Урок фізичної культури основна форма організації фізичного виховання школярів

Реферат на тему: Урок фізичної культури — основна форма організації фізичного виховання школярів
ПЛАН

1. Характерні риси уроку та загальні вимоги до нього

2. Різновиди, структура і зміст уроків фізичної культури

2.1. Різновиди уроків фізичної культури

2.2. Структура і зміст уроків фізичної культури

3. Визначення завдань уроку

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» – «Фізична культура – складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.

Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення її моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.»

В особистому аспекті фізична культура є тією частиною загальної культури людини, яка виражається ступенем розвитку фізичних сил і рухових навичок, а також рівнем життєдіяльності людини та стану її здоров’я. Вона дозволяє за допомогою своїх специфічних засобів і методів розкрити потенційні фізичні можливості людини.

Фізичне виховання є головним напрямком впровадження фізичної культури.

Однією із сторін фізичного виховання є навчання. У фізичному вихованні навчання характеризується як організований процес передачі і засвоєння систем спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне вдосконалення людини.

Результатом навчання у фізичному вихованні є фізична освіта. Вона полягає в придбанні спеціальних систематизованих знань, рухових умінь і навичок, а також способів самостійного пізнання закономірностей рухової діяльності та вмінь використовувати їх у повсякденному житті.

Обсяг і зміст теоретичних знань, умінь і навичок у загальноосвітній школі визначається програмою з фізичного виховання, згідно з якою учні повинні знати:

історичні аспекти українського спорту;

поняття про «особисту фізичну культуру»;

поняття про фізичний розвиток і фізичну підготовку;

поняття про здоровий спосіб життя;

роль спорту в формуванні особистості;

оздоровче значення занять спортом;

руховий режим учня і його значення;

значення фізичної культури для здоров’я школярів;

значення активного відпочинку в позаурочний час для здоров’я і працездатності;

правила поведінки на заняттях фізичноюкультурою з метою запобігання травматизму;

правила безпеки на уроках;

надання першої допомоги у разі травмування, обмороження та перегрівання;

попередження спортивного травматизму і патологічних станів організму;

профілактика спортивного травматизму і патологічних станів організму;

самострахування під час виконання фізичних вправ;

правильне дихання під час виконання фізичних вправ;

гігієнічні норми рухової активності;

гігієнічні вимоги до занять фізичними вправами;

одяг і взуття для занять фізичною культурою;

правила загальної гігієни і санітарії;

засоби попередження інфекційних захворювань;

правила і методика загартовування;

загартовування водою; правила купання у відкритих водоймах;

харчування та руховий режим школярів;

гігієнічні вимоги до раціонального харчування;

питний режим, режим харчування;

значення і методика корегуючої гімнастики для формування постави;

правила поведінки в разі перших ознак захворювання;

суб’єктивне відчуття, захисне і тренуюче значення втоми;

дозування фізичних навантажень;

зовнішні ознаки, стадії і біологічне значення втоми; ознаки перевтоми;

засоби підвищення працездатності, прискорення відновлення;

вплив занять фізичними вправами на основні системи і функції організму;

згубний вплив шкідливих звичок (куріння, алкоголь, наркотики);

державні тести і нормативи оцінки стану фізичної підготовленості;

вплив фізичних вправ на розвиток основних фізичних якостей;

правила розвитку сили, гнучкості, швидкості, спритності, витривалості;

правила самоконтролю та безпеки під час виконання фізичних вправ;

самоконтроль за станом організму під час виконання фізичних вправ;

прийоми самоконтролю під час занять фізичними вправами;

методика самостійних занять фізичними вправами;

основні правила змагань із вивчених видів спорту;

види туризму; організація і підготовка походу чи подорожі;

фізичні вправи для підготовки до праці, служби в армії, надбання професії, гармонійного розвитку майбутньої матері.

Уміти:

складати і виконувати комплекси вправ фізкультпаузи, ранкової гімнастики, для формування правильної постави і профілактики плоскостопості;

виконувати комплекси вправ для розвитку сили, гнучкості, швидкості, спритності і витривалості;

виконувати вправи комплексного тесту;

виконувати бігові, стрибкові і метальні вправи;

виконувати акробатичні вправи, вправи на приладах, опорні стрибки, лазіння по канату в 2 чи 3 прийоми;

визначати пульс до і після навантаження;

вести щоденник самоконтролю;

страхувати, оцінювати техніку виконання вправ з різних розділів програми;

встановлювати намет, вкладати рюкзак;

орієнтуватися на місцевості різними способами;

пересуватись на лижах різними способами;

грати у волейбол, баскетбол,, футбол гандбол, рухливі чи народні ігри.

1. Характерні риси уроку та загальні вимоги до нього

Основною формою фізичного виховання школярів, яка забезпечує необхідний рівень знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою, є урок фізичної культури.

Уроки фізичної культури в комплексі з іншими предметами, позакласною та позашкільною роботою покликані забезпечувати всебічний гармонійний розвиток особистості школяра. Вони відрізняються від інших навчальних предметів тим, що їх специфічним змістом є рухова діяльність. Проте це не знижує її освітнього і виховного значення. У процесі педагогічно спрямованих занять фізичною культурою в учнів формуються теоретичні знання і практичні навички, уміння раціонально виконувати рухи в усіх видах діяльності. Уроки фізичної культури виховують у дітей дисциплінованість, самостійність, колективізм, сприяють підвищенню фізичної і розумової працездатності. Інструктивна спрямованість уроків фізичної культури визначає зміст і забезпечує реалізацію інших форм занять фізичними вправами школярів.

Якісне проведення уроків фізичної культури сприяє залученню учнів до самостійних занять фізичними вправами і в спортивних секціях.

Відвідування уроків фізичної культури є обов’язковим для усіх учнів школи. В залежності від стану здоров’я учні поділяються на дві групи основну і спеціальну медичну. В основну групу входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров’я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм організації фізичного виховання є:

— яскраво виражена дидактична спрямованість;

— керівна роль учителя, що передбачає викладання предмета і виховання учнів;

— чітка регламентація діяльності учнів і дозування навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

— постійний склад учнів та їхня вікова однорідність;

— зумовленість занять розкладом.

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення кінцевої мети навчання в школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, творчої праці, формування в них потреби та вміння самостійно займатись фізичними вправами, зміцнювати своє здоров’я і систематично підтримувати належний рівень фізичної підготовки упродовж життя.

Успіх у досягненні даної мети залежить від багатьох чинників і в першу чергу від професійної підготовленості вчителя фізичної культури, яка складається з:

— науково-теоретичної підготовки;

— методичної підготовки;

— організаторської підготовки;

— підготовки з матеріально-технічного оснащення занять;

— підготовки зі страхування і виконання правил безпеки в процесі занять фізичними вправами.

Наявність у вчителя належної професійної підготовки буде сприяти виконанню ним таких дидактичних вимог до уроку:

— чіткість постановки мети і завдань уроку (характер завдань залежить від етапу процесу навчання — ознайомлення, розучування, закріплення і вдосконалення);

— єдність освітніх, виховних і оздоровчих завдань (в ході організації навчальної діяльності на уроках вчитель повинен забезпечити не лише оволодіння руховими уміннями і навичками, розвиток фізичних якостей, засвоєння знань, але й виховувати особистісні якості — сміливість, наполегливість, колективізм, почуття патріотизму, готовність до захисту Батьківщини і т.д. Кожен урок фізичної культури повинен розвивати в учня інтелект, моральність, фізичні здібності тощо);

— організаційна чіткість уроку, забезпечення керівної ролі вчителя (своєчасний початок уроку, усвідомлення учнями кінцевої мети уроку, раціональні способи керівництва навчальною діяльністю, використання активу класу, мотивація і стимулювання учнів тощо);

— доцільний добір засобів і методів навчання з урахуванням дидактичних цілей і завдань уроку (кожен урок повинен мати розвиваючий характер, включати нові вправи, методи і форми організації діяльності учнів і т.д.);

— поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи (на уроці вчитель озброює учнів уміннями і навичками самостійної роботи, прийомами самоосвіти і самоконтролю, формує культуру рухів, виховує потребу до систематичних занять фізичними вправами);

— забезпечення функціонування системи контролю знань, умінь і навичок учнів (усі дії учнів на уроці повинні оцінюватись, висуватись нові завдання, показуватись шляхи їх досягнення);

— дотримання безпеки травматизму на уроці (перевірка справності приладів, використання прийомів страхування, раціональне розміщення учнів при виконанні вправ з метання, зіскоків, лазіння по канату і т. ін.).

2. Різновиди, структура і зміст уроків фізичної культури

Усі урочні форми занять фізичними вправами мають багато характеристик. У практиці роботи школи найчастіше зустрічаються уроки, які можна розмежувати за характером змісту і за вирішенням педагогічних завдань.

2.1. Різновиди уроків фізичної культури

За характером змісту уроки поділяються на предметні і комплексні.

Предметні уроки характеризуються тим, що у змісті основної частини передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (спортивні ігри, легка атлетика, гімнастика, лижна підготовка і т. ін.). Такі уроки проводяться переважно з учнями старших класів і методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять з відповідного виду спорту.

У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться лише з лижної підготовки і плавання, оскільки навчальний матеріал цих уроків програми погано поєднується з вправами інших розділів.

Комплексні уроки, навпаки, включають в себе матеріал з різних розділів шкільної програми. Процес планування засобів для комплексних уроків більш складний, оскільки вимагає дотримання таких вимог:

— чітке визначення стержневого матеріалу на урок і наступну серію уроків;

— сумісний добір допоміжних вправ з метою повторення, закріплення і вдосконалення вивченого матеріалу;

— раціональне використання підвідних вправ, що сприяють випереджаючому розвитку фізичних якостей;

— узгодженість вправ у плані позитивної взаємодії і мінімізації негативної (перенос, післядія, втома, відновлення);

— ефективне розміщення допоміжного матеріалу в кожній частині уроку;

— встановлення почерговості вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.

Як предметні, так і комплексні уроки, в залежності від постановки завдань, поділяються на навчальні, тренівальні, контрольні і змішані (комплексні).

На навчальних уроках вивчення техніки фізичних вправ здійснюється упродовж перших двох етапів процесу навчання — початкового і поглибленого розучування.

На етапі початкового розучування створюється:

1) загальне уявлення про вправу, дається установка на оволодіння нею;

2) вивчаються окремі частини техніки дії;

3) формується загальний ритм рухового акту;

4) попереджуються або усуваються зайві рухи і грубі спотворення техніки дії.

На етапі поглибленого розучування учитель дбає про те, щоб:

1) поглибити розуміння учнями закономірностей рухової дії, що вивчається;

2) уточнює техніку дії за її просторовими, часовими та динамічними характеристиками до індивідуальних особливостей учнів;

3) допомагає учням в удосконаленні ритму дії, вільного та плавного виконання рухів;

4) створює передумови варіативного виконання дії.

Тренувальні уроки проводяться переважно з метою закріплення і вдосконалення фізичних вправ, розвитку фізичних якостей. Основна мета цих уроків — завершити формування рухової навички в циклі навчання окремо взятої фізичної вправи з наступним переходом її в рухове уміння вищого порядку. На тренувальних уроках учні закріплюють навичку володіння технікою дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей, розширюють діапазон варіативності техніки дії для ефективного використання її в різних умовах і з максимальним проявом фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань. Уроки такого типу проходять, як правило, у вигляді спортивних змагань із забезпеченням суворого порядку, дотриманням правил змагань, чіткої фіксації результатів.

Уроки змішаного типу проводяться частіше, ніж інших типів. В абсолютній більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю.

2.2. Структура і зміст уроків фізичної культури

Урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами складається з трьох частин: підготовчу, основну і заключну. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.

Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. ЧСС, наприклад, збільшується більш як на 10 уд./хв., легенева вентиляція — на літр і більше. Загальна мобілізація сил до роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовнорефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на наступну діяльність. Тип емоційного стану при цьому може бути різним — від стану «бойової готовності» до «передстартової лихоманки» або, навпаки, до апатії.

У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій — організм впрацьовується, оскільки найвищий рівень працездатності відразу не досягається. На відміну від передстартового стану функціональні зрушення при впрацьовуванні мають більш специфічний характер — мобілізація функцій здійснюється в прямій залежності від особливостей роботи, що виконується. В цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія у діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при ведучій ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в сторону підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).

З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної та ін.) працездатність поступово знижується (фаза тимчасової втрати працездатності). Ступінь загальної втоми в кінці уроку залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, об’єму та інтенсивності навантаження.

Такий механізм включення організму у м’язову роботу є універсальним і неминуче проявляється у будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності — підготовка до роботи, робота, відпочинок. Оскільки основним змістом уроку фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані усі зони реагування організму на м’язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці. Проводячи уроки в І і ІІ класах, учитель сам подає перші організуючі команди, а вже починаючи з ІІІ класу, на початку уроку клас вишиковується під керівництвом чергового (або фізорга), який потім рапортує учителю за встановленою формою про готовність класу до проведення уроку. Після привітання черговий стає на правий фланг. Почергово практикуючись в діях чергового, учні набувають організаторських здібностей, які потім активізують їх при виконанні різних шикувань і перешикувань, розрахунків тощо.

На перших уроках після привітання класу, роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі вони не є обов’язковою, оскільки в процесі проведення уроку учитель буде оцінювати різноманітну діяльність учнів, давати індивідуальні і групові домашні завдання, підводити підсумки уроку і виставляти оцінки. Таким чином кожен учень буде у тій чи іншій формі відзначений учителем.

Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є повідомлення завдань уроку. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв’язок з попереднім уроком і значення тих завдань, що висуваються на даний урок, збудити в учнів намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік учнів.

Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться --PAGE_BREAK--загальна розминка. Вона м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п’ятки на носок, похідним, стройовим, м’яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м’ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).

При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.

Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління учнями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).

Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась учнями технічно правильно, в протилежному випадку вона не подіє на організм учнів з очікуваною ефективністю.

Виконання вправ у підготовчій частині слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатками і хлопчиками починаючи з першого класу).

Ефективність загальної розминки загалом оцінюється щонайменше за двома показниками:

— за самопочуттям учнів і рядом об’єктивних показників, викликаних нею (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень тощо).

— за схожістю використаних вправ (змістом і формою) до тих, які будуть виконувати в основній частині уроку.

Незважаючи на те, що під час загальної розминки відтворюються окремі елементи наступної основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) тим не менше, вони не замінюють того, що повинна дати спеціальна розминка.

Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.

Ступінь різноманітності вправ загальної і спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання). Якщо в урок включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.

У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої учні виконують запропоновані учителем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв’язання наступних завдань. Загалом на підготовчу частину уроку відводять приблизно від 7-10 до 12 хв.

В основній частині уроку (фаза відносної стабілізації) вирішуються такі завдання:

— набуття учнями знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного уроку;

— навчання учнів самостійно займатись фізичними вправами;

— формування правильної постави учнів у процесі виконання фізичних вправ;

— виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність учнів;

— сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі учнів;

— підвищення рівня спортивних досягнень учнів.

Названі завдання визначають головні підходи до формування змісту і методики проведення основної частини уроку.

Враховуючи той факт, що стан максимальної працездатності, особливо психічної, явище відносно короткочасне — вирішення завдань на уроці здійснюється у такій послідовності: на початку основної частини уроку вирішуються завдання, пов’язані з вивченням нового матеріалу, діями високої координаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи, які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини уроку —удосконаленняв техніці виконання вправ.

Вирішуючи завдання у такій послідовності учитель повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні до 15-20 повторень і 30-40 при закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу.

Паралельно з формуванням умінь і навичок особливого значення набувають теоретичні відомості. Умовно їх можна поділити на чотири основні групи:

— відомості, що сприяють організації учнів у процесі занять фізичними вправами (наприклад, правила безпеки на заняттях з фізичної культури (І клас); правила організації рухливих ігор та розваг з молодшими школярами (VII клас); правила суддівства з різних розділів програми та ін.);

— відомості медико-біологічного спрямування (наприклад, надання першої медичної допомоги при травмах (VII клас), медико-біологічні засоби підвищення працездатності і прискорення відновлення (ІХ клас), зовнішні ознаки втоми і біологічне значення втоми (VIII клас) та ін.);

— відомості, які безпосередньо пов’язані з практичним виконанням фізичних вправ (знання основних вимог техніки виконання рухових дій, наприклад, при розучування перекиду вперед, використовуючи такі різновиди методів слова, як опис і поясненні, учитель озброює учнів знаннями техніки виконання вправи, сприяє розвитку свідомого ставлення учнів до виконання рухової дії);

— відомості з організації і методики проведення самостійних занять фізичними вправами (наприклад, самоконтроль за станом організму під час виконання фізичних вправ (IV клас), щоденник самоконтролю (V клас), самострахування при виконанні вправ (VII клас), правила самостійного виконання швидкісних і силових вправ, правила медичного самоконтролю (VII клас) та ін.).

Ефективність методики формування знань на уроках фізичної культури визначається дотриманням таких правил:

— оволодіння руховою дією повинно починатись з формування знань про сутність рухового завдання і шляхи його вирішення;

— обсяг і зміст теоретичних відомостей залежить від віку учнів, їх попередньої теоретичної і практичної підготовленості, а також інтелектуального розвитку;

— учні краще засвоюють теоретичний матеріал, якщо при вивченні певних видів рухів ґрунтуються на знаннях з математики, фізики, біології і т.д.;

— особливістю засвоєння теоретичних відомостей є те, що джерелом знань служить не тільки інформація вчителя, але й сама рухова діяльність учнів. На основі м’язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ, учень пізнає закономірності рухів, отримує уявлення про вплив конкретних видів вправ на розвиток фізичних якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконуються у власних рухових можливостях і значенні занять особисто для себе. Ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від оптимального вибору форм і методів його викладання;

— основною формою повідомлення теоретичних знань є усний виклад. Найбільш успішно застосовується розповідь, бесіда, опис, пояснення, а також поєднання цих засобів із засобами наочної демонстрації.

Виховання фізичних якостей є обов’язковою умовою кожного уроку. Хоча їх розвиток невіддільний від усього процесу навчання (завдяки дії «методу паралельного впливу»), тим не менше, згідно змісту і завдань уроку, необхідно включати в нього і спеціальні вправи, що найбільш активно впливають на ту чи іншу фізичну якість. На уроках з комплексним змістом навчального матеріалу вправи для спрямованого впливу на фізичні якості виконуються у такій послідовності: підготовча частина уроку — прудкість, спритність; основна — сила, витривалість; заключна — гнучкість. На уроках з предметним змістом послідовність виконання спеціальних вправ залежить від характеру навчального матеріалу. Витривалість, наприклад, краще розвивати на уроках, де використовується біг на довгі дистанції, сила і гнучкість — при застосуванні гімнастичних вправ, спритність — у спортивних і рухливих іграх.

Для досягнення оптимального рівня рухової підготовленості учнів протягом усього навчального року пропонується: у І чверті сприяти розвитку переважно загальної витривалості; у ІІ чверті — силі, гнучкості і спритності; у ІІІ чверті — загальній витривалості; у IV чверті — швидкості і швидкісної витривалості.

Значну цінність у комплексному розвитку фізичних якостей має така організаційна форма занять, як “колове тренування”.

Фізичні якості

Відсотковий зміст в обсязі навчальної чверті

І чверть

ІІ чверть

ІІІ чверть

IV чверть

Витривалість:

загальна

50




60




Силова




25







Швидкісна










40

Швидкість

10

5

10

40

Швидкісно-силові якості і сила

10

20

15

10

Гнучкість

10

20

5

5

Спритність

20

30

10

5

Конкретна тривалість основної частини уроку залежить від об’єму і інтенсивності навантаження, віку і статі учнів, кількості часу, який буде витрачений у підготовчій і заключній частинах уроку. В середньому вона триває 30-35 хв.

Заключна частина уроку (зона тимчасової втрати працездатності). Її тривалість 3-5 хв. За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Міра відновлюваної спрямованості заключної частини уроку залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині уроку. Разом з тим, треба пам’ятати, що використання тут засобів, що прискорюють відновні процеси, не повинно зводити нанівець той позитивний ефект заняття, завдяки якому досягаються позитивні зміни в стані учнів.

У заключній частині, як правило, застосовують стройові і порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення, вправи на увагу та інші вправи, що не пов’язані з інтенсивними навантаженнями. У кінці уроку учитель коротко підводить підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недоліки, повідомляє або нагадує про домашні завдання.

Завдання додому можна давати усьому класові, групам учнів і окремим учням по ходу уроку. Зміст домашніх завдань складають вправи, що спрямовані на розвиток основних рухових якостей і повторення нескладних елементів техніки рухів. Зміст завдання додому повинен бути доступним і не пов’язаним з небезпекою травматизму і перенавантаження.

3. Визначення завдань уроку.

Серед ключових освітніх, і оздоровчих завдань фізичного виховання школярів на весь період навчання у школі є:

— укріплення здоров’я, засвоєння необхідного мінімуму знань в галузі фізичної культури і спорту, гігієни фізичних вправ;

— навчання життєво важливим руховим навичкам і умінням;

— розвиток основних фізичних якостей;

— виховання у школярів високих моральних якостей, потреби до систематичних занять фізичними вправами, готовності до праці і захисту Батьківщини.

Перераховані вище завдання визначають загальні стратегічні напрямки роботи учителя фізичної культури, які потім конкретизуються на кожному етапі освіти, а саме:

— 1-4 класи — виховання бажання систематично займатись фізичними вправами та навчити дітей самостійно виконувати найпростіші рухові дії, ігрові вправи, правила безпеки;

— 5-9 класи — навчити слідкувати за станом здоров’я і фізичного розвитку та виконувати необхідні гігієнічні вимоги, оволодіти знаннями, навичками і уміннями та свідомо виконувати фізичні вправи;

— 10-11 класи — навчити аналізувати стан фізичної підготовленості та самостійно займатися розвитком фізичних якостей і домогтися покращення особистих результатів у одному з видів спорту.

Для успішного вирішення цих завдань потрібні спільні цілеспрямовані і тривалі зусилля батьків, учителів і учнів упродовж усього періоду навчання дітей у школі. Будь-які перерви або хоча б тимчасові відхилення у реалізації цих завдань призведуть врешті-решт до їх невиконання у встановлені терміни, до зниження результативності і якості засвоєння учнями навчального матеріалу.

Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, дають цілеспрямовану установку навчальній діяльності, дозволяють припустити реальний кінцевий результат. Названі функції освітніх завдань можуть бути реалізовані за умови, якщо:

— зберігається логіка процесу навчання і його етапів (попереднє розучування, поглиблене розучування, закріплення і вдосконалення);

— дотримується узгодженість між формулюванням завдань, засобами, методами навчання і організації навчальної діяльності учнів.

У практиці роботи учителів фізичної культури ці умови часто не дотримуються — зустрічаються помилки у формулюванні навчальних завдань, доборі засобів і методів у їх реалізації. Нечітка, неконкретна постановка навчальних завдань призводить, з одного боку, до порушення логіки навчального процесу (порушується етапність процесу навчання, реалізація дидактичних принципів тощо), а, з іншого, — відбувається дезорієнтація учнів, втрата ними активності й інтересу до занять (шаблонність у застосуванні засобів і методів; стереотипність у вирішенні завдань і т.д.).

Конкретними вважаються такі завдання, у формуванні яких відбитий кінцевий результат даного уроку. Наприклад:

— ознайомити з правилами змагань з баскетболу;

— ознайомити з навчальними нормативами і вимогами;

— ознайомити з правилами загальної гігієни та санітарії;

— ознайомити з технікою виконання опорного стрибка через козла в ширину ноги нарізно;

— навчити відштовхуванню у стрибках в довжину “зігнувши ноги”;

— навчити перекатам з різних вихідних положень (з упору присівши, сидячи в групуванні, лежачи на спині в групуванні тощо);

— навчити настрибуванню на мостик і відштовхуванню у стрибках через козла ноги нарізно;

— навчити передачі естафетної палички біжучи на місці;

— закріпити техніку виконання нападаючого удару у волейболі;

— закріпити техніку виконання подвійного кроку у баскетболі;

— закріпити техніку метання малого м’яча з розбігу;

— удосконалювати техніку виконання стійки на голові і руках;

— удосконалювати техніку метання малого м’яча в цілому;

— оцінити техніку виконання стійки на лопатках;

— оцінити техніку штовхання кулі зі скачка;

— оцінити рівень розвитку гнучкості (сили, прудкості тощо).

    продолжение
--PAGE_BREAK--Оздоровчі завдання. Група оздоровчих завдань розв’язується паралельно з освітніми і спрямована на:

— забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей та на їхній основі вдосконалення фізичного розвитку;

— зміцнення і збереження здоров’я;

— удосконалення будови тіла і формування постави;

— забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Для успішного вирішення оздоровчих завдань велике значення має правильне дозування фізичних навантажень, належні гігієнічні умови проведення уроків, організація їх у природних умовах, загартовуючі процедури, дотримання вимог до форми учнів і т.д.

До оздоровчих завдань слід віднести також навчання учнів методам контролю й оцінки стану організму, що має надзвичайно велике значення для організації і самостійного використання учнями засобів фізичного виховання.

Реалізуючи оздоровчі завдання вчитель періодично акцентує на них увагу, окремо формулює і конспектує. Наприклад:

— перевірити стан постави в учнів;

— навчити узгоджувати рухи руками, ногами і тулубом з диханням;

— ознайомити з гігієнічними вимогами до раціонального харчування;

— надання першої медичної допомоги при травмах;

— правила і методика загартування.

— слід зазначити, що оздоровчі завдання вирішуються упродовж багатьох уроків, а відтак формулювання їх може стосуватися цілої серії уроків, але ці завдання необхідно (по можливості) конкретизувати у вигляді завдань до кожного окремого уроку.

Виховні завдання. Вирішення виховних завдань передбачає:

— розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

— патріотичне та моральне загартування учнів, виховання волі;

— виховання працелюбства;

— формування свідомої дисципліни;

— естетичне виховання учнів засобами гімнастичних вправ тощо.

Таким чином, учитель на уроках фізичної культури має необмежені можливості впливу на становлення особистості учнів, виховуючи в них не лише специфічні для занять фізичними вправами якості, але й формуючи загальну культуру, інтелігентність, доброзичливість, милосердя, національні почуття та інші цінні людські якості.

Література:

Верхошанский Ю.В. Основы специальной физической подготовки спотрсменов.— М.: ФиС, 1988.— 331 с.

Голобородько В.А. Педагогический подход к оценке //Физическая культура в школе.— 1978.— № 12.— С. 21.

Иванов Н.Д. Обучение метанию малого мяча в VI классе //Физическая культура в школе.— 1985.— № 7.— С. 20-23.

Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.— Львів: Штабар, 1997.— 207 с.

Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.— Львів, 1993.— 131 с.

Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для институтов физ. культуры — М.: ФиС, 1991.— 543 с.

Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.— М., 1986.

Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах: Учебное пособие.— К.: Рад. школа, 1989.—128 с.

Определение физической подготовленности школьников /Под. ред. Б.В.Сермеева.— М.: Педагогика, 1973.— 104 с.

Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в школе.— 1983.— № 10.— С. 28-29.

Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.— М.: ФиС, 1993.— С. 181.

Филин В.П. Воспитание физических качеств у юных спортсменов.— М.: ФиС, 1974.— 232 с.

Шитикова Г.Ф. Оценка навыков и умений у младших школьников //Физическая культура в школе.— 1977.— № 3.— С. 14-18.

Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.— Львів: ЛОНМІО, 1996.— 232 с.

Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.— Тернопіль: Збруч, 2000.— 183 с.

Шлемин А.М. Один из эффективных методов // Физическая культура в школе.— 1981.— № 11.— С. 27-29.