Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Кафедра політології та соціології
Реферат
На тему: «Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму»
Київ 2009
План
Вступ
Характеристика соціал-демократії та лібералізму як політичних ідеологій
Спільні та відмінні риси соціал-демократії та лібералізму
Соціал-демократія та лібералізм на практиці
Висновок
Використана література
Вступ
Соціал-демократична та ліберальна політичні ідеології відіграли значну роль у формуванні як сучасної суспільно-політичної системи, так і ідейно-політичної ситуації в сучасному світі. Відомі дослідники та політичні діячі, які не належать до самої соціал-демократії та лібералізму, не без підстав називали XX століття соціал-демократичним століттям ( а як відомо, соціал-демократія та лібералізм мають багато спільних цінностей та ідей). Тепер спробуємо з'ясувати, що є соціал-демократія і лібералізм, яке місце вони займають в загальному спектрі соціально-політичних течій в індустріально розвинених країнах сучасного світу. А також охарактеризуємо спільні та відмінні риси цих двох політичних ідеологій, їх преваги та недоліки, надбання та помилки на прикладі провідних країн світу. Соціал-демократію та лібералізм можливо визначити і як соціально-політичні рухи, і як ідейно політичні течії. Отже, розглядати їх треба з оляду на ці сторони, враховуючи, що всередині них ще існують різні їх напрямки.
1. Характеристика соціал-демократії та лібералізму як політичних ідеологій
Лібералізмфр. libéralisme — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Слово «ліберальний» походить від лат. liber(«вільний»). Тит Лівій в «Історії Риму від заснування міста» описує боротьбу за свободу між класами плебеїв і патриціїв. Марк Аврелій у своїх «Міркуваннях» пише про подання «про державу, до закону, рівним для всіх, де визнаються рівність і рівне право на мову; також про єдинодержавію, яке все більше шанує свободу підданих». В епоху італійського Відродження ця боротьба поновилася між прихильниками вільних міст-держав і Папи Римського. Нікколо Макіавеллі в своїх «Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія» виклав принципи республіканського правління. Джон Локк в Англії і мислителі французької освіти сформулювали боротьбу за свободу особистості.
В російську мову слово «лібералізм» прийшло в кінці XVIII століття а з французького фр. libéralismeі означало «вільнодумство». Негативний відтінок до цих пір зберігся в значенні «зайва терпимість, шкідлива поблажливість, потурання» («Новий словник російської мови» під ред. Т. Ф. Єфремова). В англійській мові слово liberalismтакож спочатку мало негативний відтінок, але втратила його.
Форми лібералізму
Спочатку лібералізм виходив з того, що всі права повинні бути в руках у фізичних та юридичних осіб, а держава повинна існувати виключно для захисту цих прав (класичний лібералізм). Сучасний лібералізм значно розширив рамки класичної трактування і включає в себе безліч течій, між якими є глибокі суперечності і деколи виникають конфлікти. Ці течії відображені, зокрема, в такому ключовому документі, як «Загальна декларація прав людини». Для визначеності з термінологією, «політичний лібералізм» означає рух за ліберальну демократію та проти абсолютизму чи авторитаризму; «економічний лібералізм» — за приватну власність і проти державного регулювання; «культурний лібералізм» — за особисту свободу і проти обмежень на неї з міркувань патріотизму або релігії; «соціальний лібералізм» — за рівність можливостей і проти економічної експлуатації. Сучасний лібералізм в більшості розвинених країн являє собою суміш всіх цих форм. У країнах третього світу на перший план часто виходить «лібералізм третього покоління» — рух за здорове середовище проживання і проти колоніалізму.
Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.
Лібералізм почав формуватися наприкінці XVII століття, його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму; розквіт «класичного» лібералізму припав на 1-шу половину XIX століття.
Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).
До сучасних ліберальних доктрин належать, зокрема: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.
До відомих представників лібералізму належать: І. Бентам, Б. Констан, Д. С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гайєк.
Основні принципи лібералізму
Ідеалом лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного, вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу і роль релігії як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права(на життя, особисту свободу і власність); рівніправа і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян .
Деякі сучасні течії лібералізму більш терпимі до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоров'я.
Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинно здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогоднішній день політичною системою, яка найбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.
Політичний лібералізм
Політичний лібералізм — переконання, що окремі особистості є основою закону і суспільства, і що громадські інститути існують для того, щоб сприяти наділення індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами. Це переконання в політичній філософії та політології називається «методологічний індивідуалізм». В основі лежить уявлення, що кожна людина найкраще знає, що для нього краще. Англійська Велика хартія вольностей(1215 р.)являє приклад політичного документа, в якому деякі індивідуальні права поширюються далі, ніж прерогатива монарха. Ключовим моментом є суспільний договір, згідно з яким закони видаються за згодою товариства для його блага і захисту суспільних норм, і кожен громадянин підпорядковується цим законам. Особливий акцент робиться на верховенстві закону, зокрема, лібералізм виходить з того, що держава володіє достатньою силою для його забезпечення. Сучасний політичний лібералізм також включає в себе умова загального виборчого права, незалежно від статі, раси або майнового стану; найкращою системою вважається ліберальна демократія.
Економічний лібералізм
Економічний, або класичний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку, що означає скасування державних субсидій та юридичних бар'єрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребує державного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіями та картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки як наслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позицій при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції, за умови відсутності примусу. В даний час ця форма найбільш виражена в лібертаріанстві, іншими різновидами є мінархізм і анархо-капіталізм. (Див. також неолібералізм, лібералізація).
Лібералізм в Україні
За ставленням до демократії і держави як соціальної інституції політична культура сучасних українців залишається в значній мірі авторитарною, етатистською та патерналістською.
Лібералізм має свої традиції і в Україні. Ліберальні ідеї проповідували Михайло Драгоманов, Богдан Кістяківський. Лібералізм як суспільно-політичний рух та ідеологія поширені і в сучасній Україні, на їх основі діють ряд політичних партій, зокрема, Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) — «Захищена Особистість», «Приватне – понад усе», Християнсько — ліберальна партія України (ХЛПУ), Ліберальна партія України (оновлена) (ЛПУ(о)) та інші. Однак, є в Україні й критики ліберальних ідей, зокрема, Дмитро Донцов вважав, що для перемоги національної ідеї творча меншість має відкинути «всі ці лібералізми, демократизми, соціклізми, пацифізми» та згуртувати націю навколо одного ідеалу.
Соціал-демократія — ідейно-політична течія і соціально-політичний рух, що виникла в рамках соціалізму і потім перейшла на позиції поступового вдосконалення капіталізму з метою затвердження більшої свободи, солідарності та справедливості. С.-д. складалася під впливом Французької революції 1789 і ідей соціалістів К.А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є, Р. Оуена; надалі істотний вплив на С.-д. надав марксизм, від якого вона сприйняла ідеї пролетарської революції та диктатури пролетаріату, загальної рівності, усуспільнення засобів виробництва і т.д. В кін. 19 — поч. 20 в. під впливом успіхів робітничого руху в індустріально розвинених країнах Заходу С.-д. поступово відійшла від марксизму і зосередилася на еволюційному вдосконаленні старої суспільної системи. Збереження в програмах соціал-демократичних партій революційних гасел і вимоги встановлення соціалізму поєднувалося з прагматичною політичною практикою. Після Жовтневої революції в Росії С.-д., що проголосила своєю метою побудову «демократичного соціалізму», і комунізм виявилися супротивниками.--PAGE_BREAK--
Основні установки «демократичного соціалізму» були розроблені Е. Бернштейном (1850-1932), що вважав соціалізм «законним спадщиною» лібералізму і називав його «організаторським лібералізмом». Бернштейн піддав різкій критиці положення марксизму про революцію, класової боротьби і диктатури пролетаріату і висунув програму переходу С.-д. на грунт парламентської діяльності. Демократія, за Бернштейн, є «засіб і в той же час мета. Вона є засіб проведення соціалізму, і вона є форма здійснення цього соціалізму ». Активно виступали проти більшовизму і ленінізму теоретики С.-д. О. Бауер, М. Адлер, К. Реннер та ін
Після Другої світової війни під впливом досвіду комунізму і націонал-соціалізму С.-д. остаточно утвердилася у визнанні неперехідної цінності правової д-ви, демократичного плюралізму і «демократичного соціалізму». Зокрема, в Годесбергской програмі Соціал-демократичної партії Німеччини, прийнятій в 1959, в якості основних цілей «соціалістичного прагнення» проголошуються свобода, справедливість і солідарність. Свобода означає самовизначення кожної людини; рівність дає сенс свободи, роблячи її дійсною для всіх людей; справедливість висловлює взаємообумовленість свободи і рівності і є не чим іншим, як рівною для всіх свободою. У програмах ряду інших соціал-демократичних партій, що також входять в Соціалістичний інтернаціонал, соціалізм як нова соціально-політична система, що протистоїть капіталізму, взагалі не позначений; іноді йдеться про «функціональному соціалізмі», при якому демократична д-ва здійснює функції перерозподілу національного доходу з метою забезпечення більшої соціальної справедливості.
У статуті англ. лейбористської партії, прийнятому в 1918, довгий час була стаття, яка твердила, що своєю головною метою партія вважає встановлення «суспільної власності на засоби виробництва, розподілу та обміну». У 1995 замість цієї вимоги радикального усуспільнення була прийнята стаття, що визначає лейбористську партію як «демократичну» і «соціалістичну». У статті говорилося: «Спільними зусиллями ми досягнемо більше, ніж порізно, у створенні товариства, в якому влада, багатство і можливості знаходяться не в руках небагатьох, де права, якими ми володіємо, відповідають наших обов'язків і де ми живемо вільно, в дусі солідарності, терпимості і поваги ». Ця спільна мета повинна втілюватися в життя шляхом створення: динамічною, заснованої на конкуренції і служить загальному благу економіки; справедливого суспільства, забезпечує рівність можливостей і дає гарантії проти бідності, забобонів і зловживання владою; відкритої демократії, де уряд відповідально перед народом і де гарантуються фундаментальні права особистості; здорової навколишнього середовища; умов для адекватного захисту британського народу в кооперації з європейськими ін — тами ООН, Співдружністю націй та ін міжнародними організаціями та ін-тами.
Ця зміна основного орієнтира лейбористів показує, що вони, зберігаючи акцент на колективістських, солідаристські засадах, втратили спільне з соціалізмом, що мають намір підірвати й зруйнувати капіталізм.
У «Соціал-демократичному маніфесті», підписаному в 1999 керівниками англ. лейбористів Т. Блером та нім. соціал-демократом Г. Шредером, йдеться про те, що соціал-демократи ні в якому разі не повинні відмовлятися від своїх головних цінностей: «чесне ставлення, громадська справедливість і рівність можливостей, свобода, солідарність та відповідальність по відношенню до інших ». У маніфесті проводиться грань між соціал-демократами і лібералами: соціал-демократи вважають, що економіка, яка є фундаментом суспільства, повинна бути ринковою, але саме суспільство не можна будувати в 21 ст. як ринкове. Нав'язати ринковій економіці «соціальну орієнтацію» і тим самим створити новий, відмінний і від капіталістично-ринкового, і від державно-соціалістичного тип суспільства покликане д-ва. Воно іменується «д-вою матеріального добробуту (д-вою соціального забезпечення)», і йому ставиться в обов'язок підтримувати заповзятливість, ні на хвилину не піддаючись ілюзії, що воно саме може цю заповзятливість замінити. Головне спрямування зусиль д-ви — «як зробити загальнодоступним добробут і доступ до зайнятості народу, як надати йому можливість реалізувати прогрес і зберегти природне середовище, у свідомості боргу, відповідальності перед майбутнім поколінням, як спільно долати злочинність і наркоманію ...».
Погляди сучасної соціал-демократії У цілому, соціал-демократи підтримують: • Дотримання загальним принципам соціальної справедливості, свободи, рівності і братерства.
• Захист прав людини.
• Принцип рівних прав та можливостей (а не тільки рівних можливостей, як у консерватизмі).
• Політичний і ідеологічний плюралізм.
• Соціально орієнтовану ринкову економіку на противагу абсолютизованої вільного ринку.
• Обмежене державне регулювання економіки.
• Створення ефективних регулятивних механізмів у підприємництві в інтересах робітників і дрібного підприємництва.
• Принцип чесної торгівлі.
• Рівноправність і захист усіх форм власності.
• Створення потужного державного сектора в економіці, що конкурує на рівних з приватним.
• Націоналізацію стратегічно важливих підприємств, особливо у військовій, аерокосмічної, металургійної, нефтеообрабативающей промисловості та енергетиці.
• Соціальне партнерство між трудящими і роботодавцями
• Співпраця з профспілками.
• Скорочення розриву між багатими і бідними.
• Підтримку незаможних верств населення.
• Створення «держави загального добробуту».
• Систему захисту економічних прав робітників, що передбачає: o Обмеження робочого тижня (до 35-40 годин).
Поліпшення умов праці робітників.
Підвищення мінімальної зарплати.
Захист від невиправданого звільнення.
Боротьбу з безробіттям.
• Ефективну систему соціального забезпечення, що передбачає: o Загальне безкоштовну освіту, рівний доступ до якого має все населення країни.
Державну систему загальної безкоштовної охорони здоров'я для всіх громадян країни.
Державну допомогу у формі пенсій та допомог по інвалідності та безробіття.
Державну допомогу для догляду за дітьми.
• Середній або високий рівень оподаткування, необхідний для фінансування державних витрат.
• Введення нових законів з охорони природи і навколишнього середовища (хоча і не настільки радикальних, як проекти «Зелених»).
• Зняття обмежень з імміграції і мирне співіснування культур і цивілізацій.
• Секуляризоване і відкриту прогресивну соціальну політику.
• Зовнішню політику, відповідну принципам мультилатералізму та участі в міжнародних організаціях типу ООН.
• демілітаризацію, скорочення військових арсеналів і неучасть в агресивних військових блоках.
• Захист інтересів трудящих — робітників, селян, фермерів, інтелігенції та середнього класу.
2. Спільні та відмінні риси соціал-демократії та лібералізму
Соціал-демократія спочатку поділяла найважливіші установки марксизму на ліквідацію капіталізму і корінне перевлаштування суспільства на засадах диктатури пролетаріату, усуспільнення засобів виробництва, загальної рівності і т.д. Деякі члени цих партій підтримували ідею марксистів про революційний шлях ліквідації капіталізму і перехід до соціалізму. Але в реальному житті вийшло так, що соціал-демократія в цілому визнала існуючі суспільно-політичні інститути й загальноприйняті правила політичної гри. Партії соціал-демократичної орієнтації інституціалізувались, стали парламентськими партіями. З цієї точки зору всю наступну історію соціал-демократії можна розглядати також і як історію поступового відходу від марксизму.
Реальна практика змусила керівників соціал-демократії переконатися у безперспективності революційного переходу від старої суспільної системи до нової, в необхідності трансформувати, вдосконалити її.
В економічній та політичній боротьбі тієї епохи вони переконалися, що багато вимог робітничого класу можна реалізувати мирними засобами, в процесі повсякденних і поступових змін. Мало не всі соціалістичні та соціал-демократичні партії ставили собі за мету 'розрив з капіталізмом'. Їх програми кінця XIX — початку XX ст. не були революційними в повному розумінні цього слова, хоча і містили відомий набір радикальних гасел. З самого початку для більшості соціал-демократичних партій було характерно поєднання революційних гасел з опортуністичною, прагматичної політичною практикою. Поступово в програмах більшості соціал-демократичних партій брали гору опортунізм, прагматизм, реформізм. Особливо прискореними темпами цей процес пішов після більшовицької революції в Росії, яка перед усім світом на власні очі продемонструвала згубність того революційного шляху, який пропонувався марксизмом (а в його крайніх формах — марксизмом-ленінізмом).
Отже, ході свого історичного розвитку соціал-демократична та ліберальна політичні ідеології зазнали багатьох змін. Ці політичні ідеології починали формуватись маючи на меті різні цілі та завдання, але межі між даними ідеологіями поступово стираються і в наш час соціал-демократія займає проміжне положення між соціалізмом та лібералізмом. Видатний вчений та ідеолог соціал-демократії Бернштейн поєднав цінності соціал-демократії та лібералізму. Отже ці дві ідеології мають низку спільних ідей, поглядів та цінностей. Основними спільними цінностями для цих ідеологій є:
Свобода та самовизначення кожної окремої особистості
Рівні права на самовизначення та індивідуальні інтереси
Справедливість та рівна для всіх свобода
Плюралізм в усіх сферах суспільного життя
Основними спільними принципами та ідеями, на яких ґрунтуються соціал-демократія та лібералізм є:
Неолібералізм та соціал-демократія виступають за правову державу, що має регулювати ринок в інтересах людей
Ідея правової держави, тобто панують в державі не окремі особистості, а закони
Всі члени суспільства перед законом рівні продолжение
--PAGE_BREAK--
Громадяни мають право вибору між різними політичними альтернативами
Принцип гарантії недоторканості прав особистості
Можливість зміни уряду цілком мирним шляхом
Гарантії прав меншості в суспільстві
Принцип високих соціальних стандартів, що передбачає покращення умов праці та надання можливості працювати, доступ всіх верств населення до якісної освіти та духовних цінностей, боротьба з екологічними проблемами
Наявність вільних, чесних, змагальних виборів
Співробітництво всіх держав у боротьбі за мир
Ідея парламентського устрою
Але, не зважаючи на значну подібність, соціал-демократія та лібералізм мають ряд відмінностей, що характеризують їх як окремі не залежні одна від одної політичні ідеології:
Соціал-демократи на відміну від лібералів виступають проти ринкового суспільства. Ринок має стосуватись лише економічної сфери в державі.
Ліберали виступають за принцип мінімального втручання держави в економіку, в той час соціал-демократи проводять політику державного регулювання ринку в інтересах людей
Можна навести яскравий приклад того, які відмінні точки зору мають ліберали та соціал-демократи при вирішенні певних економічних питань під час кризи:
Інфліция
Ліберали
Соціал-демократи
Неодмінні умови успіху: незалежний Нацбанк з єдиною метою забезпечення стабільності національної валюти, рівність Мінфіну та економічних суб'єктів у плані доступу до ресурсів та фінансування своєї діяльності, довготривале планування, прозорість і однозначність законодавчої бази, лібералізація фінансово-кредитного ринку, рівний доступ внутрішніх і зовнішніх суб'єктів на ринок, скасування адміністративних обмежень попиту-пропозиції на валюту, розвинена інфраструктура фінансових посередників і наявність великого числа фінансових інструментів. Жорсткі монетарні обмеження і строгий контроль за розміром грошової маси. Правила гри визначають мізки, технології, сучасний менеджмент і маркетинг.
Нацбанк знаходиться в прямому підпорядкуванні виконавчої або законодавчої влади. Він використовується для фінансування державних програм підтримки експортерів, забезпечення житлом, проведення посівної і т.п. Нацбанк відповідає за стан національної економіки в цілому. Мінфін має пріоритетний доступ до ресурсів на умовах, недоступних економічним суб'єктам. Невелика інфляція (до 30%) вважається благом, тому що нібито підвищує конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Де факто існує поділ економічних суб'єктів на соціально значущі, стратегічні, найменш корисні та імпортери. Приймається законодавство, що визначає статус кожного з них в плані доступу до фінансових ринків та інструментів. Головними бенефіціарами є наближені до органів влади структури і обличчя.
Внутрішній та зовнішній борг країни
Ліберали
Соціал-демократи
Проведення жорсткої монетарної політики в комплексі з лібералізацією та інституційними перетвореннями. Законодавче прийняття графіка збалансування бюджету, закону, що забороняє перевитрата коштів державою. Скорочення держвидатків, перш за все, за рахунок скасування субсидій і дотацій економічним суб'єктам, скорочення армії, приватизації великого спектру послуг, що надаються державою, включаючи пенсійне та медичне забезпечення). Одночасно проводиться кардинальна податкова реформа, що припускає введення податку з продажів як основного елементу нової системи замість прямих і непрямих прогресивних податків. Дана міра значно знижує витрати на утримання податкових органів, а також витрати економічних суб'єктів на ведення складної бухгалтерії, спрямованої на відхід від податків. Перехід на індивідуальні 1-2 річні контракти з усіма держслужбовцями. Забезпечення гласності при проведенні тендерів на надання державі послуг і при приватизації. Збалансування бюджету засноване на 5 принципах: 1) скасування непотрібного 2) консолідація роздробленого 3) приватизація та максимальне використання ринкових сил 4) передача на місцевий рівень влади надання державних послуг 5) зниження податків.
Монополізація ринку фінансових послуг, випуск коротко і довгострокових облігацій державної позики на грабіжницьких для економічних суб'єктів умовах, відволікання коштів з реальної економіки, примус Нацбанку до купівлі цих фінансових інструментів і перерозподіл тягаря держвитрат на всіх учасників ринку за допомогою більш дорогих ресурсів на більш жорстких умовах. Бажаний обслуговування зовнішнього, а не внутрішнього боргу, хоча на певному етапі відбувається заморожування виплат відсотків і ведуться переговори щодо його списанню. Всю важкість боргу перекладивется на плечі майбутніх поколінь. Законодавча та виконавча влада видає численні пільги, привілеї, почесні звання, виплати за якими починаються по мірі виходу на пенсію. Підвищуються податки, особливо на відносно багатих громадян і юридичних осіб. Крім цього дохідну частину передбачається збільшувати за рахунок поступової державної монополізації пропозиції товарів і послуг. Ресурси діляться в тиші кабінетів. Ефективність їх використання залишається державною таємницею.
Подолання кризи у промисловості та сільському господарстві
Ліберали
Соціал-демократи
Держава так само як і інші економічні суб'єкти не може визначити майбутніх лідерів у промисловості, сільському господарстві або у сфері послуг. Не може з однієї простої причини — інформація, вірніше її відсутність. Навіть 'Deep Blue', який переміг Каспарова, — це просто жалюгідна іграшка, не здатна проаналізувати трильйони бітів цінової інформації, яка змінюється кожну хвилину. Немає ніяких раціональних підстав думати, що навіть 10 тисяч чиновників впораються з цим завданням.
Отримання неспотвореної інформації з ринку у вигляді вільної ціни, що говорить про вибір споживачів, інвесторів, підприємців є основою раціональної, найбільш ефективний промисловою и с / г політики. Не можна приймати раціональні рішення, не маючи повної інформації, яку, у свою чергу, можна отримати тільки після лібералізації внутрішньої і зовнішньої торгівлі, ринків нерухомості та робочої сили, землі та інших форм капіталу. Потоки капіталу направляються туди, де вони приносять максимальний прибуток. Динамічне право приватної власності на всі форми капіталу сприяє зміні власника в завімості від преференцій споживача. Система стимулів: скорочувати собівартість продукції, підвищувати якість вироблених товарів або послуг, розширювати асортимент, інвестувати в науку і розвиток нових технологій, спеціалізуватися і вчитися, створювати кваліфіковані робочі місця. Все це для того, щоб успішно конкурувати на внутрішньому і зовнішньому ринку. Основою економічної законодавчої бази є забезпечення і гарантування реального рівності всіх суб'єктів господарювання у всіх аспектах господарської діяльності.
Держава приймає численні програми порятунку і виведення з кризи економіки в цілому і окремих її секторів. Зростання і поява 'локомотивів' вітчизняної економіки планується. Для 'соціально значущих підприємств і галузей' створюються тепличні умови господарювання у вигляді 1) неможливості конкуренції з боку зарубіжних постачальників аналогічних товарів або послуг (митні збори, витончене сертифікація), 2) внутрішніх конкурентів, працюють в тій же сфері (перекриття доступу до валютної біржі, дешевим кредитах міжнародних організацій і Нацбанку, перереєстрації, перевірки, відповідна політика оренди виробничих та офісних приміщень і т.д.), 3) конкурентів за ресурси з інших секторів економіки (позбавлення статусу 'соціально значущі' або 'стратегічні', надання особливих повноважень міністерствами і державними агенствам з управління підприємствами). Недолік валютних коштів компенсується політикою імпортозаміщення, що є черговим 'шедевром' бюрократичного управління економікою. Всі імпортозаміщення побудовано на припущенні, що держава визначає 'шкідливі' для національної економіки сектора і направляють ресурси на створення вітчизняних виробничих структур. Соціал-демократам не відомо, що таке 'система поділу праці' і які її переваги. 'Улюблені' інстументи забезпечення зростання обсягів виробництва промисловості і с / г — це субсидії, дотації, інвестиційні (читай безкоштовні) кредити, девальвація національної валюти, звільнення від обов'язкових для інших бюджетних платежів, мита і т.п. Право власності на землю і нерухомості дуже сильно обмежена. Держава регулює величезна кількість аспектів економічної діяльності: починаючи від часу роботи магазинів, асортименту товарів, що продаються, змісту реклами, і закінчуючи природними монополіями та імпортерами стратегічно важливих товарів (цигарки, алкоголь і т.п.).
Система стимулює таке: створення сильного лобі в органах законодавчої та виконавчої влади на місцевому та республіканському рівні, консервацію старих і неефективних методів і механізмів управління економікою і розподілом ресурсів, 'вимивання' кваліфікованих робочих місць, нехтування екологією, прагнення штучно підвищити витрати для залучення чергової порції держдопомоги, інвестування в технологічно відсталі галузі і підприємства, які генерують збитки.
Фінансова криза системи соціального та медичного забезпечення
Ліберали
Соціал-демократи
Введення індивідуальних пенсійних депозитних рахунків у приватних пенсійних фондах, суворо регульованих і контрольованих державою. Людина, а не профспілка визначає місце відкриття пенсійного рахунку. Скасування обов'язкових виплат до соціальних фондів юридичними особами, введення обов'язкових індивідуальних виплат (10-15%) і добровільних (розмір не обмежений). Гарантовані пенсії для інвалідів, вдів і сиріт за допомогою ринкових механізмів. Законодавче обмеження інвестиційних сфер пенсійних фондів, закріплення неможливості використання коштів індивідуальних пенсійних рахунках у проектах Ради директорів фонду, які є окремою юридичною особою. Введення індивідуального медичної страховки. Гарантоване забезпечення медичних послуг кожному громадянину на певну законом суму. Проведення тендерів серед приватних підрядників на управління державними лікарнями та поліклініками, введення індивідуальних чекових медичних книжок, в яких ведеться суворий облік обсягу та вартості послуг, що надаються. Розвиток приватної спеціалізованої медицини та створення механізмів, стимулюючих підвищення якості медпослуг, скорочення витрат на їхнє надання, інвестування в нові технології та розробку нових лекарст і, звичайно ж, передбачає профілактичний здоровий спосіб життя.
Роздача привілеїв і 'подарунків' різним соціальним і лобістським групам у вигляді більш раннього виходу на пенсію, підвищення розміру пенсії безвідносно від щомісячним внесків. Створення єдиного державного пенсійного фонду, керівництво якого витрачає кошти на свій розсуд. Відсутність звітності та контролю за діяльністю даного фонду, здійснення 'показових' соціальних проектів у вигляді зразкових мікрорайонів (у яких абсолютно випадково живуть всі місцеві боси), будівництва шикарних будинків відпочинку, пансіонатів, заповідників для робітників (з відповідних кабінетів). Перетворення відрахувань до пенсійного та інші соціальні фонди в ще один податок, який надходить до загального державних 'котел'. Повне підпорядкування фонду виконавчій чи законодавчій владі, перетворення його в додатковий стимул для управлінських структур та їх державних службовців. Монополізація ринку медичних послуг державними компаніями, законодавче недопущення приватних структур на ринок медичних послуг або створення середовища, 'згубною' для існування приватних структур у даному сегменті ринку. Перерозподіл коштів здійснюється через республіканський бюджет, основні 'соціальні' податки виплачують роботодавці, що створює для них стимули не створювати нові робочі місця, приховувати реальний дохід, завищувати витрати. Все це в кінцевому підсумку знижує конкурентоспроможність національної економіки в цілому. Споживачам вигідно споживати більше, тому що вони не платять на пряму за надані послуги, лікарі схильні завищувати рахунку, оскільки їхні витрати, в основному, компенсуються страховими компаніями. Страхові компанії сплять спокійно, оскільки держава компенсує їм всі витрати, які завжди завищені, тому що включають 'інтерес' виділяють кошти чиновників. Курець, п'яниця, наркоман не бачить ніякого зв'язку між своїми вадами, рівнем медичного забезпечення і особистого доходу. продолжение
--PAGE_BREAK--
3. Соціал-демократія та лібералізм на практиці
Соціал-демократія
впливова політична сила, представлена на всіх континентах, активно бере участь у діяльності органів влади на різних рівнях, що бачить завдання побудови суспільства у дусі соціал-демократичних основних цінностей — свободи, справедливості, солідарності.
Соціал-демократія — це партії, що мають різні назви-соціал-демократичні, соціалістичні, лейбористські, робітники. В даний час у світі налічується понад 80 партій цієї орієнтації, що мають близько 20 мільйонів членів, за яких голосують понад 200 мільйонів виборців. Половина цих партій чи очолює в останнє десятиліття уряду відповідних держав, або входила до різного роду правлячих коаліцій. Так, однопартійний уряд в різний час формували Австралійська лейбористська партія, Соціалістична партія Австрії, Демократична дія Венесуели, Іспанська соціалістична робоча партія, Норвезька робітнича партія, Соціал-демократична робітнича партія Швеції та ін. У коаліції входили Партія праці Ізраїлю, Італійська соціалістична партія, соціал-демократична партія Фінляндії і т.д. Як ідейно-політична течія соціал демократія-виникла на певній стадії розвитку буржуазного суспільства в країнах, що досягли середнього рівня промислового розвитку. Для функціонування соціал-демократії потрібні певні політичні умови: висока ступінь стійких демократичних інститутів влади, політичний плюралізм, закріплений відповідними законодавчими актами, правова держава та ін..
Соціал-демократичні партії мають ряд, що їх об'єднують ознак: 1.Іх ідейна спільність — висунення концепції демократичного соціалізму, що трактувалася не тільки як ідеал, але і як процес діяльності, не обмежений якимось певним відрізком часу соціально-політичних і економічних перетворень; 2.Прочние, стійкі зв'язки з профспілковим рухом, з різними категоріями работополучателей як фізичної, так і розумової праці; 3.Пріверженность принципу політичного консенсусу при вирішенні різних проблем, властивих ту чи іншу державу; 4.Ідея визнання пріоритету соціальної мети над економічною притаманна всім різновидам соціал-демократичної думки і практики.
Теоретики, що досліджують соціал-демократію, виділяють дві групи партій, кожна з яких має спільні риси. Так, в соціалістичних партіях Північної Європи, Великобританії, Австрії, Швейцарії та ФРН набула поширення концепція 'функціонального соціалізму'. У ній проблема форм власності вже не стоїть у центрі соціалістичної стратегії, кінцевої мети. Головне — це вплив різних громадських інститутів на реальне економічне право розпорядження в умовах ринкових відносин.
Друга група соціалістичних партій, що діють в західноєвропейських країнах Середземномор'я і пізніше у Великобританії, орієнтовані на теорію розриву з капіталістичною логікою. Відповідно до цієї теорії ключові галузі промисловості усуспільнюється, створюється домінуючий суспільний сектор і використовуються переваги державного планування. Така економічна логіка, на думку цих партій, тільки й може бути визнана соціалістичної. Програми соціальних реформ включають в себе три основних моменти: 1. Постійність високих темпів економічного зростання; 2. Створення та розвиток системи соціального забезпечення і обслуговування ('держава добробуту'); 3. Широке використання механізмів державного регулювання економіки.
Не можна не помітити, що реалізація цих основних соціально-економічних установок соціал-демократії посилюють кризові процеси в економіці, ведуть до руйнування ринкового механізму. Соціальні реформи здійснюються за рахунок зростання податкового преса і інфляційної політики, шляхом перерозподілу коштів від 'багатих' до 'бідних', скорочення інвестиційної активності, розмивання капіталів, зростання розмірів державної заборгованості і т.д. Переслідуючи соціальні цілі формування «держави добробуту ', соціал-демократія послаблює економічний фундамент того ж самого зростання добробуту.
Екологічні орієнтири стали займати в концептуальному багажі важливе місце. Соціал-демократи відстоюють екологічно збалансований розвиток; зростання, враховує комплексне вирішення екологічних і соціальних завдань; забезпечення якості життя, виробництва та праці.
Соціал-демократія за свою більш ніж столітню діяльність підтверджує, що вона постійно пов'язана з пошуками відповідей на виклики соціальної та політичної дійсності, що складається в різних країнах і на світовій арені в цілому. Соціал-демократія намагається відповідати цим викликам сучасними способами, не втрачаючи тим самим громадської актуальності.
Лібералізм. Сьогодні не викликає серйозних наукових розбіжностей теза про множинність проявів лібералізму для різних епох (традиційний і новий), стадій (ранній і пізній), регіонів (західноєвропейський і східноєвропейський), ідеологій соціальних шарів (дворянський, буржуазний) або різних течій (християнський, національний або навіть соціалістичний). Тут можна відзначити таку рису лібералізму, як недостатність систематизованості принципу і доктринальної строгості.
У політологічної літератури, є як мінімум три основні підходи у вивченні лібералізму. Лібералізм як ідеологія представлений в різні періоди різними соціальними силами, але прихильними все ж таки до початкових його канонів, по-друге, як соціально-політичний (організаційно-політичний) рух, по-третє, як сукупність певних інститутів, процедур та принципів управління, що створюють можливість проводити ліберальну політику на державному рівні в усіх сферах суспільного життя.
Теоретичні коріння лібералізму виростають в ідеології висхідного класу буржуазії в XVII столітті, тобто коли буржуазія безпосередньо виходить на історичну арену і заявляє свої права. Ідея індивідуальної свободи як найважливіший концепт лібералізму знайшла своє відображення в працях Дж.Локка, в поглядах просвітителів — Вольтера, Руссо, Монтеск'є, в ідейних течіях французької революції, а також у навчаннях XIX ст., зазначеному як 'золотий вік лібералізму', — А.де Токвіля (Франція), Дж.С.Мілля (Англія), В. Гумбольдта (Німеччина) та ін
Автономія особистості та її первинність по відношенню до суспільства і держави є визначальною ідеєю для даного напрямку. Ранній лібералізм дав трактування людини як суверенної особистості, якої не можна нав'язати привнесені ззовні або „нагорі 'правила.
Яскравим представником ліберальної демократії був англієць Д. Локк (1632-1704), для якого важливе значення мало обгрунтування приватної власності як невід'ємного атрибуту самої людини. 'Основною метою вступу людей у суспільство, — пише Локк, — є прагнення мирно і безпечно користуватися своєю власністю, а основним знаряддям і засобом для цього служать закони, встановлені в цьому суспільстві '.
Теорія поділу влади (Локк виділяє законодавчу, виконавчу і федеративну) поклало початок ідеології лібералізму. Законодавча та виконавча влади не повинні знаходитися в одних руках, бо в противному випадку носії такої влади набувають інтереси, відмінні від інтересів усього суспільства і суперечать цілям суспільства і правління. Поділ влади служить гарантом громадянського суспільства від свавілля всякої авторитарної влади.
Ще одним проявом поділу влади став розвиток багатопартійної системи.
Найважливішим елементом політичного лібералізму є теорія і практика правової держави.
Основоположна ліберальна ідея суспільного устрою — ідея соціального контракту, в який добровільно і свідомо вступають члени соціальних груп з метою контролю та впорядкування ризику, яка властива будь-яким відносин між людьми, особливо в сфері обміну. Таким чином, звільнення особи супроводжувало збільшення договірних відносин.
До числа найважливіших компонентів ліберальної ідеології відноситься ідея громадянського суспільства, як суспільства економічного, заснованого на приватній власності і ринку і незалежного від держави і політичних інститутів.
У ході своєї еволюції в XVIII-XIX ст. виявилися вразливі місця в тих пунктах ліберального вчення, які не витримали випробування часом і змусили лібералів кинутися в пошуки нової соціально-політичної платформи.
В останній чверті XIX століття даний напрямок отримує назву неолібералізму. Від первинного заперечення державного регулювання і втручання держави в економіку неоліберальні ідеологи починають переходити до визнання допустимості, навіть необхідності втручання держави в соціально-економічній сфері. Неоліберали прийшли до висновку, що внутрішні сили буржуазного суспільства не в змозі самі по собі забезпечити нормальний процес відтворення, і настає необхідність стабілізуючого втручання 'ззовні'. Зростає розуміння небезпеки в тому, що реалізація доктрини природного права, концепції нічим не обмеженої конкуренції і т.д. може призвести до загрози добробуту більшості населення. В ідеології неолібералізму найбільш важливими є дві взаємопов'язані групи відносин: між вільним ринком і державним втручанням і між індивідуумом і суспільством. Особливо зосереджені вони на другій групі відносин. Російські неоліберали в особі П. Новгородцева, І. Покровського, Влад.Гессена, Л. Петражицький, Б. Кістяківського, С. Гессена набагато раніше від своїх англійських колег висунули серйозну додаткову аргументацію на користь посилення соціального начала в лібералізмі.
Висновок
Отже, дослідивши спільні і відмінні риси соціал-демократичної та ліберальної політичних ідеологій, можна зробити висновок, що головною відмінністю серед їх ідей є роль та форми державного регулювання усіх сфер суспільного життя. Також відмінними є погляди класичного лібералізму та соціал-демократії стосовно ролі ринку в житті суспільства. Спільними для цих двох ідеологій є загальнолюдські та гуманістичні цінності, головною серд яких є недоторканість індивіда та його право на самореалізацію. Соціал-демократія грає важливу роль в житті розвинених капіталістичних країн. При цьому відмінності між соціал-демократичними партіями і партіями ліберальної ідейно-політичної орієнтації помітно стираються. Серед соціальних теорій (соціалізм, анархізм, лібералізм і консерватизмсоціал-демократія займає проміжне положення між соціалізмом, лібералізмом і консерватизмом, все більш тяжіючи до двох останнім.
Використана література
Олег Проценко, Василь ЛісовийЛібералізм, антологія. — 2-ге, перероблене. — «Простір», «Смолоскип», 2009. — ISBN 978-966-20068-11-5
Праці класиків лібералізму на сайті Юрія Єханурова
Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. — М.: РОССПЭН, 1998. — 415 с ISBN 5-86004-166-7
Берлин И. Философия свободы. Европа. — М.: Новое литер. обозр., 2001. — 448 с ISBN 5-86793-132-3
Гамильтон А., Мэдисон Дж. и Джей Дж. Федералист
Інтернет-ресурси: www.ipiend.gov.ua,politics.ellib.org.ua.,ru.wikipedia.org, www.ucpb.org Ссылки (links):
grachev62.narod.ru/Fed/index.htm