Державнамитна служба України
Академіямитної служби України
Кафедрадержавного права та митної політики
РЕФЕРАТ
Історіямитної справи та митної політики
Дніпропетровськ2002р.
1. Торгівельні та митнівзаємовідносини за часів формування давньоруської держави ( VII-IX ст)
Історіявиникнення на українських землях митної справи сягає сивої давнини. Вонабезпосередньо пов'язана з життям праслов'янських і слов'янських племен, яківели торгівлю між собою, а також зі своїми сусідами, навчалися нелегкій справі захистувласних економічних і політичних інтересів.
Значнийкрок у цьому напрямку праслов'янами був зроблений у VI ст. до н.е., коли розпочався другийетап освоєння грецькими переселенцями Північного Причорномор'я та Криму.
Тутрозбудовувалися старі міста — колонії і були засновані нові — Ольвія (поблизусучасного с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області), Пантікапей(Керч), Феодосія.
Утой же час у зоні Правобережного лісостепу мешкали скіфи — орачі (праслов'яни),яких Геродот називав ще «борисфенами», тобто «дніпрянами».Широко використовуючи плуг, орачі швидко досягли великих успіхів у зерновому землеробстві,перетворивши його на товарне виробництво. Лишки хліба «дніпряни» увеликій кількості продавали мешканцям грецьких колоній Північного Причорномор'яГреції. Завдяки цьому Ольвія, приміром, стала фактично праслов'янською гаваннюна Чорному морі і називалася
«торжиськом борисфєнів».
Купуючив орачів зерно, продукцію тваринництва й хутро, греки експортували у північні «варварські»землі прянощі, маслини, вина, олію, посуд, прикраси тощо. Хоча грецькі колонії небули представниками праслов'ян і використовували місцеве населення у своїхінтересах, вони відкрили їм шлях до зв'язків з південними народами. 7'ому іпісля занепаду грецьких колоній праслов'янські племена вели жваву торгівлю зкраїнами Малої та Середньої Азії і Візантії.
Упершій половині VIII ст.посилилася експансія на землі сіверян, в'ятичів, деяких інших праукраїнськихслов'янських племен лісостепу та Полісся з боку Хазарського каганату — держави,яка утворилася у середині VII століття. Володарі Хазарії не тільки стягали із слов'янських племенданину, але й збирали з іноземних купців торгове мито в Утілі та інших містах,а також у Керченській затоці, чим перешкоджували вільній торгівлі праукраїнськихплемен з Візантією й іншими державами.
Напочатку ЇХ ст. торують шляхи до українських земель скандинави. Один з них —шлях "із варягів у греки" — пролягав від Балтійського моря черезсистему річок і волоків з верхів'їв Західної Двіни до Двіни й далі до Чорногоморя. Він відіграв важливу роль у розвитку економічних відносин в українських землях.Для останніх важливе значення мало й те, що цим шляхом з країн Північної Європинадходило срібло, яке у ті часи вважалося міжнародною валютою.
Видатнийвітчизняний історик М.С. Грушевський пов'язував із розвитком торгівлі початокукраїнської держави. Він вказував на те, що торговельні каравани потребувализбройної охорони, а її могла надати тільки певна організація. Так уторговельних містах з'явилися воєнні вожді — князі з дружинниками. З часів утворенняКиївської Русі до нас дійшли перші відомості про організацію митної справи.Вона здійснювалася власними силами, і цей факт зафіксований у тексті гімнуукраїнських митників: Ще стольний мудрий князь Олег збирав найперше мито". Князь і його дружина не тільки збирали мито з руських і заморськихкупців за перевезення різних товарів й худоби через кордони певних територій,але й добивалися рівних з греками прав у торгівлі. У 907 р. князь Олег пішов звеликим військом на Царгород і спалив його околиці. Як повідомляється улітопису «Повість временних літ», наслідком походу був дуже вигіднийдля Русі договір 907 — 911 рр. Він надавав Олегу, його дружині та купцямвеликих прав. За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. "… Нехай,- говориться у договорі про руських купців, — входять до міста… і торгуютьскільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів."
Зачасів Київської Русі торгівлею займалися не тільки купці, але й бояри та князі.Від останніх значною мірою залежала безпека зовнішньої торгівлі, яку вели такзвані «гості». Відомий російський історик В.Й. Ключевський писав, щокнязь, який сидів у Новгороді чи Смоленську, постійно дивився у той самийдалекий степ, від якого не відводив очей його південний родич — князьПереяславський тому, що і достаток північних областей значною мірою залежав відбезпеки південних кордонів, земель, торговельних шляхів, які пролягали степом.
Крімназваних збирачів данини й мита, вказуються й інші. Наприклад мостника, якийзбирав плату за проїзд через мости, та осмника, що був побирачем торговогомита, займаючи судовополіцейську посаду. Немає сумнівів, що у збиранні мита на кордонахРусі митникам допомагали також «бояри путні» і «слуги путні»— тогочасні прикордонники, котрі запобігали незаконному безмитному провозутоварів через об'їзні шляхи.
УX — XIII ст. все більшого значення набувалиторговельні шляхи, які зв'язували Україну із Західною Європою. Головний з нихлежав від Києва на Луцьк, Володимир, Завихост, Краків, Битом, Онполє, Вроцлав.У другій половині XIII ст. у зовнішній торгівлізростає роль Львова, з якого торговий шлях пролягав через Городок, Любачів,Сандомир, Опатов, Радом. Тоді зросло і значення Володимире — Торунського шляху,який пролягав через Городіл, Холм, Люблін, Казімеж, Шеченов, понад Віслою. У селіГороділі, містах Володимирі та інших стояли митниці.
Важливимрегулятором торговельних зв'язків України із Заходом став перший фіксованийторговельний акт — Рафальштетенський митний статут 906 р. (він наслідувавзначно старіший статут 880 р.). У ньому, зокрема, згадувалося, що у IX ст. продавали руських коней уБаварії, а руси (з країни «русів») мали право вести торгівлю наберегах Дунаю, а також у Ротелі та Рідуарсі з певним митом: продавали віск,рабів та коней. Як бачимо, у даному випадку мито розглядалося у якості повного обмеженняторгівлі конкретними товарами.
Пізніше,у 1288 р., був виданий Острогомський митний статут, у якому перелічувалисякупці з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Русі. Отже,українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діялив єдиному для багатьох країн Заходу правовому полі.
2. Порівняльний аналіз митноїсправи в українських землях і Московському царстві XV-XVII ст
Післяпідписання Переяславської угоди (1654 р.) та маніфесту імператриці Катерини II в 1793 році Україна повністю булапідпорядкована Росії в політичному та законодавчому плані. А тому й митніпитання відповідали тим інтересам, які закріплювались у законодавчих актахРосійських царів.
Свійподальший розвиток митна справа України отримала в основних статтях НовоторговогоСтатуту 1667 року, згідно з яким мито почали справляти золотом і«ефімками». За цим Статутом до Росії заборонялося ввозити предметирозкоші і вивозити дорогоцінні метали та вироби з них. Більш суворим бувпорядок ввезення іноземних товарів, мито на які збільшилось в чотири рази.Іноземці могли торгувати тільки в прикордонних містах — з мстою розвиткуініціативи російських оптовиків скупщиків. Іноземцям під погрозою конфіскаціїтовару заборонялось вести роздрібну торгівлю і обмін товарами, минаючи митницю.
Лишеу виняткових випадках, при наявності спеціальної грамотії про торгівлю,іноземним купцям дозволялось приїздити з товарами до Москви.
Доситьдетально була відпрацьована процедура митного оформлення, її здійснював, спільноз своїми помічниками («целовальниками»), вибраний з верхівки купцівпредставник правління — митний голова, який мав право здійснювати «всякуюполную расправу в торгових делах» (Ст. 2 Статуту). Воєводи не могливтручатися в його діяльність, щоб «великого государя казне в сборах порухине было» (Ст. 1 Статуту).
Встановленнятакого суворого режиму по ввезенню іноземних товарів сприяло розвиткуконтрабанди, яка до цього часу носила випадковий характер. Дуже жорстокофізично шмагались і всенародне оганьблювались контрабандисти тютюну. Законтрабандне ввезення спиртних напоїв не тільки били канчуком, але відсікалируку або ногу.
ПісляПереяславської угоди доля Української держави склалася так, що старший брат вусіх питаннях суспільного життя нав'язав українському народу «диктаторськуволю», яка торкалася всього законодавства, а також української мови.Певними указами та заборонами на рівні царів та міністрів український народпринижували, а то й знищували будь-які зародки української духовності. А тому йне дивно, що на зміну словам: митниця, митник, митний збір прийшло нове слово —таможня.
Зісторії фактів не викинеш. Після завоювання російських земель татаро-монголамив російській мові серед інших з'явилось слово «тамга» — яке означалоу тюркських народів знак, клеймо, тавро, що ставилося на майно, яке належалотому чи іншому родові. Отримання ханських ярликів супроводжувалось збором, якийв Росії почав називатись тамгой. Пізніше так і почали називати всі митні побори(оплати), які справлялись при торгівлі на базарах і ярмарках. Від слова«тамга» було утворено дієслово «тамжить», тобто обкладатитовар митом, а місце, де цей товар «тамжили», стало називатись«таможней».
Служивулюдину, яка в минулому називалась митником, почали називати«таможником» або «таможенником». В побут ввійшлословосполучення «таможенний голова» (старший митник),«таможенная грамота» — дозвіл особі чи общині організовувати в своїхволодіннях торгівлю і справляти мито з товару, який завозиться. Історичнідокументи засвідчують, що в кінці XVII століття в Росії було створено достатньо широку багатогілкову іцентралізовану митну службу. Збір митних доходів був зосереджений в НаказіВеликої казни. В цей час у Москві вже діяли Велика митниця, Посольська новамитниця, яка оформляла товари зарубіжних купців, Митна хата, в якій справлялосьмито з худоби, сіна та іншої продукції, діяли Коніоіпспський наказ — здійснювавнагляд за торгівлею кіньми.
Помірнахата — здійснювала торгові операції з зерном, овочами й іншими товарами, атакож були організовані й діяли митні хати в уїздах. У них безплатно служиликупці першої гільдії, як вибрані митні голови. За нарахування мита, якеперевищувало певні суми зборів, вони отримували грошову винагороду, а занедобір надходжень — стягувалися збитки. Окрім купців-цілувальників у митниххатах їм допомагали дяки, які працювали по найму і записували в митні книгидані про товар, власника, а також суму митних зборів.
Зрозвитком різних галузей сільського господарства, ремесел і промислів,мануфактурних виробництв в Україні розширювались торговельні стосунки купців,частини феодалів і заможних селян. Виробнича спеціалізація окремих районів ірозвиток на цій основі товарного виробництва обумовили нові формування яквнутрішнього, так і зовнішнього ринку. В другій половині XVII і на початку XVIII століття торгівля, як і раніше,зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лівобережній Україніщорічно збиралось 390 ярмарків, а на Слобожанщині 219. Найбільші з них були пНіжині, Переяславі, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці. Житомирі, Бару,Луцьку. В Ніжині і Ромнах продавалось товарів на декілька мільйонів рублів. Донаших днів дійшов такий історичний факт, що в 1785 році торговий обіг на Покровському.Хрещенському і Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українські землі всебільше втягувались у систему російського ринку. В центральних районах Росії всечастіше бували купці з Києва, Ніжина, Переяслава, Харкова. Для них вже існувалигостинні двори в Севську, Брянську. Розвитку торгівлі сприяли реформи Петра І,які передбачали звільнення українських купців від мита. Бахчисарайський мирнийдоговір 1681 року завершив війну сильного мита. В 1753 році Лівобережна УкраїнаУкраїна була включена в єдину внутрішню митну систему Російської держави. Вросійському експорті Україна займала досить вагоме місце.
Недивлячись на державні кордони й перепони, які чинили окремі урядові діячіАвстрії, Турції, Угорщини, Речі Посполитої, Правобережна Україна йзахідноукраїнські землі також все більше задійснювались у систему російськогоринку. Так, у 1741 році 348 селян з Правобережної України вивезли 3 тисячіпудів хліба на російські ринки. Одночасно значна кількість товарів Росії збуваласьу Львові, Фастові, Богуславі, Білій Церкві. Тільки в червні — серпні 1790 рокучерез Васильківську митницю на ярмарки Львова, Броду, Дубна російські купцівивезли товарів на суму близько 11,5 тисяч рублів.
У1817 році в Україні відбулось 2346 ярмарків, на яких поруч з продукцієюмісцевого виробництва продавались вироби центральних губерній Росії(Московської, Володимирської, Костромської). Найбільший торговий обіг в Українімали ярмарки так званого всеросійського значення у Києві, Харкові, Єлизаветграді,Ромнах, Полтаві. Київський контрактовий ярмарок, який проводився щорічно всічні, запрошував до себе тисячі купців з різних місцевостей Російськоїімперії, а також Австрії, Прусії, Франції, Англії. Тут укладались договори на оптовукупівлю-продаж продукції сільського господарства, промислових виробів,надавались позички в місцевих банках, сплачувались борги.
Учаси царювання Петра 1 одним з перших заходів стосовно митної справи був Указ1699 року про справляння мита в Архангельську з напоїв, які привозились."1У той період розвиток промисловості, мануфактур, сільського господарства дав новийпоштовх внутрішній торгівлі. А вихід Росії в Балтійське море, численнізовнішньополітичні акції уряду відкрили шлях російським мануфактурним товарам вЄвропу. Активізувалась зовнішня торгівля, в чому немалу роль відіграв прийнятийв 1724 році митний тариф. В інтересах вітчизняної промисловості високимимитними ставками обкладались імпортні товари, виробництво яких у Росії вже булоосвоєно, або тільки налаштовувалось. Такі товари, як залізо, шовкові тканини, скипидар,віск, суха шкіра, пергамент та ряд інших обкладались митом в розмірі 75відсотків; полотно, оксамит, золочене і прядильне срібло — 50%; окремі видитканини, зброя — 25% від ціни. На товари, які не вироблялись у країні,накладалось помірне мито — від 4 до 10%, хірургічні інструменти, окуляри митомне обкладались взагалі. Товари, які вивозились з Росії, обкладались 3%-м митом,окрім промислової сировини і напівфабрикатів, які були необхідні для російськихфабрик. Щодо цих товарів було застосоване заборонне мито. Цей тариф спочаткубуло введено тільки в портах, а пізніше й на сухопутному польському кордоні.
Поступовоорганізація митної справи в Росії удосконалювалась. Управляти митними зборами з1718 року почала затверджена Петром І Комерц-колегія, яка була самостійнимуправлінським відомством. Як і раніше, вибирались з купців керуючі митницями —вони тоді вже називались митними бурмістрами, а з 1720 року — обер-цольнерами,які отримували гроші протягом року на правах службовців.
Історичніфакти засвідчують, що в 1789—1790 роках великий російський письменник, авторзнаменитої «Подорожі із Петербурга в Москву», Олександр Миколайович Радищевпрацював на посаді помічника, а згодом і керуючого Санкт-Петербурзької митниці.
Аз 1794 по 1800 рік посаду президента Комерц-колегії в Санкт-Петербурзі займаввидатний російський письменник і поет Гаврило Романович Державін.
З1721 року заборонений для перевезення через кордон товар дозволялось конфісковувати.Уряд Петра І для забезпечення успішного проведення заходів з митних питаньзміцнював державні кордони. На заході їх охороняло регулярне військо. До кінцяцарювання Петра І тут існувало 15 фортець, в тому числі 11 морських (Петербург,Кронштадт, Шлісельбург та ін.) і 4 сухопутних (Псков, Великі Луки, Смоленськ,Брянськ). Поміж ними й попереду них було облаштовано мережу форпостів. Указ1723 року передбачав, що: «на дорогах учредить крепкие застави, малые дороги завалить лесом или перекопатьрвами и всех едущих стороной от застав наказувать изъятием того, с чем онибудут взяты».
ПравонаступникиПетра І намагались продовжувати політику заохочення вивезення російськихтоварів, щоб збільшувати доходи державної казни шляхом справляння мита й боротьбиз контрабандою. В 1731 році було прийнято Морський митний Статут, який визначавпорядок заходження іноземних торгових кораблів у російські порти. В серединіXVIII століття в Росії справлялось 17 різних митних зборів. Процедура огляду товаріві запису в книгах була дещо складною. Все це певною мірою негативно позначалосьна розширенні зовнішньої торгівлі. А тому, з ініціативи графа П. І. Шувалова,який в уряді вів питання внутрішньої політики Росії і дотримувався протекціоністськогозовнішньоторговельного курсу, в 1753—1757 роках було проведено велику митнуреформу.
Указом1753 року з січня 1754 року було відмінено рубльове мито і всі 17 митних зборівз внутрішньої торгівлі. Це був радикальний захід. Щоб компенсувати недобір удержавну казну, було збільшено в середньому на 13% митні ставки з операцій, якіпроводили російські та іноземні купці в портових і прикордоннихмитницях.1" Таким чином, внутрішні митні кордони було ліквідовано й митніоперації виносились на лінію державного кордону. В 1754 році була затвердженаприкордонна сторожа як особливий корпус війська, що охороняв кордони в Україніі Фінляндії, а пізніше, в доповнення до цього — сторожа із Запорізьких козаківі митна сторожа, яка складалась з митних об'їждчиків.
Реформа1753 року, яка доповнювалась Статутом 1751 року, принесла в державну казнузначний прибуток. Якщо при імператриці Єлизаветі митні збори складали понад 900тисяч рублів на рік, то на початку царювання Катерини II прикордонні митницідавали в казну понад 2 млн. руб. У відповідності з митним тарифом 1766 рокубільшість товарів, які ввозились у Росію, обкладались невеликим митом — від 12до 30%, а тариф 1782 року взагалі звільнив більшість товарів від мита, а длятих, що залишилися, встановивши товарний збір розміром 10% від їх вартості.
Маніфестом1755 року та Указом 1767 року було відмінено монополію і проголошено свободупромисловості й торгівлі. Селянам надавалась можливість займатися виготовленнямі продажем промислових виробів; швидко зростав обсяг зовнішньої торгівлі.
Охоронаросійських кордонів не була зосереджена в руках одного державного органу. В1782 році Катерина II заснувала митну сторожу на західному кордоні у вигляді«особой таможенной пограничной цепи й стражи для отражения потайного провозатоваров». Вона складалася з митних наглядачів — по одному на кожні 10верств, які несли дозори на своїй дільниці. Якщо наглядач чи об'їждчик, якиййому підпорядковується, були не в змозі самостійно затримати контрабандиста,вони зобов'язані були переслідувати того до найближчого поселення і тамзвертались за допомогою до місцевого самоврядування. Пошук контрабандистимулювався: частина вилученого товару передавалась на користь тих осіб, щозатримували.
Уперіод 1790 — 1822 років на митну систему відчутний вплив здійснили політичнівідносини Росії з європейськими державами.
Цевідомство було створено як сукупність установ, підпорядкованих керівництвуцентрального галузевого органу управління. Це відомство проводило справи, ввіренійому, на підставі закону «Загальне установлення міністерств» 1811року, а також згідно із «Законом, статутом, установленням, власним своїмпорядком і управлінням». На підставі цього Закону було прийнято«Установлення митного управління з Європейської торгівлі»'8' 24червня 1811 року. Цей закон став основою при становленні єдиногоцентралізованого митного відомства. Його прийняття було викликано тим, що «потісному зв'язку митного улаштування з правильним рухом торгівлі, давно вжеприйняте було за необхідне постановити тверді й однакові правила».
Унаступні роки управління митним відомством керувалося митними тарифами 1819,1822, 1857, 1892, 1904, 1910 років та іншими законодавчими документами,прийнятими верховною владою, нормативними документами, що встановлювалисямитним відомством.
Оформленняєдиного митного відомства означало наявність у ньому:
1.Централізованого галузевого апарату у вигляді головного митного управління ускладі Міністерства фінансів та Департаменту зовнішньої торгівлі (митнихзборів);
2.Відомчого територіального розподілу митних установ з відповідним місцевиммитним управлінням, представленим управліннями митних округів абоінспекторських митних дільниць, керівництвом митниць;
3.Постійного складу чиновників, спеціалістів митної справи;
4.Розробленого єдиного адміністративного порядку відомства, його бюджету.
Головнеуправління митною частиною на всьому просторі імперії, в тому числі й наукраїнських землях, належало Міністерству фінансів та Департаменту зовнішньоїторгівлі, з 1864 року — Департаменту митних зборів.«1
Увіданні Міністерства фінансів було управління фінансовою системою усієїдержави, усі джерела державних прибутків, у тому числі „збори й митаусякого роду, справи зовнішньої комерції і управління митниць“. У 1811році Міністерство фінансів складалося з чотирьох департаментів та канцеляріїМіністра:
1.Департаменту державного майна;
2.Департаменту гірських та соляних порід;
3.Департаменту зовнішньої торгівлі (включаючи митне відділення);
4.Департаменту різних податків і зборів.
29жовтня 1864 року рішенням Державної Ради Департамент зовнішньої торгівлі булоперейменовано у Департамент митних зборів.
Центральнимиустановами Міністерства фінансів були:
1.Департамент митних зборів;
2.Штаб Окремого корпусу прикордонної варти, підпорядкований безпосередньоМіністрові фінансів;
3.Департамент митних податкових зборів;
4.Департамент залізничних справ, при якому був тарифний комітет і Рада з тарифнихсправ;
5.Департамент державної скарбниці, у відомстві якого знаходилась головнаскарбниця;
6.Департамент торгівлі і мануфактур з Радою торгівлі й мануфактур;
7.Головне управління неподаткових зборів та казенного продажу питва.
УДепартамент зовнішньої торгівлі найголовнішим обов'язком Міністра фінансів було»вдосконалення управління митниць, збереження прав та вигод закордонноїторгівлі й особливо усунення, по можливості, усіх перешкод вільної течії зупиняючих".
митний торгівельний давньоруський
ЛІТЕРАТУРА
1. Рисич Й., Новосад Б., МорозовО. Історія митної справи та митної політики в Україні.-Дн-ск.: АМСУ.,2000
2. Сторінки історії митноїсправи України / Укладач С.В.Гріх. -Д-ск.: АМСУ.,1998
3. Чорний В.Б. Найдавнішістатути і зовнішньоторговельні шляхи Київської Русі.-К: ДМСУ; АМСУ.,2000
4. Чорний В.Б. Україна і митнасправа: Історичний нарис.-К.: КВІЦ.,2000
5. Чорний В.Б. Християнськадесятина, Київська Русь, Митна справа і сьогодення .-К: КВІЦ.,2001