П-12-2005-Б,МКП (4,6з)
БарабашОлександра Анатоліївна
м.Київ, вул. А. Малишка 31, кв.118
т.513-67-14
Реферативнаробота
зпсихології
затемою: „Основні види діяльності та їх характеристика ”
Київ2006
План
Вступ
І розділ: Психологія діяльності
ІІ розділ: Основні різновиди діяльності
2.1. Ігрова діяльність
2.2. Навчальна діяльність
2.3. Трудова діяльність
Висновки
Список літератури
Вступ
Психологія якнаука виділилася з філософії. Це одна з найцікавіших і найважливіших галузейлюдського знання. Філософія вивчає процес мислення, а психологія вивчає, якмислення впливає на дії людини і навколишнього середовища. Уміння мислитипсихологічно необхідне людині як у повсякденному житті, так і в професійнійдіяльності. Усім важливо розуміти, чого хочуть і що можуть зробити оточуючі, якзорієнтуватися в особливостях поведінки людини, мотивах її вчинків, – у різнихжиттєвих ситуаціях: у побуті, у професійній діяльності, навчанні.
Живим істотам відприроди властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв’язки організмуіз середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають їх довідповідних реакцій, дій. Потреба – це стан живої істоти, в якому виявляєтьсяїї залежність від конкретних умов існування. Проте активність тварин ідіяльність людини суттєво відрізняються за психологічними ознаками.
Людськадіяльність за суттю є соціальною. Вона сформувалася історично, у процесі праці.Людина не лише пристосувалася до умов життя, а й активно змінює їх відповіднодо своїх потреб, що виникли і розвивалися історично. Особистість як суб’єктдіяльності, задовольняючи свої потреби, взаємодіє із середовищем, ставить передсобою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичнуй розумову активність у досягненні поставленої мети. Зародившись завдякипотребі як джерело активності, діяльність керується метою. Мета, тобто те, нащо спрямована діяльність, заради чого вона відбувається, виступає як своєріднийрегулятор активності. Перш ніж щось робити (будувати, досліджувати), людинауявляє цей процес, планує його. По завершенні процесу діяльності отримуютьрезультат, що відповідає усвідомленій меті. Отже, діяльність – це внутрішня(психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленоюметою.
У науці немаєєдиного підходу до розкриття поняття та структури людської діяльності. Основнийвнесок у методологічне і психологічне розв’язання зазначеної проблеми зробилатрадиційна психологія.
Ірозділ: Психологія діяльності
Однією зособливих рис усіх живих істот є активність. У людини активність виявляється уформі діяльності. Діяльність – це специфічний людський вид активності, хочаактивність людини виявляється не тільки в діяльності, але й у спілкуванні,творчості, вольових актах і т.д. Аналіз діяльності, як психічного процесу,одного з найважливіших інтегральних підструктур особистості, дозволяє пов’язатив психології особистості взаємодію підструктур і стани: мислення, волі, емоції,мотивації. Діяльність – це специфічна людська, регульована свідомістю,цілеспрямована активність суб’єкта, у ході якої відбувається досягненнясуб’єктом поставленої мети, задоволення різноманітних потреб і освоєннясуспільного досвіду.
Діяльність якпсихологічний процес являє собою складне структурне утворення, в якомувідбувається взаємодія різних елементів. Основною структурною одиницеюдіяльності є дія. Дія – це цілеспрямована активність, реалізована в зовнішньомуабо внутрішньому плані.
З поглядупсихології, ключовим поняттям, яка характеризує дію, є поняття “мети”. Мета –це образ бажаного результату, тобто того результату, який повинен бутидосягнутий за умов виконання дії. Мета – це усвідомлений образ результату, щоутримується у свідомості увесь той час, доки здійснюється дія. Звідси метуможна визначити як усвідомлений образ передбаченого результату, на досягненняякого спрямована дія людини. Мета завжди існує в певній предметній ситуації.Мета, яка сформульована для визначених умов, називається задачею. Кожну діюварто розглядати як розв’язання цієї задачі. Таким чином, дія містить у собіакт свідомості у вигляді постановки і утримання мети. Дії людини предметні.Вони реалізують біологічні, соціально-виробничі і культурні цілі.
Отже, діяльністьвідбувається тільки у вигляді дій. Але діяльність і дії як психічні процеси нетотожні один одному, тому що та сама дія може бути складовою різних видівдіяльності, і в той же час певна діяльність може включати в свій склад різнідії.
Загалом утрадиційній психології проблема діяльності розглядалася в межахдіалектико-матеріалістичних ідей (М.Я. Басов, С.Л. Рубінштейн).
С.Л. Рубінштейнта його учні тривалий час розробляли методологічний принцип єдності свідомостіі діяльності. Цей принцип проголошує: психіка людини не тільки виявляється, а йформується в діяльності. Конкретно це означає, що різні рівні і типисвідомості, взагалі психіка, виявляються і розвиваються через різні видидіяльності й поведінки – рух, дію, вчинок. Сам факт усвідомлення індивідомсвоєї діяльності – її мети та умов – змінює її характер та перебіг.
Усю систему своїхідей С.Л. Рубінштейн спрямував на розкриття діалектики психологічноїдіяльності. Насамперед, у діяльності він виявив суттєві компоненти і конкретнівзаємозв’язки між ними. Зрештою структура діяльності суб’єкта становить складнеспіввідношення її різнопланових компонентів (рух – дія – операція – вчинок) уїх взаємозв’язку з метою, мотивами та умовами діяльності. Центром цієїструктури є дія. Саме дія, на думку С.Л. Рубінштейна, – вихідна “клітинка”,“одиниця” розвитку психіки. Втім, це не означає, що в дії за допомогоюпсихологічного аналізу можуть бути “знайдені” і вивчені витоки всіх елементівпсихіки, тобто спонукань, мотивів, здібностей тощо.
Отже, діяльність– це сукупність цілеспрямованих, усвідомлюваних дій. Свідома діяльність людинихарактеризується не тільки цілями та мотивами, а й певними засобами, задопомогою яких вона здійснюється.
Успішне виконаннябудь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними для неїзасобами. Воно передбачає вироблення у людини вмінь і навичок користуватисяними для досягнення поставленої мети.
ІІрозділ: Основні різновиди діяльності
Людськадіяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та формрозрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людинізалежно від віку властиві всі тир різновиди діяльності, проте в різні періодижиття вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. Удошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному – навчання,а у зрілому віці – праця.
Гра та навчаннявластиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидівдіяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя,різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.
Праця за природоюта змістом – суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла ірозвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіхрізновидів людської діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов’язані змовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидівдіяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.
2.1Ігрова діяльність
Діяльністьлюдини, як соціальна активність, формується і розвивається у зв’язку зформуванням та розвитком її свідомості. Активність дитини тільки поступово, уході розвитку під впливом виховання і навчання набуває форми свідомоїцілеспрямованої діяльності.
Як основна формавияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основнимзасобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів,сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра – непродуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, якийвикликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняєїї.
В іграх маленькихдітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі дітивтрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але у процесірозвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності у дітей зростає,цілі в іграх набирають стійкого характеру. Гра – це школа думки, почуттів іволі. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси тавластивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість,сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльностівідбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваютьсяфізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всіякості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба,товариськість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграютьважливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.
Гра – виддіяльності, який полягає в емоційному освоєнні соціального досвіду людини таемоційному задоволенні. Ігри найчастіше мають характер розваг, дають змогу відпочити.Дитяча гра – вид діяльності, який полягає у відтворенні дій дорослих істосунків між ними і спрямований на пізнання навколишньої дійсності.
Уже в перші рокижиття в дитини складаються передумови для оволодіння найпростішими видамидіяльності, першою з яких є гра. Характерною рисою гри є її двухплановість. Зодного боку, той, що грає, виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішеннямцілком конкретних, часто нестандартних завдань, а з іншого боку – ряд моментівцієї діяльності носить умовно-символічний характер, що дозволяє відволікатисявід реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами.
Ігрові дії дитиниіз самого початку розвиваються на базі людських способів використання речей ілюдських форм практичної поведінки, засвоєних у спілкуванні з дорослими.Відтворюючі реальні та уявні предмети, образи, іграшки, що зображують ікопіюють або символізують дійсні речі допомагають дитині пізнавати навколишнійсвіт, привчають її до цілеспрямованої діяльності, сприяють розвитку мислення, пам’яті,мови, емоцій. Особливе значення для розвитку дитини має рольова гра, у процесіякої дитина виступає в ролі дорослих і діє з предметами відповідно дозапропонованих значень. На визначеному етапі рольових ігор дитина вступає увзаємодію з іншими дітьми. Розподіляючи ролі в грі, звертаючись один до одноговідповідно до прийнятих ролей, діти засвоюють соціальну поведінку, узгоджуютьдії, підпорядковуючи поведінку вимогам колективу.
Таким чином, гратренує дитину в оволодінні значеннями речей і явищ, закріпленими мовноюпрактикою і в оперуванні цими значеннями. Гра розвиває усвідомлення виконуванихдій саме як операцій, вчить виконанню таких операцій на основі саморегулювання(правила гри), розширює самосвідомість від сприйняття себе як суб’єкта предметнихдій до сприйняття себе як носія соціальної ролі – суб’єкта людських відносин.
У шкільному віцігра має складніший і цілеспрямовані ший характер. У школярів переважаютьдидактичні ігри, в яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогтипартнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові якості. Упідлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, доазартних ігор.
Дорослі грають уділові ігри. Для них така гра має соціальний зміст професійної діяльності,моделювання систем відносин, характерних для певного виду практики. Сьогодніділові ігри набули поширення у зв’язку із завданнями вдосконалення управління,прийняття планових і виробничих рішень, підготовки і підвищення кваліфікаціїкадрів. Навчальні ділові ігри дають змогу внести навчання предметний ісоціальний контексти майбутньої професійної діяльності.
2.2Навчальна діяльність
На етапірозвитку, у віці шести-семи років, у життя дитини входить особливий виддіяльності – навчальна діяльність. Начальна діяльність – це форма діяльності, вякій дії людини скеровані свідомою метою засвоєння конкретних знань, навичок,умінь.
Навчальнадіяльність включає в себе: а) засвоєння інформації про значимі властивостісвіту, необхідні для успішної організації тих чи інших видів практичноїдіяльності (продукт цього процесу – знання); б) оволодіння прийомами таопераціями, з яких складаються всі ці види діяльності (продукт цього процесу –навички); в) оволодіння способами використання вказаної інформації для вірноговибору і контролю прийомів і операцій (продукт цього процесу – уміння).
Знання, навички,уміння організують діяльність і поведінку на засвоєння дитиною суспільногодосвіду. Цей активний процес напрямку діяльності і поведінки дитини на освоєннянею суспільного досвіду людства називається навчанням. Основні засоби, задопомогою яких здійснюються навчання і виховання – це підхід і пояснення,заохочення і покарання, постановка завдань із пред’явленням вимог, перевірка івиправлення. За допомогою цих впливів дорослі керують пізнавальною діяльністюдитини. Як і будь-який вид діяльності, навчальна діяльність має рівневуструктуру і складається з окремих компонентів – дій, операцій, умов, потреб,мотивів, завдань.
Засвоєння учнямизнань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов’язане з розвиткомособистості. Навчаючись, дитина розвивається, розвиваючись, здобуває новіможливості – розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитинарозвивається тоді, коли у процесі навчання активізується її навчальна самостійність,коли дитина стає суб’єктом, а не лише об’єктом навчання, тобто вміє ставитиперед собою навчальні завдання й намагається у спішно виконувати їх.
Навчання необмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукаютьрозвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальнийпрогрес, що властивий сьогоденню, потребує значного поповнення та перебудовисистем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середнійшколі та професійних навчальних закладах.
Для розвиткуособистості людини особливо важливу роль відіграє активізація розумовоїдіяльності. Як показали дослідження проблеми навчання, евристична тапрограмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань,розв’язання навчальних завдань з кожного предмета, докази сприяють подоланнюконкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку людини.
Навчальнадіяльність не тільки озброює людину знаннями, навичками, уміннями, необхіднимидля різних видів суспільно-корисної активності. Вона формує в людині уміннякерувати своїми психічними процесами, уміння вибирати, організовувати інаправляти свої дії та операції, навички і досвід відповідно до розв’язуванихзавдань. Таким чином, навчання підготовляє людину до трудової діяльності.
2.3Трудова діяльність
Трудовадіяльність (праця) – це форма діяльності, спрямована на виробництво визначенихсуспільно-корисних продуктів (цінностей), що задовольняють матеріальні ідуховні потреби людини. Трудова діяльність – головна діяльність людини, яказаймає особливе місце в системі людської діяльності. Завдяки праці людинапобудувала суспільство, створила предмети матеріальної й духовної культури,змінила умови свого життя, відкрила для себе перспективи подальшого, практичнонеобмеженого розвитку. З працею пов’язані створення та вдосконалення знарядьпраці. Останні сприяють підвищенню продуктивності праці, розвиткові науки,промислового виробництва, технічної та художньої творчості.
Праця – соціальнозумовлений вид діяльності, який виявляється в зв’язку зі значеннями,зафіксованими в закріплених знаряддями схемах дій, мовленнєвих понять,соціальних ролей, цінностей та соціальних норм.
Праця – це живаєдність фізичного та психічного. У процесі праці активізуються й виявляютьсярізні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці психічніїї компоненти набирають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста,вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічніякості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча воний виявляються у кожному її різновиді по-різному.
Перша й необхіднаумова будь-якої праці – наявність мети: створити певний продукт.
Характернаособливість праці полягає в тому, що людина передбачає її результати, уявляєсобі матеріал, який використовується при цьому, окреслює способи тапослідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки. Знання, вміннята навички працювати набуваються протягом навчання та попередньої праці.Складніші різновиди праці передбачають триваліше навчання.
У праці людинивиявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Особливо важливіці якості, коли перед людиною постає нове для неї трудове завдання, коли вонашукає нових, досконаліших способів його виконання.
Праця потребуєнапруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та іншихвольових якостей. Цілеспрямована воля потрібна як у фізичній, так і в розумовійпраці впродовж усього часу її виконання.
У процесісуспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількістьрізних видів праці. Різноманітність видів людської праці поділяють на працюфізичну та розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої татехнічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і якийобробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певноговикористання фізичних сил людини, напруження її м’язової системи. Результатомтакої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини.Результат розумової праці – це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені вматеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення,реферати тощо).
Фізична тарозумова праця охоплює величезну кількість різних професій і спеціальностей. Цякількість постійно збільшується у процесі розвитку народного господарства такультурного життя суспільства.
Будь-яка фізичнаі розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою діяльністю. Урізних видах праці творчість має певні особливості, що зумовлюються характеромі змістом діяльності, її обставинами та індивідуальними рисами працівника.Разом з тим усім видам творчої діяльності властиві спільні риси. Розпочинаєтьсятворча діяльність з виникнення певного задуму, а саме: змінити методи, прийомироботи в тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати новумашину, здійснити певний науковий експеримент, написати якійсь художній твір,створити музичну п’єсу, намалювати картину, написати реферат тощо. Здійсненнятворчого задуму – велика і напружена робота, яка потребує участі та піднесеннявсіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості та предметітворчості. Систематична наполеглива і напружена робота є визначальною умовоюуспіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі моменти творчогопіднесення, які називаються натхненням і за наявності яких особливо успішнознаходяться нові способи розв’язання завдань, виникають нові та продуктивніідеї, створюються образи художніх творів тощо. На творчій діяльності позначаютьсячуття новизни справи, потреби в ній сучасності. У цьому зв’язку відбуваютьсямобілізація духовних сил і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів,способів дій у розв’язанні проблеми. Творчий підхід до справи є необхідноюумовою продуктивної діяльності, соціального та науково-технічного прогресусуспільства.
І учень, ілюдина, яка працює, мають вільний час від свого головного виду діяльності. Цейвільний час називається дозвіллям, яке, як правило, заповнюється певними видамидіяльності. Тому дозвілля витлумачується в соціології і психології так само, якособлива форма діяльності, спрямована на задоволення потреб відпочинку,розвагах, пізнання і творчості. Дозвілля забезпечує розвиток особистісних,пізнавальних, моральних аспектів природи людини, безпосередньо не пов’язаних зїї професійними інтересами і, отже, ці аспекти виходять за межі її трудовоїдіяльності.
Висновки
Загальноюхарактеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечуєпідтримання життєво важливих зв’язків усіх істот з навколишнім світом.Активність людини суттєво відрізняється від активності тварин. Активністьтварин характеризується як поведінка й обмежується інстинктивними таумовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя ізадоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. Употребах тварини предмет їх задоволення постає як безпосередній стимулактивності й визначає сам спосіб задоволення потреби. Діяльність людинихарактеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Свідомий характер людськоїдіяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляціїдій, прагненні до її вдосконалення. Діяльність людини – це свідома активність,що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.Діяльність людини можливо поділити на різновиди – через узагальнення тавирізнення основних видів діяльності, притаманних усім людям. Вони відповідаютьвидам соціальної людської активності, в які залучається кожна людина в процесііндивідуального розвитку. Це – гра, навчання і праця.
Гра – формадіяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєннясуспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах здійсненняпредметних дій, в предметах науки і культури. У грі як в особливому виді суспільноїпрактики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування якимзабезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності,інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. У дітейдошкільного віку гра є провідним типом діяльності.
Навчання – видпрактичної та теоретичної діяльності, який за своєю суттю є пізнавальнимпроцесом засвоєння людиною соціального досвіду. Навчання, відбуваючись впроцесі научіння, може бути організованим і здійснюватися в спеціальних навчальнихзакладах. Воно може бути неорганізованим, становити додатковий результат іншихвидів діяльності. У дорослих людей навчання може мати характер самоосвіти.Особливістю навчальної діяльності є те, що воно слугує засобом психологічногорозвитку індивіда.
Праця – свідомадіяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона єнеобхідною умовою існування та розвитку людини.
Отже, розрізняютьтри основні види діяльності людини: гру, навчання, працю. Кінцевим результатомгри є емоційне освоєння соціального досвіду людини та емоційне задоволення.Кінцевим результатом навчання – оволодіння знаннями, уміннями і навичками. Азавдяки праці людина створює предмети матеріальної духовної культури та змінюєумови свого життя.
Списоклітератури
1. Веракіс А.І., Завалевський Ю.І. та ін. Основипсихології. – Х. – К., 2005
2. Макарова Л.Л., Синельніков В.М. Загальнапсихологія. – К., 2005
3. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальнапсихологія. – К., 2000
4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М., 1989
5. Скрипченко О.В., Долинська Л.В. та ін. Загальнапсихологія. – К., 2005