Монетарна концепція

ЗМІСТ
 
Вступ
Монетарна концепція
Висновок
Література

 
Вступ
У XVIII ст. шотландський філософ Девід Юм (1711 — 1776),дослідивши зв'язки між масою грошей, торговими балансами та рівнем цін,здійснив «прорив» в економічній теорії, відомий нині як монетарний(фінансовий, грошовий) підхід до платіжного балансу. Вивчення грошей уXVIII—XIX ст. зумовило створення кількісної теорії грошей, на якій ґрунтуєтьсясучасний аналіз грошової системи. Саме ця теорія спричинила появу монетарних уявлень.
Однак власне монетарна концепція започаткована працеюамериканського професора М. Фрідмана «Дослідження у галузі кількісноїтеорії грошей» (1956), у якій сформульовано основні положення «новітньоїкількісної теорії грошей». Учений визначав її як теорію попиту на гроші, ане теорію випуску, номінальних доходів чи цін.
Тема реферату – «Монетарна концепція».

Монетарна концепція
Фрідман (Friedman) Мілтон (нар. 1912) — американськийекономіст, лауреат Нобелівської премії (1976). Народився в м. Брукліні (штатНью-Йорк,США).Навчався в Університеті Ратгерса. Паралельно відвідував університетський курс зекономіки. Істотний вплив на нього мали його викладачі — С.-С. Кузнець іДж.-Дж. Стіглер. Вступивши до Чиказького університету, він зблизився із Г.-А. Саймоном, Ф. Найтом, Дж.Вінером, прихильниками неокласичних поглядів про вирішальну роль ринковихвідносин у економіці Заходу. В 1933 р. здобув ступінь магістра. Через фінансові труднощі М.Фрідман залишив Чиказький університет і перейшов до Колумбійського, де йому надалистипендію. Одним з його наставників був В. Мітчелл. У 1946 р. М. Фрідманзахистив докторську дисертацію з економіки. У 1937 р. він взявучасть у розробці наукового проекту Національного бюро економічних досліджень США під керівництвом С.-С.Кузнеця. Свої міркування щодо цього виклав у праці «Доходи від незалежноїпрофесійної практики» (1945). У період Другої світової війни М. Фрідманпрацював у Міністерстві фінансів СІНА і у відділі військових дослідженьКолумбійського університету. Після війни працював в університеті штату Міннесота.А із 1948 р. — у Чиказькому університеті, де досліджував проблеми грошей іціноутворення, а також методологічні проблеми суспільних наук. У 1950 p. М. Фрідмана булозатверджено консультантом Комітету з реалізації «плану Маршалла», розробленого длявідновлення економіки повоєнної Західної Європи. У цей час він працював уПарижі, був активним прихильником ідеї плаваючих валютних курсів. Це дало змогуйому передбачити, що фіксовані валютні курси, впроваджені Вреттон-Вудськоюугодою 1944 p., зазнають краху (що йсталося на початку 70-х років).
У 1968 р. він став доктором права. Працював у Національному бюроекономічних досліджень СІНА, співробітничав у різних наукових організаціях,комісіях, радах. Був обраний президентом Американської економічної асоціації,неодноразово брав участь у розробці економічної програми Республіканськоїпартії США, виступаючи вролі її економічного консультанта. У 1971—1974 pp. — впливовий радникпрезидента Р. Ніксона з економічних питань.
З 1977 р. наукова діяльність М. Фрідмана пов'язана з Гуверівськимінститутом Стенфордського університету. Він — член редколегій багатьохспеціальних видань з економіки, автор понад 350 економічних праць. Серед них: «Нариси зпозитивної теорії» (1953), «Капіталізм, свобода і демократія»(1962), «Теорія ціни» (1968), «Теоретичні основи аналізукредитно-грошової системи» (1970), «Нариси з позитивної економіки»(1975), «Монетарна історія США. 1867—1960» (у співавторстві з А.Шварц), «Вільні вибирати. Особиста точка зору» (1980) та «Тираніястатус-кво» (у співавторстві з Р. Фрідман).
М. Фрідман — член Національної академії наук СІНА, почеснийпрофесор Чиказького університету; удостоєний почесних вчених ступенів багатьохамериканських та іноземних університетів. Американською економічною асоціацієюнагороджений медаллю імені Дж.-Б. Кларка (1951).
У другій половині XX ст. при Чиказькому університетіутворилася школа економістів-ринковиків, які відстоювали неокласичні погляди,хоча незаперечними на той час вважалися ідеї кейнсіанського напряму. Але вженаприкінці 60-х — на початку 70-х років під впливом кризових процесів у світовомугосподарстві кейнсіанці почали уступати свої позиції. Світова економічна кризасередини 70-х років супроводжувалася некерованою, «галопуючою»інфляцією. Необхідна була програма виходу із цієї ситуації. Так, М. Фрідман,спираючись на свою теорію грошей, запропонував жорстку програму подоланняінфляції. Його концепція увійшла в історію економічної науки під назвою «монетаризм».
Монетаризм (англ. monetary — грошовий) — економічна школа, яка акцентує увагу назмінах у кількості грошей, що перебувають в обігу, як визначальній функції цін,доходів і зайнятості.
У своєму розвитку монетарна концепція М. Фрідмана пройшлакілька етапів.
І етап (50-ті роки). На цьому етапі було розроблено теоріюперманентного (постійного, безперервного) доходу. Учений виходить з того, щовимірюваний дохід і вимірюване споживання складаються з перманентного ітимчасового (випадкового) компонентів. Перманентний дохід — дохід, якийспоживач сподівається отримати впродовж життя. Його величина залежить відгоризонту споживання (мінімального часового інтервалу), впродовж якого дохідзалишається на незмінному рівні; величини нагромадженого капіталу; місцяпроживання, віку, професії, освіти, раси та національності.
Тимчасовий, або випадковий дохід, на його думку,відображає вплив усіх факторів, які людина відносить до випадкових, хоча вониможуть бути передбаченими результатами дії таких сил, як циклічні зміни вділовій активності. Джерела тимчасового доходу найрізноманітніші: віднеочікуваної спадщини до виграшу в карти. При цьому М. Фрідман наголошує нанепередбачуваності, несподіваності при отриманні тимчасового доходу: тільки утакому разі цей тип доходу не зможе серйозно вплинути на довгострокову споживчуповедінку. Важливим у теорії перманентного доходу є твердження, що тимчасовийкомпонент доходу не впливає на споживання. Вчений вважає, що увесь отриманийтимчасовий дохід йде на заощадження, а рівень довгострокового споживаннявизначається перманентним доходом. Оскільки споживання ґрунтується наочікуваному на тривалу перспективу рівні доходу, то на нього впливають і такіфактори, як рівень довгострокової відсоткової ставки, величина нагромадженогокапіталу, смаки споживача. Величина перманентного споживання виражаєтьсяформулою:
 
Cp= k(i,w, и) Yp, (а)

де      Ср— перманентне споживання;
і — рівеньдовгострокової відсоткової ставки;
w— величинанагромадженого капіталу;
и — смаки іпереваги споживача;
Yp— рівеньперманентного доходу;
k— коефіцієнткореляції.
Використовуючи інструментарій кривих байдужості та бюджетноїлінії для аналізу споживання, М. Фрідман дійшов висновку, що існує три моделіспоживання: переоцінка значення свого майбутнього споживання, занижена йогооцінка і нейтральність стосовно свого майбутнього споживання. Кожній моделіспоживання відповідає певне поєднання кривих байдужості і бюджетної лінії. Так,якщо споживач надто високо оцінює майбутнє споживання, то його поточнеспоживання буде меншим (тобто він готовий відмовитися від якоїсь частини впоточному споживанні, щоб додати її до майбутнього).
М. Фрідман дійшов певних висновків про особливості споживчоїповедінки:
— піввікова постійність зв'язку між перманентним споживанням іперманентним доходом свідчить про постійність значень факторів, що впливають накоефіцієнт кореляції;
— заощадження є не зростаючою функцією від доходу, а постійною.
Отже, М. Фрідман трактує можливе зростання питомої вагизаощаджень як явище, що залежить не від зростання доходу, а від невизначеностів оцінках майбутніх доходів, тобто від невизначеності в отриманні тимчасовогодоходу. Звідси й висновок про стійкість капіталістичного господарства, яке, найого думку, має великі потенційні можливості до ефективного саморегулювання.
Теорія перманентного доходу стала фундаментом для розробленняположень монетарної політики та аналізу циклу.
II етап (кінець 50-х — 60-ті роки). Це етап створення монетарної теоріїгосподарського циклу. На основі аналізу емпіричних даних М. Фрідман робитьвисновок про «циклічний феномен», який полягає в тому, що зміниобсягу грошової маси випереджають аналогічні зміни господарської кон'юнктури всередньому на 12—18 місяців. Це свідчить про те, що максимальні значення темпузростання грошової маси в часі передують основному циклічному піднесенню, амінімальні — циклічномуспаду. Виходячи з цього, М. Фрідман і А. Шварц у праці «Гроші і діловіцикли» (1958) акцентують увагу на провідній функції грошей у межах циклу.
М.Фрідман вважає, що з допомогою грамотної грошової політики можна запобігтизатяжній депресії чи надмірному «розігріву» в економіці. Оскількигосподарський цикл існує об'єктивно, то «грошові авторитети» в особіФедеральної резервної системи США при здійсненні грошової політики повинніпередбачати його розвиток. Щоб гроші не перешкоджали циклічному розвиткуекономіки, їх не можна підлаштовувати під цикл, як це відбувається з часовимлагом (запізненням) і не приносить бажаних результатів, а частіше дає зворотнийефект. Тому вчений пропонує відмовитися від політики «підлаштовування підцикл». Якщо це не допоможе боротися з циклом, то принаймні грошоваполітика не буде причиною затяжної депресії.
Глибоко досліджено М. Фрідманом механізм виникнення інфляціїта проблеми зв'язку її з безробіттям. Причиною інфляції він вважає вищі темпизростання номінальної грошової маси порівняно із темпами зростання реальногоВНП. Зміна обсягу грошової маси здатна вплинути на динаміку реальних показників(темпи зростання виробництва, рівень зайнятості тощо), але тількикороткотерміново. Цей ефект триває приблизно 6—8 місяців, після чого значення зазначенихпоказників повертається до свого вихідного рівноважного рівня. У механізміінфляції вчений відводить важливу роль очікуванням господарських суб'єктів, якіформуються з урахуванням минулого інфляційного досвіду.
У довготерміновому періоді, на думку Фрідмана, прямоїзалежності між рівнем безробіття та рівнем інфляції не існує. Причина криєтьсяв тому, що з часом господарські суб'єкти оцінюють свої доходи не в номінальних,а в реальних одиницях. їх цікавить купівельна спроможність зарплати, а некількість отриманих грошових знаків. Якщо інфляцію правильно передбачити, то їїдестабілізуюча дія практично зводиться до нуля.
Для доведення цього положення вчений впроваджує поняття «природнийрівень безробіття». Цей рівень безробіття відповідає реальному стану ринків товарів іпраці, включаючи їх недосконалість, витрати на збір інформації про вакансії,витрати мобільності. І знизити його можна, усунувши перешкоди на ринку праці, апідвищити — введеннямдодаткових «непорозумінь» (бар'єрів чи перешкод).
IIIетап (70-ті роки). Це етап формування теорії номінального доходу і поясненнявпливу грошей на основні економічні параметри («передавальний механізм»).М. Фрідман досліджує природу швидкості обігу грошової маси і механізм впливугрошової маси на рівень цін та номінального доходу. Методологічною базою єтеорія перманентного доходу і висновки, зроблені на її основі. Вчений вважаєпопит на гроші (як і попит на інші блага) залежним від величини сукупногокапіталу, дохідності кожного виду вкладення капіталу, смаків і перевагспоживачів. М. Фрідман розглядає гроші як капітальний актив, на підміну від І.Фішера, який вважав гроші засобом обігу і платежу. Капітал же може набуватирізних форм, наприклад вкладення в акції, облігації, людський капітал тощо. Вченийвиходить з того, що кожний споживач, який має певну кількість готівки, формує «портфельактивів», тобто інвестує свої засоби в різні види активів. На відміну відДж.-М. Кейнса, за яким портфель складається лише з двох активів — готівки таоблігацій, М. Фрідман включає до нього також акції, фізичний і людськийкапітали. Отже, попит на реальні грошові залишки залежить від Реальноїдохідності кожного з цих активів, тобто:

М/Р = f(rb,re(1/P) х(dP/dt), w, Y/ P, и), (б)
де      М — обсяг грошової маси;
Р — рівень цін;
rb— дохід відоблігацій;
rе— дохід від акцій;
(1/Р) х (dP/dt) — рівеньінфляції;
w— інвестиції в людськийкапітал;
Y/P— дохід відгрошей (де Y— рівень доходу);
и — смаки і переваги споживачів.
Учений стверджує, що функціональний зв'язок між попитом нагроші і змінними, які його визначають, є «вищою мірою стабільним».Рівень номінального (грошового) доходу У можна визначити за формулою:
 
Y=V(rb, rе(1/Р) х(dP/dt), w, Y/ P, и)хМ, (в)
де      V — швидкість обігу;
М — обсяг грошової маси;
Р — рівень цін;
rb— дохід відоблігацій;
rе— дохід від акцій;
(1/Р) х(dP/dt) — рівеньінфляції;
w— інвестиції в людськийкапітал;
Y/P— дохід відгрошей;
Y— рівень доходу;
и — смаки і переваги споживачів.
Оскільки вчений виходить з гіпотези перманентного доходу іпостійності або малої змінності факторів, що визначають попит на гроші, то привідношенні номінального доходу Yдо обсягугрошової маси М, яке є постійним, швидкість обігу грошей V такожбуде постійною.
Досліджуючи вплив зміни обсягу грошової маси на рівень цін ідоходу, М. Фрідман запропонував свій варіант теорії номінального доходу,виражений формулами:
 
МД= Pf(y,w;Rm*,Rb*,Re*,u);(1)
М=h (R, Y...);(2)
МД=MS; (3)
r=k0+ y*. (4)
Першаформула (1) — це функція попиту на гроші М, тобто добуток рівня цінР на значення сукупної очікуваної дохідності від набору різних активів.Друга формула (2) — це пропозиція грошей М, яка є функцією від сукупностівідсоткових ставок R, рівня сукупногономінального доходу Y(ВНП у поточних цінах).Три крапки означають рівень економічної невизначеності, зміни політичногохарактеру, тобто те, що формалізувати складно. Формула (3) — умова рівновагина грошовому ринку (рівність попиту і пропозиції грошей). Формула (4) —рівняння норми відсотка. Отже,r— ринковавідсоткова ставка; k— різниця міжочікуваною реальною відсотковою ставкою і очікуваним (перманентним) темпомзростання реального доходу; у* — «постійний» або очікуванийтемп зростання номінального доходу.
Хоча М. Фрідман вводить у свою модель формули норми відсотка,її зміни він вважає побічними і тимчасовими, оскільки відсоткова ставка швидкоповертається на свій первісний рівноважний рівень. Він переконаний, що змінанорми відсотка не впливає на динаміку грошової маси, а тому саме грошоваполітика в довгостроковому періоді має безумовний пріоритет порівняно з іншимиформами державного регулювання.
Отже, в основі нового вчення — саморегулююча система. Приватнепідприємництво, на думку М. Фрідмана, здатне вивести з кризового стануекономіку, забезпечити її піднесення і відповідну зайнятість населення. Крімцього, грошам відводиться роль головної і вирішальної пружини всієї ринковоїекономіки. Учений пропонує підтримувати темп приросту грошової маси на рівні3—5% на рік, незалежно від стану кон'юнктури. В іншому разі, на його думку,порушується механізм приватного підприємництва, наступає криза, розгортаютьсяінфляційні процеси. Тому він зводить вплив держави на економіку лише допідтримання постійних темпів зростання грошової маси.
М. Фрідман є послідовним прихильником максимальноїекономічної свободи. Між свободою підприємництва і свободою суспільства, найого думку, існує внутрішній зв'язок. Вчений переконаний, що тільки за умоввільного підприємництва можна досягти політичної свободи, економічної ефективностіта рівності. Економічна свобода, наголошує він, невіддільна від ринковоїсистеми. Але вона не обмежується рамками суто економічних явищ, а являє собоюосновоположну і водночас гнучку систему, що розвивається та пронизує практичновсі сфери суспільних відносин.
Вченийне поділяє ідеї державного регулювання, а ставить на чільне місце чистуконкуренцію. Він за вільну конкуренцію, навіть в освіті та інших галузяхсоціальної сфери. Зокрема, його «план ваучерів» передбачає замістькоштів, що виділяються громадянам з державного бюджету на освіту, видавати ваучер (купон). За йогодопомогою особа може обрати державний чи приватний навчальний заклад, алеприватний як оплату за навчання прийме цей ваучер (що буде повною або частковоюкомпенсацією здобуття освіти за державний кошт у недержавному навчальномузакладі).
Задовільної альтернативи нормальному ринковому механізму, надумку Фрідмана, не існує. Це, однак, не означає, що нема і не може бутивідхилень у цьому механізмі. Ефективність виробництва — не єдина ціль, якуставлять перед собою люди. З багатьма завданнями (наприклад, забезпеченняобороноздатності) ринок не може упоратися, а в деяких випадках дія ринкових силздатна заподіяти шкоди третім особам. У такому разі втручання держави єпринципово виправданим.
М. Фрідман — прихильник кількісної теорії грошей. Запропонована нимфункція попиту на гроші є ключовим моментом його грошової теорії: знаючипараметри цієї функції, можна визначити ступінь впливу змін грошової маси надинаміку цін чи відсотка. Аналізуючи залежність між масою грошей в обігу ідеякими макроекономічними характеристиками на прикладі грошового обігу США застолітній період, він дійшов таких висновків:
1) для стабільності цін особливе значення має неінфляційне зростаннягрошової маси;
2) якщо зміни цін передбачувані і не значні, економічнезростання може здійснюватися як за їх підвищення, так і за їх зниження;
3) взаємозв'язки між змінами маси грошей і тими змінними, наякі маса грошей впливає, залишалися незмінними, незважаючи на різні причинизростання маси грошей;
4) основний напрям впливу грошей на економіку — від зміни маси грошей дозміни доходу, а не навпаки.
Складовою частиною антиінфляційної політики та політикирегулювання економічного зростання М. Фрідман назвав індексацію—збільшення грошових доходів і заощаджень громадян у зв'язку з підвищенням цін.Він переконаний, що інфляції не уникнути. Значить, потрібно ввести в діюсистему, яка б відгородила від інфляції тих, хто через неї страждає, особливознедолених. Одна з переваг індексації, на його думку, — це зменшення прибутків,які приносить інфляція всім, хто знає, як із неї мати зиск, насамперед урядам.
РозробкаМ. Фрідманом проблем кредитно-грошової політики — це не абстрактні теоретичні судженняекономіста: багато його рекомендацій втілено в практику. На його теоріюспирався чилійський правитель А. Піночет, і «чилійське економічне диво»створене за допомогою підготовлених Фрідманом радників, яких називали «хлопчикиФрідмана».
Скористалася його вченням і М. Тетчер щодо оздоровленняекономіки Англії. Ще влітку 1980 p. М. Фрідман у доповідній записці парламентськомукомітету Великобританії виклав суть своєї моделі регулювання економіки, детеоретично обґрунтував методи її реалізації та вказав на напрями іпослідовність реформування економічних відносин. І те, що М. Тетчер перебувалана посту лідера держави 11 років (найдовше від усіх своїх попередників у XXст.), зміцнивши її економічне становище, без сумніву, також результат реалізації«моделі Фрідмана».
Однак не всюди і не завжди програми, розроблені вченим, малипідтримку і досягали успіху. Монетарні поради М. Фрідмана вперше були випробуваніурядом Р. Ніксона в 1969—1970 pp., але через різке погіршення економічногостановища їх подальшу реалізацію відклали. Вчений пояснив невдачі своєїпрограми недостатньою тривалістю її реалізації, непослідовністю адміністрації.Було також відхилено Конгресом СІЛА проект реформи «План допомоги сім'ї».
Після кризи 1974—1975 pp. остаточне розчарування в кейнсіанськихконцепціях «глобального регулювання» сприяло відродженню інтересу домонетарних теорій західних урядовців. Всебічне врахування запропонованих М.Фрідманом рекомендацій дало ефект. У скарбниці монетаризму — подолання депресіїта структурні перетворення у багатьох країнах, що розвиваються, грошовеоздоровлення Ізраїлю, ринкова модернізація країн Південно-Східної Азії, СхідноїЄвропи. В Угорщині, Чехії, Польщі було створено стартові умови для економічногозростання.
Тріумфом теоретичних доробків М. Фрідмана стали концепціястабілізації американської економіки, а також знаменита «рейганоміка»,які дали змогу США подолати серйозні труднощі, зупинити інфляцію, зміцнитидолар. Цікаво, що уряд Р. Рейгана, на відміну від багатьох урядів ЗахідноїЄвропи, оголосив не безробіття, а інфляцію «ворогом № 1». Вінкерувався концепцією «монетарної контрреволюції» протиставленої «кейнсіанськійреволюції».
Спираючись на концепцію, фінансові керівники центральнихбанків переглянули операційний інструментарій. У 70-ті роки Федеральна резервнасистема США вибрала в якостіпроміжної цілі агрегат МІ (грошовий параметр, в який включені готівковігроші та трансакційні депозити), а в якості тактичної — відсоткову ставку пофедеральних фондах. За США пішли і країни Європи. Німеччина, Франція, Італія,Іспанія та Великобританія спершу неофіційно, а відтак і публічно оголошуваликількісні орієнтири приросту грошової маси.

 
Висновок
ВнесокМ. Фрідмана в економічну теорію, і передусім у теорію грошей, полягає вретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарнийсвіт, монетарних інструментів та монетарної політики на розвиток економіки.Монетарна концепція стала основою грошово-кредитної політики, яка нині єнайважливішим важелем державного регулювання. Вчений відстоював ідею провиняткове значення стійкості грошей для нормального функціонування економіки. Відхиленнявід цього правила означає розпад усіх механізмів, з допомогою яких частиниринкової економіки утворюють єдине ціле.

Література
 
1.        Абрамова, М. А. Экономическаятеория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М.: Юриспруденция, 2001. – 400с.
2.        Архипов, И. И.Экономика: учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М.: Проспект,2006. – 840 с.
3.        Корниенко, О. В.Экономическая теория: практикум / О. В. Корниенко. – Ростов н/Д: Феникс,2008. – 320 с.
4.        Макконнел, К. Р.Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М.:Республика, 2003. – 486 с.
5.        Микроэкономика:учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск: Новое знание,2005.
6.        Мицкевич, А. А.Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М.: Вита-Пресс,2001. – 592 с.
7.        Экономическаятеория для студентов вузов. Серия «Шпаргалки». — Ростов н/Д, Феникс,2005 – 192с.