Екологічний туризм 2

Міністерство освіти і науки України
Харківський Національний Педагогічний Університет
ім. Г.С. Сковороди
Кафедра географії
Курсова робота
На тему: Екологічний туризм
Виконав студент 3 курсу
Історичного факультету
31 Г/І групи
Чорнобук Ю.В.
Перевірив: доц. Некос С.В.
Харків 2009
Зміст
Вступ
1. Екотуризм, як галузь туризму
1.1 Передумови зародження і історія розвитку екотуризму
1.2 Міжнародна діяльність
1.3 Поняття екотуризму і його види
2. Екотуризм в Україні
2.1 Розвиток сільського туризму
2.2 Аспекти сільського туризму
2.3 Проблеми і деякі шляхи розвитку сільського зеленого туризму в Україні
2.4 Експертний підхід до обгрунтування перспектив розвитку сільського зеленого туризму на прикладі Великого Севастополя
2.4.1 Перспективність
2.4.2 Необхідність розвитку сільського туризму
2.4.3 Культурна і історична спадщина
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Актуальним цю тему робить швидке зростання ролі туризму у єкономіці, він зараз забезпечуючуе десяту частину світового валового національного продукту. Ця галузь економіки розвивається швидкими темпами і найближчими роками стане однєю з найбільш важливих її секторів.
Останніми роками туризм став одним з найприбутковіших видів бізнесу в світі. Він використовує приблизно 7% світового капіталу, а річний дохід від міжнародного туризму в 2000 році по оцінках Усесвітньої туристської організації, склав 600 млрд. доларів при 660 млн. досконалих міжнародних подорожей.
На початку 90-х років частка туризму навіть склала більше 10% світової торгівлі товарами і послугами, що дозволили йому зайняти 3 місце після експорту нафти і автомобілів, а до 2005 року туризм повинен вийти на перше місце.
Міжнародний туризм є активним джерелом надходжень іноземної валюти і робить вплив на платіжний баланс країни. Окрім впливу на економіку багатьох країн міжнародний туризм впливає на їх соціальне і культурне середовище, екологію. А останні, у свою чергу, впливають на туристів.
Проте зростання міжнародного туризму викликає деякі негативні наслідки, наприклад руйнування навколишнього середовища і порушення традицій місцевого населення. Це особливо наочно виявляється в країнах, що розвиваються, де туристи з багатших індустріальних країн своєю присутністю нав'язують властивий ним спосіб життя і рівень споживання. Отже, своєчасна і всестороння оцінка наслідків міжнародного туризму є дуже важливим чинником для складання такої економічної і туристської політики, яка дозволяла б отримувати максимальну вигоду і попереджати руйнівну дію туризму.
З початку 80-х років нашого сторіччя намітилося зрушення в пріоритетах мандрівників. Замість жаркого сонця все частіше перевага віддається тінистим лісам, а замість міських громад — поселенням традиційних народностей. Це примушує говорити про феномен так званого екологічного туризму, особливого сектора туристської області, який, по деяких оцінках, вже охоплює більше 10% туристського ринку, а темпи його зростання в 2-3 рази перевищують відповідні темпи у всій індустрії туризму.
Метою курсової роботи є вивчення екологічного туризму, його становлення, з'ясування тенденцій.Об'єктом дослідження є екологічний туризм України та світу, різні форми екотуризму. Предметом дослідження є історія розвитку єкологічного туризму, проблеми та перспективи що стоять перед розвитком єкотуризму.
1. Екотуризм як галузь туризму
1.1 Передумови зародження і історія розвитку екотуризму
Серед основних передумов зародження екотуризму провідну роль займає посилення через масовість туризму, антропогенного навантаження на природні і культурно-історичні туристські ресурси. Враховуючи прогнозовані Усесвітньою туристською організацією (ВТО) показники розвитку туризму в XXI столітті, стає очевидним наростання суперечностей в питанні задоволення туристського попиту і раціонального використання туристських ресурсів.Негативні аспекти впливу масового туризму на навколишнє середовище і туристські ресурси були відмічені ще в 70 -х роках в зарубіжних і вітчизняних дослідженнях. Сьогодні антропогенний пресинг і його гальмуючий розвиток впливу спостерігається практично у всіх секторах туріндустрії і видах туризму, в переважній більшості туристських районів. Наприклад, вже в 1973 -1983 рр. в Польщі з цієї причини протяжність туристських водних маршрутів по річках і озерах скоротилася на 40%, а морських — на 70%. Площа пошкоджених лісів зросла на 60%. З 1976 р. в США в каньйоні Балінгер в результаті руху автотранспорту, обслуговуючого туристів, середній темп змиву грунту і грунту в 86 разів перевищував гранично допустимий. У міру зростання глобалізації світового господарства росли і негативні зміни в географічній оболонці Землі, зокрема:
— кліматичні зміни;
— деградація грунтів і земель;
— руйнування екосистем і зменшення біорізноманітності;
— збільшення забруднення води, грунту і повітря;
— природні лиха, викликані діяльністю людини;
— неконтрольований приріст населення і посилення нерівності в
соціально-економічному розвитку;
— обмеженість запасів енергії і інших видів природних ресурсів.
Враховуючи глобальний характер цих проблем, вирішити їх на регіональному або національному рівні неможливо. Німецький Радий консультантів з глобальних змін виділив наступні типові моделі проблем, що повторюються в багатьох регіонах сіту. По аналогії з хворобами, вони були названі синдромами:
1) синдроми утилізації. Наприклад, надмірна обробка маргінальних земель (Сахельський синдром), або рекреаційний е розвиток і руйнування природи (синдром масового туризму);
2) синдроми розвитку. Наприклад, екологічне руйнування ландшафтів унаслідок реалізації неадекватних програм розвитку («Аральський синдром»), або ігнорування екологічних стандартів при швидкому економічному розвитку («синдром Азіатських тигрів»);
3) синдроми відходів. Наприклад, деградація навколишнього середовища при контрольованому і неконтрольованому похованні відходів (синдром дампинга).
1.2 Міжнародна діяльність
У міру актуалізації проблем зростала і кількість публікацій, конференцій і нарад, присвячених раціональному використанню природних і культурно-історичних туристських ресурсів. Тільки у 1999 р. за кордоном було опубліковано більше 400 робіт на цю тему. Підсумком напруженого пошуку стала розроблена в 1996 р. ВТО, Всесвітня рада з подорожей і туризму (WTTC). Оорганізацією «Зелений мир» розроблена концепція стійкого розвитку туризму в XXI столітті: «Agenda 21 for travel and tourism industry». Вона була адресована національним адміністраціям по туризму, туристським, торгівельним| організаціям, а також споживачам туристських послуг. Концепція базується на «Порядку денному 21 для індустрії туризму і подорожей» — всесторонній програмі дій, прийнятій 182 урядами на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (UNCED) 14 червня 1992 р. Під стійким розвитком розуміється процес, що відбувається без нанесення збитку туристським ресурсам. Це досягається таким управлінням ресурсами, при якому вони можуть поновлюватися з тією ж швидкістю, з якою використовуються, або перехідом з поволі поновлюваних ресурсів на швидко поновлювані. «Порядок денний 21» містить наступні положення:
констатується, що індустрія подорожей і туризму зацікавлена в захисті природних і культурних ресурсів, які є ядром туристського бізнесу;
підкреслюється важливість координації спільних зусиль урядів, індустрії і неурядових організацій для створення стратегії довгострокового розвитку;
перераховуються області пріоритетних дій з певною метою і кроки для їх досягнення.
указується на важливість партнерства між урядом, промисловістю і неурядовими організаціями, аналізується стратегічна і економічна важливість подорожей і туризму, демонструються величезні вигоди від створення житте здатної туристської індустрії. Документ закликає використовувати в розвитку туризму наступні принципи: — подорожі і туризм повинні допомогти людям в досягненні гармонії з природою;
подорожі і туризм повинні внести свій внесок до збереження, захисту і відновлення екосистем;
подорожі і туризм повинні грунтуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;
політика протекціонізму в торгівлі подорожами і туристськими послугами має бути частково або повністю змінена;
захист навколишнього середовища повинен складати невід'ємну частину процесу розвитку туризму;
проблеми розвитку туризму повинні вирішуватися за участю зацікавлених громадян (місцевих жителів), з плануванням рішень, що приймаються на місцевому рівні;--PAGE_BREAK--
держави винні попереджати один одного щодо природних лих, які можуть зачіпати безпосередньо туристів або туристські сфери;
подорожі і туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;
розвиток туризму винен запеспечувати і підтримувати культуру і інтереси місцевих народів;
індустрія туризму і подорожей повинна базуватися на міжнародному праві у сфері захисту навколишнього середовища .
Було обкреслено 9 областей пріоритетних напрямів роботи національних адміністрацій по туризму:
Оцінка існуючої туристської інфраструктури в цілях забезпечення життєздатного туризму.
Оцінка економічних, соціальних, культурних і природних складових розвитку турорганизацій.
Навчання, освіта і суспільне поняття процесів стійкого розвитку.
Планування життєздатного розвитку туризму.
Обмін інформацією, досвідом і технологіями життєздатного туризму між розвиненими країнами, що розвиваються.
Забезпечення участі в процесі розвитку всіх секторів суспільства.
Розробка турпродуктів з дотриманням принципів стійкого розвитку в їх основі, як невід'ємній частині процесу розвитку туризму.
Вимірювання прогресу досягнення життєздатного розвитку на
місцевому рівні.
9) Партнерство в ім'я життєздатного розвитку.
У свою чергу для туристських компаній було сформульовано 10 завдань:
мінімізація, повторне використання і рециркуляція процесу використання природних туристських ресурсів;
збереження і управління використовуванням енергії;
управління ресурсами прісної води;
управління сточними водами;
управління небезпечними речовинами;
управління транспортом і транспортуванням;
планування і управління використанням землі;
залучення працівників, клієнтів, місцевих жителів у вирішенні проблем навколишнього середовища;
розробка проектів стійкого розвитку;
партнерство в ім'я життєздатного розвитку.
Документ, звернений до урядів, промисловості, неурядових організацій і засобів масової інформації, був широко поширений. Після ухвалення вказаного документа почалася розрахована на 5 років програма просування виконання його резолюцій в регіонах миру. Перші дві наради, проведені в Лондоні (лютий 1997 р.) і Джакарті (листопад 1997 р.), дозволили зробити наступні висновки:
— індустрія туризму має реальний потенціал, щоб зробити внесок до життєздатного розвитку з ефективним управлінням і розумним регулюванням. «Порядок денний 21» має бути широко поширена як основний документ розвитку у галузі, і виконання всіма сторонами його положень повинно заохочуватися;
потрібна близька співпраця між споживачами, громадськістю, приватними секторами і туристськими організаціями галузі;
необхідно мати велику кількість систем вимірювання прогресу просування до цілей стійкого розвитку;
слід управляти процесом розширення туристської інфраструктури по відношенню до цілей стійкого туризму;
екологічні податки мають бути справедливими і не дискримінаційними, а отримані кошти асигновані для програм по охороні навколишнього середовища;
міжнародні, національні і місцеві органи фінансування повинні включити життєздатний розвиток як частину критеріїв для відбору одержувачів економічної підтримки;
сучасні дослідження розвитку повинні негайно упроваджуватися в туроператорську діяльність;
освіта у сфері охорони навколишнього середовища має бути посилена, особливо в учбових закладах, що готують персонал для готелів і туристських фірм;
реклама грає важливу роль для спонукання споживачів і вимушує індустрію, таким чином, працювати по нових принципах. Це необхідно реалізовувати за допомогою: показу відеофільмів в літаках і аеропортах, публікацій статей в журналах для читання в подорожі, оголошень, корисних рад на квитках, дорожніх аксесуарах і брошурах, що містять інформацію для відпочиваючих;
подальші семінари повинні проводитися в різних регіонах миру, щоб досліджувати застосування принципів «Порядку денного 21» до певних умов, гарантувати при цьому їх всебічне виконання.
Принципи стійкого розвитку туризму знайшли віддзеркалення і в Глобальному етичному кодексі туризму, робота над яким була почата експертами ВТО ще в 1997 р.
Проблеми стійкого розвитку особливо актуальні для унікальних природних об'єктів і явищ, природних резервацій, залучених в туризм. Часто жителі прилеглих до таких об'єктів територій існують тільки за рахунок надходжень від туристів. Особливо це характерно для гірських територій. Не випадково 2002 р. за рішенням Генеральної Асамблеї ООН був оголошений Міжнародним роком гір і Міжнародним роком екотуризму. Це відкриває великі можливості для кооперації і об'єднання зусиль всіх зацікавлених сторін в досягненні максимально можливих. У 2002 р. ООН відзначила 10-у річницю Конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро, де був прийнятий «Порядок денний 21» з подальшим внесенням коректив для подальшого виконання і розвитку програми. Разом з тим концепція стійкого розвитку була скептично сприйнята багатьма експертами по туризму. В значній мірі цьому сприяла невдала словосполука — «стійкий (статичне, нерухоме) розвиток (рух, динаміка)». Ймовірно, правильніше було б говорити про «життєздатний розвиток». Крім того, на регіональному рівні не слід розуміти –слово «розвиток» як прагнення до досягнення західних стандартів життя. Напрям соціально-економічного руху місцевих співтовариств визначається самими жителями, а не сторонніми людьми, наділеними владою. В цьому відношенні необхідно більше враховувати традиції, а не рекламні обіцянки. Як сказав американський експерт по экотуризму Рон Мадер: «Розвиток — це не наслідування Заходу. Це не тільки фінансово — промислові комплекси, хімічні добрива і гігантські водоенергетичні дамби. Не потрібно продавати душу за споживчі товари і схеми швидкого збагачення. Розвиток — це пробудження, усвідомлення свого внутрішнього багатства і дійсного потенціалу особи і суспільства».
Карта кількість біосферних заповідників світу
/>
1.3 Поняття екотуризму і його види
Як відзначає велика кількість дослідників, поняття «экотуризм» довгий час мало досить розмиті межі. Причиною тому — початкове використання слова маркетологами для залучення туристів, орієнтованих на природу, її захист і активний відпочинок (outdoor). Насправді таких туроператорів мало турбувала охорона навколишнього середовища. Тому ідеї екотуризму ще довгий час викликали і викликають скептичне відношення теоретиків туризму. Наприклад, Би Віллер, побувавши в «экотурі» на Кубі, відмітив, що протягом години, поки туристи обідали в ресторані, водій їх автобуса не глушив двигун, щоб в салоні працював кондиціонер. Місцеві жителі, що сиділи неподалеку, навряд чи відчували захоплення від такої турботи про комфорт туристів. За словами П. Шеклфорда, представника ВТО в Європі, термін «экотуризм» використовується в індустрії туризму вже більше 10 років. Мають місце також твердження, що вперше термін був використований Міллером в 1978 р. як позначення одного з варіантів стійкого розвитку туризму, проте в одних випадках маються на увазі подорожі, що робляться в незайманих цивілізацією куточках природи: екотуризм — «подорожі по відносно неспотвореним або незабрудненим областям з унікальними природними об'єктами для захоплення і насолоди пейзажем, дикорослими рослинами і дикими тваринами, а також будь-якими культурними проявами в цих областях». У інших випадках — це зусилля по підтримці екологічної рівноваги в природі: экотуризм — «природний туризм, який включає вивчення природного і культурного навколишнього середовища і служить для поліпшення обстановки в цьому середовищі». Спостерігаються і географічні відмінності у визначеннях, які пов'язані з відмінностями в поглядах на екотуризм. Експерти з розвинених країн — постачальників екотуристів, бачать екотуризм очима споживачів (гостей), вірніше, узгоджується з їх бажаннями і реакреаційними потребами. Туроператорів і дослідників приймаючої сторони (господарів) хвилює прибуток і внесок туризму в соціально –економичний розвиток даної країни. У Росії термін «екологічний туризм» з'явився в середині 80 -х років в Бюро міжнародного молодіжного туризму (БММТ) «Супутник» обкому Іркутська ВЛКСМ, коли його фахівцями були розроблені і упроваджені такі маршрути, як «Екотур по Кругобайкальській залізниці», «Екотур по долині річки Голоустній», і ін. Ці маршрути вперше в країні були офіційно названі «маршрутами екологічного туризму» і саме під такою назвою увійшли до каталогів БММТ «Супутник» ЦК ВЛКСМ. Тоді під словосполукою «екологічний туризм» малися на увазі маршрути, обладнані так, щоб присутність туристів мінімально відбивалася на природному середовищі, а самі вони не тільки відпочивали, але і знайомились з екологічними проблемами Байкалу, більш того, по можливості брали участь в їх рішенні. Поняття «екотуризм» в ті часи сприймалося швидше як моральна категорія, ніж економічна, оскільки в організації своїх маршрутів БММТ «Супутник» тісно взаємодіяв з байкальським екологічним рухом, що зароджувався, бойовою студентською дружиною ім. Улдіса Кнакиса факультету мисливствознавства сільськогосподарського інституту Іркутська. Не важко здогадатися, що само поняття «екотуризм» – скорочений варіант словосполуки від «екологічний туризм», використання якого не зовсім вірно з погляду екології як науки. Одна з найперших і вдалих, на наш погляд, вітчизняних трактувань екотуризму, запропонована Р. С. Гужіним, М. Ю. Беліковим і Е. В. Кліменоком в 1997г., така: «У основі екотуризму лежить турбота про навколишнє середовище. На перший план виходить організація поїздок з обмеженим числом учасників в природні зони з можливими відвідинами місць, що представляють культурний інтерес з метою реалізації різних проектів охорони і раціонального використання природних ресурсів». Дане визначення має багато загального з визначенням Міжнародної організації екотуризму (TIES): екотуризм -«відповідальна подорож в природні зони, області, що зберігає навколишнє середовище і підтримує добробут місцевих жителів». Для глибшого розуміння цього виду подорожей приводимо 10 заповідей екотуриста, сформульованих TIES:
1) пам'ятати про уразливість Землі;
2) залишати тільки сліди, виносити тільки фотографії;
3) пізнавати світ, в який потрапив: культуру народів, географію;    продолжение
--PAGE_BREAK--
4) поважати місцевих жителів;
5) не купувати вироби виробників, що піддають небезпеці навколишнє середовище;
6) завжди слідувати тільки уторованими стежками;
7) підтримувати програми по захисту навколишнього середовища;
8) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;
9) підтримувати (патронувати) організації, сприяючі захисту природи;
10) подорожувати з фірмами, що підтримують принципи екотуризму.
Співзвучно заповідям екотуриста складена пам'ятка для пасажирів авіакомпанії «British Airways», відлітаючіх на відпочинок :
— ніколи не купуйте вироби із слонячої кістки або аналогічні предмети, виготовлені з рідкісних тварин;
— прагніть активніше споживати послуги і продукцію місцевого виробництва. Таким чином Ви приносите прибуток місцевому населенню і вносите внесок до розвитку місцевої економіки;
— не турбуйте тварин і не ушкоджуйте рослини. Завжди забирайте з собою Ваше сміття — пляшки, банки, пластик, оскільки вони можуть стати причиною загибелі диких тварин;
— будьте особливо обережними з кораловими рифами. Пам'ятаєте! Корали — це живі організми, які легко пошкодити при дотику;
— багато країн працюють над проблемою захисту тієї, що оточує сре ды. Ви можете підтримати їх в цьому, відвідуючи пам'ятники, музеї, національні парки;
— не мовчить, якщо Ви зіткнулися з проблемою охорони навколишнього середовища, висловіть своє відношення до неї;
— прагніть не турбувати мешканців живої природи, не порушувати їх природний спосіб життя або місце існування;
— у заповідниках і національних парках пересувайтеся тільки по дорогах і трасах, щоб не пошкодити рослинність.
— будьте уважні під час куріння — незгашена сигарета може стати причиною пожежі.
Наташа К. Вард підрозділяє існуючі визначення екотуризм на пасивний і активний. До перших вона відносить визначення М. Майя: «Екотурізм координує, допомагає і стимулює використання культурних і природних туристських ресурсів, визнаючи важливість збереження місцевої культурної спадщини і природних ресурсів області (регіону) для місцевого населення і майбутніх туристів». Прикладом «активного визначення» може служити думка Міжнародного суспільства виживання: «Екотурізм заохочує верховенство інтересів місцевих жителів в туристському освоєнні території, захищає місцеву флору і фауну і забезпечує жителів економічними стимулами зберігати навколишнє середовище». Виділяється цілий спектр ознак екотуризму:
— будь-яка подорож, протягом якої турист вивчає навколишнє середовище;
— подорож, в якій природа є головною цінністю;
— доходи від екотуризму прямують на фінансову підтримку
захисту навколишнього середовища;
— екотуристи особисто беруть участь в діях, які зберігають або відновлюють ресурси дикої природи;
— екотур — це подорож, в якій всі дії є «екологічно м'якими».
Необхідно відзначити, що окрім всього іншого розглянуті вище різночитання не дозволяють отримувати точні статистичні дані розвитку екотуризму. Тому експерти ВТО в підрахунку прибутків і надходжень від видів туризму використовують поняття «Туризм, орієнтований на природні туристські ресурси», або «природний туризм» (nature based tourism), куди відносять і екотуризм. Цікаво, що понятійний безлад змусила деякі турфирми відмовитися від використання терміну, оскільки він розуміється різними групами споживачів по -різному. Положення посилюється використанням інших термінів, схожих, здавалося б, по сенсу з укотуризмом: «природний туризм», «м'який туризм», «зелений туризм», «відповідальний туризм», «агротуризм » і так далі. У зв'язку з цим президент Суспільства екотуризму Д. Вестерн заявив: «Ніколи не буде твердої відмінності між туризмом і екотуризмом. Екотурізм повинен визначити себе як авангардний табір, галузь, яка привносить все краще на туристський ринок і є зразком для наслідування у всьому світі».
Маркус Ендікотт запропонував розмежувати вказані поняття таким чином: «Строго кажучи, екотуризм — це подорожі з низькою антропогенною дією на навколишнє середовище або тури до природи. Що стосується стійкого туризму, то стійкість як термін з'явилася після конференції ООН в Ріо -де-Жанейро, хоча, звичайно ж, як ідея вона виникла раніше. На мою думку, ідея стійкості нагадує рідну американську концепцію планування і прогнозування результатів на сім поколінь вперед, неначе ми вже там. Я бачу стійкий туризм як широке поле, що сполучає культуру, навколишнє середовище і врешті-решт фінансову відповідальність індустрії туризму в цілому. Тому стійкий туризм повинен включати дійсний екотуризм і пригодницький туризм. Як бізнес, або індустрія, туризм тепер підпадає під рубрику відповідальних методів ведення бізнесу — звідси і „відповідальний туризм“. Спочатку ідея відповідального туризму використовувалася соціальними активістами і християнськими місіонерами, що говорили про соціальну і культурну відповідальність туризму. У це поняття не включався розгляд навколишнього середовища (природи). Я ж вважаю за краще використовувати термін „соціальний“, коли справа стосується подорожі в межах власної культури туриста, і „культурний“ — для подорожей поза власною культурою… Термін „зелений туризм“ має швидше політичне походження і пов'язаний з діяльністю зелених партій, політиків і суспільних рухів». З останнім тлумаченням важко погодитися, оскільки в більшості випадків під зеленим туризмом розуміється сільський туризм (агротуризм).
Наприклад, іспанський експерт Монтанер X. Монтехано трактує зелений туризм як «діяльність, яка проходить у контакті з природою, життям в таборах або селищах. Ця діяльність зв'язана з сільськогосподарськими роботами, знайомством з життям невеликих селищ, пішими екскурсіями, вивченням флори і фауни, заняттями річковим спортом і інше».
Наприклад, в Італії виділяють три напрями агротуризма: «природа і здоров'я», «традиційний гастроном» і «спорт». З екотуризмом найбільш зв'язаний перший напрям, що відноситься до сільських поселень на території курортних місцевостей, заповідників і національних парків. Консультативна рада Канади з навколишнього середовища (Canadian Environmental Advisory Council) запропонула своє визначення екотуризму. Воно конкретно підсумовує сучасні погляди і підходи до явищ, а також широко використовується екотуристскими організаціями. «Екотурізм — вид туризму, пов'язаний з пізнанням природи і дає внесок в збереження екосистем при пошані інтересів місцевого населення». Узагальнюючі всі розглянуті варіанти, можна виділити три основні компоненти екотуризму:
1) «пізнання природи», тобто подорож припускає наявність елементів вивчення природи, отримання туристами нових знань, навичок;
«збереження екосистем» має на увазі не тільки відповідна поведінка групи на маршруті, але і участь туристів, туроператорів в програмах, заходах щодо захисту навколишнього середовища;
«пошана інтересів місцевих жителів» — не тільки дотримання місцевих законів і звичаїв, але і внесок туризму в соціально –економичний розвиток туристських дестинацій.
У професійному (а також в академічному) середовищі існує декілька визначень екотуризму, схожих по змісту:
«Екологічний туризм або екотуризм — подорож з відповідальністю перед навколишнім середовищем по відношенню до непорушених природних територій з метою вивчення і насолоди природою і культурними визначними пам'ятками, яке сприяє охороні природи, надає „м'яку» дію на навколишнє середовище, забезпечує активну соціально-економічну участь місцевих жителів і отримання ними переваг від цієї діяльності".
«Екотурізм — це відповідальна подорож в природні території, яка сприяє охороні природи і покращує добробут місцевого населення». Товариство екотуризму (The Ecotourism Society).
«Екотуризм — туризм, що включає подорожі в місця з щодо незайманою природою, з метою отримати уявлення про природні і культурно-етнографічні особливості даної місцевості, який не порушує при цьому цілісності екосистем і створює такі економічні умови, при яких охорона природи і природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення». За останнє десятиліття мало яке зарубіжне видання, присвячене туризму, обходиться без згадування екологічного туризму.
На науковій і практичній ниві ще досі тривають дискусії про зміст і направленість таких понять і явищ, як «сільський туризм» і «агротуризм». Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму та гостинності британця С.Медліка (1993). Згідно з цим словником,
Сільський туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з «агротуризмом», але «сільський туризм» значно ширше.
Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад в кемпінгах та наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з форм сільського туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.
Екотуризм – це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Синонімом поняття «екотуризм» є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism). Виділяються такі форми екотуризму – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.
Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. У спеціальній літературі з'явилось нове поняття екоагротуризм, що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як «сільський зелений туризм». Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах (агротуризм). Визначення сільського руху як «зелений» підкреслює його проекологічну орієнтацію.
Всього більшого поширення набуває агротуризм, або агроэкотуризм. Це туризм в сільській місцевості, при якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах і хуторах. Розвиток такого виду туризму найактуальніше для країн Західної Европи (і частково США) з невеликим відсотком природних ландшафтів і високим рівнем сільськогосподарської освоенности території.
У широкому ужитку знаходяться також синонімічні терміни стійкий, або що підтримує, туризм і «зелений» туризм. Вони мають на увазі туризм із застосуванням технологій, що надають мінімальну дію на навколишнє середовище. Але не всякий стійкий туризм можна вважати за екологічний, оскільки екологічні технології можуть бути використані і в організації пляжного туризму, і в готельній справі в крупних містах, і навіть в авіаперевезеннях.
В подорожі турист сподівається, з одного боку, отримати певний обсяг знань, а з іншої — відпочити на природі. По переважанню тієї або іншої мети можна виділити науковий, пізнавальний і рекреаційний види екотуризму.
2. Екотуризм в Україні
2.1 Розвиток сільського туризму
Найпоширеніша різновидність екотуризму в Україні— агротуризм або, як його ще іноді називають, сільський туризм. Село з його тишою, життя і близькістю до природи завжди надавала терапевтичну дію на міських жителей. Концепція агротуризма проста: ділячи дах з господарями, міськи жителі залучаються до традиційного сільського побуту: приймають участь в повсякденних селянських работах, обробляють землю, допомагають з нескладним ремонтом, збирають яблоки і виноград, стрижать овець і доять корів. І при цьому насолоджуються красотами природи, співом птахів, верховой їздою, велосипедними прогулянками, полюванням і рибалкою, а потім утамовують голод свіжими натуральними продуктами — плодами своїх рук — на чистому повітрі.
Популярності сільського туризма сприяють найрізноманітніщі фактори. По-перше, багато привертає дешовизна таких поїздок —, а по друге — це сімейний відпочинок. Основні постояльці фермерських будинків — батьки з дітьми.
Вперше про зелений туризм як про новий вигляд відпочинку у нас заговорили в 1996 році, коли група однодумців з Ужгороду, Києва, Сімферополя і Берегового звернулася в Мінюст з проханням зареєструвати статут Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму.
Мета у учасників Союзу була одна – зробити відпочинок на селі прибутковою справою, залучити в нього селян, яких не привертає фермерство, і дати городянам альтернативу відпочинку на заморських курортах. До 2003 року, коли був ухвалений закон, що дозволяє власникові приватного господарства влаштовувати в своєму подвір'ї умови для прийому туристів, такі садиби працювали напівлегально. За 11 років існування в Україні «зеленого туризму» з'явилася більше тисячі таких садиб.
І якщо раніше, щоб отримати інформацію про те, як їх знайти і скільки варто провести уїкенд в сільській садибі Полісся або степовій зоні Херсона, потрібно було перерити сотні журналів і не один десяток інтернет-сайтів, то тепер відомості про них можна отримати з одного джерела – сайту Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму www.greentour.com.ua.
Користуватися електронною базою просто і зручно: вибираєте потрібний підрозділ з переліком всіх областей, де можна знайти притулок в комфортних садибах. Тут можна побачити фотографію «садиби», і якщо вона припала до душі – пройтися по посиланню і дізнатися докладнішу інформацію. Аж до того, які птахи розбудять вас вранці і які ягоди можна знайти в лісі.
Європейці давно розкусили, що організація відпочинку на селі якщо і не так прибуткова, як на відомих морських і гірськолижних курортах, то стабільний дохід принести все ж таки може. Зараз зелений туризм неймовірно популярний в країнах ЄС. По деяких оцінках, сільський туризм в Европе приносить від 10% до 20% від загального доходу туріндустрії. Причому 35% жителів країн ЄС відпочинком в селі віддають перевагу над будь-якому іншому.
2.2 Аспекти сільського туризму
Сільський зелений туризм — явище багатогранне. Одін з його аспектів, зважаючи на сучасний стан соціально-економічного розвитку країни, – соціальний. Тому сільський зелений туризм слід розглядати як один із засобів диверсифікації джерел доходів сільського населення, як компонент комплексного розвитку сільських територій і сільської інфраструктури, а також як один з чинників стратегії подолання бідності в сільській місцевості. Саме тому, в країнах, які розвиваються, сільський зелений туризм всіляко підтримується і заохочується державою, доступ до діяльності в цій сфері максимально спрощений, а суб'єкти, які надають послуги в цій сфері, отримують всілякі преференції, у тому числі і податкові. Другий аспект полягає в діставанні додаткових можливостей для популяризації української культури, розповсюдження знань і інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, яка є підставою для визнання сільського зеленого туризму суспільно цінною і корисною сферою стосунків, яка заслуговує на всіляку підтримку з боку держави. Виходячи з цього, а також з досвіду європейських країн, класична форма сільського зеленого туризму не стосується відомішого в Україні поняття – надання готельних послуг. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі виступає сільська сім'я, яка проживає в селі, здійснює основну діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, і побічну, — з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, а саме: забезпеченням відпочиваючих житлом, живленням, ознайомленням з місцевою культурою і традиціями.
Невід' ємна від екологічного туризму і екологічна освіта. Пізнаючи природу, туристи проникаються необхідністю дбайливого до неї ставлення. Внесок екологічного туризму у формування екологічної культури справді Безцінним .
2.3 Проблеми і деякі шляхи розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Для стійкого розвитку сільського зеленого туризму в Україні необхідно визначити роль і місце державних інституцій, зокрема, Міністерства аграрної політики України, в створенні сприятливого правового середовища для діяльності сільського населення, навчання власників особистих селянських господарств, надання, на умовах конкурсу проектів через програму «Власний будинок», довгострокових пільгових кредитів для створення біфункціонального житла і сприяння в залученні інвестицій для перебудови інфраструктури в селі і тому подібне. Як результат, з'явиться агротуристический продукт, який ідентифікуватиме український сільський зелений туризм на внутрішньому і міжнародному ринках. Виходячи з цього, центральний орган виконавчої влади у сфері туризму піклуватиметься про питання популяризації відпочинку в українському селі, розробкою туристичних програм і маршрутів і здійсненням регуляторної політики щодо суб'єктів туристичної діяльності, які надають готельні послуги, екскурсійне обслуговування в сільській місцевості і тому подібне. Одним з елементів механізму розвитку і функціонування сільського зеленого туризму мають бути надані повноваження (компетенції) Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні щодо створення добровільної системи категоризації місць розміщення (якості послуг), а також здійснення контролю за дотримання цих норм господарями.
Відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство» (№742-IV, 15.05.03р.) сільський господар, який не є суб'єктом підприємницької діяльності, має право надавати послуги у сфері сільського туризму з використанням майна особистого селянського господарства. Положення цього закону не працюють, що стримує розвиток цієї сфери. Для нормування розвитку сільського зеленого туризму необхідне ухвалення Закону України «Про сільський зелений туризм» і здійснення державою регуляторної функції, направленої не на встановлення жорсткої регламентації діяльності власників особистих селянських господарств, які надають послуги в цій сфері, а на створення системи стимулів, заохочень і умов для подальшого розвитку. Подальше зволікання в створенні сприятливого середовища для цієї діяльності або спроби встановити численні вимоги і дозвільні процедури до сільського господаря стане відчутною затримкою розвитку сфери сільського зеленого туризму і спричинить подальше нелегальне надання послуг сільського зеленого туризму. [11]
2.4 Експертний підхід до обгрунтування перспектив розвитку сільського зеленого туризму на прикладі Великого Севастополя
Живописність ландшафтів, багата подіями історія, велику кількість археологічних, культурних і природних визначних пам'яток Кримського півострова роблять його одним з привлекательнейших і перспективних туристських районів не тільки країни, але і миру. Постійно зростаюча привабливість Криму для туризму обумовлена значною різноманітністю його ландшафтів, зосереджених на невеликій і щодо досяжної території, контрастністю їх змін (море – сушачи, рівнини – гори, помірний пояс – субтропіки, сухі напівпустинні степи – вологі буково-грабові ліси і луги і тому подібне). Крім того, географічне положення півострова в околицях східної частини Середземномор'я сприяло кращому збереженню різноманітності і щодо меншої антропогенної трансформації природних ландшафтів, ніж наприклад, на Балканському, Піренейському і Аппенінськом півостровах[1], що підкреслюють іноземці, що відвідали Крим, а це умова нині особливо актуально у зв'язку з найважливішою вимогою сучасного процесу розвитку цивілізації – екологізації технологій всіх видів виробництв і туристичного процесу зокрема. Тому в Комплексній довгостроковій програмі соціально-економічного розвитку і структурної перебудови Автономної Республіки Крим (АРК) як основна мета реструктуризації туристичної галузі декларує створення сприятливого економічного, соціального середовища для ефективного розвитку рекреаційно-туристичної індустрії і формування конкурентоздатної галузі на світовому ринку на основі ефективного використання природно-ресурсного, історико-культурного і географічного положення Криму[ii].
У числі альтернативних видів туристичного бізнесу які могли б повністю задовольняти вимогам стратегічних цілей эколого-социально-экономического розвитку АРК, доцільно виділити сільський зелений туризм, який по праву називають найбільш перспективним в XXI столітті. З'явившись на початку XIX століття, сільський туризм, заснований на прийомі городян на відпочинок жителями сільської місцевості, придбав нині величезну популярність, особливо в Угорщині, Чехії, Великобританії і інших країнах, що об'єдналися під егідою Ради Европи в Центрально-східноєвропейську Федерацію по розвитку сільського зеленого туризму. Достатньо помітним цей вид туристичного бізнесу в Україні став лише в XX столітті. Основними центрами розвитку такого не випадково стали Прикарпаття і Крим. У 1997 р. в Києві був створений Союз підтримки сільського зеленого туризму в Україні, а нині розробляється спеціальна програма з розвитку цього виду туризму[3]. Форвардами в розвитку даного виду туристичного бізнесу в Україні по праву є Львівська (Росточье), івано-франківська (Косовський, Надворнянський, Калушський, Рогатінський райони), Полтавська (Міхайлівка, Діканька) і, звичайно ж, Республіка Крим (Алушта, Форос, Мухалатка, Коктебель, Партеніт, Рибальське, Межиріччя, Чернополье (Білогірський район), Александрівка (Красногвардійський район), Лобанівка (Джанкойський район) та інші. Регіональним представником Союзу підтримки сільського зеленого туризму в Криму є приватна туристична фірма «Скіфія»[4].
2.4.1 Перспективність
Помітний інтерес до розвитку сільського зеленого туризму пов'язаний із зміною умов існування людини, ритму його життя, а відповідно рівня його здоров'я, з появою т.з. «хвороб цивілізації», у зв'язку з чим зростає необхідність забезпечення оптимальних умов відпочинку, профілактики, лікування і відновлення здоров'я населення різного віку і професій. На нашу думку, сільський туризм може вирішити проблему необхідності реабілітації, психічного оздоровлення за рахунок впливу на здоров'ї людини природних, екологічних чинників. Популярність сільського зеленого туризму як виду відпочинку пов'язана з тим, що він найбільшою мірою відповідає рекреаційним потребам людей, що живуть в умовах урбанізованого середовища, в районах з складною екологічною ситуацією, що випробовують гіподинамію і постійне нервове перенапруження, що посилюється в країнах з перехідним типом економіки, соціальним неблагополуччям, фінансово-економічною нездатністю задовольнити свої потреби. На жаль, на сьогоднішній день лише невеликий відсоток населення України має можливість відвідин престижних зарубіжних курортів. Ціни ж на послуги у сфері сільського туристичного бізнесу знаходяться в межах купівельної спроможності населення в кількісному виразі в 2-5 разів нижче, ніж в готелях. Але слід враховувати і той факт, що по рівню доходів населення, вартості «споживчої корзини», їх співвідношенню АРК знаходиться в числі аутсайдерів серед областей України, що свідчить про низький рівень життя і всі витікаючі з цього наслідки.    продолжение
--PAGE_BREAK--
2.4.2 Необхідність розвитку
Різноманітність циклів туристичних занять: пізнавальних (ознайомлення з культурно-історичними, етнографічними, природними цінностями території), розважальних (рибний лов, охота, збір грибів, ягід, лікарських трав, катання на човнах, здійснення радіальних виходів в гори), оздоровчих (купання у водоймищах, заняття фізичною працею), зміна вражень і майже постійний контакт з природою у поєднанні з прийнятними фінансовими витратами — все це робить привабливим сільський зелений туризм, перетворює його на один з ефективних видів оздоровчою і в цілому рекреаційною діяльності.
Економіка здорового глузду, що існує за кордоном, давно навчила сільських і міських жителів будувати свої стосунки на взаємовигідній основі. Так, в результаті розвитку сільського туризму городяни мають можливість отримувати здоровий відпочинок по цілком прийнятних цінах, а сільські жителі — можливість ефективніше використовувати свій житловий фонд, реалізувати частину проведеної сільськогосподарської продукції прямо на місці. До того ж, за підрахунками економістів, дохід за 3 роки від одного койко-места, використовуваного в сільському туристичному бізнесі, еквівалентний доходу, що отримується за той же час від однієї корови, що міститься в домашньому присадибному господарстві сільського жителя[5], що в нинішніх кризових соціально-економічних умовах, особливо в аграрному секторі економіки Криму, актуалізує розвиток цього виду малого бізнесу. Крім того, економічність сільського туризму виявляється і в можливості вирішення проблеми зайнятості як сільського, так і міського населення, адже не секрет, що сільські жителі в осінньо-зимовий період не зайняті на сельхозработах, а міські, часто не проти попрацювати в полі, на виноградниках. Саме тому, на наш погляд, цей вид малого бізнесу в перспективі може стати надійним імпульсом в процесі відродження сіла, виховання патріотичних відчуттів жителів на основі дбайливого відношення до самобутньої культури, природно-історичної спадщини Криму. У числі основних передумов формування системи сільського зеленого туризму на конкретній території виділяються, на наш погляд, туристичні ресурси, що є сукупністю природних і штучно створених людиною об'єктів, придатних для створення туристського продукту. Ця сукупність включає економічні (фінансові, житлові умови), природні (екологічно сприятливі і аттрактивные особливості ландшафтів), культурно-історичні (пам'ятники історії, культури, старовини і сучасності), трудові (можливість зайнятості туристів і специфіка зайнятості господарів), соціальні (рівень культури, освіти приймаючих туристів), виробничі (можливість надання послуг зв'язку і транспорту).
Вищезгадані ресурсні аспекти розділяються на природні, соціально-економічні і екологічні. Саме наявність поєднання вищезгаданих ресурсних аспектів, необхідних для розвитку сільського туристичного бізнесу, в змозі, на наш погляд, забезпечити ефективніше його функціонування. Визначає є набір вищезгаданих ресурсів з позиції визначення перспективних територій і об'єктів в цілях розвитку сільського зеленого туризму. Це можливо, на нашу думку, на основі проведення комплексної эколого-социально-экономической експертизи (ЕСЕЕ), визнаної за кордоном як найбільш ефективний інструмент ідентифікації эколого-социально-экономической ефективності будь-якого виду господарської діяльності. У зв'язку з даною проблемою перспектив розвитку сільського зеленого туризму в Криму, ЕСЕЕ території слід розуміти як процес географічного моделювання і прогнозування эколого-социально-экономической ситуації в її межах у зв'язку з розвитком туристичного бізнесу, на основі використання інтегрального потенціалу території з метою прогнозу його соціально-економічної ефективності.
У системі методики проведення такої експертизи доцільне використання прийомів математичної логіки, зокрема теорії розпізнавання образів на основі побудови булевих матричних моделей.
Реалізація вищезгаданого підходу до визначення перспективності території в рекреаційних цілях була здійснена на кафедрі економічної і соціальної географії Сімферопольського університету на прикладі Великого Севастополя (БС).
2.4.3 Культурна і історична спадщина
Сприятливі кліматичні умови, величезна кількість пам'ятників історії і культури, а також все зростаючий інтерес іноземців до раніше закритого регіону відкривають необмежені можливості для рекреаційної діяльності і розвитку сільського зеленого туризму зокрема. По своїх природно-кліматичних передумовах БС, що включає два міста, — м. Севастополь — республіканського підпорядкування, і р. Інкерман, пгт. Кача і 29 сільських населених пунктів, через специфіку, визначувану також географічним положенням, відноситься до традиційних рекреаційних районів Криму. Розташовуючись на південному заході Кримського півострова, територія БС, представлена схилами прибережної частини Чорного моря, що терасують, і невисокими горами з лісистими долинами в материковій частині, відрізняється помірно теплим морським кліматом, близьким до Середземноморського. За основними кліматичними показниками: кількості опадів в межах 400 мм/рік, коливанню температури повітря від -22оС взимку до +38оС влітку, кількості днів з позитивною температурою повітря (в середньому 238), тривалість сонячного сяйва — 2342 ч/год і відповідно тривалості купального сезону (135 днів) – БС не поступається всесвітньо відомій Ялті.
На території БС зосереджені єдині у своєму роді природно-географічні, геологічні, археологічні, історичні пам'ятники, багато хто з яких унікальний. У Байдарськой долині бере початок одна з самих повноводних річок Криму — Чорна, яку живить могутнє джерело Скельське, що виливається у села Джерельне, а на схилі цієї долини утворена унікальна карстова печера Ськельськая. Достатньо вражає і Чернореченський каньйон, вироблений річкою, поблизу якого в 1979 році утворений Орліновський заповідник дикорослих лікарських рослин. У 1972 р. пам'ятником природи оголошена печера Сюндюрлю-коба, розташована у села Новобобровськоє. На півдні Гераклейського півострова вражають своєрідністю майже 100-метрові скелі мису Фіолент (пам'ятник природи з 1969г.), прикрашені чагарниками ялівцю, держи-дерева, ломиноса, плющивши. Субсередземноморською флорою — сосново-можжевело-земляничниковыми редколесьями, більш ніж 500 видами рослин, 28 з яких занесені в Червону книгу, знаменитий Ботанічний заповідник «Мис Айя» на півдні БС. «Кримською Африкою» завдяки великій кількості сонця, ксерофітному характеру рослинності називають унікальний об'єкт ВС — скелі Ласпі, що є до того ж унікальним притулком кримських орхідей (близько 20 видів). Ландшафтним пам'ятником є і урочище Аязьма поблизу Балаклави, примітне наявністю затишних галечникових пляжів. На Гераклейськом півострові пам'ятником природи з 1972 р. оголошена Ушакова балка з реліктовим гаєм фісташки туполистою, занесеною в Червону книгу. З числа тих, що існують в Криму більше 20 прибрежно-аквальних морських комплексів, в межах ВС розташовані: м. Фіолент (120 га), м. Сарич (60га), бухта (60га) Херсонесськая, м. Лукулл (180га), що є ландшафтними еталонами, що ілюструють взаємодію морить і суші в різних умовах з місцями зосередження різних биоценозов, що забезпечують очищення забруднених прибережних вод[6].
Чудовий той факт, що природна унікальність території ВС доповнена численними пам'ятниками культури і історії. Севастополь — це місто, де кожен камінь дихає історією, і хоча йому трохи більше 2 століть, життя в межах його території кипіло в перебігу багатьох тисячоліть. Якнайдавніші сліди людини в межах ВС відносяться до мустьерскому періоду (100-35 тис. років до н.е.). Єдиним поки пам'ятником періоду є стоянка «Холодна Балка» на околиці с. Фронтове. Серед пам'ятників пізнього палеоліту найбільш відомі стоянки Мурзак-коба в у с. Нижнє Чернореченськоє, Фатьма-коба і Шан-коба в у с. Передове. Стоянка періоду мезоліту знаходиться на березі Ласпінськой бухти, а стоянки энеолита — в Байдарськой долині. Серед пам'ятників епохи бронзи цікава печера Сюндюрлю-коба. У подальші тисячоліття в околицях Севастополя мешкали тавры, з X-IX століття до н.е. по 3 століття н.е., найбільш відомі їх стоянки в районі Балаклави. У гирлі річок Кача і Бельбек виявлений скіфський могильник з 22 могилами, а на правом бережу р. Чорній відкритий Інкерманський могильник, проживання скіфів[7], що свідчать про часи.
Але, безумовно, найзнаменитішим і вражаючим пам'ятником історії і археології є Херсонес — грецьке місто, що проіснувало 20 століть, в 1963 р. оголошений комплексним пам'ятником архітектури, такий, що входить нині в світову скарбницю пам'ятників історії і археології. У р. Інкерман розташовані фортеця і печерний монастир Каламіту, що належали з VI століття н.е. князівству Феодоро. У Балаклаве розташована фортеця Чембало, побудована в XIV столітті Генуєю.
За даними на 1 січня 1996 р. в межах ВС на державному обліку знаходиться 1834 пам'ятники історії, археологія, архітектура, з якої більше 100 відноситься до пам'ятників, споруджених в 19-20 століттях.
Такий докладний екскурс по природно-екологічних і культурно-історичних пам'ятниках ВС не випадковий, адже багато хто з них розташований в сільській зоні і по своїх властивостях — аттрактивности, вивченій, доступності, екскурсійній значущості, відеоекологічним характеристикам є потенційними ресурсами для розвитку сільського зеленого туризму. Відносно соціально-економічного блоку ресурсів для розвитку сільського зеленого туризму слід зазначити наступні:
— за станом на 1.01.97 р., в регіоні проживало 401,2 тыс.чел., з яких 96% — міські жителі, тобто потенційні споживачі туристичного продукту в сільській місцевості. Крім того, зростаючий показник кількості безробітних (кожен третій у віці до 30 років), пенсіонерів, свідчить про можливу їх зайнятість в сільській місцевості в умовах сільського туризму;
— сільськогосподарські підприємства ВС мають переважно садівничо-виноградарську спеціалізацію (агрофірма «Золота балка», с/з «Качинський», ім. П.Осипенко, «Севастопольський», АП «Садівник»), що дає можливість зайнятості населення під час збору урожаю садів і виноградників;
— в межах регіону зареєстровано більше 20 господарів-фермерів, переважно в селах Верхнесадовоє, Фронтове, Піроговка, Любімовка, Широке, Орлине, Передове, пгт Кача, із спеціалізацією на вирощуванні винограду, плодових, зернових, кормових, овочевих культур, квітів, в тваринництві і звірівництві, які могли б стати потенційними «творцями» (приймальниками) в сільській місцевості туристського продукту, за прикладом сімей-фермерів Тикалюк (Джанкойський район), Шинельових (Мухалатка) і інших;
— наявність добре розвиненої транспортної мережі, що включається більше 200 км. автодоріг з твердим покриттям, близько 20 км. залізничних колій, щільність якої складає 0.24км/км2, і 3.3км/км2, що є достатньо високим показником в порівнянні із загальнокримським; практично всі дороги з твердим покриттям і дороги місцевого значення мають вихід до транспортних магістралей, що створює міцну мережу повідомлень населених пунктів з центром системи розселення і робить вплив на процес зближення споживачів і виробників туристського продукту в сільській місцевості;
— у екологічному відношенні саме територія сільськогосподарської зони ВС більш екологічно сприятлива в порівнянні з територією м. Севастополя, екологічна обстановка якого ускладнена у зв'язку з функціонуванням промислових підприємств, водопостачанням за рахунок північно-кримського каналу, базуванням в бухтах військово-морських сил двох держав[8].
Облік показників всіх вищевикладених аспектів був здійснений в процесі экспертирования території ВС на основі ландшафтного мікрорайонування. В цілому методика визначення перспективності території ВС для розвитку сільського зеленого туризму, як і будь-якого іншого регіону, зводиться до виконання наступних етапів:
— за допомогою експертів формується система показників, що відповідають умовам завдання. Для ВС їх кількість склала 62; з них: природні — 21; соціально-економічні — 25; екологічні — 16;
— з використанням експертних оцінок формується еталонний набір локальних земельних ділянок (для ВС їх кількість склала 61);
— на основі системи показників і локальних еталонних ділянок здійснюється побудова булевої матриці, яка на основі алгоритму математичної теорії розпізнавання образів і програми для ПЕВМ аналізується у напрямі оцінювання кожної ознаки в розпізнаванні ділянок, придатних для сільського туризму[9].
Здійснений аналіз території ВС показав, що найбільш цікавим, цінними територіями для використання в сільському туристському бізнесі є ділянки сів Верхнесадовоє, Фронтове, Резервне, Гончарне, Любімовка, Джерельне, Тернівка. Крім того, серед названих населених пунктів найбільш високі оцінки отримали ділянки, що знаходяться на значному видаленні від меж міста Севастополя (Тернівка, Любімовка, Джерельне), що обумовлене, очевидно, вищою екологічністю цих територій.
На основі результатів ЕСЕЕ, на наш погляд, наступним етапом повинна стати робота з сільським населенням, фермерами, які можуть забезпечити найбільшу ефективність даного виду туристичної діяльності. У методичному відношенні найбільш интересным є анкетування (при заповненні анкети сільські жителі, охочі займатися цим видом малого бізнесу, повинні обов'язково вказати наявність наявної вільної житлоплощі, її стан, відповідність санітарно-гігієнічним нормам), свій освітній рівень, можливість надання конкретних послуг і визначної пам'ятки господарства, здатні зацікавити городянина і так далі).    продолжение
--PAGE_BREAK--
Отримані за наслідками анкетування дані про виявлених потенційних «господарів», творців сільського туристського продукту повинні сформувати банк даних регіону.
Висновки
Сільський (зелений) туризм, або агротуризм, є одним з видів екологічного туризму, який останнім часом набуває поширення і продовжує активно розвиватися в багатьох європейських країнах. Не є винятком і Україна. Характерно, що в розвинених країнах світу такий вид відпочинку користується попитом не лише у людей середнього достатку, а й у заможної частини населення. Адже агротуризм дає можливість міським жителям відпочити в сільській місцевості на природі, позбутися стресів, відвідати місцеві пам'ятки, ознайомитися з побутом сучасних сільських мешканців та народними традиціями, які вони зберігають, а за бажання — взяти участь у сільськогосподарських роботах.
Цей вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає можливість міським мешканцям активно відпочивати в приватних сільських господарствах, а сільським господарям поліпшити своє фінансове становище. За зеленим в Україні велике майбутнє. Так впевнено про це казати деє можливістьте, що урбанизація протікає з кожним роком все інтенсивніше, а саме місські жителі і є потенційні прихильники сільського туризму. А не що україні зявляються нові агроусадьби свідчить про позитивні тенденціі що до розвитку сільського туризму
Література
Комплексна довгострокова програма соціально-економічного розвитку і структурної перебудови економіки Автономної Республіки Крим. Рада Міністрів АРК, 1997г.
Васильев в.П. Зелене серце Європі // Туризм сiльський зелений. – 1997. – №3. – С.2-3.
Подгородецкий п.Д. Крим: природа. – Сімферополь: Таврія, 1998. – 192 с.
Ліпський е.Л. Нові курорти Криму. – Сімферополь: Таврія, 1965. – 87с.
Проблеми комплексного розвитку території /Под ред. І.А. Горленко, Г.В.Балабанова і ін. – Київ: Наукова думка, 1994. – 295с.
Кудрявцев в.Б., Грец о.П. Алгоритмізація проведення эколого-социально-экономической експертизи території /Сб. Економіка навколишнього середовища причорномор'я – Сімферополь: СГУ, 1997.
Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні К.: Вища школа, 2002. — 195 с.
Туризм: М.: Финансы и статистика, 2000.  320 с.
Панов і.Н. Екологічний туризм. //География. -1997. — №45.– с. 11.
Анатолій Костіков «Харківські вісті» № 9 ст 7- 10
Тарасенок А. Віди екологічного туризму. //Туризм і відпочинок. – 2000. — №21
www.day.kiev.ua, «Українське село як об'єкт туризму», щоденна всеукраїнська газета №100, п'ятниця, 8 червня 2001.
www.greentour.com.ua, «Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні». Міжнародна науково-практична конференція «Розвіток сільського туризму в Україні», 26-27 жовтня 2007 .
travelblog.kiev.ua, «Туризм і відпочинок в Україні», 11 березня 2007.
Додаток
Проект закону України
Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність
Стаття 1.
Основні терміни та поняття
У цьому Законі наведені нижче терміни та поняття вживаються в такому значенні:
аграрний туризм – вид туризму, як відпочинкового, так і пізнавального характеру, пов'язаний з використанням майна особистих селянських господарств, що передбачає здійснення агротуристичної діяльності під час тимчасового перебування туристів у сільській місцевості;
агротуристична діяльність – діяльність особистого селянського господарства, спрямована на задоволення потреб туристів та надання їм агротуристичних послуг;
агротуристичні послуги – тимчасове розміщення, харчування, екскурсійне, спортивне, розважальне, культурно-просвітницьке та інше обслуговування туристів;
сільська садиба – розташований в сільській місцевості та пропонований для тимчасового розміщення туристів житловий будинок з присадибною земельною ділянкою, що є майном особистого селянського господарства. Сільські садиби повинні відповідати протипожежним, санітарним та іншим вимогам, передбаченим нормативними актами України для сільських будинків.
Стаття 2.
Законодавство України про аграрний туризм
Законодавство України про аграрний туризм складається з Конституції України, законів України «Про туризм», «Про особисте селянське господарство», цього Закону, інших актів законодавства України.
Стаття 3.
Особливості агротуристичної діяльності
Агротуристична діяльність не відноситься до підприємницької за умови, якщо кількість кімнат у сільській садибі, що пропонуються для тимчасового розміщення туристів, не перевищує п’яти.
У разі розташування сільської садиби в сільській місцевості, яка належить до курортної та/або лікувально-оздоровчої, надання агротуристичних послуг є підприємницькою діяльністю.
Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, створені членами особистих селянських господарств, які надають агротуристичні послуги, можуть здійснювати посередницьку діяльність з реалізації агротуристичних послуг засновників без отримання ліцензії на турагентську діяльність.
Стаття 4.
Облік особистих селянських господарств, які
здійснюють агротуристичну діяльність
При здійсненні відповідно до законодавства обліку особистих селянських господарств, окремо обліковуються особисті селянські господарства, які займаються агротуристичною діяльністю, у порядку визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
Стаття 5.
Договір на агротуристичне обслуговування
Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють агротуристичну діяльність, укладають договір на агротуристичне обслуговування в письмовій формі.
Агротуристичні послуги можуть надаватися без укладення договору в письмовій формі у таких випадках:
надання агротуристичних послуг особистими селянськими господарствами тільки за умови досягнення сторонами згоди з усіх питань;
надання агротуристичних послуг безоплатно;
у разі видачі документа про отримання плати за надані послуги.
Стаття 6.
Державна підтримка агротуристичної діяльності особистих селянських господарств
Державна підтримка агротуристичної діяльності особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм підтримки особистих селянських господарств за рахунок державного і місцевих бюджетів у порядку, встановленому законом.
При підготовці загальнодержавних і регіональних програм підтримки особистих селянських господарств органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень передбачають кошти для:
надання кредитів на будівництво, реконструкцію житлових та господарських приміщень, призначених для ведення агротуристичної діяльності, будівництво мереж електропостачання, газопостачання, водопостачання та водовідведення, облаштування місць відпочинку туристів, придбання транспортних засобів та тварин; будівництво та ремонт під’їзних шляхів до сільських садиб.
Стаття 7.
Представницький орган у сфері аграрного туризму
Представницькими органами у сфері аграрного туризму є громадські саморегулівні організації, створені відповідно до законодавства.Відповідно до статутних завдань громадські саморегулівні організації можуть: брати участь в розробці нормативно-правових актів у галузі аграрного туризму;
брати участь у професійній підготовці та перепідготовці членів особистих селянських господарств, що надають агротуристичні послуги; здійснювати заходи щодо популяризації аграрного туризму; на добровільних засадах вести облік особистих селянських господарств, які здійснюють агротуристичну діяльність, включаючи інформацію про агротуристичні послуги, які вони надають; за заявами голів особистих селянських господарств здійснювати присвоєння відповідної категорії якості та рівня послуг сільським садибам;
організовувати та проводити ярмарки, фестивалі, конкурси, виставки тощо;
готувати та подавати пропозиції до загальнодержавних та місцевих програм розвитку сільських територій та аграрного туризму; здійснювати іншу діяльність, передбачену їх статутами.
Внести до деяких законів України такі зміни:
у законах України «Про особисте селянське господарство» та «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» слова «сільський зелений туризм», вжиті в усіх відмінках, замінити словами «аграрний туризм» у відповідних відмінках; у статтях 4 та 6 Закону України «Про туризм» слово «сільський», вжите в усіх відмінках, замінити словом «аграрний» у відповідних відмінках.
Кабінету Міністрів у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
— привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
— забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;
— забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.