НАЦІОНАЛЬНИЙБАНК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКААКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
ХАРКІВСЬКАФІЛІЯ
Кафедрасоціально-гуманітарних дисциплін
НАУКОВО-ДОСЛІДНАРОБОТА
Судовавлада в Україні: захист прав громадян, чи дискредитація системи правосуддя
Керівник роботи С.О. Топалова
Старший викладач
Студент факультету
Банківської справи,
Обліку і фінансів,
ІІ курсу, групи 27-ОА,
Спеціальності
«Облік і аудит» Т.В. Кущ
ХАРКІВ– 2008
ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Інститутиправосуддя в системі органів державної влади
1.1 Призначення органів правосуддя. Змістсамого поняття
1.2 Організація діяльності судовоївлади. Принципи, що забезпечують її незалежність, гарантують рівність всіхперед законом
Розділ II. Специфікафункціонування судової влади в Україні
2.1 Організація діяльності органів правосуддя( конституційні
принципи, правові норми)
2.2 Реальний стан правосуддя в державі
2.3 Причини негативізму в системі правосуддяі шляхи його подолання
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
З проголошеннямнезалежності України, реформою її політичної системи, появою нових формвласності, виникненням нових економічних відносин, демократизацією суспільства,гостро виникає потреба правової держави з верховенством закону в усіх сферахгромадського життя. Кожен громадянин повинен безумовно поважати й виконуватизакони держави. Контроль за дотриманням законів покладено в Україні направоохоронні органи, які включають в себе органи дізнання, слідчі підрозділи,органи прокуратури, суддю та суд. На суд та суддю покладено забезпеченняправових гарантій суб’єктів процесу та контролю задотриманням законів. Особливу увагу приділено процесам винесення суддею вироку,застосування справедливого покарання, щоб винна особа була покарана, а не виннуне було притягнуто до кримінальної відповідальності. Ці правові положенняуособлюються в незалежній діяльності суду.
Найвищоюсоціальною в державі є людина, її життя, здоров’я, недоторканість, безпека. Отже, саме людина головнимключовим елементом у системі правосуддя, задля її блага та інтересів воно іздійснюється. Але це не стосується України, бо тут правосуддя майже відсутнє,хоча це дуже ретельно приховується.
Метою моєїнаукової роботи є виявлення та дослідження основних причин відсутностіправосуддя у нашій державі, недовіри підлеглого до становлення судової влади. Атакож, як це можна подолати, задля того, щоб судді і працівники прагнули ідосягли того, щоб наша людина, як люди у багатьох країнах світу, приходила досуду як дох раму, по захист і справедливість, щоб права і свободи людини тагромадянина в Україні захищалася на рівні європейських стандартів.
РОЗДІЛ І. ІНСТИТУТИ ПРАВОСУДДЯ В СИСТЕМІОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
1.1 Призначенняорганів правосуддя. Зміст самого поняття
Розглядаючиповноваження судді, його взаємини з правоохоронними органами та органамидержавної влади, зупинимося на понятті судової влади.
Судова влада –незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян,інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності тасправедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій.Самостійна судова влада, яка діє незалежно від законодавчої і виконавчої влади,- одна з ознак правової держави. Суд, здійснюючи правосуддя, на засадахверховенства права забезпечує захист, гарантованих Конституцією України тазаконами держави, прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересівюридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова влада виступає в роліарбітра, що вирішує спір, незалежно від того, між ким цей спір виникає: міжгромадянами, громадянами і підприємствами, громадянами і державними чигромадськими організаціями, між громадянами і державою в цілому тощо.
Правосуддя вУкраїні здійснюється виключно судами. Суди, відповідно до ст.6 КонституціїУкраїни, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої івиконавчої влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, щовиникають в державі.
Визначаючипоняття судової влади, слід зауважити, що судова влада утворює систему органів,покликаних до застосування закону в порядку судового провадження; вона маєфункціональний характер, який притаманний усім суб’єктам кримінального процесу.
Поняття судової владимає дві концепції, які утворюють нерозривну єдність судової влади.
Перша концепція –юридична – полягає в тому, що судова влада – це повноваження судді зрозв’язання конфліктів, що виникають у суспільстві, з використанням спеціальноїюридичної процедури..
Друга концепція –організаційна – полягає в тому, що процесуальні повноваження належать тількисудді.
Акцентуваннятого, чи іншого моменту у визначенні судової влади не змінює суті цьогопоняття. Визначити судову владу тільки як особливе повноваження в розв’язанні конфліктів, або ж системусудових органів, що здійснюють правосуддя, неможливо. Також неможливо назватиодну з її складових частин більш важливою порівняно з іншою. Не можуть існуватиповноваження щодо розв’язання соціальних конфліктівпоза системою органів, яким надано ці повноваження. Неможливо уявити судовуустанову, яку не наділено такими повноваженнями.
Причини сформованогодвоїстого розуміння судової влади варто шукати в різниці двох термінів: «судовавлада» та «суд, суддя». Цю суперечку було вирішено закріпленнямв Конституції України принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.Судову владу почали визначати через форми її здійснення як специфічну незалежнугілку державної влади. Після прийняття Закону України «Про судоустрійУкраїни» від 07.02.2002р., судова влада визначається як система судовихорганів, що володіє власними повноваженнями спрямованими на встановлення істинив справі, відновлення справедливості та покарання винних. Судова владареалізується здійсненням правосуддя у формі кримінального, цивільного,адміністративного, господарського та конституційного судочинства.
Однак усуспільстві склалося й інше розуміння судової влади. Судову владу ототожнюють зїї носіями. Судова влада в цьому розумінні – це особи, які мають урядові,адміністративні повноваження, тобто є уособленням державних органів. Така точказору не може бути правильною, оскільки тільки судова влада в науцікримінально-процесуального права виражається через поняття влади можливості,права судити, або через органи, що здійснюють правосуддя.
Суд, суддя,судова влада, правосуддя – однорідні слова, тому визначення одного через іншене є ефективним. Зрозуміло, що названі слова походять від кореня суд. Томуможна дійти висновку, що судова влада – це влада, яка здійснюється судом чисуддею. Судити означає вживати, застосовувати, здійснювати владу.
Судова системаУкраїни – це сукупність усіх судів, що діють на її території, мають загальнізавдання, організовані і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов’язанихміж собою відносинами із здійснення правосуддя.
Відповідно ст.124Конституції України, правосуддя здійснюється, виключно, судами.
Завданнямправосуддя є:
1) всебічнезміцнення законності та правопорядку;
2) захистсоціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;
3) охорона,закріплених у Конституції України, політичної та економічної систем відбудь-яких посягань;
4) захистправ і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань;
5) вихованнягромадян у дусі точного і неухильного виконання Конституції і законів України,дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадськогообов’язку, поваги до честі і гідності інших громадян;
6) запобіганнязлочинам та іншим правопорушенням;
7) виправленнята перевиховування осіб, які порушили закон.
1.2 Організаціядіяльності судової влади. Принципи, що забезпечують її незалежність, гарантуютьрівність всіх перед законом
Згідно зКонституцією, судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом Українита судами загальної юрисдикції.
Судова системаУкраїни встановлюється Конституцією України (розділи VIII та ХІІ), Законами України: «Просудоустрій» від 07.02.2002р., «Про статус суддів» від15.12.1992р., «Про судову експертизу» від 25.02.1994р., «ПроКонституційний Суд України» від 16.10.1996р., «Про Вищу Раду юстиції»від 15.01.1998р., «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998р.
Діяльність судівз розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських,адміністративних справ стосовно спорів про права і інтереси громадян,громадських об’єднань, підприємств, установ,організацій, а також з розгляду кримінальних справ регламентованапроцесуальними нормами, що містяться, насамперед, у Цивільному процесуальномукодексі, Кримінально-процесуальному кодексі та Господарському процесуальномукодексі.
Правосуддя вУкраїні здійснюється на наступних засадах:
1. Здійсненняправосуддя виключно судами. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами, чипосадовими особами не допускається. Народ безпосередньо бере участь уздійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних у здійсненніправосуддя є їхнім громадським обов’язком.
2. Правона судовий захист. Усім суб’єктамправовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересівнезалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не можебути позбавлений права на розгляд його справи у суді, на участь у розглядісвоєї справи. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особикористуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами таюридичними особами України.
3. Рівністьперед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівностівсіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі,раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань,національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характерузанять, місця проживання та інших обставин.
4. Правовадопомога при вирішенні справ у судах. Кожен має право користуватися правовоюдопомогою при вирішенні його справи в суді. Для надання правової допомоги привирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У цих випадках, передбачених законом,правову допомогу надають також інші особи. У випадках, передбачених законом,правова допомога надається безоплатно.
5. Гласністьсудового процесу. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в судіусної або письмової інформації щодо результатів розгляду своєї судової справи.Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбаченихпроцесуальним законом. Учасники судового розгляду і інші особи, присутні навідкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведенняв залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису іззастосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засіданнядопускаються з дозволу суду. Розгляд справи у закритому судовому засіданнідопускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.
6. Обов’язковістьсудових рішень. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді,ухвалюється іменем України і після набрання ним законної сили є обов’язковим довиконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхпосадовими особами, громадянами та юридичними особами на всій територіїУкраїни.
7. Правона оскарження судового рішення. Учасники судового процесу та інші особи увипадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право наапеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
8. Колегіальнийта одноособчий розгляд справ. Справи у судах першої інстанції розглядаютьсясуддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом,-також судом присяжних. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, атакож в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально ускладі не менше трьох професійних суддів.
9. Самостійністьсудів і незалежність суддів. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді приздійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні іпідкоряються лише закону. Органи та посадові особи державної влади, органимісцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об’єднання, атакож юридичні особи зобов’язані поважати незалежність суддів і не посягати нанеї. Гарантії незалежності суддів забезпечуються забороною втручання вздійснення правосуддя, встановленням відповідальності на неповагу до суду тасуддів, визначеними законом заходами забезпечення особистої безпеки суддів,їхніх сімей та майна тощо.
10. Недоторканістьсуддів. Недоторканість суддів і народних засідателів та присяжних на часвиконання у суді їхніх обов’язківгарантується Конституцією України, Законом про статус суддів та іншимизаконами.
11. Незмінюваністьсуддів. Судді, обрані достроково, перебувають на посаді судді до досягненняними шістдесяти п’яти років.
12. Державнамова судочинства. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про судоустрій України»судочинство в Україні проводиться державною мовою. Застосування інших мов усудочинстві дозволяється у випадках і порядку, визначених законом. Відповіднодо ст.9 ЦПК України та ст. 19 КПК України судочинство проводиться українськоюмовою або мовою більшості населення певної місцевості.
13. Суддівськесамоврядування. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів дієсуддівське самоврядування.
Судову системуУкраїни складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Усистемі судів загальної юрисдикції законодавство передбачає загальні суди іспеціалізовані суди (господарські суди, адміністративні суди, що утворюються вокругах відповідно до Указу Президента України).
Система судівзагальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності таспеціалізації (ст. 125 Конституції України). Територіальний принцип наближуєсуди до населення, а спеціалізація діяльності судів дає їм змогу зосередитисяна окремих галузях законодавства (господарського, адміністративного), на специфічнихправовідносинах, які розглядаються судами, і отже, підвищувати кваліфікаціюсуддів і якість роботи судів.
До системи судівзагальної юрисдикції належать:
1) місцевісуди;
2) апеляційнісуди, Апеляційний суд України;
3) Касаційнийсуд України;
4) вищіспеціалізовані суди;
5) ВерховнийСуд України;
6) Військовісуди, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та в інших військовихформуваннях.
Найвищим судовиморганом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищимисудовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.
Єдність системисудів загальної юрисдикції забезпечується зокрема:
1) єдинимизасадами організації та діяльності судів;
2) єдинимстатусом суддів;
3) обов’язковістю для всіх судів правилсудочинства, визначених законом;
4) забезпеченняВерховним Судом України однакового застосування законів судами загальноїюрисдикції;
5) обов’язковістю виконання на територіїУкраїни судових рішень тощо.
Місцеві загальнісуди. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські таміськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевий суд складаєтьсяз суддів місцевого суду, голови та заступника голови суду. У місцевому суді, вякому кількість суддів перевищує п’ятнадцять чоловік, може бути призначено більше одного заступника головисуду.
Загальні місцевісуди розглядають цивільні, трудові, сімейні, адміністративні та інші справи, атакож кримінальні справи, за винятком тих, які віднесені законом до віданняінших судів. Ці суди вважаються основними тому, що вони є найближчими донаселення і щороку вирішують сотні тисяч справ.
У складізагального місцевого суду працюють судді, консультанти, судові вихователінеповнолітніх, секретарі судових засідань, діловоди, завідувач канцелярії,секретарі-друкарки, працівники архіву, працівники бухгалтерії, господарськоїчастини та ін.
У разі тимчасовоївідсутності ( з причин хвороби, відпустки та ін.) голови суду виконання йогообов’язків може бути покладено назаступника або одного із суддів цього суду.
Голова місцевогосуду та його заступники призначаються на посаду з числа суддів строком на 5років і звільняються з посади Президента України за поданням Голови ВерховногоСуду України.
Секретарі судовихзасідань ведуть протоколи судових засідань, викликають учасників судовогорозгляду і свідків, забезпечують інформацію про справи для слухання. Секретарісуду ведуть діловодство по судових справах, зберігають справи, ведуть необхідніжурнали й картки, забезпечують зберігання речових доказів по кримінальнихсправах, оформляють закінчені провадженням справи і здають їх до архіву.Безпосереднє керівництво діловодством покладається на завідувача канцелярії.
Консультантимісцевого суду надають допомогу суддям у підготовці справ до слухання.
Судові вихователіздійснюють комплекс заходів з виконання судових рішень щодо неповнолітніх таїхніх батьків (беруть участь у вихованні неповнолітніх та ін). Судовимивихователями можуть бути особи, які мають досвід роботи з неповнолітніми і вищуюридичну, педагогічну або психологічну освіту.
Апеляційнимизагальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва таСевастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційнісуди регіонів та апеляційний суд Військово-морських Сил України, а такожАпеляційний суд України.
У складізагальних апеляційних судів утворюються судові палати у цивільних справах тасудові палати у кримінальних справах.
Апеляційний судУкраїни діє у складі:
1) судовоїпалати у цивільних справах;
2) судовоїпалати у кримінальних справах;
3) військовоїсудової палати.
Повноваженнямизагальних апеляційних судів є:
1) розглядсправ в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону;
2) розгляд упершій інстанції справ, визначених законом;
3) веденнята аналіз судової статистики вивчення і узагальнення судової практики;
4) наданняметодичної допомоги у застосуванні законодавства місцевим судом.
Апеляційний судУкраїни розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційномупорядку.
В апеляційномусуді діє президія апеляційного суду, до складу якої входять голова суду, йогозаступники, а також судді, обрані загальними зборами судів цього апеляційногосуду. Президія апеляційного суду розглядає питання організації діяльності суду,затверджує персональний склад судових палат та вирішує інші організаційніпитання.
У загальнихапеляційних судах (крім Апеляційного суду України) діє суд присяжних, якийутворюється для розгляду справ у першій інстанції.
Списки присяжнихформуються спеціальними комісіями з представників суду, органів юстиції тавідповідних рад за участю голів апеляційних судів. Ці списки затверджуютьсярішенням відповідних рад строком на чотири роки і переглядаються кожні двароки. Присяжними можуть бути громадяни, які постійно проживають на територіїтієї області, де діє суд присяжних, досягли 30-річного віку, є дієздатними, немають судимості. Не можуть бути присяжними депутати усіх рівнів, члени КабінетуМіністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ таінших правоохоронних органів, нотаріуси і адвокати.
Касаційний судУкраїни. Касаційний суд України діє у складі суддів, обраних на посадубезстроково, голови суду та його заступників.
У складіКасаційного суду України діють:
1) судова палатау цивільних справах;
2) судова палатау кримінальних справах;
3) військовасудова палата.
У касаційномусуді для вирішення організаційних питань діє президія. Президія формує заподанням голови суду склад судових палат. Голова Касаційного суду Українипризначається на посаду строком на п’ять років Президентом України. Голова Касаційного суду має першогозаступника та заступників голови суду, які виконують обов’язки голів судових палат.
Касаційний судУкраїни:
1) розглядаєв касаційному порядку справи, віднесені до його підсудності, а також іншісправи у випадках, визначених процесуальним законом;
2) веде тааналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;
3) надаєметодичну допомогу у застосуванні законодавства судами нижчого рівня;
4) здійснюєінші повноваження, передбачені законом.
Розгляд справ у Касаційномусуді України здійснюється колегіями у складі не менш трьох суддів.
Верховний СудУкраїни. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі загальноїюрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однаковезастосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.
Верховний СудУкраїни:
1) розглядаєу касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до йогопідсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усіінші справи, розглянуті судами загальної юрисдиуції в касаційному порядку; увипадках передбачених законом, розглядає інші справи, пов’язані з виключнимиобставинами;
2) дає судамроз’яснення з питань застосуваннязаконодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судовоїстатистики;
3) звертаєтьсядо Конституційного Суду України у випадках виникнення у суді загальноїюрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційностізаконів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення КонституціїУкраїни та законів;
4) веде тааналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться всудах з практикою застосування законодавства;
5) здійснюєінші повноваження, передбачені законом.
Верховний СудУкраїни очолює Голова Верховного Суду України.
До складуВерховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посадубезстроково. Їх кількість встановлюється указом Президента України за поданнямГолови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. ГоловаВерховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду строком на п’ять років шляхом таємногоголосування. Голова Верховного Суду має першого заступника і заступників.
У складіВерховного Суду України діють:
1) Судова палатау цивільних справах;
2) Судова палатау кримінальних справах;
3) Судова палатау господарських справах;
4) Судова палатав адміністративних справах.
У складіВерховного Суду України діє також Військова судова колегія.
Для вирішеннявнутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України дієПрезидія Верховного Суду. Президія Верховного Суду, зокрема, затверджуєперсональний склад судових палат, розглядає питання фінансування таорганізаційного забезпечення діяльності Верховного Суду, розглядає питанняроботи з кадрами тощо.
Судові палатиВерховного Суду України:
1) здійснюютьсудочинство у справах, віднесених до їх відання;
2) аналізуютьсудову статистику та вивчають судову практику;
3) готуютьпроекти постанов Пленуму Верховного Суду України тощо.
Судова палатаВерховного Суду України утворюється за рішенням Пленуму Верховного Суду Україниза поданням Голови Верховного України. Судову палату Верховного Суду Україниочолює голова Судової палати, який організовує роботу відповідної Судовоїпалати та формує колегії суддів для розгляду судових справ, головує в судовихзасіданнях або призначає для цього суддів та ін.
Голова Судовоїпалати Верховного Суду України призначається на посаду за рекомендацієюпрезидії Верховного Суду України. З числа суддів Верховного Суду Українистроком на п’ять років та звільняється зпосади Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування.
Колегіальниморганом Верховного Суду України є Пленум Верховного Суду, до складу якоговходять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів,їх перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційногосуду України.
Пленум ВерховногоСуду України обирає на посаду та звільняє з посади Голову Верховного Суду, атакож здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посаду Верховному Суді; утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їхкількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників; визначаєкількісний склад суддів Президії Верховного Суду України та обирає їх;призначає на посаду та звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду;заслуховує інформації Голови верховного Суду, голів судових палат ВерховногоСуду України, голів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України таапеляційних судів щодо організації роботи судових палат та діяльностівідповідних судів; дає роз’яснення судам загальної юрисдикції з питаньзастосування законодавства; приймає рішення про звернення до КонституційногоСуду України з питань конституційності законів та інших правових актів;затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України тощо.
Засідання ПленумуВерховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менш якдвох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України берутьучасть Голова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністрюстиції України. Пленум Верховного Суду України складається за необхідністю,але не менш як один раз на три місяці. Постанови Пленуму підписуютьсяголовуючим на засіданнях Пленуму та секретарем Пленуму і публікується вофіційному друкованому органі Верховного Суду. У ньому вміщуються такожматеріали судової практики Верховного Суду.
При ВерховномуСуді діє Науково-консультативна рада. Вона утворюється з числависококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектівпостанов Пленуму Верховного Суду щодо роз’яснення законодавства, надання висновків щодо проектів законодавчих актівта з інших питань діяльності Верховного Суду, підготовка яких потребуєнаукового забезпечення.
Господарськісуди. Спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції, якіпокликані розглядати справи, що виникають з господарських правовідносин,приймати і переглядати рішення, є господарські суди.
Системагосподарських судів складається з місцевих господарських судів, які як правило,діють в кожній області, з апеляційних судів, які діють в м.Києві та в обласнихцентрах регіонів, що включають кілька областей, з Вищого господарського судуУкраїни.
Право звернутисяз позовом до господарського суду мають підприємства, установи, організації,інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни які здійснюютьпідприємницьку діяльність без створення юридичної особи, а в окремих випадках,передбачених законодавчими актами України, мають право також звертатисьдержавні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницькоїдіяльності.
Переважна більшістьсправ, які розглядаються господарськими судами,- це справи у спорах, щовиникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.Господарські суди розглядають також справи про банкрутство, вивчають таузагальнюють практику застосування законодавства; ведуть роботу спрямовану назапобігання правопорушенням у сфері господарських відносин та ін. У 2002 р.Господарські суди розглянули понад 197000 справ і їх кількість з кожним рокомзростає.
Місцевігосподарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчігосподарським судам. Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддеюодноособово, але залежно від категорії і складності справи її може бутирозглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Рішення місцевогогосподарського суду може бути переглянуте в апеляційному порядку апеляційнимгосподарським судом колегією суддів у складі трьох суддів, а також у касаційномупорядку Вищим господарським судом колегією суддів у складі не менш трьохсуддів.
Вищийгосподарський суд вивчає і узагальнює судову практику, надає методичну допомогута рекомендаційні роз’яснення з питань застосуваннягосподарського законодавства судам нижчого рівня. Вищий господарський судзнаходиться у м.Києві.
Конституційнийсуд – особливий орган, єдиною або головною функцією якого є здійсненняконституційного нагляду або конституційного контролю, тобто перевіркавідповідності законів та інших нормативних актів конституції країни.
Впершеконституційний суд було запроваджено в Австрії у 1920р.
ВстановленняКонституцією України і Законом України «Про Конституційний Суд України»від 16 жовтня 1996 р. єдиного органу конституційної юрисдикції – КонституційногоСуду України має сприяти стабілізації і зміцненню конституційного ладу вУкраїні, утвердженню принципу верховенства права та найвищої юридичної силиКонституції, прямої дії її норм, забезпеченню конституційних прав і свободлюдини і громадянина.
КонституційнийСуд України складається з 18 суддів, які призначаються у рівній кількості (пошість) Президентом України, Верховною Радою та з’їздом суддів України строком на дев’ять років без права бути призначенимина повторний строк. Такий механізм призначення суддів Конституційного СудуУкраїни обирається самими суддями Конституційного Суду України має сприятиутвердженню їх незалежності від будь-якої гілки влади у вирішенні конкретнихсправ. Голова Конституційного Суду України обирається самими суддями КонституційногоСуду України із свого складу шляхом таємного голосування лише на один трирічнийстрок без права бути переобраним.
Широкі владніповноваження, яким наділений Конституційний Суд України, зумовлюють доситьвисокі вимоги до кандидатів на посади суддів Конституційного Суду України. Нимиможуть бути лише громадянини України з великим життєвим досвідом, які на деньпризначення досягли 40-річного віку, мають вищу юридичну освіту і стаж роботиза фахом не менш як 10 років. До того ж, ці особи мають проживати в Україніпротягом останніх 20 років і володіти державною мовою (ст.148 КонституціїУкраїни).
КонституційнийСуд України разом з іншими судами складає третю гілку влади, незалежну від двохінших – законодавчої і виконавчої – та їм непідзвітну.
Однак правовийстатус Конституційного Суду України має низку істотних особливостей порівняно зіншими судами. Він не входить до системи судів так званої загальної юрисдикції,які розглядають цивільні, кримінальні та інші справи. Найвищим судовим органомсудів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.
КонституційнийСуд – це окремий, незалежний від судів загальної юрисдикції, єдиний в Україніорган конституційної юрисдикції, які розглядають цивільні, кримінальні та іншісправи. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції є Верховний СудУкраїни.
КонституційнийСуд – це окремий, незалежний від судів загальної юрисдикції, єдиний в Україніорган конституційної юрисдикції. Він не може бути касаційною, апеляційною чинаглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Це означає, що до ньогоне можна звертатися зі скаргами на необгрунтованість рішень чи вироків,винесених судами. Функції Конституційного Суду України інші.
Процедурарозгляду справ Конституційним Судом України суттєво різниться від процедурирозгляду справ судами загальної юрисдикції. Конституційний суд розглядає справине в порядку звичайної судової процедури, передбаченої процесуальнимикодексами, а за правилами конституційного судочинства відповідно до КонституціїУкраїни, Закону України «Про Конституційний Суд України» тарегламенту, затвердженого самим Конституційним Судом України.
Основнимипринципами діяльності Конституційного Суду України є:
1) верховенствоправа;
2) незалежністьдіяльності;
3) колегіальність;
4) рівноправністьсуддів;
5) гласність;
6) повний івсебічний розгляд справ;
7) обгрунтованістьприйнятих рішень.
ПовноваженняКонституційного Суду України можна поділити на чотири групи. Перша з нихохоплює повноваження, пов’язані з вирішенням питання щодо відповідності(конституційності) Конституції України законів та інших правових актівВерховної Ради України, актів Президента України (насамперед, указів ірозпоряджень), актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень),правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Слід наголосити,що серед актів, які можуть розглядатися Конституційним Судом України щодо їхконституційності, немає актів міністерств і державних комітетів, Ради міністрівАвтономної Республіки Крим, а також рішень органів місцевого самоврядування. Їхзаконність перевіряється відповідно до встановленого порядку не КонституційнимСудом України, а судами загальної юрисдикції.
Друга групаповноважень Конституційного Суду стосується офіційного тлумачення Конституціїта законів України з точки зору їх відповідності Конституції.
Третя групаповноважень пов’язана із розглядом Конституційним Судом України з точки зору їхвідповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнароднихдоговорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їхобов’язковість. Ідеться, зокрема, про підписані Україною міжнародні договори доїх ратифікації чи затвердження Верховною Радою України.
Нарешті, дочетвертої групи повноважень Конституційного Суду України належить наданнявисновку щодо додержання конституційної процедури розслідування та розглядусправи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту відповіднодо ст. 111 Конституції України.
Справи, у якихвідкрито провадження, Конституційний Суд України розглядає по суті на своїхпленарних засіданнях. Для того, щоб пленарне засідання Конституційного СудуУкраїни було повноважним, у ньому повинно взяти участь не менше 12 суддівКонституційного Суду України, а його рішення та висновки вважаються прийнятими,якщо за них проголосувало не менше 10 суддів Конституційного Суду України,тобто більше половини його конституційного складу.
Суб’єктами звернень до КонституційногоСуду України з питань, пов’язаних ізпершою групою його повноважень, можуть бути Президент України, не менш як 45народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної РадиУкраїни з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Окремимгромадянам право безпосереднього звернення до Конституційного Суду України зпитань конституційності законів та інших правових актів Конституцією України ненадано. Проте це не означає, що громадяни взагалі позбавлені можливостіпорушувати зазначені питання перед Конституційним Судом України. Громадяниможуть робити це опосередковано – через Уповноваженого Верховної Ради України зправ людини, головна функція якого полягає у здійсненні парламентськогоконтролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Коло суб’єктів звернень до КонституційногоСуду України з питань, пов’язаних здругою групою його повноважень, Конституцією України не визначається, з чогоможна зробити висновок, що воно практично не є обмеженим. Інакше кажучи, заофіційним тлумаченням конституції України та законів України до КонституційногоСуду України можуть звертатися всі державні органи та органи місцевогосамоврядування, об’єднання громадян, окремі громадяни України, іноземці, особибез громадянства та юридичні особи. Підставами для такого звернення можутьбути: неоднозначне сприйняття тих чи інших положень Конституції або законіворганами законодавчої, виконавчої чи судової влади, що спричиняє істотнівідмінності у практиці їх застосування; потреба в роз’ясненні окремих положень КонституціїУкраїни щодо прав і свобод людини і громадянина у випадках, коли суб’єкт права на конституційне зверненнявважає, що ці положення тлумачаться органами державної влади неправильно,внаслідок чого його права і свободи зазнають утиску.
Право звертатисядо Конституційного Суду України з питань, пов’язаних із третьою групою його повноважень, мають Президент іКабінет Міністрів України, а з питань, що стосуються четвертої групи цихповноважень, Верховна Рада України.
Обмеження коласуб’єктів звернень доКонституційного Суду України з питань, пов’язаних з третьою групою його повноважень, цілком виправдане. Аджеміжнародні договори укладаються, як правило, главою держави – ПрезидентомУкраїни та органами виконавчої влади, насамперед, Урядом. Ними ж вони івиконуються.
Обмеження коласуб’єктів звернень доКонституційного Суду України з питань, що стосуються четвертої групи йогоповноважень, Верховною Радою цілком зрозуміле. Процедуру імпічменту ініціюєзгідно зі ст. 111 Конституції Верховна Рада України. Вона ж проводитьрозслідування і розгляд справ щодо імпічменту. Тому логічно, що для прийняттяоб’єктивного рішення вона має одержати висновок Конституційного Суду Українипро дотримання конституційної процедури імпічменту.
Провадження узверненнях, які надійшли до Конституційного Суду України, здійснюєтьсявідповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» тазатвердженого ним регламенту.
За результатамирозгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВерховноїРади України, актів Президента, Кабінету Міністрів України та Верховної РадиАвтономної Республіки Крим Конституційний Суд України приймає рішення, якимможе визнати неконституційним правовий акт у цілому або в окремій його частині.Підставою для визнання неконституційними правових актів у цілому або їх окремихположень може бути невідповідність актів або їх частин Конституції України,порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду тощо.
РішеннямиКонституційного Суду України оформлюються також результати розгляду справ зпитань офіційного тлумачення Конституції та законів України.
РішенняКонституційного Суду України є обов’язковими до виконання на всій території України, вони є остаточними і неможуть бути оскаржені до будь-якого іншого державного органу України табудь-яких міжнародних інституцій.
У справах ізпитань про відповідність Конституції України чинних договорів України або тихміжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згодина їх обов’язковість, а також прододержання конституційної процедури розслідування і розгляду справ про усуненняПрезидента України з поста в порядку імпічменту Конституційний Суд України даєвисновки.
Рішення івисновки Конституційного Суду України підлягають офіційному оприлюдненнюнегайно після їх підписання суддями Конституційного Суду України. Вони маютьбути опубліковані у друкованому органі Конституційного Суду України Вони маютьбути опубліковані у друкованому органі Конституційного Суду України – «ВісникуКонституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях.
Правовий статуссуддів регулюється Конституцією України (розд.VIII), Законом України «Про статуссуддів», іншими законами. Судді є посадовими особами державної влади, яків конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя івиконувати на професійній основі в судах свої обов’язки. Як носії судової влади вониздійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.
Право на зайняттяпосади судді місцевого загального суду, а також місцевого господарського судумає громадянин України, який не молодший 25 років, має вищу юридичну освіту,стаж роботи у галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше 10років і володіє українською мовою. Право на зайняття посади судді апеляційногосуду має громадянин України, який не молодший 30 років, має вищу юридичнуосвіту, стаж роботи у галузі права не менше п’яти років, в тому числі не меншеяк три роки на посаді судді, і володіє українською мовою. Додаткові умови доокремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівнявстановлюються законом. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, якімають фахову підготовку з питань юрисдикції судів. Ці судді здійснюютьправосуддя лише у складі колегій судів. Необхідною умовою для зайняття посадисудді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Ця вимога не поширюєтьсялише на осіб, які мають стаж роботи на посади судді 11років. Не може бутисуддею особа, яка має судимість обмежена у дієздатності або визнананедієздатною за рішенням суду.
Суддя не можебути народним депутатом, належати до політичних партій, брати участь убудь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачуємі посади абовиконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової та творчоїдіяльності.
Перше призначенняна посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддівКонституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.
Судді єнедоторканими і незалежними. Недоторканість поширюється на службові та приватніприміщення суддів, їхнє листування, засоби зв’язку і документи. Суддів усіх рівнів не можна без згодиВерховної Ради України затримати чи заарештувати до винесення обвинувальноговироком судом.
Винятковепризначення суду – органу, що має стверджувати справедливість у суспільстві,-може бути здійснене лише за умов високої моральності, чесності, безкорисливості,й професіоналізму суддів.
Цивільно-процесуальнеправо – це галузь права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судомцивільних справ. У порядку цивільного судочинства розглядаються справи ізспорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справи, щовиникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження.
До таких належатьсправи про порушення умов договору між громадянами, про розподіл майна, витребуваннямайна з чужого незаконного володіння, справи про відшкодування збитків,заподіяних шкодою, справи щодо захисту честі, гідності й ділової репутації,справи про розлучення, стягнення аліментів, справи про повновладдя на роботі таін.
Справи, що виникаютьз адміністративно-правових відносин, можуть бути пов’язані зі скаргами на діїорганів і посадових осіб у зв’язку із накладенням адміністративних стягнень,порушеннями у стягненні податків; на відмову в реєстрації суб’єктівпідприємницької діяльності; на відмову в реєстрації громадських організацій іпартій, на бездіяльність державного виконавця, на неправильності в спискахвиборців та ін.
Справи окремогопровадження пов’язані із захистом інтересівгромадян, що охороняються законом: про встановлення неправильності запису вактах громадянського стану; про оскарження матеріальних дій або відмову увчиненні їх; про встановлення стажу роботи; про визнання громадянина обмеженодієздатним чи недієздатним, про усиновлення дітей та ін.
Цивільні справи всудах розглядаються, як правило, за заявою особи (позивача) шляхом подання досуду позовної заяви. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.Сторонами можуть виступати громадяни, підприємства, організації.
Позови, якправило, пред’являються в суд за місцемпроживання відповідача. Позови про стягнення коштів на утримання (аліменти),про встановлення батьківства, про поновлення на роботі, позови, що випливають завторського права, права на відкриття, винахід, позови про відшкодування шкоди,заподіяної каліцтвом, можуть подаватися також за місцем проживання позивача.Позови про право на будівлю, про виключення майна з опису належить пред’являти за місцем знаходження цьогомайна.
Цивільна справарозглядається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому судзаслуховує пояснення сторін, докази свідків, висновки експертів, знайомиться зписьмовими доказами, оглядає речові докази. У судовому засіданні провадятьсясудові дебати, під час яких надається слово позивачеві та його представникові,а потім відповідачеві та його представникові. Після судових дебатів суд іде донарадчої кімнати, де приймає рішення. Рішення повинно бути законним іобгрунтованим.
Рішенняммісцевого суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом одногомісяця після проголошення рішення. При розгляді справи в апеляційній інстанціїсуд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, можевстановлювати нові факти досліджувати нові докази тощо.
Суд вапеляційному провадженні, зокрема, має право:
1) постановитиухвалу про відхилення апеляційної скарги;
2) постановитиухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новийрозгляд;
3) змінитиабо ухвалити нове рішення.
Сторони маютьправо оскаржити також рішення апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням матеріального чипроцесуальногог права. Під час розгляду справи в касаційному порядку судперевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції нормматеріального і процесуального права. Разом з тим, суд касаційної інстанції невправі встановлювати нові факти, вирішувати питання про достовірність абонедостовірність доказів.
Основним джереломцивільно-процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс України,прийнятий у 1963р. У зв’язку з суспільно-політичнимита економічними змінами до цього Кодексу внесені численні зміни і доповнення.
У шести розділахКодексу регламентуються процедури, пов’язані з наступним:
1) визначеннямскладу суду, підвідомчістю цивільних справ, письмовими та речовими доказами,показанням свідків, призначенням експертизи, судовими витратами, процесуальнимистроками;
2) статусом осіб,які беруть участь у справі, їхніми правами і обов’язками;
3) порядкомпровадження справ у суді першої інстанції (у місцевому суді);
4) процедурамиперегляду судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях, переглядомрішень, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими та винятковимиобставинами;
5) виконаннямсудових рішень.
Кримінально-процесуальнеправо — це галузь права, норми якої визначають порядок провадження укримінальних справах.
Ці нормивстановлюються з метою забезпечення охорони прав і законних інтересів фізичнихта юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, а також з метоюшвидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпеченняправильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, бувпритягнений до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Гуманістичніпринципи кримінального кодексу закріплені в Конституції України (ст. 29, 62,63), проголошені в таких міжнародних документах: Загальній декларації правлюдини (1948р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права(1966р.), Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючихгідність видів поводження і покарання (1948р.).
За КонституцієюУкраїни, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданакримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому закономпорядку і встановлено обвинувальним вироком суду, який набуває законної сили.
Закон забороняєдомагання показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справішляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Суддя зобов’язаний до першого допитуобвинуваченого та підсудного роз’яснити їм право мати захисника. Обов’язкова участь захисника передбачена у справах щодо осіб у віці до 18років, осіб з психічними чи фізичними вадами, у випадках, коли санкція статті,за якою звинувачується особа, передбачає довічне ув’язнення.
Стадіямикримінального судочинства є:
1) порушеннякримінальної справи;
2) досудоверозслідування кримінальної справи;
3) відданняобвинуваченого до суду;
4) судовийрозгляд справи;
5) апеляційнепровадження у справі;
6) касаційнепровадження у справі;
7) виконаннявироку;
8) переглядсудових рішень у порядку виключного провадження.
Порядокздійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальнимкодексом України, у якому в систематизованому вигляді викладено норми, щовизначають порядок порушення кримінальної справи, проведення дізнання іпопереднього слідства, розгляду справи у суді та виконання вироку.
Виконання рішеньсудів та інших державних органів згідно із Законом України " Про державнувиконавчу службу" від 24 березня 1998р. покладається на державну виконавчуслужбу. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупередженепримусове виконання рішень, передбачених законом. Органами державної виконавчоїслужби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції в АвтономнійРеспубліці Крим, відділи державної виконавчої служби обласних, районних іміських управлінь юстиції.
Управлінняюстиції контролюють діяльність відповідних відділів державної виконавчоїслужби; організують професійну підготовку та атестацію державних виконавців;розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи у роботі йнакладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічнезабезпечення державної виконавчої служби.
Державнимивиконавцями є начальник, заступник начальника, старший державний виконавецьрайонного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділудержавної виконавчої служби. Державні виконавці є державними службовцями, якіздійснюють примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом.Державні виконавці зобов’язані сумлінно виконуватислужбові обов’язки, не допускати в своїйдіяльності порушень прав громадян та юридичних осіб.
Держава гарантуєзахист здоров’я, честі, гідності, житла, майна державних виконавців і членівїхніх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа державноговиконавця, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконаннюпокладених на нього обов’язків, тягнуть за собоювстановлену законом відповідальність.
РОЗДІЛ ІІ СПЕЦИФІКАФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
2.1 Організаціядіяльності органів правосуддя (конституційні принципи, правові норми)
Суддя, суд,здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист,гарантованих Конституцією України та законами, прав і свобод людини ігромадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства ідержави. Для забезпечення реальності прав суб’єктів процесу, законодавством передбачено додаткові гарантії.Гарантією створення умов нерівності учасників судового розгляду є закріплення вст.62 Конституції України положення про те, що особа вважається невинною і неможе бути притягнена до кримінальної відповідальності, а також покарана, докиїї вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальнимвироком суду. Законодавство більш чітко зафіксувало конституційний принципзабезпеченості доведення вини: згідно зі ст. 15, 16, 16-1 Кримінально-процесуальногокодексу України, обмеження процесуальних прав у кримінальному процесі під чассудового розгляду справи є істотним порушенням вимог процесуального закону.
Кримінально-процесуальнийкодекс (ст. 16-1), розкриваючи ці висловлювання, йде шляхом впровадження всудочинство принципу загальності сторін, свободи в поданні ними своїх доказів ідоведенні перед судом їхньої переконливості, а також покладення обов’язків ізпідтримання державного обвинувачення, виключно, на прокурора, розмежування функційобвинувачення й захисту, відокремлення цих функцій від судді та суду. Судпозбавлено необхідності здійснювати низку процесуальних дій, які б викликалисумнів у його об’єктивності танеупередженості. Відсутність прокурора під час судового процесу ставила суддю вположення обвинувача, оскільки саме він оголошував обвинувальний вирок,досліджував докази, що були подані на підтвердження обвинувачення. Навіть завідмови прокурора і потерпілого від обвинувачення, суд має право закінчитирозгляд кримінальної справи і поставити обвинувальний вирок.
Як основусудового процесу, варто розглядати правила про силу доказів. Правила, щонаказують оцінювати докази заздалегідь заданими юридичними нормами відомі яксистема формальних доказів. Прийнято вважати, що формальні докази породженіпошуковим процесом. Та сама по собі пошукова процедура не припускає оцінкидоказів за формальними підставами – критеріями як обов’язкової умови. Для того, щобзабезпечити кожному учасникові кримінального кодексу дійсну можливістьреалізувати свої інтереси, необхідно погодитися з однією умовою — необхідністюреального розмежування процесуальних функцій. Тому не слід змішувати вдіяльності учасників процесу протилежних інтересів.
У зв’язку зізміною ролі суду в кримінальному процесі, правомірно постає запитання: чи є судсуб’єктом доказування, чи лежить на ньому обов’язок доказування, і, зокрема, чиповинен він виявляти активність під час установлення фактичних обставин справи?Підставою для постановки даного питання є послідовна реалізація принципузагальності. Поділ влади, побудова незалежної судової влади, дає підставувважати, що судова влада – це особлива прерогатива суду розв’язувати соціальні конфлікти, щовиникають у сфері права. Здійснення цієї функції вимагає від суду повноїнеупередженості стосовно сторін конфлікту і, зокрема, цілковитої відмови віддій, що можуть бути витлумачені як обвинувальні. Тому суд повинен бутизвільнений від обов’язку оголошуватиобвинувальний вирок і позбавлений права першим допитувати потерпілого,обвинуваченого, чи свідка, або інших суб’єктів процесу. Однак це не означає, що суддя не несе обов’язку всебічно і повно досліджуватиобставини справи. Постулат, відповідно якого встановлення істини є метоюсудочинства, у тому числі і його центральної стадії, не виникає сумніву.
Питання про рольсуду в доведенні оцінюється дуже суперечливо. Стверджується, що досудовеслідство і судовий розгляд мають на меті встановлення дійсних обставин справи,які слід проводити всебічно і об’єктивно. Проте суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, повинензабезпечити сторонам обвинувачення і захисту необхідні умови для реалізаціїїхніх прав на повне дослідження обставин справи. Суддя має вжити заходів длязабезпечення рівності прав сторін, створити певні умови для всебічного іповного дослідження обставин кримінальної справи. Однак чи здійснює сам суддявсебічне і повне дослідження, чи він зобов’язаний це робити, а чи межі доведення визначаються лише волею сторін? Невиправляє становища і твердження про те, що з’ясуванню у справі підлягають якобставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого,пом’якшуючи чи обтяжуючи його відповідальність. Залишається з’ясувати, чи покладено на суддю обов’язок досліджувати ці обставини, чи неможуть робити тільки сторони доведення.
Позитивнавідповідь випливає з вимог ст.22 КПК України, відповідно до якої безпосереднєдослідження обставин справи повинен проводити суддя. Однак порядок дослідженнядоказів у справі визначається судом за узгодженням зі сторонами. Виходить, щоколо досліджуваних доказів визначають сторони, а це не погоджується з обов’язком суду всебічно досліджувати всіістотні обставини у справі. Концепція активності сторін і пасивності суду увстановленні обставин справи не повинна викликати особливих заперечень, тому щоповною мірою відповідає змагальності процесу. Під таким кутом зору суддя дійсноне має необхідності докладати зусиль до встановлення істини, заповнюючи програмнерозслідування. Це повинні робити сторони.
Роль суддіполягає у визначенні допустимості та достатності доказів і на цій основідоведеності чи недоведеності обвинувачення. Пропозиції про необхідністьзвільнити суддю від обов’язків встановлення істиниздаються переконливими лише на перший погляд. Приваблива ідея про те, щодоводити повинні сторони, а суддя – розв’язувати питання про доведеність провини, може бути послідовно реалізованалише за умови, що сторони мають рівні можливості у збиранні та поданні доказів.Саме так відбувається у кримінальному процесі англосаксонських країн, девідшукання доказів здійснюється зусиллями сторін на досудових етапахпровадження й у не процесуальній формі.
В Україні склавсяінший процес збирання доказів і формулювання на їхній основі обвинувачення. Вінздійснюється у процесуальній формі досудового провадження. Кримінальна справа,що подається до суду, вже містить у собі винність особи, притягнутої докримінальної відповідальності. На суддю покладається обов’язок досліджувати матеріаликримінальної справи. В умовах, коли у ході досудового слідства докази обвинуваченнясформовані органами кримінального переслідування, бачити в діяльності суддіарбітра немає ніяких підстав.
Не можна поважноговорити про подання доказів захисником, оскільки за чинним законодавствомзахисник позбавлений практично можливості збирати і подавати докази до суду.Комплекс доказів, які подає захисник, формується на досудових стадіяхкримінального процесу. Сторони в судовому розгляді подають фактичні дані лишетоді, коли вони беруть участь у процесі. Суб’єктом дослідження доказів, що і фіксують показання, висновку експертів,що оглядають предмети, який оголошує документи, повинен залишатися суддя.
Є ще однеміркування на користь збереження за судом обов’язку зі встановлення істини. Воно пов’язане з необхідністю забезпеченняправ суб’єктів процесу, що берутьучасть у справі. Коли у справі не бере участь захисник, а підсудний черезюридичну непоінформованість виявляє пасивність під час з’ясування обставинсправи, суддя повинен це зробити в інтересах всебічності розслідування. Уданому разі за суддею зберігається обов’язок доказування. Суддя, на відміну відпрокурора, розглядаючи до дослідження обставини справи, не має заздалегідьсформульованої тези, яку він має намір обгрунтувати. Однак він має досліджувативсі наявні у справи матеріали, відображувати результати дослідження в судовомупротоколі. Цим суддя формує доказову базу для висновку про винність особи,притягнутої до кримінальної відповідальності. Висновок судді, викладений увироку, повинен бути обгрунтованим і вмотивованим.
Таким чином,виходячи із вищевикладеного, основою процесу судочинства варто вважати правилапро силу доказів. Суддя обгрунтовує свій висновок про винність чи невинністьособи на підставі підтверджених доказів у судовому вироку.
Звільнення суддівід обов’язку доведення можливе лише за умови кардинального реформуваннядосудового слідства, зміни процесуальної форми і наділення сторін обвинуваченняй захисту повною рівністю.
2.2 Реальний станправосуддя в державі
Таким чином мирозглянули поняття судової влади, організацію її діяльності, завданняправосуддя по забезпеченню законності і справедливості покарання. Але разом зцим треба відзначити, що рівень правосуддя в країні оцінюється не скількиіснуючими Законами про судоустрій, статус суду та суддів, нормативними актамита різними Кодексами, а насамперед, довірою до вказаної системи з боку народу ісуспільства в цілому.
На жаль, наданому етапі розвитку нашої держави ще не вдалося підняти авторитет і довіру досуду і суддів, особливо місцевих судів, як основної ланки в системі судоустроюУкраїни.
Згідно данихсоціологічної служби Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України в2002 році з недовірою до системи правосуддя України ставились 53% громадян,котрі в тій, чи іншій мірі мали справи з правоохоронними та судовими органами,а також 37% громадян, які не мали таких контактів і лише 2% громадян,ставляться з повною довірою до наших органів правосуддя.
Але багатоукраїнських громадян не сидять без діла, намагаючись власноруч своїми зусиллямивстановити правосуддя в Україні, бо в наш час ні на кого покластися окрім себесамого. І тому вони надсилають заяви зі скаргами на судій, які розглядали їхнісправи, до Європейського Суду, сповнені довірою, що справедливість, все ж таки,переможе.
РішенняЄвропейського Суду виконуються Україною в повному обсязі. З 1997 року (рікпідписання Україною міжнародної Конвенції про захист прав та основних свободлюдини ) до Євро суду з прав людини проти України було подано 8 тисяч скарг,зокрема, заяви, щодо невиконання рішень національних судів, надмірну тривалістьпроваджень справ у суді, застосування та обвинувачення незаконних методівслідства. Із 7 справ Євросудом винесено рішення, якими констатовано порушенняУкраїною значної кількості положень Конвенції. Станом на листопад 2003 рокуЄвропейський Суд з прав людини визнав прийнятними до розгляду 6 заяв протиУкраїни.
2.3 Причининегативізму в системі правосуддя і шляхи його подолання
Серед причин, якізумовили такий високий відсоток недовіри до системи правосуддя, слід відзначити:
1. Причини,пов’язані з людськими чинниками корумпованість слідчих та суддів, низькихрівень професійної підготовки, упередженість до правопорушників таобвинувачуваних, не знання державної мови, особиста нестриманість та пиха приспілкуванні та інші.
2. Причини,пов’язані з недосконалістювідповідних законодавств:
- Основучинного процесуального законодавства України все ще становлять кодекси,прийняті за радянських часів. І проблема тут не в тому, що вони прийняті уминулому столітті, а в тому, що вони морально застарілі і не відповідаютьсучасній ідеології та умовам життя нової держави. При цьому є хибним методреформування чинного законодавства – а саме це відбувається нині доситьактивно,- за яким вносяться численні зміни і поправки в існуючі кодекси,оскільки за таких умов руйнуються внутрішні системні зв’язки кодексу і не створюються нові,наслідком чого є численні проблеми, що виникають при його практичномузастосуванні.
- ВідсутністьПрограми захисту свідків, в наслідок чого громадяни бояться давати свідчення,остерігаючись помсти з боку обвинувачуваних, що досить часто дає змогу останнімуникати покарання.
- В повніймірі не опрацьовано положення про звільнення з під арешту під заставу, що даєзмогу обвинувачуваним зникнути з країни і тривалий час ухилятися від суду.
- Нерівністьсторін обвинувачення та захисту в збиранні доказів.
- Поганетехнічне оснащення центрів по проведенню спеціальних експертиз.
Виходячи знаведених причин, я вважаю, що для підняття рівня правосуддя в нашій країні,довіри до нього з боку суспільства, в першу чергу треба ліквідувати причини,пов’язані з людськими чинниками, адже давно відомо, що перебудувати людськупсихологію, набагато складніше і потребує більше часу, ніж переписати чирозробити будь-яке законодавство.
В наш час багатосуддів, які отримали право на безстрокове правосуддя, ще треба визнати, неготові до цього.
Також, я вважаю,що в нашій країні суддям треба збільшити заробітну плату, хоча і зараз вона немала, для того, щоб вони не брали хабарі. Ось, наприклад, у США суддя отримуєна рік, за свою працю, не менш ніж 100 тисяч доларів. І тому йому нема сенсубрати хабарі, а також це робить його не байдужим стосовно своєї роботи.
ВИСНОВКИ
Судова системаУкраїни – це сукупність усіх судів, що діють на її території, мають загальнізавдання, організовані і функціонують на єдиних демократичних принципах,пов’язаних між собою відносинами із здійснення правосуддя.
Правосуддя вУкраїні здійснюється виключно судами. Народ має право брати участь у здійсненніправосуддя лише через народних засідателів та присяжних. Правосуддя має певнізавдання: всебічне зміцнення законності та правопорядку; захистсоціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян; захистправ і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадськихоб’єднань; запобігання злочинам та іншим правопорушенням; виправлення таперевиховування осіб, які порушили закон. Але більшу частку цих завдань воно невиконує, бо на сьогоднішній день у нашій державі так багато несправедливості,корупції та злочинів. Це і не дивно, тому що в Україні н сьогодні лише 2%громадян ставляться з повною довірою до наших органів правосуддя.
Серед причин, якізумовили такий високий відсоток недовіри до системи правосуддя, слідвідзначити, насамперед такі, як корумпованість слідчих та суддів, низькихрівень професійної підготовки, упередженість до правопорушників таобвинувачуваних. І щоб підняти рівень правосуддя в нашій країні, довіри донього з боку суспільства, в першу чергу треба ліквідувати причини, пов’язані злюдськими чинниками, адже якщо ми перебудуємо психологію наших громадян, можнасказати, що ми перебудуємо й нашу державу, а з нею і правосуддя.
І тоді ми будемоприходити до суду як до храму, по захист і справедливість, права та свободибудуть захищатись на гідному рівні і в нашій Україні. Ми будемо впевнені устабільності і спокою завтрашнього дня.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України28.06.1996р.-К.: Преса України, 1997 – 80с.
2. Закон України " Пропрокуратуру" від 05.11.1991р. // Відомості Верховної Ради України – 1991-№53 –с.793
3. Закон України «Про судоустрій»від 15.12.1992 р. // Відомості Верховної Ради України
4. Землянська В. Запровадженнявідновлюючих підходів: зміна поглядів на кримінальне судочинство //ПравоУкраїни – 2003 — №10
5. Кукурудз Р. Межі обов’язковості актів Конституційного СудуУкраїни за колом осіб, участі та просторі // Підприємство, господарство і право– К.,2003 — №4- с.49
6. Кукурудз Р. Проблеми регулюваннявиконання рішень Конституційного Суду України // Підприємство, господарство іправо – К., 2003. — №5-с.80
7. Лопушанський Ф.А., Чангуме В.В.,Михинко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно-процесуальногозаконодательства и охрана прав личности. – К., 1983. – с.134
8. Молдован В.В. Правоохоронніоргани: опорні конспекти – К., 1998
9. Оніщук М. Судово-правова реформа:чи буде дано відповіді на виклики часу // Право України – К., 2003. -№5.-с.15
10. Селіванов А. Реформуванняконституційних засад організації судової влади в Україні // Право України –2003 -№7 – с.14
11. Стрижак А. Державне управління ворганах судової влади України: щодо постановки проблеми // Право України -2003-№7 – с.15
12. Тертишник В., Тертишник О.Проблеми у сфері кримінального судочинства // Підприємство, господарство іправо – К., 2003. — №10 – с.125
13. Файницкий И.Я. курс уголовногосудопроизводства – Т.1. – СПб., 1996. – с.88
14.Організація судових таправоохоронних органів. – Харків, 1996