Фінансовийстан підприємств України в умовах кризи
Функціонуванняринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним ібезперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застоюта спаду, тобто зниженням усієї економічної та ділової активності. Такіперіодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.Тобто ринкове саморегулювання на певному етапі зумовлює виникнення економічнихкриз, які й надалі його супроводжують. Нині весь світ та, зокрема, й Українапереживає саме такий етап спаду всіх чинників розвитку економіки в цілому.Світова фінансова криза, що розпочалась у 2007 році зачепила в тій чи іншіймірі економіки більшості країн світу. В тому числі наслідки кризи були відчутніі в Україні. Особливо відчутний вплив в Україні фінансова криза має на галузь чорноїта кольорової металургії, банківську та підприємницьку діяльність. А оскількипідприємницька сфера, нині в нашій країні, займає передове місце в економічномурозвитку, аналіз впливу економічної кризи на результати її діяльності єособливо актуальним.
Сучаснийрозвиток нашої економіки можна охарактеризувати як період потрясінь. Зміни,пов’язані з ризиками, збитками та умовами прогресуючої світової кризи сталинормою сьогодення. Якщо підприємства не будуть прямувати до змін, які охоплюютьвесь сучасний світ, вони зазнають краху й збанкрутують. У період світової кризибудуть виживати тільки лідери змін – ті, які швидко адаптуються до їїтенденцій, використовуючи всі можливі перспективи виходу з неї. Світовий досвідвчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін увиробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль вцьому процесі в Україні відіграє об'єктивний аналіз фінансового станупідприємств. Тому основним завданням повинна стати розробка нових механізмівуправління фінансовим станом підприємства. Ефективна діяльність підприємствазалежить від багатьох чинників, проте одним з найважливіших є фінансовий стан.Але сьогодні немає чіткого визначення сутності поняття «фінансовий стан підприємства», а також загальноприйнятої точки зору щодо його трактування.
У сучаснихумовах господарювання підприємств важливим є врахування поряд з такимиелементами, як платоспроможність, фінансова стійкість, ділова активність, щовизначається, зокрема, ефективністю використання активів, прибутковістюпідприємства, таких, як потенціал формування та повнота використання фінансовихресурсів, збалансування грошових потоків і рівень фінансового ризику. Томунеобхідним є уточнення сутності і поняття «фінансовий стан підприємства»та пошук шляхів його покращання.
В умовахвисокого динамізму зовнішнього середовища вітчизняні підприємства стикаються зістотними проблемами, зумовленими об’єктивними і суб’єктивними причинами.Однією з найважливіших можна вважати орієнтацію державної політики в попередніроки на «експортоорієнтовану модель економічного зростання з переважаннямнизькотехнологічного експорту». Відповідно за умов зниження зовнішньогопопиту реакція економіки у вигляді девальвації гривні виявилася неефективною, аскорочення експорту негативно вплинуло на загальну економічну динаміку
Негативний впливзовнішніх чинників супроводжувався зниженням внутрішнього попиту на промисловупродукцію, падінням платоспроможності підприємств, зростанням їх витрат.Найбільшого удару від кризи зазнала українська промисловість, обсягивиробництва якої, за даними Держкомстату, в 2009 р. скоротилися порівняно з2008 р. на 3,1 % (в 2008 р. приріст становив 10,2 %), в т.ч. в металургії – 10,6%, хімічній промисловості – 6,2%, що зумовлено насамперед зниженням попиту насвітових ринках.
У ІV кварталі2009р. промислове виробництво скоротилося порівняно з аналогічним періодомпопереднього року майже на 25%. Повільно відновлюватися промислове виробництвопочало лише в грудні цього ж року, що пов’язане з відновленням експортнихпоставок металопродукції, які порівняно з листопадом збільшились на 22,4%. Усічні – липні 20010 р. порівняно з аналогічним періодом 2009 р. випускпромислової продукції в Україні зменшився на 30,4%, хоча протягом травня –липня відбувся приріст обсягів виробництва до попереднього місяця (1,3% утравні, 3,1% у червні та 4,9% у липні).
Отже, можнаконстатувати дві тенденції: щомісячно темпи виробництва промислової продукціїзростали, але порівняно з попереднім роком ситуація погіршувалася. Зарозрахунками фахівців, економіка України може вийти на докризовий рівень принайсприятливіших обставинах лише за результатами 2010 року.
Всі переліченіобставини свідчать про те, що промислові підприємства потребують відповіднихметодик та інструментів об’єктивної оцінки свого фінансового стану та ухваленнявідповідних рішень щодо виходу з економічної кризи. Можна говорити проформування принципово нових підходів до аналітичного забезпечення управліннявітчизняними підприємствами, однак, на нашу думку, більш доречною є адаптаціярозроблених методик фінансового аналізу до сучасних умов.
Тому, враховуючипроблеми фінансового стану підприємства в умовах фінансової кризи, а такожнеобхідність стабілізації фінансової стійкості підприємств в умовах фінансової нестабільності,варто вжити таких заходів:
· усуненнязовнішніх факторів банкрутства;
· обов’язковескладання платоспроможного календаря, у якому детально відображається грошовийобіг підприємства;
· регулюваннярівня незавершеного виробництва;
· переведеннянизькооборотних активів до високооборотних;
· забезпеченнякерівників підприємства інформацією про зовнішні чинники, що впливають нарівень ділової активності підприємств;
· прогнозуванняможливих фінансових результатів, рентабельності, виходячи з реальних умовгосподарської діяльності й наявності власних і залучених коштів;
· розробкамоделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів;
· поступовепогашення старих боргів, скорочення витрат до мінімально допустимого рівня тапроведення енерго- і ресурсоощадних заходів;
· створенняоптимальної структури балансу та фінансових результатів, фінансової системипідприємства до несприятливого зовнішнього впливу.
Дані заходистворять умови для розробки певної фінансової стратегії на даному етапірозвитку підприємства та їх інтеграції в систему ринкових відносин.
Впливсвітової фінансової кризи наглядно продемонстрував нездатність вітчизняноїпідприємницької сфери протистояти її викликам, мобільно пристосовуватись допостійно змінюваних ринкових умов і проявив потенційні ризики їїдестабілізації. Хоча нещодавно темпи економічного спаду уповільнилися, в ціломуекономічні умови залишаються складними. У зв'язку з цим, питання дослідженняпричин і наслідків глобальних фінансових криз на підприємницький сектор Україниє на сьогодні надзвичайно актуальним та необхідним.
Непропорційносильний вплив міжнародної кризи на Україну порівняно з іншими подібнимикраїнами, вимагає ретельної оцінки економічних умов та економічної політики, щопередували кризі. Глибоке розуміння цих проблем необхідне для того, щоб оцінитиефективність вжитих антикризових заходів. Більше того, цей аналіз допоможевизначити поточні заходи макроекономічної політики, що сприятимуть швидкому тастабільному економічному відновленню.
Дляправильного визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства тапідбору найефективніших методів та заходів подолання кризи передовсім необхідноідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.
Тожбачимо, що наслідки фінансово-економічної кризи в Україні призвели дофінансової кризи і в діяльності підприємств країни, о отже підприємницькийсектор потребує негайних перебудов та прийняття найефективніших методів тазаходів для подолання кризи.
Отже,Україні та її підприємницькій сфері негайно потрібно використати повний арсеналзапобіжних заходів, спроможних зменшити негативний вплив світової фінансовоїкризи і значною мірою скористатися потенціалом внутрішніх резервів дляподолання внутрішніх негараздів.
С.Тигіпко вважає, що з метою зменшення в умовах кризи напруження на ринку праціта недопущення значного зростання безробіття Уряд повинен спрямувати зусилля настворення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зняття адміністративнихта регуляторних бар'єрів на шляху розвитку малого та середнього бізнесу якдієвого засобу забезпечення зайнятості та доходів населення. Ці завдання Урядмає вирішити шляхом:
•· розробленнята сприяння прийняттю законів щодо мінімізації негативних наслідків фінансовоїкризи для суб'єктів господарської діяльності, з метою недопущення згортаннявиробництва та негативних соціальних наслідків кризи;
•розширенняпрактики відшкодування відсоткових ставок за кредитами, що надаються суб'єктаммалого та середнього бізнесу, з метою стимулювання створення нових робочихмісць, реалізації інвестиційних проектів;
•·втіленнякомплексної стратегії щодо забезпечення стійких темпів зростання ефективностіта продуктивності у приватному секторі;
•·масштабнареформа національної системи освіти з метою сприяння розвитку такихкваліфікацій, що потрібні для забезпечення росту приватного сектора тастворення нових робочих місць;
•·заходи,спрямовані на розвиток підприємництва та малого бізнесу, для підтримкиконкурентоспроможності та зростання приватного сектору в умовах нестабільностіекономіки.
Виходячиз цього головні дії Уряду в кризовий період мають бути спрямовані в такихнапрямах: досягнення макроекономічної стабілізації; недопущеннязниження рівня життя населення; сприяння розвитку підприємництва;стимулювання інвестиційної діяльності; підтримка реального секторуекономіки.
Тожочевидним є те, що прийняття законів та методів подолання фінансової кризидозволить мінімізувати негативний вплив кризових явищ на малий бізнес, зберегтиробочі місця та отримати заплановані надходження до бюджету.
Зрозуміло,що ефективним механізмом виходу з кризового стану є не тільки заходи державищодо мінімізацію кризи в країні, а й прийняття підприємством антикризовоїпрограми, яка б нормалізувала діяльність підприємств та забезпечила прибутковістьі конкурентоспроможність підприємств на довгостроковий період. Тож, доцільнимбуде створення Антикризового центру для вирішення всіх організаційних питань,аналізу наявної ситуації на підприємстві, розробки антикризового плану, в якомупередбачені планові показники, методи якими вони мають досягатись, ресурси наїх здійснення, відповідальні особи та заходи щодо мінімізації впливу негативнихчинників на діяльність підприємства. Крім того, досить ефективним методомвиходу з кризи є залучення зовнішніх консультантів з числа консалтинговихкомпаній, адже «свіжий погляд зі сторони» дозволить об'єктивноподивитись на ситуацію, і, відповідно, адекватно оцінити стан підприємства.
Реалізаціяцих завдань та розробка методів є логічним продовженням політики щодо подоланнякризових явищ та зменшення системних диспропорцій в економіці, що становитьзагрозу для малих та середніх підприємств і може у найближчому майбутньомупризвести до стримування економічного зростання та погіршення матеріальногостановища широких верств населення.
Вкінцевому підсумку слід зауважити, що всі фінансові кризи та подолання їхнаслідків призводять до структурних змін в підприємницькій сфері, оскільки вонає найчутливішою до їх впливу. З іншого боку, підприємства все-таки найбільшгнучкі структури в умовах ринку, тому вони найшвидше реагують на події, щовідбуваються на міжнародних фінансових ринках. Головний урок, який має винестиУкраїна з нинішньої ситуації, — це своєчасно прогнозувати як зовнішні, так івнутрішні кризові явища, розробляти механізми їх упередження та пом'якшення.
Недостатньоефективна державна фінансово-кредитна політика сприяння розвиткупідприємництва, її певна неадекватність щодо умов фінансово-економічної кризи,підсилена такими фінансовими ризиками для суб’єктів підприємництва, як значнезменшення попиту на товари (послуги) вітчизняних підприємств, зниження рівняінноваційно-інвестиційної активності економіки, збільшення фінансових витрат татермінів окупності капіталовкладень, посилення дії ризиків інституційногосередовища, структурна деформація зовнішніх ринків, суттєво знижують рівеньфінансової стійкості підприємницького сектора та національної економікизагалом. Це актуалізує потребу в удосконаленні державної політики сприянняпосиленню фінансової стійкості вітчизняного підприємницького сектора економікипередусім спрямованої на покращення рівня доступності фінансових ресурсів,сприяння збільшенню обсягів господарської діяльності, підвищення рівняфінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності суб’єктівпідприємництва, покращення доступу підприємств до кредитних ресурсів, посиленняфінансової складової економічної безпеки вітчизняних підприємств сектора малогопідприємництва.
Обґрунтуванняважливості проблеми.
Розвитокпідприємництва як сектора національної економіки, що функціонує на засадахорганізаційно-господарського новаторства, є джерелом інноваційного розвиткуекономіки та за рахунок ефективного поєднання факторів виробництва дозволяєпідвищити економічний потенціал і конкурентоспроможність держави, покращити їїучасть в міжнародному поділі праці. Фінансова стійкість підприємництва єнеобхідною передумовою розвитку підприємницького сектору національноїекономіки, а отже й важливим завданням державної політики гарантуванняекономічної безпеки держави в умовах посилення фінансово-економічної кризи.
Сутьта масштаби проблеми. Починаючи з другогопівріччя 2008 року, значно знизився рівень фінансової стійкості суб’єктівпідприємництва України. Про це свідчить:
1) зменшеннякапіталу суб’єктів підприємництва. Так, за 9 місяців 2009 р. резервнийкапітал вітчизняних підприємств зменшився порівняно з аналогічним періодомпопереднього року на 1 931,6 млн. грн. або на 7,5%; нерозподілений прибутокпідприємств зменшився на 38 971,5 млн. грн. або на 50,8%;
2) збільшеннякількості збиткових підприємств. Станом на 01.03.2010 року 52,5%вітчизняних підприємств було збитковими, тоді як станом на 01.01.2009 року цейпоказник становив 38,7%. В промисловості частказбиткових підприємств становить 48,5%;
3) зростання часткисумнівних та безнадійних боргів. Станомна01.01.2010 року обсяг проблемних і сумнівних кредитів сягнув 69,9 млрд. грн.,або 9,4 % від обсягу кредитного портфелю українських банків, тоді як на початкуроку проблемними вважалися тільки 2,2 % всіх кредитів на суму 18 млрд. грн.[5]. Як наслідок, це призвело до значного погіршенняпоказників діяльності банківської системи України[6].Крім того, згідно експертних оцінок реальна частка проблемних кредитів банків єзначно вищою і перебуває на рівні 35%;
4) зменшенняобсягів реалізації продукції. Обсяг реалізованої промислової продукції за10 місяців 2009 року зменшився на 21,4% в порівнянні з аналогічним періодом2008 року;
5)низькі показники ліквідності суб’єктівпідприємництва. Станом на 30.09.2009 року кредиторська заборгованість суб’єктівпідприємництва перевищує дебіторську заборгованість на 117 337,9 млн. грн. абов 1,16 разів;
6) зменшенняобсягів інвестицій. Обсяги інвестицій в основний капітал суттєвоскоротились – на 43,7% за 9 місяців 2009 року порівняно з відповідним періодом2008 року. Скорочення обсягів інвестицій було значним на підприємствахмашинобудування (на 53,7%), металургійного виробництва та виробництва готовихмеблевих виробів (на 51,3%). Інвестиції у розвиток добувної промисловості та увиробництво і розподіл електроенергії, газу та води скоротилися на 35,9% та20,2% відповідно;
7) погіршеннядоступу підприємств до зовнішніх джерел фінансування. Головним джереломфінансування інвестицій в основний капітал є власні кошти підприємств таорганізацій, за рахунок яких за 9 місяців 2009 року було освоєно 64,3%капіталовкладень (порівняно з 59,7% за аналогічний період 2008 року). Часткакредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень скоротиласьна 2% порівняно з аналогічним періодом 2008 року і становила 13,6%;
8) збільшеннякількості підприємств-банкрутів. Станом на 01.03.2010 року загальнакількість вітчизняних підприємств, які перебувають в процедурах банкрутствастановила 14 517 підприємств.
Станнормативно правової урегульованості проблеми.З розгортанням фінансово-економічної кризи в Українібули прийняті законодавчі та нормативні-правові документи, спрямовані наподолання її негативних наслідків. Зокрема, Закон України «Пропершочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи тапро внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 31.10.2008 №639-VI, Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо подоланняфінансової кризи в Україні» від 17.11.2008 року № 1046/2008 та «Простимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансовоїкризи» від 22.06.2009 року № 466.
З метоювирішення проблемних питань, пов’язаних з погашенням кредитів суб’єктівпідприємництва, прийнято Закон України «Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договорубанківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від12.12.2008 року №661. Постановами Правління Національного банку України №413 «Проокремі питання діяльності банків» від 04.12.2008 року та від №49 «Проокремі питання діяльності банків» від 05.02.2009 року банкам дозволеносамостійно та на власний ризик приймати рішення пропролонгацію/реструктуризацію кредитів, наданих товаровиробникам.
З метоюунормування діяльності ринків було прийнято Постанови Кабінету МіністрівУкраїни №278 «Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та орендуторгових приміщень (площ) у торговельних об’єктах, на ринках з продажупродовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи»від 05.03.2009 року та №449 «Про затвердження Порядку використання у 2009році коштів Стабілізаційного фонду для здешевлення кредитування проектів малогота середнього бізнесу, зокрема таких, що впливають на підвищення рівнязайнятості населення» від 15.04.2009 року, що передбачали подолання кризовихявищ в економіці та мінімізацію впливу фінансової кризи на мале та середнєпідприємництво.
Проте зазначенінормативно-правові акти не містять конкретних механізмів зміцнення фінансовоїстійкості суб’єктів підприємництва. Крім того для реалізації деяких заходіввзагалі не були виділені кошти з Державного бюджету України.
Це актуалізуєнеобхідність прийняття законодавчих актів, в яких чітко повинні бути окресленіпріоритети державної політики посилення фінансової стійкості вітчизнянихсуб’єктів підприємництва в умовах фінансово-економічної кризи та механізми їхвикористання, зокрема з метою зниження рівня збитковості, зменшення обсягівпроблемної заборгованості перед банками, відшкодування з державного бюджетувідсоткових ставок за кредитами та полегшення доступу до зовнішніх джерелфінансування, підвищення ліквідності та збільшення обсягів інвестицій суб’єктівпідприємництва.
Основнінебезпеки та ризики у зв’язку із розвитком проблемної ситуації.У випадку невтручання органів державного управлінняу розвиток проблемної ситуації, вірогідними видаються подальші негативнінаслідки для підприємницького сектора економіки України:
1) критичнезменшення частки власного капіталу підприємств, збільшення кредиторської ідебіторської заборгованості, передусім,безнадійної дебіторськоїзаборгованості, надмірне погіршення фінансової стійкості вітчизнянихпідприємств;
2) зниженнярівня платоспроможності і кредитоспроможності суб’єктів підприємництва;
3) подальшезниження рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на зовнішніхринках внаслідок недостатніх обсягів фінансових ресурсів;
4) підвищеннярівня збитковості підприємств усіх форм власності і, як наслідок,збільшення кількості збанкрутілих підприємств;
5) зростаннясоціальної напруженості в суспільстві внаслідок зменшення рівня реальноїзаробітної плати та збільшення заборгованості із виплати заробітної плати;
6) зниженняінвестиційного потенціалу економіки у зв’язку з ускладненим доступомсуб’єктів підприємництва до зовнішніх джерел фінансування;
7) зростаннячастки сумнівних та безнадійних боргів;
8) формуванняу суспільстві негативного ставлення до ведення підприємницької діяльності,погіршення підприємницького середовища та подальше скорочення іноземних інвестицій в економіку України.
Пропозиціїщодо вирішення проблеми. Вагомість очікуванихнегативних економічних наслідків проблеми вимагає активізації політики державищодо посилення фінансової стійкості вітчизняних суб’єктів підприємництва.Державна політика повинна здійснюватися з використанням інституційних,економічних та організаційних засобів, урахуванням існуючих негативнихнаслідків фінансово-економічної кризи за напрямами:
1. Покращеннярівня доступності фінансових ресурсів для суб’єктів підприємництва зарахунок:
— збільшенняобсягів та удосконалення механізму державного фінансово-кредитного сприяннясуб’єктам підприємництва;
— спрощенняпроцедур мікрокредитування;
— удосконаленнямеханізмів функціонування страхових, гарантійних та фондів кредитноїкооперації, а також використання альтернативних схем фінансування (лізингу,факторингу та форфейтингу). Для цього необхідно вдосконалити законодавство, щорегулює лізингові та факторингові операції передусім з метою стимулюваннябанків вкладати кошти у статутні фонди лізингових та факторингових компанійшляхом звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, яка спрямовується напридбання акцій цих компаній; створення системи пільгового довгостроковогорефінансування Національним банком України банківських установ, які активнозаймаються довгостроковими лізинговими операціями;
— суттєвогопокращення інвестиційного клімату (через розробку регіональних стратегійзалучення іноземних інвестицій як невід’ємного складника стратегіїсоціально-економічного розвитку території, надання фінансово-кредитногосприяння реалізації інноваційних проектів підприємств, розширення програмзалучення іноземних інвестицій з врахуванням крім прямого портфельногоінвестування в програмах розвитку окремих галузей регіону заходів щодо сприянняпортфельним та неакціонерним формам інвестування для задоволення їхніх потреб уфінансових ресурсах);
— створеннясистеми стимулів легітимізації тіньових доходів.
2. Сприяннязбільшенню обсягів господарської діяльності суб’єктів підприємництва Україниза рахунок:
— провадженняполітики, спрямованої на зменшення кількості недіючих та збиткових підприємств(через удосконалення системи оподаткування підприємницької діяльності, значнеспрощення дозвільних процедур та удосконалення регуляторної політики, сприяннязниженню рівня витратомісткості виробництва, організаційну підтримкуконкурентоспроможних пріоритетних секторів економіки, створення інноваційнихорганізаційних форм бізнесу, а також організацію розвитку підприємницьких тауправлінських навиків населення);
— збільшенняобсягів державних закупівель в пріоритетних галузях економіки з метоюстимулювання попиту на продукцію стратегічно важливих підприємств;
— стимулюванняекспортних операцій шляхом надання урядом додаткових гарантій банкам щодозалучення кредитних ресурсів в експортоорієнтовані виробництва, частковогокомпенсування страхових премій при укладанні договору з приватнимистраховиками, або створення власного державного страхового агентства.
3. Підвищеннярівня фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності суб’єктівпідприємництва за рахунок:
— підвищенняефективності управління активами та фінансовим станом підприємств;
— реалізаціїуправлінських функцій органів влади стосовно моніторингу рівня, а такожстимулювання підвищення рівня ліквідності підприємств;
— проведенняпросвітницької діяльності про переваги зміцнення ліквідності підприємств;
— стимулюваннязбільшення частки оборотних активів у структурі балансу суб’єктівпідприємництва.
4. Покращеннядоступу суб’єктів підприємництва до кредитних ресурсів. Для цьогонеобхідно:
— забезпечитипоступову стабілізацію становища у банківській системі. На першому етапіпріоритетом має стати врегулювання ризиків, пов’язаних з наростаннямнеплатоспроможності боржників, а відтак – частки проблемних кредитів. Очікуванимрезультатом має бути відновлення довіри вкладників до банківської системи тарозблокування банківського кредитування;
— впровадитисистему заходів щодо реструктуризації проблемної заборгованості підприємствреального сектору економіки, яка має передбачати обов’язкову компенсацію втраткомерційних банків через дотування боржників або сек’юритизацію заборгованості;
— започаткуватипрактику субсидіювання процентних ставок за кредитами, що надаються на купівлютоварів вітчизняного виробництва.
5. Посиленняфінансової складової економічної безпеки вітчизняних підприємств сектора малогопідприємництва за рахунок доповнення програм підтримки малогопідприємництва розділом та заходами зі зміцнення його фінансової безпеки, атакож активізації управлінських функцій регіональних та місцевих органів владиу напрямі формування безпечного підприємницького середовища.