пiд-
приумств. т пiдстави твердити, що обидва сектори перебувають
у суперечливiй удностi.
В Украєнi як внутрiшнi, так i зовнiшнi ринковi сили прагнули
перейти до ринковоє економiки, маючи на увазi механiзм капiта-
лiстичних малих пiдприумств. Проте з багатьох причин такого пе-
реходу не сталося, що й призвело до величезних економiчних втрат.
Економiка малих пiдприумств з єє ринковим механiзмом потре-
буу зовнiшнього позаринкового втручання, i держава при цьому по-
винна всiляко остерiгатися помилок, породжуваних регулюванням
економiки.
Економiка малих пiдприумств стау джерелом прогресу, коли
вона грунтууться на правi приватноє власностi,, свободi вибору та
прагненнi до вдоволення особистого iнтересу. iсторичний досвiд
показуу, що рушiйною силою цих пiдприумств у поуднання при-
ватного власника i керiвника пiдприумства в однiй особi. i цей
принцип, за свiдченням фахiвцiв, у дуже важливим для украєнсь-
ких умов, де економiчна i полiтична свободи нерiдко перероджу-
ються в уседозволенiсть.
Недостатня увага з боку держави до пiдприумництва взагалi i
малого пiдприумництва зокрема мау своє iсторичнi витоки. Як свiд-
чать лiтературнi джерела, ще за античних часiв i впродовж наступ-
них перiодiв iсторiє дiяльнiсть купця i пiдприумця вважалась не-
гiдною i грiховною. Ще Аристотель, — пише Петер X. Верхан2, -
рiшуче повставав проти забарвленого фiнансовим iнтересом мис-
Див.: Сiкора В. Вiд деструктивного до «творчого руйнування» // Уряд. курур
1998.27чер.
2 Верхан Петер X. Предприниматель. Минск, 1992. С. 9, 10.
133
лення свого часу i мов би викликаного цим руйнування
го> суспiльного устрою. Фома Аквiнський також вважав, що про-
фесiя купця несе на собi печать морально-етичноє неповноцiнностi.
Незважаючи на це, економiчна етика Хi11 столiття вiдкрила для
себе користь пiдприумницькоє дiяльностi для досягнення загального
блага, закладеного в саму суть розвитку економiки. При оцiнцi но-
вих пiдприумств суттувим фактором вважалося саме загальне бла- продолжение
--PAGE_BREAK--
гополуччя. Тодiшнi ревнителi соцiальноє етики пiдкреслювали, що
пiдприумницький прибуток не суперечить заборонi на лихварства.
Однак, це суттуве вiдкриття середньовiчноє соцiальноє етики
невдовзi було забуте, через що знову поновилося попередну воро-
же ставлення богословiв i фiлософiв до самоє iдеє пiдприумництва.
Попри все, церква з давнiх часiв поширювала на торговий люд своу
заступництво. Ставлення єє в середнi вiки до купцiв все бiльше виз-
началося кориснiстю єх зусиль щодо суспiльства.
Та людська неприязнь, що iснувала протягом столiть до осо-
би iнiцiативного пiдприумця, мау також i своє соцiально-психо-
логiчнi витоки. Селянин, який обробляв землю, з року в рiк повто-
рюючи звичний ритм життя, був людям зрозумiлим, а пiдприумець
вносив змiни в усталене життя, i робив це вiн, спираючись на своє
власнi творчi здiбностi.
Згадуваний уже видатний економiст Иозеф Шумпетер визначив
розвиток капiталiзму, основною рушiйною силою якого у пiдпри-
умець, як процес . Не дивно, що особу пiд-
приумця завжди ототожнювали зi злими руйнiвними силами. Лю-
дина влаштована так, що єє звичка до iснуючих форм життя якнай-
тiснiше повязана зi страхом перед наслiдками можливих змiн. Тому
цiлком зрозумiло, що життя дбайливого хлiбороба здавалось iдеалом
людського способу життя, а до пiдприумця ставилися з вiдвертою
недовiрою, мов до якоєсь демонiчноє фiгури. Навiть фундатори теорiє
економiчного лiбералiзму вiдмовляли творчому пiдприумництву в
правi на iснування. Адам Смiт i його послiдовники покладали надiю
на вплив , яка в умовах вiльноє конкуренцiє i не-
втручання держави в економiку здатна забезпечити єє гармонiйний
розвиток. Давiд Рiкардо теж не бачив сенсу в iснуваннi особи пiд-
приумця, оскiльки економiчний процес функцiонуу сам по собi. За
його схемою пiдприумець виступау лише як iнвестор, тобто капi-
талiст, описаний згодом Карлом Марксом.
Пiд впливом високого авторитету Смiта i Рiкардо кiлька на-
ступних поколiнь подiляли цю негативну оцiнку творчого пiдпри-
134
умництва. Лише набагато пiзнiше, на зламi XIX i XX столiть, була
нарештi визнана вирiшальна роль творчого пiдприумництва для
економiчного зростання. Альфред Маршал (1842-1924) до трьох
класичних факторiв виробництва — земля, капiтал, праця — до-
дав четвертий — органiзацiя. Загальний же позитивний поворот
до iсторiє пiдприумництва вiдбувся тiльки в 1912 роцi, коли вийшла
у свiт книга Шумпетера . Вiн роз-
робив тип творчого пiдприумця, який реалiзуу нововведення i в та-
кий спосiб забезпечуу економiчне зростання.
Потiм Гетц Брiфс сформулював ще одну важливу функцiю пiд-
приумця, а саме — ретельно стежити за цiнами i витратами, а та-
кож за єхнiм пропорцiйним спiввiдношенням. Для виконання цього
завдання потрiбна ефективна система облiку на пiдприумствi. Су-
часне застосування компютерiв дозволяу пiдприумцю успiшно кон-
тролювати прийняття власних рiшень.
Як вiдомо, теорiя Адама Смiта стала одним iз вiдправних
моментiв концепцiє Карла Маркса. Карл Маркс вбачав у пiдприумцi
тiльки капiталiста, який вкладав свiй капiтал у власне пiдприумст-
во i шляхом зниження оплати працi позбавляв робiтникiв вироб-
леноє нiбито лише ними виробничоє додатковоє вартостi, тобто ек-
сплуатував єх. Виходячи з цих положень, якi Ленiн називав на-
рiжним каменем марксизму, фiгура пiдприумця зрештою в Росiє
була лiквiдована революцiую.
Коли ж у краєнах колишнього Радянського Союзу почалися змi-
ни, спрямованi на перехiд до соцiальноє ринковоє економiки, в них
уже, звiсно, не було пiдприумцiв, тож невiдомi були i .
За роки незалежностi в Украєнi одним iз найважливiших
напрямкiв реформування економiки став розвиток пiдприумни-
цтва. Але масштаби малого i середнього пiдприумництва, його
вплив на збiльшення обсягiв виробництва та надання послуг, по-
долання кризових явищ залишаються, як констатував премур-а
мiнiстр В. П. Пустовойтенко на Всеукраєнськiй нарадi пiдприумцiв!
10 лютого 1998 року, ще незначними2.
До речi, украєнський письменник Микола Руденко у своєх економiчних пра-
цях зробив висновок про хибне тлумачення Марксом природи додатковоє вартостi.
Марксова додаткова вартiсть, за словами Руденка, це лише бухгалтерська, вiдносна
додаткова вартiсть. Справжня додаткова вартiсть, яка називауться абсолютною, то
явище природи (Слово проти сили // Уряд. курур. 1998. 22 серп.).
2 Див.: Успiх економiчних реформ значною мiрою залежить вiд розвитку
пiдприумництва: Доповiдь премур-мiнiстра Украєни В. П. Пустовойтенка на
Всеукраєнськiй нарадi пiдприумцiв 10 лютого 1998 р. // Уряд. курур. 1998. 14 лют.
135
Нинi, зазначив вiн, в Украєнi дiу понад 100 тисяч малих пiд-
приумств i кооперативiв, якi обуднують близько шести вiдсоткiв
загальноє кiлькостi працюючих у народному господарствi. Крiм
того, налiчууться близько 36 тисяч фермерських господарств та
майже 900 тисяч iндивiдуальних пiдприумцiв. За даними, що наво-
дяться в пресi, на долю малого та середнього пiдприумництва ви-
падау 10 вiдсоткiв внутрiшнього валового продукту (ВВП), тодi,
коли в таких краєнах, як Великобританiя, Нiмеччина, США, частка
продукцiє малих i середнiх пiдприумств у ВВП перевищуу 50 вiд-
соткiв, а у Францiє цей показник сягау 55 i в iталiє — 57 вiдсоткiв.
Причини цього рiзноманiтнi. Серед них — неоднозначне став-
лення бiльшостi населення нашоє держави до пiдприумницькоє
дiяльностi та особи пiдприумця, а також бюрократичнi перешко-
ди на шляху єхнього нормального розвитку.
У звязку з тим, що такий стан сектора малого пiдприумництва
не задовольняу потреб економiки, уряд, з метою поширення сфе-
ри його дiяльностi, вживау заходiв щодо вдосконалення вiдповiдноє
нормативноє бази. Так, Указом Президента вiд 3 лютого 1998 року
коє дiяльностi>2 визнано необхiдним подбати про зменшення над- продолжение
--PAGE_BREAK--
мiрного держаного регулювання пiдприумницькоє дiяльностi, усу-
нення правових, адмiнiстративних, економiчних та органiзацiйних
перешкод його розвитку.
Указом установлено, що Державний комiтет Украєни з питань
розвитку пiдприумництва здiйснюу аналiз нормативно-правових
актiв центральних органiв виконавчоє влади, рiшень голiв мiсцевих
державних адмiнiстрацiй нормативно-правового характеру з пи-
тань пiдприумницькоє дiяльностi з метою зменшення надмiрного
державного регулювання. Рiшення комiтету з питань розвитку пiд-
приумництва у обовязковим для виконання.
Згiдно з Указом Президента вiд 12 травня 1998 року
жавну пiдтримку малого пiдприумництва>3 така пiдтримка здiйс-
нюуться вiдповiдно до державноє та регiональноє програм пiд-
тримки малого пiдприумництва. Цi програми спрямовуються на
реалiзацiю таких основних заходiв, як удосконалення норматив-
но-правовоє бази з питань розвитку i пiдтримки малого пiдприум-
Див.: ЧепiлскоВ. Пiдприумцiв кличуть виходити з «тiнi»//Уряд. курер. 1998.
21 лют.
2 Див.: Уряд. курур, 1998. 7 лют.
3 Див.: Там само. 16 трав.
136
ництва, створення бiзнес-iнкубаторiв, консультацiйних та iнформа-
цiйних систем тощо.
Фiнансове забезпечення програм пiдтримки малого пiдприум-
ництва здiйснюуться за рахунок коштiв державного та мiсцевихi
бюджетiв, позабюджетних коштiв, у тому числi коштiв, одержаних
вiд приватизацiє державного майна, iнших джерел фiнансування.
Згiдно з Указом субуктами малого пiдприумництва вважають-
ся зареустрованi у встановленому порядку фiзичнi особи, якi зай-
маються пiдприумницькою дiяльнiстю без створення юридичноє
особи, а також юридичнi особи — субукти пiдприумництва будь-
якоє органiзацiйно-правовоє форми та форми власностi, в яких се-
редньооблiкова кiлькiсть працюючих за звiтний перiод не переви-
щуу 50 осiб i обсяг виручки вiд реалiзацiє продукцiє (товарiв, робiт,
послуг) за рiк не перевищуу 1 мiльйона гривень.
Дiя зазначеного указу не поширюуться на довiрчi товариства,
страховi компанiє, банки, iншi фiнансово-кредитнi та небанкiвськi
фiнансовi установи, а також субукти пiдприумницькоє дiяльностi, в
статутному фондi яких частки, що належать юридичним особам -
учасникам та засновникам даних субуктiв, якi не у субуктами ма-
лого пiдприумництва, перевищують 25 вiдсоткiв.
Для координацiє взаумодiє в рiзних сферах дiяльностi субукти ма-
лого пiдприумництва мають право утворювати на добровiльнiй основi
обуднання за галузевими, територiальними та iншими ознаками.
Указом установлено, що для субуктiв малого пiдприумництва
з середньооблiковою кiлькiстю працюючих за звiтний перiод до
10 осiб включно, обсяг виручки яких не перевищуу 250 тисяч гри-
вень (мiкропiдприумство), може застосовуватися спрощена систе-
ма оподаткування та звiтностi.
Спрощена система оподаткування, облiку та звiтностi передба-
чау замiну сплати встановлених законодавством податкiв i обовязко-
вих платежiв сплатою удиного податку; сплату фiзичними особами
— пiдприумцями, замiсть податкiв i обовязкових платежiв вартостi
патенту на зайняття певним видом дiяльностi; застосування спроще-
ноє форми ведення документiв бухгалтерського облiку та звiтностi.
Така система була запроваджена з 1 сiчня 1999 року Указом
Президента вiд 3 липня 1998 року. Згiдно з ним ставка удиного по-
датку для фiзичних осiб встановлюуться мiсцевими радами за мiс-
цем державноє реустрацiє субукта пiдприумницькоє дiяльностi за-
лежно вiд єє виду та мiсця здiйснення i не може становити менше
20 гривень та бiльше 200 гривень за календарний мiсяць.
137
У разi, коли фiзична особа — субукт пiдприумницькоє дiяль-
ностi, здiйснюу кiлька видiв такоє дiяльностi i для них встановленi
рiзнi ставки удиного податку, вона отримуу одне свiдоцтво i спла-
чуу удиний податок, що не перевищуу встановленоє максимальноє
ставки. А коли вона займауться пiдприумницькою дiяльнiстю з ви-
користанням найманоє працi або за участю членiв своує сiмє, роз-
мiр удиного податку збiльшууться на 50 вiдсоткiв за кожну особу.
Субукти пiдприумницькоє дiяльностi — юридичнi особи, по-
ряд з дiючою системою оподаткування можуть самостiйно обирати
спосiб оподаткування доходiв за удиним податком. При цьому спо-
сiб оподаткування вибирауться один раз i залишауться незмiнним
протягом звiтного року. Ставка удиного податку для них встанов-
люуться в розмiрi шести вiдсоткiв обсягiв виручки вiд реалiзацiє
продукцiє, товарiв, робiт, послуг.
Коментуючи Указ Президента про спрощену систему оподат-
кування, голова Державного комiтету з питань розвитку пiдприум-
ництва Олександра Кужель зазначила:
ваджено фiксований податок для пiдприумств, якi торгують на рин-
ках, упродовж двох мiсяцiв ЗО вiдсоткiв пiдприумцiв, що працювали
в тiньовiй сферi, зареуструвалися. Податкiв за цей час зiбрано у 1,5
рази бiльше, анiж за попереднiй квартал>. Отож користь вiд за-
провадження спрощеноє системи оподаткування очевидна.
Вiдповiдно до Указу Президента
лого пiдприумництва> права та законнi iнтереси малого пiдприум-
ництва забезпечуються шляхом здiйснення такоє дiяльностi без
одержання будь-яких дозволiв, крiм випадкiв, передбачених чин-
ним законодавством; законодавчого визначення порядку i перiо-
дичностi перевiрки результатiв фiнансово-господарськоє та iншоє
дiяльностi субуктiв малого пiдприумництва; запровадження вiдпо-
вiдальностi посадових осiб за порушення такого порядку; iншими
способами, передбаченими чинним законодавством.
Щодо визначення порядку i перiодичностi перевiрок результатiв
фiнансово-господарськоє дiяльностi пiдприумницьких структур, то
вони скоригованi з метою зменшення втручання державних органiв
у пiдприумницьку дiяльнiсть Указом Президента вiд 23 липня 1998
року . продолжение
--PAGE_BREAK--
Ним установленi обмеження в строках та пiдставах проведення пере-
вiрок субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi. Зокрема контрольними
органами, якi мають право проводити плановi та позаплановi виєзнi
Див.: Кужель О. Податок буде зменшено // Слобiдський край. 1998. 21 лип.
138
перевiрки фiнансово-господарськоє дiяльностi субуктiв пiдприум-
ницькоє дiяльностi, визначенi: органи державноє податковоє служ-
би- стосовно сплати податкiв i зборiв (обовязкових платежiв) до
бюджетiв та державних цiльових фондiв, неподаткових платежiв;
митнi органи — стосовно сплати ввiзного мита, акцизного збору та
податку на додану вартiсть, якi стягуються в разi ввезення (переси-
лання) товарiв на митну територiю Украєни в момент перетинання
митного кордону; органи державного казначейства, державноє конт-
рольно-ревiзiйноє служби та органи державноє податковоє служби в
межах єх компетенцiє — стосовно бюджетних позик, позик та кре-
дитiв, гарантованих коштами бюджетiв, цiльового використання дота-
цiй та субсидiй, iнших бюджетних асигнувань, коштiв позабюджет-
них фондiв, а також належного виконання державних контрактiв, про-
авансованих за рахунок бюджетних коштiв.
Цi органи, маючи письмове рiшення керiвника вiдповiдного
контролюючого органу, проводять плановi виєзнi перевiрки не час-
тiше одного разу на календарний рiк за сукупними показниками
фiнансово-господарськоє дiяльностi пiдприумницьких структур.
Це право надауться лише в тому разi, коли субукту пiдприум-
ницькоє дiяльностi не пiзнiше нiж за десять календарних днiв до
дня проведення перевiрки надiслано письмове повiдомлення з за-
значенням дати єє проведення.
Плановi виєзнi перевiрки проводяться всiма контролюючими
органами одночасно в день, визначений органом державноє подат-
ковоє служби.
Позаплановi виєзнi перевiрки проводяться за наявностi однiує
або кiлькох таких обставин:
а) за наслiдками зустрiчних перевiрок виявленi факти, якi свiд-
чать про порушення субуктом пiдприумницькоє дiяльностi норм
законодавства; .
б) субуктом пiдприумницькоє дiяльностi не поданi в установле-
ний строк документи обовязковоє звiтностi; виявлено недостовiрнiсть
даних, заявлених у документах обовязковоє звiтностi;
в) субукт пiдприумницькоє дiяльностi подав скаргу у встанов-
леному порядку про порушення законодавства посадовими особа-
ми контролюючого органу пiд час проведення плановоє чи поза-
плановоє виєзноє перевiрки.
Указом установлено, що державнi органи в справах захисту прав
споживачiв здiйснюють позапланову перевiрку дiяльностi субуктiв
пiдприумництва тiльки на пiдставi отриманих вiд споживачiв скарг про
порушення ними вимог законодавства про захист прав споживачiв.
139
7. Правовi засоби розвитку конкуренцiє
промислових пiдприумств та iнших
субуктiв господарювання
а
Головними передумовами створення i функцiонування
ринковоє економiки у непорушнiсть права приватноє власностi i сво-
бода пiдприумницькоє дiяльностi, що гарантованi статтями 41,42 Кон-
ституцiє Украєни. На грунтi саме цих конституцiйних прав розвивауть-
ся iнiцiатива i пiдприумництво приватних осiб, закладауться база гнуч-
костi економiки i динамiчного науково-технiчного прогресу.
Головним органiзацiйним фактором i рушiйною силою ринко-
воє еконбмiки у конкуренцiя.(вщ лат. сопсиго — зiштовхуюсь) -
суперництво мiж учасниками ринкового господарства за кращi
умови виробництва, купiвлi i продажу товарiв та послуг.
Ще Адам Смiт у XVIII столiттi звернув увагу на рiзницю мiж
субуктивними прагненнями пiдприумцiв та обуктивними резуль-
татами єхньоє дiяльностi i наголосив на ключовiй ролi конкуренцiє
для функцiонування ринковоє економiки. Вiн показав, що кожний
пiдприумець дбау тiльки про своє iнтереси, але, дбаючи про них, вiн
реалiзуу iнтереси всього, суспiльства. i конкретним механiзмом, який
змушуу пiдприумцiв дiяти на користь суспiльства, у конкуренцiя.
На те, що саме конкуренцiя виступау у виглядi механiзму ре-
алiзацiє законiв ринковоє економiки, звертали увагу також К. Маркс
i Ф. Енгельс:
мiнюються своєми товарами, конкуренцiя приводить в дiю влас-
тивий товарному виробництву закон вартостi, вона цим самим здiй-
снюу таку органiзацiю i такий порядок суспiльного виробництва,
якi у удино можливими при даних обставинах>2.
Епоха конкуренцiє, притаманна промисловому капi-
талiзму, була порiвняно недовгою, закiнчилася вона наприкiнцi
XIX столiття. Але, незважаючи на панування на той час теорiє про
державу як , що обгрунтовувала повне невтру-
чання держави в економiчнi вiдносини, вже в серединi XIX сто-
лiття в деяких краєнах були спроби правового регулювання спо-
собiв та методiв конкуренцiє.
На межi 20-30-х рокiв нашого столiття в Америцi, твропi i
Японiє результатом суперечностей мiж принципами кон-
Див.: Борисов Е. Ф. Экономическая теория. М., 1997. С. 46.
2 Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т. 21. С.182.
140
куренцiє i принципами свободи пiдприумництва (а саме
договору>) став процес швидкоє концентрацiє капiталу i зростан-
ня монополiй. За час Першоє свiтовоє вiйни змiцнiла тенденцiя гли-
бокого державного втручання в економiку, коли законодавча пере-
вага надауться державнiй монополiє як бiльш рацiональнiй та кон-
трольованiй. , але
вибух кризи 30-х рокiв змусив вчених правникiв i економiстiв звер-
нутися до аналiзу самих основ правового забезпечення ринкового
механiзму, i передусiм до поняття конкуренцiє.
Протягом 20-30-х рокiв було розроблено кiлька теорiй, якi за-
лучали обуктивно iснуючий фактор монополiє до теорiє ринково- продолжение
--PAGE_BREAK--
го механiзму. Роботи таких вiдомих вчених, як П. Сраффа, Дж. Ро-
бiнсон, Г. фон Штаккельберг та iн., свiдчили про перегляд попе-
реднiх уявлень про конкуренцiю як основу ринку. Проте
найбiльш грунтовним, та визнаним дослiдженняму
цьому напрямку стала робота професора Гарвардського унiверси-
тету Едварда Чемберлiна ,
де автор давав визначення конкуренцiє, пояснював
форми синтезу монополiє та конкуренцiє, обгрунтовував поняття
як рушiйноє сили монополiстичноє кон-
куренцiє2. Ця теорiя значно вплинула на розвиток економiчноє дум-
ки та змiст конкурентного законодавства захiдних краєн.
Даючи характеристику стану сучасного захiдного ринку, про-
фесор П. Самуельсон дiйшов такого висновку:
ментiв конкуренцiє i монополiє характерне для економiчного жит-
тя в цiлому. Через те не довершена, а недосконала i монополiстич-
на за характером конкуренцiя i у формою, що переважау над
iншими>3. iснуючi форми монополiстичноє конкуренцiє мають ве-
ликий рушiйний потенцiал, але, як свiдчить досвiд розвинутих
краєн, сучасна конкуренцiя не у самоналагоджуваним механiзмом
i потребуу державного захисту i регулювання. Це регулювання рин-
кових вiдносин на Заходi практикууться в надзвичайно розвину-
тих, рiзноманiтних i гнучких формах, диференцiйованих за регiо-
нами, галузями та видами дiяльностi.
У краєнах з розвинутою ринковою економiкою на цей час теоре-
тичне дослiдження проблем регулювання конкуренцiє здiйснюуться
История мировой экономики / Под ред. А. Марковой. М., 1998. С. 9.
2 Див.: Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции: Реориентация
теории стоимости: Пер. с англ. М., 1996.
3 Самуэльсон П. А. Экономика. М., 1993. С. 53.
141
в межах так званого , що мау двi гiлки: право
на захист вiд недобросовiсноє конкуренцiє i антимонопольно право.
Якщо захист вiд недобросовiсноє конкуренцiє передбачау при-
пинення незаконних дiй пiдприумцiв на ринку щодо єхнiх конкрет-
них конкурентiв, то антимонопольне законодавство спрямоване
проти обмежень конкуренцiє, якi стосуються всiх пiдприумцiв у тiй
чи iншiй галузi виробництва чи торгiвлi. В окремих випадках ан-
тиконкурентнi дiє можуть регулюватися як антимонопольним за-
конодавством, так i законодавством про недопущення недобросо-
вiсноє конкуренцiє.
iсторично склалися двi системи конкурентного законодавства.
Одна система грунтууться на формальнiй заборонi монополiє (анти-
трестiвське законодавство США), друга — на контролюваннi моно-
польних утворень i обмеженнi єх зловживань. Проте принциповоє
рiзницi мiж цими системами немау, а в процесi застосування законiв
судовими та виконавчими органами вона майже нiвелюуться.
Законодавство про захист економiчноє конкуренцiє захiдноув-
ропейських краєн значною мiрою базууться на розвинутому кон-
курентному законодавствi твропейського Спiвтовариства, воно
достатньо узгоджене i мау тенденцiю до унiфiкацiє.
Наша держава також прагне створити систему законодавства
про захист економiчноє конкуренцiє на сучасному увропейському
рiвнi, до цього Украєну зобовязують i пiдписанi мiжнароднi угоди.
Проте саме створення реального конкурентного середовища
стало чи не найскладнiшим завданням для законодавчоє та вико-
навчоє влади Украєни.
Джерелом конкуренцiє у цiлий комплекс обовязкових умов
вiльного розвитку ринку. Це i кiлькiсть продавцiв окремого виду
товарiв, i вiльне входження товаровиробникiв на ринок та вихiд з
нього, i повна господарська вiдокремленiсть кожного виробника
товарiв окремого виду, i залежнiсть стану продавцiв та покупцiв
вiд ринковоє цiни2.
На жаль, вихiднi умови для створення конкурентного середо-
вища в економiцi Украєни досить несприятливi, i головною пере-
шкодою поступу в цьому напрямi у чи не найвищий у свiтi рiвень
Див.: Угода про партнерство та спiвробiтництво мiж твропейськими Спiвто-
вариствами та Украєною. Ст. 41Ьiз. Ратифiкована 10 груд. 1994 р. Законом Украєни
№ 237/94-ВР
2 Див.: Палкiн Ю… Заровна Н. Економiчний закон конкуренцє // Економiка Укра-
єни. 1995. № 8.
142
монополiзацiє економiки. Протягом шести десятилiть на теренi Укра-
єни, як i всього колишнього Радянського Союзу, створювалася си-
стема промислового виробництва, яка виключала паралелiзм та
дублювання. Пiдприумства створювалися максимально великими,
вони були спецiалiзованими, кожен вид продукцiє випускався од-
ним-двома виробниками в регiонi, i єє збут був майже гарантова-
ний. Взагалi, в сучаснiй економiчнiй лiтературi досить поширене
поняття структури монополiє в господарствi колиш-
нього СРСР. Розрiзняють монополiю державноє власностi, моно-
полiю вiдомчоє органiзацiє та монополiю технологiй. Таким чином,
монопольнi утворення, якi функцiонують у сучаснiй украєнськiй
економiцi, мало схожi на класичнi монополiє ринковоє економiки,
котрi виникали як наслiдок конкурентноє боротьби та розвитку
ринку. Тому створення правових засад подолання монополiзму в
нашiй краєнi потребуу врахування багатьох особливостей сучасних
вiтчизняних монополiй, а також докладного вивчення великого
досвiду розвинутих держав.
Формування чинного законодавства Украєни про захист економiч-
ноє конкуренцiє здiйснювалося в кiлька етапiв. Стартовим став Закон
вiд 18 лютого 1992 року
ня недобросовiсноє конкуренцiє у пiдприумницькiй дiяльностi>2.
Згiдно з постановою Верховноє Ради Украєни вiд 18 лютого 1992 року
полiзму та недопущення недобросовiсноє конкуренцiє у пiдприум-
ницькiй дiяльностi>>3 були здiйсненi заходи щодо лiквiдацiє на всiх,
рiвнях органiв i структур галузевого управлiння економiкою, а також продолжение
--PAGE_BREAK--
обуднань, створених на основi мiнiстерств i вiдомств, крiм природ-;
них монополiстiв — звязку (телефон, телеграф, пошта), залiзницi,
трубопровiдного транспорту, авiацiйного транспорту.
Найважливiшими документами наступного перiоду у Закон
Украєни вiд 26 листопада 1993 року
тет Украєни>4, а також Державна програма демонополiзацiє еконо-
мiки та розвитку конкуренцiє, затверджена постановою Верховноє
Ради Украєни 21 грудня 1993 року5.
Див.: Крылова Н., Лыкова Л. Формы монополизма в советской экономи-
ке. Вопросы экономики. 1996. № 6.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. X> 21. Ст. 296.
3 Там само.
4 Див.: Там само. 1993. X" 50. Ст. 472.
5 Див.: Там само. 1994. № 10. Ст. 41.
143
Ця Програма мала велике значення для подальшого розвитку
конкурентного законодавства, оскiльки в нiй вперше чiтко були
сформульованi принципи здiйснення антимонопольно! полiтики,
окресленi економiчнi умови та етапи єє реалiзацiє; визначенi спо-
соби демонополiзацiє та антимонопольного регулювання; названий
механiзм застосування конкурентного законодавства; виокремленi
регiональнi та галузевi прiоритети першого етапу демонополiзацiє;
розробленi конкретнi заходи з органiзацiйного, законодавчого, iн-
формацiйного, науково-дослiдницького, кадрового та фiнансово-
го забезпечення реалiзацiє програми.
Формування конкурентного законодавства випало на 1994-
1995 роки. 28 сiчня 1994 року був прийнятий Закон
ня змiн i доповнень до Кримiнального, Кримiнально-процесуаль-
ного кодексiв Украєни та Кодексу Украєни про адмiнiстративнi
правопорушення>, який встановив адмiнiстративну та кримiналь-
ну вiдповiдальнiсть за порушення конкурентного законодавства;
затверджена Постанова Кабiнету Мiнiстрiв
механiзму запобiгання монополiзацiє товарних ринкiв> вiд 11 ли-
стопада 1994 року № 765, у якiй окресленi повноваження Анти-
монопольного комiтету Украєни (АМК) та його органiв у процесi
приватизацiє i корпоратизацiє пiдприумств; Антимонопольний ко-
мiтет Украєни видав ряд нормативних актiв, серед яких найваж-
ливiшими були: Положення про територiальне вiддiлення Анти-
монопольного комiтету Украєни, затверджене наказом АМК вiд 5
сiчня 1994 року; Методика визначення монопольного становища
пiдприумцiв на ринку, затверджена розпорядженням АМК вiд 10
травня 1994 року; Тимчасовi правила розгляду справ про порушен-
ня антимонопольного законодавства Украєни, затвердженi розпо-
рядженням АМК вiд 19 квiтня 1994 року № 5.
Тiльки з липня 1995 року, з внесенням змiн та доповнень до За-
кону Украєни
совiсноє конкуренцiє у пiдприумницькiй дiяльностi>2, почалося актив-
не застосування конкурентного законодавства, оскiльки була чiткiше
регламентована компетенцiя територiальних органiв АМК, встанов-
ленi вiдчутнi для пiдприумцiв санкцiє за порушення норм конкурент-
ного законодавства, що примусило всiх субуктiв господарськоє дiяль-
ностi враховувати вимоги добросовiсноє конкуренцiє при укладеннi
господарських договорiв та проведеннi органiзацiйних заходiв.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1994. № 20. Ст. 117.
2 Див.: Там само. 1995. № 13. Ст. 85.
144
Взагалi, для перших двох етапiв формування конкурентного
законодавства Украєни характерне кiлькiсне нагромадження нор-
мативно-правових актiв, якi повиннi були врегулювати вiдносини,
не врегульованi на законодавчому рiвнi.
Протягом останнiх трьох рокiв нормативна база захисту еко-
номiчноє конкуренцiє продовжуу розширюватися i вдосконалюва-
тися, набувау закiнченого вигляду. Так, Закон Украєни вiд 7 черв-
ня 1996 року , вве-
дений у дiю з 1 сiчня 1997 року, визначив правовi засади захисту
субуктiв господарювання (пiдприумцiв) i споживачiв вiд недобро-
совiсноє конкуренцiє i започаткував розвиток i забезпечення тор-
гових та iнших чесних звичаєв ведення конкуренцiє при здiйсненнi
пiдприумницькоє дiяльностi в умовах ринкових вiдносин.
З унесенням 3 березня 1998 року значних змiн i доповнень до
Закону Украєни
добросовiсноє конкуренцiє у пiдприумницькiй дiяльностi>2 знач-
но вдосконалились основнi поняття цього закону, чiткiшим ста-
ло регулювання процедурних питань. Так, наприклад, була змiне-
на досить невдала конструкцiя ст. 5
пiдприумцями>, яка вносила плутанину i пiдштовхувала деякi ви-
конавчi та судовi органи до пiдмiни норм конкурентного права нор-
мами цивiльного права, замiсть неє введене сприятливiше понят-
тя — . Розпорядженням Антимо-
нопольного комiтету ЗО вересня 1998 року була затверджена нова
редакцiя Правил розгляду спорiв про порушення антимонополь-
ного законодавства Украєни.
Проте конкурентне законодавство Украєни мау досить вiдчутнi
прогалини i потребуу подальшого аналiзу та вдосконалення.
Сучасному рiвню ринковоє економiки не притаманна так звана
конкуренцiя, яка панувала помiж пiдприумцями у XVIII-
XIX столiттях в перiод бурхливого розвитку iндустрiального вироб-
ництва. Функцiонування монополiй у сучаснiй економiцi у обуктив-
ним явищем i закономiрним результатом розвитку ринкових вiдно-
син. Ще у 20-30-х роках нашого столiття захiдними вченими були
переглянутi попереднi уявлення про конкуренцiю як основу
ринку. У грунтовних економiчних дослiдженнях того часу було зроб-
лено висновок про те, що монополiє не усувають економiчну кон-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. № 36. Ст. 164.
2 Див.: Голос Украєни. 1998. 31 бер.
145
куренцiю з ринкових вiдносин, а надають єй новоє форми, за якою
усталилася назва . Згiдно з новiтнi- продолжение
--PAGE_BREAK--
ми економiчними дослiдженнями мiж монополiями спостерiгауть-
ся , яка за певних умов набувау великоє ру-
шiйноє сили2. Але разом з тим монополiстичнiй конкуренцiє прита-
манна тенденцiя до централiзацiє i концентрацiє виробництва та
ринку, якi невпинно зростають i якi можуть призвести до створен-
ня абсолютних нацiональних монополiй, здатних створити загрозу
демократичному розвитку суспiльства. У краєнах з розвинутою рин-
ковою економiкою досить давно були усвiдомленi цi загрозливi тен-
денцiє i конфлiкт мiж суспiльством та монополiями був вирiшений
шляхом впровадження державами антимонопольного законодавства.
Антимонопольно законодавство — це сукупнiсть нормативних
актiв, спрямованих на попередження, обмеження або припинення дiй
(бездiяльностi) субуктiв господарювання, нацiлених на недопущен-
ня, iстотне обмеження або усунення конкуренцiє, що призвели або
можуть призвести до монополiзацiє ринку певного товару чи послуг.
Таким чином, антимонопольне законодавство не забороняу
iснування монополiстичного утворення як такого, а створюу обме-
жений правовий режим господарськоє дiяльностi, при якому по-
дiбнi субукти господарювання не мають законних можливостей
отримувати надприбуток, користуючись одноосiбним домiнуван-
ням на ринку за вiдсутностi будь-яких конкурентiв.
Воно визначау ключове для цього правового iнституту понят-
тя монопольного становища, пiд яким слiд розумiти домiнуюче
становище субукта господарювання яке дау йому можливiсть са-
мостiйно або разом з iншими субуктами господарювання обме-
жувати конкуренцiю певного товару на ринку. Монополiстом ви-
знауться субукт господарювання, частка певного товару якого на
ринку перевищуу 35 вiдсоткiв. Разом з тим, рiшенням Антимоно-
польного комiтету може визначатися монопольним становище
субукта господарювання, частка якого на ринку певного товару
становить менше 35 вiдсоткiв.
Обмеження монополiзму в економiцi Украєни правовими засо-
бами здiйснюуться в чотирьох основних напрямках:
Див.: Чемберлин Э. Згадувана праця; Робинсон Дяс. Экономическая теория
несовершенной конкуренции: Пер. с англ. М., 1986.
Див.: Самуэльсон П. А. Згадувана праця; Портер М. Международная конку-
ренция. М., 1993.
146
недопущення використання домiнуючого положення на рин-
ку певного товару чи послуги;
недопущення антиконкурентних узгоджених дiй (угод) мiж
субуктами господарювання;
недопущення дискримiнацiє субуктiв господарськоє дiяльностi
органами державноє влади, органами мiсцевого самоврядування та
органами адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю;
здiйснення державного контролю за процесом економiчноє
концентрацiє. \
Згiдно зi ст. 4 Закону Украєни
недопущення недобросовiсноє конкуренцiє в пiдприумницькiй дiяль-
ностi> зловживаннями монопольним становищем вважаються:
навязування таких умов договору, якi ставлять контрагентiв
у нерiвне становище, або додаткових умов, що не мають вiдношен- .
ня до предмета договору, в тому числi навязування товару, не по-
трiбного контрагенту; .
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення |
з обороту товарiв, що призвели або можуть призвести до створення
пiдтримки дефiциту на ринку, встановлення монопольних цiн; |
часткова або повна вiдмова вiд реалiзацiє чи закупiвлi товару при i
вiдсутностi альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели |
або можуть призвести до створення або пiдтримки дефiциту на рин-1
ку чи встановлення монопольних цiн; |
iншi дiє, що призвели або можуть призвести до створення пе-1
решкод доступу на ринок (виходу з ринку) iнших субуктiв госпо-i
дарювання; |
встановлення дискримiнацiйних цiн (тарифiв, розцiнок) на|
своє товари, що обмежують права окремих споживачiв; |
встановлення монопольно високих цiн (тарифiв, розцiнок) на|
своє товари, що призвело або може призвести до порушення прав|
споживачiв; |
встановлення монопольно низьких цiн (тарифiв, розцiнок) на своє |
товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренцiє. |
Порушення цiує групи норм антимонопольного законодавства!
у самостiйними протиправними дiями субуктiв господарськоє дiяль-|
ностi, якi згiдно з законом або вiдповiдно до рiшень Антимоно-|
польного комiтету Украєни займають монопольне становище на|
ринку певних товарiв чи послуг. |
Другу групу порушень норм антимонопольного законодавства
складають антиконкурентнi узгодженi дiє, що вчиняються двома
147
(або бiльше) субуктами господарськоє дiяльностi, якi на момент
скоуння цих дiй не обовязково мають монопольне становище на
ринку, але такi дiє завжди призводять або можуть призвести до мо-
нополiзацiє ринку, встановлення монопольних цiн, обмеження або
усунення конкуренцiє.
Вiдповiдно до ст. 5 згаданого Закону антиконкурентними узгод-
женими дiями визнаються погодженi дiє (угоди), що призвели або
можуть призвести до
встановлення (пiдтримання) монопольних цiн (тарифiв), зни-
жок, надбавок (доплат), нацiнок;
розподiлу ринкiв за територiальним принципом, асортиментом
товарiв, обсягом єх реалiзацiє чи закупiвель або за колом спожи-
вачiв чи за iншими ознаками, що призвели або можуть призвести
до єх монополiзацiє;
усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавцiв,
покупцiв, iнших субуктiв господарювання.
Третя група порушень норм антимонопольного законодавства
може чинитися, по-перше, органами державноє влади, якими у, згiдно
з ч. З ст. 1 Закону Украєни
щення недобросовiсноє конкуренцiє у пiдприумницькiй дiяльностi>,
мiнiстерства та iншi центральнi органи виконавчоє влади, органи ви- продолжение
--PAGE_BREAK--
конавчоє влади Автономноє Республiки Крим, державнi органи, що
здiйснюють регулювання дiяльностi субуктiв природних монополiй,
регулювання ринку цiнних паперiв, державнi органи приватизацiє,
мiсцевi органи виконавчоє влади. По-друге, цi порушення можуть
також здiйснюватися органами адмiнiстративно-господарського
управлiння та контролю, якими у, згiдно з ч. 4 ст. 1 згаданого Закону,
обуднання пiдприумств, iншi субукти господарювання, громадськi
органiзацiє при виконаннi ними функцiй управлiння та контролю в
межах делегованих єм повноважень органiв державноє влади чи
органiв мiсцевого самоврядування. По-трету, субуктами цих право-
порушень можуть також бути органи мiсцевого самоврядування.
Вiдповiдно до ст. 6 Закону Украєни
лiзму та недопущення недобросовiсноє конкуренцiє у пiдприум-
ницькiй дiяльностi> дискримiнацiую субуктiв господарювання
органами державноє влади, органами мiсцевого самоврядування
та органами адмiнiстративно-господарського управлiння та кон-
тролю визнауться:
заборона створення нових пiдприумств чи iнших органiзацiй-
них форм пiдприумництва в будь-якiй сферi дiяльностi, а також
148
встановлення обмежень на здiйснення окремих видiв дiяльностi, на
виробництво певних видiв товарiв, що призвели або можуть призве-
сти до обмеження конкуренцiє; i
примушення субуктiв господарювання до вступу в асоцiацiє, )
концерни, мiжгалузевi, регiональнi та iншi обуднання пiдпри-
умств, а також до прiоритетного укладення договорiв, першочер-
говоє поставки товарiв певному колу споживачiв;
прийняття рiшень про централiзований розподiл товарiв, що при-
звело або може призвести до монопольного становища на ринку;
встановлення заборони на реалiзацiю товарiв iз одного регiо-
ну республiки в iнший;
надання окремим субуктам господарювання податкових та
iнших пiльг, якi ставлять єх у привiлейоване становище щодо iн-
ших субуктiв господарювання, що призвело або може призвести
до монополiзацiє ринку певного товару;
обмеження прав субуктiв господарювання щодо придбання та
реалiзацiє товарiв; |
встановлення заборон чи обмежень вiдносно окремих субуктiв |
господарювання або груп субуктiв господарювання. |
Дискримiнацiую субуктiв господарювання визнауться також |
укладення мiж органами державноє влади, органами мiсцевого са-1
моврядування та органами адмiнiстративно-господарського управ-1
лiння та контролю, так само мiж цими органами та субуктами гос-1
подарювання угод, i надання цими органами повноважень фiзич-
ним чи юридичним особам для проведення перелiчених дiй.
З метою забезпечення нацiональноє безпеки, оборони, суспiль-
них iнтересiв законодавчими актами Украєни можуть бути встанов-
ленi винятки iз наведених положень.
У процесi формування багатоукладноє ринковоє економiки в
Украєнi здiйснюуться програма приватизацiє, вiдбувауться корпо-
ратизацiя пiдприумств, створюються холдинговi компанiє, фiнан-
сово-промисловi групи, вiдбувауться створення нових субуктiв |
господарювання, реорганiзацiя та лiквiдацiя пiдприумств, що су-
проводжууться економiчною концентрацiую. Загальновiдомо, що
одним з невiдумних принципiв пiдприумницькоє дiяльностi у так
звана , яка включау свободу вибору контраген-
та, пошуку вигiднiшоє форми здiйснення господарськоє дiяльностi i
тощо. Але, як свiдчить свiтова практика, нiчим не обмежена
бода договору> потенцiйно може призвести до набуття або сутту-|
вого посилення монопольного становища окремими субуктами |
149
господарювання чи суттувого обмеження конкуренцiє на всьому
ринку або в значнiй його частинi. Тому з метою попередження мо-
нополiзму в нашiй державi запроваджений контроль за економiч-
ною концентрацiую, здiйснення якого покладено на органи Анти-
монопольного комiтету Украєни.
У 1994 роцi Антимонопольним комiтетом Украєни були затвер-
дженi пять положень, якими встановлюуться порядок одержан-
ня згоди органiв Антимонопольного комiтету Украєни на створення
холдингових компанiй у процесi приватизацiє та корпоратизацiє, на
поглинання одного субукта господарювання iншим шляхом прид-
бання контрольного пакету акцiй та порядок придбання цiнних
паперiв iнвестицiйними фондами та iнвестицiйними компанiями.
Але ширшу сферу застосування в цiй галузi мау Положення
про контроль за економiчною концентрацiую, що затверджене роз-
порядженням Антимонопольного комiтету Украєни 25 травня 1998
року № 134-р вiдповiдно до постанови Кабiнету Мiнiстрiв Украє-
ни вiд 11 листопада 1994 року № 765
нiзму запобiгання монополiзацiє товарних ринкiв> (у редакцiє по-
станови Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 26 травня 1997 р. № 499).
Згiдно з п. 2.1. цього Положення економiчною концентрацiую
вважауться:
створення, реорганiзацiя (злиття, приуднання) субуктiв госпо-
дарювання (в тому числi господарського товариства, асоцiацiє, кон-
церну, корпорацiє, консорцiуму та iншого обуднання пiдприумств);
вступ одного або кiлькох субуктiв господарювання в обуднан-
ня;
безпосередну або опосередковане придбання чи набуття будь-
яким iншим способом у власнiсть, одержання в управлiння (кори-
стування) часток (акцiй, паєв), а також активiв (майна) у виглядi
цiлiсних майнових комплексiв субуктiв господарювання чи єхнiх
структурних пiдроздiлiв;
оренда цiлiсних майнових комплексiв субуктiв господарюван-
ня чи структурних пiдроздiлiв субуктiв господарювання;
затвердження субуктами господарювання, органами державноє
влади, органами мiсцевого самоврядування, органами адмiнiстра-
тивно-господарського управлiння та контролю установчих доку-
ментiв, на пiдставi яких створюються господарськi товариства,
асоцiацiє, концерни, корпорацiє, консорцiуми та iншi обуднання продолжение
--PAGE_BREAK--
Див.: Закон i бiзнес. 1998. 16 вер.
150
пiдприумств, а також змiн до установчих документiв, повязаних зi
змiною предмета i цiлей дiяльностi, порядку розподiлу прибуткiв i
збиткiв, складу та компетенцiє органу управлiння, порядку прийнят-
тя органом управлiння рiшень, чи iнших змiн, що посилюють узго-
дженiсть дiй на ринку засновникiв (учасникiв) господарського то-
вариства чи обуднання пiдприумств або призводять в iнший спосiб
до погiршення умов конкуренцiє мiж засновниками (учасниками);
лiквiдацiя субуктiв господарювання всiх органiзацiйно-пра-
вових форм;
створення промислово-фiнансових груп. |
В ч. II Положення чiтко визначаються умови, за яких субукти |
господарювання зобовязанi отримати попередню згоду Антимо-
нопольного комiтету Украєни на концентрацiю. По-перше, це необ- |
хiдно, коли одним з учасникiв економiчноє концентрацiє виступау |
субукт господарювання, який вiдповiдно до чинного законодавства ;
посiдау монопольне становище на ринку, або коли обуднання i
субуктiв господарювання може призвести до такого становища, |
при цьому не мау значення, у який спосiб здiйснюуться така кон-
центрацiя. По-друге, така згода потрiбна для створення субукта |
господарювання, сумарна вартiсть активiв або сумарний обсяг
реалiзацiє товарiв засновникiв якого за пiдсумками останнього |
фiнансового року перевищуу суму у валютi Украєни, еквiвалент-1
ну 12 млн. доларiв США за офiцiйним валютним курсом, який дiяв |
на кiнець останнього фiнансового року. У разi концентрацiє, що |
здiйснюуться шляхом злиття субуктiв господарювання, сумар-|
на вартiсть активiв або сумарний обсяг реалiзацiє товарiв заснов-1
никiв, що вимагау обовязковоє попередньоє згоди антимонополь-|
них органiв, становить 6 млн. доларiв США. При цьому в обох ви-|
падках не менш як у двох субуктiв господарювання вартiсть активiв|
або обсяг реалiзацiє товарiв мау перевищувати суму грошового!
еквiвалента, що дорiвнюу 600 тис. доларiв США в кожного. |
Випадками, що зобовязують субуктiв господарювання отримати
попередню згоду антимонопольних органiв на концентрацiю, також у: |
лiквiдацiя монопольного утворення, в статутному фондi якого |
державна частка становить понад 50 вiдсоткiв, крiм випадкiв, колиi
лiквiдацiя проводиться за рiшенням суду або арбiтражного суду; ,
лiквiдацiя субукта господарювання, в статутному фондi яко-|
то державна частка становить понад 50 вiдсоткiв, якщо вартiсть |
його активiв або обсяг реалiзацiє товарiв за пiдсумками останньо-|
го фiнансового року перевищуу суму грошового еквiвалента, що|
151
дорiвнюу 600 тис. доларiв США, крiм випадкiв, коли лiквiдацiя
проводиться за рiшенням суду або арбiтражного суду;
безпосереднього або опосередкованого, одноразово або за кiль-
ка разiв придбання, набуття в iнший спосiб у власнiсть або одер-
жання в управлiння (користування) часток (акцiй, паєв), що забез-
печуу досягнення або перевищення 50 вiдсоткiв голосiв у вищому
органi управлiння вiдповiдного субукта господарювання, якщо
сумарна вартiсть придбання, набуття в iнший спосiб у власнiсть,
одержання в управлiння (користування) перевищуу суму грошово-
го еквiвалента, який дорiвнюу 100 тис. доларiв США за офiцiйним
валютним курсом, що дiу на день подання заяви про намiр прид-
бання, набуття в iнший спосiб у власнiсть, одержання в управлiн-
ня (користування) часток (акцiй, паєв);
безпосереднього або опосередкованого придбання активiв
(майна) у виглядi цiлiсного майнового комплексу субукта госпо-
дарювання (у тому числi лiквiдованого) чи його структурного
пiдроздiлу, набуття в iнший спосiб права власностi або користу-
вання такими активами; одержання в правлiння (користування),
передачi в оренду зазначених активiв (майна), якщо сумарна вар-
тiсть активiв (майна), що набуваються в той чи iнший спосiб у
власнiсть (користування), одержуються в управлiння (користуван-
ня), передаються в оренду, перевищуу суму грошового еквiвален-
та, що дорiвнюу 600 тис. доларiв США за офiцiйним валютним
курсом, який дiу на день подання заяви;
оренди цiлiсного майнового комплексу державного пiдприум-
ства або пiдприумства, заснованого на майнi, що належить Авто-
номнiй Республiцi Крим або перебувау в комунальнiй власностi,
якщо сумарна вартiсть активiв або сумарний обсяг реалiзацiє то-
варiв, що належать обукту оренди та iнiцiаторовi укладення до-
говору оренди, перевищуу суму грошового еквiвалента, що дорiв-
нюу 600 тис. доларiв США.
Положення визначау спосiб розрахункiв показникiв, порядок
та строки подання та розгляду заяви про одержання згоди на здiй-
i снення економiчноє концентрацiє.
Згода на концентрацiю надауться, якщо:
концентрацiя не призводить до створення монопольного утво-
рення, зокрема до монополiзацiє товарних ринкiв (набуття або сут-
тувого посилення монопольного становища окремими субуктами
господарювання) чи суттувого обмеження конкуренцiє на всьому
ринку або в значнiй його частинi;
152
здiйснення концентрацiє на умовах, зазначених у рiшеннях,
угодах та iнших документах щодо концентрацiє, в тому числi в .|
установчих документах субуктiв господарювання, що створюють- i
ся, не призводить до порушення антимонопольного законодавства; |
концентрацiя призводить до створення монопольного утворен-1
ня, зокрема до монополiзацiє товарних ринкiв (набуття або сутту- |
вого посилення монопольного становища окремими субуктами |
господарювання) чи суттувого обмеження конкуренцiє на всьому |
ринку або в значнiй його частинi, i при цьому види i межi зазна- i
ченоє монополiє визначенi законом або позитивний ефект для су-
спiльних iнтересiв явно переважау негативнi наслiдки обмеження
конкуренцiє.
Слiд зазначити, що позитивний ефект для суспiльних iнте-
ресiв, що явно переважау негативнi наслiдки обмеження конку- | продолжение
--PAGE_BREAK--
ренцiє, повинен визначатися на основi проведення поглибленою |
дослiдження ринку та необхiдних експертиз, що здiйснюються в i
термiн провадження у справi державними уповноваженими Анти-1
монопольного комiтету Украєни та експертами. |
Отже, чинне антимонопольне законодавство Украєни можна|
вважати досить ефективним засобом попередження та обмежен-|
ня монополiзму в економiцi нашоє держави. Але, на жаль, ще неє
можна констатувати повноти та всебiчностi вiтчизняного антимо-|
нопольного законодавства, оскiльки досi на законодавчому рiвнi|
не врегульована дiяльнiсть природних монополiй. Основним до-1
кументом, яким керуються органи виконавчоє влади у цiй сферi, у
Указ Президента Украєни
полiтики у сферi природних монополiй> № 853/97 вiд 19 серпня i
1997 року, iз змiнами i доповненнями, внесеними Указом Прези-Л
дента Украєни вiд 11 грудня 1997 року № 1350/97. |
Як правило, природними монополiями вважауться стан товар-
ного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку ефек-
тивнiше за умов вiдсутностi конкуренцiє у звязку з технологiчними]
особливостями виробництва. Така ефективнiсть досягауться заД
рахунок iстотного зниження витрат виробництва на одиницю то-|
вару в мiру збiльшення обсягу виробництва. |
Згiдно з Указом Президента до природних монополiй в Украєнi!
належить:
електроенергетика;
Див.: Уряд. курур. 1997. 28 серп.
153
видобування та транспортування нафтогазових продуктiв;
транспорт;
галузь звязку;
житлово-комунальний комплекс.
Чiтке законодавче врегулювання дiяльностi субуктiв природних
монополiй у одним з найважливiших завдань сучасного етапу роз-
витку антимонопольного законодавства. Як свiдчить практика Ан-
тимонопольного комiтету Украєни, саме субукти природних моно-
полiй найчастiше вдаються до порушень антимонопольного законо-
давства. Для них характерне поуднання в межах компетенцiє одного
органу владних повноважень i пiдприумницькоє дiяльностi. Напри-
клад, Укравтодор водночас мау право збирати кошти на будiвництво
дорiг, виступати замовником робiт, єх виконавцем, а також здiйсню-
вати контроль за виконанням. Таким чином, неврегульованiсть
дiяльностi природних монополiй у одним з джерел владно-госпо-
дарського дуалiзму, явищем, що не сумiсне з ринковою економiкою.
8. Господарськi ризики i єх страхування
V — с.
У своєй дiяльностi суб укт господарювання постiйно
наражауться на ризик. Саме з ризиком, з цiую потенцiйною невiдо-
мiстю, що може призвести до шкiдливих-господарських наслiдкiв,
а також викликати потребу в змiнах у самiй його органiзацiйно-
правовiй формi, i зустрiчауться субукт, що господарюу, в найрiз-
номанiтнiших сферах своує дiяльностi. Причини виникнення ри-
зикiв можуть бути рiзнi. Це i природнi катаклiзми (урагани, зем-
летруси, повенi, пожежi i т. iн.), i соцiальнi потрясiння (вiйськовi
конфлiкти, перевороти, внутрiшньополiтична й економiчна не-
стабiльнiсть i т. iн.), i неправомiрна дiяльнiстьсамого господар-
ника чи когось iншого (крадiжки, ушкодження i знищення майна
i т. iн.). У недостатнiй вивченостi умов ринку, виробничого про-
цесу, того або iншого виду господарськоє дiяльностi тощо також
приховууться ризик.
Поняття ризику повязане насамперед iз вибором i прийнят-
тям управлiнських рiшень на рiзноманiтних рiвнях iурархiчноє
структури управлiння: на рiвнi керування народним господарством,
галуззю, пiдгалуззю, пiдприумством або його структурним пiдроз-
| дiлом. Ризик слiд вважати невiдумною частиною господарськоє
154
дiяльностi будь-якого пiдприумства, незалежно вiд форми влас-
ностi. Саме тому кожний субукт господарювання неминуче нара-
жауться на господарський ризик.
Господарський ризик, виходячи з цього, слiд визначити як
дiяльнiсть субуктiв господарювання, повязану з подоланням не-
визначеностi в ситуацiє неминучого вибору.
У цiлому ризики господарськоє дiяльностi пiдроздiляються на
такi:
ризик утрати майна в результатi стихiйних лих, iнших неспри-
ятливих природних i економiчних умов;
ринковий ризик — ризик, повязаний iз негативними чинника-
ми при реалiзацiє продукцiє на зовнiшньому i внутрiшньому ринках;
технiчний ризик — ризик, повязаний iз пiдвищеною небез-
пекою при експлуатацiє технiчного устаткування, проведенням
будiвельно-монтажних i пусконалагоджувальних робiт;
комерцiйний ризик — ризик, повязаний iз непоставкою про-
дукцiє, недопоставкою продукцiє, iз прийманням товару покупцем,
iз платоспроможнiстю покупця;
ризик виникнення вiдповiдальностi;
ризик утрати прибутку;
валютний ризик — ризик, повязаний iз здiйсненням зовнiш-i
ньоекономiчноє дiяльностi субукта, що господарюу; |
iнвестицiйний ризик — ризик, повязаний з iнвестицiйною |
дiяльнiстю субукта, що господарюу; |
ризик, повязаний iз здiйсненням науково-технiчноє дiяльностi, |
у тому числi вузiвськоє;
ризик виникнення втрат при погiршеннi фiнансового станови-
ща позичальника, або кредитний ризик.
Разом з тим, у рамках окремих видiв ризику, зазначених вище,
необхiдно виокремити певнi пiдвиди ризику, тобто дати докладнi-
шу класифiкацiю ризикових операцiй субукта, що господарюу.
Одним iз важливих видiв господарського ризику у ризик утрати
майна. Цей вид ризику можна пiдроздiлити на такi пiдвиди:
ризик, повязаний iз утратою майна в результатi стихiйних лих;
ризик, повязаний iз утратою майна в результатi крадiжки;
ризик, повязаний iз утратою майна в результатi аварiй, ви-
бухiв; продолжение
--PAGE_BREAK--
ризик, повязаний iз утратою майна при транспортуваннi;
ризик, повязаний iз вiдчуженням майна в результатi неправ
мiрних дiй органiв влади i управлiння.
155
В умовах ринку актуальним для субуктiв господарювання стау
комерцiйний ризик. У цю групу входять такi види ризикiв:
ризик, повязаний iз непоставкою продукцiє;
ризик, повязаний iз недопоставкою продукцiє;
ризик, повязаний iз неплатоспроможнiстю покупця;
ризик, повязаний iз прийманням товарiв.
Ринковий ризик може бути повязаним iз внутрiшнiм i зовнiш-
нiм ринками.
З внутрiшнiм ринком повязанi такi ризики:
ризик у визначеннi структури й обсягiв виробництва нових i
старих виробiв;
ризик, повязаний iз виробництвом, тобто наявнiстю в розпо-
рядженнi пiдприумства виробничих ресурсiв у достатнiй кiлькостi
i якостi в певному перiодi дiяльностi пiдприумства;
ризик, повязаний iз вiдповiднiстю пропозицiє пiдприумства
платоспроможному попиту;
ризик, повязаний iз цiнами i витратами, тобто можливiстю по-
криття за допомогою платоспроможного попиту витрат у задово-
леннi потреби в продукцiє, реалiзованоє за розрахованою зазда-
легiдь або за бiльш низькою цiною.
З зовнiшнiм ринком повязанi такi ризики:
ризик змiни цiн реалiзацiє на свiтовому ринку;
ризик, повязаний iз реалiзацiую виробiв на зовнiшньому ринку;
ризик митних обмежень при реалiзацiє виробiв на зовнiшньо-
му ринку.
Класифiкуючи ризики, слiд згадати про iснування ризику, повя-
заного з пiдвищеною небезпекою при експлуатацiє технiчного устат-
кування, проведенням будiвельно-монтажних i пусконалагоджуваль-
них робiт. Цей вид ризику слiд пiдроздiлити на такi пiдвиди:
ризики, повязанi з будiвництвом;
ризики, повязанi з проведенням монтажних i пусконалагод-
жувальних робiт.
При здiйсненнi господарськоє дiяльностi необхiдно звертати
увагу на такий вид ризику, як ризик вiдповiдальностi. Цей вид
ризику можна розподiлити на такi пiдвиди:
ризик виникнення вiдповiдальностi за забруднення навколиш-
нього природного середовища;
ризик виникнення вiдповiдальностi за якiсть продукцiє, що ви-
пускауться пiдприумством;
ризик виникнення вiдповiдальностi орендодавця за розiрван-
[ ця договорiв з орендарями;
156
ризик виникнення вiдповiдальностi забудовникiв;
ризик виникнення вiдповiдальностi субукта, що господарюу,
за збиток, заподiяний життю i здоровю працiвника пiдприумства;
ризик виникнення вiдповiдальностi професiонала за результа-
ти своує господарськоє дiяльностi. |
Одним iз видiв значного ризику у ризик утрати прибутку. Утра-
та прибутку може статися:
внаслiдок змушених перерв у виробництвi (непрямi збитки, пiд
якими маумо на увазi нестриманий через недогляд прибуток, ви-
трати, повязанi з лiквiдацiую наслiдкiв подiй, що викликали пере-
рву у виробництвi, а також поточнi витрати, — незалежно вiд того,
продовжууться виробничий процес на пiдприумствi чи нi;
у результатi втрати майна;
у результатi невиконання постачальниками своєх договiрних
зобовязань у частинi асортименту i якостi продукцiє;
внаслiдок змiни конюнктури ринку;
у результатi замiни застарiлого обладнання, упровадження но-
воє технiки i технологiй;
внаслiдок проведення страйкiв i в результатi iнших суспiльно-
полiтичних подiй;
ризик виникнення додаткових витрат.
Специфiчними видами ризику, повязаними iз здiйсненням]
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi, у валютнi ризики. Пiд валютни-1
ми ризиками слiд розумiти небезпеку валютних утрат, викликаних|
змiною курсу iноземноє валюти у вiдношеннi до нацiональноє ва-|
люти при проведеннi зовнiшньоекономiчних операцiй. При цьо-
му розрiзняють три основних види валютного ризику: i
ризик наявних валютних збиткiв у конкретних операцiях в iно-
земнiй валютi; i
бухгалтерський ризик збиткiв при перерахунку прибутку за-
кордонних фiлiй у нацiональну валюту;
ризик виникнення збиткiв вiд неплатежу за поставленi това-
ри i зробленi послуги у разi погiршення фiнансового стану, банк-
рутства iноземного партнера або внаслiдок полiтичних подiй у
вiдповiднiй краєнi.
До специфiчних видiв ризику слiд вiднести i групу так званих i
iнвестицiйних ризикiв. Пiд iнвестицiйним ризиком мають на увазi |
небезпеку неотримання прибуткiв вiд вкладених коштiв у якийсь)
вид виробництва, робiт чи послуг через визначений термiн.
157
Окрему групу складають ризики, повязанi зi здiйсненням на-
уково-технiчноє дiяльностi, в тому числi вузiвськоє. iснують такi
види цiує групи:
ризики, що виникають у звязку зi здiйсненням господарськоє
дiяльностi науково-дослiдноє органiзацiє (iнституту);
ризик, що виникау у звязку зi здiйсненням понад основне коло
обовязкiв господарськоє дiяльностi вузiвськими працiвниками;
ризик невиконання або неналежного виконання науково-дослi-
дноє роботи науковою органiзацiую; для вищих учбових закладiв -
ризик невиконання або неналежного виконання науково-дослiдноє
роботи не за профiлем; ризик виникнення можливих матерiальних
утрат для членiв тимчасових творчих колективiв, повязаних iз по-
датковою полiтикою держави; ризик порушення авторських прав;
ризик розголошення комерцiйноє таумницi i т. iн.
Кредитний ризик посiдау iстотне мiсце серед iнших видiв ри-
зику в господарськiй дiяльностi. До кредитних ризикiв належать
активнi позичковi операцiє банку з простроченим термiном опла- продолжение
--PAGE_BREAK--
ти, термiновi позички з рiзноманiтним ступенем можливих утрат.
Кредитнi ризики виникають при погiршеннi фiнансового стану по-
зичальника, появи непередбачених ускладнень у його дiяльностi,
при несприятливiй обстановцi на ринку. До кредитних ризикiв та-
кож слiд вiднести ризик, повязаний iз наданням експортних ко-
мерцiйних кредитiв, де ризик може мати своую пiдставою недо-
бросовiснiсть клiунта, повязану з фiнансовою частиною операцiє,
а також невiдповiднiсть позицiй, розбiжностi мiж продавцем i по-
купцем за умовами торговоє угоди — при товарному кредитi.
Такий стан справ, коли субукт господарювання в процесi своує
дiяльностi постiйно наражауться на ризик, природно, викликау не-
обхiднiсть у розробцi засобiв усунення або обмеження впливу ри-
зикiв на дiяльнiсть iндивiда. Деякi з засобiв усунення й обмежен-
ня ризику можуть бути здiйсненi самим носiум господарськоє
дiяльностi. Це, зокрема, такi, що спрямованi на попередження не-
безпечних подiй (наприклад, будiвництво захисних дамб i споруд-
жень у сейсмiчне несприятливих районах) або на усунення вже ви-
никлих небезпек (наприклад, органiзацiя загонiв рятувальникiв,
пожежних), комбiнування ризикiв, тобто групування однорiдних
обуктiв, якi зазнають тих самих ризикiв, утворення резервних
фондiв, прогнозування дiяльностi субукта, що господарюу, i т. iн.
Усунення й обмеження ризику може бути досягнуте i в iнший спо-
сiб — коли ризик беруть на себе iншi особи (гаранти, поручителi,
страховики й iн.).
158
Найбiльш широко застосовуваним засобом усунення й обме-
ження ризику у страхування. Сутнiсть страхування полягау в тому,
що особа, якiй загрожуу певний ризик, залучау до несення ризику
iншу особу (частiше всього спецiально органiзоване пiдприум-
ство), яка бере на себе вiдповiдальнiсть за наслiдки, що виника-
ють вiд настання передбаченоє подiє.
В страхових вiдносинах вирiзняють страховий ризик i страхо- [
вий випадок, i
Страховий ризик — це певна подiя, на випадок якоє проводиться i
страхування i яка мау ознаки ймовiрностi та випадковостi настання, i
Страховий випадок — це подiя, передбачувана договором
страхування або законодавством, яка вiдбулась i з настанням якоє
виникау обовязок страховика здiйснити виплату страховоє суми
(страхового вiдшкодування) страхувальнику, застрахованiй або
iншiй третiй особi.
Аналiз застосування страхування як засобу усунення або об-
меження ризику дозволяу зробити висновок про безсумнiвну ко-
риснiсть даного iнституту як для окремих осiб, так i для всiує дер-
жави в цiлому. Усуваючи або обмежуючи ризик, страхування надау
носiю господарськоє дiяльностi можливiсть без страху здiйснювати
цю дiяльнiсть. Таким чином, страхування мау моральне значення,
воно стимулюу активнiсть господарникiв. Крiм того, елiмiнуючи
або зменшуючи ризик, страхування впливау на стан економiки
держави в цiлому, тому що страхування дау можливiсть кожному!
субукту, що господарюу, обмежити себе вiд можливих ризикiв.
Чинне законодавство Украєни про страхування (статтi 2, 3,4 За-
кону Украєни вiд 7 березня 1996 року) визначи-
ло коло субуктiв i обуктiв страхування, а також форми страхування.
Головними субуктами в страхуваннi у:
страховики — юридичнi особи, обуднанi у формi акцiонер-
них, повних, командитних товариств або товариств з додатковою
вiдповiдальнiстю (згiдно з Законом Украєни
вариства>), що одержали у встановленому порядку лiцензiю на(
здiйснення страховоє дiяльностi з метою надання послуг на стра-
ховому ринку. В окремих випадках, встановлених законодавством,
страховиками визнаються державнi органiзацiє, якi створенi i дiють
вiдповiдно до зазначеного закону. Предметом безпосередньоє дiяль-
ностi страховика може бути лише страхування, перестраховування
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. № 18. Ст. 78.
159
i фiнансова дiяльнiсть, повязана з формуванням, розмiщенням стра-
хових резервiв та єх управлiнням. Допускауться виконання зазначе-
них видiв дiяльностi у виглядi надання послуг для iнших страховикiв
на пiдставi укладених угод про сумiсну дiяльнiсть;
страхувальники — дiуздатнi громадяни або юридичнi особи, що
уклали iз страховиками договори страхування або у страхувальни-
ками вiдповiдно до законодавства Украєни. Страхувальники можуть
укладати iз страховиками договори про страхування третiх осiб (за-
страхованих осiб), якi можуть набувати прав i обовязкiв страхуваль-
ника згiдно з договором страхування. Страхувальники мають пра-
во при укладеннi договорiв страхування призначати громадян або
юридичних осiб для отримання страхових сум (страхового вiдшко-
дування), а також замiнювати єх до настання страхового випадку.
Об уктами страхування можуть бути майновi iнтереси, що не
суперечать законодавству Украєни, повязанi:
з життям, здоровям, працездатнiстю та додатковою пенсiую
страхувальника або застрахованоє особа (особисте страхування);
з володiнням, користуванням i розпорядженням майном (май-
нове страхування);
з вiдшкодуванням страхувальником заподiяноє ним шкоди осо-
бi або єє майну, а також шкоди, заподiяноє юридичнiй особi (стра-
хування вiдповiдальностi).
За формою розрiзняють обовязкове та добровiльне страхуван-
ня. До обоу язкового страхування (ст. 6 Закону Украєни
хування>) належить 26 видiв, в основному, особистого страхуван-
ня, а також такi види господарського страхування, як:
страхування вiдповiдальностi повiтряного перевiзника i вико-
навця повiтряних робiт щодо вiдшкодування збиткiв, заподiяних
пасажирам, багажу, поштi, вантажу, прийнятим до перевезення,
iншим користувачам повiтряного транспорту та третiм особам;
страхування вiдповiдальностi експлуатанта повiтряного суд-
на за збитки, якi можуть бути завданi ним при виконаннi авiацiй-
них робiт; страхування цивiльноє вiдповiдальностi власникiв тран- продолжение
--PAGE_BREAK--
спортних засобiв;
страхування авiацiйних суден; обовязкове страхування врожаю
сiльськогосподарських культур i багаторiчних насаджень у радгос-
пах та iнших державних сiльськогосподарських пiдприумствах.
Добровiльне страхування здiйснюуться виключно на добро-
вiльних засадах на основi договорiв мiж страхувальником i стра-
i ховиком. Загальнi умови i порядок проведення добровiльного
160
страхування визначаються правилами страхування, що встанов-
люються страховиком самостiйно. Конкретнi умови страхуван-
ня визначаються при укладеннi договорiв страхування.
Договiр страхування — це письмова угода мiж страхувальни-
ком i страховиком, згiдно з якою страхувальник зобовязууться
сплачувати страховi платежi (плату за страхування) у визначенi
термiни i виконувати iншi умови договору, а страховик бере на себе
зобовязання в разi настання страхового випадку виплатити стра-
хову суму1 або вiдшкодувати завданий збиток2 у межах страховоє
суми страхувальнику або iншiй особi, визначенiй страхувальником
чи на користь якоє укладений договiр страхування (надати допо-
могу, виконати послугу тощо).
Договiр страхування, згiдно з Законом Украєни
вання>, повинен мiстити: назву документа; назву та адресу стра-
ховика; прiзвище, iмя, по-батьковi або назву страхувальника i його
адресу; зазначення обукта страхування; розмiр страховоє суми;|
перелiк страхових випадкiв; визначення розмiру тарифу3; розмiрi
страхових внескiв! термiни єх сплати; строк дiє Договору; порядок!
i припинення дiє договору; права i обовязки сторiн i вiдповiдаль-
нiсть за невиконання або неналежне виконання умов договору;
iншi умови за згодою сторiн; пiдписи сторiн. |
Договори страхування укладаються вiдповiдно до правил стра-|
хування, якi розробляються страховиком для кожного виду стра-|
хування окремо i пiдлягають затвердженню Комiтетом у справах
нагляду за страховою дiяльнiстю при видачi лiцензiє на право здiйч
снення вiдповiдного виду страхувань.
9. Банкрутство субуктiв господарськоє"
дiяльностi
У всьому цивiлiзованому свiтi банкрутство — буденi
не i досить поширене явище. Це один з необхiдних iнструмент
розвиненоє ринковоє економiки, до якого бiзнесмени вдаються дл
Страхова сума — грошова сума, в межах якоє страховик вiдповiдно до уме
страхування зобовязаний провести виплату при настаннi страхового випадку. \
2 Страхове вiдшкодування — грошова сума, яка виплачууться страховиком i
умовами майнового страхування i страхування вiдповiдальностi при настаннi стрi
хового випадку.
3 Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиницi страховоє суми Зi
визначений перiод страхування.
161
вiд боргiв, щоб потiм продовжувати пiдприумницьку
дiяльнiсть у якiсно новому станi. Банкрутство — це комплекс-
ний правовий iнститут. Вiн складауться з норм як матерiального,
так i процесуального права
Що ж означау поняття i Як розвивалася право-
ва регламентацiя вiдносин, що виникають при цьому, i який стан
сьогоднiшнього законодавства про банкрутство в Украєнii У чому
його особливiстьi :
Походить цей термiн вiд iталiйських слiв Ьапсо — лавка i
гоєєо — зламаний, а в сучасному розумiннi слово банкрутство
означау фiнансовий крах боржника, який стау неспроможним ви-
конати майновi зобовязання перед своєми кредиторами.
Банкрутство вiд часiв його виникнення як iнституту господарсь-
ких вiдносин пройшло довгий iсторичний шлях. Так, у Римськiй
республiцi початкового перiоду збанкрутiлого боржника можна
було продати в рабство, а iсторiя пiзнiших часiв знау i борговi вяз-
ницi, i фiзичне покарання.
У росiйському дореволюцiйному законодавствi банкрутом ви
знавався той, хто не мiг повнiстю сплатити своє борги2. Отже, в ос-
нову поняття про банкрутство була покладена неоплатнiсть, повя-
зана з недостатнiстю майна для покриття всiх боргiв. Законодавець
встановив також спосiб запобiгання банкрутству. Статут про бан-
крутiв 1800 року ввiв правила про вiдстрочення платежу боргiв,
зокрема можливiсть за одностайним рiшенням усiх кредиторiв по-
засудовоє угоди з боржником про зниження боргу чи вiдстрочення
платежу. Вiдстрочення платежу мав право нада-
вати i суд за згодою кредиторiв.
У 1832 роцi був розроблений Статут про торгове банкрутство. В
наступний перiод розвитку законодавства воно зазнало значних змiн.
Негативнi наслiдки визнання боржника неспроможним повязанi
не лише з майном, що ним втрачауться, а й з моральним осудом бан-
крута певною частиною суспiльства. Мабуть, саме тому банкрутство
iнодi закiнчувалося самогубством боржника3. В разi незадоволення
вимог кредиторiв борг пiдлягау примусовому його стягненню з субук-
тiв господарювання. У наш час, звiсно, (у буквально-
Див.: Хрестоматiя з iсторiє древнього Риму. М., 1962. С. 62-72.
2 Див.: Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. В 4 т. М., 1912. Т. 4. С. 236.
3 Прикладом такого фiналу у самогубство вiдомого харкiвського банкiра i про-
мисловця О. К. Алчевського, що сталося пiд час економiчноє кризи, яка охопила
Росiю на початку XX столiття.
6 о-юо
162
му розумiннi цього термiна) нiде в свiтi не iснуу, а iснуу розгалужена
законодавча система, що регулюу процедуру банкрутства.
iнститут банкрутства в колишньому Радянському Союзi був за-
початкований у перiод НЕПу. Так, в Украєнськiй РСР цих часiв ци-
вiльне законодавство передбачало можливiсть припинення дiяль-
ностi пiдприумства за рiшенням суду внаслiдок його банкрутства
тодi, коли власних коштiв цього пiдприумства не вистачало на
покриття боргiв. Але вже i тодi це положення не застосовувалося
до державних пiдприумств.
Усi iснуючi сьогоднi в рiзних краєнах свiту системи законодав- продолжение
--PAGE_BREAK--
ства про банкрутство можна умовно подiлити на двi категорiє:
i (iнодi зустрiчауться визна-
чення законодавство). Тобто у свiтовiй прак-
тицi законодавство про банкрутство розвивалося за двома прин,-
ципово рiзними напрямками.
У Францiє i США дiу система банкрутства,
яка дозволяу боржнику, що опинився в скрутному фiнансовому ста-
новищi, звiльнитися вiд боргiв i отримати можливiсть так звано-
го (нового старту). При цьому кредитори (за амери-
канським законодавством) змушенi пристосовуватися до умов, що
єх пропонуу суд з метою вiдновлення платоспроможностi боржни-
ка. Багато хто з експертiв вважау, що американський кредитор iз
задоволенням пiдпише мирову угоду з боржником, вiдповiдно до
якоє вiн отримау лише приблизно пяту частину боргу, вважаючи,
що краще отримати хоч щось, нiж нiчого. Тому в США бiльшiсть
справ про банкрутство виникау за заявами боржникiв.
У твропi (за винятком Францiє), навпаки, iз стародавнiх часiв
застосовууться система банкрутства, що ста-
вить собi за мету якнайповнiше задовольнити вимоги кредиторiв.
Часто при цьому iнтереси боржника до уваги не беруться. Голов-:
не в цiй системi — жорсткий контроль за зберiганням активiв бор-
жника та єхньою оперативною реалiзацiую.
За сучасних умов у законодавствi розвинутих ринкових держав
простежууться тенденцiя зближення i iнтеграцiя цих напрямкiв.
Тому в чистому виглядi вони майже не зустрiчаються i iсну-
ють або як помiрно , або як помiрно
бiторське> законодавство. Щоб визначитися в такому розподiлi,
слiд насамперед зясувати, що саме мау перевагу в системi зако-
нодавства: захист iнтересiв кредиторiв чи захист iнтересiв бор-
жника. В окремих випадках можна говорити про iснування
163
трального> законодавства про банкрутство, яке намагауться знай-
ти .
У бiльшостi краєн iснують спецiальнi державнi органiзацiє та
установи, якi здiйснюють контроль за процесами банкрутства i
певним чином впливають на розвиток подiй у цiй сферi. Сьогоднi
такою структурою в Росiє у Федеральна служба в справах про не-
спроможнiсть, яка активно працюу над удосконаленням норматив-
них актiв, акумулюу претензiє кредиторiв, готуу кризових управ-
ляючих i т. iн.
Украєна теж мау схожу службу — Агентство з питань банкрут-
ства. Це Агентство забезпечуу розроблення та реалiзацiю держав-
ноє полiтики, спрямованоє на запобiгання банкрутству субуктiв
пiдприумницькоє дiяльностi. Зокрема, до основних завдань Агент-
ства вiднесено: проведення за участю мiнiстерств, iнших централь-
них органiв виконавчоє влади аналiзу фiнансово-господарського
стану пiдприумств та органiзацiй, майно яких перебувау у дер-
жавнiй власностi, з метою визначення неплатоспроможних пiд-
приумств, а також ведення єх реустру. Окрiм цього. Агентство мау
здiйснювати заходи щодо реорганiзацiє та санацiє неплатоспромож-
них пiдприумств та органiзацiй, занесених до реустру. До компе-
тенцiє цiує служби вiднесено формування удиноє бази даних про
пiдприумства-банкрути, органiзацiю конкурсiв i тендерiв, повя-
заних з вiдбором iнвесторiв.
У випадках, передбачених законодавством, рiшення Агент-
ства з питань банкрутства у обовязковими для виконання цент-
ральними та мiсцевими органами виконавчоє влади, органами мiс-
цевого самоврядування, пiдприумствами, установами i органiза-
цiями незалежно вiд форм власностi. Безумовно, робота цього
Агентства стане ще одним засобом забезпечення iнтересiв креди-
торiв, з одного боку, i запобiгання банкрутству з другого.
Закон Украєни , що регулюу процедуру бан-
крутства, був прийнятий 14 травня 1992 року в пакетi приватиза-
цiйних законiв. На першому етапi його застосування ним корис-
тувалися, в основному, як засобом змiни форм власностi на май-
но пiдприумств. У звязку з тим, що кiлькiсть звернень у справах
про банкрутство зростала, а окремi норми i положення закону були
недосконалими, що стало зрозумiлими iз арбiтражно-судовоє прак-
Воно було засноване згiдно з Указом Президента Украєни вiд 17 червня 1996 р.
як Агентство з питань запобiгання банкрутству пiдприумств та органiзацiй держав-
ноє форми власностi. А потiм перейменоване в Агентство з питань банкрутства.
164
тики, була розроблена нова редакцiя закону i 6 липня 1996 року
прийнята в першому читаннi Верховною Радою Украєни.
Поняття закон визначау як неспроможнiсть
юридичноє особи — субукта пiдприумницькоє дiяльностi, задо-
вольнити в мiсячний термiн заявленi йому кредиторами вимоги i
виконати зобовязання перед бюджетом, повязанi з нестачею ак-
тивiв у лiквiднiй формi.
Таким чином законодавець обовязковою вимогою банкрут-
ства визнау лише нестачу в пiдприумства активiв в лiквiднiй формi
i не повязуу неспроможнiсть юридичноє особи задовольнити вiд-
повiднi вимоги з вартiстю загальноє маси майна боржника i сумою
вимог кредиторiв, що властиво законодавству про банкрутство в
деяких iнших краєнах.
Як бачимо, в основу визначення ознак банкрутства покладе-
ний принцип неоплатностi, а саме: якщо боржник протягом одно-
го мiсяця не розраховууться з кредиторами за зобовязаннями, не
вносить обовязковi платежi до бюджету та позабюджетних фон-
дiв, то мауться на увазi, що вiн не в змозi це зробити, тобто у не-;
платоспроможним.
Однак нездатнiсть боржника задовольнити в установлений |
строк предявленi до нього з боку кредиторiв вимоги i виконати i
зобовязання перед бюджетом ще не у неспроможнiстю (а тю
паче — банкрутством), а у тiльки зовнiшньою єє ознакою.
Призупинення поточних платежiв ще не означау перевищена
заборгованостi над майном боржника. Згадуваний ранiше Г. Ф. Шер продолжение
--PAGE_BREAK--
шеневич свого часу писав, що для наявностi неспроможностi мож
на визнати одну з двох засад: недостатнiсть майна, тобто встановi
пене перевищення пасиву над активом, або платiжну неспромож|
нiсть, тобто перевищення пасиву над активом, що припускауться
У першому випадку ми маумо справу з безсумнiвною неспромож
нiстю задовольнити повнiстю кожного кредитора, в другому -
з невиконанням зобовязань, яка свiдчить про вiрогiднiсть не
можливостi задовольнити повнiстю кредиторiв. У першому випа
ку перед нами встановлений факт, у другому — припущення2.
В Украєнi у 1992 р. було розглянуто близько 20 справ, у 1993 р.- 144 справи,!
1994 р.- 400, у 1995 р. — понад 2 тисячi, а у 1998 р. тiльки до арбiтражного суду|
Харкiвськоє областi надiйшло понад 800 справ.
2 Див. Шершеневич Г. Ф. Курс торгового права. В 4 т. М., 1912. Т. 4. С. 148.
165
Але й неспроможнiсть субукта господарювання не означау,
що вiн банкрут. Вiн стау ним за рiшенням арбiтражного суду, а
до цього моменту в нього ще може зявитися можливiсть вийти
з цього стану.
Суб уктами банкрутства можуть виступати лише юридичнi
особи, якi у встановленому законом порядку зареустрованi в Укра-
єнi як субукти пiдприумницькоє дiяльностi, в тому числi державнi
пiдприумства, пiдприумства, якi мають в уставному фондi частку
державноє власностi, виробничi кооперативи, пiдприумства з iно-
земними iнвестицiями, а також пiдприумства, обукти яких вiдпо-
вiдно до чинного законодавства не пiдлягають приватизацiє (на-
приклад, пiдприумства вiйськово-промислового комплексу, систе-
ми Академiє Наук Украєни та iншi).
Не у субуктами банкрутства вiдособленi пiдроздiли юридич-
ноє особи — субукта пiдприумницькоє дiяльностi (фiлiє, представ-
ництва, вiддiлення), сiльськогосподарськi обслуговуючi коопера-
тиви, а також iноземнi юридичнi особи та мiжнароднi органiзацiє
з постiйним мiсцезнаходженням поза межами Украєни. Не може
бути субуктом банкрутства також i казенне пiдприумство, оскiль-
ки в разi його фiнансовоє неспроможностi за зобовязаннями та-
кого пiдприумства вiдповiдау власник, тобто держава2.
Учасниками процедури банкрутства у: боржник, кредитори, -
сторони в справi, а також санатори, банки, якi обслуговують борж-
ника, розпорядник майна, лiквiдатори, лiквiдацiйна комiсiя. Участь
третiх та iнших осiб у судочинствi у справах про банкрутство не
передбачена.
Боржниками виступають тiльки пiдприумства, вiднесенi до
субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi. Пiсля встановлення єхньоє
неплатоспроможностi рiшенням суду вони визнаються банкрута-
ми. Боржники можуть i самi виступати iнiцiаторами в порушеннi
справи про банкрутство у разi власноє неплатоспроможностi або
в разi єє загрози.
В дореволюцiйному росiйському законодавствi ця теза була викладена до-
сить чiтко: «Нiхто не може бути визнаний неспроможним, перш нiж неспроможнiсть
не буде оголошена в судi» (див.: Устав торгового судопроизводства. Ст. 408).
2 До субуктiв банкрутства за законом не належать також i фiзичнi особи -
субукти пiдприумницькоє дiяльностi, що властиво законодавству Росiє та краєн да-
лекого зарубiжжя. Виключення пiдприумцiв — фiзичних осiб з кола субуктiв бан-
крутства у, на наш погляд, одним з недолiкiв чинного закону, оскiльки вони е учас-
никами господарських правовiдносин i беруть на себе ризик пiдприумця.
166. i
Кредиторами можуть виступати юридичнi i фiзичнi особи (в |
тому числi iноземнi), якi мають пiдтвердженi вiдповiдними доку-1
ментами майновi вимоги до боржника (окрiм кредиторiв, майновi
вимоги яких повнiстю забезпеченi заставою).
До кредиторiв, — по сутi, чинного закону, — належать також
органи державноє податковоє адмiнiстрацiє, контрольно-ревiзiй-
ноє служби, якi мають повноваження щодо представництва iнте-
ресiв державного i мiсцевих бюджетiв, а також Пенсiйного фонду
Украєни та iнших фондiв, платежi до яких у обовязковими2.
Кредиторам надано право звертатися до арбiтражного суду iз
заявою про визнання боржника банкрутом та задоволення єхнiх
майнових вимог за рахунок майна боржника. Крiм того, вони на-
дiленi цiлою низкою специфiчних повноважень. Так, тiльки за
узгодженням з кредиторами арбiтражний суд може затвердити про-
граму санацiє боржника, а лiквiдацiйна комiсiя прийняти рiшення
про продаж майна боржника. Представник зборiв (комiтету) кре-
диторiв обовязково повинен входити до складу лiквiдаторiв i
лiквiдацiйноє комiсiє i т. iн.
Кредитори, чиє майновi вимоги визнанi арбiтражним судом, усi
рiшення приймають на своєх зборах. Рiшення визнауться прийня-
тим, якщо за нього проголосували кредитори, майновi вимоги яких
складають не менше двох третин загальновизнаноє судом суми.
Першi збори кредиторiв, якi звернулися з майновими вимога-
ми, призначаються арбiтражним судом. Наступнi проводяться в
мiру потреби. Кредитори на зборах можуть обрати свiй повноваж-
ний орган — комiтет кредиторiв. Створення комiтету у обовязко-
вим, якщо кредиторiв бiльше десяти.
Учасником лiквiдацiйноє процедури може бути санатор (са-|
натори) — юридичнi та фiзичнi особи (в тому числi iноземнi), якi|
звернулися в установлений законом мiсячний термiн до арбiтраж-
ного суду з письмовою заявою про переведення на себе боргу i ви-
значили умови санацiє пiдприумства-боржника, а також подали до-
Кредитор, майновi вимоги якого забезпеченi заставою, може звернутися iз
заявою до арбiтражного суду тiльки на суму, яка не забезпечена заставою, або на
суму, яка дорiвнюу рiзницi мiж повною сумою боргу та можливою сумою виручки
вiд продажу застави.
2 Закон не визначау прокурора як кредитора, однак на пiдставi ст. 121 Консти-
туцiє Украєни i ст. 20 Закону «Про прокуратуру» прокурори мають право звертатися
до арбiтражного суду з заявою в iнтересах громадян i держави про порушення справи
про банкрутство.
167
кументи, якими пiдтверджують свою платоспроможнiсть i фiнан- продолжение
--PAGE_BREAK--
сову можливiсть участi в санацiє.
Вагома роль у процедурi банкрутства належить розпорядни-
ку майна боржника. Вiн надiляуться повноваженнями щодо роз-
порядження i контролю за майном боржника, повинен входити
в обовязковому порядку до складу лiквiдацiйноє комiсiє. Розпо-
рядник може давати приписи, що мають обовязкову силу, або на-
кладати заборону на дiє адмiнiстрацiє з приводу вiдчуження майна
боржника. Водночас вiн не може втручатися в оперативну госпо-
дарську дiяльнiсть посадових осiб боржника. Розпорядник май-
на призначауться арбiтражним судом iз кiлькох кандидатур, у
тому числi представникiв банку, який здiйснюу розрахунково-ка-
сове обслуговування боржника, Фонду державного майна (якщо/
боржник — державне пiдприумство) або iнших осiб за пропози-
цiую боржника або кредиторiв. На практицi, як правило, розпоряд-
ником майна призначауться представник банку, який обслуговуу
боржника або кредитора, що мау претензiє на найзначнiшу ауму.
Розпорядник майна несе вiдповiдальнiсть за неналежне вико-
нання своєх повноважень, якi закiнчуються в момент створення
лiквiдацiйноє комiсiє.
Найзначнiший обсяг повноважень у проведеннi процедури бан-
крутства належить лiквiдаторам i лiквiдацiйнiй комiсiє пiдприум-
ства-боржника. До лiквiдаторiв арбiтражний суд зобовязаний вклю-
чити представникiв зборiв (комiтету) кредиторiв, банку або банкiв,
що обслуговують боржника, фiнансових органiв, а також Фонду
державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано дер-
жавне чи комунальне пiдприумство. На лiквiдаторiв покладауть-
ся обовязок задоволення вимог кредиторiв.
Безпосередньо виконавцем лiквiдацiйного провадження у лiк-
вiдацiйна комiсiя, яку вiдповiдно до ст. 16 Закону
створюють лiквiдатори. Вони iз свого складу обирають голову лiк-
вiдацiйноє комiсiє. Вiдтодi, як боржника визнано банкрутом, до лiк-
вiдацiйноє комiсiє переходять усi його майновi права i обовязки.
Лiквiдацiйна комiсiя управляу майном боржника, здiйснюу
його iнвентаризацiю i оцiнку, визначау лiквiдацiйну масу i нею роз-
поряджауться, вживау заходiв щодо стягнення дебiторськоє забор-
В разi ухилення зазначених субуктiв вiд видiлення свого представника до
складу лiквiдацiйноє комiсiє арбiтражний суд згiдно зi ст. 119 Арбiтражного про-
цесуального кодексу (АПК) може стягнути з них штраф до державного бюджету.
168
гованостi, реалiзуу майно банкрута i виконуу iншi дiє у задоволеннi
вимог кредиторiв.
Звiльнення працiвникiв пiдприумства-банкрута проводиться
вiдповiдно до вимог Кодексу Законiв про працю Украєни. За звiль-
неними працiвниками субуктiв банкрутства зберiгаються пiльги
i компенсацiє, передбаченi законом Украєни
селення>.
Дiє лiквiдацiйноє комiсiє можуть бути оскарженi в арбiтражно-
му судi прокурором, банкрутом або власником його майна (упов-
новаженим ним органом), будь-яким з кредиторiв або зборами (ко-
мiтетом) кредиторiв, а також будь-якою особою, що оскаржуу пра-
вомiрнiсть вiднесення до лiквiдацiйноє маси конкретних майнових
обуктiв або коштiв.
Провадокення у справах про банкрутство здiйснюуться лише
спецiалiзованими структурами судiв Украєни — арбiтражними су-
дами за мiсцем знаходження пiдприумства-боржника. Такi суди у
в кожному обласному центрi Украєни, в мiстах Киувi та Севасто-
полi. Основними законодавчими актами, що регулюють розгляд
цих справ арбiтражними судами, у Арбiтражний процесуальний
кодекс Украєни та Закон .
Кредитор може звернутися до арбiтражного суду з заявою про
визнання боржника банкрутом, якщо його платiжна вимога, неза-
лежно вiд суми претензiє, мiсяць пролежала на картотецi боржни-
ка. Адже украєнське законодавство, на вiдмiну вiд росiйського, не
знау мiнiмальноє суми, з якоє може розпочатися процес банкрут-
ства. На пiдставi письмовоє заяви такого кредитора до арбiтраж-
ного суду мау бути порушено справу про банкрутство.
Заява кредитора про порушення справи про банкрутство по-
винна мiстити найменування арбiтражного суду, до якого вона по-
дауться, боржника, його поштову адресу, зазначення розмiру бор-
гу, банкiв, що здiйснюють розрахунково-касове обслуговування бор-
жника, письмову вiдповiдь боржника про визнання претензiє
кредитора, найменування виконавчих документiв, що не оплаченi у
встановленому порядку, а також перелiк документiв, що додаються
до заяви (перелiк виконавчих документiв, несплата боргу за якими
Лiквiдацiйна комiсiя здiйснюу своє повноваження, використовуючи права органу
юридичноє особи боржника (ст. 29 ЦК Украєни). На вiдмiну вiд повноважень лiквiда-
цiйноє комiсiє, якi визначенi законом «Про пiдприумства в Украєнi», в процедурi бан-
крутства лiквiдацiйнiй комiсiє не надано повноважень у розглядi i визнаннi майнових
вимог кредиторiв, тому що це у винятково компетенцiую арбiтражного суду.
169
дау пiдстави для порушення справи про банкрутство, визначенi в
статтях 348, 349 Цивiльного процесуального кодексу Украєни).
Заяви кредиторiв про визнання боржника банкрутом, що на-
дiйшли пiсля порушення провадження у справi i до публiкацiє ог- /
лошення про це в установленому законом порядку, приуднуються
до матерiалiв справи.
Згiдно з Законом боржник може звернутися до арбiтражного
суду з власноє iнiцiативи в разi його фiнансовоє неспроможностi
або реальноє єє загрози.
Заява боржника про порушення справи про банкрутство по-
винна мiстити лише найменування арбiтражного суду, боржника,
його мiсцезнаходження, зазначення банкiв, що здiйснюють його
розрахунково-касове обслуговування, i єхну мiсцезнаходження, пе-
релiк його кредиторiв i боржникiв, а також перелiк документiв, що
додаються до заяви.
Судочинство у справах про банкрутство здiйснюуться у вста-
новленi чинним законодавством обов язковi процесуальнi строки: продолжение
--PAGE_BREAK--
провадження у справах про банкрутство повинно бути пору-
шене не пiзнiше як за пять днiв з моменту надходження до суду
вiдповiдноє заяви;
попередну судове засiдання, на якому розглядаються докумен-
ти, що пiдтверджують майновий та фiнансовий стан боржника, по-
винно бути проведене не пiзнiше як через один мiсяць з дня пору-
шення провадження у справi. За результатами цього засiдання при-
значауться розпорядник майна боржника;
виявлення кредиторiв та санаторiв проводиться в мiсячний
строк з дня опублiкування в офiцiйних друкованих виданнях по-
вiдомлення про порушення справи про банкрутство1. Протягом цьо-
го строку кредитори та потенцiйнi санатори повиннi звернутися з
вiдповiдними заявами до арбiтражного суду;
через мiсяць вiд дня опублiкування офiцiйного повiдомлення
про порушення справи, про банкрутство арбiтражний суд повинен
винести ухвалу, що зобовязуу всiх осiб, якi звернулися з майно-
вими вимогами до боржника, скликати першi збори кредиторiв.
iншi строки для проведення певних дiй у ходi провадження в
справi визначаються арбiтражним судом, виходячи iз складностi
справи, характеру та обсягу наступних дiй, часу, який потрiбен для
Згiдно зi ст. 10 Закону «Про банкрутство» такими друкованими органами
визначенi офiцiйнi друкованi органи Верховноє Ради (газета «Голос Украєни») чи
Кабiнету Мiнiстрiв (газета «Урядовий курур»).
170
єх виконання. При цьому арбiтражний суд не оголошуу перерву або
вiдкладау провадження, а приймау ухвалу про проведення необ-
хiдних дiй i призначау термiн єх виконання.
Крiм того, суд, не припиняючи провадження у справi в цiло-
му, може залишити заяви деяких учасникiв процедури банкрутства
без розгляду, наприклад, заяву кредитора з майновими вимогами,
якщо вона надiйшла з пропуском мiсячного строку i клопотання
про його поновлення судом вiдхилено. Суд також залишау без роз-
гляду заяву юридичноє або фiзичноє особи, яка хоче взяти участь
у санацiє боржника, якщо заява не мау необхiдних реквiзитiв (без
пiдпису чи без зазначення посадового положення особи, яка пiдпи-
сала заяву) або до заяви не доданi документи, якi пiдтверджують
фiнансовий стан заявника, зобовязання щодо переведення боргу
на себе та iншi умови санацiє.
В украєнському законодавствi про банкрутство санацiя визна->
чена як особлива процедура запобiгання банкрутству. На сьогод-
нiшнiй день санацiя не набула поширення, проте вона могла б ста-
ти за своєм змiстом i наслiдками одним iз найефективнiших засобiв
виведення пiдприумства-боржника iз стану стiйкоє неплатоспро-
можностi i захисту майнових iнтересiв кредиторiв.
Термiн походить вiд латинського запаєiо — лiкуван-
ня, оздоровлення. Санацiя — це реорганiзацiйна процедура, яка
впроваджууться з метою попередження банкрутства i полiпшен-
ня фiнансового стану пiдприумства. Санацiя може проводитися |
пiдприумством або сильнiшими у фiнансовому вiдношеннi банком,
компанiую, фiзичною особою або державою.
Процедура санацiє фактично складауться iз трьох самостiйних
повязаних мiж собою дiй (елементiв):
а) прийняття зобовязань про переведення боргу;
б) реструктуризацiє пiдприумства боржника;
в) виплати боргiв кредиторам.
Недотримання якоєсь iз цих дiй або порушення єх порядку ро-
бить неможливим проведення санацiє.
Прийняття санатором зобовязань про переведення на себе
боргу мау бути виконано в письмовiй формi i подано до арбiтраж-
ного суду в мiсячний термiн пiсля публiкацiє про порушення справи
про банкрутство. Переведення боргу може бути, як вже зазнача-
лося, тiльки за згоди зборiв (комiтету) кредиторiв.
Згода боржника на переведення боргу чинним законодавством про банкрут-
ство не передбачена, що у особливiстю процедури банкрутства.
171
Реструктуризацiя пiдприумства-боржника проявляуться, як
правило, в повному або частковому переходi права власностi (на
частину або на весь уставний фонд) на користь санатора. Наприк-
лад, при перетвореннi унiтарного пiдприумства на господарське то-
вариство санатор мау право на визначену частину в уставному
фондi пiдприумства, що реорганiзууться, i на суму прийнятого на
себе боргу. При санацiє боржника — господарського товариства,
умови реструктуризацiє пiдприумства повиннi узгоджуватися з
учасниками товариства в частинi перерозподiлу або передачi ви-
значеноє частки в уставному фондi (акцiй, паю) в обмiн на пога-
шення боргу цього товариства.
Законодавством передбаченi додатковi вимоги до реструкту-
ризацiє при санацiє державного пiдприумства, бо єє умови повиннi
також узгоджуватися з органом, який уповноважений управляти
державним майном (мiнiстерством, вiдомством) i Антимонополь-
ним комiтетом, а умови санацiє шляхом приватизацiє державного
пiдприумства — з органом приватизацiє (Фондом держмайна).
Чинне законодавство не обмежуу кiлькостi осiб, якi хочуть взяти
участь у санацiє пiдприумства, а тому в санацiє воднораз можуть
брати участь двi i бiльше фiзичнi або юридичнi особи, однак єхну
бажання мау бути закрiплене у вiдповiднiй угодi. У такому разi умо-
ви санацiє розроблюються i пiдписуються всiма учасниками санацiє.
Якщо кожний санатор виявить бажання брати участь у нiй одно-
осiбне, то єхнiй вiдбiр здiйснюуться на конкурснiй основi власни-
ком, а державного пiдприумства (господарського товариства з част-
кою державноє власностi в уставному фондi) — разом з органом при-
ватизацiє (Фондом держмайна) i мiнiстерством, вiдомством.
Закон передбачау особливу форму санацiє в разi, коли трудо-
вий колектив державного пiдприумства, щодо якого порушено
провадження у справi про банкрутство, вимагау передачi цiлiсно-
го майнового комплексу цього пiдприумства йому в оренду за
умови прийняття на себе його боргiв i згоди на це кредиторiв.
Трудовий колектив у цих випадках може реалiзувати своу право продолжение
--PAGE_BREAK--
на участь у санацiє з урахуванням вимог Закону Украєни
оренду державного та комунального майна> (в редакцiє вiд 14
При реструктуризацiє пiдприумства-боржника зi змiшаною формою власностi
продаж пакету акцiй, що належить державi, повинен здiйснюватися на конкурсах
або аукцiонах (якщо е декiлька санаторiв) за правилами, встановленими законом Укра-
єни «Про приватизацiю невеликих державних пiдприумств (малу приватизацiю)».
172
березня 1995 року). У законi йдеться про те, що трудовий колек-
тив мау створити певну структуру господарського товариства, яке
може пропонувати послуги санатора державного пiдприумства.
Однак, хоч би в якiй формi проводилася реструктуризацiя пiд-
приумства i хоч до якоє б форми власностi належало воно, — у всiх
випадках єє умови повиннi бути узгодженi з кредиторами.
Заключною дiую в санацiє у узгодження умов виплати санато-
ром боргiв кредиторам у строки, в послiдовностi, формi виплати
тощо. Чинне законодавство не забороняу санатору i кредиторам
досягнути згоди i у пробаченнi кредиторами певноє частини боргу2.
Тiльки при наявностi всiх трьох елементiв санацiє єє умови мо-
жуть бутк-затвердженi арбiтражним судом3, пiсля чого мета про-
цедури банкрутства — задоволення майнових вимог кредиторiв,
визнауться досягнутою, провадження у справi повинно бути при-
пинене, про що виноситься вiдповiдна ухвала.
Якщо в судовому засiдання встановлена неплатоспроможнiсть
боржника (у звязку з вiдсутнiстю активiв у лiквiднiй формi), суд
визнау пiдприумство банкрутом за умови, що не надiйшло пропо-
зицiй про санацiю або на єє умови не погодилися кредитори. При
цьому судом приймауться постанова4.
Копiя постанови надсилауться:
засновнику юридичноє особи, яка визнана банкрутом;
власнику майна банкрута або уповноваженому ним органу;
банку, клiунтом якого-у банкрут; Нацiональному банку Украєни
(якщо банкрутом у банк); Мiнiстерству зовнiшньоекономiчних
звязкiв Украєни (якщо банкрут зареустрований як учасник зовнi-
шньоекономiчноє дiяльностi);
органу, який зареустрував банкрута як субукта пiдприумницькоє
дiяльностi;
державнiй службi зайнятостi за юридичною адресою банкрута;
вiдповiдним профспiлковим органам;
прокуратурi, якщо за матерiалами справи можна припустити наявнiсть
навмисного банкрутства (ст. 14 Закону Украєни ).
Див.: Голос Украєни. 1995. 16 трав.
2 Згода на пробачення кредиторами частини боргу не може бути здiйснена за
боргами перед бюджетом, тому що це виходить за межi компетенцiє податкових та
фiнансових органiв, якi на мiсцевому рiвнi представляють iнтереси держави i бе-
руть участь у справi як кредитори.
3 У разi порушення умов санацiє учасник угоди, права i iнтереси якого порушенi,
мау право на судовий захист у загальному порядку позовного провадження (ст. 6 ЦК).
4 Прийняття судом «постанови», а не традицiйного «рiшення» у ще однiую
особливiстю розгляду справ про банкрутство.
173
З моменту визнання боржника банкрутом припиняуться його
пiдприумницька дiяльнiсть, а також нарахування пенi та вiдсоткiв
з усiх видiв заборгованостi банкрута, до лiквiдацiйноє комiсiє пере-
ходять усi майновi права та обоу язки пiдприумства-банкрута.
Пiсля прийняття судом постанови про визнання пiдприумства
банкрутом починау працювати лiквiдацiйна комiсiя (строк єє iсну-
вання законом не визначений).
Дiючи як орган юридичноє особи субукта банкрутства, вона
використовуу для розрахункiв за проданi майновi активи i для роз-
подiлу виручених коштiв мiж кредиторами банкiвський рахунок
цiує юридичноє особи. При необхiдностi лiквiдацiйна комiсiя може
також вiдкрити i окремий рахунок.
Юридичною адресою лiквiдацiйноє комiсiє може бути як юри-
дична адреса банкрута, так i iнша адреса лiквiдаторiв, яку буде за-
тверджено на загальних зборах.
Лiквiдацiйна комiсiя передусiм проводить iнвентаризацiю
i оцiнку майна банкрута, щоб визначитися стосовно загальноє лiк-
вiдацiйноє маси.
Лiквiдацiйна маса — це майновi активи банкрута, на якi може
бути звернено стягнення за вимогами кредиторiв. З метою пога-
шення боргiв лiквiдацiйна комiсiя може звернути стягнення на все
майно банкрута, яке йому належить на правi власностi або повного
господарського вiдання, хоч би де воно знаходилося, у тому числi
на обукти права iнтелектуальноє власностi (право на винаходи i
кориснi моделi, промисловi зразки, знаки для товарiв та послуг).
Особливий статус мау майно боржника, яке у предметом за-
стави. Це майно, хоча i зараховууться до лiквiдацiйноє маси, але
використовууться виключно для позачергового задоволення ви-
мог заставоутримувача. При наявностi рiзницi мiж вартiстю ре-
алiзованого закладеного майна i погашеною сумою боргу вона
використовууться для задоволення вимог решти кредиторiв.
Не можуть бути включеними до лiквiдацiйноє маси iндивiду-
ально визначенi речi, якi належать боржнику лише на правi кори-
стування або володiння, наприклад арендоване майно. Майно бан-
крута, на яке звертауться стягнення, оцiнюуться лiквiдацiйною ко-
мiсiую в порядку, встановленому ст. 9 Закону Украєни в редакцiє
вiд 15 травня 1996 року
пiдприумств (малу приватизацiю)>.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. № 34. Ст. 160.
174
Усi форми реалiзацiє майна банкрута оформляються договора-
ми купiвлi-продажу, якi укладаються мiж лiквiдацiйною комiсiую
вiд iменi пiдприумства-банкрута та покупцем. Договiр купiвлi-про-
дажу державного майна пiдлягау нотарiальному посвiдченню. У
випадках, коли виявляуться лише одна пропозицiя щодо придбання
цього майна, реалiзацiя майнових активiв банкрута проводиться
шляхом викупу. У разi надходження двох i бiльше пропозицiй при-
значауться проведення конкурсу або аукцiону. продолжение
--PAGE_BREAK--
Продаж майна банкрута шляхом конкурсу або аукцiону лiк-
вiдацiйна комiсiя повинна доручити провести органу приватизацiє
(якщо боржник — держпiдприумство) або спецiалiзованому орга-
ну, який мау вiдповiдну лiцензiю, а також може провести конкурс,
аукцiон самостiйно.
Встановлена така черговiсть задоволення претензiй кредиторiв.
При погашеннi боргiв покриваються витрати, повязанi з провад-
женням справи в арбiтражному судi, роботою лiквiдацiйноє комiсiє,
функцiонуванням розпорядника майна, i вимоги кредиторiв, якi за-
безпеченi заставою, а потiм уже всi iншi. У першу чергу виконують-
ся зобовязання перед працiвниками пiдприумства-банкрута (крiм
внескiв членiв трудового колективу до уставного фонду пiдприумства)
та виплати за акцiями трудового колективу, якi повертаються в чет- [
верту чергу). У другу чергу задовольняються вимоги за державними |
та мiсцевими податками, а також за неподатковими платежами до ]
бюджету, вимоги органiв державного страхування i соцiального за-
хисту, третю чергу — вимоги кредиторiв, якi не забезпеченi заста-1
вою. У четверту чергу погашаються всi iншi вимоги. Вимоги наступ-1
ноє черги задовольняються тiльки пiсля повного задоволення попе-|
реднiх. Якщо коштiв не вистачау для повного погашення вимог однiує |
черги, претензiє задовольняються пропорцiйно сумi, що належить
кожному кредитору цiує черги. Вимоги, якi не задоволенi у звязку з|
вiдсутнiстю майна, вважаються погашеними, як i вимоги, якi заяв-1
пенi пiсля визначеного строку для єх подання (ст. 21 Закону). |
Пiсля завершення реалiзацiє майнових обуктiв, що входять до|
складу лiквiдацiйноє маси, та розподiлу виручених сум мiж кре-i
диторами лiквiдацiйна комiсiя складау i подау арбiтражному суду
звiт про виконанi дiє у формi лiквiдацiйного балансу. У ньому ма-
ють бути вiдображенi показники виявленоє лiквiдацiйноє маси
(тобто данi єє iнвентаризацiє), вiдомостi про реалiзацiю обуктiв цiує
маси (договори купiвлi-продажу), а також про розподiл виручених
коштiв мiж кредиторами.
\ Л7Ь
\ На заключному етапi лiквiдацiйноє процедури арбiтражний суд
розглядау лiквiдацiйний баланс, заслуховуу членiв лiквiдацiйноє
комiсiє та зборiв (комiтету) кредиторiв i виносить ухвалу про за-
твердження лiквiдацiйного балансу та припинення провадження
у справi про банкрутство.
Якщо ж зясууться, що лiквiдацiйна комiсiя не виявила або не
реалiзувала усiх наявних майнових активiв лiквiдацiйноє маси, не-
обхiдних для повного задоволення вимог кредиторiв, арбiтражний
суд може винести ухвалу про призначення нових лiквiдаторiв.
У разi, коли за результатами лiквiдацiйного балансу в юридич-
ноє особи-банкрута не залишилося майна пiсля задоволення вимог
кредиторiв, арбiтражний суд виносить ухвалу про лiквiдацiю юри-
дичноє особи. Копiя ухвали надсилауться реуструючому органовi i
мiсцевому Органу статистики для виключення юридичноє особи з
тдиного державного реустру пiдприумств та органiзацiй Украєни.
Пiдприумство вважауться лiквiдованим з того дня, коли його
виключено iз державного реустру.
Кошти i майно боржника, якi лишилися пiсля задоволення усiх
вимог, передаються власнику. Якщо майна банкрута достатньо, то
вiн вважауться вiльним вiд боргiв i продовжуу свою пiдприумниць-
ку дiяльнiсть.
Процедура банкрутства в Украєнi не обмежена певними строка-
ми, але, як свiдчить судова практика, тривау в середньому протягом
4-6 мiсяцiв (за винятком здiйснення процедури банкрутства великих
пiдприумств). Прийняття новоє редакцiє закону про банкрутство з
урахуванням досвiду судовоє практики та свiтового досвiду (особли-
во постсоцiалiстичних краєн) дозволить доцiльнiше вирiшувати спра-
ви про банкрутство, що мають важливе значення не тiльки для бор-
жникiв та кредиторiв, але i для економiки держави в цiлому.
Виникау питання: який же це банкрут, якщо вiн вважауться вiльним вiд боргiв
i продовжуу свою пiдприумницьку дiяльнiстьi Чи не доцiльнiше визначити в за-
конi, що арбiтражний суд вирiшуу питання про банкрутство боржника за результа-
том дiяльностi лiквiдацiйноє комiсiєi Тодi вiдносно боржника, майна якого вистачи-
ло для задоволення всiх вимог, справа про банкрутство мау бути припинена.
щiр V
Правова регламентацiя
господарських зобовязань.
Господарськi договори
1. Поняття господарського
зобовязання та господарського
договору
До зобовязань як особливоє форми юридичних су-
спiльних вiдносин належать рiзноманiтнi правовiдносини. Зобовя-
зання — це i нормальнi вiдносини мiж субуктами, повязанi з реалi-
зацiую продукцiє, виконанням робiт, наданням послуг i т. iн., i вiдно-
сини, якi виникають у результатi вчинення недозволених дiй -
заподiяння шкоди, привласнення майна тощо. Зобовязання вини-
кають мiж юридичними особами, мiж юридичними особами i гро-
мадянами-пiдприумцями, мiж громадянами-пiдприумцями i просто
громадянами.
1111111111111ЧЧ111111
Зобовязання можуть бути рiзними за характером, цiльовим
призначенням i субуктним складом, проте вони мають певну як
економiчну, так i юридичнуспiльнiсть. Економiчною функцiую зо-
бовязань у те, що завдяки єм здiйснюуться перемiщення майна та
iнших результатiв працi iз сфери виробництва у сферу обiгу i че-
рез сферу обiгу — у сферу споживання. Оскiльки вони опосеред-
ковують процес перемiщення майна або ж iнших результатiв працi,
то ми говоримо про єхнiй майновий характер. Майно ж може бути
передане тiльки певним, а не взагалi усiм третiм особам, тож зо-
бовязання виникають з якимось конкретним субуктом. Отже вони
мають вiдносний характер. Саме тому в зобовязальних правовiдно-
синах субуктивне право iменууться правом вимоги, а обовязок -
боргом; правомочний субукт — кредитором, а зобовязаний — бор-
жником. Оскiльки цi термiни i характернi риси вiдображають спе- продолжение
--PAGE_BREAK--
цифiку юридичного змiсту зобовязальних правовiдносин, вони
повиннi враховуватись при формулюваннi загального визначення
зобовязання.
177
\ Господарськi зобовязання — це врегульованi законодавством
суспiльнi вiдносини товарно-грошового характеру, за якими одна
особа (кредитор) мау право вимагати вiд другоє особи (боржника)
здiйснити на користь першоє особи (кредитора) визначену дiю:
передати майно, виконати роботу, сплатити грошi i т. iн. або ж утри-
матись вiд визначеноє дiє, а боржник мау право вимагати вiд кре-
дитора виконання його зобовязань.
Це поняття сприйнято загальною теорiую права i стосууться
всiх його галузей, в тому числi i господарськоє.
Укладаючи зобовязання, його учасники ставлять перед собою
досягнення певних цiлей — загальних i безпосереднiх. Загальнi цiлi
зобовязань нiчим не вiдрiзняються вiд загальних цiлей правовiдно-
син власностi або ж iнших цивiльних правовiдносин в умовах рин-
ковоє економiки. Проте деякi види правовiдносин, в тому числi i ок-
ремi види зобовязань, встановлюються для досягнення безпосе-
реднiх цiлей. Це свiдчить про те, що зобовязальнi правовiдносини,
окрiм загальних рис, мають залежно вiд галузi права i законодав-
ства, якими вони регулюються, i своє особливостi. Такi особливостi
притаманнi i господарським зобовязанням. Саме вони i вiдрiзня-
ють єх вiд iнших зобовязальних правовiдносин.
Однiую iз особливостей господарських зобовязань у мета, для
досягнення якоє субукти господарювання укладають цi зобовя-
зання. Безпосередньою метою, для досягнення якоє вони вступа-
ють у зобовязальнi правовiдносини, у здiйснення ними госпо-
дарсько-оперативних дiй (виготовлення i реалiзацiя продукцiє, бу-
дiвництво промислових, житлових та iнших обуктiв, надання
транспортних послуг i т. iн.) або ж господарсько-управлiнських
функцiй (координацiя господарських звязкiв у якiйсь галузi, на-
приклад енергетичнiй, створення i перерозподiл фондiв тощо).
Ще однiую особливiстю господарських зобовязань у те, що
єхнiми субуктами у юридичнi особи та пiдприумцi, що здiйсню-
ють господарську дiяльнiсть.
В умовах ринковоє економiки, коли плановiсть утратила своу
домiнуюче, панiвне становище, господарськi зобовязання здебiль-
шого формуються в рiзних сферах i на рiзних рiвнях економiчно-
го життя за простою домовленiстю (волевиявленням) сторiн
(субуктiв господарськоє дiяльностi). Господарськi зобовязання
можуть виникати на основi господарського договору, укладеного
на пiдставi держконтракту, держзамовлення чи iншого управлiнсь-
кого правового акта; договору за простою згодою сторiн; на iнших
178
пiдставах, що не суперечать закону (конкурс, публiчний торг, аук- i
цiон i т. iн.).
Вiдповiдно до цього господарське зобовязання у загальною
категорiую, оскiльки виникау на основi рiзних пiдстав, рiзних юри-
дичних фактiв. Найважливiшим i найпоширенiшим джерелом гос-
подарських зобовязань у договiр. Зобовязання, що виникли на
пiдставi договору, ми називаумо договiрними. Бездоговiрнi зобо-
вязання, як правило, виникають iз протиправних дiй. Субуктами
зобовязання виконуються не договори, як це iнколи трактууться в
лiтературi, в тому числi i юридичнiй, а самi зобовязання. Укладе-
ний вiдповiдно до чинного законодавства договiр надау сторонам
права i обовязки, виконання яких обумовлюуться господарською
(пiдприумницькою) дiяльнiстю. Широке використання договiрноє
форми у виробничо-економiчних звязках субуктiв господарськоє
дiяльностi диктууться сутнiстю ринковоє економiки, тобто подаль-
шого розвитку демократичних начал в управлiннi виробництвом,
надання єм господарськоє самостiйностi i творчоє iнiцiативи у ви-
конаннi своєх господарських функцiй.
) Пiдприумства, органiзацiє (в тому числi iноземнi), громадяни,
якi здiйснюють пiдприумницьку дiяльнiсть без створення юридич-
ноє особи i в установленому порядку набули статусу субукта пiд-
приумницькоє дiяльностi, вступають у майновi та iншi вiдносини
завдяки договору. Але майновi вiдносини, а вiдповiдно i догово-
ри, якi Єх опосередковують, можуть бути рiзними. Однi з них укла-
даються з метою задоволення власних потреб названих субуктiв
(придбання канцтоварiв, спецодягу i т. iн), другi — для здiйснен-
ня господарсько-виробничоє та iншоє пiдприумницькоє дiяльностi
(виготовлення i поставка продукцiє, виробництво, переробка i ре-
алiзацiя сiльськогосподарськоє продукцiє, виконання рiзноманiтних
робiт i надання послуг i т. iн.).
Про договiр, як регулятор вiдносин, у якi вступають юридичнi |
особи i пiдприумцi, йдеться у нормах Цивiльного кодексу (гл. 14),
якi розрахованi на врегулювання вiдносин взагалi, незалежно вiд
субуктного єх складу, а також i в спецiальних нормах (спецiальне
законодавство). Так, законами Украєни вiд 19 вересня 1991 року
i вiд 27 березня 1991 року
пiдприумства в Украєнi>, а також законодавством, що регулюу iнве-
стицiйну дiяльнiсть i дiяльнiсть транспорту, передбачено, що гос-
подарськi вiдносини пiдприумства з iншими пiдприумствами i гро-
мадянами — субуктами пiдприумницькоє дiяльностi, здiйснюють-
179
ся на договiрних засадах. Йдеться саме про господарську дiяльнiсть,
а отже, i не про що iнше, як про господарськi договори. Термiн
подарський договiр> широко використовууться в юридичнiй лiтера-
турi, його не може обiйти i законодавство. Так, ст. 12 АПК регла-
ментуу:
укладеннi, змiнi, розiрваннi i виконаннi господарських договорiв...>
За умов жорсткоє адмiнiстративно-командноє системи госпо-
дарському договору були притаманнi плановiсть i досить обме-
жений субуктний його склад, а тому порiвняно легко було провес-
ти чiтку межу мiж ним та iншими видами договорiв. Ситуацiя
рiзко змiнилася за умов переходу до ринковоє економiки, коли продолжение
--PAGE_BREAK--
плановiсть утратила своу значення, а субуктний склад договiрних
вiдносин розширився i змiнився настiльки, що здiйснювати пiдпри-
умницьку дiяльнiсть можуть i фiзичнi особи (зареустрованi як
пiдприумцi). Отож важко провести чiтке розмежування мiжгос-
подарським договором та iншими договорами. Проте аналiз госпо-
дарських вiдносин i договорiв, якi єх опосередковують, дау пiдстави
вирiзнити особливостi, притаманнi саме господарському договору.
По-перше, господарськi договори — це угоди, урегульованi
господарським законодавством, якi передбачають спiвробiтницт-
во сторiн у досягненнi господарських (комерцiйних) результатiв.
Вони, як правило, обслуговують безпосередньо виробництво та
господарський (комерцiйний) обiг.
По-друге, господарськi договори мають спецiальнi правила
щодо порядку єх укладення, урегулювання розбiжностей, змiни та
розiрвання (статтi 10, 11 АПК Украєни).
По-трету, тiльки господарським договорам, зокрема таким, якi
спрямованi на забезпечення прiоритетних потреб народного госпо-
дарства Украєни, притаманна плановiсть. Вони укладаються на пiд-
ставi державних замовлень i обовязково повиннi єм вiдповiдати.
По-четверте, господарськi договори, як правило, повиннi укла-
датися в письмовiй або iншiй формi, яка б обуктивно могла сприй-
матися третiми особами (судовими органами, органами управлiн-
ня i контролю, iншими органами i особами).
З урахуваннями перелiчених особливостей можна сформулю-
вати таке визначення господарського договору.
Господарський договiр — це угода субуктiв господарювання,
що спрямована на встановлення мiж ними господарських зобовя-
зань i передбачау Єхну спiвробiтництво в досягненнi визначених
нею господарських (комерцiйних) результатiв.
180
2. Види господарських договорiв.
Договiр .
Внутрiшньогосподарський договiр.
Упереджувальний договiр
и умовах доринкових вiдносин договору вiдводилася,
головним чином, роль деталiзацiє планових актiв. Вiдповiдно до
цього форми i види договiрних вiдносин були залежними вiд пла-
нових показникiв, а сторони — обмеженими у формуваннi умов
договорiв, якi єх опосередковували, i т. iн.
Перехiд до ринковоє економiки характеризууться рiзноманiт-
нiстю форм власностi, субуктiв пiдприумницькоє дiяльностi, форм
ведення виробництва та господарювання i, як результат цього,
широким колом i рiзноманiтнiстю господарських договорiв. Саме
з єх допомогою промисловi та iншi пiдприумства i пiдприумцi пла-
нують свою дiяльнiсть. Вiдтепер не план, а договiр став основним
важелем планування господарськоє i пiдприумницькоє дiяльностi
i регулювання вiдносин мiж єє субуктами.
Господарськi договори можна пiдроздiлити на окремi види.
Класифiкуються вони за тими ж ознаками, за якими проводиться
класифiкацiя усiх цивiльно-правових договорiв.
Так, визначальною ознакою будь-якого договору у досягнен-
ня домовленостi, згоди сторiн про його укладення. Але у такi до-
говори, для укладення яких тiльки домовленостi недостатньо. i
Окрiм неє, необхiдним у виконання певних дiй, наприклад, пере-
дача цiнностей, речей, предметiв i т. iн., пiсля чого договiр вва-
жауться укладеним. Такi договори називаються реальними.
Якщо ж для укладення договору достатньо однiує домовле-
ностi сторiн, то укладений договiр називатиметься консенсуаль-
ним. Так, договiр поставки продукцiє вважауться укладеним з мо-
менту, коли сторони домовилися пiдписати даний договiр, хоч
поставка, передача продукцiє i єє оплата проводитиметься в май-
бутньому. Слiд при цьому зазначити, що ця класифiкацiя деякою
мiрою мау умовний характер. Термiн аж нiяк
не означау, що договiр консенсуальний, на противагу реальному,
якийсь неiснуючий. Консенсуальнi договори — рiч повсякденна,
вони доволi часто зустрiчаються в умовах господарювання. Отже
така класифiкацiя вказуу на спосiб виконання договорiв, а не на
єх сутнiсть i саму природу.
181
Беручи за основу розподiл прав i обовязкiв, розрiзняють до-
говори одностороннi i двостороннi. В одностороннiх договорах
тiльки одна сторона бере на себе зобовязання щодо другоє, в якоє
у звязку з цим виникають тiльки права.
Наприклад, за договором позики той, хто надав позику (позико-
давець), мау право вимагати повернення позики, а той, хто єє одержав
(позичальник), зобовязаний повернути позичене. Таким чином, по-
зикодавець мау тiльки права, а позичальник — тiльки зобовязання.
Двостороннi договори — це тi, згiдно з якими обидвi сторони
повязанi взаумними правами i обовязками. Прикладом двосто-
роннiх договорiв у договiр поставки, бо в ньому обидвi сторони -
i постачальник i покупець — набувають взаумних прав i обовязкiв.
Господарському праву вiдомi також договори на користь тре-
тьоє особи. Особливiстю такого договору у те, що право вимоги
за договором набувау третя особа, яка в укладеннi договору участi
не бере. Але сторони, якi беруть участь в укладеннi договору, ви-
говорюють для неє права i обовязки. Прикладом цього, на нашу
думку, у договори перевезення вантажiв залiзничним транспортом.
Договiр перевезення вантажiв укладауться мiж вантажовiдправни-
ком i перевiзником. Тому у разi, коли вантажоодержувачем за до-
говором у вантажовiдправник, кiлькiсть учасникiв (сторiн) обме-
жууться тiльки ними. Але, як правило, вантажовiдправник i ван-
тажоодержувач в однiй особi не бувають. У цьому разi i виникау
питання про роль i мiсце вантажоодержувача у транспортних вiд-
носинах. На нашу думку, вiн у третьою особою, яка участi в укла-
деннi договору не бере, а вступау в дiю в процесi його виконання,
здiйснюючи права i обовязки, якi виговорили для нього вантажо-
вiдправник i перевiзник (право i обовязок одержати вантаж i, якщо
було обумовлено, сплатити визначену суму за перевезення). продолжение
--PAGE_BREAK--
Залежно вiд пiдстав укладення господарських договорiв єх роз-
подiляють на вiльнорегульованi i плановi.
Вiльнорегульованi — це такi договори, укладення яких здiй-
снюуться на пiдставi господарських намiрiв сторiн за простою
єхньою домовленiстю i волевиявленням без будь-якоє, обовязко-
Специфiка правового становища вантажоодержувача в транспортних вiдно-
синах зумовила в юридичнiй лiтературi неоднозначний пiдхiд до цього питання
(див.: Александров-ДольникМ. К. Споры, возникающие из отношений сторон в же-
лезнодорожных грузовых операциях. М., 1995. С. 22; Комментарий к Уставу же-
лезных дорог СССР. М., 1986. С. 76. Яичков К. К. Договор перевозки. Ростов-на-
Дону, 1965. С. 123; Смирнов В. Т. Правовое регулирование грузовых перевозок в
СССР. Л., 1970. С. 14.
182
воє для сторiн основи (державного замовлення iншого планового
або адмiнiстративного акта). В умовах ринковоє економiки, хоч пла-
новiсть i втратила своу значення, яке мала до цього, повнiстю вона
не скасована, а в деяких випадках просто необхiдна (оборонна про-
мисловiсть, правовiдносини з деяких видiв перевезень, енергетика
i т. iн.). А тому договори, якi укладаються на основi державних за-
мовлень, мають плановий характер i повиннi єм вiдповiдати. Особ-
ливiстю замовлень i договорiв, що єх опосередковують, у те, що дер-
жава не тiльки зобовязуу пiдприумцiв єх виконувати, але й допома-
гау в такому виконаннi шляхом надання пiльг, кредитiв i т. iн.
Господарськi договори, якi визначенi i регулюються як дер-
жавнi контракти, укладення i оплата яких гарантууться державою,
оскiльки замовниками в них виступають державнi органи, також
у планованими.
Залежно вiд характеру перемiщення матерiальних благ договори
можуть бути сплатними i безоплатними. Сплатними у договори, в
яких дiя однiує особи обовязково потребуу вiдповiдноє майновоє дiє
iншоє. До них належать купiвля-продаж, оренда, поставка i т. iн.
У безоплатних договорах надання майна здiйснюуться тiльки
однiую стороною без одержання зустрiчного надання вiд другоє
сторони. Вiдповiдно до цього передача майна благодiйним фондам
або ж будь-яким пiдприумствам як безоплатноє допомоги здiйсню-
уться на основi безоплатних договорiв. Деякi договори, наприклад
договiр комiсiє, можуть бути як сплатними, так i безоплатними за-
лежно вiд домовленостi про це сторiн. \
Залежно вiд юридичноє спрямованостi господарськi договори
розрiзняють як основнi i попереднi.
Основнi договори безпосередньо породжують права i обовяз-
ки сторiн, повязанi з реалiзацiую продукцiє, наданням послуг i т. ii
Попереднiй договiр укладауться з метою укладення в майбує
ньому основного договору. При укладеннi попереднього договi
ру передбачауться низка дiй, без яких неможливе укладення i виi
конання основного договору. А саме: обовязково обумовлюуться |
строк укладення основного договору. Якщо одна iз сторiн ухиля-;
тиметься вiд укладення основного договору в строки, визначенi!
попереднiм договором, друга мау право звернутися до арбiтраж-1
ного суду з вимогою примусити виконати зобовязання поперед-
нього договору. i
Дуже схожою на попереднiй договiр у угода про намiри всту-.|
пити в договiрнi вiдносини в майбутньому. Але не дивлячись
183
загальну формальну єхню схожiсть, попереднiй договiр вiдрiз-
няуться вiд угоди про намiри. Угода про намiри лише фiксуу ба-
жання сторiн вступити в договiрнi вiдносини в майбутньому i не
породжуу прав i обовязкiв сторiн, якщо вони в нiй не обумовленi.
Вiдмова одного iз учасникiв угоди про намiри укласти передбаче-
ний нею договiр не тягне за собою нiяких правових наслiдкiв, якщо
це не було обумовлено.
Залежно вiд перiодiв виконання своєх обовязкiв субукти гос-
подарювання укладають генеральнi i поточнi договори. Генеральнi
договори визначають умови виконання винятково усiх взятих зобо-
вязань сторонами протягом усього єх строку (наприклад, будiвниц-
тво складного, довгострокового обукта — атомноє електростанцiє).
Поточнi договори конкретизують генеральнi договори на певнi пе-
рiоди, на перiоди виконання певних обсягiв робiт, скажiмо, будiв-
ництво окремих споруд, якi у складовими частинами обукта, обу-
мовленого генеральним договором (закiнчення будiвництва якоєсь
частини (черги) АЕС).
Генеральнi договори укладаються на тривалi строки — на пять
i бiльше рокiв i, навпаки, поточнi, якi конкретизують перiоди вико-
нання зобовязань, що виникають iз генеральних договорiв, укла-
даються на коротшi перiоди часу, як правило, на рiк, не менше.
Вiд попереднiх i генеральних договорiв слiд вiдрiзняти дов-
гостроковi договори за прямими тривалими господарськими зв яз-
ками, якi свого часу набули широкого застосування в поставочних
вiдносинах. У юридичнiй лiтературi й до цього часу не проведено
чiткого розмежування мiж ними. Але погодитися з точкою зору про
те, що довгостроковий договiр за своую юридичною природою у
попереднiм, не можна з таких мiркувань. Суть попереднього до-
говору полягау в тому, що з нього випливау зобовязання укласти
договiр у майбутньому. Через це попереднiй договiр, виконавши
свою функцiю, тобто зобовязавши сторони укласти договiр у май-
бутньому, вважауться виконаним i вiдповiдно до ст. 216 ЦК Украє-
ни припиняу свою дiю. Договiр поставки за прямими довгостро-
ковими господарськими звязками, укладений сторонами, як пра-
вило, на пять рокiв або ж на тривалiший перiод, перебувау в стадiє
виконання протягом усього перiоду, на який вiн був укладений, за
винятком випадкiв, передбачених чинним законодавством, коли вiн
пiдлягау змiнi, розiрванню тощо.
Див.: Брагiнський М. i. Попереднiй договiр у господарських вiдносинах //
Радян. держава i право. 1971. № 3. С.107, 108.
184
Залежно вiд способу укладення договори бувають взаумоуз- !
годженi i договори приуднання.
В умовах ринкових вiдносин основна кiлькiсть договорiв продолжение
--PAGE_BREAK--
укладауться субуктами господарськоє дiяльностi вiльно, на свiй
розсуд, без будь-яких приписiв, за простою згодою сторiн — взау-
моузгоджено — з дотриманням таких правил: ;
субукти абсолютно вiльнi у вирiшеннi питання укладати чи не |
укладати договiр, за винятком, коли зобовязання укласти договiр |
передбачено законом або добровiльно прийнятим зобовязанням; i
вибiр контрагента при укладеннi договору добровiльний; |
у субуктiв господарювання у можливiсть вибору виду договору; |
сторони за своєм розсудом визначають i формулюють кон-1
кретнi умови (змiст) договору, окрiм випадкiв, передбачених зако-1
нодавством або ж попередньою єхньою домовленiстю.
Це, як правило, договори купiвлi-продажу, поставки, iншi
договори на передачу майна у власнiсть, у строкове платне i без-
оплатне користування, на виконання робiт i т. iн. |
При укладеннi договорiв приуднання єх умови (змiст) форму-1
люються тiльки однiую iз сторiн. iнша сторона позбавлена мож-
ливостi доповнювати або ж змiнювати цi умови, вона може укла-
сти такий договiр, погодившись з цими умовами в цiлому.
Прикладом таких договорiв у договори перевезення, догово-|
ри на вiдкриття банкiвського рахунку та iн. |
Окремий специфiчний вид складають договори
лю>, якими опосередковуються господарсько-управлiнськi функ-1
цiє. Ця форма договiрних звязкiв в основному застосовууться в|
умовах господарювання субуктiв, заснованих на державнiй формi|
власностi. Формування i доведення державних замовлень до кон-|
кретних субуктiв господарювання, а також право вимагати єх ви-|
конання i надання матерiально-фiнансовоє допомоги у виконаннi цих|
замовлень, а в свою чергу кореспондуючi єм права i обовязки ви-|
конавцiв, мають характер господарсько-управлiнських зобовязань. |
Особливостями i специфiкою внутрiшньогосподарськоє дiяль-
ностi юридичних осiб характеризуються i внутрiшньогосподарськi
Цей договiр характерний тим, що його умови формуються однiую iз сторiн
(оферентом), а друга не може єх спростувати або ж викласти у своєй редакцiє, а
тому знаходиться в повнiй залежностi вiд першоє сторони. У звязку з цим слiд
було б передбачити в законодавствi порядок, згiдно з яким слiд надати право сто-,
ронi, яка приуднууться, звернутися в судовi органи з заявою про змiну або ж розiр-1
вання договору, в якому передбаченi такi обтяжливi умови, якi хоч i не суперечать ]
чинному законодавству, -але настiльки обтяжливi i кабальнi для сторони, що при
укладеннi взаумоузгодженого договору вона б на такi умови не погодилася.
185
договори, у форму яких, у вiдповiдних випадках, вона втiлюуться.
Субуктом цих договiрних вiдносин завжди, принаймнi, однiую з
сторiн, у пiдроздiл юридичноє особи. Другою стороною може ви-
ступати iнший пiдроздiл або ж юридична особа в цiлому. Внутрiш-
ньогосподарськi договори набувають широкого застосування в умо-
вах розвитку корпоративних вiдносин i корпоративного права.
У сучасних умовах у звязку зi змiнами, що вiдбуваються в еко-
номiцi Украєни, система договорiв потребуу подальшого удоско-
налення. Зi скасуванням планових засад у регулюваннi народного
господарства i розвитком пiдприумництва в якостi субуктiв сто-
ронами договору поставки можуть бути не тiльки юридичнi, але
й фiзичнi особи-пiдприумцi. Ця обставина сприяла наближенню
договору поставки до договору купiвлi-продажу. У межах струк-
тури цих договорiв помiтного розвитку набули бартернi договори.
Виникли i такi рiзновиди договорiв, як договори лiзингу, що не
охоплюються поняттям договорiв майнового найму. Суттуво роз-
ширилося коло договорiв, якi входять до складу договорiв пiдряд-
ного типу i договорiв про надання послуг.
3. Змiст господарського зобовязання.
Забезпечення виконання
зобовязання
Сукупнiсть прав i обовязкiв сторiн, що виникають за
умовами договору, i складають змiст договiрного зобовязання.
Рiзнi умови, що виходять з практики встановлення договiрних
зобовязань, з урахуванням єх юридичноє значимостi, можна по-
дiлити на iстотнi, загальнi i випадковi.
iстотними визнаються умови, що у необхiдними i достатнi-
ми для укладення договору. Це означау, що при вiдсутностi хоча
б однiує з них договiр не може вважатись укладеним. При визна-
ченнi кола iстотних умов договору не можна не зважати на те, що
, вирiшення цього питання передусiм залежить вiд специфiки кож-
| ного договiрного зобовязання.
Згiдно зi ст. 153 ЦК Украєни iстотними умовами у тi умови, якi
| визнанi такими за законом або ж у необхiдними для договорiв да-
i ного виду. iстотними визнаються й iншi умови, щодо яких за зая-
вою однiує iз сторiн повинна бути досягнута угода. Якщо домо-
186
вленiсть за всiма iстотними умовами досягнута, договiр визнауться
укладеним, а сторони — повязаними зобовязаннями.
Окрiм iстотних умов, у договорi зустрiчаються загальнi i ви-
падковi умови. Загальнi умови вiдрiзняються вiд iстотних тим, що
єх наявнiсть або ж вiдсутнiсть нiяк не впливау на факт укладення
договору. Вони, як правило, сформульованi в законi або ж в iнших
нормативних актах. 1 оскiльки контрагенти домовились укласти |
даний договiр, цим уже визнауться, що вони виявили згоду при-|
йняти умови, якi за законом поширюються на договiрнi вiдноси-Ц
ни вiдповiдно до виду або ж на усi договори в цiлому. ;|
Випадковi умови схожi з iстотними, бо i вони, так само, як ш
iстотнi, набувають сили лише пiсля включення єх у договiр. Оскiльки
випадковi умови можуть виникнути тiльки тодi, коли одна iз сторiн
домоглася єх включення в договiр, а за такоє вимоги умова визнауть-
ся iстотною, виникау враження, що рiзниця мiж iстотними i випад-
ковими умовами взагалi стирауться. Проте рiзниця у, i стау вона по-
мiтною вiдразу, як виникау спiр з приводу самого факту укладення
договору. При вiдсутностi якоєсь iз умов, що обуктивно належить
до розряду iстотних, не може бути i самого договору. Однак, якщо
одна iз сторiн заперечуу факт укладення договору, посилаючись на продолжение
--PAGE_BREAK--
вiдсутнiсть в ньому умови, узгодження якоє вона вимагала, то,
оскiльки така умова за своую обуктивною природою випадкова, до-
говiр може бути визнано не укладеним лише тодi, коли буде дове-
дено висунення стороною вимоги про узгодження даноє умови.
В усiх випадках, хоч ким би укладався договiр, його змiст по-
винен бути законним, тiльки тодi будуть законними зобовязання,
якi з нього випливають.
Необхiдною умовою законностi договору у укладення його у
формi, що установлена чинним законодавством для даного виду
договорiв.
Щодо господарського договору дiу загальне правило, встанов-
лене ст. 44 ЦК, за яким вiн повинен бути укладений у письмовiй
формi i пiдписаний уповноваженими особами. Якщо договiр укла-
дауться в письмовiй формi, то згiдно зi ст. 154 ЦК Украєни сторо-
ни повиннi обрати певну письмову форму, а саме: шляхом пiдпису
одного письмового документа (це так звана повна письмова форма),
шляхом обмiну листами, телетайпограмами, радiограмами i т. iн.
(скорочена письмова форма). У звязку з розвитком i застосуванням
у господарських вiдносинах компютерноє технiки зявляуться мож- ]
ливiсть оформлення договорiв i в iнших формах, але безспiрнм
187
правилом в усiх випадках у те, що договiр мау бути виражений в
обуктивнiй формi, доступнiй для сприйняття його умов (змiсту) як
самими сторонами, так i третiми особами.
Поставка продукцiє, яка не розподiляуться в централiзовано-
му порядку, може здiйснюватися на замовлення покупцiв, прийня-
тими постачальниками до виконання, тобто якщо цi замовлення
не вiдхиленi виконавцями протягом 20 днiв пiсля єх одержання. Ця
договiрна форма у письмовою.
Деякi договiрнi вiдносини, наприклад, у сферi капiтального бу-
дiвництва, виробництва i поставки сiльськогосподарськоє продук-
цiє, формуються на основi Типових i Примiрник договорiв.
Укладення договорiв i договiрнi вiдносини у сферi перевезен-
ня вантажiв залiзничним i iншим транспортом потребують вiдповiд-
ного оформлення не одного, а цiлого комплекту перевiзних доку-
ментiв: квитанцiє на прийняття вантажу, залiзничноє чи товарно-
транспортноє накладноє, а у вiдповiдних випадках дорожньоє
вiдомостi чи дорожнього листа, якi в сукупностi i у письмовим гос-
подарським договором. При перевезеннях морським транспортом
формою договорiв у накладнi, коносаменти та iншi документи.
Повiтрянi перевезення, форма i порядок єх оформлення здiйс-
нюються вiдповiдно до правил, затверджених Мiнiстерством
транспорту Украєни.
Зобовязання встановлюуться для того, щоб воно було вико-
нане. До тих пiр, поки зобовязання не порушене нi однiую iз сто>
рiн, воно повинне виконуватися в точнiй вiдповiдностi до усiх еле-
ментiв, що створюють у своєй сукупностi його змiст (щодо пред-
мета, термiну, способу i т. iн.).
Однак положення суттуво змiнюуться, як тiльки боржник або
ж кредитор порушують яке-небудь iз своєх зобовязань. У цих ви-
падках застосовуються заходи примусового характеру, спрямованi
на забезпечення його виконання. Вони рiзноманiтнi. Деякi з них
можуть застосовуватись вiдносно будь-якого зобовязання. Вони
називаються загальними, бо можуть застосовуватися в усiх випад-
ках, крiм тих, якi виключенi законом, договором або ж самим ха-
рактером встановлених вiдносин. Серед них особливо суттувими
у примус до виконання зобовязання i вiдшкодування викликаних
його порушенням збиткiв.
Однак, цi заходи, незважаючи на те що вони у загальними для
всiх зобовязань, не завжди досягають необхiдного практичного
ефекту. Бувають випадки, коли боржник не виконуу зобовязань, але
188
кредитор при цьому збиткiв не мау, а якщо й мау, то з тих чи iнших |
причин не в змозi довести єх розмiр. Тодi вимог про стягнення збит-i
кiв зовсiм не ставлять, бо вiдшкодувати єх практично неможливо. |
Вiдповiдно до цього закон дозволяу самим учасникам зобовя-1
зання обумовити єх певними додатковими забезпечувальними за-1
ходами, якi мають спецiальний характер i можуть забезпечити ви-1
конання зобовязань незалежно вiд того, заподiянi збитки креди-|
тору чи нi. i
Якщо ж у належному i своучасному виконаннi зацiкавлена дер-|
жава, то в зобовязаннi вказуються спецiальнi забезпечувальнi за-1
соби за прямою вказiвкою закону або ж за домовленiстю сторiн. |
Пiд способами забезпечення зобовязань слiд розумiти перед-1
баченi законом чи договором спецiальнi заходи, покликанi додат-1
ково стимулювати боржника до належного виконання ним СВОЕО |
зобовязання за головним (основним) зобовязанням, а в разi не-|
виконання ним свого зобовязання бути засобом задоволення за-|
конних вимог кредитора. |
Згiдно зi ст. 178 ЦК Украєни систему способiв забезпечення ви-|
конання господарських зобовязань становлять: неустойка (штраф;|
пеня), застава, порука, гарантiя. |
Пiдставою встановлення будь-якого iз способiв забезпечення!
виконання зобовязань може бути домовленiсть сторiн (договiр).|
i тiльки щодо неустойки i застави передбачено, що вони можуть|
встановлюватись i безпосередньо законом. Угода про будь-який!
спосiб забезпечення зобовязання повинна укладатися в письмовiй)
формi, iнакше може бути поставлене питання про єє недiйснiсть;!
Неустойкою (штрафом, пенею) (ст. 179 ЦК Украєни) вважають |
визначену законом або договором грошову суму, яку боржник по-|
винен сплатити кредиторовi в разi невиконання або неналежного |
виконання зобовязання, зокрема в разi прострочення виконання. |
Найчастiше неустойка встановлюуться за простою домовле-
нiстю сторiн або ж вiдповiдно до обовязкiв приписiв закону. Тому i
неустойку в першому випадку називають договiрно-добровiльною, i
а в другому договiрно-обов язковою.
У деяких випадках неустойка передбачауться нормативним ак-
том i може бути стягнена ще до укладення договору. Наприклад, продолжение
--PAGE_BREAK--
згiдно зi ст. 385 ЦК Украєни перевiзник i вiдправник вiдповiдають |
майном за неподання перевiзних засобiв, непредявлення до пере-
везення вантажу та за iншi порушення обовязкiв, що випливають |
з плану перевезень i у випадках, не передбачених таким планом,!
189
але встановлених транспортним статутом. У подiбних випадках
йдеться про нормативну неустойку.
Залежно вiд особливостей визначення розмiрiв неустойки i ха-
рактеру порушень, за якi вона встановлюуться, говорять про штраф
або ж пеню.
Штраф — це неустойка, яка. визначауться в твердiй грошовiй
сумi за кожне порушення зобовязання, в тому числi i за простро-
чення, або ж стягууться одноразово у виглядi визначеного вiдсотку
вiд суми невиконаного або ж неналежне виконаного зобовязання.
Пеня — це неустойка, яка нараховууться, як правило, у вiдсот-
ковому вiдношеннi до суми простроченого платежу за кожний день
прострочення.
У звязку з тим, що зобовязання щодо сплати неустойки у до-
датковими стосовно зобовязань у вiдшкодуваннi збиткiв, виникау
питання про єхну спiввiдношення. За цим критерiум неустойка ди-
ференцiюуться на залiкову, виняткову, штрафну i альтернативну.
Залiкова неустойка стягууться в тiй частинi збиткiв, якi не по-
криваються неустойкою. Вона мау загальний характер i застосо-
вууться в усiх випадках, якщо законом або ж договором не перед-
бачено iнше.
Для боротьби з найсерйознiшими порушеннями зобовязань
(реалiзацiя недоброякiсноє i некомплектноє продукцiє та iн.) понад
збитки стягууться неустойка, яка називауться штрафною (кому-
метивною).
При винятковiй неустойцi стягненню пiдлягау сама неустой-
ка, а збитки не стягуються. Закон (ст. 240 ЦК) дозволяу сторонам
за договором встановити вiдповiдальнiсть у виглядi вiдшкодування
збиткiв або ж тiльки стягнення неустойки, тож у цьому випадку
неустойку називають альтернативною.
Розмiр неустойки встановлюуться або законом, або за домов-
ленiстю сторiн. Разом з тим чинне законодавство передбачау пра-
во судових органiв зменшити розмiр неустойки (штрафу, пенi). Зок-
рема це може бути у випадках надмiрноє невiдповiдностi мiж збит-
ками, яких зазнав кредитор, i розмiром передбаченоє неустойки,
але вони не можуть повнiстю звiльнити боржника вiд зобовязан-
ня по сплатi неустойки.
Виплата неустойки не звiльняу боржника вiд виконання зобо-
вязання в натурi. У господарських вiдносинах, що виникають iз
договорiв, неустойку, пеню, штраф, як правило, обуднують пiд на-
звою штрафних санкцiй.
190
Важливого значення i широкого застосування в умовах пере-
ходу до ринкових вiдносин набувау такий вид забезпечення вико-
нання господарських зобовязань, як застава. Маючи заставу, кре-
дитор в разi невиконання боржником забезпеченого заставою зо-
бовязання може одержати задоволення своєх вимог iз вартостi
заставленого майна, маючи перевагу перед iншими кредиторами.
У заставних правовiдносинах кредитором завжди у заставодер-
жатель, особа, яка приймау майно в заставу. Боржник за основним
зобовязанням у заставодавцем i передау майно в заставу; переда-
ти майно в заставу може i третя особа. Заставою можуть бути за-
безпеченi рiзноманiтнi, але лише дiйснi вимоги, якi виникають iз
договорiв позики (банкiвськоє позики), купiвлi-продажу, оренди,
перевезення та iн. Застава може застосовуватися i щодо вимог, якi
можуть виникнути в майбутньому при наявностi домовленостi
сторiн про розмiр забезпечення заставою таких вимог. i
Застава виникау внаслiдок закону чи договору i регламентууть- \
ся Цивiльним кодексом Украєни i Законом Украєни вiд 2 жовтня |
1992 року . |
Предметом застави може бути майно, цiннi папери, а також |
майновi права. Але в усiх випадках предметом застави виступау |
лише таке майно, такi речi, якi не виключенi з цивiльного обiгу. |
Ним може бути i таке майно, яке мау стати власнiстю заставодав-
ця в майбутньому, пiсля укладення договору, в тому числi продук-1
цiя (майбутнiй врожай, приплiд тварин i т. iн.)… Предметом заста-
ви можуть бути i такi майновi права, як права на чужi речi, оренднi
права на пiдприумства, будiвлi, споруди, кредиторськi вимоги та
iншi права.
Однак не може бути предметом застави таке майно: нацiо-
нальнi, культурнi та iсторичнi цiнностi, що занесенi до Державного!
реустру нацiональноє культурноє спадщини, а також обукти дер"
жавноє власностi, приватизацiя яких заборонена, майновi комплек-1
си державних пiдприумств, що знаходяться в процесi корпорати-;
зацiє. Не можуть бути предметом застави i вимоги, що мають осо
бистий характер, а також вимоги, застава яких заборонена законом.!
За загальним правилом договiр застави повинен укладатися в
простiй письмовiй формi. Однак, якщо предметом застави у неру-
хоме майно, транспортнi засоби, космiчнi обукти, товари в обiгу
чи переробцi, договiр застави повинен бути нотарiально засвiдче-
i Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. № 47. Ст. 642.
191
ний. У випадках недотримання вимог щодо форми застави i його
нотарiального посвiдчення договiр застави визнауться недiйсним.
Сторонами в заставi можуть бути громадяни, юридичнi осо-
би i держава.
З моменту укладення договору мiж сторонами узгоджууться
питання про те, у кого буде знаходитися заставлене майно. Ним мо-
жуть володiти заставодавець, заставодержатель або третя особа
(нотарiальнi органи, банк). Особа, якiй передауться майно, повин-
на забезпечити задоволення вимог заставодержателя. Це, як пра-
вило, досягауться шляхом страхування майна за домовленiстю
сторiн або ж згiдно з чинним законодавством.
Право застави виникау з моменту укладення договору заста-
ви, а якщо договiр мау бути нотарiально засвiдчений, то з момен- продолжение
--PAGE_BREAK--
ту такого засвiдчення або ж з моменту його реустрацiє, коли вона
у обовязковою. Якщо вiдповiдно до договору чи закону предмет
застави повинен знаходитись у заставодержателя, то право заста-
ви виникау з моменту передачi такого предмета.
За загальним правилом за заставодавцем зберiгауться право ко-
ристуватися заставленим майном, якщо iнше не передбачено законом
чи договором. За згодою заставодержателя заставодавець, за умови
переходу до нового заставодавця основного боргу, може вiдчужува-
ти заставлене майно, а також здiйснювати замiну предмета застави.
У звязку з тим, що цiна заставленого майна, як правило, не
збiгауться з його вартiстю, вартiсть може забезпечити декiлька зо-
бовязань. Тому боржник мау право заставити те саме майно од-
ночасно кiльком кредиторам. Правовiдносини, що виникають у ре-
зультатi цих дiй, називаються перезаставою. Право перезастави За-
коном Украєни надауться тiльки боржнику, за умови,
якщо це не забороняуться законом, а також за згодою попереднього
заставодержателя.
Звiсно, не кожна особа погодиться бути стороною в договорi
застави, предметом якоє у вже заставлене майно. Тому заставода-
вець повинен повiдомити майбутнього заставодержателя про ха-
рактер i розмiри забезпеченого заставою зобовязання, про попе-
реднi застави майна, про права i обовязки вiдносно нього третiх
осiб. У разi порушення цих прав заставодавець вiдшкодовувати-
ме збитки, що виникнуть у заставодержателя внаслiдок невиконан-
ня або ж неналежного виконання цього зобовязання.
Застава зберiгау силу i в разi, коли майно або майновi права, що
складають предмет застави, переходить у власнiсть iншоє особи або
ж у встановленому законом порядку виникау поступка заставодер-
192
жателем забезпеченоє заставою вимоги чи переведення боржником
боргу, який виник iз забезпеченоє заставою вимоги на iншу особу.
При замiнi кредитора не вимагауться згоди боржника, оскiльки ма-
терiальний стан боржника вiд цього не погiршууться, але перевести
борг можна тiльки за згоди мiж першочерговим i новим боржником.
Застава припиняуться в момент виконання боржником основ-
ного зобовязання. При цьому кредитор повинен повернути бор-
жниковi заставлене майно. У випадках часткового виконання зо-
бовязання застава зберiгауться в початковому, повному обсязi.
Застава може припинятись i за iнших обставин: у разi загибелi
заставленого майна, якщо це були речi не з родовими ознаками;!
якщо заставодержатель придбав право власностi на заставу (спад-|
шина); коли минау строк дiє права, що складау предмет застави.|
Припинення права застави мау мiсце i при примусовому продажу!
заставленого майна. |
Право звернутися про стягнення на заставлене майно виникау з|
моменту невиконання основного зобовязання, якщо iнше не передба-Ц
чене законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене май-|
но здiйснюуться за рiшенням суду (арбiтражного суду), а також у без-|
спiрному порядку на основi виконавчого запису нотарiальних органiв.]
Реалiзацiя заставленого майна, на яке звернено стягнення, здiйся
нюуться судовим виконавцем на основi виконавчого листа, наказе
арбiтражного суду або ж виконавчого запису нотарiальних органiв
Сама реалiзацiя заставленого майна здiйснюуться з аукцiон
(публiчних торгiв).
У тих випадках, коли сума, одержана вiд реалiзацiє заставле-
ного майна, буде недостатньою для повного задоволення вимог за-
ставодержателя, вiн мау право, якщо iнше не встановлене законом
чи договором, отримати рiзницю за рахунок iншого майна борж
ника в порядку черги, установленоє законом. Якщо сума, одержа
на вiд реалiзацiє заставленого майна, перевищуватиме розмiр за
безпеченоє заставою вимоги заставодержателя, ця рiзниця пiдл
гау поверненню заставодавцю.
Заставодавець мау право в будь-який час до реалiзацiє пре
мета застави припинити звернення на нього стягнення, викона
ши забезпечене заставою зобовязання. |
Залежно вiд властивостей предмета застави чинне законодаi
ство передбачау окремi види застави, а вiдповiдно до них права т
обовязки сторiн, зокрема, iпотеку, заклад, заставу майнових прав;
заставу цiнних паперiв, заставу в мiжнародному оборотi.
193
iпотека — це застава землi або iншого нерухомого майна: будi-
вель, споруд, квартир, цiлiсних майнових комплексiв пiдприумств
i т. iн., що залишауться у володiннi та користуваннi в заставодав-
ця або третьоє особи. У договорi iпотеки основоположним елемен-
том у земля, а тому предметом цих вiдносин можуть бути як зе-
мельнi дiлянки, так i багаторiчнi на них насадження, будiвлi, спо-
руди, iншi обукти, що тiсно повязанi з землею, а тому не можуть
без пошкодження або ж знецiнення бути вiд неє вiдокремленi i
належать до предметiв iпотеки саме з урахуванням цих ознак.
Договiр iпотеки встановлюу права i обовязки сторiн за умо-
ви його нотарiального посвiдчення.
Вiдповiдно до договору iпотечний заставодавець повинен
здiйснити дiє, необхiднi для пiдтримки предмета iпотеки в належ-
ному станi i мау право достроково виконати основне зобовязан-
ня, якщо це не суперечить змiсту зобовязання. Вiн не позбавле-
ний права реалiзувати предмет застави з переведенням на набува-
ча основного боргу, забезпеченого заставою, та за письмовоє згоди
заставодержателя передавати предмет iпотеки в оренду.
Вiдповiдно до Закону заставодержатель на-
дiляуться правом, якщо iнше не передбачене законодавством або
ж договором, здiйснювати документальну, а також фактичну пе-
ревiрку наявностi, розмiру, стану та умов зберiгання предметiв iпо-
течноє застави. За порушення цього права вiн може не тiльки ви-
магати дострокового виконання зобовязання, але й у разi потре-
би звернути стягнення на предмет iпотеки. Зазначенi наслiдки
настають незалежно вiд того, знаходиться предмет iпотеки у за-
ставодавця чи у третьоє особи. продолжение
--PAGE_BREAK--
Якщо предмет застави втрачений не з вини заставодержателя
i заставодавець його не вiдновив або за згодою заставодержателя
не замiнив iншим майном такоє ж вартостi, заставодержатель мау
право вимагати дострокового виконання зобовязання.
Якщо предметом iпотеки у будiвлi або споруди, заставодержа-
тель набувау право користування i земельною дiлянкою, на якiй
розмiщенi цi обукти. У разi звернення стягнення на предмет за-
стави набувач мау право на одержання земельноє дiлянки вiдповiд-
но до законодавства Украєни.
Предметом iпотеки може бути i майновий комплекс пiдприум-
ства чи його структурного пiдроздiлу, а тому iпотека поширюуть-
ся на все майно, включаючи основнi та оборотнi фонди, а також
iншi цiнностi, вiдображенi в самостiйному балансi пiдприумства.
/
7 о-iоо
194
Як предмет iпотеки закон розглядау транспортнi засоби та космiчнi
обукти, що залишилися у володiннi заставодавця.
Законом передбачена також i iпотека рухомостi, до
якоє належать товари в оборотi або ж переробцi. Предметом цiує заста-
ви можуть бути: сировина, напiвфабрикати, комплектуючi, готова про-
дукцiя i т. д. Заставодавець зберiгау за собою право володiти, корис-
туватись i розпоряджатися ними вiдповiдно до встановлених правил.
При такому видi застави, як заклад, майно передауться у воло-
дiння заставодержателя, що вiдрiзняу його вiд iпотеки рухомостi. За-
ставодержатель, як правило, зобовязаний регулярно давати заста-
водавцю звiт про користування предметом закладу, страхувати в об-
сязi його вартостi, платити податки i збори, повязанi з володiнням
заставленим майном, негайно повiдомляти заставодавця про виник-
нення загрози загибелi, зменшення вартостi або пошкодження майна
i т. iн. Заставодавець мау право в будь-який час вимагати припинення,
закладу. Заставодержатель вiдповiдау за втрату, недостачу або по-
шкодження закладу, якщо не доведе, що вони сталися не з його вини.
Якщо заставодержатель зберiгау або використовуу предмет заста-
ви неналежним чином, заставодавець може в будь-який час поста-
вити вимогу про припинення застави або достроково виконати за-
безпечену нею вимогу. За домовленiстю сторiн предмет застави
може бути залишений у заставодавця пiд замком i печаткою заста-
водержателя (тверда застава), а iндивiдуально визначена рiч може
бути обладнана знаками, що пiдтверджують заставу. .
Якщо предметом застави у права вимог заставодавця за зобовя- ]
заннями до своєх боржникiв, цi правовiдносини-називаються за-|
ставою майнових прав. Заставодавець може укласти договiр як на i
право вимог за зобовязаннями, що належать йому в момент ук-
ладення угоди, в яких вiн у кредитором, так i тих, якi мають ви-
никнути в майбутньому. У цьому разi в договорi повинна бути на-
звана особа — боржник по вiдношенню до заставодавця, про що
боржника слiд повiдомити.
Заставодавець, як правило, зобовязаний виконати дiє, необхiднi
для забезпечення дiйсностi заставленого права, а саме: не робити
уступки заставленого права; не здiйснювати дiй, що припиняють за-
ставлене право або зменшують його вартiсть; вживати заходiв, не-
обхiдних для захисту заставленого права вiд зазiхання на нього тре-
тiх осiб; повiдомляти заставодержателя про змiни, якi сталися в за-
ставленому правi при його порушеннi з боку третiх осiб.
Якщо заставодавець не виконуу покладених на нього обовязкiв,
заставодержатель мау право незалежно вiд настання строку виконання
195
забезпеченого заставою зобовязання вимагати в судовому порядку
переведення на себе заставленого права; виступати в якостi третьоє
особи в судi, в якому розглядатиметься позов про заставлене право;
у випадках порушення заставодавцем зобовязання самостiйно за-
стосовувати всi заходи для захисту заставленого права.
У разi, коли боржник заставодавця до виконання заставодавцем
зобовязання, забезпеченого заставою, виконау своє обовязки, все
одержане при цьому заставодавцем стау предметом застави, про що
заставодавець повинен негайно повiдомити заставодержателя.
iз одержаних коштiв заставодавець зобовязаний за вимогою
заставодержателя перерахувати вiдповiднi суми на його рахунок
у якостi виконання зобовязання, забезпеченого заставою, якщо
iнше не встановлене договором.
Виконання зобовязань може забезпечуватись i шляхом застави
векселя або iншого цiнного паперу, якi можуть бути переданi шляхом
здiйснення передавального запису-iндосаменту. Особа, яка здiйсни-
ла передавальний запис, називауться iндосантом, а набувач векселя
— iндосатором. iндосатор може передавати його далi, наступним
iндосаторам шляхом передавального запису. Цiннi папери, якi не пе-
редаються iндосаментом, переходять за домовленiстю сторiн.
4. Вiдповiдальнiсть за порушення
господарських зобовязань
i припинення зобовязань
Вiдповiдальнiсть за порушення господарських зобовя-
зань у засобом правового впливу на особу, яка допустила чи вчи-
нила правопорушення. У разi невиконання чи неналежного вико-
нання зобовязання закон покладау на боржника обовязок вiд-
шкодувати кредитору заподiянi ним збитки. iз цього випливау, що
вiдповiдальнiсть за порушення господарського зобовязання на-
стау лише в разi порушення (зменшення) майнового стану одного
з учасникiв зобовязання.
Пiд невиконанням зобовязання мають на увазi невиконання
боржником жодноє з передбачених зобовязанням умов, а пiд не-
належним виконанням — часткове невиконання зобовязання, а
саме: невиконання якоє-небудь умови або ж таке виконання, що не
вiдповiдау тим чи iншим умовам зобовязання (наприклад, спла-
та боржником передбаченоє зобовязанням грошовоє суми з пору-
шенням встановленого строку).
196
Невиконання або ж неналежне виконання зобовязання, як ре-
зультат протиправноє дiє або бездiяльностi особи — субукта госпо- продолжение
--PAGE_BREAK--
дарських вiдносин, з порушенням вимог господарського законодав-
ства i субуктивних прав iншого учасника цих вiдносин (контрагента
за зобовязанням, чи третьоє особи), у не що iнше, як господарське
правопорушення. Його вчинення субуктом господарських право-
вiдносин призводить до застосування до правопорушника передба-
ченоє господарським законодавством вiдповiдальностi. Господарсь-1
ка вiдповiдальнiсть за порушення зобовязань характеризууться тим, |
що це вiдповiдальнiсть перед конкретною особою — кредитором. |
Форми господарськоє вiдповiдальностi, якi застосовуються до 1
порушника господарського зобовязання, можна розподiлити на за- i
гальнi i спецiальнi.
Загальною формою вiдповiдальностi у обовязок боржника |
вiдшкодувати збитки, що виникли у звязку з невиконанням зобо-
вязання.
До спецiальних форм вiдповiдальностi за невиконання чи не-1
належне виконання зобовязання належать: стягнення неустойки |
(штрафу, пенi), деякi iншi мiри (наприклад, застава). Вони водно-1
час у засобом забезпечення зобовязань. Цi форми вiдповiдальнi
ностi застосовуються у випадках порушення тих зобовязань, для|
охорони яких вони спецiально передбаченi законом чи договором.|
Особливiсть цих засобiв полягау в тому, що вони застосовуються!
i тодi, коли порушення зобовязання боржником не призводить до|
виникнення у кредитора збиткiв. У своєй основi вони у не тiльки
компенсацiйними, а й стимулюючими. Усi форми вiдповiдальностi
виконують важливу виховну функцiю (профiлактичну), оскiльки
вони змiцнюють договiрну дисциплiну, спонукають до неухильно-1
го дотримання взаумних iнтересiв учасникiв зобовязань, |
Залежно вiд пiдстав виникнення вiдповiдальностi або ж особ-]
ливостей структури зобовязання i розподiлу обсягу вiдповiдаль-|
ностi боржникiв щодо нього, а також щодо iнших обставин гос-|
подарську вiдповiдальнiсть можна розподiлити на вiдповiднi види.|
Виходячи з пiдстав виникнення, розрiзняють договiрну i без-Д
договiрну вiдповiдальнiсть. Договiрна вiдповiдальнiсть настаеД
тодi, коли зобовязання, що виникло iз договору, порушене. 5ез-|
договiрна вiдповiдальнiсть настау за порушення зобовязання, що|
виникло безпосередньо iз закону, адмiнiстративного акта чи iнших |
правомiрних дiй. Наприклад, такою вiдповiдальнiстю буде вiдловi-1
дальнiсть залiзницi i вантажовiдправникiв за невиконання мiсячних |
197
завдань щодо надання перевiзних засобiв i вантажiв до вiдправки
залiзницею. Вiдповiдальнiсть у цих випадках визначатиметься за-
гальними правилами того закону, який регулюу цi вiдносини.
Стосовно структури зобовязальних правопорушень i розпо-
дiлу обсягiв вiдповiдальностi боржникiв щодо них розрiзняють ча-
сткову, солiдарну i субсидiарну вiдповiдальнiсть.
Часткова вiдповiдальнiсть настау за порушення зобовязан-
ня кiлькома субуктами. При цьому кожний iз боржникiв цього зо-
бовязання вiдповiдау за певну частину.
У випадках, встановлених законодавством чи договором, може
застосовуватись i солiдарна вiдповiдальнiсть. Вона можлива при по-
рушеннi зобовязання кiлькома особами з боку боржника. У цьому разi
кредитор мау право вибору: вiн може вимагати вiдшкодування збит-
кiв чи виплати неустойки як вiд будь-кого iз боржникiв, так i вiд них
усiх, разом узятих, причому як повнiстю, так i за певну частину.
Субсидiарна (додаткова) вiдповiдальнiсть у вiдповiдальнiстю
третьоє особи за боржника, що встановлюуться законом чи дого-
вором на випадок невиконання боржником свого зобовязання
перед кредитором. Прикладом такоє вiдповiдальностi у вiдповi-
дальнiсть гаранта чи поручителя.
Якщо в порушеннi господарського зобовязання виннi i бор-
жник i кредитор, то в дiю вступау змiшана вiдповiдальнiсть. В ос-
новi цiує вiдповiдальностi лежить критерiй визначення вини самого
кредитора в заподiяних йому збитках. У тих випадках, коли вина
кредитора була очевидною i значною i перешкодила боржнику ви-
конати зобовязання, суд, арбiтражний суд чи третейський суд
може звiльнити боржника вiд вiдповiдальностi. Обставиною, за
якоє боржник звiльняуться вiд вiдповiдальностi, у також непере-
борна сила. Зокрема, про звiльнення боржника вiд вiдповiдаль-
ностi з пiдстави непереборноє сили, а саме у звязку з явищами сти-
хiйного лиха, йдеться в ЦК Украєни, а також у статутах, правилах
i кодексах, якi регулюють правовiдносини з перевезень вантажiв
рiзноманiтними видами транспорту. Пiд непереборною силою слiд
розумiти непередбаченi i непереборнi з людськоє волi явища.
Перешкодою для виконання зобовязань можуть бути i адмi-
нiстративнi акти компетентних органiв державного управлiння, якi
спецiально спрямованi на повне припинення зобовязань (оголо-
шення карантину, призупинення руху на транспортi i т. iн).
Найпоширенiшою пiдставою припинення господарських зобо-
вязань визнауться єхну виконання належним чином.
Правове регулювання окремих
видiв господарських вiдносин
промислових пiдприумств
1. Правовi форми реалiзацiє продукцiє
Договiр поставки. В умовах переходу до ринку договiр
у основним документом, який регулюу вiдносини мiж субуктами
господарювання. Пiдприумство плануу свою дiяльнiсть (урахову-
ючи iндикативне планування) на основi договорiв, у тому числi з
державними органами i постачальниками матерiально-технiчних
ресурсiв.
Правовими формами реалiзацiє продукцiє та товарiв у догово-
ри поставки, оптовоє купiвлi-продажу, постачання енергетичними i
та iншими ресурсами. Цi договори належать до договорiв, спря-|
мованих на передачу майна у власнiсть (повне господарське вiдан-|
ня, оперативне управлiння).
Договори поставки, оптовоє купiвлi-продажу, постачання енер-|
гетичними та iншими ресурсами укладаються тiльки в процесi!
здiйснення господарськоє дiяльностi.
Для забезпечення державних потреб у продукцiє законодавство продолжение
--PAGE_BREAK--
окремо регламентуу вiдносини, що при цьому складаються. Закон
Украєни вiд 22 грудня 1995 року
жавних потреб> встановлюу загальнi правовi та економiчнi прин-
ципи формування, розмiщення i виконання на договiрнiй основi за-
мовлень держави на поставку продукцiє. Державне замовлення слiд
розглядати як засiб державного регулювання економiки для форму-
вання обсягу продукцiє, необхiдноє для державних потреб.
Державний контракт — це договiр, укладений державним за-
мовником вiд iменi держави з виконавцем державного замовлення,
в якому визначаються економiчнi та правовi зобовязання сторiн.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1996. №: 3. Ст. 9.
199
Прставки продукцiє для державних потреб забезпечуються за
рахунок коштiв державного бюджету Украєни та iнших джерел
фiнансування, що залучаються для цього. Кабiнет Мiнiстрiв Укра-
єни виступау гарантом у зобовязаннях державних замовникiв. За
рiшенням Кабiнету Мiнiстрiв Украєни державний замовник Може
вносити необхiднi змiни в державний контракт або припиняти його
дiю згiдно з чинним законодавством Украєни.
Державнi замовники формують i розмiщують замовлення на
поставку продукцiє на добровiльних засадах шляхом укладення з
постачальниками державних контрактiв. Обовязковi держзамов-
лення скасованi. Винятком iз цього правила у збереження обовяз-
кового укладення держзамовлень на поставку продукцiє для дер-
жавних потреб для постачальникiв, якi посiдають домiнуюче мiсце
на товарному ринку з продажу певних видiв продукцiє або володi-
ють технiчною монополiую на виробництво окремих видiв про-
дукцiє, в разi, якщо укладення держконтракту не призводить до
збиткiв вiд єхнього виробництва.
Обовязкове укладення договорiв встановлено також для по-
стачальникiв продукцiє, якi повнiстю або частково заснованi на
державнiй власностi (державних пiдприумств, установ та органi-
зацiй; акцiонерних товариств, у статутному фондi яких контроль-
ний пакет акцiй належить державi).
Вибiр постачальникiв здiйснюуться на конкурснiй основi -
шляхом проведення торгiв, конкурсiв. З переможцем укладауться
держконтракт, який у основним документом, що визначау права та
обовязки держзамовника i постачальника. Держзамовник, хоч вiн
i у покупцем продукцiє, яка поставляуться для державних потреб,
не у єє одержувачем. Вiн визначау конкретного одержувача про-
дукцiє, яка поставляуться згiдно з укладеним держконтрактом.
Держзамовник узгоджуу з одержувачем номенклатуру, обсяги
та термiни поставки йому продукцiє для державних потреб.
Постачальникам продукцiє для державних потреб з метою еко-
номiчного стимулювання виконання держзамовлень можуть нада-
ватися пiльги щодо податку на прибуток, цiльовi дотацiє та суб-
сидiє, кредити на пiльгових умовах, митнi та iншi пiльги.
Для пiдприумств, органiзацiй-постачальникiв найважливiших
видiв матерiально-технiчних ресурсiв у разi необхiдностi можуть
встановлюватися спецiальнi квоти на обовязковий продаж тих ре-
сурсiв, що мають стратегiчне значення, повязанi з пiдтриманням
необхiдного рiвня обороноздатностi краєни та єє безпеки. Порядок
200
визначення перелiку та обсягiв матерiально-технiчних ресурсiв, що
пiдлягають державному бронюванню, встановлюуться Кабiнетом
Мiнiстрiв Украєни.
У разi Невиконання або неналежного виконання держконтрак-
ту з винноє сторони стягууться передбачена контрактом неустой-
ка (штраф, пеня), а також вiдшкодовуються заподiянi збитки. Це
загальна посилка договору поставки.
Щодо держконтракту, то вiдповiдальнiсть полягау в тому, що:
в разi необгрунтованоє вiдмови виконавця держзамовлення вiд
укладення держконтракту на поставку продукцiє для державних по-
треб у випадках, коли обовязковiсть його укладення встановлена
Законом Украєни "
i за наявностi технiчних можливостей його виконання, виконавець
сплачуу держзамовнику штраф у розмiрi вартостi держконтракту;
в разi невиконання зобовязань за держконтрактом виконавець,
крiм сплати неустойки, вiдшкодовуу в повному обсязi збитки, за-
подiянi неналежним виконанням зобовязань. Сплата неустойки
(штрафу, пенi), а також вiдшкодування збиткiв в разi неналежно-
го виконання зобовязань за держконтрактом не звiльняють вико-
навця вiд виконання держконтракту в натурi;
держзамовник мау право вiдмовитися повнiстю або частково вiд :
сплати продукцiє, якщо вона не вiдповiдау вимогам, встановленим
чинним законодавством Украєни i держконтрактом щодо якостi;
при невиконаннi держзамовником зобовязань за держконтрак-
том вiн вiдшкодовуу виконавцю держзамовлення заподiянi йому збит-
ки, включаючи очiкуваний i неодержаний прибуток. У разi вiдмови
держзамовника вiд закупки продукцiє, виготовленоє за держконтрак-
том, виконавець держзамовлення реалiзуу єє за своєм розсудом. При |
цьому замовник вiдшкодовуу виконавцю додатковi витрати, повязанi;
з реалiзацiую продукцiє, а в разi неможливостi реалiзувати продук- \
цiю — заподiянi йому збитки, включаючи i неодержаний прибуток.
Отже, основним видом держконтракту у договiр поставки.
Договiр поставки — одна з найпоширенiших у господарське-;
пiдприумницькiй дiяльностi форма реалiзацiє продукцiє. Постав-
кою називауться договiр, внаслiдок якого одна сторона зобовя-
зууться до призначеного строку передати речi певного роду i в |
певнiй кiлькостi, а iнша сторона зобовязууться заплатити за це
узгоджену суму грошей.
Для визначення основних ознак, притаманних договору по-
ставки, необхiдно порiвняти його з договорами купiвлi-продажу, в
201
поставки енергорерурсiв через приуднану мережу, договору пiдря-
ду, шефмонтажу.
Отже, договiр поставки вiдрiзняуться вiд договору купiвлi-про-
дажу за такими ознаками. продолжение
--PAGE_BREAK--
1. Продавцем (постачальником) у договорi поставки е госпо-
дарський субукт. Постачальник продау товари, якi вiн виробляу
або закупау для продажу.
2. Мета придбання товару — друга основна ознака. Договором
поставки визнауться договiр, за яким товар придбавають для ви-
користання в господарськiй дiяльностi (для переробки, наступного
продажу) або для дiяльносте не повязаноє з особистим, домашнiм
використанням товару (поставка дитсадку, збройним силам та iн.).
iз мети купiвлi випливау, що i друга сторона договору поставки -
покупець — найчастiше у пiдприумством чи пiдприумцем.
3. Продавець у момент вчинення купiвлi-продажу повинен мати
право власностi на рiч, що продауться, тодi як поставник може не
бути власником у момент укладення договору.
4. Рiч, що продауться, повинна мати iндивiдуальнi ознаки, тодi
як при поставцi речi можуть визначатися кiлькiстю i якiстю.
5. У купiвлi-продажу мiж укладенням договору та його вико-
нанням може i не бути промiжку, тодi як для договору поставки вiн
у iстотним.
6. Як характерну ознаку договору поставки можна назвати й
тривалий характер взаумовiдносин сторiн. Поставка продукцiє здiйс-
нюуться не одноразово, а окремими партiями.
Вид речi, що продауться, дау змогу розмежувати договори по-
ставки i продажу нерухомостi. За договором продажу нерухомостi
завжди передауться iндивiдуально-визначена рiч.
Договiр про постачання енергетичними та iншими ресурсами
через приуднану мережу регулюуться нормами, встановленими
правовими актами, а в разi єх вiдсутностi — правилами про договiр
енергопостачання, тому до договорiв про передачу цiує продукцiє
норми про поставки не застосовуються.
iншi ознаки мають застосовуватися для розмежування дого-
ворiв поставки i пiдряду. Схожi вiдносини виникають у випадках,
коли в договiр поставки включено умови про зустрiчну передачу
матерiалiв, сировини. При розмежуваннi таких договорiв слiд ура-
ховувати основний змiст зобовязань.
У договiр поставки нерiдко включаються умови про надання
послуг або виконання робiт. Так, наприклад, у договiр поставки
202
складного обладнання включаються умови про шефмонтаж. Такий )
договiр слiд визнавати змiшаним, до правового регулювання яко-
го належать як норми про договiр поставки, так i норми про на-
дання послуг. |
Отже, договiр поставки у таким договором, за яким постав- ;i
ник — продавець, котрий здiйснюу господарсько-пiдприумницьку
дiяльнiсть, зобовязууться передати в обумовлений строк товар —
продукцiю для використання в господарськiй дiяльностi або в iнших
цiлях, не повязаних з особистим, домашнiм використанням.
Правовi норми, що регулюють вiдносини за договором постав- ,
ки, мiстяться в Цивiльному кодексi Украєни, Положеннi про постав-
ки продукцiє виробничо-технiчного призначення i Положеннi про
поставки товарiв народного споживання. Останнi затвердженi по- i
становою Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 25 липня 1988 року i застосову-
ються в частинi, що не суперечить нормативним актам Украєни.
Сторонами договору поставки виступають постачальник i по-1
купець. Постачальником, як уже зазначено, може бути як вироб-
ник, так i посередницька органiзацiя. Покупцями у будь-якi органi-
зацiє — юридичнi особи, якi придбавають товари для здiйснення
як господарськоє, так i iншоє дiяльностi, не повязаноє з особис-1
тим споживанням. Фiзичнi особи можуть придбавати товари за до-
говором поставки для пiдприумницьких цiлей. ;
Структура договiрних звязкiв за поставками товарiв може;
бути простою i складною, залежно вiд складу сторiн та учасникiв
виконання договiрних зобовязань. При простiй структурi склад
сторiн договору i виконавцiв договiрних зобовязань збiгауться,
при складнiй — не збiгауться.
У разi поставки готових виробiв, що включають рiзнi деталi,
комплектуючi вироби, виготовленi iншими пiдприумствами, за-
стосовууться кооперована поставка. iз пiдприумств одного вироб-
ничого циклу виокремлюються:
1) головне, що поставляу закiнчений вирiб (головний поста-
чальник);
2) пiдприумства-сумiжники, якi поставляють складнi частини
цього виробу;
3) покупець.
Господарськi вiдносини, якi виникають мiж учасниками коопе-
рованоє поставки, оформляються за допомогою низки договорiв. При
цьому слiд ураховувати, що головний постачальник вiдповiдау як за
виконання власних зобовязань, так i за зобовязаннями сумiжникiв.
203
Укладаючи договори, сторони у вiльними у виборi контрагентiв
i визначеннi умов договору. Договiр у удиним юридичним фактом,
на пiдставi якого виникау зобовязання з поставки товару.
Традицiйним способом укладення договору поставки у пись-
мова розробка документа i пiдпис його сторонами. Пропозицiю
укласти договiр поставки може зробити будь-яка сторона — як по-
стачальник, так i покупець.
Змiст договору становлять права i обовязки його сторiн. Сто-
рони при звичайному договорi поставки самостiйно виробляють
умови договору.
iстотнi умови — це такi умови, без яких неможливо викона-
ти зобовязання. До таких умов, як правило, належать:
асортимент, кiлькiсть, якiсть товарiв;
строки поставки i цiна;
порядок приймання товарiв;
вiдповiдальнiсть за неналежне виконання зобовязань за до-
говором;
форма i порядок розрахункiв за поставлену продукцiю чи то-
вари.
Сторони в договорi передусiм визначають строки i кiлькiсть
продукцiє, що поставляуться. Договори можуть бути як довго-
строковi, що укладаються на строк понад один рiк, так i коротко-
строковi, якi укладаються на строк до одного року. Кiлькiсть то- продолжение
--PAGE_BREAK--
варiв також визначауться за згодою сторiн.
Товари поставляються згiдно зi специфiкацiую, де зазначений
повний асортимент продукцiє, що поставляуться. Розрiзняють гру-
повий i розгорнутий асортимент. При груповiй номенклатурi това-
ри позначаються за збiльшеними ознаками (трикотажнi вироби -
плаття, светри, костюми); при розгорнутiй — за видовими ознака-
ми (трикотажнi вироби — плаття такого-то фасону, сорту тощо).
Продукцiя, що поставляуться, мау вiдповiдати за якiстю стан-
дартам, технiчним умовам, зразкам, затвердженим у встановлено-
му порядку. Таким чином, на кожний товар повинен бути документ,
який засвiдчуу його якiсть — сертифiкат якостi.
Сертифiкацiя — це один з ефективних методiв, що широко
застосовуються у свiтовiй практицi i дають змогу на пiдставi ви-
пробування продукцiє в спецiальних лабораторiях забезпечити за-
Пiд якiстю продукцiє мають на увазi сукупнiсть властивостей продукцiє, що
обумовлюють єє придатнiсть задовольняти певнi потреби згiдно з єє призначенням.
204
хист прав споживачiв шляхом одержання ними достовiрноє та об-
уктивноє iнформацiє про якiсть продукцiє, єє характеристику i вiд-
повiднiсть стандартам.
Декрет Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 10 травня 1993 року
стандартизацiю i сертифiкацiю> чiтко визначау мету сертифiкацiє:
а) запобiгання реалiзацiє продукцiє, небезпечноє для життя, здо-
ровя, майна громадян i навколишнього природного середовища;
б) сприяння споживачу в компетентному виборi продукцiє;
в) створення умов для участi субуктiв господарювання в мiж-
народному економiчному, науково-технiчному спiвробiтництвi,
мiжнароднiй торгiвлi.
Названий декрет передбачау два види сертифiкацiє — обоу яз-
кову та добровiльну.
Продукцiя, яка iмпортууться i пiдлягау обовязковiй сертифi-
кацiє на територiє Украєни, мусить супроводжуватися сертифiка-
том, що пiдтверджуу єє вiдповiднiсть обовязковим вимогам нор-
мативних документiв, чинних в Украєнi. Зазначений сертифiкат
(сертифiкат вiдповiдностi) мау бути виданий або визнаний упов-
новаженим на те органом з сертифiкацiє Украєни.
Однiую з iстотних умов договору поставки у також порядок
приймання товарiв за кiлькiстю i якiстю.
Цiна також у iстотною умовою договору поставки. В ринковiй
системi господарства пiдприумства поставляють товари за цiною,
що визначауться угодою сторiн, а в передбачених законодавством
випадках застосовууться державне регулювання цiн. Сторони по-
виннi визначати в договорi конкретну цiну. Якщо на товар встанов-
люуться фiксована цiна, то вона зазначауться в договорi з вказiв-
кою на акт, яким вона затверджена.
Укладаючи договiр, сторони мають право вибирати будь-яку
форму розрахункiв згiдно з вимогами законодавства, вказавши про
це в договорi.
До iстотних умов договору поставки слiд вiднести й усi тi умо-
ви, якi сторони визнали такими. Це й ризик випадковоє загибелi май-
на, i момент переходу права власностi, i вiдповiдальнiсть за порушен-
ня договору поставки, i порядок змiни й розiрвання договору та iн.
Див.: iнструкцiє «Про порядок прийомки продукцiє виробничо-технiчного
призначення та товарiв народного споживання за кiлькiстю» (№ П- 6); «Про поря-
док прийомки продукцiє виробничо-технiчного призначення та товарiв народного
споживання за якiстю» (П-7), якi затвердженi постановою Держарбiтражу при Радi
Мiнiстрiв СРСР вiд 15 червня 1965 р.
205
Договiр оптовоє купiвлi-продажу. На вiдмiну вiд звичайно-
го договору купiвлi-продажу цей договiр укладауться в процесi
здiйснення господарськоє дiяльностi.
На нього поширюються загальнi правила про договiр купiвлi-
продажу, але вiн мау i ряд особливостей. Договiр укладауться, як
правило, на значнi партiє товару. В процесi руху товару вiд продав-
ця до покупця (як i при поставцi товару) беруть участь один або
декiлька перевiзникiв.
Сторонами в договорi оптовоє купiвлi-продажу виступають
пiдприумства рiзних органiзацiйно-правових форм i пiдприумцi.
Некомерцiйнi органiзацiє можуть укладати цi договори, якщо це
вiдповiдау цiлям єхньоє дiяльностi i не суперечить статуту чи по-
ложенню про них.
В умовах ринковоє економiки господарськi договори постав-
ки, оптовоє купiвлi-продажу, мiни та iншi укладаються i на товар-
них бiржах.
За командно-адмiнiстративноє системи необхiдностi в такiй
iнфраструктурi економiки не було. В Радянському Союзi пiсля
лiквiдацiє бiрж торговельно-посередницькi та постачальницькi
функцiє виконували Державний комiтет з постачання з мережею
постачальницьких установ.
А у всьому свiтi товарнi i фондовi бiржi продовжували iсну-
вати. Першi бiржi виникли у ХУ-ХУi столiттях в iталiє, Голландiє,
Англiє.
Щодо походження самоє назви iснуу кiлька версiй.
Згiдно з однiую з них ця назва мау своєм початком новолатинське
слово Ьигва — шкiряний гаманець. i у французькiй мовi слово Ьоигзе-
також означау гаманець, але i одночасно .
За iншою версiую назва повязууться з iмям голландсь-
кого купця ван дер Буреу, який проживав у бельгiйському мiстi
Брюгге i мав на своуму гербi зображення трьох голландцiв. Мiсце-
знаходження його будинку було зручною площею для зiбрання тор-
говцiв. Таким чином цей будинок i став першою бiржовою будiвлею.
Однак елементи бiржовоє торгiвлi розвивалися повiльно. Бiльш
звичними були караванна, а згодом ярмаркова торгiвля. Ярмарко-
ва торгiвля особливого поширення набула в Росiє. На вiдмiну вiд
захiдноувропейських краєн, де бiржа народилась як наслiдок вiль-
ноє iнiцiативи самоорганiзованого купецтва, в Росiє вона була за-
снована Петра i в 1703 роцi. Ство-
рена на зразок Санкт-Петербурзька продолжение
--PAGE_BREAK--
206
товарна бiржа розташувалась у спецiально побудованому для неє
будинку на Васильувському островi. У Харковi були заснованi камя-
новугiльна та залiзо-торговельна бiржi, у Москвi — скотопромис-
лова i мясна, у Мiнську — лiсова, на пiвночi Украєни — хлiбнi.
Як свiдчать лiтературнi джерела, в пiсляреволюцiйний перi-
од (в 1920-1930 рр.) бiржi були органами державного регулюван-
ня ринками в умовах багатоукладноє економiки. Учасниками бiрж
в основному були державнi пiдприумства. В подальшому бiржi пе-
ретворилися на громадськi установи, утворенi за типом асоцiацiй.
В умовах згортання НЕПу, визначення курсу на жорстку цен-
тралiзацiю в управлiннi народним господарством послiдовно про-
водилася лiнiя на лiквiдацiю бiрж. Завершена вона була в 1927
роцi. Бiржi були повнiстю лiквiдованi.
Вiдроджуватися в Украєнi бiржi почали з прийняттям Закону
Украєни вiд 10 грудня 1991 року 2.
Згiдно з ч. 1 цього закону товарна бiржа у органiзацiую, що
обуднуу юридичних та фiзичних осiб, якi здiйснюють виробни-
чу та комерцiйну дiяльнiсть, i мау за мету надання послуг в укла-
деннi бiржових угод, виявлення товарних цiн, попиту i пропозицiй
товарiв, вивчення, упорядкування i полегшення товарообiгу i по-
вязаних з ним торговельних операцiй. З цього визначення можна
зробити висновок, що товарна бiржа — це автономна органiза-
цiйно-правова форма дiяльностi некомерцiйноє органiзацiє. Про це
свiдчить ч. З ст. 1 Закону , яка визначау, що
товарна бiржа не займауться комерцiйним посередництвом i не мау
на метi одержання прибутку.
Свою дiяльнiсть товарна бiржа здiйснюу за принципами рiв-
ноправностi учасникiв бiржових торгiв, публiчного єх проведен-
ня, а також застосування вiльних (ринкових) цiн.
Основнi напрямки дiяльностi товарноє бiржi випливають на-
самперед з поняття цiує органiзацiє i покликанi створити рiвно-
правний та справедливий простiр в цiлому шляхом:
створення умов для проведений бiржовоє торгiвлi;
регулювання цiн на пiдставi спiввiдношення попиту та пропозицiй
на товари, що допускаються до обiгу на бiржi;
надання членам i вiдвiдувачам бiржi органiзацiйних та iнших
послуг;
збору, обробки i поширення iнформацiє, повязаноє з конюнк-
турою ринку.
Див., напр.: Правовi основи пiдприумницькоє дiяльностi. К.,1997. С. 528.
2 Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. № 10. Ст. 139.
207
Таким чином, товарна бiржа у iнфраструктурою ринковоє еко-
номiки i єй притаманнi функцiє самого ринку, такi як органiзацiй-
на, цiноутворювальна, регулювальна, сануюча та iнформацiйна.
Стаття 3 Закону визначау права товарноє бiр-
жi. Товарна бiржа, зокрема, встановлюу вiдповiдно до чинного за-
конодавства Украєни власнi правила бiржовоє торгiвлi та бiржового
арбiтражу; створюу пiдроздiли бiржi; розробляу з урахуванням
державних стандартiв власнi стандарти; зупиняу на деякий час
бiржову торгiвлю, якщо цiни бiржових угод протягом дня вiдхи-
ляються бiльше нЬк на визначений бiржовим комiтетом розмiр;
встановлюу вступнi та перiодичнi внески для членiв бiржi, плату
за послуги; встановлюу iншi грошовi збори; встановлюу i стягуу
вiдповiдно до статуту бiржi плату за реустрацiю угод на бiржi,
штрафи та iншi санкцiє за порушення статуту бiржi та бiржових
правил; засновуу арбiтражнi комiсiє для вирiшення спорiв з тор-
говельних угод; укладау мiжбiржовi угоди з iншими бiржами, мау
своєх представникiв на них, у тому числi на бiржах-, розташованих
за межами Украєни; вносить до державних органiв пропозицiє з
питань, що стосуються бiржовоє дiяльностi; видау бiржовi бюле-
тенi, довiдники та iншi iнформацiйнi i рекламнi видання.
Особливiстю правового становища бiржi у тс, що в самiй бiр-
жовiй торгiвлi бiржа не бере участi. Вона тiльки органiзуу єє. Нiя-
ких угод пiд час торгiв вона не укладау, в торгiвлi беруть участь
субукти в якостi брокерiв1 чи членiв бiржi вiд свого iменi i на свiй
рахунок. Членами товарноє бiржi у засновники, а також прийнятi
до єє складу вiтчизнянi та iноземнi пiдприумства i пiдприумцi.
Бiржовою операцiую визначауться угода, яка являу собою ку-
пiвлю-продаж, поставку та обмiн товару, допущених до обiгу на
товарнiй бiржi, мiж учасниками (членами або брокерами) бiржi, i
яка подана до реустрацiє та зареустрована на бiржi не пiзнiше на-
ступного за здiйсненням угоди дня.
Угоди, зареустрованi на бiржi, не пiдлягають нотарiальному
посвiдченню.
Прикладом бiржових угод у форварднi та фючерснi угоди. По
сутi, це договори поставки бiржового товару, строки виконання
яких визначаються на майбутну. Торгiвля форвардними контрак-
Брокер — посередник у просуваннi товару вiд виробника до споживача. Його
доход формууться за рахунок обумовлених вiдсотка вартостi товару чи комiсiйних
винагород.
208
тами проводиться при поставцi стандартного товару в майбутньо-
му з оплатою протягом двох днiв пiсля укладення угоди.
Торгiвля за ф ючерсними контрактами проводиться з метою га-
рантованого збуту виробленоє продукцiє. В цьому разi укладауть-
ся угода на поставку продукцiє в майбутньому з оплатою пiсля по-
ставки за цiнами, якi складуться на момент переходу права влас-
ностi. Особливiстю фючерства у можливiсть продавця зворотного
його викупу за бiржовим курсом у будь-який момент до закiнчення
строку, а покупця — можливiсть вiльного продажу фючерса.
Основним документом, що регламентуу порядок здiйснення бiр-
жових операцiй, у Правила бiржовоє торгiвлi. Вони розробляються
вiдповiдно до чинного законодавства i затверджуються загальними
зборами членiв товарноє бiржi або органом, ними уповноваженим.
Правила бiржовоє торгiвлi регулюють насамперед строк та мiсце
проведення бiржових операцiй, склад учасникiв торгiв, сукупнiсть продолжение
--PAGE_BREAK--
вимог, що ставляться до учасникiв бiржових торгiв; порядок здiй-
снення реустрацiє бiржових операцiй та плати за користування по-
слугами бiржi; вiдповiдальнiсть учасникiв та працiвникiв бiржi за
невиконання або неналежне виконання правил бiржовоє торгiвлi.
Вiдповiдно дозакону на бiржi заборо-
няуться:
купiвля-продаж товарiв однiую особою безпосередньо або че-
рез пiдставних осiб з метою впливу на динамiку цiн;
будь-якi погодженi дiє учасникiв бiржовоє торгiвлi, якi хочуть
або можуть призвести до змiни чи фiксацiє поточних бiржових цiн;
поширення неправдивих вiдомостей, що можуть призвести до
штучноє змiни конюнктури.
Договiр постачання енергетичних та iнших ресурсiв. По-
стачання енергетичними ресурсами здiйснюуться через приудна-
ну мережу. В галузi постачання пiдприумств енергоресурсами яс-
краво виявляуться публiчний iнтерес, що обумовлюу необхiднiсть
планування споживання енергiє та газу.
За договором про постачання енергетичними та iншими ресурса-
ми через приуднану мережу постачальник зобовязууться забезпечити
абонента (споживача) ресурсами, а абонент — сплачувати єх вартiсть.
Даний договiр мау низку характерних для нього ознак. Вiн пе-
редусiм регулюуться Законом Украєни вiд 16 жовтня 1997 року
.
Предметом зазначеного договору у електрична енергiя, тепло-
ва енергiя (гаряча вода) та газ. Причому даний договiр опосеред-
Див.: Вiдомостi Верхов: Ради Украєни. 1998. № 1. Ст. 1.
209
ковуу вiдносини з постачання ресурсами по приуднанiй мережi.
Якщо споживачу передауться газ у балонах, то такi вiдносини ре-
гулюються нормами договору поставки.
Особливiстю вiдносин, опосередкованих цим договором, у й
безперервний характер постачання енергiую та газом, нерозривнiсть
виробництва, передачi та споживання ресурсiв. Дiяльнiсть, повя-
зана з передачею електроенергiє, пiдлягау лiцензуванню згiдно iз
Законом Украєни .
Постачання енергоресурсами здiйснюуться за видiленими лi-
мiтами, якi за своую правовою природою у плановими актами, да-
ють споживачам право на одержання певноє кiлькостi ресурсiв i вод-
ночас створюють обовязок для постачальноє органiзацiє надавати
ресурси. Державне регулювання цiує дiяльностi пояснюуться моно-
польним становищем постачальних органiзацiй, а також обмеже-
нiстю виробничих потужностей енергопостачальних органiзацiй.
На постачальнi органiзацiє покладауться обовязок подавати певну
кiлькiсть ресурсiв у мережу споживачiв. Споживачi мають право одер-
жати згiдно з видiленим лiмiтом кiлькiсть ресурсiв, але не зобовязанi
це робити. Постачальна органiзацiя, у свою чергу, не зобовязана вiд-
новлювати кiлькiсть ресурсiв, недодану в попереднi перiоди. На ви-
конання постанови
живлену електричну i теплову енергiю> всi пiдприумства та органi-
зацiє повиннi здiйснювати розрахунки за споживлену електричну i
теплову енергiю тiльки в грошовiй формi. Однак субукти пiдприум-
ницькоє дiяльностi, якi постачають паливо енергогенеруючим ком-
панiям i атомним станцiям, а також здiйснюють вивiз вiдпрацьовано-
го ядерного палива, можуть одержувати електроенергiю в рахунок
здiйснених робiт на оптовому ринку електроенергiє та реалiзувати єє
споживачам за наявностi лiцензiє, виданоє Нацiональною комiсiую
регулювання електроенергетики Украєни (НКРЕ).
2. Правове регулювання вiдносин,
що виникають при здiйсненнi
iнвестицiйноє дiяльностi
З прийняттям Закону Украєни вiд 18 вересня 1991 року
вперше були визначенi ключовi по-
няття, якi зараз присутнi в багатьох нормативних актах, —
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 47. Ст. 646.
210 /
стицiє> та , i була зроблена перша спро-
ба нормативного регулювання суспiльних вiдносин, якi на той час
тiльки народжувались, а зараз знаходяться в процесi становлення.
За цей час в Украєнi прийнято безлiч нормативних актiв, що
тiую чи iншою мiрою регулюють вiдносини, якi виникають при
здiйсненнi iнвестицiйноє дiяльностi. /
Загальними нормативними актами, що регулюють iнвестицiй-
ну дiяльнiсть, у Закони Украєни ,
ництво>, , . Та
й сам Закон визначау загальнi пра-
вовi, економiчнi та соцiальнi умови iнвестицiйноє дiяльностi на те-
риторiє Украєни. За цим Законом iнвестицiє — це всi види май-
нових та iнтелектуальних цiнностей, що вкладаються в обукти
пiдприумницькоє та iнших видiв дiяльностi, в результатi якоє ство-
рюуться прибуток (доход) або досягауться соцiальний ефект. Та-
кими цiнностями можуть бути:
грошовi кошти, цiльовi банкiвськi вклади, пає, акцiє та iншi
цiннi папери;
рухоме та нерухоме майно (будiвлi та споруди, пристроє та iншi
матерiальнi цiнностi);
майновi права, що витiкають з авторського права, досвiд та
iншi iнтелектуальнi цiнностi;
сукупнiсть технiчних, технологiчних, комерцiйних та iнших
знань, оформлених як технiчна документацiя, навичок та вироб-
ничого досвiду, необхiдних для органiзацiє того чи iншого вироб-
ництва, але не запатентованих ();
права користування землею, водою, ресурсами, будiвлями та
спорудами, обладнанням, а також iншими майновими правами;
iншi цiнностi.
Отже, Закон класифiкуу iнвестицiє за єх родовими ознаками,
як предмети, речi, цiнностi. iнвестицiями фактично можуть бути,
будь-якi цiнностi (речi), що не виключенi з господарського обiгу.
Головне, щоб цi цiнностi були придатними для iнвестування, i
Згiдно з положеннями ст. 1 Закону Украєни вiд 18 вересня 199 ЄЄ продолжение
--PAGE_BREAK--
року iнвестицiє можуть бути май-
новими i немайновими. .
Пiд немайновими iнвестицiями мають на увазi права на лiте-
ратурнi та художнi твори, у тому числi звукозаписи, винаходи,
промисловi зразки, секрети виробництва, конфiденцiйну.промис-
i Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 20. Ст. 249.
211
лову та комерцiйну iнформацiю, товарнi знаки, знаки обслугову-
вання, тобто усе те, що входить в поняття iнтелектуальноє влас-
ностi. Усi iншi категорiє iнвестицiй належать до майнових. Єхньою
характерною ознакою у матерiальне вираження: грошi, цiннi па-
пери, товарно-матерiальнi цiнностi, речовi права.
У Законi практично визначенi
тiльки двi форми iнвестицiй та iнвестицiйноє дiяльностi:
це iнвестицiє у вiдтворення основних фондiв та на прирiст ма-
терiально-виробничих запасiв, що здiйснюються у формi капiталь-
них вкладень;
iнновацiйна дiяльнiсть як одна з форм iнвестицiйноє дiяль-
ностi, що здiйснюуться з метою застосування досягнень науко-
во-технiчного прогресу у виробництво та соцiальну сферу, що
включау: випуск та розповсюдження принципово нових видiв
технiки та технологiй; прогресивнi мiжгалузевi структурнi змi-
ни; реалiзацiю довгострокових науково-технiчних програм з
бiльшими строками окупностi затрат; фiнансування фундамен-
тальних дослiджень для здiйснення якiсних змiн у станi продук-
тивних сил; розробку та застосування новоє, ресурсозбережу-
вальноє технологiє, призначеноє для покращення соцiального та
екологiчного становища.
iншi форми iнвестицiй, що прямо не визначенi в законi, але
випливають з багатьох його положень, можна видiлити при зi-
ставленнi понять та як взау-
моповязаних, що не можуть iснувати окремо.
Крiм того, цi поняття в багатьох нормативних актах змiшують-
ся. Зокрема ст. 1. 28. Закону Украєни в редакцiє вiд 22 травня 1997
року визначау iнвес-
тицiю як господарську операцiю, що передбачау придбання основ-
них фондiв та нематерiальних активiв, корпоративних прав i цiн-
них паперiв в обмiн на кошти або майно. Тобто, категорiя
тицiя> в Законi вже розглядауться як дiя, операцiя. Згiдно з цiую
статтею, iнвестицiє розподiляються на капiтальнi, фiнансовi та
реiнвестицiє.
Капiтальна iнвестицiя — це господарська операцiя, яка пе-
редбачау придбання будiвель, споруд, iнших обуктiв нерухомоє
власностi, iнших основних фондiв та нематерiальних активiв, що
пiдлягають амортизацiє.
i Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1997. № 27. Ст. 181.
212
Фiнансова iнвестицiя — це господарська операцiя, яка перед- i|
бачау придбання корпоративних прав, цiнних паперiв, деривативiв
та iнших фiнансових iнструментiв. Фiнансовi iнвестицiє у свою
чергу подiляються на прямi та портфельнi.
Пряма iнвестицiя — це господарська операцiя, яка передба-
чау внесення коштiв чи майна до статутного фонду юридичноє
особи в обмiн на корпоративнi права, що емiтованi цiую юридич-
ною особою. До прямих iнвестицiй можна вiднести i безпосередну
внесення будь-яких цiнностей на пiдставi договору iнвестицiє.
Портфельна iнвестицiя — це господарська операцiя, що перед-
бачау придбання цiнних паперiв, деривативiв та iнших фiнансових ак-
тивiв за кошти на бiржовому ринку (за винятком скупки акцiй в об-
сягах, що перевищують 50 вiдсоткiв загальноє суми емiтованих акцiй).
Залежно вiд джерел надходження iнвестицiє розподiляють на
внутрiшнi кошти резидентiв та кошти нерезидентiв (iноземнi
iнвестицiє).
Внутрiшнi iнвестицiє резидентiв подiляють за основними
формами власностi на державне та недержавне iнвестування.
Державнi iнвестицiє здiйснюються за рахунок бюджетних
iнвестицiйних асигнувань.
Недержавнi (приватнi) iнвестицiє за своєми джерелами мо-
жуть бути:
власними коштами iнвестора (прибуток, амортизацiйнi вiдра-
хування, грошовi накопичення);
позиковими коштами (кредити, залученi кошти шляхом випус-
ку акцiй, сертифiкатiв).
Спрямування частини прибутку на розвиток виробництва
означау капiталiзацiю (реiнвестування) прибутку.
У сучасному виробництвi технологiчне обладнання швидко |
i, хоч фiзично залишауться незношеним, проте вже не
може забезпечити випуск товарiв, потрiбних ринку (нормальне ста-
рiння). Тому законодавство в багатьох випадках припускау приско-
рену амортизацiю обладнання, тобто прискорене зменшення вели-
чини капiталу за його фiзичним i моральним зносом. Таким чином,
величина виробничого чинника (число споруджень, вер-
статiв, машин та iн.) змiнюуться пiд впливом iнвестицiй i витрат
капiталу. Якщо iнвестицiє у рiвними витратам, то величина капi-
Дериватив — стандартний документ, що засвiдчуу право та зобовязання
придбати або продати цiннi папери, матерiальнi або не матерiальнi активи, а також
кошти на визначених ним умовах у майбутньому.
213
талу не змiнюуться. В разi, коли iнвестицiє у меншими, нiж вит-
рати, величина капiталу зменшууться. i якщо iнвестицiє перевищу-
ють витрати виробництва, то величина капiталу зростау.
Для забезпечення безперервностi виробництва слiд постiйно
пiдтримувати величину капiталу. З цiую метою витрати виробни-
чого капiталу, а саме амортизацiя, включаються в собiвартiсть про-
дукцiє i вiдповiдна частина прибутку вiд реалiзацiє продукцiє за-
раховууться до амортизацiйного фонду пiдприумства, який витра-
чауться на вiдновлення основних фондiв. Отже, амортизацiйний
фонд у основним джерелом iнвестицiй на замiну зношеного облад-
нання. Коли ж цей процес порушууться, тодi виробничi фонди продолжение
--PAGE_BREAK--
вчасно не поновлюються, зменшууться обсяг виробництва i по-
гiршууться якiсть продукцiє, що випускауться. i як наслiдок цьо-
го — фiнансовий стан пiдприумства погiршууться.
Доход приносить не тiльки виробничий чинник , а й iншi
джерела (грошi, акцiє тощо). Проте всi цi чинники зрештою забезпе-
чують прибуток i вiдбувауться це внаслiдок iнвестування в обукти
пiдприумницькоє дiяльностi — у виробництво товарiв та послуг. Грошi
самi по собi не приносять доходу, коли єх не вкладено в справу.
iнвестицiйна дiяльнiсть — це вкладення iнвестицiй, тобто су-
купнiсть практичних дiй громадян, юридичних осiб та держави у
єх реалiзацiє.
iнвестування в створення або вiдтворення основних фондiв
здiйснюуться у формi капiтальних вкладень.
iнвестицiє у виробництво подiляються на такi, що спрямованi:
на замiну застарiлого обладнання (реiнвестицiє, капiталiзацiя
прибутку, додаткова емiсiя акцiй);
на розвиток виробництва (розширення i пiдвищення науково-
технiчного рiвня виробництва);
на нагромадження сировини, продукцiє постачальникiв.
Забороняуться iнвестування в обукти, створення i використан-
ня яких не вiдповiдають вимогам санiтарно-гiгiуничних, радiа-
цiйних, екологiчних, архiтектурних та iнших норм, встановлених
законодавством Украєни, а також порушують права та iнтереси гро-
мадян, юридичних осiб i держави, що охороняються законом.
Згiдно iз законодавством субуктами iнвестицiйноє дiяльностi
визнаються iнвестори, замовники, виконавцi робiт, а такйж поста-
чальники, юридичнi особи (банкiвськi, страховi та посередницькi
органiзацiє) та iншi учасники iнвестицiйного процесу. Ними мо-
жуть бути фiзичнi та юридичнi особи, в тому числi iноземнi, а та-
кож держави i мiжнароднi органiзацiє.
214
iнвестори — субукти iнвестицiйноє дiяльностi, якi приймають
рiшення про вкладення власних, позичкових i залучених майно-
вих та iнтелектуальних цiнностей в обукти iнвестування i забез-
печують єх цiльове використання. iнвестори можуть виступати в
ролi вкладникiв, кредиторiв, покупцiв, а також виконувати функцiє
будь-якого учасника iнвестицiйноє дiяльностi.
Допускауться обуднання засобiв iнвесторами для здiйснення
спiльного iнвестування.
Замовниками можуть бути iнвестори, а також будь-якi iншi
фiзичнi та юридичнi особи, уповноваженi iнвестором (iнвесторами)
здiйснювати реалiзацiю iнвестицiйного проекту, не втручаючись при
цьому в пiдприумницьку та iншу дiяльнiсть iнших учасникiв iнвес-
тицiйного процесу, якщо iнше не передбачено договором мiж ними.
В разi, якщо замовник не у iнвестором, вiн надiляуться правами во-
лодiння, користування та розпорядження iнвестицiями.
Користувачами обуктiв iнвестицiйноє дiяльностi можуть бути
iнвестори, а також iншi фiзичнi та юридичнi особи, державнi орга-
ни, зарубiжнi держави i мiжнароднi органiзацiє, для яких ство-
рюуться обукт iнвестицiйноє дiяльностi. У разi, якщо користувач
обукта iнвестицiйноє дiяльностi не у iнвестором, взаумини мiж
ним i iнвестором визначаються договором про iнвестування.
Субукти iнвестицiйноє дiяльностi мають право сумiщати
функцiє двох або кiлькох учасникiв. Всi субукти iнвестицiйноє
дiяльностi незалежно вiд форм власностi та господарювання ма-
ють рiвнi права щодо здiйснення iнвестицiйноє дiяльностi. iнвес-
тування майна i майнових прав визнауться невiдумним правом
iнвестора i охороняуться законом. iнвестор мау право:
самостiйно визначати цiлi, напрямки, види й обсяги iнвестицiй;
залучати для єх реалiзацiє на договiрнiй основi будь-яких учас-
никiв iнвестицiйноє дiяльностi, в тому числi шляхом органiзацiє
конкурсiв i торгiв;
контролювати цiльове використання iнвестицiй;
передавати своє правомочностi в iнвестицiях, а також єх резуль-
тати громадянам та юридичним особам;
володiти обуктами та результатами iнвестицiй, включаючи
реiнвестицiє та торговельнi операцiє.
Законодавством можуть бути визначенi обукти, iнвестування
в якi не призводить до безпосереднього придбання права власностi
на них, але не виключау можливостi володiння ними в майбутньо-
му, оперативного управлiння або участi iнвестора в доходах вiд
експлуатацiє цих обуктiв.
215
iнвестори реалiзують своу право самостiйно визначати обся-
ги i напрямки iнвестицiй шляхом формування iнвестицiйного порт-
феля, що включау кiлька проектiв, яким iнвестор надау переваги
перед iншими. Успiх iнвестицiй в основному залежить вiд правиль-
ного розподiлу засобiв iнвестора за видами активiв та за галузями
виробництва. Основними критерiями оцiнки проектiв у прибуток,
iндекс рентабельностi iнвестицiй, ризик. Доход i ризик розгляда-
ються як двi взаумоповязанi категорiє. Ризик завжди притаманний
iнвестицiйним проектам, тому iнвестори надають великого значен-
ня забезпеченню зобовязань замовника.
Субукти iнвестицiйноє дiяльностi зобовязанi:
дотримуватися державних норм i стандартiв;
виконувати вимоги державних органiв i посадових осiб, що
предявляються в межах єх компетенцiє;
подавати у встановленому порядку бухгалтерську i статистич-
ну звiтнiсть;
одержати лiцензiю на виконання спецiальних видiв робiт, якi
потребують вiдповiдноє атестацiє виконавця.
Сам же iнвестор зобовязаний:
отримати висновок експертизи iнвестицiйних проектiв щодо
додержання технологiчних, санiтарно-гiгiунiчних, радiацiйних,
екологiчних та архiтектурних вимог;
отримати необхiдний дозвiл або узгодження вiдповiдних дер-
жавних органiв та спецiальних служб на капiтальне будiвництво;
подати фiнансовим органам декларацiю про обсяги i джерела
здiйснюваних ним iнвестицiй.
Основним правовим документом, який регулюу взаумовiдно- продолжение
--PAGE_BREAK--
сини мiж субуктами iнвестицiйноє дiяльностi, у договiр. Укладен-
ня договорiв, вибiр партнерiв, визначення зобовязань, будь-яких
iнших умов господарських взаумовiдносин у винятково компетен-
цiую субуктiв iнвестицiйноє дiяльностi.
iнвестицiйну дiяльнiсть можна розглядати як низку послiдов-
них дiй. Умовно розподiлимо цi дiє на два етапи. На першому етапi
iнвестор, приймаючи рiшення про вкладення вiльних засобiв у ви-
глядi iнвестицiй в обранийобукт пiдприумницькоє дiяльностi, пiдпи-
суу iнвестицiйний договiр з усiма його учасниками. На другому етапi
можна говорити про здiйснення iнвестицiйного договору.
Отже, iнвестор прийняв рiшення вкласти тимчасово вiльнi
власнi засоби в розробку нового обладнання для обслуговування
обукта, над розробкою якого працюу група конструкторiв НДi.
216
Обуктом iнвестування буде нове обладнання, користувачем стане
субукт , виконавцем робiт — група конструкторiв. iнвестор
передав повноваження в реалiзацiє iнвестицiй юридичнiй особi -
НДi, надiливши його функцiями замовника. Внаслiдок прийнятих
рiшень мiж субуктом iнвестицiйноє дiяльностi мають бути укладенi
такi договори. Мiж iнвестором i замовником укладауться контракт
про передачу грошових коштiв i повноважень, взаумнi зобовязан-
ня сторiн, порядок i умови фiнансових взаумовiдносин i матерiаль-
ноє вiдповiдальностi сторiн, пiдстав i умов розiрвання договору.
Мiж замовником (НДi) i субуктом укладауться iнвести-
цiйний договiр, за яким субукт у користувачем обукта iнве-
стицiй i одночасно бере на себе зобовязання iцодо реалiзацiє i кон-
тролю за розробкою цього обладнання. В договорi мау бути за-
крiплене право власностi iнвестора на нове обладнання, строки i
межi його використання субуктом , розподiл доходiв вiд та-
кого використання.
Незавершенi обукти iнвестицiйноє дiяльностi у частковою
власнiстю субуктiв iнвестицiйного процесу до моменту прийман-
ня i сплати iнвестором (замовником) виконаних робiт та послуг.
У разi вiдмови iнвестора (замовника) вiд подальшого iнвестуван-
ня проекту вiн зобовязаний компенсувати витрати iншим його
учасникам, якщо iнше не передбачене договором.
Однiую з найпопулярнiших форм iнвестування за останнi кiль-
ка рокiв стало вкладення засобiв у викуп обуктiв малоє приватизацiє.
У бiльшостi випадкiв трудовi колективи самi не мали достатнiх
коштiв для викупу, у звязку з чим i залучався iнвестор зi сторони.
Держава у головним iнiцiатором iнвестицiйноє дiяльностi i ви-
ступау одночасно i як iнвестор, i як безпосереднiй учасник iнвес-
тицiйного процесу.
Державне регулювання iнвестицiйноє дiяльностi — з метою
реалiзацiє економiчноє, матерiально-технiчноє полiтики — здiйс-
нюуться:
вiдповiдно до державних iнвестицiй;
прямим управлiнням державними iнвестицiями;
уведенням системи податкiв з диференцiюванням податкових
ставок та пiльг;
наданням фiнансовоє допомоги у виглядi дотацiй, субсидiй,
субвенцiй на розвиток окремих галузей виробництва;
проведенням фiнансовоє та кредитноє полiтики, полiтики цiно-
утворення, амортизацiйноє полiтики;
217
вiдповiдно до встановлених законодавством умов користуван-
ня землею та iншими природними ресурсами;
контролем за додержанням державних норм i стандартiв, а та-
кож правил обовязковоє сертифiкацiє;
антимонопольними заходами, приватизацiую обуктiв держав-
ноє власностi, у тому числi й обуктiв незавершеного будiвництва;
експертизою iнвестицiйних проектiв.
Податковi пiльги для iнвесторiв у виглядi зменшення оподатко-
ваного прибутку, сум самого податку на прибуток i звiльнення вiд ПДВ
були встановленi Законом Украєни вiд 24 квiтня 1996 року № 143/96-
ВР i вра-
хованi в новiй редакцiє Закону Украєни
ку пiдприумств> та в Законi Украєни .
Однiую з форм реалiзацiє державних iнвестицiй у державне за-
мовлення на виконання робiт у капiтальному будiвництвi. Держав-
не замовлення розмiщууться, як правило, на конкурснiй основi з
урахуванням економiчноє вигiдностi цих замовлень для пiдпри-
умств та органiзацiй.
Державнi iнвестицiйнi проекти i програми, що реалiзуються
за рахунок бюджетних та позабюджетних коштiв, пiдлягають обо-
вязковiй державнiй експертизi. iнвестицiє за рахунок iнших дже-
рел пiдлягають державнiй експертизi в питаннях додержання еко-
логiчних та санiтарно-гiгiунiчних вимог.
Держава гарантуу стабiльнiсть умов здiйснення iнвестицiйноє
дiяльностi. Умови договорiв, укладених мiж субуктами iнвестицiй-
ноє дiяльностi, зберiгають свою чиннiсть на весь строк дiє цих дого-
ворiв i у випадках, коли пiсля єхнього укладення законодавством вста-
новленi умови, що погiршують становище субуктiв або обмежують
єх права, якщо вони не дiйшли згоди про змiну умов договору.
У разi прийняття державними або iншими органами актiв, що
порушують права iнвесторiв та учасникiв iнвестицiйноє дiяльностi,
збитки, завданi субуктам iнвестицiйноє дiяльностi, пiдлягають
вiдшкодуванню в повному обсязi цими органами.
Держава гарантуу захист iнвестицiй незалежно вiд форм влас-
ностi, а також iноземних iнвестицiй.
iнвестицiє не можуть бути безоплатно нацiоналiзованi, реквi-
зованi.
Зупинення або припинення iнвестицiйноє дiяльностi прово-
диться за рiшенням:
218
1) iнвесторiв (при цьому iнвестори вiдшкодовують збитки учас-
никам iнвестицiйноє дiяльностi);
2) правомочного державного органу з причин:
якщо єє продовження може призвести до порушення санiтар-
но-гiгiунiчних норм, архiтектурних, екологiчних та iнших норм, продолжение
--PAGE_BREAK--
прав та iнтересiв громадян, юридичних осiб i держави;
оголошення iнвестора банкротом;
стихiйного лиха;
запровадження надзвичайного стану.
3. Договiрнi вiдносини
щодо виконання робiт
Договiр пiдряду на капiтальне будiвництво. Однiую ,
з форм реалiзацiє державних iнвестицiй у державне замовлення на
ВИКОНАННЯ робiт у капiтальному будiвництвi.
Капiталовкладеннями (iнвестицiями) у витрати на розшире-
не вiдтворення основних фондiв. Вони складаються iз засобiв, що
витрачаються на сплату будiвельно-монтажних робiт (вартiсть бу-
дiвельних матерiалiв, придбання обладнання), проектно-пошуко-
вих робiт та iнших витрат у капiтальному будiвництвi.
Капiтальне будiвництво — це дiяльнiсть держави, юридич-
них i фiзичних осiб, спрямована на створення нових та модернi-
зацiю наявних основних фондiв виробничого i невиробничого при-
значення. Капiтальне будiвництво у однiую з найважливiших га-
лузей матерiального виробництва краєни.
Поняття охоплюу не тiльки нове бу-
дiвництво — будiвництво пiдприумств, будiвель i споруд, яке здiйс-
нюуться на нових майданчиках, а й розширення — здiйснення за
новим проектом будiвництво других i наступних черг дiючого пiд-
приумства, додаткових виробничих комплексiв та технiчне пере-
озброуння — здiйснення комплексу заходiв щодо пiдвищення тех-
нiчного рiвня окремих дiльниць виробництва.
Залежно вiд того, ведеться капiтальне будiвництво власними
силами забудовника чи для цього залучаються спецiалiзованi бу-
дiвельнi органiзацiє, розрiзняють три способи будiвництва — пiд-
рядний, господарський та змiшаний.
Пiдрядний спосiб — будiвництво iз залученням спецiалiзова-
них, будiвельних, монтажних та iнших органiзацiй, дiяльнiсть яких
лiцензована у встановленому порядку. ,
219
Господарський спосiб — будiвництво власними силами забу-
довника.
Змiшаний спосiб — здiйснення однiує частини робiт власними
силами забудовника, а другоє — силами спецiалiзованих органiзацiй.
Але оскiльки ми розглядаумо капiтальне будiвництво як дiяль-
нiсть держави i юридичних осiб, ми говоритимемо про пiдрядний
спосiб як основний спосiб капiтального будiвництва в нашiй краєнi.
Роботи цим способом здiйснюються за договором пiдряду на капi-
тальне будiвництво. За цим договором пiдрядчик зобовязууться по-
будувати i здати у встановлений строк, визначений у договорi, обукт
або виконати обумовленi договором будiвельнi роботи, а замовник -
надати пiдрядчику будiвельний майданчик або забезпечити фронт
робiт, прийняти єх результат та сплатити обумовлену цiну.
До правового регулювання вiдносин за договором пiдряду на
капiтальне будiвництво належать Закон Украєни
дiяльнiсть>, Цивiльний кодекс Украєни, Правила про договори пiд-
ряду на капiтальне будiвництво (затвердженi Радою Мiнiстрiв СРСР
26 грудня 1986 року) в частинi, що не суперечить чинному зако-
нодавству Украєни. До правового регулювання взаумовiдносин
сторiн у капiтальному будiвництвi належить i сам договiр пiдря-
ду на капiтальне будiвництво.
Характерною особливiстю договiрних звязкiв у здiйсненнi
капiтального будiвництва у система генерального пiдряду: замовник
укладау договiр з однiую пiдрядною будiвельною органiзацiую -
генеральним пiдрядчиком, який для виконання окремих комплек-
сiв робiт мау право залучати iншi спецiалiзованi органiзацiє на
пiдставi договору субпiдряду, тобто як субпiдрядчикiв.
Замовник перебувау в договiрних стосунках тiльки з генеральним
пiдрядчиком, який вiдповiдау тiльки перед замовником за виконання
усiх робiт, у тому числi робiт, що виконуються субпiдрядчиками.
Субпiдрядний договiр за своую правовою природою у договором
пiдряду на капiтальне будiвництво, в якому генеральний пiдрядчик
виступау як замовник, а субпiдрядна органiзацiя — як пiдрядчик.
Необхiдно наголосити також на правi замовника укладати прямi
договори (крiм договору з генеральним пiдрядчиком) з даного будiвель-
ного обукта з iншими, пiдрядними спецiалiзованими органiзацiями.
Див.: Положення про взаумовiдносини органiзацiй — генеральних пiдряд-
чикiв з субпiдрядними органiзацiями, затверджене Постановою Держбуду СРСР,
Держплану СРСР вiд 3 липня 1987 р. // Бюлетень нормативних актiв мiнiстерств i
вiдомств СРСР. 1988. № 2.
220
Предметом договору пiдряду на капiтальне будiвництво згiдно
з найпоширенiшою в лiтературi точкою зору у кiнцевий результат
дiяльностi пiдрядчика.
Договiр пiдряду на капiтальне будiвництво мау низку особли-
востей, а саме: роботи за даним договором ведуться безпосеред-
ньо за мiсцем знаходження обукта; специфiчний предмет договору
та його субуктний склад (сторони договору — учасники iнвести-
цiйноє дiяльностi в галузi капiтального будiвництва); тривалiсть
договiрних звязкiв мiж замовником i пiдрядчиком; широке засто-
сування системи генерального пiдряду.
Основним документом для прийняття iнвестором (замовни-
ком) рiшення про будiвництво будь-якого обукта у технiко-еконо-
мiчне обгрунтування будiвництва цього обукта, що й визначау
доцiльнiсть цих iнвестицiй. Державне замовлення розмiщууться,
як правило, на конкурснiй основi з урахуванням економiчноє ви-
гiдностi цих замовлень для пiдприумств та органiзацiй. Таким чи-
ном, пiдставою укладення договору пiдряду на капiтальне будiв-
ництво у взаумне волевиявлення сторiн.
Умова про предмет договору пiдряду на капiтальне будiвни-
цтво визначауться в договорi його найменуванням i посиланням на
здiйснення робiт вiдповiдно до розробленоє проектно-кошторис-
ноє документацiє.
Вартiсть договору — це вартiсть будiвельноє продукцiє на капi-
тальне будiвництво. Вона визначауться в процесi iнвестицiйноє дiяль- продолжение
--PAGE_BREAK--
ностi за вiльними цiнами i тарифами, в тому числi за пiдсумками кон-
курсiв (торгiв), а у випадках, передбачених законодавчими актами,-
за державними фiксованими та регульованими цiнами i тарифами.
Цiни в будiвництвi визначаються з використанням рекомендо-
ваних кошторисних норм та цiн.
Форма договору пiдряду на капiтальне будiвництво у письмо-
вою. Договiр може бути укладений в довiльнiй, за розсудом сторiн
письмовiй формi, з вказiвкою в ньому всiх iстотних умов (строки
здавання обукта, мiри майновоє вiдповiдальностi за невиконання
або неналежне виконання договiрних зобовязань, умови змiни i
розiрвання договору, форма розрахункiв та iн.).
Припинення або призупинення капiтального будiвництва (а
отже, й дiє договору) можливе й за рiшенням правомочного дер-
жавного органу у випадках стихiйного лиха, визнання замовника
(iнвестора) банкрутом, уведення надзвичайного стану, якщо в про-
цесi будiвництва зясувалося, що його продовження призведе до
221
порушень встановлених законодавством санiтарно-гiгiунiчних,
екологiчних та iнших норм, прав та iнтересiв громадян, юридич-
них осiб та держави.
Перш нiж розпочати капiтальне будiвництво обукта, необхiд-
но поставити цей обукт на облiк у Державне архiтектурно-будi-
вельне управлiння i одержати дозвiл на його будiвництво. Контроль
за проведенням капiтального будiвництва здiйснюу Державна ар-
хiтектурно-будiвельна комiсiя.
Здавання-приймання обуктiв будiвництва в експлуатацiю
здiйснюуться на пiдставi Положення про порядок приймання в ек-
сплуатацiю закiнчених будiвництвом обуктiв державного замов-
лення (затверджено постановою Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 5
серпня 1992 року).
Закiнчений будiвництвом обукт спочатку приймауться робо-
чою комiсiую, а потiм предявляуться замовником державнiй при-
ймальнiй комiсiє. Робоча комiсiя призначауться замовником. До єє
складу входять представники замовника (як правило, особа, що
здiйснюу технiчний нагляд за будiвництвом обукта), генерально-
го пiдрядчика, субпiдрядних органiзацiй, генерального проекту-
вальника (як правило, особа, що здiйснюу авторський нагляд),
органiв державного санiтарного нагляду, органiв екологiє та iн.
Державнi приймальнi комiсiє створюються в разi здавання об-
укта замовнику — державнiй органiзацiє, або фiнансування будiв-
ництва з бюджетних асигнувань.
Договiр пiдряду на виконання проектних i розвiдувальних
робiт. Однiую з передумов або пiдготовчим етапом капiтального бу-
дiвництва у розробка проектно-кошторисноє документацiє. Вона, як
правило, здiйснюуться за договором на виконання проектних та роз-
вiдувальних робiт. За цим договором пiдрядчик бере на себе зобовя-
зання за дорученням замовника розробити технiчну документацiю,
а також виконати розвiдувальнi вишукувальнi роботи, а замовник
зобовязууться прийняти та оплатити результат виконаних робiт.
У договорi на проектування пiдрядчиком у проектна органiза-
цiя, яка мау лiцензiю на здiйснення вiдповiдноє проектно-кошто-
рисноє дiяльностi. Замовником можуть бути iнвестори, будiвельнi
органiзацiє, юридичнi та фiзичнi особи, якi здатнi забезпечити
платiж розвiдувальних та проектних робiт на узгоджених умовах.
Див.: Закон Украєни вiд 10 листопада 1994 р. «Про вiдповiдальнiсть
пiдприумств, єх обуднань, установ та органiзацiй за правопорушення у сферi мiсто-
будiвництва» // Вiдомостi Верхов, Ради Украєни. 1994. № 46. Ст. 411.
222
За договором пiдряду на виконання проектних та розвiдуваль-
них робiт замовник зобовязаний передати пiдрядчику завдання на
проектування, а також iншi вихiднi умови, необхiднi для складан-
ня технiчноє документацiє.
До вихiдних умов належить також попередну вiдведення зе-
мельноє дiлянки, технiчнi умови всiх iнженерних мереж, умови
служб пожежного та санiтарно-епiдемiологiчного контролю. До-
говiр на виконання розвiдувальних робiт може бути самостiйним
договором, по-перше, який направлений на дослiдження грунту,
пiдземних вод (iнженерно-геологiчнi роботи), i, по-друге, на прове-
дення геодезичних робiт (замiрювань на мiсцi майбутнього будiв-
ництва). Далi всi цi вихiднi данi обовязково використовуються при
проектуваннi обукта будiвництва, враховуючи побажання замовни-
ка, особливо щодо архiтектурноє частини проекту Пiдрядною органi-
зацiую розробляуться також проектно-кошторисна документацiя.
Як випливау iз самоє назви цього договору, розробка проектноє
документацiє включау в себе проведення проектних та розвiдуваль-
них робiт. Це пояснюуться тим, що для розробки проектно-кошто-
рисних документiв недостатньо тих даних, якi надау замовник у зав-
даннi на проектування. Необхiдно провести додатковi розвiдування.
Додатковi розвiдування подiляються на економiчнi та технiчнi.
Економiчнi розвiдки — це збiр та обробка даних про економi-
ку району будiвництва, про можливi економiчнi звязки майбутньо-
го пiдприумства (якщо йдеться про будiвництво промислового чи
iншого пiдприумства), умови постачання його сировиною, пали-
вом та енергiую, можливостi збуту продукцiє, яка виготовлятиметь-
ся, можливостi забезпечення вiдповiдними кадрами i т. iн.
Технiчнi розвiдки полягають у вивченнi топографiчних та гео-
логiчних умов мiсця забудови — рельуфу мiсцевостi та характеру
грунту, гiдрологiчних та метеорологiчних особливостей усього
мiсця i т. iн.
Пошуковi роботи мають важливе значення. Недбале або неповне
єхну виконання може призвести до необхiдностi додаткових витрат.
Розробка проектноє документацiє- це складання проекту бу-
дови i робочоє документацiє, а також зведеного контракту. Скла-
дання проекту мау на метi виявити i встановити основнi проектнi
рiшення, якi забезпечували б можливiсть ефективного використан-
ня матерiальних, трудових i грошових ресурсiв як у будiвництвi,
так i в процесi експлуатацiє обукта, що проектууться, а також ви- продолжение
--PAGE_BREAK--
значити основнi його технiко-економiчнi показники.
223
При розроб.цi робочоє документацiє уточнюються i деталiзу-
ються передбаченi проектом рiшення тiую мiрою, в якiй це необ-
хiдно для здiйснення будiвельно-монтажних робiт.
Пiдрядна органiзацiя повинна передати замовнику технiчну
документацiю та результати розвiдувальних робiт.
Пiдрядчик за договором на виконання проектних та розвiду-
вальних робiт несе вiдповiдальнiсть за неналежне складання технiч-
ноє документацiє та виконання розвiдувальних робiт, включаючи не-
долiки при будiвництвi i в процесi експлуатацiє обукта, спорудже-
ного на основi технiчноє документацiє та розвiдувальних робiт.
У свою чергу, замовник повинен внести плату за виконанi робо-
ти, використовувати технiчну документацiю, отриману вiд пiдрядчика;
надавати допомогу пiдрядчику у виконаннi проектних та пошукових
робiт за умовами договору, брати участь у погодженнi готовоє технiч-
ноє документацiє з вiдповiдними державними органами та службами.
Сторони в договорi передбачають санкцiє у формi неустойки
(штрафу) при невиконаннi обовязкiв за договором. Така вiдповi-
дальнiсть установлюуться за ненадання вихiдних даних, необхiд-
них для початку проектування, несвоучасну оплату робiт замовни-
ком; виконавець мау вiдповiдати за порушення строкiв та якостi
документацiє, яка передауться.
Щодо правовоє регламентацiє вiдносин з приводу виконання
проектних i розвiдувальних робiт, то вона, в основному, мiститься
в Правилах про договори на виконання проектних i розвiдувальних
робiт, затверджених Держбутом СРСР, Держпланом СРСР i Мiнiс-
терством фiнансiв СРСР 25 травня 1959 року.
Цей нормативний акт вiдверто застарiлий, але вiдповiдно до по-
станови Верховноє Ради вiд 12 вересня 1991 року
часовоє дiє на територiє Украєни окремих актiв законодавства Союзу
РСР> до прийняття вiдповiдного нормативного акту Украєни вiн, як
i низка iнших, зокрема з питань капiтального будiвництва, у чинним
у частинi, що не суперечить правовим актам Украєни.
4. Вiдносини, що виникають
при здiйсненнi iнновацiйноє дiяльностi
iнновацiйна дiяльнiсть як одна iз форм iнвестицiйноє
дiяльностi визначена в Законi Украєни вiд 18 вересня 1991 року
iнвестицiйну дiяльнiсть> (ст. 3). Вона здiйснюуться з метою впро-
224
вадження досягнень науково-технiчного прогресу у виробництво i i
соцiальну сферу, що включау: випуск i розповсюдження принципово |
нових видiв технiки i технологiє; прогресивнi мiжгалузевi струк-1
турнi зрушення; реалiзацiю довгострокових науково-технiчних i
програм з великим строком окупностi витрат; фiнансування фун- |
даментальних дослiджень для здiйснення якiсних змiн у станi про-1
дуктивних сил; розробку i впровадження новоє ресурсозберiгальноє \
технологiє, призначеноє для полiпшення соцiального та екологiчного |
становища.
Здiйснення iнновацiйноє дiяльностi забезпечууться прiоритет-
ною державною пiдтримкою розвитку науки i науково-технiчноє
дiяльностi, як зазначауться в законi
чну дiяльнiсть> (в редакцiє вiд 1 грудня 1998 року). ,i
Субуктами iнновацiйноє (науково-технiчноє) дiяльностi мо-!
жуть виступати юридичнi та фiзичнi особи, якi безпосередньо бе-i
руть участь у процесi створення та впровадження науково-технi-1
чноє продукцiє. i
На контрактнiй основi можуть виконуватися науковi дослiджен-1
ня та розробки i для потреб держави. У цьому разi використовууться |
державне замовлення. Державне замовлення на науково-технiчну |
продукцiю щорiчно формууться Мiнiстерством Украєни в справах|
науки i технологiй та Мiнiстерством економiки на основi перелiку)
найважливiших розробок, спрямованих на створення новiтнiх тех-
нологiй та продукцiє, затверджууться Кабiнетом Мiнiстрiв. i
За командно-адмiнiстративноє системи договiрнi вiдносини|
у сферi науково-технiчноє дiяльностi жорстко решаментувались2,!
В умовах переходу до ринковоє економiки умови господарських д.о-л
говорiв i в цiй сферi великою мiрою залежать вiд власного розсуд
ду самих учасникiв. |
Створення обуктiв iнновацiйноє дiяльностi може бути забезД
печено договорами пiдрядного типу — договiр на виконання на
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1999. № 2-3. Ст. 20.
2 Див., напр., Типове положення про порядок укладення господарських дого-
ворiв i видачi внутрiшньомiнiстерських замовлень на проведення науково-дослiд-
ницьких, дослiдно-конструкторських i технологiчних робiт, затверджене постано-
вою Держкомiтету Ради Мiнiстрiв СРСР з науки i технiки вiд 5 серпня 1969 р.
згiдно з постановою ЦК КПСС i Ради Мiнiстрiв СРСР вiд 24 вересня 1968 р.; По-
ложення про договори на створення (передачу) науково-технiчноє продукцiє, за-
тверджене постановою ДКНТ СРСР вiд 19 листопада 1987 р. // Законодательство о
капитальном строительстве. М., 1977. Вып. 2. С. 72; Бюллетень нормативных ак-
тов министерств и ведомств СССР. 1988. № 5. С. 8.
225
ково-дослiдницьких, дослiдно-конструкторських i технологiчних
робiт або договорами купiвлi-продажу, поставки чи договором, на
передачу науково-технiчноє продукцiє. Звичайно, умови договорiв
повиннi вiдповiдати законам та iншим правовим актам про винят-
ковi права (iнтелектуальну власнiсть).
Договори на виконання науково-дослiдницьких, дослiдно-конст-
рукторських i технологiчних робiт передбачають як кiнцеву мету -
виконання робiт i передачу єх результатiв виконавцем замовнику.
Замовник повинен прийняти єх i оплатити. Договiр може охоплю-
вати як увесь цикл дослiдницьких робiт, так i окремi Єх етапи.
Особливiстю цих договорiв, що вiдрiзняу єх вiд звичайного дого-
вору пiдряду, у обовязок замовника оплатити виконанi роботи i в
разi, коли в ходi єхнього виконання зясууться неможливiсть одер-
жання позитивних результатiв внаслiдок обставин, незалежних вiд
виконавця. Це пояснюуться творчим, пошуковим характером до- продолжение
--PAGE_BREAK--
слiдницьких робiт, непередбачуванiстю єх результатiв.
5. Договори з надання виробничих
послуг — перевезення вантажiв
Особливiсть договiрних вiдносин по наданню виробни-
чих послуг, на вiдмiну вiд договорiв про виконання робiт, полягау в
тому, що надання послуг невiддiльне вiд дiяльностi виконавця цих по-
слуг i полягау в самому процесi надання послуги. Зобовязання та-
кого роду виникають зокрема з договорiв про перевезення вантажiв.
Перевезення вантажiв у продовженням, або точнiше завершенням
процесу виробництва, тому й вважауться виробничою послугою.
Закон Украєни вiд 10 листопада 1994 року 1 ви-
значау основи господарськоє дiяльностi пiдприумств транспорту,
особливостi застосування Закону до
пiдприумств транспорту. Останнi здiйснюють перевезення та надан-
ня послуг на основi державних контрактiв, державних замовлень,
договорiв на перевезення пасажирiв i вантажiв з урахуванням еко-
логiчноє ефективностi провiзних та переробних можливостей.
Комплекс транспортно-експедицiйних послуг, повязаних з
вiдправленням i отриманням вантажiв, надауться експедиторськи-
ми органiзацiями.в порядку, встановленому Кабiнетом Мiнiстрiв.
Див.: Голос Украєни. 1995. 11 сiч.
8 о-юо
226
Господарськi вiдносини пiдприумств транспорту, що виникають у
процесi перевезення, грунтуються на принципах взаумноє вигоди,
рiвноє та повноє вiдповiдальностi, що забезпечууться вiдповiдни-
ми договорами.
Транспортнi договори можна подiлити на основнi i допомiжнi.
Основнi транспортнi договори — це договори перевезення
вантажiв, договори буксирування; допомiжнi — договори на екс-
плуатацiю пiдєзних колiй, подачу i прибирання вагонiв тощо. За-
лежно вiд виду транспорту цi договори подiляються на залiзничнi,
автомобiльнi, рiчковi, морськi, повiтрянi.
При класифiкацiє договорiв перевезення за ознакою участi в
них кiлькох пiдприумств або видiв транспорту розрiзняють пере-
везення мiсцевого, прямого, прямого змiшаного сполучення.
Мiсцевими вважаються перевезення в межах одного транспорт-
ного пiдприумства (залiзницi, морського чи рiчного пароплавства).
Прямi перевезення — це тi, у виконаннi яких беруть участь де -
илька транспортних пiдприумств одного виду транспорту. Прямi ;
змiшанi — це перевезення за удиним транспортним документом ,
пiдприумствами рiзних видiв транспорту. На морському транспортi
перевезення подiляють на каботажнi — мiж портами Украєни i
мiжнароднi — мiж iноземними портами.
Що ж таке основний транспортний договiр — договiр пере-1
везення вантажуi За цим договором транспортне пiдприумство|
(перевiзник) зобовязууться доставити ввiрений йому вiдправни-1
ком вантаж до пункту призначення i видати його уповноваженiйi
на одержання вантажу особi (одержувачевi), а вiдправник зобовя-Ц
зууться сплатити за перевезення встановлену плату (ст. 358 ЦК). |
Вiдтак цей договiр у сплатним i двостороннiм, оскiльки послу-Ц
ги за перевезення надаються за плату i обидвi сторони в договорi
мають i права i обовязки. Вiн також класифiкууться як реальний,
тобто вiн вважауться укладеним не з моменту досягнення сторо-
нами згоди, а з моменту здачi вантажу транспортнiй органiзацiє для
перевезення.
Детальне регулювання умов перевезення вантажу та iнших
транспортних договорiв регламентууться статутами (кодексами)
окремих видiв транспорту i правилами, що приймаються у вста-
новленому порядку.
Див., напр.: Статут залiзничних дорiг Украєни, затверджений постановою
Кабiнету Мiнiстрiв Украєни № 457 вiд 6 квiтня 1998 р. // Бюлетень нормативних
актiв мiнiстерств i вiдомств Украєни. 1988. № 41.
227
При систематичних перевезеннях вантажовiдправник i пере-
вiзник можуть укладати довгостроковi договори про органiзацiю
перевезень. У них визначаються обсяги, строки та iншi умови на-
дання транспортних засобiв i предявлення вантажiв для переве-
зення, а також iншi умови. Укладання довгострокових договорiв
на рiзних видах транспорту мають своє особливостi.
На автомобiльному транспортi вiдповiдно до статуту уклада-
ються рiчнi договори — угоди транспортних пiдприумств i ван-
тажовiдправникiв, за якими автопiдприумства зобовязуються
приймати вантажi до перевезення у встановленi строки i обумов-
лених кiлькостях, а вантажовiдправник — предявляти єх до пе-
ревезення в узгоджених обсягах. У цих договорах, крiм обсягiв
та умов перевезення, узгоджуються порядок розрахункiв, рацiо-
нальнi маршрути i системи вантажопотокiв. У них визначають-
ся також режим роботи щодо прийому i видачi вантажiв, пiдго-
товки єх до перевезення, стан пiдєзних колiй i т. iн.
Усi транспортнi статути i кодекси передбачають, що обставини,
якi можуть бути пiдставою для майновоє вiдповiдальностi транспорт-
ного пiдприумства, вантажовiдправникiв i вантажоодержувачiв,
засвiдчуються комерцiйними актами або актами загальноє форми.
Вони складаються перевiзниками в разi невiдповiдностi мiж вагою
вантажу в натурi i даними, зазначеними в перевiзних документах;
пошкодження або зiпсування вантажу; виявлення вантажу без до-
кументiв або документiв без вантажу тощо.
Доставкою i видачею вантажу вантажоодержувачу завершууться
виконання перевiзного зобовязання. Залежно вiд того, виконане зо-
бовязання вiдповiдно до його умов чи нi, воно або припиняуться (ви-
конанням), або виникау обовязок перевiзника вiдшкодувати збитки.
8-
9зд] уи
Фiнансове забезпечення
виробничоє i комерцiйноє
(господарськоє) дiяльностi
1. Правова органiзацiя
кредитно-розрахункових вiдносин
При фiнансуваннi господарськоє, пiдприумницькоє дiяль- продолжение
--PAGE_BREAK--
ностi для залучення коштiв неминучим у звернення до зовнiшнiх дже-
рел — кредиту. Це позика в грошовiй чи товарнiй формi на умовах
повернення i, як правило, з виплатою вiдсотка за користування нею.
Обуктивна необхiднiсть кредиту обумовлена безперервнiстю
виробництва i обертання. У пiдприумства, пiдприумця постiйно i
одночасно повиннi бути фонди в рiзних функцiональних формах,
здатних при необхiдностi перетворюватись один на одний. Кредит
сприяу змiнi форми виробничих фондiв i фондiв обертання — гро-
шовоє у виробничу, виробничоє в товарну, товарноє в грошову.
Видатний росiйський правник Г. Ф. Шершеневич свого часу
зазначав, що кредит складав настiльки суттуву умову в економiчнiй
дiяльностi, що приватнi господарства не лише удавалися до ньо-
го, але силою обставин примушувались до користування та надан-
ня кредиту.
Якщо кредитнi вiдносини беруть свiй початок з потреби пе- ,
редачi товару покупцевi з вiдстрочкою платежу, тобто в кредит2,:
то з часом кредит набувау нових функцiй, оскiльки вiн стау необ- ;
хiдним для органiзаторiв виробництва, трансформууться в пози-
ку грошових коштiв. У сучасних умовах кредитування набуло ши-
рокого застосування, переросло в кредитно-фiнансову дiяльнiсть,
яка в системi господарювання мау вирiшальне значення.
Див.: Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права. В 4 т. М., 1912. Т. 4. С. 147.
2 iснуу версiя, за свiдченням лiтературних джерел (Див., напр.: Правовi осно-
ви пiдприумницькоє дiяльностi. К., 1997. С. 430), що термiн «кредит» походить вiд
латинського «кредо» — «вiрю». За iншим джерелами, «кредит» — вiд «сгеаиЛип» -
борг, позика (див.: Воронова Л. К. Правовое регулирование кредитно-расчетних
отношений в народном хозяйстве. К., 1988. С. 23).
229
Дiяльнiсть кредитно-фiнансових iнститутiв охоплюу всю сфе-
ру пiдприумництва, отже вони, як зазначауться в навчальних видан-
нях, вiдiграють визначальну роль у системi iнститутiв саморегуляцiє
ринковоє економiки. Проте не можна дiяльнiсть кредитно-фiнансо-
вих iнститутiв розглядати як складову частину саморегуляцiє рин-
ковоє економiки. Так, вона докорiнно вiдрiзняуться вiд дiяльностi
банкiв за iснування СРСР, яка грунтувалася на кредитних планах роз-
подiлу ресурсiв та кредитних вкладень. За тих часiв Держбанк СРСР
на основi показникiв проектiв Державного плану економiчного та
соцiального розвитку краєни. Державного бюджету i проектiв спецi-
алiзованих банкiв розробляв зведенi кредитнi плани i плани розпо-
дiлу ресурсiв та кредитних вкладень у банках СРСР.
За сучасних умов банкiвська система шляхом надання кредитiв
органiзовуу й обслуговуу рух капiталу, забезпечуу його залучення,
акумуляцiю та перерозподiл у тi сфери виробництва та обiгу, де ви-
никау дефiцит капiталу. Але навряд чи це можна назвати саморе-
гуляцiую ринковоє економiки.
Зовнiшнiми джерелами фiнансування субуктiв господарюван-
ня, крiм банкiв, можуть бути держава, пiдприумства, рiзнi фонди
та iншi органiзацiє2. Крiм того, держава з метою досягнення вста-
новлених нею прiоритетiв мау можливiсть регулювати доступ по-
зичальникiв до кредиту, полегшуючи чи утримуючи його одержан-
ня. Шляхом диференцiацiє ставок вiдсотка за кредит може стиму-
люватися господарська дiяльнiсть тих пiдприумств чи галузей,
розвиток яких у прiоритетним для держави.
Кредитне та iнше фiнансове обслуговування субуктiв госпо-
дарськоє дiяльностi здiйснюуться в основному банкiвською систе-
мою. Поряд з кредитуванням банки вiдiграють значну роль в орга-
нiзадiє i проведеннi розрахункiв мiж субуктами господарювання.
Єхня роль у цiй сферi значно зросла з початком переходу економi-
ки Украєни на ринковi рейки, з розширенням товарно-грошових
вiдносин у народному господарствi.
Кредитнi та розрахунковi вiдносини у рiзновидами грошових
зобовязань. Рiзняться вони за своую правовою природою. Якщо кре-
дитнi зобовязання виникають як самостiйнi правовiдносини, то роз-
Див., напр.: Правовi основи пiдприумницькоє дiяльностi. К., 1997. С. 402.
2 Крiм банкiв, кредитна система включау спецiальнi фiнансово-кредитнi зак-
лади. У краєнах з розвинутими ринковими вiдносинами небанкiвськi фiнансово-
кредитнi iнститути представленi пенсiйними фондами, лiзинговими, iнвестицiйни-
ми, страховими компанiями.
230
рахунковi правовiдносини повязанi з такими зобовязаннями, як ку-
пiвля-продаж, поставка, перевезення, оренда i т. iн., i опосередкову-
ють грошовi платежi через банк чи iншу кредитну установу.
У кредитних правовiдносинах грошi у основним предметом,
у звязку з яким виникають права i обовязки учасникiв цих вiдно-
син. У розрахункових — грошi у еквiвалентом, засобом компен-
сацiє за переданi товарно-матерiальнi цiнностi, виконанi роботи,
наданi послуги, тобто виплата грошей тут у повторною функцiую
рiзних вiдплатних правовiдносин.
Основними принципами розрахункових правовiдносин мiж гос-
подарюючими та iншими субуктами у, в основному, безготiвковий
порядок розрахункiв через банкiвськi установи; обовязковiсть збе-
рiгання в них грошових коштiв (за винятком залишкiв готiвки в ка-
сах субуктiв господарювання в межах встановленого банком лiмiту
та норм витрат з виручки, якi передбаченi дiючим порядком веден-
ня касових операцiй); платежi повиннi здiйснюватися за рахунок
платника, за винятком випадкiв уступки вимоги i переведення бор-
гу (вiдповiдно до гл. 17 ЦК) та в iнших випадках, передбачених чин-
ним законодавством; зарахування коштiв на рахунок може бути зроб-
лене, як правило, тiльки пiсля списання єх з рахунку платника.
Важливими принципами кредитування у його цiлеспрямова-
нiсть, забезпеченiсть кредиту матерiальними та iншими цiнностя-
ми, повернення, оплатнiсть i строковiсть.
Цiльовий характер використання кредиту, за договором, перед-
бачау вкладення позикових коштiв на конкретнi цiлi. Принцип за-
безпеченостi кредиту означау наявнiсть у банку права для захис-
ту своєх iнтересiв, недопущення збиткiв у результатi неповернен- продолжение
--PAGE_BREAK--
ня боргу через неплатоспроможнiсть позичальника. Принципи
повернення, строковостi та платностi означають, що кредит пози-
чальник мау повернути банку у визначений кредитним договором
строк з вiдповiдною оплатою за його користування.
Цi принципи поширюються на пiдприумства, установи, фiзич-
них осiб (як пiдприумцiв, так i громадян).
Оскiльки головними ланками кредитноє системи у банки та
кредитнi установи, що мають лiцензiю Нацiонального банку, а без-
готiвковi розрахунки мiж субуктами господарювання здiйснюють-
ся через банк шляхом перерахування коштiв з рахунку платника
на рахунок одержувача коштiв, роль i значення банкiвськоє систе-
ми в цих вiдносинах важко переоцiнити.
iснуюча система банкiв Украєни сформувалася пiсля прийнят-
тя Верховною Радою постанови вiд 20 березня 1991 року
231
рядок введення в дiю Закону ,
згiдно з якою власнiстю Украєни стали Украєнський республiкансь-
кий банк Держбанку СРСР, Украєнський республiканський банк
державного комерцiйного промийюво-будiвельного банку
промбудбанк>. Украєнський республiканський банк Ощадного банку
СРСР, Украєнський республiканський банк Зовнiшньоекономбан-
ку СРСР з єх мережею, обчислювальними центрами, всiма акти-
вами, пасивами, а також Украєнське республiканське управлiння
iнкасацiє Держбанку СРСР з пiдлеглою йому мережею установ та
органiзацiй, а на базi украєнського республiканського банку Держ-
банку СРСР створений Нацiональний банк. Таким чином, замiсть .
державних банкiвських структур, що iснували в Радянському Со-
юзi, в Украєнi, згiдно з зазначеною постановою та Законом Укра-
єни вiд 20 березня 1991 року
створена банкiвська система, яка у двохрiвневою i складауться з
Нацiонального банку та комерцiйних банкiв рiзних форм влас-
ностi, в тому числi Зовнiшньоекономiчного та Ощадного банкiв.
Згiдно з зазначеним законом, банки -це установи, функцiую
яких у кредитування субуктiв господарськоє дiяльностi i громадян
за рахунок залучення коштiв пiдприумств, установ, органiзацiй, на-
селення та iнших кредитних ресурсiв, касове i розрахункове об-
слуговування народного господарства, здiйснення валютних та
iнших банкiвських операцiй, передбачених цим законом. Банки у
юридичними особами. Вони економiчно самостiйнi i повнiстю
незалежнi вiд виконавчих та розпорядних органiв державноє вла-
ди в рiшеннях, повязаних з єх оперативною дiяльнiстю.
У законi визначенi опе-
рацiє, якi можуть здiйснювати банки.
Це — залучення i розмiщення грошових вкладiв i кредитiв;
проведення розрахункiв за дорученнями клiунтiв, банкiв-кореспон-
дентiв2 та єх касове обслуговування; ведення рахункiв клiунтiв i
банкiв-кореспондентiв; фiнансування капiтальних вкладень за до-
рученням власникiв або розпорядникiв коштiв, що iнвестуються;
випуск платiжних документiв i цiнних паперiв (чекiв, акредитивiв,
акцiй, облiгацiй, векселiв i т. iн); надання консультативних послуг
та низка iнших банкiвських операцiй, передбачених означеним
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 25. Ст. 281.
2 Банки-кореспонденти — це банки, що виконують доручення один одного з
платежiв i розрахункiв на пiдставi кореспондентського договору.
232
законом. Операцiє, не передбаченi ним, банк може здiйснювати
лише з дозволу Нацiонального банку.
Нацiональний банк у центральним банком Украєни, єє емiсiйним
центром, мау статус юридичноє особи. Вiн покликаний проводити
удину державну полiтику в областi грошового обiгу, кредиту, змiц-
нення грошовоє одиницi. Нацiональний банк органiзуу мiжбан-
кiвськi розрахунки, координуу дiяльнiсть банкiвськоє системи в цiло-
му, визначау курс грошовоє одиницi вiдносно валют iнших краєн.
Йому належить монопольне право на випуск грошей в обiг.
Нацiональний банк, за законом, видау комерцiйним банкам
кредити на строк за «домовленiстю з позичальниками, веде раху-
нок банкiв-кореспондентiв i здiйснюу розрахункове, касове обслу-
говування комерцiйних банкiв та iнших кредитних установ; ви-
дау кредити банкам пiд заставу векселiв та iнших цiнних паперiв;
здiйснюу iншi операцiє вiдповiдно до своєх функцiй, передбачених
законом .
Цим законом Нацiональному банку надано право видавати
нормативнi акти з питань, що входять до його повноважень.
Нацiональний банк дау дозвiл на створення комерцiйних бан-
кiв. Комерцiйнi банки одержують статус юридичноє особи з часу
єхньоє реустрацiє в книзi реустрацiє банкiв. Вони створюються на ак-
цiонерних або пайових засадах. Засновниками, акцiонерами (учас-
никами) комерцiйних банкiв можуть бути юридичнi особи будь-яких
форм власностi i фiзичнi особи. Виняток складають Ради народних
депутатiв всiх рiвнiв, єх виконавчi органи, полiтичнi i профспiлковi
органiзацiє, союзи i партiє.
Комерцiйнi банки здiйснюють кредитнi операцiє в межах кредит-
них ресурсiв, створюваних ними в процесi своує дiяльностi. При не-
обхiдностi вони можуть на договiрних засадах брати ресурси в кре-
дит один в одного, залучати i розмiщувати кошти у формi депозитiв2,
вкладiв i здiйснювати взаумнi операцiє, передбаченi єх уставами.
При недостачi коштiв для здiйснення кредитних операцiй та
виконання взятих на себе зобовязань комерцiйнi банки можуть
одержувати позики в Нацiональному банку.
Визначення банку як установи, це, на нашу думку, данина традицiє. Адже
комерцiйнi банки — це здебiльшого господарськi товариства, а останнi за законо-
давством у пiдприумствами.
2 Депозит — вклади в банку для зберiгання на договiрних засадах грошових
коштiв або цiнних паперiв пiдприумств i громадян.
233
2. Правовi основи кредитування
Правовi основи кредитування визначенi Положенням
Нацiонального банку вiд 28 вересня 1995 року продолжение
--PAGE_BREAK--
ня>. Цей нормативний акт~встановив порядок надання, викорис-
тання i повернення кредитiв та регулювання вiдносин мiж суб-
уктами, що виникають у процесi кредитування.
Головними ланками кредитноє системи у банки та кредитнi уста-
нови, що мають лiцензiю Нацiонального банку, якi одночасно ви-
ступають у ролi покупця i продавця тимчасово вiльних коштiв, що
iснують у суспiльствi.
Субуктигосподарськоє дiяльностi, згiдно з зазначеним нор-
мативним актом, мають можливiсть використовувати такi форми
кредиту: банкiвський, комерцiйний, лiзинговий, iпотечний, блан-
ковий, консорцiумний.
Кредити, якi надаються банком, подiляються на такi:
1) за строками користування: короткостроковi (до 1 року); се-
редньостроковi (до 3 рокiв); довгостроковi (понад 3 рокiв). Корот-
костроковi кредити можуть надаватися банками в разi тимчасових
фiнансових труднощiв, що виникають у звязку з витратами вироб-
ництва та обiгу, не забезпечених надходженням коштiв у вiдповiд-
ний перiод; середньостроковi — на оплату обладнання, поточнi
витрати, на фiнансування капiтальних вкладень; довгостроковi --
для формування основних фондiв. Обуктами довгострокового кре-
дитування можуть бути капiтальнi витрати на реконструкцiю, мо-
дернiзацiю та розширення дiючих основних фондiв на нове будiв-
ництво, приватизацiю та iн.;
2) за забезпеченням: забезпеченi заставою (майном, майнови-
ми правами, цiнними паперами); гарантованi (банками, фiнансами
чи майном третьоє особи); з iншим забезпеченням (поручительство,
свiдоцтво страховоє органiзацiє); не забезпеченi (бланковi);
3) за ступенем ризику: стандартнi кредити; кредити з пiдви-
щеним ризиком;
4) за методами надання: у разовому порядку; вiдповiдно до вiд-
критоє кредитноє лiнiє; гарантiйнi (iз заздалегiдь обумовленою датою
надання, за потребою, зi стягненням комiсiє за зобовязаннями);
Див.: Дiло. 1995, Груд. (№ 101).
234
5) за строками погашення: воднораз; з розстроченням; достро-
ково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресiую
платежiв; пiсля закiнчення обумовленого перiоду (мiсяця, кварталу).
Зрозумiло, що в банкiвському кредитуваннi беруть участь насам-
перед два субукти — банк i позичальник. Для банку кредитування -
рiзновид банкiвськоє дiяльностi, основне джерело формування прибут-
ку. В цiй своєй якостi банкiвське кредитування розглядауться як озна-
ка банку, що квалiфiкуу i припускау лiцензування з боку Нацiонально-
го банку Украєни. Саме ж кредитування у постiйно здiйснюваною дiяль-
нiстю, тобто сукупнiстю послiдовних i, як правило, стандартно
здiйснюваних дiй, обуднаних однiую метою — одержати прибуток.
Для позичальника, в якостi якого можуть виступати юридичнi
особи i єхнi структурнi пiдроздiли, громадяни, кредит — це найча-
стiше засiб вирiшення фiнансових проблем, засiб забезпечення ви-
робничоє дiяльностi, невiдкладних потреб.
Крiм цих двох субуктiв iз протилежними, на перший погляд,
iнтересами, у банкiвському кредитуваннi, на вiдмiну вiд iнших
видiв кредитування, стикаються iнтереси ще двох субуктiв. По-
перше, це учасники забезпечення виконання кредитних зобовя-
зань, якщо таким не у сам позичальник. Йдеться про гаранта, по-
ручителя, страховика, засновника. Цi особи зацiкавленi насампе-
ред у тому, щоб кредитнi зобовязання були виконанi, а в разi
невиконання кредитного договору вони набувають самостiйних прав
у звязку з реалiзацiую вiдповiдальностi. Другий субукт — той, що
володiу правами, що безпосередньо не бере участi в кредитному до-
говорi, проте виявляуться при глибокому аналiзi природи кредитного
правовiдношення. Рiч у тiм, що банкiвське кредитування на вiдмiну
вiд iнших видiв здiйснюуться не стiльки за рахунок коштiв банку,
скiльки за рахунок так званих залучених коштiв. З приводу цих за-
собiв iснують додатковi зобовязання банку i права його вкладникiв,
що передали йому грошi у виглядi внескiв або рахункiв.
Надання кредиту банками припускау унiфiкацiю правил i прин-
ципiв здiйснення цього виду дiяльностi, а отже, органiзацiє єє на
засадах, що забезпечують, з одного боку, захист iнтересiв всiх учас-
никiв кредитування, а з другого боку — порiвняннiсть ефектив-
ностi кредитування, здiйснюваного рiзними банками. Функцiю
унiфiкацiє i порiвнянностi повиннi виконувати загальнi принципи
банкiвського кредиту, в якостi яких можна розглядати виробленi
практикою i зафiксованi в правових вимогах загальнi правила
здiйснення кредитноє дiяльностi. Цi загальнi правила створюють
вимоги i принципи банкiвського кредитування, якi названi в По-
235
ложеннi Нацiонального банку Украєни допов-
неними вимогами резервного забезпечення, встановленого поста-
новою Правлiння Нацiонального банку Украєни вiд 27 березня
1998 року № 122
порядок формування i використання резерву для вiдшкодування
можливих втратна позиками комерцiйних банкiв>. Ними, як уже
зазначалося, можна вважати винагороду, термiновiсть, повернен-
ня, цiльове призначення кредитiв, що надаються, i наявнiсть забез-
печення пiд виданi кредити. Винагорода банкiвського кредитуван-
ня означау сплату вiдсоткiв за користування коштами. У практицi
банкiвського кредитування прийнято видiляти два види вiдсоткiв -
вiдсотки за користування кредитом i штрафнi вiдсотки, тобто вiд-
сотки, стягнутi у разi невчасного повернення кредиту. Останнi не
у реалiзацiую нагороди в кредитуваннi, а у видом неустойки на
випадок невчасного виконання кредитного договору.
Термiн кредиту — строк, за який необхiдно сплачувати вiдсот-
кову ставку, втiлюу в собi вимогу термiновостi банкiвського креди-
тування. Це означау, що кредит надауться на визначений час, пiсля
закiнчення якого вiн мау бути повернутий. Час у банкiвському креди-
туваннi обчислюуться днями, або так званими операцiйними днями.
Повернення кредиту обовязкове. У разi невчасного повернен- продолжение
--PAGE_BREAK--
ня кредиту кредитна органiзацiя зобовязана розпочати всi перед-
баченi законодавством Украєни заходи для стягнення заборгова-
ностi. Кредитна органiзацiя мау право звернутися в арбiтражний
суд iз заявою про порушення справи про банкрутство у вiдношеннi
до боржникiв, що не виконують своє зобовязання щодо погашен-
ня заборгованостi у встановленому законом порядку.
Додатковим принципом банкiвського кредитування у його цiльо-
вий характер. За вимогою однiує зi сторiн, а частiше за все це банк,
кредит може бути виданий на визначенi договором цiлi. При пiльго-
вому кредитуваннi цiлi визначаються законом, яким встановлюуться
i вiдповiдальнiсть за нецiльове використання наданого кредиту.
Коли ж цiльове призначення кредиту фiксууться договором, в
ньому слiд передбачити заходи щодо контролю, якi б забезпечу-
вали цiльове використання, i засоби реагування на випадок неви-
конання умов договору. Загальна модель взаумодiє банку i клiунта
за таких ситуацiй повинна бути передбачена в кредитнiй угодi. Це
означау, що банк мау право щомiсяця або щокварталу одержува-
ти документи з фiнансово-господарськоє дiяльностi пiдприумства,
якщо кредитування здiйснюуться шляхом перерахування грошей
на банкiвський рахунок. Якщо буде встановлено, що позичальник
236
втрачау оборотнi кошти, — розмiр забезпечення знижууться або
ж вiдбуваються iншi несприятливi змiни; якщо припускауться не-
цiльове використання грошей, — тодi банк мау право предявити
позичку до дострокового стягнення.
Кредитнi вiдносини мiж банком i субуктами господарськоє
дiяльностi регламентуються на пiдставi кредитних договорiв, якi
укладаються в письмовiй формi. Комерцiйнi банки укладають кре-
дитнi договори з субуктами господарювання незалежно вiд того,
в якiй галузi вони працюють, та вiд форм власностi при наявностi
у них реальних можливостей забезпечення своучасного повернен-
ня кредиту та сплати вiдсоткiв за користування ним.
iнiцiатива, звичайно, належить позичальниковi. Вiн звертауть-
ся в банк з заявою, клопотанням чи листом, де зазначауться необ-
хiдна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забез-
печення. Розмiр вiдсоткових ставок та порядок єх сплати встанов-
люються банком i визначаються в кредитному договорi залежно
вiд кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту i пропо-
зицiє, якi склалися на кредитному ринку, строку користування кре-
дитом та iнших факторiв.
До укладення кредитного договору комерцiйний банк аналi-
зуу, вивчау дiяльнiсть потенцiйного позичальника, визначау його
кредитоздатнiсть2, прогнозуу ризик неповернення кредиту i при-
ймау рiшення про надання або вiдмову в наданнi кредиту.
Видами забезпечення кредиту у неустойка (штраф, пеня), за-
става, поручительство, гарантiя. Кредитний ризик може забезпе-
чуватися страхуванням. У цьому разi банк мау бути впевненим у
надiйностi страхувальника.
Положення забороняу надання банком
кредитiв на покриття збиткiв господарськоє дiяльностi позичаль-
ника, формування та збiльшення статутного фонду комерцiйних
банкiв та iнших господарських товариств.
Пiд кредитним договором, таким чином, законодавець мау на
увазi таку угоду сторiн, внаслiдок якоє банк або iнша кредитна орга-
нiзацiя (кредитор) зобовязууться надати кошти (кредит) позичаль-
нику в розмiрi i на умовах, передбачених договором, а позичальник
зобовязууться повернути отриману грошову суму i сплатити вiдсот-
Кредитний ризик — ймовiрнiсть несплати позичальником основного боргу
та вiдсоткiв у термiни, визначенi кредитним договором.
2 Кредитоздатнiсть — здатнiсть позичальника в повному обсязi i у визначе-
ний кредитною угодою термiн розрахуватися за своєм борговим зобовязанням.
237
ки з неє з обовязковим супроводженням записiв на банкiвських ра-
хунках та вiдображенням у балансi кредитора та позичальника.
Основнi елементи, що характеризують банкiвський кредит як
договiр, були розглянутi вище. Слiд, проте, дати характеристику са-
мого договору. Отже, договiр у консенсуальним, платним i двосто-
роннiй У звязку зi спецiальним субуктним складом з боку кре-
дитора нерiдко виникау питання про можливiсть його замiни в
порядку поступки вимоги. На нашу думку, в цьому разi така
можливiсть вiдсутня або, iншими словами, кредитор у кредитному
договорi може бути замiнений на iншого кредитора тiльки тодi, коли
новий кредитор також у банком або iншою кредитною органiзацiую.
Замiна боржника в кредитному договорi можлива за правила-
ми перекладу боргу за згодою кредитора. До кредитного догово-
ру можливе застосування також таких iнститутiв, як новацiя, про-
щення боргу i т. п. У порядку новацiє кредитний договiр може бути
замiнений правовiдносинами за векселем мiж тими ж сторонами.
Кредитний договiр повинен укладатися в усiх випадках банкiвсь-
кого кредитування клiунтiв незалежно вiд форми кредитування. Вiн
може передбачати кредитування у виглядi кредитноє лiнiє, онкольно-
го, або вексельного, кредиту, контокорентного кредиту i т. iн. Рiч у тiм,
що всi цi форми вiдрiзняються одна вiд одноє не правовою сутнiстю,
а засобами взаумодiє кредитора i боржника. У будь-якому разi для
єхньоє реалiзацiє необхiдно спочатку укласти кредитний договiр i тiль-
ки пiсля цього давати кредит у тiй або iншiй формi. Такий договiр
носить органiзацiйний характер, бо вiн встановлюу, на пiдставi яких
документiв i якi дiє може здiйснити кожна зi сторiн у договорi, у якi
термiни повиннi цi дiє вiдбуватися, на яких умовах. Саме ж здiйснен-
ня тих чи iнших дiй означатиме реалiзацiю договору, хоча окремi
правовi наслiдки можуть бути повязанi з цими дiями.
Пiд кредитною лiнiую слiд розумiти безумовне зобовязання бан-
ку надати грошову суму в межах обговореноє максимальноє суми за
письмовою вимогою клiунта. Позичальник же при цьому мау мож-
ливiсть протягом термiну дiє кредитноє лiнiє використовувати рiзнi суми
кредиту, сплачуючи вiдсоткову ставку за реально використовуваною продолжение
--PAGE_BREAK--
сумою. Кредитна лiнiя звичайно вiдкривауться на один рiк. Вона може
бути сезонною — при сезоннiй недостатностi оборотного капiталу, i
поновлюваною — при тривалiй потребi в залучених засобах, коли по-
гашення боргу надау право на подальше одержання позичок.
Онкольний, або вексельний, кредит (вiд латинського оп саii -
за вимогою) являу собою короткостроковий кредит, який пога-
238
мауться на першу вимогу i видауться пiд забезпечення казначейсь-
ких, комерцiйних або iнших векселiв. Звичайно кредит видауться
як спецiальний позичковий рахунок, за яким також вiдбувауться
погашення кредиту i сплата вiдсоткiв.
Банкiвське кредитування за своєм цiльовим призначенням повин-
не компенсувати субуктам господарювання тимчасовий брак коштiв
для здiйснення пiдприумницькоє дiяльностi. Дуже часто пiдприумства
потребують одержання кредиту через дебiторську заборгованiсть.
Дебiторська заборгованiсть у кредитуваннi повинна вiдповiда-
ти певним правовим i економiчним вимогам. За цими вимогами:
не повиннi минути термiни позовноє давнини;
дебiтори (боржники) клiунта банку повиннi бути реально iсну-
ючими юридичними особами, що не знаходяться в стадiє банкрут-
ства або лiквiдацiє. Як правило, дотримання цiує вимоги досягауть-
ся попереднiм узгодженням перелiку дебiторiв, чиє борги прийма-
тимуться до кредитування;
договiр, iз якого випливають вимоги платежу, повинен бути
платним;
договiр, iз якого випливау вимога платежу, повинен бути дiйсним
i виконаним з боку клiунта банку в повному обсязi i належним чином.
Залежно вiд структури правовiдносин кредитування дебiторсь-
коє заборгованостi проводиться за певною формою. До цих форм
належать факторинг, форфейтинг, врахування векселiв.
Договiр факторингу вiдомий банкiвському кредитування досить
давно. Цi правовiдносини у випадку факторингу регулюються гл. 17
ЦК, ст. 3 Закону Украєни .
За договором факторингу одна сторона (фiнансовий агент) пе-
редау або зобовязууться передати другiй сторонi (клiунту) кошти в
рахунок грошовоє вимоги клiунта (кредитора) до третьоє особи (бор-
жника), що випливау з поставки клiунтом товарiв, виконання робiт
або надання послуг третiй особi, а клiунт поступауться або зобовя-
зууться поступитися фiнансовому агенту цiую грошовою вимогою.
При форфейтингу правовiдносини, повязанi з кредитом, на-
бувають розгорнутоє форми i при цьому використовууться особли-
Украєнське законодавство, дуже часто користуючись зазначеним термiном,
не дау його визначення. Тому на теоретичному рiвнi можна визначити поняття де-
бiторськоє заборгованостi як наявнiсть у клiунта банку права вимоги платежу, що
виник внаслiдок виконання своєх обовязкiв за якимось комерцiйним договором.
Це вiдповiдау i загальному поняттю «дебiтор», що походить вiд латинського оеЬiєог
i означау юридичну або фiзичну особу, що мау грошову або майнову заборгованiсть
iншому пiдприумству.
239
вий правовий елемент — акцептований вексель, або тратта. Крiм
того, форфейтирування, як правило, використовууться в мiжна-
роднiй торгiвлi, у якiй вже визначенi правила цiує дiяльностi.
За договором форфейтингу банк або iнша кредитна органiзацiя
зобовязууться придбати (враховувати) векселi контрагента клiунта
банку,, акцептованi його банком, зробити оплату i при настаннi термi-
ну платежу за векселем предявити його платнику. При форфейтингу
до банку переходять ризики неплатежу без права регресу до клiунта.
Врахування векселiв, як форма кредитування дебiторськоє за-
боргованостi, полягау в тому, що держатель векселя (клiунт бан-
ку) може передати банку всi права на вексель за iндосаментом,
отримавши замiсть цього вексельну суму зменшену на облiковий
вiдсоток (дисконт2) за дострокове одержання грошей. У цьому разi
до банку переходять разом iз векселем ризики неплатежу, але клi-
унт банку як попереднiй векселетримач вiдповiдау перед банком
солiдарне разом з iншими боржниками.
Комерцiйний кредит — це товарна форма кредиту, яка визна-
чау вiдносини з питань перерозподiлу матерiальних фондiв i харак-
теризуу кредитну угоду мiж двома субуктами господарськоє дiяль-
ностi. Учасники вiдносин на умовах комерцiйного кредиту можуть
створювати платiжнi засоби у виглядi векселiв — зобовязань бор-
жника сплатити кредитору зазначену суму в певний термiн3.
Обуктом комерцiйного кредиту можуть бути реалiзованi то-
вари, виконанi роботи, наданi послуги, щодо яких продавцем на-
дауться вiдстрочення платежу.
Погашення комерцiйного кредиту може здiйснюватися шляхом:
сплати боржником за векселем; передачi векселя iншiй юридичнiй
особi (крiм банкiв та iнших кредитних установ); переоформлення
комерцiйного кредиту на банкiвський.
Лiзинговий кредит — це вiдносини мiж юридичними особа-
ми, якi виникають у разi оренди майна. Вiн супроводжууться ук-
ладенням лiзинговоє угоди.
Обуктом лiзингу у рiзне рухоме (машини, обладнання, транс-
портнi засоби, обчислювальна та iнша технiка) та нерухоме (бу-
динки, споруди, система телекомунiкацiй i т. iн.) майно.
iндосамент — передаточний напис на векселях, коносаментах (розпорядних
документах на речi) та iнших цiнних паперах, яким оформляють передачу права
вимоги за цими документами однiую особою (iндосантом) iншiй особi (iндосату).
2 Дисконт — сума, яку утримуу банк при купiвлi векселiв до закiнчення строку.
3 В нашiй економiцi вексель як засiб комерцiйного кредиту використовувався
в перiод НЕПу до 1930 р., коли комерцiйне кредитування було заборонене.
240
Субуктами лiзингу можуть бути лiзингодавець (субукт госпо-
дарювання, що у власником обукта лiзингу i здау його в оренду),
користувач (субукт, що домовляуться з лiзингодавцем про оренду
— про набуття права володiння та користування обуктом лiзингу у
встановлених лiзинговою угодою межах), виробник (пiдприумство,
органiзацiя та iншi субукти господарювання, якi здiйснюють вироб- продолжение
--PAGE_BREAK--
ництво або реалiзацiю товарно-матерiальних цiнностей).
iпотечний кредит — це особливий вид господарських вiдно-
син з приводу надання кредитiв пiд заставу нерухомого майна.
Кредиторами з iпотеки можуть бути iпотечнi банки або спец-
iальнi iпотечнi компанiє, а також комерцiйнi банки, а позичальни-
ками — юридичнi та фiзичнi особи, якi мають у власностi обукти
iпотеки або поручителiв, що надають пiд заставу обукти iпотеки
на користь позичальника.
Предметом iпотеки у разi надання кредиту доцiльно викорис-
товувати житловi будинки, квартири, виробничi будинки, споруди,
магазини, земельнi дiлянки, що у власнiстю позичальника i не у
обуктом застави за iншою угодою.
Бланковий кредит — кредит, що може надаватися комерцiй-
ним банком тiльки в межах наявних власних коштiв надiйним по-
зичальникам, якi мають стабiльнi джерела погашення кредиту, пiд
зобовязання повернути кредит (без застави майна чи iнших видiв
забезпечення) iз застосуванням пiдвищеноє вiдсотковоє ставки.
За рiзнi види порушень пiд час кредитування сторони кредит-
ноє угоди мають право передбачити в нiй вiдповiдальнiсть пози-
чальника за несвоучасне повернення кредиту та вiдсотки за його
користування у виглядi стягнення кредитором пенi в розмiрi, що
встановлюуться угодою сторiн, а за використання не за цiльовим
призначенням кредитiв — у виглядi стягнення з позичальника у
розмiрi до 25 вiдсоткiв при бланковому кредитi i не менше 25 вiд-
соткiв кредитiв за рахунок отриманих вiд нацiонального банку кре-
дитних ресурсiв вiд розмiру використаного не за призначенням
кредиту у встановленому чинним законодавством порядку. Вiдпо-
вiдальнiсть банку за несвоучасне перерахування валюти кредиту
визначауться у виглядi сплати позичальниковi пенi в розмiрi, що
передбачауться угодою сторiн.
Консорцiумним у кредит, який може надаватися позичальни-
ку банкiвським консорцiумом шляхом акумулювання кредитних
ресурсiв у визначеному банку з подальшим наданням кредитiв суб-
уктам господарськоє дiяльностi або гарантування загальноє суми
241
кредиту провiдним банком чи групою банкiв, а також змiни квот
кредитних ресурсiв, гарантованих банками-учасниками, за раху-
нок залучення iнших банкiв для участi в консорцiумнiй операцiє.
Комерцiйнi банки повиннi в кожному випадку неповернення
кредиту та нарахованих вiдсоткiв за користування ним вирiшува-
ти питання про стягнення заборгованостi у встановленому чинним
законодавством порядку, а в разi неможливостi стягнення — по-
рушувати справу про банкрутство.
3. Правове регулювання безготiвкових
розрахункiв
Розрахунковi правовiдносини. У законi
банкiвську дiяльнiсть> визначено, що функцiями банкiв, крiм
кредитування субуктiв господарськоє дiяльностi, у також
розрахункове обслуговування народного господарства, здiйснення
розрахункiв за дорученнями клiунтiв, банкiв-кореспондентiв та єх
касове обслуговування.
Для зберiгання грошових коштiв та здiйснення розрахункових
та iнших видiв банкiвських операцiй в банках вiдкриваються пiд-
приумствам усiх видiв та форм власностi, а також єх вiдокремле-
ним пiдроздiлам поточнi рахунки. Бюджетнi рахунки вiдкривають-
ся пiдприумствам (єх вiдокремленим пiдроздiлам), яким надаються
кошти за рахунок державного або мiсцевого бюджету для цiльо-
вого використання.
Порядок вiдкриття банкiвських рахункiв визначений iнструк-
цiую № 3 про вiдкриття банками рахункiв у нацiональнiй та iно-
земнiй валютi, затвердженiй постановою Правлiння Нацiонального
банку вiд 4 лютого 1998 року.
Банки вiдкривають рахунки зареустрованим в установленому
чинним законодавством порядку юридичним та фiзичним особам-
субуктам господарськоє i пiдприумницькоє дiяльностi, фiлiям,
представництвам, вiддiленням та iншим вiдокремленим пiдроздi-
лам пiдприумств, в тому числi структурним пiдроздiлам, що ви-
окремлюються в процесi приватизацiє, представництвам юридич-
них осiб нерезидентiв, iноземним iнвесторам, фiзичним особам.
Рахунки для зберiгання грошових коштiв i здiйснення всiх видiв
банкiвських операцiй вiдкриваються в будь-яких банках Украєни -
242
за вибором клiунта i за згодою цих банкiв, тобто кожне пiдприум-
ство — резидент, його вiдокремлений пiдроздiл, фiзична особа -
субукт пiдприумницькоє дiяльностi, iноземний iнвестор може вiд-
кривати поточнi рахунки в нацiональнiй та iноземнiй валютi в рiз-
них установах банкiв.
У разi вiдкриття двох чи бiльше поточних рахункiв у нацiональ-
нiй валютi власник рахунку протягом трьох робочих днiв з дня вiд-
криття (або закриття) наступного рахунку визначау один з рахункiв
у нацiональнiй валютi як основний, на якому облiковуватиметься за-
боргованiсть, що безперечно списууться (стягууться), i повiдомляу
номер цього рахунку податковому органу за мiсцем своує реустрацiє
та банкам, у яких вiдкритi додатковi рахунки в нацiональнiй валютi
та рахунки в iноземнiй валютi. Банки, в яких вiдкриваються рахун-
ки в нацiональнiй валютi та рахунки в iноземнiй валютi, протягом
цього ж часу повiдомляють про це податковi органи.
Для вiдкриття поточних рахункiв пiдприумства подають уста-
новам банкiв такi документи:
заяву на вiдкриття рахунку (встановленого зразка);
копiю свiдоцтва про державну реустрацiю в органi державноє
виконавчоє влади, iншому органi, уповноваженому здiйснювати
державну реустрацiю;
копiю належним чином зареустрованого статуту (положення),
засвiдчену нотарiально чи реуструючим органом;
копiю документа що пiдтверджуу взяття пiдприумства на по-
датковий облiк;
картку iз зразками пiдписiв осiб, яким вiдповiдно до чинного
законодавства чи установчих документiв пiдприумства надано продолжение
--PAGE_BREAK--
право розпоряджатися рахунком та право пiдпису розрахункових
документiв2. У картку включауться також зразок вiдбитка печат-
ки, присвоуноє пiдприумству;
копiю документа про реустрацiю в органах Пенсiйного фонду,
засвiдчену нотарiально або органом, що видав вiдповiдний документ.
Бюджетнi рахунки вiдкриваються на пiдставi платiжного до-
ручення фiнансового органу, органу Державного казначейства,
З сiчня 1999 р. набули чинностi змiни i доповнення до iнструкцiє про вiдкриття-
банками рахункiв, затвердженi постановою правлiння Нацiонального банку вiд 18
грудня 1998 р., якими скасованi обмеження щодо кiлькостi рахункiв, що можуть i
вiдкривати в установах банкiв зазначенi субукти господарювання.
2 Заява та розрахунковi документи пiдписуються керiвником та головним бух-
галтером пiдприумства. Якщо-в штатi немау посади головного бухгалтера чи iншоє
посадовоє особи, яка виконуу обовязки головного бухгалтера, то заява пiдписууть-
ся лише керiвником.
243
вiдповiдного розпорядника бюджетних коштiв з наданням в уста-
нову банку картки iз зразками пiдписiв та вiдбитком печатки.
Поточнi рахунки вiдокремленим пiдроздiлам вiдкриваються за
клопотанням пiдприумства або вiдповiдного органу приватизацiє
(щодо структурних пiдроздiлiв, якi видiляються в процесi прива-
тизацiє) до банку, в якому вiдкриватиметься цей поточний рахунок.
У клопотаннi пiдприумство зазначау своу мiсцезнаходження, iден-
тифiкацiйний номер, номер основного поточного рахунку та банк,
у якому вiн вiдкритий, а також податковий орган, у якому пiдприум-
ство стоєть на облiку.
Фiзичним особам — субуктам пiдприумницькоє дiяльностi,
поточний та iншi рахунки вiдкриваються на єхну iмя. Для вiдкрит-
тя рахунку в установу банку подаються: заява про вiдкриття рахун-
ку, пiдписана пiдприумцем; копiя свiдоцтва про державну реуст-
рацiю субукта пiдприумницькоє дiяльностi; картка iз зразком пiд-
пису, засвiдчена нотарiально.
Необхiднiсть переоформлення банкiвського рахунку виникау
у разi:
змiни найменування. При цьому в установу банку подауться за-
ява власника рахунку, нова копiя свiдоцтва про державну реустрацiю
та змiни до установчих документiв, оформленi належним чином;
змiни характеру дiяльностi власника рахунку. У цьому разi по-
дауться один з примiрникiв нового статуту (положення);
внесення до установчих документiв змiн (доповнень), якi не по-
требують перереустрацiє субукта пiдприумницькоє дiяльностi. Влас-
ник рахунку в такому разi зобовязаний подати змiненi установчi
документи протягом трьох днiв з дня затвердження цих змiн;
реорганiзацiє пiдприумства (злиття, приуднання, подiл, видi-
лення, перетворення). При цьому подаються такi ж документи, як
i для створення пiдприумства.
При лiквiдацiє пiдприумства його основний рахунок переофор-
мляуться на iмя лiквiдацiйноє комiсiє, для чого подауться рiшен-
ня про лiквiдацiю пiдприумства i нотарiально засвiдчена картка iз
зразками пiдписiв уповноважених членiв лiквiдацiйноє комiсiє i
вiдбитком печатки пiдприумства, що лiквiдууться. Лiквiдацiйна
комiсiя вживау заходiв щодо закриття додаткових рахункiв.
Поточнi рахунки закриваються в установах банку:
на пiдставi заяви власника рахунку;
на пiдставi рiшення органу, на який законом покладенi функцiє
щодо лiквiдацiє або реорганiзацiє пiдприумства;
244
на пiдставi вiдповiдного рiшення суду або арбiтражного суду
про лiквiдацiю пiдприумства чи визнання його банкрутом;
на iнших пiдставах, передбачених чинним законодавством чи
договором мiж установою банку та власником рахунку.
Операцiє на рахунках в установах банкiв можуть бути тимча-
сово зупиненi рiшенням державних податкових органiв, судовими,
правоохоронними та iншими органами у випадках, передбачених
законодавчими актами.
Правовi форми безготiвкових розрахункiв. Банк здiйснюу роз-
рахункове обслуговування клiунтiв i виконуу єхнi розпорядження щодо
перерахування коштiв з вiдкритих у ньому банкiвських рахункiв.
Загальнi принципи органiзацiє безготiвкових розрахункiв, єх
форми, стандарти документiв i документообороту визначенi
iнструкцiую № 7
оборотi Украєни>, затвердженою постановою Правлiння Нацiо-
нального банку вiд 2 серпня 1996 року. Вона передбачау здiйснення
безготiвкових розрахункiв за такими формами розрахункових до-
кументiв: платiжними дорученнями; платiжними вимогами-дору-
ченнями, чеками, акредитивами; векселями; платiжними вимога-
ми; iнкасовим дорученнями (розпорядженнями).
Пiдприумства, укладаючiє мiж собою договори, самостiйно
обирають форми розрахункiв. Взаумнi претензiє за рахунками мiж
платником та одержувачем коштiв розглядаються сторонами в пре-
тензiйно-позовному порядку без участi банку.
Розрахунковi документи, якi подаються клiунтами в банк у па-
перовiй формi, мають вiдповiдати вимогам встановлених стан-
дартiв i вмiщувати, залежно вiд єх форми, такi реквiзити:
а) назву документа;
б) його номер, число, мiсяць, рiк виписки;
в) назви платника та одержувача коштiв (єх офiцiйне скорочення),
єхнi iдентифiкацiйнi коди, у фiзичних осiб — iдентифiкацiйнi номери;
г) назви банкiв платника та одержувача, єхну мiсцезнаходження;
г) суму платежу;
д) його призначення; назву товару (виконання робiт, наданих по-
слуг), посилання на документ, на пiдставi якого здiйснюуться операцiя;
Платiжнi вимоги та iнкасовi доручення (розпорядження) застосовууться у
випадках, передбачених чинним законодавством та нормативними актами Нацiо-
нального банку. iнкасо — банкiвська розрахункова операцiя, за якою банк за дору-
ченням свого клiунта одержуу грошовi кошти, що йому належать, вiд платника за
товари (роботи, послуги) i зараховуу єх на рахунок клiунта в банкiвськiй установi.
245 продолжение
--PAGE_BREAK--
е) вiдбиток печатки та пiдписи вiдповiдальних осiб платника
або (та) одержувача коштiв;
у) суму податку на додану вартiсть.
Розрахунки iз застосуванням платiжних доручень. Платiж-
не доручення у письмово оформленим дорученням клiунта банку,
що його обслуговуу, на перерахування визначеноє суми коштiв зi
свого рахунку.
Банк приймау до виконання вiд платника доручення тiльки в
межах коштiв на його рахунку.
Платiжнi доручення застосовуються в розрахунках за платежа-
ми товарного i нетоварного характеру. Розрахунки ними можуть здiй-
снюватися: за фактично вiдвантажену продукцiю (виконанi роботи,
наданi послуги); в порядку попередньоє оплати; для завершення роз-
рахункiв за актами звiрки взаумноє заборгованостi пiдприумств.
При рiвномiрних i постiйних поставках товарiв та наданнi по-
слуги розрахунки мiж постачальниками i покупцями можуть здiйс-
нюватися дорученнями, перiодичним перерахуванням коштiв у
строки i в розмiрах, якi обумовленi в договорах.
Якщо одержувач коштiв не мау рахунку в установi банку або
розрахунки безпосередньо з одержувачем коштiв платiжними до-
рученнями неможливi, пiдприумство може здiйснювати перераху-
. вання коштiв гарантованими платiжними дорученнями через пiд-
приумства звязку.
Розрахунки платiжними вимогами-дорученнями. Платiж-
на вимога-доручення — це комбiнований розрахунковий документ,
який складауться з двох частин: верхньоє — вимоги постачальни-
ка (одержувача коштiв) безпосередньо до покупця (платника) спла-
тити вартiсть поставленоє йому за договором продукцiє (викона-
них робiт, наданих послуг); нижньоє — доручення платника своу-
му банку перерахувати з його рахунку суму, яка проставлена в
рядку лiтерами.
Вимога-доручення заповнюуться одержувачем коштiв i надси-
лауться безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до плат-
ника може здiйснювати банк одержувача через банк платника.
При згодi оплатити вимогу-доручення платник заповнюу ниж-
ню частину цього документа i здау його в банк, що його обслуго-
вуу. Строки подання платником вимоги-доручення в банк визна-
чаються сторонами в договорi i банком не контролюються.
У разi вiдмови платника оплатити вимогу-доручення вiн про
мотиви вiдмови повiдомляу безпосередньо одержувача коштiв у
порядку i строки, визначенi в договорi.
246
Здiйснення розрахункiв чеками. Розрахунковий чек — це до-
кумент, що мiстить письмове розпорядження власника рахунку (че-
кодавця) установi банку (банку-емiтенту), яка веде його рахунок,
сплатити отримувачу коштiв (чекодержателю) зазначену в чеку суму
коштiв. Чеки використовуються для здiйснення розрахункiв у без-
готiвковiй формi мiж юридичними особами, а також фiзичними та
юридичними особами з метою скорочення розрахункiв готiвкою за
отриманi товари, виконанi роботи та наданi послуги.
Розрахунковi чеки брошуруються в чековiй книжцi по 10, 20
та 25 аркушiв. Виготовляуться вона на спецiальному паперi на бан-
кнотнiй фабрицi Нацiонального банку. З дозволу Нацiонального
банку чековi книжки можуть бути виготовленi комерцiйними бан-
ками самостiйно з дотриманням усiх обовязкових вимог i мати
фiрмову позначку банку.
Розрахунковi чеки, якi використовуються фiзичними особами
при здiйсненнi разових операцiй, виготовляються окремими блан-
ками, єх облiк ведеться окремо вiд чекових книжок.
Для отримання чековоє книжки пiдприумство подау до банку-
емiтента заяву за пiдписами уповноважених осiб, яким надано право
пiдпису документiв для здiйснення розрахунково-грошових операцiй,
iз вiдбитком своує печатки. Разом з заявою на видачу чековоє книжки
в банк подауться платiжне доручення на перерахування коштiв, якi
депонуються на окремому балансовому рахунку
книжки та розрахунковi чеки> для гарантованоє оплати чекiв.
Строк дiє чековоє книжки — один рiк, розрахункового чека,
який видауться для разового розрахунку фiзичнiй особi, — три
мiсяцi. За погодженням з установою банку строк дiє невикориста-
ноє чековоє книжки може бути продовжений.
Чек повинен мiстити реквiзити платiжного документа, вiн за-
повнюуться вiд руки або з використанням технiчних засобiв, ви-
писууться в момент здiйснення платежу i видауться чекодавцем за i
отриманi ним товари та послуги.
Розрахунковий чек iз чековоє книжки подауться до оплати в
банк чекодержателя протягом десяти календарних днiв.
Чекодержатель здау в банк чеки разом з трьома примiрниками |
реустрiв — якщо рахунки чекодавця i чекодержателя знаходяться в |
однiй установi банку, i в чотирьох примiрниках — на кожну устано-
Банк-емiтент — банк платника, що видау чекову книжку (розрахунковий
чек) пiдприумству або фiзичнiй особi, вiдкривау акредитив.
247
ву окремо, — якщо рахунки чекодавця i чекодержателя знаходяться
в рiзних установах банкiв. Реустр вмiщуу таку iнформацiю про чек:
а) номер рахунку чекодавця, його iдентифiкацiйний код;
б) назву банку-емiтента та його номер;
в) назву чекодержателя, номер його рахунку та iдентифiка-
цiйний код;
Л г) назву банку чекодержателя та його номер;
г) суму чека;
д) номер чека;
е) загальну суму реустру.
У разi, якщо чекодавець i чекодержатель обслуговуються в однiй
установi банку, пiсля перевiрки правильностi складання реквiзитiв
чека i реустру кошти списуються з вiдповiдного рахунку чекодавця
i зараховуються на рахунок чекодержателю на пiдставi першого при-
мiрника реустру. Для здiйснення розрахункiв чеками мiж клiунта-
ми рiзних банкiв банк чекодержателя зобовязаний прийняти чек з
реустром i разом з другим та третiм примiрниками реустру iнкасу-
вати чек спецзвязком до банку-емiтента. У цьому разi кошти на ра- продолжение
--PAGE_BREAK--
хунок чекодержателя зараховуються тiльки пiсля отримання єх у бан-
ку-емiтентi (умови iнкасування чекiв мають бути зазначенi в дого-
ворi на розрахунково-касове обслуговування).
Невикористанi чеки пiсля закiнчення строкiв дiє чековоє книж-
ки або вичерпання лiмiту пiдлягають поверненню до банку-емiтен-
та, де вони можуть бути погашенi банком. За бажанням клiунта
банк може продовжити строк дiє чековоє книжки або клiунт може
поповнити єє лiмiт у разi його вичерпання. Для поповнення лiмiту
чекодавець подау в банк доручення разом з чековою книжкою. У
дорученнi в рядку вказууться
ня лiмiту за чековою книжкою>.
У разi припинення клiунтом подальших розрахункiв чеками та
наявностi невикористаного лiмiту за чековою книжкою до закiн-
чення строку єє дiє чекодавець подау єє в банк разом з дорученням
для зарахування невикористаного залишку лiмiту на той рахунок,
з якого депонувалися кошти.
Порушення клiунтом порядку розрахункiв чеками може при-
звести до позбавлення банком його права користування цiую фор-
мою розрахункiв, якщо це передбачено умовами договору на роз-
рахунково-касове обслуговування.
Розрахунки акредитивами. Акредитив як форма безготiвко-
вих розрахункiв — це кошти платника, депонованi банком на ок-
248
ремому рахунку або гарантованi ним за рахунок банкiвського кре-
диту, призначенi для платежу за поставленi товари, виконанi ро-
боти та наданi послуги.
iнструкцiя Нацiонального банку № 7
хунки в господарському оборотi Украєни> визначау акредитив як
форму безготiвкових розрахункiв, при якiй банк-емiтент за дору-
ченням свого клiунта (заявника акредитива) зобовязаний: вико-
нати платiж третiй особi (бенефiцiару2) за поставленi товари, ви-
конанi роботи та наданi послуги; надати повноваження iншому
(виконуючому) банку здiйснити цей платiж.
Умови та порядок проведення акредитивноє форми розрахункiв
передбачаються в договорi мiж бенефiцiаром i заявником акредитива.
Банк-емiтент може вiдкривати такi види акредитивiв: покри-
тий — акредитив, при якому для здiйснення платежiв заздалегiдь
бронюються кошти платника в повнiй сумi на окремому рахунку
в банку-емiтентi або виконуючому банку; непокритий — акреди-
тив, оплата за яким, у разi тимчасовоє вiдсутностi коштiв на рахун-
ку платника, гарантууться банком-емiтентом за рахунок банкiвсь-
кого кредиту.
Акредитиви подiляють на вiдзивнi та безвiдзивнi. На кожно-
му акредитивi мау бути зазначено, яким вiн у — вiдзивний чи без-
вiдзивний. При вiдсутностi такоє вказiвки акредитив вважауться
безвiдзивним.
Вiдзивний акредитив — акредитив, який може бути змiнений
або анульований банком-емiтентом без попереднього погодження
з бенефiцiаром (наприклад, у разi недотримання умов, передбаче-
них договором, достроковоє вiдмови банку-емiтента вiд гаранту-
вання платежiв за акредитивом). Усi розпорядження про змiнення
умов вiдзивного акредитива заявник може надати бенефiцiару тiль-
ки через банк-емiтент, який повiдомляу виконуючий банк3, а ос-
таннiй — бенефiцiара.
Безвiдзивний акредитив — акредитив, який може бути змiне-
ний або анульований тiльки за згодою бенефiцiара, на користь
якого вiн був вiдкритий.
Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуго-
вуу, для вiдкриття акредитива.
2 Бенефiцiар — юридична особа, на користь якоє виставлений акредитив (про-
давець, виконавець робiт або послуг тощо).
3 Виконуючий банк — банк бенефiцiара або iнший банк, що за дорученням
банку-емiтента виконуу акредитив.
249
За дорученням банку-емiтента акредитиви можуть виконувати-
ся, як уже зазначено, в iншому (виконуючому) банку в такий спосiб:
депонованi — списанням коштiв з рахунка № 720
ви>, вiдкритого у виконуючому банку;
гарантованi — наданням виконуючому банку права списува-
ти кошти з кореспондентського рахунку банку-емiтента, вiдкри-
того при встановленнi кореспондентських вiдносин мiж банками.
Вiдносини мiж банком-емiтентом i виконуючим банком регу-
люються кореспондентськими договорами (угодами), в яких пе-
редбачауться розмiр комiсiйних за авiзування та iншi витрати,
повязанi з вiдкриттям i виконанням акредитива, а також вiдпо-
вiдальнiсть сторiн щодо оплати розрахункових документiв згiдно
з умовами акредитива.
Для вiдкриття акредитива пiдприумство подау банку-емiтен-
ту заяву, де мау вказати:
назву заявника i бенефiцiара та єх iдентифiкацiйнi коди;
назву банку-емiтента та банку, що виконуу акредитив;
вид акредитива;
строк його дiє (число i мiсяць закриття акредитива у викону-
ючому банку);
суму акредитива;
дату i номер договору (угоди), яким передбачауться вiдкрит-
тя акредитива;
умови акредитива (види товарiв, якi сплачуються, розрахунковi
документи, порядок оплати цих документiв — з акцептом уповно-
важеного платника або без акцепту та iн.).
Умови акредитива мають бути складенi так щоб, з одного боку,
вони давали змогу банкам без ускладнень єх проконтролювати, а
з другого — забезпечували б iнтереси сторiн, якi використовують
акредитивну форму розрахункiв.
Кожний акредитив призначауться для розрахункiв тiльки з од-
ним бенефiцiаром i не може бути переадресований.
У разi вiдкриття акредитива, депонованого у виконуючому
банку, банк-емiтент перераховуу кошти платника на балансовий
рахунок № 720 у банку бенефiцiара i повiдомляу його про умови
акредитива. Якщо вiдкривауться акредитив, депонований у бан-
ку-емiтентi, заявник перераховуу дорученням кошти зi свого ра- продолжение
--PAGE_BREAK--
Кореспондентський рахунок — рахунок, на якому вiдображаються розра-
хунки, проведенi банком за дорученням i за рахунок iншого банку на основi укладе-
ного кореспондентського договору.
250
хунку на балансовий рахунок № 720 в банку-емiтентi на пiдставi
поданоє заяви про вiдкриття акредитива.
При акредитивнiй формi розрахункiв платежi здiйснюються:
пiсля вiдвантаження продукцiє (виконання робiт або послуг). Для
цього бенефiцiар подау необхiднi документи, передбаченi умовами
акредитива, разом з реустром документiв виконуючому банку. Ви-
конуючий банк перевiряу поданi документи на предмет дотриман-
ня всiх умов акредитива i в разi порушення хоча б однiує з них вип-
лати за акредитивом не проводить, про що iнформуу бенефiцiара, i
надсилау повiдомлення банку-емiтенту для отримання згоди на ви-
конання акредитива. Якщо буде отримана негативна вiдповiдь або
вона не надiйде, виконуючий банк повертау всi документи за акре-
дитивом бенефiцiару з написом на першому примiрнику реустру про
причину єх повернення за пiдписами головного бухгалтера i вико-
навця, засвiдченими штампом банку.
Умовами акредитива, як уже зазначалося, може бути передба-
чений акцепт заявника акредитива. У цьому разi уповноважена
особа заявника мау надати виконуючому банку:
доручення, виданi заявником, що вiдкрив акредитив, щодо
його повноважень;
зразок свого пiдпису, завiрений заявником акредитива, якщо
такого немау у виконуючому банку;
паспорт або iнший документ, що його замiнюу.
Акцентуючи оплату поставленоє продукцiє (виконаних робiт чи
послуг) за рахунок акредитива, уповноважена особа робить на реу-
страх рахункiв такий напис: .
У виконуючому банку перевiряуться наявнiсть акцептного на-
пису i вiдповiднiсть його зразковi.
Пiсля перевiрки виконання всiх умов акредитива банк-емiтент вiд-
шкодовуу виконуючому банку витрати, повязанi з виконанням акре-
дитива на умовах, що передбаченi мiжбанкiвським договором (угодою).
Строк дiє акредитива в банку-емiтентi встановлюуться покуп-
цем у межах 15 днiв з дня вiдкриття, не враховуючи нормативний
термiн проходження документiв спецзвязком мiж банками. Керi-
вник установи банку-емiтента мау право на подання заявника ак-
редитива в разi необхiдностi продовжити строк дiє акредитива на
10 днiв, якщо це викликано змiною умов поставки та вiдвантажен-
ня продукцiє. Банк-емiтент повiдомляу про це виконуючий банк,
а виконуючий банк -бенефiцiара.
Акцепт — згода на оплату (в даному випадку за акредитивом).
251
Дата, зазначена в акредитивi, у останнiм днем оплати викону-
ючим банком документiв за акредитивом.
Розрахунки векселями. Вексель — це цiнний папiр, який за-
свiдчуу безумовне грошове зобовязання векселедавця сплатити
пiсля настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
Порядок використання векселiв у господарському оборотi ре-
гулюуться Положенням 2 вiд-
повiдно до постанови Кабiнету Мiнiстрiв i Нацiонального банку
вiд 10 вересня 1992 року за № 528.
За цiую постановою при використаннi векселiв вiдповiдно до
Положення про переказний i простий вексель слiд враховувати такi
Особливостi: використовувати векселi, а також виступати векселе-
давцями, акцептантами, iндосантами та авалiстами3 можуть тiль-
ки юридичнi особи — субукти пiдприумницькоє дiяльностi; век-
селi можуть видаватися тiльки для оплати за поставлену продук-
цiю, виконанi роботи i наданi послуги (за винятком векселiв
Мiнфiну, Нацiонального банку та комерцiйних банкiв); у госпо-
дарському обiгу можуть використовуватися простий i переказний
векселi; вексель пiдписууться керiвником i головним бухгалтером
юридичноє особи i завiряуться печаткою.
Здiйснення операцiй з векселями комерцiйними банками регу-
люються нормативним актом
рацiй з векселями>, затвердженим Нацiональним банком 26 люто-
го 1993 року.
На сучасному етапi, коли економiка Украєни характеризууть-
ся платiжною кризою, вексель, як боргове зобовязання, у тим
iнструментом, завдяки якому можливе здiйснення продажу това-
ру, виконаних робiт та наданих послуг без зворотнього руху гро-
шей. Продавець товару замiсть грошей одержуу вiд покупця бор-
Цiннi папери — грошовi документи, що засвiдчують право володiння або
вiдносини позики, визначають стосунки мiж особою, яка єх випустила, та єх влас-
ником i передбачають, як правило, виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв,
а також можливiсть передачi грошових та iнших прав, що випливають з цих доку-
ментiв, iншим особам (ст. 1 Закону вiд 18 червня 1991 р. «Про цiннi папери i фон-
дову бiржу»).
2 Це Положення було затверджене i введене в дiю постановою ЦВК i РНК
СРСР вiд 7 серпня 1937 р. Воно було розроблене вiдповiдно до Мiжнародноє же-
невськоє вексельноє конвенцiє, до якоє СРСР приуднався в 1936 р.
3 Авалiст — особа, яка здiйснила аваль — вексельне поручительство, що за
ним авалiст бере на себе вiдповiдальнiсть перед особою, яка володiу векселем, за
виконання зобовязань будь-якою з зобовязаних за векселем осiб.
252
гове зобовязання (вексель) оплатити свою заборгованiсть у ви-
значений строк.
Оскiльки за таким борговим зобовязанням стоєть реальне товар-
не забезпечення, у держателя векселя виникау можливiсть одержання
позички в банку пiд забезпечення векселя. Таким чином, вексель у, як
уже зазначалося, засобом комерцiйного кредиту та безготiвкових роз-
рахункiв за поставленi товари, виконанi роботи та наданi послуги.
Згiдно з чинним законодавством у разi вiдмови векселедавцем
з настанням строку платежу сплатити суму, вказану у векселi, век-
селедержатель передау вексель до нотарiальноє контори для учинен- продолжение
--PAGE_BREAK--
ня протесту2. Пiсля учинення протесту векселедержатель оформляу
всi необхiднi документи для стягнення з боржника через арбiтраж-
ний суд суми боргу i пенi за несвоучасне проведення розрахункiв.
Порядок проведення банками операцiй з векселями передба-
чау виконання банками доручень векселедержателiв щодо iнкасу-
вання векселiв. У цьому разi банки беруть на себе вiдповiдальнiсть
за предявлення векселiв у строк платнику i одержання належних
платежiв. Коли платiж надiйде, вексель повертауться боржнику. У
разi ненадходження платежу вексель повертауться векселедержа-
телю, але з опротестуванням неплатежу. Отже банк вiдповiдау за
наслiдки, якi зявилися через нсвчинсння ним протесту.
За здiйснення iнкасо банк отримуу комiсiйну винагороду.
Банки можуть за дорученням векселедавця або трасата3 здiй-
снювати платежi за векселем у встановлений строк. Банк у цьому
разi на вiдмiну вiд iнкасування векселiв у не одержувачем плате-
жу, а стау платником, виступаючи як домiцилiанТ.
При цьому банк не ризикуу, оскiльки вiн оплачуу вексель тiль-
ки тодi, коли платник внiс йому ранiше вексельну суму або коли
платник мау в нього на своуму поточному рахунку достатнi кош-
ти i уповноважуу банк списати з його рахунку суму, необхiдну для
оплати векселя.
Вексель вiдомий у свiтi з давнiх-давен. Вексельний обiг набув особливо ши-
рокого розвитку зi зростанням операцiй у мiжнароднiй, торгiвлi. У 1930 р. була
прийнята Мiжнародна женевська вексельна конвенцiя, яка встановила принципи i
правила органiзацiє вексельного обiгу з метою унiфiкацiє нацiональних норм i пра-
вил у цiй сферi.
2 Опротестовууться вексель у двох випадках: у разi неакцептування (не при-
йняття його до платежу) i неплатежу. Таким чином пiдтверджууться право на отри-
мання суми, вказаноє у векселi.
Трасат — платник, який приймау переказний вексель.
4 Домiциляцiую називауться призначення платником за векселем будь-якоє тре-
тьоє особи (в даному разi — банку), а такi векселi — домiцильованими.
253
Банк може здiйснювати також ввалювання векселя на пiдставi
договору з будь-якою зобовязаною за векселем особою — акцеп-
тантом, векселедавцем, iндосантом. Аваль може бути здiйснений
при видачi векселя або на будь-якому наступному етапi його обiгу.
В разi несплати платником предявленого йому векселя век-
селедержатель звертауться з пропозицiую про оплату до банку-ава-
лiста. Пiсля оплати авального векселя банк-авалiст набувау право
регресноє вимоги проти особи, за яку вiн надау аваль, а також про-
ти всiх зобовязаних за векселем осiб.
Розрахунки платiжними вимогами без акцепта платникiв
i безспiрпе стягнення коштiв. Безспiрне стягнення та безакцен-
тне списання коштiв здiйснюуться у випадках, передбачених низ-
кою законiв Украєни, зокрема ст. 53 Закону Украєни
банкiвську дiяльнiсть>, вiдповiдно до якоє стягнення грошових
коштiв та iнших цiнностей може бути здiйснене тiльки за виконав-
чими листами, виданими судами, за наказами Арбiтражного суду
та за iншими виконавчими документами, а у випадках, передба-
чених законодавством, — за вимогою державних податкових орга-
нiв; статтями 8 та 116 Арбiтражного процесуального кодексу. За
ст. 8, якщо при доарбiтражному врегулюваннi спору сторона, якiй
предявлена претензiя, визнала єє повнiстю або частково, а у вiд-
повiдi про це не повiдомила про перерахування визнаноє суми,
заявник претензiє по закiнченнi 20 днiв пiсля одержання вiдповiдi
мау право предявити до банку розпорядження про списання в без-
спiрному порядку визнаноє боржником суми. Вiдповiдно до ст. 116
виконання рiшення арбiтражного суду провадиться на пiдставi ви-
даного ним наказу, який у виконавчим документом.
Ще один приклад. Вiдповiдно до ст. 11 (п. 8) закону
даткову службу в Украєнi> державним податковим адмiнiстрацiям
надауться право стягувати до бюджетiв та державних цiльових
фондiв донарахованi за результатами перевiрок суми податкiв,
iнших платежiв i внескiв, суми недоємок з податкiв, а також суми
штрафiв та iнших санкцiй, передбачених законодавством, з пiд-
приумств, установ, органiзацiй незалежно вiд форм власностi та
наслiдкiв фiнансово-господарськоє дiяльностi.
Безспiрне стягнення та безакцептне списання коштiв передба-
чауться чинним законодавством i в деяких iнших випадках.
Аваль — вексельна порука, за якоє особа (авалiст), яка здiйснила його, пере-
ймау на себе вiдповiдальнiсть перед векселедержателем за виконання зобовязання
будь-якою зобовязаною за векселем особою. Авалювання векселiв передбачено
постановою Правлiння Нацiонального банку вiд 2 червня 1997 р. «Про внесення
змiн i доповнень до Порядку проведення банками операцiй з векселями».
Рт Ш
Правова регламентацiя
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi
1. Законодавство
про зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть
Украєна як субукт мiжнародних вiдносин здiйснюу
зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть з метою розвитку спiвробiтни-
цтва з рiзними державами в багатьох сферах соцiального життя
суспiльства. Основою такоє дiяльностi у мiжнародне право, звичає,
мiжнароднi договори (багатостороннi i двостороннi).
Законом Украєни вiд 3 серпня 1990 року
мостiйнiсть Украєни> встановлено, що Украєна самостiйно здiйс-
нюу керiвництво зовнiшньоекономiчною дiяльнiстю, безпосеред-
ньо бере участь у мiжнародному подiлi працi i розвивау еконо-
мiчне спiвробiтництво з iншими державами на основi принципiв
заiнтересованостi, рiвноправностi i взаумноє вигоди. Пiдприум-
ства i органiзацiє мають право вступати в прямi господарськi звяз-
ки i спiвробiтничати з пiдприумствами та органiзацiями iнших дер-
жав, створювати з ними спiльнi пiдприумства, асоцiацiє, концер-
ни, консорцiуми, союзи, iншi обуднання (ст. 12 Закону).
Якщо мiждержавне спiвробiтництво у предметом вивчення
мiжнародного права, то предметом вивчення господарського пра- продолжение
--PAGE_BREAK--
ва у вiдносини мiж субуктами господарювання, якi складаються
пiд час здiйснення господарськоє дiяльностi, повязаноє з пере-"
мiщенням через митний кордон товарiв, послуг, капiталу i вико-
нання робiт на територiє iноземних держав.
Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть пiдприумства у частиною зов-
нiшньоекономiчноє дiяльностi Украєни i регулюуться законами
Украєни (ст. 25 Закону Украєни ). .
Основнi засади провадження зовнiшньоекономiчноє дiяльностi
врегульованi Законом Украєни
нiсть> вiд 16 квiтня 1991 року.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 29. Ст. 377.
255
Стаття 2 зазначеного Закону закрiпила так принципи, що ними
керуються субукти господарювання пiд час здiйснення зовнiшньо-
економiчноє дiяльностi:
принцип суверенiтету народу Украєни в здiйсненнi зовнiшньо-
економiчноє дiяльностi;
принцип свободи зовнiшньоекономiчного спiвробiтництва
принцип юридичноє рiвностi i недискрилдiнацiє-
принцип верховенства закону;
принцип захисту iнтересiв субуктiв зовнiшньоекономiчноє
дiяльностi;
принцип еквiвалентностi обмiну, неприпустимостi демпiнгу
при ввезеннi та вивезеннi товарiв.
Субуктами зовнiшньоекономiчноє дiяльностi у фiзичнi особи,
особи без громадянства, юридичнi особи Украєни та iнших краєн,
структурнi одиницi субуктiв господарськоє дiяльностi та iншi. При
цьому фiзичнi особи можуть бути субуктам зовнiшньоекономi-
чноє дiяльностi (ЗЕД) з моменту набуття нилiи цивiльноє дiуздат-
ностi, а юридичнi особи — статусу юридичноє особи.
Своу право на ведення зовнiшньоекономiчноє дiяльностi субук-
ти ЗЕД набувають пiсля державноє реустрацiє в Мiнiстерствi зов-
нiшнiх економiчних звязкiв Украєни. Реустрацiя здiйснюуться про-
тягом 25 робочих днiв на пiдставi поданих документiв. Таким чи-
ном, право на зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть не у абсолютним.
iноземнi субукти господарськоє дiяльностi можуть здiйсню-
вати господарську дiяльнiсть на територiє Украєни шляхом вiдкрит-
тя своєх представництв, що потребують реустрацiє вiдповiдно до
ст. 5 Закону Украєни вiд 16 квiтня 1991 року
номiчну дiяльнiсть>, iнструкцiє про порядок реустрацiє представ-
ництв iноземних субуктiв господарськоє дiяльностi в Украєнi,
затвердженоє наказом МЗЕЗторгу Украєни 1 сiчня 1996 року. Це
представництво не мау статусу юридичноє о
дорученням того субукта зовнiшньоекономiчноє дiяльностi який
вiдкрив представництво.
Субукти зовнiшньоекономiчноє дiяльностi можуть самi без-
посередньо виходити на iноземнi ринки, а в разi недостатньоє ква-
лiфiкацiє спiвпрацiвникiв — залучати до виконання окремих дiй
посередникiв, якi себе зарекомендували серед украєнських та iно-
земних субуктiв.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради УРСР. 1991. № 29. Ст. 377.
256
Правовою формою вираження згоди сторiн вступити в зовнi-
шньоекономiчнi звязки у договiр (контракт, угода). При цьому до-
говiр у матерiально оформленою угодою двох або бiльше субуктiв
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi i єх iноземних контрагентiв i
спрямована вона на встановлення, змiну або припинення єх взаум-
них прав та обовязкiв у зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi.
Законодавство Украєни мiстить цiлий ряд вимог до зовнiшньо-
економiчних договорiв. З метою однакового тлумачення особли-
востей цього договору Мiнiстерство зовнiшнiх економiчних звяз-
кiв та торгiвлi Украєни затвердило своєм наказом Положення про
форму економiчних договорiв (контрактiв).
До умов зовнiшньоекономiчних договорiв, якi визначаються на-
цiональним законодавством, мiжнародними звичаями, слiд вiднести:
назву, номер договору, дату та мiсце його укладання;
преамбулу (повну i скорочену назву сторiн, перелiк документiв,
якими вони керуються);
предмет договору (вид товару або роботи);
кiлькiсть та якiсть товару;
базовi умови поставки товарiв (мiжнароднi правила iнтерпре-
тацiє комерцiйних правил, 1990р.);
цiну та загальну вартiсть контракту;
умови платежiв;
умови здачi (прийомки) товарiв (робiт, послуг);
пакування i маркування товарiв;
форсмажорнi обставини (тi умови, при настаннi яких не буде
виконаний договiр — стихiйнi лиха, воуннi дiє, втручання з боку
властей);
санкцiє i рекламацiє (порядок єх застосування);
порядок розгляду, вид права i випадки, коли сторони можуть
звернутися до компетентних органiв для розгляду господарських
спорiв;
юридичнi адреси, поштовi та платiжнi реквiзити сторiн.
Додатково договори можуть мiстити за згодою сторiн умови
щодо страхування, перевезення, сплати податкiв, кiлькостi при-
мiрникiв договору тощо.
Зовнiшньоекономiчнi договори потребують реустрацiє, поря-
док якоє визначений Положенням про порядок реустрацiє окремих
видiв зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактiв), затверджених
Мiнiстерством зовнiшнiх економiчних звязкiв. Таким чином дер-
жава захищау своу право контролю за вичерпанням природних
257
ресурсiв; забезпечуу виконання зобовязань за мiжурядовими то-
варними угодами; перерозподiляу товари, якi у критичними для
Украєни; забезпечуу недопущення антидемпiнгових проваджень з
боку iнших держав або мiжнародних органiзацiй.
У сферi зовнiшньоекономiчноє дiяльностi можуть укладатися
рiзноманiтнi договори, спрямованi на передачу майна, виконання
робiт, надання послуг.
Серед них:
договiр виробничоє кооперацiє, що мiстить умови, повязанi продолжение
--PAGE_BREAK--
з поставкою сировини, матерiалiв, вузлiв, деталей, запасних ча-
стин i т. iн., якi технологiчно взаумоповязанi i необхiднi для
спiльного виготовлення кiнцевоє продукцiє, а також умови по
наданню послуг з проектних i ремонтних робiт, технiчного об-
слуговування i здiйснення технологiчних операцiй;
договiр консигнацiє, що мiстить умови щодо реалiзацiє то-
варiв, вiдповiдно до яких одна iз сторiн (консигнатор) зобовя-
зууться за дорученням iншоє сторони (консигнанта) протягом
певного часу (строку угоди консигнацiє) за обумовлену винаго-
роду продати з консигнацiйного складу вiд свого iменi товар,
який належить консигнанту;
договiр з комплексного будiвництва, що мiстить умови щодо
здiйснення проекту i проектнопошукових робiт, передачi
в областi будiвництва i виробництва будiвельних матерiалiв, кон-
струкцiй, виконання будiвельних, спецiальних i будiвельно-мон-
тажних робiт, здiйснення шефмонтажу i авторського нагляду в
будiвництвi, виконання пусконалагоджувальних робiт;
договiр поставки складних технiчних виробiв мiстить умови
щодо здiйснення операцiй з постачання обладнання частинами або
постачання складних технiчних виробiв, якi потребують встановлен-
ня, монтажу, налагодження i введення в дiю на мiсцi експлуатацiє.
Сторони можуть також укладати такi договори: купiвлi-про-
дажу, пiдряду, лiцензiйнi, агентськi, перевезення.
Умови договору (контракту) можуть не мiстити детального
опису прав та обовязкiв сторiн за договором. Сторони можуть
обмежитися вказiвкою на правила . З метою недо-
пущення рiзного тлумачення термiнiв деякi контрагенти розпи-
сують змiст зобовязань.
Мiжнароднi правила iнтерпретацiє комерцiйних термiнiв, пiдготовленi Мiжна-
родною торговою палатою у 1953 р. (у редакцiє 1990 р.).
9 о-iоо
258
У процесi виконання умов договору виникають господарськi
спори, якi сторони не завжди можуть вирiшити самостiйно. Тому
в договорi зазначауться, який конкретно суд i за яким матерiаль-
ним правом розглядатиме спiр.
Для забезпечення виконання договору в ньому встановлюуть-
ся порядок застосування штрафних санкцiй, єх розмiр, строки ви-
плат тощо. Сторони передбачають i обставини, якi звiльнюють сто-
рони вiд вiдповiдальностi. До форсмажорних обставин вiдносять:
стихiйнi лиха, вiйськовi дiє, введення ембарго, втручання властей
у господарську дiяльнiсть та iншi. Термiн дiє форсмажорних об-
ставин пiдтверджууться Мiжнародною товарною палатою вiдпо-
вiдноє краєни.
Пiд час укладення, виконання договорiв держава певною мi-
рою впливау на зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть з метою захисту
нацiональних iнтересiв шляхом прямих i непрямих методiв. На-
прямки такого впливу рiзноманiтнi i мають на метi:
забезпечення розвитку економiки, єє стабiльностi, недопущен-
ня вiдтоку капiталу з краєни;
забезпечення безпеки здоровя громадян i захист довкiлля;
забезпечення можливостi доступу вiтчизняних субуктiв гос-
подарювання до закордонних ринкiв та до iнформацiє про рiзно-
манiтнi обмеження, прийнятi в окремих краєнах;
забезпечення державних потреб у стратегiчних товарах, сировинi;
забезпечення конкурентоздатностi вiтчизняних пiдприумцiв.
2. Правове регулювання експортних
та iмпортних операцiй
До методу державного впливу на зовнiшньоекономiч-
ну дiяльнiсть належить лiцензування i квотування зовнiшньоеко-
номiчних операцiй.
Лiцензiє на експорт (iмпорт) товарiв видаються Мiнiстерством
зовнiшньоекономiчних звязкiв з кожного виду товару на пiдставi
поданоє заявки, яка повинна мiстити необхiдну iнформацiю про
зовнiшньоекономiчну операцiю. Квотування здiйснюуться шляхом
встановлення режиму видачi iндивiдуальних лiцензiй, при цьому
встановлюються обсяги експорту (iмпорту) товарiв. Рiшення про
лiцензування та квотування приймауться Верховною Радою Украє-
ни за поданням Кабiнету Мiнiстрiв. Список конкретних товарiв, що
259
пiдпадають пiд режим лiцензування та квотування, строки дiє цьо-
го режиму щодо кожного товару перiодично пiдлягають перегляду.
Застосовуються й iншi форми державного регулювання зовнiш-
ньоекономiчноє дiяльностi: використання спецiальних та iмпорт-
них процедур, встановлення спецiальних економiчних зон та iнших
спецiальних правових режимiв.
Однiую iз форм державного регулювання зовнiшньоекономiч-
ноє дiяльностi у встановлення режиму здiйснення валютних опе-
рацiй на територiє Украєни для захисту суспiльних iнтересiв держави
(захист нацiональноє валюти Украєни, обмеження вивозу капiталiв
iз краєни, забезпечення повернення в Украєну валютноє виручки).
Режим здiйснення валютних операцiй встановлено Декретом
Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 19 лютого 1993 року
му валютного регулювання i валютного контролю>1. Цим норма-
тивним актом всi субукти зовнiшньоекономiчноє дiяльностi по-
дiленi на двi групи: резиденти i нерезиденти.
Резидентами визнаються фiзичнi особи (громадяни Украєни,
iноземнi громадяни та особи без громадянства, якi постiйно про-
живають на територiє Украєни); юридичнi особи (мiсцезнаходжен-
ня яких у територiя Украєни i якi дiють на пiдставi єє законiв); не-
резидентами — юридичнi та фiзичнi особи, якi зареустрованi або
проживають на територiє iнших держав.
Одержанi в ходi зовнiшньоекономiчноє дiяльностi валютнi цiн-
ностi пiдлягають обовязковому продажу через уповноваженi бан-
ки на валютному ринку Украєни. Розмiр надходжень, що обовязково
реалiзуються, змiнюються залежно вiд стану економiки Украєни.
Операцiє з iноземною валютою на територiє Украєни прово-
дяться тiльки тими субуктами господарювання, якi отримали спе-
цiальний дозвiл (лiцензiю). продолжение
--PAGE_BREAK--
Для здiйснення валютних операцiй використовуються валютнi
(обмiннi) курси iноземних валют. Цi обмiннi курси складаються на
торгах Украєнськоє мiжбанкiвськоє валютноє бiржi в межах валют-
ного коридору, що встановлюуться Нацiональним банком Украєни.
Виручка, отримана вiд зовнiшньоекономiчноє дiяльностi, повин-
на надiйти в Украєну не пiзнiше 90 днiв з моменту перетину митного
кордону. За недодержання цього строку виннi несуть фiнансовi санкцiє2.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1993. № 17. Ст. 184.
2 В Украєнi iснуу проблема повернення валютних цiнностей. Роль держави
при цьому полягау в тому, що органи державного управлiння i контролю повиннi
розробити досконалий механiзм повернення 100 вiдсоткiв коштiв, одержаних вiд
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi, щоб цi кодiти працювали на економiку Украєни.
9
260
Формою державного регулювання зовнiшньоекономiчноє
дiяльностi у митне регулювання, яке здiйснюуться згiдно з Зако-
ном Украєни , Митним ко-
дексом Украєни, Законом Украєни вiд 5 лютого 1992 року
удиний митний тариф>.
Функцiями митних органiв у контроль за додержанням по-
рядку перемiщення через митний кордон Украєни товарiв та iн-
ших предметiв; митне регулювання, повязане з встановленням
митних платежiв, та iншi питання. Цю роботу здiйснюу Держав-
ний митний комiтет Украєни i територiальнi митнi управлiння,
iншi установи.
До порушникiв режиму зовнiшньоекономiчноє дiяльностi дер-
жава застосовуу спецiальнi санкцiє:
накладення штрафiв у випадках несвоучасного виконання або
невиконання субуктами ЗЕД та iноземними субуктами госпо-
дарськоє дiяльностi своєх обовязкiв;
застосування антидемпiнгових процедур у випадках здiйснен-
ня субуктами ЗЕД демпiнгу;
застосування до конкретних субуктiв iндивiдуального режи-
му лiцензування;
тимчасове припинення ЗЕД.
Санкцiє застосовуються Мiнiстерством зовнiшньоекономiчних
звязкiв Украєни за рiшенням судових органiв.
3. Участь iноземних осiб
у господарськiй дiяльностi.
Вiльнi економiчнi зони
Правовi засади створення спецiальних економiчних
зон визначенi Законом Украєни вiд 13 жовтня 1992 року
гальнi пiдстави створення i функцiонування спецiальних (вiль-
них) економiчних зон>2. На територiє таких зон дiу спецiальний
правовий режим економiчноє дiяльностi, що виражауться у вста-
новленнi пiльгових митних, валютно-фiнансових, податкових та
iнших умов дiяльностi украєнських та iноземних юридичних та
фiзичних осiб.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1992. № 19. Ст. 259.
2 Див.: Там само. №50. Ст. 676.
261
Зарубiжний досвiд створення таких зон (Китай, Латинська
Америка) показуу, що правильна єх органiзацiя дозволяу залучи-
ти значну кiлькiсть iноземних iнвестицiй, впровадити новi техно-
логiє, виробити ринковi методи господарювання. Функцiонування
зон на територiє Украєни дозволить значно покращити умови гос-
подарювання i на iнших територiях.
Законодавчi акти про створення спецiальноє зони встановлю-
ють єє вид (вiльна митна зона, порт, експортнi, транзитнi зони, тех-
нополiси, комплекснi виробничi зони).
Загальнi засади створення пiдприумств з iноземними iнвести-
цiями на територiє спецiальних зон i на iнших територiях регулю-
ються Законами Украєни ,
жим iноземного iнвестування>.
iнвестицiйною.дiяльнiстю у сукупнiсть практичних дiй юри-
дичних та фiзичних осiб iноземних держав щодо реалiзацiє iнвес-
тицiй на територiє Украєни. iноземнi iнвестицiє в статутнi фонди
пiдприумств здiйснюються у виглядi: iноземноє конвертованоє ва-
люти; валюти Украєни пiд час реiнвестицiй; будь-якого рухомого
i нерухомого майна; акцiй, облiгацiй, iнших цiнних паперiв; прав
на iнтелектуальну власнiсть тощо. Держава встановлюу гарантiє
захисту iноземних iнвестицiй, в тому числi:
iноземнi iнвестицiє не пiдлягають нацiоналiзацiє;
компенсацiє i вiдшкодування збиткiв iноземним iнвесторам, за-
подiяних єм у результатi дiй або бездiяльностi державних органiв
Украєни чи єх службових осiб;
гарантiє вiд змiни законодавства;
гарантiє вiд примусових вилучень, а також незаконних дiй дер-
жавних органiв та єх службових осiб;
гарантiє в разi припинення iнвестицiйноє дiяльностi;
гарантiє використання доходiв, прибуткiв та iнших коштiв,
одержаних вiд iноземних iнвестицiй на територiє Украєни.
Верховна Рада Украєни, Кабiнет Мiнiстрiв Украєни здiйсню-
ють цiлу низку заходiв для заохочення iноземних iнвестицiй. Ви-
значено перелiк прiоритетних сфер дiяльностi: агропромисловий
комплекс, легка промисловiсть, лiсопромисловий комплекс, маши-
нобудування, медична промисловiсть, металургiя, паливно-енер-
гетичний комплекс, транспорт, звязок, хiмiчна промисловiсть.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 47. Ст. 646; там само. 1996.
№ 19. Ст. 80.
262
4. Основнi правовi форми розрахункiв,
що застосовуються при здiйсненнi
зовнiшньоекономiчноє дiяльностi
Зовнiшньоекономiчнi звязки украєнських субуктiв гос-
подарювання обслуговуються банками з додержанням режиму мiж-
народних розрахункiв. Вони ведуться, як правило, через банки, що
встановлюють кореспондентськi вiдносини, тобто мають домовле-
нiсть про порядок i умови проведення банкiвських операцiй.
Основними формами розрахункiв за зовнiшньоекономiчними
договорами у документарний акредитив та iнкасо. В мiжнароднiй продолжение
--PAGE_BREAK--
практицi використовуються також банкiвський переказ, вексель-
на, чекова та iншi форми.
Указом Президента Украєни вiд 4 жовтня 1994 року
ходи щодо впорядкування розрахункiв за договорами, що уклада-
ють субукти пiдприумницькоє дiяльностi Украєни> установлено,
що розрахунки за зовнiшньоекономiчними договорами (контрак-
тами), предметом яких у товари (роботи, послуги), здiйснюються
вiдповiдно до Унiфiкованих правил та звичаєв для документарних
акредитивiв Мiжнародноє торговоє палати. Унiфiкованих правил з
iнкасо Мiжнародноє торговоє палати2.
Документарний акредитив являу собою зобовязання банку
зробити за вказiвкою i за рахунок покупця-iмпортера платiж екс-
портеру на суму вартостi поставлених товарiв, а експортера — по-
дати передбаченi документи.
Сторони (експортер i iмпортер), укладаючи зовнiшньоекономiч-
ний контракт, визначають, що платежi за поставлений товар вико-
нуватимуться за допомогою документарного акредитиву. У кон-
трактi, як правило, зазначауться, який банк вiдкривау акредитив,
через який банк цей акредитив мау бути авiзований (сповiщений)
експортеру, обумовлюуться вид акредитива, перелiк документiв, якi
повиннi бути поданi експортером для одержання платежу, та iн.
Уклавши контракт, експортер готуу товар до вiдвантаження,
про що сповiщау iмпортера. Одержавши це повiдомлення, поку-
пець (наказодавець) надсилау своуму банку доручення на вiдкриття
акредитива, в якому зазначау всi необхiднi умови (на чию користь,
на який строк i на яку суму вiдкривауться акредитив, вiдвантажен-
Див.: Уряд. курур. 1994. 12 жовт.
2 Див.: Там само. 5 лист.
263
ня якого товару вiн покривау, якi документи мають бути поданi,
строки єх подання i т. iн.).
Банк, який вiдкривау акредитив (банк-емiтент), надсилау його
бенефiцiару (експортеру), як правило, через банк, що обслуговуу
останнього (авiзуючий банк). Одержавши вiд емiтента акредитив,
авiзуючий банк перевiряу його дiйснiсть i передау бенефiцiару. Ос-
таннiй, одержавши акредитив, перевiряу його вiдповiднiсть умо-
вам контракту. За згоди з умовами вiдкритого на його користь ак-
редитива бснефiцiар в обумовленi строки вiдвантажуу товар, по-
дау пакет необхiдних комерцiйних документiв у свiй банк.
Банк експортера пiсля перевiрки надсилау єх банку-емiтенту з
вказiвкою нате, як мау бути зарахована виручка. Одержавши докумен-
ти, банк-емiтент перевiряу єх, пiсля чого переказуу суму платежу бан-
ку-експортеру. Останнiй зараховуу виручку на рахунок бенефiцiара.
Залежно вiд умов розрiзняють такi види акредитивiв: вiдзивнi
i безвiдзивнi, пiдтвердженi i непiдтвердженi, переказнi (трансфе-
рабiльнi), револьвернi (вiдновлюванi), покритi i непокритi, подiльнi
i неподiльнi.
Вiдзивний акредитив може бути змiнений або анульований
банком-емiтентом у будь-який момент без попереднього повiдом-
лення бенефiцiара. В мiжнароднiй торгiвлi в основному застосо-
вуються безвiдзивнi акредитиви, якi не можуть бути анульованi чи
змiненi без згоди усiх зацiкавлених сторiн.
Пiдтвердженим акредитивом у акредитив, що мау додаткову
гарантiю платежу з боку iншого банка, який не у банком-емiтен-
том. Банк, який пiдтверджуу акредитив, бере на себе обовязок
оплачувати документи, вiдповiднi акредитиву, якщо банк-емiтент
вiдмовиться здiйснити платiж.
Переказний (трансферабельний) акредитив передбачау мож-
ливiсть його використання повнiстю чи частково кiлькома особа-
ми, крiм самого бенефiцiара, — iншими бенефiцiарами.
Револьверний (вiдновлюваний) акредитив використовууться в
розрахунках за постiйнi кратнi поставки, що здiйснюються, як пра-
вило, за графiком, який фiксууться в контрактi. Револьвернi акре-
дитиви передбачають вiдновленi суми акредитива в мiру його ви-
користання.
Комерцiйнi документи — це вiдвантажувальнi документи, про право влас-
ностi чи тому подiбнi документи.
264
Покритий акредитив — акредитив, при вiдкриттi якого банк-
емiтент попередньо подау в розпорядження виконуючого банка ва-
лютнi кошти (покритi) в сумi акредитива на строк дiє своєх зобовя-
зань з умовою можливого використання цих коштiв для виплат за
акредитивом. У мiжнароднiй практицi в бiльшостi випадкiв вико-
ристовуються непокритi акредитиви.
Подiльний акредитив передбачау виплату експортеру певних
узгоджених у контрактi сум пiсля кожноє частковоє поставки.
Неподiльний акредитив передбачау, що вся належна експор-
теру сума буде виплачена пiсля здiйснення всiх поставок або пiсля
останньоє частковоє поставки.
iнкасова1 форма розрахункiв. При цiй формi розрахункiв екс-
портер доручау банку одержати вiд iмпортера суму платежу при
поданнi товаророзпорядних документiв.
Розрахунок здiйснюуться таким чином. Пiсля укладення кон-
тракту експортер (довiритель)2 в установленi строки вiдвантажуу
товар, пiдготовлюу комплект документiв i подау його при iнкасо-
вому дорученнi своуму банку.
Перевiривши вiдповiднiсть комплекту документiв, перелiче-
них в iнкасовому дорученнi, банк-ремiтент3 надсилау єх разом з до-
рученням банку-кореспонденту iмпортера. Одержавши iнкасове
доручення i документи, банк iмпортера (iнкасуючий банк) подау
єх iмпортеру (платнику).
Пiсля одержання платежу вiд iмпортера iнкасуючий банк пе-
реказуу виручку банку-ремiтенту поштою або телеграфом (теле-
ксом) вiдповiдно до iнструкцiє клiунта. Одержавши переказ, банк-
ремiтент зараховуу його експортеру.
Банкiвський переказ являу собою доручення одного банку iншо-
му виплатити одержувачу переказу (бенефiцiару) певну грошову
суму. Таке доручення банк виставляу на пiдставi iнструкцiй, отри-
маних вiд його клiунта-переказодавця. продолжение
--PAGE_BREAK--
Розрахунки за допомогою банкiвського переказу здiйснюються
таким чином. Уклавши контракт, у якому встановлена ця форма
розрахункiв i визначенi банки-кореспонденти, експортер в обумов-
iнкасо — банкiвськi операцiє, що здiйснюються на пiдставi iнструкцiє клiунтiв
з «фiнансовими» (переказнi векселi, простi векселi, чеки, платiжнi розписки i т. iн.)
i «комерцiйними» документами з метою одержання платежiв, що єм належать.
2 Довiритель — клiунт, що доручау операцiю по iнкасуванню своуму банку.
3 Банк-ремiтент — банк, якому довiритель доручау операцiю по iнкасуванню.
265
ленi контрактом строки вiдвантажуу товар i надсилау покупцю ко-
мерцiйний рахунок, транспортнi документи, отриманi вiд пере-
вiзника (експедитора), та iншi документи, передбаченi контрактом.
iмпортер, одержавши документи, вступау у володiння товаром
i надсилау до свого банку доручення на переказ, на пiдставi якого
банк iмпортера переказуу валюту банку експортера. Останнiй, отри-
мавши платiжне доручення, зараховуу виручку бенефiцiару пере-
казу — експортеру.
В окремих випадках зовнiшньоторговий контракт може перед-
бачати надання iмпортером кредиту експортеру, тобто оплату то-
вару авансом.
iРжiш Сi
-i -/, р--i- -i-/ л
Захист прав промислових
пiдприумств та iнших субуктiв
господарювання
1. Правовi гарантiє господарськоє
дiяльностi та способи захисту прав
i iнтересiв пiдприумств
-Пе викликау сумнiву твердження про те, що не може
бути стабiльною економiка держави без стабiльно працюючих про-
мислових та iнших пiдприумств i пiдприумцiв. Проте працювати
стабiльно вони не можуть, не маючи вiдповiдного законодавства,
яке б визначало .
За законодавством Украєни держава, окреслюючи цi
гри>, гарантуу додержання прав i законних iнтересiв пiдприумств
та iнших субуктiв господарювання (ст. 27 Закону Украєни
пiдприумства в Украєнi>). При цьому вони при здiйсненнi госпо-
дарськоє та iншоє дiяльностi мають право з власноє iнiцiативи при-
ймати будь-якi рiшення, що не суперечать законодавству Украєни.
Гарантiє держави щодо прав субуктiв господарювання мож-
на розподiлити на загальнi та майновi.
Загальнi гарантiє полягають у тому, що держава гарантуу всiм
пiдприумствам i пiдприумцям, незалежно вiд обраних ними органi-
зацiйно-правових форм господарськоє дiяльностi, форм власностi
майна, на яких вони заснованi, рiвнi права i створюу рiвнi можли-
востi для доступу до матерiально-технiчних, фiнансових, трудових,
iнформацiйних, природних та iнших ресурсiв2.
Прикладом певного обмеження державою дiяльностi пiдприумств можна на-
звати затвердження Кабiнетом Мiнiстрiв Украєни перелiку майнових комплексiв
державних пiдприумств, приватизацiя або оренда яких не дозволяуться, або забо-
рона на участь державних пiдприумств у створеннi господарських товариств.
2 Однак слiд наголосити, що забезпечення матерiально-технiчними та iншими
ресурсами, якi централiзовано розподiляються державою, здiйснюуться тiльки за
умови виконання пiдприумством робiт i поставок для державних потреб.
267
Гарантiє майнових прав пiдприумств i пiдприумцiв полягають
у тому, що держава шляхом прийняття вiдповiдного законодавства,
створення спецiальних структур гарантуу недоторканнiсть майна
i забезпечуу захист права єх власностi.
iнститут правового захисту у комплексною структурою. Фор-
ми, способи, порядок правового захисту забезпечууться нормами
як матерiального, так i процесуального права. Слiд нагадати, що
способи захисту прав закрiпленi у ст. 6 ЦК i здiйснюються шля-
хом визнання цивiльних прав; вiдновлення становища, яке iснува-
ло до порушення права i припинення дiй, що порушують право;
присудження до виконання обовязку в натурi, змiни або припи-
нення правовiдносин; компенсацiє моральноє шкоди; стягнення з
особи, яка порушила право, заподiяних нею збиткiв, а у випадках,
передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пенi).
Порядок i форми захисту прав субуктiв господарювання ви-
значаються передусiм нормами Арбiтражного процесуального ко-
дексу Украєни (АПК). Вiдповiдно до нього господарськi спори ви-
рiшуються в порядку позовного провадження, а справи про банк-
рутство з урахуванням особливостей, передбачених законом Украєни
. Спори вирiшуються на пiдставi Конституцiє
Украєни, законiв та iнших правових актiв Украєни, мiжнародних
договорiв та угод, згоду на обовязковiсть застосування яких дала
Верховна Рада Украєни.
Разом з тим арбiтражний суд не може вiдмовити в розглядi спо-
ру з мотивiв вiдсутностi, неповноти, нечiткостi, незрозумiлостi, на-
явностi суперечностей або взагалi вiдсутностi законодавства, що
регулюу спiрнi вiдносини.
Особливоє уваги законодавець надау захисту права власностi,
оскiльки власнiсть у основою iснування i дiяльностi пiдприумства
i пiдприумцiв будь-якоє органiзацiйно-правовоє форми.
Не випадково одним з перших законiв незалежноє Украєни став
закон , де значне мiсце посiдають норми, що пе-
редбачають гарантiє i захист права власностi, зокрема визначенi
такi способи захисту права власностi, як предявлення позову до
суду про витребування майна, про усунення перешкод у користу-
АПК був прийнятий 6 листопада 1991 р. i набрав чинностi з 1 березня 1992 р.
Але змiни в господарському законодавствi, перехiд економiки до ринку та iншi чин-
ники вимагали змiн i процесуальних правовiдносин, тому законодавцем наступнi
змiни в АПК вносилися ЗО червня 1993 р.; 2 березня 1995 р.; 20 лютого 1996 р.; 13
травня 1997 р.
268
ваннi майном, про вiдшкодування завданих збиткiв (якщо власник
не може витребувати майно в натурi) i таким чином вiдновити свiй продолжение
--PAGE_BREAK--
попереднiй майновий стан.
Слiд докладнiше зупинитися на такому способi захисту, як ви-
требування майна, оскiльки такi господарськi спори становлять
значну частину в загальнiй кiлькостi майнових спорiв, що розгля-
даються арбiтражними судами i на практицi не завжди знаходять
своу правильне вирiшення.
Чинне цивiльне законодавство передбачау два способи захис-
ту права власностi: речево-правовi та зобовязально-правовi.
Речево-правовi способи захисту права власностi та iнших ре-
чевих прав спрямованi на захист вiд безпосереднього неправомi-
рного впливу будь-яких iнших осiб. Одним з них у витребування
майна з чужого незаконного володiння (вiндикацiя).
Вiндикацiйний позов — це позов власника про витребування
майна з чужого незаконного володiння. В усiх випадках це позов
про витребування майна в натурi i тiльки за умови його реальноє
наявностi у вiдповiдача. Незаконним володiльцем (вiдповiдачем)
буде особа, яка утримуу вiдповiдне майно (володiу ним) без закон-
них на те пiдстав. Позивачем у справi буде власник, з володiння
якого вибуло майно без його вiдома.
Власник може також заявляти в суд позов про усунення уся-
ких порушень його права, якщо навiть цi порушення i не були по-
вязанi з позбавленням володiння. Такий позов називауться нега-
торним позовом. Пiдставою для негаторного позову у порушення,
що перешкоджають власнику здiйснювати своє права на користуван-
ня та розпорядження майном. При цьому майно, хоча й не вибу-
вау з володiння власника, але використовувати його за призначен-
ням власник не мау можливостi.
Зобов язально-правовi способи захисту права власностi засто-
совуються у разi наявностi зобовязальних, зокрема договiрних
вiдносин мiж власником та особою, що утримуу майно.
Типовим прикладом таких вiдносин у ситуацiя, коли орендар
не повертау орендодавцю-власнику його майно пiсля закiнчення
Типовим прикладом таких правовiдносин може бути ситуацiя у справi, що
розглянута арбiтражним судом, у якiй позивач посилався на те, що Харкiвський
велозавод, ремонтуючи дах свого складського примiщення, перекрив будiвельними
матерiалами пiдєзну залiзничну колiю, що прокладена через територiю цього заво-
ду, але належить позивачу, таким чином позбавивши його можливостi користува-
тися цiую колiую. Встановивши всi обставини справи, суд поновив порушене право
позивача i зобовязав вiдповiдача звiльнити пiдєзну колiю у визначений судом строк.
269
строку договору оренди. У таких випадках слiд застосовувати зо-
бовязально-правовi способи i не можна застосовувати речево-пра-
вовi способи захисту, оскiльки орендар отримав майно вiд влас-
ника на пiдставi вiдповiдного договору i його не можна вважати
незаконним володiльцем.
Пiдсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що роз-
межування правових пiдстав для застосування тих чи iнших спо-
собiв захисту у реальною гарантiую захисту прав пiдприумств i
пiдприумцiв, оскiльки таке розмежування дау єм змогу заявляти об-
грунтованi позови, а арбiтражним судам постановлювати рiшен-
ня вiдповiдно до чинного законодавства. Слiд зазначити, що га-
рантiє держави спрямованi на захист прав не тiльки вiд неправо-
мiрних дiй юридичних чи фiзичних осiб, але i вiд таких дiй самоє
держави. Вiдповiдальнiсть державних органiв перед субуктами
господарювання передбачена нормами чинного законодавства.
Так, згiдно зi статтями 56 та 57 вже згаданого Закону Украєни
жодний державний орган не мау права втручатись
у здiйснення власником, а також особами, якi не у власниками, але
володiють майном на правi повного господарського вiдання, опе-
ративного управлiння, пожиттувого спадкового володiння (повний
єх перелiк визначауться в п. 5 ст. 48 цього Закону), єх правомочно-
стей щодо володiння, користування й розпорядження своєм май-
ном або встановлювати не передбаченi законодавчими актами
Украєни додатковi обовязки чи обмеження.
Державнi органи вiдповiдають майном за шкоду, заподiяну єх
неправомiрним втручанням у здiйснення власником i вище зазна-
ченими особами правомочностей щодо володiння, користування
й розпорядження майном. У разi прийняття державою законодав-
чого акту, що припиняу право власностi, держава сплачуу збитки
в повному обсязi, включаючи i нестриманi прибутки.
Якщо в результатi видання акту органом державного управлiн-
ня або мiсцевим органом державноє влади порушуються права
власника та iнших осiб щодо володiння, користування чи розпо-
рядження належним єм майном, такий акт за позовом власника або
особи, права якоє порушено, арбiтражним судом визнауться не-
Саме з огляду на це голова вiдмiнив рiшення арбiтражного суду Харкiвськоє
областi в справi про витребування майна в натурi iз чужого незаконного володiння
на користь одного з державних пiдприумств мiста Харкова, оскiльки орендар-вiдпо-
вiдач у справi отримав майно за договором оренди i на базi цього майна створив
орендне пiдприумство.
270
дiйсним. Збитки, завданi громадянам, органiзацiям та iншим осо-
бам у результатi видання зазначених актiв, пiдлягають вiдшкоду-
ванню за рахунок коштiв, якi у в розпорядженнi вiдповiдного орга-
ну влади або управлiння.
Аналогiчна норма мiститься в п. 2 ст. 27 Закону
ства в Украєнi>, згiдно з якою республiканськi i мiсцевi державнi
та громадськi органи i єх службовi особи при прийняттi рiшень,
що стосуються пiдприумств, i в своєх вiдносинах з ними несуть
вiдповiдальнiсть за дотримання положень цього Закону. Державнi
органи i службовi особи можуть втручатись у дiяльнiсть пiдпри-
умств тiльки вiдповiдно до своує компетенцiє, встановленоє зако-
нодавством. У разi видання державним чи iншим органом акта, що
не вiдповiдау його компетенцiє чи вимогам законодавства, або ви-
никнення у звязку з цим спiрних питань пiдприумство мау право
звернутися до арбiтражного суду з заявою про визнання такого акта
недiйсним. продолжение
--PAGE_BREAK--
Збитки (включаючи очiкуваний i неодержаний прибуток), зав-
данi пiдприумству в результатi виконання вказiвок державних чи
iнших органiв або єх службових осiб, якi порушили права пiдприум-
ства, а також внаслiдок неналежного здiйснення такими органами
або єх службовими особами передбачених законодавством обо-
вязкiв щодо пiдприумства, пiдлягають вiдшкодуванню за єх раху-
нок. Спори про вiдшкодування збиткiв вирiшуються судом або
арбiтражним судом вiдповiдно до єх компетенцiє.
2. Урегулювання розбiжностей
господарських спорiв безпосередньо
пiдприумствами
Однiую з необхiдних умов успiшного функцiонуван-
ня всiх елементiв створюваного в Украєнi ринкового господарсь-
кого механiзму у законнiсть i дисциплiна в дiяльностi субуктiв
го сподарювання.
У цьому процесi мiж пiдприумствами, пiдприумцями, держав-
ними та iншими органами виникають, iснують i припиняються
численнi господарськi вiдносини. Ринковий механiзм, як i будь-яке
складне явище, не може розвиватися без зiткнень, конфлiктiв, що
призводять до суперечностей мiж субуктами господарськоє дiяль-
ностi. Такi суперечностi мiж пiдприумствами, органiзацiями, дер-
271
жавними та iншими органами стосовно єх прав та обовязкiв у гос-
подарських вiдносинах отримали назву господарських спорiв.
Для переважноє бiльшостi господарських спорiв передбачауть-
ся єх доарбiтражне врегулювання. Тобто спiр може бути переда-
ний до арбiтражного суду лише пiсля того, як контрагенту була
предявлена претензiя, яку вiн вiдхилив або на неє не вiдповiв в
строк, передбачений чинним законодавством. Порядок доарбiт-
ражного врегулювання спорiв визначауться АПК.
Деякi автори2, посилаючись на те, що порядок доарбiтражного
врегулювання господарських спорiв дiстався нам у спадщину вiд
часiв, коли iснувала радянська господарська система, i тому не може
ефективно застосовуватись у наш час, вважають, що вiн i справдi
втратив популярнiсть серед субуктiв господарювання, атому пiдля-
гау глибокому реформуванню.
Погоджуючись з тим, що свого часу порядок доарбiтражного
врегулювання господарських спорiв дiйсно вiдiгравав значну роль у
вiдновленнi майнових прав пiдприумств (без додаткових судових ви-
трат), не можна визнати обгрунтованими пiдставами для вiдмiни та-
кого порядку посилання Д. Миргородського на те, що для сучасного
приватного пiдприумця процес прийняття директором рiшення про
добровiльне вiдрахування особистих коштiв або коштiв власника у
бiльш болючим, анiж ранiше, а незаплановане вилучення оборотних
коштiв обертауться погiршенням єх фiнансового стану. На нашу думку,
погашення боргiв мау стати не , а обовязковим процесом
у дiяльного керiвника державного чи приватного пiдприумства.
Збереження процедури добровiльного вiдрахування коштiв для
задоволення обгрунтованих претензiйних майнових вимог у додат-
ковою гарантiую невтручання державних органiв у господарську
дiяльнiсть пiдприумств, й також реальною допомогою в зростаннi
правосвiдомостi сучасних пiдприумцiв. Крiм того, збереження до-
арбiтражного порядку надалi ефективно допомагатиме пiдприум-
цям у встановленнi надiйних партнерських стосункiв, що безумов-
но впливатиме i на темпи переходу до ринковоє економiки.
iз збереженням доарбiтражного порядку врегулювання спорiв
дiу правило — без звертання до суду, без
Термiн «господарськi спори» вперше був введений в Украєнi в ст. 1 Закону
Украєни «Про арбiтражний суд». Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1991. № 36.
Ст. 469.
2 Див.: Миргородський Д. Актуальнi проблеми доарбiтражного врегулювання
господарських спорiв // Право Украєни. 1998. № 3. Ст. 20-22.
272
додаткових витрат на держмито та без iнших судових витрат з дот-
риманням при цьому тiльки певних загальновiдомих правил.
Чинне законодавство (ст. 6 АПК) передбачау, що пiдприумства
та органiзацiє, якi порушили майновi права i законнi iнтереси пiд-
приумств та органiзацiй, зобовязанi поновити єх, не чекаючи пред-
явлення претензiє. На практицi ця норма, на жаль, фактично за-
стосовууться дуже рiдко, що також у свiдченням низького рiвня
правосвiдомостi пiдприумцiв.
Пiдприумства та пiдприумцi, чиє права i законнi iнтереси пору-
шено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником
цих прав та iнтересiв звертаються до нього з письмовою претензiую.
Встановлено певнi вимоги до змiсту та форми претензiє.
Вона повинна бути викладена у письмовiй формi.
У претензiє зазначаються:
а) повне найменування i поштовi реквiзити заявника претензiє
та пiдприумства чи пiдприумця, яким претензiя предявляуться;
дата предявлення i номер претензiє;
б) обставини, на пiдставi яких предявлено претензiю; дока-
зи, що пiдтверджують цi обставини; посилання на вiдповiднi нор-
мативнi акти;
в) вимоги заявника;
г) сума претензiє та єє розрахунок, якщо претензiя пiдлягау гро-
шовiй оцiнцi; платiжнi реквiзити заявника претензiє;
г) перелiк документiв, що додаються до претензiє, а також
iнших доказiв.
Документи, якi пiдтверджують вимоги заявника, додаються в
оригiналах чи належним чином засвiдчених копiях. Документи, що
у у другоє сторони, можуть не додаватися до претензiє, але в пре-
тензiє мау бути зазначено, що цi документи в неє у.
Претензiя пiдписууться керiвником чи заступником керiвника
пiдприумства, органiзацiє i надсилауться адресатовi рекомендова-
ним або цiнним листом чи вручауться пiд розписку. При пiдписаннi
претензiє обовязково зазначауться посада особи, яка пiдписала до-
кументи, i єє прiзвище. Не припускауться пiдписання з приймен-
ником або проставлення косоє риски перед найменуванням по-
сади. Порушення цього порядку у пiдставою для повернення по- продолжение
--PAGE_BREAK--
зовноє заяви (ст. 63 АПК).
Аналогiчнi вимоги мiстяться у Примiрнiй iнструкцiє з дiловодства у мiнiстер-
ствах, iнших центральних органах виконавчоє влади, затвердженоє постановою Ка-
бiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 17 жовтня 1997 р.
273
Слiд зазначити, що право на предявлення претензiє у субук-
тивним правом пiдприумства чи пiдприумця, але порядок та строки
розгляду претензiє, якщо вона вже заявлена, у єх обовязком.
Законодавством встановленi вiдповiднi строки розгляду пре-
тензiє. Єх можна подiлити на загальнi та спецiальнi.
У першому випадку претензiя пiдлягау розгляду в мiсячний
строк, який обчислюуться з дня єє одержання; у другому, коли обо-
вязковими для обох сторiн правилами або договором передбачено
право повторноє перевiрки забракованоє продукцiє (товарiв) пiдприум-
ством-виготовлювачем, претензiє, повязанi з якiстю та комплект-
нiстю продукцiє (товарiв), розглядаються протягом двох мiсяцiв.
Якщо до претензiє не додано всi документи, необхiднi для єє роз-
гляду, єх витребують у заявника iз зазначенням строку єх подання,
який не може бути меншим пяти днiв, не враховуючи часу пошто-
вого обiгу. При цьому перебiг строку розгляду претензiє зупиняуть-
ся до одержання витребуваних документiв чи закiнчення строку єх
подання. Якщо витребуванi документи у встановлений строк не
надiйшли, претензiя розглядауться за наявними документами.
При розглядi претензiє пiдприумства та органiзацiє в разi необхiд-
ностi повиннi звiрити розрахунки, провести експертизу або вчинити
iншi дiє для забезпечення доарбiтражного врегулювання спору.
Законодавство закрiплюу дуже важливе положення про те, що
пiдприумства та органiзацiє, що одержали претензiю, зобовязанi
задовольнити обгрунтованi вимоги заявника.
Встановленi вiдповiднi вимоги до форми та змiсту вiдповiдi
на претензiю.
Передусiм пiдприумство у письмовiй формi повинне повiдо-
мити заявнику претензiє про результати розгляду претензiє.
Крiм того, у вiдповiдi на претензiю пiдприумство мау зазна-
чити:
а) повне найменування i поштовi реквiзити свого пiдприумства
та пiдприумства чи органiзацiє, яким надсилауться вiдповiдь; дату
i номер вiдповiдi; дату i номер претензiє, на яку дауться вiдповiдь;
б) якщо претензiю визнано повнiстю або частково, — розмiр
визнаноє суми, номер i дату платiжного доручення на перерахуван-
ня цiує суми чи строк та спосiб задоволення претензiє, якщо вона
не пiдлягау грошовiй оцiнцi;
Передбачена вiдповiдальнiсть лише за порушення строкiв розгляду претензiє
чи коли полишили єє без вiдповiдi. Але цi питання вирiшуються тiльки арбiтраж-
ним судом (ст. 9 АПК).
274
в) якщо претензiю вiдхилено повнiстю або частково, — моти-
ви вiдхилення з посиланням на вiдповiднi нормативнi акти i до-
кументи, що обгрунтовують вiдхилення претензiє;
г) перелiк доданих до вiдповiдi документiв та iнших доказiв.
Коли претензiю вiдхилено повнiстю або частково, заявниковi
слiд повернути оригiнали документiв, одержаних як додаток до
претензiє, а також надiсланi документи, що обгрунтовують вiдхи-
лення претензiє, якщо єх немау в заявника претензiє.
Вiдповiдь на претензiю пiдписууться керiвником чи заступни-
ком керiвника пiдприумства, органiзацiє i надсилауться рекомен-
дованим або цiнним листом чи вручауться пiд розписку. Не допус-
кауться, як уже зазначалося, пiдписання вiдповiдi з прийменником
або проставляння косоє риски перед найменуванням посади.
Якщо у вiдповiдi про визнання претензiє не повiдомляуться
про перерахування визнаноє суми, єє заявник, по закiнченнi 20 днiв
пiсля одержання вiдповiдi, мау право предявити до банку розпо-
рядження про списання в безспiрному порядку визнаноє боржни-
ком суми. До розпорядження додауться вiдповiдь боржника, а
якщо в нiй не зазначено розмiр визнаноє суми, то до розпорядження
додауться також копiя претензiє.
Установи банку зобовязанi приймати розпорядження про без-
спiрне списання коштiв i в тих випадках, коли боржник, визнав-
ши претензiю, просить з рiзних причин не стягувати з нього виз-
нану суму.
За необгрунтоване списання в безспiрному порядку претен-
зiйноє суми винна сторона сплачуу другiй сторонi штраф у розмiрi
10 вiдсоткiв списаноє суми.
Вiдомо, що iнiцiатива укладення договору може виходити вiд
будь-якоє з сторiн, котра пiдготовлюу проект договору i надсилау
його контрагенту. Нерiдко умови, сформульованi однiую стороною,
не задовольняють бажання i намiри другоє. Тому можуть виник-
нути розбiжностi.
Розбiжностi, що виникають мiж пiдприумствами, органiзацi-
ями при укладеннi господарських договорiв, розглядаються керi-
вниками чи заступниками керiвникiв пiдприумств та органiзацiй
або за єх уповноваженням iншими особами.
При наявностi заперечень щодо умов договору пiдприумство чи
органiзацiя, якi одержали проект договору, складають протокол роз-
бiжностей, про що робиться застереження в договорi, та у 20-ден-
ний строк надсилаються другiй сторонi два примiрники протоко-
лу розбiжностей разом з пiдписаним договором.
275
Пiдприумство, органiзацiя, якi одержали протокол розбiжностей,
зобовязанi протягом 20 днiв розглянути його, вжити заходiв до вре-
гулювання розбiжностей з другою стороною, включити до договору
всi прийнятi пропозицiє, а тi розбiжностi, що залишились неврегульо-
ваними, передати в цей же строк на вирiшення арбiтражного суду.
Якщо сторона, яка отримала протокол розбiжностей, не пого-
джууться з ними, але не передау єх до арбiтражного суду, такий до-
говiр вважауться неукладеним.
Слiд нагадати, що законодавством встановлено дещо iнший по-
рядок розгляду протоколу розбiжностей при укладеннi договору, за-
снованому на державному замовленi. Так, якщо пiдприумство чи ор- продолжение
--PAGE_BREAK--
ганiзацiя, якi одержали протокол розбiжностей щодо умов догово-
ру, заснованого на державному замовленнi, не передадуть розбiж-
ностi, що залишилися неврегульованими, на вирiшення арбiтражно-
го суду в зазначений строк, то пропозицiє другоє сторони вважаються
прийнятими. В iнших випадках договiр вважауться неукладеним.
При здiйсненнi господарськоє дiяльностi нерiдко виникау не-
обхiднiсть на тих чи iнших пiдставах змiнити чи розiрвати до-
строково господарський договiр. Згiдно зi ст. 11 АПК пiдприум-
ство при цьому повинне дотримуватись обовязкового доарбiтраж-
ного порядку. При цьому пiдприумства чи органiзацiє, якi вважають
за необхiдне змiнити чи розiрвати договiр, надсилають пропозицiє
про це другiй сторонi за договором.
Пiдприумство, органiзацiя, якi одержали пропозицiю про змiну
чи розiрвання договору, повиннi вiдповiсти на неє не пiзнiше як че-
рез 20 днiв пiсля одержання пропозицiє. Якщо пiдприумства i
органiзацiє не досягай згоди щодо змiни чи розiрвання договору,
а також у разi неодержання вiдповiдi у встановлений строк з ура-
хуванням часу поштового обiгу, заiнтересована сторона мау пра-
во передати спiр на вирiшення арбiтражного суду.
Чи завжди при вирiшеннi господарських спорiв необхiдне до-
держання доарбiтражного порядку єх врегулюванняi
Чинне законодавство передбачау винятки з цього правила.
Вимоги щодо доарбiтражного врегулювання господарських
спорiв не поширюються на спори:
а) про визнання договорiв недiйсними;
II Типовим прикладом такого спору у спiр про дострокове розiрвання умов
договору оренди примiщення. Тiльки в 1997 р. в арбiтражному судi Харкiвськоє
областi такi справи складали 34,2 вiдсотка вiд загальноє кiлькостi немайнових
спорiв.
276
б) про визнання недiйсними актiв державних та iнших органiв,
а також актiв пiдприумств i органiзацiй, що не вiдповiдають зако-
нодавству та порушують права i охоронюванi законом iнтереси;
в) про стягнення заборгованостi по опротестованих векселях;
г) про звернення стягнення на заставлене майно.
Без додержання обовязкового порядку доарбiтражного врегу-
лювання спорiв розглядаються арбiтражним судом також спори за
заявами антимонопольних органiв, а також за заявами прокурорiв,
якi виступають лише в iнтересах держави в особi державних ор-
ганiв, державних пiдприумств та установ.
На наш погляд, цей перелiк вже теж потребуу доповнення, ос-
кiльки, наприклад, Закон Украєни не встанов-
люу обовязкового порядку звернення кредитора з вiдповiдною
претензiую до боржника перед тим, як звертатися до арбiтражно-
го суду з заявою про визнання його банкрутом.
Щодо вiдмiни iснуючого порядку доарбiтражного врегулюван-
ня господарських спорiв, то, як ми гадаумо, тiльки з поглиблен-
ням ринкових перетворень в Украєнi, суттувого зростання рiвня
правосвiдомостi пiдприумцiв (коли честь фiрми для них буде важ-
ливiшою, анiж сумнiвний прибуток), появи iнших обуктивних
чинникiв може виникнути потреба в змiнi процесуальних право-
вiдносин, зокрема — введеннi альтернативного порядку доарбiт-
ражного врегулювання деяких категорiй господарських спорiв та
розширеннi перелiку спорiв, що можуть розглядатися арбiтражним
судом без додержання сторонами обовязкового порядку єх доар-
бiтражного врегулювання.
3
господарювання арбiтражними
та третейськими судами
-Оiдомо, що одним з основних i надiйних способiв за-
хисту порушених прав у судовий захист.
Порядок i форми захисту прав пiдприумств i пiдприумцiв арбi-
тражними судами визначаються, насамперед нормами АПК. Так,
До внесення змiн у ст. 5 АПК вiд 13 травня 1997 р. доарбiтражнiй порядок не
поширювався лише на спори про визнання недiйсними актiв ненормативного ха-
рактеру та за заявами прокурорiв в iнтересах держави та державних пiдприумств,
установ та органiзацiй.
277
у ст. 1 цього кодексу передбачено, що пiдприумства, установи, органi-
зацiє та iншi особи (в тому числi iноземнi), громадяни, якi здiйсню-
ють пiдприумницьку дiяльнiсть без створення юридичноє особи i в
установленому порядку набули статус субукта пiдприумницькоє
дiяльностi, мають право звертатися до арбiтражного суду згiдно зi
встановленою пiдсуднiстю господарських справ за захистом своєх по-
рушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом iнтересiв.
Крiм того, в ч. 1 ст. З Закону Украєни
також зазначено, що завданням арбiтражного суду у захист прав та
охоронюваних iнтересiв учасникiв господарських правовiдносин.
Слiд наголосити на тому, що звернення за захистом у правом
пiдприумства, але будь-яка угода про вiдмову вiд права на захист
у недiйсною (ст. 2 АПК Украєни). Можлива лише вiдмова пiдприум-
ства-позивача вiд уже заявленого позову, але за умови, що така
вiдмова буде прийнята арбiтражним судом.
При прийняттi вiдмови позивача вiд позову арбiтражний суд
мау зясувати:
законнiсть такоє вiдмови (чи не порушуються при цьому пра-
ва держави та iнших осiб);
розяснити позивачу наслiдки прийняття судом вiдмови,
оскiльки у разi прийняття вiдмови вiд позову суд припиняу про-
вадження у справi (ст. 80 АПК), що в подальшому позбавляу пра-
ва позивача на повторне звернення до суду з цими вимогами.
Конституцiя нашоє держави (ст. 124) визначила, що правосуддя
в Украєнi здiйснюуться винятково судами. Делегування функцiй
судiв, а також привласнення цих функцiй iншими органами чи по-
садовими особами не допускауться. Юрисдикцiя судiв поширюуть-
ся на всi правовiдносини, що виникають у державi.
Згiдно з чинним законодавством правосуддя в господарських
вiдносинах здiйснюуться арбiтражними судами, якi створенi в
Украєнi у 1991 роцi2. Захист прав та охоронюваних iнтересiв учас- продолжение
--PAGE_BREAK--
никiв господарських правовiдносин законодавцем визначене як
одне з основних завдань арбiтражного суду. При цьому арбiтраж-
ному суду пiдвiдомчi:
На жаль, право на судовий захист юридичних осiб не знайшло свого консти-
туцiйного закрiплення. Так, у ч. 1 ст. 55 Конституцiє Украєни йдеться лише про те,
що права та свободи людини та громадянина захищаються судом, але при цьому не
згадуються юридичнi особи. Не передбачена така норма i в iнших роздiлах Консти-
туцiє Украєни, що, на наш погляд, у суттувою прогалиною в нiй.
2 Див.: Закон Украєни вiд 4 червня 1991 р. «Про арбiтражний суд» // Вiдомостi
Верхов. Ради Украєни. № 36. Ст. 469.
278
справи у спорах, що виникають при укладеннi, змiнi та розiр-
ваннi господарських договорiв. В науцi арбiтражного процесу цi
спори умовно називаються переддоговiрними;
справи у спорах, що виникають при виконаннi договорiв. Такi
спори можуть виникати з приводу неналежного виконання зобовя-
зань i стосуватися виконання зобовязання в натурi, а також зач
стосування до порушника передбачених законом чи договором
майнових санкцiй (штрафiв) та вiдшкодування збиткiв;
справи у спорах, що виникають з iнших пiдстав (наприклад,
про вiдшкодування збиткiв, завданих пiдприумству в результатi ви-
конання вказiвок державних чи iнших органiв тощо). Спори, що
виникають при виконаннi договорiв та на iнших пiдставах, ще на-
зиваються майновими;
справи у спорах про визнання недiйсними актiв на пiдставах,
зазначених у законодавствi (наприклад, видання акту, що не вiдпо-
вiдау компетенцiє органу або вимогам законодавства);
справи про банкрутство;
справи за заявами органiв Антимонопольного комiтету Укра-
єни з питань, вiднесених до його компетенцiє.
Порядок розгляду справ та iншi питання судовоє процедури
визначаються Арбiтражним процесуальним кодексом Украєни.
При зверненнi до арбiтражного суду з позовом про захист своєх
порушених прав пiдприумство мау сплатити державне мито до
державного бюджету Украєни через вiдповiдне вiддiлення казна-
чейства у встановленому порядку в розмiрi пяти вiдсоткiв вiд роз-
мiру позовних майнових вимог або 85 гривень — при зверненнi до
суду з вимогами немайнового характеру, наприклад, про визнання
недiйсним акту або договору, про визнання боржника банкрутом
тощо2. Державне мито не сплачууться за заявами про винесення
додаткових рiшень та ухвал, про розяснення рiшень та ухвал, а та-
кож про виправлення помилок у рiшеннях, ухвалах, постановах.
Вiдповiдно до чинного законодавства арбiтражний суд, здiйс-
нюючи правосуддя, повинен забезпечити повний обуктивний та
неупереджений розгляд спору. При цьому пiдприумству, як сторонi
Вiдповiдно до ст. 4 Закону Украєни «Про банкрутство» провадження цих справ
регулюу АПК Украєни з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним За-
коном, а про банкрутство банкiв — ще й з урахуванням вимог Закону Украєни «Про
банки i банкiвську дiяльнiсть».
2 Порядок сплати та розмiр державного мита визначауться Декретом Кабiнету
Мiнiстрiв Украєни «Про державне мито» вiд 12 сiчня 1993 р. № 7-93. Цим же Дек-
ретом визначенi субукти, що звiльненi вiд сплати держмита.
279
в спорi, наданi процесуальнi права, в тому числi на вiдвiд суддi,
на колегiальний розгляд справи, на оскарження прийнятих судом
рiшень тощо.
Пiдприумства i пiдприумцi (як позивачi, так i вiдповiдачi) в
арбiтражному процесi мають рiвнi процесуальнi права. Зокрема
сторони мають право знайомитися з матерiалами справи, роби-
ти з них витяги, знiмати копiє, брати участь в арбiтражних засi-
даннях, подавати докази, брати участь у дослiдженнi доказiв,
заявляти клопотання, давати уснi та письмовi пояснення арбiт-
ражному суду, наводити своє доводи i мiркування з усiх питань,
що виникають у ходi арбiтражного процесу, заперечувати проти
клопотань i доводiв iнших учасникiв арбiтражного процесу, по-
давати заяву про перевiрку рiшення, ухвали, постанови арбiтраж-
ного суду в порядку нагляду, а також користуватися iншими про-
цесуальними правами, наданими єм цим Кодексом.
Позивач мау право до прийняття рiшення в справi змiнити
пiдстави або предмет позову, збiльшити розмiр позовних вимог (за
умови дотримання встановленого порядку доарбiтражного врегу-
лювання спору в цiй частинi), вiдмовитися вiд позову або зменши-
ти розмiр позовних вимог.
Вiдповiдач мау право визнати позов повнiстю або частково.
Арбiтражний суд не приймау заяву про вiдмову вiд позову,
зменшення розмiру позовних вимог, визнання позову вiдповiдачем,
якщо цi дiє суперечать законодавству або порушують чиє-небудь
права i охоронюванi законом iнтереси.
Поряд з правами закон покладау на сторони процесуальнi обов яз-
ки, в тому числi — добросовiсно користуватися належними єм про-
цесуальними правами, виявляти взаумну повагу до прав i охороню-
ваних законом iнтересiв другоє сторони, вживати заходiв до всебiчно-
го, повного та обуктивного дослiдження всiх обставин справи.
Надiйному захисту прав та охоронюваних iнтересiв пiдпри-
умств i пiдприумцiв слугуу iснуючий особливий i досить ефектив-
ний порядок перевiрки законностi та обгрунтованостi прийнятих
арбiтражним судом рiшень, ухвал, постанов. Це так звана пере-
вiрка в порядку нагляду.
На першому етапi єє здiйснюють голова та заступники голови
арбiтражного суду областi та прирiвняних до них судiв (Автономноє
Згiдно зi ст. 125 Конституцiє Украєни в майбутньому в державi будуть ство-
ренi апеляцiйнi суди, що звичайно викличе змiну порядку перевiрки рiшень, ухвал,
постанов, в тому числi винесених арбiтражними судами.
280
Республiки Крим, мiст Киува та Севастополя); на другому етапi -
наглядова судова колегiя Вищого арбiтражного суду Украєни. На обох
етапах вона здiйснюуться за заявою сторони, що брала участь у роз-
глядi спору або за протестом прокурора (його заступникiв). продолжение
--PAGE_BREAK--
На третьому етапi постанова наглядовоє судовоє колегiє Ви-
щого арбiтражного суду за протестом Голови Вищого арбiтражного
суду Украєни, Генерального прокурора Украєни та його заступникiв
може бути перевiрена президiую цього суду.
На четвертому етапi постанова президiє Вищого арбiтраж-
ного суду Украєни за протестом Голови цього суду або Генераль-
ного прокурора Украєни може бути перевiрена Пленумом Вищого
арбiтражного суду Украєни. Рiшення Пленуму у остаточним i бiль-
ше не може перевiрятися або опротестовуватися.
Крiм того, рiшення, ухвала, постанова можуть бути переглянутi
арбiтражним судом, який єх прийняв, за заявою сторони, за подан-
ням прокурора (його заступника), iнiцiативою арбiтражного суду за
так званими нововиявленшт обставинами, якi мають суттуве зна-
чення для справи, що не були i не могли бути вiдомi заявнику2.
Дуже важливим етапом захисту прав пiдприумств у забезпе-
чення виконання постановлених судових рiшень.
Чинне законодавство встановлюу певнi особливостi єх виконання.
Встановлено такий порядок виконання рiшень арбiтражного суду.
а) рiшення про стягнення грошових сум виконууться банком,
що обслуговуу боржника. При цьому сам стягувач надсилау до
цього банку рiшення та наказ арбiтражного суду;
б) рiшення та наказ про стягнення державного мита надси-
лауться для виконання до податкових органiв за мiсцем знаходжен-
ня боржника, якi в свою чергу надсилають єх до банку, що обслу-
говуу боржника;
в) всi iншi рiшення виконуються судовими виконавцями, що
працюють у районних судах загальноє юрисдикцiє за мiсцем зна-
ходження боржника3.
Крiм того, передбачена перевiрка судових рiшень головою арбiтражного суду
та його заступниками з власноє iнiцiативи, але критерiє пiдстав, за якими може бути
виявлена така iнiцiатива, чiтко не визначенi (ст. 92 АПК).
2 Нововиявленими обставинами вважаються обставини, що мали мiсце до ви-
несення судового рiшення, але не були i не могли бути вiдомi заявнику. Див. розяс-
нення Вищого арбiтражного суду Украєни вiд 28 квiтня 1995 р. № 02-5/310.
3 Верховною Радою Украєни 24 березня 1998 р. вперше прийнятий закон «Про
державну виконавчу службу». Державнi виконавцi вiдтепер мають (замiсть судових
виконавцiв) своучасно, повно та неупереджено виконувати судовi рiшення.
281
Виданий стягувачу наказ може бути предявлений до виконан-
ня не пiзнiше трьох мiсяцiв з дня прийняття рiшення, ухвали, по-
станови.
Такий порядок розгляду господарських спорiв та виконання
рiшень арбiтражних судiв, на наш погляд, достатньою мiрою га-
рантуу захист прав та охоронюваних iнтересiв пiдприумств i пiд-
приумцiв.
Проте деякi господарськi спори можуть розглядатися не тiльки
арбiтражними судами. Згiдно з чинним законодавством пiдприум-
ства мають також право передати пiдвiдомчий арбiтражним судам
спiр на вирiшення третейського суду.
Власного законодавства, що регулюу дiяльнiсть третейських
судiв в Украєнi, ще не прийнято2. Разом з тим, за постановою Вер-
ховноє Ради Украєни
Украєни окремих актiв законодавства Союзу РСР> вiд 12 вересня
1991 року, суди застосовують законодавство колишнього Союзу
РСР до прийняття власного законодавства, в тiй частинi, що не су-
перечить Конституцiє Украєни. Тому порядок вирiшення госпо-
дарських спорiв третейськими судами Украєни регулюуться
ложенням про третейський суд для розгляду господарських спорiв
мiж обуднаннями, пiдприумствами, органiзацiями i установами>,
що затверджене Держарбiтражем при Радi Мiнiстрiв Союзу РСР
вiд ЗО грудня 1975 року (зi змiнами та доповненнями вiд 10 вересня
1987 року та 28 червня 1991 року).
Положенням встановлений такий порядок розгляду, при якому
сторона, що визнала за необхiдне розглядати спiр у третейському
судi, повiдомляу про це iншу сторону рекомендованим листом i вка-
зуу особу або осiб, яких вона обрала третейськими суддями. При
цьому мау бути згода цих осiб на участь у третейському судi як тре-
тейських суддiв. iнша сторона, отримавши таке повiдомлення, у
10-денний термiн мау дати письмову згоду або заперечення. Тре-
тейський суд обирауться в складi одного або iншоє непарноє кiль-
Свiдченням певноє довiри пiдприумств до встановленого порядку розгляду
справ е постiйно зростаюча кiлькiсть звернень до арбiтражного суду з вiдповiдни-
ми позовами. Так, якщо до арбiтражного суду Харкiвськоє областi у 1995 р. на-
дiйшло 5327 позовних заяв, то у 1996 р- — 6643 позовнi заяви, у 1997 р. — 7870
позовних заяв, а в 1998 р. — 11738 позовних заяв.
2 Постановою Верховноє Ради Украєни вiд 6 листопада 1991 р. «Про порядок
введення в дiю Арбiтражного процесуального кодексу Украєни» доручено Вищому
арбiтражному суду Украєни розробити Положення про третейськi гуДИ Украєни.
Проект такого Положення був розроблений i направлений до Верхоєнюi Гади Укра-
єни,, але, на жаль, досi не прийнятий, навiть у першому читаннi,
282
костi суддiв. У разi, коли третейський суд складауться iз трьох або
бiльше суддiв, вони обирають iз свого складу голову.
У разi вiдмови вiд розгляду господарського спору в третейсь-
кому судi або неподаннi вiдповiдi у встановлений строк спiр пе-
редауться на розгляд до арбiтражного суду за пiдсуднiстю.
У третейському судi спiр пiдлягау розгляду термiном не бiльше
одного мiсяця вiд дня надходження позовноє заяви. Рiшення тре-
тейського суду викладауться в письмовiй формi i пiдписууться суд-
дями. Рiшення приймауться бiльшiстю голосiв, якщо у складi у три
i бiльше суддiв.
Згiдно зi ст. 91 АПК законнiсть та обгрунтованiсть рiшення
третейського суду може бути перевiрена арбiтражним судом за
заявою сторони та протестом прокурора в мiсячний строк з момен-
ту його оголошення.
Крiм того, чинне законодавство Украєни передбачау розгляд
деяких категорiй спорiв у iнших спецiально створених третейсь- продолжение
--PAGE_BREAK--
ких судах.
Так, наприклад, до Мiжнародного комерцiйного арбiтражу,
який дiу вiдповiдно до Закону Украєни вiд 24 лютого 1994 року,
можуть передаватися спори з договiрних та iнших цивiльно-пра-
вових вiдносин, що виникають при здiйсненнi зовнiшньоторгових
та iнших видiв економiчних звязкiв, якщо хоча б одне пiдприум-
ство знаходиться за кордоном Украєни, а також спори пiдприумств
з iноземними iнвестицiями, мiжнародних обуднань та органiзацiй,
створених на територiє Украєни, як мiж собою, так i мiж єх учасни-
ками, а так само єхнi спори з iншими субуктами права Украєни.
Обовязковою умовою при цьому у наявнiсть арбiтражноє уго-
ди, яка може бути укладена у виглядi арбiтражного застереження
в контрактi, або окремоє угоди, але обовязково вони повиннi бути
викладенi в письмовiй формi.
Для розгляду цих спорiв встановлена особлива процедура при-
значення арбiтрiв. Так, кiлькiсть арбiтрiв визначають сторони, але
якщо сторони не визначать цiує кiлькостi, то призначаються три ар-
бiтри. В разi вiдсутностi угоди сторiн про персональний склад ар-
бiтражу з трьома арбiтрами кожна сторона призначау одного арбiт-
ра, а двоу призначених таким чином арбiтрiв призначають тре-
тього арбiтра. Якщо сторони протягом ЗО днiв пiсля отримання
прохання про це вiд другоє сторони не домовляться про призна-
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1994. № 25. Ст. 198.
283
чення третього арбiтра, то на прохання будь-якоє сторони арбiтра
призначау Президент Торгово-промисловоє палати Украєни. Такий
же порядок передбачений у разi, коли два призначених арбiтри не
домовляться про призначення третього арбiтра.
Сторони можуть на свiй розсуд домовитися про процедуру
вiдводу арбiтра. В разi вiдсутностi такоє домовленостi сторона
протягом 15 днiв пiсля того, як єй стало вiдомо про сформування
складу третейського суду, повинна в письмовiй формi повiдомити
третейський суд про мотиви вiдводу. Вiдвiд арбiтра може бути за-
явлений тiльки в тому разi, якщо iснують обставини, якi виклика-
ють обгрунтованi сумнiви щодо його неупередженостi або неза-
лежностi, або якщо вiн не мау квалiфiкацiє, обумовленоє угодою
сторiн. Якщо арбiтр, якому заявлено вiдвiд, сам не вiдмовляуться
вiд посади або iнша сторона не погоджууться з вiдводом, питання
про вiдвiд вирiшууться третейським судом.
Законом передбаченi також пiдстави для вiдмови у визнаннi
або у виконаннi арбiтражного рiшення. Так, у визнаннi або у ви-
конаннi арбiтражного рiшення, незалежно вiд того, в якiй державi
воно було винесено, може бути вiдмовлено лише на прохання сто-
рони, проти якоє воно спрямоване, якщо ця сторона подасть ком-
петентному суду доказ того, що одна iз сторiн в арбiтражнiй угодi
була недiуздатною; або ця угода у недiйсною за законом, якому
сторони цю угоду пiдпорядкували, а в разi вiдсутностi такоє вказiв-
ки — за законом держави, де рiшення було винесено.
Якщо сторону, проти якоє винесено рiшення, не було належ-
ним чином сповiщено про призначення арбiтра або про арбiтраж-
ний розгляд або з iнших поважних причин вона не могла подати
своє пояснення, то це також може бути пiдставами для вiдмови у
визнаннi або у виконаннi арбiтражного рiшення.
Крiм того, пiдставами для такоє вiдмови у випадки, коли:
рiшення винесено щодо спору, не передбаченого арбiтражною
угодою, або такого, що не пiдпадау пiд єє умови, або мiстить по-
станови з питань, що виходять за межi арбiтражноє угоди; проте,
якщо постанови з питань, охоплених арбiтражною угодою, можуть
бути вiдокремленi вiд тих, якi не охоплюються такою угодою, то
та частина арбiтражного рiшення, яка мiстить постанови з питань,
що охопленi арбiтражною угодою, може бути визнана i виконана;
склад третейського суду або арбiтражна процедура не вiдпо-
вiдали угодi мiж сторонами або, за вiдсутностi такоє, не вiдповi-
дали закону тiує держави, де мав мiсце арбiтраж;
284
рiшення ще не стало обовязковим для сторiн, або було ска-
соване, або його виконання зупинено судом держави, в якiй або
згiдно iз законом якоє воно було прийнято;
суд визнау, що обукт спору не може бути предметом арбiтраж-
ного розгляду за законодавством Украєни або визнання та виконан-
ня цього арбiтражного рiшення суперечить публiчному порядку
Украєни.
Арбiтражне рiшення може бути за клопотанням сторони ска-
соване обласним, мiським (мiст Киува i Севастополя) судами, Вер-
ховним судом Автономноє Республiки Крим за мiсцем знаходження
арбiтражу.
Цим же Законом Украєни вiд 24 лютого 1994 року затвердженi
два положення про iншi спецiальнi третейськi суди:
1) Положення про мiжнародний комерцiйний арбiтражний
суд при Торгово-промисловiй палатi Украєни. Цей постiйно дiю-
чий третейський суд виконуу своє повноваження згiдно з Законом
Украєни i власним Рег-
ламентом. Регламент затверджено Торгово-промисловою палатою
Украєни. Вiн, зокрема, передбачау порядок нарахування арбiтраж-
ного збору, ставки гонорару арбiтрiв та iнших витрат. До цього суду
можуть за угодою сторiн передаватися на вирiшення спори з до-
говiрних та iнших цивiльно-правових вiдносин, спори, що вини-
кають при здiйсненнi зовнiшньо-торговельних та iнших видiв мiж-
народних економiчних звязкiв, якщо комерцiйне пiдприумство
хоча б однiує iз сторiн спору знаходиться за кордоном, а також спо-
ри мiж пiдприумствами з iноземними iнвестицiями i мiжнародни-
ми обуднаннями та органiзацiями, створеними на територiє Укра-
єни, спори мiж єх учасниками, а також єхнi спори з iншими субук-
тами права Украєни. Зовнiшньоекономiчнi вiдносини, спори з яких
можуть бути переданi на вирiшення Мiжнародного комерцiйного
арбiтражного суду, стосуються, зокрема, вiдносин купiвлi-прода-
жу (поставки) товарiв, виконання робiт, надання послуг, обмiну то-
варами та (чи) послугами, перевезення вантажiв i пасажирiв, тор- продолжение
--PAGE_BREAK--
гового представництва i посередництва, оренди (лiзингу), науково-
технiчного обмiну, обмiну iншими наслiдками творчоє дiяльностi,
спорудження промислових та iнших обуктiв, лiцензiйних опе-
рацiй, iнвестицiй, кредитно-розрахункових операцiй, страхування,
спiльного пiдприумництва та iнших форм промисловоє i пiдприу-
мницькоє кооперацiє. Рiшення Мiжнародного комерцiйного арбiт-
ражного суду виконуються сторонами добровiльно у встановле-
285
ний судом строк. Якщо строк виконання в рiшеннi не зазначе-
но, воно пiдлягау негайному виконанню;
2) Положення про Морську арбiтражну комiсiю при Торгово-
промисловiй палатi Украєни. Цей постiйно дiючий третейський суд
здiйснюу свою дiяльнiсть згiдно з Законом Украєни вiд 24 жовтня
1994 року .
Морська арбiтражна комiсiя вирiшуу спори, що випливають з
договiрних та iнших цивiльно-правових вiдносин, якi виникають
iз торгового мореплавства, незалежно вiд того, чи у сторонами
таких вiдносин субукти украєнського та iноземного або тiльки
украєнського чи тiльки iноземного права, в тому числi:
а) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажiв,
а також перевезення вантажiв у змiшаному плаваннi (рiка — море);
б) щодо морського буксирування суден та iнших плавучих засобiв;
в) щодо морського страхування i перестрахування;
г) повязаних з купiвлею-продажем, заставою та ремонтом
морських суден та iнших плавучих засобiв;
г) з лоцманськоє i льодовоє проводки, агентського та iншого об-
слуговування морських суден, а також суден внутрiшнього плаван-
ня, оскiльки вiдповiднi операцiє повязанi з плаванням таких су-
ден морськими шляхами;
д) повязаних з використанням суден для здiйснення наукових
дослiджень, видобування корисних копалин, гiдротехнiчних та
iнших робiт;
е) щодо рятування морських суден або морським судном суд-
на внутрiшнього плавання, а також щодо рятування в морських
водах судном внутрiшнього плавання iншого судна внутрiшнього
плавання;
у) повязаних з пiднiманням затонулих у морi суден та iншого
майна;
ж) повязаних iз зiткненням морських суден, морського судна
i судна внутрiшнього плавання, суден внутрiшнього плавання в
морських водах, а також iз заподiянням судном пошкоджень порто-
вих споруд, засобiв навiгацiйноє обстановки та iнших обуктiв;
з) повязаних iз заподiянням пошкоджень рибальських сiтей
та iнших знарядь лову, а також з iншим заподiянням шкоди пiд час
здiйснення морського рибного промислу.
Див.: Вiдомостi Верхов. Ради Украєни. 1994. Ха 25. От. 198.
286
Морська арбiтражна комiсiя вирiшуу також спори, що вини-
кають у звязку з плаванням морських суден i суден внутрiшньо-
го плавання по мiжнародних рiках, у випадках, вказаних у цiй
статтi, а також спори, повязанi iз здiйсненням суднами внутрiш-
нього плавання закордонних перевезень.
Слiд зазначити, що не може бути переданий на розгляд тре-
тейського суду спiр про визнання недiйсною угоди або акта дер-
жавного чи iншого органу, а також про визнання боржника банк-
рутом, оскiльки чинним законодавством Украєни встановлений
тiльки судовий порядок вирiшення таких спорiв.
Досить врегульованим у порядок вирiшення спорiв за участю
субуктiв господарювання, що знаходяться на територiє держав -
учасниць Спiвдружностi Незалежних Держав (СНД). 20 березня
1992 року в Киувi державами — учасницями СНД, була пiдписа- .
на Угода
ням господарськоє дiяльностi>, яка ратифiкована Верховною Ра-
дою Украєни 19 грудня 1992 року.
Згiдно з частиною 1 статтi 3 цiує Угоди субукти господарю-
вання кожноє з держав — учасниць Спiвдружностi Незалежних
Держав користуються на територiє iншоє держави — учi(.:; гицi
Спiвдружностi Незалежних Держав правовим i судовим захистом
своєх майнових прав i законних iнтересiв, однакових з субуктами
господарювання даноє держави.
Згiдно зi статтею 7 Угоди
Незалежних Держав взаумно визнають i виконуютьрiшення компе-
тентних судiв, що набрали чинностi. Рiшення, винесенi компетент-
ними судами однiує держави — учасницi Спiвдружностi Незалеж-
них Держав, пiдлягають виконанню на територiє iнших держав -
учасниць Спiвдружностi Незалежних Держав, якщо вони пiдляга-
ють виконанню на територiє держави, в якiй єх було винесено>.
Компетентними судами, що вирiшують господарськi спори в
державах — учасницях спiвдружностi, у спецiалiзованi суди, якi
мають рiзну назву. Наприклад, у Росiє, Киргизстанi та Украєнi -
арбiтражнi суди, в Бiлорусiє — господарськi суди, в Молдовi -
економiчнi суди.
В Украєнi дiють також спецiально створенi iншi третейськi суди
з своую вiдповiдною назвою. Так, згiдно зi ст. З Закону Украєни
товарну бiржу> товарнiй бiржi надане право засновувати арбiт-
ражнi комiсiє (бiржовий арбiтраж) для вирiшення спорiв у торго-
вельних угодах. Спори, що виникають з бiржових угод, вирiшуються
287
в порядку, встановленому законодавством Украєни, статутом товар-
ноє бiржi та бiржовими правилами (ст. 20 Закону).
iз змiсту статей 1, 3 i 20 Закону Украєни
випливау, що компетенцiя арбiтражних комiсiй бiрж обмежууться
вирiшенням спорiв, що виникають при укладеннi, змiнi та розiрваннi
угод, якi вiдповiдають умовам, визначеним у ст. 15 цього Закону, в
тому числi, якщо угода у купiвлею-продажем, поставкою та обмiном
товарiв, допущених до обiгу на товарнiй бiржi, якщо учасниками
угоди у члени бiржi та якщо угода подана до реустрацiє i зареустро-
вана на бiржi не пiзнiше наступного за здiйсненням угоди дня.
Разом з тим вирiшення спорiв, що виникають при виконаннi
зазначених угод, а також усiх спорiв з iнших угод уже виходить за
межi компетенцiє арбiтражних комiсiй бiржi.
Водночас сторони в бiржовiй угодi мають право передати гос-
подарський спiр на вирiшення iншого третейського суду, у тому
числi обрати третейським судом арбiтражну комiсiю бiржi. Вирiшен-
ня арбiтражною комiсiую бiржi спору, як третейським судом, може
бути визнане чинним за умови дотримання вимог уже згаданого По-
ложення про третейський суд, затвердженого постановою Держар-
бiтражу при Радi Мiнiстрiв СРСР вiд ЗО грудня 1975 року № 121.
… Пiдсумовуючи викладене, слiд зазначити, що порядок вирi-
шення господарських спорiв третейськими судами в Украєнi не у
однозначним i виваженим. Хоча й iснують рiзноманiтнi закони та
iншi нормативнi акти, якi визначають статус третейських судiв, по-
рядок єх створення, звернення з позовними заявами, визначення
складу суду та iншi питання, правове поле досi лишауться невре-
гульованим, що не сприяу однорiдному пiдходу до вирiшення гос-
подарських спорiв.
На наш погляд, доцiльнiшим було б прийняття одного базового
закону . В цьому законi
мали б передбачити статус суду i суддiв, порядок i строки звернен-
ня до суду, визначення складу суду, порядок оскарження рiшень i
єх виконання та iншi положення третейського провадження. Як уже
зазначалося, за дорученням Верховноє Ради Украєни Вищий арбi-
тражний суд у 1992 роцi зробив спробу змiнити становище. Вiн
розробив Положення про третейський суд, однак Положення досi
не прийняте.