МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
КУРСОВА РОБОТА
на тему «КОНСТИТУЦІЙНЕПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА»
здисципліни “ Конституційне право України”
Харків 2011
Зміст
Вступ
1.Поняття конституційного права як галузі права
2.Конституційно-правові норми: загальна характеристика
3. Конституційно-правові інститути
4.Система конституційного права України
5.Конституційно-правові відносини і їх загальна характеристика
6.Джерела конституційного права України
Списоклітератури
Вступ
Конституційне право розглядається в трьох аспектах: як галузьправа в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна.Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиноюнаціональної правової системи і виконує в ній досить важливі завдання. Цягалузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються іохороняються державою. Але конституційне право відрізняється від інших галузейправа насамперед специфікою тієї сфери суспільних відносин, на регулювання якихспрямовані норми цієї галузі. Таким чином, ця галузь права як і інші, з одногобоку, являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність,загальні ознаки, а з другого — відрізняється від норм інших галузей права.Конституційне право України — провідна галузь національної правової системи.
У науковій літературі є різні погляди на те, як називати цюгалузь права — конституційним чи державним правом. Ця дискусія виникла напочатку XVIII ст. між захисниками державного права як вираження необмеженої,монархічної влади держави і прибічниками конституційного права якдемократичного обмеження державного свавілля з допомогою конституції. Насьогодні у багатьох країнах послуговуються терміном «державне право», протеперевага віддається найменуванню цієї основоположної галузі права як«конституційне право». На вибір терміна значною мірою впливають традиціїслововживання. Так, англосаксонська правова система традиційно використовувалатермін «конституційне право», тоді як для германсь/>коїхарактерним є термін «державне право».
1. Поняття конституційного права як галузі права
В умовах, коли Україна йде від держави, яка базується напріоритеті держави над особою, до демократичної, правової, соціальної держави,до конституційного правління, більш прийнятним видається найменування«конституційне право», яке базується на тому, що всі суб’єкти державно-правовихвідносин діють у межах конституції, а держава не повинна панувати над людиною.Конституція України є визначальним, основним джерелом цієї галузі права. Самеконституційне право має стати провідною галуззю права в правовій системіУкраїни. Це відповідає як світовій тенденції, так і сучасному етапу розвиткунашої держави і суспільства, прагненню побудувати в Україні демократичну,правову державу.
Предмет і метод правового регулювання — найбільш суттєвіпідстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числіконституційне право України, об’єднує такі правові норми, які врегульовуютьособливий, якісно визначений вид суспільних відносин, що потребують нормативноїрегламентації. Предмет правового регулювання — головна підстава для розподілуюридичних норм за галузями права. Конституційне право має свій предметправового регулювання, пов’язаний з регламентацією політико-правових відносин,спрямованих на реалізацію державно-владних функцій, забезпечення прав і свободлюдини і громадянина. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому,що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферахжиттєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній.Законодавство регулює базові відносини у цих сферах і його норми закріплюютьнасамперед основні принципи, що визначають устрій держави і суспільства. У нихпроявляються якісні характеристики держави: суверенітет, форма державногоустрою, належність влади народові, політична, економічна, ідеологічнабагатоманітність, суб’єкти державної влади, загальні основи функціонуванняполітичної системи України, символи держави. Так, у першому розділі КонституціїУкраїни «Загальні засади» містяться норми, що регулюють основоположні суспільнівідносини, які визначають устрій держави і суспільства. З конституційного правапочинається формування всієї системи національного права, всіх його галузей.Світова практика свідчить, що жодна галузь національного права будь-якої країнине може розвиватись, якщо вона не має підґрунтя в конституційних принципах абонормах конституційного законодавства чи, тим більше, якщо суперечить їм.
Крім того, предметом конституційно-правового регулювання євідносини, які визначають належність до громадянства, принципи, щохарактеризують становище людини в суспільстві і державі, її основні права,свободи і обов’язки. Ці відносини регулюються передусім другим розділомКонституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Вони єосновоположними для всіх соціальних зв’язків, які формують суспільство,визначають основи статусу людини. Предметом конституційного регулювання є формибезпосередньої демократії, насамперед вибори, референдуми, система органівдержавної влади, основи їх функціонування, діяльність органів місцевогосамоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої і судовоївлади, Конституційного Суду України, прокуратури України, УповноваженогоВерховної Ради України з прав людини, порядок їх створення, компетенція,основні форми діяльності. До предмета регулювання конституційного праваналежать: територіальний устрій України, правовий статус Автономної РеспублікиКрим, символіка держави, основи правового статусу місцевого самоврядування.
Конституційне право — провідна галузь права України, щоявляє собою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють суспільнівідносини, що забезпечують організаційну і функціональну єдність суспільства якцілісної соціальної системи, основи конституційного ладу України, статус людиниі громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії,систему органів державної влади і місцевого самоврядування.
Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за якимконституційне право України вирізняється серед інших галузей, є метод правовогорегулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу насуспільні відносини. Головний метод конституційно-правового регулювання —владно-імперативний, який базується на владі й підпорядкуванні. Поряд з нимзастосовується і диспозитивний метод регулювання суспільних відносин.Наприклад, виборче законодавство встановлює, що вибори є вільними. Тому ніхтоне може примусити громадянина йти на вибори. Тобто держава і громадянин у цихправовідносинах є рівноправними суб’єктами.
Законодавство деяких країн світу зобов’язує громадянинаголосувати (Мексика, Туреччина, Аргентина та ін.), а у разі відмови до ньогоможуть застосовуватися санкції (штраф, короткотермінове ув’язнення). Такимчином, у цих країнах у основу виборчого законодавства покладено імперативнийметод правового регулювання.
У конституційному праві України використовується якдиспозитивний метод правового регулювання, так і імперативний, однак домінуючимвсе таки залишається владно-імперативний метод.
Застосовуючи вказані методи правового регулювання,конституційне право України гарантує народовладдя, основні права і свободилюдини і громадянина, демократичний розвиток держави і суспільства, забезпечуєфункціонування інститутів державної влади та громадянського суспільства.
2. Конституційно-правові норми: загальнахарактеристика
Конституційно-правова норма — це встановлене або санкціонованедержавою загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини,які становлять предмет конституційного права.
Конституційно-правовим нормам притаманні загальні ознакиюридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов’язковіправила поведінки, містяться у чинних правових актах держави; охороняються ізабезпечуються у разі необхідності примусовою силою держави.
Від норм інших галузей права конституційно-правові нормивідрізняються:
а) своїм змістом, сферою суспільних відносин, на регулюванняяких спрямовані;
б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливішінорми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу;
в) установчим характером своїх приписів, оскількиконституційно-правові норми визначають форми правових актів, порядок їхприйняття і опублікування, компетенцію державних органів;
г) особливостями внутрішньої структури.
На відміну від інших галузей права в нормах конституційногоправа значно більше норм загальнорегулюючого характеру. До таких насампередналежать норми-принципи, норми-поняття, норми-завдання, яких багато в першомурозділі Конституції України. Чимало конституційно-правових норм при своїйреалізації пов’язані не з виникненням конкретних правовідносин, а з відносинамизагального характеру або ж з правовим станом (громадянство, статус АвтономноїРеспубліки Крим).
Конституційно-правові норми, як правило, не є класичними,тобто вони не завжди містять у своєму складі всі три елементи: гіпотезу,диспозицію і санкцію. Є норми, які мають тільки диспозицію: «Президент Україниє главою держави і виступає від її імені» (ст. 102 Конституції України). Єтакі, що складаються з гіпотези і диспозиції: «Законопроект про внесення зміндо Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори.Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньосхвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України,вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради Україниза нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складуВерховної Ради України» (ст. 155 Конституції України). У окремих випадкахконституційно-правові норми містять у своєму складі і санкцію.
Конституційно-правові норми досить різнорідні і мають своїспецифічні риси. Їх можна класифікувати за такими ознаками (критеріями): зазмістом, юридичною силою, територією дії, характером втілення приписів,призначенням у механізмі правового регулювання, функціональною спрямованістю,терміном дії.
За змістом, тобто колом суспільних відносин, що ними регулюються, однінорми пов’язані зі сферою суспільних відносин, в яких встановлюються засадиконституційного ладу, другі — із закріпленням основ правового статусу людини ігромадянина, треті — з територіальним устроєм, четверті — із системою органівдержавної влади і місцевого самоврядування в Україні, п’яті — із закріпленнямвиборчої системи, референдуму тощо.
Конституційно-правові норми України суттєво відрізняються заюридичною силою. Це залежить від того, в якому нормативному акті знаходитьсянорма і яке місце посідає акт у правовій системі України. Найважливіші нормимістяться в Конституції України і конституційних законах. Жодна правова нормане повинна суперечити нормам Конституції України. На основі Конституції,законів України в державі видаються інші правові акти: постанови Верховної РадиУкраїни, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету МіністрівУкраїни, акти органів місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування.
За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного праваподіляються на матеріальні («Верховна Рада України працює сесійно» — ст. 82Конституції України) і процесуальні («Виборчі бюлетені заповнюються виборцемособисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчихбюлетенів забороняється присутність у кабіні для таємного голосування іншихосіб» — частина п’ята ст. 83 Закону України «Про вибори народних депутатівУкраїни»).
На відміну від кримінального, цивільного, адміністративногоправа конституційне право не має спеціальної процесуальної галузі, норми якоївстановлювали б загальний, однаковий порядок реалізації матеріальнихконституційно-правових норм. Але реалізація багатьох з них пов’язана знеобхідністю додержання широкої системи процедурних правил, які містяться увідповідних процесуальних (процедурних) нормах. Особливо це стосуєтьсяреалізації громадянами України політичних прав (право обирати і брати участь увиборах, референдумах), процедури діяльності Верховної Ради України.Матеріальні конституційно-правові норми містять у собі приписи щодо правовогорегулювання суспільних відносин, а процедурні норми визначають процедури, вмежах яких вона повинна бути здійснена.
Протягом останніх років збільшується кількістьпроцесуально-процедурних конституційно-правових норм, наприклад, у законах провибори. Для забезпечення якості законотворчої роботи велике значення маєРегламент Верховної Ради України. Однак процесуальні норми таких актів насьогодні ще не повністю забезпечують застосування матеріальних норм.
За терміном дії конституційно-правові норми поділяються на постійні татимчасові. Більшість норм конституційного права України — постійні. Строк їхдії невизначений. Тимчасові норми, наприклад, містяться в пунктах 2-10 та 12-14розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
За територією дії розрізняють конституційно-правові норми, які діють натериторії: всієї України; Автономної Республіки Крим; окремихадміністративно-територіальних одиниць.
/>За характером приписів, які містяться вконституційно-правових нормах, останні поділяються на уповноважуючі, зобов’/>язуючі і забороняючі.
Уповноважуючі норми закріплюють право суб’єктів державно-правових відносинвиконувати певні дії, визначають межі їх повноважень. Такий характер маютьнорми, які встановлюють компетенцію України, Автономної Республіки Крим, усіхдержавних органів. До категорії уповноважуючих норм належать такожнорми-принципи, норми-цілі, норми-завдання тощо.
Зобов’язуючі норми закріплюють обов’язки відповідних суб’єктів діятипевним чином. До цієї групи належать насамперед норми, які закріплюютьконституційні обов'язки громадян: захищати Вітчизну, неухильно додержуватисяКонституції України і законів України, не завдавати шкоди природі, культурнійспадщині, сплачувати податки, шанувати державні символи (ст. 65, 66, 67Конституції України). До цієї групи відносять також норми, які встановлюють обов'язкиорганів державної влади: «Якщо під час повторного розгляду закон буде зновуприйнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від їїконституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати таофіційно оприлюднити протягом десяти днів» (частина 4 ст. 94 КонституціїУкраїни).
Забороняючі норми встановлюють неприпустимість відповідних суб'єктів порушуватиправові приписи. Наприклад: «Суддя не може бути без згоди Верховної РадиУкраїни затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом»(ст. 126 Конституції України).
За характером втілених приписів норми конституційного праваподіляються на імперативні та диспозитивні.
До імперативних належать норми, які не надають суб'єктамдержавно-правових відносин свободи вибору своєї поведінки. У них однозначновказуються варіант поведінки, дії суб'єкта у відповідних обставинах. Так,частина 12 ст. 18 Закону України «Про громадянство України» встановлює, щовихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лишеза їхньою згодою. Тому вихід дітей з громадянства без їхньої згоди не може здійснюватися.
Диспозитивні норми дають можливість суб’єктам державно-правових відносинвибирати варіант поведінки з урахуванням вказаних у нормі умов і обставин.
За функціональною спрямованістю норми конституційного права Україниподіляють на регулятивні і охоронні.
Більшість з них є регулятивними. Охоронніконституційно-правові норми являють собою заборону. Так, наприклад, відповіднодо частини 6 ст. 17 Конституції України “на території України забороняєтьсястворення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом”.
У/>становчі норми формують фундамент правовогорегулювання суспільних відносин і правового статусу людини в Україні,закріплюють основи конституційного ладу, права, свободи і обов'язки громадян,основоположні ідеї і цінності правової системи суспільства. Вони містяться вКонституції і законах України.
Забезпечувальні норми — це норми, які містять гарантії реалізації суб'єктамиконституційно-правових відносин прав і обов'язків.
Декларат/>ивні норми визначають завдання правовоїрегламентації окремих видів суспільних відносин.
Дефінітивні норми — це визначення конституційно-правових явищ і категорій.Наприклад: «Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органіввиконавчої влади» (частина 1 ст. 113 Конституції України).
Колізійні норми — це норми, що призначені для усунення суперечностей міжконституційно-правовими приписами.
/>Оперативні норми визначають дату вступу в діюнормативно-правового акта, припинення його дії.
Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правилаповедінки, встановлені або санкціоновані державою для регулювання і охорони державно-правовихвідносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин ізабезпечуються примусовою силою держави. Ці норми мають установчий характер.Вони встановлюють форму правових актів (закони, укази, постанови) державнихорганів, порядок їх прийняття, компетенцію державних структур у сферіправотворчості, порядок зміни і скасування нормативних актів. Для норм цієїгалузі специфічним є механізм їх застосування.
Конституція містить багато узагальнених приписів (норми-цілі,норми-зобов'язання, програмні норми). Природно, виникає питання про їхнормативність. Наявність у Конституції загальних положень, принципів, дефініційне тільки не позбавляє її нормативності, а, навпаки, свідчить про широкевикористання в ній нормативності. Нормативність конституційних принципівзумовлена тим, що вони акумулюють, узагальнюють найбільш важливі, соціальнозначущі явища і вводять їх у межі прийнятих у державі нормативів. Так, у ст. 1Конституції України встановлено, що Україна є демократичною, правовою,соціальною державою. На сьогодні це, по суті, програмна норма.
Важливою ознакою, притаманною виключно конституційним нормам,є їх найвища юридична сила. Вони є також, як правило, досить стабільними, і цемає суттєве значення для стабільності конституційного ладу, забезпеченнязаконності й правопорядку, стабільності правової системи України. Суттєвезначення для характеристики конституційних норм має положення про те, що нормиКонституції України є нормами прямої дії, що гарантує можливість звернення досуду для захисту прав і свобод людини і громадянина на основі норм КонституціїУкраїни.
Таким чином, конституційні норми мають свою специфіку, якавипливає з особливостей суспільних відносин, які вони регулюють.
3. Конституційно-правові інститути
Для досягнення правового результату недостатньо наявностіоднієї правової норми, для регулювання відповідної сфери суспільних відносиннеобхідна їх сукупність. Тому норми будь-якої галузі права поділяються заправовими інститутами.
Конституційно-правовий інститут — це відповідна система нормконституційного права, що регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільнівідносини, які утворюють відносно самостійну групу.
Визначення належності конституційно-правової норми при їїзастосуванні до того чи іншого правового інституту є необхідним, оскільки не вкожній правовій нормі виявляються властивості, притаманніконституційно-правовому інститутові в цілому, а ці властивості інституту слідураховувати, щоб правильно зрозуміти механізм реалізації окремої норми.
У зв'язку з тим, що галузь права — це не просто сукупністьнорм, і між ними існують складні системні зв'язки, а жоднаконституційно-правова норма не діє ізольовано від інших, важливо відзначитиособливості конституційно-правових інститутів. Виявити зв'язки міжконституційно-правовими нормами — означає зрозуміти механізм конституційно-правовогорегулювання суспільних відносин.
Конституційно-правові інститути об'єднують норми якКонституції України, так і поточного конституційного законодавства. Норми цихінститутів відрізняються за територією дії, ступенем визначеності і чіткостіправових приписів, призначенням у механізмі правового регулювання та за іншимиознаками.
Відокремлення конституційно-правових інститутів відбиваєспеціалізацію, своєрідний «поділ праці» між окремими нормами. Юридичнимкритерієм виокремлення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовийінститут є три ознаки. По-перше, для конституційних інститутів характернаюридична єдність правових норм. По-друге, юридичним критерієм виділення тієї чиіншої сукупності конституційних норм у конституційно-правовий інститут єповнота регулювання відповідної сукупності державно-правових відносин.По-третє, юридичним критерієм виділення тієї чи іншої сукупності конституційнихнорм у конституційно-правовий інститут є відокремленість норм, що створюютьконституційний інститут, в розділах Конституції України, законах, іншихнормативно-правових актах.
До конституційно-правових інститутів відносять: основиконституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина,виборче право, інститути парламентаризму, референдуму, громадянства, президента,територіального устрою, конституційного контролю, місцевого самоврядування тощо.Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, що в нихмістяться, специфікою регульованих відносин.
Виходячи з цього, інститути можуть бути розподілені нагенеральні, основні та субінститути. До генеральних інститутів слід віднести:основи конституційного ладу; основи правового статусу особи; основи організаціїі функціонування органів державної влади, основи організації та діяльностіорганів місцевого самоврядування. Ці інститути формуються у зв'язку зіспецифікою окремих, найбільш широких різновидів суспільних відносин у предметіконституційного регулювання. Ці інститути адекватно відображають загальносистемнізв'язки. У них представлені всі види конституційних норм.
У ієрархії конституційних норм основні інститути відповідаютьдругому рівню після генеральних інститутів. Причому за обсягом і чіткістююридичних параметрів вони найбільшою мірою відповідають класичній моделі правовогоінституту. Порівняно з генеральними інститутами вони вирізняються:
а) більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією;
б) ряд з них не включає всіх видів конституційних норм, невикористовує усього розмаїття засобів і способів впливу на суспільні відносини;
в) водночас вони забезпечують досить детальний іцілеспрямований регулюючий вплив.
Ці інститути відіграють значну роль у механізміконституційного регулювання. Так, у межах генерального конституційногоінституту основ організації і функціонування органів державної влади можнавиділити такі основні інститути, як інститути парламентаризму, президента,конституційної юстиції, виконавчої влади тощо.
Усередині конституційних інститутів (генеральних і основних)виділяють відносно самостійні, спеціалізовані утворення — субінститути, якіявляють собою досить компактні групи конституційних норм. До них відносятьсятакі субінститути: основні соціально-економічні права; основні політичні праваі свободи; гарантії основних прав і свобод; основні обов'язки громадян.
Є дещо спрощений варіант поділу конституційно-правовихінститутів на прості й складні. Наприклад, інститут основ правового статусулюдини і громадянина як складний інститут включає: інститут громадянства;інститут гарантування прав і свобод людини і громадянина тощо. У правовомустатусі іноземців, біженців, осіб без громадянства є своя специфіка. До простихінститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут достроковогоприпинення повноважень депутата. Вони належать до складнішого інституту —інституту парламентаризму.
Отже, можливі обидві класифікації конституційно-правовихінститутів залежно від критерію, різної кількості норм, які входять доінституту, обсягу суспільних відносин, що регулюються цими нормами.
Досить специфічним є інститут основ конституційного ладуУкраїни, який об'єднує норми, що закріплюють засади суспільного і державноголаду. Його норми впливають на суспільні відносини шляхом закріплення основустрою суспільства і держави. Вони, як правило, не породжують конкретнихправовідносин, але визначають головні політико-правові принципи та характерправового впливу на всі сфери суспільного життя. Ці норми спрямовані до всіхсуб'єктів конституційно-правових відносин, мають конституційну форму вияву і єздебільшого нормами-принципами, нормами-завданнями, нормами-дефініціями,нормами-цілями. Норми цього правового інституту є основоположними для всіхінших інститутів конституційного права України, мають велике значення дляправового регулювання в цілому.
Свої особливості має інститут основ правового статусу людиниі громадянина, норми якого впливають на суспільні відносини шляхом визнаннядержавою прав і свобод особи. На конституційному рівні встановлюється системагарантій здійснення основних прав і свобод людини і громадянина. Реалізаціяконституційних прав громадян веде до виникнення конкретних правовідносин(трудових, сімейних тощо) і відповідно зумовлює одночасне застосування нормінших галузей права.
Норми конституційно-правового інституту, які визначаютьсистему, повноваження, форми і методи діяльності органів державної влади України,здебільшого є нормами прямої дії, реалізуються в конкретних правовідносинах, їхсуб'єктами є органи державної влади, зв'язок між якими ґрунтується на владарюванній підпорядкуванні, чіткій визначеності компетенції різних гілок влади.
Інститут, який об'єднує норми, пов'язані з територіальнимустроєм України, має особливості, зумовлені специфікою правового статусусуб'єктів цих державно-правових відносин, оскільки у складі України є АвтономнаРеспубліка Крим. Це конституційні норми, які містять положення про те, щотериторія України є єдиною, неподільною, недоторканною, цілісною, і будь-якізміни території та державного кордону України без згоди народу не допускаються,що Автономна Республіка Крим є складовою частиною України і самостійно вирішуєпитання, віднесені до її відання. Цей конституційно-правовий інститут набуваєдедалі більшої ваги у політико-правовому аспекті у зв'язку з визначеннямправового статусу Автономної Республіки Крим, статусу областей.
У межах конституційного права як провідної галузі праваУкраїни можливе виокремлення таких важливих підгалузей права, як виборче тапарламентське право. Висловлюється думка щодо формуванняконституційно-процесуального права.
4. Система конституційного праваУкраїни
Конституційне право України — елемент правової системидержави. У свою чергу, воно є складною системою, що формується з багатьохвзаємодіючих частин і елементів, які характеризують внутрішню структуруконституційного права і вирізняють його серед інших галузей права.
Структура конституційного права України зумовлена системнимизв'язками між його нормами та інститутами, що перебувають у відповіднійпідпорядкованості один до одного. Нормам кожного конституційно-правового інститутупритаманна внутрішня єдність, яка, в свою чергу, відрізняє їх від норм іншихінститутів конституційного права. Інтеграція і диференціація норм та інститутівзумовлені особливостями тієї сфери суспільних відносин, які вони регулюють.
Система галузі конституційного права України складається знайважливіших конституційно-правових інститутів, до яких насамперед належатьінститути: основ конституційного ладу; основ правового статусу людини ігромадянина; територіального устрою; основ організації і функціонування органівдержавної влади і місцевого самоврядування; безпосередньої демократії (вибори,референдум).
Характеристика системи конституційного права України зумовлюєнеобхідність визначення ролі і місця складових частин не лише всієї галузіправа, а й кожного конституційно-правового інституту в його системі. В основіспіввідношення цих інститутів і їх взаємодії — реальне співвідношення івзаємодія тих сфер суспільних відносин, які є предметом конституційногорегулювання.
Норми одного інституту створюють необхідні передумови для діїіншого або декількох інститутів, визначають їх зміст і спрямованість. Так,норми інституту основ конституційного ладу посідають перше місце в системіконституційного права України, оскільки в них містяться основоположні політико-правовіпринципи організації і функціонування держави та суспільства. Вони визначаютьспрямованість правового регулювання іншими конституційно-правовими інститутами.
Норми інституту основ правового статусу людини і громадянинамають забезпечувати особі можливість користуватися всім комплексомсоціально-економічних, політичних, особистих і культурних прав та свобод. Вонибезпосередньо пов'язані з нормами основ конституційного ладу. Це повною міроюстосується й інститутів територіального устрою, конституційної юстиції, норм,які визначають систему державної влади в Україні та місцевого самоврядування.Значне місце в системі конституційного права посідає інститут основ правовогостатусу людини і громадянина, тому що згідно з Конституцією людина, її життя іздоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищоюсоціальною цінністю в державі й суспільстві, головною метою функціонування усіхдержавних органів.
Конституційно-правовий інститут, норми якого закріплюютьтериторіальний устрій, створює необхідні передумови для оптимальної організаціїдержавного апарату, системи державних органів, органів місцевогосамоврядування. У системі конституційного права України цей інститут передуєінститутові, що закріплює систему державних органів та органів місцевогосамоврядування.
Система галузі конституційного права України тісно пов’язаназі структурою Конституції України. Але між ними є й відмінності, оскількисистема галузі охоплює всю сукупність державно-правових норм, а системаКонституції України – лише частину цих норм, що виявляються в основному джереліправа України — Конституції України.
5. Конституційно-правові відносини іїх загальна характеристика
Правовідносини є головним засобом, з допомогою якого вимогиюридичних норм втілюються в поведінці людей. Юридичні норми реально виявляютьсвої регулятивні властивості тільки тоді, коли вони починають функціонувати управовідносинах. Саме у правовідносинах проявляється буття Конституції України.Конституційно-правові відносини забезпечують зв'язок Основного Закону знайважливішими соціальними процесами і є результатом дії норм конституційногоправа. Вони виникають із практичної діяльності суб'єктів державно-правовихзв'язків.
Конституційно-правові відносини — це суспільні відносини,врегульовані нормами конституційного права України, змістом яких є юридичнийзв'язок між його суб'єктами у формі взаємних прав і обов'язків, передбаченихвідповідною нормою конституційного права.
Змістом конституційно-правових відносин є юридичний зв'язокміж суб'єктами у формі прав і обов'язків, передбачених відповідною правовоюнормою конституційного права, тобто соціальна поведінка учасників цих відносин.Останнім притаманні загальні риси, характерні для всіх правовідносин, аджебудь-які з них є результатом впливу правової норми на відносини в суспільстві.Природа конституційно-правових зв'язків розкривається у змісті суб'єктивнихправ і юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин. При цьому суб'єктивнеправо дає можливість суб'єкту діяти в межах, визначених нормою конституційногоправа України, на свій розсуд, і в необхідних випадках вимагати відповідноїповедінки від інших суб'єктів правовідносин, у тому числі від державних органівта органів місцевого самоврядування. Конституційно-правові відносини є основоюправового регулювання у сфері політико-державного управління, і це визначає їхголовну роль у регулюванні суспільних зв'язків.
Водночас вони мають особливі риси, пов'язані насамперед зіспецифікою предмета правового регулювання, суб'єктами правовідносин, механізмомїх реалізації, місцем у системі правових зв'язків тощо.
Конституційно-правові відносини відрізняються своїм змістом,виникають в особливій сфері відносин, які становлять предмет конституційногоправа України. Вони є різновидом політико-правових зв'язків, оскільки пов'язаніз правовим регулюванням політико-правових процесів, і насамперед з реалізацієюдержавними владних повноважень, з поділом влади між цими структурами івзаємодією органів законодавчої, виконавчої і судової влади, з визначенням правовогостатусу людини і громадянина, функціонуванням політичних партій, іншихсуб'єктів політичного процесу.
Цим відносинам притаманний здебільшого імперативний характер,оскільки вони значною мірою пов'язані з реалізацією владними інституціями своїхповноважень, взаємодією різних органів державного механізму.
Одночасно конституційне право України врегульовує значне коловідносин, в яких зв'язки між їх суб'єктами ґрунтуються на рівності сторін,тобто застосовується диспозитивний метод регулювання взаємодії суб'єктів.
У системі правовідносин конституційно-правовим відносинамналежить провідне місце, оскільки вони визначають зміст багатьох правовідносин,що регламентуються іншими галузями права. Наприклад, правовідносинамгромадянства притаманний постійний політико-правовий зв'язок громадянина ідержави, вони визначають широкий спектр правовідносин громадянина в різнихсферах суспільного життя, в тому числі трудових, цивільно-правових та ін.Правовідносини громадянства — підстава для участі громадянина у політичномужитті країни, виборчому процесі тощо.
Конституційно-правовим відносинам властивий особливийсуб'єктний склад, їх учасниками є і суб'єкти, які не можуть бути учасникамиінших видів правовідносин, наприклад, народ України, населення АвтономноїРеспубліки Крим, адміністративно-територіальної одиниці у зв'язку з проведеннямреферендумів та ін.
Специфіка конституційно-правових відносин виявляється вособливості механізму реалізації їх суб'єктами своїх прав і обов'язків. Одні зних безпосередньо втілюються в цих правовідносинах, другі — через іншіправовідносини. Так, положення Конституції України про те, що влада в Україніналежить народові, реалізується через норми закону про всеукраїнський тамісцеві референдуми, про вибори, про місцеве самоврядування, про органимісцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти.
Особливим видом конституційно-правових відносин є так званийправовий статус. Його характерна риса — чітка визначеність суб'єктівправовідносин. Однак зміст взаємних прав і обов'язків суб'єктів конкретно невказується, а визначається в інших конституційно-правових нормах, кількістьяких може бути значною. До такого виду відносин належать статус громадянства,який розкривається в значній кількості правових норм.
Конституційно-правові відносини мають різний строк дії. Одніз них — постійні, інші — тимчасові. До постійних, наприклад, належать норми, щорегулюють відносини громадянства, які припиняються зі смертю громадянина абойого виходом з громадянства. До тимчасових насамперед належать державно-правовівідносини, пов'язані з організацією і проведенням референдумів, виборів,формуванням дільничних та окружних виборчих комісій тощо.
У системі конституційно-правових відносин виділяютьсяматеріальні і процесуальні. До перших належать власне права і обов'язкисуб'єктів правовідносин, до других — процедура реалізації матеріальних норм.
За цільовим призначенням розрізняють прав/>оустановчіі правоохоронні конституційно-правові відносини.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є їх учасники, якімають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Суб'єктами конституційно-правових відносин є: народ України, населеннявідповідної адміністративно-територіальної одиниці (при проведенніреферендумів, виборів, реалізації інших форм прямого волевиявлення); ВерховнаРада України; Верховна Рада Автономної Республіки Крим; Президент України; парламентськікомітети; постійні комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим; народнідепутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатимісцевих рад; Кабінет Міністрів України; Рада міністрів Автономної РеспублікиКрим; органи місцевого самоврядування; політичні партії та їх виборчі блоки;громадяни України; суди; прокуратура; Конституційний Суд України; УповноваженийВерховної Ради України з прав людини; Центральна виборча комісія та ін.
Об'єктами конституційно-правових відносин є: суверенітет народу; державнийі національний суверенітет; територія; конституційний лад та його захист;людина, її права, свободи та обов'язки; влада; волевиявлення народу, волевиявленнянаселення відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дії державнихорганів і органів місцевого самоврядування; розподіл компетенції між владними інституціями,між центром і регіонами; власність; громадянство; формування і діяльністьполітичних партій, громадських об'єднань, масових політичних рухів, іншихсуб'єктів політичного процесу тощо.
Виникненню конкретних конституційно-правових відносин передуєюридичний факт. З нього починається реалізація конституційно-правових норм, ізавдяки юридичному факту конкретний суб'єкт стає учасником цих правовідносин,має відповідні права та обов'язки.
Юридичні факти мають велике значення для практики конституційно-правовогорегулювання суспільних зв'язків. Від наявності чи відсутності відповідногоюридичного факту залежить визнання чи невизнання права чи обов'язкувідповідного суб'єкта державно-правових відносин. Так, факт підписанняПрезидентом України указу про прийняття відповідної особи в громадянствоУкраїни — юридичний факт у формі дії, правовим наслідком якої є визнання зацією особою правосуб'єктності в повному обсязі, у тому числі в сфері політичнихвідносин. Особливості конституційно-правових фактів зумовлені тими соціальнимивідносинами, які регулюються нормами конституційного права України. Ценасамперед відносини політико-правового характеру, пов'язані з реалізацією волінароду, населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць зактуальних питань, конституційних прав і обов'язків. Юридичні факти — цеобставини, з якими пов'язане все життя конституційно-правових відносин, їхвиникнення, зміна та припинення.
Юридичні факти — численні, і їх можна класифікувати зарізними ознаками. Найбільш поширеною класифікацією юридичних фактів єкласифікація, в основі якої — такі критерії:
а) наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоут/>ворюючі, правозмінюючі, правосприяючі;
б) форма юридичних фактів: позитивні й негативні;
в) характер дії юридичного факту: факти обмеженої,одноразової дії і факти-стани;
г) характер зв'язку факту з індивідуальною волею особи:юридичні події, юридичні дії.
Прикладом правоутворюючого юридичного факту є формування/> Президентом України персонального складу Ради національноїбезпеки і оборони України. Прикладами правозмінюючих фактів є: обранняПрезидента України, набуття особою громадянства тощо. Правоприпиняючі фактиприпиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукаютьстановлення правовідносин іншого порядку. У конституційному праві переважначастина юридичних фактів має позитивний характер. Прикладом негативнихюридичних фактів є дострокове припинення повноважень народного депутата Українив разі невиконання ним вимог щодо несумісності, втрата депутатського мандатапри відмові скласти присягу.
За характером зв'язку з індивідуальною волею осіб юридичніфакти поділяють на дії і події. Події — це такі обставини, які об'єктивно незалежать від волі і свідомості людей, але вказівка на них у конституційнихнормах надає їм юридичної значущості, пов'язує з ними міру можливої інеобхідної поведінки громадян, іноземців, державних та інших інституцій. Доюридичних фактів-подій відносять: народження або смерть фізичної особи;досягнення певного віку; настання відповідної дати; стан здоров'я (повноваженняПрезидента України припиняються достроково у разі неможливості виконувати нимсвої повноваження за станом здоров'я — п. 2 ст. 108 Конституції). Дії — цефакти, які залежать від волі людей. Вони поділяються на правомірні інеправомірні. Правомірні, в свою чергу, поділяються на юридичні акти таюридичні вчинки2.
6. Джерела конституційного праваУкраїни
Джерела права розрізняються:
а) за матеріальним змістом (матеріальні умови життясуспільства, система економічних зв'язків, форми власності тощо);
б) за ідеальним змістом (правова свідомість);
в) за юридичним змістом (різні форми — засоби вираження,об'єктивація правових норм).
Тому під джерелами права в юридичному значенні розумієтьсяформа вираження, об'єктивація державної волі.
Основними видами джерел конституційного права в світі єнормативно-правові акти, судові прецеденти, правові звичаї, а інколи міжнародніі внутрішньодержавні договори. У свою чергу, нормативно-правові актиконституційного права поділяються на закони, нормативні акти виконавчої влади,нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентськірегламенти, акти органів місцевого самоврядування.
Система правових актів, які є джерелами конституційного праваУкраїни, досить широка. Це Конституція України, Конституція АвтономноїРеспубліки Крим, закони, постанови Верховної Ради України, акти Верховної РадиАвтономної Республіки Крим, декларації (насамперед Декларація про державнийсуверенітет України), Акт проголошення незалежності України, постанови КабінетуМіністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти місцевихдержавних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, регламенти тощо.Правові акти конституційного характеру має право приймати Центральна виборчакомісія як орган державної влади.
Особливе місце серед джерел конституційного права Україниналежить Конституції України, в якій закріплюються найбільш принциповідержавно-правові норми загального характеру. Вони найвищу юридичну силу,стосуються всіх сфер життя суспільства: політичної, економічної, соціальної,духовної. Таким діапазоном змісту своїх норм Конституція України суттєвовідрізняється від інших джерел конституційного права. Важливо й те, що в нійвизначається багато інших видів джерел цієї галузі національної правовоїсистеми. Норми Конституції України стосуються кожного громадянина, усіхсуб'єктів суспільних відносин. Значна кількість конституційних норм маютьустановчий характер.
Джерелом конституційного права України є міжнародні договори.Конституція України (ст. 9) встановлює, що чинні міжнародні договори, згода наобов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національногозаконодавства України.
Види джерел галузі конституційного права України, як правило,досить стабільні. Вони чітко визначені в Конституції України та іншихнормативно-правових актах. Але на даному етапі конкретні акти, які містятьконституційно-правові норми, мобільні, дуже часто змінюються, скасовуються,новелізуються. Нестабільність конституційного законодавства зумовлюється якоб'єктивними, так і суто суб'єктивними чинниками, труднощами перехідногопроцесу формування української державності.
Списоклітератури
1.Погорілко В., Федоренко В. Поняття,види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.
2.Погорілко В., Федоренко В. Джерелаконституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009.– № 3.
3.Поваляєва М. Інститутиконституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування //Право України. – 2007.– № 5.
4.Федоренко В.Л. Інститутконституційно-правових відносин в системі конституційного права України //Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.
5.Федоренко В. Поняття системиконституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.
6.Федоренко В.Л. Теоретичні основисистеми конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.
7.Шаповал В. Суб’єкти конституційногоправа України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України.–2007. –№ 8.
8.Шаповал В. Конституція як форма(джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. –2009. – № 6.