Напрямки розвитку малого бізнесу в Миколаївській області

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІСНУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ ВУКРАЇНІ
1.1 Роль малого бізнесу в економіці розвинутих державсвіту та зарубіжний досвіт
1.2 Стан та виникнення малого бізнесу в Україні
1.3 Державне регулювання та нормативно – правовезабезпечення розвитку малого бізнесу в Україні
1.4 Діючі системи оподаткування для суб’єктів малогобізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ ВУКРАЇНІ ТА МИКОЛАЇВСЬКІ ОБЛАСТІ
2.1 Стан розвитку малого бізнесу в Україні
2.2 Соціально – економічна характеристика розвиткумалого бізнесу Миколаївської області за результатами 2002 – 2006 років
2.3 Аналіз показників розвитку малого бізнесу вМиколаївські Області
2.4 Аналіз причин виникнення проблем, якіперешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні та Миколаївській області
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУВ МИКОЛАЇВСЬКІ ОБЛАСТІ
3.1 Загальні шляхи удосконалення діючих умов та системрозвитку малого бізнесу в Україні
3.2 Вступ України до Світової організації торгівлі:перспективи розвитку малого бізнесу
3.3 Вдосконалення системи фінансування малого бізнесув Україні
РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1 Характеристика та аналіз потенційно — шкідливих і небезпечнихвиробничих факторів
4.2 Методи та засоби колективного та індивідуальногозахисту від шуму та вібрації
4.3 Розрахунок освітлення приміщення (цеху)
РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
5.1 Гігієнічна характеристика забруднювачів та їхвплив на навколишнє середовище
5.2 Заходи щодо усунення впливу забруднюючих речовинна навколишнє середовище
5.3 Розрахунок плати підприємства за забруднюючихречовин на навколишнє середовище
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Світовий досвід і практикагосподарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки єіснування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їхоптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народногогосподарства, що постійно змінюється, є малий бізнес. Зарубіжний досвідпідтверджує ефективність існування сектору малих підприємств в сучаснійекономіці. Малі підприємства відіграють провідну роль у зміні структури формвласності, оскільки фактично представляють приватні інтереси. В умовах масовогозакриття державних підприємств та стрімкого зростання безробіття розвитокмалого підприємництва може створити багато можливостей для працевлаштуванняшироких верств населення. У ринковій економіці мале підприємництво виконує цілунизку життєво важливих функцій: відіграють особливу роль у розвитку торгівлі,сфері послуг, громадському харчуванні, виробництві товарів народногоспоживання; сприяють формуванню конкуренції та протистоять монополістичнимтенденціям; створюють велику частку товарів в економіці; сприяють вирішеннюпроблеми зайнятості; задовольняють специфічні потреби споживачів, формуютьіндивідуальний попит; роблять значний внесок у науково-технічний прогрес;забезпечують базу для становлення середніх та великих підприємств умайбутньому; пом'якшують економічні кризи; підтримують соціальну та політичнустабільність, утверджують демократизм у бізнесі.
Розвиток малого бізнесу всучасній Україні — це необхідна умова становлення ринкової економіки,ефективної реструктуризації виробництва та підприємств, розв’язання проблемзайнятості, підвищення та зростання рівня життя населення. Без розвитку малогопідприємництва неможливо формування середнього класу, тобто неможливо створеннянадійного фундаменту демократичного суспільства. Малі та середні підприємствазабезпечують гнучкість та стійкість економічної системи держави, наближують їїдо потреб конкретних споживачів, а водночас — виконують важливу соціальну роль,надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значної частининаселення України.
Яке сьогодні становище малогобізнесу в Україні? Які проблеми блокують або стримують його розвиток? Щопотрібно зробити або вирішити для досягнення сталого його розвитку в Україні зхоча б приблизним наближенням до світових стандартів? Відповіді на ці та іншіпитання є важливими для визначення ролі малого бізнесу в економіці держави,його форми та структури, пошуку шляхів вдосконалення умов для його розвитку таусунення негативних факторів, що заважають його становленню.
В даній роботі поставлено замету проаналізувати сучасний стан розвитку малого бізнесу в Україні та,зокрема, в Миколаївській області, порівняти з світовими показниками тадосягненнями, виявити існуючі проблеми, навести пропозиції щодо їх вирішення,запропонувати форми та методи удосконалення сучасного стану економічногорозвитку малих підприємств та розглянути перспективи державного регулювання тапідтримки малого підприємництва.
Тому, при написанні роботипоставлені такі задачі:
1  Розкрити сутність малогобізнесу в Україні.
2  Зробити огляд нормативно — правової бази, яка регулює діяльність та розвиток малих підприємств в Україні.
3  Охарактеризувати стансучасного стану розвитку малого бізнесу в Україні та Миколаївській області.
4  Висвітлити проблеми, якізаважають розвитку малого бізнесу в Україні.
5  Проаналізувати показникидіяльності малого бізнесу в Миколаївській області.
6  Зробити висновки щодо станумалого бізнесу та його розвитку.
7  Навести пропозиції щодошляхів вирішення існуючих проблем та вдосконалення розвитку малого бізнесу вУкраїні.
Об’єктом дослідження вдипломній роботі виступають малі підприємства Миколаївської області.
Предметом дослідження ємеханізми формування, функціонування та особливості розвитку малого бізнесу вУкраїні та, зокрема, в Миколаївській області.
В першому розділі даної роботиробиться огляд світового досвіду становлення малого бізнесу, висвітлюєтьсясутність і значення малого бізнесу, описується історія формування малогобізнесу в Україні, розглядається законодавство України, яке його регулює,системи оподаткування та існуючі програми сприяння розвитку малого бізнесу.
В другому розділі оглядаєтьсязагальний стан розвитку малого бізнесу в Україні, дається характеристикаекономічного розвитку Миколаївської області. Розглядається кількісна структурамалого бізнесу за обраними системами оподаткування, видами економічноїдіяльності, проводиться економічний аналіз показників розвитку малого бізнесу,робиться аналіз та порівняння за 5 останніх років.
В третьому розділі наводятьсяпропозиції щодо вирішення існуючих проблем розвитку малого бізнесу в Україні таудосконалення діючої системи державної та громадської підтримки малого бізнесу.Також, в цьому розділі наводяться пропозиції щодо впровадження та використанняінформаційних технологій, світового досвіду, сучасних форм та методів, якісприятимуть розвитку малого бізнесу на більш високому та якісному рівні.
Під час написання цієї роботибули опрацьовані нормативні та літературні джерела, в яких висвітлюютьсяпитання становлення, розвитку, проблем малого бізнесу в Україні. Серед сучаснихукраїнських дослідників треба відзначити праці Л.В. Балабанової, І.Х.Баширова,В.І. Ляшенка, І.В. Сороки, М.Г.Чумаченка, Парсяк В.Н. та інших. Тема малогобізнесу для вітчизняних науковців залишається актуальною протягом всієї історіїйого існування в незалежній Україні. Більшість досліджень вітчизнянихекономістів в періодичних спеціалізованих виданнях “Бізнес”, “ЕкономікаУкраїни”, “Фінанси України”.
Проблемам розвитку малогопідприємництва, також, присвячені праці таких відомих українських вчених як А.І.Барановського, М.Д. Білика, З.С. Варналія, Л.І. Воротіної, І.Г. Ганечко, Ю.І.Єханурова, О.В. Жука, Н. Кожевіної, В.В. Корнеєва, О.Є. Кузьміна, Н.Л. Лесик,Д.В. Ляпіна, С.К. Реверчука, Н.В. Савки, О.В. Титаренко, О.І. Хорольського,В.К. Черняка, Ю.Ю. Юрченко. Західна економічна думка представлена дослідженнямиП. Бернса, Й. Ворста, П. Друкера, П. Равантлоу, Д. Сторея, П. Хейне, Г.Хоскінга, Й. Шумпетера та інших вчених.
Дипломна робота складаєтьсязі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури тадодатків. Загальний обсяг роботи 124 аркуша, у даній роботі містяться 15таблиць, 9 рисунків. Список використаної літератури налічує 42 джерела.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИІСНУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
1.1 Роль малого бізнесу в економіцірозвинутих держав світу та зарубіжний досвіт
В розвинутих країнах малий тасередній бізнес здійснює суттєвий вплив на економічний розвиток країни. Впливцього сектору на макроекономічні показники є безумовним. У більшості країнмалими вважають підприємства, які відповідають певним ознакам, а саме: якісним- підприємство є незалежним, ним керують власники або співвласники, йогодіяльність має переважно локальний характер і не може суттєво впливати на цінита обсяги виручки у своїй галузі; та кількісним — законодавчо встановленимкритеріям. Загалом, у світі є понад 50 визначень малого підприємства. Кожнакраїна користується власним набором критеріїв, який відповідає особливостямрозвитку її підприємницького сектору (табл.1.1) 17, ст. 56
Таблиця 1.1 Критеріївіднесення підприємств до категорії малих в зарубіжних країнах№ п/п Країна Критерії Примітка 1 2 3 4 1. Великобританія
1. Оборот не більше 2,3 млн. ЕКЮ
2. Активи не більше 1,5 млн. ЕКЮ
3. Середня чисельність зайнятих до 50 чол. Відповідно до Закону о компаніях мале підприємство повинне відповідати двом із трьох критеріїв. Застосовуються також більш конкретні галузеві показники чисельності зайнятих і обороту. 2. Німеччина
1.Чисельність – не більше 500 чол.
2. Річний оборот – не більше 500 млн. ЕКЮ Офіційне визначення малих підприємств відсутнє. Конкретні показники використовуються при різних видах і схемах підтримки. 3. Європейська Спілка
1.Кількість зайнятих – не більше 50 чол.
2.Річний обіг – менш 4 млн. ЕКЮ
3.Сума балансу – менш 2 млн. ЕКЮ Застосовуються різні критерії при наданні підтримки на рівні ЄС. У ряді випадків застосовуються національні критерії. 4. Італія
1.Чисельність – менш 300 чол.
2.Капітал – не більше 9,5 млн. ЕКЮ
3.Підприємство не є дочірнім. Критерії віднесення підприємства до категорії малого встановлюються Міністерством промисловості. 5. США
Якісні:
1.Керуються незалежними власниками.
2.Не займають домінуючого положення на ринку.
Кількісні:
1.Чисельність зайнятих.
2. Річний оборот. Кількісні критерії встановлюються для кожної галузі у відповідності із Стандартним класифікатором.
У розвинутих країнах світумалий бізнес набув особливої актуальності у 90-х роках: підприємства малогобізнесу сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця,інтенсивно займаються науковими розробками, тощо. Крім того, малий бізнес єзапорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтриманнясоціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвід підтверджуєефективність існування сектору малих підприємств в сучасній економіці. Будь-яка«здорова» економічна система не може обійтися без балансу великого тамалого бізнесу.
На сьогоднішній день внайбільш розвинених країнах Заходу малі фірми становлять 70-90% від загальногочисла підприємств. Для порівняння можна взяти, наприклад, США — де в маломупідприємництві зайняте 54% всього населення, Японію — з її 78% і країни ЄС, дена аналогічних підприємствах працює приблизно половина робочого населення.Тільки ці цифри кажуть про величезну важливість підприємств малого бізнесу дляекономіки цих країн (див. табл.1.2)17ст 102

Таблиця 1.2 Порівняльні даніпро стан розвитку малого підприємництва в деяких країнахКраїни
Кількість
малих підприємств, тис.
Кількість
малих підприємств на 1 тис. населення
Зайнято в малих підприємств,
млн. чол.
Частка
малих підприємств у загальній кількості зайнятих, %
Частка малих підприємств
у ВВП
країни, % 1 2 3 4 5 6 Великобританія 2630 46 13,6 49 50 – 53 Німеччина 2290 37 18,5 46 50 – 54 Італія 3920 68 16,8 73 57 – 60 Франція 1980 35 15,2 54 55 – 62 Країни ЄС 15770 45 68,0 72 63 – 67
На користь ефективності фірммалого бізнесу говорить той факт, що на одиницю витрат вони впроваджують в 17раз більше нововведень і розробок, чим великі підприємства, які дають життялише 10% нових технологій, інші 90% впроваджують малі підприємства і незалежнівинахідники.
Розвиток малих підприємств врозвинутих країнах дає життя старим великим підприємствам і в союзі з нимиотримують значну вигоду як для себе, так і для ринкової економіки загалом. Проце кажуть наступні цифри: в США на малий бізнес доводиться 34,9% чистогоприбутку, а в Японії 56,6% всієї продукції в обробній промисловості виробляютьпідприємства малого бізнесу.
Найбільша кількість малихпідприємств – 19300 тисяч знаходиться в США, їхній внесок до валовоговнутрішнього продукту країни становить 52%. Особливо важливу роль малий бізнесвідіграє у вирішенні проблем зайнятості: у 80-і роки 80% усіх нових робочихмісць були створені дрібними підприємствами. Більше 100 млн. американців прямоабо побічно заробляють засоби для існування завдяки малому підприємництву.
У політиці уряду США, як і вбагатьох інших розвинених капіталістичних країнах, допомога малому бізнесузаймає особливе місце. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на змінугосподарської кон'юнктури, падіння або підвищення норми прибутку в галузяхекономіки. Діяльність малих підприємств у США входить у компетенцію спеціальноїдержавної організації — Адміністрації малого бізнесу, створеної Конгресом США в1953 р. На неї покладений обов'язок робити дрібним підприємцям фінансовуконсультаційну допомогу, сприяти в одержанні урядових замовлень і укладеннюконтрактів із великими підприємствами.
Президент США щорічно робитьдоповідь Конгресу про положення малого бізнесу. Конгрес США стверджуєрізноманітні програми допомоги розвитку дрібного бізнесу. Такі програми маютьтакож різні урядові відомства (Міністерство торгівлі, сільського господарства,і т.і.). Бізнесменам допомагають інформацією, навчанням, консультуванням.Відповідно до законодавства кредитування суб'єктів малого підприємництваздійснюється на пільгових умовах із компенсацією відповідної різниці кредитниморганізаціям за рахунок засобів фондів підтримки малого підприємництва, щовправі компенсувати кредитним організаціям цілком або частково недоотриманіними прибутки при кредитуванні суб'єктів малого підприємництва на пільговихумовах. Такий же порядок передбачений при страхуванні суб'єктів малогопідприємництва.
Ефективність малихпідприємств в Німеччині трохи вище, ніж в США і в Японії. Тут на частку 12,3%великих підприємств і 34% зайнятих на них працівників доводиться тільки 52,6%національного доходу. Крім того, 2/3 робочих місць створюється за рахунокдрібного підприємництва. Тому число малих підприємств росте.
Специфіка розвитку малогопідприємництва у Великобританії полягає в структурно-технологічній перебудовівиробництва і швидкому розвитку “економіки базуючої на знаннях”. Підйому малогопідприємництва сприяла політика консервативного керування, значні фінансовіпільги, створення розгалуженої мережі спеціалізованих програм, консультативнихслужб, курсів по вивченню техніки бізнесу. З 1982 року іде неперервний рістекономіки; об’єм внутрішнього національного продукту за 1985-1990 р. виріс на20%; пройшло оздоровлення фінансів; інфляція знизилась до 5-7%. 17ст106
Зараз особливо велика рольмалого бізнесу в сфері організаційних і технологічних нововведень. Вони даютьшвидший рух найновішим технічним і комерційним ідеям, випускувисокотехнологічної продукції, він виступає провідником науково-технічногопроцесу.
Найбільший вплив на розвитокмалого бізнесу розвинутих країн світу надають наступні чинники: в розвиткуінфраструктури і коштів зв'язку стався стрибок; підвищився загальноосвітнійрівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях; зменшеннягабаритів, вартості і спрощення використання інформаційних систем; сприяннямалими фірмами розв'язанню питання безробіття; в створенні малих підприємствдодатковим стимулом виявилося скорочення робочої зміни; велика конкурентноздатністьза рахунок менших витрат, зумовлених відсутністю зайвого бюрократичногоапарату, зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати; розширеннясфери послуг, що базується на малих підприємствах.
Великий плюс малих підприємствполягає в тому, що більшість з них виявляються більш пристосованими, ніж великікомпанії, до умов розвитку в кризові періоди для економік Заходу. Великі фірмине так чутливо і швидко реагують на які-небудь коливання або зміни в економіці.
Як показує досвід розвиненихкраїн, малий бізнес там успішно розвивається тоді, коли він проводиться підпатронатом держави: використовуються бюджетні кошти, політичні важелі,спроможні залучати кошти суб’єктів господарювання в малий бізнес.
Не випадково в політиціурядів Німеччини, США, Англії і багатьох інших розвинених капіталістичних країндопомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Причому мають місце якдержавні, так і недержавні форми підтримки малого підприємництва, в тому числіі на регіональних рівнях. При цьому завдання держави полягає не в тому, щобпросто передати малим підприємствам фінансові, технічні й інші ресурси, і не втому, щоб підтримувати їх за будь-яку ціну, а в тому, щоб створити правові йекономічні умови для їхнього виживання, спроможності зростати і саморозвиватися в умовах ринку.
У скандинавських країнахосновним донором фінансових інвестицій в мале підприємництво є держава. Урядицих країн надають субсидії та прямі позики початківцям в малому бізнесі.Перспективні та важливі проекти на 50 – 75% можуть фінансуватися за рахунокдержавних коштів. Ірландія деяким категоріям підприємців-початківців протягомроку виплачує щомісячну допомогу в 50 фунтів-стерлінгів.
Пріоритетними напрямамирозвитку малого бізнесу у Великобританії є розробка спеціальних програмпідтримки малого бізнесу:
сприяння створенню малихпідприємств, які започатковують безробітні;
гарантії кредитів у малий бізнесчерез резервування біля 50 млн. ф. ст. щорічно;
створення самостійнихрегіональних бюро, що здійснюють фінансову підтримку малих підприємств намісцевому рівні;
допомога молоді у створенніта розвитку власної справи;
допомога місцевим владам урозвитку малого бізнесу на місцях;
створення мережіспеціалізованих фондів, що фінансують малий бізнес.
В Італії розвинута системадержавної фінансової підтримки малого бізнесу через субсидування та пільговекредитування діяльності окремих напрямків малого бізнесу та діяльностіконсорціумів і кооперативів, що об’єднують малі підприємства. Розмір субсидійтаких об’єднань не перевищує 300 млн. лір на рік або 800 млн. лір впродовж 3-хрічного періоду. На реалізацію нових проектів та модернізацію підприємствмалого бізнесу виділяються пільгові кредити, за ставкою майже вдвічі нижчою ніжринкова. [17ст 108]
Цікава форма недержавноїфінансової підтримки суб’єктів малого бізнесу має поширення в Іспанії. Тамстворені товариства взаємного гарантування, що створюються за рахунокдобровільних внесків підприємців. Мета таких товариств надання гарантій банкамза своїх членів при отриманні кредитів. У випадку нестачі власних коштів урядІспанії надає товариствам фінансову допомогу. При накопиченні товариствомпевного капіталу, воно може перетворитись у товариство взаємного фінансування,набуває статусу фінансової установи і займається прямим інвестуваннямпідприємницької діяльності.
У США підтримка малогобізнесу відбувається головним чином через дотації, прямі гарантовані позики.Крім того на рівні штату реалізуються програми підтримки малого бізнесу череззалучення недержавних коштів. У випадку неплатоспроможності позичальникадержава стовідсотково покриває збитки. Гарантії держави зменшують ризикоперацій кредитно-фінансових установ, сприяють зацікавленості кредиторів малогобізнесу.
У Японії створена Національнафінансова корпорація, що здійснює фінансову підтримку малих підприємств.Дворівнева система гарантій кредитів – 52 префектурні недержавні асоціаціїкредитної гарантії й державна корпорація із страхування кредиту – знижуютьризик неповернення кредитів. Держава бере на себе погашення майже всієї сумиборгу в випадку неплатоспроможності підприємця. Система фінансової допомогипобудована на принципі зворотної залежності між розміром фірми та державноїдопомоги. Тобто найбільшу підтримку з боку держави отримують малі підприємствата підприємці-початківці.
Позитивний досвід розвинутихкраїн щодо підтримки малого бізнесу необхідно використати для розвиткувітчизняного малого підприємництва.

1.2 Стан та виникнення малогобізнесу в Україні
Малий бізнес в Україні маєпевні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшостізарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значномуінноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвідута культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності(більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а унас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількохвидів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однупродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатняінфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідноїінформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послугта спеціальних освітніх програм; практична відсутність державноїфінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативнепсихологічне ставлення населення до підприємців.
В економіці України появімалого бізнесу передувало створення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки.Саме вони й поклали початок розвитку малого підприємництва. Але державнаполітика, реально спрямована на підтримку малого підприємництва та формуванняорганізаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися з 1991 року.
Формування ринкової системигосподарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності вусіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль уреалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформаціяадміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможливабез діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро-, такі на макроекономічному рівні. Одним з перспективних напрямів створенняконкурентно-ринкового середовища є розвиток малого бізнесу.
В економіці України малийбізнес виконує такі функції:
1. Формування конкурентногосередовища. Внаслідок високого динамізму малий бізнес менш за все схильний домонополістичних тенденцій, являючись у той же час орієнтовним на конкурентний ринок,він складає істотну конкуренцію монопольним утворенням.
2. Надання гнучкостіперехідній економіці. Мале підприємство більшою мірою, ніж інші, має можливістьперебудувати і відреагувати на зміну кон’юнктури ринку, працювати на кінцевогоспоживача, задовольняючи його в потребах і послугах.
3. Вирішення проблемизайнятості. Повноцінний розвиток малого бізнесу призводить до створеннядодаткових робочих місць.
4. Сприяння виникненню такзваного “середнього класу”. Малий бізнес зменшує соціальну диференціацію, тієючи іншою мірою притаманну будь-якій економіці.
Особлива роль малихпідприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі,послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузірозвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу навеликому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економікиможна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватногобізнесу.
Набутий власний досвід,позитивні результати розвитку малого і середнього підприємництва в країнах, якіпройшли етап реформування економічних систем, свідчать про те, що малепідприємництво є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарнихринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізаціїінноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарамита послугами. А малі підприємства, за певних умов і при підтримці з бокудержави — тенденційно інноваційні, гнучкі і витратоефективні, мають підприємницькийдосвід і достатній професійний рівень.
Становлення малого бізнесуУкраїни проходило (і зараз проходить) в динамічних, часто змінюваних умовах. Зперших років здійснення економічної реформи в Україні, попри об’єктивнітруднощі перехідного періоду, відбувається швидке зростання недержавногосектора економіки, яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малогобізнесу.
Діюче законодавство незобов’язувало та й не дозволяло податковим органам встановлювати джереланадходження майна в новостворювані підприємства, тобто пільги в оподаткуваннінадавались як підприємствам, що були створені громадянами, які раніше незаймалися підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, в які громадянивносили майно, отримане після ліквідації кооперативів. Однак, якщо мала місцеперереєстрація кооперативу в мале підприємство, то така пільга не надавалася.
Офіційні статистичні дані,незважаючи на їх неповноту, недосконалість та недостатню порівнянність, все жтаки дозволяють простежити певні тенденції щодо змін галузевої структури малогопідприємництва. Практично в усіх галузях господарства України неспостерігається різкого коливання питомої ваги сектора малих підприємств.Однак, насторожує той факт, що не відбувається тенденції до росту питомої вагичисельності працівників малих підприємств, які спеціалізуються на виробничійдіяльності.
Становлення малогопідприємництва має специфіку не лише в галузевому, але й в регіональному(територіальному) розрізі. Характеризуючи розвиток малого підприємництва врегіональному аспекті, слід зазначити, що Україна являє собою сукупність дуженеоднорідних територій, кожна із яких має неповторний профіль, притаманнітільки їй властивості. Розвинутими в індустріальному відношенні областями єДніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська. Області, де переважаєсільське господарство, — Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська,Черкаська. Є також області, де врівноважені сільське господарство та індустрія,- Одеська, Київська, Харківська.11ст 65
Рівень розвитку малого підприємництвав областях України також неоднаковий. Досить широкий діапазон коливання іпоказника продуктивності праці (відношення виручки від реалізації досередньооблікової чисельності робітників). Низькі показники продуктивностіпраці зокрема у Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Тернопільськійобластях.
Розвиток малогопідприємництва залежить від багатьох фактів, серед яких найважливішу рольвідіграють регіональні (територіальні) умови. До них слід віднести: економічнийпотенціал, наявність ресурсів, господарську структуру, підготовку кадрів,ставлення місцевих органів влади та населення до підприємництва, стан ринковоїінфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населенняданого регіону тощо. Ці та інші фактори повинні враховуватись при розробці тавпровадженні системи регіонального управління, здійсненні ефективноїтериторіальної політики щодо розвитку малого підприємництва, що сприятимеформуванню підприємницьких структур та подоланню економічної кризи.
1.3 Державне регулювання танормативно – правове забезпечення розвитку малого бізнесу в Україні
З перших кроків існуваннянезалежної України розпочалася активна робота з утворення правової бази нашоїдержави. Це повною мірою стосується і правового регулювання організації тадіяльності суб’єктів малого бізнесу.
Становлення і розвитокнезалежної України новітніх часів припали на складний період глобальнихперетворень у всіх сферах суспільного життя, що поставило перед державою новіпроблеми, для вирішення яких потрібно було створення відповідної законодавчоїбази.
Перехід України відсуспільної форми власності і соціалістичних відношень до ринкових відносин вимагаєкардинальної перебудови податкової системи. Створення законодавчої бази вУкраїні здійснювалося в умовах радикального реформування всього товариства,зміни інтересів і життєвих позицій різних слоїв населення. На даному етапі вжеясно, що Україна однозначно йде до ринкової економіки. Тому створення постійнодіючої системи оподатковування вже процес необоротний. У нинішніх умовахрозвитку економіки складовою частиною сектора економіки в України є малепідприємництво. У той же час мале підприємництво є основою ринкової економіки,її елементом, найбільше масовим, динамічним і гнучким.
Для забезпеченнядовгострокового зростання економіки важливе значення має задіяння потенціалумалого бізнесу, що, в свою чергу, передбачає створення належних умов для йогорозвитку з врахуванням його економічної природи та специфічних особливостей.Тому, важливу роль грає правове регулювання економіки та нормативно – правовезабезпечення діяльності суб’єктів малого бізнесу.
В Україні, відповідно достатті 63 Господарського кодексу України, малими (незалежно від формивласності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючихне перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції(робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистамтисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.Аналогічне визначення містить Закон України «Про державну підтримку малогопідприємництва», тобто, суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи,зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницькоїдіяльності; юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності будь-якоїорганізаційно-правової форми та форми власності, в яких середньообліковачисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осібта обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.
Кодекс визначає підприємництвояк самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність повиробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та зайняття торгівлею зметою одержання прибутку. Не допускається зайняття підприємницькою діяльністютаких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органівпрокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу,державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликаніздійснювати контроль за діяльністю підприємств.
Особи, яким суд заборонивзайматися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці зправом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну,встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки,хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані якпідприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, атакож займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівніпосади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
Діяльність по виготовленню тареалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї,вибухових речовин може здійснюватися тільки державними підприємствами, апроведення ломбардних операцій – також і повними товариствами.
Також, діючим законодавствомвизначені обмеження у здійсненні підприємницької діяльності на певні види діяльності,на які передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії), що видаєтьсяКабінетом Міністрів України або уповноваженим нею органом.
Закон України “Проінвестиційну діяльність” (13.03.1992 р.) визначає джерела ресурсів (інвестицій)для створення та діяльності підприємств.
Інвестиціями визнаються всівиди майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єктипідприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюєтьсяприбуток (доход) або досягається соціальний ефект.
Інвестиції у відтворенняосновних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються уформі капітальних вкладень.
Форми державного регулюванняінвестиційної діяльності зводяться до управління державними інвестиціями тарегулювання умов інвестиційної діяльності. Управління державними інвестиціямиздійснюють органами влади на базі відповідних планів.
Закон України “Про заставу”(02.10.92 року) визначає заставу як спосіб забезпечення зобов’язань. В силузастави кредитор (заставоотримувач) має право в разі невиконання боржником(заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення звартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.7ст8
Заклад — застава рухомогомайна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем уволодіння заставоотримувача.
Предметом застави товарів вобороті або переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючівироби, готова продукція тощо. Вони перестають бути предметом застави з моментуїх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу абопередачі на пошту для пересилки набувачу. Набуті заставодавцем товари стають предметомзастави з моменту виникнення на них права власності.
Закон України “Пропатентування деяких видів підприємницької діяльності”(23.03.1996 р.) визначаєпорядок патентування діяльності в сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземноювалютою, а також з надання послуг у сфері грального бізнесу, яка здійснюєтьсясуб’єктами підприємницької діяльності.
Торговий патент – це державнесвідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи йогоструктурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законівидами підприємницької діяльності. Торговий патент видається державнимиподатковими інспекціями.
Закон визначає випадки, колиторговий патент видається безплатно (ряд товарів першої необхідності, ряд видівдрукованої продукції, готових лікарських засобів та ін.). Торговий патент маєбути розміщений на фронтальній вітрині магазину, а в разі її відсутності – білякасового апарату; на табличці – для лотків, прилавків, автомагазинів та ін.
Указ Президента України “Прозапровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” (від20.05.99 р. №539/99) встановлює, що єдиним документом дозвільного характеру,який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягаєвідповідно до законодавства обмеженню, є ліцензія.5ст 6
Ліцензійна палата Українирозглядає звернення суб’єктів підприємницької діяльності стосовно рішень,прийнятих органами, що видають ліцензії на здійснення такої діяльності. Вонатакож визначає кваліфікаційні вимоги до фахівців, які здійснюють розгляд заявпро видачу відповідним органом ліцензій на здійснення підприємницькоїдіяльності, встановлює порядок підготовки та атестації таких фахівців.
Принципи підприємницькоїдіяльності: вільний вибір видів діяльності, залучення на добровільних засадахдо здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб ігромадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників іспоживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно законодавства;вільний найм працівників; залучення і використання матеріально-технічних,фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких незаборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, щозалишається після внесення платежів, установлених законодавством. Самостійнездійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності,використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки є насвій розсуд.
Указ Президента України “Проіпотеку” від 14.06.99 року № 641/99 детально визначає, яке майно може бути, аяке не може бути предметом іпотеки, права та обов’язки заставодавця тазаставоотримувача, суть різних видів іпотеки: звичайної, об’єднаної, спільноїта умовної, структуру іпотечного договору, заставної, правила їх реєстрації таін5ст 8
Закон України “Провідновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (30.07.99р.) визначає банкрутство – як визнану арбітражним судом неспроможність боржникавиконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язаннящодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяцівпісля настання встановленого строку їх сплати. Право на звернення доарбітражного суду із заявою про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа пробанкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредиторів доборжника сукупно складають не менше 300 мінімальних розмірів зарплати, які небули задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їхпогашення строку.
Розвиток орендних відносинсприяє розвитку підприємництва. Підприємець отримує необхідні йому засоби праці(лізінг), а при бажані і систему їх обслуговування, в інших випадках – засобивиробництва і робочу силу (оренда, концесії). Держава через оренду і лізінг можеполегшити процес запровадження у виробництво нової техніки і технології.
Оренда створює високуматеріальну заінтересованість у вдосконаленні виробництва; одночасно вонаобмежує доходи тим, що дає вдосконалення виробництва. Достатньо сильною є тутматеріальна відповідальність за наслідки господарювання: помилки і прорахунки,недбала і неякісна робота відповідно зменшує доходи орендарів.
Закон України “Про орендудержавного і комунального майна” визначає оренду як засноване на договорістрокове платне користування майном, необхідним орендареві для здійсненняпідприємницької діяльності.
Закон визначає порядокукладання договору оренди, істотні умови договору оренди, основні обов’язкиорендаря, форми і розмір орендної плати, умови припинення договору оренди, відповідальністьсторін за невиконання договору оренди.
Закон України “Про лізінг”(14.01.1999 р.) визначає лізінг як підприємницьку діяльність, яка спрямована наінвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданнілізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачумайна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність задорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, заумови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Закон містить вимоги доістотних умов договору лізингу, права та обов’язки лізингодавця талізингоодержувача.
Закон України ”Про концесії”(16.07.1999 р.) визначає концесію як надання з метою задоволення громадськихпотреб уповноваженим органом або органом місцевого самоврядування на підставіконцесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичнійособі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та(або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння),за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концессіонером) на себезобов’язань по створенню (будівництво) та (або) управлінню (експлуатації)об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Закон України “Проліцензування певних видів господарської діяльності” (01.06.2000 р.) міститьперелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. В ньомувизначені умови видачі ліцензій, особливості проведення конкурсу для видів господарськоїдіяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів,організація контролю та нагляду у сфері ліцензування, реєстрації їх тощо.
Для більш швидкого розвиткупідприємництва, забезпечення практичної реалізації прав та свобод підприємців,розширення сфер їх діяльності з початку незалежності в Україні створюєтьсягнучка система підтримки підприємництва.
Системний підхід щододержавної політики підтримки малого бізнесу в Україні був започаткований у1996-1997 роках, коли було конституційно закріплено основи підприємницькоїдіяльності. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію державної політикирозвитку малого підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 404 від03.04.1996 р.), а також розроблену у відповідності з цією концепцією Програмурозвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (Постанова КабінетуМіністрів України № 86 від 29.01.1997 р.).
У відповідності звищезазначеною Концепцією та прийнятою в її розвиток Програмою основниминапрямами підтримки малого бізнесу є:
— формуваннянормативно-правової бази функціонування малого підприємництва;
— удосконалення податкової тафінансово-кредитної політики у сфері малого бізнесу;
— забезпечення інформаційноїпідтримки малого підприємництва;
— сприяння впровадженнюсучасних технологій та інновацій на малих підприємствах, їхматеріально-технічна підтримка;
— стимулюваннязовнішньоекономічної діяльності малих підприємств, сприяння їм у отриманніміжнародної фінансової і технічної допомоги;
— кадрове, а також науково-методичнезабезпечення розвитку малого підприємництва.
Вказані положення отримали вподальшому певний розвиток в інших нормативних документах, були втілені урегіональних програмах розвитку малого бізнесу тощо. Разом з тим, на практиціефективність відповідних дій виявилася досить низькою, отже, система державноїпідтримки малого бізнесу — практично не сформованою. Основні причини такоїситуації пов'язані з відсутністю у держави необхідних фінансових ресурсів таскладнощами реформування економіки на сучасному етапі.
Першим кроком визначенняправових основ державної підтримки малого підприємництва, створення відповіднихумов для ефективного використання можливостей малого підприємництва був УказПрезидента України “Про спрощену систему оподатковування, обліку і звітностісуб'єктів малого підприємництва” від 03.07.98р. №727/98. Необхідність прийняттяцього законодавчого акту викликана не тільки економічними умовами, але і багаточисельними пропозиціями від місцевих органів влади, підприємців.
Указ Президента України “Проутворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середньогопідприємництва” від 20.05.1999 р. №540/99 встановлює, що така установа надаєкредити суб’єктам малого і середнього підприємництва, а також гарантіїкомерційним банкам щодо повернення суб’єктами підприємництва отриманихкредитів.
Кабінет міністрів Українищороку затверджує заходи щодо реалізації Національної програми сприяннярозвитку малого підприємства. Відповідно до законодавства затверджуютьсярегіональні та місцеві програми підтримки малого підприємництва.
Наступним кроком реалізаціїдержавної політики у напрямку сприяння розвитку малого бізнесу було прийняттяЗакону України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000р.№ 2063-ІІI, в якому визначені загальні направлення державної підтримкипідприємництва, органи здійснюючи його підтримку, і комплекс заходів,спрямованих на реалізацію Національної програми підтримки малого підприємництва.
На загальнодержавному рівніфінансове забезпечення державної політики у сфері підтримки малого підприємстваздійснює Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному імісцевому рівні – відповідні програми.
Державна підтримка малогопідприємництва також, здійснюється Державним комітетом України з питань регуляторноїполітики та підприємництва, іншими центральними органами виконавчої влади.
Основні заходи держави щодозаконодавчого регулювання процесу державної політики підтримки малого бізнесу вУкраїні наведені в таблиці 1.3

Таблиця 1.3 Законодавчерегулювання процесу формування організаційно-економічних умов для розвиткумалого бізнесуЗаходи Призначення Програма державної підтримки малого підприємництва в Україні, березень 1993 р. Визначає провідні напрямки державної політики стосовно суб’єктів підприємницької діяльності
Концепція державної політики розвитку малого бізнесу, квітень
1996 р. Формулює принципи, пріоритети та провідні напрямки державної політики сприяння розвитку малого бізнесу Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997 – 1998 роки, січень 1997 р. Визначає основні завдання та заходи, спрямовані на розвиток малого бізнесу у короткотерміновій перспективі Указ Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, лютий 1998 р. Закладає основні принципи політики дерегулювання підприємницької діяльності та зниження державного втручання Указ Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва”, травень 1998 р. Формулює провідні принципи державної політики організаційної та фінансової підтримки малого підприємництва Проект Державної програми підтримки малого підприємництва в Україні на 1999 – 2000 роки, вересень 1998 р. Визначає провідні заходи щодо реалізації державної політики підтримки підприємництва на відповідну перспективу
Закон України “Про державнупідтримку малого підприємництва” визначає такі напрямки державної підтримкималого підприємництва:
1.  Формування інфраструктурипідтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки,перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб’єктів малогопідприємництва.
2.  Встановлення системи пільгдля суб’єктів малого підприємництва.
3.  Запровадження спрощеноїсистеми оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.
4.  Фінансово-кредитна підтримкамалого підприємництва.
5.  Залучення суб’єктів малогопідприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм,здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональнихпотреб.
Досить очевидно, що заходидержавної підтримки малого бізнесу, які потребують скільки-небудь значногофінансового забезпечення, на даному етапі не можуть бути ефективно реалізовані.Тому найбільш реальним і дієвим резервом державної підтримки малогопідприємництва у найближчій перспективі є вдосконалення нормативно-правовогорегулювання у відповідній сфері. Важливі напрями такого вдосконалення витікаютьіз вищезгаданої концепції це:
— встановлення чітких інадійних правових гарантій, які забезпечували б свободу і захистпідприємницької діяльності;
— розробка і прийняттянормативних актів, спрямованих на забезпечення розвитку ринкових відносин;
— удосконалення діючогозаконодавства, що регулює підприємницьку діяльність, з метою усуненнявнутрішніх суперечностей і скасування норм, які перешкоджають розвиткуприватної ініціативи та підприємництва.
Формування державної політикирозвитку малого бізнесу і створення цілісної системи його державної підтримки вконтексті задач загальноекономічного розвитку і оптимізації економічноїструктури — складний і тривалий процес. Проте, вже сьогодні можливо і необхідноздійснити певні практичні заходи по формуванню економічних таорганізаційно-правових засад відповідної державної політики та введенню в діюконкретних норм законодавства, які сприятимуть розвитку малого бізнесу і, тимсамим, — розвитку економіки в цілому.
В державній програмі повиннібути відображені механізми грошово-кредитної, податкової, бюджетної, і ціновоїполітики, матеріально-технічного постачання, системи офіційних гарантій, якізабезпечували б створення рівних стартових умов в розвитку підприємницькоїдіяльності. У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутівринкової інфраструктури, товарного ринку і ринку цінних паперів, інвестиційногопідприємництва, інформаційної, консультаційної і аудиторської діяльності, атакож створення комплексної державно-суспільної системи підтримки малогопідприємництва, включаючи підготовку і перепідготовку підприємницьких кадрів, залученнядо цієї сфери соціально активних верств населення. Потрібно також визначитизаходи, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залученняіноземних інвестицій до розвитку підприємництва.
Для реалізації даних програмповинні бути залучені не стільки засоби державного бюджету, скільки можливостіприватного — вітчизняного, а при необхідності і іноземного капіталу. Основнимже напрямом використання державних ресурсів повинне стати не виділення прямихінвестицій, а страхування і надання гарантій під кредит.
Як перший етап формуваннянової державної політики стосовно малого підприємництва, яке в майбутньомуповинно стати одним із важливих секторів економіки, слід вважати впровадженнярегіональних цільових програм підтримки малого бізнесу. Реалізуючі ці програми,регіональні органи виконавчої влади повинні підтримувати життєздатнігосподарські структури, діяльність яких відповідає цілям та напрямам розвиткурегіону. Фінансова підтримка подібних програм здійснюється як за рахунок коштівмісцевих бюджетів, існуючих спеціалізованих фондів, коштів населення, так іміжнародних фінансових організацій.
Реалізація в кожному регіонізаходів регіональних програм розвитку малого підприємництва є прикладомспрямування спільних зусиль центральних, регіональних та місцевих органівдержавної виконавчої влади, об'єднань підприємців, установ ринковоїінфраструктури на створення сприятливого середовища для розвитку малогобізнесу.
Програма розвитку малогопідприємництва у Миколаївській області на 2007-2008 роки розроблена навиконання статті 9 Закону України “Про державну підтримку малогопідприємництва” та доручення Кабінету Міністрів України від 24 травня 2006р. №18874/1/1-06. Програма на 2007-2008 роки тісно пов’язана з Програмоюсоціально-економічного розвитку Миколаївської області і є логічним продовженнямпрограми розвитку малого підприємництва у Миколаївській області на 2005-2006роки.18ст 22
Ця Програма спрямована надосягнення показників, визначених Програмою соціально-економічного розвиткуМиколаївської області на період до 2010 року, та реалізацію середньострокових пріоритетівінноваційної діяльності регіонального рівня та передбачає такі заходи:
І. Впорядкуваннянормативно-правового регулювання підприємницької діяльності
— запровадження на веб-сайтірубрики для інтерактивного спілкування з питань вивчення впливу регуляторнихактів на сфери господарської діяльності та забезпечення безперебійногофункціонування цієї рубрики (головне управління економіки облдержадміністрації,представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики тапідприємництва в Миколаївській області);
— підтримка роботи „гарячихліній” (головне управління економіки облдержадміністрації, представництвоДержавного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва вМиколаївській області).
ІІ. Фінансово-кредитна та інвестиційнапідтримка
— створення банку даних щодобанківських та небанківських фінансово-кредитних установ (головне управління економікиоблдержадміністрації, представництво Державного комітету України з питаньрегуляторної політики та підприємництва в Миколаївській області);
— розробка та впровадженнямеханізмів кредитування інвестиційних проектів суб’єктів малого підприємництвана пільгових умовах (головне управління економіки облдержадміністрації,управління з питань залучення інвестицій облдержадміністрації);
— впровадження гнучкоїінвестиційної підтримки (головне управління економіки облдержадміністрації,представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики тапідприємництва в Миколаївській області, управління з питань залучення інвестиційоблдержадміністрації);
— надання фінансовоїпідтримки новоствореним фермерським господарствам (головне управліннясільського господарства і продовольства облдержадміністрації, Миколаївськевідділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств).
ІІІ. Ресурсне та інформаційнезабезпечення, подальше формування інфраструктури
— запровадження системиконсультаційних послуг для підприємців (управління, відділи та інші структурніпідрозділи облдержадміністрації, територіальні підрозділи центральних органіввиконавчої влади, райдержадміністрації, виконавчі комітети міських (містобласного значення) рад);
— поширення інформації шляхомпідтримки роботи веб-сайту та випуску журналу “Територія бізнесу” (головнеуправління економіки облдержадміністрації, зацікавлені суб’єкти підприємницькоїдіяльності);
— проведення інформаційнихсемінарів, тренінгів, конференцій, „круглих столів” з актуальних проблемпідприємництва (головне управління економіки облдержадміністрації,представництво Державного комітету України з питань регуляторної політики тапідприємництва в Миколаївській області, зацікавлені суб’єкти підприємницькоїдіяльності);
— постійне оновлення базиданих нежитлових приміщень, виробничих площ, обладнання, устаткування, об’єктівнезавершеного будівництва (головне управління економіки облдержадміністрації,регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області,райдержадміністрації, виконавчі комітети міських (міст обласного значення)рад);
— підвищення кваліфікації посадовихосіб, які займаються регулюванням підприємницької діяльності (головнеуправління економіки облдержадміністрації, представництво Державного комітетуУкраїни з питань регуляторної політики та підприємництва в Миколаївськійобласті);
— розвиток туристичноїкурортної та рекреаційної інфраструктури (управління з питань туризму ікурортів облдержадміністрації, виконавчі комітети міських (міст обласногозначення) рад, райдержадміністрації);
— проект “Обласний ресурснийцентр” (головне управління економіки облдержадміністрації, суб’єктипідприємницької діяльності, громадські організації).
ІV. Інноваційні проекти тапілотні програми
— проведення конкурсуінвестиційних проектів з метою формування видання збірника та просування йогопотенційним інвесторам (головне управління економіки облдержадміністрації,управління з питань залучення інвестицій облдержадміністрації, суб’єктипідприємницької діяльності, громадські організації);
— розробка (коригування)містобудівної документації районних центрів області (міст обласного значення);
— розробка проекту “СтворенняМиколаївського обласного бізнес-інкубатора”, залучення гарантованогофінансування (Миколаївський регіональний центр підтримки бізнесу (заузгодженням), зацікавлені суб’єкти підприємницької діяльності (за узгодженням).
1.4 Діючі системиоподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійсненнягосподарської діяльності
Крім перелічених вищезаконодавчих актів, здійснення господарської діяльності суб’єктами малогобізнесу регулюється, також, нормативно – правовими документами, які відносятьсядо податкового законодавства, та визначають порядок оподаткування в залежностівід організаційної форми, основних видів господарської діяльності та обраноїсистеми оподаткування.
При виборі організаційноїформи підприємства увага приділяється найбільш значущим ознакам, що відрізняютьїх. Насамперед до таких відносять: джерела майна як матеріальної основигосподарської діяльності, кількість власників використовуваного капіталу таучасників створюваного підприємства, межі майнової відповідальності, спосіброзподілу прибутків і збитків, форму управління суб’єктом господарювання тощо.Крім того, прийняття рішення щодо вибору організаційно-правової формипідприємства залежить від багатьох інших чинників, починаючи від особливостейсередовища майбутнього бізнесу і завершуючи особистими якостями та уподобаннямисамого підприємця.
Оподаткування суб’єктівмалого бізнесу — фізичних осіб та юридичних дещо відрізняється. Тому, системиоподаткування для кожної категорії платників податків розглянемо окремо.
Здійснення господарськоїдіяльності суб’єктів малого бізнесу – фізичних осіб.
Загальна системаоподаткування. Загальна система оподаткування найскладніша, але в той же часмістить мінімум обмежень.
Доход фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють підприємницьку діяльність іоподаткування доходів, одержуваних від такої діяльності, що вибрали загальнусистему, оподатковуються в загальному порядку згідно з положеннями розділучетвертого Декрету Кабінету Міністрів України ”Про прибутковий податок згромадян” від 26.12.1992 р. №13-92, механізм застосування яких висловлений врозділі четвертому Інструкції №12. Доходом оподаткування фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності, отриманим від здійснення підприємницькоїдіяльності без створення юридичної особи, вважається сукупний чистий дохід,тобто різниця між валовим доходом (виручкою в грошовій і натуральній формі) ідокументально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанимиу відповідному звітному періоді доходом. Якщо ці витрати не можуть бутипідтверджені документально, вони враховуються податковими органами припроведенні остаточних розрахунків по нормах у відсотках до валового доходу. Длязабезпечення правильного визначення доходу оподаткування фізичні особи –суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані вести облік доходів і розходів,безпосередньо пов’язаних з їх отриманням, і подавати до податкового органу впевному порядку податкові декларації. Відповідно до розділу четвертого ДекретуКМУ №13-92 (статті 13, 14) податок фізичними особами – суб'єктамипідприємницької діяльності обчислюється податковими органами на підставіпредставлених ними в установленому порядку податкових декларацій, в якихвказується очікуваний (оцінний) в поточному році дохід, або фактично одержані взвітному календарному році доходи, матеріалів перевірок, проведених податковимиорганами, одержаних від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності відомостей про доходи, що виплатять їм, іутриманий або не утриманий податок (з вказівкою підстави неутримання).Обчислений таким чином податок сплачується протягом календарного рокуавансовими платежами у встановлені терміни, а в кінці року робиться остаточнийрозрахунок суми податку з фактично одержаного на протязі календарного рокудоходу.
Додатково нараховані поостаточних розрахунках суми податку підлягають сплаті не пізніше одного місяцяз дня отримання податкового повідомлення податкового органу, а зайві сплаченісуми податку підлягають поверненню платнику не пізніше за один місяць післяпроведення остаточного розрахунку шляхом зарахування на його банківськийрахунок, відкритий в будь-якому комерційному банку, або прямують поштовимпереказом за адресою вказаною в декларації, або за заявою платниказараховуються в рахунок майбутніх платежів.
Декларації до податковогооргану фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності подають щокварталунаростаючим підсумком з початку року у встановленому законом терміни (напротязі 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного(податкового) кварталу, тобто не пізніше: 10 травня – за I квартал, 9 серпня –перше півріччя, 9 листопаду – за 9 місяців, до 1 березня – наступного року – зазвітний рік. У декларації вказується загальні суми отриманого доходу, витрат ісплаченого податку наростаючим підсумком за звітний календарний рік або іншийперіод, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).
Спрощена системаоподаткування, обліку та звітності. У рішенні питань розвитку економіки,піднятті її на належний рівень держава значною мірою покладається на малепідприємництво. Тому підтримка малого підприємництва є однією з найбільшважливих завдань державної політики.
Одним з основних напрямківдержавної підтримки малого підприємництва є впровадження спрощеної системиоподатковування, обліку і звітності, яке передбачає:
1. Замінусплати встановлених законодавством податків та обов’язкових платежів сплатою єдиногоподатку.
2. Застосуванняспрощеної форми звітності — Книги ведіння обліку доходів та витрат ( форми № 10).
Метою державної підтримкималого підприємництва є стимулювання його розвитку, формування умов длязабезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіття.
Спрощенасистема оподаткування, обліку та звітності може застосовуватися поряд з діючоюсистемою оподаткування, передбаченою законодавством, на вибір суб’єкта малогопідприємництва. Для переходу на спрощену систему оподаткування суб’єктпідприємницької діяльності – фізична особа подає письмову заяву до органудержавної податкової служби по місту державної реєстрації не пізніше ніж за 15днів до началу наступного звітного періоду при умові сплати всіх встановленихподатків та обов’язкових платежів за минулий податковий період. При обираннісистеми оподаткування треба мати на увазі, що не всі суб’єкти малогопідприємництва мають право переходу на спрощену систему оподаткування. Вособливості згідно ст.7 Указу Президента України “Про спрощену системуоподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва” від28.06.1999 року №746/99 (зі змінами та доповненнями) його дія не поширюєтьсяна:
1.Суб’єктів підприємницької діяльності,які займаються торгівлею лікеро-горілчаними напоями та тютюновими виробами, паливно-мастильнимиматеріалами.
2.Суб’єктів підприємницької діяльності,які провадять діяльність у сфері грального бізнесу.
3.Суб’єктів підприємницької діяльності,які є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.
Тому при виборі способуоподаткування суб’єкту підприємницької діяльності — фізичної особі слідураховувати види підприємницької діяльності.
Для того, щоб приватнийпідприємець мав нагоду перейти на сплату єдиного податку, його діяльністьповинна відповідати ряду умов, визначених Указом Президента України “Проспрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малогопідприємництва” від 28.06.1999 року №746/99 (зі змінами та доповненнями):
— фізичні особи, щоздійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в трудовихвідносинах з якими, включаючи членів їх сімей, повинно бути не більш 10 осіб, іобсяг виручки яких від реалізації продукції за рік, не перевищує 500 тис. грн.
— повинні бути сплачені всіподатки і обов'язкові платежі, термін сплати яких на дату подачі заяви наступив.
— необхідно перерахувати сумуєдиного податку авансом не менше ніж за один місяць і надати платіжний документпро сплату.
— СПД — фізичні особи маютьправо самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів по єдиному податку,шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка диференційованазалежно від виду діяльності від 20 до 200 грн. в місяць.
Якщо фізична особа — СПДздійснює декілька видів підприємницької діяльності, для яких встановлені різніставки єдиного податку, їм отримується одне свідоцтво і сплачується єдинийподаток, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі, коли платник єдиногоподатку здійснює діяльність із залученням найманої праці або праці членів йогосім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу. Єдинийподаток сплачується щомісячно до 20 числа наступного місяця на окремий рахуноквідділення держказначейства України. Доходи, одержані від здійсненняпідприємницької діяльності, не включаються до складу сукупного доходуоподаткування за підсумками року. 26 СТ15
Для визначення результатіввласної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображенняздійснених господарських і фінансових операцій фізичні особи – суб'єкти малогопідприємництва, використовуючи спрощену систему оподаткування, обліку ізвітності, ведуть Книгу обліку і звітності форми №10.
Фіксований податок.Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 року №13-92 “Проприбутковий податок з громадян”, фізична особа — суб'єкт підприємницькоїдіяльності, що проводить діяльність по продажу товарів і наданню супутніхтакому продажу послуг на ринках і є платником ринкового збору відповідно дочинного законодавства, має право самостійно вибрати спосіб оподаткуваннядоходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхомпридбання патенту при дотриманні певних умов. Однією з таких умов є неперевищення валового доходу такого громадянина від самостійного здійсненняпідприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12календарних місяців, передуючих місяцю придбання патенту, семи тисяч неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (на справжній момент — 119000 грн.).
а) для отримання патентуплатник податку подає до податкового органу заяву, складену в довільній формі,яка повинна містити інформацію про місце здійснення підприємницької діяльності;
б) перелік осіб, щознаходяться в трудових відносинах з платником податку, і їх ідентифікаційніномери або членів його сім'ї, що беруть участь в здійсненні підприємницькоїдіяльності;
в) інформацію про доходисуб'єкта підприємницької діяльності — фізичної особи від здійсненняпідприємницької діяльності за останні 12 місяців або про неотримання такихдоходів (стаття 14 Декрету). Окрім поданої заяви, підставою для видачіподатковим органом патенту є документ, що засвідчує сплату фіксованого податкуне менше ніж за один календарний місяць.
Патент видається на термінвід одного до дванадцяти календарних місяців по вибору платника фіксованогоподатку.
Здійснення господарськоїдіяльності суб’єктами малого бізнесу – юридичними особами.
Загальна системаоподаткування для юридичних осіб регулюються Законом України “Про оподаткуванняприбутку підприємств”, відповідно до якого визначений доход оподатковується заставкою 25%.
При досягненні обсягуреалізації товарів, робіт, послуг, вивезення (ввезення, пересилання) товарівпонад 300 тисяч грн. згідно з Законом України “Про податок на додану вартість”у суб’єкта господарювання на загальній системі оподаткування виникаєнеобхідність зареєструватися платником податку на додану вартість. Загальнаставка податку становить 20%.
Спрощена системаоподаткування для суб'єктів малого підприємництва – юридичних осіб,здійснюється, також, відповідно до Указу Президента та має дві ставки: 6% від реалізаціїтоварів, робіт (послуг) з реєстрацією платником податку на додану вартість, 10%від реалізації товарів, робіт (послуг) без реєстрації платником податку надодану вартість.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ тА мИКОЛАЇВСЬКійОБЛАСТІ
2.1 Стан розвитку малогобізнесу в Україні
За звітними даними ДержкомстатуУкраїни, на початок 2006 року в Україні нараховувалося 253791 малих підприємств,це на 8,64% більше, ніж у 2005 році і в 5,39 разів більше за кількість малихпідприємств в 1991 році. Частка малих підприємств в загальному обсязівиробленої продукції (робіт, послуг) в цілому по економіці Україні становитьлише 7,3%. Зрозуміло, що ці дані незрівнянні із показниками розвинених країн.Але поряд з цим, в умовах перехідної економіки, коли Україна переживалаекономічний спад, стрімке зростання рівня безробіття, першими суб’єктамигосподарювання, що почали успішно діяти в нових умовах стали малі підприємства.Вони виявилися найбільш мобільними та змогли знайти своє місце на вітчизняномуринку. В сучасних умовах малий бізнес є єдиним сектором економіки країни,кількість підприємств якого стабільно зростає щороку (див. табл.2.1).
Таблиця 2.1 Основні показникирозвитку малих підприємств в УкраїніПоказник 2006 2007 2008 Кількість суб’єктів малого підприємництва (без селянських (фермерських) господарств), тис. од., у т. ч.: 1421 1708 1945 Кількість малих підприємств, тис. од. 218 233 251 Темп зростання за рік, % 10,7 6,9 6,8 МП на 10 тис. населення, од. 44 48 53 Кількість суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб, тис. осіб 1203 1475 1785 Темп зростання за рік, % 13,4 22,6 21,0
Ринкові трансформаційніпроцеси в економіці України сприяли відповідним змінам у формах власності малихпідприємств (див. табл.2.2). За період з 1992 року по 2008 рік частка малихпідприємств з державною формою власності скоротилася з 14 до 1,1 %. Уструктурі недержавної форми власності частка колективної зросла з 50 до61,4 %, а приватної – залишилася на рівні 34,9 %.
Таблиця 2.2 Структуракількості малих підприємств України за формами власності, %Форми власності 2006 2007 2008 Всього, у т. ч.: 100,0 100,0 100,0 Державна 1,5 1,3 1,1 Комунальна 2,8 2,2 2,0 Приватна 32,3 34,6 34,9 Колективна 62,8 61,4 61,4 Власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав 0,5 0,5 0,6
Звертає на себе увагу доситьповільне зростання частки приватної форми власності, хоча вважається, що в ційсфері вона є найбільш оптимальною. Її частка становить менше третини малихпідприємств.
За юридичною формою маліпромислові підприємства колективної власності у 2007 році поділялися на:кооперативи — 4,1 %, акціонерні товариства — 10,7 %, колективніпідприємства — 13,2 %, товариства з обмеженою відповідальністю –72,0 %. Аналіз даних про розвиток та розподіл малих підприємств порегіонах України засвідчує, що, незважаючи на зростання їхньої чисельності,диспропорції, які існували у територіальному розподілі малих підприємств,зберігаються.
Досить показовим в контекстіусвідомлення особливостей розвитку малих підприємств в Україні є, аналіз їхньоїрегіональної та галузевої структури та розподілу за кількістю зайнятих. (див.табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Основні показникидіяльності суб'єктів малого підприємництва у розрізі регіонів України за 2006рік Суб'єкти малого підприємництва – всього середня кількість зайнятих працівників млн.грн. у % до загального підсумку всього всього з неї найманих працівників тис. одиниць у % до загального підсумку тис. осіб у % до загального підсумку тис. осіб у % до загального підсумку Україна 2319,1 100 5322,1 100 3218,4 100 212307,0 100
Автономна
Республіка Крим 106,5 4,6 245,4 4,6 147,3 4,6 9118,5 4,3 Вінницька 82,5 3,6 170,3 3,2 93,1 2,9 5996,6 2,8 Волинська 48,6 2,1 111,4 2,1 65,6 2,0 3577,4 1,7 Дніпропетровська 168,7 7,3 380,5 7,2 221,1 6,9 17518,2 8,3 Донецька 176,8 7,6 427,1 8,0 273,3 8,5 17294,3 8,1 Житомирська 63,4 2,7 140,5 2,7 82,1 2,5 4605,8 2,2 Закарпатська 60,1 2,6 120,5 2,3 66,2 2,0 4694,3 2,2 Запорізька 108,1 4,7 227,6 4,3 128,3 4,0 9964,8 4,7 Івано-Франківська 59,2 2,6 130,2 2,4 77,0 2,4 4435,6 2,1 Київська 89,6 3,9 202,2 3,8 119,6 3,7 8749,5 4,1 Кіровоградська 49,3 2,1 110,4 2,1 64,7 2,0 3852,3 1,8 Луганська 101,6 4,4 234,8 4,4 140,9 4,4 8517,4 4,0 Львівська 95,3 4,1 259,9 4,9 176,2 5,5 7561,8 3,6 Миколаївська 74,5 3,2 147,0 2,8 78,6 2,4 5697,3 2,7 Одеська 141,5 6,1 294,7 5,5 160,4 5,0 11383,8 5,4 Полтавська 77,3 3,3 180,7 3,4 108,3 3,4 7440,4 3,5 Рівненська 47,6 2,1 115,9 2,2 70,9 2,2 3360,0 1,6 Сумська 50,0 2,1 129,2 2,4 84,0 2,6 4303,4 2,0 Тернопільська 43,9 1,9 106,8 2,0 65,3 2,0 3027,8 1,4 Харківська 162,0 7,0 406,8 7,6 261,9 8,1 15750,1 7,4 Херсонська 66,7 2,9 132,5 2,5 70,2 2,2 4689,9 2,2 Хмельницька 72,5 3,1 156,4 2,9 86,6 2,7 4494,6 2,1 Черкаська 56,8 2,4 133,5 2,5 79,8 2,5 5474,3 2,6 Чернівецька 42,3 1,8 86,1 1,6 46,9 1,5 1986,7 0,9 Чернігівська 42,2 1,8 111,3 2,1 72,6 2,2 3497,5 1,6 м.Київ 207,1 8,9 499,8 9,4 339,9 10,6 33018,9 15,6 м.Севастополь 25,0 1,1 60,6 1,1 37,6 1,2 2295,8 1,1 /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Показники територіального розподілумалих підприємств передусім засвідчують залежність їхньої кількості відекономічного потенціалу регіону. Проте, якщо у період адміністративно-командноїекономіки його головним критерієм була, насамперед, величина промисловогопотенціалу, в останні роки – на перше місце вийшли величина та концентраціябанківського та фінансового капіталів.
Співставлення регіональнихпоказників дозволяє зробити висновок про переважаюче функціональне призначеннямалих підприємств в окремих регіонах. Так, переважно соціальний ефект(забезпечення зайнятості) малі підприємства відіграють в Київській, Львівській,Полтавській, Чернігівській, Рівненській та Тернопільській областях.Інституційний ефект (який виявляється завдяки створенню порівняно більшоїкількості малих підприємств) спостерігається в АР Крим, Донецькій,Миколаївській, Херсонській областях.
2.2 Соціально – економічнахарактеристика розвитку малого бізнесу Миколаївської області
Миколаївська областьзнаходиться на півдні країни, займаючи 4,6% її території. В області проживає 1млн. 252 тисячі населення, а виробляється 2,6% валового внутрішнього продуктуУкраїни.
Специфікою області є розвитоктаких видів отраслей, як: машинобудування, ремонт та монтаж машин іустаткування; харчова промисловість та переробка сільськогосподарськихпродуктів; легка промисловість; металургія та обробка металу; виробництво тарозподіл електроенергії, газу та води; суднобудування.
Промисловий потенціал областісконцентрований головним чином в п'яти містах обласного підпорядкування, питомавага яких в загальнообласних обсягах промислової продукції досягає майже 95%.Місто Миколаїв є центром машинобудування, в тому числі суднобудування,кольорової металургії, харчової та легкої промисловості області. В м.Южноукраїнськ розташована атомна станція, яка дає понад 20% промисловоїпродукції області. Промислова спеціалізація м. Первомайськ визначаєтьсявиробництвом дизелів та дизель-генераторів, сільськогосподарського обладнання,цукру, молочних консервів та швейних виробів. Місто Вознесенськ спеціалізуєтьсяна виробництві шкір, харчової та швейної продукції, а м. Очаків – рибнихконсервів. Питома вага підприємств міст Первомайськ, Вознесенськ та Очаків взагальнообласних обсягах промислової продукції становить відповідно 1,8; 5,6 та0,1%.
Сільське господарство – другаза обсягами та перша по зайнятості трудових ресурсів галузь матеріальноговиробництва області. Площа сільгосподарських угідь області перевершує 2 млн. га, з яких майже 85% становить – рілля (понад 5% України), 13,7 – пасовища та сіножатіі 2% – плодово-ягідні насадження.
На одного мешканця областіприпадає майже 1,4 га ріллі, або в 2 рази більше ніж в середньому по Україні, ана одного працівника, зайнятого в сільському господарстві приходиться понад 11га орної землі. Це один з найвищих показників в Україні. У господарствахобласті налічується до 200 тис. га зрошувальних земель.
Ці особливості Миколаївщинивідкривають великі можливості для інвестицій у сільське господарство з метоюзастосування індустріальних технологій, потужної та високоефективної техніки.
Сільськогосподарськевиробництво в області здійснюють колективні сільськогосподарські підприємствата фермерські господарства. Питома вага області в республіканському виробництвісільськогосподарської продукції досягає 3%.
Виробнича структурасільського господарства є рослинницько-тваринницька. Питома вага продукціїрослинництва в загальному обсязі досягає 60%. Основними культурами рослинництвав області є зернові (озима пшениця, ярий ячмінь, кукурудза) під якими зайнятобільш 40% посівних площ, технічні культури – соняшник та цукрові буряки,овочево-баштанні культури. Розвинуте садівництво та виноградарство.
В середньому за рік областьвиробляє до 2 млн. тонн зерна, більш як 230 тис. тонн соняшника, до 200 тис.тонн цукрових буряків, понад 200 тис. тонн овочів тощо. Частка області взагальноукраїнському виробництві зерна досягає 5,7%.
Розвинуте рослинництво, вякому значну питому вагу займають кормові культури, є доброю базою длятваринництва, яке має м'ясо-молочний напрямок. До 30% великої рогатої худобисконцентровано в особистих приватних господарствах населення, а свиней – понад46%.
В Миколаївській областіфункціонує потужна транспортна система, до складу якої входить залізничний,морський, річний, автомобільний, авіаційний та трубопровідний транспорт.
З давніх часів територіярегіону була одним із важливих центрів міжнародних економічних і транспортнихзв'язків, через який проходять залізничні, автомобільні і трубопровіднийміжнародні коридори.
2.3 Аналіз показниківрозвитку малого бізнесу в Миколаївській області за результатами 2004 – 2008років
Миколаївська областьнакопичила цінний досвід розвитку малого підприємництва та посідає перші місцяза кількістю малих підприємств. Так, у 2004 році на 10 тис. осіб наявногонаселення Миколаївщини припадало в середньому 60 малих підприємств — середрегіонів України цей показник є третім після м. Києва (151) та АвтономноїРеспубліки Крим (61), у 2008 році цей показник становив вже 64 малихпідприємства (див. табл.2.4).
Таблиця 2.4 Основні показникисоціально-економічного розвитку Миколаївської областіПоказники 2004 2005 2006 2007 2008 Кількість підприємств-суб'єктів підприємницької діяльності, одиниць 8779 8779 8865 9088 9412 у тому числі малих підприємств, одиниць 7581 7663 7723 7897 8153 кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення 60 62 63 64 67 Загальний обсяг виробленої продукції (робіт, послуг), в діючих цінах, тис. грн. 12059430,4 7385017,3
...1
...1
...1 Загальний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), в діючих цінах, тис. грн. ... ... 20167392,6 26569833,7 31311865,7 Питома вага продукції (робіт, послуг) виробленої малими підприємствами, у % 10,3 10,5
...1
...1
...1 Питома вага продукції (робіт, послуг) реалізованої малими підприємствами, у % ... ... 8,7 7,3 7,0 Кількість наявного населення (на кінець року), тис. осіб 1251,5 1240,4 1229,5 1219,6 1211,9
Примітки:
1Починаючи з 2004 року показник«Обсяг виробленої продукції» вилучений з державних статистичнихспостережень, основним вартісним показником, який характеризує діяльністьпідприємств, являється «Обсяг реалізованої продукції (робіт,послуг)».
Умовні позначення:
тире (–) – явищ не було;
крапки (...) – відомостівідсутні;
На території області в 2004році функціонували 7581 суб'єкт підприємницької діяльності, визначенийвідповідно до чинного законодавства як малий, проти 7216, котрі діялипопереднього року. В 2005 році в області зберігалася тенденція до зростаннякількості малих підприємств. За даними райдержадміністрацій та міськвиконкомів,станом на 1 січня 2007 року загальна кількість суб'єктів малого підприємництва(малі підприємства та підприємці-фізичні особи) становить 70143 одиниці, 8964з-поміж яких є малими підприємствами. Найактивніше процес створення малихпідприємств розгорнувся в містах Миколаєві, Вознесенську та Очакові, вБратському, Вознесенському, Доманівському, Єланецькому, Миколаївському таНовоодеському районах. Частка підприємств промисловості за 2003 рік зросла до20,4% проти 19,2% попереднього року.
За формами власності маліпідприємства, які функціонували в 2007 році, розподілялися таким чином:переважна більшість (95,8%) належала недержавному сектору економіки, в якомудомінували підприємства колективної форми власності (60,4%). У державнійвласності залишалася незначна кількість підприємств (0,9% від загальногочисла), в комунальній — лише 3,3%. Найпоширенішими організаційно-правовимиформами господарювання для малих підприємств з колективною формою власностібули товариства з обмеженою відповідальністю (80,4% від загальної кількостіколективних підприємств), а також дочірні підприємства (9%).
Характерною особливістюрозвитку малого підприємництва в області, як і загалом по Україні, є йогоорієнтація на торговельну діяльність та сферу надання послуг. Так, 35% малихпідприємств є торговельними, 16,4% — з надання послуг в операціях знерухомістю, здавання в оренду та надання послуг користувачам, 4,8% — транспортними, 2,9% — з надання колективних, громадських та особистих послуг.
Понад те, окреслиласятенденція до поступової переорієнтації малих підприємств з торговельноїдіяльності на надання ринкових послуг, зокрема в операціях з нерухомістю.Порівняно з 2004 роком питома вага таких підприємств зросла з 10,9% до 16,4% у2005 році. Збільшилася за цей час і частка транспортних підприємств (відповідновід 4,2% до 4,8%), підприємств, зайнятих у готельному та ресторанному бізнесі(від 2,8% до 3,7%), фінансових установ (від 0,9% до 1,4%). Водночас часткаторговельних малих підприємств скоротилася за останні три роки з 47,3% до35,0%.
У виробничій сфері булозайнято в 2007 році 33,1% малих підприємств (по Україні — 29,2%) проти 28,8% у2006 році. Таке збільшення обумовлене зростанням кількості малих підприємств,які займаються сільськогосподарською діяльністю (без урахування фермерськихгосподарств), з 385 до 689.
Середньооблікова чисельністьусіх працівників, зайнятих на малих підприємствах області в 2006 році,становила 52,7 тис. осіб, що на 1,8% більше в порівнянні з 2007 роком.
Аналіз групування малихпідприємств за кількістю працюючих свідчить, що найбільшою була групапідприємств, де працювало до 10 осіб (80% загальної кількості малихпідприємств). На них було зайнято 30,4% усіх працюючих у малому бізнесі.Натомість група з чисельністю від 11 до 50 осіб нараховувала 20% підприємств.Тут було зайнято 69,6% працюючих. Проте за обсягами виробленої продукціїпереважала друга група підприємств, яка забезпечила виробництво двох третинпродукції малих підприємств.
За 2005 рік малимипідприємствами було вироблено продукції (виконано робіт, послуг) на 664,5 млн.грн. у діючих цінах, що склало 10,1% загального обсягу виробництвапідприємницьких формувань області (по Україні — 7,3%).
Якщо за кількістю серед малихпідприємств переважали підприємницькі формування в оптовій та роздрібнійторгівлі, то за внеском в обсяги виробленої продукції (виконаних робіт, послуг)провідне місце належало підприємствам, які виробляли промислову продукцію (24,4%від загального обсягу в 2005 році). На другому місці були сільськогосподарськіпідприємства (15,9%), на третьому — будівельні (14,6%).
Найбільше продукції в 2005році було вироблено на підприємствах колективної власності — 70,7% (у 2004 році- 70,9%). Близько чверті продукції було вироблено приватними підприємствами.Незначним є внесок малих державних підприємств — 1,6% проти 2,5% у 2004 році.
Фінансовий стан підприємствмалого бізнесу
За підсумками 2005 рокусальдований фінансовий результат суб'єктів малого бізнесу області від звичайноїдіяльності до оподаткування становив 46,4 млн. грн. збитків (сума прибуткусягала 90,2 млн. грн., збитку — 136,6 млн. грн.). Збитково працювали 35,6%суб'єктів.
Аналізуючи фінансовірезультати діяльності підприємств за формами власності, треба зазначити, щоприбутковий сальдований фінансовий результат отримали тільки приватніпідприємства (11,1 млн. грн.), підприємства інших форм власності одержаливід'ємний сальдований фінансовий результат: колективні — 54,9 млн. грн.,державні — 1,8 млн. грн., комунальні — 0,2 млн. грн., підприємства, які євласністю інших держав, — 0,6 млн.грн.
Після сплати всіх податківчистий фінансовий результат від діяльності підприємств малого бізнесу в 2007році становив 54,4 млн. грн. збитку, який зріс у порівнянні з 2006 роком майжев 2,5 разу.
Оборотні активи підприємствмалого бізнесу за 2002 рік збільшилися на 11,3% і склали 833,4 млн. грн.Протягом 2007 року зберігалася тенденція до зростання обсягів взаємнихнеплатежів. Так, обсяг дебіторської заборгованості зріс на 13,4%, кредиторської- на 10,4% і на кінець 2002 року вони склали відповідно 507 та 798 млн. грн.
Аналіз підсумків діяльностімалих підприємств Миколаївської області в 2006 році свідчить, що за певногозбільшення питомої ваги підприємств виробничого спрямування спостерігалася їхпереорієнтація з торговельної діяльності на надання послуг. Зросталачисельність працюючих у цьому секторі економіки, покращувалось і їх матеріальнестимулювання. Разом із цим у 2006 році рівень витратності виробництва залишавсявисоким, що призвело до погіршення фінансового стану значної кількості малихпідприємств — збитковим було кожне третє підприємство. Така ж тенденціяспостерігалася й наступного року.
Станом на 1 січня 2007 року вМиколаївській області ведуть підприємницьку діяльність 56628підприємців-фізичних осіб, у т. ч. на єдиному податку — 17741, на фіксованому — 13509, на загальній системі оподаткування — 19378. Переважна більшістьпідприємців-фізичних осіб (95%) займається дрібно-роздрібною торгівлею,посередницькою діяльністю, решта працює у сфері надання послуг (ремонт взуття,прокат весільного вбрання, ксерокопіювальні послуги тощо).
За 2006 рік відвищезазначених суб'єктів підприємництва до бюджетів усіх рівнів надійшов 41млн. 918 тис. 778,0 грн.
Сприяння розвитку малогопідприємництва. З метою реалізації проектів із залучення до малогопідприємництва малозахищених верств населення було прийнято розпорядження главиоблдержадміністрації від 4 жовтня 2000 року № 721-р «Про затвердженнязаходів щодо здійснення політики ефективної підтримки самостійно зайнятогонаселення, сімейного підприємництва, малого та середнього бізнесу,вдосконалення системи надання допомоги безробітним та їхпрофесійно-психологічної реабілітації, збільшення обсягів громадських робіт уМиколаївській області» і рішенням обласної ради від 8 листопада 2007 року№ 10 була затверджена обласна програма підтримки молодіжного підприємництва на2005-2008 роки.
За 2006 рік 1200 безробітнимбула подана одноразова допомога на суму понад 2 млн. 500 тис. грн. длязапочаткування власної справи.
Що було зроблено для розвиткумалого підприємництва у Миколаївській області?
1. В м. Миколаєві розробленаавтоматизована система збирання, накопичення, обробки даних про наявні вільніресурси міста, що буде формуватися міськими комунальними службами, регіональнимвідділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області, міськоюподатковою інспекцією, комітетом по банкрутству, виконавчою службою, міськимвідділенням Державного митного комітету та риєсторськими фірмами. 30 грудня2006 року в Миколаєві відбулася презентація муніципальної інформаційної системи«Міський інформаційний реєстр», доступ до якої відтепер будевідкритий для всіх суб'єктів господарювання.
16 січня 2007 року булопрезентовано миколаївський бізнес-портал (www.business.mk.ua), на якомурозміщується корисна для підприємців інформація: реєстр об'єктів сфери послуг,реєстр вільних об'єктів (ЦМК міської комунальної власності), які можна взяти воренду, реєстр об'єктів торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, реєстроб'єктів, що пропонуються до продажу регіональним відділенням Фонду держмайнаУкраїни по Миколаївській області, реєстр нерухомості та останні новини.
2. У м. Миколаєві переглянутіз метою вдосконалення процедури отримання дозволів на розміщення об'єктівторгівлі та сфери послуг, переведення житлових приміщень у нежитловий фонд длярозміщення об'єктів торгівлі, побутового обслуговування, громадськогохарчування та оренди комунального майна.
У вересні 2007 р. на додатокдо дозвільного офісу, котрий із 2006 року працює за принципом "єдиноговікна", почав функціонувати єдиний реєстраційний центр, у якому напідставі рішення виконкому Миколаївської міської ради від 25 липня 2006 р. №1095 виконуються воднораз реєстраційні та облікові процедури започаткуваннябізнесу.
3. В частині створеннясистеми захисту прав суб'єктів підприємництва:
— в містах та районах областіорганами виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх структурнимипідрозділами прийнято положення про порядок здійснення контролю за діяльністюсуб'єктів підприємницької діяльності. В основу цього положення покладенаідеологія підготовленого Держкомпідприємництва законопроекту «Про основнізасади здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницькоїдіяльності»;
— в містах та районах областістворено апеляційні ради з питань розгляду заяв та скарг суб'єктівпідприємницької діяльності на дії посадових осіб райдержадміністрацій тавиконавчих органів міських рад;
— склад координаційної ради зпитань розвитку підприємництва в м. Миколаєві поповнено представникамипідприємницьких структур за галузевими ознаками.
— в м. Миколаєві створенасистема обліку та моніторингу скарг суб'єктів підприємницької діяльності на діїпосадових осіб органів, на яких покладено функції щодо видачі дозволів тапогоджень на організацію і ведення підприємницької діяльності, з наступним їхрозглядом на засіданнях координаційної ради з питань розвитку підприємництва;
— на базі представництваДержкомпідприємництва створена експрес-група для виїзду на місця в разівиникнення в суб'єктів підприємництва проблем, пов'язаних з протиправними діямита зловживаннями контрольно-наглядових органів, до складу якої залучаютьсянезалежні експерти — представники юридичних фірм, засобів масової інформації тагромадських об'єднань підприємців.
4. З метою вдосконаленняорганізаційної структури роботи відділів Миколаївського міськвиконкому тафункціональних обов'язків спеціалістів, які регулюють підприємницькудіяльність, у зв'язку з відкриттям в м. Миколаєві єдиного реєстраційного центрузатверджено в новій редакції положення про реєстраційну палату, внесено змінидо положення про відділ міжнародного співробітництва, для надання оперативнихконсультацій створено інформаційно-диспетчерський відділ з прийому суб'єктівпідприємництва.
Програми розвитку малогопідприємництва. В області розроблені та ефективно діють 1 обласна, 18 районнихі 5 міських програм розвитку малого підприємництва. У Миколаєві з бюджету міставиділено 250 тис. грн., у Вознесенську — 40 тис. грн., у Южно-Українську — 15тис. грн., у Первомайську — 6 тис. грн., в Очакові — 0 грн.
На реалізацію заходівРегіональної програми розвитку малого підприємництва в Миколаївській областіпередбачено 11570 тис. грн., причому з обласного бюджету виділено 450 тис.грн., з міських бюджетів — 311 тис., із районних — 54,3 тис., або 7% відзагальної суми. 93% передбачених на виконання програми коштів надходитимуть зарахунок власних коштів підприємців та підприємств, банківських кредитів,кредитних ліній, коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціальногострахування на випадок безробіття та фондів підтримки підприємництва.
Співпраця об'єднаньпідприємців та органів влади. До позитивних моментів реалізації в регіоніперерахованих вище заходів слід віднести побудову засад та започаткуваннядіалогу між органами влади, депутатським корпусом і громадськими організаціямипідприємців у ході спільного розгляду та вирішення питань регуляторногохарактеру.
Слід зазначити, щокоординаційні ради з питань розвитку підприємництва створені в усіх містах тарайонах області, за цього паритетне співвідношення між кількістю державнихслужбовців і кількістю представників громадських об'єднань та підприємцівдотримане в 20 координаційних радах із діючих 25. На засіданнях координаційнихрад розглядаються питання щодо шляхів розв'язання конкретних місцевих проблем, якіпостають на заваді розвитку підприємництва, а крім того, періодичнозаслуховуються звіти співвиконавців регіональних програм розвитку малогопідприємництва, за висновками яких запроваджуються відповідні заходи дляпокращення існуючого бізнес-клімату.
Завдяки спільним зусиллямспівробітників представництва Держкомпідприємництва України в Миколаївськійобласті, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевогосамоврядування, громадських організацій підприємців і ділової спільноти на місцевомурівні розв'язано такі питання:
— представниківпідприємницьких структур введено до складу конкурсних комісій, комісій з видачідозволів (узгоджень);
— в регіоні вдосконаленореєстраційні процедури та процедури отримання дозвільних документів на відкриттяоб'єктів;
— запроваджено в практикупроведення публічної атестації державних службовців та посадових осіб органівмісцевого самоврядування, на яких покладено функції з надання того чи іншогоправа суб'єктам підприємницької діяльності;
— уніфіковано порядокздійснення органами місцевої державної виконавчої влади та місцевогосамоврядування контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;
— відкрито доступ до реєстрівнерухомості, виробничих площ та обладнання як для внутрішніх, так і зовнішніхінвесторів;
— створено систему захистуінтересів і прав підприємців, що ведуть господарську діяльність;
— побудовано стратегіюефективної місцевої податкової політики;
— на узбережжіКоблевсько-Рибаківської зони відпочинку відкрито на сезонний період пунктприйому відпочивальників і підприємців фахівцями представництва Державногокомітету України з питань регуляторної політики та підприємництва уМиколаївській області, обласного управління у справах захисту прав споживачів,територіального відділення Антимонопольного комітету України й управлінняформування споживчого ринку та підтримки підприємництва головного управлінняекономіки облдержадміністрації;
— протягом двох років востанню п'ятницю кожного місяця главою облдержадміністрації проводятьсязустрічі з представниками малого бізнесу, на яких оперативно вирішуютьсяпитання, що стосуються їхньої діяльності;
— розширено базуінфраструктури підтримки підприємництва;
— внормовано процес залученнядо побудови стратегії розвитку підприємництва в області громадських організаційпідприємців та бізнес-структур.
Вищенаведені офіційні данісвідчать про те, що в області дотримується стратегічна лінія, спрямована нарозвиток підприємництва загалом, однак існує ще багато адміністративнихбар'єрів, що стримують розвиток бізнесу кожного окремого підприємства,підприємця. Сьогодні підприємець доконечно залежить від доброї волі державнихслужбовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на якихпокладено функції щодо надання того чи іншого права суб'єктам підприємницької діяльності,за цілковитої відсутності персональної їх відповідальності за створенняперешкод розвитку підприємництва.
Мале підприємництвоМиколаївської області у 2007 році.
У 2007 році в областіфункціонувало 74,5 тис. суб‘єктів малого підприємництва, з яких 11,8 тис.суб‘єктів (або 15,8%) – малі підприємства (з урахуванням фермерськихгосподарств) та 62,7 тис. суб‘єктів (84,2%) – фізичні особи-підприємці.
У порівнянні з 2006 рокомкількість суб‘єктів малого підприємництва зросла на 2,1%, у тому числі фізичнихосіб-підприємців на 3,3%. Тим часом кількість малих підприємств зменшилась на4,1%.
Основні показники діяльностісуб'єктів малого підприємництва Миколаївської області у 2007 році наведені утаблиці 2.5.32
У розрахунку на 10 тис. осібнаявного населення кількість суб‘єктів малого підприємництва по областіпорівняно з 2006 роком зросла на 2,9% і становила 613 суб‘єктів. За цимпоказникам область серед регіонів країни посіла третє місце після м. Києва (766суб‘єктів) та м. Севастополя (659)

Таблиця 2.5 Основні показникидіяльності суб'єктів малого підприємництва Миколаївської області у 2007 році Кількість суб'єктів
Середня кількість зайнятих працівників,
тис. осіб
тис.
одиниць
на 10 тис. осіб наявного
населення, одиниць всього
з неї
найманих
працівників Суб'єкти малого підприємництва 74,5 613 147,0 78,6 5697,3 у тому числі
малі підприємства1 11,8 97 51,9 46,3 2350,1 у % до загального показника 15,8 х 35,3 58,9 41,2
фізичні особи-підприємці2 62,7 516 95,1 32,3 3347,2 у % до загального показника 84,2 х 64,7 41,1 58,8
Примітки:
1 Дані наведено з урахуванням діючихфермерських господарств, обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) приведенобез ПДВ та акцизу
2 Статистичну інформацію сформовано на підставіданих ДПА України.
У 2006 році в малому бізнесібуло зайнято 147 тис. осіб, або 19,8% від кількості населення у працездатномувіці, з них 51,9 тис. осіб, або 35,3% працювали на малих підприємствах, рештазаймалися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Протипопереднього року кількість зайнятих у сфері малого підприємництва зросла на 1,2%,при цьому зростання забезпечено підвищенням зайнятості у фізичнихосіб-підприємців на 3,6%.
У розрахунку на одногосуб‘єкта малого підприємництва кількість найманих працівників, як і 2005 році,склала 2 особи. При цьому, якщо на одному малому підприємстві працювали 4 найманихособи, то фізичні особи-підприємці уклали трудову угоду в середньому з однимпрацівником.
За підсумками 2006 рокусуб‘єктами малого підприємництва реалізовано продукції (робіт, послуг) на5697,3 млн. грн, з них 46,3% малими підприємствами, решта – фізичнимиособами-підприємцями.
Наприклад, для того, щобпроаналізувати ефективність діяльності підприємств МБ в Миколаївській області вгалузевому аспекті, треба змоделювати залежність між кількістю МП тапоказниками їхньої ефективності (обсягом виробленої продукції) в різнихгалузях, де представлені МП. Вид та ступінь достовірності отриманої зарозрахунками залежності буде свідчити про характер впливу галузі на ефективністьМБ на рівні окремої області.
На відміну від обсягувиробленої продукції, особливість іншого показника ефективної діяльності –фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування, заключаєтьсяв тому, що прибутковість підприємства, на відміну від обсягу виробленоїпродукції, лише опосередковано залежить від галузевих особливостей,місцезнаходження та інших зовнішніх для цього підприємства ознак. В першучергу, розмір прибутку залежить від ефективної діяльності самого підприємства,від обсягу виробленої продукції, від доходів та витрат, інших якісних факторів.Тому в даному дослідженні, більш доречно буде встановити залежність фінансовогорезультату МП не від їхньої кількості, а від їхнього обсягу виробленоїпродукції.
Таким чином, для того, щобвиявити вплив галузі на ефективність діяльності малих підприємств на рівніокремої області будуються наступні моделі залежності (таблиця 2.6)
Для розрахунку розробленихмоделей на основі статистичних даних було побудовано графік залежності двохвеличин за моделлю 1 (між кількістю МП та обсягом їхнього виробництва) :

Таблиця 2.6 Моделі залежностіпоказників діяльності МП№ моделі Ознака Модель залежності 1 За видами економічної діяльності (галузь)
Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) = F [(кількість малих підприємств)Галузь], тобто
Y1 = F (XГалузь ) 2 За видами економічної діяльності (галузь)
(Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування / кількість МП в галузі) =
F [(обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) / кількість МП в галузі)Галузь], тобто
Y2 = F (XГалузь )
Проаналізувавши статистичнідані було отримано наступні результати:
1. МП Миколаївської областіпредставлені в декількох видах економічної діяльності (за збільшеннямкількості): готелі та ресторани, транспорт, інші види діяльності – разом біля12% загальної кількості МП області, сільське та лісове господарство — 7%,будівництво — 9%, операції з нерухомістю — 15%, промисловість біля — 17%,оптова та роздрібна торгівля – біля 40% .
2. В середньому кожне малепідприємство Миколаївської області мало в 2001 році обсяг виробленої продукціїв розмірі 85920 грн., але це тільки в середньому, в дійсності розподілзагального обсягу виробленої продукції серед малих підприємств є доситьнерівномірний.
На основі графіку (рис.2.1) булопобудовано лінію тренду поліноміального типу та отримано наступний вид рівняннязалежності другого ступеню:
З таблиці 2.7 модель № 1:
Y1= F(XГалузь )=-0,5393*(XГалузь )2 + 19,894*(XГалузь ) +1,7286

Таблиця 2.7 Співвідношеннякількості малих підприємств та обсягу виробленої продукції по різних галузях вМиколаївській областіГалузь Кількість малих підприємств Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг), млн.грн. Всього 7216 620 готелі та ресторани 262 23 транспорт 349 52,3 інші види діяльності 486 23,9 сільське та лісове господарство 531 86,3 будівництво 639 102,1 операції з нерухомістю 1074 69 промисловість 1208 154,5 оптова та роздрібна торгівля 2667 108,9
Як видно за рівнянням зв’язокміж обсягом виробленої продукції та кількістю МП, що розглядається на рівніобласті в галузевому аспекті є навіть зворотнім. Це спричинено, наприклад,такими фактами.
Дані відображені на рис.2.1.
/>
Рис.2.1. Співвідношеннякількості малих підприємств та обсягу виробленої продукції по різних галузях вМиколаївській області
1  МП в галузі операцій знерухомістю, кількість яких налічує 1074 та перевищує приблизно в два разикількість МП в галузі лісового та сільського господарства – 531, виробляютьпродукцію в загальному обсязі навіть меншому, ніж МП лісового та сільськогогосподарства. Так, обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) МП в галузіоперацій з нерухомістю дорівнює 69 млн.грн., а обсяг виробленої продукції(робіт, послуг) МП лісового та сільського господарства – 86,3 млн.грн.(таблиця2.7)
2  Така ситуація спостерігаєтьсяв галузі оптової та роздрібної торгівлі. Так, кількість МП в цій галузістановить 2667, а обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) 108,9 млн.грн. Втой же час при такому ж обсягу виробленої в галузі будівництва продукції(робіт, послуг) 102,1 млн.грн., кількість МП в якій в 4 рази менша.
Така диспропорція призводитьдо не прямого, а зворотнього зв’язку між кількістю МП та обсягом виробленоїними продукції. За побудованим рівнянням залежності виходить, що чим більшакількість МП, тим менший обсяг виробленої ними продукції.
3. Від’ємний зв’язок танезначний рівень величини достовірності апроксимації побудованого рівняння(1.1): R2 = 0,675 кажуть про наступне: по-перше, про дійсно різнеспіввідношення між кількістю МП та обсягом їхнього виробництва в різнихгалузях, про неможливість об’єднання МП різних галузей для дослідженняефективності в одному рівнянні, по-друге, про багатофакторність залежностіобсягу виробленої продукції підприємства, що пояснюється різноманітнимипричинами, основними з яких можна виділити:
— особливість ринковоїкон’юнктури, попит на ту чи іншу продукцію в Миколаївській області,
— вихід на ринки поза межіобласті чи країни,
— державні програми підтримкиМП, або МП тої чи іншої пріоритетної галузі,
— державні закупівлі,
— сезонність,
— технологічні особливості тавимоги галузі (капіталоємність виробничої та будівничої галузі порівняно зісферою торгівлі та сферою послуг, тощо),
— технічні, фінансові можливостісамого МП,
— професіоналізм таефективність діяльності МП.
Особливості створення таорганізації малого підприємства, а також особливості збуту продукції тієї чиіншої галузі, впливають не тільки на кількість МП в ній, як первинногопоказника розвитку МБ, але і на результативні показники цього сектору. 35ст22
Зрозуміло, що обсягвиробленої продукції на підприємстві залежить від багатьох внутрішніх,зовнішніх чинників, певна частина з яких є взагалі якісними і не можуть бутирозраховані.
Найбільш показовим вдіяльності кожного підприємства є його фінансовий результат – прибуток. Наявністатистичні дані дозволяють проаналізувати прибутковість МП, та її залежністьвід особливостей галузі і зробити наступні висновки (таблиця 2.8, рис.2.2)
Таблиця 2.8 Співвідношенняобсягу виробництва та фінансового результату малих підприємств по різнихгалузях в Миколаївській областіГалузь Обсяг виробленої продукції (робіт, послуг)/ кількість МП, грн. Фінансовий результат від звичайної діяльності/ кількість МП, грн. Всього 85920,18 -1233,37 оптова та роздрібна торгівля 40832,40 1274,84 інші види діяльності 49176,95 -6584,36 операції з нерухомістю 64245,81 -2793,30 готелі та ресторани 87786,26 -4198,47 промисловість 127897,35 4801,32 траспорт 149856,73 1146,13 будівництво 159780,91 3442,88
1. Найбільш прибутковими є МПв галузях: промисловості (в середньому 4801 грн. за рік на одне МП),будівництві (3443 грн./рік), оптова та роздрібна торгівля (1275 грн./рік). Алев цілому, МП Миколаївської області є збитковими, фінансовий результат відзвичайної діяльності до оподаткування цього сектору в 2001 році дорівнював (-8,9 млн.грн.), і результати прибуткових підприємств згаданих галузей не можутьподолати цієї тенденції (таблиця 2.8).
2. Окрім того, наведеніприбутки в галузях промисловості, будівництва, торгівлі із розрахунку на однепідприємство за рік є дуже невеликими навіть для МП, оскільки не надаютьможливостей для розширення діяльності. Така невелика прибутковість у розрахункув середньому на 1 МП каже про те, що в галузях промисловості, будівництва,торгівлі теж існує багато збиткових підприємств і загальну картину створюютьлише декілька прибуткових підприємств тієї чи іншої галузі.
1  Обсяг виробництва всередньому на одне МП в галузі готелі та ресторани – 87786 грн./рік, це більшніж в два рази більше за обсяг виробництва 1 МП в галузі оптової та роздрібноїторгівлі. – 40832 грн./рік. Але разом з тим, фінансовий результат від звичайноїдіяльності до оподаткування 1 МП в першій згаданій галузі — (- 4200,00 грн./рік),а 1 МП в галузі торгівлі – 1275,00 грн./рік.
2  Аналогічно з цим фактомзагальну картину погіршує стан сільського господарства, де найбільший обсягвиробництва на 1 МП серед усіх галузей Миколаївської області – 162524 грн./рік,а прибутковість, точніше збитковість, найнижча серед МП всіх галузей вМиколаївській області – (-20527 грн./рік). За такої нерівномірності зв’язок міжфінансовим результатом та обсягом виробництва виходить зворотнім, а рівеньдостовірності апроксимації досить низький, лише 33%.
Результати дослідженняфінансового результату від звичайної діяльності по МП в галузевому аспектіпоказав, що цей показник діяльності МБ залежить від зовнішніх та внутрішніх,від якісних та кількісних факторів, які пояснюються особливостями галузі та якізовсім від неї не залежать:
співвідношеннядоходів та витрат на МП, як складових для визначення фінансового результату відзвичайної діяльності (на це впливає як особливості галузі так і власнанеефективна (чи ефективна) система фінансового управління на МП),
фактори, що впливають надоходи та витрати МП, вони аналогічні факторам, що впливають на обсягвиробленої на МП продукції (робіт, послуг), вони були зазначені вище,
непрофесійного управління наМП в системі збуту продукції.
Запропонована в даному дослідженіметодологія дозволила виявити найбільш перспективні та успішні МП. Вониналежать галузям промисловості, будівництва (в галузі будівництва кількість МПмайже в два рази менша за промислові МП, але при цьому обсяг виробленоїпродукції на 1 будівниче МП навіть більша за аналогічний показник щодопромислових МП, окрім того будівничі МП за розрахованими даними посідають другемісце після промислових підприємств за прибутковістю у розрахунку на 1 МП).Також треба відмітити галузь транспорту (порівняно невелика кількість МП цієїгалузі генерують обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) у розрахунку на 1МП біля 150 тис.грн. за рік, залишаючись при цьому прибутковими).
На жаль, виявилися зовсімнегативні тенденції щодо галузевого розподілу МП. Так, в найбільш складномустані перебувають МП сільського господарства (при найбільшому обсягувиробництва у розрахунку на 1 МП серед усіх галузей, сільське господарство єнайбільш збиткове. Збитки галузі становлять 10,9 млн.грн., саме ця величинаспричинює загальну збитковість МБ Миколаївської області).
Таким чином, результати цьогодослідження допомогли виявити наступне:
1.  Особливості взаємозв’язку міжкількістю МП та їхніми результативними показниками в галузевому аспекті. Приоб’єднанні даних діяльності МП по всіх галузях в одну залежність виявилося, щобільша кількість МП в одній галузі не завжди забезпечує найбільший в порівнянніз іншими галузями обсяг виробленої продукції (робіт, послуг) і зовсім незабезпечує більшої прибутковості, або взагалі прибутковості МП.
2.  Характер отриманихзалежностей, рівень достовірності їхньої апроксимації, загальна нерівномірністьщодо кількості, обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) та прибутковостіМП різних галузей свідчать про те, що кожна галузь має свої суттєві характеристики,які безумовно впливають на ефективність МП. За такої різноманітності поєднаннята узагальнення даних діяльності всіх МП неможливо та некоректно, особливо,коли розробляються методи та програми підтримки МБ.
3.  Вид економічної діяльності,як фактор впливу на ефективність діяльності МП, повинен стати однією з ознак,що продиференціює програми їхньої підтримки.
4.  Для обґрунтованої розробкиподібних програм, ця ознака (в даному випадку — галузь) повинна бути додатковоретельно досліджена. Кожна галузь індивідуально повинна бути проаналізована вдинаміці, причому як на рівні окремої області (для встановлення можливоговпливу місцезнаходження на галузеві особливості), так і на рівні країни длявстановлення загальних характеристик тієї чи іншої галузі.
5.  За такої об’єктивної оцінкиобґрунтовано можливо виявити серед МП найбільш перспективні, прибуткові,ефективно діючі та проблемні, збиткові МП, але які мають стратегічне державнезначення (сільське господарство, чи інша пріоритетна галузь). Розроблені такимчином галузеві диференційовані програми підтримки МБ будуть застосовувати різніінструменти, методи та спрямовуватися на різні групи та типи МП, тим самимбільше та ефективніше сприяючи розвитку одних та подоланню кризи іншихпідприємств МБ.
Започатковане в даній роботідослідження галузевого аспекту ефективності діяльності МП має бути продовженедля її аналізу з урахуванням інших, ніж вид економічної діяльності, ознак вдинаміці, в інших областях України та на рівні всієї країни загалом. Таке обґрунтованенауково-статистичне дослідження всіх можливих ознак, що впливають наефективність діяльності підприємств МБ, забезпечить, в свою чергу, ефективністьрозроблених на їхній основі диференційованих програм підтримки МП.
2.4 Аналіз причин виникнення проблем,які перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні та Миколаївській області
До негативних моментів слідвіднести неякісне та неповне виконання структурами вищевказаних нормативнихактів місцевого рівня, ігнорування деякими місцевими депутатами пропозиційгромадських організацій, відсутність ґрунтовного аналізу при прийнятті рішень,недостатню активність суб'єктів підприємницької діяльності.
Незважаючи на комплексвпроваджених у регіоні заходів із створення належних умов для розвиткупідприємництва, залишаються невирішеними питання щодо:
1) правомірності видачісільськими та селищними радами дозволів на розміщення об'єктів торгівлі і сферипослуг терміном на 1 рік;
2) складнощі з отриманнямліцензій на роздрібну реалізацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів узв'язку з передачею функцій із видачі ліцензій на обласний рівень і підвищеннямвартості ліцензій на реалізацію цих виробів;
3) отримання узгоджень навідкриття об'єктів в обласному управлінні ДАІ та можливості передачі цихповноважень на місцевий рівень;
4) проведення експертизипроектної документації на будівництво (реконструкцію) об'єктів тільки вобласному управлінні Держпожохорони УМВС України;
5) необґрунтовано складнихпроцедур оформлення в м. Миколаєві оренди земельних ділянок;
6) неправомірних вимогорганів санітарно-епідеміологічних та пожежних служб про сплату неофіційнихгрошових зборів для отримання дозволів на початок роботи;
7) великої кількостіпозапланових перевірок з боку контролюючих органів;
8) наявності грошових витратпри проведенні перевірок;
9) вимог обласноготранспортного управління на отримання сертифікатів відповідності транспортнихзасобів, не передбачених для видачі відповідних ліцензій.
Проблема оподаткування.Основна проблема у сфері місцевого оподаткування полягає в тому, що в Миколаєвівідсутній об'єктивний та зрозумілий громадянам механізм оподаткування,спроможний вирішувати соціально-економічні проблеми міста.
Для перегляду ставок місцевихподатків і зборів, повноваження щодо встановлення яких надані органам місцевогосамоврядування, в м. Миколаєві створена підгрупа робочої групи, склад якоїзатверджено розпорядженням міського голови від 8 вересня 2003 р. № 539-р. Ційпідгрупі доручено провести комплексний економічний аналіз місцевих ставок,використовуючи матеріали запланованої серії публічних обговорень, у результатіяких буде отримано незалежний критичний аналіз стану справ у цій сфері тавироблено стратегію вдосконалення міської політики в сфері місцевогооподаткування, після чого в І кварталі 2004 р. відповідні пропозиції буденадано міському фінансовому управлінню.
17 вересня, 25 листопада та22 грудня 2007 р. відбулися публічні обговорення, в ході яких булопроаналізовано поточну міську податкову політику.
На думку учасників цихпублічних обговорень, для побудови ефективної міської політики в сферімісцевого оподаткування необхідно зробити такі кроки:
— розробити міську програму уцій сфері (єдиний прозорий порядок прийняття обґрунтованих за визначенимикритеріями рішень у сфері місцевого оподаткування та аналізу їх ефективності),публічно обговорити та затвердити її;
— розробити порядокпроведення консультацій із представниками зацікавлених сторін на всіх етапахзамкнутого циклу провадження міської політики в сфері місцевого оподаткування;
— упровадити в практикуроботи місцевих органів влади громадські слухання з питань формування тавиконання міського бюджету;
— провести серію тренінгівдля фахівців, що відповідають за міську податкову політику.
З цією метою були розробленіпроекти відповідних розпорядчих документів, які планується винести наобговорення громадськості наприкінці січня 2004 року.
Невеликий обсяг операційлімітує можливості малого підприємства розширювати свою діяльність, а такожвести великі наукові розробки. Малі підприємства відрізняються підвищеноювразливістю до коливань ринкової кон'юнктури, що призводить до частих розореньта банкрутств. Відповідно працівники малих компаній є менш соціальнозахищеними, ніж на великих фірмах.
Розвиток малогопідприємництва в умовах перехідної економіки залежить від багатьох чинників,серед яких необхідно виділити регіональні організаційно-економічні умови, дояких слід віднести: економічний потенціал регіону, наявність ресурсів,господарську структуру, рівень та стан підготовки кадрів, відношення місцевихорганів виконавчої влади та населення до підприємництва, стан розвитку ринковоїінфраструктури, інформаційне забезпечення, традиції та психологію населеннярегіону і ін.
Ці та інші чинники мають бутивраховані при розробці та впровадженні системи регіонального управління,формуванні ефективної територіальної політики розвитку малого підприємництва,які будуть сприяти створенню підприємницьких структур та подоланню економічноїкризи
Малий бізнес відіграє важливуроль при вирішенні економічних і соціальних завдань. Формування культурипідприємництва життєво необхідне для економічного зростання іконкурентоспроможності економіки. Активна підтримка розвитку малого бізнесу вперспективі, сприяє створенню великої кількості робочих місць, збільшеннюподаткової бази, зростанню національного прибутку.
Головною проблемоювітчизняних підприємницьких структур є недолік фінансових ресурсів дляпідтримки і розвитку власного бізнесу. В структурі джерел фінансування питомавага власних фінансових ресурсів в середньому становить 35-40%. Тобто, ніприбуток, ні амортизаційні відрахування як джерела фінансових ресурсів не єсуттєвим, і малі підприємства потребують значної мобілізації залученихфінансових ресурсів. У структурі зовнішніх джерел фінансування найбільшу питомувагу становить кредиторська заборгованість (49-54%), довгострокові ікороткострокові кредити банків (5-7%). Така структура зовнішніх джерелформування фінансових ресурсів не є оптимальною, якщо брати до уваги, що вкраїнах з розвинутою ринковою економікою кредиторська заборгованість малихпідприємств становить 15-20%, а кредити банків і інші позикові кошти – 45-55%.
Для поліпшення вітчизняногопідприємницького середовища, і в тому числі для створення сприятливих умов дляведення малого бізнесу органами державної влади в Україні постійно пропонуютьсябезліч концепцій, програм, механізмів і ін.
Так, наприклад, правовіпринципи державної підтримки суб'єктів малого підприємництва в Українівизначені в Законі України «Про державну підтримку малого підприємництва». Вньому визначено, що підтримка малого підприємництва здійснюється відповідно доНаціональної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні,програми підтримки малого підприємництва в Автономній Республіці Крим,регіональних і місцевих програм підтримки малого підприємництва, якізатверджуються згідно з законодавством.
Національна програма сприяннярозвитку малого підприємництва в Україні затверджена Законом «Про Національнупрограму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” від 21.12.2000№2157-III і передбачає напрями активізації фінансово-кредитної та інвестиційноїпідтримки малого підприємництва, зокрема такі: – формування мережі регіональнихфондів підтримки підприємництва і кредитно-гарантійних установ;
– розробка і впровадження ефективнихкредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малогопідприємництва;
– створення і підтримкуфінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.
З практичної ж погляду:більшість намірів так і залишається деклараціями. Наприклад, питання проформування і впровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмівмікрокредитування суб'єктів малого підприємництва так і не отримало подальшогорозвитку;
– з другого боку, навіть заумови, що всі пропозиції були б втілені в життя, навряд чи вони дали бочікуваний позитивний ефект, оскільки перевага віддається адміністративнимінструментам регулювання. Натомість, задіювання ринкових механізмів іінститутів розширило б можливості підприємців самостійно вирішувати власніфінансові проблеми, що у свою чергу дало б стабільний позитивний ефект дляекономіки на довгострокову перспективу.
Підприємства малого тасереднього бізнесу впливають на рівень зайнятості ЄС, слугуючи важливимджерелом створення нових робочих місць. Крім того, багато європейськихпідприємств за правом можуть вважатися світовими гравцями на галузевих ринках,тому що їх експорт досягає 13 % їхнього товарообігу, а близько 20 % підприємствзалучені до зовнішньої торгівлі або мають зв’язки з аналогічними підприємствамиінших країн.
Малий та середній бізнесдопомагає державі вирішувати економічні (створення конкурентного середовища,функціонування приватного капіталу, привабливість для іноземних інвестицій),соціальні проблеми (створення додаткових робочих місць, вирішення проблембідності). .38 ст56
У 60 – 70-х рр. ХХ ст. унаціональних економіках розвинених країн зріс вплив великих підприємств. Багатохто з економістів стверджував, що цей вплив і надалі буде зростати, але всевідбулося навпаки. На сьогодні великі підприємства функціонують із залученняммалих та середніх підприємств, що беруть на себе частку зобов’язань ізвиробництва та реалізації товарів і послуг народного споживання, котрі не є дляних вигідними (гальмують розвиток підприємництва, вимагають залучення іншихспеціалістів, передбачають значні витрати часу тощо).
Високий рівень розвиткумалого та середнього підприємництва в країнах ЄС є необхідною умовою успішногофункціонування ринкової економіки. Державне регулювання доповнює ринковиймеханізм. Головною метою держави є розроблення відповідної соціальної,економічної, законодавчої основи. Тому вивчення досвіду малого підприємництвасприяє розвиткові державної політики шляхом поєднання, узгодження, комбінуваннярізних форм, методів, засобів регулювання та підтримки, головними серед яких є:законодавчо-правова інституційна, фінансово-кредитна підтримка, (передбачаєпрямі гарантовані позики), цільове субсидування, пільгове кредитування,гарантії перед кредитними товариствами, цільове бюджетне фінансування, створеннярізних кредитно — фінансових та інвестиційних організацій, сприятлива податковаполітика, інформаційно-консультативна, організаційно-управлінська підтримка,технологічне навчання, технічна допомога, стимулювання зусиль у сферісамоорганізації бізнесу. Такі засоби так чи інакше передбачені програмамистимулювання малого та середнього бізнесу в більшості розвинених країн.
У країнах ЄС сформованорозгалужену мережу організацій, що займаються регулюванням і підтримкоюрозвитку малого й середнього підприємництва. Деякі з них мають державну формувласності, а значна частка їх є приватними установами.
Що ж стосується органівдержавної влади, то в усіх країнах ЄС відповідальність за розвиток малого тасереднього підприємництва розподілено між кількома міністерствами або міжспеціальними відділами з питань МСП, що функціонують усередині міністерств. Якправило, політика розвитку малого і середнього підприємництва впроваджуєтьсяМіністерством економічних справ або Міністерством промисловості й торгівлі. Алеінші міністерства також здійснюють заходи з підтримки підприємництва, наприкладМіністерство зайнятості, Міністерство економіки, Центр громадської технології,спеціальні громадські банки і т.д., діяльність яких пов’язана з наданнямдопомоги підприємствам з питань зайнятості, навчання, міжнародної торгівлі,розвитку тощо.
У нашій країні значна частинацих завдань, цілей передбачена законодавчими актами, указами, програмамирозвитку малого та середнього бізнесу. Український уряд усвідомлює важливістьтаких завдань для підприємця, але на практиці складається дещо інша ситуація.
Відповідно до законодавчихдокументів, які регулюють підприємницьку діяльність в Україні, можна назватитакі органи контролю сфери малого та середнього підприємництва:
− Державний комітет Україниз питань розвитку підприємництва;
− Державний пожежнийнагляд;
− Державний санітарнийнагляд;
− Державнийветеринарний нагляд;
− Державний комітет ззахисту прав споживачів;
− Державний контроль зацінами;
− Державний комітетУкраїни із стандартизації, метрології і сертифікації;
− Інспекція державногоархітектурно-будівельного контролю;
− Міністерство охорониздоров’я України;
− Міністерство праціУкраїни;
− Міністерство охоронинавколишнього середовища і ядерної безпеки;
− Митні органи;
− МВС України;
− Антимонопольнийкомітет України;
− Національний банкУкраїни;
− Пенсійний фонд;
− Фонд соціальногострахування;
− виконавчі комітетимісцевих рад.
Крім цього, держава дозволяєздійснювати контроль за
підприємницькою діяльністю інедержавним органам, громадським
організаціям.
Деякі пункти цього спискуможна конкретизувати, наприклад МВС
України має такі підрозділи:
− Управління з боротьбиз організованою злочинністю;
− Управління з боротьбиекономічними злочинами, до якого входять
районні, міські, обласніуправління;
− районні відділивнутрішніх справ;
− Податкова міліція.
Усі ці органи маютьповноваження перевіряти господарську діяльність суб’єктів підприємницькоїдіяльності під тим чи іншим приводом.
Пересічний підприємецьзустрічається в процесі роботи з представниками переважної більшості названихустанов.
Крім того, чиннезаконодавство не враховує певних моментів поточної соціально-економічноїситуації, що склалася в Україні, коли норми, закони, державні стандарти стаютьзастарілими, а сучасний стан економіки вимагає нових способів господарювання.Відсутність відповідності й призводить до порушення чинного законодавства.
Важливим регуляторомуспішного функціонування малих підприємств є кредитування. Пересічномугромадянину складно отримати кредит на розвиток бізнесу навіть за наявностіефективного бізнес-плану, оскільки досить жорсткими є умови кредиту, тобтовисокі відсотки від суми кредиту (близько 13-14 %), висока завдаткова вартість,яка має перевищувати суму кредиту в 1,5 – 2,5 рази. Крім цього, серед такихумов можна назвати різні експертні оцінки, страхування тощо. Усе це ускладнюєотримання кредиту. За кордоном же в межах державних програм дотації на пільговекредитування становлять 3 – 10 % від суми кредиту. Пільгове кредитування малихта середніх підприємств здійснюється за єдиними для всіх правилами, тобтожодному заявникові не надають переваги, а до уваги береться лишекредитоспроможність. Пільгові умови кредитування передбачають:
− низьку відсотковуставку;
− тривалий термінкредитування;
− можливість повернутиотриману суму до закінчення терміну кредиту;
− дольове фінансування(частину проекту фінансують інші заклади).
Можливо, якби в Україні булистворені відповідні умови кредитування, то більша кількість громадян, якібажають започаткувати свій бізнес, але не мають стартового капіталу, отримала бможливість власного підприємництва.
За вигідних умов кредитуваннябільша кількість людей отримає можливість організувати свою справу, отже,зросте конкуренція, підвищиться якість товарів і послуг.
Проблемою та перешкодоюефективному розвиткові малих та середніх підприємств є адміністративні бар’єри,як-от: висновки, сертифікація, ліцензування, дозволи, що видаються на короткийтермін, наприклад на рік, і змушують підприємство, яке не змінює свого функціональногопризначення, оформлювати багато документів знову та знову отримувати дозволи.
Таким чином, можна виділититакі основні проблеми становлення й розвитку малого та середньогопідприємництва в Україні, які на нашу думку, потребують розв’язання:
− відсутністьадаптованого до сучасних соціально-економічних умов законодавства;
− адміністративнібар’єри, бюрократія;
− відсутність доступноїсистеми кредитування;
− надмірне втручанняорганів контролю в діяльність малого та середнього підприємства.
Також слід зазначити, що посиленняжорсткості дотримання фіскальної політики вестиме до детинізації економічнихвідносин, які, як відомо, є джерелом певної частки доходів більшостіукраїнських малих підприємств. Тому, слід надати м'якші, ніж до інших, вимоги пооподаткуванню, стандартизації і сертифікації, безпеці, умовам праці і т.п.
Дивно, що при всіх названихтруднощах в Україні взагалі створюються нові малі підприємства. Причина –гнучкий потенціал малого бізнесу і підприємницька енергія засновників.
В першу чергу розвитку малихпідприємств повинна сприяти економічна політика держави. Адже розвиток малогобізнесу – це запорука успіху та виходу економіки з кризи. Необхідно створити наринку рівних можливостей розвитку, дякуючи яким найбільш ефективним підприємствамзможуть добитися успіху, незалежно від їх розміру і форми власності.
Підводячи підсумки, можнаконстатувати факт, що не дивлячись на позитивні зрушення в розвитку малогопідприємництва в Україні, існують проблеми, які перешкоджають його повноцінномурозвитку. Перешкоди для розвитку малого бізнесу: труднощі з постачальниками іпокупцями; правова невизначеність (відсутність правових гарантій); впливзлочинної діяльності (мафія); брак приміщень і виробничих потужностей;відсутність підприємницького ноу-хау; відсутність сучасних фахівців; податковенавантаження. Але однієї з найбільш гострих проблем в діяльності більшостісуб'єктів малого підприємництва – проблема пошуку і отримання фінансовихресурсів. Внаслідок дослідження необхідно активізувати державну підтримку навсіх рівнях.
Для закріплення і подальшогорозвитку позитивних тенденцій зростання українського малого підприємництва,кардинального розширення поля його діяльності потрібна активізація державноїпідтримки МП на всіх рівнях. В першу чергу підтримки потребує сферакредитування і страхування малого бізнесу, стимулювання його інвестиційноїактивності. Необхідністю є декриміналізація малого бізнесу, ліквідуванняперешкоди для розвитку малого бізнесу; створення надійної систему заходів щодонадання підтримки.
Надзвичайно важливо такожрозширення інноваційної і наукової діяльності малих підприємств на користьрозвитку всіх сфер української економіки.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ПОДАЛЬШОГОРОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ
3.1 Загальні шляхиудосконалення діючих умов та систем розвитку малого бізнесу в Україні
Факторів, що впливають настворення і функціонування малих підприємств можна представити у виглядітаблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Групуванняфакторів, що впливають на створення і функціонування малих підприємствГрупа факторів Фактори Фінансові
Відсутність належної системи фінансування, кредитування, страхування малих підприємств.
Існуюча система оподаткування і податкові пільги для малих підприємств.
Відсутність належної державної фінансової підтримки щодо розвитку малих підприємств. Економічні
Загальний стан і стабільність економіки країни.
Рівень інфляції.
Надійність національної грошової одиниці та стан грошового обігу. Темпи і послідовність роздержавлення і приватизації. Організаційні
Процедура організації створення малих підприємств.
Наявність інформації про можливі сфери діяльності малих підприємств.
Відсутність інформаційної, консультативної та науково методичної допомоги малим підприємствам.
Умови розвитку зовнішньоекономічної діяльності малих підприємств. Психолого-професійні
Психологічна готовність займатися створенням малих підприємств і їх діяльністю.
Емоційна діяльність та престижність займатися діяльністю малих підприємств.
Наявність і можливість одержання професійних знань щодо організації створення і діяльності малих підприємств. Правові
Правова база здійснення діяльності малих підприємств.
Наявність правових гарантій функціонування малих підприємств. Система нормативних та інструктивних документів щодо регулювання діяльності малих підприємств. Ресурсні
Способи і можливість залучення початкового капіталу для створення і діяльності милих підприємств.
Система матеріально-технічного забезпечення малих підприємств. Наявність і способи отримання виробничих площ для малих підприємств. Соціальні
Ставлення держави до підприємницької діяльності, зокрема до малих підприємств.
Громадська думка щодо розвитку малих підприємств взагалі і особливо в сільській місцевості.
Стан ринкової інфраструктури для забезпечення функціонування малих підприємств.
Рівна і справедлива конкуренція на ринку товарів і послуг.
Сьогодні становищевітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагає негайного вирішення.Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризової економіки: вони потерпаютьвід надмірного оподаткування, нестачі кредитних джерел, адміністративнихутисків, та інших негативних явищ, які супроводжують процеси реформування вкраїні. Мале підприємництво, як найуразливіший сектор економіки, не отримуєналежного захисту та підтримки держави. Результатом цих труднощів є масовийвідхід малих підприємств у тіньовий сектор, посилення кримінальних тенденцій убізнесі тощо.
Сектор малого бізнесу вУкраїні ще недостатньо розвинутий. Спостерігається підвищена концентрація малихпідприємств у торгівлі, матеріально-технічному постачанні та громадськомухарчуванні, тобто галузях зі швидкою окупністю капіталу. Існує тенденція дозменшення кількості малих підприємств у промисловості.
Необхідне вдосконаленняорганізаційно-економічних умов розвитку малого підприємництва шляхом розробкиконцепції відповідної регіональної політики сприяння розвитку малого бізнесу,яка має бути спрямована на: створення нових робочих місць та зменшеннябезробіття; збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції та послуг зарахунок діяльності суб’єктів малого бізнесу та залучення їх до вирішеннясоціально-економічних проблем регіону; створення конкурентного середовища навідповідних ринках та підвищення технологічного рівня малих підприємств;вдосконалення галузевої структури та пошук оптимальних форм взаємодії таспівробітництва великих та малих підприємств в регіоні; стимулювання розвиткумалих підприємств в пріоритетних галузях та сприяння формуванню “середньогокласу” власників та підприємців.
Найважливішою умовоюформування сфери малого підприємництва повинно стати створення розвиненоїінфраструктури. Тому формування інфраструктури — пріоритетний напрямокзабезпечення його стійкості, відтворення, розвитку та підтримки. Самеінфраструктурне забезпечення дає змогу малим підприємствам отримати доступ дофакторів виробництва, що є необхідним для задовільного вирішення головнихзавдань будь-якого виробничого характеру.
Інституціональнаінфраструктура малого підприємництва — сукупність установ, організацій, фірм,структур, які забезпечують процес підготовки, створення та розвитку малихпідприємств. Завдяки унікальності причин, а також з урахуванням термінових тафінансових обмежень формування цілісної інфраструктури малого підприємництва,доцільно використовувати в стратегічному плануванні скориговану модель такоїінфраструктури.
Беручи до уваги ступіньдослідження проблеми становлення та розвитку малого бізнесу, а також досвідфункціонування підприємств у країнах з розвиненою економікою, можна зробитивисновки, що для того, щоб стимулювати розвиток малого та середньогопідприємництва в Україні, потрібно вести політику максимального стимулюваннярозвитку малого та середнього бізнесу. Першими кроками в цьому напрямку можебути усунення адміністративних перешкод.
Головною умовою збереженнявисокого рівня добробуту населення вважається зростання продуктивності праці, воснові якого лежить розвиток великого виробництва, і одночасне підвищенняконкурентоспроможності малих і середніх підприємств. Західна економіка стоїтьна двох китах: з одного боку, великі структури, що додають їй стабільність ікерованість, з іншого – малі підприємництва, що формують конкурентне середовищеі забезпечують гнучкість.
Аналіз досліджень політикипідтримки, розвинених країн у цьому напрямку показує, що головна її мета – збалансуванняінтересів держав і бізнесу. Для здійснення державного регулювання в малому тасередньому підприємництві потрібно застосувати спеціальне законодавство,розробити й реалізувати систему цільових програм фінансового, інформаційного,технологічного, зовнішньоекономічного сприяння розвитку цього сектораекономіки. У цих програмах використати особливі схеми фінансування, прийнятизаходи щодо вирівнювання положення малих і середніх підприємств на ринкупорівняно з більшими.
Велике значення має правове регулювання.З метою стимулювання малого бізнесу треба розробити і ввести нові юридичнімоделі. Одним з найбільш важливих напрямків регулювання і надання сприяннярозвитку малого та середнього бізнесу є державне фінансування. Воно можездійснюватися як у вигляді прямого субсидування, так і шляхом створеннязмішаних засобів підтримки, надання гарантій щодо повернення кредитів, видачіїх під пільгові відсотки, участь у капіталі малих і середніх фірм. Усі ці мірипідкріплюються податковою політикою. Її сутність складається в установленніпільгового податку на прибуток для малого бізнесу.
Також, важливим є наданняінформаційних послуг, а також сприяння інноваціям шляхом передачі технологій,упровадження результатів досліджень. Професійне утворення і навчання на дрібнихі середніх підприємствах має свої особливості й труднощі, тому навчання йперепідготовка кадрів для самостійної підприємницької діяльності займаютьключове місце в політиці сприяння та розвитку підприємництва. Для того щоброзвивати в людині підприємницькі здатності, з раннього віку необхідно даватизнання про бізнес.
Таким чином, на рівніконкретної людини стоїть завдання надати повну інформацію й необхідні навичкипотенційним підприємцям. Потрібно створити мережу навчальних і консультаційнихпунктів, до завдання яких буде входити надання допомоги підприємцям у розробціїх стратегії в умовах ринку.
На рівні фірм особлива увагаповинна приділятись створенню такого середовища, в якому фірми могли бмаксимально швидко зростати і розвиватися, а також можливості безперешкодноговиділення з великих фірм малих і середніх підприємств, якщо буде потреба.
Таким чином, регулювання йпідтримка малого підприємництва полягає, в основному, в розробці відповідноїзаконодавчої й нормативної бази, організації спеціальних органів підтримки,розширенні доступу до фінансових ресурсів і інновацій, забезпеченні повної йсвоєчасної інформації, організації навчання працівників.
Негайних змін потребуєподаткова ситуація. Необхідно реформувати податкову систему для усіх підприємств:зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ,митних зборів на імпортовану продукцію, зменшити кількість податків тарізноманітних платежів; перетворити податкову систему на стимулюючий факторрозвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента щодо пільгового оподаткуваннямікропідприємств потрібно поширити на усі малі підприємства. Право на єдинийпільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єктималого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств нанеобмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до першихдвох-трьох років діяльності.
Проте в умовах хронічноїнестачі державних коштів та економічної нестабільності говорити про фінансовупідтримку малого бізнесу ще зарано. Такі заходи державної підтримки малогопідприємництва, як створення фондів фінансування, виділення пільгових державнихкредитів, гарантування позик для МП, не матимуть успіху в сучасній економічнійситуації. В Україні ще не склалися оптимальні передумови для ефективноговикористання пільгових кредитів. Ці заходи фінансової допомоги можуть«запрацювати» тільки в економіці, яка досягла певної стабільності.
Тому сьогодні увагу державидоцільно сконцентрувати на забезпеченні сприятливих умов для розвитку підприємництва:проведенні комплексних економічних реформ, запровадженні пільговогооподаткування суб'єктів малого бізнесу, держрегулюванні підприємницькоїдіяльності.
На сьогодні ефективноїсистеми державної підтримки малого підприємництва в Україні не існує. Істотнимнедоліком усіх невдалих спроб становлення дієвої системи державної підтримкималих підприємств є повільне здійснення радикальних економічних перетворень.Першочерговою метою підтримки повинно бути не вирішення конкретних проблеммалих підприємств, а забезпечення сприятливих загальних умов для розвиткупідприємництва. Саме така політика може бути найефективнішим стимуляторомстановлення малого бізнесу в Україні.
Необхідні розробка тареалізація загальнодержавної та регіональної політики підтримки малогопідприємництва в пріоритетних напрямках на основі конкретних інвестиційнихпроектів за рахунок державних та місцевих джерел фінансування; подальшийрозвиток та вдосконалення ринкової інфраструктури, яка б забезпечувалапідтримку та функціонування в першу чергу малого та середнього бізнесу;створення необхідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій.
Потрібне чітке визначеннястатусу та функцій системи центральних та регіональних органів державногоуправління, які проводять державну політику підтримки та координації розвиткупідприємництва, і в першу чергу малого та середнього підприємництва;забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, якізаймаються формуванням та реалізацією державної та регіональної політикирозвитку підприємництва, використанням міжнародної фінансової та технічноїдопомоги з урахуванням зацікавленості підприємницьких структур.
В загальному виглядіінфраструктура малого бізнесу є сукупністю підприємств, установ, організацій таінституцій, які безпосередньо забезпечують умови життєдіяльності, відтвореннята існування малого бізнесу в цілому. Комплексна підтримка малого бізнесуповинна мати у складі: інформаційне забезпечення, в тому числі рекламу;підготовку кадрів (загальну та професійну); профорієнтацію; відбір тапросування бізнес-проектів; консалтинг (економічне, управлінське, технічнезабезпечення); маркетингове забезпечення (збут); лізинг; інжиніринг; пошукінвесторів; отримання кредитів; страхування; гарантії та здійснення контролю дляінвесторів; отримання державних контрактів та субпідрядів; запуск системи малихпідрядів.
Динамізм, розвиток ідиверсифікація форм малого бізнесу дають основи передбачати, що в недалекомумайбутньому цей сектор господарювання в країнах Заходу буде розвиватися.Хотілося б сподіватися, що найближчим часом і наша країна, враховуючи обширнийзарубіжний досвід, піде по шляху адаптації підприємств малого бізнесу досьогоднішніх економічних умов в Україні та світі. Тим більше, що глибокекоріння в економічній історії нашої країни, яке має малий і середній бізнес, невикористовується в повній мірі як в збільшенні обсягів виробництва, так і впідвищенні його ефективності і збалансованості. Мале підприємництво веде дооздоровлення економіки загалом, що наочно видно з даної роботи. Отже кращимвиходом з тієї, що створилася ситуації була б державна політика уряду,направлена на розширення і розвиток підприємств малого підприємництва.
Хотілося б зазначити, щобезперечну перспективність сектора малого і середнього підприємництва всучасній економіці і, отже, великий інтерес до нього, не треба розглядати лишеяк чергову компанію в системі антикризових заходів, але і як довготривалийнапрям структурної політики, природним чином, що забезпечує органічну змичкувиробничих і ринкових процесів в господарстві, реалізацію сучасної стратегіїекономічного зростання протягом довготривалого переходу. Саме маліпідприємства, особливо у разі задовільної розробки нової державної політики вобласті малого підприємництва, можуть стати основою ринкових структур убагатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій в сфери найбільш ефективногододатку ресурсів і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формуванняринку.
Поряд зі згаданими джереламифінансування інноваційного процесу у технопарках, сприяти залученню коштівдопоможе стимулююча система оподаткування, яка включає: пільги на податок зприбутку в розмірі фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторськихробіт; можливість створювати за рахунок частини прибутку неоподатковані фондиспеціального призначення; пільгове оподаткування прибутку, який спрямовуєтьсяна придбання, або розробку нового обладнання та на будівництво; прискоренаамортизація обладнання. Значний внесок у становлення та розвиток малогопідприємництва в Україні робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює такомпенсує заходи державної підтримки, особливо фінансової

/>

Рис.3.1 Шляхи вирішення проблем розвитку малогобізнесу в Україні
В сучасних умовах найбільшефективною формою інтеграції інновацій у виробництво є створенняорганізаційно-економічних умов та можливостей в “наукових та технологічних парках”для одночасного формування, з метою комерціалізації результатів науковихрозробок, на базі університетів численних малих фірм. Головним питаннямформування та функціонування цих структур є пошук джерел їх фінансування.Пропонується використовувати наступні джерела: кошти Державного інноваційногофонду, щорічні внески та відрахування від прибутку великих фірм, яківикористовують створені в технопарках розробки; кошти університетів танауково-дослідних інститутів, за рахунок яких можуть фінансуватися окреміпроекти; кошти регіональних і місцевих бюджетів та фондів, які будутьфінансувати виконання цільових регіональних програм; кредити банків, які будутьпоступово залучатися до інвестування інноваційної діяльності (за умовзвільнення від оподаткування або впровадження відповідних пільг щодо прибутку,отриманого внаслідок інноваційного кредитування); використання фінансовоголізингу; емісія цінних паперів; створення інвестиційних фондів, які будутьзалучати кошти фізичних та юридичних осіб з метою вкладання їх в акціївисокоприбуткових високотехнологічних фірм (за умов звільнення відоподаткування дивідендів, які будуть реінвестуватися).
Переважно сучасні програмидопомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового — виділеннякредитів, грантів; інформаційно-консультативного-консультування з різних питаньведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації; навчального — навчання підприємців основ ринкового господарства, методів міжнародноїбухгалтерії, тощо.
Сьогодні в Україні діє кількакредитних ліній. Умови позичання коштів є досить подібними: вони є однаковимищодо вимог застави і бізнес-планів та різняться за процентами і розмірамикредитів. Проте, зважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагатовітчизняних МП може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дужеобмеженими, більшість малих підприємств не мають змоги забезпечити ціннузаставу та виконати інші вимоги кредиторів.
Інформаційно-консультаційнапідтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами,які консультують МП з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошукуджерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів.Найвідоміші з них — Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнет,Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництваза програмою TACIS та інші.
Міжнародна підтримка малогопідприємництва в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору вкраїні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва.Звичайно, що за наявних обсягів ще не усі малі підприємства можуть її отримати.Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають,що виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. Вумовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малогобізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вжезараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями.
Особливо цікавою для нашоїкраїни є форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти довирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах якміж великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою таприватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративногоуправління «новою економікою», його поширення та ефективністьвикористання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема"Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферудіяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічноїбази для формування середнього класу.
Зазначене щодо розробленоїдіяльності приведе до перетворення малого й середнього бізнесу в секторекономіки, що займає значне місце в розвитку країни.

3.2Вступ України доСвітової організації торгівлі: перспективи розвитку малого бізнесу
Наміри України статиповноправним членом Світової організації торгівлі по-різному сприймаютьсяпредставниками ділових кіл. Дехто висловлює застереження, пов’язані зпобоюваннями експансії іноземних постачальників на українські ринки. Іншівиробники впевнені у беззаперечних позитивах вступу України до СОТ. Однакбагато підприємців все ще недостатньо чітко розуміють ті зміни, що відбудутьсяу зв’язку з приєднанням України до СОТ. Найменш поінформованими з цього питанняє малі підприємці, що зумовлено, перш за все, відсутністю доступної тадостовірної інформації про правила Світової організації торгівлі. Уряду інколискладно заручитися підтримкою понад 2 млн малих підприємців через бракінформації щодо перспектив розвитку малого бізнесу в умовах членства України вСОТ. Проте, на нашу думку, саме малий бізнес може бути основним лобістом ідеїприскорення інтеграції України до світової економічної спільноти. Аджелібералізація підприємницької діяльності відповідно до міжнародних принципів таправил створює для малого бізнесу нові можливості розвитку.
Аналізуючи перспективирозвитку малого бізнесу після вступу України до СОТ, необхідно враховуватиособливості малих підприємств. Перш за все, це обмеженість малих підприємств увласних ресурсах для створення та ведення бізнесу в порівнянні з великимивиробниками. По-друге, малі підприємства особливо чутливі до змінирегуляторного середовища. По-третє, малий бізнес має значно менше можливостейлобіювання власних інтересів в органах державної влади і місцевогосамоврядування, наслідком чого є дискримінаційні умови господарськоїдіяльності. Разом із тим суб’єкти малого бізнесу (передусім у сфері послуг)мають певні конкурентні переваги. Зокрема, вони є більш мобільними в процесіадаптації до нових смаків та уподобань споживачів, більшою мірою готові дозапровадження інновацій та вдосконалення організаційних методів веденнябізнесу.
Очевидно, що будь-які зміни,спрямовані на подолання проблем ведення малого бізнесу, повинні позитивносприйматися підприємцями та представниками влади. Як свідчить досвід іншихкраїн, важливим фактором, що розширює можливості розвитку малого бізнесу, є їхприєднання до угод Світової організації торгівлі.
Вступ України до СОТ створюєдля малого бізнесу ряд переваг, основними з яких є:
— поліпшення регуляторногосередовища;
— спрощеннязовнішньоекономічних торговельних процедур;
— спрощення доступу доіноземних ринків товарів та послуг;
— здешевлення імпортованоїсировини та проміжної продукції, що використовується для власного виробництва;
— доступ до дешевшихкредитних ресурсів та більш якісних фінансових послуг;
— вирівнювання правил гри длямалого та великого бізнесу;
— спрощення процедурсертифікації та стандартизації.
Поліпшення регуляторногосередовища слід розглядати як основний позитив для малого бізнесу після вступуУкраїни до СОТ. Створення державою чітких та стабільних правил ведення бізнесувідповідно до угод СОТ сприятиме утвердженню ефективного регуляторного режиму.І хоч угоди СОТ безпосередньо визначають лише правила ведення торгівлітоварами, послугами та правами інтелектуальної власності, їх дотриманнянеможливе без запровадження прозорого та передбачуваного регуляторного режиму,що стосується всіх аспектів ведення бізнесу. Кожна країна, вступаючи до СОТ,зобов’язана використовувати виключно ринкові методи регулювання підприємницькоїдіяльності.
Найбільше переваг відспрощення торговельних процедур і виконання органами державної влади вимог угодСОТ отримають підприємства, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Прозначущість стабільного зовнішньоторговельного режиму для розвитку малихпідприємств свідчать результати дослідження, проведеного Проектом БІЗПРО. Так,за даними опитування, лише 6,4% малих підприємств експортують свою продукцію, аще 4,6% експортували свої товари чи послуги у минулому, але зараз припинилиекспортну діяльність. Зокрема, серед найбільших регуляторних перешкодпідприємці називають складні імпортні та експортні процедури, високу вартість ідовгу тривалість здійснення зовнішньоторговельних операцій. Так, неофіційнівитрати підприємств, що імпортували сировину, становили, залежно від галузі,від 3,0% до 13,3% вартості імпорту, а офіційні — від 8,1% до 19,3%. А дляпроходження всіх необхідних процедур, пов’язаних з оформленням однієї партіїтоварів, малим підприємствам потрібно було 12,4 дні. Така структура фінансовихвитрат та витрат часу найбільшою мірою шкодить саме малому бізнесу. Тому середтих, хто припинив свою експортну діяльність, 24,5% однією із основних причинцього кроку назвали складність законодавчої та нормативної бази, що регулюєекспорт, а також високу вартість експортних процедур. Врегулювання всіхпроцедур відповідно до угод СОТ сприятиме зниженню витрат на ведення бізнесу і,відповідно, збільшенню потенціалу його розвитку.
Вступ України до СОТ, позасумнівом, буде потужним зовнішнім стимулом для реформування торговельногорежиму. Відомо, що, до певної міри, побажання бізнесу щодо спрощенняекспортно-імпортних процедур ігнорувалися органами державної влади. Кроки урядущодо зниження імпортних тарифів та вартості митних процедур через запровадженнясистеми єдиного вікна демонструють бажання влади йти назустріч підприємцям, утому числі малому бізнесу. Набувши членства в СОТ, держава бере зобов’язаннянеухильно дотримуватися вимог угод СОТ, що спрямовані саме на зменшеннязарегульованості зовнішньоекономічної торговельної діяльності. Згідно зправилами цієї організації, Україна повинна що два роки звітувати про станвиконання взятих при вступі зобов’язань через проведення оглядів торговельноїполітики, а у випадку їх недотримання країну можуть позбавити ряду перевагчлена СОТ.
Впровадження торговельнимипартнерами України режиму найбільшого сприяння для українських товарів і послугстворить додаткові можливості для розвитку малих підприємств за рахунок виходуна зовнішні ринки. Зрозуміло, що основним фактором, який на сьогодні обмежуєвихід на зовнішні ринки, є жорстка конкуренція між виробниками. Окрім того,поки Україна не є членом СОТ, ряд країн застосовує дискримінаційний режимдоступу українських товарів на свої ринки. Це, у поєднанні із внутрішнімибюрократично складними, дорогими та тривалими експортними процедурами, робить продукціюмалого бізнесу неконкурентоспроможною. Отже, вступ до СОТ і, як наслідок,поширення на українські товари режиму найбільшого сприяння, слід розглядати якзначний резерв для виходу малих підприємств на зовнішні ринки.
Зниження імпортних тарифів нашироку номенклатуру продукції після вступу України до СОТ сприятиме здешевленнюінвестиційних товарів, що необхідні для започаткування бізнесу, зростаннюлегального імпорту дешевшої і більш якісної сировини або проміжних товарів, щовикористовуються малими підприємствами для власного виробництва. Це, у своючергу, сприятиме зниженню собівартості продукції та зростаннюконкурентоспроможності українських виробників товарів та послуг.
Особливо привабливимпозитивом участі України в СОТ для малих підприємців має бути здешевленнякредитних довгострокових ресурсів та поліпшення якості фінансових послуг.Прихід на український ринок філій іноземних банків (що передбачається післязавершення адаптаційного періоду) сприятиме зростанню конкуренції нафінансовому ринку, а відтак і зниженню вартості кредитних ресурсів. Одну із основнихпроблем малого бізнесу – обмежений доступ до фінансових ресурсів — буде значноюмірою вирішено. Конкуренція у фінансовому секторі сприятиме розширенню спектрапослуг та поліпшенню їх якості, активізації інвестиційної діяльностіпідприємств.
Як свідчить досвід членівСОТ, вступ до цієї організації забезпечує також ряд довгострокових позитивівдля розвитку малого бізнесу, зокрема через активнішу підтримку державоюпідприємництва. Традиційно в Україні підтримувалися великі промисловіпідприємства через надання їм прямих субсидій чи звільнення від сплатиподатків. Галузеві субсидії, які були основним інструментом державної допомогивиробнику, надавалися обмеженому колу підприємств, що створювало нерівні умовигосподарювання. Так, за даними дослідження, від 14,4% до 24,9% (залежно відгалузі) малих підприємців стверджують, що найбільшу конкуренцію підприємствавідчувають саме з боку компаній, які користуються пільгами та захистом уряду.Після набуття членства в СОТ Україні необхідно реформувати систему державноїпідтримки виробників відповідно до угод Світової організації торгівлі. УгодиСОТ обмежують використання галузевих субсидій як таких, що найбільшеспотворюють конкуренцію. Натомість, дозволеними є програми державної допомогивиробникам у рамках можливостей бюджету держави, які сприяють підвищеннюконкурентоспроможності економіки в цілому. Це, перш за все, програми розвиткуринкової інфраструктури, науково-дослідної діяльності, маркетинговихдосліджень, охорони навколишнього середовища та підтримки малого бізнесу.Позитивний досвід використання горизонтальних програм спонукав уряди країн —членів СОТ виробити нові підходи до політики державної допомоги. Об’єктивнонайбільше переваг у цьому контексті отримує саме малий бізнес, оскількивирівнювання правил ринкової гри для всіх суб’єктів підприємництва створитькращі умови для його розвитку.
Очікувані позитиви приєднанняУкраїни до угод СОТ для малого бізнесу є достатньо вагомими і створюють новірезерви для підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг. Тому набуттяУкраїною членства в СОТ у поєднанні з внутрішніми реформами регуляторної тафіскальної системи — важливе завдання уряду, спрямоване на підвищенняпотенціалу розвитку підприємництва.
У контексті лібералізаціїзовнішньоторговельного режиму після вступу України до СОТ виокремлюють, якправило, такі потенційні загрози для вітчизняного виробника, зокрема длясуб’єктів малого бізнесу:
1) зростання імпортуіноземних товарів;
2) скорочення програмдержавної допомоги виробникам;
3) встановленняжорстких норм щодо якості продукції.
Традиційні аргументипротивників вступу України до СОТ зводяться до твердження, що лібералізаціязовнішньоторговельного режиму неодмінно призведе до витіснення внутрішньоговиробника з українського ринку іноземними постачальниками. Однак, зарезультатами опитування, проведеного серед власників та керівників малихпідприємств легкої промисловості, було встановлено, що 68% підприємств вважаютьсвоїми найбільшими конкурентами вітчизняних виробників, а ще 12% респондентіввзагалі не відчувають конкуренції. Для підприємств інших напрямів виробництваці показники є навіть вищими: 87,5% малих підприємств м’ясної промисловості,89,7% молочної промисловості, 90,7% виробників меблів та 84% переробниківовочів та фруктів конкурують виключно із вітчизняними виробниками. У ційситуації побоювання щодо різкого загострення конкуренції через прихід іноземнихвиробників видаються перебільшеними.
Ще однією гострою проблемоюдля українського бізнесу є значні обсяги нелегального імпорту, що потрапляє натериторію України без сплати будь-яких офіційних мит та зборів. Фактично вжесьогодні багато підприємств працюють в умовах відкритих зовнішніх ринків, нарівних конкуруючи з іноземними постачальниками. Зниження ставок ввізного митана товари та послуги після вступу України до СОТ сприятиме детінізаціїнелегального імпорту, а тому тарифні та нетарифні методи захисту вітчизняногоринку стануть більш дієвими. Держава отримає додаткові механізми регулюванняімпортних потоків для захисту вітчизняного виробника, у тому числі малогобізнесу.
Характерною особливістюмалого бізнесу є те, що більшість суб’єктів працює у сфері послуг, насамперед усфері торгівлі та побутових послуг. Надання якісних послуг вимагає встановленняміж постачальником і покупцем особистих довгострокових взаємовигіднихконтактів. Постачальники послуг, що надаються малим бізнесом, повинні бутибезпосередньо наближені до споживача. Тому в більшості випадків найбільш якісніпослуги мешканцям певної громади можуть надавати місцеві підприємці, якимнавряд чи загрожує жорстка конкуренція навіть з боку бізнесу інших регіонівкраїни. Крім того, надання ряду професійних послуг (лікарських чи юридичних)буде обмежене для іноземців протягом кількох років перехідного періоду післявступу України до СОТ.
Реформування системидержавної підтримки відповідно до вимог угод СОТ, як уже зазначалося, сприятимевирівнюванню правил гри для малого та великого бізнесу. Малі підприємстваніколи не отримували фінансового сприяння від держави через надання прямих чи непрямихсубсидій. Єдиною перевагою малого бізнесу було використання спрощеної системиобліку, звітності та оподаткування. В рамках СОТ не встановлено жодних обмеженьщодо податкових преференцій малому бізнесу, а тому цей інструмент державноїполітики може бути без будь-яких обмежень збережений і надалі.
Як застереження протишвидкого приєднання України до СОТ часто використовується аргументація про те,що підприємствам буде заборонено виробляти продукцію, яка не відповідаєміжнародним стандартам якості, а тому їх ринкову нішу займуть іноземніпостачальники більш якісних товарів. Ці побоювання — результат низькоїпоінформованості бізнесу щодо правил та сфери регулювання СОТ. Якістьпродукції, що реалізується на ринках країн — членів СОТ, не регламентується угодамиСвітової організації торгівлі. Кожна держава може встановлювати власністандарти та здійснювати моніторинг їх дотримання. Ці стандарти можуть бутибільш ліберальними, ніж міжнародні стандарти якості ISO.
Основним стимулом длявпровадження малими підприємствами систем управління якістю є не формальнівимоги і стандарти СОТ, а конкуренція на внутрішньому та зовнішніх ринках і, якнаслідок, необхідність підвищення конкурентоспроможності продукції власноговиробництва. Саме підвищення якості власної продукції є основним резервом длярозвитку малого бізнесу. Однак на сьогодні цей резерв використано меншістюпідприємств. Результати дослідження Проекту БІЗПРОсвідчать, що лишевід 1,9% до 6,5% (залежно від галузі) малих підприємств мають міжнароднусистему управління якістю згідно із стандартами серії ISO. Лише близько 15%підприємств-респондентів зазначили, що основною причиною відсутності системи євисока вартість її впровадження. Однак справжніми причинами зволікання ізвпровадженням систем управління якістю часто є відсутність бачення стратегіїрозвитку власного бізнесу. Переважна більшість власників та менеджерів малогобізнесу зазначила, що продукція їх підприємств успішно реалізується навнутрішньому ринку, а на міжнародних ринках підприємство не працює, або ж вонине впевнені, що міжнародна система управління якістю буде вигідною дляпідприємства.
Першочерговим завданням урядуу сфері розвитку малого бізнесу неодмінно має стати сприяння у запровадженнімалими підприємствами систем управління якістю, що є необхідною передумовою якдля підвищення, так і для підтвердження конкурентоспроможності продукції.Інституційне та фінансове сприяння з боку держави в утвердженні міжнароднихстандартів ведення бізнесу дозволене правилами СОТ і дуже широко використовуєтьсярозвинутими країнами.
Більшість урядів тапідприємців країн, що вступали до СОТ, розглядала членство у Світовійорганізації торгівлі як потужний стимул до реформування торговельного режиму,формування прозорої та передбачуваної регуляторної політики. Баланс переваг тазагроз від поглиблення міжнародної співпраці через членство в СОТ свідчить прозначний потенціал розвитку бізнесу в умовах лібералізації торговельного режиму.Загрози, які часто пов’язують із вступом країн до СОТ, є викликані глобалізаціїй існують незалежно від того, чи є країна членом Світової організації торгівлі.Загострення конкуренції через розширення міжнародної торгівлі — це об’єктивнийпроцес, якого не уникнути. Основним завданням держави у цьому зв’язку має бутистворення передумов для того, щоб вітчизняні підприємства якнайкраще могливикористати можливості власного розвитку, у тому числі через вихід на зовнішніринки. І саме малий бізнес найбільшою мірою заінтересований у тому, щобвнутрішні умови господарювання відповідали міжнародним правилам веденнябізнесу, в тому числі тим, що закріплені в угодах СОТ. Слід зазначити, щочленство в СОТ створює можливості розвитку і не є гарантією того, що ціможливості будуть реалізовані. Саме підприємці за сприяння держави повиннісповна використати резерви розвитку, що з’являться після набуття Україноючленства в СОТ.
3.3 Вдосконалення системифінансування малого бізнесу в Україні
Фінансова діяльність малихпідприємств вирішує такі завдання:
— визначення політики цін;
— планування доходів і витрат;
— організація фінансовогоменеджменту.
Більшість підприємціввстановлює договірні або середні ринкові ціни. Ціни на нову продукціювстановлюють за цінами продукції – аналога. Часто підприємства використовуютьпевні знижки ціни в залежності від розміру партії товару. Потім розраховуютьрозмір прибутку, який прирівнюється до запланованої норми прибутку або дотоварообороту.
Іноді ціну встановлюють наоснові витрат на виробництво та збут. Недостатня підготовленість менеджерівмалого бізнесу та непередбачуваність ринкової ситуації обмежують використанняцього передового методу. Роль бухгалтерії на малому підприємстві зводиться лишедо збору інформації без належної її систематизації. Все це знижує ефективністьфінансових рішень в управлінні витратами та прибутком.
Отже прибуток малогопідприємства доцільно розглядати як компенсацію підприємцю за успішнездійснення фінансових та управлінських операцій, вдале застосуваннямаркетингових прийомів.
В реальних умовах українськоїекономіки суб’єкти малого підприємництва не можуть отримати надприбутки, щовиникають як результат перевищення підприємницького прибутку над його середнімзначенням на ринку. При низькій платоспроможності значної частини населенняможна говорити хіба що про диференціацію підприємницької діяльності, що даєзмогу отримувати незначний прибуток за фінансової незалежності малогопідприємства.
Через згадані об’єктивні тасуб’єктивні причини очевидно, що малий бізнес потребує фінансової підтримки збоку держави. І це має відбуватися не стільки через субсидіювання,кредитування, пайове фінансування, скільки через надання податкових пільг, якце практикується в розвинутих країнах. Перші кроки в цьому напрямку вжезроблені: введено фіксований податок на деякі види підприємницької діяльності,спрощену систему оподаткування. Втім цього недостатньо на сучасному етапірозвитку підприємництва в Україні. Потрібні програми державної підтримки, які бв умовах фінансових обмежень, що притаманні малому підприємництву, визначаливибір пріоритетних напрямків підприємництва та його мотивації.
Формування конкурентногосередовища та самоорганізація малого бізнесу – наступна проблема, яку требавирішувати, якщо держава прагне позитивного впливу суб’єктів малогопідприємництва на ринкову ситуацію.
Динамічний розвиток малогобізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активністьстримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки щозалишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого бізнесу та сімейніпозики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентніставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквіднихактивів).
У країнах з ринковоюекономікою фінанси є головним економічним інструментом втручання в процесирозширеного відтворення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільногопродукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемоюекономічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивноподіляються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств(підприємницьких структур).
Фінанси підприємницькихструктур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням,розподілом та використанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють здержавними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розмірипродукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити додержавної скарбниці. Отже, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну йогочастину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою будеефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.
Фінанси суб’єктів малогобізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникаютьрізноманітні прямі та зворотні зв’язки між макрорівнем та чисельнимимікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництвасплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, державанадає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяютьрозвитку підприємництва.
В структурі фінансових взаємозв’язківринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малогопідприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головнуланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальніблага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни. Їм властиві, зодного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а зіншого — особливості, які зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницькихструктурах.
Незважаючи на відмінності увидах діяльності, фінанси суб’єктів малого бізнесу мають однакові принципиорганізації, до яких відносяться:
— жорстка централізаціяфінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їх концентрацію наголовних напрямах підприємницької діяльності;
— фінансове планування, щовизначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктівгосподарювання та основні напрями їх використання;
— формування фінансовихрезервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливаньринкової кон’юнктури;
— безумовне використанняфінансових зобов’язань перед партнерами.
Початкове формування ресурсівмалого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюєтьсястатутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм господарюванняє: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутнийфонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих упроцес виробництва, де функціонують основні і оборотні фонди.
Ринкові відносини вимагаютьвід суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свогопідприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому.Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері іїхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимутьсямінімальними.
Основними напрямами державноїполітики щодо підтримки малого бізнесу, ефективного використання фінансів нанайближчу перспективу, повинно бути:
— створення відповідноїнормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвитокпідприємницької діяльності, сприяла б ефективному формуванню та використаннюфінансів малого бізнесу;
— розвиток мережіфінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страховихорганізацій;
— удосконалення механізмівоподаткування, кредитування та страхування малого бізнесу;
— забезпечення умов длярозвитку перспективних форм фінансування малого бізнесу (лізинг, франчайзинг таінші);
— розробка та впровадженнямеханізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредитималим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах;
— удосконалення та спрощеннясистеми бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.
Реалізація цих та іншихзаходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесуформування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектораекономіки, поступової легалізації тіньового капіталу.
В даний час в Українісклалася ситуація, що коли переважає частина підприємств, особливо невеликих івперше створених, має потребу у фінансових ресурсах для забезпечення нормальноїдіяльності. Потреби в коштах не можуть бути задоволені державним бюджетом.Необхідне інвестування, що повинне стати основним джерелом надходження засобів.Однак рядовим інвесторам самостійно важко визначити, у які саме підприємства,без великого ризику, варто інвестувати свої засоби. До того ж самостійнепридбання цінних паперів є не тільки ризикованим, але й іноді безприбутковим.Для ефективного рішення цієї проблеми здійснюється спільне інвестування задопомогою інвестиційних фондів і інвестиційних компаній. У цьому випадкуінвесторам немає необхідності турбуватися про придбання цінних паперів,оскільки питання ризику і прибутковості інвестиційних засобів лягає на плечі фахівцівзазначених організацій.
Основними перевагамиспільного інвестування є: сприяння створенню і нагромадженню капіталу;ефективність як інструмент приватизації; перетворення складних інвестиційнихрішень у більш прості для дрібних інвесторів з одночасним здійсненнямдиверсифікованості при формуванні інвестиційного портфеля; здійсненняефективного переливу капіталів між галузями народного господарства істимулювання діяльності підприємства; сприяння залученню іноземного капіталу.
Розвиток спільного інвестуванняв Україні погодиться з аналогічною тенденцією на світовому фінансовому ринку,де понад 40 відсотків притягнутих і вкладених засобів приходиться саме наінвестиційні фонди й інвестиційні компанії.
У ході приватизації понад 25відсотків громадян України реалізували своє право власності шляхом спільногоінвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів допущенілише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що дозволяє значно скоротити процесприватизації, юридично стабілізувати положення закритих інвестиційних фондівшляхом прямої законодавчої заборони надання яких-небудь гарантій власникамприватизаційних паперів у відношенні прибутковості їхніх вкладень вінвестиційні сертифікати фонду. На закриті інвестиційні (взаємні) фондиприходяться близько 60 відсотків акумульованих фінансовими інститутамиприватизаційних паперів і понад 50 відсотків усіх вкладень приватизованихзасобів серед фінансових інститутів. Це свідчить також про популярністьзакритих форм цього типу посередницької діяльності на фондовому ринку. У цифрахстатистика по інвестиційним (взаємним) фондах виглядає в такий спосіб: вУкраїні на початок 1997 року нараховувалося 263 закритих інвестиційних фондівінвестиційних компаній, 215 закритих інвестиційних фондів, 17 відкритих взаємнихфондів інвестиційних компаній і 4 відкритих інвестиційних фондів.
Процес становленняукраїнського фондового ринку продовжується, і ще чимало проблем підлягаютьрішенню. Має бути перебороти труднощі методологічного, інформаційного йорганізаційного порядку, однак, незважаючи на складності формування фондовогоринку і на поки ще не задовольняючі результати розвитку економіки країни вцілому, у наявності явний прогрес у сфері емісії і звертання цінних паперів.
3 регіонів України найбільшуактивність у залученні іноземних інвестицій проявляють м. Київ, Одеськаобласть, Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Львівська області (питомавага у загальному обсязі складала відповідно 39,5%; 9,3; 7,6; 7,5; 5,9 та4,1%).
Одним з ринкових шляхіввирішення фінансових проблем суб'єктів вітчизняного малого підприємництва єпідтримка їх діяльності через розвиток послуг мікрокредитування, які можутьнадаватися комерційними банками і небанківськими фінансово-кредитнимиустановами (небанківськими мікрофінансовими організаціями — МФО).
На сьогодні,мікрокредитування підприємницьких структур в Україні здійснюється комерційнимибанками. Отримати кредит у розмірі декількох тисяч доларів чи дойчмарокприватний підприємець або мале підприємство може в банках – учасниках программікрокредитування ЄБРР і Німецько-українського фонду: «Аваль», Приватбанк,«Форум», «Надра», Кредитпромбанк, Прокредитбанк. Протягом 2006-2007 рр.суб'єктам малого бізнесу було видано 122 тис. кредитів. В 2008 р. запланованозбільшити масштаби мікрокредитування в Україні до 130 тис. мікрокредитівобсягом до 450 млн.дол. Також передбачається розширити число відділеньбанків-партнерів, які надають послуги з мікрокредитування до 336.
Основні умови наданнямікрокредитів в Україні передбачають:
– видачу мікрокредитів нарозвиток бізнесу, але не на його запуск;
– наявність застави(нерухомість, автомобілі, домашні електропобутові прилади, товарнапродукція наскладі, обладнання);
– необов'язковість складаннябізнес-плану.
Розмір кредиту, в першучергу, залежить від фінансово-економічних можливостей підприємства і відзастави та може становити від 100 до 125 тис.дол. Термін кредиту – від 3-хмісяців до 2-х років. Процентна ставка коливається від 11,75-12,5% річних до18-24% річних у валюті і 30-36% річних у гривні (залежно від банку, розмірукредиту та специфіки бізнесу позичальника). Ухвалення рішення і оперативністьвидачі кредиту залежить від розміру кредиту і складності структури підприємствапозичальника і може займати від декількох годин до 2-х тижнів.
Основними споживачами послугз програм мікрокредитування є торгові підприємства з швидким обігом грошей (від56% до 90% кредитного портфеля в різних банках).
Конкуренція на ринкумікрокредитування дуже низька (практично відсутня) і здебільшого банкамдоводиться конкурувати не між собою, а з приватними кредиторами, які невимагають застави і розкриття фінансової інформації.
До чинників, які стримуютьрозвиток банківського мікрокредитування в Україні відносяться:
– неактивність банків унаданні послуг мікрокредитування (в структурі кредитування банків малий бізнесзаймає близько 2% );
– низький рівень попиту на ціпослуги з боку дрібних підприємців;
– невисока рентабельністьцього виду бізнесу для банків. Так, за кредитними лініями ЄБРР і НУФ українськібанки-партнери одержують ресурси за ставками в діапазоні від Libor +1,5% доLibor +3% (тобто 5–8%). Кредити малому бізнесу за цією програмою надаються всередньому за ціною 15–18% у валюті і 20–25% в гривні. Таким чином, маржавітчизняних банків близько 7%. За оцінками банкірів, мікрокредитування насьогодні має „сумнівну прибутковість”, і займаються ним банки тільки з метою„забити” за собою частку цього перспективного ринку. Зокрема, на сьогодні намісяць видається в середньому близько 6-ти мікрокредитів і середній розміртакого кредиту становить 5 тис. дол. Таким чином, один кредитний експерт (прироботі з іноземними кредитними ресурсами) заробляє для банку близько 1500 дол.на місяць. Ці кошти здебільшого йдуть на оплату послуг самого експерта й іншіопераційні та невигідні витрати. В той же час, за оцінками банкірів,рентабельними цей бізнес стане тоді, коли один фахівець видаватиме 10–15мікрокредитів на місяць.
Враховуючи чинники, якістримують зростання масштабів мікрокредитування в Україні, на нашу думку активізаціяі розвиток такого сегменту українського кредитного ринку можлива при підвищеннірівня пропозиції мікрокредитних послуг.
Формування пропозиції послугмікрокредитування для суб'єктів малого бізнесу може здійснюватися не тількикомерційними банками, а й небанківськими мікрофінансовими організаціями (МФО),основна функція яких – посередництво між споживачами мікрокредитних послуг іджерелами фінансування.
Для активізації сферимікрокредитування, посилення фінансових позицій суб'єктів малого підприємництваі появи нових видів фінансових інститутів і нових видів фінансових послуг навітчизняному кредитному ринку необхідно сформувати правові і організаційніоснови функціонування небанківських фінансових організацій мікрокредитування.
В правовому порядку доцільноврегулювати питання відносно:
– організаційно-правовихформ, в яких можуть бути створені і функціонувати небанківські фінансовіорганізації з мікрокредитуванню (мікрофінансові організації — МФО);
– джерел фінансових ресурсівмікрофінансових організацій;
– особливостей і порядкуоподаткування небанківських фінансових організацій мікрокредитування, у томучислі звільнити від сплати ПДВ. В існуючому законодавстві від сплати ПДВ зпроцентних доходів звільнені процентні виплати за іпотечними кредитами і виплативідсотків за лізинговими платежами. Аналогічну систему бажано впровадити і дляпроцентних виплат мікрофінансовими організаціями;
– системи державногорегулювання мікрофінансових організацій і ін.
Пропозиція послугмікрокредитування може бути також істотно збільшена при взаємодії банків усфері кредитування суб'єктів малого бізнесу з небанківськими мікрофінансовимиорганізаціями (МФО).
З організаційної точки зору,взаємодія банків і МФО може здійснюватися в наступних формах:
1) створення банками власних мікрофінансовихвідділень (внутрішні мікрофінансові підрозділи);
2) створення банком дочірньоїкомпанії – МФО, або створення незалежного роздрібного центру, афільованого збанком, але має при цьому окремий штат, власну інформаційну систему і своюстратегію діяльності та розвитку;
3) співпраця банку з діючоюсамостійно на ринку МФО через:
— кредитні відносини міжбанком і МФО
— виконання МФО функціїбанківського агента збору депозитів
— виконання МФО функціїобслуговуючої компанії.
Привабливість такого альянсудля банку обумовлена можливостями невисоких витрат на створення спеціальноїінфраструктури для мікрофінансових операцій і невисоких ризиків для репутаціїбанків.
В цілому, можна зробитинаступні висновки щодо позитивного ефекту від активізації послуг мікрокредитуваннядля суб'єктів вітчизняної економіки і для фінансово-економічного розвиткуУкраїни в цілому.
1. Комерційним банкамрозвиток мікрокредитування дозволить зменшити кредитний ризик портфеля,підвищуючи рівень його диверсифікації. Робота за програмами мікрокредитування єхорошою PR-кампанією, здатною принести популярність банку серед широкого колапотенційних клієнтів.
2. Створення і розвитокнебанківських фінансових організацій мікрокредитування в Україні забезпечитьдиверсифікацію фінансових інститутів і фінансових продуктів у сферікредитування і сприятиме тим самим формуванню пропозиції на ринкумікрокредитів.
3. Співпраця секторівбанківського і небанківського мікрокредитування, з одного боку, створитьстимули для формування стійкої структури української економіки, а з другогобоку, надасть додаткові можливості суб'єктам малого підприємництва, щозростають, для переходу в сектор великих підприємств.
4. Зростання масштабівмікрокредитування в Україні дасть можливість малим підприємцям, для яких можливістьпозичати невеликі суми грошей необхідна як повітря, активно використовуватитакий звичний для підприємців розвинутих країн інструмент, як мікрокредити.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1 Характеристика та аналіз потенційно-шкідливих і небезпечнихвиробничих факторів
Для створення нормальних умов виробничої діяльностінеобхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхіднучистоту повітря. В наслідок виробничої діяльності в повітряне середовищеприміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуютьсяв технологічних процесах. Шкідливими вважаються речовини, що при контакті зорганізмом людини за умов порушення умов безпеки можуть призвести до виробничоїтравми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, щовизначаються сучасними методами як у процесі праці, так і віддалені строкижиття теперішнього чи наступних поколінь (ГОСТ 12.1.007-76).
Шкідливі речовини можуть проникати в організм людиничерез органи дихання, органи травлення а також шкіру та слизові оболонки. Черездихальні шляхи потрапляють пари газо- та пилоподібні речовини, через шкірупереважно рідкі речовини. Через шлунково-кишкові шляхи потрапляють речовини підчас ковтання або при внесенні в їх в рот забрудненими руками.
Основним шляхом надходження промислових шкідливихречовин до організму людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній (понад 90 м2)всмоктувальній поверхні легенів утворюються сприятливі умови для потраплянняшкідливих речовин у кров.
Шкідливі речовини, що потрапили ти, чи іншим шляхом ворганізм можуть викликати отруєння (гострі чи хронічні). Ступінь отруєннязалежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, шляху проникнення,метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму. Гострі отруєннявиникають в результаті одноразової дії великих дох шкідливих речовин (чаднийгаз, метан, сірководень). Хронічні отруєння розвиваються в наслідок тривалоїдії на людину невеликих концентрацій шкідливих речовин (свинець, ртуть,марганець). Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньомунерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, марганцю – впечінці та ін. Такі речовини мають властивість утворювати в організмі так зване„депо” і затримуватись в ньому тривалий час.
При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть нелише накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати„накопичення” функціональних ефектів „функціональна кумуляція”.
В санітарно-гігієнічній практиці прийнято поділятишкідливі речовини на хімічні речовини та промисловий пил.
Хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) відповіднодо ГОСТу 12.0.003-74 за характером впливу на організм людини поділяються на :
1. Загальнотоксичні, що викликають отруєння всього організму (ртуть, оксид вуглецю,толуол, анілін);
2. Подразнюючі, що викликають подразнення дихальнихшляхів та слизових оболонок (хлор, аміак, сиро водень, озон);
3. Сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегід,розчинники та лаки на основі нітросполук);
4. Канцерогенні, що викликають ракові захворювання(ароматичні, вуглеводні, аміносполуки, азбест);
5. Мутагенні, що викликають зміни спадкової інформації(свинець, радіоактивні речовини, формальдегід);
6. Що впливають на репродуктивну (відтворенняпотомства) функцію (бензол, свинець, марганець, нікотин).
Слід зазначити, що існують і й інші різновидикласифікацій шкідливих речовин, наприклад, за переважаючою дією на певні органичи системи людини (серцеві, кишково-шлункові, печінкові, ниркові), за основноюшкідливою дією (задушливі, подразнюючі, нервові), за величиною середньосмертельної дози.
Виробничий пил досить розповсюджений небезпечний ташкідливий виробничий фактор. З пилом стикаються виробники машинобудування.
Пил може здійснювати на людину фіброгенну дію, приякій в легенях відбувається розростання сполучних тканин, що порушую нормальнубудову та функцію органу.
Вражаюча дія пилу в основному визначаєтьсядисперсністю (розміром частинок пилу), їх формою та твердістю, волокнистістюпитомою поверхнею.
Шкідливість виробничого пилу обумовлена його здатністювикликати професійні захворювання легенів, в першу чергу пневмоконіози.
Необхідно врахувати, що в виробничих умовахпрацівники, як правило, зазнають впливу кількох шкідливих речовин, в тому числіі пилу. При цьому їхня спільна дія може бути взаємопідсиленою,взаємопослабленою чи „незалежною”.
На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливіта небезпечні фактори. Наприклад, підвищена температура і вологість як і значнем’язове напруження, в більшості випадків підсилюють дію шкідливих речовин.
Суттєве значен6ня мають індивідуальні особливостілюдини, з огляду на це для робітників які працюють у шк4ідливих умовахпроводяться обов’язкові попередні „при вступі на роботу” та періодичні (одинраз на 3, 6, 12 та 24 місяці залежно від токсичності речовини) медичні огляди.
Вібрація серед всіх видів механічних впливів длятехнічних об’єктів найбільш небезпечні. Знакозмінні напруження, викликанівібрацією сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин,руйнуванню.
Найчастіше і досить швидко руйнування об’єкта настаєпри вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації викликають також відмовимашин, приладів.
За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяютьна загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та локальну,котра передається через рухи людини. У виробничих умовах часто зустрічаютьсявипадки комбінованого впливу вібрації – загальної та локальної
Вібрація викликає порушення фізіологічного тафункціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційноюхворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю,заніміння пальців рук, болю в кістках та передпліччі, виникають судоми,підвищується чутливість до охолодження, з’являється безсоння. При вібраційнійхворобі виникають патологічні зміцни спинного мозку сердцево-судинної системи,кісткових тканин та суглобів, змінюється капілярний кругообіг.
Функціональні зміни, пов’язані з дією вібрації налюдину оператора – погіршення зору, зміни реакції, вестибулярного апарату,виникнення галюцинацій, швидка втомлюваність. Негативні відчуття від вібраціївиникають при прискореннях, що складають 5 % прискорення сили ваги, тобто при0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами близькими до частот власнихколивань тіла людини, більшість котрих знаходиться в межах 6...30 Гц.
Шум – будь який не бажаний звук, котрий заважає.
Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, надільницях або на територіях підприємства, котрий виникає під час виробничогопроцесу.
Наслідком шкідливої дії виробничого шуму можуть бутипрофесійні захворювання, підвищення загальної захворюваності, зниженняпрацездатності, підвищення ступеня ризику травм та нещасних випадків,пов’язаних з порушенням сприйняття попереджувальних сигналів, порушенняслухового контролю функціонування технологічного обладнання, знижен7няпродуктивності праці.
За характером порушення фізіологічних функцій шумподіляється на такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку), подразнювальний(викликає нервове напруження і внаслідок цього – зниження працездатності,загальну перевтому), шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий періоді викликає розвиток хронічних захворювань, котрі безпосередньо абоопосередковано пов’язані зі слуховим сприйняттям, погіршення слуху, гіпертонію,туберкульозу, виразку шлунку), травмуючий (різко порушує фізіологічні функціїорганізму людини).
Шум як фізичне явище – це коливання пружногосередовища. Він характеризується звуковим тиском як функцією частоти та часу. Зфізіологічної точки зору шум визначається як відчуття, що сприймаються органамислуху під час дії на них звукових хвиль в діапазоні частот 16 – 20000 Гц.Загалом шум – це безладне поєднання звуків різної частоти та інтенсивності.
Відповідно до ГОСТ 12.1.044-84 оцінкупожежовибухонебезпечності усіх речовин та матеріалів проводять залежно відагрегатного стану: газ, рядовина, тверда речовина (пил виділено в окремугрупу). Тому і показники їхньої пожежовибухонебезпечності будуть дещо різні.
Перш за все визначають групу горючості даної речовини.За цим показником всі речовини та матеріали поділяються на негорючі,важкогорючі та горючі.
Негорючі – речовини та матеріали не здатні до горінняна повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсовіконструкції.
Важкогорючі – це речовини та матеріали, які здатні дозаймання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення нездатен до самостійного горіння. До них належать матеріали, які містять горючіта негорючі складові частини. Наприклад, асфальтобетон, фіброліт.
Горючі – речовини та матеріали, які здатнісамозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горінняпісля його вилучення. До них належать всі органічні матеріали. В свою чергу всігорючі матеріали поділяються на легкозаймисті, тобто такі, які займаються відджерела запалювання незн6ачної енергії (сірник, іскра) без попередньогонагрівання та важко займисті, які займаються від порівняно потужного джерелазапалювання.
Температура спалаху – найнижча температура горючоїсировини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатніспалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатнядля стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
1. Легкозаймистірідини (ЛЗР) – рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 С узакритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт)
2. Горючірідини (ГР) – рідини, які мають температуру спалаху понад 61 С у закритомутиглі або 66 С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін)
Важливими показниками, що характеризуютьпожежовибухонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межіпоширення полум’я (запалення). Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межіпоширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) доля горючоїречовини у суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування)суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я по суміші набудь-яку відстань від джерела запалювання з наступним поширенням полум’я посуміші на будь-яку відстань від джерела запалювання.
Суміші, що містять горючу сировину нижче НКМ чи вищеВКМ горіти не можуть. Наявність областей негорючих концентрацій речовин таматеріалів надає можливість вибрати такі умови їх зберігання, транспортуваннята використання, при яких виключається можливість виникнення пожежі чи вибуху.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлятьрізноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значенняНКМ поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний (пилдеревини, тютюну).
Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішеньпромислових об'єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- тавибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель завибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорії приміщенняпроводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин таматеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості.
Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежноюта пожежною небезпекою поділяються на 5 категорій (А, Б, В, Г, Д).
Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температуроюспалаху не більше 28 С в такій кількості, що можуть утворюватисявибухонебезпечні паро газоповітряні суміші, при спалахуванні котрихрозвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.
Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти привзаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, щорозрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймистірідини з температурою спалаху більше 28 С та горючі рідини в такій кількості,що можуть утворюватися вибухонебезпечні пило повітряні або пароповітрянісуміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тисквибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.
Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, твердігорючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали здатні привзаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, щоприміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться докатегорій А та Б.
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали вгарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки якихсупроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази,рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали вхолодному стані.
4.2 Методи та засоби колективного та індивідуальногозахисту від шуму та вібрації
підприємництво бізнес оподаткуванняекономіка
Боротьба з шумом у джерелі його виникнення – ценайбільш дієвий спосіб боротьби з ним. Створюються мало шумні механічніпередачі, розроблено способи зниження шуму в підшипникових вузлах,вентиляторах.
Зниження шуму звукопоглинанням. Об’єкт, котрийвипромінює шум, розташовують у кожусі, внутрішні стінки якого покриваютьсязвукопоглинальним матеріалом. Кожух повинен мати достатню звукопоглинальнуздатність, не заважати обслуговуванню обладнання під час роботи, не ускладнюватийого обслуговування, не псувати інтер’єр цеху. Різновидом цього методу єкабіна, в котрій розташовується найбільш шумний об’єкт і в котрій працюєробітник. Кабіна зсередини вкрита звукопоглинальним матеріалом, щоб зменшитирівень шуму всередині кабіни, а не лише ізолювати джерело шуму від рештивиробничого приміщення.
Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методуполягає в тому, що шумовипромінювальний об’єкт або декілька найбільш шумнихоб’єктів розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумногоприміщення звукоізольованою стіною або перегородкою. Звукоізоляція такождосягається шляхом розташування найбільш шумного об’єкта в окремій кабіні. Прицьому в ізольованому приміщенні і в кабіні рівень шуму не зменшиться, але шумвпливатиме на менше число людей. Звукоізоляція досягається також шляхомрозташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керуєтехнологічним процесом. Звукоізоляційний ефект забезпечується такожвстановленням екранів та ковпаків. Вони захищають робоче місце
і людину від безпосереднього впливу прямого звуку,однак не знижуючи шум в приміщенні.
Зниження шуму акустичною обробкою приміщення.Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частинистін звукопоглинальним матеріалом. Внаслідок цього знижується інтенсивністьвідбитих звукових хвиль. Додатково до стелі можуть підвищуватисьзвукопоглинальні щити, конуси, куби, встановлюються резонаторні екрани, тобтоштучні поглиначі. Штучні поглиначі можуть застосовуватись окремо або впоєднанні з личкуванням стелі та стін. Ефективність акустичної обробкиприміщення залежить від звукопоглинальних властивостей застосовуванихматеріалів та конструкції, особливостей їх розташування, об’єму приміщення,його геометрії, місць розташування джерел шуму. Ефект акустичної обробкибільший в низьких приміщеннях (де висота стелі не перевищує 6 метрів)витягненої форми. Акустична обробка дозволяє знизити шум на 8 дБА.
Заходи щодо зниження шуму слід передбачувати на стадіїпроектування обладнання в цеху. Особливу увагу слід звертати на винесенняшумного обладнання в окреме приміщення, що дозволяє зменшити число працівниківв умовах підвищеного рівня шуму та здійснити заходи щодо зниження шуму змінімальними витратами коштів, обладнання та матеріалів. Зниження шуму можнадосягти шляхом знешумлення всього обладнання з високим рівнем шуму.
Роботу щодо знешумлення діючого виробничого обладнанняв приміщенні розпочинають зі складання шумових карт і спектрів шуму, обладнанняі виробничі приміщення, на підставі котрих виносяться рішення щодо напрямкуроботи.
Загальні методи боротьби з вібрацією базуються нааналізі рівня, котрі описують коливання машин у виробничих умовах ікваліфікуються наступним чином:
1.Зниження вібрації в джерелі виникнення шляхомзниження або усунення збуджувальних сил.
2. Від лагодження від резонансних режимів раціональнимвибором приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;
3. Вібродемпферування – зниження вібрації за рахуноксили тертя демпферного пристрою, тобто приведення коливальної енергії в тепло;
4. Динамічне гасіння – введення в коливну системудодаткових мас або збільшення жорсткості системи;
5. Віброізоляція – введення в коливну системудодаткового пружного зв’язку, з метою послаблення передавання вібрацій,суміжному елементу конструкції або робочому місцю;
6. Використання індивідуальних засобів захисту.
Зниження вібрації в джерелі її виникнення досягаєтьсяшляхом зменшення сили, яка викликає коливання. Тому ще на стадії проектуваннямашин та механічних пристроїв потрібно вибирати кінематичні схеми, в котрихдинамічні процеси, викликані ударами та прискореннями, були б виключені абознижені. Зниження вібрації може бути досягнуте зрівноваженням мас, зміною масиабо жорсткості, зменшенням технологічних допусків при виготовленні і складанні,застосуванням матеріалів з великим внутрішнім тертям. Велике значення маєпідвищення точності обробки та зниження шорсткості поверхонь, що труться.
Від лагодження від режиму резонансу. Для послабленнявібрації істотне значення має запобігання резонансним режимам роботи з метоювиключення резонансу з частотою змушувальної сили. Власні частоти окремихконструктивних елементів визначаються розрахунковим методом за відомимизначеннями маси та жорсткості або ж експериментально на стендах.
Резонансні режими при роботі технологічного обладнанняусуваються двома шляхами: зміною характеристик систем (маси або жорсткості) абовстановленням іншого режиму роботи (від лагодження резонансного значеннякутової частоти змушувальної сили).
Вібродемпферування. Цей метод вібрації реалізуєтьсяшляхом перетворення енергії механічних коливань коливальної системи в тепловуенергію. Збільшення витрат енергії в системі здійснюється за рахуноквикористання в якості конструктивних матеріалів з великим внутрішнім тертям: пластмас,метало гуми, сплавів марганцю та меді, нікельованих сплавів, нанесення навібруючі поверхні шару пружном’язких матеріалів, котрі мають великі втрати навнутрішнє тертя. Найбільший ефект при використанні вібродемпферних покриттівдосягається в областях резонансних частот, оскільки при резонансі значеннявпливу сил тертя на зменшення амплітуди зростає.
Найбільший ефект вібродемпферного покриття дають заумови, що протяжність вібродемпферного шару спів розмірна з довжиною хвилізгину в матеріалі конструкції. Покриття потрібно наносити в місцях, дегенерується вібрація максимального рівня. Товщина вібродемпферних покриттівбереться рівною 2-3 товщинам елемента конструкції, на котру воно наноситься.
Добре демпфернують коливання мастильні матеріали. Шармастила між двома спряженими елементами усуває можливість їх безпосередньогоконтакту, а відтак – появу сил поверхневого тертя, котрі є причиною збудженнявібрації.
Віброгасіння. Для динамічного гасіння коливаньвикористовуються динамічні віброгасії, маятникові, ексцентрикові, гідравлічні.Вони являють собою додаткову коливну систему з масою m та жорсткістю q, власначастота котрої /> , налаштована наосновну частоту f коливань даного агрегату, що має масу М та жорсткість Q,віброгасій кріпиться на вібруючому агрегаті і налаштовується таким чином, що вньому в кожний момент часу збуджуються коливання, котрі знаходяться в протифазіз коливаннями агрегату. Недоліком динамічного гасія є те, що він діє лише припевній частоті, котра відповідає його резонансному режиму коливань.
Для зниження вібрації застосовується також ударнівіброгасії маятникового, пружинного і плаваючого типів. В них здійснюєтьсяперехід кінетичної енергії відносного руху елементів, що контактують, в енергіюдеформації з поширенням напружень із зони контакту по елементах, щовзаємодіють. В наслідок цього енергія розподіляється по об’єму елементіввіброгасія, котрі зазнають взаємних ударів, викликаючи їх коливання. Одночасновідбувається розсіювання енергії внаслідок дії сил зовнішнього та внутрішньоготертя. Маятникові удари віброгасія використовуються для гасіння коливаньчастотою 0,4 – 2 Гц, пружинні – 2 – 10 Гц, плаваючі – понад 10 Гц.
Віброгасії камерного типу призначені для перетворенняпульсуючого потоку газу в рівномірний. Такі віброгасії встановлюються навсмоктувальній та нагнітальній сторонах компресорів, на гідроприводах.
Вони забезпечують значне зниження рівня вібраційтрубо- та газопроводів.
Динамічне віброгасіння досягається також встановленнямагрегату на масивному фундаменті. Маса фундамента підбирається таким чином, щобамплітуда коливань підошви фундамента не перевищувала 0,1 – 0,2 мм.
Віброізоляція полягає у зниженні передачі коливань відджерела збудження до об’єкта, що захищається, шляхом введення в коливну системудодаткового пружного зв’язку. Цей зв’язок запобігає передачі енергії відколивного агрегату до основи або від коливної основи до людини, або відконструкцій, що захищаються.
Віброізоляція реалізується шляхом встановлення джерелавібрації на віброізоляторі. В комунікаціях повітропроводів розташовуютьсягнучкі вставки. Застосовуються пружні прокладки у вузлах кріпленняповітропроводів, в перекриттях, несучих конструкціях будівель, в ручномумеханізованому інструменті.
Для віброізоляції стаціонарних машин з вертикальноюзмушувальною силою використовують віброізольовані опори у вигляді прокладок абопружин. Однак можлива їх комбінація. Комбінаційних віцброізолятор поєднуєпружинний віброізолятор з пружною прокладкою. Пружинний віброізолятор пропускаєвисокочастотні коливання, а комбінований забезпечує необхідну ширину діапазонаколивань, що гасяться. Пружні елементи можуть бути металевими, полімерними,волокнистими, пневматичними, гідравлічними, електромагнітичними.
Засоби індивідуального захисту від вібраціїзастосовуються у випадку, коли розглянуті вище технічні засоби не дозволяютьзнизити рівень вібрації до норми. Для захисту рук використовуються рукавиці, вкладиши,прокладки. Для захисту ніг – спеціальне взуття, підметки, наколінники. Длязахисту тіла – нагрудники, пояси, спеціальні костюми.
З метою профілактики вібраційної хвороби дляпрацівників рекомендується спеціальний режим праці. Наприклад, при роботі зручними інструментами загальний час роботи в контакті з вібрацією не повиненперевищувати 2/3 робочої зміни. При цьому тривалість безпосереднього впливувібрації, включаючи мікро паузи, не повинна перевищувати 15 – 20 хв.Передбачається ще дві регламентовані перерви для активного відпочинку.
Всі, хто працює з джерелами вібрації, повинніпроходити медичні огляди перед вступом на роботу і періодично, не рідше 1 разуна рік
4.3 Розрахунок освітлення приміщення (цеху)
Зробити розрахунок загального освітлення цеха. Довжина– А = 40 м, ширина В = 42 м, висота Н = 8м. Висота робочої поверхні />1,5 м. Для освітленнявикористовуються світильники з люмінесцентними лампами типу ПВЛМ. Мінімальнаосвітленість лампами розжарювання за нормами
/>= 100лк. Напруга мережі 220 В.
Відстань від стелі до робочої поверхні
/> = Н — /> 8 – 1,5 = 6,5 м.
Відстань від стелі до світильників
/> = 0,2 />= 0,2 * 6,5 = 1,3 м.
Висота підвішування світильника над освітлювальноюповерхнею
/> = /> - /> = 6,5 – 1,3 = 5,2 м.
Висота підвищування світильника над підлогою
/> = /> + /> = 5,2 + 1,5 = 6,7 м.
(величина, що знаходить в межах норм). Для досягненнянайбільшої рівномірності освітлення приймаємо відношення
L / h = 1,5/
Тоді відстань між центром світильників
L = 1,5 /> = 1,5 *5,2 = 7,8 м.
Приймаємо 28 світильників (чотири ряди по 7світильників).
Індекс приміщення.

/>
За таблицею при і = 3,9; />=70 %, />= 50 %, />= 10 % для світильника типуПВЛМ коефіцієнт використання світлового потоку 0,68.
Світловий потік однієї лампи
/> лм.
де коефіцієнт запасу />=1,4; Z = 1,1 для люмінесцентних ламп.
За знайденим світловим потоком, вибираємо лампупотужністю 1000 Вт, що має світловий потік 14600 лм, найбільш близький дорозрахункового.
При цьому фактична освітленість:
/>лк.
Загальна потужність освітлювальної установки
/>= />N = 1000 * 28 = 28000 Вт. =28 кВт

РОЗДІЛ 5. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬГО СЕРЕДОВИЩА
5.1 Гігієнічна характеристика забруднювачів, та їхвплив на навколишнє середовище
Набір речовин, забруднюючих повітря, дуже широкий, це:газоподібні неорганічні речовини (SO2, H2S, NO2, Cl2, CO, SiF4); мінеральнікислоти (Hcl, HF, H2SO4, HNO3); радіонукліди (стронцій -90, цезій – 137, йод –19, плутоній – 240, радій – 226, америцій — 241); прості органічні речовини(альдегіди, ефіри, вуглеводні, кетони, феноли, крезоли тощо ); речовини зсильним запахом (наприклад, аміни і меркантани); полі циклічні вуглеводні(наприклад, 3,4-бенз(а)пірне і 1,12-бензперілен); пилоподібні речовини і сумішіречовин (сажа, летюча зола, вуглевий пил, цементний пил, збагачений оксидамиметалів, свинцем, миш’яком).
Для числа найбільш важливих для контролю забруднюючихатмосферне повітря речовин в Україні віднесено: пил, SO2, NO2, CO, свинець,формальдегід, бенз(а)пірне, озон. Під час проведення контролю атмосферногоповітря в обов’язковому порядку визначається наявність атмосферному повітрізагальнопоширених забруднюючих речовин, показників та інгредієнтів атмосфернихопадів, зазначених в табл.
В Україні розроблено нормативи для майже 600 хімічнихречовин, які забруднюють атмосферне повітря, тому важливо порівняти нормативилише тих речовин, які контролюються у більшості країн: пил, диоксид сірки,диоксид азоту, оксид вуглецю, бенз(а)пірне, формальдегід, свинець. Вказаніречовини, які характеризують якість атмосферного повітря в Україні, співпадаютьз основними речовинами, прийнятими в інших країнах, однак перелік основнихзабруднюючих речовин в Україні дещо ширший.

Таблиця 5.1. Загальнопоширені забруднюючі речовини ватмосферному повітрі наявність яких визначається під час проведення контролю.Показники та інгредієнти атмосферних опадів Забруднюючі речовини в атмосферному повітрі 1 2
Сульфати
Хлор
Азот амонієвий
Нітрати
Гідрокарбонати
Натрій
Калій
Кальцій
Магній
рН і кислотність
Пил
Диоксид сірки
Оксид вуглецю
Диоксид азоту
Свинець та його неорганічні сполуки (в перерахунку на свинець)
Бенз(а)пірн
Формальдегід
Радіоактивні речовини (за погодженим переліком)
Для усіх зазначених сполук є методи контролю ірозроблені нормативи для двох періодів усереднення: середньодобові за 24 годиниі 20 хвилин (табл..5. 2). У більшості країн використовується середньорічнаконцентрація, яка регламентується стандартами міжнародних організацій, але вУкраїні саме цього нормативу немає, тому для співставлення отриманих даних щодозабруднення повітря, стандарти України бажано доповнити середньорічним нормам.
Розглянемо механічний цех 250. Виробництво помеханічній обробці поверхонь представляє собою механічну підготовку поверхоньдеталей гідро абразивного пливу.
Обладнанням для механічної обробки являються: тупиковакамера дробеметної обробки та камери ДК – 104М для чистки великогабаритнихвідливок від літієвих останків, барабани до беструйної обробки для очисткидеталей від літієвої окалини, камери пескоструйної обробки пневматичного абогідравлічного метода подачі робочої суміші (для зачистки поверхонь підгальванообробку або напилення ЛКМ) з використанням річного або електрокорундовогопіску.

Таблиця 5.2 Нормативи забруднення атмосфери для двохперіодів усередненняХімічна речовина Забруднення за час усереднення, мг/м3 Клас небезпеки Показник небезпеки 24 години 20 хвилин
Пил
Диоксид сірки
Диоксид азоту
Оксид вуглецю
Бенз(а)пірен
Формальдегід
Свинець
0,15
0,05
0,04
3,0 (8год)
/>
0,003
0,0003
0,5
0,5
0,085
5,0
-
0,035
0,001
3
3
2
4
1
2
1
Токсичний
Токсичний
Токсичний
Токсичний
Концентрований
Токсичний
Нейротоксичний
В наслідок виконання технологічних операцій на протязіроку використовується 236,0 т дроби металевої; 62,0 т електрокорунда; 4,8 табразина; 1,8 т піску річного; 3,2 т піску кварцового; 31,8 т піску металевого;2,5 т масла мінерального; 0,02 т окису хрому; 0,5 т фрита скла.
В процесі виконання технологічної операції виділяєтьсяпил неорганічний, який містить кремнію двоокис більш 70%, 70-20%, менш 20%,взвешені речовини, масло мінеральне, натрію гідроокис, пил вуглеводу, хромтрьохвалентний, пил металевий.
5.2 Заходи, щодо усунення впливу забруднюючих речовинна навколишнє середовище.
Контроль за забрудненням повітря має такі основніскладові: спостереження як віддале6них так і короткочасних тенденцій; оцінка відповідностістандартам якості повітря; оцінка здоров’я населення і негативного впливу надовкілля; планування; затвердження моделей дисперсії, які використовуютьматематичні підходи моделювання, з метою прогнозування рівнів забрудненняповітря; ефективність заходів управління.
В Україні чинний керівний документ РД 52.04.186-86„Руководство по забрудненню атмосфери”, який регламентує організацію іпроведення спостережень у містах, на регіональному та фоновому рівнях натериторії країни, методики хімічного аналізу концентрацій шкідливих речовин ватмосфері, методи збору, обробки та статистичного аналізу результатівспостережень. Керівництво обов’язкове для використання для всіх організацій,які здійснюють спостереження за станом забруднення атмосфери, аналіз пробповітря, атмосферних опадів і снігового покриву для визначення вмісту в нихшкідливих речовин.
Всі джерела вибросів організовані, оснащені системамивентиляції, одне джерело – загалообмінною вентиляцією.
У якості пилоочисних установок використовуютьсяциклони типа ЦОК, ЛТЗ, ЦН-15, СИОТ, ЛИОТ, скрубери ЦС-15, камери пилоосадочнілабіринтного типа, камери пилоосадочні – фільтри, фільтри рукавні GH-400.Середньо експлуатаційна ступінь очистки по пилу складає від 61,4% до 96,4%.
5.3 Розрахунок плати підприємства за забрудненнянавколишнього середовища
 I. Коефіцієнт,який встановлюється залежно від чисельності жителів населеного пункту на табл…5.1
Таблиця 5.1Чисельність населеного пункту Коефіцієнт До 100 тис. 1 100,1 – 250 тис. 1,2 250,1 – 500 тис. 1,35 500,1 – 1000 тис. 1,55 Понад 1000 тис. 1,8

Коефіцієнт, який встановлюється залежно віднародногосподарського зниження населеного пункту показано на таблиці 5.2
Таблиця 5.2Тип населеного пункту Коефіцієнт Організаційно-господарські та культурно-побутові центри місцевого значення з перевагою аграрно-промислових функцій (районні центри, міста районного значення, селища та села) 1 Багатофункціональні центри, центри з перевагою промислових і транспортних функцій (республіканський та обласні центри, міста державного, республіканського, обласного значення) 1,25 Населені пункти, віднесені до курортних 1,65
Економічний ущерб, який причиняється вибросамизабруднюючих речовин в атмосферу, розраховується згідно „Методике определенияразмеров платы и взымания платежей за загрязнение окружающей среды Украины”.Розрахунок економічного збитку від діяльності механічного цеха показано втаблиці 5.3.
Таблиця 5.3 Розрахунок економічного збитку віднегативного впливу викидів забруднюючих речовин від діяльності механічногоцеха.Найменування речовин Викид, т/рік Базовий норматив, грн./т Плата, грн.. Пил, н/о, вміст SiO2 70 % 12,2378/3 53 216,201 Взвішені речовини 10,2901/3 2 6,860 Масло мінеральне 1,8164/3 53 32,100 Пил металевий 13,8004/3 53 243,807 Хром трьохвалентний 0,0034/3 1431 1,622 Натрія хлорид 0,1749/3 2 0,117 Пил вуглерода 6,2839/3 3 6,2839 Всього 549,46

Згідно постановою від 28 березня 2003року «Провнесення змін у додаток до порядку встановлення нормативів збору за забрудненнянавколишнього природного середовища і стягнення цього збору.» та користуючисьновими нормативами розрахуємо скільки сплатить підприємство за викидами ватмосферу показано в таблиці 5.4
Таблиця 5.4 Розрахунок збору забруднення навколишньогоатмосферного середовища за 2003рік.Назви забруднюючих речовин Фактичні обсяги викидів, т Норматив збору, грн./т Корегуючи коефіцієнти для населених пунктів
Суми збору
(2*3*4*5) Азоту оксиди 97,9142 80 1,25 1,55 15176,70 Аміак 15,021 15 1,25 1,55 436,55 Ангідрид сірчистий 207,1950 80 1,25 1,55 32115,20 Ацетон 4,228322 30 1,25 1,55 245,77 Бенз(а)пірен 1,1005 101807 1,25 1,55 217354,8 Бунацетат 1,8365 18 1,25 1,55 64,13 Ванадію п”ятиокис 0,8593 300 1,25 1,55 500,11 Водень хлористий 0,4982 3 1,25 1,55 2,90 Вуглецю окис 177,6797 3 1,25
  1,55 1034,10 Вуглеводні 6,2839 4,5 1,25 1,55 54,86 Газоподібні фтористі сполуки 0,0606 198 1,25 1,55 23,28 Тверді речовини 10,2901 3 1,25 1,55 59,89 Кадмію сполуки 0,0017 633 1,25 1,55 2,09 Марганець тат його сполуки 0,1473 633 1,25 1,55 180,89 Нікель та його сполуки 0,0037 3225 1,25 1,55 23,15 Озон 0,0075 80 1,25 1,55 1,164 Ртуть та її сполуки - 3390 1,25 1,55 - Свинець та його сполуки 0,0023 3390 1,25 1,55 15,13 Сірководень 0,0325 257 1,25 1,55 16,204 Сірковуглець - 167 1,25 1,55 - Спирт н-бутиловий 2,7805 80 1,25 1,55 431,534 Стирол 0,0007 584 1,25 1,55 0,793 Фенол 0,0133 363 1,25 1,55 9,366 Формальдегід 0,1423 198 1,25 1,55 54,660 Хром та його сполуки 0,3164 2147 1,25 1,55 1317,863 Всього 269121,14

ВИСНОВКИ
Проведені привиконанні дипломної роботи дослідження дають змогу зробити наступні висновки.
Мале підприємництво єневід'ємною складовою частиною будь-якої економічної системи. Малі підприємствазаповнюють ті сфери, де великий бізнес неефективний, а мале виробництво — найдоцільніше з економічного погляду.
Становлення малого бізнесу єжиттєво необхідною умовою реформування української економіки. Малепідприємництво здатне забезпечити структурну перебудову економіки, створитинові робочі місця, сприяти процесам приватизації та демократизації. Розвиток МПє гарантом невідворотності вітчизняних ринкових перетворень.
Сьогодні становищевітчизняного малого бізнесу є вкрай складним і вимагає негайного вирішення.Малі підприємства змушені діяти в реаліях кризової економіки: вони потерпаютьвід надмірного оподаткування, нестачі кредитних джерел, адміністративнихутисків, та інших негативних явищ, які супроводжують процеси реформування вкраїні. Мале підприємництво, як най вразливіший сектор економіки, не отримуєналежного захисту та підтримки держави. Результатом цих труднощів є масовийвідхід МП у тіньовий сектор, посилення кримінальних тенденцій у бізнесі, тощо.
Сектор малого бізнесу вУкраїні ще недостатньо розвинутий. Спостерігається підвищена концентраціямалого бізнесу у торгівлі, матеріально-технічному постачанні та громадськомухарчуванні, тобто галузях зі швидкою окупністю капіталу. Існує тенденція дозменшення кількості малих підприємств у промисловості. В регіональному розрізімалі підприємства розташовані надзвичайно нерівномірно.
Негайних змін потребуєподаткова ситуація. Необхідно реформувати податкову систему для усіхпідприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітнуплату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, зменшити кількість податківта різноманітних платежів; перетворити податкову систему на стимулюючий факторрозвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента щодо пільгового оподаткуваннямікропідприємств потрібно поширити на усі малі підприємства. Право на єдинийпільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єктималого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств нанеобмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до першихдвох-трьох років діяльності.
Підприємства малого бізнесуперебувають у складній фінансовій ситуації. Проблема отримання фінансування длябізнесу є суттєвим фактором, що стримує появу нових господарських одиниць тарозширення вже існуючого бізнесу.
Проте в умовах хронічноїнестачі державних коштів та економічної нестабільності говорити про фінансовупідтримку малого бізнесу ще зарано. Такі заходи державної підтримки малогопідприємництва, як створення фондів фінансування, виділення пільгових державнихкредитів, гарантування позик для малого бізнесу, не матимуть успіху в сучаснійекономічній ситуації. В Україні ще не склалися оптимальні передумови дляефективного використання пільгових кредитів. Ці заходи фінансової допомогиможуть «запрацювати» тільки в економіці, яка досягла певноїстабільності.
Тому сьогодні увагу державидоцільно сконцентрувати на забезпеченні сприятливих умов для розвиткупідприємництва: проведенні комплексних економічних реформ, запровадженніпільгового оподаткування суб'єктів малого бізнесу, дерегулюванніпідприємницької діяльності.
На сьогодні ефективноїсистеми державної підтримки малого підприємництва в Україні не існує. Істотнимнедоліком усіх невдалих спроб становлення дієвої системи державної підтримкималих підприємств є повільне здійснення радикальних економічних перетворень.Першочерговою метою підтримки повинно бути не вирішення конкретних проблеммалих підприємств, а забезпечення сприятливих загальних умов для розвиткупідприємництва. Саме така політика може бути найефективнішим стимуляторомстановлення малого бізнесу в Україні.
Необхідні розробка тареалізація загальнодержавної та регіональної політики підтримки малогопідприємництва в приоритетних напрямках на основі конкретних інвестиційнихпроектів за рахунок державних та місцевих джерел фінансування; подальшийрозвиток та вдосконалення ринкової інфраструктури, яка б забезпечувалапідтримку та функціонування в першу чергу малого та середнього бізнесу;створення необхідних умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій.
Потрібне чітке визначеннястатусу та функцій системи центральних та регіональних органів державногоуправління, які проводять державну політику підтримки та координації розвиткупідприємництва, і в першу чергу малого та середнього підприємництва;забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади всіх рівнів, якізаймаються формуванням та реалізацією державної та регіональної політикирозвитку підприємництва, використанням міжнародної фінансової та технічноїдопомоги з урахуванням зацікавленості підприємницьких структур.
В загальному виглядіінфраструктура малого бізнесу є сукупністю підприємств, установ, організацій таінституцій, які безпосередньо забезпечують умови життєдіяльності, відтвореннята існування малого бізнесу в цілому. Комплексна підтримка малого бізнесуповинна мати у складі: інформаційне забезпечення, в тому числі рекламу;підготовку кадрів (загальну та професійну); профорієнтацію; відбір тапросування бізнес-проектів; консалтинг (економічне, управлінське, технічнезабезпечення); маркетингове забезпечення (збут); лізинг; інжиніринг; пошукінвесторів; отримання кредитів; страхування; гарантії та здійснення контролюдля інвесторів; отримання державних контрактів та субпідрядів; запуск системималих підрядів.
Динамізм, розвиток ідиверсифікація форм малого бізнесу дають основи передбачати, що в обозримомумайбутньому цей сектор господарювання в країнах Заходу буде розвиватися.Хотілося б сподіватися, що найближчим часом і наша країна, враховуючи обширнийзарубіжний досвід, піде по шляху адаптації підприємств малого бізнесу досьогоднішніх економічних умов господарювання в Росії. Тим більше, що маєглибоке коріння в економічній історії нашої країни малий і середній бізнес невикористовується в повній мірі як в збільшенні обсягів виробництва, так і впідвищенні його ефективності і сбалансованності. Мале підприємництво веде дооздоровлення економіки загалом, що наочно видно з даної роботи. Отже кращимвиходом з тієї, що створилася в Росії кризовій ситуації була б державнаполітика уряду, направлена на розширення і розвиток підприємств малогопідприємництва в нашій країні.
Хотілося б помітити, щобезперечна перспективність сектора малого і середнього підприємництва всучасній економіці і, отже, великий інтерес до нього не треба розглядати лишеяк чергову компанію в системі антикризових заходів, але і як довготривалийнапрям структурної політики, природним чином, що забезпечує органічну змичкувиробничих і ринкових процесів в російському господарстві, реалізацію сучасноїстратегії економічного зростання протягом довготривалого переходу. Бо, самемалі підприємства, особливо у разі задовільної розробки нової державноїполітики в області малого підприємництва, можуть стати основою ринковихструктур у багатьох галузях, забезпечити перелив інвестицій в сфери найбільш ефективногододатку ресурсів і тим самим з'єднати процеси структурної політики і формуванняринку.
Економічне зростання вінформаційному суспільстві докорінним чином відрізняється від зростання віндустріальному суспільстві, орієнтованому на масове споживання. Останньомупритаманні великі форми організації серійного виробництва, що сьогодніспостерігається в Україні. Зародження постіндустріального суспільства викликалонові форми організації ведення бізнесу: венчурні фірми, які залучали коштидрібних інвесторів для розвитку високих технологій; технопарки; аутсорсингтощо. Розвинені країни приділяють велику увагу розвитку таких форм,забезпечуючи вагому державну підтримку малого та середнього бізнесу за циминапрямами. Адже середні та малі компанії не володіють необхідними ресурсами дляперебудови своєї діяльності відповідно до вимог постіндустріальної економіки.
Особливо цікавою для нашоїкраїни є форма аутсорсингу, яка дозволяє залучати економічні суб'єкти довирішення завдань непрофільного характеру. Вона застосовується у відносинах якміж великими та середніми і малими підприємствами, так і між державою таприватними компаніями. Аутсорсинг стає основним принципом корпоративногоуправління «новою економікою», його поширення та ефективністьвикористання забезпечуються розвитком інформаційних мереж, зокрема"Інтернету". Політика аутсорсингу дозволяє суттєво розширити сферудіяльності малого та середнього бізнесу, створити умови розвитку економічноїбази для формування середнього класу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1.  Конституція України, прийнятана п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996р.;
2.  Господарський кодекс України
3.  Закон України “Про державнупідтримку малого підприємництва”// Офіц. вісн. України. – 2000. – № 46. – С. 22– 26.
4.  Закон України ”Про податок здоходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. №889-IV;
5.  Указ Президента України “Проіпотеку”
6.  Указ Президента України “Проспрощену систему оподаткування обліку та звітності суб’єктів малогопідприємництва” № 746/99 від 28.06.1999р.;
7.  Декрет Кабінету МіністрівУкраїни, “Про прибутковий податок з громадян”№ 13-92 (розділ IV) від 26.12.92р;
8.  Білоус Г. Розвиток малогопідприємництва в Україні//Економіка України. 2000 — №2 — с. 34-46.
9.  Берднікова Наталія, головаМиколаївської обласної профспілкової організації підприємців Всеукраїнськоїпрофспілки працівників кооперації та інших форм підприємництва.«Пріоритети» №. 5(11)/2003
10.Гнатовський О.П. Ефективністьзапровадження та розвитку малого підприємництва в Україні // Фінансист № 5,2006 с.17-19
11.Гнатцов О. Г. Малий бізнес вУкраїні: від стратегії зростання до стратегії розвитку // Збірник матеріалівконференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”, УПСК, 2006 с.61-65
12.Донців В.Я. Проблемизаконодавчого забезпечення малого підприємництва // Економіка підприємства №1,2005 с.5-9
13.Дубравський В., Погорська О.та ін. Iнвестиції та підприємництво // Мале підприємництво України: процесрозвитку. К., 2001.
14.Зарембо Ю.Г. Державнерегулювання економіки (Огляд Законів України) – Рівне, 2001. – 140 с.
15.Заїкіна О. О. Проблемирозвитку малого бізнесу на сучасному етапі трансформації економіки України //Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”,УПСК, 2006 с. 47-51
16.Колот В. М., Щербина О.В.Підприємництво: Навч. посібник. для самост. вивч. дис. — К.: КНЕУ, 2003. – 198с.
17.Конєва Т.А., Ефективністьдіяльності підприємств малого бізнесу як передумова формування диференційнихпрограм їхньої підтримки, Миколаївський державний гуманітарний університетімені Петра Могили
18.Косова Т.Д., Лук’янченко В.О.Механізм фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. // ФінансиУкраїни. – 2002. — № 12.
19.Кузнецова І.С. Фінансовапідтримка малого підприємництва. // Фінанси України. – 2001. — № 6.
20.Мазур О.Є. Напрями фінансовоїпідтримки малого бізнесу. // Фінанси України. – 2001. — № 4.
21.Михасюк І., Мельник А.,Крупка А., Золога З. Державне регулювання економіки: Підруч. / За ред. І.Р.Михасюка. – 2-ге вид. – К.: Ельга-Н, 2002. – 592 с.
22.Подсолонко В.А., Процай А.Ф.,Миронова Т.Л., Василенко В.О. Підприємництво. – К.: Центр навч. літ-ри, 2003. –616 с.
23.Попельнюхов Р. В., студентАкадемії муніципального управління (м. Київ), Шляхи забезпечення позитивногорозвитку малого та середнього підприємництва в Україні.
24.Реверчук С.К., Кубай Н.Є.Програми підтримки МП: суттєвий внесок у розвиток // Діло. — 1995. — №43. — С.14.
25.Сизоненко В.О., Колесник Н.Ф.Методологічні аспекти фінансової діяльності суб’єктів малого підприємництва //Фінанси України. — 2000. — №12
26.Стельмащук А.М. Державнерегулювання економіки: Навч. посіб. – Тернопіль: ТАНГ, 2000. – 315 с.
27.Тюнік А. С., Донбаськийдержавний технічний університет, Проблеми розвитку малого бізнесу в ринковійекономіці, «Экономические науки» — № 10.
28.Узунов В.М. Фінансові аспектирозвитку підприємництва в Україні. // Фінанси України. – 2001. — № 8.
29.Швець В.Я. Малий бізнес: інвестиційніважелі розвитку, проблеми та перспективи // Вісник Економічних наук України,2003, №1(3).
30.Шемшученко О. Ю. Деякіаспекти економічної політики і правового регулювання у сфері малого бізнесу //Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”,УПСК, 2006 с.74-78
31.Яворівський Г.Й. Малий ісередній бізнес у пошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні //Збірник матеріалів конференції „Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні”,УПСК, 2006 с. 52-54
32.Економіка підприємства:Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2004. – 528 с.
33.Iнформація про роботуВсеукраїнської наради з питань малого та середнього бізнесу // Пріоритети.2002. №1.
34.Малий і середній бізнес упошуках місця в стратегії економічного зростання в Україні: Зб. Наук. статей /за ред. Я.А. Жаліло-К.: Альтпрес, 2002.-118 с.
35.Матеріали до засіданняфокус-групи «Очікування підприємців щодо програми розвитку малогопідприємництва».
36.Матеріали конференції “ВступУкраїни до СОТ: перспективи та виклики для малого та середнього бізнесу”, 3лютого 2006 р, м. Київ
37.Пофакторний аналізфінансового стану малого підприємства в регіоні // Фінанси України. – 2006. — №10. – С. 129-131.
38.Регуляторна політика. Якоцінити наслідки регуляторних актів. За ред. Д.Ляпіна і С. Береславського.-Київ.: Інститут Конкурентного Суспільства.
39.Статистичні щорічники Миколаївськоїобласті за 2004-2008роки;