ПВНЗ« ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
РІВНЕНСЬКАФІЛІЯ
Кафедра«Обліку і фінансів»
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
Здисципліни «Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини»
Варіант№15
Виконала студентка
5 курсу,52 групи
спеціальність«Облік і аудит»
Пузирко Наталія Іванівна
Перевірила: Вікторія Станіславівна
Артюшок
Рівне2010 рік
План
1.Особливостівикористанняв міжнародній сфері основнихформрозрахунків
2.Класифікаціябанківських ризиків
3.Використаннябанківської гарантії.
4.Задача.
1. Особливості використання в міжнародній сфері основнихформ розрахунків
Дослідженнявалютно фінансових умов зовнішньоторговельних контрактів показали, що припроведенні торговельних операцій важливим є правильний вибір форми розрахунків,оскільки він дає змогу контрагентам зменшувати витрати і ризики невиконанняпротилежною стороною своїх зобов’язань за контрактом.
Формирозрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконаннягрошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядокздійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнароднимидокументами, які розробляються спеціально створеними організаціями —Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООНтощо.
Форми міжнароднихрозрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) інедокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківськийпереказ, векселі та чеки).
Міжнароднірозрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов’язана з рухом міжкраїнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.
По-перше,міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тількинаціональними нормативними і законодавчими актами, а тими міжнароднимизаконами, банківськими правилами і звичаями, такими як: Єдиний чековий закон,затверджений Женевською конвенцією у 1931 р.; Єдиний закон про переказний тапростий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р.;Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікаціяяких (№ 500) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993 р.;Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня1996 р. (публікація МТП № 522); Уніфіковані правила для контрактнихгарантій, виданих МТП у 1978 р. (публікація № 325); Уніфіковані правила длягарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992 р. (№ 458), таінші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначаютьхарактер взаємовідносин учасників розрахункових операцій. Подібний розмах уніфікаційміжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликанийінтернаціоналізацією господарських зв’язків, збільшенням обсягів міжнароднихторговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.
По-друге,міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їхефективність впливає динаміка валютних курсів. З іншого боку, оптимальнефункціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умовивільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного рухугрошей. Іншими словами, найефективніше включення тієї чи іншої країни вміжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки наоснові конвертованої валюти.
Конвертованістьвалют немовби розмиває національні кордони під час руху товарів, послуг,переміщення капіталу в масштабах світового ринку. Так, експортеру, якийреалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіхкраїн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворенняодержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормальногокругообігу його коштів усередині країни. А підлягають оплаті в іноземнійвалюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валютиімпортера на потрібні інвалютні кошти платежу.
Вільнаконвертація національної грошової одиниці — не тільки форма зв’язку міжнаціональним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:
вільний вибірвиробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту та закупівлі усерединікраїни і за кордоном;
розширенняможливостей залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;
стимулююча діяіноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосовування підприємствдо умов, що змінюються;
підтягуваннянаціонального виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості ;
можливістьздійснення міжнародних розрахунків у національних грошах.
Третя особливістьміжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованоювалютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньовпливають на валютні розрахунки. Валютні обмеження — цезаконодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операційрезидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями. Валютніобмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежівза міжнародними угодами. Основними причинами валютних обмежень є: нестачавалюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах. Головнамета їх введення — концентрація валютних цінностей у руках держави, а такожвирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу національноїгрошової одиниці. При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно відїх внутрішнього змісту і структури:
блокуваннявиручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їхможливостей розпоряджатися цими коштами;
обов’язковийпродаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному і уповноваженимбанкам;
обмежений продажіноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);
заборона оплатиімпорту деяких товарів іноземною валютою;
регулюваннястроків платежів за експортом та імпортом;
численністьвалютних курсів — різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій.
В Україні доподібних обмежень належать: обов’язковий продаж експортерами 50% валютноївиручки на ринку, регулювання строків платежів за експортом та імпортом,зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами в розстрочкуза експортом, 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунокекспортера.
Валютні та іншіобмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельніфірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування,валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охоронипраці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування;особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінговогозаконодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти вкраїні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навітьпризначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнахпотенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.
У багатьохпідручниках до особливостей міжнародних розрахунків відносять їх документарнийхарактер. Це досить хибне уявлення, оскільки багато країн світу вже давновикористовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. Прицьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарнихрозрахунків через їх простоту і дешевизну.
У розрахунках міжкраїнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні формирозрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, атакож з деякими країнами Східної Європи. Це пов’язано з тим, що документарніформи дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.
Документарніформи розрахунків широко використовуються в українській зовнішньоторговельнійпрактиці. Зокрема, документарні акредитиви за імпортними операціямивикористовуються в розрахунках з партнерами із Західної Європи, ПівнічноїАмерики, Японії, тобто з розвинутими країнами, які враховують підвищений ризиккраїни — України — і низьку платоспроможність українських імпортерів. Приекспортних операціях українські підприємства і банки використовують акредитивив розрахунках з країнами третього світу, платоспроможність яких оцінюєтьсянизько. Водночас багато українських підприємств успішно використовуютьнедокументарні форми розрахунків.
Кожна формарозрахунків містить певну частку ризику для експортера або імпортера і залежитьвід багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів,наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів,рівня попиту і пропозиції на даний товар, надійності залучених банків. Томукожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої вінмав би найменший ризик. Різні форми розрахунків щодо оцінювання ризикувідображені на рис. 4.1.
/>
Рис. 4.1.Оцінювання ризику неплатежу непостачання товару для контрагентів при різнихформах розрахунків
Як видно з рис.4.1, авансовий платіж і платіж на відкритий рахунок перебувають на різнихполюсах. Це пояснюється тим, що дані форми розрахунків становлять однобічнівигоди або продавцеві, або покупцеві. Крім того, на відміну від документарногоінкасо, участь банків при цих формах розрахунків значно менша. Вони є лишепровідниками грошових коштів.
2. Класифікація банківських ризиків
Існує багатокласифікацій ризиків у банківській діяльності. Залежно від джерел походження,головними банківськими ризиками є — кредитний, процентний, валютний та ризикліквідності.
Кредитнийризик —це ризик, пов’язаний з імовірністю неповернення кредитів та несплати процентівза ними внаслідок невиконання боржником своїх зобов’язань перед банком.
Процентнийризик —ризик, пов’язаний насамперед з невизначеністю часу та напрямку майбутніх змінпроцентних ставок. Для банків, де позички є головними видами активів,процентний ризик — це ризик падіння ціни активів через зміну норми процента,ризик зменшення процентної маржі банку, ризик зміни вартості активів та пасивівунаслідок зміни процентних ставок, це ймовірність зменшення спреду міжпроцентними доходами та витратами, невизначеність доходу від цінних паперів зфіксованим доходом, що виникає внаслідок раптових коливань вартості активівчерез зміну процентної ставки.
Ризикліквідності — виникає тільки тоді, коли ліквідні активи банку недостатні дляпокриття короткострокових зобов’язань банку. При виникненні такої події банкмусить покрити свої зобов’язання за рахунок конвертації в грошові кошти своїхнеліквідних активів з наступним капітальним збитком.
Валютнийризик —це ризик втрат у зв’язку з несприятливою зміною вартості іноземної валютивідносно валюти держави, де розміщений банк. Валютний ризик — це передусімімовірність того, що зміна курсів іноземних валют призведе до збитків унаслідокзміни ринкової вартості активів та пасивів.
Усі ці ризикивиникають у результаті діяльності самих банків та залежать від операцій, якіздійснює банк. Відповідно їх можна поділити на ризики, пов’язані з:
активами(кредитні, валютні, ринкові, розрахункові, касові, інвестиційні);
пасивами банку(ризики за вкладами та іншими депозитними операціями, за залученимиміжбанківськими кредитами);
якістю управлінняактивами та пасивами (процентний ризик; ризик ліквідності, неплатоспроможності,капіталу);
ризиком наданняфінансових послуг (операційні — збільшення вартості послуг банку та зростанняпоточних витрат).
Крім цього, єризики: технологічні — ризик збою комп’ютерної системи банку, комп’ютернешахрайство;
інноваційні,стратегічні — недоотримання запланованого прибутку внаслідок відсутностіконтролю за втратами банку;
бухгалтерські,адміністративні.
Через те, щобанки тільки незначною мірою використовують власні кошти, вони повиннінамагатися уникати ризиків. Усі основні ризики банків пов’язані між собою.Наприклад, у разі надання валютного кредиту загальний ризик неповернення боргумістить ще й валютний ризик. Управління ліквідністю стає складнішим у випадку,коли національна валюта не є вільно конвертованою, що заважає використовуватиугоди своп та форвард в іноземній валюті для покриття ліквідни.
банківська гарантіяна повернення авансу;
документарний абоумовний переказ.
Якщо в «Умовахплатежу» контракту міститься положення про переказ авансу під гарантіюпершокласного комерційного банку на повернення авансу, то до переказу авансуфірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один із банків своєїкраїни (банк-гарант) з проханням надати гарантію на повернення авансу накористь імпортера (бенефіціара по гарантії). Як правило, банки беруть високукомісію за надання такої гарантії (до 10—15% суми гарантії). Основний змістгарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру повернення переказногоавансу у разі непоставки товару (невиконання контракту). Крім того,обумовлюється те, що гарантія має безвідкличний і безумовний характер, а також,що банк-гарант поверне суму авансу з урахуванням відсотків, отриманих за весьперіод користування коштами.
Під документарним(умовним) переказом розуміють переказ авансу з умовою, що банк експортера(бенефіціара) здійснить фактичне перерахування авансу на його рахунок тількипроти подання транспортного документа. При цьому вказується період, протягом якогомає здійснитися відвантаження, і подання документа, який свідчить про такевідвантаження.
Банківськийпереказ у розрахунках за експортні товари та надані послуги.Комерційний банквиконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштівна користь того, хто отримує переказ, тобто клієнтів банку або клієнтівбанків-кореспондентів цього комерційного банку усередині країни — за умовивизначення в платіжному дорученні одного із зазначених нижче способіввідшкодування сум, що виплачуються:
зарахування сумипереказу на рахунок «Ностро» в банку переказника;
зарахування сумипереказу на рахунок «Ностро» в третьому банку;
надання правадебетувати сумою переказу рахунок «Лоро» банку переказника в комерційномубанку.
Платіжнідоручення іноземних банків надходять у вигляді поштових, телеграфних дорученьабо доручень, отриманих каналами СВІФТ. Телексні платіжні доручення повиннімати перекладальний ключ. Поштові платіжні доручення підписуютьсяуповноваженими посадовими особами іноземного банку. Телексні доручення, що немають перекладального ключа, і поштові доручення, не підписані або підписані неза формою, до виконання не приймаються. Виконання платіжних доручень, щонадійшли від іноземних банків, починається з перевірки і проставлення відмітки(штампу) про відповідність ключа або підпису.
На кожне платіжнедоручення іноземного банку складається меморіальний ордер за встановленоюформою, тобто дебетується рахунок «Ностро» банку в тому банку, від якогонадійшло платіжне доручення, і кредитується розподільний рахунок клієнта. Утексті меморіального ордера обов’язково вказується дата валютування, що вказанав платіжному дорученні банку-кореспондента.
Сумидокументарних переказів, що надійшли від банків-кореспондентів, незараховуються на рахунок клієнта, обліковуються на проміжному рахунку донадання їм указаних у дорученні документів у встановлені строки. Принеотриманні документів у іноземного банку переказника запитують інструкціїстосовно переказу.
Комерційний банкповинен сповістити клієнта, який отримав переказ, про отримані на його ім’яплатіжні доручення іноземних банків, що залишаються без виконання з тих чиінших причин (відсутність валютного покриття або валютного рахунку тощо).
Для більш чіткоїроботи у формі банківського переказу комерційний банк повинен регулярноповідомляти своїм клієнтам про перелік своїх кореспондентських рахунківусередині країни і за кордоном, з тим щоб клієнт у момент укладення контрактуінформував про це фірму-імпортера для здійснення чіткого переказу коштів на рахунокекспортера в його банку.
Банківськийпереказ у розрахунках за імпортовані товари й отримані послуги. Комерційнийбанк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і установ, які мають у банкупоточний валютний балансовий рахунок, — на переказування валюти за кордон дляоплати вартості імпортованого товару, товарних документів або документів пронадання послуг; як авансові платежі, передбачені умовами зовнішньоторговельнихконтрактів; для оплати простих і переказних векселів за придбані в кредиттовари; для погашення заборгованості, що з’явилася в результаті перерахунків,та на інші цілі, пов’язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межахзалишку коштів на валютному рахунку клієнта.
Переказуваннякоштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків здійснюється наоснові заяви на переказ, в якій, зокрема, вказується:
сума переказу віноземній валюті (цифрою та прописом);
спосіб виконанняпереказу (поштою, телеграфом або каналами СВІФТ);
назва сторони, щоотримує переказ, її точна адреса і номер рахунку в банку;
назва банку,клієнтом якого є той, хто отримує переказ;
мета тапризначення переказу;
номер і датазовнішньоторговельного контракту;
назва товару;
номер рахункуклієнта, з якого має бути списана сума переказу, а також можливі витрати і комісіяза виконання переказу.
При переказуваннікоштів за фактично поставлений товар (надані послуги) необхідно вказати датуйого прибуття в країну, при переказуванні для оплати авансу — відсоток авансу.
На заяві напереказ обов’язково вказується спосіб передавання платіжного доручення закордон. Як уже було сказано, використовується одна із загальноприйнятих формпереказу: поштою, телексом або каналами СВІФТ. Переказування телексом абоканалами СВІФТ здійснюється за рахунок переказника і через списання сумивартості повідомлення з рахунку клієнта відповідно до встановлених тарифів укожному конкретному банку.
Більшість банків,наприклад у США, не приймають до виконання платіжних доручень, що надійшлипоштою, або вимагають додаткового підтвердження їх телексом. Каналами системиСВІФТ передаються повідомлення тільки в ті банки, які входять до такої системибанківського зв’язку. Заява на переказ підписується від імені організаціїуповноваженою особою і скріплюється печаткою. При отриманні заяви напереказування коштів за кордон відповідальний виконавець комерційного банкуперевіряє правильність її оформлення відповідно до нормативних документів,звіряє підписи і печатки зі зразками.
У разінеправильного оформлення заява на переказ повертається клієнту не пізнішенаступного робочого дня разом із супроводжувальним листом, в якому вказуютьсяпричини повернення.
Особливе значенняв момент приймання заяви має перевірка сальдо рахунку клієнта, тобто наявністькоштів, необхідних для переказування, а також оплати комісії за виконанняпереказу.
На прийнятій довиконання заяві на переказ відповідальний виконавець проставляє штампи іззазначенням дати і реєструє його або у книзі реєстрації переказів за кордон,або в автоматичному режимі. Виконання поданих заяв на переказ здійснюється, якправило, протягом трьох робочих днів.
У день виконанняплатіжного доручення в банку робиться відповідний запис по балансу або у формівиписки меморіального ордера, або в автоматичному режимі, а саме: сумаплатіжного доручення списується з рахунку клієнта і кредитується на рахунку«Ностро» в банку-кореспонденті. Сума комісії відповідно до існуючого тарифусписується з рахунку клієнта і кредитується на рахунок доходів банку, сумителексних витрат або витрат за користування мережею СВІФТ списуються також зрахунку клієнта і кредитуються на рахунку доходів банку. У меморіальному ордеріобов’язково проставляється термін валютування. Якщо валюта платежувідрізняється від валюти, у якій ведеться рахунок клієнта, в момент платежуробиться перерахунок валюти платежу у валюту рахунку за діючим курсом навалютному ринку і списання з рахунку відповідної суми валюти.
3. Використання банківської гарантії
У більшостівипадків банківська гарантія не використовується. Записана в договорі послугавиконується, як і обумовлювалось, а гарантія погашається після закінченнятерміну її дії. Іноді гарантійний документ, якщо він уже не потрібний,повертається в банк, який його видав.
У міжнароднійпрактиці розрахунків існує правомірне і неправомірне використання банківськихгарантій.
Правомірневикористання. Якщо постачальник, на думку бенефіціара гарантії, порушив своє договірнезобов’язання, останній може скористатися гарантією.
Як правило,проста письмова заява бенефіціара про настання строків сплати гарантійної суми —достатня умова для здійснення гарантійним банком або його кореспондентом негайногоплатежу. Передумовою є лише те, щоб використання відбувалося беззастережно,протягом термінів дії і на умовах, які передбачалися гарантією. Якщобанк-гарант доручив банку-кореспонденту в країні бенефіціара видати гарантію,то вимога виставляється там. Банк-кореспондент негайно заплатить і, посилаючисьна зустрічну гарантію, яку він має, почне вимагати суму від банку-гаранта. Прицьому банк-кореспондент вирішує, чи використана гарантія у повному обсязі з їїумовами.
Банк-гарант такожнегайно виконає своє зобов’язання за платежом і потім зніме цю суму з рахункупринципала. Правову основу для цього дає підписана клієнтом заява провідповідальність (реверс), яка є складовою гарантійного договору.
Неправомірневикористання. Сутність банківської гарантії полягає в її абстрактному характері. Зцього випливає принцип виключення: будь-яка спроба затягнути оплату гарантії нез вини банку, який її надав (виплата за гарантією може затримуватись черезвиставлення постійних претензій бенефіціаром принципалу), може призвести дозначної втрати довіри до цього банку і вплинути на його рейтинг.
Обмеженняпринципу виключення заперечень виникає з основного правила «вірність і віра».Так, якщо банк дізнається, що правова угода, яка лежить в основі гарантії,порушує, наприклад, закон або відповідні звичаї, він може і повинен відмовити вплатежі. Відмовити у виплаті, незважаючи на формальне виставлення вимог загарантією, банк може лише за наявності дуже суворих передумов: вимога вже наперший погляд має здаватися протизаконною.
Досвід багатьохроків видачі банківських гарантій показав, що необґрунтоване вимагання гарантіїтрапляється дуже рідко. Навіть якщо таке інколи і трапляється, то, як правило, всез’ясовується через переговори і сума відшкодовується.
Якщо гарантіявимагається без обґрунтування, завданий збиток виявляється незастрахованим(таку можливість іноді надають муніципальні органи зі страхування експортнихризиків) і врегулювати це питання через переговори не вдається, принципалузазвичай залишається лише довгий і досить дорогий процесуальний шлях дляповернення своїх грошей. Справа ускладнюється тим, що бенефіціари, якіперебувають за межами національних кордонів гаранта, часто наполягають навидачі гарантії банком власної країни.
4. Задача
Банк в Лондоні встановив наступний курс доллара США -продаж1,7526 доларів США за 1 фунт стерлингів ,-купівля -1,7612 доларів США за 1 фунт стерлингів .
Визначити: скільки фунтів стерлингів можна отримати за1000 доларів США.Скільки доларів США можна отримати за 1500 фунтів стерлингів.
Розвязок:
Скільки фунтів стерлингів можна отримати за 1 000 доларівСША?
1000*1,7526=1752,60 фунтів стерлингів
Скільки доларів США можна отримати за 1 500 фунтів стерлингів?
1500/1,7612=851,69 доларів
Використана література
1. Міжнароднірозрахунки та валютні операції: Навч.посібник / О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та ін.; За заг.ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 392 с
2. Петрашко Л. П 30 Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. длясамост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.
3. Мілай А.О. Кредитно-розрахункові операції: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2004. — 204 с. —Бібліогр.: с. 197-200.
4. ЗаконУкраїни «Митний кодекс України» від 12 грудня 1991 року, розд. V «Мито та митнізбори».
5. ЗаконУкраїни «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року.
6. Закон України«Про зовнішньоекономічну діяльність» від 19 лютого 1992 року, ст. 11.
7. Інструкціяпро відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Затв.постановою Правління НБУ № 527 18.12.98.
8. Международныеправила интерпретации коммерческих терминов ИНКОТЕРМС. Ред. 1990 г.
9. Міжнароднівалютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. – К.: Либідь,1997. – 208 с.
10. Міжнароднірозрахунки та валютні операції: Навч. посібник / За заг. ред. М.І.Савлука. –К.: КНЕУ, 2002. – 392с.
11. ПетрашкоЛ.П. Валютні операції: Навч. Посібник. — КНЕУ, 2001. -204с.
12. Положенняпро форму зовнішньоекономічних договорів: Наказ МЗЕЗТ України № 75 від 5.10.95.
13. РуденкоЛ.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції. -К.: ЦУЛ, 2003.-620с.
14. РуденкоЛ.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Навч.посібник. -К.: «Академія», 2002.-376с.