План
Вступ
Розділ І. «Школа радості» В.О. Сухомлинського
§ 1. Школа під блакитним небом
§ 2. Ми слухаємо музику природи
§ 3. Як діти вчилися читати і писати
Розділ II. Роки дитинства вихованців В.О. Сухомлинського
§ 1. Що таке початкова школа.
§ 2. Навчання — частина духовного життя
Розділ III. Використання методів В.О. Сухомлинського на практиці
§ 1. В.О. Сухомлинський і сучасність
§ 2. Методика розвивального навчання
§ 3. Значення творчості видатного педагога
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Я обрала для написання цю тему тому, що мене дуже цікавлять методи, форми, засоби роботи В.О. Сухомлинського в початковій школі. Проходячи практику, я бачила, як вчитель в свою роботу впроваджував методи В.О. Сухомлинського. Мене це зацікавило і я вирішила глибше і детальніше вивчити спадщину видатного українського педагога. Ця тема є дуже актуальною на сьогоднішній час, адже система освіти на даний час не піднесена на належний рівень. А щоб удосконалювати систему освіти, нам потрібно використовувати ефективні методи, засоби і форми в навчанні і вихованні. Адже, які основи ми закладемо в початкових класах, така й буде навчально-виховна діяльність дитини в майбутньому.
Пишучи курсову роботу я ставлю перед собою такі завдання: — ознайомитися з творчістю В.О. Сухомлинського; з’ясувати, як вплинула діяльність В.О. Сухомлинського на творчість сучасних педагогів; дослідити, як використовуються методи В.О. Сухомлинського на практиці.
Я вважаю, що моя тема є розкрита повністю, адже є достатньо літератури для написання цієї теми.
Розділ І. «Школа радості» В.О. Сухомлинського
§ 1. Школа під блакитним небом
Теоретична, літературно — педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918 — 1970) ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературній праці та вчительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками. В численних педагогічних виданнях більшості країн світу з " являються популярні чи критично — аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині і практичній діяльності визначного педагога, а в Україні складається своєрідна школа сухомлинознавство, що об’єднує авторів праць про Добротворця — Василя Олександровича Сухомлинського.
Створивши «Школу радості», Василя Олександровича хвилювало, щоб школа не забрала в малюків їхніх дитячих радощів. Треба так ввести їх у шкільний світ, щоб перед ними відкривались усе нові й нові радощі, щоб пізнання не перетворювалось на нудне навчання. І разом з тим, щоб школа не стала для дітей нескінченною, зовні захоплюючою, але пустою грою. Кожний день має збагачувати розум, почуття, волю дітей.
В.О. Сухомлинський пише: «Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки прекрасної в світі книги — книги природи. Тут, серед природи, особливо чіткою, яскравою була думка: ми, вчителі, маємо справу з найніжнішим, найтоншим, найчутливішим, що є в природі, — з мозком дитини. Коли думаєш про дитячий мозок, уявляєш ніжну квітку троянди, на якій тремтить крапля роси. Яка обережність і ніжність потрібні для того, щоб, зірвавши квітку, не зронити краплю. Ось така обережність потрібна нам щохвилини: адже ми торкаємося найтоншого і найніжнішого в природі — мислячої матерії організму, що росте.
Дитина мислить образами. Це означає, що слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картинки, тим глибше осмислює вона закономірність природи. Ніжні чутливі нейрони її мозку ще не зміцніли, їх треба розвивати, зміцнювати. Дитина мислить… Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова і ін.) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини -як через канали зв’язку йдуть сигнали. Нейрони „обробляють» цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить і надходить, її треба знову і знову сприймати, „обробляти".
Щоб справитись із прийомом нових і нових образів, із „обробкою" інформації, нервова енергія нейронів у надзвичайно короткий відрізок часу блискавично переключається від сприймання образів на їх «обробку».
Ось це дивовижне швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, — дитина думає… Клітини дитячого мозку настільки ніжні, наскільки чутливо реагують на об’єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об’єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною, або наочний реальний образ, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають (ось чому діти так люблять казки).
Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки — серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалась з наочного образу на „ обробку " інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким багато вчителів часто зустрічаються в початкових класах: дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, тому, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язувати задачі, приклади — все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється… Тут і виникає відставання. Ось чому треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи — це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення, уроком розвитку розуму.
Ми сидимо на кургані, навколо нас звучить злагоджений хор коників, у повітрі пахощі степових трав. Ми мовчимо. Дітям не треба багато говорити, не треба начиняти їх розповідями, слово — не забава, а словесне пересичення — одне з найшкідливіших пересичень. Дитині треба не тільки слухати слово вихователя, а й мовчати; в ці хвилини вона думає, осмислює почуте й побачене. Учителеві дуже важливо знати міру в розповіді. Не можна перетворювати дітей на пасивний об’єкт сприймання слів. Щоб осмислити кожний яскравий образ — наочний чи словесний, потрібно багато часу й нервових сил. Уміння дати дитині подумати — одна з найтонших якостей педагога. А серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитися, відчути...
Життя " Школи радості " не обмежувалось строгим регламентом. Не було встановлено, скільки часу повинні перебувати діти під блакитним небом. Найголовніше, щоб їм не набридло, щоб у дитячі серця не проникло тоскне чекання того моменту, коли вчитель скаже: «Час додому».
В.О. Сухомлинський старався скінчити роботу школи в той момент, коли в дітей загострювався інтерес до предмета спостереження, до праці, якою вони зайняті. Нехай малюки з нетерпінням чекають завтрашнього дня, нехай він обіцяє їм нові радощі, нехай вночі їм сняться срібні іскорки, які розсипає по землі Сонце...
Школа під блакитним небом учила великого педагога відкривати перед дітьми вікно в навколишній світ, і цю науку життя і пізнання він намагався донести до всіх учителів. Він радив їм: "… не обрушуйте на дитину лавину знань, не прагніть розповісти на уроці про предмет вивчення все, що ви знаєте, — під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і любов до знань. Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналася. Досягнення людської думки безмежні. Людина, наприклад, створила безліч книжок, книжки, покажіть так, щоб кожна дитина назавжди полюбила читання, була готова вийти в самостійне плавання по книжковому морю. Я ділився з учителями своїми думками про " подорожі до першоджерел живого слова " — так я назвав яскраві, короткі, емоційно насичені розповіді малюків про предмети і явища навколишнього світу, які вони бачать своїми очима. Учителі початкових класів за моїм прикладом почали здійснювати такі самі " подорожі ". Це не було відмовою від уроку або втечею від книжки, від науки в світ природи. Навпаки, це збагачувало урок, оживляло книжку, науку.
§ 2. Ми слухаємо музику природи
У «Школі радості» велика увага приділялася слуханню музики — музичних творів і музики природи. При цьому насамперед ставилося завдання — викликати емоційну реакцію на мелодію і потім поступово переконати дітей, що джерелом краси музики є краса навколишнього світу; музикальна мелодія немовби закликає людину — спинися, прислухайся до музики природи, насолоджуйся красою світу, бережи цю красу й примножуй її. Багаторічний досвід переконує, що людина опановує і рідну мову, і азбуку музичної культури — здатність сприймати, розуміти, відчувати, переживати красу мелодії — тільки в роки дитинства. Те, що упущено в дитинстві, дуже важливо, майже неможливо надолужити в зрілі роки. Дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо в звуках дитина відчуває багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий щабель культури, якого не можна досягти ніякими іншими засобами. Почуття краси музичної мелодії відкриває перед дитиною власну красу – маленька людина усвідомлює свою гідність. Музичне виховання — це не тільки виховання музиканта, а передусім виховання людини.
Музика — це могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовний світ, мислення, мова. Музичний образ по — новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину; ця картина проситься в слово.
Дитина творить словом, черпаючи в навколишньому світі матеріал для нових уявлень і роздумів. В.О. Сухомлинський писав: «Музика — уява — фантазія — казка — творчість — така доріжка, йдучи якою, дитина розвиває свої духовні сили. Музична мелодія пробуджує в дітей яскраві уявлення. Вона ні з чим не зрівняний засіб виховання творчих сил розуму. Слухаючи мелодію Е. Гріга, діти малювали в своїй уяві казкові печери, непролазні ліси, добрих і злих істот… Музика будила енергію мислення навіть у найінертніших дітей. Здавалося, вона вливає в клітини мислячої матерії якусь чудодійну силу. В цьому піднесенні розумових сил під впливом музики я бачив емоційне джерело мислення».--PAGE_BREAK--
Я звертаю свою увагу на музику, як засіб виховання, тому що це в школах, особливо в сільських школах найменше використовується.
§ 3. Як діти вчилися читати і писати
Діти повинні жити в світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. Цей світ повинен оточувати дитину і тоді, коли ми хочемо навчити її читати і писати. Так, від того, як почуватиме себе дитина, піднімаючись на першу сходинку драбини пізнання, що вона переживатиме, залежить весь її подальший шлях до знань. Просто страшно подумати, що ця сходинка стає для багатьох малюків каменем спотикання. Якщо придивитись до життя шкіл, то можна побачити, що саме в період навчання грамоти багато дітей втрачають віру в свої сили. Процес навчання письма і читання буде легким, якщо грамота стане для дітей яскравим, захоплюючим шматком життя, сповненим яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам'ятати, насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти треба тісно пов’язувати з малюванням.
У «подорожі» до джерел слова Василь Олександрович і діти йшли з альбомами і олівцями. Він хотів показати дітям красу і найтонші відтінки слова луг. Вони спочатку спостерігали, що це таке, потім В.О. Сухомлинський намалював луг і підписав. Для більшості малюків літери — це малюнки. Тому він зігнув стеблинку — і вийшов малюнок Л. Склав дві стеблинки — ось і новий малюнок -У. Діти підписують свої малюнки словом луг. Потім читають це слово. Запам'ятовується начертання кожної літери, діти вкладають у кожний малюнок живе звучання, і літера легко запам'ятовується.
Уже протягом кількох років учителі, що починають виховання дошкільнят, добиваються того, щоб їхні вихованці до початку навчання в класі вміли читати. Це значною мірою полегшує весь процес навчання не тільки в початкових, а й у середніх та у старших класах. В.О. Сухомлинський писав: " 3 нашого багаторічного досвіду можна зробити дуже важливий висновок щодо ролі вільного, виразного, свідомого читання в інтелектуальному розвитку дитини, в творчій розумовій праці в процесі навчання. Цей висновок полягає ось в цьому: чим раніше дитина почала читати, тим органічніше пов’язане читання з усім її духовним життям, тим складніші процеси мислення, що відбуваються під час читання, тим більше дає читання для розумового розвитку. У дитини, яка навчилася читати до семи років виробляється дуже цінне вміння: її зорове і розумове сприйняття слова й частини речення випереджує вимову в голос. Читаючи, дитина не прикута до слова, вона має можливість на якусь частку секунди відірвати свій погляд від книжки й подумати і осмислити, що буде сказано в голос. Таким чином, дитина одночасно читає і думає, осмислює, міркує… Саме таке вільне читання є однією з умов свідомого читання".
Розділ II. Роки дитинства вихованців В.О. Сухомлинського
§ 1. Що таке початкова школа
Про велику, вирішальну роль початкової школи говорять багато. «Міцний фундамент знань закладається в початкових класах», «Початкові класи — це основа основ», — ці слова часто чуєш, коли мова заходить про недоліки і прорахунки в навчанні учнів середніх і старших класів, про поверхові, неміцні знання. Початкову школу звинувачують найчастіше в тому, що вона не дала дітям певного кола знань і вмінь, потрібних для дальшого навчання.
Так, досвід переконує в тому, що початкова школа насамперед повинна навчити вчитися. Про це писали видатні педагоги — як Амос Коменський, К. Ушинський, А. Дістерверг. Це підтверджується і практикою, досвідом учителів. Найважливіше завдання початкової школи — дати учням певне коло міцних знань і вмінь. Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов'язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодіти знаннями.
Готуючись до навчання дітей у початкових класах, В.О. Сухомлинський прагнув точно визначити, що діти повинні глибоко запам'ятати й твердо зберігати в пам'яті, що їм треба вміти.
Але цим завдання початкової школи не вичерпується. Не можна ні на хвилину забувати, що в початкових класах учитель має справу з дитиною.
У роки навчання в І — IV класах — від 7 до 11 років — відбувається становлення людини. Звичайно, цей процес не завершується до закінчення початкових класів, та саме на ці роки припадає найбільш інтенсивний відрізок людського життя. Дитина в цей період повинна не тільки готуватися до подальшого навчання, накопичувати багаж знань і вмінь, щоб успішно навчатися далі. Вона має жити багатим духовним життям. Роки навчання в початкових класах — цілий період морального, інтелектуального, емоційного, фізичного, естетичного розвитку, який буде реальною справою, а не пустою розмовою лише за умови, що дитина живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра.
Багато прекрасних учителів є в наших початкових школах. Кожний з них — не тільки світоч знань для дитини, а й наставник, учитель життя в справжньому розумінні цього поняття. Початкова школа — це міцний фундамент загальної середньої освіти, та не можна не сказати про те, що в роботі деяких початкових шкіл і особливо початкових класів середніх шкіл є ще серйозні недоліки. Василь Олександрович писав: «У деяких школах уявляється мені незавидною доля учня початкових класів: у дитини за спиною мішок, в який учитель прагне вкласти якомога більший вантаж. Донести цей вантаж до відповідної межі, тобто до навчання в середніх і старших класах — у цьому нерідко бачить учитель зміст життя й діяльності учня».
Початкова школа повинна давати учню тверде коло знань. Будь — яка неясність чи невизначеність у цьому питанні послаблює не тільки початкову школу, а й наступні ланки навчання. Без чіткого визначення кола знань, умінь, практичних навичок, які треба дати дитині, немає школи. Одним із серйозних недоліків початкового навчання в багатьох школах є те, що вчитель часом випускає з поля зору, які правила, визначення дитина повинна глибоко осмислити і запам'ятати на першому, другому і т.д. роках навчання, які слова вона повинна навчитися правильно писати і ніколи не забувати їх правопису. Прагнучи максимально полегшити розумову працю дітей, окремі вчителі забувають, що дитина повинна глибоко осмислити і запам'ятати й назавжди зберегти в пам'яті, а не тільки щось взнати. Сьогодні багато говорять про загальний розвиток учня початкових класів. Зрозуміло, загальний розвиток — це винятково важливий елемент навчання й виховання, та не менш значну роль відіграють ті елементарні знання, без запам'ятовування й міцного збереження в пам'яті яких не може бути й загального розвитку, тому що загальний розвиток — це постійне оволодіння знаннями, а для цього потрібне вміння вчитися.
При всій винятковій важливості завдань, які стоять перед початковою школою, не можна забувати, що вчитель має справу з людиною, яка переживає бурхливий період становлення нервової системи. Не можна дивитися на мозок людини як на живий пристрій, даний учителю в готовому вигляді для того, щоб знання засвоювалися, запам'ятовувалися, зберігалися в пам'яті. Мозок дітей віком 7-11 років перебуває в процесі бурхливого розвитку.
І коли вчитель забуває, що треба дбати про розвиток нервової системи людини, про зміцнення клітини кори півкуль, то навчання отупляє дитину.
Навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам'яті, до зубріння, яке отупляє, одурманює і нічого не дає, крім шкоди, для здоров'я і розумового розвитку дитини. В.О. Сухомлинський поставив собі за мету домогтися того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Не зубріння, а цікаве, різноманітне інтелектуальне життя, що проходитиму в світі казки, гри, краси, музики, фантазії, творчості — таким буде навчання його вихованців.
Успішне навчання і виховання молоді сьогодні неможливе без глибокого вивчення і творчого впровадження в життя педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, яка стає особливо актуальною в умовах розбудови національної освіти. З того, як В.О. Сухомлинський розповідає про початкову школу, можна зробити такий висновок, що початкова школа має дуже важливе знання в системі освіти.
§ 2. Навчання — частина духовного життя
Дуже важливо, щоб чарівний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточує дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима. Навчання в перші місяці й роки шкільного життя не повинно перетворюватися на єдиний вид діяльності. Дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро розкриють перед нею ті самі радості, які були в неї раніше. Разом з тим навчання не можна пристосувати до радостей, навмисно полегшувати тільки для того, щоб дитині воно не здавалося нудним. Дітей треба поступово готувати до найголовнішої справи всього людського життя — до серйозної, наполегливої, старанної праці, яка неможлива без напруження думки.
Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осявається яскравим світлом думки, почуття, творчості, краси. Турбота про успіхи в навчанні в В.О. Сухомлинського починалася з турботи про те, як харчується і спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня перебуває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як виявляє в малюнкові свої думки і почуття, які почуття викликає в її душі музика природи і музичні мелодії, створені народом і композиторами, яка в дитини улюблена праця, наскільки чутливо сприймає радості і незгоди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила в зв'язку з цим.
Навчання стає часткою духовного життя дітей, коли знання невіддільні від активної діяльності. Важко досягнути того, щоб дитину захопили самі собою таблиця множення або правила обчислення площі прямокутника. Знання стають бажаним надбанням маленької людини за умови, що вони — засіб досягнення творчої, трудової мети. Він прагнув до того, щоб уже в молодшому віці фізична праця хвилювала дітей, відкривала можливість виявити кмітливість і винахідливість. Одне з найважливіших завдань школи – навчитися користуватися знаннями. Небезпека перетворення знань у мертвий багаж виникає саме в молодших класах за своїм характером розумова праця найбільше пов'язана з набуттям нових умінь і навичок. Якщо ці вміння і навички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання поступово виходить за сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від її інтересів і захоплень. Прагнучи запобігти цьому явищу, вчитель дбає, щоб кожна дитина творчо застосовувала свої вміння і навички.
Розділ ІІІ. Використання методів Сухомлинського на практиці
§ 1. В.О. Сухомлинський і сучасність
Успішне навчання і виховання молоді сьогодні неможливе без глибокого вивчення і творчого впровадження в життя педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського, яка стає особливо актуальною в умовах розбудови національної освіти5. Цікаві ідеї і традиції, започатковані видатним педагогом, продовжують жити в Павлиській школі. Та інакше й бути не може. Адже в цій школі ще працюють вчителі, які розпочинали свою педагогічну діяльність під керівництвом Василя Олександровича. І це накладає на нас особливу відповідальність. Тому зусилля всіх вчителів школи сьогодні спрямовані на збереження, творче впровадження і поширення ідей В.О. Сухомлинського.
В.О. Сухомлинський завжди підкреслював, що кожна школа повинна мати своє обличчя: свої звичаї і традиції. Такі багаті традиції має і наша школа. Вчителі початкових класів багато зусиль докладають до того, щоб роки навчання для наймолодших були справжньою школою радості, як і радив В.О. Сухомлинський. Школа радості існує тоді, коли учням цікаво навчатися. А вихованцям початкових класів у нас дійсно і цікаво, і радісно, і весело. І це тому, що класоводи, за пропозицією В.О. Сухомлинського обирають найкращий клас до сердець малюків: через казку, цікаві ігри, музику, дитячу творчість. Найголовнішим джерелом розвитку своїх вихованців учителі вважають природу, тому що "… серед природи,- писав Василь Олександрович,- багатої на живі образи, легше думається, краще фантазується, швидше добираються слова з найтоншими відтінками". продолжение
--PAGE_BREAK--
Учні всіх початкових класів мають свої куточки краси: Зелений клас, Дубова, Горобинова, Бузкова алеї, клумби лікарських рослин, Куточок лісу, висока кучерява береза, привезена з Білорусії ще Василем Олександровичем, стрункі ялини, посаджені разом з білоруськими учнями та вчителями понад тридцять років тому. В куточках краси класоводи проводять уроки мислення серед природи, керуючись порадами свого наставника проте, що «уроки серед природи це подорожі до джерел живої думки». Вдало використовують можливості уроків мислення для виховання в учнів любові до рідного краю вчителі Т.М. Свистун та С.М. Лідкова.
На уроці «Осінь в нашому куточку краси» вчителі наполегливо вчать дітей придивлятися до чарівного світу природи, до того, як непомітно вона вкриває осіннім серпанком землю, як голубить її ще теплим сонячним промінням. Діти уважно спостерігають за осінніми змінами в природі, порівнюють, узагальнюють, збагачують свій словниковий запас. Незабутнє враження залишив у серцях вихованців урок«В гостях у осіннього дуба». Діти на просто думали, а й спостерігали. Вони шукали і знаходили відповіді серед природи на численні дитячі «чому». На згадку про проведення уроку мислення «Дуб восени» учні під керівництвом учительки В.Г. Найденко посадили на території школи свої деревця. Нехай ростуть вони на користь людям,- вирішили третьокласники. Цікавим був і урок мислення та розвитку зв’язного мовлення «Сон озимини», проведений Валентиною Георгіївною біля шкільної ділянки, на якій її вихованці восени посіяли пшеницю. Діти вчилися складати цікаві розповіді про те, що присниться озимій пшениці взимку.
Урок мислення «Де срібліє вербиця» класовод 4-А класу Л.І. Роскос провела на березі річки Сухий Омельничок, що протікає неподалік від школи, серед розкішних старих верб, які розрослися у невеличкий вербовий гай. Школярі дивувалися, спостерігали, відшукували незвичайне у навколишній природі, складали казочки. А ще вони почули хвилюючу історію про стару вербу, яку розповіла баба Марія. На уроці «Шукаємо казку у природі» Людмила Іванівна вчить дітей складати описи, добирати образні вислови серед дивинок, які приховала чарівниця — осінь, відшукувати теми для своїх казочок. Вони спостерігають як вітерець зриває з дерев листя, і одразу ж народжується казочка «Золотий дощик». Учні часто складають казки, користуючись опорними словами, образними висловами з казок В.О. Сухомлинського. Запам'яталися цікаві уроки мислення і вихованцям К.М. Перун. У шкільному саду матері вона провела урок «Стоять сади у вінчальному вбранні». Діти вивчали будову квітів фруктових дерев, спостерігали за бджолами, складали захоплюючі казки. А каштанову алею вчителька використала для проведення уроку «Знову цвітуть каштани». Такі уроки залишають у кожного вихованця іскру любові до природи. Діти слухають її чарівний світ, засвоюють образні слова і вирази, збагачують свою мову. Широко використовують класоводи можливості таких уроків для складання казок. «Казка,- завжди повторював В.О. Сухомлинський,- це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови6». Вчителі Павлиської школи нагромадили чималий досвід підготовки дітей до самостійного складання казок. Тематика їх досить різноманітна: квіти і рослини, дерева і кущі, тварини і птахи. Початківці працюють не тільки над змістом учнівської казки, а й над збагаченням словникового і фразеологічного запасу школярів, наполегливо дбають, щоб діти влучно добирали епітети, порівняння, проводять різноманітні вправи з розвитку мовлення. Для колективного складання казки обирається одна спільна тема. Учні з радістю розповідають про те, як вони уявляють основні казкові події, складають кілька варіантів початку і кінця казки. Окремі учні розповідають складені ними казки, інші — доповнюють, удосконалюють їх. Найкращі казки, «знайдені» серед природи, записуються в спеціальні збірки «Павлиські казки» і передаються до педагогічно-меморіального музею В.О. Сухомлинського. 6 Сухомлинський В.О. Вибрані твори у Зт.- К., 1977.-с.ЗЗ.
§ 2. Методика розвивального навчання
Викладач Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини Наталія Безлюдна — педагог-нова-тор, яка працює за моторикою В.О. Сухомлинського. За результатами аналізу емпіричного досвіду педагога-новатора можна виділити сукупність прийомів і засобів мотиваційно-процесуального забезпечення кожного з етапів розвивального навчання. На підготовчому етапі «вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою». В.О. Сухомлинський визначав тематику окремих занять: «Промені сонця грають у краплинах роси», «Подорож краплі води», «Як квіти зустрічають схід сонця» та ін., якою передбачене «конкретне коло речей і явищ для спостережень».
Метою тематичних занять у природі є установка: дивитися і помічати, помічати і відчувати, відчувати і думати, думати і творити. Треба, щоб «кожна з названих тем несла дитині безліч відкриттів, зроблених нею самостійно», «щоб дитина заглибилась подумками в якусь деталь, зосередила на ній всю увагу, забула про все інше»
На підготовчому етапі створюється база для ефективного проведення запланованих завдань, (зовнішня готовність дітей, обладнання, маршрут, правила поведінки).
На діагностичному етапі з'ясовуються внутрішня готовність дітей до емоційно — естетичного сприймання довкілля.
Далі процес розвивального навчання продовжується мотиваційним компонентом, методичними прийомами якого є: діалог, відгадування загадок, декламування і складання віршів, підбирання мелодій і т.д.
Епізод перший. Літо «співає» голосно, врочисто, радісно. Звучить справжня симфонія звуків. Особлива партія – шум літнього дощу. Пригадайте ці звуки. Які вони за характером? Як можна словами передати шум літнього дощу? За допомогою яких музичних інструментів можна відтворити літній дощ? Уявімо себе композиторами і спробуємо придумати мелодію літнього дощу до вірша «Музика дощу»: Літній дощ іде над гаєм, лісом і стає веселим цимбалістом. Б’ють краплини, молоточки срібно, Тихо, лунко, густо а то й дрібно… (Степан Желих)
Епізод другий. Погляньте на літнє небо. Якого воно кольору? Коли небо буває ніжно-голубим? Бездонно-синім? Синьо-фіолетовим? Придивіться до хмарок, що вони вам нагадують? Які кольори ви бачите навколо себе? Який з них найвеселіший? Відгадайте загадки:
В голубому морі фантастичні, дивні плавають щоденно зграйки лебедині. (Хмари)
В синє небо й землю вріс різнобарвний чудо-міст. (Веселка)
Епізод третій. Спіймайте люстерками сонячних зайчиків. Помилуйтеся розмаїттям барв калейдоскопа. Надміть мильні бульбашки. Хто творить райдуги і мильні бульбашки? (Крапельки і сонячні зайчики).
На інтелігібельному етапі розвивального навчання виконується ряд вправ: складання текстів учнями і вчителем, придумування задач, проектування побутових речей і технічних об’єктів на основі природних аналогів.
На психомоторному етапі на основі побаченого створюються об’єкти образотворчого мистецтва. Ці дії здійснюються в куточках живої природи.
Слово вчителя:«Давайте створимо композицію пейзажу із сонячним дощиком, краплинками роси, що грають сонячними промінчиками. Проілюструємо малюнками словесні образи: зустрілися під небесами хмаринки і сонце — дві мами. (Малювання контурів хмари і сонечка) Матусі удвох розмовляли, їх діти про дощик співали. (Малювання сонячного дощику з краплинок і сонячних зайчиків).
Краплинки та зайчики впали І буйною зеленню стали. (Відкриття „секрету“ утворення зеленого кольору). На основі малюнка — проекту школярі виконують аплікацію з природних матеріалів: відшукують листочки, схожі на хмаринку, квітку, яка може бути сонечком, підбирають пелюстки квіток, які утворюють сонячний дощик, збирають травинки, які наклеюють у своїх аплікаціях.
Характерною ознакою методики розвивального навчання у природі є словесне, колірно-графічне і предметно-виражене образотворення. Повністю задіюються засоби комплексного впливу на учнів: природа, мистецтво, казка, художня праця. В такій формі проводить свої уроки Наталя Безлюдна, яка продовжує традиції В.О. Сухомлинського.
Одинадцять років… Чималий проміжок часу. „Усе добре, сказане кимось, належить і мені“,- говорив Платон, тому у практиці Галина Василівна продовжує ідеї В.О. Сухомлинського. Вона переконана: дитину ліпше похвалити. Вчителька поставила перед собою завдання виховувати в учнів стійкий інтерес до навчання, працьовитість, що могло б допомогти їм не лише успішно закінчити початкову школу, а й охоче вчитися надалі. Це і стало її педагогічним принципом.
§ 3. Значення творчості видатного педагога
Вчителі початкових класів зберігають дитячі казки і тільки на випускному вечорі дарують їх на згадку своїм вихованцям. Двічі на рік у школі проводиться велике театралізоване свято Казки. Наймолодші школярі з великою радістю розповідають та інсценуються українські народні казки, казки, написані Василем Олександровичем, а також свої власні, „знайдені серед природи“. „Школа — це перш за все книга“, — любив повторювати відомий педагог. Продовжуючи традиції, започатковані своїм Наставником, учителі початкових класів проводять велику роботу для утвердження культу Книги. Серед усіх заходів особлива увага приділяється святам Книги. Скільки казкових несподіванок і цікавих сюрпризів чекало першокласників підчас мандрівки в книжкове царство, яку організувала для них їхня перша вчителька К.М. Перун. А почалися вони вже на першій зупинці „Мої перші книжечки“. Діти з великим захопленням розповідали про свої перші прочитані книги, обмінювалися по-дитячому щирими думками від прочитаного. На зупинці (ігрова) відбулася цікава зустріч першокласників з Королевою Книг. Звучали на святі і різноманітні пісні, загадки, прислів’я, приказки про книги, музична вікторина » 3 якої це казки?". Для учнів 3-х, 4-х класів класоводи Л.І. Роскос, О.Г. Мельніченко, В.Г. Найденко підготували свято Книги «В гостях у Павлиського казкаря», яке відбувалося у вигляді захоплюючої мандрівки сторінками книги видатного педагога «Хрестоматія з етики».
Свято Книги «Казочки золотої осені» провела С.М. Лідкова. Готуючись до нього, вчителька разом з учнями підготувала виставку дитячих малюнків до казок В.О. Сухомлинського. Світлана Миколаївна розпочала свято словами педагога — земляка: "… не уявляю навчання в школі не тільки без слухання, але і без створення казки ". І запропонувала дітям подивитися фрагмент кінофільму «Вчитель». З екрана щиро усміхались такі знайомі і рідні школярам обличчя їхніх батьків, які були тоді такого ж віку, як зараз їхні діти, і теж складали казки на уроках мислення серед природи. Про це розповідала мама учня цього класу С.Я. Осьмак. Казки своїх батьків почули й побачили на цьому святі Сергій Ілло, Каріна Ахкозова, Віталій Потерило. Хлопчикам дуже сподобалася казка " Одинокий мурашка ". Вони вже кілька разів читали та інсценували її і тільки на цьому святі Книги довідалися про те, що написав її колись батько Патерила Віталія. Діти вчилися складати казки за початком або кінцем якогось твору. Наприклад:"І це мовчання було для всіх красивим і урочистим...". «Михайлик довго не міг заснути...» тошо. Ці уривки вчителька брала з творів Василя Олександровича «Гаряча квітка» та «хрестоматія етики». І хоч речення читалось одне для всіх, та казка в кожної дитини була своя, особлива. Панна Осінь вручила всім кращим казкарям свої подарунки — золоті листочки з дарчим написом. А вчителька передала збірочку казок, написаних її вихованцями, до музею В.О. Сухомлинського.
Ось так, творчо використовуючи, розвиваючи і примножуючи педагогічну спадщину павлиського Добротворця, вчителі початкових класів виховують у своїх вихованців найблагородніші почуття, роблять все, щоб школа була школою радості для наймолодших її вихованців.
Висновки
Написавши курсову роботу, я взяла для себе багато цікавого матеріалу з творчості видатного педагога. Я досконаліше ознайомилася з творами В.О. Сухомлинського, ознайомилася зі зразками уроків, свят, бесід, які доцільно проводити з дітьми. Опрацювавши відповідну літературу, я взяла для себе багато цікавого матеріалу не тільки, як вчитель, але й як майбутня мама для виховання своїх дітей.
Я б порадила вчителям більше звертатися до спадщини Василя Олександровича, бо в його творах ми можемо знайти відповіді на багато запитань, цим самим, ми зможемо одержати кращі результати з питань навчання і виховання, а в цілому покращити систему освіти.
Вчителів постійно непокоять питання, як ввести маленьких школярів у великий світ суспільства. Як домогтися того, щоб кожна дитина бачила не тільки те, що лежить на видноті — свою родину, школу, своє село, красу рідної річки, степу — але й величезний, безмежний світ усієї Батьківщини. Адже, поки що діти лише входять на стежину, звідки починається дорога в життя. І допомагає знайти нам цю дорогу великий педагог В.О. Сухомлинський.
Список використаної літератури
Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. — К., 1977. — 669 с.
Сухомлинський В.А. Об умственном воспитание. — К.: Рад. Школа, 1975. -200 с.
3. Сухомлинський В.А. Сердце от даю детям. _ ЬС: Рад. Школа, 1973.
4. Цюпа І. Василь Сухомлинський — К.: Рад. Школа, 1985. — 216 с.
5. Деркач В. Примножуючи спадщину Павлиського Добротворця // Початкова школа. — 2000. — №9. — 46 с.
6. Іванов В. Педагогічна віра Василя Сухомлинського — погляд у сьогодення // Початкова школа. — 2000. — № 9. -с. 2,6.
7. Безлюдна Н. «Про методику розвивального навчання // Початкова школа. — 1299. №7. — с. 46.
8. Г.В. Учителі — сонячні люди//початкова школа. — 1999. — №7-с. 46.