Зміст
1. Психолого-педагогічні особливості самовиховання молодшихшколярів
2. Методичні основи організаціїсамовиховання школярів
3. Розробити правила керівництва самовиховання молодшихшколярів
4. Дібрати матеріал з досвіду роботи вчителів з організаціїсамовиховання учнів початкових класів
Список використаної літератури
1.Психолого-педагогічні особливості самовиховання молодших школярів
Виховання йсамовиховання — дві сторони єдиного процесу формування особистості.
Під самовихованнямрозуміється свідома, цілеспрямована й самостійна діяльність, що виникає врезультаті активної взаємодії особистості із середовищем, що впливає нарозвиток і вдосконалювання особистості. Дослідження, проведені радянськимипсихологами й педагогами, переконливо довели, що особистість є активною силоюне тільки в перетворенні навколишнього світу, але й у власному її формуванні(А. А. Арет, А. Г. Ковальов, А. И. Кочетов, Л. И. Рувинский і ін.) [10, 24].
У молодшому шкільномувіці в порівнянні з дошкільним, у виховному впливі примус набагато зменшується.Тому вмілі педагоги, разом з вимогливістю до дітей, піклуються про розвиток уних самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратися в поганих вчинкахі діях.
Корисними щодо цьогобудуть індивідуальні бесіди, під час яких педагог спонукає дитину задуматися надсобою, учить стримувати себе, виправляти свої помилки та свої недоліки.
Важливу роль усамовихованні молодших школярів грає трудова діяльність. Самостійне виконанняпершого, навіть найпростішого доручення, викликає в учня впевненість у собі,сприяє подальшому, розвитку самостійності.
У процесі працівиробляється відповідальність за доручену справу і її результати, змінюєтьсявідношення до неї.
З облікомфізіологічних і психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку,елементи самовиховання доцільно з'єднувати з рухливими іграми. Ні в якомуіншому виді діяльності не проявляється стільки самостійності, невтомності,товариства й самовизначення, як у грі.
Для формуванняелементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного гра має неоціненнезначення. Неухильна відповідність правилам гри вже і є самовихованням. Длясамовиховання молодшим школярам менш важливим є емоційність гри. У більшостісправ, якими вони займаються, завжди присутній елемент гри, і це цілкомприродно, адже в цьому знаходить висвітлення особливість психіки дітей цьоговіку.
У стимулюваннімолодших школярів до самовдосконалення, діючим засобом є змагання: “хто краще?хто веселіше? хто швидше?” Таке змагання повинне сприяти вихованню загальноївзаємодопомоги, колективізму, розвитку почуття відповідальність за честьколективу.
У молодших школярівдуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що негативно позначається вїхньому характері, тому педагогові, підсумовуючи ігри або змагання, треба дооцінювати весь колектив, а не вибраних (хто краще змагався) дітей. Важливо,зокрема, оцінювати колектив за суспільно корисну працю.
Всі види діяльностімолодших школярів — навчання, праця, ігри, виконання суспільних доручень,спостереження за природними явищами, ведення календаря погоди й т.д. — привмілому педагогічному керівництві стають засобами самовиховання дітей [5,95-96].
Знаючи позитивніякості й недоліки кожного учня, учитель допомагає учням відповідно розподілятисвої суспільні доручення. Разом з тим направляє діяльність кожного учня длявиховання в себе тих якостей, яких йому не вистачає, спостерігає засамовихованням, дає поради.
Для дітей молодшогошкільного віку важливим є те, щоб самовиховання не обмежувалося школою, але йпродовжувалося вдома. Тому батьки повинні додержуватися кількох педагогічнихпорад:
Чітко спланованийробочий день дитини допомагає заощаджувати час, додержуватися прийнятогорозпорядку. Допомагає самовихованню складання зобов'язань членами родини.Наприклад, батько пропонує синові щодня, незважаючи на погоду, бігати йприймати душ. Можна рекомендувати складання зобов'язань до сімейних свят.Наприклад, до дня народження бабусі батько обіцяє виконати робочий план на110%, син — закінчити навчальну чверть без зауважень учителя, відмінновиконувати суспільні доручення.
Стимулюєсамовиховання дитини педагогічний зразок, коли дорослі говорять дитині про те,над чим йому варто попрацювати, щоб виховати в собі потрібні якості характеру,домагаються усвідомленого прагнення дитини до зразка. Допомагає в цій роботізвертання до розумної книги, історичних героїв, позитивних персонажівтелепостановок, кінокартин [1, 47].
Діючим засобомсамовиховання є самозвіт школяра. Його можна проводити в умовах родини.Наприклад, Першого травня або в Новий рік за сімейним святковим столом можнарозповісти, яких успіхів домігся кожний зі членів родини, як виконані особистізобов'язання батьком, матір'ю й дітьми. Можна зробити сімейний фотомонтаж проуспіхи всієї родини.
Уже молодшому школяруварто рекомендувати брати нескладні особисті зобов'язання (наприклад, читатимолодшому братові книжки, навчити його грати в шахи, шашки), формулюватиправила особистої поведінки, віддавати собі подумки наказ, пред'являти до себестрогу вимогу й ін. Безперечно, ці засоби самовиховання ефективні лише вродині, де дружний колектив і всі члени його активно працюють над собою, батькиявляють приклад відношення до справи, де упор ставитися на в досягненніпоставленої мети [1, 53].
Учитель повинен добрезнати функції родини в суспільстві, психолого-педагогічні основи успішноговиховання дітей, знати причини, які можуть викликати труднощі у вихованні дітейу родині, вміти допомогти батькам у здійсненні індивідуального підходу додітей.
Результат вихованнядітей залежить від того, як школа здійснює єдиний підхід до дітей, від умінняколективу, учителів підтримувати авторитет батьків, допомагати їм у становленній зміцненні справжнього авторитету.
Учитель — цесвоєрідний диригент, в оркестрі якого — діти, їхні батьки, дідусі й бабусі,громадськість. Від уміння диригувати цим складним «оркестром» залежитьвихованість і освіченість учня.
2. Методичніоснови організації самовиховання школярів
Самовиховання — цевищий етап навчально-виховного процесу, що здійснюється в цілеспрямованійроботі людини над власним розвитком і самовдосконаленням. Справжнім вихованням,є те, що спонукає школярів до самовиховання. Тому ефективність педагогічноїсистеми пов’язують з тим, наскільки зовнішній виховний вплив і самовихованнястають невід’ємними частинами єдиного процесу формування особистості.
Досліджуючи процессамовиховання, можна виділити найважливіші його складові компоненти:самопізнання, самооцінка, самоконтроль, воля, самоповага.
Самопізнання — цеодна з найнеобхідніших психологічних компонентів процесу самовихованння.Завдяки йому людина здатна орієнтуватися в навколишній дійсності, співвідноситисвої дії з реальними обставинами, з діями інших людей і, відповідно до цього,окреслювати план свого вдосконалення.
Наприклад, процессамопізнання спонукав вихованців В.О.Сухомлинського до формування адекватної,постійної, критичної самооцінки свого темпераменту і характеру, своїх сил іможливостей [6, 118]. Вирішальну роль у формуванні цього вміння відіграє рівеньдомагань людини, тобто ставлення до самого себе, до своїх сил, можливостей,здібностей. Чим вищим є цей рівень, тим сильніше прагнення особистості довдосконалення. Основними вимогами до підвищення рівня домагань у школярів маютьбути:
кожний педагог має піклуватисяпро те, щоб у колективі вихованців не виникало переконання, що хтось в усьомусильний, або слабкий;
на заняттях учителі маютьнамагатися, щоб учні творчо застосовували набуті знання, усвідомлюючи, що вониздатні творити і в цьому нічим не обмежені;
учні повинні вважати,що досягнутий успіх став наслідком наполегливої праці.
Здатність людиниоб’єктивно оцінювати хід розвитку власних сил і можливостей є своєріднимпсихічним підгрунтям для наступного, більш складного акту самовиховання –самоконтролю. Самоконтроль — це здатність особистості перевірити себе,порівнюючи свою свідомість і діяльність із загальноприйнятими критеріямиповедінки. Надзвичайно великого значення у формуванні цього вміння у школярів вченінадають порівнянню чи зіставленню себе з іншими людьми, поведінка яких єсвоєрідним ідеалом.
Найважливішимдетермінантом самоконтролю є совість. Зміст справжнього виховання, полягає втому, щоб навчити школяра бачити оточуючий світ, самого себе не тільки очима, ай душею. Процес формування у вихованців совісті цілком залежить відпедагогічної майстерності педагогів, від їхнього вміння засоромити іприсоромити дітей, не вдаючись до покарань і образ.
Великого значення усамовихованні педагоги надають умінню людини виявити вольову силу в подоланнітруднощів, примусити себе робити те, що є складнішим. Виділено основні правилаз виховання волі, яких школярі мають намагатися дотримуватись.
Перше правило міститьвимогу до боротьби з небезпечним “ворогом” – “не хочеться”. Друге – закликаєшколярів пробуджувати в собі почуття настороженості, коли їм щось здаєтьсянездійсненим, неможливим. Третє правило – вчить зневажати негідне, підле.Четверте – спонукає школярів до владарювання духом, волею над слабкостями своготіла [4, 37-39].
У самовихованнідитячої волі вихователі повинні вміти правильно визначати ступінь вольовогонапруження для кожного учня у будь-якій його справі. Це не тільки дасть дітямзмогу досягти поставленої мети, пережити радість успіху, а й внестивпевненість, що їх сили й можливості дозволяють долати ще більші труднощі йперепони.
Не менш важливим інеобхідним компонентом самовиховання школярів є виховання самоповаги, яказдатна об’єднати волю вихователя з волею вихованця. Наприклад, В.О.Сухомлинський, аналізуючи власний досвід виховної роботи, визначив необхідніумови утвердження дитячої самоповаги [7, 150].
По-перше, коженвихователь повинен стежити за стилем свого виховного впливу на школярів, щоб увзаєминах між ними панували ласка й спокій. По-друге, педагоги мають серйознопідходити до проблеми оцінювання результатів праці своїх учнів, щоб бажаннявдосконалюватись не перетворилося для них в гонитву за оцінками.
Виховна метаосмислюється й приймається вихованцем у результаті систематичногоцілеспрямованого впливу з боку вихователя. У процесі самовиховання учень виступаєяк суб'єкт виховного процесу. Самовиховання перебуває в безпосереднійзалежності від змісту життя школярів, їхніх інтересів, відносин, характернихдля того або іншого віку.
Дослідженнямивстановлено, що потреба в самовихованні виникає в школярів уже в молодшому віцій може бути успішно використана в педагогічній роботі. Експериментальнодоведено, що форми самовдосконалення з обліком вікового й індивідуальногорозвитку школярів досить різноманітні й виражаються у вигляді пристосування,наслідування, орієнтації на дорослих, друзів і колектив однолітків.
Потреба всамовихованні є вищою формою розвитку особистості. Ця потреба не виникаєодночасно у всіх учнів того самого віку, особливо якщо особистість непідготовлена до сприйняття пропонованих вимог.
Цілеспрямованість,свідомість і стійкість самовиховання залежать насамперед від ідеалів,суспільної спрямованості діяльності школяра, від вольових властивостейособистості, від тої значимості, що школяр надає середовищу однолітків.Важливою передумовою для виникнення й розвитку процесу самовиховання єформування самосвідомості учнів.
Провідним компонентомзмісту самовиховання є формування вольових і моральних якостей. Існує тіснийзв'язок між організацією самовиховання й самооцінкою відповідних якостей. Показникамицієї залежності виступають: сила суспільної думки, дієвість критики йсамокритики, сприятливий мікроклімат у колективі допомога вчителі у виборіприйомів і засобів самовиховання.
Стосовносамовиховання школярів колектив виконує дві основні функції: створює загальніпередумови й умови для самостійного й стійкого процесу самовиховання йорганізує цей процес.
Перша функціявиражається в тім, що колектив формує в учнів позитивне відношення до соціальнокоштовних видів діяльності, розвиває прагнення й бажання брати активну участь уколективній діяльності, стимулює самостійність, громадський обов'язок,ініціативність і т.д.
Друга функціявиражається в безпосередній організації самовиховання: у формуваннісамосвідомості учнів, у стимулюванні позитивної мотивації для роботи над собою,у наданні допомоги при плануванні й оцінці результатів своїх зусиль [7, 159].
Індивідуальнийрозвиток учнів під впливом самовиховання благотворно діє на колектив.Розмаїтість інтересів школярів, широта їхнього кругозору, високий рівеньзагальної культури створюють умови для виявлення різнобічних похилостей іможливостей членів колективу, що у свою чергу збагачує колективні відносини,впливає на розвиток і вдосконалювання колективу в цілому.
Методи самовиховання.
Процес вихованнядитини можна вважати ефективним тоді, коли в неї з'явиться потреба всамовихованні — у свідомій, планомірній роботі людини над собою. Ця роботаспрямована на формування таких властивостей особистості, які відповідаютьвимогам суспільства й особистій програмі розвитку.
Самовиховання виникаєтоді, коли дитина підготовлена до нього, коли вона починає усвідомлювати себеособистістю, замислюватися над своїм майбутнім, проявляти відому самостійністьу практичному житті. Найбільш сприятливі умови для самовиховання створюються вколективі, коли дитина навчається коректувати свою поведінку з його вимогами.
Самовиховання можездійснюватися дитиною в різних сферах його розвитку — морального, фізичного,емоційно-вольового, естетичного й інтелектуального. Зміст і спрямованістьсамовиховання залежать від ряду обставин: від особливостей життєвого складу,від ідеалів школяра, від усвідомлення тих об'єктивних і суб'єктивних труднощів,з якими він зіштовхується.
До самовихованняшколяра спонукають як зовнішні впливи (ідеологічні й моральні вимогисуспільства, вимоги колективу й окремої особистості), так і внутрішні(матеріальні й духовні потреби, інтереси людини). Процесу самовихованнясприяють змагання, прагнення відстояти честь класу, школи, критика йсамокритика, приклад авторитетної людини.
У реалізації програмисамовиховання молодшому школяру допомагають переконання в необхідностіпрацювати над своїм характером і поведінкою, а також постійні вправи,тренування в певних діях або вчинках. Найбільш уживаними методами самовихованняє: особисті зобов'язання, самозвіт, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка [4, 57].
Підводячи підсумкисказаному, варто підкреслити, що охарактеризовані вище загальні методивиховання не вичерпують усього багатства способів педагогічного впливу на учнів.Педагогічна наука й практика, відповідаючи на запити життя, шукають і знаходятьшляхи вдосконалювання виховного процесу. При цьому жоден, навіть самий досконалийзасіб не може дати гарних результатів, якщо не враховувати індивідуальнихособливостей дітей, їхнього віку, рівня вихованості, конкретної обстановки,якщо його застосовувати обособленно від всієї системи впливу на дитинудорослими.
Успіх вихованнязалежить від того, наскільки педагогічно доцільно вчитель застосовує той абоінший засіб, метод або прийом впливу на учнів, наскільки цей засіб включений усистему виховання даного класного колективу, наскільки застосовувані засоби йметоди виховання відповідають поставленим завданням і цілям виховання [4, 61].
3. Розробитиправила керівництва самовиховання молодших школярів
Робота з моральногосамовиховання результативна при системному підході, що припускає:
педагогічнудіагностику;
використаннярізноманітних методів самовиховання;
включення самого себев соціальні й внутрішньо-колективні відносини;
інтенсивне залученнядо діяльності з обліком наявних у себе позитивних якостей і здатностей;
формуванняоб'єктивної самооцінки;
навчання методицісамостимуляції позитивної поведінки (самонавіяння, самосхвалення, самоосуд).
У молодшому шкільномувіці границі самовиховання визначаються появою нового виду діяльності — навчання. Воно спрямовано на розвиток вольових якостей, відповідальності,колективізму й пов'язане із приученням дитини до регулярного й сумлінноговиконання навчальних завдань.
Існують правила «сприятливого»самовиховання:
П'ять “треба”:
1. Завжди допомагатибатькам.
2. Виконувати вимогивчителів учитися сумлінно.
3. Бути чесним.
4. Підкоряти особистіінтереси колективним.
5. Завжди й усюдипроявляти сумлінність.
П'ять “можна”:
1. Веселитися йграти, коли робота зроблена на “відмінно”.
2. Забувати образи,але пам'ятати, кого й за що ти скривдив сам.
3. Не сумувати приневдачах; якщо захотіти – все вийде!
4. Учитися в інших,якщо вони краще тебе трудяться.
5. Запитувати, якщоне знаєш, просити допомогти, якщо не справляєшся сам [4, 84-85].
Це потрібно тобісамому!
1. Бути чесним! Силалюдини в правді, слабість її — неправда.
2. Бути працьовитим!Не боятися невдач у новій справі. Хто завзятий, той з невдач створить успіх, зпоразок викує перемогу.
3. Бути чуйним ітурботливим! Пам’ятай, до тебе будуть добре ставитися, якщо ти до інших такождобре ставишся.
4. Бути здоровим іохайним! Займайся ранковою гімнастикою, загартовуйся, мийся до пояса холодною водоющодня, стеж за чистотою рук, годину в день виділяй на прогулянки й ще годинувіддай праці або спорту.
5. Бути уважним,тренуй увагу! Хороша увага оберігає від помилок у навчанні й невдач у грі,праці, спорті.
Цього робити неможна!
1. Учитися без старання,ліниво й безвідповідально.
2. Грубити й битися зоднолітками, кривдити молодших.
3. Терпіти в себенедоліки, інакше вони тебе самого знищать. Будь сильнішим своїх слабостей.
4. Проходити повз,коли поруч кривдять маля, знущаються з товариша, нагло брешуть в очі чеснимлюдям.
5. Критикувати інших,якщо сам страждаєш подібним же недоліком.
П'ять “добре”:
1. Уміти володітисобою (не губитися, не боятися, не виходити із себе через дрібниці)
2. Планувати кожнийсвій день.
3. Оцінювати своївчинки.
4. Спочатку думати, апотім робити.
5. Братися спочаткуза найважчі справи.
В.Ґете твердив:“Розумна людина не та, хто багато знає, а хто знає самого себе”.
Що дає людині знаннясамого себе?
1.Об'єктивно оцінитисебе, свої можливості й здатності. Виходячи із цього, визначити цілі життя.
2.Не допускатипомилок, розчарувань, необґрунтованих претензій, катастрофи життєвих планів.
3. Визначити своєпокликання, безпомилково вибрати професію.
4.Не претендувати наособливу увагу до себе з боку навколишніх; скромність і достоїнство — показникиоб'єктивної самооцінки.
5. Шукати причининеприємності в собі, а не в інших [4,89-92].
Для керівництвасамовихованням, на мою думку, учителеві необхідно представляти структурукомпонентів цього процесу, мотиви, які спонукають молодшого школяра працюватинад собою, важливо допомогти знайти таку діяльність, у якій вихованець займавби активну позицію, що виявляло б недолік якихось важливих якостей і, тимсамим, спонукало б до роботи над собою.
Класні керівники, щопрацюють у школі багато років мають свої програми по керівництву процесомсамовиховання.
Так, наприклад одинкласний керівник ставить перед собою наступні завдання:
1. Стимулювати вучнів інтерес до власного внутрішнього світу, бажання вдосконалювати себе як особистість.
2. Озброїти школярівсистемою знань із питань самовиховання.
3. Озброїти учнівметодикою самовиховання.
Цілеспрямована роботав даному плані дозволила виділити наступні етапи в процесі керівництвасамовихованням:
I етап — спонуканняпрагнення учня, стати кращим, розвити в собі позитивні якості особистості,позбутися негативних якостей.
II етап — наданнядопомоги учням в оцінці самих себе, в аналізі свого життя, пізнання своїхпозитивних якостей і недоліків (за умови, що в учнів є бажання стати краще).
III етап — наданнядопомоги в розробці програми самовиховання (за умови, що поставлено мету йучень знає, що треба виховувати в собі й від чого позбутися).
IV етап — Озброєнняучнів методиками й прикладами самовиховання з організацією вправ, діяльності повиробленню необхідних рис характеру, якостей особистості.
V етап — самоконтроль.
Педагоги уважають, щоморальне виховання й формування морального досвіду неможливо без глибокогорозуміння норм моралі, без формування правильних уявлень і знань про моральніякості. Учні повинні вміти не тільки визначати, що добре, а що погано, але йоцінювати свою поведінку, свій характер, свої сили й здатності, свої недоліки йдостоїнства. Для цього в плані роботи з дітьми використовуються такі виховнібесіди:
1. Що в людиніголовне?
2. Що ми знаємо просебе?
3. Хто домагаєтьсямети?
4. Створи себе сам.
5. Як створюватихарактер?
6. Про звички — корисні і шкідливих.
7. Як перебороти своїнедоліки?
8. Мої недоліки — моївороги, мої достоїнства — мої друзі.
9. Які перевагидисциплінованої людини?
10. Що такесамовиховання?
11. Чи можна змінитисвій характер?
12. Про силу волі,наполегливості й упертості.
13. Принциповість ібайдужість.
14. Про самовихованняпрацьовитості й боротьбі з лінню.
4. Дібратиматеріал з досвіду роботи вчителів з організації самовиховання учнів початковихкласів
Класна година на тему «Про самодисципліну й самовихованняшколяра»
Мета класноїгодини:
Вивчити рівеньдисциплінованості учня.
Навчити об'єктивнооцінювати свої пізнавальні можливості, наполегливо працювати над собою.
Навчити контролюватисвої дії.
Питання дляобговорення:
Самодисципліна — це«дисципліна подолання, дисципліна боротьби й руху вперед».
Самовиховання — цедіяльність людини, спрямована на зміну своєї особистості.
Відповідальністьперед батьками, колективом, суспільством і власною совістю за свої вчинки йсправи.
Висловлення надошці:
«Не хочеться – ценебезпечний ворог людського буття. З «не хочеться», якщо воно вийшло переможцемнад «треба», «повинен», «потрібно», починається нікчемність і безвільність.Той, хто не зумів вступити в єдиноборство з «не хочеться» стає рабом ліні.Бездумне проводження часу, що здається волею, справді, є мерзенним рабствомдуху».
В.О. Сухомлинський[7, 150]
«Побороти дурнізвички легше сьогодні, ніж завтра».
Конфуцій.
«Найважливішийрезультат виховання – готовність і здатність до самовиховання»
I. Вступне слововчителя.
Людина,суспільство, родина – усідотримуються певних норм і правил поведінки. Одні з них викладені в законах,виданих державою, інші (їх називають моральними) живуть у звичаях, традиціяхнароду, суспільства. Дотримання цих норм і правил виховує таку важливу якість,як дисциплінованість.
Хочу нагадати древнєправило: «Чого не слід робити, того не роби навіть у думках». Важливозрозуміти помилковість думки про те, що контролювати треба тільки свої дії, амислити можна про що завгодно.
Питання до учнів: Який зміст вкладається в поняття «свідомадисципліна»?
Відповіді учнів: — Не спізнюватися на уроки.
— Вчасно виконуватидомашні завдання й т.д.
Узагальненнявідповідей: Свідомадисципліна не обмежується ретельністю, своєчасним приходом на заняття, вонаприпускає повну віддачу сил навчальній праці й суспільним справам, активність іініціативу в праці. Дисципліна повинна стати необхідною умовою нормальногожиття колективу, внутрішньою потребою кожного, створюватися й підтримуватисявсіма учнями.
Питання до учнів: Як часто ви усвідомлюєте недоліки, помилки усвоїх вчинках, поведінці?
Всі помилки восновному зводяться до того, що діти усвідомлюють помилки у своїх вчинках. Алебуває й так, що помилки повторюються.
II. Учитель: Мужність починається з уміння здобуватиперемоги, навіть маленькі, над собою. Відомий педагог В.О.Сухомлинський радившколярам, як навчитися опановувати собою, виховувати самодисципліну: «Тобі нехочеться підніматися о сьомій годині, розгнівайся на себе, заведи будильник нашість, піднімися миттєво, як тільки почуєш дзвінок. Зроби зарядку, умийся,обітри тіло вологим рушником, піди в сад, полий квіти, подивися, якпіднімається сонце, придивися, як пробуджується природа, потім сядь за книгу,почитай, потім малюй… Ти переконаєшся, як це радісно — змушувати себе, пануватисобою, бути хазяїном своїх потягів. Нехай «не хочеться відступить» — ти відчуєшсебе хазяїном своєї волі...»
Питання до учнів: які зміни відбулися у вашій поведінці заостанній рік? Під впливом чого це трапилося?
Багато учніввідзначають, що вони стали більш зібраними, відповідальними за свої вчинки передбатьками, класом, власною совістю.
III.Давньогрецький філософ Платон стверджував: «Турбуючись про щастя інших, ми знаходимо власнещастя». Людина, яка почуває відповідальність перед батьками, колективом,товаришами й власною совістю по-справжньому щаслива. Англійський письменник І.Бентам стверджує: «Людина збільшує своє щастя у тій мірі, у якій вонадоставляє його іншим».
VI. Заключне слововчителя.
Дисциплінованість,організованість, ретельність – важливі моральні якості, необхідні для успішноїтрудової й суспільної діяльності. Вихованці О. С. Макаренко говорили своїмтоваришам: «…ми будемо судити про твою дисципліну не по тому, як ти поступивна очах в інших, і не по тому, як ти виконав наказ або виконав роботу, а потому, як ти вчинив, не знаючи, що іншим відомо, як ти вчинив».
Список використаної літератури
1. Галузинський В.М., МасленніковаП.П. Самовиховання та самоосвіта школярів.-К., 1969.
2. Галузинський В.М., Євнух М.Б.Педагогіка: теорія та історія. — К., 1995
3. Ковальов А.Г. Самовихованняшколярів. — М., 1967.
4. Оржеховська В.М., Хілько Т.В., Кириленко С.В.Посібник з самовиховання. -К.,1996.
5. Рувинський А.І., Соловйова А.Е.Психологія самовиховання. -М., 1982.
6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори — в 5- ти т., Т.5 — Виховання і самовиховання, — К., 1997.
7. Сухомлинский В.А. Як виховати справжню людину.— К., 1975. — С.150.
8. Томан І. Як удосконалювати самогосебе. Пер. з чеш. — К., 1988.
9. Фіцула М.М. Педагогіка. — Тернопіль, 1997.
10. Карпенчук С.Г. Теорія та методика виховання. — К.,1997.