Розділ1.Бюджет, його сутність
1.1Теоретичні та історичні аспекти походження бюджету
Бюджетнівідносини у прикладному аспекті почали формуватися при становленні першихінститутів державності. Але минуло багато століть, перш ніж бюджет став невід'ємниматрибутом держави, а необхідність формування його формування була усвідомленалюдством, і тим більш – економічна категорія «бюджет» нараховує лишепівстоліття. Цьому передувала довга еволюція товарно-грошових відносин, формуваннята становлення системи збирання та витрачання державних доходів, яка бзадовольняла більшу частину суспільства, забезпечувала виконання державою такихважливих функцій, як захист кордонів, фінансування соціально-економічногорозвитку країни. Фактично становлення ефективних бюджетних відносин углобальному розумінні закінчилось у ХІХ столітті, але на рівні деяких державтриває й досі.
Бюджетнівідносини почали виділятися в окрему ланку фінансових, коли ускладнився процесперерозподілу частини суспільного продукту й управління цим процесом сталоскладнішим. Так, у другій половині ХІХ століття, коли економіки Англії, Франції,Німеччини почали розвиватися бурхливими темпами, почали зростати й доходибюджетів цих країн. Окремі локальні війни також вимагали значного оборотугрошових коштів. Для збалансування витрат і доходів вводились нові формизабезпечення надходжень. Так, у Росії кінця ХІХ століття до 30% усіх надходженьзабезпечувала винна монополія. Промислові революції призвели до появи новогопрошарку населення-робітничого класу, який почав відігравати помітну роль векономічному і соціальному житті суспільства, а отже почав вимагати задоволеннявласних потреб. А отже, у складі витрат державних бюджетів капіталістичних країнпочинають з'являтися статті витрат, пов'язані з наданням певних соціальнихпослуг. Все це привело до того, що наприкінці ХІХ століття бюджетні відносинистали вагомою складовою фінансових відносин і фактично виділились в окремусферу практичної діяльності та науки.
Слово«бюджет» походить від старонормадського bougette (шкіряний мішок). З нього надаліутворилось англійське слово budget, яке пізніше було запозичено французами. Слід зазначити, щоу Франції цей термін почали вживати значно пізніше, ніж в Англії. Так, у всіхтрьох томах книги «Управління фінансами» Неккера, опублікованої у1784 р., він жодного разу не згадує бюджет. У книзі міністра фінансів деРаммеля «Фінанси Франції» цей термін також не вживається. У доповідіТрибунату на 11-ому році Республіки Ж.-Б. Сей говорив: «Бюджет-варварськеслово, навіть в англійській мові його первісне значення перекручено, і тому мимаємо замінити його своїми іменами-рівновага між державними потребами і коштами».Тобто мова йде не стільки про бюджет, як про баланс. Коли в Англії палатагромад у ХVI-XVII ст. затверджувала субсидії королю, передзакінченням засідання канцлер казначейства відкривав портфель, в якому булипапери з відповідним законопроектом, що мало назву «відкриттябюджету», пізніше назву портфеля було перенесено на цей законопроект.
Слід зазначити, щочіткого визначення терміна «бюджет», попри його вживання майже у всіхкраїнах, не було навіть у ХХ ст. Так, словник Французької академії супроводжуєтермін «бюджет» таким тлумаченням:«Бюджет-слово, запозичене занглійської мови, використовується в адміністративному житті для позначеннящорічної відомості передбачуваних витрат і сум або доходів, передбачених дляпокриття цих витрат». Словник Літтре також визначає «бюджет» як«щорічно визначену відомість державних надходжень та витрат». ПольЛеруа-Больє в «Трактаті про фінансову науку» відзначає: «Бюджет-цевідомість, яка включає передбачення доходів та витрат протягом визначеноготерміну; це таблиця, яка обчислює та порівнює надходження, що мають надійти, звитратами, які потрібні здійснити». У Кодексі державної звітності«бюджет» визначається так:«Бюджет-це акт, який передбачаєщорічні надходження і витрати держави або інші повинності, якіпідпорядковуються законам». Протягом ХХ ст. тлумачення цього поняття сталибільш чіткими та всеохоплюючими. Так, Ф. Нітті підкреслює, що «в бюджетіповинні бути показані всі доходи та всі витрати без усіляких приховувань аботаємничих визначень». У Д. Боголєпова знаходимо:«У сфері державногогосподарства під бюджетом розуміємо передусім сукупність доходів та витратпротягом певного періоду та, по-друге, визначений у цифрах план веденнядержавного господарства та закон, згідно якого стягуються податки іздійснюються витрати».
1.2Правова основа бюджету в Україні
Бюджетна системаУкраїни регламентується державним бюджетним законодавством, а саме:Конституція України Бюджетний кодекс України Закон про Державний бюджет на поточний рік Інші закони, що регулюють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України.
Базою бюджетногозаконодавства є Конституція України, що свідчить про велике суспільне значеннябюджету. Конституційні норми, що регулюють бюджетні відносини, встановлені вст.85,92,95-98 та інших статтях Конституції України.
Стаття 95.Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженогорозподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключнозаконом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави назагальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державапрагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи і видаткиДержавного бюджету України мають бути оприлюднені.
Стаття 96.Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України наперіод з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. КабінетМіністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної РадиУкраїни проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектомзакону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточногороку.
Стаття 97.Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звітпро виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений.
Стаття 98. Контрольвід імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету Українита їх використанням здійснює Рахункова палата. Слід зазначити, що вони є нормамипрямої дії і водночас складають базу для поточного бюджетного законодавства.Загальне значення для бюджетного законодавства України має конституційнеположення про те, що бюджетна система України будується на засадахсправедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами ітериторіальними громадами. Закон України “Про бюджетну систему України” містить в собі положення пробюджетну систему і бюджетний устрій України. Бюджетним Кодексом визначаються засадибюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади функціонування,основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність запорушення бюджетного законодавства.
Бюджетний кодексбув прийнятий 21 червня 2001 року, нині діє редакція від 04.06.2008.Вінскладається із загальної та особливої частин. Загальна частина включає 4 глав:
1.Загальніположення-дано пояснення основних термінів;
2.Бюджетнасистема та її принципи побудови-дається структура бюджетної системиУкраїни, поняття зведеного бюджету, бюджетної класифікації;
3.Запозичення-поняттяпрофіциту та дефіциту бюджету, його фінансування;
4.Бюджетний процеста його учасники.
Особлива частинавключає ІІ та ІІІ розділи(державний та місцеві бюджети) та регламентує всібюджетні відносини. До прикладу, деякі глави особливої частини Бюджетногокодексу України:Глава 5 Державний бюджет України Склад доходів Державного бюджету України. Склад видатків Державного бюджету України. Таємні видатки Глава 7 Розгляд та прийняття державного бюджету Представлення проекту закону про Державний бюджет України Верховній Раді України. Підготовка Верховною Радою України проекту закону про Державний бюджет України до першого читання… Глава 11 Надходження та витрати місцевих бюджетів Структура місцевих бюджетів. Склад доходів та видатків бюджетів районів у містах…
1.3Економічна основа бюджету в Україні
У фінансовійсистемі України державний бюджет займає провідне місце, він є найбільшимцентралізованим фондом грошових коштів. Так само, як фінанси, державний бюджетє самостійною економічною категорією і відображає фінансові відносини, щовиникають при утворенні централізованого фонду грошових ресурсів країни та йоговикористанні на загальнодержавні потреби.
Призначеннябюджету в державі виявляється через систему фінансових відносин між державою іпідприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень іфінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу йперерозподілу валового внутрішнього продукту; між ланками бюджетної системи прибюджетному регулюванні. Система зазначених відносин дає можливість зрозумітиекономічний зміст бюджету, глибше виявити його роль у розподільчих процесах таекономіці держави в цілому.
♦ Державнийбюджет, як економічна категорія, виражає фінансові відносини, пов'язані зутворенням та використанням централізованого фонду грошових ресурсів держави,призначених для виконання її функцій шляхом розподілу та перерозподілу ВВП.
Державний бюджет,як фонд грошових коштів, має:
/>
На розмірнайбільшого в країні фонду грошових коштів впливає ряд чинників, які визначаютьйого провідне місце в системі фінансових планів держави:
у Державному бюджетіздійснюється концентрація основних державних доходів — приблизно 2/3 фінансовихресурсів держави;
за рахунокДержавного бюджету фінансуються основні державні витрати: капітальні вкладення,формування державних матеріальних резервів, оборона, управління тощо;
за допомогоюДержавного бюджету здійснюється балансування, упорядкування і виконання іншихфінансових планів;
Державний бюджетє основним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави;
Державний бюджетвиступає інструментом фінансового контролю за формуванням і цільовимвикористанням грошових фондів в економіці держави.
Державний бюджет- головне джерело коштів, необхідних для діяльності держави.(дод.1)
Серед функційДержавногобюджету виділяють:
акумулятивну — пов'язану зконцентрацією коштів у централізованому фонді держави за допомогою доходівбюджету;
розподільчу — яка реалізується черезсистему витрат, що повинні здійснюватися в інтересах економічного і соціальногорозвитку держави і задоволення потреб населення:
контрольну — яка проявляється увиявленні й аналізі відхилень фактичних доходів і витрат бюджету відзапланованих.
Бюджет можескладатися із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальнийта спеціальний фонди визначається Законом України «Про Державний бюджетУкраїни». Джерела формування спеціального фонду визначаються виключнозаконами України. Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджетудозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до ЗаконуУкраїни «Про Державний бюджет України» чи рішенням відповідної ради.Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшлидо цього фонду на відповідну мету.
Загальний фондбюджетувключає:
всі доходибюджету, крім тих, що призначені для зарахування
до спеціальногофонду;
всі видаткибюджету за рахунок надходжень до загального
фонду бюджет.
Спеціальнийфонд бюджетувключає:
бюджетніпризначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
гранти абодарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів наконкретну мету;
різницю між:доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Із прийняттямБюджетного кодексу в Україні дедалі більше уваги приділяється методицірозподілу фінансових ресурсів, яка б ураховувала стратегічні програми уряду,давала б змогу з максимальною ефективністю використовувати бюджетні кошти. Нинів Україні склалась така ситуація, коли кількість програмних документів, заякими необхідно фінансувати ті чи інші заходи через виділення коштів з державногобюджету, є досить значною. А тому програмний бюджет має орієнтуватися напланування бюджетних витрат за програмами або функціональними напрямками зметою досягнення загальних цілей. Раціональне планування бюджету державизабезпечує її економічне зростання та розвиток, стабілізацію економіки,фінансування соціальних запитів та потреб, контрольований розподіл таперерозподіл доходів, зосередження уваги на затверджених видатках,результативне розміщення обмежених фінансових ресурсів у цілому.
Бюджетна програма-систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети тазавдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповіднодо покладених на нього функцій.
Паспорт бюджетноїпрограми — документ,що визначає вартість бюджетної програми, законодавчі підстави для її реалізації,мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативніпоказники та інші характеристики бюджетної програми, на підставі якихздійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів тааналіз виконання бюджетної програми.
Розділ2. Аналіз держбюджету та визначення його актуальних проблем
2.1Бюджетний процес в Україні, його характеристика, сильні та слабкі сторони
Бюджетний процес — це регламентована закономдіяльність органів влади та управління із складання, розгляду, затвердження тавиконання бюджету. У сучасній економічній літературі існує єдина точка зору щодо визначеннязмісту бюджетного процесу — це процес складання, розгляду, затвердження івиконання бюджетів усіх рівнів (дод 2). Визначення бюджетного процесу вукраїнському законодавстві дається більш розширеним, оскільки процедурабюджетного процесу починається зі складання бюджету і закінчуєтьсязатвердженням звітів про їх виконання. Усі стадії бюджетного процесуповторюються систематично, щорічно. В цьому втілюється принцип щорічностібюджету. Бюджет складається і затверджується на рік, який має назву бюджетногороку, або бюджетного періоду. В Україні він співпадає з календарним роком: з 1січня по 31 грудня. У Франції, Бельгії, Швейцарії бюджетний рік також співпадаєз календарним. Але слід зазначити, що не у всіх країнах цей період співпадає зпочатком року. Так, у Великобританії, Канаді, Японії він починається з 1квітня, в Італії — з 1 липня, в США — з 1 жовтня. Перші три стадії в структурібюджетного процесу, а саме: складання, розгляд і затвердження складаютьбюджетне планування.
Бюджетнепланування являє собою комплекс організаційно-технічних, методичних іметодологічних заходів із визначення доходів і видатків бюджетів в ході їхскладання, розгляду та затвердження. Бюджетне планування базується на наступнихзавданнях, які стоять перед органами, на які покладена функція складанняпроекту бюджету:
— визначенняреальної величини доходів, які необхідно мобілізувати в наступному бюджетномуперіоді;
— обґрунтованістьі визначення розмірів бюджетних видатків за кожним напрямком;
— збалансуваннябюджету.
Принципибюджетного планування здебільшого визначаються принципами побудови бюджетної системи.Перший принцип бюджетного планування в Україні визначається принципамисамостійності і єдності в побудові бюджетної системи. Другий принцип бюджетногопланування — принципи науковості. Це означає, що всі розрахунки доходів,нормативів видатків по поточному бюджету, напрямки інвестицій по бюджетурозвитку повинні мати відповідні наукові обґрунтування. Бюджетне планування в Україні:
Міністерствофінансів України відповідно до схвалених Верховною Радою України основнихнапрямів бюджетної політики на плановий рік, на підставі прогнозу основнихмакропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік тафінансових можливостей держави до 1 липня поточного року (в якому здійснюєтьсябюджетне планування) складає попередній проект бюджету України і доводитьвідповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, органів державноївиконавчої влади України. Міністерства, відомства, органи державної виконавчоївлади у двотижневий термін (до 15 липня) після отримання показників від Мінфінуподають останньому за встановленими ним формами розрахунки та відповідніобґрунтування щодо розміру фінансування витрат, які передбачається здійснити вплановому році, окремо по господарству, що перебуває у загальнодержавнійвласності, та по господарству, що знаходиться у власності АРК, областей, містКиєва і Севастополя. Міністерство фінансів України за участю представниківміністерств, відомств, органів державної виконавчої влади до 1 серпнярозглядають доведені до них пропозиції і зауваження щодо проектованихпоказників зведеного та Державного бюджетів України на плановий рік. Напідставі уточнених розрахунків доходів і видатків Мінфін складає наступнийпроект Державного бюджету України і до 15 серпня подає його на розгляд КабінетуМіністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами,органами державної виконавчої влади доповідає Кабміну. Кабмін на своємузасіданні розглядає проект закону про Державний бюджет України, приймає рішеннящодо проекту закону і до 1 вересня подає його Президенту України. ПрезидентУкраїни розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди зним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня. Якщо Президент Українине подасть до 15 вересня проект закону про Державний бюджет України, Верховна РадаУкраїни може розглянути питання щодо причин порушення терміну подання проекту івідповідальності посадових осіб. До всіх показників доходів і видатківдержавного бюджету, зазначених у проекті закону про Державний бюджет Україниокремо додаються розрахунки і обґрунтування. Персональну відповідальність задотримання цього правила несе міністр фінансів України. До проекту закону такождодаються інформаційні матеріали.
З доповіддю пропроект бюджету виступає міністр фінансів або особа, що виконує його обов'язки.Депутати обговорюють поданий проект, після чого він передається на розглядпостійних комісій (комітетів). Постійні комісії та депутати протягом двохтижнів готують і передають поправки до проекту бюджету у постійну комісію зпитань бюджету.
Постійна комісіяз питань бюджету розглядає поправки і готує доповідь і таблицю про підтриманіпоправки і перелік відхилених поправок. Доповідь голови бюджетної комісіїзаслуховується на засіданні Верховної Ради і проводиться перше читання проектузакону про державний бюджет. У разі згоди депутати приймають постанову просхвалення висновків і пропозицій постійної комісії з питань бюджету.
Кабінет МіністрівУкраїни у двотижневий термін допрацьовує проект бюджету і передає його длядругого читання на Верховній Раді. Знову ж таки проект бюджету на засіданніВерховної Ради представляє міністр фінансів. Відбувається друге читання. Впроцесі обговорення беруть участь усі депутати. Після обговорення Верховна Радаприймає постанову про порядок введення в дію Закону про Державний бюджетУкраїни. Проект зазначеної постанови розробляє і подає Кабмін до другогочитання проекту закону. Якщо Верховною Радою України не буде прийнято закон проДержавний бюджет України до 2 грудня, то приймається постанова про порядокфінансування поточних витрат до прийняття закону про державний бюджет. ЯкщоВерховна Рада України не затвердить таку постанову до 30 грудня, автоматичнопродовжується дія закону про Державний бюджет поточного року, крім показниківщодо видатків розвитку.
Бюджетний кодекс визначаєчотири стадії бюджетного процесу(дод.2):
складанняпроектів бюджету;
розгляд таприйняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
виконаннябюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державнийбюджет України, рішень про місцеві бюджети;
підготовка тарозгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
Ефективнийбюджетний процес — це значно більше, ніж підготовка юридичного документа, щоасигнує фонди коштів за групами статей. Ефективне складання бюджету є загальновизначеним процесом, який має політичний, управлінський, плановий,комунікаційний і фінансовий виміри.
Ефективнийбюджетний процес:
включаєдовгострокову перспективу,
встановлюєзв'язок із загальними організаційними цілями,
зосереджуєбюджетні рішення на результатах і наслідках,
включає ізаохочує ефективне спілкування із зацікавленими особами, надає стимуликерівництву.
Ці основні рисискладання бюджету вказують на те, що бюджетний процес є не просто вправою назбалансування доходів і видатків одного року, але стратегічною дією, якаохоплює багаторічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсіввідповідно до визначених цілей. Ефективний бюджетний процес виходить за межітрадиційної концепції постатейного контролю видатків, даючи стимули і гнучкістьголовним розпорядникам коштів.
Учасникибюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції,повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетногопроцесу визначені Конституцією України та іншими правовими актами.
Розглянемонайбільш вагомі повноваження основних учасників бюджетного процесу.
ПрезидентУкраїни:
Підписує ЗаконПро Державний бюджет України на відповідний
бюджетний рік.
Уразі незгоди ізЗаконом про Державний бюджет, прийнятий
Верховною Радою,накладає вето.
Вносить вустановленому чинним законодавством порядку
зміни тадоповнення до державного бюджету.
Вносить нарозгляд Верховної Ради законопроекти, у тому
числі впершочерговому порядку, які стосуються бюджетного процесу.
Видає укази, якіможуть регулювати окремі поточні питання, що стосуються бюджетного процесу.
Верховна РадаУкраїни:
Розробляєпропозиції до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступнийбюджетний період з конкретних макроекономічних показників, визначених уБюджетному кодексі.
Приймає постановупро схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики.
Розглядає проектбюджету в трьох читаннях.
Ухвалює Закон проДержавний бюджет України.
Вносить зміни ідоповнення в Закон про Державний бюджет України.
Розглядає таприймає рішення щодо звіту про виконання Закону про Державний бюджет України.
Комітет ВерховноїРади з питань бюджету:
Бере участьпрактично в усіх стадіях бюджетного процесу, а саме:
розглядає івносить пропозиції стосовно основних напрямів бюджетної політики;
бере участь упідготовці, розгляді, уточненні, узагальненні пропозицій, доповіданні на всіхтрьох читаннях проекту Закону про Державний бюджет при його проходженні уВерховній Раді;
розглядає звітпро проведені таємні видатки;
розглядаєситуації, пов'язані із перевиконанням дохідної частини Державного бюджету;
готуєспівдоповідь, з якою виступає Голова комітету, про виконання Державного бюджетуУкраїни.
Рахункова палата:
Здійснюєзовнішній контроль та аудит фінансової та господарської діяльності бюджетнихустанов у частині контролю за використанням коштів Державного бюджету.
Після закінченнябюджетного року готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету.
Здійснює контрольза проведенням таємних видатків.
Готуєспівдоповідь про виконання Державного бюджету, з якою виступає ГоловаРахункової палати.
Кабінет МіністрівУкраїни:
Подає на розглядВерховної Ради проект Основних напрямів бюджетної політики на наступнийбюджетний період.
Розробляє проектЗакону про Державний бюджет.
Доопрацьовуєпроект Закону про Державний бюджет України після першого та другого читання уВерховній Раді.
Приймає рішенняпро виділення коштів із резервного фонду Державного бюджету.
Забезпечуєвиконання Державного бюджету України.
Подає річний звітпро виконання Державного бюджету Верховній Раді.
Доводить довідома Ради міністрів А РК, місцевих державних адміністрацій та виконавчихорганів відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсягиміжбюджетних трансфертів, текстові статті).
Міністерствофінансів:
Погоджує єдиніправила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансовихзобов'язань.
Розробляє ідоводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовкибюджетних запитів.
Проводить аналізбюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів набудь-якій стадії бюджетного процесу.
Визначає основніорганізаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються дляпідготовки бюджетних запитів, і розробляє пропозиції щодо проекту Державногобюджету.
У періодпідготовки пропозицій до проекту Державного бюджету розглядає та вживає заходівщодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Подає проектЗакону про Державний бюджет України на розгляд Кабінету Міністрів України.
Допрацьовуєпроект Державного бюджету після першого та другого читання у Верховній РадіУкраїни.
Здійснює загальнуорганізацію та управління виконанням Державного бюджету України, координуєдіяльність учасників бюджетного процесу.
Міністерство вособі Міністра фінансів затверджує та контролює розпис, за яким виконуєтьсяДержавний бюджет України.
Здійснюєпрогнозування та аналіз доходів бюджету протягом поточного бюджетного року.
Установлює фактперевиконання дохідної частини бюджету.
При суттєвомуневиконанні (більш ніж: 15 %) доходів бюджету готує пропозиції про внесеннязмін до Закону про Державний бюджет.
Здійснює контроль(разом з Рахунковою палатою) за проведенням таємних видатків.
Доводить довідома Ради міністрів А РК, місцевих державних адміністрацій та виконавчихорганів відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетівна наступний бюджетний період.
Забезпечуєопублікування проекту Закону про Державний бюджет, даних про виконання Законупо кварталах і за підсумками року, показників зведеного бюджету, іншоївідкритої інформації про виконання Державного бюджету.
Державнеказначейство:
Визначає (запогодженням із Міністерством фінансів) єдині правила бухгалтерського облікувсіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави.
Здійснює операціїза коштами Державного бюджету та місцевих бюджетів.
Здійснюєрозрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Контролюєбюджетні повноваження при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань тапроведенні платежів.
Ведебухгалтерський облік та складає звітність про виконання Державного та місцевихбюджетів.
Здійснюєбезспірне списання коштів з рахунків згідно з порядком, установленим Бюджетнимкодексом та іншими юридичними актами
Розпорядникибюджетних коштів:
На підставі планусвоєї діяльності розробляють проекти кошторису та бюджетні запити і подають їхМіністерству фінансів чи місцевому фінансовому органу.
Отримуютьбюджетні призначення і доводять у встановленому порядку до розпорядниківнижчого рівня.
Головнірозпорядники затверджують кошториси розпорядників нижчого рівня.
Головнірозпорядники контролюють хід виконання кошторисів та аналізують ефективністьвикористання бюджетних коштів у розпорядників нижчого рівня.
Національний банкУкраїни:
Подає доВерховної Ради та Кабінету Міністрів:
проект основнихзасад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік;
проект кошторисудоходів та видатків НБУ на наступний бюджетний рік.
Державні органимісцевого самоврядування:
Місцеві фінансовіоргани розробляють і доводять до відома головних розпорядників бюджетних коштівінструкції з підготовки бюджетних запитів.
Виконавчі органисільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад, районнідержавні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповіднорайонним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповіднихбюджетів, визначених з урахуванням вимог Бюджетного кодексу.
У Рада міністрівА РК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи рад готують проектирішень про відповідні місцеві бюджети.
Верховна Рада АРК та відповідні ради затверджують бюджети та звіти про їх виконання.
Рада міністрівАРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад забезпечуютьвиконання відповідних місцевих бюджетів.
Основнимзавданням бюджетного процесу є допомога суб'єктам, що приймають участь убюджетному процесі:
встановитизагальні цілі для ухвалення рішень;
розробити підходидо досягнення цілей;
розробити бюджет,що узгоджується з підходами для
досягнення цілей;необхідно підготувати і затвердити фінансовий план і бюджет, що ведуть додосягнення цілей, зважаючи на обмеження наявних ресурсів;
оцінюватиефективність і корегувати її: програму і
фінансовуефективність необхідно постійно оцінювати і корегувати, щоб заохочуватинаближення до цілей.
Також слідзазначити, що стадійність бюджетного процесу може бути розширеною іпоглибленою. Отже бюджетний процес передбачає, що в процесі його реалізаціїнеобхідно:
Оцінити потреби,пріоритети, ускладнення і фінансові можливості громади. Визначити можливості йускладнення щодо послуг, основних фондів та управління.
Розробити тарозповсюдити загальні цілі.
Затвердитифінансову політику.
Розробитипрограмну, оперативну та інвестиційну політику і плани.
Розробитипрограми і послуги, що узгоджуються з політикою і планами.
Розробитиуправлінські стратегії.
Розробити бюджет,що узгоджується з підходами до досягнення цілей. Розробити процес підготовки ізатвердження бюджету.
Розробити іоцінити фінансові варіанти.
Ухвалитиваріанти, необхідні для затвердження бюджету. Оцінювати ефективність та робитипоправки.
Наглядати,вимірювати та оцінювати ефективність.
Вноситивідповідні зміни та крективи.
З поняттямбюджетного процесу щільно пов'язане поняття бюджетного циклу.
♦ Бюджетнийцикл — підготовка бюджетних запитів, затверджень і бюджетних запитів представницькиморганом, виконання бюджету і звітування про фактичні бюджетні операції.
Виходячи збюджетного календаря, для пропозиції проекту Державного бюджету УкраїниМіністерство фінансів розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетнихкоштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.
Бюджетний запит — це документ, підготовленийрозпорядником бюджетних коштів. But містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетнихкоштів, необхідних для діяльності розпорядників на наступний бюджетний період.
Розпорядникибюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетнихасигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.
Кошти бюджету,які отримують фізичні і юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи(одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетнихкоштів.
♦ Бюджетнаустанова — орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, атакож: установа чи організація, створена у встановленому порядку органамидержавної або місцевої влади, яка повністю утримується за рахунок відповіднодержавного або місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
Бюджетна установане має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунокбюджетних коштів позички юридичним або фізичним особам, крім випадків,передбачених законом про Державний бюджет України.
Обрані офіційніособи при здійсненні бюджетного процесу повинні визначити такі напрямивикористання бюджетних коштів, які найкраще відповідали б державним цілям, змаксимальною віддачею використовували обмежені державні фінансові ресурси.Тобто, розробники процедури і методів складання бюджетів різних рівнів повиннінести відповідальність за їх ефективне виконання.
/>
2.2Актуальні проблеми наповнення держбюджету
Організаціяформування доходів Державного бюджету України може бути ефективною за умови їїналежного законодавчого та нормативного забезпечення. При цьому формуваннявітчизняного бюджетного законодавства здійснюється з врахуванням таких умов:
науковогообґрунтування, яке базується на всебічному врахуванні об’єктивних економічнихзаконів та закономірностей розвитку суспільства;
особливостейсучасного стану соціально-економічного розвитку країни, історичного досвіду,природнокліматичних, географічних, екологічних, демографічних умов,національних традицій, менталітету народу, умов внутрішньої та міжнародноїобстановки тощо;
вивчення івикористання попереднього досвіду господарського і фінансового будівництванаціональної економіки;
врахуваннявласних помилок і помилок інших держав при формуванні окремих напрямів економічноїполітики;
використаннясистемного комплексного підходів при формуванні всіх напрямів реалізації засадекономічної політики та розробці законодавства тощо.
Основну роль уформуванні доходів бюджету відводиться бюджетному плануванню, оскільки відправильного визначення планових показників дохідної частини бюджету залежитьякість його виконання. В економічній літературі бюджетне плануваннярозглядається з різних сторін, що іноді викликає дискусію стосовно його визначення,характеристики та сфери застосування. Так, наприклад, за сутністю бюджетнепланування за доходами можна охарактеризувати як науково-обґрунтований процесвизначення обсягів і джерел формування централізованого фонду грошових коштівдержави.
За змістомбюджетне планування – це особлива сфера фінансової діяльності держави,пов’язана з обґрунтуванням певних управлінських рішень у сфері економікистосовно фінансового забезпечення держави, тобто специфічна сфера управління.
Особливостямиформування бюджету є те, що держава використовує бюджетне планування длявизначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу таперерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, методівмобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямів використаннябюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме задопомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонуваннябюджетної системи держави, поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку,якщо таке передбачено соціально-економічною стратегією.
Ситуація, якасклалася в економіці та соціальній сфері Української держави, вимагає новихпідходів до розв’язання проблем, породжених економічною кризою. Вирішення такихпроблем може бути забезпечене шляхом використання цілого комплексу важелів таінструментів, серед яких чільне місце відводиться бюджетному плануванню. Томуглибокі дослідження суті бюджетного планування, засад його організації таметодики, а також впливу на соціально-економічні процеси є актуальними.
Недооцінка ролібюджетного планування, як правило, супроводжується негативними наслідками,зокрема посиленням податкового тиску, зниженням рівня економічної активності таскороченням матеріальної бази бюджету у майбутньому, безконтрольномувикористанню державних коштів тощо.
Бюджетнепланування наділене специфічними ознаками, до яких можна віднести наступні:
об’єктомбюджетного планування виступає фінансова діяльність держави. Ця діяльність заклечаєтьсяу виконанні нею покладених функцій. Чим більше функцій бере на себе держава,тим більшим буде обсяг її фінансової діяльності, що вимагатиме централізаціїбільшого обсягу фінансових ресурсів, і навпаки;
сферою бюджетногопланування є розподільчі і перерозподільні процеси, які супроводжуютьсяформуванням і використанням централізованого фонду грошових коштів держави.Матеріальним змістом цих процесів виступають доходи і видатки бюджетів;
суб’єктамибюджетного планування виступають органи законодавчої, виконавчої влади тамісцевого самоврядування. Саме вони в межах своїх повноважень можуть найбільшефективно використовувати бюджетне планування для досягнення стратегічнихзавдань соціально-економічного розвитку;
у процесібюджетного планування конкретизуються найважливіші пропорції соціально-економічногорозвитку держави, встановлюються безпосередні зв’язки підприємств, організаційта установ різних форм власності з бюджетом на плановий період;
за допомогоюбюджетного планування визначається параметри та конкретні механізми реалізаціїпрограм соціального захисту населення;
бюджетнепланування є інструментом реалізації економічної політики держави тазбалансування фінансової програми держави на плановий рік.
Вміле тарезультативне формування доходів бюджету залежить від якісного вирішення наступнихзавдань:
визначення обсягувалового внутрішнього продукту і національного доходу на плановий рік. Прицьому завданням уряду має бути забезпечення поступового зростання вказанихпоказників з врахуванням всіх можливих резервів. Практика скорочення обсягівВВП і національного доходу в Україні за попередні роки не має ніякого логічногопояснення і оправдання;
відповідно дофункцій, які бере на себе держава, визначення співвідношення між обсягамиресурсів, що залишатимуться у розпорядженні юридичних і фізичних осіб тацентралізуватимуться державою, для ринкової економіки більш характерною єдецентралізація ресурсів. Однак, при цьому держава мала б створити такі умовисуб’єктам господарювання і громадянам, при яких не відбулося би погіршенняїхнього фінансового становища. Наприклад, якщо держава скорочує видатки нажитлово-комунальне господарство, освіту, охорону здоров’я, то на цю суму вринкових умовах господарювання повинні збільшуватися доходи громадян, так як упротилежному випадку населення не зможе задовольнити свої соціальні потреби, щосуперечить принципам ринкової економіки і є прямим порушенням конституційнихправ громадян;
встановивши обсягфінансових ресурсів, який необхідний державі для виконання своїх функцій тареалізації засад економічної політики, наступним завданням є визначення частки,яку передбачається мобілізувати податковим методом, а яку – неподатковим. Принестабільній економіці, як правило, значну перевагу доцільно надаватиподатковому методу.
Ефективнізрушення в сфері формування дохідної частини Державного бюджету України, які бнайбільше відповідали вимогам ринкової економіки, можливі при умові дотримання слідуючипринципів. До таких принципів можна віднести наступні:
принципекономічного підходу до формування бюджету. Формування державного бюджетунеобхідно розглядати в якості інструмента реалізації економічної політикидержави, основні напрями розробляються і визначаються Верховною Радою України;
принципвзаємозв’язку бюджетного планування з прогнозуванням соціально-економічногорозвитку та комплексного підходу до основних прогнозних показників;
принципзабезпечення провідної ролі формування бюджету. Мається на увазі визначенняджерел доходів, оптимального розподілу та використання бюджетних коштів з метоюпершочергового забезпечення фінансовими ресурсами пріоритетних напряміврозвитку економіки та соціальної сфери через наявну систему фінансових планів вУкраїні;
принцип єдності увикористанні показників, методики, законодавчої та нормативної бази, бюджетноїкласифікації, бюджетної документації при формуванні бюджету;
принципстабільності. Він означає, що показники бюджету повинні бути стабільними і, якправило, незмінними протягом року;
принципдирективності. Він означає, що після затвердження бюджет набуває сили законуУкраїни, а його показники стають обов’язковими для виконання всіма суб’єктами відносин;
принципбезперервності. Він має забезпечуватись з одного боку, використанням показниківбюджету та аналітичних показників базового року для визначення доходів бюджетупланового року, а з другого – єдністю перспективного, поточного та оперативногобюджетного планування;
принципперіодичності складання і затвердження бюджетів. Державний бюджет Українищорічно складається Кабінетом Міністрів України та затверджується шляхомприйняття Верховною Радою України Закону про Державний бюджет України;
При формуванні тавикористанні бюджетів, здійсненні контролю за цільовим спрямуванням бюджетнихкоштів виняткове значення має бюджетна класифікація, яка є методологічнимдокументом, що відображає шляхи упорядкування і використання бюджетів.
Бюджетнакласифікація — єдинесистематизоване, функціональне групування доходів і видатків бюджету заоднорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянністьбюджетних даних.
Для країн, що вступаютьна ринковий шлях розвитку, Міжнародним валютним фондом була запропонованакласифікація, яка включає такі розділи:
класифікаціядоходів і отриманих офіційних трансфертів;
класифікаціявитрат і кредитування за відрахуванням погашення;
класифікація фінансуваннябюджетного дефіциту;
класифікаціядержавного боргу.
До складукласифікації доходів і отриманих офіційних трансфертів включено:
загальні доходи йотримані офіційні трансферти;
поточні доходи;
податковінадходження;
неподатковінадходження;
доходи відоперацій з капіталом;
отримані офіційнітрансферти.
Устрій бюджетноїкласифікації ґрунтується на загальних суттєвих класифікаційних ознаках явищ задоходами і видатками бюджету, які систематизовані за групами і яким присвоєніпостійні номери.
НаказомМіністерства фінансів України за №604 від 27 грудня 2001 року «Пробюджетну класифікацію та її затвердження» на виконання статті 8 Бюджетногокодексу України в нашій державі затверджено нову бюджетну класифікацію, якавключає такі складові частини :
І — класифікаціядоходів бюджету;
II — класифікація видатківбюджету;
III — класифікація фінансуваннябюджету;
IV — класифікація боргу.
Держава можевиконувати свої функції та завдання, передбачені Конституцією, якщо вона має усвоєму розпорядженні достатню кількість коштів. Залучення державою коштів,тобто мобілізація державних доходів, є складовою частиною фінансової діяльностідержави.
Доходи Державногобюджету України включають:
доходи (завинятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу закріпленіза місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства проподатки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основисоціальної захищеності інвалідів»;
власнінадходження установ, які утримуються за рахунок Державного бюджету Українивідповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. №659«Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ,вимог щодо їх утворення та напрямів використання» і доходи з іншихвизначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, щоналежать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також процентиі дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі у майнігосподарських товариств.\
/>
Класифікаціядоходів Державного бюджету здійснюється за такими критеріями:
залежно відповноти зарахування доходів до бюджету:
закріплені — згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету;
регулюючі — зараховуються у певномувідсотковому відношенні;
за частотоюпояви:
звичайні — регулярновключаються в доходи;
надзвичайні — з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин;
за методамизалучення:
податки;
збори;
обов'язкові платежі;
інші надходження;
за розділамивідповідно до Бюджетного кодексу:
податковінадходження;
неподатковінадходження;
доходи відоперацій з капіталом;
офіційнітрансферти;
цільові фонди;
за способомзарахування:
загальний фонд;
спеціальний фонд.
Склад доходівдержавного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами продержавний бюджет на відповідний бюджетний рік. Починаючи з 2000 року, державнийбюджет поділено на дві складові частини: загальний фонд і спеціальний фонд, щомає забезпечити прозору та реальну систему оцінки всіх джерел доходів івизначених пріоритетів їх витрачання.
Доходи загальногофонду державного бюджету (загальні доходи) призначені для забезпеченняфінансовими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету.Доходи спеціального фонду державного бюджету (спеціальні доходи) включаютьдоходи, призначені на конкретну мету.
До доходівзагального фонду державного бюджету зараховуються в повному обсязі:
податок на доданувартість;
акцизний збір;
ввізне мито;
платежі заспеціальне використання лісових ресурсів державного значення;
- збір заспеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення та збір закористування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту;
- платежі закористування надрами загальнодержавного значення;
- плата заліцензії на певні види господарської діяльності, крім тих, що видаються РадоюМіністрів Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад тамісцевими органами виконавчої влади;
- державнемито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;
- адміністративніштрафи та інші грошові стягнення, крім адміністративних штрафів, щонакладаються виконавчими органами відповідних рад, районними державнимиадміністраціями або утвореними в установленому порядку адміністративнимикомісіями;
- кошти відреалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, майна, одержаногодержавою в порядку спадкоємства чи дарування, безгосподарного майна;
- податок наприбуток підприємств (крім податку на прибуток підприємств комунальноївласності, 50 відсотків податку на прибуток підприємств, що сплачуєтьсяплатниками за місцезнаходженням у місті Києві, та податку на прибутокпідприємств, визначеного відповідним пунктом Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств»);
- сумиперевищення розрахункової величини фонду оплати праці напідприємствах-монополістах;
- частинунадходжень, визначену законом про державний бюджет, від продажу земельнихділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державнійвласності, до розмежування земель державної та комунальної власності;
- кошти, щонадійдуть у рахунок сплати реструктурованої податкової заборгованості;
- кошти,отримані за вчинення консульських дій на території України, та частина коштів,встановлених законом про державний бюджет за вчинення консульських дій замежами України;
- надходженнявід перевищення валових доходів над видатками Національного банку України;
- дивіденди(дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є вдержавній власності, крім підприємств паливно-енергетичного комплексу;
рентна плата занафту, що видобувається в Україні;
збори, щостягуються Державною автомобільною інспекцією України;
плата за орендуцілісних майнових комплексів;
митні збори;
єдиний збір, щосправляється в пунктах пропуску через державний кордон України;
збір завикористання радіочастотного ресурсу;
плата закористування позиками, наданими за рахунок коштів, залучених державою;
- іншідоходи, що зараховуються до загального фонду державного бюджету в розмірах,встановлених законодавством.
До доходівспеціального фонду державного бюджету належать:
частина податкуна прибуток підприємств, визначена відповідно до Закону України «Прооподаткування прибутку підприємств»;
збір загеологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
надходженнякоштів від збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
відсотки закористування державним пільговим кредитом, наданим індивідуальним сільськимзабудовникам;
відсотки закористування пільговим довгостроковим державним кредитом, наданим молодимсім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла;
надходженнякоштів від реалізації надлишкового озброєння, військової й спеціальної техніки,іншого майна Збройних сил України та інших утворених відповідно до законівУкраїни військових формувань і правоохоронних органів;
рентна плата заприродний газ, що видобувається в Україні;
відрахування відплати за транзит природного газу через територію України;
надходження дострахового фонду безпеки авіації;
частинанадходжень до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавнихвитрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційнихорганізаціях, встановлена законом про державний бюджет на поточний рік;
власнінадходження бюджетних установ, які утримуються за рахунок коштів Державногобюджету України (в тому числі надходження від платних послуг, що надаютьсябюджетними установами, кошти на виконання окремих доручень, благодійні внески);
збори наобов'язкове пенсійне страхування, що відповідно до закону сплачуються зкупівлі-продажу валют, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок),платини і дорогоцінного каміння та при відчуженні легкових автомобілів, звиробництва та імпорту тютюнових виробів, з операцій купівлі-продажу нерухомогомайна, послуг стільникового рухомого зв'язку (додаткові збори на виплатупенсій), у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
надходження відреалізації матеріальних цінностей державного резерву;
надходження відсекретаріату ООН за участь українськогоконтингенту в миротворчих операціях;
надходження доФонду України соціального захисту інвалідів;
збір зазабруднення навколишнього природного середовища до Державного фонду охоронинавколишнього природного середовища;
платежі,пов'язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на територіїУкраїни, відповідно до укладеної міжурядової угоди;
Висновки іпропозиції:
Економічнеоновлення України об’єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основноговажеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціальноорієнтованої економіки.
Обсяг ресурсів,що концентрується в державному бюджеті — одна із ключових проблем діяльностідержави в умовах ринку. Доходи державного бюджету — це фінансові ресурсидержави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами задержавою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень набезповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України.Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна матиможливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного тасоціального розвитку.
Об'єктивністьпроцесу концентрації частини валового внутрішнього продукту в розпорядженнідержави є сьогодні загальновизнаною. Це зумовлено загальною метою суспільноговиробництва, яку коротко можна подати так: зростання добробуту всіх і кожногогромадянина зокрема.
Фінансово-податковіреформи та напрями формування економічних відносин мають бути направлені назабезпечення стабільності та сталої тенденції зростання доходів бюджету шляхом:
прийняттяефективного й забезпечення стабільності чинного законодавства, його простоти йоднозначності в трактуванні, а також розробки відповідного дієвого механізмупланування та регулювання податкового навантаження;
проведенняінвентаризації діючих пільг, пільгових режимів на предмет відповідності їхвимогам часу та ефективності;
прийняттяспеціального закону про пільги, визначення змісту, статусу, об'єкта йсуб'єктів, необхідності їх і напрямів фінансування;
запровадженнядержавного обліку та контролю за використанням коштів непрямого бюджетногофінансування;
пошуку резервівмобілізації доходів бюджету за рахунок впровадження оподаткування нерухомості;
розширенняподаткової бази за рахунок легалізації та регулювання доходів юридичних іфізичних осіб;
уніфікаціїакцизного збору, платежів за спеціальне використання природних ресурсів якподатку та зменшення рівня непрямого оподаткування в частині справляння ПДВ.
Одним із головнихнапрямів пошуку резервів забезпечення стабільного надходження платежів іприросту доходів бюджету залишається реалізація важливого принципу побудовибюджетних відносин розмежування та закріплення податків, зборів і обов'язковихплатежів за окремими ланками (рівнями) бюджетної системи.
Необхідністьудосконалення податкової системи України очевидна. На даний час ця системапотребує перенесення центру ваги з фіскальної функції до функції регулюючої.
З поглядудискусії в Україні навколо фіскальної політики в цілому та податкової реформизокрема, істотними є три зауваження. По-перше, недоречно розглядати зміни вподатковій системі, не визначивши пріоритетів у видатках уряду (частка у ВВП,структура видатків, співвідношення між видатками центрального уряду та місцевихорганів влади). По-друге, якими б не були варіанти ставок оподаткування,кількості податків тощо, повинен братися до уваги стан платіжного балансу.По-третє, впорядкування урядових видатків та податкова реформа не станутьреальними без вияву потужної політичної волі, передусім із боку виконавчоївлади, і необхідного організаційно-правового забезпечення.
Можназапропонувати такі заходи для удосконалення податкової системи України:
основнимподатковим платежам необхідно надати більшої еластичності в плані диференціаціїставок податків, скорочення пільгового оподаткування, гармонізації податків наспоживання з податками на особисті доходи і прибутки підприємств. Мається наувазі, що податки повинні доповнювати один одного з метою досягненнярівномірного податкового навантаження, оптимального перерозподілу коштів міжокремими соціальними групами і територіями;
кардинальнихзмін заслуговує чинний в Україні порядок справляння податків на споживання; тутйдеться передусім про податок на додану вартість, із якого майже 50% платниківмають пільги, що деформує вартісні пропорції в доходах громадян і може матинегативні соціальні наслідки. На нашу думку, необхідно якомога більше скоротитичисло пільгових категорій з одночасним зниженням ставки податку на доданувартість;
податокна прибуток підприємств недостатньою мірою виконує регулятивні функції, для їхпідвищення необхідно диференціювати ставки залежно від розміру отриманогопідприємством прибутку, маючи на увазі, що ступінь диференціації не повиненбути надто великим;
зогляду на світовий досвід потребує вдосконалення амортизаційна політика вУкраїні: передбачене законодавством оподаткування капітального доходу відіндексації вартості основних фондів, недостатньо диференційована шкала нормприскореної амортизації для основних фондів третьої групи, застосуванняпонижувального коефіцієнту амортизаційних відрахувань, спроби узаконитиперерахування до бюджету частини амортизації – все це значно гальмує реальніінвестиції;
досвідрозвинених країн переконує, що пільги найчастіше надаються на умовахподаткового кредиту. Виходячи з цього можна запропонувати впорядкуванняподаткових пільг в Україні: пільги не повинні бути особистими (надаватисяокремим платникам), вони повинні мати цільовий характер. Суми, отриманіпідприємствами від відрахувань із податкової бази, а також зменшенняподаткового зобов’язання мають розглядатися як субсидії і використовуватися назаконодавчо встановлені цілі.
Одним із напрямівефективного формування доходної частини бюджету є детальний аналіз виконаннякожної статті протягом попередніх років та врахуванням певних об’єктивнихпричин відхилення від передбачених показників.
2.3Аналіз видаткової частини бюджету в Україні
Система видатківДержавного бюджету визначається законодавчими та нормативними актами — Бюджетним Кодексом України, Законом України «Про Державний бюджетУкраїни» на відповідний рік, Бюджетною класифікацією та іншиминормативними актами органів влади.
Залежно відекономічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку.їх групування встановлюється за економічною класифікацією видатків бюджету.
До поточнихвидатків бюджетівналежать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державноївлади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій,надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузямекономіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.
Видатки розвитку або капітальні видатки — це видатки, що забезпечуютьінноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальнихвкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурноїперебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички наінвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюєтьсяабо збільшується майно, що знаходиться у власності держави або органівмісцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширенимвідтворенням.
Залежно відрозподілу функцій між державою та органами самоврядування видатки поділяютьсяна видатки з фінансування державних повноважень і фінансування власнихповноважень.
ВидаткиДержавного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені закономпро Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацієюдержавних програм, перелік яких визначено статтею 87 Бюджетного кодексу:
1) державне управління:
2) законодавчувладу;
3) виконавчувладу;
4)ПрезидентаУкраїни.
5)судову владу;
6)міжнароднудіяльність;
7)фундаментальніта прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення,міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;
8)національнуоборону;
9)правоохороннудіяльність та забезпечення безпеки держави;
10)освіту:
загальну середню освіту:
спеціалізованішколи (в тому числі школи-інтернати), засновані
на державнійформі власності;
загальноосвітнішколи соціальної реабілітації.
професійно-технічнуосвіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формівласності);
вищі навчальнізаклади, засновані на державній формі власності;
післядипломнуосвіту (крім закладів і заходів, визначених підпунктом "ґ" пункту 2статті 90 Бюджетного Кодексу);
позашкільнінавчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком,затвердженим Кабінетом Міністрів України;
інші заклади тазаходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій,згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;
11) охоронуздоров'я:
первиннумедико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу(багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічнізагальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом МіністрівУкраїни);
спеціалізовану,високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клінікинауково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії,госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізованімедико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічніполіклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
санаторно-реабілітаційнудопомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз,загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків,спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);
санітарно-епідеміологічнийнагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходиборотьби з епідеміями);
інші програми вгалузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій,згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
12) соціальнийзахист та соціальне забезпечення:
державніспеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового,сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей,пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органіввнутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);
державні програмисоціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти;програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, утому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів;відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням вУкраїну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які булинезаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранамВеликої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти,що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; частковепокриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);
державнупідтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статусвсеукраїнських;
державні програмиі заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
державнупідтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавнихпрограм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;
державні програмипідтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.
13) культуру імистецтво:
державнікультурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї йвиставки національного значення, заповідники національного значення, міжнароднікультурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);
державнітеатрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії,національні та державні музичні колективи й ансамблі та інші заклади і заходимистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
державнупідтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статуснаціональних;
державні програмирозвитку кінематографії;
державну архівнусправу.
державні програмипідтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційнихагентств;
15)фізичнукультуру і спорт:
державні програмипідготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі узмаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивнихшкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується КабінетомМіністрів України, формування національних команд, проведеннянавчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних танетрадиційних видів спорту; підготовка й участь національних збірних команд уолімпійських та параолімпійських іграх, у т.ч. фінансова підтримка базолімпійської підготовки);
державні програмиз інвалідного спорту та реабілітації (центр "Інваспорт", участь уміжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори доних);
державні програмифізкультурно-спортивної спрямованості.
16)державніпрограми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
17)програмиреставрації пам'яток архітектури державного значення;
18)державніпрограми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікації,та інформатики;
19)державніінвестиційні проекти;
20) державніпрограми з ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи,охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження таліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
21)створення тапоповнення державних запасів і резервів;
22)обслуговуваннядержавного боргу;
23)проведеннявиборів та референдумів;
24)інші програми,які мають виключно державне значення
Фінансуванняокремих, програм економічного і соціального спрямування за місцем реалізаціїцих програм здійснюється через механізм міжбюджетних трансфертів.
Бюджетнимкодексом передбачені таємні видатки. Це видатки на утримання органів державноївлади, функціональне призначення яких — забезпечення національної безпеки.
У Державномубюджеті обов'язково передбачається резервний фонд бюджету. Резервний фондбюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не маютьпостійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету.Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається КабінетомМіністрів України. Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсоткаобсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Кабінет МіністрівУкраїни щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштіврезервного фонду бюджету.
Видатки бюджетуобумовлюються їхнім суспільним призначенням, що найповніше відбиває сутність іпризначення бюджету.
Видатки бюджетуна економічну діяльність в Україні охоплюють державні капітальні вкладення, бюджетнікредити підприємствам, державні субсидії й дотації, операційні витрати (навиробничу інфраструктуру — геологорозвідувальні роботи, роботи щодоземлевпорядкування тощо). Вони спрямовуються в галузі економічного комплексу.При цьому видаткам бюджету відводиться допоміжна і регулятивна роль у системіфінансового забезпечення економіки, основними формами якого є самофінансуванняі кредитування.
Видатки бюджетуна соціальний захист — це державні субсидії й допомоги окремим громадянам, які внаслідокоб'єктивних, незалежних від них причин не можуть самостійно повною міроюзабезпечити себе. Видатки на соціальну сферу структуруються за галузевимиознаками: на освіту, охорону здоров'я, духовне і фізичне виховання. Нинівідповідно до прийнятої в Україні фінансової моделі бюджетні асигнування єголовними в системі фінансового забезпечення соціальної сфери. Однак постійнорозвивається сфера платних послуг, яка засновується на самофінансуванні йкредитуванні, а також спонсорство і меценатство, розглядаються напрями переходудо страхової медицини. Видатки на соціальне забезпечення пов'язані із державнимзабезпеченням тих громадян, що з об'єктивних причин не можуть утримувати себесамостійно, наприклад, інваліди від народження, самотні особи похилого вікутощо.
Видатки бюджетуна оборону охоплюютьвитрати на закупівлю озброєнь і військової техніки та на утримання військовихчастин. Крім того, до них також належать витрати на наукові дослідження у сферіоборони і на виплату пенсій військовослужбовцям.
Видатки у сферіміжнародної діяльності — це сплата внесків до міжнародних організацій, членом яких є Україна,утримання дипломатичних представництв за кордоном, відрядження за кордонпредставників органів державної влади.
У цілому системавидатків бюджету повинна забезпечувати надійне функціонування держави і сприятиекономічному зростанню, що досягається за рахунок раціональної структуривидатків.
2.4Проблема дефіциту бюджету України
Стан бюджету якфінансового плану держави може визначатися трьома показниками:
рівновагоюдоходів і видатків бюджету;
бюджетнимпрофіцитом — перевищенням доходів над видатками бюджету;
бюджетнимдефіцитом — перевищенням видатків над постійними доходами.
Бюджетний дефіцитє найбільш складним і водночас досить поширеним явищем.
♦ Бюджетнийдефіцит — перевищеннявидатків над постійними доходами бюджету, якими є податки й обов'язковіплатежі, що згідно з бюджетною класифікацією віднесені до доходів бюджету.
Бюджетний дефіцит- це фінансове явище, яке, як правило, не є винятком. У сучасному світі немаєдержави, яка в своїй історії не стикалася б з бюджетним дефіцитом. Але якістьсамого бюджетного дефіциту може бути різною:
дефіцит може бутипов'язаний з великими капіталовкладеннями в економіку. У цьому випадку вінвідображає не кризову течею суспільних процесів, а державне регулюванняекономічної кон'юнктури, намагання забезпечити прогресивні зрушення векономіці;
дефіцит виникає врезультаті надзвичайних обставин (війна, стихійне лихо тощо), коли резервівстає недостатньо та необхідно залучати джерела особливого роду;
дефіцит можевідображати кризові явища в економіці, її розлад, неефективністьфінансово-кредитних зв'язків, непридатність уряду тримати ситуацію підконтролем.
В останньомувипадку він є явищем достатньо показним, яке вимагає прийняття мір не лише зоздоровлення господарства, але і відповідних політичних рішень.
Звідси випливає,що в умовах економіки, яка розвивається достатньо динамічно, бюджетний дефіцитможе знаходитись в певних допустимих межах.
На жаль,відсутність серйозних досліджень у вітчизняній науці щодо дефіциту державногобюджету, заперечення можливості його виникнення, порівняно низька фінансовакультура призвели до того, що існуючі економічні відомства країни виявилисьнеспроможними управляти бюджетним дефіцитом.
Бюджетний дефіцитне означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні йзатвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування.
За останні рокивідбувся значний стрибок бюджетного дефіциту. Він призвів до швидкого зростаннядержавного боргу, як внутрішнього, так і зовнішнього. Якщо враховувати те, щоситуація вважається контрольованою у разі, коли державний борг не перевищує 1/2ВВП та в бюджетному дефіциті небільш 2-3% ВВП, наявний стан економікиУкраїни можна вважати за тяжкий і кризовий.
Бюджетний дефіцитмає різні причини і прояви.
Причинамидефіциту бюджету в Україні у різні часи виступали:
зменшенняприросту національного доходу;
збільшеннябюджетних витрат;
зменшеннянадходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками;
відсутністьчіткої фінансової стратегії;
інфляційніпроцеси.
За формою прояву бюджетнийдефіцит поділяється на відкритий і прихований.
Відкритийбюджетний дефіцит — цеофіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.
Прихованийбюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та включення усклад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.
За причинамивиникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.
Вимушенийбюджетний дефіцит є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансовихресурсів країни. Прикладом вимушеного бюджетного дефіциту є циклічний бюджетнийдефіцит. Циклічний дефіцит бюджету є результатом циклічного падіння виробництва(скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурнихколивань, що призводить до дії автоматичних фіскальних стабілізаторів(скорочуються податкові надходження через зменшення ставок оподаткування припрогресивній системі оподаткування та збільшуються соціальні трансферти через зниженняжиттєвого рівня населення).
Свідомийбюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачаєцілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державногобюджету. Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулюваннясукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставкиоподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, у період підйомуцілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.
За напрямомдефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.
Активнийбюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяєзростанню ВВП.
Пасивнийбюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних видатків(соціальні трансферти, виплата зарплати в бюджетній сфері та інші
Бюджетний дефіцитне можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі йогочинники.
Існуваннябюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання. Конкретнізаходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводятьсядо створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. Зцією метою необхідно:
удосконалитиподаткову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень дляформування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов дляпідприємницької діяльності;
посилитивідповідальність суб'єктів господарювання та їх керівників, зокрема особистумайнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства,своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетнимифондами;
удосконалитиінструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;
забезпечитифінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконанняцільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;
запровадитижорсткий режим економії бюджетних коштів;
перейти відбюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційнихпозик суб'єктам господарювання;
запровадитинауково обґрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основуформування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетномуплануванні нормативи бюджетної забезпеченості.
Характеристикадефіциту дається за такими ознаками :
/>
Теоретично можнавиділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету: збільшеннядохідної частини бюджету; скорочення видаткової частини бюджету; здійсненнявнутрішніх і зовнішніх позик; проведення грошової і кредитної емісії. Щодоекономічної ситуації в Україні, то для неї нині прийнятні всі чотири названінапрямки.
Перший напрям -збільшеннядохідної частини бюджету може бути пов'язане з проведенням оптимальної податковоїполітики, що стимулює виробників до розвитку виробництва і збільшення йогообсягів, що послужить передумовою збільшення національного доходу. Сюди ж вартовіднести проведення реформи заробітної плати, збільшення прибутків основноїчастини населення, що прямо пов'язано з підвищенням зацікавленості виробників узбільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попитунаселення і, як наслідок, збільшенням обсягів виробництва.
Другий напрям -скороченнявидатків державного бюджету. Сюди насамперед треба віднести скорочення видатківна народне господарство, скорочення до мінімуму участі держави у виробничихінвестиціях. Виняток мають становити окремі об'єкти інфраструктури, пріоритетнінапрями в структурі промислового виробництва, охорона навколишнього середовища,включаючи видатки, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.Зростає також і зовнішній борг держави. Тому серед усіх напрямків, які ведутьдо скорочення дефіциту бюджету України можна вважати саме другий напрямок –скорочення видаткової частини бюджету [3].
Третій напрям — скорочення дефіциту бюджету;здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансуваннясформованого дефіциту. Саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а нейого розмір самий по собі має принципове значення для нормальногофункціонування економіки.
Також як один змеханізмів скорочення бюджетного дефіциту пропонується секвестр бюджетнихвидатків. Секвестр— заборона, обмеження видатків, яке встановлюєтьсядержавною владою; пропорційне скорочення державного бюджету в процентах, якездійснюється щомісячно до кінця поточного фінансового року у випадкуневиконання дохідної частини бюджету.
Для фінансуваннядефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Неінфляційніджерела містятьв собі:
• внутрішні тазовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземнихурядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційнимбанкам, фірмам та домогосподарствам;
• трансферти —фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцитбюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості — прострочування платежівпо боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Цізаходи теж мають неінфляційний характер.
Інфляційнимджерелом фінансуваннябюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позикцентрального банку урядові та купівлі центральним банком державних ціннихпаперів.
В аналітичномувигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:
BD-MB+D+e.D*.
де: BD — показникдефіциту бюджету;
MB — грошова база;
D — внутрішній борг;
D* — зовнішній борг в іноземнійвалюті;
є — валютний курс.
Характерфінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічнінаслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту.Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошовубазу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж— доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приростугрошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростаннясереднього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачуватитак званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частинуїхніх доходів на користь держави:
ІТ= π(М/Р),
де IT —інфляційний податок, π — темп приросту інфляції за рік (%), М/Р — рівеньзапасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.
Боргове фінансуваннядефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібнообслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому йпоступовою сплатою основної суми боргу. Ефекти, пов'язані з впливом бюджетногодефіциту і боргу на економіку, ми розглянемо пізніше.
Важливозазначити, що також Україна може скористатися досвідом багатьох зарубіжнихкраїн із розвиненою економікою, центральним елементом у податково-бюджетнійполітиці яких є застосування спеціальних фіскальних правил.
Можна зробитивисновок про те, що головна мета регулювання бюджетного дефіциту полягає втому, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансовогоманевру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватисядо тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва. Водночас цеозначає й стимулювання розвитку продуктивних сил країни.
Розділ3. Шляхи розв'язання проблем бюджету України
3.1Шляхи усунення проблем бюджету економічно розвинутими країнами світу
Кожнадержава має свою бюджетну систему і встановлює принципи її побудови, структури,взаємозв’язок об’єднаних у ній складових, тобто бюджетний устрій. Організаціябюджетної системи, або бюджетного устрою, визначається державним устроємкраїни. Залежно від організації структури розрізняються унітарні (єдині),федеративні та конфедеративні держави.
/>
Ланкибюджетної системи
Слідзазначити, що на перших етапах розвитку бюджетна система багатьох країнхарактеризувалась залежністю державного бюджету від місцевих фінансів. ПісляДругої світової війни процес централізації бюджетної системи стосовно доходіврізко посилився в усіх державах. Істотно зросла питома вага державного бюджетув загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. Наприклад, у США цей показник становитьпонад 50 %, у Великобританії — понад 70 %. За видаткамиспостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумівидатків бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значнучастину витрат, спрямованих на розвиток економічної та соціальноїінфраструктури, а також частину витрат на відтворення кваліфікованої робочоїсили. З’ясувавши, як виглядає бюджетна система в ринкових країнах узагалі, необхідноознайомитися зі структурою державного бюджету в цих країнах, а також особливостямибюджетного процесу в них, що логічно випливає з попереднього питання. У кожнійкраїні структура державного бюджету і бюджетний процес мають свої національніособливості. Це залежить від характеру адміністративної системи, структурнихособливостей національного господарства, історичних та інших чинників.Наприклад, у різних державах початок бюджетного року є різним. Так, у Франції,Німеччини, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії він збігається з календарнимроком; у Великобританії, Японії, Канаді — з 1 липня по 30 червня; в США — з 1жовтня по 30 вересня. Це пояснюється історичними причинами, традиціями,пов’язаними з термінами скликання сесій законодавчих органів. У федеративнихдержавах бюджетний рік у членів федерації може не збігатися з федеральнимбюджетом. У США, наприклад, багато штатів мають інший початок бюджетного року,ніж це встановлено для федерації. Крім того, існує пільговий термін — це час,що надається для завершення фінансування окремих об’єктів, закриття фінансовихрахунків. Цей період коливається в країнах від 1 до 5 місяців. Протягом цьогочасу уряд має право здійснювати фінансування за рахунок коштів, передбачених повже закінченому бюджетному року, не випрошуючи нових дозволів. Бюджетний рік звключенням пільгового терміну складає рахунковий період, під яким розумієтьсяфактичний період виконання бюджету з урахуванням пільгового терміну .
Процес підготовкиі затвердження бюджету у різних країнахКраїна Положення про бюджетний період і багаторічнепланування Загальні бюджетні обмеження Австрія Бюджетний рік триває з 1 липня по 30 червня. Багаторічне планування згідно із законом не вимагається, але разом з бюджетним законопроектом подається кошторис на два наступні роки У законі відсутні будь-які обмеження Франція Бюджетний і календарний роки збігаються. Згідно із законом вимагається багаторічне планування (три роки) Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. У 1994 р. вперше в законі про бюджет було встановлено конкретні контрольні показники для обмеження зростання видатків і дефіциту у відсотках до внутрішнього європейського продукту на період з 1993 по 1997 рр. Німеччина Бюджетний і календарний роки збігаються. Обов’язково є багаторічне планування (5 років), але без затвердження парламентом. Ці перспективні оцінки готуються і подаються до парламенту разом із щорічним бюджетом Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. Бюджетна політика, погоджена у Раді фінансового планування, може встановлювати граничні розміри бюджету, а поточні контрольні показники узгоджуються з Маастрихтською угодою Швеція Бюджетний рік триває з 1 квітня до 31 березня. Багаторічне планування (п’ять років) є обов’язковим, але не підлягає затвердженню парламентом. Перспективні оцінки готуються і подаються до парламенту на три наступні роки Законом не встановлено жодних обмежень, але згідно з поточним середньостроковим планом протягом трирічного періоду необхідно проводити скорочення видатків Великобританія Бюджетний рік триває з 1 квітня до 31 березня. Багаторічне планування не є обов’язковим. Разом з річним бюджетом готуються і подаються до парламенту перспективні оцінки на три наступні роки Регулюються вимогами Маастрихтської угоди. Поточний середньостроковий план повинен підтримувати величину дефіциту в межах, передбачених складеними на три роки перспективними оцінками. США Бюджетний рік триває з 1 жовтня до 30 вересня. Вимагається здійснення багаторічного планування — на бюджетний рік плюс чотири наступні роки Встановлюється контрольний показник скорочення бюджетного дефіциту. Коли контрольних показників скорочення не дотримано, автоматично розпочинається процес секвестрування
Слідознайомитися з бюджетним законодавством розвинутих ринкових країн, що має своюспецифіку та є основою бюджетної політики цих країн на сучасному етапі. Узахідних країнах бюджетне законодавство розвивається впродовж тривалого часу,інколи навіть сторіч. За весь період розвитку бюджетне законодавство набулорізноманітних форм і в основному забезпечує правові рамки, які дають виконавчійгілці влади можливість здійснювати програми на підставі повноважень, наданихзаконодавчою гілкою влади, і бути їй підзвітною. У зв’язку з переходом Українивід централізовано-планової системи управління до системи змішаного ринковоготипу та зміною структури влади, а також при створенні нового регулятивногосередовища, вивчення досвіду і структури бюджетного законодавства ринковихкраїн є сьогодні досить актуальним.
Насампереднеобхідно звернути увагу на масштабність структури бюджетного законодавства уцих країнах. Тут правові рамки сформовано на кількох рівнях — Конституція,Закон про управління бюджетно-фінансовою діяльністю (закон, в якому йдеться прозагальні принципи державного фінансового планування; інколи його називаютьорганічним законом про бюджет), закони про річний бюджет (асигнування); законипро спеціальні асигнування, фінансові приписи та інструкції. Але конкретнийнабір цих норм змінюється залежно від країни.
Слідрозглядати бюджетне законодавство розвинутих ринкових країн як адміністративнийзасіб у системі макроекономічного регулювання.
Упрактиці ринкових країн застосовуються різні підходи щодо використаннярегулюючої ролі бюджетного законодавства.
/>
Основніпідходи до використання регулюючої ролі бюджетного законодавства
Особливоїуваги при вивченні теми заслуговує проблема безпосередньої реалізації бюджетно-податкової політики в розвинутихринкових країнах, в межах якої необхідно виокремити декількапитань:
бюджетно-податковаполітика у 2-й половині ХХ століття: етапи та особливості;
сучаснабюджетно-податкова політика європейських країн: загальні риси та специфіка;
сучаснабюджетно-податкова політика США;
сучаснабюджетно-податкова політика Японії;
сучаснабюджетно-податкова політика в трансформаційній економіці постсоціалістичнихкраїн.
Заостанні півстоліття розвинуті ринкові країни пережили два переломних періоди, впроцесі яких істотно змінились модель господарювання, характер економічноїполітики, масштаби та методи державного втручання в економіку. Насампередйдеться про повоєнний період (1946—1950 рр.), коли відбувся широкомасштабнийперехід до мирної економіки. Саме в цей період сформувалась змішана системагосподарювання з великим сектором державних фінансів, які відігравали головнуроль у кон’юнктурній, структурній і соціальній політиці, що будувалась накейнсіанських рецептах. Бюджетно-податкова політика, що реалізувалась у цейперіод, характеризувалась активним субсидіюванням розвитку національнихекономік, оскільки вже у перші післявоєнні роки уряди цих держав володілинеабиякими фінансовими ресурсами завдяки перерозподільчій системі, що буластворена в той період. Значна частка цих ресурсів була використана длясубсидіювання пріоритетних галузей господарства (паливної, енергетики,суднобудування, металургії), а також спрямована в інфраструктуру — житлове ідорожне будівництво, комунальне господарство. Держава фінансувала в цей періодвід 30 до 40 % валових інвестицій.
Значнібюджетні витрати вимагали відповідних податкових надходжень. Доходи були щенизькими, а від дефіцитного фінансування, що породжує інфляцію, уряди, якправило, утримались. Тому податкова політика була жорстка, відрізнялась широкимдіапазоном прогресивності прибуткового податку. Крім того, при високому рівніподатку на прибуток існували різні стимулюючі пільги, що сприяли накопиченнюкапіталу в пріоритетних галузях. Таким чином, цей період є періодом бюджетноїактивності держав.
Наступний20-річний етап — до початку 70-х років — для індустріально розвинутих країнстав періодом економічного зростання. Бюджетно-податкова політика держави булапідпорядкована головній меті — створити «трансфертну державу», державудобробуту з високим рівнем соціальних витрат. Доходи та витрати держави широковикористовувались для проведення кейнсіанського антикризового регулювання.
Подальшийпереломний період — друга половина 70-х років, що характеризується нафтовоюкризою та виникненням стагфляції. Ця ситуація спричинила кризу попередньоїмоделі розвитку, банкрутство кейнсіанських методів управління економікою.Змінились цільова спрямованість і методи макроекономічної політики, в томучислі бюджетно-податкового регулювання. Крім того, неможливо вже було невраховувати постійно зростаючу інтернаціоналізацію економіки, підсиленнявзаємовпливу та взаємозалежності країн у рамках світового господарства.Бюджетно-податкова політика на цьому етапі із знаряддя стабілізації таекономічного зростання перетворилась на джерело гальмування, головний факторінфляції. «Трансфертна держава» вийшла за оптимальні межі: 1) державні бюджетибули гігантськими; 2) перерозподіл національного продукту на користь державидосягав великих розмірів: питома вага державних витрат у ВВП в Японії становила27 %, ФРН — 49, Франції — 43, Великобританії — 47, США — 35 %; 3) прицьому понад 50 % державних витрат складали допомоги та субсидії, пов’язанііз соціальним страхуванням і забезпеченням; 4) високі податки не вирішувалипроблеми, тому з’явились та стали зростати бюджетні дефіцити, які набулистійкого структурного характеру. Тож, виникла необхідність у радикальних змінаху бюджетно-податковій політиці.
Бюджетно-податковаполітика у 70—80-ті роки у розвинутих ринкових країнах здійснювалась у рамкахнового курсу економічної політики взагалі, що змінився в зв’язку з переходомвлади від сил реформістських, що застосовували принципи кейнсіанства, доконсервативних, монетаристів, пріоритетами яких були грошово-кредитнерегулювання та зміцнення ринкових засад. Кожна держава у цей період маланаціональні особливості проведення економічної політики, в тому числі їїскладової — бюджетно-податкової. Узагальнюючи викладене, можна дійти висновків,що нові орієнтири бюджетно-податкового регулювання принесли свої результати. У80-ті роки темпи зростання витрат уповільнились. Питома вага державних витрат уВВП дещо стабілізувалась. Відбулось також скорочення бюджетних дефіцитів, аголовне — зміна джерел їх фінансування завдяки монетарним заходам, отже,істотно скоротились темпи інфляції. Крім того, скорочення податкового тискустимулювало інвестування. Були створені умови для розвитку дрібного ісереднього підприємництва. За рахунок приватизації скоротився державний секторекономіки країн і створились можливості структурної перебудови та стимулюванняНТП. Такі зміни відбулися на базі нової моделі змішаної економіки, в якій булопокладено край екстенсивному розширенню державного втручання, тобтобюджетно-податкова політика використовувалась у поєднанні з монетарнимизасобами регулювання.
У90-ті роки ХХ століття основним чинником, що зумовив певні зміни вбюджетно-податковому регулюванні в розвинутих ринкових країнах, сталоприскорення інтеграційних процесів в Європі, створення ЄВС (Європейськоївалютної системи), ЄЦБ (Європейського Центрального Банку) та ін. Слідзазначити, що в країнах Європи, з одного боку, відбувається поширення загальнихпринципів проведення бюджетно-податкової політики, насамперед щодо бюджетногодефіциту та державного боргу, а з іншого — у бюджетних і податкових системах,що формувалися протягом тривалого часу відповідно до національних особливостейі традицій, продовжують зберігатися істотні відмінності у структурі державнихвидатків, рівні бюджетних доходів, темпах діючих податків і способах їхстягнення.
Такожтреба звернути увагу на загальні особливості функціонування податковогомеханізму розвинутих зарубіжних країн, податкові системи яких маютьіндивідуальний характер, що визначається рівнем розвитку країни, місцем її вміжнародному розподілі праці, ступенем розвинутості ринкової інфраструктури,роллю держави у вирішенні економічних і соціальних проблем, історичними ікультурними традиціями, менталітетом народу, рівнем правової культури тощо.
Удоходах бюджету всіх рівнів розвинутих держав переважають податки, якідосягають у доходах центральних бюджетів 80—90 %, а в США понад 95 %.У бюджетах членів федерації та місцевих органів влади питома вага податківперевищує 50 %.
Конституціяабо спеціальне законодавство закріплює певні податки за відповідним бюджетом:
Державні податки:
/>
прибутковий податок
корпоративний податок
мито
універсальний акциз (ПДВ)
Податковаструктура бюджетів членів федераціївідрізняється великою різноманітністю в різних країнах. У бюджетах штатів СШАвирішальне значення мають непрямі податки (податок з продажів, акцизи), у ФРНголовним податком у бюджетах земель є відрахування від прибуткового податку,податку на додану вартість і податку на прибуток. Доходи місцевих бюджетівформуються головним чином за рахунок майнових податків: земельного,промислового, подомового. В цілому податки членів федерації та місцевих органіввлади вважаються місцевими.
/>
Видиподатків
Сучаснийподатковий механізм розвинутих держав включає прямі та непрямі податки.Особливе місце в ньому займають внески до фонду соціального страхування, щовикористовуються за цільовим призначенням.
Прибутковий податок — один з найважливішихпрямих особистих податків, що стягується з доходів фізичних осіб. Об’єктомоподаткування є дохід від різних джерел. У зарубіжній податковій практиціісторично склались дві форми побудови прибуткового податку.
/>
Формипобудови прибуткового податку
Слідзазначити, що глобальна форма оподаткування прибуткового податку дісталанайбільшого поширення. Прибутковим податком обкладається чистий дохід фізичноїособи, тобто валовий дохід, зменшений на суму дозволених за законом вирахуваньі податкових пільг. До них належать неоподатковуваний мінімум, сімейні знижки,знижки на дітей, внески до фонду соціального страхування тощо. Ставкиприбуткового податку протягом тривалого часу були прогресивні та побудовані заскладною прогресією. У 80-ті роки характерно значне зниження ставокприбуткового податку у більшості розвинутих країн. Так, у США замість 14 ставокподатку від 11 до 50 % за результатами податкової реформи 1986—1988 рр.введені дві ставки: 15 та 28 %, причому 4/5 платників сплачують мінімальнуставку. У Великобританії встановлені дві ставки: 25 і 40 %, тоді якнаприкінці 70-х років вони коливались від 33 до 83 %.
Питомавага прибуткового податку у сукупних доходах сімей у середньому значна: в СШАта Великобританії — близько 30 %, у ФРН — понад 35 %, Японії —близько 15 % (для самітних). Надходження прибуткового податку в доходахцентрального бюджету країн значно різняться. В США цей податок дає близько45 % податкових надходжень федерального бюджету, у Франції — близько20 %.
Другимза значенням прямим податком є податок наприбуток корпорацій. Ним обкладаються юридичні особи за податковоюдекларацією. Система оподаткування прибутку в зарубіжних країнах в ціломупобудована за єдиною схемою:
Єдина схемаоподаткування прибутку корпораційПрибуток корпорацій обкладається як центральним урядом, так і місцевими органами влади Ставки пропорційні або мають незначну прогресію
Оподаткуванню підлягає так званий оподаткований прибуток:
/>
Дозволеніподатковим законодавством вирахування і пільги знижують прибуток компаній на40—60 %. Слід зазначити також, що ставки податку на прибуток корпорацій заподатковою реформою 80-х років скоротились. Так, у США нині діють три ставки —15, 25 і 34 % (замість 5 ставок від 11 до 46 %), у Великобританіїодна ставка — 35 % (замість 52 %).
Найбільшогопоширення серед непрямих податків одержав універсальний акциз, що нині діє вбагатьох країнах у формі податку на доданувартість (ПДВ).Об’єктом оподаткування ПДВ виступає частина вартості товару, що є доданою накожній стадії виробництва та обігу. В країнах ЄС ставка ПДВ з 1.01.93встановлена в розмірі 14 %. Внаслідок недостатніх фінансових ресурсівкожна країна формує прямі бюджетні трансферти (ПБТ) з бюджетних асигнувань. Формуванняфонду ПБТ може здійснюватися як:
частковівідрахування від одного або кількох податків, що надходять до держбюджету;
щорічніасигнування держбюджету;
обсягвидатків місцевих колективів.
Підвівшипідсумки, можна сказати, що країни Євросоюзу чи США досягли такого економічногорозвитку завдяки послідовній та науково-обгрунтованій бюджетній політиці, Взагальному випадку кошти, які перерозподіляються через бюджет, йдуть на розвитокекономіки. Зокрема, в бюджеті Євросоюзі 2008 року 50% спрямовано в економічнусферу. Також законодавство цих країн є надзвичайно еластичним до економічнихзмін.
3.2Поєднання зарубіжних та вітчизняних методів розв'язання бюджетних проблем
До головнихбюджетних проблем України належать дефіцит бюджету, фінансування держборгу танаповнення бюджету.
Для фінансуваннядефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Неінфляційніджерела містятьв собі:
• внутрішні тазовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземнихурядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційнимбанкам, фірмам та домогосподарствам;
• трансферти —фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцитбюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості — прострочування платежівпо боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Цізаходи теж мають неінфляційний характер.
Інфляційнимджерелом фінансуваннябюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позикцентрального банку урядові та купівлі центральним банком державних ціннихпаперів.
В аналітичномувигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:
BD-MB+D+e.D*.
де: BD — показникдефіциту бюджету;
MB — грошова база;
D — внутрішній борг;
D* — зовнішній борг в іноземнійвалюті;
є — валютний курс.
Характерфінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічнінаслідки. Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту.Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошовубазу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж— доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приростугрошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростаннясереднього рівня цін. З огляду на це всі економічні агенти змушені сплачуватитак званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частинуїхніх доходів на користь держави:
ІТ= π(М/Р),
де IT —інфляційний податок, π — темп приросту інфляції за рік (%), М/Р — рівеньзапасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.
Борговефінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, якийпотрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків поньому й поступовою сплатою основної суми боргу.
Ефективненаповнення бюджету держави можливе завдяки послідовній політиці оптимізаціїподаткового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потребив прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповіднихзавдань. На мою думку, пріоритетними напрямками такої політики мають бути:
оптимізаціяефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави тамісцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування,інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядноговиконання на тендерній основі приватних компаній та суб’єктів підприємництва;
розвитокстрахових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування,страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;
заохоченнякомерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності, насамперед, тих,які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у виглядіподаткових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо;
заохоченнярозвитку механізмів випуску корпоративних облігацій, розрахованих як навнутрішній, так і на зовнішній ринки;
цілеспрямованийрозвиток інститутів та інструментів фондового ринку, в тому числі – підтримкапервинної емісії цільових інвестиційних цінних паперів.
В Україніпротягом тривалого часу сформувалась стійка мотивація дій монетарної влади,спрямованих на накопичення золотовалютних резервів (ЗВР). Стрімке їх зростанняпротягом останніх років до майже 12 млрд дол. США – 21 % від ВВП (наприклад, уРосії цей показник становить 18 %), або 180 тижнів імпорту, створює підґрунтядля розробки технологій залучення цих коштів до економічного обороту.
Зважаючи наспецифічне призначення ЗВР, їх безпосереднє спрямування на фінансуваннябюджетних програм, безперечно, є недоцільним. Між тим, вони можуть бутивикористані, по-перше, як гарантійний фонд для залучення інвестиційнихкредитів, по-друге, як фонд для довгострокового рефінансування банківськоїсистеми.
В умовахіснування надліквідності банківської системи слід зважати на можливістьінфляційних наслідків використання коштів ЗВР. Це обумовлює важливістьдотримання умов жорсткої інвестиційної спрямованості інвестицій, гарантованихза рахунок ЗВР чи наданих за рахунок рефінансування банків. Необхіднимипередумовами включення відповідних механізмів є ринковий, а недержавно-бюрократичний характер механізмів розподілу фінансових коштів,ефективна робота фінансових інститутів, використання державних фінансовихактивів для підтримки та активізації дії ринкових механізмів.
Слід зазначити,що за умови збереження значного позитивного сальдо зовнішньоторговельногобалансу створені на базі ЗВР гарантійні фонди також виконуватимуть функціюстерилізації валютних надходжень, що дозволить зняти гостроту необхідностістерилізації емісії грошової маси внаслідок викупу валюти.
Важливим кроком,який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюютьсяфіскальними засобами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахункахголовних розпорядників Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів.Вихід Держказначейства на міжбанк вже практикувався наприкінці 2000 р. (знаданням кредитів “овернайт” найбільшим комерційним банкам України), хоча й небув урегульований нормативно. На нашу думку, такий механізм міг би стати доситьдієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшеннякредитного потенціалу економіки.
Важливим напрямомдиверсифікації боргової політики держави має стати розширення місцевих позик.Останні поки що не набули в Україні помітного значення як одне із джерелформування доходів місцевих бюджетів. До перешкод на шляху розвитку інститутумісцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків,обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами,пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів,відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистомправ кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несевідповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів).Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самимзменшуючи можливості їх застосування.
Існуюча законодавчабаза є фрагментарною і неповною, не містить цілісної системи регулюваннязапозичень місцевих органів і виконання їх зобов’язань перед кредиторами. Діючав Україні система нормативно-правового регулювання місцевих позик (статті 73,74Бюджетного кодексу України, Указ Президента України “Про впорядкуваннявнутрішніх і зовнішніх запозичень, що провадяться органами місцевогосамоврядування” (1998 р.), Постанова Кабміну “Про затвердження Порядкуздійснення запозичень до місцевих бюджетів” (2003 р.), Рішення Державноїкомісії з цінних паперів та фондового ринку “Про затвердження Положення пропорядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик” (2003 р.)) врегульовуєтехнічні питання ведення реєстру місцевих запозичень та зобов’язує місцевіоргани погоджувати розмір позик з Міністерством фінансів України. Законодавчовстановлюються сума запозичень, мета запозичень і напрями використання коштів,види забезпечення і способи захисту прав кредиторів. Видатки на обслуговуванняборгу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків відзагального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично неунормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій замісцевими позиками, інструменти цільового використання запозичених коштів,регламентацію предметів застави і процедури врегулювання дефолтів. Відтакрозробка ефективного регулятивного механізму управління місцевими запозиченнямивсе ще залишається на порядку денному.
Більш докладнуінформацію щодо бюджетних показників України та інших країн дивитись в дод.3 і4.