План
Вступ
1. Об’єктивні ознаки розбою
1.1 Об’єкт та предмет розбою
1.2 Об’єктивна сторона розбою
2. Суб’єктивні ознаки розбою
2.1 Суб’єктивна сторона розбою
2.2 Суб’єкт розбою
3. Кваліфікуючі ознаки розбою
4. Розмежування розбою від насильницькогограбежу та вимагання
Висновки
Вступ
Зниження рівня життябагатьох громадян нашої країни призвели до загострення кримінологічної ситуаціїв цілому, зокрема, до зростання посягань на чуже майно. Злочини проти власностіта боротьба з ними перетворилися на одну з найактуальніших проблем сучасноїюридичної практики.
Сучасний стан насильства вУкраїни є соціально негативним явищем перехідного періоду. Найбільш суспільнунебезпечність становлять насильницькі злочини проти власності із застосуваннямнасильства. В умовах соціальних, економічних, політичних реформ насильство ускладах корисливих посягань на власність набуває дедалі більше негативнихкількісних і якісних характеристик, організованих форм, елементів кримінальногопрофесіоналізму. Злочинці для досягнення своїх корисливих цілей найчастішезастосовують насильство. Форми такого злочинного насильства достатньорізноманітні. Аналіз кримінальних справ, інформаційно-довідкових матеріалівправоохоронних груп, які вчиняють насильницькі злочини проти власності. Такізлочини у більшості випадків вчиняються з особливою жорстокістю, знущанням надособою.
Зазначене вище обумовлюєнеобхідність віднесення кримінально-правового попередження злочинів противласності із застосуванням насильства до найбільш важливих напрямів діяльностіправоохоронних органів. Такі злочини становлять підвищену суспільну небезпеку,оскільки одночасно спричиняють шкоду власності і життю чи здоров’ю особи. Заостанні роки кількість посягань на чужу власність значно збільшилась.
Саме у зв’язку цим особливуактуальність набувають проблеми ефективної боротьби з насильницькимипосяганнями на власність із застосуванням насильства [13, с.88].
Розбій – це один з видівзлочину проти власності який відносяться до числа, по-перше, доситьнебезпечних, а по-друге, досить добре вивчених способів такого роду злочинів.На підтвердження цього можна навести той факт, що визначення розбою вКримінальному кодексі України (ст.187КК) практично не відрізняється від тогоформулювання, що містилося Кримінальному кодексі України 1960р.
Метою даної курсової роботиє повний аналіз розбою як одного з видів складу злочину проти власності,найбільш проблемних питань, що існують в теорії кримінального права прикваліфікації такого виду злочину.
У даній роботі було поданозагальну характеристику розбою як однієї з форм розкрадання, виявлено йогоосновні риси і способи здійснення. Оскільки розбій є різновидом розкрадання,тобто корисливого посягання на чужу власність, йому властиві всі ознаки цьогодіяння, які і будуть розглянуті в роботі, а саме: що являють собою об’єктивніознаки розбою, вказані родовий та безпосередній об’єкти даного виду злочину. Неабиякуувагу зосереджено на обов’язкові ознаки злочину. Зазначено те, що поняттямайно, що дається в цивільному праві, різниться від поняття майна вкримінальному праві та характеризуються спеціальними ознаками. Щодо об’єктивноїсторони, то вона проявляється у вчиненні певних дій, про які детальнорозповідається у першому розділі. Досить чітко розписано головні ознаки,вказано на момент закінчення злочину.
У другому розділі описанісуб’єктивні ознаки. Зазначено, що розбій вчиняється у формі прямого умислу інаявністю корисливого мотиву. Розглянуто, що обов’язковою ознакою суб’єктивноїсторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, вказаний суб’єкт злочину.
Третій розділ характернийтим, що після описання основних ознак складу злочину в ньому проаналізованікваліфікуючі ознаки розбою.
Потім згідно з Кримінальнимкодексом України і коментарями до нього, представлено ті характерні риси, яківідрізняють розбій від інших форм розкрадання. Розібрано ознаки кваліфікованогорозбою, знання яких необхідно для правильної юридичної оцінки вчиненогозлочину.
1. Об’єктивні ознаки розбою
Серед інших формкорисливо-насильницьких посягань на охоронювані кримінальним законом цінностіта різні сфери життєдіяльності людей розбій є одним із найнебезпечнішихзлочинів. Це зумовлено тим, що при розбої до порушених майнових благ додаєтьсяпосягання на особу.
Питання кримінально-правовоїхарактеристики розбою розглядалися в роботах таких вітчизняних та зарубіжнихвчених, як М.І. Бажанов, Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Л.М. Кривоченко, Г.А.Крігер, П.С. Матишевський, В.С. Сташис, В.П. Тихий, І.С. Тишкевич та ін.
Усі ознаки об’єктивноїсторони складу злочину з точки зору їх описання (закріплення) в диспозиціяхстатей Особливої частини КК України прийнято підрозділяти на дві групи:обов’язкові (необхідні) та факультативні. До обов’язкових ознак відносятьдіяння у формі дії чи бездіяльності, до факультативних – суспільно небезпечнінаслідки, місце, час, обстановку, спосіб і засоби вчинення злочину.
Поділ на обов’язкові тафакультативні ознаки можливі лише тоді, коли йдеться про ознаки об’єктивної сторонискладу злочину, тобто про сукупність ознак, сформульованих у законі[12,с.140-141].
Ознаки, які характеризуютьоб’єктивну сторону розбою, прямо вказані у диспозиції даноїкримінально-правової норми. Згідно ст.187 КК України до таких ознаквідносяться: протиправність, виїмка та обернення чужого майна у руки винного чиінших осіб, а також спричинення шкоди власнику. Крім цього розбій характеризуєтьсянападом, поєднаним з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я.
Таким чином можна виділитинаступні об’єктивні ознаки розбою:
· Викрадення чужого майна; Напад;Насильство, небезпечне для життя і здоров’я особи або загроза такого насильства[16, с.60].
1.1 Об’єкт та предмет розбою
Найбільш небезпечною знасильницьких форм розкрадання майна в КК України є розбій. При вчиненні такогорозкрадання виникає намір заволодіти чужим майном шляхом застосування допотерпілого небезпечного насильства або через погрозу застосування такогонасильства [13, с.88]. у частині 1 ст. 187 КК України розбій визначається як«напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечнимдля життя чи здоров’я особи, або погрозою застосування такого насильства» [2, ст.187].
Розглядаючи дане питанняслід звернути увагу на те, що родовим об’єктом таких злочинів є відносинивласності, тобто правовідносини, що виникають між власником майна і всіх іншихчленів суспільства (не власниками) із приводу володіння, користування ірозпорядження приналежним йому майном.
Для того, щоб чіткоз’ясувати на що безпосередньо посягають злочинці при вчиненні розбою, необхіднозвернутися до поняття «власність». Власність є економічною основою життясуспільства та виявляється у відносинах між людьми з приводу матеріальних таінших благ. Ці відносини полягають у належності благ одним особам і відчуженнівід них інших осіб. Належність або привласнення матеріальних та інших благ єсутністю відносин власності.
Право власності є юридичнимвираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Право власностіохоплює правові норми, що закріплюють, регулюють і захищають стан належностіматеріальних та інших благ конкретним особам – фізичним, юридичним. Усукупності вони складають право власності в об’єктивному розумінні як єдинийкомплексний інститут права.
Право власності всуб’єктивному розумінні – це міра можливої поведінки власника, конкретний виразвідносин власності у повноваженнях суб’єкта права власності.
Розбій є одним знайпоширеніших і найнебезпечніших видів злочинних діянь, оскільки вонипосягають на одне із найбільш цінних соціальних благ – право власності [11,с.119]. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має паво володіти,користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправнопозбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним [1, ст.41].Передбачення в одному розділі Особливої частини КК України відповідальності завсі посягання на власність незалежно від їх форми, забезпечує всім суб’єктампава власності однаковий кримінально-правовий захист.
Оскільки КК України 1960р.встановлював окремо відповідальність за заволодінням державним, колективним,індивідуальним майном, то безпосередній об’єкт грабежу залежав від формивласності. Згідно із Конституцією України всі суб’єкти права власності рівніперед законом (ч.4 ст.13). однією з гарантій рівності захисту всіх формвласності є відповідальність за злочини проти власності, що передбачені (вмежах розділу VІ Особливої частини КК України) незалежно від того, на яку формувласності було вчинене злочинне посягання. Отже безпосереднім об’єктом розбою єправо власності на майно[11, с.120].
Як ми бачимо, важливезначення для визначення природи розбою, для з’ясування характеру і ступеня йогосуспільної небезпеки має встановлення об’єкту цього злочину.
Суспільна небезпечністьзлочинного діяння залежить від того, наскільки цінним і важливим є порушене нимблаго, а також наскільки серйозною може виявитись шкода, яка причиняється цьомублагу.
Розбій посягає одночасно надва об’єкти – соціальну чи особисту власність та особу. Така направленістьрозбою обумовлена самою сутністю цього злочину, яка складається з цілі злочинцязаволодіти соціальним чи особистим майном через застосування насильства допотерпілого.
Лише при наявності посяганняна ці два об’єкти можна визнавати в діях винного склад розбою.
В юридичній літературіобговорювалась думка, що об’єкти, на які посягає розбій, не являютьсярівноцінними і що у зв’язку з цим один з них є головним, а інший має другоряднезначення.
М.П. Михайлов, наприклад,стверджує, що більш важливим з цих двох об’єктів розбою є особистість. Цюпозицію поділяє в своїй монографії і М.Б. Гугучіяю. Призначення особистостіголовним об’єктом розбою, за думкою названих авторів витікає з того, що згіднозакону одне створення небезпеки для життя чи здоров’я потерпілого складаєзакінчений склад розбою, в той час як факт заволодіння майном не маєкваліфікаційного значення.
Нам здається, що в наш часспір про порівняльну цінність об’єктів розбою не має практичного значення. Усистемі діючого Кримінального Кодексу цьому злочину відведено місце в главі,яка передбачає злочини проти власності громадян. При цьому законодавецьвиходить з того, що вирішальне значення в даному складі злочину має цільзаволодіння чужим майном. Посягання ж на особу при розбої виступає як засібзаволодіння чужим майном. Цінність і важливість цього об’єкту законодавецьврахував при визначенні конструкції складу розбою.
Називаючи об’єктом розбоювласність, треба мати на увазі суспільні відносини по розподіленню матеріальнихблаг, посягання на які виражається у порушенні гарантованої державної,кооперативної чи суспільної організації чи окремій особі можливості за своїмрозсудом розпоряджатися майном, яке їй належить.
Направленість розбою протисуспільних відносин власності виражається конкретно в посяганні на соціальне чивласне майно, яке являється матеріальним вираженням цих суспільних відносин.
В результаті розбійногопосягання на особу порушуються суспільні відносини, які гарантують недоторканістьжиття або здоров’я членів соціального суспільства. Посягання на ці двасуспільні відносини виражаються або у вчиненні реальної шкоди здоров’ю, чи встворенні небезпеки для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу [5,с.8-10].
Отже основний безпосереднійоб’єкт злочину – це суспільні відносини в сфері власності, а додатковийобов’язків безпосередній об’єкт розбою – життя або здоров’я потерпілого[6, с.181].
Особливе значення привчиненні таких злочинів має їх предмет. Предметом є речі матеріального світу,на які безпосередньо впливає винний, здійснюючи злочинне посягання на об’єкт.Майно, як предмет злочинів проти власності із застосуванням насильства маєпевні обов’язкові ознаки фізичного, економічного й юридичного характеру. Дофізичних ознак належить те, що вказані речі завжди матеріальні, є частиноюматеріального світу. За відсутності фізичної ознаки не можуть бути предметоммайнових злочинів із застосуванням насильства ідеї, погляди, прояви людськогорозуму.
Юридичними ознаками майна якпредмета розбою є те, що по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного,по-друге, воно як правило, має належати на праві власності, по-третє, воно неповинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбаченаіншими розділами Особливої частини КК України. Чужим слід визнавати майно, якене перебуває у власності чи законному володінні винного.
Предметом злочинів противласності із застосуванням насильства може бути як рухоме, так і нерухоме майно:житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошовікошти, монетарні метали, предмети домашнього господарства, продуктивна робочахудоба, насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі іншіцінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення [11,с.120].
Неоднозначно вирішуєтьсясеред науковців питання з приводу віднесення до предмета насильницьких злочинівпроти власності предметів, які повністю або частково вилучені із цивільногообороту. Одні вчені вважають, що предмети, вилучені з цивільного обороту, неможуть бути предметами злочину проти власності, оскільки, щоб бути такими, річповинна мати вартість, через що вона здатна брати участь у цивільному обороті.Прихильники іншої точки зору вважають, що до майна як до предмета злочинівмають бути віднесені предмети, які вільно обертаються у цивільному обороті, тапредмети, вилучені з обороту.
Об’єктивні та суб’єктивні ознакизлочинів проти власності із застосуванням насильства зберігаються незалежно відтого, вилучені чи не вилучені предмети із цивільного обороту. Предмети,вилучені із цивільного обороту, хоч і характеризуються особливими умовами, алемають свою визначену вартість. Такі обмежені умови обертання подібнихматеріальних предметів зумовлені особливою цінністю, важливістю їх для державиі тим, що у разі вільного обертання таких предметів збільшується ступінь іхарактер суспільної небезпеки злочинів. Підтвердженням такого підходу єнаявність у КК України спеціальних норм про відповідальність за викрадення абовимагання предметів, повністю або частково виключених із цивільного обороту.Так, ст.262 КК України передбачає кримінальну відповідальність за викрадення,привласнення, вимагання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів[11, с.120].
Згідно Постанови ПленумуВерховного Суду України №10 від 06.11.2009р п.2 визначає, що «предметомзлочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винноїособи: речі(рухомі й не рухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери,тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та тепловаенергія» [4, п.2].
Розбій, як і інші формивикрадення, відноситься до категорії предметних злочинів.
Предметом злочину під часвикрадення, та і взагалі при розбої, найчастіше являється річ матеріальногосвіту, тобто, посягаючий предмет, який можна взяти руками, захопити. Разом зтим, різні вчені покладають в це поняття різну суть.
Так, під предметомвикрадення Ю.І. Ляпунов розуміє товарно-матеріальні цінності, які володіють економічнимивластивостями та їх грошовим вираженням – ціною, а також гроші, як особливийтовар, який являє собою всезагальний еквівалент будь-якого іншого майна.Л.Д.Гаухман під власністю в ролі предмета викрадення розуміє матеріальнийпредмет, створений суспільно необхідним трудом, який має матеріальну цінністьта певну вартість, який являє собою рухому або нерухому річ, і яка являєтьсячужою для винного.
Це можуть бути будь-якіносії цінності, які володіють або фізичними (речі, будь-яке майно) або економічними(гроші, цінні папери) ознаками. Майно при розбої, як і при інших формахвикрадення, повинно бути саме чужим, тобто не належати винному.
Не може бути предметомвикрадення людина у зв’язку з тим, що людина взагалі не може бути предметомзлочину, а також об’єктом злочинного посягання: у випадку викрадення людиниоб’єктом буде її фізична свобода, а не відносини власності. Однак Н.І. Коржанський,відстоюючи точку зору на суспільні відносини як об’єкт злочину, вважав, щозміни суспільних відносин в результаті злочинного посягання можливе«опосередковано, шляхом впливу на реальні, матеріальні предмети, речі, людей,бо прямо, безпосередньо, шляхом розірвання суспільного зв’язку». Основою длякласифікації способів впливу на об’єкт злочину, на його думку, мажуть слугувативластивості матеріального об’єкта-предмета впливу: 1) предмет живого світу(люди); 2) предмет неживого світу (речі, матеріальні об’єкти). [16, с.59-60].
Цінність майна, на посяганняякого направлений розбійний напад, може бути різною.
При цьому, не рідко буваєтак, коли шляхом застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’япотерпілого, злочинець заволодіває майном, яке має досить не значну вартість.Особливе значення це має місце тоді, коли злочинець здійснює розбійний напад нагромадян, котрих випадково зустрів в момент випадкового виникнення злочинногоумислу, або незабаром після цього. В таких випадках злочинець частіше всьогоневідомо, яке майно має при собі потерпілий, і при здійсненні нападу вінвиходить з наміру заволодіти будь-якими речами, котрі будуть виявлені употерпілого.
У зв’язку з розглядомпитання про предмет посягання на власність у юридичній літературі неодноразововисловлювалась думка, що предметом цих посягань не повинні визнаватисьдокументи та речі, котрі не являють собою матеріальної цінності, але даютьправо на отримання суспільного або власного майна (наприклад, доручення,квитанція на багаж, який здали на зберігання, номерки гардеробу). Сторони цієїдумки вважають, що виїмку таких документів слід розглядати у ролі готування дозлочинної діяльності, так як самі документи виступають лише засобом, задопомогою якого злочинець в результаті отримає майно. Хоча при розбійномупосяганні певні документи не втрачають свого значення як засіб заволодіннямайном, однак, оскільки законодавець визнає розбій закінченим з моментуздійснення насильства, насильницький спосіб, до якого звертається злочинець,щоб заволодіти цими документами, дає підстави розцінювати діяння винного якзакінчений злочин, а не готування до нього.
Не можна угледіти розбій утих випадках, коли насильство застосовується з метою заволодіння документамивласного немайнового характеру. Такого роду діяння повинні кваліфікуватися завідповідними статтями кримінального кодексу, котрі передбачаютьвідповідальність за злочини проти особи, в залежності від характеру умислувинного і тієї конкретної шкоди, яка заподіяна інтересам особи.
Предметом розбою може бутилише державне, суспільне або власне майно громадян, тобто таке майно, увідношенні з яким, у винного нема не дійсного, не запропонованого праварозпоряджатися як своїм власним [5, с.10-12].
Отже, предметом розбою законназиває майно – ручі матеріального світу, яким притаманні ознаки фізичного,економічного та юридичного характеру[3, с.473].
1.2 Об’єктивна сторона розбою
У навчальній літературізазначається, що об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбаченихзаконом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішнійпрояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правовоїохорони, а також об’єктивні умови цього посягання. Усі ознаки об’єктивноїсторони складу злочину з точки зору їх описання в диспозиціях статей Особливоїчастини КК прийнято підрозділяти на дві групи: обов’язкові та факультативні. Дообов’язкових ознак відносять діяння у формі дії чи бездіяльності, дофакультативних – суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням ісуспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановку, спосіб і засобивчинення злочину.
Поділ на обов’язкові тафакультативні ознаки можливий лише тоді, коли йдеться про ознаки об’єктивноїсторони складу злочину, тобто про сукупність ознак, сформульованих у законі.
Особливості будь-якогозлочину знаходять своє вираження в зовнішніх проявах злочинної діяльності.Сукупність ознак, якими характеризуються ці зовнішні прояви злочинів прийнятойменувати об’єктивною стороною складу злочину.
Об’єктивна сторона розбоюполягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством,небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозоюзастосування такого насильства. Насильство має реальний характер: здатнепридушити волю потерпілого і примусити його передати майно винному [12, с.140-141].
Таке визначення розбійнихдіянь створює уявлення, що одночасні вказівки законодавця на «напад» і«насильство» обумовлено відмінностями цих понять. Тому в юридичній літературі,присвяченій дослідженню розбою, прийнято давати визначення кожного з цих понятьокремо.
В науковій літературі, яказастосовується різноманітні визначення поняття «напад». Так, В.А. Владіміров,аналізуючи викрадення, шляхом розбою, визначає сутність нападу в його складі якактивна та раптова для потерпілого агресивна дія, яка створює реальну загрозунегайного та неминучого застосування насильства над особою, яка підвергласянападу, з метою заволодіння майном.
Дещо інше визначення поняття«нападу» пропонує Г.А. Кригер: «Напад при розбої, являє собою раптовийнасильницький вплив на потерпілого, який може бути як відкритим, тобто потерпілаособа усвідомлює раптовий і ніким не помітний вплив на потерпілих, котрі й саміне можуть усвідомлювати факту нападу» [15, с. 96-97].
Слід зауважити, що одніавтори взагалі не дають визначення розбійного нападу і не розкривають складцього поняття, а інші напад фактично заміняють поняттям насильства, щоявляється найменшою мірою, неточним, бо така заміна не виражає самої сутінападу, що являє собою активні дії, які створюють реальну загрозу застосуваннянасильства, але ще не саме насильство.
Будучи активним протиправнимдіянням, направленим на заволодіння чужим майном, розбійний напад створюєреальну небезпеку застосування фізичного насильства до потерпілого, якщо віннамагатиметься супротивляться вилученню майна. Напад являється потенціальнимнасильством. Вагомою ознакою нападу являється далі те, що прихована в ньомунебезпека насильства реалізується шляхом фізичного впливу нападаючого напотерпілу особу, тобто воно повинно бути поєднане з таким насильством, котререалізується або мускульним зусиллям нападаючого, саме його власною фізичноюсилою, або шляхом використання засобів насильства.
Не можна не вказати на те,що характерною рисою нападу є те, що в ньому можлива протяжність в часі, аіноді і у просторі. Напад – це процес, який починається в момент створенняреальної небезпеки застосування насильства і закінчується разом з заволодінняммайном та нападом, в силу досягнення винним його злочинної мети, погрози самезастосування насильства. Отже, до тих пір, поки злочинець не вилучив майно і неотримав можливості заволодіти викраденим, не побоюючись більше супротивляння,або не відмовився від злочину, його діяння продовжуються залишатися нападом,які реально приховують в собі небезпеку насильства. Хоча юридично розбійвизнається закінченим з моменту початку нападу, поєднаним з насильством, абопогрозою його застосування, фактично він закінчується лише тоді, колизлочинець, на його думку, остаточно придбав владарювання над викраденою річчю іможе вже не побоюватись протидіянь майном зі сторони потерпілого або іншихосіб.
Сказане дозволяє зробитивисновок, що напад – це поняття, яке не тотожне поняттю насильства. Саме томузакон говорить про напад, поєднаний з насильством. Цей висновок підтверджуєтьсяі тим, що напад може бути застосовано до одного, а насильство до іншого.Наприклад, якщо нападаючий вимагає від жінки гроші, погрожуючи негайнорозправитися з її дитиною, не викликає сумнівів, що діяння винного створюютьрозбійний напад, поєднаний з насильством. З цього випливає, що розбійний напад– це активне протиправне діяння, яке створює реальну загрозу негайногозастосування насильства до потерпілого, небезпечного для його життя абоздоров’я, скоєне з метою заволодіння власним майном.
Форма нападу – прихована абовідкрита – не являється суттєвою ознакою розбійного нападу. Сутність розбоюполягає в тому, що злочинець у процесі нападу застосовує насильство з метоютаким шляхом заволодіти його майном, що і обумовлює завищену небезпечністьрозбою порівняно з іншими злочинами проти власності [9, с. 80-82].
У пункті 24 постановиПленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальнихсправ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями » від 23.12.2005 р.№13 під нападом озброєної банди розуміються дії, спрямовані на досягнення злочинногорезультату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрозийого застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, количлени банди не застосовували зброї, яка була в їх розпорядженні.
Що ж слід розуміти підкримінально-правовим поняттям «насильство» як способом вчинення злочинів противласності? Великий тлумачний словник сучасної української мови трактує«насильство» як застосування фізичної сили до кого-небудь; застосування силидля досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось. Тлумачний словникюридичних термінів під «насильством» розуміє фізичний чи психічний вплив однієїлюдини на іншу. Протиправність насильства зумовлюється тим, що воно порушуєгарантоване Конституцією України право людини на особисту недоторканість.
Незважаючи на розмаїттядумок з цього приводу, більшість науковців погоджується з такими ознакаминасильства: його протиправність і суспільна небезпечність; активний характерповедінки, умисний характер; вплив на організм іншої особи, вплив проти їїволі; здатність заподіювати шкоду здоров’ю або життю людини.
Незважаючи на те, що різнівизначення насильства містять різні ознаки, всі вони мають одну загальну ознаку– сутність насильства полягає у фізичному або психічному впливі на іншу людину.Слід зазначити, що поняття «насильство» є досить складним, оскільки вкримінальному праві виступає в різних значеннях. Відповідно до кримінальногозакону, застосоване при розбої насильство є небезпечним для життя чи здоров’я.Під насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу,слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинилокороткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньоїтяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, якіне призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’яв момент заподіяння [13, с. 90].
У співвідношенні ззаконодавчим визначенням розбійного нападу з метою заволодіння майном громадянповинно супроводжуватися застосуванням насильства, небезпечного для життя чиздоров’я потерпілого. Поняття «фізичне насильство» має три різні види впливу напотерпілого:
1) Вплив на тілеснунедоторканість, здоров’я або життя людини;
2) Обмеження свободи особи;
3) Вплив на внутрішні органипотерпілого без порушення цілісності тканини організму.
Під фізичним насильствомпершого виду розуміється будь-який вплив факторів зовнішнього світу на організмлюдини, на його тілесну недоторканість (від спричинення фізичної болі і донайбільш інтенсивного його виду – вбивства).
Застосовуючи насильство, якевиражається у впливі на тілесну недоторканість, здоров’я або життя потерпілого,винний звертається до використання як своєї мускульної сили, так і зброї абоінших предметів насильства. Насильство цього виду може бути застосовано ізавдяки використанню тварин; можливе застосування насильства саме використаннямрізних їдких рідин.
Другий вид насильства –обмеження свободи, воно може розглядатися як елемент розбою лише при умові, щовоно поєднане саме з впливом на організм потерпілого (зв’язування, насильницькезакриття в замкнутому приміщенні, закриття рота і тому подібне). Ці діянняносять насильницький характер бо нападаючий при їх виконанні впливає на тілеснунедоторканість потерпілого. Саме ці фізичні зусилля нападаючого лишаютьпотерпілого можливості надати супротивляння заволодінню майном, придушують йогосвободу. У тому випадку, якщо насильницьке позбавлення свободи являє собоюнебезпеку для життя або здоров’я потерпілого, воно складає елемент розбою, віншому випадку насильницьке позбавлення свободи є ознакою насильницькогограбежу.
Третім видом насильстваявляється фізичний вплив на внутрішні органи людини без порушення його тілесноїнедоторканості, наприклад, отруєння. Такий вид насильства, не поєднаного знападом, не може складати ознаки розбою. Як правило потерпілий приймає отруйніабо інші сильнодіючі речовини в результаті обману зі сторони винного, який маєнамір таким способом прибираємо в особі потерпілого перепону на шляху до майна.У юридичному відношенні подібні діяння майже не відрізняються віднасильницького позбавлення свободи, при якому також відсутній напад. Таобставина, що заволодіння майном з застосуванням отруйних і тому подібнихречовин являє собою значну суспільну небезпечність, повинно знайти відображенняу кваліфікації діянь винного не лише як крадіжки або грабежу, але і грабежу.
Отже фізичне насильствоможна визначити як суспільно небезпечний, протиправний, активний вплив наорганізм людини, який являє собою небезпеку для життя або здоров’я, скоєнепроти його волі і застосоване у ролі засобу заволодіння чужим майном [9, с. 83-85].
Насильство при розбої можевиражатися в погрозі застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’япотерпілого у випадку якщо він не передасть майно або не дасть згоди на йоговилучення. Погроза насильством являється засобом впливу на психіку потерпілогоі направлена на те, щоб примусити потерпілого підкоритися злочинним вимогам.
Обов’язковою ознакоюпсихічного насильства при розбої є необхідність такого сприйняття потерпілимзастосованої до нього погрози, коли вона уявляється йому здійсненою насправді.Ефективність погрози, яка сприймається потерпілим як реальної, не стає меншоюпри відсутності об’єктивних ознак, необхідних для її виконання. У зв’язку з цимрозбій утворює і така погроза, яка хоча об’єктивно і не може бути реалізована,але яку потерпілий вважає у майбутньому реалізованою.
Визнання подібного родупогрози розбійним посяганням може бути обумовлено тим, що по ступеню впливу напсихіку потерпілого погроза макетом або іншими предметами, які володіютьзовнішньою схожістю зі зброєю, рівноцінна погрозі справжньою зброєю, а цеозначає, в тій же мірі, що і використання справжньої зброї, допомагаєдосягненню злочинного результату.
Для того щоб визнати, щозастосоване злочинцем психічне насильство виразилося у порозі небезпечним дляжиття і здоров’я насильством, не обов’язково, щоб ця погроза виражалась у демонстраціїзброї або заміняючи її предметів. Важливо лише встановити, що в тій обстановці,у котрій було скоєно злочин, така погроза могла впевнити потерпілого, щозлочинець готовий вчинити над ним розправу. Психічне насильство при розбої можевиражатися в погрозі зґвалтування, застосованим в цілях заволодіння майномпотерпілої. Така погроза по ступені ефективності може бути прирівняна допогрози тяжкою шкодою, так як може оказати настільки сильний вплив насвідомість потерпілої, що вона сама передасть злочинцю потрібне майно.
Насильство може бутизастосоване не лише по відношенню до власника майна або осіб, яким майнопередане у володіння, користування або під охорону, але також і у відношенні доінших осіб, які випадково з’явилися на місті скоєння злочину, і які намагаютьсячинити опір виїмки чужого майна [5, с. 18-21].
Цілком зрозуміло, щобудь-яке, навіть саме незначний розлад здоров’я обумовлює деяку небезпеку дляжиття потерпілого. Однак говорячи про поняття розбою о насильстві, небезпечнимдля життя, законодавець має на увазі таке насилля над потерпілим, яке створюєбезпосередньо загрозу його життю.
Таким насильством являютьсяспроба задушення, викидання зі значної висоти, виштовхування на ходу з поїздаабо інших транспортних засобів і деякі інші насильницькі дії. Навіть якщо врезультаті такого насильства, застосованого з метою заволодіння чужим майном, іне причиняється шкоди здоров’ю потерпілого, скоєне повинно кваліфікуватися якрозбій, оскільки у цих випадках реальна небезпека для життя потерпілого вмомент застосування насильства неминуча.
У зв’язку із з’ясуваннямпоняття насильства виникає зацікавленість питання про кваліфікацію випадківзаволодіння чужим майном шляхом застосування до потерпілого одурманюючихречовин. В теорії кримінального права це питання вирішується по-різному.А.А.Піонтновський і деякі інші автори висловлюють думку, що не може бути складурозбою в діяннях злочинців, які дають своїй жертві одурманюючу речовину, щоб,користуючись неусвідомленим станом потерпілого, викрасти його майно. Такерішення цього питання обумовлюється тим, що у випадках застосування одурманюючихречовин відсутнє усвідомлення потерпілим факту застосування над ним насильства.
Іншу точку зору висловлюютьА.Ч.Ігнатов та М.Б.Гугучія. на їхню думку, будь яке застосування одурманюючихречовин до потерпілого з метою заволодіння його майном повинно розглядатися якрозбій. Ця позиція являється найбільш вірною. Стосовно діючого кримінальногозаконодавства ця точка зору уточнюється тим, що для кваліфікації подібнихдіянь, як розбою, необхідно, щоб застосовуючи злочинцем одурманюючі речовинибули небезпечними для життя або здоров’я потерпілого. Застосування впливу напотерпілого шляхом застосування сильних одурманюючих або отруйних речовин потяжкості шкідливості, яку може бути причинено здоров’ю потерпілого, невідрізняється від застосування небезпечного для здоров’я фізичного насильства.
Що ж стосується відсутностіусвідомлення потерпілим факту застосування по відношенню до нього одурманюючихречовин, то і ця обставина не може виключити відповідальності за розбій. Усудовій практиці не рідко бувають такі випадки, коли злочинець, розраховуючизастати потерпілого зненацька і тим самим забезпечити більшу надійністьдосягнення злочинної мети, скоює напад із засади, по відношенню до сплячих,нетверезих та інших осіб, неспроможних с силу яких-небудь причин застосуватиопір. І хоча у всіх цих випадках також відсутнє усвідомлення потерпілим того, щовідбувається, ті ж автори не відмовляються від того, що такі діяння повинні кваліфікуватисяяк розбій.
Більш обережним підходом докваліфікації діянь повинен мати місце в тих випадках, коли безпорадний станпотерпілого досягається шляхом споювання його алкогольними напоями.Відповідальність за розбій у подібних випадках може наступати лише тоді, колипотерпілого змусили вжити алкоголь насильно (наприклад, шляхом погрози). Увипадках добровільного вживання алкогольних напоїв відповідальність за розбійвиключається [5, с.16-18].
Відповідно до постановиПленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочинипроти власності» від 06.11.2009 року № 10 «застосування до потерпілого без йогозгоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин(газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство ізалежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікуватитакі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’япотерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, щоспричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньоїтяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати яррозбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяннябудь-якого із цих наслідків» [4, п.10].
Особливістю об’єктивноїсторони розбою являється те, що законодавець визнає цей злочин закінченим змоменту застосування насильства до потерпілого, незалежно від того, викравзлочинець майно чи ні.
У всіх випадках, коли діяннявинних містять в собі елементи фізичного чи психічного насильства, небезпечнихдля життя і здоров’я, застосованого з метою заволодіння майном потерпілого,відповідальність повинна наступати за закінчений розбій навіть при умові, якщов силу випадково змінених обставин або активного опору потерпілого, злочинцю невдалося довести злочинний намір до кінця.
Розбій буде мати місце ітоді, коли злочинець почав таємне або відкрите викрадення чужого майна безнасильства, застосовує насильство у процесі виїмки майна для того щоб остаточнозаволодіти ним.
Безпосередній зв'язокнасильства і викрадення майна при розбої є у причинному зв’язку викрадення відзастосування насильства. Оскільки заволодіння майном не являється обов’язковимелементом складу розбою, встановлення причинного зв’язку необхідне лише в тихвипадках, коли злочинцю вдалося довести злочинний намір до кінця.
Щодо місця, часу і способувчинення злочину являють собою сукупність конкретних умов, в яких здійснюєтьсязлочинне діяння та наступає злочинний результат, вони надають суттєвий вплив наскоєне діяння, направляють розвиток причинного зв’язку, обумовлюють характер іступінь тяжкості наставши шкідливих наслідків.
Встановлення міста, часу,способу скоєння розбоїв дозволяє виявляти обставини об’єктивного характеру, якісприяють їх вчиненню. Виявлення цих обставин, їхнє узагальнення та аналіздозволяють виробити загальні і приватні заходи, направлені на усунення злочинів[5, с.26].
Отже під нападом у складірозбою слід розуміти, як правило, раптову, несподівану для потерпілого,короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправнезаволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним. За цієюознакою розбій відрізняється, з одного боку від крадіжки, з іншого від грабежу.
Напад органічно пов'язаний зфізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званийінструментальний характер – виступає способом заволодіння майном, або йогоутримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі нелише на зовнішні частини тіла потерпілого, а й внутрішні, а також інших діяхнасильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров’япотерпілого. У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства,небезпечного для життя чи здоров’я особи, здійснювались з метою ухилитись відзатримання після закінченого нападу, вчинене не охоплюється складом розбою.Такі дії винного, залежно від обставин справи, можуть бути кваліфіковані яквідповідний злочин проти життя та здоров’я особи або злочин проти авторитетуорганів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднаньгромадян.
Насильство при розбоїзастосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розумітивласника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на якездійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місцівчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому в заволодіннічужим майном.
Психічне насильство прирозбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне дляжиття чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
Розбій – усічений складзлочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного іззастосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чиздоров’я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.
2. Суб’єктивні ознаки розбою
Ознаками суб’єктивноїсторони є вина, мотив та мета злочину.
Вина – обов’язкова ознакасуб’єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб’єктивноїсторони складу злочину, а значить і кримінальної відповідальності. У діючому ККУкраїни передбачені дві форми вини: умисел і необережність[6, с. 45].
Мотив і вина – цефакультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собіпевні мотиви і вину. Мотивом злочину визнається внутрішнє спонукання, якимкерується суб’єкт при вчиненні злочину. Мотив це рушійна сила злочину. Вінвизначається потребами людини, його інтересами, а при вчиненні злочину набуваєпротиправного характеру. Мотив властивий лишу умисним злочинам. В умиснихзлочинах мотив пов'язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком.
Мета злочину – це уявнийрезультат, якого прагне досягти винний вчиняючи злочин. Важливе місце винапосідає лише в умисних злочинах[6, с. 54].
Суб’єктивні ознаки складузлочину включають в себе суб’єктивну сторону і суб’єкт злочину.
Розбій з суб’єктивноїсторони характеризується прямим умислом та наявністю спеціальної мети –викрадення чужого майна. Винний визнає суспільну небезпечність своїх дій ібажає їх настання[16, с. 60].
Питання суб’єктивної сторонизлочину та складу злочину досліджували у своїх працях В.І. Борисов, Б.С. Волков,П.С. Дагель, В.П. Ємельянов, Г.А. Злобін, О.М. Ігнатов, Л.М. Кривоченко, Б.С. Никифоров,О.І. Рарог, М.В. Семикін та інші, але деякі питання досі залишаютьсядискусійними, їх вирішення має пряме відношення для характеристики суб’єктивноїсторони розбою [10, с. 98].
2.1 Суб’єктивна сторонарозбою.
Суб’єктивна сторона розбою,передбаченого ст.187 КК України та деякими іншими статтями КК, характеризуютьсянизкою особливостей, зумовлених тим, що цей базовий склад злочину передбаченийв кримінальному законі як формальний усічений склад, тобто, відповідно доконструкції цього злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчиненнянападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечнимдля життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, чи вдалосявинному заволодіти майном, чи ні. А при розгляді розбою як конкретного актувольової поведінки людини, вчиненого в реальній дійсності, вказується на те, щоцей злочин складений, оскільки складається з двох взаємопов’язаних злочиннихдіянь, а саме: насильства над особою і заволодіння чужим майном, які утворюютьодин, одиничний злочин [10, с.98].
Законодавство Українивизначає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише та особа,яка винна у скоєнні злочину, тобто умисно або через необережність скоїлапередбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.
У юридичній літературіприйнято, характеризуючи суб’єктивну сторону розбою, вказувати на те, що привчиненні цього злочину вина може виражатися лише у формі прямого умислу. Прицьому зазвичай вказується, що винний повинен визнавати суспільно небезпечнийхарактер своїх діянь, передбачати суспільно небезпечні наслідки цих діянь ібажати їх настання.
Розбій складається зпосягання на власність і посягання на особу. Така направленість, розбійнихдіянь викликає необхідність проаналізувати характер психічного відношеннявинних до кожного з посягань.
Прямий умисел по відношеннюдо власності виражається у тому, щоб протиправно вилучити чуже майно.
Крім визнання суспільноїнебезпечності факту вилучення чужого майна, суб’єктивна сторона розбоюхарактеризується наявністю у суб’єкта корисливої мети, яка проявляється у тому,щоб обернути викрадене майно у свою користь.
Ця мета досягається урезультаті протиправного вилучення чужого майна. Злочинець при розбої свідомообирає насильницький спосіб вилучення майна, який сам по собі утворює посяганняна інший об’єкт – особу.
Психічне ставлення особи донасильства, яке застосовується нею по відношенню до потерпілого, має дещо іншезначення. Якщо мета заволодіння майном повністю охоплює особу і вона стрімконамагається її досягти, то в насильстві злочинець баче лише засіб для досягненняцієї мети.
Досить рідко особи, якіскоюють розбійні напади, скоєння шкоди здоров’ю потерпілому вважають для себене менш значимим, ніж заволодіння майном потерпілого. Це може мати місце тоді,коли, наприклад, розбій вчиняє особливо небезпечний рецидивіст, впевнений утому, що будь-який «гуманізм» по відношенню до жертви недопустимий, що потерпілогопотрібно знищити, так як він може допомагати при викриттю злочину.
Частіш за все насильственнийспосіб заволодіння майном обирається злочинцем не у зв’язку з тим, щозаподіяння шкоди потерпілого для нього настільки ж бажане, як і заволодіннямайном, а тому, що в даній обстановці цей спосіб здається йому найбільшнадійним засобом досягнення поставленої мети.
Однак у теорії кримінальногоправа при аналізі прямого умислу прийнято вважати, що бажання наслідків маємісце не лише у тому випадку, коли вони розглядаються винним у якості кінцевоїмети злочинної діяльності, але і в тому, коли винний розглядає їх у якостінеобхідного елементу досягнення цього кінцевого результату.
Такого розуміння «бажання»настання суспільно небезпечних наслідків не виключає необхідність дослідитиможливі відтінки вольового та інтелектуального елементів прямого умислу повідношенню до насильства, оскільки виявлення особливостей психічного відношенняособи до застосованого ним насильства дозволяє більш точно визначати ступіньсуспільної небезпеки винного.
Матеріали для дослідженнясуб’єктивної сторони розбою повинні черпатися з оцінки об’єктивних властивостейвикористаного злочинцем насильства. Це стає особливо зрозумілим, якщорозглядати окремо відношення винного до фізичного та психічного насильства. Прирозбої, поєднаним з фізичним насильством умисел винного нерідко буваєнеконкретизованим. Застосовуючи насильство і усвідомлювати можливістьспричинення потерпілому небезпечних для здоров’я пошкоджень, винний не завждиясно уявляє себе, якими конкретно можуть виявитися ці пошкодження. Частіше завсе це буває при насильницьких діяннях, які виражаються у побитті потерпілого,коли ступінь тяжкості тілесних пошкоджень залежить від кількості та силиударів, від фізичної сили і стану здоров’я потерпілого і ряду інших обставин,при яких вчиняється злочин.
При неконкретизованомуумислі відповідальність винного визначається по результатам, які настали. Якрозбій кваліфікуються насильницькі діяння, які підпадають під ознакинасильства, небезпечного для життя та здоров’я.
Залежність кваліфікаціїдіянь винного від результату який настав може бути пояснена тим, що винні, хочаі не уявляють собі розмір шкоди, який може бути причинений потерпілому, завждиусвідомлюють небезпечність своїх насильницьких діянь для здоров’я потерпілоговзагалі та застосування їх, як би заздалегідь миряться з будь-яким наслідком.
Як зазначалося вище, увипадках застосування насильства, небезпечного для життя, діянь виннихкваліфікуються як розбій і в тому випадку, коли насильницькі діяння не заподіялипотерпілому ніякої шкоди. Притягнення до відповідальності за розбій незалежновід результату насильства в цих випадках мотивується тим, що застосовуючи такенасильство, злочинець не може не віддавати собі явний звіт у небезпеці своїхдіянь для життя потерпілого.
При розбої, поєднаним зфізичним насильством, усвідомлення суспільної небезпечності наставших або тих,що можуть настати наслідків завжди співпадає з усвідомленням винним соціальноїнебезпеки своїх діянь. Цінність і важливість таких благ, як життя і здоров’я,настільки явні та зрозумілі будь-якому, що у випадках застосування небезпечногодля життя чи здоровя фізичного насильства не можуть мати місця сумніву злочинцяабо недостатньо ясне розуміння дійсної суспільної небезпечності скоєних нимдіянь.
При розбої поєднаним зпсихічним насильством, інтелектуальне і вольове відношення особи дозастосованої нею загрозою може відрізнятися. Звичайно, особи, які погрожуютьпотерпілому зброєю або іншими предметами, які можуть спричинити тяжку шкодуздоров’ю, як правило, не менш небезпечні, ніж ті, котрі без попередніх погрозпочинають застосовувати фізичне насильство. Практика показує, що озброєнізлочинці не рідко застосуванню фізичного насильства передують погрози, котрінегайно реалізують, звернувши увагу на тому, що вони не призводять до впливу нажертву.
Однак зустрічаються і таківипадки, коли винний, використовуючи погрозу, розраховує досягти заволодіннямайном потерпілого, впливаючи виключно на його психіку, не маючи дійсно намірупричиняти шкоду.
Такі особи не завждидостатньо явно усвідомлюють соціальну небезпечність своїх діянь, оскількивважають, що шкоди потерпілому вони не заподіяли і не збирались заподіювати, алише злякали потерпілого.
Однією з підставкваліфікації таких діянь, як розбій, являється усвідомлення винним того, щопотерпілий сприймає погрозу, як реальну та не буде сперечатися заволодінню циммайном. Про таку свідомість винний може виявити характер самої загрози, а такожобстановка скоєна злочинцем злочину. Наприклад, застосування психічногонасильства декількома особами, скоєне в пізній час у безлюдному місці, не можене викликати у винних усвідомлення того, що навіть заявлена ними словеснапогроза, не підкріплена демонструванням зброї, створює у потерпілоговпевненість, що у випадку протистояння ця погроза буде реалізована. Створенняефективності своїх діянь тим більш на вигляд, коли злочинець застосовує при розбоїнасильство, небезпечне для життя потерпілого.
Оцінка психічного відношенняособи до застосовуваної по відношенню до потерпілого погрози повинназастосовуватися не лише з урахуванням створенням винним її ефективності, але із урахуванням ступеня реальності погрози.
Як показує практика,помилкова думка винних відносно соціальної небезпеки психічного насильствадоволі часто призводить до того, що вони, не бажаючи в дійсності причинятипотерпілому реальної шкоди, намагається в той час обернути погрозу у такуформу, щоб вона була максимально діючою. Це виражається у тому, що винніпогрожують потерпілому найстрашнішою розправою, роблячи такі заяви як «вб’ю»,«заріжу», «задушу», «повиколюю очі» і тому подібне. Для створення такоїобстановки, що потерпілий не зможе уникнути розправи, злочинці застосовуютьмакетів зброї або інших предметів, які нагадують зброю
У судовій практицізустрічаються справи, коли злочинці заволодівають майном потерпілого,погрожуючи ключем, розчіскою направленими на потерпілого, як зброя. Небажаннятаких осіб застосовувати фізичне насильство у окремих випадках знаходитьпідтвердження в тому, що вони починають тікати при найменшій спробі потерпілогозастосувати опір або відпускають потерпілого, не причиняючи йому ніякої шкоди,якщо не виявляють у нього майна.
При оцінці особистості такихвинних не можна не враховувати того, що вони менш суспільно небезпечні повідношенню з особами, які при погрозі виявили бажання заподіяти реальної шкодиздоров’ю.
Як фізичне так і психічненасильство при розбої є засобом заволодіння чужим майном, застосовується післятого, як у злочинця виникла корислива мета.
Не буде складу розбою, якщомета заволодіння майном виникла у винного після застосування насильства допотерпілого з будь-якого другого приводу, наприклад, з метою помститися.
У судовій практиці виникаєпитання про кваліфікацію викраденого майна, яке було скоєне після зґвалтуванняпотерпілої, заподіяного із застосуванням небезпечного для життя або здоровянасильства. Мається на увазі випадки, коли небезпечні для життя або здоров’янасильство застосовується винним з метою скоєння статевого акту і лише післязґвалтування у винного виникає умисел на заволодіння майном потерпілої і він,не повторюючи насильницьких дій, на очах у потерпілої викрадає її майно [5, с.27-34].
Усвідомлення виннимсуспільної небезпечності розбою передбачає фактичне розуміння ним характеру тасоціального значення тих суспільних відносин, на які він посягає, скоюючизлочин, розуміння змісту своїх діянь, а також розуміння фактичних обставинскоєного. Інтелектуальний момент розбою, таким чином, заклечається вусвідомленні винним мінімального набору юридично значимих фактичних обставин,які створюють об’єктивну цього злочину: протиправність, спосіб виїмки майна,неналежність майна і тому подібне. Умислом винного повинна охоплюватисяобставина, що в нього відсутні будь-які права на майно, незаконно перетворюючиу свою власність або власність інших осіб, тобто умисел винного направленийсаме на безоплатне заволодіння чужим майном.
Вольовий момент розбоюхарактеризується направленістю волі винного на заволодіння чужим майном.
Бажання – це воля,мобілізована на досягнення поставленої мети. Скоюючи розбій, винний бажає самездійснення вказаних діянь, що являються необхідними і достатніми для кваліфікуванняйого діянь за вказаною статтею КК України. Особа не може не бажати результатусвого діяння, однак бажання настання результату не має значення для оцінки йогодіяння як розбій [16, с. 60].
Вина як обов’язкова ознакасуб’єктивної сторони складу злочину і основний елемент суб’єктивної сторонизлочину не вичерпує суб’єктивної сторони злочину. Зазначене вище дає вказівкуна те, що важливу роль при характеристиці суб’єктивної сторони злочину відіграємотив і мета. Мотив і вина, як самостійні психологічні ознаки взаємопов’язаніміж собою і лише в своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованістьповедінки особи, вони є характерними для будь-якої свідомої вольової поведінкилюдини, в їх підґрунті лежать потреби, інтереси людини[12, с. 100].
Суб’єктивна сторона такихзлочинів характеризується виною у формі прямого умислу та корисливою метою.Здійснюючи розбій, винний усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій, передбачаєможливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажає їх настання.Ці наслідки мають місце у спричинені матеріальної шкоди потерпілому й отриманнімайнової вигоди винним.
Аналіз змісту умислустосовно аналізованого діяння свідчить, що це злочинне посягання за своїмхарактером і спрямованістю може бути віднесене до злочинів, суспільнанебезпека, злочинна сутність і зміст яких достатньо очевидні кожній людині.Будь-яка людина усвідомлює, що вкрасти будь-яку річ або відібрати її силою –означає скоїти злочин.
Таким чином, суб’єкт злочинуусвідомлює, що він незаконно і безоплатно, використовуючи насильство, вилучаєчуже майно, яке йому не належить. Передбачаючи спричинення своїми діямимайнової шкоди власникові або іншому законному володільцю майна, винний бажаєзаволодіти таким майном з метою обернення його на свою користь і тим самимбажає настання цієї майнової шкоди.
Спрямованість умислу унасильницьких злочинах проти власності визначається корисливою метою. Сутністькористі полягає у прагненні винного задовольнити свої матеріальні потреби зачужий рахунок, шляхом вилучення майна, на яке у нього не має права. Корисливамета – усвідомлений злочинний результат, до досягнення якого прагне винний, імає місце у випадках злочинного обернення чужого майна винним на свою користь.
Мотив у насильницькихзлочинах проти власності, є, як правило корисливим. Однак корисливий мотив не єобов’язковою ознакою цих злочинів. Оскільки при вчиненні розбійного нападугрупою осіб не всі учасники можуть керуватися корисливими мотивами, їхповедінка може зумовлюватися іншими потребами, наприклад, допомога іншій особі,досягнення «поваги» з боку інших. Іншими словами, для визначення корисливоїмотив діях винного при скоєнні посягання на власність необхідно встановити йогобажання розпоряджатися чужим майном на власний розсуд, незалежно від того, чизвернув він це майно у свою користь, чи розпорядився ним іншим чином – як своїмвласним [11, с. 120].
Проаналізуючи вищезазначенуінформацію можна зробити висновок, що погроза при вчиненні розбою повинна бутидійсною та реальною, тобто викликати у потерпілого впевненість у її здійсненні.Фізичне та психічне насильство при розбої може бути застосоване до: 1) власникамайна; 2) осіб, у віданні або під охороною яких знаходиться майно; 3) сторонніхосіб, які намагаються перешкодити вилученню майна; 4) інших осіб [13, с. 92].
Момент закінчення злочинумає суттєві відмінності порівняно з іншими формами розкрадань. Відповідно доп.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справахпро злочини проти приватної власності» від 06.11.2009р. №10 «розбій вважаєтьсязакінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства,небезпечного для життя чи здоров’я особи, або з погрозою застосування такогонасильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чині» [4, п.6].
До структури суб’єктивноїсторони розбою, окрім вини у формі прямого умислу, входить і корислива мета.Необхідність наявності корисливої мети у винного при розбійному нападі випливаєз ч.1 ст.187 КК України, яка вказує на мету розкрадання майна.
Для кваліфікації дій винногояк розбою необхідно, щоб напад на потерпілого і застосування до ньогонасильства були вчинені злочинцем з метою заволодіння чужим майном, інакше діївинного необхідно кваліфікувати за іншими статтями КК України, що передбачаютьвідповідальність за злочини проти особи.
Розбій вчиняється з прямимумислом. Винний усвідомлює, що він протиправно, із застосуванням насильства,яке є небезпечним для життя чи здоров’я особи, обертає майно на свою або іншоїособи користь, і бажає цього. Мотив при розбої, як правило, корисливий. Однаквін не є обов’язковою ознакою розбою [13, с. 92-93].
2.2 Суб’єкт розбою
Умовами кримінальноївідповідальності, згідно ст.18 КК України, виступають осудність та вік фізичноїособи. А.Н. Трайнін виводив суб’єкта злочину з елементів складу злочину, аосудність та вік він відносив до умов відповідальності, не вважаючи при цьомунеосудних та осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальнавідповідальність, суб’єктами злочину.
Суб’єктом злочину,відповідно до чинного КК України вважається фізична осудна особа, яка досягловіку з якого настає кримінальна відповідальність. Державно-правове відношеннявинного не має значення; він може бути як громадянином України, так і іноземцемабо особою без громадянства [16, с.60].
За діючим кримінальнимзаконодавством України до відповідальності за розбій можуть бути притягненіосудні особи, які досягли 14-ти літнього віку.
При визначенні перелікузлочинів, за які кримінальні переслідування повинно наступати з 14-літньоговіку, законодавець виходив не лише з високої суспільної небезпечностівизначеного кола осіб діянь та їх зрівняльної поширеності, але і зтого, наскільки підлітки в змозі усвідомлювати ступінь суспільної небезпечностіскоєних ними діянь.
Суспільна небезпечність розбоюочевидна для будь-якого підлітка, так як при скоєнні цього злочину винніпосягають на такі блага, якими володіють самі. Саме це дає підстави визнавати,що особи, які скоюють розбій у 14-річному віці, усвідомлюють, в чому полягаєнебезпечність скоєних ними діянь.
Осудність та досягненняпевного віку у сукупності з іншими ознаками складу злочину являються підставоюкримінальної відповідальності осіб, які скоїли суспільно-небезпечне діяння.
Однак питання провідповідальність конкретної особи не може бути правильно вирішено безурахування інших обставин, які характеризують особу винного, але які лежать замежами складу злочину.
Потреба у диференційованомупідході до людей, уважному вивченні умов їхнього життя, особистих якостейявляються обов’язковими, оскільки лише на цій підставі можлива реалізаціявиховання комуністичного світогляду.
Загальні вказівкикримінального законодавства про необхідність дослідження обставин, якіхарактеризують особистість злочинця, для врахування їх при визначенні характерувідповідальності винного та розміру покарання необхідно застосовувати дозлочинів будь-якої тяжкості. Це витікає з того, що кримінально-правові норми,які містять такі вказівки, не обмежують застосування їх лише до злочинівбудь-якого визначеного ступеня суспільної небезпеки.
Скоєння такого тяжкогозлочину як розбій, саме по собі достатньо переконливо виявляєсуспільно-політичну особистість та суспільну небезпечність винного. Однак ц невиключає необхідності ретельно вивчати індивідуальні особливості злочинця.
Всебічне вивченняособистості суб’єкта розбою необхідне для справедливого покарання винного і маєвелике значення для виявлення причин та умов, які сприяють скоєнню розбоїв.
Тут не може йти мови просуб’єктивну схильність до скоєння злочинів та розбоїв, в тому числі, проякі-небудь біологічні, фізіологічні, анатомічні особливості суб’єктів злочинів,які могли б розглядатися в якості обставин, котрі викликають скоєння злочинівцими особами. Такого роду людсько-ненависні теорії, які мають своєю метоюприписувати невикорінну злочинну направленість особам, які належать доексплуатуючих класів, відсталим націям, або «нижчим» расам, властиві буржуазнимвченим, які виконують класову функцію скорочення причин злочинності.
Мова йде про такі людськіякості як рівень освіти і культури, зараження особи пережитками минулих часів.Крім того, до числа таких обставин може бути віднесена деградація особистості,наприклад, на основі пияцтва та наркоманії.
Вивчення злочинців, якіскоюють розбій, показує, що більшість з них мають освіту у межах семи класів,причому значну частину складають особи, які закінчили 3–4 класи.
Недостатній рівень освітисприяє проникненню у свідомість корисливих, незмінних прагнень, якіперешкоджають глибокому впливу передових поглядів, які властиві моралісуспільства.
Недостатньо освічена,малокультурна особа заповнює своє дозвілля у співвідношенні з тим низькимрівнем культурних потреб та інтересів, якими вона володіє. Це відкриває дорогудо пияцтва, хуліганства, марного проведення часу, полегшує шкідливий вплив натаких осіб з боку злочинців-рецидивістів, відсталих людей.
Більшість осіб, притягненихдо відповідальності за розбій, не працюють і не навчаються. Нерідковиявляється, що засуджені часто міняли місце роботи, форму навчання, у результатічого у віці 20-26 років не обіймають жодної спеціальності.
Незайнятість роботою,відсутність виробничої спеціальності або незакінченої освіти у тому або іншомуоб’ємі створюють труднощі у визначенні подальшого життєвого шляху, а коли ціобставини об’єднуються, наприклад, із шкідливим впливом злочинців-рецидивістів,вони можуть активно сприяти виникненню рішучості скоювати злочини.
Вік більшості осіб,засуджених за розбій, знаходиться у межах від 16 до 25 років. Причому найбільшбагатозначну вікову групу складають злочинці 18-20 років.
Особливості проведення часу,інтересів, зв’язків молоді у співвідношенні з незміцнівшою психікою,відсутністю достатнього життєвого досвіду нерідко призводять до того, що укомпаніях молодих людей найбільший авторитет набувають особи з невисокимиморальними якостями.
Таким чином, до числа умов,сприяючих скоєнню злочинів та розбійних нападів, до того числа слід віднести йтакі властивості молоді як недостатньо складені моральні переконання, невірнийорієнтир в образах – прикладах.
Суб’єктивна умова, якасприяє скоєнню розбоїв, являється вживання спиртних напоїв. Розбійні напади, якправило, вчиняються молодими людьми, котрі вживають спиртні напої несистематично. Стан сп’яніння при скоєнні розбійних нападів часто являютьсярезультатом прагнення злочинців привести себе у стан рішучості для скоєннязлочину.
Стан сп’яніння, особливо уосіб, які не звикли до вживання алкоголю, викликає різке послаблення звичнихзв’язків та уявлень, знижує контроль за своєю поведінкою та можливості опиратисячужому впливу. У цьому найчастіше проявляються діяння вживання алкогольнихнапоїв як умова, яка сприяє скоєнню злочинів.
Іноді розбій вчиняєтьсяпідлітками з метою дістати гроші на придбання алкогольних напоїв. Частіше завсе це пояснюється не непереборною потребою до пияцтва, а в більшій мірі зцікавості до властивостей алкоголю.
Вивчення судової практикипоказує, що в результаті розбійного посягання злочинці, як правило,заволодівають малоцінним майном. Часто в результаті розбою винним вдаєтьсязаволодіти лише шапкою, годинником або невеликою сумою грошей.
Той факт, що зарадинікчемного майна злочинці не зупиняються перед тяжким насильством над особою, аіноді й убивством, є свідченням того, що їм байдуже на життя і здоров’яоточуючих [5, с. 36-41].
Отже суб’єктом розбою єособа, яка скоїла дане діяння та має можливість нести за нього кримінальнувідповідальність. Система ознак, які характеризують суб’єкт розбою, складаєвідповідний елемент складу злочину.
Загальною умовоюкримінальної відповідальності являється існування трьох ознак:
1. Фізична особа;
2. Осудна особа;
3. Особа, яка досягла віку, зякого можлива кримінальна відповідальність.
Перераховуючи обов’язковіознаки суб’єкту злочину, законодавець не згадує про факультативні ознаки, якіхарактеризують ознаки спеціального суб’єкта, котрі можуть бути застосовані доконкретних складів злочину як обов’язкові. Суб’єкт розбою – загальний, і томунеобхідно розглянути який зміст законодавець вкладає у поняття загальногосуб’єкта, застосовного до розбою.
Суб’єктом розбою може бутилише фізична особа.
До фізичних осіб, якіпідлягають кримінальній відповідальності відносяться громадяни України,іноземці та особи без громадянства.
Під осудністю розумієтьсяможливість особи під час вчинення розбою усвідомлювати фактичний характер тасуспільну небезпеку своїх дій та керувати ними.
Зазначення законодавця нанеобхідність досягнення певного віку, з якого настає кримінальнавідповідальність, означає, що суб’єктом злочину може бути лише особа, яказнаходиться на такій сходинці вікового інтелектуального розвитку, яка дає йомуможливість усвідомлювати характер і суспільну небезпеку своїх вчинків танаставших шкідливих наслідків [11, с.29-30].
3. Кваліфікуючі ознакирозбою
Головною ознакою будь-якогозлочину є його суспільна небезпечність, тобто направленість проти інтересівсуспільства. Суспільна небезпечність являється тим об’єктивним критерієм, якийдозволяє розмежувати злочини на більш або менш небезпечні, а також проводитирозмежування між кримінально караними діяннями та адміністративнимипроступками.
Ступінь суспільноїнебезпечності злочину встановлюється в кримінальному праві перш за всеважливістю об’єкта, тобто важливістю тих суспільних відносин, проти якихнаправлено злочинне посягання.
Значення власності та особияк охоронюваних кримінальним правом об’єктів, дає підстави розглядати розбій яктяжкий злочин.
Однак характеристика одногооб’єкта розбою не дозволяє розглядати небезпечність окремих розбійних посягань.Досить зрозуміло, що окремі випадки розбою по ступеню суспільної небезпечностіможуть суттєво відрізнятися один від одного. Враховуючи це, кримінальнезаконодавство з метою диференціації кримінальної відповідальності наряду іззвичайним розбоєм передбачає кваліфікуючі види цього злочину.
Кваліфікуючими та особливокваліфікованими складами розбою є розбій:
1) вчинений за попередньоюзмовою групою осіб;
2) осою, яка раніше вчиниларозбій або бандитизм;
3) організованою групою;
4) поєднаний з проникненням ужитло, інше приміщення чи сховище;
5) із заподіянням тяжкихтілесних ушкоджень;
6) спрямований на заволодіннямайном у великих розмірах;
7) спрямований на заволодіннямайном у особливо великих розмірах [2, ст. 186].
Вчинення розбою запопередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочинудекількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились проспільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь — означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивноїсторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, атакож у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленістьповинна стосуватися спільності вчинення розбою (узгодження об'єкта злочину,його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функційтощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі — усній, письмовій,за допомогою конклюдентних дій тощо.
Учасники вчинення розбоютакою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподілфункцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль, Так, з урахуваннямконкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюютьвбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передачаіншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його убезпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцемтощо.
Організована група — цестійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), якіпопередньо зорганізувалися для готування або вчинення розбою. Ознакамиорганізованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2)попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчиненнядвох чи більше розбоїв; 3) стійкість такого об'єднання; 4) об'єднаність злочинівєдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягненняцього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою.Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи зпопередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчиненнядвох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і длявчинення одного злочину); 3) кількістю учасників — організована групаскладається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою — здвох і більше.
Стійкість об'єднання осіб євизначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови,якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдинінаміри щодо вчинення злочинів.
Згуртованість групивиражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляютьсяу наявності; постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи,загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролікожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, вякому передбачено розподіл функцій учасників групи і який. доведений до їхвідома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент — єдність наміруучасників групи щодо вчинення розбою, що передбачає усвідомлення кожним зучасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тіснопоєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинногорезультату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.
Стабільність групивиражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості,системності та детальній організації функціонування групи, здатності до замінивибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились,вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і здопомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявностінеобхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів,зброї, приміщень тощо.
Таким чином, стійкістьорганізованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників знаявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості,одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.
Діяльність учасниківорганізованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так іспіввиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.
Підвищена суспільнанебезпечність розбою, скоєного двома і більш особами, заклечається в тому, щооб’єднання зусиль декількох осіб, направляючих своє діяння на досягнення одногоі того ж результату, взаємна підтримка злочинців може суттєво полегшити скоєннязлочину і обумовити спричинення значно більшої шкоди як потерпілому, так івласності.
При розбої, скоєномудекількома злочинцями, опір частіше за все здається потерпілому неможливим.Погроза спричинення тяжкої шкоди в подібних ситуаціях уявляється йому настількиреальною і не відверненою, що він, як правило, відмовляється від будь-якоїспроби супротивляться.
Група з попередньою змовоюхарактеризується не лише визначеним суб’єктивним зв’язком злочинців, але і їхучастю у скоєнні злочину. Навіть у тих випадках, коли суб’єктивний зв'язок,згода між окремими учасниками незначна, носить випадковий епізодичний характер,спільна участь їх у скоєнні злочину суттєво підвищує суспільну небезпечністьскоєного [5, с.44-45].
Визначення обтяжуючою розбійобставиною вчинення його особою, яка раніше вчинили розбій або бандитизм (ч. 2ст. 187), означає, що на відміну від інших злочинів проти власності,повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчиненнярозбійником лише двох злочинів — розбою і бандитизму (ст. 257). При цьомупоняття «розбій» вживається в широкому розумінні. Йдеться не лише пророзбій як злочин проти власності, передбачений ст. 187, ай про розбій як спосібвчинення інших злочинів — проти громадської безпеки (ч. З ст. 262), протибезпеки руху та експлуатації транспорту (ч. З ст. 289). у сфері обігунаркотичних засобів (ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313), військових (ч.З ст. 410, ч. 2 ст. 433).
Вчинення двох і більшерозбоїв з метою заволодіння чужим майном за відсутності інших кваліфікуючихознак належить кваліфікувати тільки за ч.2 ст.187.
Повторність скоєння розбоюявляється обставиною, яка свідчить про більш високу суспільну небезпечністьзлочинця, який активно проявляє тенденцію до насильницького заволодіння майном.Для визнання повторності розбою достатньо того, що злочин скоєно після ранішескоєного розбою чи бандитизму, і зовсім не обов’язково, щоб винний бувзасуджений за ці злочини.
У тих випадках, за ранішескоєний розбій або бандитизм відбувся судовий вирок, не виникає будь-якихтруднощів у кваліфікації повторно скоєного нападу.
У випадку скоєння обохзлочинів до винесення вироку, кваліфікація скоєного залежить від характерускоєних злочинів.
Також кваліфікаціярозбійного нападу як повторного не виключається і в тому випадку, якщо першогоразу особа була не виконавцем розбою чи бандитизму, а являлась однією зучасників. Повторним розбоєм слід визнавати і тоді, коли перший злочин булоприпинено на стадії готування. [5, с.65-67].
Обтяжуючою розбій обставиноюзакон називає вчинення цього злочину з проникненням у житло, інше приміщення чисховище.
Житло – це житловий будинокчи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок,квартира, кімната в квартирі, будинку чи гуртожитку) чи тимчасового (кімната вготелі, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншомузакладі охорони здоров’я, дитячий чи садовий будинок, палатка, вагончик)проживання людей, а також ті складові частини, які використовуються длявідпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон,веранда, комора тощо).
Інше приміщення – церізноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди,призначенні для розміщення людей чи матеріальних цінностей.
Під сховищем слід розумітичастину території, відведену для постійного чи тимчасового зберіганняматеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чизабезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, сейфи ітому подібні сховища.
Проникнення – це вторгненняу житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення розбою. Воно можездійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опорулюдей, так і безперешкодно, шляхом обману, тощо, а також з допомогою різнихзнарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншогоприміщення чи сховища без входу до нього. Спосіб проникнення значення длякваліфікації не має. Якщо в результаті дій, спрямованих на проникнення дожитла, іншого приміщення чи сховища, було знищено чи пошкоджено майно, товинний за наявності для цього підстав може додатково вести відповідальність щей за ст. ст. 194 або 196. У разі заподіяння а результаті проникнення фізичноїшкоди особам, які перешкоджали такому проникненню (охоронці, вахтери тощо), діївинних осіб за наявності для того підстав слід додатково кваліфікувати якзлочин проти життя чи здоров'я.
Вирішуючи питання пронаявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з'ясувати, зякою метою особа опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі і коли у неївиник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, колипроникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метоюзаволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням ужитло, інше приміщення чи сховище дії особи; яка потрапила до житла, іншогоприміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужиммайном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши дляцього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним;її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.
Не утворює цієї ознакивикрадення майна з житла, іншого приміщення чи сховища особою, яка відповіднодо свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом,особливим характером діяльності підприємства, установи, організації, буланаділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосуєтьсявикрадення майна службовцями та робітниками з службових чи виробничихприміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї — з житла, в якому вони мешкають,відвідувачами магазинів, ательє, виставок з приміщень чи сховищ, дездійснюються продаж чи. виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіхбажаючих.
Розбій, поєднаний іззаподіянням тяжких тілесних ушкоджень, мас місце тоді, коли потерпілому в процесірозбійного нападу було заподіяно такі ушкодження.
Умисне заподіяння при розбоїтяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребуєдодаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст.121, оскільки воно повністюохоплюється ч. 4 ст. 187.
Якщо в процесі розбою булоумисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смертьпотерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належитькваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 4 ст.187 і ч. 2 ст.121 або ч.2ст.115.
Заподіяння смертіпотерпілому через необережність при розбої також належить кваліфікувати засукупністю злочинів — за відповідними частинами ст.187 і ст. 119.
Небезпечні для життя тілесніушкодження визнаються тяжкими в силу того, що в момент їх спричинення має місцесуттєвий розлад здоров’я, виражене в об’єктивних ознаках (проникаюче поранення,перелом кісток, пошкодження великих кров’яних сосудів і тому подібне).
Саме ці об’єктивні ознакивідрізняють небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження. Небезпечність дляжиття полягає в способі впливу на потерпілого, обраним винним, однакпотерпілому або не спричиняється шкода, або заподіюється шкода, яка не підпадаєпід перелічені в Правилах об’єктивні ознаки небезпечного для життя тяжкоготілесного ушкодження.
Тяжке тілесне ушкодження, щопризвело до смерті, відрізняється від умисного вбивства необережною виноюсуб’єкта по відношенню до смерті потерпілого. Якщо встановлений умисел винногона вбивство, то насильницькі діяння, які спричинили смерть потерпілого, повиннікваліфікуватися як умисне вбивство. А якщо умисел виник під час вчиненнярозбою, то дії злочинця будуть кваліфікуватися за сукупністю цих злочинів [5, ст.60].Це підтверджується п.11 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику усправах про злочини проти власності».
Організована група — цестійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), якіпопередньо зорганізувалися для готування або вчинення розбою. Ознакамиорганізованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2)попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчиненнядвох чи більше розбоїв; 3) стійкість такого об'єднання; 4) об'єднаністьзлочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих надосягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою.Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи зпопередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчиненнядвох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і длявчинення одного злочину); 3) кількістю учасників — організована групаскладається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою — здвох і більше.
Стійкість об'єднання осіб євизначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови,якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдинінаміри щодо вчинення злочинів.
Згуртованість групивиражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляютьсяу наявності; постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи,загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролікожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, вякому передбачено розподіл функцій учасників групи і який. доведений до їхвідома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент — єдність наміруучасників групи щодо вчинення розбою, що передбачає усвідомлення кожним зучасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тіснопоєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинногорезультату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.
Стабільність групивиражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості,системності та детальній організації функціонування групи, здатності до замінивибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились,вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і здопомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявностінеобхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів,зброї, приміщень тощо.
Таким чином, стійкістьорганізованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників знаявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості,одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.
Діяльність учасників організованоїгрупи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або жпоєднанням цих форм співучасті.
Розбій визнаєтьсяспрямованим на заволодіння майном у великих розмірах, якщо при його вчиненнівинний (винні) ставив за мету неправомірно заволодіти майном на суму, яка вдвісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходівгромадян, а спрямованим на заволодіння майном, у особливо великих розмірах,якщо метою його вчинення було заволодіння майном на суму, яка в шістсот ібільше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходів громадян (п. п. З і 4примітки до ст. 185). При цьому для наявності таких ознак факту реальногозаволодіння майном на зазначені суми не потрібно. [3, ст. 186].
Розмір шкоди, яку може бутизаподіяно власності, суттєво впливає на ступінь суспільної небезпечностірозбою. При великих розмірах не лише спричиняється серйозні матеріальні збиткивідповідним організаціям, але і створюються для злочинців можливостідовготривалого паразитичного існування за рахунок викраденого майна.
Необхідно мати на увазі те,що для правильної кваліфікації злочину за основу слід брати розмір фактичногопричиненого збитку в його грошовому вимірюванні.
А саме головне, що дляправильної кваліфікації даного виду розбою необхідно звертати увагу наспрямування умислу злочинців. [5, с. 69]
4. Розмежування розбою віднасильницького грабежу та вимагання
Однією з умов правильноїкваліфікації розбійних нападів складається в чіткому уявленні про основнівідмінності цих посягань від суміжних складів злочину.
Суміжними складами злочину єбандитизм, грабіж, вбивство з корисливих мотивів, вимагання, хуліганство тасамоправство.
У цій курсовій роботі далібуде розглянуто розмежування розбою від насильницького грабежу та вимагання.
Отже, для того щоб правильнокваліфікувати скоєне посягання, розпізнати у скоєному саме той склад злочину,який мав місце в дійсності, необхідно чітко уявляти основні відмінності міжсуміжними складами злочину.
Розбій та насильницькийграбіж
Необхідність в розмежуванніграбежу і розбою виникає у тих випадках, коли відкрите заволодіння майном приграбежі супроводиться застосуванням насильства до потерпілого. Саменасильницький спосіб посягання на власність обумовлює схожість цих злочинів.
Як і розбій, грабіж, поєднанийіз застосуванням насильства до потерпілого, являє собою посягання на дваоб’єкти – власність та особу.
Різниця між насильницькимграбежем та розбоєм визнається головним чином характером застосованого допотерпілого насильства. Розбій являє собою напад, поєднаний з насильством,небезпечним для життя і здоров’я, а насильницький грабіж передбачає ненебезпечний для життя та здоров’я вплив на людину.
Не небезпечним для життя іздоров’я потерпілого легкі тілесні ушкодження, які не потягнули за собою розладздоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності. Це – поверхневіпошкодження у вигляді невеликих ран, кровотечі, ушибів.
До ряду насильства, яке нешкідливе для здоров’я, також повинні бути віднесені побої та інші насильницькідіяння, пов’язані з спричиненням потерпілому лише фізичної болі.
Таким чином, максимальнашкода, яка спричиняється потерпілому при насильницькому грабежі, можевиразитися в легких тілесних ушкодженнях, які не потягнули розлад здоров’я.Якщо ж в результаті застосованого насильства потерпілому причиняється більшсерйозна шкода, відповідальність повинна наступати за розбій.
При розмежуванні розбою таграбежу слід виходити не лише з тих наслідків, які наступили в результатізастосованого насильства, але і враховувати спосіб діяння винного, котрий можесуттєво впливати на кваліфікацію вчиненого.
Так, насильство з метоюзаволодіння майном, поєднане з застосуванням зброї або інших предметів,використаних в якості зброї, завжди повинно розглядатися як розбій, незалежновід характеру наслідків.
Відмінністю між грабежем тарозбоєм проводиться також по моменту закінчення цих злочинів. Якщо розбійвважається закінченим з моменту застосування насильства незалежно від того, чибула досягнута мета заволодіння майном, то грабіж може бути визнано закінченимзлочином лише тоді, коли злочинець заволодів майном.
Різноманітний підхідзаконодавця до визначення моменту закінчення розбою і грабежу обумовленийрізноманітним ступенем значення безпосереднім об’єктом цих злочинів, пов’язанихз особою. При розбої злочинець посягає на такі блага особи, як життя іздоров’я, в той час як при грабежі посягання направлено на менш цінні блага –тілесну недоторканість і свободу особи. При розбої порівняно з грабежем засобомдосягнення корисливої мети само по собі частіше за все представляє значнобільшу небезпеку, ніж злочинний намір по відношенню до заволодіння майна.
Відмінною особливістюграбежу порівняно з розбоєм являється те, що закон визначає грабіж як відкритевикрадення майна. Відкритим викраденням визнається у тих випадках, коли фактвилучення майна усвідомлюється потерпілим або третьою особою.
Розбій та вимагання
Досить близьким і схожим зрозбоєм по ряду ознак склад вимагання, передбачений так як і розбій, в розділіпро злочини проти власності.
Під вимаганням розумієтьсявимагання передачі власності громадян або права на майно або скоєння будь-якихдіянь майнового характеру під загрозою насильства над потерпілим або йогоблизьких, оголошення про них принизливих свідчень або знешкодження їхньогомайна.
Вимагательство – цепред’явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чиправа на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана ізпогрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб,розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чизнищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.
Вимагання слід вважатизакінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з вказаними, насильством,пошкодженням чи знищенням майна, незалежно від досягнення винною особоюпоставленої мети [4; п.7].
Схожість розбою та вимаганнявизначається тим, що вони обоє вони посягають одночасно на власність та особу.Однак якщо при розбої посягання на власність здійснюється шляхом насильницькогоі протиправного заволодіння чужим майном, то при вимаганні винний можепереслідувати мету не лише вилучення конкретної речі або цінностей, але іотримання права на річ або здійснення в його інтересах будь-яких діяньмайнового характеру. Таким чином, при вимаганні посягання може бути направленона більш широку майнову сферу, ніж при розбої.
Слід мати на увазі, що якщопри розбої майно, котрим намагається заволодіти злочинець, знаходиться уволодінні потерпілого, то при вимаганні винний може переслідувати мету зміцнитисвої «права» на майно, яким він вже володіє. Наприклад, це може бути випадок,коли вимагатель вимагає передання йому у володіння майно, яке вже було переданойому у користування, передано на збереження або у борг.
Як при розбої, так і привимаганні досягнення корисливої мети забезпечується шляхом впливу напотерпілого. Однак по характеру впливу і способу його застосування розбій івимагання суттєво відрізняються один від одного.
Погроза при вимаганніявляється більш ширшим поняттям порівняно з з погрозою, застосованої прирозбої. Це обумовлено тим, що вимагатель може погрожувати потерпілому не лишезастосуванням насильства, але і оголошенням принизливої інформації абознешкодженні майна. Крім того, при вимаганні злочинець може погрожуватизастосуванням насильства не лише до самого потерпілого, але і до його близьких.
Особливу увагу слід звернутиувагу на відмінності в понятті насильства, яким може погрожувати винний прискоєнні цих злочинів. Якщо склад розбою завжди передбачає погрозу насильством,небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, то для складу вимагання не маєзначення характер тої шкоди, якою злочинець погрожує потерпілому. Погрозанасильством при вимаганні може виражатися в «обіцянці» застосувати допотерпілого будь-які міри фізичного впливу, починаючи від побоїв і закінчуючипозбавленням життя.
Суттєва особливістьвимагання порівняно з розбоєм складається також і в тому, що погрозанасильством, пред’явлена вимагателем, та реалізація цієї погрози у випадкуневиконання вимоги завжди відстають один від одного у часі. Якщо при розбоїпсихічне насильство являє собою погрозу негайної розправи над потерпілим, топри вимаганні винний «обіцяє» привести свою погрозу у виконання у майбутньому.Цей проміжок в часі між погрозою і її реалізацією робить вимагання меншсуспільно небезпечним злочином, ніж розбій, так як створює потерпіломуможливість звернутися до органів влади і відгородити себе від притягання вимагателя.
У юридичній літературіробились спроби проводити розмежування між складами розбою та вимагання заспособом заволодіння майном. При цьому зазначалося, що «при вимаганні майно невикрадається, а передається самим потерпілим».
Факт передачі майна злочинцюсамим потерпілим не являється обставиною, характерною виключно для вимагання.Зустрічаються випадки, коли і при скоєнні розбою потерпілі під загрозоюзастосування насильством добровільно віддають майно, яке вимагають злочинці [5,с.77-86].
Висновок
Враховуючи особливунебезпеку такої форми нападу на громадян, як розбій, у наш час особливоїактуальності набуває подальше вдосконалення діяльності органів внутрішніхсправ, послідовне підвищення професійної майстерності співробітників слідчих іоперативно-розшукових апаратів по розкриттю і розслідуванню розбійних нападів — зокрема в ліфтах, в житлових приміщеннях, в під'їздах, в транспорті і т.п.Особливо небезпечними ці злочини стають в тих випадках, коли до їх здійсненняпричетні особи, що заздалегідь об'єдналися в злочинну групу. Проте, як свідчатьфахівці, проблема боротьби з цими злочинами достатньо специфічна і багато їїаспектів поки не знайшли належного освітлення в криміналістичній літературі.Після написання даної дипломної роботи можна зробити наступні висновки. Розбій- один з найбільш небезпечних злочинів проти державної власності, суспільної іособистої власності. Небезпека його полягає в одноразовому посяганні навласність і людину, при цьому насильство, вживане при розбої, створює небезпекуне тільки для здоров'я, але і для життя потерпілого. Суть розбою полягає в прагненнізлочинця оволодіти чужим майном шляхом застосування насильства до потерпілого.Цим визначається одночасне посягання даного злочину на відносини власності і наособу. До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані таособливо кваліфіковані види злочинів проти власності першої групи, законвідносить вчинення таких діянь: 1) повторно, 2) за попередньою змовою групоюосіб; 3) організованою групою; 4) у великих 5} особливо великих розмірах; 6) іззаподіянням значної шкоди потерпілому. Кримінальна відповідальність — цеособливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінкаповедінки особи як злочинної. Основні види покарання за розбій можна згрупуватитак: 1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечнимдля життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосуваннятакого насильства (розбій), — карається позбавленням волі на строк від трьох досеми років. 2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою,яка раніше вчинила розбій або бандитизм, — карається позбавленням волі на строквід семи до десяти років із конфіскацією майна. 3. Розбій, поєднаний зпроникненням у житло, інше приміщення чи сховище, — карається позбавленням воліна строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. 4. Розбій,спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах абовчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілеснихушкоджень, — карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцятироків із конфіскацією майна. Основні завдання і мета, що ставились переднаписанням даної дипломної роботи були досягнуті.
Список використаної літератури
1. Конституція України від28.06.1996р.
2. Кримінальний Кодекс Українивід 05.04.2001р.
3. Науково-практичний коментарКримінального кодексу України. – 6-те вид., переробл. Та доповн. / За ред…М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2009. – 1236 с.
4. Постанова Пленуму ВерховногоСуду України №10 від 06.11.2009р «Про судову практику у справах про злочинипроти власності».
5. Кригер Г.Л., Ответственностьза разбой, «Юридическая литература», 1968г. 104с.
6. Шульга А.М., ПавликівськийВ.І., Вапсва Я.А./ Кримінальне право України: основні питання та відповіді:Посібник. – Х.:, 2008. – 304с.
7. Кримінальне право України.Особлива частина: Підручник. (Ю.В.Олександров, О.О.Дуров, В.А.Клименко). –В.А.Клименка. – К.: Атіка, 2008. – 712с.
8. Кримінальне право України:Особлива частина: Підручник/ М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін..; Заред… проф. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – 2-е вид., перероб. І доп.–К.: Юрінком Інтер,2005. – 544с.
9. Владимиров, В.А.Квалификация преступлений против личной собственности: Учебное пособие. — М.,1968. — 172 с.
10. Горішній, О.О.Суб'єктивнасторона розбою//Право і суспільство: Науковий журнал / Засновники:Нац.акад.внутр.справ України, Всеукр.фонд юрид.науки академіка праваВ.В.Сташиса, Юрид.акад.Мін.внутр.справ України, Товариство зобмеж.відповід.«Фонд юрнауки АПС». — 2009. — № 3. — С.97-101.
11. Дітріх, О.Загальнахарактеристика корисливих посягань на власність із застосуваннямнасильства//Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 10. — С.117-122.
12. Горішній, О.О. Об'єктивнасторона розбою: теорія і реальність//Науковий вісник Дніпропетровськогодержавного університету внутрішніх справ. — 2009. — № 2. — С.140-146.
13. Дітріх, О. Особливостікримінально-правового змісту насильства у складі злочину, передбаченого ст. 187КК України//Юридична Україна. — 2008. — № 9. — С. 88-94.
14. Морозов, В. Особенностиквалификации убийств, сопряженных с разбоем, вымогательством илибандитизмом//Уголовное право. — 2007. — № 4. — С. 52-54.
15. Редин, М.П.Разбой (понятие,конструкция состава)//Современное право. — 2007. — № 10. — С. 96-104.
16. Кизлык, А.П. Уголовно-правоваяи криминологическая характеристики разбоя//Вестник Московского университета МВДРоссии. — 2005. — № 2. — Москва. — С. 59-60.
17. Севрюков, А.П. Разбой какформа хищения. Уголовно-правовая характеристика разбоев с незаконным проникновениемв жилище//Российский следователь. — 2001. — №2. — С.25-32