ТЕМА 2. ОРГАНИ ТА УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ.1. Система установ і органів виконання покарань. 2. Державний департамент України з питань виконання покарань. 3. Кримінально-виконавча інспекція. 4. Установи виконання покарань. 5. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними органами, які здійснюють боротьбу з і злочинністю.1. Система органів і установ виконання покарання. Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що застосовується до осіб, засуджених за вчинення злочинів на підставі обвинувального вироку суду, який набрав чинності. Виконання кримінальних покарань належить виключно до юрисдикції держави в особі уповноважених нею державних органів та установ і вимагає здійснення постійного контролю за виконанням покладених на засуджених правообмежень. На діяльності органів та установ, що виконують кримінальні покарання, відбивається специфіка і характерні особливості виконання (відбування) того чи іншого виду вказаного покарання. Наприклад, головною ознакою таких видів покарання, як довічне позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, є забезпечення фізичної ізоляції засуджених від суспільства і постійного нагляду за їх поведінкою в спеціально призначеній для цього установі. До засуджених застосовуються основні засоби виправлення та ресоціалізації, передбачені ч. З ст. 6 КВК — режим (встановлений порядок відбування покарання), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання і громадський вплив. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк покладено на виправні колонії (кримінально-виконавчі установи закритого типу) Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі — Департамент). Виконання покарання у виді виправних робіт полягає в накладенні певних обмежень на засуджених у сфері реалізації їх трудових прав та здійснення щомісячних відрахувань з їх заробітної плати в межах від 10 до 20 % в доход держави. Контроль за виконанням цього виду покарання здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією, яка є органом Департаменту. Особливості виконання покарання у виді штрафу не потребують створення для цього спеціальних установ. Засуджені до даного виду покарання мають можливість добровільно сплатити суму штрафу, призначеного за вироком суду, примусове стягнення штрафу здійснюється органами Державної виконавчої служби, основним призначенням яких є забезпечення виконання судових рішень, у тому числі й у кримінальних справах. Необхідно зауважити, що з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 6 листопада 2006 р. № 1622 «Про ліквідацію Департаменту Державної виконавчої служби» виконання завдань, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів, покладено на Міністерство юстиції України. Органи та установи виконання покарань утворюють кримінально-виконавчу систему України, діяльність якої регламентується КВК України, законами й актами Президента України та Кабінету Міністрів, іншими нормативно-правовими документами. Система органів та установ, які безпосередньо організовують і здійснюють виконання покарань в Україні, закріплена у ст. 11 КВК України. До органів виконання покарань належать: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління (регіональні управління та відділи), кримінально-виконавча інспекція.Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії). Кримінально-виконавчі установи, у свою чергу, поділяються на: 1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри); 2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії). Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії: 1) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; 2) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Законом від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України», затверджено таку загальну структуру кримінально-виконавчої системи України: органи управління; установи виконання покарань, слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, кримінально-виконавча інспекція, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення. При цьому загальна чисельність персоналу, який забезпечує діяльність установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і лікувально-трудових профілакторіїв, визначається в розмірі 33 відсотків кількості осіб, котрі в них тримаються, персоналу кримінально-виконавчої інспекції — п'яти відсотків кількості осіб, які перебувають на обліку в цій інспекції. Виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених КВК України, здійснюють також Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.^ Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених КВК України та Законами України «Про Державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження».^ Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з триманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. При цьому вони керуються КВК України, законами, актами Президента України та Кабінету Міністрів, а також відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.^ Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби у порядку, передбаченому КВК України, Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента від 5 квітня 1994 р., та відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гаунтвахти і дисциплінарний батальйон — Міністерством оборони України. Крім того, в підпорядкуванні Державного департаменту України з питань виконання покарань перебувають слідчі ізолятори для тримання осіб, до яких під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ застосовано запобіжний івхід у вигляді взяття під варту. Хоча слідчі ізолятори не належить до кримінально-виконавчих установ закритого типу, вони виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені в них для виконання робіт з господарського обслуговування. Незважаючи на те, що названі вище нормативно-правові акти не втратили своєї чинності, 23 червня 2005 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», за яким система органів і установ виконання кримінальних покарань, що входить до кримінально-виконавчої системи, набула нової назви — Державна кримінально-виконавча служба України. Діяльність ДКВС України здійснюється у відповідності з принципами: законності; поваги та дотримання прав і свобод людини та громадянина; гуманізму; позапартійності; єдиноначальності; колегіальності при розробленні важливих рішень; взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, благодійними і релігійними організаціями; відкритості для демократичного цивільного контролю. Правовою основою діяльності ДКВС України є Конституції України, Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі — Закон) та інші закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів, чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, н також видані відповідно до них нормативно-правові акти ихнтрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Стаття 2 Закону передбачає, що діяльність ДКВС України відбувається на основі дотримання прав і свобод людини та громадянина, а персонал ДКВС зобов'язаний поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. У ст. 16 Закону окремо сформульовані вимоги до персоналу ДКВС України і його відповідальність. Зокрема, передбачено, що персонал зобов'язаний неухильно виконувати закони України, додержуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених і осіб, взятих під варту, а жорстокі, нелюдські або такі, що принижують людську гідність дії, є несумісними зі службою та роботою в органах і установах виконання покарань. Особи з числа персоналу, які виявили жорстоке ставлення до засуджених і осіб, взятих під варту, або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, притягуються до відповідальності згідно із законом. Персонал ДКВС України складається з осіб рядового і начальницького складу (особи рядового і начальницького складу і кримінально-виконавчої служби), фахівців, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, котрі працюють за трудовими договорами (працівники кримінально-виконавчої служби). Під час роботи у ДКВС політична діяльність персоналу обмежується, оскільки особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби не можуть бути членами політичних партій. Персоналу ДКВС України, відповідно до статей 22, 23 Закону, гарантується правовий та соціальний захист. При здійсненні своєї діяльності ДКВС України взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями. Для організації міжнародного співробітництва у сфері виконання кримінальних покарань ДКВС взаємодіє з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями на основі міжнародних договорів. ДКВС України, відповідно до Закону, здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС.2. Державний департамент України з питань виконання покарань. І^ Державний департамент України з питань виконання покарань як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику в сфері виконання покарань, створено Указом Президента України № 344 від 22 квітня 1998 р. на базі Головного управління виконання покарань МВС України з тимчасовим його підпорядкуванням МВС. Створення Департаменту було зумовлено реформуванням кримінально-виконавчої системи України та приведенням її у відповідність з вимогами Ради Європи та міжнародними правовими нормами з питань виконання кримінальних покарань. Указом Президента України від 12 березня 1999 р. № 248 Департамент виведено з підпорядкування МВС України. Діяльність Державного департаменту України з питань виконання покарань у даний час спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через Міністра юстиції. Діяльність Департаменту як центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань регламентується ст. 7 Закону «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Положенням про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженим Указом Президента України № 827 від 31 липня 1998 р. та деякими іншими нормативними актами. Відповідно до Положення основними завданнями Департаменту є:здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення та перевиховання засуджених;здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань;забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення і виявлення та розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності; керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання; правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей, удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки. Відповідно до покладених на нього завдань Департамент виконує наступні функції:бере участь у формуванні єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, реалізує цільові програми розвитку кримінально-виконавчої системи;визначає основні напрями діяльності органів і установ виконання покарань щодо захисту прав та свобод людини в умовах відбування кримінального покарання; забезпечує охорону слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв, виправно-трудових колоній, інших установ виконання покарань і об'єктів кримінально-виконавчої системи, правопорядок та безпеку в органах і установах; бере участь у розробленні та реалізації державних комплексних програм боротьби із злочинністю;контролює виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечує розподіл та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту;здійснює переведення засуджених і осіб, взятих під варту, з однієї до іншої установи кримінально-виконавчої системи, передачу (екстрадицію) осіб, котрі звинувачуються у вчиненні злочинів, а також засуджених для відбування покарання в установах іноземних держав згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;аналізує результати діяльності органів і установ вико-нииня покарань, складає довгостроковий та оперативний прогнози криміногенної обстановки і на їх основі вносить у встановленому порядку пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби із злочинністю, інформує населення з цих питань через засоби масової інформації;організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність, налагоджує взаємодію з відповідними підрозділами державних органів, які проводять таку діяльність, використовує банки даних оперативно-довідкової, розшукової, статистичної та іншої інформації, здійснює довідково-інформаційне обслуговування органів і установ виконання покарань, заінтересованих державних органів;організовує виконання актів амністії та помилування;забезпечує організацію виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи,вирішує за участю міських і районних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України питання щодо надання допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, в їх трудовому і побутовому влаштуванні;здійснює в межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління майном підприємств і установ, що належать до сфери управління Департаменту;забезпечує створення системи власної внутрішньої безпеки;бере участь у розробленні проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку, законів про Держбюджет України;здійснює інші повноваження, що належать до його компетенції. У своїй діяльності Департамент керується Конституцією і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Департамент. Він у межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Департамент узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо удосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України. Департамент має право:залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;одержувати безоплатно в установленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;скликати в установленому порядку наради, конференції, симпозіуми з питань, що належать до його компетенції. Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Департаменту підлягають державній реєстрації в установленому порядку. Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. У разі погреби Департамент видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Очолює Департамент голова, якого призначає на посаду Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Голова Департаменту є одночасно й керівником ДКВС України і несе персональну відповідальність за виконання завдань ДКВС.Голова Департаменту має чотирьох заступників (у тому числі одного першого заступника) і розподіляє між ними обов'язки. Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності у Департаменті утворюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а також керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також керівники органів і установ виконання покарань та підприємств, що належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів України. Рішення колегії проводяться в життя наказами Департаменту.^ До структури центрального апарату Департаменту входять І'ЙКІ основні підрозділи та служби: — Управління справами; — Управління організаційно-аналітичної роботи; — Управління кадрів; — Фінансове управління; — Управління економіки та оплати праці; — Контрольно-ревізійне управління; — Управління охорони здоров'я; — Відділ внутрішньої безпеки та розслідувань; — Управління з керівництва діяльністю слідчих ізоляторів; — Управління по контролю за виконанням судових рішень; — Управління кримінально-виконавчої інспекції; — Центр інформатизації та зв'язку і ін.^ Територіальними органами управління Департаменту, відповідно до ст. 9 Закону, є управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які утворюються для забезпечення виконання завдань ДКВС України. Структура і штати регіональних управлінь (відділів) затверджуються Департаментом. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, які передбачені положеннями про територіальні органи управління. Положення про територіальні органи управління затверджуються Департаментом.3. ^ Кримінально-виконавча інспекція — це орган, який, відповідно до ст. 13 КВК України та ст. 10 Закону, виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. Крім нього, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за иопедінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Безпосередній контроль за виконанням вказаних вище кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (протягом іспитового строку), здійснюють міськрайонні та міжрайонні кримінально-виконавчі інспекції. В управліннях (відділах) Департаменту в АРК, областях, містах Києві та Севастополі створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекції, які здійснюють контролі) за організацією та станом роботи підлеглих кримінально-шікопавчих інспекцій і надають їм практичну та методичну допомогу.4. Установи виконання покарань^ Арештні доми, відповідно до ст. 15 КВК України, виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановленії я вироку виповнилося шістнадцять років і котрі засуджені за їлочини невеликої тяжкості. Тимчасово, до створення арештних домів, особи, засуджені до арешту, відбувають покарання у слідчих ізоляторах Департаменту за місцем засудження. Засуджені до арешту відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях.^ Виправні центри є кримінально-виконавчими установами иідкритого типу, які, згідно зі ст. 16 КВК України, призначені для виконання покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, котрим даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.^ Виправні колонії є кримінально-виконавчими установами аа критого типу, що створюються для виконання покарання у ішді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: —мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України; —мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання — чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК України; —середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості у період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України; —максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, котрим покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.^ Виховні колонії (або спеціальні виховні установи), відповідно до ст. 19 КВК України, виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.5. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими державними органами, які здійснюють боротьбу зі злочинністю Діяльність органів і установ, які виконують кримінальні покарання, тісно пов'язана з роботою органів, що здійснюють досудове розслідування (дізнання, слідство), прокуратури та суду. Це обумовлюється тим, що діяльність всіх перерахованих органів підпорядкована одній головній меті — забезпеченню ефективної боротьби зі злочинністю. Беззаперечним є той факт, що чим успішнішою буде діяльність одного органу, тим більш успішно виконуватимуть покладені на них завдання інші органи, які здійснюють боротьбу зі злочинністю. Органи та установи виконання покарань тісно взаємодіють з органами дізнання та досудового слідства. Однією з форм їх взаємодії, спрямованої на профілактику злочинності, є своєчасний і повний обмін інформацією щодо причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення їх з кримінально-виконавчих установ та закінчення строку покарань, що не пов'язані з позбавленням волі. Така інформація може бути використана адміністраціями кримінально-виконавчих установ та кримінально-виконавчими інспекціями для усунення існуючих недоліків у їх оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності. Крім цього, органи розслідування надають інформацію, яка отримана під час розслідування кримінальних справ і характеризує особу обвинуваченого чи засудженого. Така інформація успішно може бути використана адміністрацією кримінально-никонавчих установ для організації соціально-психологічної роботи із засудженими, оскільки дані, що містяться в особових справах засуджених (заарештованих), є явно недостатніми та обмежуються лише анкетними відомостями і деякими іншими даними. Органи розслідування можуть надати інформацію про минулу злочинну діяльність засудженого, відомості про виявлені під час розслідування окремі риси його характеру, дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті та на ииробництві, в ході проведення розслідування, та інші важливі нідомості. У свою чергу, адміністрація кримінально-виконавчих установ у процесі здійснення соціально-психологічної роботи із засудженими під час відбування покарання глибоко вивчає особу засудженого. Вся отримана інформація фіксується в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи із засудженими, які після звільнення останніх з установ зберігаються в їх особових справах. Надання отриманої інформації про особу засудженого органам досудового розслідування в разі вчинення ним злочину як під час відбування покарання, так і після звільнення з установи може значно сприяти слідчому в процесі розслідування кримінальної справи про такий злочин. Крім цього, адміністрація кримінально-виконавчих установ сприяє органам розслідування у розкритті раніше нерозкритих злочинів, що були вчинені особами, які відбувають покарання. Ця робота здійснюється як шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, так і через переконання засуджених про доцільність явки з повинною. Діяльність органів і установ виконання покарань нерозривно пов'язана з діяльністю судів. Вже під час розгляду кримінальної справи суд здійснює виховний вплив на підсудного, чим створює підґрунтя для успішної соціально-психологічної роботи із засудженим під час відбування ним покарання. Саме суд встановлює вид і розмір кримінального покарання засудженому, від справедливості і доцільності якого залежить ефективність застосування до нього основних засобів виправлення і ре-соціалізації. При розгляді справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання, суд може виявити причини і умови, які сприяли вчиненню останніми нових злочинів, і винести окрему ухвалу на адресу органів та установ виконання покарань для негайного їх усунення, що сприятиме підвищенню ефективності їх роботи. На суд покладається обов'язок здійснення контролю за виконанням вироку. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КВК України, адміністрація виправної колонії протягом трьох діб після прибуття засудженого до установи повинна повідомити суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Лише суд на підставі матеріалів, наданих адміністраціями установ та органами кримінально-виконавчої інспекції, вирішує питання про застосування до засуджених амністії, умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення засуджених від подальшого відбування через хворобу, звільнення від подальшого відбування покари і їм жінок, які завагітніли або народили дітей під час відбування покарання. В організації взаємодії органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, важлива роль належить прокуратурі, яка координує діяльність правоохоронних органів і здійснює нагляд за дотриманням законності органами та установами виконання покарань під час виконання вироків судів у кримінальних справах. Органи та установи виконання покарань взаємодіють також з органами внутрішніх справ за місцем проживання засуджених, ЯКІ були звільнені з місць позбавлення волі, особливо у випадках кстановлення за окремими їх категоріями адміністративного нагляду. Ще за три місяці до звільнення засудженого з кримінально-виконавчої установи її адміністрацією направляється відповідне повідомлення до територіального органу внутрішніх справ за обраним засудженим майбутнім місцем проживання для попереднього вирішення питань його побутового і трудового влаштування. Органи внутрішніх справ попередньо вивчаюсь це питання і направляють відповідь адміністрації установ про можливість побутового та трудового влаштування засудженого після його звільнення. Безпосередньо за 20 днів до звільнім шя засудженого адміністрація установи інформує територіальний орган внутрішніх справ про те, що засуджений після .іиільнення прибуде до обраного ним місця проживання — для постановки на облік та вирішення питань його побутового влаштування. Після прибуття засудженого до обраного місця проживання про його взяття на облік і результати побутового влаштування органи внутрішніх справ інформують адміністрацію установ. При виконанні кримінально-виконавчою інспекцією деяких покарань, які не пов'язані з позбавленням волі — виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт — проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими за місцем їх проживання чинним кримінально-виконавчим законодавством покладається на територіальні органи внутрішніх справ. У таких випадках мета покарання може бути успішно досягнута тільки за умови тісної взаємодії між кримінально-виконавчою інспекцією і територіальними органами внутрішніх справ. Порядок організації та здійснення взаємодії між органами і установами Департаменту і територіальними органами внутрішніх справ регламентуються спільними міжвідомчими нормативно-правовими актами (як правило, наказами) Департаменту та МВС України.