Аудиторські послуги 2

ПЛАН

Аудиторські послуги

1. Консультаційні послуги, не пов'язані з аудитом

2. Аудиторська оцінка вартості об'єктів приватизації та оренди

3. Аудит спільних підприємств

4. Аудит акціонерних товариств

5. Аудит цінних паперів

6. Аудит інвестицій

7. Аудит комерційних банків

АУДИТОРСЬКІ ПОСЛУГИ

1. Консультаційні послуги, не пов'язані з аудитом

Зарубіжна і вітчизняна практика аудиторства показує, що до ауди­торів усе частіше почали надходити замовлення на виконання низ­ки завдань, що виходять за рамки перевірки фінансових звітів. Укладачі стандартів намагалися не відставати від бурхливого зро­стання попиту на такі послуги, внаслідок чого почали з'являтися чис­ленні атестаційні стандарти та стандарти аудиторської і бухгалтер­ської діяльності. Ці стандарти допомагають вийти з цілого ряду не­типових ситуацій, що виникають у процесі складання аудиторського висновку і під час виконання завдань, безпосередньо не пов'язаних з аудитом, особливо при компіляціях (збиранні й обробці даних).

У Законі України "Про аудиторську діяльність" (стаття 20) пе­редбачено аудиторські послуги у вигляді консультацій, які можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення за­мовника до аудитора (аудиторської фірми). У такому договорі про надання аудиторських послуг передбачаються предмет і термін пере­вірки, обслуговування аудиторських послуг, розміри й умови оплати, відповідальність сторін.

Аудитори чи аудиторські фірми надають консультаційні послуги щодо організації і відновлення бухгалтерського обліку, складання де­кларацій про доходи, складання фінансової звітності, проведення ана­лізу господарської діяльності, оцінювання активів і пасивів, консультацій з питань податкового законодавства, з маркетингу і права тощо.

У процесі консультування аудитори повинні дотримуватися прин­ципів професіоналізму, компетентності, об'єктивності в роботі, конфі­денційності, правил етики тощо.

Від консультанта вимагається ретельна підготовка. Він цікавить­ся проблемами клієнта, фінансовим станом суб'єкта підприємниць­кої діяльності й повинен ретельно оцінити і передбачити, яку допо­могу можна надати замовнику. Консультант збирає інформацію (пер­винну док\ ментацію, бухгалтерські регістри, звіти клієнта, опубліко­вані матеріали тощо), складає план і графік виконання.

Завдання подається клієнту для обговорення!, схвалення і прий­няття рішення, після чого укладається контракті у вигляді листа-до-говору (сторони, обсяг завдання; робоча продукція і звіти; гонорар і витрати; процедури складання звіту і оплати; обов'язки сторін; відпо­відальність; підписи і дати). Консультант підготовляє і системати­зує дані.

До і під час виконання завдання клієнт може одержати декілька про­міжних звітів про хід консультування. Заключний звіт має вказувати на реальні переваги, отримані внаслідок змін, давати клієнту реко­мендації про те, що треба робити або чого сліді, уникати в майбут­ньому.

Добрий звіт має бути для клієнта керівництвом для подальшого розвитку суб'єкта господарювання.

2. Аудиторська оцінка вартості об'єктів приватизації та оренди

Майно оцінюється за відповідною вартістю з урахуванням зносу. За такою оцінкою визначають початкову (аукціонну) ціну держав­ного підприємства, розмір статутного капіталу, що створюється під час приватизації, а також визначають ціни майна державного підпри­ємства або окремих об'єктів при переданні його в оренду.

Відновною вартістю основних засобів є їх балансова вартість з урахуванням індексації. Але в оцінці майна не беруться до уваги земля, на якій розміщено підприємство, надра тощо. Оцінювання вартості об'єктів інвентаризації та оренди здійснюють спеціальні комісії. Так, під час приватизації майна державних підприємств — спеціальна державна комісія з приватизації; Слід час приватизації невеликих державних підприємств — комісія, створена керівником даного підприємства і затверджена державним органом приватизації, причому головою комісії призначають керівник а підприємства; при фонді державного майна працює комісія, створена орендодавцем.

Цей порядок не стосується випадків, коли продаж державного підприємства іноземним особам здійснюється без конкурсу.

Оцінювання вартості цілісного майнового комплексу проводять на основі балансу підприємства.

Майно оцінюють шляхом проведення повної інвентаризації його, складання передавального балансу, визначення вартості об'єкта за да­ними балансу, складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу. До переліку майна включають: основні засоби і вкладення, у тому числі незавершене будівництво; оборотні активи (кошти, роз­рахунки та ін.).

Інвентаризація, за результатами якої складають баланс, проводить­ся на перше число того місяця, в якому здійснюється оцінювання майна. До 15-го числа цього місяця документи з результатів інвен­таризації та передавальний баланс подають у комісію з приватизації.

Інвентаризації підлягає державне майно підприємства, у тому числі зношені основні засоби, об'єкти невиробничого призначення, а також діючі, ті, що перебувають у ремонті, на реконструкції, на консервації або в резерві. Причому вартість майна може бути зменшена або збільшена з урахуванням встановлених пільг чи особливого режиму приватизації. Оцінювання майна має бути проведено у десятиденний строк з дня подання документів про результати інвентаризації.

До акта слід додати передавальний баланс і документи про резуль­тати інвентаризації.

Початкову вартість основних засобів визначають за даними балан­су, відновну — розраховують на підставі первинної вартості, відко-ригованої відповідно до коефіцієнтів індексації, встановлених Кабі­нетом Міністрів України.

Вартість оборотних засобів оцінюють, виходячи з їх фактичної наявності та вартості придбання.

Підсумкове оцінювання інвентарних об'єктів завершується скла­данням акта, який затверджує керівник органу приватизації чи орен­додавець. До акта додають відомості розрахунків відновної вартості об 'єктів.

Основні засоби, як передані в оренду, так і придбані під час оренди, підлягають викупу за рахунок амортвідрахувань на майно орендо­давця і централізованих капіталовкладень. Однак викупу не підляга­ють основні й оборотні засоби, придбані орендарем за рахунок доходу (прибутку), за наявності відповідних бухгалтерських документів.

Для запобігання (профілактики) фактам заниження чи завищен­ня вартості державного майна до виконання робіт з приватизації за­лучають аудиторів за договорами з органами приватизації з оформ­ленням аудиторського висновку.

3. Аудит спільних підприємств

Законом України "Про іноземні інвестиції" та Декретом Кабіне­ту Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" регу­люється створення та функціонування спільних підприємств (СП). У Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства на­дано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, вста­новленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності. Специфіка діяльності спільних підприємств визначає ряд особливос­тей щодо організації і ведення бухгалтерського фінансового обліку, а отже, і аудиту. Спільним підприємствам надано право вводити в план рахунків бухгалтерського обліку необхідні для відображення специфічних операцій допоміжні синтетичні рахунки, вносити зміни чи доповнення у форми фінансової звітності.

У законі про облік і звітність також підкреслено, що суб'єкти підприємницької діяльності, яких відповідно до законодавства звіль­нено від обов'язкового обліку доходів і витрат, не ведуть бухгалтер­ського обліку і не подають фінансової звітності.

Основним завданням аудиту є перевірка дотримання законодав­ства та нормативно-правових актів з питань фінансово-господарської діяльності спільних підприємств з урахуванням особливостей їхньої роботи. Відповідно до Закону України "Про аудиторську діяльність" спільні підприємства підлягають обов'язковому аудиту не рідше ніж раз на рік.

Аудитори з'ясовують, чи визначають установчі документи спільно­го підприємства порядок амортизаційних відрахувань, покриття збит­ків, поповнення статутного капіталу, розподілу прибутків, порядок створення і використання різних видів власного капіталу. Тому ауди­тору слід вивчити статут, договір, протоколи засідання правління спільного підприємства, виписки банку, документи, регістри бухгалтер­ського фінансового обліку, Головну книгу, баланс тощо. Особливу увагу слід приділяти правильності проставлення кореспондентських ра­хунків (бухгалтерських проводок) щодо внесків у статутний капітал.

Як правило, у складі внесків іноземних учасників спільних під­приємств переважають машини і обладнання, комп'ютерна техніка, право на промислову технологію і т. ін. У вітчизняного учасника основна частка внеску припадає на грошові кошти, вартість будинків, споруд і прав користування будинками. Тому аудитор перевіряє до­кументи, які підтверджують внески засновників у статутний капі­тал, зокрема: виписки банків з прикладеними до них документами (копіями платіжних доручень), акти приймання-передання основнихфондів, рахунки, товарно-транспортні накладні (щодо основних за­собів), акти на приймання матеріалів, накладні. Таким чином, на кожний окремий внесок має бути документ із посиланням у ньому на участь у формуванні статутного капіталу.

Ретельної перевірки потребують внески в статутний капітал не­матеріальних активів (права на винаходи, права на користування природними ресурсами, права користування майном, права на знаки для товарів і послуг, права на об'єкти промислової власності, авторські та суміжні з ними права, гудвіл тощо). Перевірці підлягають також документи з описанням, наприклад, програми для комп'ютерів з обо­в'язковим додатком до них акта приймання-передання із зазначен­ням дати і вартості.

Після того, як в обліку будуть відображені внески учасників, на рахунку 40 "Статутний капітал" сальдо має відповідати розміру статутного капіталу, зафіксованому в установчих документах під­приємства.

Для перевірки правильності відображення внесків учасників не­обхідно вивчити бухгалтерські записи за кредитом рахунка 46 "Неоплачений капітал" з дебету рахунків 10 "Основні засоби", 12 "Не­матеріальні активи", 20 "Виробничі запаси", 31 "Рахунки в банках", зокрема 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті" тощо.

Важливим питанням аудиту є перевірка правильності обчислен­ня собівартості на спільних підприємствах. Для цього аудитор пере­віряє обґрунтованість включення окремих видів затрат у собівартість. У даному випадку аудитору слід керуватися П(С)БО 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 груд­ня 1999 р. № 318. Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витра­ти підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Відповідно до цього Положення витратами звітного періоду ви­значено або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що при­зводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу влас­никами), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Аудитор перевіряє правильність оцінки собівартості продукції. Згідно з вищевказаним Положенням, собівартість реалізованої про­дукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, не­розподілених постійних загально-виробничих витрат та наднорматив­них виробничих витрат. Причому перелік і склад статей калькулю­вання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлю­ються підприємством.

До складу прямих матеріальних витрат включено вартість сиро­вини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо відне­сені до конкретного об'єкта витрат. До складу прямих витрат на оплату праці включено заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Витрати, пов'язані з опера­ційною діяльністю, що не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Аудитор перевіряє також законність включення в собівартість інших статей видатків: страхових виплат, видатків на рекламу; ви­датків, пов'язаних з участю спільного підприємства у виставках і ярмарках на території України і за кордоном; витрат, пов'язаних з експортом продукції (робіт, послуг); видатків, пов'язаних з відря­дженнями за кордон для вирішення питань виробничої і комерцій­ної діяльності, видатків щодо оплати аудиторських послуг; нестач цінностей у виробництві й на складах і втрат від псування ціннос­тей, коли не встановлені винні особи.

П(С)БО 16 "Витрати" передбачено, що втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підпри­ємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

Ґрунтовному аналізу підлягають такі видатки, як оплата за на­ймання житлових приміщень і за комунальні послуги; відрахуван­ня власника патентів, що використовуються спільним підприємством; витрати і втрати, які відносяться на рахунок прибутків і збитків (суми сумнівних боргів щодо розрахунків з іншими підприємствами); збит­ки, які виникають під час продажу і передачі основних засобів і не­матеріальних активів іншим організаціям; негативні курсові різниці за валютними рахунками й операціями з іноземною валютою.

Аудиторській перевірці підлягають також суми прибутку, спря­мовані відповідно до установчих документів або за рішенням ради спільного підприємства на створення окремих видів власного капі­талу, необхідних для розширення діяльності СП і соціального роз­витку його колективу. Зокрема, досліджують рахунки 443 "Прибу­ток, використаний у звітному періоді", 42 "Додатковий капітал", 43 "Резервний капітал", 45 "Вилучений капітал".

Рахунок 42 "Додатковий капітал" призначено для узагальнення інформації про суми, на які вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. На рахунку 45 "Вилучений капітал" ведеться облік вилученого капіталу в разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (змен­шення статутного капіталу) тощо.

Під час аудиторської перевірки господарської діяльності СП не­обхідно враховувати особливості відображення операцій у бухгалтерському фінансовому обліку і фінансовій звітності. Так, величина статутного капіталу СП визначається статутними документами при його створенні і є незмінною до того часу, поки не будуть внесені зміни до статуту СП.

Під час аудиту зносу майна СП слід мати на увазі, що нарахуван­ня зносу основних фондів у обліку необхідно відображати на дебеті рахунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Ад­міністративні витрати", 93 "Витрати на збут" і кредиті рахунка 13 "Знос необоротних активів".

4. Аудит акціонерних товариств

Закон України "Про підприємство і підприємницьку діяльність" регулює роботу акціонерних підприємств. Акціонерне товариство створюється на основі статуту і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства та установчих нормативів.

Розмір статутного капіталу, вартість одної акції, співвідношення простих і привілейованих акцій визначаються зборами акціонерів і фіксуються у статуті товариства та реєструються в державних орга­нах. Тому зміни у статутному капіталі мають затверджуватися на зборах акціонерів і реєструватися у тому самому державному органі.

Внесками у статутний капітал можуть бути гроші, цінні папери, нематеріальні активи, патенти, брокерські місця, ліцензії, права на користування природними ресурсами, у тому числі конфіденційна і інтелектуальна власність, основні засоби тощо. З урахуванням ви­щезазначеного аудитору слід з'ясувати, чи не завищена оцінка ак­тивів акціонерного товариства, що негативно може вплинути на фінан­сове становище контрагентів.

Щоб перевірити фактичну наявність цінностей, зарахованих у статутний капітал акціонерного товариства, слід порівняти дані описів, складених інвентаризаційною оцінювальною комісією, із записами на рахунках 46 "Неоплачений капітал", 40 "Статутний капітал" та з даними бухгалтерських звітів.

Аудитор також перевіряє правильність передавального балансу, складеного на дату реєстрації статуту акціонерного товариства. Причо­му вартість реалізованих до реєстрації статуту акцій має бути відобра­жена на окремому рахунку; після реєстрації статуту вони зараховуються в погашення заборгованості державного підприємства за передавальним балансом і зараховуються у статутний капітал. Інші кошти від про­дажу акцій перераховуються в бюджет або фонд державного майна.

Перевищення вартості реалізованих акцій над їх номінальною вартістю є засновницьким (фундаторським), або емісійним, доходом, який може бути використано на компенсацію різниці, створеної при можливій реалізації акцій за вартістю нижче номінальної, або на ство­рення страхових резервів.

Акціонерне товариство створює резервний капітал на покриття можливих збитків.

Крім того, аудитор перевіряє дотримання порядку випуску, збері­гання й обліку акцій. Сума виданої або поверненої акції кожному акціонеру має підтверджуватися прибутковим або видатковим ка­совим ордером.

Аудитор знайомиться з аналітичним обліком цінних паперів, де вони враховуються за видами (акції, облігації), місцями зберігання, ма­теріально відповідальними особами, купюрами (серіями і номерами).

За видами є прості й привілейовані акції, а за категоріями — іменні й на пред'явника.

Аудитор з'ясовує, чи обґрунтовано рішення про випуск акцій, яке має бути прийняте засновниками акціонерного товариства або за­гальними зборами акціонерів. Таке рішення визначає розмір ста­тутного капіталу емітента, мету випуску акцій, суму емісії і номі­нальну вартість акцій, строк і порядок підписки на акції і виплати дивідендів. Випуск акцій має бути здійснений тільки в обсязі ого­лошеного статутного капіталу. Причому продаж акцій при їх ви­пуску за ціною нижче номінальної або для покриття збитків забо­ронено.

Аудитор повинен впевнитися у правильності віднесення видатків на відповідні рахунки виробничих затрат (витрати з розміщення цінних паперів, зі здійснення підписки, оплата послуг нотаріальних контор, юристів тощо). Організаційні видатки, які підлягають відшко­дуванню акціонерним товариством, мають бути відображені на його балансі як видатки майбутніх періодів, а потім списуються на ра­хунки затрат і витрат обігу.

Аудитору слід перевірити правильність розрахунку дивідендів, поштових переказів і платіжних відомостей на виплату заробітної плати. Для цього слід врахувати, що при розрахунку дивідендів суму чистого прибутку, спрямованого на їх виплату, відносять із середньо­зваженої величини статутного капіталу за відповідний період. Крім того, під час перевірки доходів за рахунок продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів, аудитор повинен впевнитися у правильності розрахунку і перерахування податків з прибутку в бюджет відповід­но до чинних нормативних документів.

Записи на валютних рахунках акціонерних товариств мають ве­стися в іноземній валюті розрахунків і платежів, перерахованій за курсом Національного банку України, що впливає на дату випису­вання розрахункових документів. Причому курсові різниці на валют­них рахунках акціонерних товариств, а також з операцій в іноземній валюті відносять до власного капіталу.

Слід мати на увазі, що після державної реєстрації акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю його статутний капітал у сумі проведеної підписки на акції відображають в обліку на кредиті рахунка "Статутний капітал" у кореспонденції з рахунками:

• з обліку коштів — на суму коштів, внесених особами, що підпи­салися на акції на момент державної реєстрації;

• "Основні засоби" — на вартість внесків на оплату вартості бу­динків, устаткування;

• "Нематеріальні активи" — на вартість внесків на право корис­тування землею, водою тощо;

• з обліку виробничих запасів — на вартість внесених сум на оп­лату сировини, матеріалів;

• "Неоплачений капітал" — на суму, що не внесена особами, які підписалися на акції, до моменту державної реєстрації.

Під час аудиту нарахування дивідендів учасникам товариства роблять записи на дебеті рахунка 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" й кредиті рахунка 67 "Розрахунки з учасниками".

Причому нарахування дивідендів від участі в акціонерному това­ристві працівникам цього товариства аудитор перевіряє на дебеті рахунка 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" і кредиті рахунка 66 "Розрахунки з оплати праці".

5. Аудит цінних паперів

Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право влас­ності чи відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату до­ходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість пере­давати грошові та інші права, що випливають із цих документів, іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними чи на пред'яв­ника. Іменні цінні папери передають звичайно передавальним за­писом (шляхом повного індосаменту), який засвідчує перехід прав на цінні папери до іншої особи. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Згідно із Законом "Про цінні папери і фондову біржу" та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами України можуть випускатися такі різновиди цінних паперів: акції, облігації, скарбничі зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі.

Цінні папери активні — це цінні папери, що є об'єктом масової купівлі-продажу. Котирування таких цінних паперів публікують у пресі.

Цінні папери гарантовані — акції та облігації, виплату дивідендів за якими гарантує Уряд чи Центральний банк.

Папери цінні державні — документи, що засвідчують право на власність або належність до державної позики, зокрема акції дер­жавних підприємств, облігації державної позики.

І нарешті, цінні папери приватизаційні — особливий вид держав­них цінних паперів, що засвідчують право власника на безплатне одер­жання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, їх випускають на бланках спеціального зразка й у формі безготівкових депозитів.

Насамперед, аудитор переглядає документи, що вміщують дозвіл державного органу на створення суб'єкта підприємницької діяльності чи його реєстрацію, статут та всі поправки, що стосується справи (інформація про види акцій, які дозволено випускати підприємству, про кількість дозволених акцій за кожним видом).

Детальне вивчення аудитором протоколів зборів ради директорів і власників акцій, інших документів і рахунків власного капіталу (акціонерного капіталу) залежить від обставин, а також від того, чи перевірялась фінансова звітність аудитором раніше.

Відтак аудитор здійснює аналіз залишків за видами випущених акцій і тих, що перебувають в обігу.

Оскільки аналіз рахунків власників акцій фігурує у фінансових звітах і є предметом ретельного дослідження з боку аналітиків фінан­сової діяльності підприємства, аудитор повинен регулярно викону­вати докладні перевірки на істотність змін у таких рахунках.

Аудитор повинен визначити, чи правильно складено звіт за диві­дендами, акціями і придбаними партіями цінних паперів у декілька прийомів за різними цінами, дивідендами, що підлягають сплаті за тимчасовими сертифікатами на володіння акціями.

Аудитор повинен з'ясувати, чи декларації за дивідендами не пе­ревищують суми нерозподіленого прибутку для виплати дивідендів і чи сума нерозподіленого прибутку правильно вирахувана відповідно до прийнятих обмежень.

Таким чином, аудит має бути скерований на перевірку дотриман­ня порядку випуску та розповсюдження акцій, правильності нараху­вання дивідендів, процентів їхнім власникам.

Щоб уникнути фальсифікації акцій, аудитор стежить за наявніс­тю у них обов'язкових реквізитів (найменування акціонерного това­риства та його місцезнаходження, найменування цінного папера, його порядковий номер, дата випуску, вид акцій, номінальна вартість, ім'я власника (для іменної власності), розмір статутного капіталу акціо­нерного товариства на день випуску акцій, кількість акцій, строк виплати дивідендів та підпис голови правління товариства, печатка).

Аудитор застосовує різні документально-розрахункові прийоми перевірки порядку випуску акцій, облігацій, затрат на їх випуск і доходів, розподілу останніх відповідно до умов випуску цінних паперів.

Під час аудиту ощадних сертифікатів слід також перевірити на­явність таких реквізитів: найменування — "ощадний сертифікат", назва банку, що їх випускає; порядковий номер; дата випуску; сума депозиту; строк вилучення вкладу; найменування або ім'я власника сертифіката; підпис керівника банку; печатка банку.

Інформаційною підставою для аудиту акцій, облігацій, позик (внут­рішніх і місцевих), облігацій, скарбничих зобов'язань державних і ощадних сертифікатів є бухгалтерський фінансовий облік, фінансо­ва звітність про обіг цінних паперів.

Бухгалтерський облік цінних паперів здійснюється на збалансо­ваному рахунку 08 "Бланки суворого обліку" за номінальною вартіс­тю. Рух бланків здійснюється на підставі прибутково-видаткових документів. Аудитор з'ясовує, чи правильно ведеться облік цінних паперів за їх видами і місцями зберігання матеріально відповідаль­ними особами.

Придбання підприємством ощадних сертифікатів аудитор пере­віряє за дебетом рахунка 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті" (окремий рахунок "Сертифікати") і кредитом рахунка 31 "Рахунки в банках".

В умовах ринкової економіки одним із найважливіших документів щодо розрахунків і кредитування, які використовуються у міжна­родній торгівлі, є вексель (простий і переказний). За своїм змістом вексель є безумовним зобов'язанням або вказівкою векселедавача виплатити в певний строк і в певній сумі кошти власника векселя за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги. Умови пла­тежів за векселем встановлюються за взаємною згодою між поста­чальником і покупцем.

Вексель може видаватись як платником, так і постачальником. У разі виписання векселя постачальником платник повинен обов'язко­во акцетувати його, і лише після цього той стає для банку виконавчим платіжним документом. Коли ж виписаний постачальником вексель не акцептується платником, то він повертається постачальнику.

Для забезпечення гарантії оплати векселя згідно з вказаними в ньому умовами банк на прохання платника чи постачальника може за відповідну плату проакцептувати вексель, тобто взяти на себе зо­бов'язання своєчасно оплатити його. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника, що знахо­дяться на поточному рахунку в банку. Якщо цих коштів недостат­ньо або їх зовсім немає, акцептований вексель оплачується за раху­нок банківського кредиту.

Отже, банк може на прохання постачальника надати йому кредит під вексель. Такий кредит компенсує постачальнику відволікання його коштів з господарського обігу, а погашається він в строки, що вста­новлюються відповідно до строку платежу за векселем і періодомдокументообігу між банками платника і постачальника. Кредит по­гашається з поточного рахунка підприємства в банку, а за відсутності на ньому коштів відноситься на прострочені позики.

Якщо у векселі немає якого-небудь з необхідних реквізитів (най­менування, строк платежу, місце здійснення платежу, найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений; дати і місце складання векселя; підпису того, хто видає вексель) аудитор з'ясовує причину і винних осіб, тому що відсутність хоча б одного з реквізитів робить вексель недієздатним.

Аудит з'ясовує, чи при одержанні векселів за реалізовану продук­цію у бухгалтерії підприємства роблять запис на дебеті рахунка 62 "Короткострокові векселі видані" й кредиті рахунка 36 "Розрахун­ки з покупцями та замовниками".

Перевіряючи заборгованість за розрахунками з постачальниками, забезпечену векселями, аудитор вивчає записи за рахунком 62 "Ко­роткострокові векселі видані" за кожним виданим векселем.

6. Аудит інвестицій

Інвестиції — це всі види цінностей, які вкладаються безпосеред­ньо в об'єкти підприємницької та іншої діяльності з метою одержання прибутку (доходів). Інвестиції здійснюються у вигляді: іноземної валюти, валютних цінностей, рухомого і нерухомого майна (будинків, споруд, обладнання), акцій, облігацій, авторських прав, прав на вина­ходи, торгових знаків тощо, пільгових банківських вкладів, паїв, прав користування землею, природними ресурсами.

Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвес­тицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, май­но. Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності. Об'єк­том інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, обо­ротні кошти, цінні папери, майнові права).

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень. Інвестиції можуть бути фінансови­ми, реальними, валовими і чистими, приватними і державними.

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери.

Реальні інвестиції — це вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів.

Валові інвестиції — це сумарні вкладення, необхідні для відшко­дування і приросту основного капіталу.

Приватні інвестиції — фінансуються за рахунок власних джерел і залучених коштів (довготермінових кредитів, емісій цінних паперів).

Державні інвестиції фінансуються за рахунок коштів державно­го бюджету.

Особлива увага аудитора має бути зосереджена на достовірності джерел фінансування інвестицій.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

• власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо);

• позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, об­лігаційні займи тощо);

• залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внес­ки юридичних і фізичних осіб);

• бюджетні інвестиційні асигнування тощо.

Аналізуючи інформацію про не грошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтер­ського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У такому випадку дохід відоб­ражається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вар­тості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Дохід, що виникає внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та диві­дендів, якщо:

• імовірне настання економічних вигод, пов'язаних із такою опе­рацією;

• дохід може бути достовірно оцінений. Такий дохід має визнаватися у такому порядку:

• проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони на­лежать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відпо­відними активами;

• роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економіч­ним змістом відповідної угоди;

• дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх ви­плату.

Одним з ефективних методів фінансового аналізу грошового обігу підприємства є операційний аналіз, відомий під назвою "витрати — обсяг — прибуток". Він може бути успішно використаний під час аудиту інвестиційної діяльності.

Операційний аналіз служить для відповіді на основні запитання, які постають перед фінансовими аналітиками, особливо на першо­му етапі грошового обігу, коли оцінюється інвестиційна програма (проект):

• скільки потрібно капіталу;

• яким чином можна мобілізувати ці капітальні вкладення;

• до якого ступеня можна доводити фінансовий ризик із використанням ефекту фінансового векселя.

7. Аудит комерційних банків

Банки (від італ. banco — лава, лавка міняйли (людина, яка зай­мається розміном або обміном грошей)) — фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти (нагромадження), надають їх у тимчасове користування у формі кредитів чи позик, виступають посе­редниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями і установами та окремими особами, регулюють гро­шовий обіг у країні, у тому числі випуск (емісію) цінних паперів і нових грошей, проводять операції з золотом, іноземною валютою тощо.

За функціями і характером виконаних операцій банки поділя­ються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні, а також банки-гаранти, акціонерні, банки-емітенти, інноваційні, банки-кореспонденти, банки міжнародних розрахунків (БМР), універсальні.

Банківська система України є дворівневою, до неї входять На­ціональний банк та комерційні банки різних видів і форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську систему.

Верховна Рада України через свою Рахункову Палату контролює діяльність Національного банку України.

Комерційні банки є одним із найважливіших елементів ринкової інфраструктури.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. банки підлягають обов'язковому аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності. Причому замовником аудиту виступає сам банк і він же оплачує надані аудиторські послуги відповідно до договору між банком і аудиторською фірмою (аудитором). Діяльність комерційних і при­ватних банків контролюється Національним банком України шля­хом проведення контрольних тематичних перевірок.

З іншого боку, для забезпечення прибутковості кредитних операцій банківські менеджери постійно (оперативно) аналізують кредито­спроможність своїх клієнтів для вирішення питання про надання по­зик і встановлення реальних умов кредитування. Насамперед слід з'ясувати, чи достатньо ліквідний потенційний позичальник (на­явність у нього необхідних грошей (коштів) для своєчасного пога­шення кредиту, чи раціонально (ефективно) використовується власний та позичений капітал, які перспективи розвитку його ділових операцій). Бажано спрогнозувати, чи не загрожує ймовірному клі­єнтові банкрутство, порівняти його фінансовий стан з фінансовим станом конкурентів та суміжних суб'єктів підприємницької ді­яльності.

Зарубіжний досвід показує, що для аналізу доцільно взяти, напри­клад, такі основні показники: ліквідність, прибутковість, ринкова вар­тість акцій, управління активами і пасивами фірми. Тобто слід роз­рахувати: ліквідність, активність, заборгованість, прибутковість.

У комерційних банках внутрішній контроль за веденням касо­вих і емісійних операцій, дотриманням касово-емісійної дисциплі­ни, інкасацією грошового виторгу, забезпеченням збереження влас­ності, здійсненням операцій з іноземною валютою, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням організовує і здійснює голов­ний бухгалтер із залученням операційного, валютного та інших струк­турних підрозділів банку.

Основна мета внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту) — поточний (оперативний) контроль за дотриманням чинного законо­давства, збереженням грошової маси, правильністю банківських і господарських операцій.

Комерційні банки здійснюють контроль за повнотою здавання у банки виторгу та дотриманням касової дисципліни з боку клієнтів. Клієнти, які здають виторг у банк, мають дотримуватися затвердже­ного Правлінням Національного банку України Положення про ве­дення касових операцій.

Залежно від обсягу готівкових операцій для комерційних банків встановлюється граничний залишок (ліміт) грошей в операційній касі з метою максимального скорочення частих або значних перевезень готівки. Як правило, такий залишок встановлюється у розмірі місяч­ної потреби в коштах каси. Якщо виявлено, що в операційній касі банку залишок грошей перевищує граничну величину, то сума тако­го перевищення повертається в оборотну касу Національного банку або за домовленістю з Національним банком сума перевищення граничного залишку передається іншому комерційному банку, у якого виникла потреба в додаткових готівкових коштах.

Здійснюючи аудит касових операцій, аудитор ставить за мету вста­новлення порядку дотримання банківськими установами вимог за­конодавства щодо обліку операцій, пов'язаних з грошовою готівкою.

Однак аудитор у жодному разі не повинен порушувати нормаль­ного ритму касових операцій, не повинен знаходитися в приміщенні операційної каси протягом операційного дня.

На початку перевірки аудитор вивчає порядок збереження цінно­стей і документів у грошовому сховищі (кладовій). При цьому слід оцінити технічну оснащеність його, умови зберігання паперових грошових знаків, металевих монет, іноземної валюти та документів у іноземній валюті, дорогоцінних металів, бланків суворого обліку, цінних паперів. Цінності й документи у грошовому сховищі доціль­но згрупувати за відповідними балансовими і позабалансовими ра­хунками, на яких вони враховуються. Разом з особами, що відпові­дають за збереження грошей і цінностей, аудитор перевіряє фактич­ну кількість грошей.

У книзі врахування цінностей мають бути підписи керуючого банком, головного бухгалтера і завідувача каси.

Наступним об'єктом аудиту є операційні каси банку (їх може бути декілька). Аудитор перевіряє приміщення й оснащеність операцій­них кас та послідовність здійснення касових операцій.

Якщо йдеться про надходження готівки, то враховується таке:

• підставою для приймання готівки в прибуткову касу є два види прибуткових касових документів — оголошення і прибутковий ка­совий ордер;

• має бути дотримана послідовність проведення касової операції щодо надходження готівки;

• первинні касові документи (оголошення, касові ордери) перевіря­ють візуально і шляхом аналізу їх. Документи мають зберігатися у спеціальних папках у приміщенні операційних кас, підшитими за кожний операційний день.

Далі перевіряють прибуткові касові журнали, касові книги (довідки касирів прибуткових кас, виписки з особових рахунків клієнтів, жур­нали реєстрації прибуткових і витратних касових документів).

З урахуванням обсягу касових операцій і кількості аудиторів пер­винні документи підлягають або суцільній, або вибірковій перевірці. Під час вибіркової перевірки слід перевірити документи за певний проміжок часу. Всі касові документи перевіряють із формального боку (чи заповнені всі реквізити, чи є всі підписи, штампи, печатки, відповід­ність вказаних у документах сум цифрами і прописом, виявлення випадків виправлень, підчищень тощо); по суті (чи не порушено за­конодавчі та інші нормативно-правові акти); з арифметичного боку.

Аудитору необхідно виписати суми і номери рахунків одержувачів грошей за декількома оголошеннями, а відтак у бухгалтерії порівня­ти їх з виписками за особовими рахунками клієнтів.

У вищезазначеній послідовності здійснюється аудиторська пере­вірка своєчасності зарахування грошової готівки на рахунки клієнтів.

У бухгалтерії банку після зняття залишків каси складається акт про суму готівки та її відповідність даним звіту касира і бухгалтер­ського фінансового обліку. Перевіряється повнота оприбуткування і списання грошей за документами, прикладеними до звітів касира. У такий спосіб здійснюється перевірка касових операцій за день, за місяць, за квартал і в цілому за рік і весь аналізований період.

Аудиторська перевірка статуту та інших засновницьких доку­ментів банку дає змогу встановити відповідність їх законодавчим актам України про банки та банківську діяльність. Аудитор пере­віряє законність і своєчасність формування власного капіталу, зокре­ма статутного капіталу, який може створюватися пайовими внеска­ми або випуском акцій. При цьому слід з'ясувати:

• повноту перерахування заявленого внеску;

• дотримання строків формування статутного капіталу;

• джерела формування статутного капіталу. Джерелами аудиту є:

• установчий договір, в якому вказується сума внеску засновників;

• підписні листки, на підставі яких пайовики або акціонери повідом­ляють про своє рішення брати участь у заснуванні комерційного банку;

• список пайовиків чи акціонерів із зазначенням суми внесків у статутний капітал.

Отже, на підставі щоденних балансів банку та його первинних бух­галтерських документів перевіряється фактичне надходження коштів від пайовиків або акціонерів, своєчасність їх зарахування на балансовий рахунок "Статутний капітал" та повнота сплати внесків кожним із них.

Якщо внески засновників покривають лише частину обсягу ста­тутного капіталу, то в установчому договорі мають бути обумовлені правила, відповідно до яких передбачається залучення коштів пайо­виків. У такому випадку установчий договір доповнюється підпис­ними листками пайовиків, у яких вони повідомляють про своє ба­жання взяти участь у заснуванні комерційного банку.

Іноді пайовики (акціонери) використовують одержані кредити для оплати ними своєї частки у статутному капіталі або для придбання акцій, тобто акціонери замість внесків у статутний капітал викори­стовують позичкові кошти. Такі факти слід відобразити в аудитор­ському висновку.

Крім того, джерелами формування статутного капіталу можуть бути матеріальні активи (будівлі, споруди, устаткування тощо); гро­шові кошти, нематеріальні активи; цінні папери; іноземна валюта.

Якщо у статутний капітал вносяться матеріальні необоротні акти­ви, то слід складати акт оцінки майна з подальшим затвердженням його протоколом засновників або зборів акціонерів. Таке оцінювання майна здійснюється на підставі експертних висновків чи за домовле­ністю сторін. Слід зауважити, що як внески у статутний капітал мож­на використовувати тільки ті матеріальні й нематеріальні активи, які використовуються в банківській діяльності. Якщо банк створюєть­ся у формі акціонерного товариства, то превалююча частина статут­ного капіталу формується за рахунок випуску і розміщення акцій.

Випущені банком акції зберігаються як готівка, в описі зазнача­ються номери акцій, серії і номінальна вартість їх.

Акції анулюються у зв'язку з припиненням діяльності банку, у випадку заміни одного виду акцій на інший; при зменшенні суми статутного капіталу.

Аудитом формування статутного капіталу банку можуть бути виявлені типові помилки:

• перерахування внесків на формування статутного капіталу тре­тіми особами;

• використання позик банку для оплати внесків або одержання кредитів на поточні потреби;

• перерахування засобів із депозитних рахунків;

• внески готівки юридичними особами на формування статутного капіталу банку тощо.

Під час перевірки правильності використання кредитних ресурсів аудитор зосереджує увагу на стані статутного капіталу ліквідаційно­го балансу, своєчасності й повноті повернення коштів та погашення кредиту. Не менш важливо звернути увагу на ліквідність банку, тоб­то здатність своєчасно, у повному обсязі і безперебійно здійснювати платежі за своїми зобов'язаннями.

Під час аудиту розрахункових операцій можна виявити: помил­ки спеціалістів банку; порушення норм законодавчих актів та ін­структивних положень; шахрайство; помилки в оформленні доку­ментів. Тому під час аудиту слід перевірити дотримання банком вста­новленого порядку відкриття поточних рахунків клієнтів і ведення на них операцій.

Аудитор перевіряє своєчасність оформлення документів і прове­дення їх за рахунками клієнтів; здійснює контроль внутрішнього аудиту своєчасного проведення грошово-валютних операцій за рахун­ками клієнтів; відповідальність банків перед клієнтами за уповіль­нення операцій.

Особливістю аудиту розрахунків платіжними вимогами-дорученнями є дослідження законності оплати направлених в обслуговую­чий банк платника розрахункових документів, правильність їх офор­млення, дотримання встановлених строків подання їх у банк, а та­кож відмови повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платником.

Операції банку з іноземною валютою здійснюються через прибут­кові, видаткові й прибутково-видаткові каси та обмінні пункти. Ауди­ту підлягають організація цих операцій відповідно до нормативних документів Національного банку України, правильність оформлення операцій документами (касові ордери, валютні ордери) при зараху­ванні національної та готівки іноземної валюти в касу банку. Ауди­тор перевіряє, чи банк забезпечує обмінні пункти авансами валют­них цінностей безперебійно.

Значний обсяг банківських доходів припадає на проценти, що одержують за кредитними операціями. Формування таких доходів має здійснюватися на підставі платіжних документів боржників. Слід зауважити, що ні в якому разі не дозволяється формування доходів банку за процентами авансом або за рахунок коштів позичкового рахунка, тобто за рахунок кредитних коштів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.

2. Закон України "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" // Відомості Верхов­ної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.

3. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 бе­резня.

4. Закон України від 28 грудня 1994р. № 34/94-ВР "Про оподат­кування підприємств у редакції Закону України від 22 травня 1997 р. № 293/97-ВР (зі змінами і доповненнями) // Бібліотека "Все про бухгалтерський облік". — № 4. — С. 476—507.

5. Закон України "Про внесення змін до статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 5 грудня 1997 р. за № 698/97-ВР // Голос України. — 1997. — 25 грудня.

6. Закон України "Про внесення змін до статті 4 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" від 3 грудня 1997 р. за № 686/97-ВР // Урядовий кур'єр. — 1997. — 27 грудня.

7. Закон України "Про внесення змін до статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" від 15 січня 1998 р. № 19/98-ВР // Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лютого.

8. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)" від 23 грудня 1997 р. № 767 // Орієнтир. — 1998. — 22 січня.

9. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723 // Голос України. — 1998. — 13 січня.

10. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні" від 16 липня 1999 р. М 996-ХІУ // Нове діло. 2000.

— № 15 (34). — 13—20 жовтня.

11. Постанова КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419 "Про затверджен­ня порядку подання фінансової звітності" // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.

12. Постанова КМУ від 6 вересня 2000 р. № 1398 "Про внесення змін до Постанови КМУ від 23 квітня 1999 р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 85 (510). — 15 ве­ресня.

13. Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування" // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.

14. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.

15. Международньїе нормативи аудита: Сб. с коммент. — Вьш. 5. — М.: Аудит-трейнинг, 1992.

16. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу устано­вами банків України, затверджена постановою Правління Національ­ного банку України від 19.02.2001 р. № 69.

17. Положення про ведення касових операцій у національній ва­люті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 19.02.2001 р. № 72.

18. Адамс Р. ОсновьІ аудита: Пер. с англ. / Под. ред. Я.В. Соко­лова. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 398 с.

19. Андреев ВД. Практический аудит: Справ, пособие. — М.: 9ко-номика, 1994. — 366 с.

20. Аренс Е А., Лоббек Дж.К. Аудит: Пер. с англ. — М.: ФинансьІ й статистика, 1995. — 560 с.

21. Аудит Монтгомери: Пер. с англ. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. — 542 с.

22. Бавдей А.Л., Белий И.Н., Дробишевский Н.П. й др. Аудит й ревизия: Справ, пособие. — Мн.: 000 "Мисанта", 1994. — 221 с.

23. Білуха М.Т. Форми фінансово-господарського контролю (реві­зія, аудит, судово-бухгалтерська експертиза) // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 7. — С. 12—14.

24. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і ауди­ту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.

25. Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во "Знання", 1998. — 573 с.

26. Бутпинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. — Жито­мир: ЖІТІ, 2000. — 608 с.

27. Голов С., Зубилевич С. Система професійної підготовки бух­галтерів і аудиторів у Великобританії // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 23—25.

28. Гуцайлюк 3. Аудит фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 13—16.

29. Данилевский ЮА. Аудит: ВопросьІ й ответьі. — М.: Бухгал-терский учет, 1993. — 112 с.

30. Додж Р. Краткое руководство по стандартам й нормам ауди-та: Пер. с англ. — М: ФинансьІ й статистика: ЮНИТИ, 1992. — 240 с.

31. Жила В.Г. Ревізія і аудит: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с.

32. Завгородній В.П. Організація АРМ бухгалтера з обліку І ауди­ту готової продукції, відвантаження і реалізації // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 5. — С. 21—24.

33. Завгородний В.П. Налоги й налоговьій контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000. — 639 с.

34. Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий слов­ник. — Львів: Вид-во Держ. ун-ту "Львівська політехніка", 1996.

— 384 с.

35. Заруба АД. Банківський менеджмент та аудит. — К.: Лібра, 1996. — 224 с.

36. Зубілевич С. Аудиторська діяльність в Україні: Проблеми ста­новлення і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. 1995. — № 9. — С. 15—18.

37. Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Укра­їна, 1996. — 374с.

38. Кармайкл Д.Р., Бенис М. СтандартьІ й нормьі аудита. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 527 с.

39. Кузьминский А.Н. й др. Аудит: Практ. пособие. — К.: Учет-информ, 1996. — 283 с.

40. Курсом реформ — облік 2000: Навч.-практ. посіб. — Дніпро­петровськ: ТОВ "Баланс-клуб", 2000. — 256 с.

41. Робертпсон Джек К. Аудит: Пер. с англ. — М.: Контакт, 1993. — 496 с.

42. Рудницький В. Методологія і організація аудиту. — Тернопіль: Економічна думка, 1998. — 192 с.

43. Сопко В., Балченко С. Аудиторський звіт і аудиторський висно­вок // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 10. — С. 7—12.

44. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с.

45. Савченко В. Аудит використання активів і фінансово-господар­ських операцій // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 9. — С. 12—15.

46. Соловьев ГА.. Институт внутренних аудиторов в США // Бух-галтерский учет. — 1992. — № 1. — С. 27—29.

47. Усач Б.Ф. та Ін. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза. — Львів: Каменяр, 1998. — 134 с.

48. Федулова Л. Управління аудиторською діяльністю // Бухгал­терський облік і аудит. — 1995. — № 8. — С. 19—20.

49. Цінні папери України. — 2000. — № 76—77 (77). — 29 лис­топада. — С. 8.

50. Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 11. — С. 19—20.