ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Теоретичний аналіз впливухронічних захворювань на психіку людей середнього віку.
1.1. Роль психічного фактору увиникненні захворювань
1.2. Основні принципи психологічногоаналізу змін психіки у хворих хронічними захворюваннями
1.3. Особливості протіканняхронічного соматичного захворювання та його вплив на психіку людини
1.4. Зміни у ціннісній сфері осібсереднього віку в період хронічного захворювання
Розділ II. Емпіричне вивченняособливостей мислення та сприймання хворих та здорових людей.
2.1. Організація і методи дослідження
2.2. Обробка та аналізи результатів
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Актуальністьдослідження. В наш час значно зріс інтерес до психічної сфери хворих,страждаючих різними захворюваннями. Медицина при вивченні хвороб виходить звизнання єдності соматичного і психічного, організму і особистості у всіхскладностях їх відношень. Цій проблемі в минулому приділяли велику увагу таківидатні лікарі, як М.Я. Мудров (1949), С.П. Боткін (1950), Г.А. Захар‘їн(1909), Р.А. Лурія (1944) та інші. На сучасному етапі медицина вже не можеобмежуватися тільки емпіричними даними, що відносяться до індивідуалізаціїлікування. Потрібно не тільки цілісний підхід, але і його теоретична іконкретно практична розробка. Без психологічних знань у вирішенні цих питань необійтися: «Прийшов час розробки принципів і організаційних основ для створеннясистеми психологічної служби в області охорони здоров'я» (А.Р. Лурія, Б.В.Зейгарник, Ю.Ф. Поляков). Фундаментальною для даної області дослідженьзалишається психосоматична проблема, яка до останнього часу розроблялися вруслі психоаналітично орієнтованих досліджень психосоматичної медицини.Дослідниками цього напрямку зібрані цікаві дані. Однак незадовільними є нетільки уявлення про природу психосоматичних відносин, але і самі факти.
Дана роботарозглядає лише деякі аспекти проблеми, а також основні підходи і принципипсихологічного вивчення хронічних хвороб та їх вплив на ціннісну сферу осібсереднього віку.
Мета дослідження– вивчити вплив хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осіб середньоговіку.
Об‘єктдослідження – хронічні захворювання.
Предметдослідження – вплив хронічного захворювання на зміни у ціннісній сфері осібсереднього віку.
Гіпотезадослідження – особливості мислення і сприймання хворих на хронічні захворюванняне відрізняються від особливостей мислення і сприймання здорових людей.
Завданнядослідження:
1. Проаналізуватинаукову літературу з питань впливу хронічного захворювання на зміни у цінніснійсфері осіб середнього віку.
2. Вивчитиособливості сприймання осіб хворих на хронічні захворювання.
3. Порівнятиособливості мислення і сприймання хворих та здорових людей.
4. На основіотриманих даних зробити узагальнення.
РозділI. Теоретичний аналіз впливу хронічних захворювань на психіку людей середньоговіку
1.1.Роль психічного фактору у виникненні захворювань
Психосоматичнапроблема має таку ж довгу історію розвитку, як і медицина в цілому. Однакпарадокс у вивченні психосоматичної проблеми полягає в тому, що знання про неїіснують дуже давно, а концептуальний характер ці ідеї почали набувати порівнянонедавно. Достатньо відмітити, що сам термін «психосоматика» виник у 1818 році(R. Heinroth). Разом з цим ще у витоків научної медицини стояли дві школи, щовідображали два підходи до трактування загальної концепції хвороби: перша –гіппократична школа Косса; друга – школа перших анатомів Гніда. Першатрактувала хворобу як розлад відносин між суб‘єктом і дійсністю; другарозглядала хворобу як враження якоїсь певної матеріальної структури. Вихідніформули оцінки хвороби і хворого при цьому різні. В першому випадку – «людинахвора», у другому – «у людини є хвороба». Це протиставлення (патологія органуабо патологія відношення) проходить через усю історію медицини.
Пошукзмістовного, логічного, однозначного зв’язку між психологічними феноменами іклінічними симптомами отримав назву «гіпотези психосоматичної специфічності» іперетворився в основний пояснювальний принцип психосоматичної медицини. Заминулі десятиліття цей принцип мав ряд змін, що явилися відображенням якперегляду самого поняття причини хвороби, так і дискредитації ортодоксальногопсихоаналітичного підходу.[2;9]
Данбар (1943 р.)і Александер (1950 р.) піддали сумніву символічне значення психосоматичноїдисфункції, вважаючи її супутницею афекту. Якщо емоція не отримала відповідноговираження, то хронічна напруга виливається в хронічно супутні вегетативніздвиги. Данбар (1938 р.) вивчила велику кількість хворих з органічнимипорушеннями і помітила значну схожість в особистісних профілях хворих однієїнозології. Вона описала «язвенну особистість», «коронарну особистість»,«артритну особистість» і т.д. Вона вважала, що ці профілі мають діагностичне,прогностичне і терапевтичне значення. Таким чином, вже не просто змістафективного конфлікту виявлялось специфічними для певної хвороби, а взаємодіяокремих особистісних факторів і емоційних конфліктів. Концепція «констеляціїособистісних рис» Данбар відкрила широку дорогу дослідженню особистостіпсихосоматичних хворих. Було помічено, що для цих хворих характерні сильнафантазія і недостатня емоційна включеність в об’єктивну ситуацію. Вони часто нездатні описати тонкі нюанси своїх почуттів і часто взагалі не знаходять слівдля самовираження. Дослідники відмічають інфантильність людей, страждаючихпсихосоматичними захворюваннями, і приписують причину захворювання їхнездатності керувати символічними процесами в цілях комунікації.
В 1934 роціАлександер сформулював принципи, що отримали назву «гіпотеза специфічності».
1. Психологічніфактори, що призводять до соматичної хвороби, мають специфічну природу. Вониможуть бути визначені як установки хворого по відношенню до оточуючогосередовища або до самого себе. Адекватне пізнання цих факторів можливе тільки вході лікування хворого.
2. Свідоміпсихічні процеси відіграють підлегле роль у виникненні соматичних симптомів,так як вони можуть бути вільно виражені і реалізовані через довільну систему.Подавлені тенденції викликають хронічну дисфункцію внутрішніх органів.
3. Актуальнажиттєва ситуація має тільки прискорюючий вплив на хворобу. Розуміння причиннихфакторів повинно бути засновано на знанні розвитку особистості хворого. В 1950році Александер визначив «специфічність» як «фізіологічну відповідь на емоційнісимволи, нормальні і патогенні, які варіюють в залежності від якості емоцій».Кожен емоційний стан має свій фізіологічний синдром. Специфічними для хворобивін вважав не окремі психологічні фактори, а їх психодинамічні констеляції.Елементи комбінованої психологічної специфічності є тривога, подавлені ворожі іеротичні імпульси, фрустрація, під керовані бажання, почуття вини інеповноцінності. [1;18]
ПізнішеАлександер і його найближчий послідовник Поллок, приймаючи до уваги нові научніі клінічні факти, набагато обережніше обговорювали етиологічну рольпсихологічних факторів. Поллок поставив вже іншу задачу: виявити психологічнізміни, специфічні для даної хвороби, і включити їх в систему діагностики. Сюдивходить перш за все психотерапія, на важливість якої звертають увагу майже всідослідники, що займаються вивченням психіки соматичних хвороб; установка людинина боротьбу зі своєю хворобою; позитивний вплив соціального оточення напротікання захворювання. Звичайно, основними факторами, що мають найбільшезначення в комплексному лікуванні хворих, являються захисні і компенсаторні можливостіхворого, його відношення до хвороби, реакції на неї, так як багато хворобзалежать саме від власних установок, мотивів особистості хворого.[2;11]
Вплив соматичногостану на психіку людини. Цей вплив може бути як патогенним, так і саногенним.Найбільше значення для нас представляє патогенний вплив соматичногозахворювання на психіку людини, під яким розуміють не що інше, як порушенняпсихічної діяльності людини в умовах соматичної хвороби. Про те, що прибудь-якому захворюванні страждає не тільки печінка, серце, легені і т.д., алюдина в цілому, а значить, і її душа, було відомо всім народам. Інтуїтивнобудь-яка людина знає про залежність духу від стану тіла. Але научна розробкацієї проблеми почалася зовсім недавно. І зараз все більше уваги звертають на цюпроблему багато дослідників: психологи, медики, філософи. У вітчизнянійлітературі з’явилося багато робіт, присвячених дослідженню психіки хворих, щостраждають самими різними соматичними хворобами: серцево-судинними,шлунково-кишковими, легеневими, печінковими та іншими. Що ж на сьогодні відомопро вплив соматичної хвороби на психічну сферу людини? Встановлено, що є двавиди патогенних впливів соматичного захворювання на психіку: соматогенний(інтоксикаційні впливи на ЦНС) і психогенні (гостра реакція особистості назахворювання і його наслідки). Звичайно, реально вони представлені в єдностіпорушень психіки під впливом соматичного захворювання, але виділення цих двохвидів необхідне, так як соматогенний і психогенний компоненти представлені у впливіна психічну сферу в різних відношеннях в залежності від нозології. Так,наприклад, особливо велику роль відіграють соматогенні впливи в генезисіпсихічних порушень при захворюваннях нирок, при вроджених пороках серця. Алепотрібно відзначити, що інтоксикаційні впливи на ЦНС спостерігаються лише увипадку окремих соматичних захворювань, тяжких формах хвороб і специфічними дляклініки внутрішніх хвороб не являються. Основною формою впливу соматичногозахворювання на психіку людини є психогенна – тяжка психологічна реакціяособистості на хворобу і її наслідки. Тут виникають проблеми: формуваннявнутрішньої картини хвороби при різних соматичних захворюваннях, її вплив назміни (порушення) особистості, переборення психічних порушень, реабілітаціясоматичних хворих і інше. Саме цей аспект проблеми психосоматичнихвзаємовідносин – патогенний вплив соматичної хвороби на психічну сферу людини –і є предметом вивчення і дослідження багатьох вчених.[4;53]
1.2.Основні принципи психологічного аналізу змін психіки у хворих хронічнимизахворюваннями
Одним ізфундаментальних методологічних принципів, якому слідує психологія з першихроків свого існування, є принцип аналізу психіки в її розвитку, становленні.Невипадково така велика увага дослідників проявляється до проблем онтогенезупсихіки і її патології. Саме дослідження процесу формування психіки і їїрозпаду при різних захворюваннях дозволяє звернутися не тільки до констатаціїнаявного, актуального рівня психічного розвитку суб‘єкта, але й прослідкуватизакономірності встановлені психологічних новоутворень, поетапного ускладнення ізбагачення психіки людини на різних етапах онтогенеза або, навпаки, у випадкупатології – розглянути механізми і закономірності розпаду психіки. Останній, яквипливає із багато численних робіт в області патопсихології, не є негативомрозвитку, а являє собою якісно особливий процес (Вигодський, 1983; Зейгарник,1962, 1969, 1976; Лебединський, 1985; та інші).[3;27]
Зупинимося, надеяких найбільш важливих, з нашої точки зору, принципах, які можуть стати вмайбутньому головними при аналізі змін психіки у хворих хронічними соматичнимизахворюваннями.
Одним із найбільшважливих положень, що традиційно розглядалися у вітчизняній психології, єположення про те, що розвиток психіки, що полягає в її збагаченні іускладненні, не є стабільним і неперервним процесом. Розвиток психікипредставляє собою преривний процес, повний криз. Поняття «криза розвитку»використано Л.С. Виготським ще в 30-х роках XX століття для розумінняперехідних періодів у розвитку психіки дитини. Згідно Виготському, кризирозвитку виникають на стику двох віків і означають завершення попередньогоетапу розвитку і початок переходу до наступного. Накопичені на кожному віковомуетапі онтогенезу психологічні зміни готують перехід на новий рівень психічногорозвитку, а новоутворення кожного попереднього періоду розвитку стають основоюдля формування психіки на наступному етапі.
Наступнеположення, на характеристиці якого ми вважаємо необхідним зупинитися, цеуявлення про особистість, розроблена в школі Виготського – Леонтьєва – Лурія.
Згідно уявленьА.Н. Леонтьєва, особистість – відносно пізній продукт онтогенетичного розвиткудитини, так як для того, щоб стати особистістю необхідне встановлення достатньошироких зв‘язків із світом, власне відношення до світу в цілому, окремим йогоелементам. Основу особистості складають ієрархізована система діяльності істоячих за нею мотивів. Оскільки відношення мотивів один з одним виникає лишена певній сходинці розвитку людського індивіду, то і особистістю людина стаєвідносно пізно. Леонтьєв виділяє три основні параметри особистості:
o Широтазв‘язків людини із світом;
o Ступіньієрархізованості мотивів;
o Загальнаструктура особистості.
Ми зупинились нахарактеристиці деяких основних понять і принципів аналізу психічного розвитку вонтогенезі в зв‘язку з тим, що ці положення в певній мірі, можуть бутивикористані при аналізі змін психіки людини, виникаючих в умовах хронічногосоматичного захворювання.
Розгляд психічнихзмін у хворих хронічними захворюваннями пропонується проводити, спираючись науявлення про закономірності розвитку психіки в нормі. Тяжке хронічнезахворювання істотно змінює перш за все всю соціальну ситуацію розвитку людини.Воно змінює рівень його психічних можливостей здійснення діяльності, веде дообмеження кола контактів з оточуючими людьми, часто по об‘єктивним абосуб‘єктивним причинам призводить до обмеження її діяльності в цілому, тобтоміняє об‘єктивне місце, яке займає людина в житті, тим самим її «внутрішнюпозицію» по відношенню до всіх обставин життя [7;280].
Розглянемо в чомуможуть полягати ці зміни:
Перш за всепотрібно підкреслити, що тяжка соматична хвороба може змінити біологічні умовипротікання діяльності. Внаслідок соматогенної інтоксикації або явищ гіпоксіїможуть змінитися операційні і енергетичні можливості здійснення діяльності.Самі по собі біологічні зміни організму не входять в зміст соціальної ситуаціїрозвитку, а являється, як вже згадувалось раніше, лише передумовою протіканняпсихічної діяльності. Однак вплив цієї умови позначається на динаміцідіяльності, виносливості людини до загрузок (фізичних і психічних), стійкостіенергетичного потенціалу діяльності, збереження її операційного складу [9;63].Всі ці власне психологічні наслідки впливу біологічної «вередливості»(пов‘язаної із соматичною хворобою) вже можуть бути включені в зміст соціальноїситуації розвитку, що склалася в умовах хвороби.
Другим важливимкомпонентом соціальної ситуації розвитку соматично хворого є те, що людинавступає в нову життєву ситуацію з уже сформованими в попередніх періодахособливостями психічної організації: певним рівнем преморбідних пізнавальнихможливостей, мотиваційною структурою особистості, вже складеним рівнем оцінкисвоїх можливостей і очікувань. Аналіз преморбідних особливостей психіки(особистості хворого перш за все) і складає ще один напрям аналізу соціальноїситуації розвитку хворого соматичними захворюваннями [8;45].
Хвороба можезмінити всі перспективи людського життя, характер її орієнтації на майбутнє.Адже розвиток в той же час передбачає саме спрямованість в майбутнє,відкритість «перспективи руху». Зміна ескізу майбутнього – одна з найбільшсуттєвих характеристик нової, складеної в умовах хвороби, соціальної ситуаціїрозвитку. Як показує досвід роботи з хворими, майбутнє для них часто стає непевним, втрачає свої чіткі обриси, в ряді випадків перспектива майбутньогорозгортається перед хворими в обіднівшому вигляді, не відповідаючому ранішествореним планам і очікуванням. В цьому і полягає одне з найбільш драматичнихдля захворівшого протиріч нової життєвої ситуації.
Ще одним напрямоманалізу соціальної ситуації розвитку в умовах соматичної хвороби є вивченнясоціальних наслідків хвороби, серед яких важливим являються зміни професійногоі сімейного статусу людини. Вимушена відмова від звичної професійної діяльності(необхідність в зміні професії в зв‘язку з хворобою або перехід наінвалідність), перетворення в об‘єкт сімейної опіки, ізоляція від звичногосоціального оточення (наприклад, довготривале стаціонарне лікування). Все це вкомплексі сильно змінює весь психічний вигляд хворого [12;73].
І нарешті, новасоціальна ситуація розвитку стає предметом активної внутрішньої «роботи» самогохворого, внаслідок якої формується нова внутрішня позиція людини, зміст і динамікаякої відображають основні смислові зміни в структурі особистості. Новасоціальна ситуація розвитку може стати джерелом формування у людини якпсихологічно позитивних для долі розвитку її особистості в цілому новоутворень(у вигляді, наприклад, компенсаторних і приспособлюваних проявів), так інегативних рис психіки з тенденцією до збідніння всього психічного вигляду,звуженню зв‘язків зі світом і т.п. Останнє в медичній літературі кваліфікуєтьсяв поняттях невротичного, психопатоподібного або патохарактерологічного розвиткухворого. [11;113].
Таким чином, длявивчення змін психіки соматичного хворого необхідно розглядати соціальнуситуацію розвитку в умовах хвороби. Основними її складовими є: преморбідніособливості психіки; психологічні наслідки впливу біологічної «вередливості»;зміни внутрішньої позиції хворого по відношенню до всієї сукупності обставин.
1.3.Особливості протікання хронічного соматичного захворювання та його вплив напсихіку людини
Відомо, щожиттєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації меншхворіють і довше живуть. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо іхнадихають великі ідеї, які супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичнівзаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну реальність.Серед складових хвороби синдромних картин постійно співіснують ознакисоматичного неблагополуччя й симптоми зміни психіки. Люба хвороба, навіть якщовона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язковозмінює психіку хворого внаслідок появи нових, відсутніх до хвороби формреагування хворого на хворобу. В цих випадках мова йде про вплив страхів,неспокою, хвилювання хворого за наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогенів) найого особистість. Таке хвилювання має, як правило, складний характер і включаєхвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісновзаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, взв'язку з відношеннями до даної хвороби, які склалися в суспільстві, зособливостями її соціального звучання. Останній варіант опасінь найбільш яскравовиявляється при заразних, соціально небезпечних хворобах (чума, холера,сифіліс). Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби,встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органівсупроводжується змінами характера нервової імпульсації, яка надходить від такихсистем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально церебральної(соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюються фізіологічні параметривищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механіхм відхилень впсихічній діяльності. Зворотній зв'язок вносять нові якості, видозмінюючисомато-психічну рівновагу в цілому і специфіку психіки хворого. [7;86]
Дещо складним іцікавим є також процес усвідомлення хвороби хворою людиною. Взаємовідносини міжоб'єктивним змістом хвороби і усвідомленням її розкриваються краще на відноснопростій моделі. Різана рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівногопальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, цезвичайне, як правило, нешкідливе пошкодження тканин. Разом з тим зовнішнятиповість такої рани у різних хворих супроводжується неоднаковою оцінкою,усвідомленням її: від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такоїрани як незначного явища до панічної охопленості страхом з супроводжуючимивегетативними порушеннями. У одного хворого спостерігалась саме така невгамовнареакція. Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через можливостіповторної кровотечі, а пізніше у зв'язку з можливістю зараженям правцем.Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомостійого продовжували змінюватись уявлення про котастрофічні наслідки. В«усвідомленні хвороби» розрізняють ряд істотних взаємопов'язанихаспектів:
по-перше, всенові для індивіда зміни в організмі, відображені в свідомості. З часом, врезультаті аналогічних або близьких хворобливих станів або затяжного перебігухвороби, накопичені в суб'єктивному досвіді знання про хворобу співвідносяться,хвороба усвідомлюється все більш повною і детальною. Маннасейн В.В. вважав, щов умовах, коли група уявлень була пов'язана з хворобливими явищами в організмі,легко виникає схильність до того, щоб при повторенні цих явищ повторювались івідомі уявлення;
по-друге, внеперервній єдності з таким процесом хвороби в свідомості хворого формуєтьсяіндивідуальне відношення до змін, які відбуваються в організмі, до самоїхвороби, її можливими індивідуальними і суспільними наслідками. Таке відношенняспочатку знаходить відображення в особливостях загального суб'єктивногопереживання хвороби, в змінах самопочуття хворого. Воно може зберігатися лише вмежах внутрішніх преживань або набувати різних форм виявлення зовні (слова,жести, скарги, поради, прохання, вчинки). Спочатку усвідомлення хвороби, яка єновим досвідом для хворого, може істотно не змінювати психіку. Але, як правило,більш, або менш подовжене відображення хворобливих змін, які відбуваються увнутрішніх органах, в свідомості і супроводжують ускладнення відношення дохвороби, вносять стійкі зміни в психіку. Ці зміни при одній і тій же хворобі іпри однакових об'єктивних порушеннях в системах (органах) організму виявляютьсярізними в зв'язку з преморбідними особливостями його особистості. Відображенняв свідомості виникаючих хворобливих змін у внутрішніх органах відбувається вєдності з формуванням з відношенням хворого до них. Так як між відображенням всвідомості хворого і об’єктивним характером її також ніколи не виникає повноївідповідності. Діапазон варіантів усвідомлення хвороби різноманітний, в ньоговключене безмежне різноманіття індивідуальності людей: явища анагнозії(суб’єктивна недооцінка, заперечення об’єктивно існуючої хвороби), гіперногнозія(різні форми суб’єктивної переоцінки об’єктивних соматичних порушень). Між нимизнаходиться велика кількість проміжниж станів усвідомлення хвороби. Аногнозіїчастини спостерігаються при повільному, поступовому розвитку хвороби, симптомиякої формуються непомітно (хронічний турбекульоз легень). Гіперногнозіїсупроводжуються гостро, катастрофічно розвиваючимся соматичним захворюванням(напади стенокардії, інфаркти міокарда). [10;17]
Особливостіусвідомлення хвороби, і впершу чергу гіперногностичного варіанту його,отримують відображення не лише в змісті переживання хвороби, а й у всійповедінці, особливо повно представлені в скаргах: в їх змісті, емоційнійзафарбованості, ступені близькості, акутальності для хворого. Так, хворі навиразку шлунка, охоплені страхом, часто вперто наполягають на тому, що в нихстійкі виснажливі кровотечі, тоді, як при динамічному досліджені вмістугемоглобіну в крові не виявляється його зниження. Образно явище аногнозіїпорівнюють з «втечею від хвороби», а гіперногнозії — з«заглибленням в хворобу». Сюди входить уявлення про значення длянього ранніх виявів хвороби, особливсті зміни самопочуття в зв’язку зускладненням порушення на єтапі зворотнього розвитку хвороби і відновленнястану здоров’я після її припинення, уявлення про можливі наслідки хвороби длясебе, сім’ї, подальшої продуктивності професійної діяльності, про відношення донеї в період хвороби членів сім’ї, співробітників, медичних праціників.Практично немає таких сторін життя хворого, які б не знаходили відображення увидозміненому хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба — це життя в зміненихумовах, які повинні розглядатись уважно, забеспечуватись допомогою. Всіособливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві групи: звичайні формиусвідомлення хвороби предстають собою лише особливості психіки хворої людини, асаме він потребує повсякденного розумного, турботливого підходу лікаря. Станхвороби, який супроводжується аномальними реакціями на неї, які виходять зарамки типових для даної людини, а тим більш породжуючі внутрішньою хворобоюстійкі порушення психіки хворого є вже хворобливим станом психіки, якідоповнюють і ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частимипсихологічними конфліктами є: виникаюча в ході хвороби невідповідність між збереженимиабо навіть ростучими потребами хворого і його зменшеними можливостями. Клінічніваріанти зміни психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:
— Масивнірозлади психіки, виникаючі в розпал хвороби, які супроводжуються лихоманкою, щонерідко набуває характеру психозу. Найбільш частою і типовою формою такихпорушень є стан Делірія, гострий страх, дезорієнтування в оточуючомусередовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і галюцінаціями.
— Граничніформи нервово-психіних порушень — найбільш поширена клінічна картина порушеньпсихіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичногопоходження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення). Хворийвідрізняється від здорової людини тим, що в нього поряд із змінамифункціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінюється сприйняття івідношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створюється особливеположення серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудоваінтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, функцій власного тіла, обмеженняінтересів. При цьому змінюється особистість з усіх боків: ефективнаналаштованість, моторика, мова. При сенсорній загрозі для життя і благополуччялюдини можуть порушитись сприяйняття часу у вигляді його прискорення абоуповільнення. Великого значення набувають спогади, вираженість і деякенасильництво які можуть бути пов’язані з інтоксикацією, викликаною хворобою.Психіка хворого з початку захворювання перебуває в незвичному стані, бо взв’язку з хворобою порушується звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну ібадьорості. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення дляхворого мають обходи. Часто в присутності хворого користуються незрозумілимитермінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини. [10;28]
Не менш складнийперіод видужування, коли у хворого повинна настати компенсація або примирення здефектом, який виник з цим новим положенням в сім’ї, суспільстві.
Підхід до станухвороби на основі цілісного розуміння організму завжди враховує складнівзаємовідношення, які інсують між психічним станом людини, сприяйняттямоточуючого світу, поведінкою і планами. Затяжне соматичне захворювання,необхідність місяцями і роками знаходитись в стаціонарі, «особливеположення хворого», в деяких випадках призведе до зміни особистості увигляді патологічного розвитку, при якому виникають риси характеру, раніше невластиві цій людині. Ці риси характеру можуть перешкоджати або утруднюватилікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальнихзакладах, викликати негативне ставлення оточуючих. При зростаючій інтоксикаціїу хворих порушується сон, апетит, з’являється роздратованість, підвищенавразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стаютьнеприємними. На фоні астенічних симптомів (дратівливість, слабкість) інодіз’являються нав’язливі страхи за своє здоров’я або не властиві раніше істеричніреакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії — це з проявів такою захворюванняяк виразковий коліт.
Вираженість іякість змін психічної діяльності при соматичному захворюванні залежать відбагатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, як впливає вонопрямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостротирозвитку хвороби. Так, при гострому і бурхливому початку, наявності вираженоїінтоксикації спостерагіються порушення, які досягають запаморочення свідомості,при повільному, гострому хронічному протіканні, частіше — невротичні симптоми,яким характерні гострота, виражність хворобливих переживань, яскравість,образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінногосамопочуття, внутрішнього дискомфорту, охопленість хвилюванням за своємайбутнє, збереженість критики, тобто розуміння цих порушень як хворобливих.
Невротичніпорушення мають часовий зв’язок з попередньою травмою і конфліктом. Змістхворобливих хвилювань часто пов’язаний з формулою психотравмуючої обставини. Вгострому періоді розвитку хвороби — порушення свідомості і астенічні симптоми,можуть спостерігатись зміни характеру, особистості, психоорганічні симптоми,астенія. Важливу роль в зміні психічної діяльності соматичного хвороговідіграють реактивність організму, його звичні форми реагування на оточуючіподії. [7;43]
Реакціяособистості на соматичну хворобу може мати патологічний характер або виявлятисьпсихічно адекватими сприйнятними факту хвороби. Нервово-психічні порушення присоматичних захворюваннях звичайно складаються з психічних соматичних порушень,з реакції особистості на хворобу. Реакція особисті на хворобу залежить від гостротиі темпу розвитку захворювання, уявлення про нього у самого хворого, характерулікування і психотерапевтичного оточення, особистості хворого, відношення дохвороби родічів, співробітників.
За Рохліним Л.Л.існують різноманітні варіанти відношення до хвороби, в цілому визначеніособливості особистості: астенодепресивний, психоастенічний, іпохондричний,істеричний, ейфорично-анозогнозичний.
При астено-депресивномуварінті — емоційна нестійкість, нетерпимість до подразнювачів, послабленняспонукання до тривожності. Такий стан сприяє неправильному відношенню дохвороби, сприйняттю в похмурих тонах усіх подій, що звичайно несприятливо впливаєна перебіг захворювання і знижує успіх луківання.
Психоастенічнийваріант — хворий переповнений переконанням в найліпшому результаті, чекаєтяжких неаслідків, постійно задає питання, ходить від одного лікаря до іншого,пригадує симптоми хвороби, які були у рідних, знайомих, знаходить їх ознаки усебе.
В іпохіндричномуваріанті менш виявлена тривога і сумніви, а більш переконання в наявностіхвороби.
При істеричномуваріанті все оцінюється з перебільшенням. Надто ємоційні, схильні до фантазійособистості, начебто «живуть» хворобою, надають ій значення надзвичайності,особливого, неповторного страждання. Вони потребують до себе підвищеної уваги,звинувачують оточуючих в нерозумінні, недостаньому співчутті до їх страждань.
Ейфорично-анозогнозичнийваріант — неувага до свого здоров’я, заперечення хвороби, відмова віддосліджень і медичних призначень.
На реакціюособистості і підтримку цієї реакції впливають:
характердіагнозу;
зміна фізичноїповноцінності і зовнішності;
зміна положення всім’ї, суспільстві;
життєвіобмеження, позбавлення, пов’язані з хворобою;
необхідністьлікуватись, операції.
На поведінку іреакцію хворого під час хвороби перш за все впливає структура особистості дохвороби. Багато авторів вважають, що адекватість реакції залежить від ступенязрілості особистості і її інтелектуальних можливостей. Так у інфатильних,незрілих особистостей з рисами дитячості, часті витіснення і запереченняхвороби або «втеча у хворобу». У астенічних, тривожних людей дуже тяжкізахворювання викликають бурхливу реакцію тривоги, хвилювання з наступнимидепресивно-іпохондричними і стійкими порушеннями. Реакція на хворобу залежитьвід віку хворого. Тобто, реакції особистості різні, від повного ігноруванняхвороби до трагічного сприйняття, «втечі в хворобу» і іпохондриноїфіксації. Настроювання індивіда на видужування чи хворобу отримує важливе, якщоне головне, значення для розвитку і протікання різних хвороб.
1.4.Зміни у ціннісній сфері осіб середнього віку в період хронічного захворювання
У середньому віці(40-60 років) змінюються сенсорні функції людини. Близько 50-и роківпочинається знижуватись гострота зору, змінюється структура сенсорних полів,особливо поля зору. Слух погіршується. Смакова, нюхова та больова чутливістьзнижується більш плавно і не так помітно, як зір і слух. Не змінюєтьсячутливість до температурних коливань.
Психомоторніреакції та сенсорні навички також змінюються. Рухові навички можутьпогіршуватись, а нові стає важче засвоювати.
У періодсереднього віку відбуваються зміни структури і функції внутрішніх органів ісистем організму. Після 50-и років уповільнюється функціонування нервовоїсистеми. Скелет втрачає свою гнучкість і дещо стискається. Шкіра і м‘язипоступово втрачають еластичність, в деяких частинах тіла починає накопичуватисяпідшкірний жир. Коронарні судини звужуються на одну третину, кількість крові,яку перекачує серце, знижується на 8%. Об‘єм легень також знижується. У жінок увіці від 48 до 51 року, як правило, настає менопауза. Менопауза супроводжуєтьсяфізичними симптомами та інтенсивними емоційними реакціями.
У середньому віціу чоловіків також відбуваються певні зміни у здоров‘ї, викликані фізіологічнимифакторами, такими як поступове зменшення рівня андрогенів. Часто чоловіки невідчувають змін у здоров‘ї, але скаржаться на нервозність, невпевненість,пригніченість, втомлюваність. [2;247]
В даний період єтакож специфічні психологічні особливості. Е. Еріксон визначив основне завданняцього періоду як вибір між генеративністю (цілеспрямованістю, продуктивністю) ізахопленням собою. Щоб уникнути застою, люди середнього віку проявляють турботупро молодше покоління, просвіт, в якому це покоління буде жити. Більшістьчоловіків і жінок продовжують виконувати свої професійні ролі, вони вдалозробили свій професійний вибір і повинні його реалізувати. Лише незначначастина людей середнього віку змінюють свою професійну кар‘єру, це відбуваєтьсяв тому випадку, коли дорослі люди не реалізують себе, або змінюють своїцінності і цілі. Зміни у професійному житті у людей середнього віку можутьвикликати надмірну тривогу, навіть стрес, якщо роботу доводиться змінюватипримусово, або якщо кар‘єра розвивається не так, як передбачалось. Втратароботи у цьому віці супроводжується переживанням і великим горем, коли людинавзагалі не може знайти іншу роботу. Але є категорія людей середнього віку, якітільки віддані роботі, про них ще кажуть, що вони «згорають» на роботі.
Багато людейсереднього віку виконують роль бабусі або дідуся. Ця роль приносить їмнайбільше задоволення. Вони передають онукам сімейні традиції, свій життєвийдосвід, елементи професійних навичок і вмінь. [5;255]
Життя людейсереднього віку дуже змінюється під час хронічних захворювань. Це стосується якфізичної так і психічної сфер. В даному випадку розглянемо зміни ціннісноїсфери під час хвороби.
Дослідженняммеханізмів ціннісної сфери, рівня домагань, самооцінки і специфіки їхвикривлення при хронічних захворюваннях займалися в школі К. Левіна. Основнимибули роботи Ф. Хоппе, Т. Дембо, самого К. Левіна та інших вчених.
Слід зазначити,що дуже суттєвим елементом «хворобливих переживань» є актуалізованийвідповідним чином внутрішній світ особистості. Дослідники зазначають, що самезавдяки цій актуалізації хронічно хворі люди починають «наближатися» доекзистенційних цінностей і саме завдяки цьому з’являється можливість говоритипро хворобу не лише як про відхилення, а, водночас, як про своєрідний «варіант»розвитку особистості. У цій площині можуть розгортатися гострі внутрішньоособистісні колізії, і про деякі з них ми згадаємо. Безумовним можна вважатифакт специфічного «наближення» людини, що страждає на важку соматичну хворобу,до кореневих смислів і цінностей існування особистості. Дуже часто це маєпсихотерапевтичний ефект, адже люди сучасного світу практично втратилиможливість глибоких смислових рефлексів, вони поглинені плином повсякдення.Опиняючись віч-на-віч з хворобою, зі страхом, людина окрім цього зустрічаєтьсяз собою. Ця зустріч може принципово змінити систему переживань людини,відкривши їй в її дійсній реальності не лише страх, але й нові смисли буття іцінності існування. Іноді такий глибоко-відвертий контакт із власноюекзистенцією може призвести до негативних психологічних наслідків – людина може«сховатися за хворобу», оскільки те, що вона відкрила у своєму житті, більше невлаштовує її, не потрібне їй. [16;72]
Зміни у цінніснійсфері осіб середнього віку пов’язані також з тим, що дійшовши до такоговікового рубежу, вони багато чого досягли в житті: мають дітей і внуків, гарнуроботу, вірних друзів і т.д… Тому хвороба змушує їх по іншому дивитися нажиття, переглянути свої цінності. Для них на перше місце як цінність виходитьздоров’я, яке диктує цілі, наміри і дії. Вони цінують людей, які в тяжкийперіод знаходяться біля них, а також світ який їх оточує.
РозділII. Емпіричне вивчення особливостей мислення та сприймання хворих та здоровихлюдей
2.1.Організація і методи дослідження
Проаналізувавшитеоретично проблему впливу хронічного захворювання на психічну сферу осібсереднього віку, можна зробити висновок, що саме мислення і сприйманнязмінюється під впливом хронічного захворювання. Саме мислення та сприйманнявпливають на зміну ціннісної сфери осіб середнього віку. Тому дослідження даноїпроблеми включає слідуючі методики:
1. Методика№1. Дослідження аналітичності мислення.
2. Методика№2. Дослідження вибірковості сприймання.
Методикадослідження аналітичності мислення (№1) спрямована на визначення рівня розвиткуаналітичності індуктивного мислення в умовах обмеженого часу. У цьомуексперименті досліджувані мають продовжити кожен із 15-и числових рядів ще надва числа, встановивши за якою закономірністю складено кожен ряд (варіант IVсубтесту шкали Р. Амтхауера). Час виконання – 7 хвилин.
Аналітичність єважливою характеристикою мислення. Вона являє собою готовий компонент здатностіконкретизувати, відшукувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами, становитьоснови загальних здібностей і необхідна для успішного оволодіння різноманітнимивидами діяльності.
Методика«Дослідження вибірковості сприймання» (№2) має на меті дослідити вибірковістьсприймання. У цьому експерименті досліджуваний має за 2 хвилини серед ряду букввідшукати слова. Кількість слів – 25.
Вибірковістьсприймання необхідна для виділення істотних ознак під час одноманітної роботи.
Дані методикипроводилися із людьми середнього віку (30 чоловік), 15 з яких – це люди, щознаходяться на стаціонарному лікуванні у Житомирській обласній лікарні №1 імають хронічні захворювання (в даному випадку це гастрит, виразка шлунку таінші хвороби шлунково-кишкового тракту), та 15 здорових людей.
2.2.Обробка та аналізи результатів
Наступним етапомпсихологічного дослідження є кількісна та якісна обробка та аналіз результатівпроведених методик.
Методика№1. Дослідження аналітичності мислення
За її допомогоювизначаємо рівень розвитку аналітичності індуктивного мислення людей середньоговіку в умовах обмеженого часу. Підраховуємо кількість правильно дописанихдосліджуваним рядів на бланку із 15 рядами чисел, складеними за певноюзакономірністю. Якщо досліджуваний записав тільки одне число, хоча воно і булоправильним, числовий ряд вважається не дописаним. На основі цього визначаєморівень розвитку аналітичності мислення 15-и здорових людей та 15-и – хронічнохворих. Отримані дані зведені в таблиці:
Таб.1. Зведенатаблиця результатів аналітичності мислення здорових людей.
№
п/п Прізвище, ім’я Кількість рядів Аналітичність 1 Макарчук О. 13 Висока (добра) 2 Поліщук В. 13 Висока (добра) 3 Опанащук Г. 14 Дуже висока (відмінна) 4 Габріадзе Т. 13 Висока (добра) 5 Захарчук О. 13 Висока (добра) 6 Будник Н. 13 Висока (добра) 7 Огороднік О. 13 Висока (добра) 8 Романуха Н. 13 Висока (добра) 9 Максименко Р. 11 Висока (добра) 10 Коберник А. 13 Висока (добра) 11 Врублевська А. 13 Висока (добра) 12 Мирончик М. 13 Висока (добра) 13 Кучеренко Н. 13 Висока (добра) 14 Котюк Л. 13 Висока (добра) 15 Губенко В. 12 Висока (добра)
В ході проведеногодослідження було виявлено, що ніхто з досліджуваних не має середнього танизького рівня аналітичності мислення. 6,7% мають дуже високий (відмінний)рівень аналітичності мислення, 93,3% — високий (добрий).
Таб.2. Зведенатаблиця результатів аналітичності мислення хронічно хворих людей.
№
п/п Прізвище, ім’я Кількість рядів Аналітичність 1 Жук А. 13 Висока (добра) 2 Онопрійчук С. 13 Висока (добра) 3 Борейко І. 13 Висока (добра) 4 Лисіцька О. 13 Висока (добра) 5 Кужіль Н. 13 Висока (добра) 6 Голомах І. 13 Висока (добра) 7 Савчук М. 12 Висока (добра) 8 Медведська Д. 13 Висока (добра) 9 Семенець Л. 13 Висока (добра) 10 Дідус М. 13 Висока (добра) 11 Борковська Т. 13 Висока (добра) 12 Чистякова Т. 13 Висока (добра) 13 Інашевська Г. 13 Висока (добра) 14 Осадчук Т. 13 Висока (добра) 15 Благодир С. 13 Висока (добра)
В ходіпроведеного дослідження було виявлено, що ніхто з досліджуваних не маєсереднього та низького рівня аналітичності мислення. 100% людей мають високий(добрий) рівень аналітичності мислення.
Методика№2. Дослідження вибірковості сприймання
У даній методиціпідраховуємо кількість правильно знайдених слів. За кожне правильно визначенеслово нараховуємо 1 бал. Максимальна кількість балів – 25. на основі отриманихрезультатів робимо відповідні висновки про рівень розвитку вибірковостісприймання.
Таб. 3. Зведенатаблиця результатів вибірковості сприймання здорових людей.
№
п/п Прізвище, ім’я Кількість слів Вибірковість сприймання 1 Макарчук О. 24 Висока 2 Поліщук В. 25 Висока 3 Опанащук Г. 22 Висока 4 Габріадзе Т. 22 Висока 5 Захарчук О. 22 Висока 6 Будник Н. 23 Висока 7 Огороднік О. 15 Середня 8 Романуха Н. 21 Висока 9 Максименко Р. 22 Висока 10 Коберник А. 22 Висока 11 Врублевська А. 20 Середня 12 Мирончик М. 23 Висока 13 Кучеренко Н. 20 Середня 14 Котюк Л. 23 Висока 15 Губенко В. 24 Висока
В ходіпроведеного дослідження було виявлено, що 20,1% досліджуваних здорових людеймають середню вибірковість сприймання і 79,9% — високу. Низьких результатів вході дослідження не виявлено.
Таб.4. Зведенатаблиця результатів вибірковості сприймання хронічно хворих людей.
№
п/п Прізвище, ім’я Кількість слів Вибірковість сприймання 1 Жук А. 23 Висока 2 Онопрійчук С. 23 Висока 3 Борейко І. 21 Висока 4 Лисіцька О. 22 Висока 5 Кужіль Н. 21 Висока 6 Голомах І. 22 Висока 7 Савчук М. 22 Висока 8 Медведська Д. 21 Висока 9 Семенець Л. 22 Висока 10 Дідус М. 20 Середня 11 Борковська Т. 23 Висока 12 Чистякова Т. 22 Висока 13 Інашевська Г. 21 Висока 14 Осадчук Т. 22 Висока 15 Благодир С. 20 Середня
В ходіпроведеного дослідження було виявлено, що 13,4% хронічно хворих людей мають середнювибірковість сприймання і 86,6% — високу. Низьких результатів в ходідослідження не виявлено.
ВИСНОВКИ
Хронічнізахворювання — це хвороби, що виникають у результаті погіршення роботимеханізму самовідновлення. Протягом хронічних захворювань є періоди загостреньі ремісій. Загострення хронічних захворювань виникає внаслідок нагромадженняфактору, що вражається, і виведення з ладу багатьох систем і органів. Ціхвороби тривають, як правило, протягом всього життя людини із прогресуючимпогіршенням стану й істотно скорочують тривалість життя.
Періодзагострення хронічного захворювання супроводжується хворобливими відчуттями,порушенням роботи багатьох органів і систем, підвищенням температури тіла йнавіть порушенням процесу мислення і сприймання.
Цій проблемі вминулому приділяли велику увагу такі видатні лікарі, як М.Я. Мудров (1949),С.П. Боткін (1950), Г.А. Захар‘їн (1909), Р.А. Лурія (1944) та інші.
Фундаментальноюдля даної області досліджень залишається психосоматична проблема, яка доостаннього часу розроблялися в руслі психоаналітично орієнтованих дослідженьпсихосоматичної медицини. Дослідниками цього напрямку зібрані цікаві дані.Однак незадовільними є не тільки уявлення про природу психосоматичних відносин,але і самі факти.
Дана роботарозглянула лише деякі аспекти проблеми, а також основні підходи і принципипсихологічного вивчення хронічних хвороб та їх вплив на ціннісну сферу осіб середньоговіку.
У цьомудослідженні висунуто гіпотезу про те, що особливості мислення і сприйманняхворих на хронічні захворювання не відрізняються від особливостей мислення ісприймання здорових людей.
Для їїпідтвердження проаналізовано наукову літературу з питань хронічних захворюваньта зміни ціннісної сфери осіб середнього віку під час хвороби. На основіузагальнення досвіду дослідження особливостей психічної сфери хронічно хворихлюдей створено методику дослідження, де вивчалися аналітичність мислення тавибірковість сприймання.
Дана гіпотезапідтвердилася: розвиток мислення і сприймання хворих та здорових людейзнаходяться на одному рівні.
Дана гіпотеза непідтвердилася б в тому випадку, якби досліджуваними були люди з психічнимирозладами. Адже враження психіки істотно впливає на такі психічні процеси, як:мислення, сприймання, увага, пам’ять та ін..
Варто такожвказати, що під час хронічного захворювання зазнає змін і ціннісна сфераособистості. Так, наприклад, у людей середнього віку на перший план виходитьтака цінність, як здоров’я, життя, сім’я, робота. Вони починають цінувати кожнухвилину і захоплюватися оточуючим світом.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АндрееваН.Н., Ашмарин И.И. Здоровье как ценность и предмет научного знания// Мирпсихологи. – 2000. – №1. – ст. 68-74.
2. БратусьБ.С. Аномалии личности. – М.: Мысль, 1988. – 304 с.
3. ДейлШихи. Кризис стереотипов личности. – М.: 2005. – 317 с.
4. МаксименкоК.С. Переживання емоційних станів при соматичних захворюваннях/ К.С.Максименко// Практична психологія та соціальна робота: Науково-практичнийосвітньо-методичний журнал. – К.: Компанія «СОЦИС», 2007. — №12 — ст.28-30.
5. МиняеваС.В., Ананьев Н.В. Личностное и профессиональное развитие в период зрелости. –Вопросы психологии. – 1998. — №2. – ст. 3-10.
6. НиколаеваВ.В. Внутренние кардиологические болезни. – М.: 1988. – ст. 84.
7. НиколаеваВ.В. Влияние хронической болезни на психику: Психологическое исследование. –М.: Изд. – МГУ. 1987. – 168 с.
8. Основыпсихологического здоровья./ Ананьев В.Н.// СПБ. Изд. «Речь». – 2006. – ст. 384.
9. ПавловаО.В. Психосоматические аспекты патогенеза хронических кожных заболеваний//Психологический журнал. – 2003. — №5 – ст. 88-94.
10. Психологиязрелости возраста. – СПБ.: Мастера психологии// Крейг Бокари.
11. Томэ Х.,Кэхеле Х. Современный психоанализ. Т. 2. Практика. М., 1996.
12. ТополянскийВ.Д., Струковская М.В. Психосоматические расстройства. М., 1986.
13. ХиллманД. Внутренний поиск. – М., 2004. – 334 с.
14. Экзистенциальнаяпсихология/ Под ред. Р. Мэя, Э. Энджела, Г. Элленбергера. – М., 2001. – 619 с.
15. Энциклопедияпсихологических тестов. – М., 1997.
16. Юдин Б.Г.Здоровье: факт, норма и ценность// Мир психологии. – 2000. — №1. – ст. 54-67.