ЗмістВступ1. Органічна речовинаґрунту 1.1 Складорганічної частини ґрунту 1.2 Неспецифічніорганічні речовини ґрунту1.3 Утворення ісклад гумусу 1.4 Екологічнароль гумусу 1.5 Географічнізакономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах2. Облік, оцінка, раціональне використаннята охорона ґрунтів 2.1 Грунт якосновний засіб сільськогосподарського виробництва
2.1.1 Поняття про родючість ґрунту 2.1.2 Видиродючості ґрунту
2.1.3 Оцінка родючості ташляхи її поліпшення 2.2 Земельні ресурси та їх використання
2.3Принципи раціонального землекористування і завдання охорони ґрунтів
Література
Вступ
Тема реферату«Органічна речовина ґрунту. Облік, оцінка, раціональне використання та охоронаґрунтів» з дисципліни «Ґрунтознавство».
Мета роботи –визначити та розкрити:Складорганічної частини ґрунту. — неспецифічні органічні речовини ґрунту; — утворення і склад гумусу;— рольгумусних речовин в ґрунтоутворенні та живленні рослин; — екологічну роль гумусу; — географічні закономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах;— ґрунтуяк основного засобу сільськогосподарського виробництва;— земельнихресурсів та їх використання;— принципи раціонального землекористування ізавдання охорони ґрунтів.
1.Органічнаречовина грунту1.1 Складорганічної частини ґрунту
Невід’ємною складовоючастиною будь-якого ґрунту є органічна речовина – сукупність живої біомаси іорганічних решток рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метаболізму іспецифічних речовин – гумусу. Складний комплекс органічних сполук ґрунту, зумовленийрізним складом органічних решток, що надходять у грунт, неоднаковоюспрямованістю мікробіологічного процесу, різноманітними гідротермічними умовамитощо. Нежива органічна маса перебуває в ґрунті в різних формах.
1. Скупченнянерозкладених та слабкорозкладених органічних решток, які утворюють лісовупідстилку, степову повсть, торф. Це так званий грубий гумус, або мор (нім. moor – торф). Неозброєним оком видношматочки органів рослин, під мікроскопом – клітини і тканини.
2. Глибокоперетворені органічні рештки у вигляді однорідної пухкої маси чорногозабарвлення. Під мікроскопом можна побачити лише дрібні ділянки тканин ззалишками напівзруйнованих клітин. Вся маса просякнута новоутвореними сполукамитемно-бурого кольору. Цю форму органічної речовини називають модер (нім.moder – порохня). В народі її називаютьперегноєм.
3. Органічниймул (від нім mull- пил), або власне гумус – комплексорганічних високомолекулярних сполук, специфічних для ґрунту. Це аморфна масабез залишків органічних решток (лат. humus – земля).Гумусні речовини дифузні розташовані між мінеральними частками ґрунту, склеюютьїх.
Між наведеними формамиорганічної речовини існують поступові переходи. Джерелами органічної речовиниможна вважати всі компоненти біоценозу, проте рослини є основним. Складорганічної речовини різних типів ґрунту неоднаковий.
1.2Неспецифічні органічні речовини ґрунту
В процесі розкладаннявідмерлих решток рослин, тварин і мікроорганізмів грунт збагачується речовинамиіндивідуальної природи. Вони становлять 10-15 % загальної маси органічнихречовин ґрунту. Найпоширенішими в ґрунтах є такі неспецифічні органічніречовини:
Азотисті сполуки – білки іамінокислоти. У процесі розкладання білків утворюються амінокислоти. Найчастішев ґрунтах містяться аланін, гліцин, цистеїн, треонін, валін, метіонін та ін.
Вуглеводи – велика групаорганічних сполук, які є джерелом енергії для мікроорганізмів і багатьох видівбезхребетних тварин. У ґрунтах містяться моносахариди (глюкоза, фруктоза,манноза, галактоза та ін.), олігосахариди і полісахариди (крохмаль, целюлоза таін.).
Ліпіди – велика групаорганічних сполук, до якої входять жирні олії, фосфоліпіди, віск, кутин,суберин та ін.
Ароматичні сполуки. В ґрунтахвиявлені ароматичні кислоти (протокатехова, ванілінова, бузкова та ін.),кумарини, флавоноїди, танін (дубильні речовини), лігнін та ін.1.3Утворення і склад гумусу
Одночасно з розкладанняморганічних речовин в ґрунті синтезуються гумусні речовини, відбуваєтьсягумусоутворення.
Значний вклад у вивченняпроцесів гуміфікації внесли В.Р. Вільямс, Л.А. Александровата ін. Л.М. Александрова розробилалогічну схему гумусоутворення і мінералізації гумусних речовин. За їївизначенням гуміфікація – складний біофізико-хімічний процес трансформаціїпроміжних високомолекулярних продуктів розкладання органічних решток вособливий клас органічних сполук – гумусні кислоти.
Швидкість і спрямованістьгуміфікації залежать від багатьох факторів. Основними серед них є кількість іхімічний склад рослинних решток, водний і повітряний режими, склад ґрунтовихмікроорганізмів, реакція ґрунтового розчину, механічний склад ґрунту тощо.Певне співвідношення даних факторів і їх взаємодія зумовлюють певний типгуміфікації органічних решток: фульватний, гуматно-фульватний,фульватно-гуматний і гуматний.
Гумус – це гетерогеннаполідисперсна система високомолекулярних азотистих ароматичних сполук кислотноїприроди. За забарвленням і відношенням до розчинників гумусні речовиниподіляють на три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.
Гумінові кислоти (ГК)темно-коричневого або чорного забарвлення, розчинні в слабких лугах іслабкорозчинні у воді. До їх складу входять вуглець (50-62%), водень(2.8-6.6%), кисень (31-40%), азот (2-6%) і зольні елементи. Залежно від вмістувуглецю ГК поділяють га дві групи: сірі або чорні (високий вміст С2)і бурі. Елементарний склад молекул гумінових кислот непостійний. Хімічнівластивості, ємкість вбирання, взаємодія з мінералами ґрунту зумовленінаявністю в молекулі ГК функціональних груп (карбоксильної, фенолгідроксильної,амідної, карбонільної тощо).
Фульвокислоти (ФК)світло-жовтого забарвлення, розчинні у воді і лугах. Їх елементарний складвідрізняється від складу гумінових кислот. Вони містять вуглець (41-46%),водень (4-5%), азот (3-4%), кисень (44-48%). Отже, фульвокислоти містять меншевуглецю і більше кисню, ніж гумінові.
Гуміни тепер прийнятоназивати рештками, що не гідролізуються. Це сукупність гумінових іфульвокислот, які міцно зв’язані з мінеральною частиною ґрунту. До їх складувходять також компоненти рослинних решток, що важко розкладаютьсямікроорганізмами: целюлоза, лігнін, вуглинки. Гуміни не розчиняються в жодномурозчиннику, тому їх називають інертним гумусом.
Крім гумусних речовин вґрунтах містяться органо-мінеральні сполуки. Здебільшого це солі неспецифічнихкислот (щавлевої, лимонної, оцтової, мурашиної), комплексні солі неспецифічнихі гумусних кислот та адсорбційні органо-мінеральні сполуки. Солі гуміновихкислот називають гуматами, фульвокислот – фульватами. Більшість фульватів єлегкорозчинні сполуки.1.4Екологічна роль гумусу
В.А. Ковда в своїх працях(1981,1985) підкреслює загальну планетарну роль ґрунтів як акумуляторіворганічної речовини і енергії. Він запропонував гумусний горизонт ґрунтівпланети вважати особливою енергетичною оболонкою – гумосферою Підраховано, щоґрунти з середнім вмістом гумусу (4-6 %) (200-400 т/га) накопичують на 1гастільки енергії, яка дорівнює енергії 20-30 т антрациту.
Енергію органічної речовиниґрунтів для здійснення життєвих процесів використовують мікроорганізми ібезхребетні тварини для фіксації азоту та для багатьох інших хімічних ібіологічних процесів. Тому підтримання запасів гумусу в ґрунтах –найактуальніша проблема сучасного землеробства. В багатьох регіонах земної кулівміст гумусу в ґрунтах за останні 30-40 років зменшився на 30 %.
Гумусні речовини поліпшуютьфізичні властивості ґрунту. Ґрунти з високим вмістом гумусу мають широкийдіапазон фізичної стиглості, тобто їх можна обробляти в широкому інтервалівологості. Такі ґрунти потребують менших затрат на механічний обробіток.Одночасно збільшуються пористість, вологоємкість і ємкість вбирання ґрунту.
Велике екологічне значеннямають біологічно активні речовини, що входять до складу органічної частиниґрунту. Наукові дослідження багатьох вчених свідчать, що окремі компонентигумусу стимулюють ті чи інші фізіологічні процеси. Так, О.С. Безуглова (1980) довела, що гумусніречовини стимулюють ріст кореневих волосків і кореневої системи в цілому.Ферментативна активність гумусу зумовлює інтенсивність надходження СО2в приземний шар атмосфери. Підвищення концентрації СО2 у повітріінтенсифікує фотосинтез рослин.
Таким чином, органічнаречовина ґрунту і пов’язана з нею енергія забезпечують стабільність біосфери.Виснаження запасу гумусу в грунтах нашої планети призведе до необоротнихекологічних наслідків. Перед сучасним суспільством стоїть завдання – відродитиі зберегти оптимальний гумусний стан ґрунтів.1.5 Географічнізакономірності розподілу гумусних речовин в ґрунтах
Вміст гумусних речовин в ґрунтах– характерна генетична і класифікаційна ознака кожного типу ґрунту. Положенняпро закономірну зміну гумусу в зональних типах ґрунтів залежно від географічнихумов вперше сформулював В.В.Докучаєв у праці “Російський чорнозем”(1883). В нашчас для кожного зонального типу грунту встановлено стабільний вміст гумусу вверхньому горизонті і стабільний тип розподілу його запасів по горизонтахпрофілю. Доведено також, що кожний тип ґрунту має певний якісний склад гумусу:відносний вміст гумінових і фульвокислот, будова їх молекул, формиоргано-мінеральних зв’язків тощо (талбиця 1).
Таблиця 1 Вміст ісклад гумусу у верхньому горизонті зональних типів ґрунтів (за М.М. Кононовою,1969)Грунт Вміст гумусу, % Відношення ГК: ФК Вміст рухомих форм гумусних кислот, % Сильнопідзолисті 2,5 – 3,0 0,6 100 Дерново — підзолисті 3,0 – 4,0 0,8 100 Сірі лісові 4,0 – 6,0 1,0 20 – 30 Чорноземи глибокі 9,0 – 10,0 1,7 20 – 25 Чорноземи звичайі 7,0 – 8,0 2,0 – 2,5 10 – 15 Каштанові 1,5 – 4,0 1,2 – 1,5 10 Бурі напівпустинь 1,0 – 1,2 0,5 – 0,7 10 Червоноземи (вологі субтропіки) 4,0 – 6,0 0,7 – 0,9 90 – 100 Фералітні (тропічні) 2,0 – 4,0 0,3 – 0,4 100
З наведених даних видно, щомаксимально гумус накопичується у глибоких і звичайних чорноземах. Тут склалисьнайсприятливіші гідротермічні і біохімічні умови. Які забезпечили високупродуктивність біологічної маси, помірну активність мікроорганізмів,консервацію і збереження гумусу в ґрунтах.
На північ і на південь відчорноземної зони поєднання гідротермічних і біохімічних умов несприятливе длясинтезу і накопичення гумусу. В умовах посушливого клімату (сухі степи,напівпустині і пустині) біологічна продуктивність рослинних угрупованьнезначна, а рештки відмерлих рослин швидко розкладаються до повноїмінералізації. На північ від чорноземів, в умовах тайгово-лісової зонипереважає синтез фульвокислот, які легко вимиваються атмосферними опадами внижні горизонти.
грунт гумус родючість земельний
2. Облік, оцінка,раціональне використання та охорона грунтів2.1 Грунтяк основний засіб сільськогосподарського виробництва
2.1.1 Поняття про родючість грунту
Серед матеріальних умов, якінеобхідні для життя людей, ґрунтовий покрив Землі займає особливе місце. Він єпершою передумовою і природною основою в багатьох галузях народного господарства.Без грунту неможливе суспільне виробництво. В різних галузях виробництва, яківикористовують землю, враховують різні властивості грунту. В промисловостіґрунти і ґрунтоутворюючі породи функціонують лише як фундамент, на якомувідбувається процес виробництва. Виробництво продукції в цьому випадку незалежить від властивостей грунту. В будівництві важливе значення мають рельєф,механічний і хімічний склад ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід.
Галуззю народногогосподарства, яка повністю базується на використанні ґрунтів, їх основноївластивості — родючості, є землеробство. В цій галузі грунт є економічноюосновою, основним засобом виробництва
Порівняно з іншими засобамивиробництва грунт має ряд специфічних особливостей:
1. Всі засоби виробництва,крім ґрунту, є результатом людської праці; грунт є природно-історичним тілом,продуктом самої природи і як засіб виробництва передує праці. Засобомвиробництва грунт стає в процесі праці.
2. Грунт є незамінним засобомвиробництва. В інших галузях виробництва замість одних можна використати інші,досконаліші засоби виробництва. В землеробстві грунт не можна замінити ніякимизасобами. Грунтовий покрив планети просторово обмежений. Його площу неможливорозширити. Крім того, використання ґрунту пов’язано з постійністю місця, з йогофізичним не переміщенням.
3. На відміну від іншихзасобів виробництва, які в процесі використання фізично і морально зношуються,грунт є вічним засобом. За правильних умов використання він не зношується, а вразі дбайливого до нього ставлення поліпшується, родючість його підвищується.
Родючість – невід’ємна специфічна властивість ґрунту.Вона створюється у процесі ґрунтоутворення в безперервно змінюється залежно відхарактеру хімічних, фізичних, фізико-хімічних та біологічних процесів, на які,в свою чергу, впливають фактори ґрунтоутворення.
Вчення про родючість ґрунтурозробляли вчені багатьох поколінь. В сучасному ґрунтознавстві грунтрозглядають як материнський організм, який трансформує сонячну енергію таречовини навколишнього середовища і забезпечує життя рослин необхіднимифакторами: вологою, поживними речовинами, повітрям і частково теплом.
Всі фактори життя рослин,крім світла, є факторами родючості грунту. Рівень родючості ґрунту визначаютькількісним показником того чи іншого фактора. Для нормального росту і розвиткурослин грунт повинен мати:
1) оптимальний вміст макро- імікроелементів в легкодоступній для рослин формі;
2) оптимальний вміст води вдоступній для рослин формі (насамперед капілярної);
3) достатню кількість кисню;
4) достатню кількість тепла.
У ґрунті не повинно бутишкідливих для рослин сполук (кислот, лугів тощо). В конкретних умовахґрунтоутворення встановлюються певні параметри ґрунтових режимів, від якихзалежить рівень родючості. Основними грантовими режимами є: температурний,водний, повітряний, поживний, сольовий, окислювально-відновний та ін.
Крім того, родючість грунтузалежить від цілого ряду фізичних, хімічних, фізико-хімічних і біологічнихпоказників.
Науково-дослідними установамиі практикою сільського господарства розроблений комплекс заходів відтворенняродючості грунтів, запровадження якого в передових господарствах дає високийекономічний ефект.2.1.2 Видиродючості ґрунту
Розрізняють такі видиродючості ґрунтів: природну, штучну (або ефективну) і потенціальну.
Природна родючістьвизначається властивостями і режимами цілинних (природних) ґрунтів, якаформується під впливом природних факторів. Це та родючість, яку має грунт вприродному стані без втручання людини. Природна родючість оцінюється продуктивністюприродних фітоценозів на одиниці площі.
Штучна родючість. Якісні ікількісні зміни ґрунту, які зумовлені втручанням людини, характеризують їхштучну родючість. Отже, штучна родючість – це результат цілеспрямованого впливулюдини на поліпшення властивостей ґрунту.
В літературі частовикористовують синоніми видів родючості. Штучну родючість розглядають якефективну. Інші автори розуміють під ефективною родючість сукупність природноїі штучної родючості. Крім того, замість терміна ефективна використовують термінекономічна родючість. Цей вид родючості (ефективна, економічна) оцінюєтьсяурожайністю сільськогосподарських культур. Вона залежить від рівня природноїродючості, умов використання ґрунту, рівня розвитку науки, техніки тареалізації їх досягнень.
Економічну родючістьпов’язують ще з економічною оцінкою ґрунтів на різних ділянках залежно відрельєфу, розташування їх в земельному масиві, відстані від садиби, зручностівикористання.
Будь-який грунт має певнийзапас поживних речовин, який частинами щороку витрачається на формування урожаюсільськогосподарських культур. Запасний фонд поживних речовин, форми їх сполук,певний взаємозв’язок властивостей і режимів визначають здатність ґрунтутривалий час підтримувати високий рівень ефективної родючості. Таку здатністьназивають потенціальною родючістю.
Високу потенціальну родючістьмають чорноземні ґрунти, темно-каштанові, низьку – підзолисті. Меліоративнізаходи (осушення, зрошення, вапнування, гіпсування) підвищують потенціальнуродючість ґрунтів.
Крім того, виділяють відноснуродючість ґрунту. При цьому розуміють родючість цього типу ґрунту щодо певноїгрупи або виду рослин. Той самий грунт для рослин родючий і низькородючий дляінших. Так, дерново-підзолисті ґрунти Полісся (кислі, малогумусні) родючі для лісовихрослин і низькородючі для степових і культурних рослин.
2.1.3 Оцінка родючості ташляхи її поліпшення
Після освоєння цілинногоґрунту, залежно від особливостей його використання, інтенсивності агротехнічнихзаходів, родючість його змінюється.
При дотриманні науковообґрунтованої системи землеробства родючість, як правило, підвищується. Однакчастіше, в результаті недбалого ставлення до землі, рівень її знижується. Томуперіодично оцінюють рівень родючості ґрунту.
Основною оцінкою ґрунтів єякісна оцінка, або бонітування.
Під бонітуванням розуміютьпорівняльну оцінку ґрунтів,їх потенціальної родючості по відношенню доприродних або культурних фітоценозів.
Показником якості ґрунтів єбонітет – кількість балів щодо найкращого ґрунту, бонітет якого приймають за100 балів. Для кожного типу ґрунту з урахуванням кліматичних, геохімічних таінших умов складають шкалу бонітування – перелік властивостей цього ґрунту, якікорелюють з урожайністю сільськогосподарських культур.
Другою оцінкою родючостіґрунтів є агровиробниче групування. Ця оцінка ґрунтується на виділенні середвеликого різноманіття ґрунтів території з однорідними ґрунтами, які маютьоднакові або подібні агрономічні показники і які потребують однотипнихмеліоративних заходів (наприклад, кислі, лужні, еродовані, заболочені та іншігрупи).
Бонітування та агровиробничегрупування ґрунтів – основа економічної оцінки земель. Економічна оцінка земель– порівняльна цінність ґрунту як засобу виробництва на основі економічнихпоказників його якості.
Крім того, застосовуютьбіологічну оцінку родючості ґрунтів. Вона ґрунтується на визначеннісередньорічної біологічної продуктивності рослин на даному ґрунті.
Нераціональне використанняґрунтів, не дотримування основних законів землеробства призводять до виснаженняродючості ґрунту, до зниження його економічної оцінки.
Основними заходами підвищенняродючості ґрунтів є правильна система обробітку ґрунту, раціональнезастосування органічних і мінеральних добрив, застосування науковообґрунтованих меліоративних заходів, впровадження сівозмін, високопродуктивнихсортів сільськогосподарських рослин, ефективна боротьба з бур’янами, шкідникамиі хворобами культурних рослин.2.2 Земельні ресурси та їх використання
Під земельними ресурсами розуміють сільськогосподарські земліта інші ділянки землі, які використовують в різних галузях діяльності людини:сільському, лісовому, водному господарствах, при будівництві різних об'єктів,наукових дослідженнях, обороні тощо.
Всі земельні ресурси світу або окремої країни складаютьземельний фонд.
Земельні ресурси поділяють на три групи:
1) продуктивні землі;
2) малопродуктивні землі;
3) непродуктивні землі.
До групи продуктивних земель належать орні землі,багаторічні насадження, природні кормові угіддя, ліси; до малопродуктивних — територія тундри і лісотундри, болота, пустелі; до непродуктивних — землі,зайняті будівлями, порушені гірничодобувними роботами, піщані і кам'янистіпустелі, яри, льодовики тощо.
Площа суші на Землі становить 14,9 млрд. га. Площа,придатна для природного або сільськогосподарського виробництва продукції,становить 9,5 млрд га, або 64 % площі суші. Решта суші зайнята непродуктивнимиземлями.
В наш час в землеробстві використовують понад 11,5 %суші. Одна третина орних земель розташована в Європі, п'ята частина — в Азії,стільки ж — в Америці, десята частина — в Африці і двадцята частина — вАвстралії і Океанії.
У першій половині ХХ століття майже половина площі орнихземель була представлена чотирма типами ґрунтів: чорноземами, бруніземами(черноземовидні прерій), сірими лісовими і бурими лісовими. На початку ХХIстоліття площа орних земель за прогнозами вчених значно розшириться за рахунокосвоєння червоних фералітних, червоно-жовтих, коричнево-червоних,червоно-бурих, коричневих і сіро-коричневих ґрунтів.
Аналіз стану використання земельних ресурсів показує, щов економічно розвинених країнах площа орних земель стабілізується, а вслабкорозвинених продовжує збільшуватись. Одночасно внаслідок збільшеннякількості населення, відведення земель під різного роду будівництва, ерозії,заболочування і вторинного засолення ґрунтів, площа орних земель в розрахункуна душу населення земної кулі неухильно зменшується. В результатінераціональної господарської діяльності щороку людство втрачає 6-7 млн. гапродуктивних земель.
В наш час на одну людину планети припадає всього 0,4 гаріллі. За даними Б.Г. Розанова (1984), для виробництва продуктів харчування дляодного мешканця Землі потрібно 0,3 га орної землі І 0,07 — 0,09 га для життя.
Щороку приріст населення нашої планети становить 80 млн.чоловік Щоб забезпечити все населення продуктами харчування, слід щорокузбільшувати їх виробництво на 24-30 млн. т. На жаль, такого приросту немає. І врезультаті 0,5 млрд. людей голодує, а ще 1 млрд. хронічно недоїдає. Підраховано(Ковда, 1981), що для повноцінного збалансованого харчування не вистачає 230млрд. калорій, або 37 млн. т пшениці на рік
Щоб вирішити продовольчу проблему, яка з року в рікзагострюється, слід провести економічно збалансовану оцінку земельних ресурсів,здійснити заходи щодо збільшення площі продуктивних земель, їх комплексноговикористання і охорони.
2.3 Принципи раціонального землекористування і завданняохорони ґрунтів
Під землекористуванням розуміють порядок, умови і формиексплуатації земель.
Людство планети прямо і опосередковано впливає на станґрунтового покриву практично на всій території суші… Здебільшого людина завдаєвеликої шкоди ґрунтам у процесі виробничої діяльності. В результаті значніплощі родючих ґрунтів стають непридатними для використання.
Основними причинами зменшення площі продуктивних земельє ерозія, вторинне засолення зрошуваних земель, затоплення і підтопленнянавколо штучних водосховищ, знищення рослинності і ґрунтів при добуваннікорисних копалин, відведення земель під будівництво різноманітних об'єктів,забруднення ґрунтів шкідливими речовинами, виснаження на гумусні речовини,надмірне ущільнення ґрунтів важкими машинами та ін. Вони свідчать про те, щоіснуючі тепер типи землекористування завдають значної шкоди ґрунтовому покривуі природі в цілому. Отже, людина втрачає продуктивні землі в результатінераціонального їх використання.
Раціональне землекористування передбачає, насамперед,охорону ґрунтів від негативних наслідків господарської діяльності людини. Дляцього розроблена і застосовується на практиці система ґрунтозахисних заходів — правових, науково-технічних, соціально-економічних, спрямованих на якіснеполіпшення ґрунтів.
Проте охорона ґрунтів — це не тільки система заходів, а,насамперед, система землекористування, яка забезпечує передавання земельмайбутнім поколінням у поліпшеному стані.
На думку вчених, новою технологією землекористуванняможе бути «аграрно-лісове» господарство, змішане використання земель, при якомулісове господарство поєднується з землеробством, скотарством і риборозведенням.Зрозуміло, що перехід на нову технологію можливий в разі проведення необхідноїроз’яснювальної роботи і соціально-економічних перетворень.
Основними умовами раціонального використання земель є:оптимальне співвідношення цілинних ділянок, лісу, ріллі, пасовищ і сіножатей;склад і співвідношення площ багаторічних і однорічних культур; доцільна мережаі розміщення доріг, населених пунктів, зон відпочинку, національних парків,заповідників; проведення меліорації і рекультивації порушених ґрунтів.
Охорона ґрунтів в наш час сформувалася як напрямнародногосподарської діяльності і наукових досліджень в рамках проблемираціонального землекористування. Основним завданням охорони ґрунтів є:підвищення їх родючості, захист від водної і вітрової ерозії, вторинногозасолення, заболочування, підтоплення, надмірного висихання і випасанняхудобою, забруднення промисловими відходами тощо.
Порядок охорони земель встановлюється господарствомУкраїни. Правова основа охорони ґрунтів закладена Законом України про охоронунавколишнього природного середовища (1991), Земельним кодексом України (1992),іншими законодавчими актами.
Література
1. Ковриго В.П.,Кауричев И.С. Почвоведение с основами геологии. – М.: Колос, 2000. – 416 с.
2. ДобровольскийВ.В. География почв с основами почвоведения. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 384 с.
3. Чорний І.Б.Географія грунтів з основами ґрунтознавства: Навч. посібник. – К.: Вища школа,1995. – 240 с.
4. Лозе Ж., Матье К.Толковый словарь по почвоведению: Пер. с франц. – М.: Мир, 1998. – 398 с.
5. Атлас почвУкраинской ССР / Под ред. Н.К. Крупского, Н.И. Полупана. К.: Урожай, 1979.
6. Веденичев П.Ф.Зкмельные ресурсы Украинской ССР и их хозяйственное использование. – К.:Наукова думка 1979.
7. БілявськийГ.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1993. –300 с.
8. БілявськийГ.О., Фурдуй Н.С. Практикум із загальної екології. – К.: Либідь, 1997.
9. СафрановТ.А. Екологічні основи природокористування. Львів: «Новий світ», 2003. – 248 с.
10. Лабораторнийта польовий практикум з екології / Під. ред. В.П. Замостяна, та Я.П. Дідуха. –Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – 216 с.
11. Перельман А.И. Геохимия биосферы. –М.: Наука, 1973. – 168 с.
12. Якушова А.Ф., Хаин В.Е., Славин В.И.Общая геология. – М.: Изд. МГУ, 1988. – 448 с.