МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
кафедраукраїнознавства
Індивідуальненавчально-дослідне завдання
з курсуісторії України
натему:
«Солдат,генерал, дипломат – К.М. Дерев’янко»
Перевірила:
Виконала:
Харків,2007
Зміст
Вступ.
Розділ І. Від каменяра у гранітних кар’єрах допредставника Радянського Союзу у завершенні Другої світової війни
Розділ ІІ. Акт про капітуляцію на «Міссурі»
Розділ ІІІ. Дерев’янко К.М. – військовик,воєначальник, дипломат
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Тему, яку яобрала для свого навчально-дослідного завдання, я вважаю досить актуальною,оскільки питання Другої світової війни, а також її учасників хвилює і досібагатьох людей. І не тільки істориків, а й інших людей, які хотіли б матибільше інформації про тих чи інших учасників бойових дій; щоб вшанувати пам’ятьтих, хто поклав своє життя для світлого майбутнього нащадків.
Всі знають, що маршалЖуков прийняв капітуляцію фашистської Німеччини, а генерал Макартур (США) –капітуляцію Японії. Але мало хто знає про те, що від Радянського Союзу Акткапітуляції Японії підписав генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко.
Мене частоцікавило: хто він? Чим займався? Чому саме його, а не когось з першої шеренги, обралидля виконання такого важливого завдання? Яка його доля? Провівши певнедослідження, я здивувалася, що радянські енциклопедії чомусь мовчать про дануособистість, а в сучасних книжках з історії інформації по цій темі мінімум.
Таким чином, усвої роботі я поставила завдання дати якомога об’єктивнішу і повнішу відповідьна поставленні запитання. Метою виконання даної роботи стали збір, дослідженняі аналіз інформації про К.М. Дерев’янко, а також про той знаменний день –закінчення Другої світової війни.
РозділІ. Від каменяра у гранітних кар’єрах до представника Радянського Союзу узавершенні Другої світової війни
Народився КузьмаМиколайович Дерев’янко 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Уманськогоповіту Київської губернії Російської імперії. Зараз це Уманський район Черкаськаобласть в Україні. З трьох до дев’яти років жив на Вологодчині, куди (у ВеликийУстюг) заслали у 1907 році батька за участь у революційних подіях.
Трудову діяльністьрозпочав каменярем у гранітних кар’єрах і на будовах. Від 1922 року – курсантКиївської військової школи, потім Харківської школи червоних старшин, де йдосконало опановує японську мову. На цей час він вже має за плечимацерковно-приходську школу, декілька класів гімназії і великий трудовий стаж.
Від 1933 по 1937роки – слухач Військової академії імені М.Фрунзе. За цей час оволодіванглійською та німецькою мовами. Звичайна і рівна до академії кар’єра: командирвзводу, роти, помначштабу полку. У 1936 році він лише капітан. Але рядвідповідальних спеціальних доручень висунув по службі К.Дерев’янко до початкувійни з Німеччиною.
Виконуючи урядовезавдання, він у 1937-1938 роках створив перевалочну базу на станції Сари-Озек(Казахстан) і керував нею. База через гори Тянь-Шань і пустелю Гобі (маршрутпонад 2 тис. км) постачала зброю та боєприпаси китайській армії, що вела війнуз японськими агресорами. 1939-1940 роки – начальник штабу окремої особливоїбригади.
На початкуВеликої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941-1945 роках – начальникрозвідувального відділу Північно-Західного фронту. Особисто очолював розвідку йбойові операції в тилу німців. Від травня 1942 року – начальник штабу 53-їармії. Влітку 1943 року воював у складі Степового фронту та брав участь уКурській битві 1943 року й звільненні м. Харків. Від січня 1944 року –начальник штабу 4-ї гвардійської армії Другого Українського фронту і ТретьогоУкраїнського фронту. Керував бойовими діями в ході Корсунь-Шевченківськоїоперації 1944 (у тому числі при форсуванні Дніпра), Яссько-Кишинівськоїнаступальної операції 1944-1945 та Віденської наступальної операції 1945 року.
Один з небагатьохгенералів, що нагороджений всіма трьома орденами імені видатних полководців –Суворова, Кутузова і Богдана Хмельницького. Це був не звичайний «сухий» воїн, ажива людина з яскравими почуттями і пристрастями, хоробрістю і витримкою. Відправиву розвідку, а потім в училище свого п’ятнадцятирічного сина, який двічі успішнопобував на фронті з глибокого тилу (Челябінськ). Дерев’янко дуже любив музику.В ще не повністю визволеному Відні доручив синові розшукати могили великихкомпозиторів, а коли той знайшов кладовище, де похоронені Штраус, Шуберт, тодав гроші і доручив купити великі букети живих квітів і покласти їх на цімогили. Дуже шкодував Кузьма Миколайович, що могила Моцарта невідома.
Закінчив війну наЗаході генерал Дерев’янко начальником штабу 4-ї гвардійської армї ТретьогоУкраїнського фронту (командарм – генерал-лейтенант Захватаєв Н.Д.). У зв’язку звійною з Японією, що мала незабаром бути, він був переведений на Далекий Східна аналогічну посаду у 35-у армію. Але в серпні (в Читі) йому було наказанозалишити потяг і прибути у ставку головкома радянськими військами на ДалекомуСході маршала Василевського. Там йому була вручена телеграма Сталіна іначгенштаба Антонова про призначення представником Головного командуваннярадянських військ на Далекому Сході при штабі Макартура.
25 серпня зВладивостоку Дерев’янко вилетів на Філіпіни, де в Манілі дислокувався штаб американськихзбройних сил на Тихому океані. Летіти довелося через ряд зон загороджувальноговогню японської зенітної артилерії. Обійшлося...
Уже в Манілі 27серпня Дерев’янко отримав телеграмою наказ про перепідпорядкування СтавціВерховного Головнокомандування і повноваженнях на підписання Акту пробезсуперечну капітуляцію Японії від імені Радянського Верховного Головнокомандування.
30 серпня разом зМакартуром і представниками країн-союзниць Дерев’янко прибув у Японію, а 2вересня 1945 року прийняв участь у церемонії підписання акту про капітуляцію...
РозділІІ. Акт про капітуляцію на «Міссурі»
Це був історичнийі дуже хвилюючий день для всіх учасників церемонії підписання офіційногодокументу, який увінчував Другу світову війну. Шість років кровопролиттяпозаду. Довгоочікуваний мир актом про безсуперечну капітуляцію Японії приходиву кожний земний дім, у кожну родину. Він увінчував перемогу Об’єднаних Наційнад мілітаризмом і нестримною експансією сил знущань і пограбувань на ДалекомуСході.
Церемоніявідбувалася у Токійській затоці, але на американській території – на бортуавіаносця «Міссурі» о 9 годині за токійським часом.
Опів на дев’ятуна верхню палубу лінкора піднялися члени делегацій союзних держав, численнікореспонденти. Японська делегація була доставлена на борт «Міссурі» наамериканському есмінці «Ленсдаун» через двадцять п’ять хвилин. Дипломати – учорних сюртуках і круглих циліндрах… Попереду – міністр закордонних справСігеміцу, спираючись на палицю і начальник Генштабу японської армії генерал Умедзу.Не дійшовши столу, японські представники зупинилися – настали «хвилини ганьби».Протягом «нестерпно довгих» п’яти хвилин японська делегація стояла під суворимипоглядами представників союзних держав, що уособлювали собою на борту «Міссурі»миролюбні Об’єднані Нації, які одержали історичну перемогу над далекосхідним агресором.
Радянськійделегації, в яку крім К.Дерев’янко входили також віце-адмірал Стеценко ігенерал-майор авіації Воронов, матроси авіаносця влаштували овації.
Дев’ять годин.Генерал Макартур підходить до мікрофону і виголошує коротку промову, після чогосухим жестом пропонує японським представникам підійти до столу і поставити своїпідписи під актом про безсумнівну капітуляцію Японії.
У тиші, щонаступила, шкутильгаючи, підходить міністр закордонних справ Сігеміцу. Ні накого не дивлячись, не читаючи акту, він повільно ставить свій підпис на всіхекземплярах документу і повертається на попереднє місце. Обличчя йогобезпристрасне, не виражає жодних емоцій.
Сігеміцу заступаєбіля столу начальник Генштабу армії генерал Умедзу. Він ставить підпис на всіхекземплярах акту від імені імператорської Ставки. Пом’ятий китель, польовекепі, чоботи і кавалерійські бриджи ще один раз підкресюють його схвильованийвнутрішній стан. Поважний «генштабіст» прибув на лінкор і без самурайськогомеча. Для того, щоб запобігти непередбачуваним ексцесам, американськекомандування не дозволило японським генералам мати їх при собі під часцеремонії на «Міссурі».
До розкладених настолі папок з копіями документа підходить генерал Макартур. У присутності«асистентів», генералів Уайнрайта і Персіваля, він ставить свій підпис на актівід імені всіх союзних держав.
Процедурапідписання акту повторюється представниками Сполучених Штатів Америки,Радянського Союзу, Великобританії, Франції, Китаю, Австралії, Нідерландів таНової Зеландії. Свої підписи під актом поставили адмірал Німіц,генерал-лейтенант Дерев’янко, адмірал Фрейзер, генерал Леклерк, генерал СуЮнчан, генерал Блеймі, полковник Мур-Косгрейв, адмірал Хафріх і віце-маршалавіації Ісіт.
Акт прокапітуляцію Японії проголошує:
«1. Ми, действуя поприказу и от имени императора, Японского правительства и японскогоимператорского Генерального штаба, настоящим принимаем условия Декларации,опубликованной 26 июля в Потсдаме главами правительств Соединенных ШтатовАмерики, Китая и Великобритании, к которой в последствии присоединился иСоветский Союз, каковые, четыре державы, будут впоследствии именоватьсясоюзными державами.
2. Настоящим мы заявляемо безоговорочной капитуляции союзным державам японского императорскогоГенерального штаба, всех японских вооруженных сил и всех вооруженных сил подяпонским контролем вне зависимости от того, где они находятся.
3. Настоящим мыприказываем всем японским войскам, где бы они не находились, и японскому народунемедленно прекратить военные действия, сохранять и не допускать повреждениясудов, самолетов, военного и гражданского имущества, а также выполнять всетребования, которые могут быть предъявлены Верховным Главнокомандующим союзныхдержав или органами японского правительства по его указаниям.
4. Настоящим мыприказываем японскому императорскому Генеральному штабу немедленно издатьприказы командующим всех японских войск и войск, находящихся под японскимконтролем, где бы они ни находились безоговорочно капитулировать лично, а такжеобеспечить безоговорочную капитуляцию всех войск, находящихся под ихкомандованием.
5. Все гражданские,военные и морские официальные лица должны повиноваться и выполнять всеуказания, приказы и директивы, которые Верховный главнокомандующий союзныхдержав сочтет необходимым для осуществления данной капитуляции, и которые будутизданы им самим или же по его уполномочию оккупационной администрацией. Мыпредписываем всем официальным лицам оставаться на своих постах и по-прежнемувыполнять свои не боевые обязанности, за исключением тех случаев, когда онибудут освобождены от них особым указом, изданным Верховным Главнокомандующимсоюзных держав или по его уполномочию.
6. Настоящим мы даемобязательство, что Японское правительство и его приемники будут честно выполнятьусловия Потсдамской декларации, отдавать те распоряжения и предпринимать тедействия, которые в целях осуществления этой Декларации потребует ВерховныйГлавнокомандующий союзных держав или любой другой назначенный союзнымидержавами представитель.
7. Настоящим, мыпредписываем Японскому императорскому правительству и японскому императорскомуГенеральному штабу немедленно освободить всех союзных военнопленных иинтернированных гражданских лиц, находящихся сейчас под контролем японцев, иобеспечить их защиту, содержание и уход за ними, а также немедленную доставкуих в указанные места.
8. Власть императора иЯпонского правительства управлять государством будет подчинена ВерховномуГлавнокомандующему союзных держав, который будет предпринимать такие шаги, какиеон сочтет необходимыми для осуществления этих условий капитуляции.
Подписано в Токийскомзаливе. Япония, 2 сентября 1945г. 9 часов 04 минуты». [1, с. 365-266]
… Делегаціясоюзних держав, отримавши по екземпляру підписаного акту про безперечну капітуляціюЯпонії, залишає «Міссурі» трішки пізніше і прибувають на берег на американськихміноносцях. Радянська делегація без всякої затримки відправляється на аеродромв Ацузі і відлітає на батьківщину, в Хабаровськ. Вона з честю виконалапокладену на неї відповідальну місію...
Трішки пізнішегенерал-лейтенант Дерев’янко коротко доповів про результати свого перебуванняна «Міссурі» (див. додаток 1), після чого у Радянському Союзі, як і в іншихдержавах почалося святкування перемоги над мілітаризмом (див. додаток 2).
РозділІІІ. Дерев’янко К.М. – військовик, воєначальник, дипломат
Після цього насталапора виконати друге завдання. З величезною небезпекою для здоров’я генералдекілька разів відвідує міста Хіросіма і Нагасакі, що були бомбардированіамериканцями. Склавши про побачене детальний звіт, він разом з альбомом фотографійпред’явив його в Генштаб, а потім особисто Сталіну при доповіді 30 вересня 1945року. Український біограф генерала доктор історичних наук В.Шевченко стверджує,що матеріали К.Дерев’янко про атомне бомбардування були використані в процесірозробки радянської атомної зброї.
Простеживши зажиттям К.М.Дерев’янко, я хочу зробити декілька припущень відносно того, чомуСталін для такої важливої місії обрав К.М.Дерев’янко. По-перше, був необхіднийвідповідний статус, а точніше – генеральське звання. У Дерев’янка воно було іцілком заслужено. Першу генеральську зірку К.Дерев’янко отримав у складнийперіод – 4 травня 1942 року (одночасно із призначенням начальником штабу 53-їармії Північно-Західного фронту і нагородженням орденом Червоної Зірки).Представлення робили комфронту Ватутін і замначгенштабу Василевський. Другугенеральську зірку К.Дерев’янко отримав 19 квітня 1945 року.
По-друге,необхідним було знання англійської і японської мови. Останньою Дерев’янкозацікавився ще у Харківській школі червоних старшин, де навчався на початку20-х років. Син героя – В.К. Деревянко, який написавпро батька книгу «Солдат, генерал, дипломат», стверджує, що, за словами людей,які служили разом із Дерев’янком (І.Усаченко), до випуску зі школи Кузьма Дерев’янкоуже розмовляв і писав по-японському. [2, с. 7-9]
Не випадковоу Воєнній академії ім. М.В.Фрунзе, куди він вступив у 1933 році, для вивчення нимбули обрані англійська і японська мови.
Третяриса Дерев’янко: він штабник и аналітик, який вміє як спостерігати, так і діятиу відриві від основних сил. Саме ці якості були потрібні в Японії. А проявилисявони давно.
У1936-38 рр. капітан Дерев’янко виконав секретну операцію по постачанню зброїкитайським військам, що воювали з японськими агресорами. Орден Леніна за це йомувручав у Кремлі особисто «всесоюзний староста» Калінін.
Під часфінської війни (1939—40 рр.) доброволець майор К.Дерев’янко — начальник штабу Окремоїособливої лижної бригади. Це був розвідувально-диверсійний підрозділ, сформованийв основному з студентів Ленінградського інституту фізкультури ім. Лесгафта. СамДерев’янко займався не тільки плануванням. Коли лижний загін майстра спорту В.Мягкова(посмертно — Героя Радянського Союзу) попав у засідку білофіннів и був розгромлений,Дерев’янко на чолі другого загону виніс поранених і загинувших загону Мягкова.За фінською війну Дерев’янко нагороджений орденом Червоної Зірки і позачерговостав полковником. З серпня 1940 року К.Дерев’янко — зам. начальника розвідвідділуПрибалтійського особливого воєнного округу.
У січні– березні 1941 року він виконував особливе завдання у Східній Прусії, а з 27 червня1941 року — начальник розвідвідділу штабу Північно-Західного фронту. У ційякості він у серпні 1941 року очолив рейд у тил гітлерівців, у ході якого ізконцтабору під Старою Русою було звільнено близько двох тисяч наших полонених червоноармійців,багато з яких поповнили війська фронту.
Психологіяістинного штабіста — особлива. Якщо послати до Макартура «чистого» командира —не уникнути психологічних конфліктів, потрібно буде придушувати гординю, прагненнядо лідерства та інші якості перших керівників. А начальник штабу вже звик бутиу тіні, працювати в команді.
По-четверте,у Дерев’янко є нехай невеликий, але досвід дипломата. Посля війни він деякийчас представляв СССР у Союзній Раді по Австрії.
Думаю,что саме рідкісна сукупність вищеназваних професіональних і особистих якостей іпривела генерала Дерев’янко спочатку до столу, де підписувався Акт про капітуляціюЯпонії, потім на радіоактивне попелище японських міст і на післявоєннудипломатичну роботу в Токіо.
Угрудні 1945 року в Москві на раді міністрів іноземних справ великих держав-переможницьбула досягнута домовленість про утворення Союзної Ради для Японії з місцеперебуванняму Токіо. Цю домовленість було опубліковано у газеті «Известия» № 304 от28.12.1945 р. [2,с. 7-9]
Цей органповинен був давати поради Главкому окупаційних військ по питанням, щоторкаються здійснення капітуляції, окупації і контролю над Японією, а такожвиконаннядиректив, що виконують ці умови.
Головами Союзної Ради були назначені головнокомандуючий окупаційнимисилами союзників генерал Макартур, а членом цього малочисельної Ради від СССРпостановою СНК СССР від 2 січня 1946 року затверджений генерал Дерев’янко. Крімних у Союзній Раді було ще 2 представника: від Китаю і до Сполученого Королівства(цей член Ради представляв одночасно також Австралію, Нову Зеландію і Індію).
СоюзнаРада припинила своє існування із укладенням у 1951 році Сан-Францизськогомирного договору. К.Н.Дерев’янко перевели у Москву, де він працював у воєннійакадемії начальником кафедри збройних сил іноземних держав, а потім начальникомуправління інформації Головного розвідуправління (ГРУ) Генштабу. Внаслідок ядерногоопромінення, отриманого під час перебування у Хіросімі і Нагасакі, здоров’яК.Дерев’янко значно погіршилось, і після тривалої і тяжкої хвороби він 30 грудня1954 року помер від раку.
Унекрологах, що з’явилися у «Правді» і «Красной звезде» (31.12.54 р., №310), небула вказана остання посада Кузьми Миколайовича і не перераховані іноземніордени (американський «За заслуги» і два венгерських). [3, с. 140]Але й два ордени Леніна (другий — в 1947 році), два ордена ЧервоногоПрапора, вищеназвані полководські ордени — всі вониговорили і говорять самі за себе. Підписали некролог міністр оборони Булганін,видатні полководці Жуков, Василевський, Соколовський, Конєв, Тимошенко, Малиновский — сім маршалів і ряд видатних друзів-генералів.
ПохороненийДерев’янко Кузьма Миколайович 3 січня 1955 року на «Новодевичьем» кладовищі уМоскві.
Висновки
Другійсвітовій, яка тривала шість років і один день, 2 вересня сорок п’ятого прийшовкінець. Завершення війни поставило перед радянським народом нові задачі, головнимиз яких були відновлення народного господарства країни і перехід її на умовимирного життя.
Великазаслуга у перемозі над ворогом належить як керівникам держави, так і, можнасказати, в першу чергу громадянам країни, які доклали всіх зусиль і, навіть,поклали своє життя за світле майбутнє своїх нащадків. Одним із тих, хто зробивсвій великий внесок у перемогу над фашистськими Німеччиною та Японією належитьКузьмі Миколайовичу Дерев’янко, який офіційно поставив свій підпис у акті про«Капітуяцію Японії», у документі, який офіційно засвідчив припинення всіхвійськових дій і повернення довгоочікуваного миру у кожну домівку, до кожногогромадянина планети Земля.
Наприкінціхочу сказати, що це питання за браком матеріалу повноцінно висвітлити я не змогла,оскільки Кузьма Миколайович, як вказують деякі джерела займався не тількивійськовою справою, а й вивченням деяких наукових питань (наприклад, впливрадіації на людей, навколишнє середовище і т. д.). Проте, я намагаласянайточніше передати і описати роль цієї видатної особистості у Другі світовійвійні.
Списоквикористаної літератури
1. АлександровАнатолий Андреевич. Великая победа на Дальнем Востоке: Авг. 1945 года: отЗабайкалья до Кореи/ А.Аександров. – М.: Вече,2004– 406с.
2. ВнотченкоЛеонид Николаевич. Разгром милитаристской Японии на Дальнем Востоке: (К0-летию) – М.: Знание, 1985 64 с.
3. ДеревянкоВиталий Кузьмич. Солдат, генерал, дипломат [К.Н.Деревянко]. Днепропетровск,«Промінь», 1971 – 155 с.
4. Нимиц И.,Портер Э. Война на море, 1939-1945:[Пер. с англ.] – Смоленск: Русич, 1999. –590 с.
5. Кто был вВеликой Отечественной войне 1941-1945 гг. Люди. События. Факты: Справ./ – М.:Республика, 2000 – 428 [3] с.
6. ПономарёвС. Капитуляцию Японии принял! // Советская Россия. – № 115-116 (12728). – 30августа. – 2005 С. 7-9
Додаток 1
Как толькогенерал-лейтенант Деревянко кратко доложил маршалу Василевскому о результатахсвоего «исторического броска» в Токио, Главком дальневосточной группировкисразу же позвонил в Ставку. Как и было договорено ранее, Сталин ждал этогозвонка. Он хотел немедленно узнать подробности происшедшего события на рейдеТокийской бухты. Но и на этот раз Верховный Главнокомандующий осталсяформалистом. Он спросил:
– ТоварищВасилевский, вымне скажите — закончил 2-ю мировую войну, товарищДеревянко в Токио или не закончил?
Главкомдальневосточной группировки в том же спокойном тоне ответил:
– ГенералДеревянко достойно выполнил важное поручение Верховного ГлавнокомандованияКрасной Армии, товарищ Сталин. Передо мной лежит акт о безоговорочнойкапитуляции Японии со всеми необходимыми подписями. Так что 2-й.мировой войнеположен конец.
– Понятно,товарищ Василевский, а как была организована сама церемония американами? Мнекажется, что не случайно они организовали эту процедуру на борту своеголинкора.
– Конечно,товарищ Сталин. Всю церемонию генерал Макартур уместил в двадцать минут. Понему выходило, что Соединенные Штаты почти сто лет назад начали борьбу на Тихомокеане против захватнической политики Японии и вот теперь успешно ее завершили.А наша Красная Армия на материке решала всего лишь локальную задачу.
Верховныйвоспринял это заявление Главкома дальневосточной группировки спокойно:
– Мы ещемногое узнаем в ближайшее время из арсенала американских достижений, товарищВасилевский. Возможно, скоро тот же генерал Макартур заявит, что судьбу войны сЯпонией решили, главным образом, атомные бомбардировки Хиросимы и Нагасаки.Они, дескать, сломили волю японского народа к сопротивлению, побудили егопринять Декларацию союзных держав.
– Так вполнеможет произойти, товарищ Сталин, – согласился маршал Василевский. – Но привстрече с генералом Деревянко Верховный Главнокомандующий союзных держав на этутему не распространялся.
– А какгенерал Макартур ответил на вопросы товарища Деревянко, которые мы поручиливыяснить у него при встрече в Токио? Ответил или отмолчался?
– ДляВерховного Главнокомандующего союзных держав они прозвучали как большоеоткровение, товарищ Сталин. Пожалуй, только по вопросу приема капитуляциияпонских войск в Южной Корее был получен утвердительный ответ. На все остальныенаши вопросы генерал Макартур пообещал ответить через некоторое время.
– Понятно,товарищ Василевский,— вроде бы удовлетворился ответами Сталин, но тут же задалследующий вопрос по текущей обстановке:
– Боевыедействия наши войска закончили повсюду или где-то японец еще оказывает нашимвойскам сопротивление?
Главкомдальневосточной группировки был хорошо осведомлен о развитии оперативнойобстановки в Маньчжурии, на Сахалине и на Курильских островах, и увереннодоложил:
– На Сахалинеи Курильских островах всякое военное сопротивление сломлено, противникразоружен и взят вплен, товарищ Сталин. В Маньчжурии наши войскапродолжают зачистку территории. Вот и сегодня маршал Мерецков доложил мне отом, что в тридцати километрах западнее Муданьцзяна в горно-лесистой местностичасти 365-й стрелковой дивизии внапряженном встречном бою разгромили большой отряд японских войск из состава1-го фронта Квантунской армии численностью свыше двух тысяч солдат и офицеров.Помимо этого, в долине Сунгари также еще встречаются укрывшиеся отдельныегруппы «смертников». Их тоже приходится ликвидировать.
Верховныйзакончил разговор очень приятным, радостным сообщением:
– Ну что же,товарищ Василевский. Сегодня Центральный Комитет партии и Совет НародныхКомиссаров поздравили советский народ с победой над Японией и окончанием 2-ймировой войны. В поздравлении подчеркивается величие подвига советского народаи Красной Армии в разгроме фашистской Германии и империалистической Японии.Президиум Верховного Совета принял Указ об объявлении 3 сентября праздникомПобеды над Японией. С чем я вас и ваши доблестные войска и поздравляю.
Сразу послеразговора с Главкомом дальневосточной группировки, Сталин направилприветственную телеграмму президенту Трумэну по случаю победы над Японией: «Вдень подписания Японией акта капитуляции разрешите поздравить Вас,Правительство Соединенных Штатов Америки и американский народ с великой победойнад Японией.
Приветствуювооруженные силы Соединенных Штатов Америки с победой».
Он воздалдолжное сильному военному союзнику.
…А у главногосоюзника свои планы.
Получив изТокио экземпляр акта о безоговорочной капитуляции Японии, президент Трумэнсозвал 4 сентября в Белом доме высший военный совет. Предстояло выработатьдолгосрочную политическую программу в отношении Японии и других государствТихоокеанского театра военных действий. Решались важные вопросы по поводуповедения США с союзными странами, а также много других, в том числе рольсоюзных стран в развязке Дальневосточной проблемы.
Среди многихмнений по этому поводу твердо прозвучал голос Трумэна: «Америка применила новоеоружие. Испепеление Хиросимы и Нагасаки сломило волю японского народа…» [1, с. 370-372, 383]
Додаток 2
Вечером 2сентября председатель СНК СССР И. В. Сталин выступил по радио с обращением кнароду:
«Товарищи соотечественникии соотечественницы!
Сегодня, 2сентября, государственные и военные представители Японии подписали акт обезоговорочной капитуляции. Разбитая наголову на морях и на суше, окруженная совсех сторон вооруженными силами Объединенных Наций, Япония признала себяпобежденной и сложила оружие.
Два очагамирового фашизма и мировой агрессии образовались накануне нынешней мировойвойны: Германия — на западе и Япония — на востоке. Это они развязали Вторуюмировую войну. Это они поставили человечество и его цивилизацию на край гибели.Очаг мировой агрессии на западе был ликвидирован четыре месяца назад, врезультате чего Германия оказалась вынужденной капитулировать. Через четыремесяца после этого был ликвидирован очаг мировой агрессии на востоке, врезультате чего Япония, главная союзница гитлеровской Германии, также оказаласьвынужденной подписать акт о своей капитуляции.
Это означает,что наступил конец Второй мировой войны. Теперь мы можем сказать, что условия,необходимые для мира во всем мире, уже завоеваны.
Следуетотметить, что японские захватчики нанесли ущерб не только нашим союзникам –Китаю, Соединенным Штатам Америки и Великобритании. Они нанесли серьезнейшийущерб также и нашей стране. Поэтому у нас есть еще свой особый счет к Японии.
Свою агрессиюпротив нашей страны Япония начала еще в четвертом году, во времярусско-японской войны. Как известно, в феврале четвертого года, когдапереговоры между Японией и Россией еще продолжались, Япония, воспользовавшисьслабостью Царского правительства, неожиданно и вероломно, без объявления войны,напала на нашу страну. Она атаковала русскую эскадру в районе Порт-Артура,чтобы вывести из строя несколько русских военных кораблей и создать тем самымвыгодное положение для своего флота. Япония действительно вывела из строя трипервоклассных военных корабля России. Характерно, что через тридцать семь летпосле этого, Япония в точности повторила этот вероломный прием в отношенииСоединенных Штатов Америки, когда она в конце сорок первого года напала навоенно-морскую базу Соединенных Штатов Америки в Перл-Харборе и вывела из строяряд линейных кораблей этого государства.
Как известно,в войне с Японией Россия потерпела тогда жестокое поражение. Япония жевоспользовалась поражением царской России для того чтобы отхватить от РоссииЮжный Сахалин, утвердиться на Курильских островах и таким образом закрыть назамок для нашей страны на востоке все выходы в океан. Следовательно, также ивсе выходы к портам Советской Камчатки и Чукотки. Было ясно, что Япония ставитсебе задачу отторгнуть от России весь ее Дальний Восток.
Но этим неисчерпываются захватнические действия Японии против нашей страны. Ввосемнадцатом году, после установления советского строя в нашей стране, Япония,воспользовавшись враждебным тогда отношением к Советской стране Англии,Франции, Соединенных Штатов Америки, и опираясь на их поддержку, напала на нашустрану, оккупировала Дальний Восток и четыре года терзала наш народ, грабиласоветский Дальний Восток.
Но и это невсе. В тридцать восьмом Япония вновь напала на нашу странув районеозера Хасан, около Владивостока, с целью окружить Владивосток. В следующем годуЯпония повторила свое нападение уже в другом месте, в районе МонгольскойНародной Республики, около Халхин-Гола, с целью прорваться на советскуютерриторию, перерезать нашу сибирскую железнодорожную магистраль и полностьюотрезать Дальний Восток от России.
Правда, атакиЯпонии в районе Хасана и Халхин-Гола были ликвидированы советскими войсками сбольшим позором для японцев. Равным образом была успешно ликвидирована японскаявоенная интервенция в восемнадцатом – двадцать втором годах, и японскиеоккупанты были выброшены из районов нашего Дальнего Востока. Но поражениерусских войск в четвертом — пятом годах, в период русско-японской войны,оставило в сознании народа тяжелые воспоминания. Оно легло на нашу странучерным пятном. Наш народ верил и ждал, что наступит день, когда Япония будетразбита и пятно будет ликвидировано. Сорок лет ждали мы, люди старшего поколения,этого дня. И вот этот день наступил. Сегодня Япония признала себяпобежденной и подписала акт безоговорочной капитуляции.
Это означает,что Южный Сахалин и Курильские острова отойдут к Советскому Союзу, и отныне онибудут служить не средством отрыва Советского Союза от океана и базой японскогонападения на наш Дальний Восток, а средством прямой связи Советского Союза сокеаном и базой обороны нашей страны от японской агрессии.
Наш советскийнарод не жалел сил и труда во имя победы. Мы пережили тяжелые годы. Но теперькаждый из нас может сказать: «Мы победили!». Отныне мы можем считать нашуОтчизну избавленной от угрозы немецкого нашествия на западе и японскогонашествия на востоке. Наступил долгожданный мир для народов всего мира.
Поздравляювас, мои дорогие соотечественники и соотечественницы, с великой победой, суспешным окончанием войны, с наступлением мира во всем мире!
Слававооруженным силам Советского Союза, Соединенных Штатов Америки, Китая иВеликобритании, одержавшим победу над Японией!
Слава нашимдальневосточным войскам и Тихоокеанскому Военно-Морскому флоту, отстоявшимчесть и достоинство нашей Советской Родины!
Слава нашемувеликому народу, народу-победителю!
Вечная славагероям, павшим в боях за честь и свободу нашей Великой Родины!
Пустьздравствует и процветает наша Великая Родина, Союз Советских СоциалистическихРеспублик!». [1,с.372-375]
Додаток 3
/>
ПідписДерев’янко К.М. під актом про капітуляцію Японії.
/>
Справа нафотографії зображений Кузьма Миколайович Дерев’янко (у темній формі).
/>
Промовагенерала Макартура 2 вересня 1945 року.