Банківський кредит та його види. Принципи банківського кредитування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИДНЕПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ

ІНСТИТУТ ЗАОЧНОЇ ДІСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра Фінанси

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З курсу «Гроші та кредит»

Банківськийкредит тайого види.Принципи банківського кредитування.

Виконавець:

Студентка гр. Ш – 15Д А.М.Налівко

Керівник роботи:

Дніпропетровськ 2010



Вступ

Розділ 1. Сутність та значення банківського кредиту у розвитку економіки

1.1. Класифікація банківських кредитів

1.2. Принципи та об’єкти кредитування

1.3. Інституційно-правове регулювання банківського кредиту

Розділ 2. Процес банківського кредитування та його організація

2.1. Сутність та етапи процесу банківського кредитування

2.2. Порядок укладання кредитного договору та видача кредиту

2.3. Порядок погашення кредиту та закриття кредитної справи

Розділ 3. Кредитна заборгованість і методи її реструктуризації

3.1. Умови та чинники виникнення проблемних кредитів

3.2. Шляхи виявлення та управління проблемною заборгованістю

3.3. Претензійно-позовна робота банку з проблемними кредитами.

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Економічна наука поділяє кредитування на товарне і фінансове. Основними видами товарного кредиту є такі: товарний кредит із відстрочкою платежу за умовами контракту і товарний кредит з оформленням заборгованості векселем.

Фінансове кредитування можна поділити на банківське і небанківське. В Україні банківське кредитування є панівною формою фінансового кредитування. По-перше, це зумовлено тим, що комерційні банки були і залишаються основними фінансовими посередниками, оскільки банки можуть надавати клієнтам універсальні та комплексні послуги, а також володіють грішми.

По-друге, якщо товарний кредит обслуговує лише обіг товарів, то банківський кредит обслуговує як обіг товарів, так і нагромадження капіталу. Водночас банківський кредит менше обмежується напрямом, строками і сумами кредитних угод, аніж товарний кредит.

По-третє, частка банківських кредитів у загальній сумі товарних та банківських кредитів, наданих в економіку України, зростає. Так, якщо ця частка у 2000 р. становила 6%, то у 2005 р. – майже 26%. Головна причина переважання товарного кредитування полягає у слабкості банківської системи, низькому рівні її капіталізації.

По-четверте, у структурі банківських кредитів за видами діяльності відбуваються помітні зрушення. Незважаючи на те, що найбільшими позичальниками банківських кредитів нині є суб’єкти господарювання гуртової та роздрібної торгівлі, їх частка у загальному обсязі кредитних вкладень у національну економіку знижується. Водночас, значними темпами зростає обсяг банківських кредитів фізичним особам.

В умовах економічного розвитку країни та розширення діяльності банківських установ важливе значення має формування апарату банківництва, а також чітке визначення предмета та об’єкта банківського кредитування.

Предметом банківського кредитування є особливості, закономірності та механізм розвитку банківської кредитної діяльності.

Розділ 1. Сутність та значення банківського кредиту у розвитку економіки

Категорія “кредит” як в теоретичному, так і практичному аспекті явище

без сумніву цікаве. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що

означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”,

тобто “вірю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається

економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за

користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у

тимчасове користування на умовах повернення та платності;

економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована

вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;

кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають

вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між

кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з

основних форм руху позичкового капіталу.

Тривалий час кредит розглядався як мінова операція, розділена у часі,

заснована на довірі кредитора до позичальника. Згодом було сконцентровано

увагу на досліджені механізму зв'язку кредиту з економічним середовищем.

Проте справді наукового підходу до вивчення категорії кредит та його ролі в

процесі відтворення це явище отримало 18-19 ст.ст., що пов'язують з

виникненням так званої натуралістичної теорії кредиту, засновниками якої

виступили класики наукової економічної думки: А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрго,

Дж. Міль.

Суть натуралістичної теорії кредиту можна охарактеризувати такими

положеннями:

об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних

речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому;

кредит – форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в

перерозподілі цих благ у суспільстві;

позичковий капітал є реальним капіталом;

банки виступають лише як посередники в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику;

пасивні операції є первинними порівняно з активними.

Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не

просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з

первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили,

що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання

виникає лише в процесі виробництва. Проте натуралістичному підходу був



властивий ряд помилок, пов'язаних із тим, що його представники не

спромоглися до кінця провести межу між позичковим і реальним капіталом.

По мірі зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного

відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків у цілях державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту у процесі розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили: Дж.Ло, Г.Маклеод, Й.Шумпетер, А.Ган, Дж. Кейнс, М.Фрідмен.

Суть капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними

положеннями:

— кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому, розширення кредиту

означає нагромадження капіталу;

банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних

відносин;

активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Головною заслугою представників капіталотворчої теорії кредиту є те,

що вони вдало відмітили різницю між позичковим та реальним капіталом: як

стверджував Г.Маклеод, кредит не створює капіталу, а сам є капіталом,

причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; також

відзначили провідну роль банків на ринку позичкового капіталу, їх значення

та ролі у суспільному виробництві, при цьому відзначаючи первинність

активних операцій щодо пасивних.

Визначальним у процесі вивчення суті кредиту стало дослідження

можливостей та методів кредитного регулювання економіки країни. Серед

вчених, що всіляко сприяли цьому: Й.Шумпетер, А.Ган, Дж. Кейнс. Ці вчені

відзначали, що кредит як явище здатне збільшувати купівельну силу ”

суб'єктів господарювання, тобто формувати ефективний попит ”. Було

визначено, що норма позичкового проценту формується під впливом багатьох факторів, одним з яких є обсяг попиту та пропозиції позичкового капіталу. Таким чином, збільшуючи чи зменшуючи обсяги позичкового капіталу, можна впливати на величину процента і, таким чином, стимулювати або стримувати ділову активність суб'єктів господарювання. Проте така можливість існує лише до певної межі, за якою процент перестає реагувати на кількість грошей в обігу, а збільшення кредитної експансії набирає інфляційного характеру. Внаслідок таких висновків, радилося поряд з кредитними інструментами регулювання економіки широко використовувати і інші заходи.



Отже, кредит відіграє дуже важливу роль в процесі суспільного

відтворення.

Найповніше суть категорії кредит проявляється у функціях, що він

виконує. Сучасні економісти відзначають три його основні функції:

перерозподільну, емісійну та контрольну.

Перерозподільна функція кредиту полягає у перерозподілі за допомогою

кредиту грошових капіталів між різними суб`єктами народного господарства на засадах повернення та платності. Ця функція проявляється як в процесі

мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб`єктів господарювання, так

і в процесі їх розміщення на ринку позичкового капіталу. Таким чином, за

допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позичкового

капіталу у найпріоритетніших сферах економічної діяльності.

Емісійна функція кредиту полягає у можливості створення за рахунок

кредиту додаткових засобів платежу. Особливого значення дана функція

отримала при переході від використання реальних грошей до вводу кредитних засобів обігу. Будь-яка емісія грошей в обіг є результатом кредитної операції. Видача позики збільшує масу грошей в обігу, погашення кредиту її зменшує. Отже, в наслідок вмілого використання кредиту у рамках цієї функції, уряд отримує ефективний інструмент регулювання економіки.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування

забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку

суб`єктів кредитної угоди. Отже, кредит значно посилює контрольні процеси

у народному господарстві, підвищує ефективність використання коштів,

стимулює процес розширеного відтворення.

Отже, виходячи з суті кредиту та його функцій ми можемо визначити роль

кредиту.

У ринковій економіці роль кредиту найбільшою мірою проявляється у

оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Таким чином, за допомогою

кредитного механізму досягається саморегуляція економічної системи,

вирівнюється норма прибутку по різних галузях народного господарства тощо.

Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу.

Надзвичайно важливою роль кредиту є у забезпеченні науково-технічного

прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим

джерелом фінансування капітальних вкладень.

За умов ринкової економіки кредит набуває виняткового значення для



забезпечення процесу реконструкції і розвитку підприємств малого та

середнього бізнесу (для цієї групи підприємств кредит по-суті є єдиним

джерелом залучення зовнішніх ресурсів, так як вихід на фондовий ринок з

метою розміщення облігацій, акцій тощо є недосяжним).

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми.

Процес формування ринкової економіки України об’єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту, що є одним із найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Така роль визначається, насамперед, широкою сферою застосування кредитних операцій банків.

Отже, в економічній літературі банківський кредит трактується як капітал банку у грошовій формі, який надається у тимчасове користування за умови дотримання принципів кредитування. Банківський кредит відіграє важливу роль в економіці країни. Оскільки за допомогою акумулювання тимчасово вільних грошових коштів юридичних осіб і населення банк здійснює їх перерозподіл у ті галузі національної економіки, де виникає їх дефіцит, а це в свою чергу сприяє розвитку як суб’єктів господарювання, так і економіки країни в цілому.

1.1. Класифікація банківських кредитів

У банківський практиці існують найрізноманітніші види кредитування, що надаються юридичним та фізичним особам. Їх можна класифікувати за певними ознаками:
а) за цільовим спрямуванням кредит поділяють на:
— виробничий – використовується на фінансування виробничої діяльності та реалізації сукупного виробничого продукту і є важливішим джерелом формування обігових коштів і основних фондів суб’єктів господарювання;

споживчий – спрямовується на фінансування споживчих цілей населення.

б) за призначенням і характером використання:

— у поточну діяльність – надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів за розриву між часом находження коштів та здійснення витрат;

— в інвестиційну діяльність — надаються позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах під час здійснення ними дій щодо реалізації інвестицій або інвестиційного проекту.

в) за групами позичальників розрізняють кредити:



— юридичним особам – суб’єктам господарювання (підприємствам, організаціям, фірмам);

— банківським установам;

— небанківським фінансово-кредитним установам (кредитним спілкам, ломбардам);

— фізичним особам (фізичним особам-приватним підприємцям, населенню);

— державним органам влади.

г) за строками використання кредити поділяються на:

— короткострокові (до одного року) – надаються банками за виникненням тимчасових фінансових труднощів у зв’язку з виробництва та обігу;

— середньострокові (до трьох років) – надаються на придбання обладнання, транспортних засобів, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень;

— довгострокові (понад три роки) – надаються на формування основних фондів, при чому кошти для повернення кредиту будуть надходити протягом тривалого періоду експлуатації, що виходить за межі одного року. Необхідно зауважити, що чим триваліший термін користування кредитом, тим більше ризик і імовірність того, що виникнуть непередбачені фінансові труднощі в майбутньому та клієнт не зможе повернути борг.

д) за термінами користування кредити розподіляють на:

— строкові – надані на обумовлений у договорі строк;

— до запитання – видаються на невизначений термін і погашаються на першу вимогу кредитора;

— прострочені кредити – у котрих строк погашення закінчився, а борг іще не повернено кредитору;

— відстрочені, або пролонговані кредити – стосовно яких на прохання позичальника банк ухвалив рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу.

е) за характером забезпечення розрізняють:

— забезпечені заставою – надають під заставу майна, майнових прав тощо;

— гарантованих – видаються кредитором під гарантію третьої сторони. Гарантією може бути аваль банку, банківський акцепт, фінанси чи майно третьої особи;

— незабезпечені (бланкові) – можуть надаватися банківською установою в межах наявних власних коштів із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту та відміну репутацію у банківських колах.

ж) за характером повернення:

— з разовим повернення кредиту – заборгованість треба погасити в день, визначений у кредитному договорі, або достроково, за бажанням позичальника чи на вимогу кредитора;



— з поступовим поверненням кредиту рівними частинами основного боргу — передбачається погашення основної суми кредиту однаковими частинами протягом усього періоду кредитування;

— погашення кредиту рівними строковими виплатами (ануїтет не погашення) – передбачає рівномірне часткове погашення загальної суми боргу (ануїтет ними платежами), пов’язане із надходженням виторгу від реалізації продукції та інших доходів;

— погашення кредиту змінюваними строковими виплатами – передбачає погашення кредиту щомісячними платежами, які включають у себе щомісячний платіж з погашення основної суми боргу та щомісячну сплату процентів за користуванням кредитом.

з) за видом процентної ставки вирізняють кредити:

— з фіксованою ставкою процента – процентна ставка не може змінюватися протягом дії кредитного договору, характерні для стабільної економіки;

— з «плаваючою» ставкою процента – кредитор залишає за собою право змінювати процентну ставку впродовж строку користування кредитом позичальником;

— дисконтні кредити – виплата процентів здійснюється в момент надання кредиту.

и) за періодичністю сплати процентів за кредитом:

— при погашені заборгованості;

— у кінці строку договору;

— щомісяця;

— щотижня;

— щодня;

— за індивідуальним графіком.

к) за валютою надання кредиту розрізняють:

— у національній валюті (гривні);

— в іноземній валюті (у доларах США, євро, російських рублях тощо);

— мультівалютні (у декількох видах валют).

л) за кількістю кредиторів розрізняють:

— кредити, які видаються одним банком;

— консорціум ні кредити – надаються консорціумом банків, у котрому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну клієнтові суму ресурсів, укладає з ним кредитну угоду надає кредит та розподіляє отримані процентні виплати між учасниками консорціуму;

— паралельні кредити – надаються одному клієнту кількома банками на однакових (заздалегідь погоджених) договірних умовах.

м) за формою надання:



— у безготівкової формі – надаються шляхом сплати платіжних документів позичальника з кредитного рахунку або перерахуванням коштів з кредитного рахунка на поточний рахунок позичальника;

— у готівковій формі — надаються шляхом видачі готівки з каси банку, зокрема, для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції, за кредитами, наданими в межах кредитних ліній ЄБРР, а також фізичним особам.

н) за методами надання:

— у разовому порядку;

— відповідно до відкритої кредитної лінії;

— гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою із стягненням комісії за зобов’язання).

о) за строками погашення:

— водночас – повернення кредиту без визначення проміжних строків;

— на виплат – встановлюється графік погашення, виходячи з технологічного циклу роботи підприємства, порядку та термінів проведення розрахунків з контрагентами, періодичності надходження коштів на рахунок позичальника;

— достроково – повернення кредиту повинно бути здійснено на вимогу кредитора або за бажанням позичальника;

— з регресію платежів – графік погашення, встановлений кредитним договором, передбачає, що на початку користування кредитом позичальник сплачує більші суми, а потім – менші;

— після закінчення обумовленого періоду – кредитний договір визначає наявність пільгового періоду, після закінчення якого починається погашення кредиту.

п) за ступенем кредитного ризику:

— стандартні кредити – операції, за якими кредитний ризик є незначним;

— кредити з підвищеним ризиком – це кредити «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», «безнадійні».

р) за обсягом кредитних коштів:

— великі;

— середні;

— дрібні.

В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості ознак класифікації видів банківського кредиту. У процесі систематизації банківських кредитів використовуються і інші критерії виділення тих чи інших видів кредитів. Це можуть бути кредити за джерелами залучення ( внутрішні – у межах країни, зовнішні – міжнародні), за галузевою ознакою (у

сільське господарство, торгівлю, транспорт, науку та освіту), за економічним призначенням тощо. Класифікація кредитів може складатися і дотримуватися самими банками.

1.2. Принципи та об’єкти кредитування

Під принципами розуміються основні правила якого-небудь виду діяльності, що визнаються такими внаслідок того, що вони виражають певні причинні зв`язки і стійко повторюються в масі випадків. Виходячи з цього можна вважати, що є наступні безумовні принципи банківського кредитування:

принцип терміновості (кредит дається на однозначно певний термін);

принцип поворотності (у узгоджений термін вся сума кредиту повинна бути повернена повністю);

принцип платности (за правокористування кредитомпозичальник повинензаплатити обумовлену сумувідсотків).

принцип підпорядкування кредитної операції нормам законодавства і банківським правилам;

принцип незмінності умов кредитування (положень кредитного договору/угоди). Якщо вони міняються, то це повинно робитися відповідно до правил, сформульованих в самому кредитному договорі/угоді або в спеціальному додатку до нього;

принцип взаємовигодності кредитної операції (її умови повинні адекватно враховувати комерційні інтереси і можливості обох сторін).

У особливу групу принципів слід виділити поширені правила кредитування, які використовуються, якщо така воля сторін, виражена в кредитному договорі, і не повинні застосовуватися, якщо не включені в такий договір (не безумовні принципи):

принцип цільового використання кредиту;

принцип забезпеченого кредитування (кредит може бути забезпечений повністю, частково або не забезпечений зовсім).

Крім того, в ще одну групу можна виділити принципи кредитування, які призначені для «службового користування» співробітниками банків і повинні закріплюватися в їх внутрішніх документах як елемент кредитної політики.

Принципи банківського кредитування (в широкому розумінні — принципи кредитування взагалі, що є єдиними для всіх форм кредиту) — це основні вихідні положеньня, на які спираєтьсятеорія і практика кредитного процесу.Ці вихідні положення обумовлені цілями та завданнями, що стоять перед банками, а також об'єктивними закономірностями розвитку і функціонування кредитних відносин. Кредитний процес вимагає від банків і всіх господарських суб'єктів чіткого дотримання принципів кредитування.



Отже, у принципах кредитування відображаються стійкі й перевірені практикою банківські орієнтири, закономірні зв'язки та закономірності організації кредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Принципи банківського кредиту не є раз і назавжди незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів кредитування.
1.3. Інституційно-правове регулювання банківського кредиту

Важливе значення у процесі здійснення кредитних операцій має інституційне, законодавче та нормативне-правове забезпечення діяльності банку. Головними інституціями, які регламентують порядок здійснення банківської кредитної діяльності а Україні, є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк України, банківські установи тощо.

Кредитна діяльність банків регламентується Цивільним та Господарським кодексами Україна, Законами України, нормативно-правовими актами НБУ, статутами банків та кредитними договорами.

Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів України, які регулюють кредитну діяльність банків, треба виділити такі:

1) Закон України про банки і банківську діяльність» — перелік операцій, зокрема кредитних, які можуть здійснюватися банками, що отримали ліцензію НБУ.

2) Закон України «Про Національний банк України» — визначає операції Національного банку, серед яких надання кредитів банківськими установам для підтримки ліквідності, та регламентує здійснення Національним банком банківського регулювання, зокрема, з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків.

3) Закон України «Про заставу» — розкриває основні норми застосування застави, вимоги до предмету застави, змісту і форми договору застави, збереження застави, її припинення та ін.

4) Закон України «Про іпотеку» — регулює взаємозв’язки між банківськими установа мита позичальниками у сфері іпотечного кредитування, визначає моменти виникнення, застосування та припинення іпотеки; предмети іпотеки та вимоги, які ними забезпечуються, умови передачі нерухомого майна в іпотеку, описує державну реєстрацію та страхування предмета іпотеки, особливості надання в іпотеку різних видів нерухомого майна, порядок укладення договору іпотеки, висуває вимоги до змісту та форми заставної та можливості її використання для рефінансування тощо.

5) Закон України Про іпотечні облігації» — регулює діяльність щодо емісії та розміщення іпотечних облігацій банківських установ, визначає види іпотечних облігації, правові засади

їх обігу, вимоги до їх іпотечного покриття, умови виконання зобов’язань за іпотечними облігаціями, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері.

6) Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» — регламентує діяльність у сфері іпотечного кредитування порядок формування та обслуговування іпотечних активів, види та процедури емісії іпотечних сертифікатів, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

7) Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» — регулює діяльність в Україні бюро кредитних історії, визначає механізми врегулювання взаємозв’язків, які виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання позичальниками грошових зобов’язань, функціонування установ, пов’язаних з обміном інформації і забезпечення прав і інтересів суб’єктів кредитних історій.

8) Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» — визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

9) Закон України «Про страхування» — регулює процедуру здійснення страхування кредитних ризиків банківських установ, права та обов’язки страховика і страхувальника, порядок укладення договору страхування тощо.

10) Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» — регулює кредитну діяльність банківських установ шляхом визначеній у них Національним банком України нормативів кредитного ризику та їх граничних значень, яких повинні дотримуватися вітчизняні банки.

11) Положення «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків» — подає критерії класифікації кредитних операцій, оцінку фінансового стану позичальника, класифікацію кредитного портфеля, порядок розрахунку резерву під кредитні ризики тощо.

12) Положення «Про порядок здійснення консорціумного кредитування» — визначає поняття банківського консорціуму, описує порядок надання консорціум них кредитів, укладення консорціумного договору, форми консорціумного кредитування тощо.

13) Положення «Про єдину інформаційну систему «Реєстр позичальників»» — визначає учасників та регулює порядок роботи в єдиній інформаційній системі «Реєстр позичальників», що створена для обліку позичальників, які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банківськими установами.



14) Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту – регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з урахуванням процентної ставки за ним та вартості всіх супутніх послуг банку.

15) Методичні рекомендації щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту в банках України – визначають окремі положення управління кредитними ризиками в банках, структуру підрозділів з управління ризиками тощо.

Кредитні взаємозв’язки між банками і позичальниками визначаються на договірних засадах, через укладання договірних договорів, які мають передбачити права і обов’язки сторін з належним оформленням справ за банківськими кредитами. При проведені кредитної діяльності банківські установи також керуються кредитною політикою банка та внутрішньо банківськими положеннями щодо здійснення кредитних операцій.

Розділ 2. Процес банківського кредитування та його організація

Ефективність кредитної діяльності банку безпосереднє залежить від того, наскільки якісно зроблено структурування процесу банківського кредитування, чітко визначені завдання на основних етапах цього процесу і функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій.

2.1. Сутність та етапи процесу банківського кредитування

Процес банківського кредитування можна охарактезувати як комплекс дій, пов’язаних з оформленням, видачею, обслуговуванням та погашенням кредиту. Його умовно доцільно поділити на кілька етапів, кожний з яких забезпечує розв’язання конкретних завдань, всі вони в сукупності спрямовані на досягненні мети банківського кредитування.

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту, в якому міститься прохання щодо надання банком кредиту, зазначаються сума, вид, цільове призначення кредиту, строк користування кредитом, забезпечення та максимальна процентна ставка. У разі кредитування юридичної особи – лист клопотання має довільну форму, але оформляється на фірмовому бланку підприємства і підписується керівником та головним

бухгалтером.(Додаток1) На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності — розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

застава майна — опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);

застава нерухомості — довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

страхування — страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 — 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух

касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Підготовчий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта і віднесення його до відповідного класу за рейтингом надійності. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Отримавши всю необхідну інформацію та здійснивши аналіз фінансового стану позичальника, кредитний підрозділ банку приймає рішення щодо доцільності подальшої роботи з клієнтом та при позитивному вирішенні передає кредитний проект до підрозділу ризик-менеджменту та інших служб банківської установи. Експертиза кредитного проекту проводиться з метою визначення його окупності та можливості своєчасного погашення кредиту разом з процентами в результаті отримання економічного ефекту від впровадження проекту у строки, які відповідають строкам кредитування.

Надання кредиту оформляється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття кредитного рахунку (Додаток 2). В розпорядженні має бути номер балансового рахунку, валюта, в якій необхідно відкрити рахунок, назва позичальника, реєстраційний номер позичальника за клієнтською базою банка, призначення платежу, процентна ставка за кредитом, дата закінчення договору, обов’язкові аналітичні параметри для рахунка.



Заключний етап. Він полягає в здійсненні супроводження кредиту. Контроль за своєчасним та повним поверненням кредиту і виплатою процентів є важливим етапом кредитування. Він здійснюється систематично шляхом проведення аналізу кредитного портфеля банку, оцінювання стану кредитів, проведення аудиторських перевірок.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.



Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід — це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

Отже, процес банківського кредитування включає в себе сукупність взаємозв’язків позичальника і банку з приводу здійснення кредитної операції. Саме від правильної організації процесу кредитування в банку залежить ефективність прийняття рішення щодо кредитного проекту, що сприятиме мінімізації ризиків кредитної діяльності банківської установи в цілому.

2.2. Порядок укладання кредитного договору та видача кредиту

Усі питання, що пов’язані з банківським кредитуванням, вирішаються позичальником і банком шляхом укладення кредитного договору.

Кредитний договір — це цивільно-правовий документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредити надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально, з тим щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсоток за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

Договір споживчого кредиту – це правочин, який укладається при наданні кредиту фізичної особи і надає споживачу особливі засоби правового захисту, які не притаманні для інших банківських правочинів.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:



1. Опис суб'єктів угоди — визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування — вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк користування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються, та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або в розстрочку.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склались на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, поручительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких відносяться: захисні та негативні.

Захисні статті — це перелік дій чи умов, яких повинен дотримуватись позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті — це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення позички, підвищення суми позички, права достроково погашати кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, відмовитись від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.



8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і більш тривалий термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на більш короткий термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Одночасно з кредитним договором оформляється договір забезпечення виконання обов’язків позичальника за кредитним договором(договір застави, іпотеки, гарантії, поруки тощо), які складаються із залученням окремого підрозділу банківської установи, який займається оцінюванням, моніторингом забезпечення та укладання договорів застави у межах визначених повноважень.

Отже, укладання кредитного договору та видача кредитних коштів здійснюється за умови прийняття позитивного рішення на кредитному комітеті банку відповідного рівня і на умовах, затвердженим цім комітетом. Банківські установи самостійно розробляють типові форми кредитних договорів залежно від характеру кредитної операції та методу кредитування. У кредитному договорі передбачаються усі умови кредитної операції. Правильно складений кредитний договір повинен захистити інтереси банку та представлених нім осіб через визначення всіх прав та обов’язків кожної із сторін, а також встановлення відповідних обмежень на дії позичальника, які можуть становити загрозу для повернення кредиту банку.

2.3. Порядок погашення кредиту та закриття кредитної справи

При здійснені кредитних операцій банківські установи повинні визначити найбільш прийнятні для себе і для позичальник шляхи погашення основної суми боргу та процентів за користуванням кредитними коштами.

Погашення кредиту здійснюється за такими методами:

1. Разовим погашенням. Заборгованість погашається в день, визначений у кредитному договорі або достроково на бажання позичальника чи на вимогу кредитора. Погашення заборгованості здійснюється у безготівкової та готівкової формах.

2. Поступове повернення кредиту рівними частинами основного боргу. Погашення кредиту рівними частками протягом усього періоду кредитування. Таким чином, кожна наступна процентна виплата менша, ніж попередня, тому що непогашений залишок основної суми постійно зменшується.



Наприклад, нехай позичальнику надано кредит у розмірі В, який погашається протягом п років. Щорічна сума, що спрямовується на погашення основного боргу (К), буде визначатися: К=В0n, де

К– щорічна сума, що спрямовується на погашення основного боргу;

В— початкова величина боргу;

п– кількість років користування кредитом.

При цьому щорічні виплати, внесені на погашення основної суми боргу, будуть однаковими. К=К1= К2=К3=К…

Однак, крім цієї суми позичальник повинен сплачувати проценти за користуванням кредитом, які нараховуються на залишок боргу. Для зручності вважатимемо, що проценти сплачуватимуться один раз на при кінці року за процентною ставкою і. Тоді перша виплата процентів буде: І1= В*і

Наприкінці другого року погашення виплата процентів буде дорівнювати:

І2 = (В0 –К) *і

А наприкінці третього року: І3 = (В0 –2*К) *і,

Де І1,І2,І3– виплата процентів за перший, другий та третій роки користуванням кредитом;

І– процентна ставка.

Тож можемо записати формулу визначення суми виплати процентів за конкретний період користуванням кредитом: Іt = (В0 –(t -1)*К) *і,

де t– період користування кредитом.

Відповідно кожна строкова виплата (Р) включає в себе витрати на погашення основного боргу (К) і нараховані проценти за ним (І): Рt= К+ Іt,

деРt– строкова виплата за періодt;

К– витрати на погашення основної суми боргу;

Іt– проценти за кредит за період t.

Таким чином щорічні строкові виплати за основним боргом і процентами за перший, другий та третій роки розраховуватимуться за формулами:

Р1=К + І1= К + В* і,

Р2=К + І2= К +( В0 — К) * і,

Р3=К + І3= К +( В0 -2* К) * і.

Отож, можемо записати формулу визначення щорічної строкової виплати з урахуванням основної суми боргу та процентів за користування кредитом у періодt: Рt=К + Іt= К +( В0 -(t-1)* К) * і,

де Рt– щорічна строкова виплата з урахуванням основної суми боргу та процентів за користування кредитом у періодt;



Іt– витрати на погашення процентів за кредит за період t;

К– витрати на погашення основної суми боргу;

В— початкова величина боргу;

і– процентна ставка;

t– період користування кредитом.

При цьому можемо визначити також залишок заборгованості за основною сумою боргу за кредит у періодtза формулою:

Вt= В– (t – 1)*K.

Зазвичай банківська установа використовує автоматизовану систему розрахунків погашення кредиту і процентів за його користування. При цьому і відповідні рядки вводяться параметри кредитної угоди, зокрема, сума наданих кредитних коштів, процентна ставка, строк користування кредитом та метод погашення кредитної заборгованості. Після чого поводиться розрахунок і виводиться на екран графік погашення заборгованості за кредитом. (Додаток 3).

3. Погашення кредиту рівними строковими виплатами (ануїтет не погашення).

Ануїтетні платежі – це рівні платежі, що здійснюються через рівні проміжки часу протягом певної кількості періодів.

Цей спосіб передбачає, що проценти за кредит нараховуються на залишок заборгованості за строк фактичного користування кредитними ресурсами, а погашення основного боргу проводиться нерівними частинами, тобто із загальної суми, що підлягає сплаті позичальником, частина виділяється для погашення процентів, а залишок їде на погашення боргу. При зменшені суми боргу процентні платежі зменшуються, а платежі за основним боргом збільшуються.

Отож, кожна строкова виплата включає в себе рівні витрати на погашення боргу і процентів за ним та визначається за формулою:

Р=К + І,

деР – строкова виплата;

К– витрати на погашення основної суми боргу;

І – проценти за кредит .

Розрахунки річної строкової виплати здійснюється за формулою:

Р= B0* і1+іn1+іn,

де Рt– розмір строкової виплати;

Іt– витрати на погашення процентів за кредит за період t;

В— початкова величина боргу;

і– процентна ставка;



п– строк кредиту.

Розрахунок строкової виплати, яка здійснюється у строки, що менше за рік, виконується за формулою: P= B0* i/m1+i/mn/m1+i/mn/m-1

де m – число виплат і кількість періодів нарахування процентів протягом року.

Для визначення залишку заборгованості за основною сумою боргу за кредитом за певний період використовується така формула:

Bt= B0* 1+in-1+it/1+in-1

t– період користування кредитом.

У разі, якщо погашення кредиту здійснюється щомісячними платежами, розрахунок суми основного боргу, який залишився на будь-який період, визначається за формулою:

Bt= B0* 1+i/mn/m-1+i/mt1+i/mn/m-1

Розрахунок також здійснюється з допомогою автоматизованої програми. Приклад графіку погашення за ануїтетною схемою наведено у Додатку 4.

4. Погашення кредиту змінюваними строковими виплатами. Щомісячні погашення здійснюються нерівними за розміром частинами протягом періоду користування кредитом до дати його повного повернення. Розміри процентних платежів зменшуються пропорційно зменшенню розміру заборгованості за кредитом.

Наприклад, витрати на погашення основної суми боргу не однакові:

К ≠ К1≠К2≠К3≠…≠Кn

Перша виплата процентів буде: І1= В*і

Наприкінці другого і третього років погашення виплата процентів дорівнюватиме:

І2 = (В0 –К) *і, І3 = (В0- (К1+К2)) *і,

Де І1,І2,І3– виплата процентів за перший, другий та третій роки користуванням кредитом;

і – процентна ставка.

К, К1, К2— витрати на погашення основної суми боргу;

В— початкова величина боргу.

Запишемо формулу визначення суми виплати процентів за конкретний період користування кредитом: Іt = (В0 –(К1+ К2 +… + Кt-1)) *і,

t– період користування кредитом.

Відповідно кожна строкова виплата включає в себе витрати на погашення основного боргу і нараховані проценти за ним: Рt= Кt+ Іt,

деРt– строкова виплата за періодt;

Кt– витрати на погашення основної суми боргу за періодt;

Іt– проценти за кредит за період t.



Отже маємо: Р1=К1+ І1= К1+ В* і,

Р2=К2+ І2= К2+( В0 — К) ,

Р3=К3+ І3= К3+( В0 -(К1+ К2)) * і.

Запишемо формулу визначення щорічної строкової виплати з врахуванням основної суми боргу та процентів за користування кредитом у відповідний період: Рt=Кt+ Іt= Кt+( В0 -( К1+ К2 +… + Кt-1)) * і.

У цьому разі формула визначення залишку заборгованості за основною сумою боргу за кредитом у період t буде такою: Вt= В– (К1+ К2 +… + Кt-1).

Погашення кредитної заборгованості може здійснюватися:

позичальником з його поточного рахунку на підставі платіжного доручення;

позичальником внесенням готівки до каси банку;

поручителем або гарантом на підставі договорів поруки або гарантії;

за рахунок заставленого майна, реалізованого згідно з чинним законодавством України відповідно до затвердженого у банку внутрішнього положення щодо операцій із заставленим майном;

страховою компанією за рахунок виплати страхового відшкодування у результаті настання страхового випадку;

третіми особами в інших випадках, передбачених чинним законодавством та договірними відносинами;

за рахунок сформованих страхових резервів під кредитні операції, у разі визнання заборгованості за кредитом безнадійною відповідно до вимог внутрішньобанківських положень.

Фахівці кредитного підрозділу банківської установи здійснюють контроль за своєчасним погашенням кредитної заборгованості. У разі неподання позичальником документів на перерахування коштів для погашення заборгованості за кредитом в установлені строки бухгалтерія може здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку позичальника.

Якщо кредит не погашено в строк, заборгованість переноситься з рахунку, на якому вона облітувалась, на рахунок просрочених кредитів на підставі розпорядження кредитного працівника, підписаного керівником кредитного підрозділу та керівництвом банку. Розпорядження виписується у двох примірниках, перший з яких надається бухгалтеру, а другий підшивається у кредитну справу позичальника.

У день повного погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування ним та інших зобов’язань за кредитним договором кредитний працівник підшиває у кредитну справу позичальника копію виписки з кредитного рахунку з «нульовим» залишком і

кредитна справа вважається закритою. Після закриття кредитної справи працівник банку записує кількість аркушів і продовжує зберігати її у металевому сейфі до часу здачі в архів банку. Перед здачею кредитної справи в архів банківський працівник на підставі розпорядження, підписаного керівником банку, вилучає з банківського сховища оригінали договорів, які підшиваються в документи дня і вдень їх вилучення зі сховища списуються з позабалансового обліку. Кредитна справа здається в архів банку згідно з діючими правилами щодо зберігання конфіденційних фінансових документів.

--PAGE_BREAK--Розділ 3. Кредитна заборгованість і методи її реструктуризації

На сучасному етапі розвитку економіки України однією із найскладніших проблем, з якими стикаються банківські установи, є неповернення позичальником виданих кредитів. Можливі проблеми банки мають помічати на всіх стадіях кредитного процесу. Тому слід здійснювати постійний та всебічний контроль як за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням кредитних коштів, так і за якістю предмета забезпечення і зміною фінансового стана позичальника. Основною метою такого контролю має бути мінімізація ризику виникнення проблемної заборгованості та забезпечення повернення позичальником одержаного кредиту та сплати процентів за ним.

Проблемні кредити — це кредити, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк має сумнів щодо повернення кредитних коштів.

Кредитний ризик— це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування, та інші обставини.

Найбільш загальні засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, що встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів по їх коригуванню.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з

прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише досить великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

лімітування кредитів;

диверсифікації портфеля позичок банку;

контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

страхування кредитних операцій;

достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

аналізу кредитоспроможності позичальника.

І спосіб — встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот по видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і не поновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

ІІ спосіб — диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб — оперативність при стягненні боргу — передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV спосіб — страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на мікро-, так і макрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб — забезпеченість кредиту.



У країнах з розвиненою ринковою економікою поширенішими є такі форми забезпечення кредитів:

гарантія, або порука третьої сторони;

переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

застава товарних запасів;

застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука— це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні будівельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунку, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут виступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, — будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індексованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави мас бути їх висока ліквідність.

Також зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кредитуванні підприємств добувних галузей — корисні

копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредитуванні фермерських господарств — урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

Оцінка ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини) приведена в таблиці 1.

Таблиця 1.

Ефективності різних форм забезпечення повернення кредиту (на прикладі Німеччини)
У практиці роботи українських комерційних банків найпоширенішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

VI спосіб — оцінка кредитоспроможності позичальника. У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу

перспективу. Отже, кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

розміру позички;

терміну позички;

результатів минулої діяльності позичальника;

забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:

використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

отримання інформації з зовнішніх джерел, використання великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;

Фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Оцінка кредитоспроможності — процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості

дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 № 323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 98 № 520).

Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:

юридичні особи, крім комерційних банків;

комерційні банки;

фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (КЛ1 ), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:
* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

Нормативне значення КЛ1 не менше 2,0 — 2,5.

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності ( ), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно:



** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов’язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

Нормативне значення КЛ2 не менше 0,2 — 0,25.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (К3), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:
Нормативне значення К3 не більше 1,0

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (КН), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:
Нормативне значення КН не менше 0,2.

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:
Нормативне значення КМ не менше 0,5.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

Якщо позичальником виступає комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;

аналізу прибутків і збитків;



аналізу якості активів і пасивів;

створення резервів;

виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

якості банківського менеджменту.

Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:

соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

наявність реальної застави;

вік та здоров'я клієнта;

загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Отже, однією із важливих проблем банківської діяльності є неповернення позичальниками наданих кредитних коштів. Для запобігання виникненню проблеми неповернення кредитів банківські установи повинні вміти вчасно розпізнавати ознаки погіршення фінансового стану позичальників та реагувати на будь-які зміни, які в подальшому можуть призвести до виникнення проблеми.

3.3. Претензійно-позовна робота банку з проблемними кредитами.

Якщо немає домовленості між банком і позичальником про відстрочення платежу за кредитом, то банк може стягнути кредитну заборгованість у претензійно-позивному порядку. При цьому не пізніше наступного робочого дня несплачена сума переноситься працівником бек-офісу на відповідні рахунки з обліку простроченої заборгованості за кредитами, про що інформується керівник кредитного підрозділу та керівник філії чи відділення банку.

Після отримання інформації від бек-офісу відповідальний працівник кредитного підрозділу повинен здійснити такі дії:

1. У день виникнення простроченої заборгованості чи невиконання вимог договору або наступного дня провести телефону або особисту бесіду з позичальником щодо погашення простроченої заборгованості та отримати чітку відповідь щодо перспектив в її погашення.

2. Протягом встановленого банком періоду з моменту виникнення простроченої заборгованості направити листа (повідомлення, претензію), який інформує позичальника про виникнення заборгованості чи факту невиконання вимог договору та містить вимогу щодо погашення такої заборгованості.



Претензія – письмова вимога банку про виконання позичальниками у добровільному порядку зобов’язань перед банком, яка пред’являється у встановленому чинним законодавством порядку.

У претензії має бути зазначена така інформація:

повна назва, поштові реквізити банку та позичальника;

номер претензії та дата її написання;

номер і дата укладеного кредитного договору;

сума кредиту;

проценти за користуванням кредиту;

розрахунок заборгованості;

перелік документів що додані до претензії.

Після надсилання банком претензії боржнику щодо виконання взятих на себе зобов’язань можливі такі подальші дії з боку позичальника:

визнати борг і подати пропозиції щодо методів погашення кредиту;

визнати борг і подати пропозиції щодо погашення заборгованості за рахунок звернення стягнення на заставлене позичальником майно;

не відсилати відповідь банківській установі протягом установленого банком періоду з моменту вручення претензії;

надіслати банку негативну відповідь.

3. Протягом визначеного банком періоду винести питання щодо плану дій відносно ситуації, що склалося, на розгляд кредитного комітету банку й надати до підрозділу управління ризиками службову записку інформаційного характеру з відомостями про причини виникнення простроченої заборгованості чи факту невиконання вимог договору та перелік запланованих заходів щодо її погашення.

Після передачі кредитної справи до підрозділу з роботи з проблемними активами банку подальша робота з повернення проблемної заборгованості здійснюється у порядку встановленому відповідно внутрішніми положеннями банку.

При цьому, у разі, якщо майна при зверненні на нього стягнення недостатньо або з інших підстав кредитна заборгованість не погашена і позов до суду не подавався, необхідно відстежувати строки позовної давності для недопущення пропуску подачі позовної заяви.

Позовна заява – письмова вимога кредитора щодо спонукання позичальника до виконання зобов’язань перед банком, що подається до судових органів у передбаченому чинними нормативними актами порядку.



Якщо заборгованість не погашено протягом визначеного терміну передбачених законодавством випадках є підстави для звернення до арбітражного суду із заявою щодо порушення справи про банкрутство боржника.

Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отож, якщо позичальник систематично не виконує зобов’язань щодо сплати боргу відповідно до кредитної угоди, банк може звернутися у передбаченому законом порядку із заявою про порушення справи про банкрутство та вживати заходів претензійно-позивного характеру.

ВИСНОВОК

2009 рік був для банківської системи досить складним і характеризувався початком глобальних трансформацій на фінансовому ринку. Впродовж останнього року кредитна активність банків була слабкою. Основні зусилля були сконцентровані на роботі з проблемною заборгованістю, включаючи її продаж і реструктуризацію. В той же час, це не допомогло поліпшити якість активів, значна частина банків випробовувала проблеми з ліквідністю із-за низької якості вкладень. Не дивлячись на заходи, що робляться, по

стабілізації фінансового стану банків, ключові ризики (втрата активів і зниження їх ліквідності) для банківської системи країни зберігаються на високому рівні.

Ключові індикатори

Показатель

01.01.08

01.01.09

01.07.09

01.10.09

01.01.10

Кількість банків, що діють

175

184

187

185

182

В т.ч. з іноземним капіталом

47

53

51

49

51

Регулятивний капітал БСУ

72265

123066

119 476

128051

135802

Рівень простроченої заборгованості

1,31%

2,45%

5,69%

7,56%

9,36%

Чисті активи (з врахуванням резервів)

599396

926086

864 695

889959

880302

Чистий фінансовий результат, млн.грн.

6620

7304

-14 321

-20944

-38450

Офіційний валютний курс UAH / USD

5,0500

7,7000

7,6405

8,004

7,9850

 

Основні чинники, що зумовлюють міру схильності ризикам банків, що працюють на вітчизняному фінансовому ринку:

невисока якість робочих активів, включаючи істотний об'єм і питому вагу простроченої заборгованості, а також загальне зниження ліквідності банківських активів (включаючи

кредити, основні фонди банків і заставне майно) зважаючи на низький платоспроможний попит. Збереження поточного стану є наслідком низької економічної активності і зумовлює схильність банківської системи кредитному ризику.

низька довіра, нестабільна пасивна база є визначальними чинниками, що характеризують схильність банківської системи ризику ліквідності. При цьому дії НБУ (як фінансова так і нормативна підтримка) дозволили підтримати платоспроможність ряду банківських установ на мінімально необхідному рівні.

уразливість банківської системи до валютно-курсової політики в країні, оскільки за останні декілька років банки надали значний об'єм валютних кредитів, у тому числі позичальникам, в яких немає валютних вступів. Дії регулювальника із стабілізації ситуації на валютному ринку країни (у тому числі, за рахунок посилювання контролю за валютними позиціями банків) мали короткостроковий ефект, в той же час схильність банків до валютного і кредитного ризиків залишається значною зважаючи на ту, що склалася валютної структури активів банківської системи.

схильність банківської системи України операційному і регуляторному ризикам унаслідок недосконалого і постійно змінного нормативно-правового поля.

На початку 2009года спостерігалося істотне погіршення платоспроможності значної кількості банків, що було спровоковане перш за все відтоком депозитів і зниженням ліквідності робочих активів. Банківським установам була надана значна фінансова (у вигляді кредитів рефінансування НБУ) і регуляторна (ряд постанов НБУ, направлених на утримання ресурсної бази) підтримка НБУ.

Дмитрий Гриджук, глава Правления банка «Крещатик»

Отличие ситуации в банковском секторе в 2009 г. от нынешней состоит в том, что проблему ликвидности, с которой банки столкнулись в начале кризиса и оперативно ее разрешили, сменила проблема качества активов и достаточности капитала. Конкурентное, законодательное и информационное поле, в котором работает украинский финансовый сектор, очень быстро меняется. Это касается представлений о надежности активов, классификации кредитов, девалютизации экономики и т.д.

Отечественный рынок финансовых услуг, 80-90% которого занимают банки, всегда характеризовался слишком высокой степенью конкуренции: основной целью любого менеджера было наращивание доли рынка, количества клиентов и отделений. В большинстве случаев они не обращали должного внимания на экономическую целесообразность этой гонки, поскольку размер банка определял цену, которую за него готовы были платить иностранные финансовые группы, торопившиеся выйти на украинский рынок из-за высокой маржи, которую он мог гарантировать. Фактически Украина стала составной частью финансового «пузыря», который раздувался во всем мире. Только у нас «мыльным раствором» выступали не сложные финансовые инструменты, а обычные кредиты, которые раздавались банками направо и налево без должной оценки рисков. Именно отсутствие взвешенного риск-менеджмента стало причиной последующих невыплат по кредитам и роста проблемной задолженности, которая по банковской системе сегодня достигает

официально 9,4%, а неофициально – все 30%, а у некоторых банков – и 40% кредитного портфеля.

Банки как наиболее консервативная часть экономики обязаны обеспечивать адекватную оценку рисков и развивать кредитование не за счет увеличения его объемов, что, как правило, сопровождается снижением требования к заемщикам, прежде всего, частным. Фактически же, разгоняя ипотечное и автомобильное кредитование (выдавая займы без первоначального взноса, без оценки платежеспособности заемщиков), банки стимулировали «пузырь» на рынке недвижимости и поощряли приток импортных товаров на рынки. При этом они сквозь пальцы смотрели на т. н. позитивные gap`ы – когда кредиты выдавались на срок, намного больший, чем привлекались депозиты. Одновременно происходил процесс «развращения» населения, которое не желало больше сберегать деньги – предкризисное соотношение кредитов к депозитам составляло в Украине около 180%. Больший уровень – около 200% — был только в Литве, которая сегодня находится на первом месте по темпам падения экономики. Украина – на пятом. Разница между вкладами и потребностью в кредитовании компенсировалась за счет валютных ресурсов, которые банки привлекали из-за рубежа. Первая волна их погашения совпала с девальвацией гривни, стимулировавшей отток депозитов внутри страны и финансовый кризис.
    продолжение
--PAGE_BREAK--


У 2009 році банки зіткнулися з наслідками агресивної політики захвату ринку і уявного хеджування власних валютних рисок шляхом перекладання їх на позичальників. Погіршення ділової активності у ряді галузей економіки спричинило зниження доходів підприємств і населення, а девальвація національної валюти привела до збільшення фінансового навантаження на позичальників, що отримали валютні кредити.

Наслідком впливу вказаних чинників було значне погіршення якості робочих активів банків із-за збільшення числа неплатоспроможних позичальників. Не дивлячись на активно використовувані банківськими установами програми реструктуризації позик і ослаблення резервних вимог регулювальником (з метою ослаблення регуляторного тиску на фінансові інститути, що функціонують в складних економічних умовах), впродовж останнього року спостерігалося 4-х кратне збільшення простроченої заборгованості, що привело до збиткової діяльності більшості банків (в окремих випадках – до ліквідації). Впродовж останнього року банківська система (зокрема державні банки) також були залучені у фінансування дефіциту держбюджету* і дефіциту ресурсів окремих держкомпаній, платоспроможність яких сумнівна. Здатність держави і окремих компаній своєчасно розраховуватися по зобов'язаннях буде такою, що визначає в тренді розвитку банківської системи впродовж найближчого року. 

Основним завданням банківського сектора впродовж останнього року була підтримка ліквідності, що також досягалося за рахунок вивільнення засобів з робочих активів. Цей період характеризувався низькою кредитною активністю, а основний об'єм нових кредитів

був направлений на рефінансування наявної заборгованості підприємств і населення. На початок 2010 років заборгованість юридичних осіб по банківських кредитах склала 475 млрд.грн. (за станом на 01.01.09 р. – 473 млрд.грн.). При цьому об'єм нових кредитів, виданих в 2009 році банками підприємствам склав 750,5млрд.грн., що в цілому відповідало об'єму погашення раніше отриманих кредитів суб'єктами господарської діяльності. В той же час, населенню за рік було видано нових кредитів всього лише на суму 45,5 млрд. грн., що з врахуванням погашення кредитів позичальниками привело до зменшення заборгованості фіз. облич на 17%. У ряді випадків реструктуризація відбувалася з зміною валюти кредиту, що привело до зменшення питомої ваги валютних кредитів в заборгованості резидентів перед банками з 59% (на початок 2009 років) до 51% (на початок 2010 років) навіть при незначному зростанні офіційного валютного курсу.

Таблиця 1. Динаміка і вартість нових виданих кредитів 

Місяц

Об'єм нових кредитів резидентам, млрд. грн.

Середня процентна ставка %

Домогосподарств

Інші фінансові корпорації

Нефінансові корпорації

Інші резіденти*

У національній валюті

У іноземній валюті

січень

3,2

0,2

46,5

0,0

25,6

10,4

лютий

4,2

1,2

65,6

1,0

27,2

10,4

березень

4,6

1,6

62,7

0,0

26,1

9,6

квітень

3,9

0,9

56,8

0,9

20,8

9,8

травень

2,9

0,6

45,0

0,0

19,2

9,7

червень

4,2

1,2

71,0

0,3

19,0

9,4

липень

3,8

0,8

61,0

0,0

18,1

9,9

серпень

3,6

0,8

55,6

0,0

18,4

10,3

вересень

3,9

1,1

66,9

0,0

18,6

10,2

жовтень

3,3

0,8

63,5

0,0

19,9

10,2

листопад

3,6

0,9

62,5

0,2

21,1

10,1

грудень

4,3

1,3

93,4

0,5

20,1

10,4

* За винятком банків
Джерело: Національний банк України

На думку рейтингового агентства, рівень проблемної заборгованості надалі істотно збільшуватися не буде (згідно з офіційною статистикою, на початок 2010 років об'єм прострочених кредитів склав 69,935млрд.грн. або 9,4% від сукупного об'єму кредитів), при цьому рейтингове агентство вважає, що велика частина банків в змозі впоратися з вже наявними і потенційними проблемами якості портфеля. Ми не виключаємо, що максимально можливий об'єм списань по кредитах не перевищить 20%. Законодавчі зміни (зокрема, можливість при розрахунку прибутку оподаткування, включати у витрати весь об'єм сформованих резервів по кредитах)**, дозволяють банкам адекватніше личити до

відображення реальної вартості активів, хоча не стимулюватимуть фінансові установи до системного очищення власних балансів (осередкові випадки продажу проблемній заборгованості спостерігалися в 2009 році). В той же час, будь-які заявлені заходи, у тому числі, і по викупу державою проблемних кредитів з метою очищення банківських балансів в поточному році реалізувати буде складно.

** ЗУ №N 1533-VI от 23.06.09 «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи».

 

 

Галина Олифер
, генеральный директор Ассоциации «Украинский Кредитно-Банковский Союз»

Можно согласиться с тем, что первая волна кризисных явлений Украиной преодолена, о чем свидетельствует статистика. Тем не менее, экономическая ситуация была и остается достаточно сложной, а в банковской системе очень много нерешенных проблем.

В тоже время мы не можем разделить точку зрения о том, что украинский регулятор ослабил надзор за банковской деятельностью. На самом деле действия регулятора вызывают очень много вопросов, как у специалистов нашей ассоциации, так и у представителей банков.

С момента начала кризиса УКБС пытается апеллировать к органам власти, которые в той или иной мере оказывают влияние на регулирование отрасли, продвигая наш главный тезис — действующая правовая база должна быть более гибкой, а изменения должны вноситься быстрее. Мы тратим много сил, чтобы ускорить принятие решений регулятором, в которых нуждается финансовый рынок. Однако регулятор реагирует на те или иные проблемы с длительными задержками. Соответственно, эффект от принимаемых решений бывает очень низким. Характерный пример — проект известного антикризисного закона №1533 появился только через год после того, как стало понятно, что в Украине происходят кризисные явления.

Этот случай свидетельствует о том, что если бы оперативно принимались меры по регулированию того же валютного рынка, то, наверняка, можно было бы избежать 60%-ой девальвации национальной валюты. И таких примеров очень много.

Среди проблем, которые сегодня существуют в банковском регулировании, хотелось бы особо отметить проблему отсутствия долгосрочного ресурса в банковской системе. Эта проблема связана с другой, более широкой проблемой возрождения кредитования экономики.

Чтобы найти долгосрочные ресурсы в условиях мирового кризиса, необходимо создать предпосылки для привлечения внутренних долгосрочных ресурсов. А без отлаженной законодательной базы это невозможно. В Украине, в силу законодательных коллизий, любой срочный депозит может превратиться, по сути дела, в бессрочный.

Нормальная банковская система любой страны работает с депозитами разных видов:

срочными и бессрочными. Если банк не может быть уверен в том, что будут выдержаны сроки по срочным депозитам, то он никак не сможет планировать размещение своих активов. Соответственно, банковская система не сможет выполнять свою функцию кредитования экономики.



Кредити НБУ по суті є найбільш стабільним і надійним джерелом для банків, проте у ряді випадків супроводяться додатковими обмеженнями свободи дій останніх. У четвертому кварталі 2008 року НБУ видав банкам кредитів на суму, 100млрд.грн, що перевищує. (у 2009 році – 64,4млрд. грн., включаючи кредити для рефінансування раніше наданих позик), основною метою надання яких була підтримка ліквідності банківського сектора на тлі нестабільної динаміки інших складових ресурсної бази. Це дозволило банкам замістити значну частину клієнтських ресурсів і засобів материнських структур. Національний банк України зберіг політику масштабного кредитування банків і в першому кварталі 2009 року, хоча в подальшому сальдо рефінансування було негативним.

Малюнок 1. Динаміка рефінансування банків НБУ

Малюнок 1. Динаміка рефінансування банків НБУ



За станом на початок 2010 років заборгованість банківського сектора перед Національним банком України склала 86,3млрд.грн. Не виключено, що велика частина раніше виданих банкам позик буде пролонгована або рефінансована регулювальником, що дозволить окремим банківським установам зберегти ліквідність в разі подальшого погіршення якості робочих активів.

Клієнтські ресурси (засоби населення і не фінансових корпорацій) зберегли своє ключове значення для банківської системи – на початок 2010 років їх об'єм перевищив 325 млрд.грн., що дозволяє фондувати майже половину кредитного портфеля банківської системи на цю дату. Об'єм нових депозитів, притягнених в банківську систему країни від населення і не фінансових корпорацій в 2009 році склав 970,8 млрд. грн. (при відносно невеликій терміновості клієнтських ресурсів), з яких в останньому кварталі 2009 року було притягнене 174,9 млрд. грн. депозитів населення і 70,1млрд. грн. засобів підприємств.

Не дивлячись на позитивну динаміку депозитів населення, яка спостерігалася останнім часом, говорити про повернення довіри населення до банківської системи передчасно. Позитивна динаміка засобів фіз. облич впродовж останнім часом перш за все обумовлена: зниженням рівня недовір'я серед вкладників (яке домінувало в кінці 2008 і на початку 2009 року), активними заходами по залученню клієнтських ресурсів з боку банків, відсутністю доступу в ряду підприємств до банківському фінансуванню, що вимушує власників надавати як забезпечення депозити (для багатьох підприємств це єдина можливість отримати банківське фінансування; останнє також може привести до зменшення бази оподаткування). В той же час, в процесі взаємодії банків з клієнтами залишається ряд проблем, які стримують повернення вилучених раніше депозитів в банківську систему. Це, перш за все, приклади невчасного повернення таких засобів (банки з тимчасовою адміністрацією і на стадії

ліквідації), збереження негативного інформаційного фону і відсутність упевненості у громадян в стабільному функціонуванні банків в майбутньому.




Розпорядження кредитного відділу

«____»_____________ 199___р.

Видати позику за кредитною угодою № _________________________________________________

від_________________________________________________________________________________________

(найменування позичальника)

у розмірі ___________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________

позичковий рахунок №______________________ (позичальника)

ГоловаДокумент (меморіальний ордер)

Правління _______________________________ № _________________________

Кредитнийпрацівник ———————————Бухгалтер ___________________

ПОШИРЕНА ФОРМА КРЕДИТНОЇ УГОДИ

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР № __

м. Київ   «___» ___________ р.

Комерційний банк ______________________ (далі — Банк) в особі голови Правління __________________, що діє на підставі Статуту Банку, з одного боку, і ТОВ «Медпрепарат» (далі — Підприємство), в особі директора __________, з іншого боку, уклали договір про таке:

 

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Банк надає Підприємству кредит у сумі 32700 (тридцять дві тисячі сімсот) доларів США на оплату контракту № _____ з фірмою «Gedeon Richter» на термін 3 місяці з 19.12.00 по 18.03.02 з процентною ставкою 36% на рік на умовах, визначених цим договором.

1.2. Банк надає Підприємству кредит на умовах його забезпеченості, строковості,

поверненості та платоспроможності.

 

2. УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ

2.1. У забезпечення зобов’язань за договором Банком прийнято: медикаменти імпортного виробництва згідно з договором застави від 19.12.00.

2.2. Кредит, наданий Банком, забезпечується всім майном та коштами, які належать Підприємству та на які може бути накладено стягнення у порядку, встановленому чинним законодавством України.

 

3. БАНК ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:

3.1. Відкрити Підприємству позичковий рахунок № ___.

3.2. Забезпечити Підприємство консультативними послугами у питаннях виконання умов договору.

3.3. На основі даних бухгалтерської звітності аналізувати кредито

спроможність Підприємства, перевіряти забезпеченість та цільове використання кредиту і вносити конструктивні пропозиції щодо ходу кредитування та взаємовідносин із Підприємством.

4. ПІДПРИЄМСТВО ЗОБОВ’ЯЗУЄТЬСЯ:

4.1. Використати кредит на вказані у договорі цілі та забезпечити повернення отриманого кредиту, а також сплату нарахованих процентів зі свого розрахункового рахунку № ___ у Банку згідно зі строковим зобов’язанням.

4.2. Проценти за кредит Підприємство сплачує платіжними дорученнями на рахунок доходів Банку № ___ до 25 числа кожного місяця. Проценти за користування кредитом сплачуються за розрахований період з 21 числа минулого місяця по 20 число поточного місяця. Проценти нараховуються на фактично отримані кошти з моменту їх зарахування на валютний розрахунковий рахунок Підприємства № __. При розрахунку процентів за кредит кількість днів у році становить 360.

4.3. Грошові кошти для погашення заборгованості в першу чергу спрямовуються на сплату процентів за кредит, а потім — кредитної заборгованості. Сума, яка залишається, спрямовується на погашення кредиту.

4.4. За порушення строків повернення кредиту та процентів по кредиту сплачувати Банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню в розмірі 1 (один) % за кожний день прострочення платежу.



4.5. Самостійно надавати Банку бухгалтерський баланс, планові, звітні документи, зміни й доповнення до договорів постачання, реалізації об’єктів, які кредитуються, а також інші матеріали для видачі, перевірки забезпечення кредиту і контролю за його виконанням.

4.6. Надати Банку право самостійно стягувати проценти у разі настання строку платежів і пені за несвоєчасне сплачування процентів.

4.7. Надати Банку право після перевірки цільового використання кредиту стягнення штрафу у розмірі 25 % від суми коштів, які були використані не за цільовим призначенням.

 

5. БАНК МАЄ ПРАВО:

5.1. Дозволяти на прохання Підприємства в окремих випадках, якщо є вільні кредитні ресурси, перенесення терміну погашення кредиту з підвищенням процентної ставки за кредит.

5.2. Проводити перевірку забезпечення банківського кредиту.

5.3. Проводити перевірку цільового використання кредиту Підприємством. У разі виявлення нецільового використання кредиту стягувати штраф з Підприємства у розмірі 25 % від суми нецільового використання.

5.4. У разі порушення Підприємством умов кредитного договору розірвати договір і достроково стягнути суму кредиту зі сплатою штрафу в розмірі 0,5 % від суми кредиту.

6. ПІДПРИЄМСТВО МАЄ ПРАВО:

6.1. Виносити на розгляд Банку питання про перенесення терміну платежу в разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень через причини, які від нього не залежать.

6.2. Достроково погашати кредит і сплачувати проценти по ньому, письмово повідомивши про це Банк.

6.3. Достроково розірвати договір, повністю повернувши отриманий кредит, з урахуванням процентів за його використання, завчасно повідомивши про це Банк (не пізніше ніж за 7 днів).

 

7. ДОДАТКОВІ УМОВИ

7.1. У разі відсутності коштів на поточному валютному рахунку Підприємства на момент погашення кредиту повернення заборгованості проводиться за рахунок реалізації заставленого майна.



7.2. У разі зміни кредитної політики згідно з рішеннями Уряду України, НБУ, а також Банку в договір, за узгодженням із Підприємством, вносяться зміни (протягом 10 днів з моменту введення нових положень). При неузгодженні сторін Банк заявляє кредит до повернення. У разі відсутності коштів кредит виноситься на рахунок прострочених кредитів з нарахуванням процентів і пені згідно з п. 4.2.

7.3. Сплата за кредитом коригується при змінах облікової ставки НБУ.

7.4. У разі зміни національної грошової одиниці сума кредиту підлягає перерахунку згідно з чинним законодавством.

7.5. Вирішення спорів за даним договором розглядається згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку.

7.6. Підприємство зобов’язується у триденний строк повідомити Банку про зміну юридичної та фактичної адрес.

7.7. Зміни у договорі затверджуються додатковим узгодженням сторін і є невід’ємною частиною договору.

7.8. Термін дії даного договору встановлюється з дня надання кредиту й до повного погашення кредиту та процентів по ньому.

7.9. Договір укладено у трьох примірниках для кожної сторони і має однакову юридичну силу.

8. ЮРИДИЧНІ АДРЕСИ ТА РЕКВІЗИТИ СТОРІН:

Банк                                                                                     Підприємство

Підпис                                                                                 Підпис

М. п.                                                                                     М. п.




— нема голосів (4511 відвідувань)

Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу









Назад



Список використаної літератури:

Нормативно-правові акти:

Цивільний Кодекс від 16.01.2003 р.

Закон України “Про банки і банківську діяльність ” від 07.12.2000 р.

Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р.

Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 р.

Положення національного банку України «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.95 р. № 246

1. Усоткин М.М. Организация и планирование кредита. – М.: Финансы, 1967. – 150 с.

2. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навчальний посібник / За ред. Б.Л. Луціва. – Львів: Львівський банківський коледж Національного банку України, 1999. – 155 с.

3. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку// Банківська справа №5, 1997 рік, ст.39-45.

4. Піні кар М.І. Кредитні відносини в сучасних умовах // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. – № 1. – с.179-182

5. Гуревич И.С. Правовые проблемы расчетных и кредитных отношений: Автореф. дис. … д-ра юрид наук. – Л., 1972. – 16 с.

6. Положення“Про кредитування ”: Затв. Постановою Правління НБУ від 28.09.95 № 246 // Закон и бізнес. – 11.11.95. – № 69. – С. 18–21.

7. Чалий Ю.І.Договір банківського кредиту и правові засоби забезпечення повернення кредитних коштів: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03 / Ун-т внутрішніх справ. – Харків, 1997. – 16 с.

8. ЗаконУкраїни “Про банки і банківську діяльність ”. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, № 5 – 6, Ст. 30.

9. Піні кар М.І. Кредитні відносини в сучасних умовах // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. – № 1. – с.179-182

10. Грошіта кредит: Підручник / За ред. Івасіва Б.С. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.

11. Ю.О. Тараненко, І.Г. Андрущенко, О.П. Дзісяк. Зловживання у банківській сфері та пропозиції щодо їх подолання // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – № 13. – С. 91–99.