Методика та техніка складання річного фінансового звіту

Курсова робота

з дисципліни "Бухгалтерський облік"

на
тему: Методика та техніка
складання

       річного фінансового звіту

Київ – 2001

Зміст

Вступ                                                                                                                     3

1. Загальна характеристика фінансової звітності: мета, вимоги,
принципи.     5

2. Баланс                                                                                                               9

2.1. Призначення балансу та його структура                                                                        9

2.2 Актив балансу: визначення, оцінка та класифікація активів                                     10

2.3. Пасив балансу. Загальна характеристика пасиву балансу                                       17

3. Звіт про фінансові результати                                                                       21

3.1. Загальна характеристика звіту про фінансові результати                                        21

3.2. Класифікація доходів і витрат у звіті про фінансові
результати                            22

3.3. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду                                         23

3.4. Примітки до звіту про фінансові результати                                                               24

4. Звіт про рух грошових коштів                                                                      26

4.1. Призначення та структура звіту про рух грошових коштів                                     26

5. Звіт про власний капітал                                                                                31

5.1. Визначення, визнання, оцінка і функції власного капіталу                                      31

5.2. Складники власного капіталу                                                                                          31

6. Примітки до фінансових звітів                                                                      34

Висновки                                                                                                             38

Список використаної літератури                                                                       40

Бухгалтерський облік — це мова бізнесу. Якщо бізнес
здійснюється у рамках окре­мо взятого підприємства, то дані бухгалтерського
обліку використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття
управлінських рішень. Тому неможливо переоцінити значення повної та достовірної
інформації про фінансовий стан та результа­ти діяльності підприємства при
вирішенні поточних та перспективних господарських про­блем. Для прийняття
правильних управлінських рішень навіть на рівні підприємства повинні
використовуватись дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, що
є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти,
наприклад, фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних
періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто
такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз
розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою
облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту.
Але, як правило, для прийнят­тя ефективних управлінських рішень менеджери не
обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з
відповідними показниками подібних підприємств, підприємств — конкурентів чи
партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до
фінансової інформації у рамках галузі, регіону, всієї економічної системи
країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією
бухгалтерського обліку. Стан­дарт у широкому розумінні — зразок, еталон,
модель, що приймаються за вихідні для порівняння з ними інших подібних
об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку — це процес розробки та
послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки
і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Якщо стандартизація здійснюється у межах однієї
країни, то мова йде про ство­рення національних облікових стандартів.

Відмінності економічного розвитку та рівня організації
виробництва, особливості проблем, що вирішувались на мікро- та макрорівні
кожної окремо взятої країни, зумови­ли суттєві відмінності у критеріях визнання
та методах оцінки конкретних об'єктів бухгал­терського обліку при підготовці
фінансових звітів за національним обліковим законодав­ством та стандартами.
Однак інтенсивна економічна інтеграція, що розпочалась відразу після закінчення
другої світової війни, призвела до необхідності стандартизації бухгал­терського
обліку уже на міжнародному рівні. Утворення спільних підприємств і
транснаціональних корпорацій, експорт капіталів, утворення та розвиток
міжнародних фондових ринків — всі ці процеси вимагали відповідного
стандартизованого інформаційного забезпечення.

Поступово почала прилучається до цього процесу і
Україна, головним напрямком розвит­ку якої на сьогодні є створення економіки
відкритого типу, тобто відкритої для співпраці із зарубіжними партнерами,
взаємного інвестування та кредитування з боку зарубіжних та міжнародних
фінансових організацій. Економічні реформи в нашій країні закономірно призвели
до необхідності реформування бухгалтерського обліку на засадах міжнародної
гармонізації та стандартизації. З цією метою 28 жовтня 1998 року було прийнято
Поста­нову Кабінету Міністрів України №1706, якою затверджено Програму
реформування сис­теми бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних
стандартів. Для координації зусиль по реалізації цієї Програми при Міністерстві
фінансів України створено Ме­тодологічну Раду з питань бухгалтерського обліку.
За сприяння та активної підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID)
Федерацією професійних бухгалтерів та аудиторів України (ФПБАУ) було розроблено
ряд проектів національних стандартів бух­галтерського обліку, що відповідають
МСБО. У подальшому ці стандарти лягли в основу при підготовці та затвердженні
Міністерством фінансів України Положень (стандартів) бухгалтерського обліку,
які є ключовими для складання фінансової звітності відкритими акціонерними
товариствами та іншими учасниками фондового ринку уже за 1999 рік згідно із
спеціальним рішенням ДКЦПФРУ. Фінансова звітність за МСБО запроваджена з 1
січня 1998 року у банківській системі України.

Майже одночасно розпочалася широка освітня робота по
підготовці та перепідготовці викладачів, бухгалтерів, менеджерів та аудиторів з
метою вивчення та практичного зас­тосування МСБО та національних Положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, в якій активну участь бере ФПБАУ.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладені в
положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому
наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення
встановлює:

• мету фінансових звітів;

• їх склад;

• звітний період;

• якісні характеристики та принципи, якими слід
керуватися під час складан­ня фінансових звітів;

• вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 повинне застосовуватися при підготовці і
наданні фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими
юридичними особами (надалі — підприємствами) усіх форм власності (крім банків і
бюджет­них установ). Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського
обліку 1 (пере­глянутий у 1997 році) Комітету з Міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку.

Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка
відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний
період. Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб
широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело
фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл. 1).

Таблиця 1

Інформаційні потреби основних користувачів фінансових
звітів

Для прийняття економічних рішень користувачами
фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати
діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні
потреби обумовили склад фінансової звітності. За П(С)БО 1, до неї відносяться:

• баланс;

• звіт про фінансові результати;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про власний капітал;

• примітки до звітів.

Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів,
звіт керівництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності
підприємства, не є фінансовою звітністю.

Компоненти фінансової звітності відображають різні
аспекти одних і тих же гос­подарських операцій і подій за звітний період,
відповідну інформацію попереднього звітного періоду та розкриття облікової
політики та її змін, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз
діяльності підприємства (табл. 2).

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт
про фінансові резуль­тати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових
коштів, складаються з статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Таблиця 2

Призначення основних компонентів фінансової
звітності

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну,
достовірну та зіставну інформацію щодо фінансового стану, результатів
діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного
капіталу.

 Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою
користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявність у ній даних про:

• підприємство;

• дату звітності та звітний період;

• валюту звітності та одиницю її виміру;

• відповідні показники (статті) за звітний та
попередній періоди;

• облікову політику підприємства та її зміни;

• аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

• консолідацію фінансових звітів;

• припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

• обмеження щодо володіння активами;

• участь у спільних підприємствах;

• виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

• переоцінку статей фінансових звітів;

• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними
П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на
прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та
надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У
разі надмірної зат­римки під час надання звітної інформації вона може втратити
свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових
звітів не по­винен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня
звітного року — календарного чи фінансового).

 Корисною для користувачів може бути лише достовірна
інформація. Досто­вірність досягається за відсутності суттєвих помилок та
необ'єктивних (уперед­жених) суджень. Як правило, керівництво підприємства
намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали
найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений
фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь
достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності
фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди,
так і різними під­приємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури
фінансової звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних
періодів має бути роз­крита в фінансовій звітності як в описовому, так і в
цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за
поточний період.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах
повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та
витрати, пов'язані з от­риманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не
обмежується лише балан­сом, звітами про фінансові результати, власний капітал
та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про
облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих
звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів
фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад,
оголошення дивідендів за акціями.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка
міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду
принципів:

1) принцип автономності підприємства.
Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як
юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Таким чи­ном,
особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фі­нансовій
звітності підприємства.

2) принцип безперервності діяльності підприємства
-  тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво
зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишати­меться таким у подальшому
(принаймні протягом наступного звітного періоду). За протилежних обставин якщо
події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою
діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може
використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18
П(С)БО 6).

3) принцип періодичності припускає розподіл
діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою
складання фінансової звітності. За П(С)БО 1 звітний період складає календарний
рік.

4) принцип нарахування полягає в тому, що
результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не
тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в
бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони
відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про
минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про
зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають
надійти у майбутньо­му. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш
корисною для прий­няття користувачами економічних рішень.

5) принцип послідовності – полягає у наданні
користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство
повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких
змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів.
Дотримання цього принципу є передумо­вою зіставності фінансових звітів, адже
користувачі отримують можливість  визначати відмінні риси різних політик
бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які
використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами
протягом певних звітних періодів.

6) принцип єдиного грошового вимірника -
передбачає вимірювання та уза­гальнення всіх операцій підприємства у його
фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно
намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти
якісних характеристик фінансової звітності.

2.1.
Призначення балансу та його структура

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який
відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Зміст і форма балансу та загальні вимоги до визнання і
розкриття його ста­тей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського
обліку 2 "Баланс".

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до
балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності,
крім банків та бюджет­них установ.

Метою складання балансу є надання користувачам повної,
правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на
звітну дату.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс
включає заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку
наводиться:

• назва підприємства, його організаційно-правова форма
та місцезна­ходження;

• назва звіту;

• дата, на яку складено звіт;

• валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна
інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову
структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватися до
змін середовища, в якому воно функціонує.

Інформація стосовно економічних ресурсів,
контрольованих підприємством і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є
корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та
їх еквіваленти у май­бутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною
при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу
майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а
також при визначенні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація
щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування
спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання.
Ліквідність свідчить про наявність грошових коштів у найближчому майбутньому
після виконання фінансових зобов'язань даного періоду. Наявність грошових
коштів упродовж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових
зобов'язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Елементами балансу, безпосередньо пов'язаними з
визначенням фінансового стану підприємства та змін в ньому, є:

• активи;

• зобов'язання; та

• власний капітал.

Активи і зобов'язання не підлягають згортанню, за
винятком випадків, пе­редбачених окремими стандартами.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі
зобов'язань та власного капіталу.

2.2 Актив
балансу: визначення, оцінка та класифікація активів

АКТИВИ (Згідно з П(С)БО 2 "Баланс", п. 4):— це
ресурси, контрольовані підприємством в результаті ми­нулих подій, використання
яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Головним критерієм відображення певних цінностей в
активі ба­лансу, згідно з національною обліковою теорією, є право власності на
них без будь-якого посилання на можливість одержувати економічні вигоди від
викорис­тання активу у майбутньому. Воно має три форми свого прояву—право
володіння, право користування і право розпорядження. Визначальним є право
розпоряд­ження. На практиці ж, при складанні балансу, згідно з Інструкцією про
порядок заповнення форм річного бухгалтерського звіту підприємства, право
власності на майно реалізується не в усіх притаманних йому формах. Так, за
статтею "Основні засоби" орендні підприємства відображають як власні,
так і взяті в оренду цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх
структурних підрозділів, а також взяті у фінансову оренду основні засоби.
Звичайно, орендні підприємства мають право володіти та користуватися
орендованим майном, але не мають права вільно розпоряджатися ним. Проте, навіть
це неповне право дає суб'єктам власності можливість реалізувати її економічну
сутність—здійснювати привласнення результатів, пов'язаних з використанням
майна. В той же час, Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку відзначає,
що право власності не є істотним при визнанні активу в балансі. Головним є те,
що підприємство контролює вигоди, отримані від використання цього майна, та
переймає ризики, пов'язані з активом.

Актив відображається у балансі за умови, що:

• оцінка його може бути достовірно визначена та

• очікується отримання в майбутньому економічних
вигод, пов'язаних з його використанням.

Витрати на придбання та створення активу, які не
відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі і
включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

Отже, ресурс не визнається активом і не відображається
у балансі, якщо були здійснені витрати, за якими надходження майбутніх
економічних вигод на підприємство вважається малоймовірним після завершення
поточного облікового періоду.

Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у
грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

1. Історичної собівартості. Активи відображаються за
сумою сплачених гро­шових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою
вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;

2. Поточної собівартості. Активи відображаються за
сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання
такого ж або еквівалентного активу на поточний момент;

3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою
грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний
момент шля­хом продажу активу в ході звичайної реалізації;

4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за
теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів,
які, як очікується, має генерувати стаття під час звичайної діяльності підпри­ємства.

З метою задоволення інформаційних потреб широкого кола
користувачів, баланс відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну
інформацію про його діяльність та ліквідність. Для кращого сприйняття і
розуміння даних фінансової звітності ця інформація структуризується певним
чином. Оскільки кредитори мають першочергові права щодо майна підприємства, для
задово­лення їх потреб інформація балансу традиційно класифікувалась таким
чином, щоб наочно відобразити платоспроможність підприємства, тобто ймовірність
погашення заборгованості у випадку його ліквідації. Розмежування поточних і непоточних
активів і зобов'язань, дає змогу визначити суму оборотного капіталу як різницю
між поточними активами і поточними зобов'язаннями.

 Кожне підприємство, враховуючи характер основних
господарських операцій та особливості діяльності, вирішує питання про
доцільність поділу активів на оборотні та необоротні (МСБО 1. Подання
фінансових звітів, п. 53). Однак, згідно П(С)БО 2 "Баланс" поділ
активів на оборотні та необоротні є обов'язковим. Згідно з цим Положенням (п.
4):

Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що
не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи
споживан­ня протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати
балансу.

Операційний цикл — проміжок часу між придбанням
запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації
виробленої з них продукції або товарів і послуг.

У виробництві операційним циклом звичайно називають
середній проміжок часу між придбанням матеріалів для виробництва та отриманням
грошових коштів за реалізовану продукцію

Усі активи, що не є оборотними, класифікуються як
необоротні. Вони відображаються в балансі, наступним чином:

НЕМАТЕРІАЛЬНИЙ АКТИВ (згідно з П(С)БО 8):— це
немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований
(відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою
використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного
циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в
адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

НЕЗАВЕРШЕНЕ БУДІВНИЦТВО

По статті "Незавершене будівництво"
відображається сума інвестицій, вкла­дених у незавершене будівництво (включаючи
устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а
також авансові платежі для фінансування такого будівництва. При порівнянні
діючого і нового балансів, на перший погляд, здається, що цією статтею в новій
формі замінені статті "Неза­вершені капітальні вкладення" та
"Устаткування". Але це не зовсім так, тому що при складанні балансу
відповідно до вимог МСБО поняття собівартості набуває іншого змісту — з неї
вилучаються адміністративно-управлінські витрати (раху­нок
"Загальногосподарські витрати" діючого плану рахунків).

Балансова вартість незавершеного будівництва дорівнює
сумі фактично здійснених витрат, пов'язаних з будівництвом об'єкту основних
засобів.

ОСНОВНІ ЗАСОБИ

Питання обліку основних засобів — їх визнання,
визначення балансової вартості та амортизаційних відрахувань регламентуються
МСБО 16 і будуть викладені у спеціальному Положенні (стандарті) бухгалтерського
обліку.

Згідно з МСБО 16:

Основні засоби — це матеріальні активи, які:

• утримуються підприємством для використання у
виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для здачі в оренду іншим
особам або для адміністративних цілей;

• будуть використовуватися, як очікується, протягом
більше одного періоду.

На відміну від цього визначення в діючій українській
обліковій практиці під основними засобами розуміють сукупність
матеріально-майнових цінностей, що функціонують у натуральній формі протягом
тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій
сфері, вартість яких перевищує 500 грн, а також капітальні вкладення в об'єкти,
що належать до основних засобів.

Отже, лише один із критеріїв віднесення матеріальних активів
до основних засобів співпадає — це тривалий термін використання (більше одного
року). Інші ознаки основних засобів мають суттєві відмінності.

Об'єкт основних засобів визнається як актив тоді, коли
існує ймовірність того, що підприємство буде отримувати в майбутньому
економічні вигоди, пов'язані з використанням активу, та його оцінка може бути
достовірно визначена.

Об'єкт основних засобів не визнається як актив, якщо
він знаходиться в оперативному чи довірчому управлінні.

Об'єкт основних засобів списується з балансу
підприємства у разі його вибуття або коли він перестає відповідати критеріям
визнання активу.

ДОВГОСТРОКОВІ ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

В новому балансі стаття "Довгострокові фінансові
вкладення" замінена на "Довгострокові фінансові інвестиції", в
якій відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також
всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Новим
є те, що у цій статті окре­мо виділені фінансові інвестиції, які згідно з
проектом П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції" передбачається обліковувати
за методом участі в капіталі (що відповідає МСБО), і окремо вказуються інші
фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються
підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів
тощо, зро­стання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції,
які не можуть бути класифіковані як поточні.

Згідно з чинним Положенням про організацію
бухгалтерського обліку і звітності в Україні № 250 (п. 38), передбачається всі
фінансові вкладення (придбані цінні папери, облігації, внески до статутних
фондів інших підприємств і т. п.) наводити у балансі за фактичною собівартістю.

Така ж вимога щодо первісної оцінки будь-яких фінансових
інвестицій міститься у проекті П(С)БО 12. "Фінансові інвестиції".

ДОВГОСТРОКОВА ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

У цій статті відображається заборгованість фізичних та
юридичних осіб, яка буде погашена після 12 місяців з дати балансу, наприклад,
заборгованість орен­даря за фінансовою орендою. Довгострокова дебіторська
заборгованість оцінюється за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, які
очікуються для погашення цієї заборгованості.

 Негарантована ліквідаційна вартість — частина
ліквідаційної вартості орен­дованого активу, продаж якої орендодавцем не
гарантується або гарантується лише пов'язаною з ним стороною.

Чисті інвестиції в оренду—це загальна сума мінімальних
орендних платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вартості за
вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

Позароблений фінансовий дохід — це загальна сума
мінімальних оренд­них платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за
вирахуванням дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою
ставкою відсотка при оренді.

Припустима ставка відсотка при оренді — це ставка
дисконту, за якою на початку строку оренди визначається теперішня
(дисконтована) вартість загальної суми мінімальних орендних платежів та
негарантованої ліквідаційної вартості активу, яка повинна дорівнювати
справедливій вартості орендованого активу.

ВІДСТРОЧЕНІ ПОДАТКОВІ АКТИВИ

По статті "Відстрочені податкові активи"
відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних
періодах внаслідок виникнен­ня тимчасової різниці між обліковою та податковою
базами оцінки

Відстрочений податковий актив виникає у тому випадку,
коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства,
менший за податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.

Сума прибутку (збитку) за період, визначена згідно з
податковим законо­давством, як правило, відрізняється від сукупного прибутку
(збитку) за період, який відображається у звіті про фінансові результати на
основі облікової політики підприємства. Це виникає:

• через відмінності у визначенні витрат періоду та
валових витрат;

• через відмінності у визнанні облікового доходу та
валового доходу;

• через різні підходи до відображення суми переоцінки
активів. Різниці бувають тимчасові та постійні.

 Відстрочений податковий актив розраховується як
встановлена податкова ставка від суми тимчасових різниць, на яку
оподатковуваний прибуток перевищує обліковий прибуток.

Обліковий податок на прибуток розраховується як
добуток встановленої податкової ставки на суму оподатковуваного прибутку,
зменшену на суму тимча­сових різниць, на яку оподатковуваний прибуток перевищує
обліковий прибуток.

ІНШІ НЕОБОРОТНІ АКТИВИ

По статті "Інші необоротні активи"
відображаються всі інші необоротні ак­тиви, які не є нематеріальними активами,
основними засобами, довгострокови­ми фінансовими інвестиціями, довгостроковою
дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами. До них
належать:

ЗАПАСИ

Порядок обліку та оцінки запасів визначається МСБО 2
"Запаси" та відповідним П(С)БО 9. Запаси — це активи, які: а)
зберігаються для продажу за умов звичайної господарської діяль­ності; або б)
знаходяться в процесі виробництва для такого продажу; або в) призначені для
споживання у виробничому процесі чи при надан­ні послуг.

Запаси включають:

• товари, що були придбані та зберігаються для
перепродажу, до складу яких відносять землю та іншу нерухомість, придбану для
перепродажу;

• готову вироблену продукцію;

• незавершене виробництво підприємства;

• основні та допоміжні матеріали для використання у
процесі виробництва та надання послуг.

 Запаси відображаются у балансі за найменшою з двох
оцінок: собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Собівартість запасів — це витрати на: придбання;
переробку; інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього
місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

Наступною за ступенем ліквідності статтею є
дебіторська заборгованість,

яка виникає в результаті продажу товарів та надання
послуг в кредит, а також втілює в собі інші борги перед підприємством, від
погашення яких впродовж року очікується надходження грошових коштів.

Дебіторська заборгованість представлена в новому
балансі такими статтями: 1) по векселях одержаних; 2) за товари, роботи і
послуги; 3) по розрахунках.

ВЕКСЕЛІ ОДЕРЖАНІ

У статті "Векселі одержані" показується
заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену
продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена
векселями.

Вексель — це безумовне письмове зобов'язання сплатити
певну суму протя­гом визначеного періоду чи в установлений термін на користь
пред'явника векселя.

ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА ТОВАРИ, РОБОТИ, ПОСЛУГИ

У статті "Дебіторська заборгованість за товари,
роботи, послуги" відображається заборгованість покупців або замовників за
реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка
забезпечена векселем).

Користувачів фінансової звітності стаття
"Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" цікавить з
позиції реальності її оцінки, тобто ймовірності погашення її у визначеній сумі.
Тому важливо відобразити в балансі дебіторську заборгованість, дотримуючись
принципу обачності: щоб активи та дохід не були завищені, а зобов'язання чи
витрати - занижені. Її оцінка має бути достатньо обгрунтованою, щоб незалежний
аудитор пого­дився з нею.

Продаж товарів і надання послуг в кредит, при
застосуванні принципу нарахування, як правило, співпадає з визнанням доходу від
реалізації. Борги, які, можливо, не будуть сплачені дебіторами внаслідок їх неплатоспроможності,
входять до складу доходу, необгрунтоване завищуючи реальний результат від
реалізації.

У балансі дебіторська заборгованість за товари,
роботи, послуги відоб­ражається за чистою вартістю. Чиста вартість дебіторської
заборгованості — це сума дебіторської заборгованості після вирахування
сумнівних та безнадійних боргів. Сумнівний борг — це дебіторська
заборгованість, відносно якої існує ймовірність її неповернення боржником.
Безнадійна дебіторська заборгованість (безнадійний борг) — це заборгованість,
відносно якої існує впевненість у її неповерненні боржником, або позовний
термін якої минув.

ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА РОЗРАХУНКАМИ

Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає по
переплачених податках, зборах та інших платежах до бюджету, виданих авансах,
нарахованих дивідендах, процентах, роялті тощо, які очікуються до надходження.
По цій статті також вказується заборгованість фінансових і податкових органів,
пов'язаних сторін, заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків, яка відображається
у складі оборотних активів і не може бути включена до інших статей.

ІНША ПОТОЧНА ДЕБІТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ

До іншої поточної дебіторської заборгованості
відносяться всі види де­біторської заборгованості, які не входять до складу
дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги та дебіторської
заборгованості по розрахунках. Зокрема це заборгованість працівників
підприємства по інших операціях, на­приклад, за товари, придбані в кредит, або
за отриманими від підприємства позиками.

ПОТОЧНІ ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

Згідно з МСБО 25 "Облік інвестицій" та
відповідним П(С)БО 12. "Фінансові інвестиції": поточна фінансова
інвестиція - це інвестиція, що легко реалізується та призначається для
утримання протягом терміну, що не перевищує один рік.

До числа поточних фінансових інвестицій відносяться:

• короткострокові комерційні ринкові папери;

• казначейські векселі;

• короткострокові боргові папери;

• депозитні сертифікати;

• інші ринкові цінні папери, придбані з метою
перепродажу протягом терміну, що не перевищує один рік.

В українській обліковій практиці під короткостроковими
фінансовими вкла­деннями розуміють короткострокові цінні папери та інші дохідні
активи, що придбані (вкладені) підприємством для одержання прибутку на строк не
більше одного року: • акції; • облігації; • сертифікати; • казначейські
зобов'язання.

Як бачимо, складові поточних інвестицій практично не
відрізняються. Од­нак, суттєво відрізняються критерії віднесення фінансових
інвестицій до по­точних: за чинним вітчизняним законодавством — це термін їх
утримання, що не перевищує одного року з дати балансу, а за МСБО 25 та П(С)БО
12 - їх вільна конвертація на фондовому ринку. Тому, якщо фінансову інвестицію
передбачається утримувати на підприємстві протягом терміну, що не перевищує 12
місяців з дати балансу, але вона не може бути легко реалізована, її слід
класифікувати як довгострокову та відобразити у складі необоротних активів
балансу. Первісна оцінка поточної інвестиції здійснюється за собівартістю.

ГРОШОВІ КОШТИ ТА ЇХ ЕКВІВАЛЕНТИ

У цій статті відображаються суми грошей, що на дату
балансу знаходяться: • в касі; • на банківських рахунках; • в дорозі; • у формі
грошових документів; • у формі виставлених акредитивів.

Складовою облікової політики підприємства є критерій
віднесення інвестицій до грошових еквівалентів. Як правило, до грошових
еквівалентів відносять поточні інвестиції, початковий строк погашення яких не
перевищує 3 місяці і відносно яких існує впевненість у тому, що вони не
зменшать свою вартість протягом періоду їхньої чинності.

 До складу грошових коштів не відносяться гроші на
банківських рахунках, обмежені для поточного використання протягом терміну, що
перевищує один рік. Їх слід відображати у складі необоротних активів як інші
фінансові інвестиції.

Суми грошових коштів та їх еквівалентів, наведені у
балансі, повинні узгод­жуватись із відповідними сумами звіту про рух грошових
коштів.

Згідно з П(С)БО 21 "Вплив змін валютних
курсів," суми грошових коштів в іноземних валютах слід відображати з
використанням відповідних валютних курсів на дату балансу.

Курсові різниці, що виникають при перерахунку сум
грошових коштів в інвалютах, визнаються як доходи або витрати того періоду, у
якому вони виник­ли, та відображаються у звіті про фінансові результати у
складі інших фінансових доходів (витрат).

Порядок розкриття інформації про грошові кошти у
примітках до фінансової звітності наведено далі у роботі.

ІНШІ ОБОРОТНІ АКТИВИ

Ця стаття балансу містить вартість оборотних активів,
які не увійшли до складу статей "Запаси", "Векселі
одержані", "Дебіторська заборгованість за товари, роботи,
послуги", "Дебіторська заборгованість по розрахунках",
"Інша дебіторська заборгованість", "Поточні фінансові
інвестиції", "Грошові кошти та їх еквіваленти".

ВИТРАТИ МАЙБУТНІХ ПЕРІОДІВ

Цей розділ балансу містить витрати, оплачені у
звітному періоді, які відносяться до наступного (наступних) облікових періодів.
Наприклад, наперед сплачена орендна плата, наперед сплачена страховка, наперед
сплачені рекламні послуги тощо. Окремі статті таких витрат необхідно розкривати
у балансі підприємства, враховуючи їхню суттєвість та доречність такого
розкриття для користувачів фінансової звітності. Слід зазначити, що по статті
"Витрати майбутніх періодів" можуть від­ображатися як оборотні, так і
необоротні активи, а саме: витрати, які стосуються наступного облікового
періоду, та ті, що будуть віднесені на більш пізні періоди. Якщо підприємство
здійснило у звітному періоді і ті, і інші витрати, то у балансі їх слід
відображати окремо, якщо їх величина є суттєвою.

2.3.
Пасив балансу. Загальна характеристика пасиву балансу

В процесі реформування системи бухгалтерського обліку
та порядку скла­дання і подання фінансової звітності відповідно до вимог МСБО,
згідно з П(С)БО 2 "Баланс," значних змін зазнав і пасив балансу.
Зокрема нова форма балансу містить такі розділи як "Власний капітал",
"Забезпечення на­ступних витрат і платежів", "Довгострокові
зобов'язання", "Поточні зобов'я­зання" та "Доходи майбутніх
періодів ", а форма №1 складається лише з трьох розділів: "Капітал,
фонди і резерви", "Довгострокові пасиви" та "Роз­рахунки та
інші короткострокові пасиви".

"Нова" форма балансу є більш
структуризованою, але і в ній спостерігається певна невідповідність у
відображенні зобов'язань. Так, розділ II "Забезпечення наступних витрат і
платежів " містить поточні зобов'язання (наприклад, забез­печення виплат
персоналу). Однак, серед зобов'язань щодо цільового фінансування чи інших
забезпечень можуть бути як поточні, так і довгострокові. Такий же висновок
можна зробити і відносно статей розділу V." Доходи майбутніх
періодів". В цілому ж структура пасиву нової форми балансу не суперечить
вимогам МСБО, хоча і є більш деталізованою. А вказані її особливості слід
додатково розкривати у примітках до фінансової звітності.

Характеристика складників власного капіталу та порядок
їх відображення у фінансовій звітності розглядається у розділі  "Звіт про
власний капітал".

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (згідно з П(С)БО 2) – це заборгованість
підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як
очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі
економічні вигоди.

Зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти
певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли
підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов'язання відображається у балансі, якщо його
оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення
економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Зобов'язання містять у собі ймовірність майбутнього
вилучення коштів підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок прийнятих у
минулому обов'язків. Разом з тим, підприємство може мати обов'язок діяти певним
чи­ном, але це необов'язково призводить до виникнення і відображення у його
балансі певного зобов'язання.

Погашаючи зобов'язання, підприємство, як правило,
віддає ресурси, що втілюють у собі економічні вигоди, з метою задоволення
претензій іншої сто­рони. Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватись:
• сплатою грошових коштів; • передаванням інших активів; • наданням послуг; •
заміною даного зобов'язання іншим; • перетворенням зобов'язання на капітал.

Значна частина зобов'язань підприємства регулярно
(щомісячно) нарахо­вується з відображенням в обліку по дебету рахунків активів
або витрат, а по кредиту — нарахованих зобов'язань. В таких випадках визнання
зобов'язань (кредиторської заборгованості) безпосередньо залежить від визнання
відповідних активів або витрат.

Другою умовою визнання зобов'язання у балансі є
можливість його досто­вірної оцінки. Як правило, сума зобов'язання визначається
однозначно і прямо вказується у відповідних документах. Проте, існують
ситуації, коли сума платежу залежить від подальших подій. Зобов'язання
визнається у таких випадках, якщо його можна оцінити з певною мірою
достовірності.

Зобов'язання, що виникли внаслідок авансової оплати
покупцем товарів чи послуг за визначеними цінами, асортиментом, кількістю і
якістю можуть змінювати свою грошову оцінку в часі, але незмінним лишиться
обумовлена кількість та якість товару.

Класифікація зобов'язань

В залежності від терміну погашення зобов'язання
поділяються на поточні та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 "Баланс"
зобов'язання класифікується як поточне, якщо воно буде погашене протягом:

• операційного циклу підприємства або

• дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Усі
інші зобов'язання є довгостроковими.

До поточних зобов'язань звичайно належать:

• заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках
та інших платежах;

• кредиторська заборгованість постачальникам і
підрядчикам за отримані від них товари, роботи, послуги;

• заборгованість з оплати праці;

• заборгованість зі страхування;

• авансові платежі замовників;

• короткострокові кредити банку;

• нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

При віднесенні заборгованості до складу поточних зобов'язань
застосову­ють підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов'язання, що пов'язані з витратами, які виникають
у ході нормального операційного циклу (в результаті придбання сировини,
нарахування комуналь­них послуг, заробітної плати персоналу тощо), є поточними
навіть тоді, коли термін їх погашення настає після 12 місяців від дати балансу.

Зобов'язання, що прямо не пов'язані з операційною
діяльністю підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на
прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умови, що їх потрібно
погасити протягом 12 місяців з дати балансу.

Поточне зобов'язання може бути перекласифіковане у
довгострокове якщо:

• первісний строк погашення зобов'язання перевищував
12 міс.;

• підприємство має намір рефінансувати зобов'язання на
довгостроковій основі;

• цей намір підкріплений відповідною угодою про
рефінансування або пере­глянутим графіком платежів, який буде погоджено до
затвердження фінансових звітів.

 Суму такого зобов'язання та пояснювальну інформацію
про причину його вик­лючення зі складу поточних зобов'язань слід наводити у
примітках до балансу.

У тих випадках, коли кредитна угода передбачає
погашення зобов'язання на вимогу позикодавця, в разі порушення певних умов,
пов'язаних з фінансовим становищем позичальника, зобов'язання розглядається як
непоточне лише тоді, коли:

• позикодавець погодився до затвердження фінансових
звітів не вимагати сплати, яка обумовлена порушенням відповідних умов;

• немає свідчень про можливість виникнення подальших
порушень протягом 12 міс. від дати балансу.

ДОВГОСТРОКОВІ
КРЕДИТИ БАНКІВ

По цій статті відображається сума заборгованості
підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним
зобов'язанням.

ІНШІ
ДОВГОСТРОКОВІ ФІНАНСОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

У цій статті наводиться сума довгострокової
заборгованості підприємства щодо залучення позикових коштів (крім кредитів
банків) на які нараховуються відсотки.

ВІДСТРОЧЕНІ ПОДАТКОВІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Таке поняття як відстрочений податко­вий актив
виникає, коли податкове зобов'язання, визначене згідно з чинним законодавством,
перевищує суму нарахованого облікового податку на прибуток.

У тому випадку, коли навпаки, обліковий податок на
прибуток більший за податкове зобов'язання, визначене за чинним законодавством,
виникає відстрочене податкове зобов'язання, яке класифікується як
довгострокове.

 Відстрочене податкове зобов'язання розраховується як
встановлена подат­кова ставка від суми тимчасових різниць, на яку
оподатковуваний прибуток мен­ше, ніж обліковий прибуток.

ІНШІ ДОВГОСТРОКОВІ
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

По цій статті відображаються довгострокові
зобов'язання, які не можуть бути віднесені до довгострокових фінансових
зобов'язань та відстрочених податко­вих зобов'язань. Наприклад, зобов'язання за
фінансовою орендою.

КРЕДИТОРСЬКА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА ТОВАРИ, РОБОТИ, ПОСЛУГИ

У МСБО 37 "Забезпечення, непередбачені
зобов'язання та непередбачені активи" розглядається таке поняття як
непередбачене зобов'язання :

• можливе, що виникає в результаті минулих подій,
існування якого може бути підтверджене після того, як відбудеться або не
відбудеться одна чи кілька невизначених майбутніх подій, або

• дійсне, яке виникає в результаті минулих подій, але
не визнане, тому що не очікується відток ресурсів та відповідне зменшення
економічних вигод у зв'язку з його погашенням, або

• сума цього зобов'язання не може бути достовірно
оцінена.

Непередбачене зобов'язання відображається в балансі,
якщо:

• це зобов'язання є дійсним;

• існує ймовірність його погашення у майбутньому;

• можлива його експертна оцінка

 Непередбачені зобов'язання відображаються у розділі
II пасиву балансу"3абезпечення наступних витрат і платежів" по статті
"Інші забезпечення".

У цьому розділі балансу також відображаються
нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (податки, гарантійні
зобов'язання, резервні відрахування на сплату майбутніх відпусток працівників
тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена шляхом
попередніх оцінок, а також суми цільового фінансування, витрати за якими на
дату балансу також є розрахунковими.

КОРОТКОСТРОКОВІ
КРЕДИТИ БАНКІВ

По цій статті відображається сума зобов'язань за
отриманими короткостро­ковими кредитами банків.

ПОТОЧНА ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА ДОВГОСТРОКОВИМИ
ЗОБОВ'ЯЗАННЯМИ

У цій статті показується сума довгострокових
зобов'язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

ВЕКСЕЛІ ВИДАНІ

По цій статті відображаються суми заборгованості за
виданими векселями. Сума заборгованості дорівнює номінальній вартості векселя,
яка у випадку відсоткового векселя не містить нарахованих відсотків, а у
випадку безвідсоткового векселя може містити і суму нарахованих відсотків

ПОТОЧНІ
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА РОЗРАХУНКАМИ

У цій статті відображаються суми поточних зобов'язань
за отриманими аван­сами, по нарахованих сумах платежів до бюджету та
позабюджетних фондів, по страхуванню, з оплати праці, з учасниками та по
внутрішніх розрахунках.

ІНШІ ПОТОЧНІ
ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

До складу інших поточних зобов'язань відносяться ті,
які не відображені у перелічених вище статтях поточних зобов'язань

ДОХОДИ МАЙБУТНІХ
ПЕРІОДІВ

До складу цього розділу балансу включаються суми
доходів, нарахованих протягом поточного або попередніх звітних періодів, які
будуть визнані у наступ­них звітних періодах. Наприклад, нарахований дохід за
відсотками по одержано­му довгостроковому безвідсотковому векселю.

3.1.
Загальна характеристика звіту про фінансові результати

Форма і зміст звіту про фінансові результати визначені
Положенням (стан­дартом) бухгалтерського обліку 3 (далі — П(С)БО 3) "Звіт
про фінансові ре­зультати", який є аналогом звіту про прибутки та збитки
за МСБО. За П(С)БО 1, звіт про фінансові результати — це звіт про доходи,
витрати і фінансові ре­зультати підприємства. Зазначені вимоги стосуються
підприємств, організацій, установ і інших юридичних осіб (далі підприємств)
усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Особливості складання
консолідованого звіту про фінансові результати визначаються окремим П(С)БО.
Малі підприємства скла­датимуть такий звіт за спрощеною формою.

Порівнюючи форму нового звіту про фінансові результати
з чинною фор­мою № 2, слід відмітити значне скорочення її обсягу — з п'яти
розділів до трьох. Суттєво змінився і зміст цих розділів.

Щодо першого розділу звіту про фінансові результати,
то дотримані усі вимо­ги МСБО до структури звіту про прибутки та збитки —
виділені статті, які дозволя­ють визначити фінансовий результат від звичайної
та надзвичайної діяльності, а також у складі звичайної діяльності — від
операційної та іншої діяльності (фінансової та інвестиційної). Така
класифікація доходів і витрат має дуже важливе значення для оцінки діяльності
підприємства.

Нова структура першого розділу звіту про фінансові
результа­ти надає нам інформацію про доходи і витрати з точки зору власника
підприємства і на відміну від попередньої:

• розглядає прибуток в основному як джерело розподілу
власникам (нараху­вання і сплати дивідендів тощо);

• усі витрати, пов'язані з отриманням доходу звітного
періоду, включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.

Другий розділ цього звіту — елементи операційних
витрат — надає змо­гу провести необхідний аналіз структури витрат на
виробництво, управління, збут та інших операційних витрат за економічними
елементами та ви­користовується для складання звіту про рух грошових коштів
(під час кори­гування суми нерозподіленого прибутку на негрошові статті,
зокрема на суму амортизації).

Обраний П(С)БО 3 підхід до надання витрат за
елементами на перший по­гляд повністю узгоджений з формою розділу III
"Затрати на виробництво (витра­ти обігу)" звіту про фінансові
результати, де ці дані наводились. Проте він враховує вимоги МСБО щодо
обов'язкового розкриття інформації про елементи витрат під час використання
форми звіту про прибутки та збитки на підставі класифікації витрат за функціями
і стосуватиметься витрат на операційну діяльність у цілому (включаючи
собівартість реалізації, адміністративні витрати, витрати на збут та інші
операційні витрати)

Третій розділ звіту про фінансові результати —
Розрахунок прибутковості акцій — стосується лише акціонерних товариств, прості
або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових
біржах, у тому числі таких товариств, які знаходяться у процесі випуску
зазначених акцій. Це новий розділ, який відповідає вимогам МСБО 33
"Прибуток на акцію".

Загальні критерії визнання статей у фінансових звітах
— ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних
з цією стат­тею, та можливість достовірного визначення оцінки статті —
встановлені П(С)БО 1. П(С)БО 3 деталізує ці критерії стосовно доходу і витрат.

Дохід повинен відображатись у звіті про фінансові
результати, коли внаслідок господарської операції збільшуються економічні
вигоди у вигляді надходження активів або зменшуються зобов'язання, що призводить
до зростання власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок
внесків власників).

Витрати визнаються у звіті про фінансові результати на
момент зменшення активу або збільшення зобов'язання, які призводять до
зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення  капіталу за
рахунок його вилучення або розподілу власникам) за умови, що оцінка витрат може
бути достовірно визначена; на основі систематичного та раціонального їх
розподілу (наприклад у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли
надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням відповідного
активу; негайно, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають
відповідати визнанню їх як активу балансу.

Доходи і витрати включаються до складу звіту про
фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності. Тому
доходи і витрати визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли
отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському
обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Крім того,
витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку
між ними та отриманими доходами.