/>Вступ
Зметою розвитку мислення учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностейнеобхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, якийвивчається на уроках. Так, особлива роль повинна приділятися роботі з основнимифізичними термінами і поняттями, що є їх змістовними значеннями і визначаютьрозуміння викладеного матеріалу. Актуальність і необхідність проведення такоїроботи на уроках зумовлена існуванням того факту, що “…словниковий запасбільшості учнів бідний: вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів”, неможуть відтворювати основні поняття теми, роз'ясняти, що вони означають і незавжди розуміють зміст матервалу, що вивчається.
Реалізація цихзавдань може здійснюватись лише за умови здійснення особистісно орієнтованогонавчання, виховання і розвитку.
Метароботи: проаналізувати використання диференціаційного навчання при вивченні кресленняна прикладі теми: „Нанесення розмірів” у 8 класі.
Основнізавдання:
1) датихараткеристику диференціального навчання та його особливостей;
2) проаналізуватиметодика проведення уроків з виконання диференціального підходу;
3) навестирозробку уроку на прикладі теми: „Нанесення розмірів”.
/>Розділ 1. Диференціальне навчання, його особливості/>1.1 Поняття про диференційоване навчання
Необхідністьдиференціації виникає від наявних у людей розходжень. В умовахкласно-визначеної системи без введення диференціації процес навчанняорганізується однаково для всіх учнів і виявляється по-різному ефективний дляних. Загальні інтелектуальні здібності учнів різні, різна в них і навченість:одні можуть дуже швидко засвоїти новий матеріал, іншим потрібно набагато більшечасу, більше число повторень для закріплення його, для одних переважнішеслуховое сприйняття нової інформації, для інших зорове.
Диференціаціянавчання дозволяє організувати навчальний процес на основі облікуіндивідуальних особливостей особистості, забезпечити засвоєння всіма учнямизмісту навчання, що може бути різним для різних учнів, але з обов'язковим дляусіх виділенням інваріантної частини. При цьому кожна група учнів, що маєподібні індивідуальні особливості, йде своїм шляхом. Процес навчання в умовахдиференціації стає максимально наближеним до пізнавальних потреб учнів, їх індивідуальнихособливостей.
Такимчином, ціль диференціації процесу навчання — забезпечити кожному учневі умовидля максимального розвитку його здібностей, схильностей, задоволенняпізнавальних потреб і інтересів у процесі засвоєння їм змісту загальногоутворення.
Урозумінні диференціації можна виділити три основних аспекти:
1.Облік індивідуальних особливостей учнів.
2.Групування учнів на підставі цих особливостей.
3.Варіативність навчального процесу в групах.
Першийаспект — облік індивідуальних особливостей учнів характерний і длядиференціації, і для індивідуалізації. Специфіка диференційованого навчання — облік індивідуальних особливостей, властивим групам учнів, і організаціяваріативного навчального процесу в цих групах.
Індивідуалізація- це граничний варіант диференціації, коли навчальний процес будується зурахуванням особливостей не груп, а кожного окремо узятого учня.
Піддиференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, при якомувраховуються індивідуально-типологічні особливості особистості (здібності,інтереси, схильності, особливості інтелектуальної діяльності і т.д.).Диференціація характеризується створенням груп учнів, у яких елементидидактичної системи (мета, зміст, методи, форми, результати) розрізняються.
Усучасній педагогічній літературі часто зустрічається поняття варіативності.
Якщозміни змісту обумовлені індивідуально-типологічними особливостями учнів,правомірно говорити про диференційоване навчання. У даному випадку кожна групаучнів засвоює інваріантний зміст, збагачений фрагментами, що необхідні саме дляцієї групи.
Якщозміни змісту навчання пов'язані з перевагами вчителя, методиста, їх поглядамина навчальний предмет, то мова йде про варіативність в утворенні, але не продиференціацію.
Класно-урочнасистема потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань іметодики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, щовраховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим,а навчання за таких умов — диференційованим навчанням.
Диференційованенавчання у практичній діяльності вчителя може виражатися в тому, що всі учніотримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконаннянадають індивідуальну допомогу, або слабшим учням дають окремі, посильні дляних завдання. Інколи учням пропонують легкі завдання, згодом ускладнюютьдодатковим завданням, яке вони виконують відповідно до своїх можливостей.Загалом диференціювати завдання за змістом можна за кількістю завдань, заступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання. Складніший іефективніший вид диференційованого навчання — його здійснення в умовах поділукласу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. У практицітакого поділу використовують методику Ю. Бабанського, який увів поняттяреальних навчальних можливостей учнів, їх зміст визначають такі критерії: а)психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміннявиділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність,гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять,увага); б) навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень,письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядкудня; в) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність,свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до навчання,учителів, однокласників); г) позашкільний вплив сім'ї, однолітків; ґ)біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мовлення,слуху, зору).
Зурахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовноподілити на такі групи:
Учніз дуже високими навчальними можливостями — характеризуються здатністю швидкозасвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійнопрацювати, потребують завдань підвищеної складності.
Учніз високим рівнем навчальних можливостей — мають міцні знання, володіютьнавичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнніматеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива високапрацездатність, потребують корекції їхньої роботи, періодичного контролюнавчальної діяльності.
Учніз середніми навчальними можливостями — характеризуються здатністю нормально вчитися,окремим притаманна висока виучуваність за низької навчальної працездатності,іншим — середня виучуваність за середньої працездатності, потребуютьоперативної підтримки й допомоги педагога.
Учніз низькими навчальними можливостями — мають низький рівень виучуваності або навчальноїпрацездатності, потребують спеціального підходу педагога.
Формуючитимчасові групи, слід пам'ятати: учні не повинні здогадуватися про причину їхподілу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства; до групи може входити4— 6 учнів; група може бути гомогенна (однорідна) — з учнів, що мають однаковийрівень навчальних можливостей, або гетерогенна (змішана); найефективніша групазмішана, але продуктивність її роботи низька; комплекти груп можна змінюватизалежно від мети; комплект може складатися з учнів таких груп: 4, 3, 2 і 1; 4,3, 2 і 2; 3, 3, 2 і 2.
Структурауроку, на якому здійснюють диференційоване навчання, передбачає такупослідовність структурних елементів: підготовка учнів до заняття; постановкавчителем завдання й усвідомлення його учнями; попередні роздуми, дискусія прошляхи вирішення завдання; виконання дій, вирішення завдання; оцінюваннярезультатів навчально-пізнавальної діяльності. Оскільки подібні компонентиуроку розглядалися під час розкриття структури уроків різних типів, немапотреби характеризувати структурні компоненти групового заняття.
Позитивниму диференційованому навчанні є те, що: а) воно дає можливість ставити передучнями навчальні завдання, що передбачають пошук; б) створюються передумови длявикористання комплексних розумових дій; в) навчальні завдання розв'язуються упроцесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуваннюкомунікативних якостей, поділу праці між членами групи; г) учитель здійснюєкерівництво навчальним процесом опосередковано.
Комплектуваннягруп учнів може бути однорідне і неоднорідне. У неоднорідному класі навчаютьсяучні з різними здібностями. Фактично для викладання у такому класі від учителявимагається «потрійна» підготовка (розумово відсталих, як правило, навчаютьокремо). Він повинен розподіляти свій час між трьома групами учнів і не можеприділити час лише одній із них. Останніми роками ці недоліки усувають задопомогою програмованого навчання, індивідуалізації навчання та навчання задопомогою комп'ютера.
Удиференціальному навчанні існують поряд з позитивними і деякі негативніаспекти. Позитивним є те, що виключаються невиправдані і недоцільні длясуспільства зрівнялівка й усереднення дітей, у вчителя з'являється можливістьдопомагати слабкому; приділяти увагу сильному, допомогти йому швидше і глибшепросуватися в навчанні. Негативні аспекти: з'являється соціально-економічнанерівність; слабкі позбавляються можливості тягтися за більш сильними,одержувати від них допомогу, змагатися з ними; знижується рівень самооцінки./>1.2 Основні види диференційованого навчання
Конкретні проявидиференціації називають формами диференційованого навчання, що можуть бутиоб'єднані у види і реалізуватися на різних рівнях.
Видидиференціації визначаються, виходячи з тих індивідуально-типологічнихособливостей учнів, що у даному випадку враховуються.
Традиційновиділяються наступні види диференційованого навчання: за загальними іспеціальними здібностях, за інтересами, за майбутньою професією.
Постановка вцентр навчально-виховного процесу особистості учня привели до посилення роліпсихофізіологічних особливостей людини в диференціації: виділенню груп учнів ізсильною, слабкою нервовою системою, що переважає типом пам'яті, рівнем розвиткудовільної уваги і т.д.
Зупинимося більшдокладно на підставах диференціації, що покладені в основу виділення видівдиференційованого навчання. За своїм характером підстави диференціації можнапідрозділити на особистісні і соціальні.
Так, удиференціації за загальними, спеціальними здібностями, індивідуальнимипсихофізіологічними особливостями, інтересами учнів підставами є особистісніфактори.
Важливовідзначити, що розподіл на види диференціації, узагалі говорячи, є умовним,тому що в деяких формах диференціації враховується не одна групаіндивідуально-типологічних особливостей, а декілька.
Диференціація запроектованою професією враховує й особистісні фактори (наявність визначенихсхильностей і здібностей учнів), і соціальні (престижність визначених професійу суспільстві),
Диференціаціяможе здійснюватися на різних рівнях. Так, наприклад, Рональд Де Гроот виділивтри рівні.
1-й мікрорівень,коли різний підхід здійснюється до окремих груп дітей всередині класу. Цей рівеньдиференціації іноді називається внутрішньою або внутрішньокласовою.
2-й мезорівень — рівень школи, коли диференціація здійснюється всередині школи між окремимикласами, профілями, напрямками.
3-й макрорівень — диференціація між школами, створення різних типів шкіл. 2-й і 3-й рівеньявляють собою диференціацію зовнішню.
Охарактеризуємокоротко виділені форми диференціації. Почнемо з диференціації за загальнимиздібностями.
На мікрорівніданий вид диференціації представлений завданнями різного рівня складності,дозуванням допомоги вчителю, рівневої диференціацією. Сюди ж можна віднестигрупову роботу в рамках моделі повного засвоєння знань. Характерною її ознакоює право і можливість учня вибирати той рівень вивчення будь-якого предмета (алене нижче базового), що він вважає для себе необхідним і достатнім. При цьомувчитель чітко виділяє зміст навчального матеріалу, що учні повинні засвоїти,займаючись на тому або іншому рівні, і перед початком вивчення чергової темизнайомить учнів з результатами, яких вони повинні досягти. Відзначимо, що воснові даної форми диференціації лежать не тільки загальні здібності учнів, алеі їх інтереси. Учень може вибрати мінімальний рівень вивчення предмета не тому,що не може вивчити його глибше, а тому, що його інтереси лежать в іншійпізнавальній області.
Формоювнутрішньої диференціації є і групова робота учнів по моделі повного засвоєннязнань. Після вивчення теми на рівні базового змісту матеріалу і здачі заліку,виявляються дві групи учнів: учні, які засвоїли матеріал — з ними організуєтьсяробота з розширення вивченого матеріалу, і учні, які не засвоїли — з нимипроводиться робота з усунення пробілів, що з'явилися, у знаннях.
Розглянемодиференціацію за загальними здібностями учнів, реалізовану на мезорівні. Доформ цього виду диференціації відносяться гуманітарні, загальноосвітні,корекційно-розвиваючі класи, а також класи різного рівня навчання.
Класи різногорівня навчання розділяються на класи підвищеного, середнього і зниженого рівня.
Диференціація заіндивідуально-фізіологічними особливостями на мікрорівні припускає облік цихособливостей у навчальному процесі. Учитель може врахувати швидкість протіканнянервових процесів в учня і не квапити учня, врахувати переважаючий вид пам'ятіучнів і виклад матеріалу будувати з орієнтацією на нього. Можна врахувати силунервової системи учня, і для учня зі слабкою нервовою системою передбачити заходи,що попереджають стомлення, яка при інтенсивній розумовій діяльності настає дужешвидко.
Диференціація заінтересами і проектованою професією на мікрорівні припускає виконання учнями науроках і в позаурочній діяльності творчих дослідницьких завдань, пов'язаних зінтересами, проектованою професією учнів. Це може бути групова робота наддослідницькими проектами, виготовлення моделей, макетів, постановка досвідів,експериментів.
У диференціації заінтересах на мезорівні виділяються класи з поглибленим вивчанням окремихпредметів і профільні класи, що від перших відрізняються тим, що поглибленовивчається ряд взаємозалежних предметів (наприклад, у математичному класіматематика, інформатика), уводяться спецпредмети, спецкурси, що відповідаютьпрофілю навчання.
Диференціація заіндивідуальними здібностями передбачає розходження учнів за здібностями, до тихабо інших предметів: одні учні мають схильності до гуманітарних предметів, інші- до точних наук; одні — до історичних, інші — до біологічних і т.д.
Якщо звернутисядо практики формування диференційованих класів за інтересами учнів, то можнапомітити, що враховуються не тільки інтереси і бажання учнів, але і їх здібностідо вивчення даних дисциплін. Спроба орієнтуватися тільки на інтерес учнівприводить до неможливості поглибленого вивчення профілюючих предметів упрофільних класах.
Звернемося тепердо диференціації за проектованою професією учнів. Якщо на мікрорівні цю формуможна було об'єднати з диференціацією за інтересами, то на мезорівнівиділяються класи, спрофільовані на певний вищий навчальний заклад, ліцейськікласи, групові заняття в школі з підготовки у вуз.1.3 Характеристика основних форм диференціації
Найпоширенішоюформою внутрішньокласової диференціації є виконання учнями завдань різногорівня складності. При цьому ускладнення може відбуватися за рахунок залученняпройденого матеріалу, коли учням необхідно встановити близькі або далекізв'язки між різними фрагментами змісту. Ускладнення завдань може відбуватися іза рахунок ускладнення видів роботи, посилення рівня творчої діяльності,необхідної при виконанні завдання. Наприклад, на найпростішому рівні учнямпропонується прочитати параграф у підручнику, переказати його, виділившиосновні думки; на більш складному рівні — прочитати параграф, скласти план іпитання до нього, на самому складному рівні — прочитати параграф, дати анотаціюі рецензію на нього.
Учителямивикористовуються різноманітні способи включення диференційованих завдань унавчальний процес, які можна об'єднати в дві групи: перша — учитель може датизавдання кожному учню, друга — учні можуть самі вибрати завдання. Досамостійного вибору завдання учнів треба готувати. На першому етапі вчительрозповідає про складності кожного завдання, радить учню, яке завдання вибрати;на другому етапі — розповідає про складності завдань, але вибирають самі учні.Учитель коректує їх вибір. На заключному етапі учні самі розподіляютьскладність завдання і самі здійснюють вибір. Така робота сприяє формуваннюадекватної самооцінки відповідного рівня домагань учнів. Завдання длядобровільного виконання можуть знаходити і пропонувати самі учні. Серед диференційованихзавдань широко поширені завдання різної спрямованості: завдання, що усуваютьпробіли в знаннях, і завдання, що враховують в учнів відповідні попереднізнання з теми. Формою внутрішньокласової диференціації є дозування допомогивчителю учням, що включає тимчасове полегшення завдань (розбивка тексту абофрагментування на самостійні частини — порції), завдання з письмовоюінструкцією (наприклад, із указівкою послідовності дій), роботи з підготовчимивправами (кожна підготовча вправа являє собою етап виконання основного), роботиз наочним підкріпленням малюнком, кресленням.
Виконуючизавдання з дозованою допомогою, учень одержує конверт із необхіднимиінструктивними матеріалами, до яких він може звернутися, а може і не звернутисяв процесі виконання завдання. У даному випадку обсяг дозованої допомогивизначає сам учень.
Формою внутрішньокласовоїдиференціації за загальними здібностями учнів є рівнева диференціація,розроблена В.В. Фірсовим, В.А. Орловим, В.М. Монаховим.
Автори виходять зтого, що в процесі навчання вчителі завжди орієнтувалися на максимум змістунавчального матеріалу. Якщо учень цілком засвоював цей максимум його знанняоцінювалися 5 балами, якщо були незначні пробіли або неточності — 4 балами іт.д. Сумлінний учень орієнтований був саме на максимум знань і намагався йогозасвоїти. Це, природно, викликало перевантаження учня, тому що він ставив собімету засвоїти максимум знань зі всіх предметів.
Автори ідеї вівневоїдиференціації запропонували перейти в процесі навчання від орієнтації намаксимум змісту до орієнтації на мінімум. При цьому необхідним є чіткевизначення того мінімуму, яким повинен опанувати учень, без якого він не зможерухатися далі у вивченні даного предмета. Це — мінімальний рівень, рівеньзагальних вимог, що задається явно у вигляді переліку понять, законів,закономірностей, що учень повинен знати; у вигляді питань, на які учень повиненуміти відповісти; у вигляді зразків типових задач, що учень повинен умітивирішувати. Визначається також зміст, який необхідно засвоїти учню і напідвищених рівнях.
Кожен ученьодержує право і можливість самостійно визначати, на якому рівні він засвоїтьнавчальний матеріал. Єдина умова — цей рівень повинен бути не нижче рівняобов'язкової підготовки. Учитель пояснює матеріал на рівні, більш високому, ніжмінімальний. При цьому вчитель чітко виділяє зміст навчального матеріалу, щоучні повинні засвоїти, займаючись на тому або іншому рівні, і перед початкомвивчення чергової теми знайомити учнів з результатами, яких вони повиннідосягти.
Якщо учень бажаєвивчати певний предмет на рівні обов'язкових вимог, а інший — на підвищеномурівні (причому не тільки бажає, але і здатний це робити) то таку можливість вінповинен одержати. Таким чином, в рівневій диференціації враховуються не тількиінтелектуальні здібності учня, але і його інтереси.
Характерно, щопри введенні рівневої диференціації в практику навчання, з'ясувалося, що деякіучні, що мають здібності до вивчення певного предмета, не хотіли вибиратирівень вище обов'язкового Така ж картина спостерігалася й у відношенні іншихпредметів, тобто не можна було сказати, що учень вивчає один предмет намінімальному рівні, для того, щоб інший вивчити поглиблено. Інтереси такихучнів лежали в позашкільній сфері: могли визначатися спортом, спілкуванням іздрузями, захопленням музикою.
Формоювнутрішньої диференціації є і групова робота учнів по моделі повного засвоєннязнань. Модель повного засвоєння знань припускає чітку постановку цілей восвітній діяльності: що учні — повинні знати, що вміти, які цінності повинні вних формуватися в ході навчання. Причому, дуже важлива технологічність цілей:їх досягнення повинно бути перевірено, тобто повинен існувати інструментарійперевірки .
Після вивченнятеми на рівні базового змісту матеріалу і здачі заліку, у ході якого івизначається досягнення поставлених цілей, клас поділяється на дві групи: перша- учні, що засвоїли тему, з ними організується розширене і поглиблене вивчанняматеріалу, і друга група не засвоїли тему, з цими учнями проводиться додатковаробота з засвоєння змісту.
У першій групіможе бути організована робота з рішення задач підвищеної складності, виконаннюнестандартних, творчих завдань, обговорення наукових проблем, знайомство здодатковою літературою. Такій роботі можуть бути присвячені одне-два заняття.
В другій групійде відпрацьовування знань, способів дій, що недостатньо засвоєні. До такоговідпрацьовування можуть підключатися й учні першої групи як консультанти,помічники учителя.
/>Розділ 2. Методика проведення уроків з виконаннядиференціального підходу наприкладі теми: „Нанесення розмірів”2.1 Нанесення розмірів на кресленнях
Питання,пов'язані із забезпеченням креслення необхідними розмірами, продумуються упроцесі визначення кількості та змісту зображень, але безпосередньовирішуються, коли зображення деталі виконані. При цьому слід розрізняти терміни«Проставлення» і «нанесення» розмірів.
Проставленнярозмірів розуміється як їх призначення на кресленні деталі для її виготовленняурахуванням конструктивних і технологічних умов.
Нанесеннярозмірів слід розуміти в сенсі: в яких положеннях і в яких місцях кресленнянаносити виносні та розмірні лінії, яким чином вписувати розмірні числа, знакиі букви.
ГОСТ 2.307-68, щовстановлює загальні правила нанесення розмірів і умовних знаків перед ними,стосується лише геометричній сторони питання вводить одноманітність в технікунанесення розмірів; Проставлення (призначення) розмірів може бутистандартизована, тому що пов'язана зрізною і постійно вдосконалює технологіювиготовлення деталей і виробів.
При виконанніескізів і креслень деталей спочатку вирішується питання простановки(призначення) розмірів, потім наносяться виносні та розмірні лінії і в останнючергу, коли ескіз перевірений і виправлений, провадиться обмір деталі івписуються розмірні числа.
Процеспростановки (призначення) розмірів починається з вибору певних поверхонь, лінійабо точок деталі, які називаються базами. Бази і відповідно розміри можуть бутиконструктивними і технологічними.
Конструктивноюбазою називають сукупність поверхонь, ліній або точок, здатну самостійно деталіу виробі або в складальної одиниці.
Деталь може матикілька конструктивних баз і розмір того чи іншого елементу деталі повинен бутизаданий від тієї конструктивної бази, з якої він пов'язаний у виробі. Відконструктивних баз наносяться, як правило, розміри, визначають розташуваннясполучених поверхонь деталі.
Технологічноюбазою називають сукупність поверхонь, ліній або точок, щодо яких витримуютьрозміри елементів деталі при її обробці. Від технологічних баз вказують вільні неспряжені розміри.
У деталях(виробах, складальних одиницях) розмірними базами можуть служити: площині, зяких починається обробка деталі (наприклад, торцеві), і площині, якими ця детальстикається з іншого деталлю; прямі лінії: осі симетрії або будь-які взаємноперпендикулярні лінії, що виникають на кресленні як проекції реальних елементівдеталі; точки: центри кіл або характерні точки інших кривих ліній, у якіпроектуються поверхні тих чи інших елементів форми деталі.
Для того щоб накресленні зручніше представляти, а при виготовленні деталі з цього кресленнямможна було точніше витримувати і контролювати розміри, вводять допоміжні бази,орієнтуючи їх від основних баз.
Вибір розмірнихбаз фіксується на ескізі позначеннями шорсткості тих поверхні, якібезпосередньо прийняті за бази чи елементи яких, проектують в лінії і точки,можуть бути прийняті за «приховані» розмірні бази. Така рекомендація пояснюєтьсятим, що до базових поверхонь звичайно пред'являються підвищені вимоги щодо їхшорсткості.
Усі зображеннякреслення дають уявлення про форму деталі й не дають змоги робити висновок проїї розміри. Тому нанесення розмірів на креслення – одна з найважливіших івідповідальних стадій його виконання.
Відповідно доЄСКД існують такі основні вимоги до нанесення розмірів на кресленнях:
1) розміри накресленнях зазначають за допомогою розмірних ліній та розмірних чисел;
2) лінійнірозміри та їх граничні відхилення вказують на кресленнях у міліметрах безпозначення одиниці. В тексті на полі креслення, в пояснювальних записках ітехнічних умовах обов'язково зазначають одиниці. Якщо лінійні розміри накресленні задано не в міліметрах, а, наприклад, у сантиметрах, метрах, тоодиницю вказують безпосередньо біля розміру або в технічних вимогах. Кутовірозміри та граничні відхилення зазначають у градусах, мінутах і секундах зпозначенням одиниці (5°; 30°12'; 45°18'3"; 30° ± Г; 12° ± 1').
Не допускаєтьсязастосовувати для розмірних чисел прості дроби, за винятком розмірів, указаниху дюймах;
3) кожний розмірзазначають на кресленні тільки один раз і на тому зображенні, де даний елементдеталі показано найбільш ясно; не допускається наносити розміри у вигляді замкненогорозмірного ланцюга, тобто сукупності розмірів, що утворюють замкнений контур,за винятком випадків, коли один із розмірів ланцюга вказано у виглядідовідкового без граничних відхилень. На будівельних кресленнях розміри наносятьу вигляді замкненого ланцюга;
4) нерекомендується проставляти на кресленні розміри невидного контуру, зображеногоштриховими лініями.
Розмірні тавиносні лінії. Розміри на кресленнях зазначають розмірними числами і розмірнимилініями. Під час нанесення розміру прямолінійного відрізка розмірну лініюпроводять паралельно цьому відрізку, а виносні лінії – перпендикулярно дорозмірних.
Розмірні лініїпроводять суцільною тонкою лінією та обмежують вузькими стрілками у виглядігострих кутів. Розміри елементів стрілок розмірних ліній вибирають залежно відтовщини s суцільної основної лінії та креслять стрілки приблизно однаковими навсьому кресленні. Стрілки мають впиратися вістрям у відповідні лінії контуру –виносні, осьові та ін.
Наносячи розміркута, розмірну лінію проводять у вигляді дуги з центром у його вершині, авиносні лінії – радіально.
Під час нанесеннярозміру дуги кола розмірну лінію проводять концентричне дузі, виносні лінії –паралельно бісектрисі кута, а над розмірним числом ставлять знак. Допускаєтьсярозташовувати виносні лінії розміру дуги радіально, а якщо є ще концентричнідуги, необхідно вказувати, якої дуги стосується розмір.
Відстань міжпаралельними розмірними лініями, а також відстань від розмірних ліній допаралельних їм ліній контуру, осьових, центрових, виносних мають знаходитися вмежах 6 .10 мм.
Розмірні лінії поможливості не повинні перетинатися між собою.
Виносні лініїпроводять, як правило, перпендикулярно до розмірних, причому вони маютьвиходити за кінці стрілок розмірних ліній на 1 .5 мм.
Розмірні лініїдопускається проводити з обривом і зі стрілкою тільки біля одного кінця в такихвипадках:
1) при зазначеннірозмірів симетричного предмета або симетрично розташованих елементів, якщо їхвигляд чи розріз зображено тільки до осі симетрії або з обривом; при цьомурозмірну лінію обривають далі осі чи лінії обриву предмета;
2) при зазначеннірозміру діаметра кола незалежно від того, як зображено коло – повністю абочастково; при цьому розмірну лінію обривають далі центра кола.
Якщо довжинарозмірної лінії недостатня для розміщення на ній стрілок, то її продовжують завиносні лінії (або за контурні, осьові, центрові), а стрілки наносять зовні,спрямувавши вістря до відповідних ліній. При нестачі місця для стрілок нарозмічальних лініях, розташованих ланцюжком, стрілки допускається замінятизасічками, які наносять під кутом 45° до розмірних ліній, або чіткими точками.
При нестачі місцядля стрілок через близько розташовану контурну або виносну лінію останнюдопускається переривати.
Якщо потрібно показатикоординати вершини кута, що скругляється, або центра дуги скруглення, товиносні лінії проводять від точки перетину сторін кута, який скругляється, чицентра дуги скруглення.
Розмірні числа.Їх на кресленнях треба проставляти чітко та ясно. При цьому необхіднододержуватися таких вимог:
1. Розмірні числаслід наносити над розмірною лінією якомога ближче до її середини.
2. Наносячикілька паралельних або концентричних розмірних ліній на невеликій відстані однувід одної, розмірні числа над ними рекомендується розташовувати в шаховомупорядку.
3. Кутові розмірислід наносити так. У зоні, розташованій вище горизонтальної осьової лінії,розмірні числа треба поміщати над розмірними лініями з боку їх опуклості, а взоні, що знаходиться нижче горизонтальної осьової лінії, – з боку вгнутостірозмірних ліній. В заштрихованій зоні наносити розмірні лінії нерекомендується. В цьому разі розмірні числа слід указувати на горизонтальнонанесених поличках. Для кутів малих розмірів при нестачі місця розмірні числапотрібно поміщати на поличках ліній-виносок у будь-якій зоні.
4. Розмірні числата граничні відхилення не допускається розділяти або перетинати будь-якимилініями креслення. Не допускається розривати лінію контуру для нанесеннярозмірного числа та наносити розмірні числа в місцях перетину розмірних,осьових і центрових ліній. У місці нанесення розмірного числа осьові, центровілінії та лінії штрихування треба переривати.
Умовні знаки.Діаметри. Циліндричні поверхні позначаються на кресленнях умовним знакомØ, що має вигляд кола, перетятого прямою лінією. Висота та нахилостанньої відповідають висоті й нахилу розмірних чисел. Нанесення знакадіаметра дає змогу іноді уникати зайвої проекції зображуваної деталі.
Знак діаметрананоситься над розмірною лінією, перед розмірним числом.
Розмір діаметрациліндричної поверхні рекомендується наносити між твірними. Розміщення його поколу допускається тільки в разі необхідності.
Розміри кількоходнакових елементів виробу, як правило, наносять один раз із зазначенням наполиці лінії-виноски кількості цих елементів.
Наносячи розміриелементів, рівномірно розташованих по колу виробу (наприклад, отворів), замістькутових розмірів, що визначають взаємне розташування елементів, зазначаютьтільки їх кількість.
Розміри двохсиметрично розташованих елементів виробу (крім отворів) наносять один раз беззазначення їх кількості, групуючи, як правило, в одному місці всі розміри.Кількість однакових отворів завжди вказують повністю, а їх розміри – тількиодин раз.
Радіуси. Передрозмірним числом, що вказує значення радіуса, наноситься велика літера Rлатинського алфавіту, її висота та висота розмірного числа мають бутиоднаковими. У разі проведення кількох розмірних ліній радіусів з одного центравони не повинні розташовуватися на одній прямій.
Якщо радіусискруглень, згинів на всьому кресленні однакові або який-небудь радіуспереважає, то замість нанесення розмірів цих радіусів безпосередньо назображення в технічних вимогах рекомендується робити такі записи, як«Радіуси скруглень 4 мм», «Внутрішні радіуси згинів 10 мм»,«Невказані радіуси 8 мм» тощо.
Конусність іпохил. Перед розмірним числом, що характеризує конусність, наносять знак,гострий кут якого має бути спрямований у бік вершини конуса. Перед розмірнимчислом, яке визначає похил, наносять знак
Фаска. Дляпозначення фасок з кутом 45° застосовують умовний напис, в якому перша цифравказує довжину катета фаски у міліметрах, а друга – значення кута, наприклад 2х 45°. Розміри фасок під іншими кутами зазначають за загальними правилами –лінійними та кутовими розмірами або двома лінійними розмірами.
Масштаби.Масштабом зображення називають відношення розмірів предмета, виконаних накресленні без спотворення його зображення, до їх номінальних значень.
Типові помилкипри нанесенні розмірів
1) розміринанесені в сантиметрах, а не в міліметрах;
2) накресленні, виконаному в масштабі, замість натуральних розмірів їх нанесенозменшеними або збільшеними;
3) розмірирозрізу або перерізу не відповідають розмірам відповідних елементів просторовоїформи, перетнутої січною площиною;
4) розміридеталі, нанесені на ескізі, не відповідають її справжнім розмірам;
5) розміризображень деталі на робочому кресленні (з урахуванням масштабу) не відповідаютьсправжнім розмірам деталі;
6) розмірнілінії є продовженням суцільних товстих основних ліній;
7) розміррізьби зображено не за її більшим діаметром, а діаметр різьби не відповідаєпозначенню різьби;
8) учень незнає розмірів креслярських шрифтів, приблизних співвідношень між шириною івисотою літер, розмірами елементів літер і цифр, відстанями між буквами,словами і рядками;
9) лінійні ікутові розміри нанесено в незручним для їх читання місцях, під кутом 30овідповідно до вертикальної та горизонтальної ліній;
10) нерівномірнорозподілено розміри між трьома виглядами;
11) назображеннях просторової форми повторно нанесено той самий розмір.2.2. Розробка уроку на тему: „Нанесення розмірів”
Мета: Вивчитиосновні правила і норми нанесення розмірів на кресленні; навчитися наноситирозміри на проекції предметів різних форм; розвивати просторове мислення(уявлення про форму предметів).
Устаткування:креслярські інструменти, зошит, підручник.
Завдання:розвиток творчого мислення, виховання пізнавального інтересу до предмета,формування самостійності, акуратності, навчити правильно наносити розміри накреслення.
Зміст уроку:
І. Організаційниймомент
Перевірканаявності необхідних креслярського приладдя, половина зошитового листка дляфронтального опитування. На листку у верхньому правому куті написані: Прізвище,клас. Учні готові для початку уроку.
ІІ. Фронтальнеопитування попереднього матеріалу
Учні відповідаютьна питання письмово на приготовлених аркушах (половина), позначаючи № (номер)питанняи(питання не записують) один по одному. Питання записані на дошці.
Питання:
1. Що називаєтьсякресленням?
2. Що такестандарт ЕСКД?
3. Які розміримає лист формату А4?
4. Якепризначення суцільної тонкої лінії? Яка її товщина?
5. Яке маркуванняолівця для проведення суцільної тонкої лінії?
6. Накреслитигоризонтально суцільну тонку лінію.
Через 5 хвилинучитель пропонує здати листочки на перевірку.
ІІІ. Корекціязнань по опитуванню
Для з'ясуванняпомилок і неточностей, допущених при опитуванні, на уроці, після здачі аркушів,учитель викладає правильні відповіді:
1) Креслення — цедокумент, що містить зображення предмета, виробу (або архітектурногоспорудження) і інші дані (розміри, масштаб, технічні вимоги), необхідні дляйого виготовлення (будівництва) і контролю.
2) Стандарт ЕСКД- це нормативний документ, що встановлює єдиного правила виконання й оформленняконструкторських документів для всіх галузей промисловості (єдина системаконструкторської документації), затверджений Державним комітетом зістандартизації.
3) А4 — розміристорін 210x297.
4) Суцільна тонкалінія призначена для нанесення розмірних і виносних ліній, штрихування,ліній-винесень, ліній побудови. Товщина S/3 до S/2.
5) Олівці дляпроведення суцільної тонкої лінії повинні бути твердими T, 2T, 3T.
6) />Суцільна тонкаі Суцільна товста основна
4. Постановкацілей.
На попередніхзаняттях ви навчилися виконувати найпростіші креслення за допомогою основнихліній, що допомогло відробити побудови по програмі Компас — Графік, засвоїлиалгоритми побудови відрізків і кутів. Виконували лінії креслення, що допоможутьнам вичерчувати більш складні креслення і нанесення розмірів. Метасьогоднішнього заняття — навчитися виконувати креслення на основі базовихалгоритмів та наносити розміри.
V. Виклад новогоматеріалу.
Розвитоктехнічної графіки останнім часом показав, що графічні зображення, до якихвідноситься креслення, можуть бути виконані машинним способом за допомогоюспеціальних програм комп'ютерного забезпечення. Це значно спрощує виконаннякреслень і прискорює розробку проектно-конструкторської документації, аленеобхідно виконувати деякі умови.
Вивчення новоїтеми
Одиниці виміру. Існуєдва види розмірів: кутові і лінійні. На практиці використовуються лінійні, томущо вони проставляються в міліметрах без позначення (мм) розміру іхарактеризують довжину, ширину, висоту, товщину, діаметр, радіус різних частинзображуваного предмета. Кутові розміри вказуються в градусах, хвилинах ісекундах з позначенням одиниць виміру (6°, 5', 10") і характеризуютьвеличину кута.
/>
При нанесеннірозмірів, насамперед, треба визначити необхідність кожного розміру накресленні. Загальна кількість розмірів повинна бути мінімальною, але достатньоюдля виготовлення і контролю. Наносити зайві розміри або повторювати їх накресленні не варто.
/>/>
Підставленірозміри повинні забезпечити не тільки можливість побудови зображення, але івиготовлення того, що зображено.
Стандартомустановлені правила нанесення розмірів. Лінія, використовувана для виконаннярозмірів — суцільна тонка.
Виносні лінії. Принанесенні розмірів для вказівки границь виміру, і виносу розміру за контурзображення, проводять прямі. Лінії, що називають виносними. Їх варто проводитиперпендикулярно прямолінійному відрізку елемента деталі, розмір якого вказують.Лінії, в основному, розташовують поза контуром зображення виду (проекції)предмета.
Виносні лінії, щовиходять за стрілки, повинні бути рівними від 2 до 5 мм і однаковими на всьомукресленні.
Виносні лініїдопускається проводити від лінії невидимого контуру тільки при нагоді, якщовідпадає необхідність виконувати додаткове зображення.
/>
Розмірні лінії. Длявизначення границі виміру частин, форми предмета проводять як пряму лінію, такі дуги окружності, над якими надписують розміри, називають розмірними лініями.
Ці лініїзображують суцільними і проводять паралельно прямолінійному відрізкові елементадеталі, розмір якого вказується. Розмірні лінії проводять між виноснимилініями, осьовими, іноді допускається проводити безпосередньо до ліній видимогоконтуру.
По можливостіварто уникати перетинання розмірних і виносних ліній.
/>
Не допускаєтьсявикористання ліній контуру, осьових, центрових, а так само виносних ліній уякості розмірних.
Стрілки. Розмірнілінії, що упираються у виносні, осьові, контурні обмежують стрілками. Формастрілки представляє визначену геометричну фігуру, що має задані параметри.
/>
Ці параметризберігаються на всьому кресленні, обраного формату. (Величина стрілок повиннабути однакової на всьому листі).
Якщо неможливорозмістити стрілки на кінцях розмірної лінії, то їх розміщують із зовнішньоїсторони виносних.
При недолікумісця на розмірній лінії, стрілки можна замінити зарубками (під кутом 45° дорозмірної лінії), або крапками. Допускається переривати контурну або виноснулінію, що обмежує місце положення стрілки.
/>
Розмірні числа. Надписанічисла, що показують розміри над розмірними лініями називаються розмірнимичислами. Існує спосіб нанесення розмірних чисел на кресленні, що допомагаєвизначити величину вимірюваного відрізка. Він дозволяє провести пряму лінію безрозриву і надписати число над нею. Розмірні числа не слід розділяти абоперетинати якими б те ні було лініями креслення.
Цифри розмірнихчисел при різних нахилах розмірних ліній варто розташовувати як показано намалюнку, уникаючи проведення розмірних ліній у межах кутів 30° і числавиносяться на лінії-винесення горизонтально.
/>
Розмірне числонаносять ближче до середини.
При відсутностідодаткових зображень (проекцій) визначальну форму предмета перед розмірнимчислом наносять знак ((квадрат), якщо сторони елемента деталі плоскі грані.Знак ((діаметр), якщо елемент складається з тіл обертання, знак R (радіус) приокруглених кутах (сполученнях).
/>/>
/>
Класифікаціярозмірів. Для забезпечення читання розмірів, що вказуються на кресленнях, їхможна розбити з погляду визначення величини й ув'язування елементів на сім групрозмірів: габаритні, конструктивні, координуючі, технологічні, визначаючі формудеталі, настановні і приєднувальні.
Габаритні розміри- найбільші розміри деталі по ширині, висоті, довжині. В основному ці розміривикористовуються для вибору заготовки деталі, контролю розмірів у випадкуустановки деталі в пристрій.
Розміри, щовизначають форму — визначають лінійні, кутові, заокруглення, що характеризуютьформу елементів деталі.
Способи нанесеннярозмірів. Установлено два способи нанесення розмірів: координатний іланцюговий.
Координатний — нанесення розмірів від однієї сторони (основної бази) або драбинкою, при цьомуспособі розміри дають чітка побудова предмета.
/>
Ланцюговий — нанесення розмірів ланцюжком (один за іншим), але цей спосіб виключає одинрозмір (частини деталі, несхильний обробці) і тут потрібний довідковий розмір.
/>
Відстань міжрівнобіжними розмірними лініями вибирають одну для всього креслення від 6 до 10мм.
Товщина плоскоїдеталі позначається буквою s з наступною вказівкою розмірного числа. Довжинавиробу позначається малою буквою латинського алфавіту — L (ель).
/>
Іноді накресленнях наносять довідкові розміри.
Довідковими — називають розміри, щоне піддаються контролеві. На кресленні вони відрізняютьсязнаком *. Над основним написом роблять запис:
*- розмір длядовідок.
/>
VІ. Закріпленняматеріалу
Для закріпленнянового матеріалу використаємо диференційований підхід. Клас ділимо на кількагруп. Перша група (слабкі діти) на картках отримує запитання:
1) На підставічого можна судити про величину деталі? (розміри).
2) У якиходиницях виміру виражають розміри на кресленнях? (у мм, градусах, хвилинах,секундах).
3) Яку відстаньзалишають між контуром зображення і розмірних ліній? (від 6 до 10 мм).
4) На скількох ммповинні виступати выносные лінії за кінці стрілок? (від 2 до 5 мм).
5) Які розміриназиваються габаритними? (найбільші розміри предмета по довжині, висоті,ширині).
6) Якими знакамипозначаються довжина, товщина, квадрат, радіус, діаметр, розмір для довідок.
Друга група(середнього рівня успішності учні):
Завдання: зробитикреслення для виготовлення молотка. Нанести всі відповідні розміри.
Третя група(високого рівня успішності учні)
Завдання:Побудувати креслення деталі, зображеної на малюнку, з нанесенням всіхнеобхідних розмірів.
/>
VІІ. Підведенняпідсумків уроку
/>Висновки
Навчально-виховнийпроцес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називатидиференційованим. А навчання за таких умов – диференційованим навчанням
Диференційованенавчанням — вид навчання, що базується на принципі диференціації тапедагогічній технології диференційованого навчання, яке передбачає створеннярізних умов навчання для різних шкіл, класів, груп з метою врахування якіндивідуальних особливостей, так і домінуючих особливостей їх контингентів.
Диференційованенавчання на уроці потребує ґрунтовної підготовки педагога, певних умінь.Необхідно вивчати індивідуальні особливості учнів, розподілити їх за групами,розмістити ці групи; підібрати консультантів; розробити заняття в деяких; чіткосформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання;продумати систему оперативного контролю; поєднувати індивідуальну, групову іфронтальну роботу, продумати власну педагогічну діяльність на заняття;підготувати необхідні дидактичні матеріали.
Позитивним удеференційованому навчанні є те, що воно дає можливість ставити перед учняминавчальні завдання що передбачають пошук; створюються передумови длявикористання комплексних розумових дій; навчальні завдання розв’язуються упроцесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуваннюкомунікативних якостей, поділу праці між членами групи; учитель здійснюєкерівництво навчальним процесом опосередковано.
Видидиференціації визначаються, виходячи з тих індивідуально-типологічнихособливостей учнів, що у даному випадку враховуються. Традиційно виділяютьсянаступні види диференційованого навчання: за загальними і спеціальнимиздібностях, за інтересами, за майбутньою професією.
Найпоширенішоюформою внутрішньокласової диференціації є виконання учнями завдань різногорівня складності. При цьому ускладнення може відбуватися за рахунок залученняпройденого матеріалу, коли учням необхідно встановити близькі або далекізв'язки між різними фрагментами змісту. Ускладнення завдань може відбуватися іза рахунок ускладнення видів роботи, посилення рівня творчої діяльності,необхідної при виконанні завдання.
В роботірозглядаються вимоги до нанесення розмірів, методичні аспекти нанесеннярозмірів, типові помилки, які можуть допускати учні при нанесенні розмірів. Вроботі наведена розробка уроку з теми „Нанесення розмірів з урахування формипредмета”.
/>/>Список використаноїлітератури
1. Василевская А.М.,Пономарева Р.А. Развитие технического творческого мышления у подростков июношества. – К.: Вища школа, 1982. – 144 с.
2. ВінасевичІ. Структурні компоненти технічних здібностей школярів. // Трудова підготовка взакладах освіти.– 2007. — № 4. – С. 26-29.
3. Гетта В.Розвиток технічного мислення учнів: стратегія і тактика. // Трудова підготовкав закладах освіти. – 2005. — № 1. – С. 47-50
4. Гольдин И.И. Формирование в процессе проблемногообучения рациональных способов решения конструктивно-технических задач. — Опроблемном обучении, 1969, вып. 2, С. 9 — 20.
5. ГриценкоЛ. Методи і методичні прийоми формування системи понять шкільного предмета “Креслення”в учнів 8–9-х класів // Збірник наукових праць Полтавського державногопедагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Випуск 5/6 (26–27). –Полтава, 2002. – С. 163–168.
6. ГриценкоЛ. Технічні засоби навчання та посібники як один із шляхів активізаціїрозумової діяльності учнів в процесі оволодіння основами графічної грамоти //Розвиток особистості в системах трудової та професійної підготовки молоді.Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кривий Ріг:Видавництво “І.В.І.”. – Жовтень, 2002. – С. 114–117.
7. ГриценкоЛ. Формування в учнів понять про розрізи в процесі навчання креслення //Технічна та художня творчість у трудовій підготовці молоді – Херсон:Видавництво ХДУ, 2003. – С. 46–51.
8. ГриценкоЛ. Шляхи активізації навчального процесу при вивченні графічних дисциплін //Педагогічна майстерність як сучасна технологія розвитку особистості вчителя /Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 4–6 березня 2002 р. –Полтава: АСМІ, 2002. – С.94–98.
9. ГунськаЛ. Розвиток творчих здібностей на уроках трудового навчання. // Трудовенавчання. – 2008. — № 12 (грудень). – С. 5 – 8.
10. Дидактикапроизводственного обучения/ /Под ред. О. Ф. Федоровой. — М.: Высшая школа,1973. — 418 с.
11. Зыкова В.И. Опыт формирования интеллектуальныхумений у старших школьников при решении практических задач. — Вопросыпсихологии, 1966, № 3, с. 117 — 129.
12. Ительсон П.Б. Основы методики профессиональногообучения школьников. — М.: Учпедгиз, 1968. — 230 с.
13. Калошина И.П.Проблемы формирования технического мышления. – М., 1974. – 185 с.
14. Качнев В.И. Развитиеконструкторско-технологичаских знаний, умений у подростков в процессе трудовогообучения. — Советская педагогика, 1963, № 10, с. 61 — 69.
15. Ковальский М.И. Производственное обучение учащихсясредней школы. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.
16. КоханЛ.М. Вплив технічної творчої діяльності учнів у гуртках на вибір професії.Технічна творчість у школі. – К., 1974.
17. Кудрявцев Т.В. Внедрение принципа проблемности вобучение. — М.: Высшая школа, 1968. — 65 с.
18. Кудрявцев Т.В. Психология технического мышления. —М.: Просвещение, 1975. — 303 с.
19. Кудрявцев Т.В.,Якиманская И.С. Развитиетехнического мышления учащихся. — М.: Высшая школа, 1964. — 88 с.
20. Левитов Н.Д. О психологических компонентахтехнической деятельности. — Вопросы психологии, 1958, № 6, с. 181 — 190.
21. Михайлов А.А, Техническое творчество школьников. — М.: Просвещение, 1969. — 207 с.
22. Пирьов Г.Д. Понимание и гипотеза в процессерешения технических задач. — Вопросы психологии, 1975, № 1, с. 20 — 29.
23. Психологиярешения учащимися производственно-технических задач. — М.: Просвещение, 1965. —254 с.
24. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. — М.:Педагогика, 1973. — 428 с.
25. Секей Л. Продуктивные процессы в обучении имышлении. — В кн.; Психология мышления. М.: Прогресс, 1963, с. 366 — 386.
26. Сорокин Н. Развитие технического мышленияучащихся. — Профессионально-техническое обучение, 1969, № 2, с. 9 – 12.
27. Страхов И. С. Психология труда. — М.: Учпедгиз,1963. — 240 с.
28. ТхоржевськийВ.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. – К., 1995. – 280 с.
29. ТхоржевськийВ.С. Суть технічної творчості та її значення для всебічного розвиткуособистості. // Тхоржевський В.С. Методика трудового і професійного навчання:Ч.1. – К., 2001. – С. 136 — 142.
30. Федорова О.Ф. Некоторые вопросы активизацииучащихся в процессе теоретического и производственного обучения. — М.: Высшаяшкола, 1970. -300с.
31. Хімчук Л.Формування технічного мислення в учнів початкової школи у позашкільній діяльності.// Обдарована дитина. – 2006. — № 5. – С. 7-11.
32. Чебышвва В. В. Психология трудового обучения. — М.:Просвещение, 1969. — 303 с.
33. Шведов А. Активизация учащихся на урокахпроизводственного обучения. — Профессионально-техническое образование, 1965,№2, с. 8 — 10.
34. Якиманская И.С. Формирование интеллектуальных уменийв процессе производственного обучения. — М.: Высшая школа, 1979. — 88 с.
35. ЯкубовськийЗ. Розвиток творчих здібностей учнів за допомогою різнорівневих карток-завдань.// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2001. — № 2. – С. 11 – 14.
36. ЯровийІ.М., Рябінцев В.М. Розв`язування технічних задач – засіб розвитку творчої активностіучнів. Технічна творчість учнів у школі. – К., 1974. – С. 55 – 61.