Нетарифне регулювання міжнародної торгівлі. Міжнародний фінансовий ринок

Название документа: Нетарифне регулювання міжнародної торгівлі. Міжнародний фінансовий ринок . 2 Контрольна робота з дисципліни Міжнародна економіка Виконав студент ІІІ курсу заочного відділення економічного факультету за спеціальністю „Облік

і аудит“ Півторонос Є.М. Лубни 2008 рік 1. Нетарифне регулювання міжнародної торгівлі Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних обмежень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період.

Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є квота, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим. Розглянемо спочатку механізм дії імпортних, а потім і експортних квот. Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та для збалансування торговельного та платіжного балансів.

Імпортні квоти найбільш широко були розповсюджені у Західній Європі після Другої світової війни На рис.2.23 зображена часткова рівновага на ринку при існуванні імпортної квоти. За умов вільної торгівлі, коли ціна на перший товар Р1 = 1 грн, країна буде споживати 70 од. товару 1 (АВ), з яких 10 од. (АС) будуть вироблятися в країні, а решта, 60 од. (СВ) імпортуватися. Введення імпортної квоти у розмірі 30 од. (JH) підвищить ціну в

країні до Р1 - 2 грн, як і у випадку із введенням мита у розмірі 100% (див. рис.2.20). Причиною буде те, що саме за ціни Р1 = 2 грн. попит на товар становитиме 50 од з яких 20 од. (GJ) будуть вироблятися в країні, а ЗО од. (JH) - імпортуватися. Тобто, як і у випадку з введенням 100%-го мита на імпорт даного товару, введення імпортної квоти у розмірі 30 од. (JH) призведе до скорочення обсягу споживання

на 20 од. (ВN) і до зростання національного виробництва на 10 од. (СМ). Якщо ж до того уряд буде продавати ліцензію особі чи особам, які запропонують найвищу ціну на конкурентному ринку, то дохід становитиме 30 грн. (по 1 грн. за кожну з 30 од. з імпортної квоти), що дорівнює площі JHNM. В такому випадку ефект від введення квоти на 30 од. буде ідентичний введенню 100%-го мита на цей товар. Якщо ж крива попиту на товар 1 у країні змінить своє

положення з D1 на D1, то введення імпортної квоти у розмірі 30 од. призведе до зростання внутрішньої ціни до Р1 = 2,5 грн національне виробництво при цьому збільшиться до 25 од. (G'J'), а обсяг споживання з 50 до 55 од. (С'Н'). З іншого боку, при введенні 100% -го мита на імпорт (за умови збільшення попиту з D1 на D1) ціна залишиться без змін Р1 = 2 грн що залишить незмінним і обсяг національного виробництва у розмірі 20 од. (GK), але внутрішній

попит зросте до 65 од. (GК), що спричинить зростання імпорту до 45 од. (JК). Зміна положення кривої попиту з D1 на D1 визначає одне з декількох найбільш суттєвих розбіжностей між імпортними квотами та еквівалентним імпортним митом. На відміну від встановлення імпортного мита після введення

імпортної квоти збільшення попиту призведе до зростання внутрішніх цін та збільшення національного виробництва. З іншого боку, збільшення попиту при існуючому імпортному миті залишить ціни на товар незмінними, а отже, незмінним залишиться національне виробництво, але збільшиться обсяг імпорту (див. рис.2.23). Оскільки узгодження після будь-якої зміни положення кривої попиту і пропозиції стосується внутрішніх цін за умови застосування квот або обсягу

імпорту при введені мита, то встановлення імпортної квоти повністю заміщує дію ринкового механізму, а не просто змінює його, як у випадку із встановленням імпортного мита. Другою важливою розбіжністю між імпортною квотою та імпортним митом є те, що квота супроводжується розподілом імпортних ліцензій. Якщо ж уряд не застосовує аукціонний механізм торгів при розподілі ліцензій на конкурентному

ринку, то компанії, які отримують такі ліцензії, будуть мати монопольні прибутки. У такому випадку уряд повинен розробити особливий механізм розподілу ліцензій між потенційними імпортерами даного товару. Такі рішення можуть ґрунтуватись виключно на уподобаннях урядовців, а не на економічній доцільності. І останнє. Імпортна квота обмежує обсяги імпорту до конкретного рівня, водночас як ефект від введення мита може бути невизначений.

Основною причиною таких наслідків є те, що форма кривих, або еластичність попиту та пропозиції, часто невідомі, що ускладнює процес визначення митної ставки, яка б обмежила обсяг імпорту до бажаного рівня. Крім того, іноземні експортери можуть врахувати митну ставку в повному обсязі або частково через підвищення ефективності своєї діяльності або погодження на більш низькі прибутки, щоб вийти на конкретний ринок. У результаті реальне скорочення

імпорту може бути меншим, ніж очікувалось. Експортери не можуть вжити подібних заходів, якщо стикаються з імпортною квотою, яка жорстко встановлює обсяг можливого імпорту. Це є основною причиною, чому національні виробники надають перевагу імпортним квотам порівняно з імпортним митом. Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обмежень.

До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обмеження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, "добровільно" обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості

країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвиваються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів. Саме в таких "зрілих" галузях спостерігалося істотне скорочення зайнятості в індустріальних країнах у середині 80-х років.

Поширення дії цих обмежень дозволило таким країнам, як США, Японія та країнам ЄС протягом тривалого часу зберігати ілюзію вільної торгівлі. При успішній дії добровільних експортних обмежень вони мають аналогічний ефект, і також можуть бути проаналізовані, як і імпортні квоти, з тією різницею, що ініціюються країною-експортером, а отже, і дохід від монопольної ренти будуть отримувати

іноземні експортери. Найяскравішим прикладом можуть слугувати "добровільні" обмеження щодо експорту японських автомобілів до США. Ефективність дії таких обмежень щодо імпорту менша порівняно з установленими імпортними квотами, оскільки країни-експортери неохоче погоджуються обмежити обсяги свого експорту. Іноземні експортери з часом можуть продавати більш якісні та дорогі товари в межах встановленої квоти, що дозволяє їм отримувати додаткові прибутки, незважаючи на кількісне

обмеження можливостей експорту. Прикладом цього може також слугувати історія добровільних обмежень експорту японських автомобілів до США. Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічними, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Вони можуть включати вимоги щодо безпеки, наприклад, для автомобілів та електричного обладнання, санітарно-гігієнічні норми щодо продуктів харчування та особистого користування,

вимоги щодо маркування та пакування, які повинні містити інформацію про країну походження та вміст товару. Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох країнах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва. Тобто вимоги, що виконавцями урядових замовлень мають бути лише національні виробники. Велика увага приділяється і прикордонним податкам.

Вони іноді розглядаються як непрямі податки, які повертаються експортерам та стягуються (як додаткове мито) з імпортерів при перетині товаром митного кордону. Прикладами непрямих податків є податки на продаж в США та податок на додану вартість (ПДВ) у Європі. Оскільки більша частина бюджетних надходжень формується через стягнення прямих податків (прибутковий податок) в

США та через непрямі податки (ПДВ) в Європі, то експортери США отримують значно менше коштів при здійсненні експортної операції порівняно з європейськими експортерами, що є порівняльним недоліком перших. Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового

прибутку членів організації. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організація країн - експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 рр змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази. Передумовою успіху діяльності картелю може бути невелика кількість учасників картелю, які виробляють необхідний товар, для якого надзвичайно складно знайти субститут.

ОРЕС дуже добре відповідала цим вимогам протягом 70-х років XX ст. Коли ж існує велика кількість міжнародних виробників, то їх стає надзвичайно важко організувати в ефективно діючий картель. Аналогічно, коли існує прийнятний субститут для даного товару, то спроби картелю обмежити виробництво та експорт з метою підвищення цін та прибутків лише приведуть до переорієнтації виробників на споживання

субституту. Оскільки влада картелю націлена на обмеження виробництва та експорту конкретного товару, то виникають непоодинокі спроби тих виробників, які не є членами картелю, або навіть деяких учасників цієї організації, здійснити продаж за ціною, нижчою за встановлені картелем, тобто обійти картель і отримати додаткові прибутки. Тобто, як і передбачала економічна теорія, природа картелів

є нестабільною та часто призводить до їхнього краху. У випадку успішної діяльності, діяльність картелів нічим не відрізняється від поведінки монополіста (централізованого картелю) у намаганні максимізувати валові прибутки. Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг - це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його

ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном. Демпінг можна розділити на три основні види: постійний, хижацький та випадковий (спорадичний). Постійний демпінг, або міжнародна цінова дискримінація це тривала тенденція національного монополіста максимізувати прибуток через продаж товару на внутрішньому ринку за завищеними цінами (що не враховують транспортні витрати та торговельні перешкоди) порівняно з міжнародним ринком.

Хижацький демпінг - це тимчасовий продаж товару на іноземному ринку за цінами, нижчими за собівартість або нижчими порівняно із внутрішніми цінами з метою витіснення іноземних виробників з ринку, після чого ціни на товари починають зростати, і виробники починають отримувати монопольну ренту на такому ринку. Випадковий демпінг - це продаж, який проводиться час від часу за цінами, нижчими за собівартість, або

нижчими порівняно з внутрішніми цінами з метою зменшення непередбачуваного або тимчасового надлишку товарів без зниження цін у країні. Торговельні обмеження, націлені на протидію постійному демпінгу, є відносно виправданими і захищають національних виробників від непорядної конкуренції з боку іноземних виробників. Такі заходи зазвичай приймають форму антидемпінгових стягнень для того, щоб урівняти ціни. Інколи вистачає навіть загрози зі встановлення таких стягнень.

Експортні субсидії - це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експортерам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулювання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії можуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні субсидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами,

велика кількість країн надає їх у прихованій формі. Проаналізуємо механізм дії експортних субсидій. Для цього розглянемо рис.2.24. Якщо за умов вільної торгівлі світова ціна на товар 1 дорівнює 3,5 грн. (замість 1 грн.), то країна Б буде виробляти 25 од. товару 1 за обсягу споживання у 20 од а експорт буде дорівнювати 15 од. Тобто, при ціні, вищій за 3 грн країна Б буде вже не

імпортером, а експортером товару 1. Якщо ж уряд цієї країни надає своїм виробникам субсидії у розмірі 0,5 грн. за одиницю експортованого товару, то Р1 збільшиться до 4 грн. для національних виробників та споживачів. При Р, = 4 грн. країна Б буде виробляти вже 40 од. товару 1, споживати 10 од а експортувати 30 од. Від високих цін на товар 1 будуть вигравати виробники країни Б, а споживачі - потерпати. Зокрема, споживачі будуть втрачати 7,5 грн (площі а' + b'), місцеві виробники

отримують 18,75 грн. (площі а' + b' + с'), а урядова субсидія становить 15 грн. (b' + с' + d'). Зазначимо, що площа d не є частиною виграшу виробників, оскільки вона відображає збільшення національних витрат при зростанні виробництва товару 1. Втрати від заходів протекціонізму країни Б будуть становити 3,75 грн. (сума площ трикутників В'N'Н' = b' = 2,5 грн. та С'J' M' = d' = 1,25 грн.).

Якщо країна втрачає більше від заходів протекціонізму, то чому ж уряд країни вдається до субсидій? Найбільш очевидною відповіддю може бути ефективний лобізм своїх інтересів національними виробниками або випадок, коли галузь, яка отримує субсидії, є високотехнологічною чи стратегічно важливою для країни. В той час, як національні споживачі втрачають, іноземні покупці виграють, оскільки отримують 30 од.

товару 1 замість 15 од. за ціною 3,5 грн. Рис. 2.24. Часткова рівновага: вплив експортних субсидій На користь введення протекціоністських заходів наводиться дуже багато різних аргументів, від відверто хибних до більш-менш виважених. Одним із найбільш сумнівних аргументів на захист протекціонізму є так звана необхідність захисту національних робітників від дешевої

іноземної робочої сили. Сумнівність такого аргументу полягає в тому, що навіть, якщо заробітна платня в країні була б нижча, ніж за кордоном, то національні витрати праці все ж могли залишатися нижчими, якщо продуктивність праці значно вища, ніж за кордоном. Навіть якби така ситуація і не мала б місце, то взаємовигідна торгівля є можливою при переорієнтації виробництва та створенні

і розвитку нових конкурентних переваг. Іншим сумнівним аргументом є "обґрунтоване мито" (scientific tariff). Такі стягнення вирівнювали б ціни на імпортну та національну продукцію і, як стверджує цей аргумент, дозволяли б національним виробникам конкурувати з іноземними. Двома аргументами щодо захисту протекціонізму, що викликають велику кількість запитань

є: 1) необхідність зменшити рівень безробіття в країні; 2) ліквідація дефіциту торговельного балансу. Проте такі аргументи об'єднуються в систему заходів, що отримала назву політики "спустош свого сусіда", оскільки вирішення проблем однієї країни відбувається за рахунок інших країн. Особливо це стосується тих випадків, коли заходи протекціонізму застосовуються для зменшення безробіття в країні та дефіциту торговельного

і платіжного балансів, що погіршує ситуацію на ринку робочої сили та платіжний баланс інших країн. В результаті інші країни будуть вживати відповідних заходів, і всі країни в кінцевому підсумку будуть потерпати. Наступним аргументом на користь протекціоністських заходів є припущення про початкові стадії розвитку галузі (infant-industry аrgument), згідно з яким країна може

мати порівняльні переваги, але через брак ноу-хау та низький рівень виробництва така галузь не може бути створена або не може з успіхом конкурувати з іноземними виробниками. Тимчасові заходи протекціонізму можуть бути виправдані на початкових стадіях розвитку галузі до того моменту, коли місцеві виробники не отримають економії масштабу та не реалізують довгострокові порівняльні переваги. Аргумент про початкові етапи розвитку галузі

є справедливим, але вимагає декількох важливих обмежень, які водночас зменшують його значення. Зрозуміло, що такий аргумент відноситься, перш за все, до країн, що розвиваються, де ринки капіталу функціонують недосконало. По-друге, досить важко визначити потенційні галузі, які вимагають додаткової уваги держави, а також таке спеціалізоване відношення досить важко усунути в подальшому, коли галузь уже буде вважатися зрілою. По-третє, заходи з субсидування "молодих" галузей можуть бути більш

ефективними порівняно зі встановленням імпортного мита. Субсидування виробництва є більш безпосереднім методом впливу і його легше усунути порівняно з імпортним митом. Єдиною практичною складністю є те, що впровадження субсидій вимагає втрат бюджетних коштів, а не генерує їх, як це робить мито. Пропозиції щодо введення торговельних обмежень можуть стосуватися галузей, які

мають стратегічне значення для економіки, але навіть у такому випадку вливання прямих субсидій буде більш ефективним порівняно з введенням мита. Так звані знижені ставки мита можуть застосовуватися для того, щоб заохотити країну-партнера знизити двосторонні митні ставки. Останніми роками було створено кілька теорій, які дають змогу визначити, які групи та галузі будуть захищені, і, що більш важливо, деякі з цих теорій мають емпіричне підтвердження.

В розвинених країнах більшим захистом будуть користуватися працемісткі галузі, в яких зайнята велика кількість низькокваліфікованих та низькооплачуваних робітників, які будуть мати великі проблеми у пошуках іншої роботи у разі втрати теперішньої. Певні емпіричні підтвердження існують на користь теорії "груп тиску", або "зацікавлених груп", яка стверджує, що високоорганізовані галузі (такі як автомобільна), користуються більшим захистом, ніж менш організовані.

Галузь буде мати більше шансів вважатися організованою, якщо в ній присутня невелика кількість фірм. Крім того, заходи протекціонізму тяжіють до децентралізованих галузей, в яких зайнята велика кількість робітників, ніж до тих галузей, які сконцентровані в окремому регіоні з невеликою кількістю зайнятих. Такий підхід пояснюється тим, що велика кількість робітників мають більше виборчої влади, яка допомагає обирати саме тих урядовців, які будуть захищати конкретні галузі.

Регіональна централізація гарантує, що народні обранці з багатьох регіонів країни будуть підтримувати протекціоністські заходи щодо конкретних галузей, що створить уявлення про прийняття демократичного рішення. Інша теорія припускає, що торговельна політика спрямована на збереження status quо. Тобто, для галузі, яка не користувалася заходами протекціонізму в минулому, є більше шансів бути захищеною сьогодні. 2. Структура фінансового ринку та характеристика його найважливіших

сегментів Фінансовий ринок - це сфера прояву економічних відносин між продавцями і покупцями фінансових ресурсів та інвестиційних цінностей, тобто інструментів утворення фінансових ресурсів. Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов для підвищення суспільного добробуту. Дещо спрощена схема основних сегментів міжнародного фінансового ринку подана на рисунку 2.1. Фінансові зобов'язання без можливості вільної купівлі-продажу. Тип зобов'язань. Фінансові інструменти, які можуть вільно купуватися

і продаватися на ринку. Рис.2.1 Структура фінансових ринків. Грошовий ринок являє собою фінансовий ринок, призначений для здійснення операцій з надання і запозичення грошових фондів на короткий термін. Грошовий ринок здійснює свої операції через банківські структури, як державні, так і комерційні. Підрозділом грошового ринку є валютний ринок, який призначений для здійснення операцій в

іноземній валюті. Ринок капіталів є фінансовим ринком, призначеним для операцій з надання і запозичення капіталів на тривалий термін. До короткострокового капіталу відносять фонди, надані в позичку на термін від доби до року. До довгострокового капіталу відносять капітал, що інвестується або позичається на термін від п'яти і більше років. Капітал, наданий у позичку на термін У межах від одного до п'яти років, відносять до середньострокового.

Ринок цінних паперів, призначений для акумулювання капіталу з подальшим його перерозподілом у вигляді інвестицій у виробничу і соціальну сфери народного господарства шляхом випуску, придбання та вільного розпоряджання цінними паперами їх власниками. Цінні папери можуть існувати у формі паперових документів або записів на рахунках. Значне збільшення обороту цінних паперів викликало оформлення

їх шляхом запису в книгах обліку або на рахунках, що ведуться на магнітних та інших носіях інформації. Таким чином, вони перейшли в безготівкову, фізично невловиму (безпаперову) форму. Тому на ринку цінних паперів випускаються, обертаються і погашаються як документарні цінні папери, так і бездокументарні. Власник бездокументарних цінних паперів може не мати ніякого документа, крім виписки з реєстру, але

при цьому його права будуть захищені навіть більш надійно, ніж при паперовій формі випуску. Безготівковий цінний папір не можна підробити. Крім того, він гарантує власнику максимальну ліквідність, тобто можливість швидко його продати з мінімальними витратами. Кредитний ринок - це сфера формування попиту та пропозиції на грошові фонди або позичковий капітал. Кредитний ринок здійснює свої операції через банківські структури, які після проведення експертного

аналізу платоспроможності клієнта визначають можливість надання того чи іншого кредиту. Кредитний ринок формується в основному за рахунок депозитів населення. Кредити видаються як у готівковій формі (в національній та іноземній валюті), так і в безготівковій формі. 3. Платіжний баланс - поняття, основні принципи та структура складання

Платіжний баланс (ПБ) є ключовим поняттям міжнародної економіки, оскільки він систематизує і тому дозволяє аналізувати взаємовідносини країни з зовнішнім світом. На основі аналізу платіжного балансу уряд може зрозуміти макроекономічні проблеми, що стоять перед ним, не тільки з боку суто національних інтересів, а й у контексті зв'язків країни з міжнародною економікою. Платіжний баланс, за визначенням МВФ це статистичний звіт за певний період, який показує: а) операції

з товарами, послугами і доходами, здійснені будь-якою країною із закордоном; б) зміну власності та інші зміни в монетарному золоті, спеціальних правах запозичення (СДР.), що належать даній країні, а також фінансових вимогах і зобов'язаннях стосовно закордону; в) односторонні перекази та компенсуючі записи, необхідні для бухгалтерського балансування тих операцій та змін, які взаємно не покриваються.

Іншими словами, платіжний баланс - це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наводяться підсумкові дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу. Для правильного розуміння й аналізу платіжного балансу необхідно насамперед визначити основні принципи його побудови: Охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік).

Система подвійного запису. Оскільки платіжний баланс - це бухгалтерська балансова тотожність, то кожна відображена в ньому операція має бути подана двома записами, що мають однакове вартісне вираження. Один із цих записів позначається як кредит зі знаком плюс, інший - як дебет зі знаком мінус. Економічна територія країни - географічна територія, що знаходиться під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої можуть вільно переміщуватися робоча сила, товари

і капітал. Резидент - нерезидент. Для відокремлення зовнішньоекономічних операцій від внутрішньоекономічних МВФ рекомендує враховувати тільки операції між резидентами і нерезидентами країни. Ринкова ціна. Для реєстрації операцій у платіжному балансі використовуються ринкові ціни - тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди між незалежним покупцем і незалежним продавцем. Розрахункова одиниця. При складанні платіжного балансу країни повинні використовувати

ту розрахункову одиницю, яка застосовується ними у внутрішніх розрахунках і обліку. Для перерахування даних у долари рекомендується використовувати курс національної валюти до долара, що фактично діяв на ринку на дату складання платіжного балансу. Час реєстрації. Оскільки кожна операція у платіжному балансі має бути подана двома записами, обидва ці записи в ідеалі повинні бути зроблені одночасно - у момент здійснення даної операції.

Джерела інформації. Для складання платіжного балансу використовуються: митна статистика, статистична звітність грошового сектору, інформація про розміри зовнішнього боргу, дані про операції з іноземною валютою тощо. Схема побудови платіжного балансу. Повна схема складання ПБ, рекомендованого МВФ, містить 112 статей. Агрегована схема зводить ці статті в сім блоків (груп) (див. табл.6.1).

4. Динаміка і фактори розвитку міжнародних інтеграційних союзів Найбільш інтенсивно інтеграційні процеси розвивались у другій половині XX століття. Вони набули різних організаційних форм, серед яких найбільш розповсюдженими на мікрорівні вважаються: спільне проведення проектно-конструкторських робіт; спільне будівництво господарських об'єктів; створення спільних підприємств; спеціалізація і кооперація виробництва; формування міжнародних науково-

виробничих, господарських і економічних організацій. Сьогодні інтеграційні процеси мають здебільшого регіональний характер. Вони реалізуються шляхом формування міжнародних регіональних інтеграційних угруповань (рис.3.2). Їх розрізняють за глибиною процесів, що відбуваються (рис.3.3). В економічній літературі частіше виділяють шість основних етапів розвитку

інтеграційних об'єднань: преференційні торгові угоди (території країн, де застосовують ся пільгове оподаткування, митне регулювання, кредитування); зона вільної торгівлі - ЗВТ (скасування митних бар'єрів у межах об'єднання); митний союз (ЕАВТ, ЛАСТ, вільне переміщення товарів і послуг усередині угруповання, єдиний митний режим відносно третіх країн); спільний ринок (зниження бар'єрів між країнами не тільки

у взаємній торгівлі, але й для переміщення робочої сили і капіталу); економічний союз (передбачає проведення єдиної економічної політики, функціонування єдиної валюти, створення єдиного емісійного центру - банку); політичний союз (гармонізація внутрішньої та зовнішньої політики країн-учасниць, в тому числі військової). Сьогодні в світі

існує близько 20 міжнародних інтеграційних угруповань. Деякі з інтеграційних угруповань нараховують десятки країн. На їхню частку припадає майже 2/3 ВВП планети і основна частина міжнародної торгівлі (приблизно 7 трлн. долл.). Склад восьми найбільших міжнародних регіональних економічних об'єднань наведений нижче. Європейський Союз (ЄС) - Австрія, Велика Британія,

Франція, Іспанія, Італія, Португалія, Фінляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чеська Республіка, Словаччина, Угорщина, Словенія, Німеччина, Ірландія, Кіпр, Мальта. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА) -

США, Канада, Мексика. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) - Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн. Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) - Австралія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг,

Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі, В'єтнам. Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) - Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) - Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве. Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва

- Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдівія, Бутан, Непал. Андський пакт - Венесуела, Еквадор, Перу, Болівія, Колумбія. Аналіз регіональних інтеграційних об'єднань дає підстави зробити висновок, що на перший план виходить концепція географічної близькості. Зокрема, це стосується Європейської асоціації вільної торгівлі,

Європейського Союзу, Північноамериканської асоціації вільної торгівлі, Латиноамериканської асоціації інтеграції. Територіальна близькість країн-учасниць регіональних інтеграційних об'єднань передбачає наявність таких стимулюючих факторів до інтеграції: близькість території передбачає зменшення витрат на транспортне обслуговування; схожість смаків полегшує формування розподільчих каналів; спільна

історія, близькість культур формує їх спільні інтереси. Практика міжнародних економічних відносин кінця XX - початку XXI століть засвідчила, що на зміну панівній ідеології самодостатнього регіоналізму приходять ідеї відкритого регіоналізму. Конкретним прикладом його реалізації є діяльність АТЕС, яке включає в себе ряд субрегіональних економічних об'єднань, таких як

АСЕАН, НАФТА, Південно-Тихоокеанський форум. Теорія відкритого регіоналізму розглядає регіональну інтеграцію як складову, етап у розвитку загальносвітових глобалізаційних процесів. 5. Задача Припустимо, що країни А та Б виробляють цукор і сталь; рівень затрат на їх виробництво характеризується наступними даними: Витрати на випуск 1 т сталі Витрати на випуск 1 ц цукру

А 150 100 Б 120 120 Витрати заміщення незмінні. Визначити галузі спеціалізації в кожній країні. В яких межах встановляться співвідношення світових цін на сталь і цукор в умовах вільної торгівлі між країнами А та Б? Відповідь: Країна Б має абсолютну перевагу у виробництві сталі, оскільки витрати на випуск продукції становлять 120, тоді коли в країні А - 150. Країна

А має абсолютну перевагу у виробництві цукру, оскільки витрати на випуск продукції становлять 100, тоді коли в країні Б - 120. Якщо умовно допустити, що країна А вироблятиме лише цукор, а країна Б - лише сталь, то співвідношення світових цін "сталь-цукор" становитиме Далі, якщо допустити (також умовно), що країна А в себе буде виробляти також сталь, а країна Б - також цукор, то дане співвідношення прийме вигляд:

Висновок: Звідси межі співвідношення світових цін на сталь та цукор будуть: 1,2 - 1,25. Використана література 1. Береславська О.І Наконечний О.М Пясецька М.Г та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник К.: КНЕУ, 2002. 2. Моринець С.Я. Міжнародні фінанси К.: Знання-Прес, 2002. 3. Бровков С Руденко Л. Валютно-фінансові механізми в міжнародному бізнесі

К.: Україна, 2001. 4. Буряк П.Ю. Інтегровані підприємницькі структури: перспективи розвитку в Україні Л.: Логос, 2003. 5. Гудь Б.В Дідух А.І. Україна в політиці провідних країн ЄС. // Вісник Львівського університету: Серія міжн. відн Вип.12, 2004 с.39-43. 6. Киреев А.П. Международная экономика: В 2-х ч. Учеб. пособие для вузов М.: Международные отношения,

1999. 7. Козик В.В Панкова Л.А. та ін. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини. Практикум. Вид.2-ге перероб. та доп Київ: Вікар, 2006. 8. Міжнародна економіка: Навч. посібник під заг. ред. Гупала О.Г К.: "Хай-Тек Прес", 2007. 9. Міжнародна економіка: Навч метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни.

Під ред. Поручник А.М К.: КНЕУ, 2005. 10. Одягайлло Б.М. Міжнародна економіка: Навч. посібник К.: Знання, 2005. 11. Передій О.С. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник К.: ЦНЛ, 2006. 12. Семенов Г.А Панкова М.О Семенов А.Г. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії

і проблеми: Навч. посібник. Вид.2-ге перероб. і доп К.: ЦНЛ, 2006. 13. Філіпченко А.С. та ін. Україна та світове господарство К.: Либідь, 2002. 14. Шевчук В. Міжнародна економіка: Теорія і практика. Навч. посібник Львів: Каменяр, 2003.