Міністерство освіти інауки України
Харківськийнаціональний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди
природничий факультет
кафедра ботаніки
Вплив стилюпедагогічного спілкування вчителя на процес формування пізнавальної активностістаршокласників на уроках загальної біології
Курсова робота
студента 5 курсу 51 б/вгрупи
Вабіщевіча Олександра
науковий керівник:к.п.н.
доцент Пінський О.О.
Харків – 2010
Зміст
Вступ
РозділІ. Теоретичний аналіз і узагальнення комплексу наукової спихолого-педагогічної,навчально-методичної літератури з питань впливу стилю педагогічного спілкуванняна процес формування пізнавальної активності старшокласників на уроках біології
1.1Пізнавальна активність школярів на уроках біології як умова ефективного засвоєннязнань
1.2Стилі педагогічного спілкування та особливість їх застосування до старшокласників
1.3Роль асертивного спілкування у формуванні пізнавальної активностістаршокласників на уроках біології
РозділІІ. Проведення психолого-педагогічного експерименту щодо впливу стилюпедагогічного спілкування на пізнавальну активність старшокласників та деякійого висновки
2.1Загально-методичні аспекти проведення психолого-педагогічного експерименту
2.2Педагогічне дослідження і основні його підсумки
2.2.1Констатуюча частина педагогічного експерименту
2.2.2Формуюча частина педагогічного експерименту
Висновки
Списоклітератури
Додатки
Вступ
Проблемапідвищення пізнавальної активності учнів у процесі навчання – дуже актуальна іскладна проблема, яка охоплює різноманітні сторони процесу навчання івиховання, адже процес навчання і виховання буде ефективним є лише тоді колиобидві сторони навчального процесу проявлятимуть активність у своїй діяльності.Результативність процесу навчання значно залежить від особистості учня – відйого можливостей, нахилів, здібностей, інтересу. Проте чи не найголовнішимчинником, який визначає рівень пізнавальної активності учнів у процесі навчаннявиступає саме особистість педагога, як керівника навчально-виховним процесом
Тому актуальністьобраної нами теми визначається тим, що тільки активна співпраця вчителя таучнів, яка заснована з одного боку на застосуванні вчителем оптимальних методівта прийомів навчання, а з іншого боку на активності пізнавальної активностіучнів у здобутті знань може забезпечити ефективність навчального процесу. Дії,методи та прийоми, поведінка, відношення до уроку, стиль спілкування вчителя зучнями, які спонукають учня до старанного навчання, слугують засобамиактивізації пізнавальної діяльності. Тобто можна говорити, що ступіньпізнавальної активності школярів є реакцією на методи та прийоми роботивчителя.
Проблемуактивізації пізнавальної діяльності розробляли психологи й педагоги, філософи йсоціологи на всіх етапах розвитку школи. Зокрема, це – А.Занков, Д. Ельконін,Л. Виготський. Над пошуком форм, засобів, методів організації пізнавальноїдіяльності учнів під час вивчення шкільного курсу біології працювалиЄ.П.Бруновт, Б.І.Коротяєв, А.І.Нікішов, П.І.Підкасистий, які обґрунтовуютьсамостійну роботу як засіб пізнавальної діяльності школярів, Б.В.Всесвятськийпрацював над розробкою методики підвищення творчої активності учнів прививченні біології.
Об'єктомпедагогічного дослідження є методичні проблеми формування пізнавальноїактивності старшокласників на уроках біології під час асертивного спілкуваннявчителя в процесі на навчання.
Ефективність навчальногопроцесу на пряму залежить від спільної активної діяльності суб’єктів навчання іобов’язок вчителя при цьому — за допомогою найдоцільніших методів та засобівнавчання забезпечити належну активність учнів під час навчальної діяльності. Немалу роль у цьому відіграють стилі спілкування вчителя з учнями, асертивністьпедагогічного спілкування.
Виходячи зцього, ми визначили предмет дослідження.
Предметпедагогічного дослідження — методика застосування асертивногопедагогічного спілкування на уроках із загальної біології для підвищенняуспішності учнів у навчанні.
Метанашого дослідження – встановити зв'язок між стилемпедагогічного спілкування вчителя та пізнавальною активністю учнів, якапроявляється, в першу чергу, у зацікавленості учнів у знаннях з біології, в їхуспіхах при вивченні біології; з’ясувати, які стилі педагогічного спілкуванняслід застосовувати для збільшення пізнавальної активності старшокласників прививчені біології.
Поставлена метапривела до розгляду наступних завдань:
1. Наоснові аналізу літературних джерел із нашої теми з'ясувати сутність понять«пізнавальна активність учнів», «стилі педагогічного спілкування», «асертивнеспілкування »;
2. Провестипедагогічне дослідження на базі ХСШ № 162 і з'ясувати роль стилю педагогічногоспілкування вчителя біології у формуванні пізнавальної активності учнів під часвивчення шкільної біології;
3. Визначитинапрями і умови ефективного розвитку пізнавальної активності учнів;
4. Вході педагогічного дослідження повести ряд уроків із загальної біології ізвключенням елементів демократично стилю спілкування та з'ясувати його вплив назміну пізнавальної активності учнів;
5. Зробитивисновок щодо значення стилю педагогічного спілкування у формуванніпізнавальної активності на уроках біології,
Робочагіпотеза. Запропонована нами методика, якапередбачає послідовне внесення зміни у використання методів та прийоміввикладання біології із застосуванням демократичного стилю спілкування маєпозитивно позначитися на збільшені інтересу до біологічної інформації, упідвищенні успішності навчання учнів на уроках біології.
Під часпроведення нашого педагогічного дослідження ми користувалися наступними методаминауково-педагогічних досліджень: вивчення комплексу психолого-педагогічної танавчально-методичної літератури з теми дослідження, індивідуальні та груповібесіди з учнями 10-Б класу, бесіди з адміністрацією школи та вчителем біології,спостереження за діяльністю вчителів та учнів, анкетування та власнепедагогічний експеримент.
Педагогічнедослідження проводилося впродовж педагогічної практики, яка тривала впродовжвересня-жовтня 2010 року. Експериментальна база проведенняпсихолого-педагогічного дослідження – Харківська спеціалізована школа І-ІІІступенів № 162.
РозділІ. Теоретичні аспекти впливу стилю педагогічного спілкування на процесформування пізнавальної активності старшокласників на уроках біології
1.1Активна пізнавальна діяльність школярів на уроках біології як умова ефективногозасвоєння знань
Пізнавальнадіяльність сприяє розвитку інтелектуальної сфери, оволодінню учнями основамиприродничо-наукових знань, методами навчального пізнання [11]. Для успішногозасвоєння знань під час навчання необхідна активна пізнавальна діяльність учнівбо тільки в процесі діяльності відбувається розвиток особистості.
Активністьшколярів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності:стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована назасвоєння індивідом суспільного досвіду, накопиченого людством, знань іспособів діяльності, яка здійснюється шляхом вибору і застосування оптимальнихшляхів досягнення мети пізнання [12, с.231].
Активізаціяпізнавальної діяльності учнів є багатоаспектним питанням. Ії характернимирисами є підвищення рівня активності та самостійності учнів, інтересу та вбажанні самостійно докладати зусиль у процесі вивчення біологічних об’єктів іявищ. Це досягається завдяки вдосконаленню змісту запропонованого для вивченняматеріалу, подання його в зрозумілій для учнів формі, в якому відображаєтьсяпрактичне значення явищ і фактів, що вивчаються. Це спонукає учнівзастосовувати отримані знання в життєво-практичних ситуаціях і виробляє у нихнеобхідні для життя уміння та навички, у тому числі поведінкові.
Саме тому однієюз актуальних проблем сучасної загальноосвітньої школи є активізаціяпізнавальної діяльності учнів у процесі навчання.
Відвирішення цієї проблеми залежить ефективність навчального процесу, щопроявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу донавчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя.
Проблемапідвищення самостійності і пізнавальної активності учнів – складна проблема,яка охоплює різноманітні сторони процесу навчання і виховання. Процесактивізації є процесом перетворення суб’єкта (в нашому випадку — учня) в станактивності. Поняття активності розглядалося в психолого-педагогічній науці зрізних аспектів.
Термін «активність»походить з латинської «actives», що означає діяльний, енергійний, ініціативний.У педагогічному словнику за ред. М.Д.Ярмаченка «активність визначається як– 1)властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх і внутрішніх потреб;2) властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленнідо навколишнього світу та саму себе [15].
В основі успіху навчальноїдіяльності учнів лежить, у першу чергу, їх активність.
Пізнавальнаактивність учня не зводиться лише до пізнавальної діяльності. Її слідрозглядати як психічний стан суб'єкта навчання, як його особистісне утворення,що виражає відношення до процесу пізнання.
Тому слідрозрізняти поняття «пізнавальна діяльність» і «пізнавальна активність».Найбільш яскраво це виражається висловом таким висловом: «Учні включаються впроцес навчальної діяльності з різним ступенем активності». Г.І.Щукіна виділяєрепродуктивно-наслідувальний, пошуково-виконавський і творчий рівні активностіучнів, що відповідає одній із класифікації методів навчання [3, с. 75].
Пізнавальна(навчальна) активність школярів таким чином полягає в прагненні вчитися,долаючи труднощі на шляху отримання знань, докладанні максимальних вольовихзусиль та енергії в розумовій діяльності. Йдеться не тільки про зовнішнюактивність (підняття рук, переписування, гортання сторінок підручника), а,головним чином, про внутрішню розумову активність учня, творче мислення.
Науковцістверджують, що пізнавальна активність учня – якість не природжена і непостійна, вона динамічно розвивається, може прогресувати й регресувати підвпливом школи, товаришів, родини та інших соціальних чинників. На рівеньактивності великий вплив мають ставлення вчителя і стиль його спілкування зучнями на уроці, успішність і настрій самого учня (успіхи у навчання і позитивніемоції підвищують пізнавальну активність) [9,36 с.].
Розрізняютьпізнавальну активність двох типів:
— Спрямовану назасвоєння, придбання, застосування вже наявного в досвіді індивіда чи людства вцілому (інтелектуальна діяльність, активність);
— Створенняабсолютно нового, для чого в особистому та суспільному досвіді ще не існуєготових зразків (творча активність) [2, с.45].
Т.І.Шамоварозрізняє три рівні пізнавальної активності: відтворюючий, інтерпретуючий ітворчий, поклавши в основу образ дії.
Перший рівень, відтворюючий,характеризується прагненням учня зрозуміти, запам'ятати, відтворити отриманізнання, оволодіти способами виконання дій за зразком.
Інтерпретуючийрівень передбачає бажання осягнути сенс досліджуваного, застосувати знання й освоєніспособи діяльності в нових навчальних умовах.
Творчийже рівень передбачає готовність учнів до теоретичного осмислення знань,розуміння зв'язків між предметами і явищами, самостійного пошуку рішенняпроблем [3, с. 75].
Залежно відрівня пізнавальної активності учнів у навчальному процесі розрізняють пасивне іактивне навчання.
При пасивномунавчанні учень виступає в ролі об'єкта навчальної діяльності: він повинензасвоїти і відтворити матеріал, який передається йому викладачем або іншимджерелом знань. Зазвичай це відбувається при використанні лекції-монологу,демонстрації, читання літератури. Учні при цьому, як правило, не співпрацюютьодин з одним і не виконують будь-яких проблемних, пошукових завдань.
При активномунавчанні учень більшою мірою стає суб'єктом навчальної діяльності, вступає вдіалог з викладачем, активно бере участь в пізнавальному процесі, виконуючитворчі, пошукові, проблемні завдання. Здійснюється взаємодія учнів один з однимпри виконанні завдань у парі, групі.
Активізаціїпізнавальної діяльності учнів сприяє показ практичної значимості матеріалу,який вивчається на уроці використання задач з екології, генетики, молекулярноїбіології [11]. Дуже важливо, щоб напочатку розв’язання біологічних задач всі учніретельно розібрали разом із вчителем основні принципи їх розв’язування. Аджевід цього залежить багато аспектів, починаючи від розуміння суті матеріалу ізакінчуючи вмінням учнів застосовувати здобуті знання у життєвих ситуаціях.
Виділяютьнаступні критерії пізнавальної активності учнів:
1. Наявністьпізнавального інтересу, про який можна судити за наступними показниками:ступінь участі в обговорюваних на заняттях проблемах; повнота відповідей;самостійність суджень; питання до викладача, їх характер і спрямованість,відношення до додаткових завдань (підготовка доповіді, повідомлення, написанняреферату і т. д.); прагнення до участі в науковій роботі; спрямованістьвикористання вільного часу і т.д.
2. Сформованістьприйомів пізнавальної діяльності (володіють повністю, частково, не володіють).
3. Певний рівеньсамостійності у вивченні наук.
4. Досягненнядосить високого рівня пізнавального спілкування між учнями та викладачами.
5. Висока якістьзнань та їх відповідність вимогам програм.
Доситьцікаві і в той же час цілком зрозумілі критерії активності пізнавальноїдіяльності висуває Р.А.Нізамов, який пропонує оцінити ефективність цієї роботиза часом, який пішов на вивчення та засвоєння матеріалу; якістю засвоєннязнань; збереженням знань у пам'яті; формуванням здібностей у учнів; озброєннямметодами пошуку знань [14].
Принципактивності учнів в процесі навчання є одним з основних, адже саме в активнійнавчальній діяльності відбувається якісне пізнання.
Методиактивізації пізнавальної діяльності учнів можна й потрібно застосовувати нарізних етапах уроку. При цьому дуже важливо, щоб вчитель у своїй роботівикористовував різноманітні традиційні й активні форми й методи активізаціїпізнавальної діяльності – це помітно підвищує якість уроків, інтерес учнів донавчання [11].
1.2Стилі педагогічного спілкування та особливість їх застосування достаршокласників для оптимізації навчання
Специфікапедагогічного спілкування зумовлена різними соціально-рольовими тафункціональними позиціями його суб'єктів. У процесі педагогічного спілкування вчительпрямо чи опосередковано здійснює свої соціально-рольові та функціональніобов'язки по керівництву процесом навчання і виховання майбутніх громадянсуспільства[16].
Із працьучених-психологів відомо, що педагогічне спілкування— це форма навчальної взаємодії, співробітництва педагога і учнів. Цеособистісно й соціально зорієнтована взаємодія, яка створює соціальнопсихологічний клімат, атмосферу праці педагога й учнів, в якій розв’язуютьсязавдання навчання й виховання [4, с.315].
Великийвчений-психолог А.А.Леонтьев під педагогічним спілкуванням визначивпрофесійне спілкування вчителя з учнями в процесі навчання і виховання, яке маєпевні педагогічні функції і направлене на створення сприятливого психологічногоклімату, а також на психологічну оптимізацію навчальної діяльності івзаємовідносин між педагогом і учнями.
Із визначеньвидно, що одним із критеріїв продуктивного педагогічного спілкування єстворення сприятливого психологічного клімату, який, в свою чергу, сприяв биформуванню певних міжособистісних відносин в навчальному колективі [16].
Сьогодніпедагогіка і методика викладання навальних дисциплін переходить від ужезастарілої системи «субъект-объект» до системи «субъект-субъект», основнимкредо якої є те, що учні під час навчання повинні бути не пасивними слухачами,виконувачами вказівок вчителя, а активними здобувачами знань. Ця системазабезпечує активну співпрацю суб’єктів навчання, активну їх взаємодію, якаспрямована на виховання та свідоме засвоєння змісту навчання.
Тому залежно відтого, яку позицію для себе обрав вчитель під час спілкування з учнями,розрізняють різні стилі педагогічного спілкування
Стильспілкування і керівництва в значній мірі визначає ефективність навчання івиховання, а також особливості розвитку особистості та формуванняміжособистісних відносин у навчальній групі. Перше експериментальне дослідженнястилів керівництва було проведено в 1938 році німецьким психологом КуртомЛевіним. Тут же була введена поширена в наші дні класифікація основних стилівкерівництва: авторитарний, демократичний і ліберальний. Нерідко доводиться чутив лекціях, читати в літературі, що названі типи можуть бути легко перенесені іна область педагогічного спілкування [16].
Столяренкоговорить, що можна виділити шість основних стилів керівництва вчителем учбовоїдіяльності учнів:
Автократичний,коли вчитель здійснює одноособове управління колективом учнів, не дозволяючи їмвисловлювати свої погляди і критичні зауваження, педагог послідовно пред’являєдо учнів вимоги і здійснює жорсткий контроль за їх виконанням.
Авторитарний,коли вчитель допускає можливість участі учнів в обговоренні проблемних питань,але рішення насамкінець приймає сам вчитель, відповідно до своїх установок.
Демократичний,коли вчитель звертає вагу та враховує думки учнів, прагне зрозуміти їх,переконати, а не наказувати, веде діалогічне спілкування «на рівних».
Ігноруючий, коливчитель дуже мало цікавиться справами учнів, практично уникає керівництваколективом класу, обмежується формальним виконанням передачі навчальної інформації.
Ліберальний, коливчитель уникає керівництва колективом класу, або «йде на поводу їх бажань».
Непослідовний,алогічний стиль, коли вчитель залежно від зовнішніх обставин і власногоемоційного стану здійснює будь-який із названих стилів керівництва, що веде додезорганізації системи взаємовідносин вчителя з учнями, до появи конфліктнихситуацій [17].
Отже,стиль педагогічного спілкування – це усталена система способів та прийомів,які використовує вчитель під час взаємодії. Залежить він від особистіснихякостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей належатьставлення вчителя до дітей (активно-позитивне, пасивно-позитивне,ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.
Заактивно-позитивного ставлення педагог виявляє ділову реакцію на діяльністьучнів, допомагає їм, відчуває потребу у неформальному спілкуванні.Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в учнях, викликає взаємодовіру,розкутість, комунікабельність.
Пасивнопозитивне ставлення фокусує увагу вчителя на вимогливості та суто діловихстосунках. Таке спілкування характеризується сухим, офіційним тоном, бракомемоційності, що збіднює спілкування і гальмує творчий розвиток вихованців.Негативне ставлення, що залежить від перепаду настрою вчителя, породжує в дітейнедовіру, замкненість, нерідко лицемірство, брутальність тощо. Викликаючинегативне ставлення до себе, такий учитель працює і проти предмета, якийвикладає, і проти школи, і суспільства загалом.
Ставленнядо дитини детермінує організаторську діяльність вчителя, визначає загальнийстиль його спілкування, який може бути авторитарним, демократичним іліберальним.
При авторитарномустилі характерна тенденція на жорстке управління і всеосяжний контроль;виражається часто в тому, що вчитель значно частіше за своїх колег вдається донаказового тону, робить різкі зауваження. При цьому спостерігається великакількість нетактовних випадів на адресу одних членів групи і неаргументованевихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні ціліроботи, але і вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з кимбуде працювати, і т. д. Завдання та способи його виконання дає викладачпоетапно.
У будь-якомувипадку, в його очах учні характеризуються низьким рівнем відповідальності ізаслуговують самого жорсткого поводження. При цьому будь-яка ініціативарозглядається авторитарним викладачем як прояв небажаного самовілля. Яквизначив Курт Левін, авторитарному стилеві, властивий диктат, який перетворюєодного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічуючийого самостійність та ініціативу. Головні форми взаємодії за такого стилюспілкування – наказ, вказівка, інструкція, догана. Навіть похвала за такихобставин звучить як докір: «Ти добре сьогодні відповідав. Не чекав від тебетакого». А реакцією на помилки учня часто бувають висміювання, різкі слова.Вчитель нетерпимий до заперечень. Усе це породжує несприятливий психологічнийклімат, пригнічує ініціативу й відповідальність, гальмує формування колективістськихякостей, розвиває у дітей невпевненість.
Дослідження,виконані слідом за К. Левіним, показали, що така поведінка керівникапояснюється його побоюваннями втратити авторитет, виявивши свою недостатнюкомпетентність: «Якщо хтось пропонує щось поліпшити, побудувавши роботупо-іншому, значить, він побічно вказує на те, що я цього не передбачив ». Крімтого, авторитарний лідер, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи своїхпідопічних, висловлюючи зауваження не стільки з приводу самої роботи, скількищодо особистості виконавця [16,с.290].
Демократичнийстильґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію,самоуправління особистості та колективу. Базується він на думці колективу,покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного учня і залучити всіхдо активної участі в спільній діяльності. Основними способами взаємодії єзаохочення, порада, інформування, координація, що розвиває в учнів упевненістьу собі, ініціативність. З усвідомленням відповідальності, підвищенням зацікавленості,розвивається здатність свідомо, самостійно і творчо працювати, що забезпечуєстабільний результат діяльності й закладає надійний фундамент розвиткуособистості [16, с.290].
За ліберальногостилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції.
Головноюособливістю ліберального стилю керівництва є самоусунення керівника знавчально-виробничого процесу, зняття з себе відповідальності га, щовідбувається. ліберальний стиль вважається найменш ефективним середперелічених. Результати його апробації — найменший обсяг виконаної роботи та їїнайгірша якість. Важливо відзначити, що учасники експерименту не булизадоволені роботою в подібній групі, хоча на них і не лежало ніякоївідповідальності, а робота швидше нагадувала безвідповідальну гру. Якщо приавторитарному стилі між членами групи панувала ворожнеча, особливо помітна натлі покірності керівнику, то при демократичному управлінні учні не тількивиявляли інтерес до роботи, виявляючи позитивну внутрішню мотивацію, алезблизилися між собою в особистісному відношенні. Якість та оригінальністьвиконаної роботи підвищувалися пропорційно зростанню групової згуртованості,взаємодопомоги і відкритого дружелюбності у взаєминах.
Цірезультати багаторазово підтверджувалися і більш пізніми дослідженнями.Перевага демократичного стилю в педагогічному спілкуванні була доведена наприкладі різних вікових груп, починаючи від молодших школярів і закінчуючистаршокласниками [22].
Педагогічнеспілкування має свою систему стилів, особливості яких залежать від обставин таіндивідуальних характеристик його учасників. Відомий психолог В.А. Кан-Каликвиділив наступні стилі педагогічного спілкування:
Спілкуванняна основі захоплення спільною творчою діяльністю. Головним для нього єактивно-позитивне ставлення до учнів, любов до справи, співроздуми таспівпереживання щодо сумісної діяльності. За такими вчителями діти «ходятьслідом», оскільки спілкування з ними сповнює їх життя радістю, гордістю задосягнуті успіхи.
Спілкування,що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на особистому позитивному сприйняттіучнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей. Але інколи педагогинеправильно інтерпретують дружбу з учнем і перетворюють дружні стосунки напанібратські, що негативно впливає на весь навчально-виховний процес. З іншогобоку, зовсім неприпустимо, щоб педагоги і керівництво у присутності вихованцівбули похмурими, дражливими, крикливими».
Спілкування-дистанція. Дистанційне спілкуванняобмежується формальними взаєминами. Навіть позитивне ставлення педагога додітей не дає йому змоги уникнути авторитарності, що знижує загальний творчийрівень спільної з учнями роботи (в класах можуть бути нібито хороша дисципліна,висока успішність, але відчуватись значні прогалини у вихованні учнів). Певнадистанція між учителем та учнем необхідна, але вона не може бути головнимкритерієм у стосунках.
Спілкування-залякування. Поєднує в собі негативнеставлення до учнів і авторитарність в організації діяльності. Вдаються до ньогопедагоги, нездатні організувати спільну діяльність. Ситуативно таке спілкуванняпроявляється у репліках: «Я не погрожую, але попереджаю: сміється той, хтосміється останнім...», «Спробуйте тільки..., попереду іспит...».
Спілкування-загравання. Поєднує в собі позитивнеставлення до дітей з лібералізмом. Педагог прагне завоювати авторитет, хочеподобатися дітям, але не намагається відшукати доцільних способів організаціївзаємодії, не гребує дешевими прийомами. Це задовольняє честолюбство незрілогопедагога, але справжньої користі йому та дітям не приносить [17].
Професійнепедагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вмінняпедагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатністьсприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень упроцесі навчання і виховання.
Запорукоюпродуктивного стилю педагога є його спрямованість на дитину, захопленість педагогасвоєю справою, професійне володіння організаторською технікою, делікатність устосунках, позитивна установка
Установка — це стійка схильність людини до певної форми реагування, задопомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба.
Вонаспонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі й діятипослідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, віддзеркалює стан особистості наоснові взаємодії між потребами та їх задоволенням, забезпечує легкість,автоматичність та цілеспрямованість поведінки.
Установкаможе бути основним чинником, який опосередковує активну взаємодію людини тасоціального середовища. Завдяки багаторазовому повторенню так званихустановочних ситуацій поступово формуються «фіксовані установки людини», якінепомітно для неї самої впливають на її життєву позицію. Установки можуть бутияк позитивними (поведінка школяра, основана на позитивному ставленні його довчителя), так і негативними, упередженими (ставлення вчителя до невстигаючихучнів, які ще й порушують поведінку).
Роль установки впедагогічному спілкуванні було досліджено під час експерименту, який увійшов уісторію педагогіки, як «ефект Пігмаліона». Американські психологи Розенталь іДжекобсон після психологічного обстеження школярів, визначення рівня їхрозумового розвитку повідомили вчителям, що в класах є учні з високимінтелектуальним потенціалом, назвавши їх прізвища. При цьому були названі діти,які насправді мали різні успіхи й здібності. Через деякий час психологи виявилинайпомітніші успіхи в розвитку тих дітей, які були названі серед кращих, алемали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про неабиякіздібності своїх вихованців, змінили установку щодо них. Навіть якщо рівеньзнань дитини був зовсім невисокий, учитель почав уважніше придивлятися до неї,а це змінювало його ставлення до учня і характер стосунків загалом. Вчитель,через атмосферу уваги і піклування у класі, доброзичливої вимогливості і любовістворював умови для ефективного розвитку дитини. А найголовніше — він дививсяна дитину, як на талановиту і робив усе для того, щоб розвинути цей талант.[5].
Тому установказавжди повинна бути тільки позитивною, оптимістичною.
1.3Роль асертивного спілкування вчителя у формуванні пізнавальної активностістаршокласників на уроках біології
Пізнавальнаактивність учнів на уроці напряму залежить і від позиції вчителя, від методівта прийомів навчання, які він використовує, від його стилю спілкування з учнями.Дії вчителя, які спонукають учня до старанного навчання, сприяють формуваннюпозитивного ставлення до навчальної діяльності та знань, слугують засобамиактивізації їх діяльності в процесі навчання. Саме через це ступінь активностішколярів під час навчання є, певною мірою, реакцією на методи та прийоми роботипедагога.
Використання таудосконалення різних форм і методів навчання спонукає до активізації, в першучергу, самого навчального процесу, а вже потім до активізації пізнавальноїдіяльності учнів. Саме тому від вдалого підбору та застосування методів,прийомів, засобів навчання, стилів педагогічного спілкування вчителя з учнямизалежить успішність процесу навчання. Про це говорить і Л.О.Луцкая: «Слідпідбирати такі методи і прийоми роботи, які підсилюють інтерес учнів допредмету, який вивчається і сприяє активізації їх мислення» [6, 7-29].
У методичнійлітературі сукупність способів активізації пізнавальної діяльності учніводержала назву «методи активного навчання». Активне навчання передбачаєвикористання вчителем системи методів і прийомів, спрямованої, головним чином,не на повідомлення учням готових знань, їх запам’ятовування та відтворення, ана організацію учнів до самостійного одержання знань, засвоєння вмінь і навичоку процесі активної пізнавальної та практичної діяльності.
Серед активнихметодів розрізняють імітаційні та неімітаційні.
Імітаційніактивні методи навчання – це ті, які передбачають надання учням професійнихумінь та навичок із обов’язковим моделюванням ігрової ситуації. Серед нихрозрізняють імітаційні неігрові методи та імітаційні ігрові методи.Групу імітаційних неігрових методів становлять: аналіз конкретних виробничихситуацій, розв’язування ситуаційних задач, лабораторні та практичні роботи,виконання індивідуальних завдань. Імітаційні ігрові методи – це ділова гра,розігрування ролей, імітація на тренажері.
До неімітаційнихметодів належать: проблемна лекція, евристична (пошукова) бесіда, пошуковалабораторна робота, дослідницький метод, самостійна робота з навчальноюпрограмою [1].
Прийоми і засобиактивізації пізнавальної діяльності підлітків допомагають виробленню у нихприйомів навчальної праці, сприяють розумовому розвитку, ефективномувикористанню часу, підвищенню якості знань.
Особливо слідзазначити, що одним із основних чинників, який підвищує ефективність навчання єтаке керівництво процесом засвоєння знань, яке сприяє пробудженню пізнавальної активностіучнів» [6, с.7-15].У педагогічній діяльності ефективність процесу керівництва напряму пов'язаний із вмінням раціонально підібрати словесні способи впливу наособистість та колектив.
Черезбезпосереднє спілкування педагога з учнем здійснюється найголовніше впедагогічній діяльності – вплив особистості на особистість. У зв'язку з цимкомунікативні здібності та вміння педагога набувають ролі професійно значущих.
Спілкування єнайважливішим професійним інструментом педагогічної діяльності. Усе починаєтьсяз учителя, із його вміння організувати з учнями педагогічно доцільні відносинияк основу творчого спілкування.
Комунікативнаповедінка педагога, заснована на його коректності, вимогливості до себе йучнів, стимулює пізнавальний інтерес, мотивацію процесу навчання. Продуктивнакомунікативна поведінка сприяє створенню в навчанні ділової атмосфери,розташовує до взаємодії, ритмічності в роботі.
Знавціоптимального контактування суб’єктів діяльності рекомендують асертивніпідходи у вирішені питань оптимальної їх взаємодії. Асертивна поведінкапередбачає чітке й лаконічне роз’яснення своїх вимог і власної поведінки,сприяючи запобіганню конфліктних відносин між людьми.
Вонисформулювали «постулати асертивної поведінки», які особливо доречні і впедагогічній взаємодії суб’єктів процесу навчання.
1. Прибажанні з ким-небудь домовитися (настояти на своєму) варто позитивноформулювати те, чого ви хочете. Тобто не варто весь час наголошувати на тому,що вас не влаштовує; говоріть більше про те, яким уявляється вам новий порядокречей. Навіть не натякайте на те, що існуючий стан справ поганий, нестерпний,гідний критики.
2. Навколишні,особливо близькі люди, — не негідники, що переслідують винятково ту мету, щобнашкодити вам чи, щонайменше, домогтися на шкоду вам задоволення егоїстичнихпотреб. Вони нормальні, порядні люди. Звичайно ж, недосконалі, часом здійснюючіпомилки, але прагнучі в міру своїх сил і відповідно до своїх уявлень принестиоточенню якнайбільше гарного.
3. Якщоблизькі вам люди поводяться не так, як би вам цього хотілося, не слід думати,начебто вони не здатні змінитися. Часто вони навіть не підозрюють про те, щоможна було б діяти інакше, їм це просто в голову не приходить. Іноді з тієїпричини, що ми забули висловити їм своє бажання.
4. Якщоми хочемо з ким-небудь домовитися, необхідно зберегти атмосферу дружньогодіалогу. І тоді інша сторона схильна буде вислухати нас і зважити нашіпропозиції. А всього цього ми не доможемося тим, що розкритикуємо свогоопонента дощенту. Критика вражає, породжує почуття провини (яке тим сильніше,чим більше намагається той, що критикує навчити нас розуму). Загнана у кутлюдина найчастіше захищається за допомогою нападу. Вона глуха до наших добрихсподівань і всякого роду конструктивних пропозицій. Вона прагне лише до одного– очистити себе від лушпайки наших наскоків.
5. Похвала– золотий ключик до воріт душі. Хваліть все, гідне заохочення. У більшостівипадків приводів для цього достатньо. Просто в серцях чи через стереотипиповедінки ми перестаємо помічати добре.
6. Якщовам хочеться що-небудь змінити, необхідно чітко і ясно сформулювати те, чогосаме вам хочеться. Людина в цьому випадку відверто дає зрозуміти, що її ідеявідноситься до розряду реальних. Вона просить іншого про послугу здійснити цезаради неї [3. с. 123-124].
Дотримуючись цихправил, вчитель може з легкість керувати процесом навчання, встановлювати активнуробочу атмосферу під час навчання, підвищувати пізнавальну активність учнів упроцесі засвоєння знань.
РозділІІ. Проведення психолого-педагогічного експерименту щодо впливу стилюпедагогічного спілкування на пізнавальну активність старшокласників (контингентучнів – 10 клас) та деякі його висновки
2.1Загально-методичні аспекти проведення психолого-педагогічного дослідження
педагогічне спілкування вчитель учень біологія
Найдоцільнішимспособом дослідження, прослідковування та розробки стратегії оптимізаціїпроцесу навчання є застосування експерименту, як методу збору педагогічнихфактів в спеціально створених умовах, що дають можливість вивчення та перевіркипедагогічних впливів згідно проблеми дослідження.
Розрізняютьдва види експерименту: лабораторний та природній. Характерною ознакоюлабораторного експерименту є те, що його проводять в лабораторних умовах, тобтоза допомогою спеціальної апаратури, а дії піддослідного визначаютьсяінструкцією (піддослідний знає, що над ним проводять експеримент, але, якправило, не знає, в чому сутність експерименту, що конкретно досліджується, зякою метою).
Природнийексперимент за своїм задумом повинен виключати ту напругу, яка виникає упіддослідного, який знає, що над ним проводять експеримент. В основному діяльністьпіддослідних вивчається в наближеному до життя оточенні, звичних формахдіяльності. Експериментатор намагається перевести дослідження в повсякденнежиття, спрямовуючи педагогічний процес у школі або виховний процес у дитячомусадку у відповідності до завдань експерименту.
Психолого-педагогічнийексперимент (є варіантом природного експерименту) — передбачає активнеформування психічних якостей, процесів, що досліджуються безпосередньо під часнавчально-виховної діяльності.
Дослідниксам активно викликає психічні процеси в зв'язку з поставленими завданнями:змінює умови діяльності; змінює досліджуване явище; повторює досліджуванеявище.
Психолого-педагогічнийексперимент передбачає цілеспрямоване відокремлення досліджуваного явища відінших, активну позицію дослідника при втілені інновацій в педагогічний процес,контрольований педагогічний вплив на вихованців, наявність умов, за якихдосліджуване явище піддається обліку, повтор педагогічних явищ в приблизноодних і тих самих умовах стільки разів, скільки необхідно для перевіркигіпотези.
Восновному для вирішення завдань наукового педагогічного дослідженнязастосовується природній експеримент, хоча, відмінності між природним талабораторним експериментом досить умовні.
Єдва незалежних види експерименту, що відрізняються схемою організації групдосліджуваних, це — перехресний та лонгітюдний експеримент.
Підчас перехресної організації експерименту одна або декілька вибірок із популяціїздійснюються в один і той самий момент часу.
Заумов лонгітюдній організації дослідження одні і ті самі досліджуваніобстежуються протягом певного часу або через деякі проміжки часу, щобвизначити, які саме зміни відбуваються у індивідуальних учасників. Обстеженняпроводиться в різні проміжки часу, що дає можливість порівнювати динамікупевних показників, наприклад, успішність, рівень знань на початку і в кінціроку, рівень навчальних досягнень через декілька років тощо.
Педагогічнийексперимент повинен задовольняти певним критеріям науковості: привнесення впедагогічний процес нового з метою отримання бажаного результату; забезпеченняумов, що дозволяють виявити залежність між педагогічним впливом і йогорезультатом; документальна фіксація та достатньо повний облік параметрів(показників) досліджуваних явищ та процесів; забезпечення обґрунтованості тадостовірності висновків.
Існуютьзагальні вимоги щодо проведення науково-педагогічного експерименту.
І.Наявність педагогічного колективу, що має готовність і бажання доекспериментальної роботи та впровадження у практику інновацій.
2.Наявність у експериментатора гіпотези, яка спрямована на отримання новогорезультату, що сприятиме підвищенню ефективності педагогічного процесу.
3.Забезпечення педагогічного процесу всім необхідним для регулювання педагогічнихвпливів та фіксації їх наслідків.
4.Дотримання правила не нашкодити здоров'ю дитини, її розвитку, виконання вимог,які висуваються навчальним планом та програмою.
5.Прагнення до наукової чесності, добросовісності у зборі та інтерпретаціїфактів, достовірності в формулюванні висновків.
6.Доброзичливе ставлення до дітей та встановлення стосунків довіри задміністрацією, батьками та дітьми з метою забезпечення атмосфери творчості,взаємодопомоги для ефективного проведення експерименту.
Можнавиокремити основні етапи проведення експерименту:
1.Підготовчий етап проведення експерименту.
2.Дослідницький етап, що охоплює констатувальний, формувальний та контрольнийексперимент.
3.Обробка даних дослідження.
4.Інтерпретація даних дослідження та формулювання висновків.
5.Впровадження результатів експерименту.
Підготовчийетап передбачає послідовність кроків:
— Вивчення стану розвитку галузі освіти на етапі проведення дослідження,виявлення актуальних проблем, які вимагають вирішення за допомогоюексперименту, постановку проблеми дослідження, визначення предмету і об'єктудослідження, вивчення науково-методичної літератури з проблеми дослідження.
— Визначення цілей і завдань, побудова гіпотез, конструювання плану-
програмиексперименту.
— Пошук шляхів розв'язання проблеми: підбір методів, розробка методики (увідповідності з методологічними принципами).
Дослідницькийетап чітко розподіляється на три стадії: констатувальний, формувальний таконтрольний експеримент, кожний з яких має свої конкретні цілі.
— Констатувальний експеримент направлений на встановлення фактичного стану тарівня тих чи тих психолого-педагогічних особливостей контингенту на моментпроведення дослідження, наприклад, здійснення діагностики наявного станупсихічного розвитку дітей.
— Формувальний експеримент спрямований на вивчення психолого-педагогічного явищабезпосередньо в процесі спеціально організованого експериментального навчаннята виховання, активного формування тих чи інших психолого-педагогічнихособливостей.
— Контрольний експеримент проводиться після того, як отримані результатиформувального експерименту з групою дітей такого ж віку, які знаходяться вподібних умовах навчання та виховання, але з ними не проводили формувальнийексперимент (Застосовується та сама методика, що і в констатувальному експерименті).Його мета полягає в порівнянні отриманих результатів з результатамиформувального експерименту.
Методологічніпринципи проведення експерименту.
Принципдетермінізму полягає в тому, що психіка визначається способом життя ізмінюється з його зміною. Психічний розвиток дитини визначається роллю навчаннята виховання, ступенем сформованості мозку та нервової системи дитини, впливомпопередніх етапів психічного розвитку.
Принципоб'єктивності. Полягає в обґрунтованості висновків за рахунок збору достатньоїдля цього кількості фактичного матеріалу, адекватності математичного апарату дозавдань дослідження, перевірки отриманих висновків декількома методами,валідності обраних методик тощо.
Принципєдності психіки та діяльності. Цей принцип означає, що свідомість та діяльністьне протилежні одне одному, але й не тотожні. Вони утворюють єдність. Свідомістьскладає внутрішній план діяльності, її програму. Це слід розуміти так, щовивчати дітей, їх свідомість необхідно в діяльності — процесі їх навчання тавиховання.
Принципрозвитку. Необхідно враховувати особливості віку, який передує досліджуваному,тенденції розвитку вікового етапу, що досліджується.
Наоснові загальних методологічних принципів будується будь-яке педагогічнедослідження. Виходячи з методологічних принципів та конкретних завданьвизначають стратегію та загальні шляхи здійснення дослідження.
2.2Констатуюча частина психолого-педагогічного експерименту
Ми проводилипсихолого-педагогічний експеримент на базі Харківській спеціалізованій школіІ-ІІІ ступенів № 162. Експеримент тривав впродовж вересня-жовтня 2010 року(13.09.10 по 23.10.10) і проводився в 10 –Б класі даної школи.
На початкупедагогічної практики ми спостерігали, що на уроках біології вчитель застосовуєздебільшого елементи авторитарного стилю спілкування, незалежно від того, якийконтингент учнів класу. І тому ми спробували трансформувати методику викладаннябіології для 10 класу, включивши в систему уроків здебільшого елементидемократичного стилю спілкування.
Дана темапедагогічного дослідження вибрана нами через те, що саме від позиції вчителя внавчальному процесі залежить не тільки успішність навчання, а й ставлення допредмету, особиста значущість предмета для особистості.
І обраний намиконтингент учнів вибраний через те, що в учнів цього віку вже сформованіпізнавальні інтереси, вони вже більш-менш свідомі та самостійні. Для їхповноцінного розвитку та ефективного навчання необхідний не стільки всеосяжнийконтроль, який заснований на наказах, вказівках, інструкціях дій, скільки активнаспівпраця суб’єктів навчання, заснована на довірі.
Ми отримализгоду зі сторони адміністрації школи на чолі з директором Тернавською Т.Б.,завучем Романовою Н.В. та вчителя біології Несміян В.В. на проведенняпедагогічного експерименту серед учнів 10-Б класу.
Педагогічнийексперимент стосувався провадження в систему уроків з біології методів таприйомів демократичного стилю керівництва та спілкування для з'ясування йоговпливу на успішність навчання учнів на уроках біології, на їх активність у здобуттізнань з біології, на рейтинг значимості біологічної інформації у системінавчальних предметів школи для учнів 10-Б класу.
Звісно,пріоритети учнів школи з приводу навчальних предметів перш за все зумовленіспеціалізацією школи на поглиблене вивчення іноземних мов (в школі поглибленовивчають англійську, німецьку, французьку мови). Тому, звичайно, першочерговийінтерес у навчанні учні проявляють саме в цьому напрямку і найбільше зусильучні прикладають на вивчення іноземних мов.
На початкупедагогічного дослідження ми провели анкетування учнів з приводу зацікавленостіїх у здобутті біологічної інформації і визначили рейтинг предметів у особистійзначимості для учнів (див. додаток 1) Отримали такі результати наведені нарисунку:
/>Рисунок 1. Рейтинг предметів уособистій значимості для учнів 10 класу
15 із опитанихреспондентів зазначили, що для них на першому місці по значимості перебуваютьзнання з англійської мови, Це цілком зрозуміло, бо здебільшого для учнів ХСШпріоритетними є саме іноземні мови (англійська, німецька, французька).
Для п’ятьохучнів із 24 –х опитаних на 2-ому місці по значимості перебували знання з біології,географії;
Для восьми учнівна 3-ому місці по значимості перебували знання з української мови, для 5-тиучнів – з математики; ще для 5-ти учнів на 4-ому місці по важливостіперебувають знання з математики.
По одному учнюзазначило, що біологічні знання у їх рейтингу знаходяться на 4-ому і 5-омумісцях відповідно.
Для 3-х учнівбіологічні знання в рейтингу предметів за значимістю перебувають на 6-омумісці.
Зобразимо такожрейтинг шкільного предмету біології серед учнів класу на початку нашого педагогічногоексперименту:
Табл.1
Рейтингпредмету шкільної біології серед учнів 10-Б класу на початку педагогічногоекспериментуРейтинг біології 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
не
визн. Кількість учнів - 5 - - 1 3 2 4 2 1 - 1 - 1 -
Отриманий намирозподіл рейтингу шкільної біології говорить про те, що для більшості учнівшкільна біологія є малозначимим предметом, хоча для п’ятьох учнів біологія заособистою значимістю перебуває на другому місці.
На запитання «Щоб ви змінили у курсі шкільної біології, якби були директором, чи міністромосвіти?» 16 із 24 опитаних учнів відповіли, що взагалі не змінювали б ніяк,двоє із 24 опитаних збільшили б кількість уроків з біології, однин ученьзазначив, що хотів б більше працювати із таблицями, схемами, із їх використаннямматеріал більш зрозуміліший, один учень зазначив, що хотів би більше проводитидослідів на уроках біології (див.додаток 1).
На запитання:«Які джерела інформації ви використовуєте для підготовки домашніх завдань збіології?» учні відповіли, що здебільшого використовують при підготовцідомашніх завдань підручник та інформацію із мережі Інтернет (див. рис. 2):
/>
Рисунок2. Джерела інформації, які учні використовують під час підготовки домашніхзавдань з біології
З діаграмивидно, що більшість учнів використовує для підготовки домашніх завданьпідручники та мережу Інтернет, додаткову літературу, словники. Нажаль є й такіучні, які для підготовки домашніх завдань обмежуються використанням лишеінформацією із мережі Інтернет (два учні серед опитаних)
Також булиопитані вчитель біології та адміністрація школи щодо особливостей використаннярізноманітних методик, спрямованих на розвиток ПА учнів. Після цього на етапіконстатуючої часини експерименту на основі аналізу літератури та з урахуваннямособливостей контингенту учнів, які мають досить спрямовані пізнавальніінтереси, нами були створені розробки уроків в системі навчальної шкільноїпрограми з біології. Ми зробили спробу підвищити цікавість учнів до біологічноїінформації шляхом зміни стратегії поведінки вчителя, зміни стилю йогоспілкування з учнями
2.3Формуюча частина експерименту
Впродовжпедагогічного дослідження ми розробляли та реалізовували на практиці системууроків для 10 класу із розділу загальної біології з тем «Неорганічні речовиниживих організмів», «Органічні речовини живих організмів».
Формуюча частинаексперименту була розроблена на основі проведення та аналізу констатуючоїчастини педагогічного експерименту.
При плануванніуроків враховувалась специфіка нашого педагогічного експерименту і в розробкууроків включалися елементи демократичного стилю спілкування, методи, прийоми тазасоби активізації пізнавальної діяльності учнів.
Наведемо текстрозробленого нами уроку.
Урок з теми «Ролькисню та води в життєдіяльності організмів»
Метата завдання: формувати поняття про роль кисню таводи в життєдіяльності організмів; вивчити властивості кисню та води та з’ясуватиїх фізіологічну роль для життєдіяльності організмів; виховуватинауково-матеріалістичний світогляд, розвивати вміння аналізувати, робитивисновки.
Типуроку: комбінований
Хід уроку
І. Оголошення теми, постановка завдань уроку
Отже, ми продовжуємо вивчати тему «Неорганічні речовини» і сьогодні ми з'ясуємо з вами роль кисню та води в життєдіяльності організмів. Тож запишіть будь-ласка тему уроку.
ІІ. Перевірка домашнього завдання
(але перш ніж ми перейдемо до розгляду нового матеріалу, давайте згадаємо, що ми вже знаємо про неорганічні речовини живих організмів):
1. Назвіть біологічне значення фосфору в живих організмах.
2. Біологічне значення натрію…
3. Калію…
4. Кальцію…
5. Хлору…
6. Феруму
7. Замалюйте на дошці та поясніть структуру молекули води.
8. Що таке вільна та зв’язана вода?
9. Дайте характеристику гідрофільних, гідрофобних речовин, амфіфільних речовин
10. Що таке гідрофільні і гідрофобні речовини, амфіфільні речовини
ІІІ. Актуалізація опорних знань
Обговорення питань: «Яку роль відіграє кисень у природі», «чому саме вода є найпоширенішою речовиною на Землі»
ІV. Мотивація нових знань
Відомо, що без їжі людина могла прожити більше 70 днів, без води людина не може прожити більше 10 днів. А що вже говорити про кисень, який є складовим компонентом повітря, яким ми дихаємо. Без нього нетренована людина не може прожити навіть і 5 хвилин. Які ж такі надзвичайно важливі функції виконують в організмі кисень і вода, якщо без них людина досить швидко помирає. Це ми і з'ясуємо впродовж уроку.
V. Первинне сприйняття, осмислення і засвоєння нових знань.
Кисень – це окисник поживних речовин у процесі дихання тварин, рослин, грибів і багатьох бактерій, під час якого виділяється енергія, необхідна для життєдіяльності всіх клітин організму. Без кисню можуть існувати лише порівняно нечисленні види, які живуть у без кисневих умовах і поповнюють свої енергетичні запаси за рахунок родіння.
Хтось із вас знає, що таке бродіння?
Бродіння – це анаеробний процес розпаду молекул (найчастіше глюкози) на простіші продукти. Шляхом бродіння енергію отримують більшість мікроорганізмів, які існують у без кисневому середовищі. Врезультаті бродіння виділяється значно менше енергії, ніж при диханні, і при цьому також утворюється рад побічних продуктів бродіння (наприклад, етиловий спирт).
Є організми, які можуть жити тільки за наявності в атмосфері вільного кисню, який вони використовують як окисник. Їх називають аеробами.
Проте є на Землі й такі організми, які одержують енергію за відсутності в атмосфері вільного кисню шляхом прискореного, але не повного розщеплення поживних речовин (деякі прокаріоти, найпростіші, гельмінти). Їм для життя кисень не потрібний і тому їх називають анаеробами.
Проте, кисень може виявитися і шкідливим для живого організму, якщо він є окисником ДНК та інших життєво важливих компонентів клітини. Тому в клітин виробився механізм захисту від його шкідливої дії.
Вода також є дуже важливим та необхідним компонентом живих організмів (на дарма ж перше життя на землі зародилося саме у воді, і вміст води в різних організмів коливається в межах 70-99 %).
Які ж функції води в живих організмах?
1. Метаболічна ф-я – вода є полярним розчинником, середовищем для біохімічних реакцій, кінцевим продуктом багатьох хім. реакцій;
2. Транспортна – вода забезпечує перенесення молекул всередині клітини, з однієї клітини до іншої.
3. Терморегуляторна – забезпечує рівномірний розподіл тепла всередині організму, а під час потовиділення у тварин і транспірації у рослин охолоджує організм;
4. Вода як реагент. Вода може вступати як реагент, тобто вступати безпосередньо у хімічні реакції. Вода наприклад є джерелом водню в процесі фотосинтезу.
5. Механічна функція. Вода практично не стискається, що є дуже важливим для надання форм соковитим органам і тканинам. У рослин вода зумовлює тургор клітин, а в деяких тварин (круглих і кільчастих червів та голкошкірих) виконує опорні функції як гідростатичний скелет.
VІ. Вторинне вивчення та закріплення нових знань
(У друкованих зошитах учні виконують завдання на розрахунок вмісту води у власному організмі)
Визначення вмісту води у власному організмі
Мета: навчитися розраховувати орієнтовний вміст води у власному організмі
Обладнання і матеріали: довідкова таблиця
І.Теоретична частина. Для виконання практичних розрахунків учні ознайомлюються із даними довідкової таблиці Вкові періоди розвитку людини Вміст води, % від загальної маси тіла Внутрішні органи людини Вміст води, % від загальної маси органа Ембріон 92 нирки 82,7 Новонароджений 72 легені 79 Підліток 75 кістки скелета 22 Доросла людина 65 головний мозок 75 Літня людина 55 печінка 68 серце 79,2 м’язи 75,6 шкіра 72
ІІ. Практичні дослідження
1. Розрахуйте вміст води у власному організмі
2. Вільна вода складає 95 % від загальної кількості води в клітинах, а структурована (зв’язана) – до 5 %. Розрахуйте орієнтовно вміст вільної та структурованої води у власному організмі.
3. Розрахуйте орієнтовно вміст води у головному мозку (який складає 2,2 % від маси тіла)
Зробити висновок щодо того, скільки води міститься загалом у організмі, скільки вільної і зв’язаної води. Із чим пов’язана різна кількість води у різних органах тіла. Як змінюється вміст води в організмі з віком т з чим це пов’язано.
VIІ.Узагальнення і систематизація нових знань
1. Перелічіть основні функції води.
2. Чим саме зумовлений шкідливий вплив кисню на організм.
VIІІ. Підведення підсумків уроку
Роль води в життєдіяльності організмів визначається її унікальними хімічними та фізичними властивостями, пов’язаними передусім із полярністю молекул, високою теплоємністю, теплопровідністю, здатністю устоювати водневі зв’язки.
Кисень – головний окисник поживних речовин у процесі дихання аеробних організмів, в процесі якого виділяється енергія, необхідна для життєдіяльності організмів
ІХ. Д/З Прочитати параграф 1. Дати відповідь на запитання в кінці параграфа. Підготуватися до контрольної роботи з теми неорганічні речовини.
До побачення.
Тема записана на дошці
Індивідуальне
опитування учнів
Обговорення питань
Постановка проблемної ситуації
Розповідь учителя з елементами бесіди
Запитання до учнів
Фронтальна бесіда.
Запис у зошит
Виконання
роботи в друкованих зошитах
Опитування учнів
Заключне слово вчителя або когось із учнів
Д/з записане на дошці
Аналізуючипроведений нами урок, можемо сказати, що загалом урок пройшов вдало. Цьомусприяло те, що с структурі уроку активно проводилося спрямування змісту урокудо думок учнів шляхом створення проблемної ситуації на початку уроку, шляхом бесідз учнями в процесі вивчення нового матеріалу. Також добре пройшла практичнаробота учнів, чому сприяло попереднє пояснення цілей та завдань уроку,попереднє коментування ходу виконання роботи.
Далі мипроводили уроки також із максимальним залученням учнів впродовж уроку в обговоренняматеріалу уроку, зі створенням на уроці активної робочої атмосфери, поясненнямматеріалу із використанням цікавих фактів що існують в природі. Це досить добреактивізувало пізнавальну активність учнів на уроці. Додатковим засобомактивізації слугувало виконання та спостереження за лабораторним дослідом.
Наведеморозробку наступного уроку
Урок з теми «Різноманітністьта функції ліпідів»
Метата завдання: сформувати в учнів поняття проструктуру, властивості, різноманітність та біологічну роль ліпідів; розвивативміння спостерігати, аналізувати, робити висновки; виховуватинауково-матеріалістичний світогляд.
Типуроку: урок засвоєння нових знань.
Видуроку: лабораторний
Базовіпоняття і терміни: ліпіди, жири, фосфоліпіди,стероїди
Хід уроку
І. Оголошення теми, постановка завдань уроку
Ми продовжуємо з вами вивчати органічні сполуки і сьогодні вивчимо такий клас органічних речовин, як ліпіди, вивчимо їх будову, різноманіття, властивості та біологічну роль
ІІ. Актуалізація опорних знань
Обговорення питань «Яка речовина міститься в насінні соняшника та яке її значення для рослини». «Яка речовина запасається в горбах верблюда і чому він її запасає»
ІІІ. Мотивація нових знань
Отже, як бачите, жири (а точніше скажемо ліпіди) – це також дуже важливі складові живих організмів. Насправді ліпідів значно більше і виконують вони в організмі найрізноманітніші дуже важливі біологічні функції. А які ж саме – це ми і з'ясуємо протягом уроку.
На уроці ми також виконаємо лабораторну, на якій визначимо деякі властивості органічних речовин, які вже нам відомі
ІV. Первинне сприйняття, осмислення і засвоєння нових знань.
Під терміном ліпіди хіміки об’єднують жири і жироподібні речовини. Головний критерій, за яким ці речовини об’єднали в одну групу є те, що вони не розчиняються в полярних розчинниках, але добре розчиняються в неполярних розчинниках: ефірі, бензині, хлороформі, спирті і в інших.
Ця властивість споріднює всі ліпіди. А за своєю структурою вони доволі істотно відрізняються між собою. Таким чином ліпіди – це органічні сполуки з різною структурою, але спільними властивостями: не розчиняються у воді, але розчиняються в неполярних розчинниках.
У живих організмах зустрічаються різні ліпіди, зокрема жири, фосфоліпіди, стероїди. Усі вони виконують важливі біологічні функції.
Найпоширеніші і найвідоміші серед ліпідів – жири.
Зазвичай вміст жиру в клітині становить близько 10 % (від сухої речовини). Проте, є клітини, у яких міститься близько 90 % жиру. У тварин такі клітини перебувають під шкірою, у грудних залозах, сальнику. Жир міститься у молоці всіх ссавців. У деяких рослин велика кількість жиру зосереджена в насінні і плодах (соняшник, коноплі, волоський горіх).
За хімічною структурою жири являють собою складні молекули трьохатомного спирту гліцерину та трьох залишків високомолекулярних жирних кислот.
Жирні кислоти – це органічні сполуки, до складу яких входить карбоксильна група (СООН) та довгий вуглеводневий хвіст (R):
/>Н2СОН СООН -
/>R1…
/>Н2СО - СО - R1…
/>Н СОН СООН - R2…
/>Н2СО - СО - R2…
Н2СОН СООН - R3… Н СО - СО - R3… гліцерин Високомолекулярні жирні кислоти жир
Усі жирні кислоти поділяють на дві групи: насичені, тобто ті, які не містять подвійних зв’язків між атомами карбону, а мають лише одинарні зв’язки між атомами карбону (С-С) у вуглеводневому хвості і ненасичені, тобто ті, які містять подвійні зв’язки (С=С).
Залежно від того, які жирні кислоти (насичені чи ненасичені) входять до складу жиру, від їх співвідношення у складі жиру, жири мають різні властивості.
Так, рослинні жири, або олії, багаті на ненасичені жирні кислоти, тому зазвичай вони легкоплавкі – рідкі при кімнатній температурі. Тваринні ж жири при кімнатній температурі залишаються твердими, бо містять переважно насичені жирні кислоти.
/>
/>Жири
Рослинні (рідкі)
Ті, які багаті на ненасичені жирні кислоти
Тваринні (тверді)
Ті, які багаті на насичені жирні кислоти
Калорійність жирів вища, ніж калорійність вуглеводів, тому вони відкладаються в організмі як запасна поживна речовина:
Калорійність: жир – 1 г – 38,9 кДж енергії
вуглеводи – 1 г – 17,2 кДж
білки – 1 г – 17,2 кДж
Жир також служить для теплоізоляції і забезпечує плавучість (згадайте великих китів, які можуть жити у холодних водах – в них шар жиру може бути 0,5 м)
Один із продуктів окиснення жирів – вода. Саме тому пустельні тварини (деякі, наприклад верблюди) запасають жир, який служить їм як джерело ендогенної води (1 г жиру – 1,1 г води).
Особливо важливі жироподібні речовини – фосфоліпіди.
Фосфоліпіди – це теж сполуки гліцерину й жирних кислот, але вони містять у своєму складі ще й залишок фосфорної кислоти. Молекула фосфоліпіда має особливу будову – у ній розрізняють «голівку» й два «хвости». Голівка гідрофільна і також добре взаємодіє з іншими голівками фосфоліпідів. Хвости – це залишки жирних кислот, вони гідрофобні і уникають взаємодії з водою і також добре взаємодіють між собою.
Фосфоліпіди завдяки своїй будові мають здатність утворювати біліпідний шар, який є основою біологічних мембран.
/>
Є ще така група ліпідів, як стероїди
Стероїди не містять у своєму складі жирних кислот, а складаються лише із вуглеводневих блоків С5Н8 Вони є важливими компонентами статевих гормонів, вітаміну Д.
До ліпідів належать також вітамін А, воски, лецитин, холестерин.
V. Вторинне вивчення та закріплення нових знань
Отже, ліпіди виконують в організмі дуже багато важливих функцій. Назвіть, будь-ласка їх.
Функції ліпідів
1. Структурна
2. Енергетична
3. Запасна
4. Захисна
5. Терморегуляторна
6. Гормональна
7. Джерело ендогенної води
VІ.Узагальнення і систематизація нових знань
Виконання лабораторної роботи (Лабораторна робота «Визначення деяких органічних речовин та їх властивостей»)
VІI. Підведення підсумків уроку
Запитання для повторення та обговорення:
1. За яким критерієм ліпіди були об’єднані в одну групу?
2. Назвіть групи ліпідів, які ми з вами вивчили?
3. Завдяки яким властивостям жири виконують терморегуляторну функцію.
VІIІ. Д/З Параграф 3, вивчити конспект
До побачення.
Вступне слово вчителя
Обговорення питань
Постановка проблемної ситуації
Розповідь вчителя з елементами бесіди
Пояснення з таблицею на дошці
Схема зарисована на дошці
Пояснення з використанням таблиці
Учні називають функції та пояснюють їх
Проведення досліду на розчинність олії в різних розчинниках
Д/З записане на дошці
Аналізуючипроведений урок, можемо сказати, що учні під час уроку працювали досить плідноБули моменти, коли учням були не зрозумілими певні положення, вони наголошувалина цьому і ми разом з учнями ще раз розбирали не зрозуміле.
На нашу думку,особливо складною для розуміння учнями була тема «Особливості будови тавластивості нуклеїнових кислот». Ми врахували всю складність термінології, яказустрічається в даній темі і тому особливу увагу надали належному їх поясненню.Наведемо розробку уроку з даної теми
Урокз теми «Особливості будови та властивості нуклеїнових кислот»
Метата завдання: сформувати в учнів поняття проособливості будови нуклеїнових кислот, їх властивості та біологічну роль; проособливості будови нуклеотидів, про типи нуклеотидів, які входять до складумолекул ДНК та РНК;
розвиватипрактичні вміння розв’язувати елементарні задачі з реплікації та транскрипції; виховуватинауково-матеріалістичний світогляд.
Базовіпоняття та терміни: нуклеїнові кислоти, нуклеотиди,аденін, тимін, цитозин, гуанін, урацил, ДНК, РНК, реплікація, транскрипція,АТФ,
Типуроку: комбінований
Хід уроку
І. Перевірка домашнього завдання
Доброго дня! Перш ніж ми перейдемо до вивчення нової теми, ми перевіримо, як ви засвоїли матеріал минулого уроку:
1. Дайте визначення, що таке ліпіди, які їх властивості
2. Назвіть найголовніші групи ліпідів.
3. Що таке жири, яка їх будова?
4. Назвіть, значення жирів в організмі тварин, рослин.
5. Що таке фосфоліпіди, яке їхнє біологічне значення.
ІІ. Оголошення теми уроку
Сьогодні ми вивчимо ще один клас органічних речовин – нуклеїнові кислоти, вивчимо особливості їх будови, вивчимо, які є нуклеїнові кислот та з'ясуємо їх роль в організмі. Також з'ясуємо роль в організмі такої речовини, як АТФ.
ІІІ. Актуалізація опорних знань
1. Де у клітинах зберігається спадкова інформація?
2. Хто такі еукаріоти і прокаріоти?
3. Які речовини беруть участь у передачі спадкової інформації
ІV. Мотивація нових знань
Отже молекули нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) забезпечують передачу спадкової інформації від однієї клітини до іншої. Так як же будова нуклеїнових кислот пов’язана із виконанням ними такої важливої біологічної функції. Саме сьогодні на уроці ми з вами вивчимо особливості будови нуклеїнових кислот, їх різноманітність, особливості функціонування і будемо легко розуміти і розв’язувати елементарні задачі із молекулярної біології.
V. Первинне сприйняття, осмислення і засвоєння нових знань
Всі живі істоти здатні зберігати спадкову інформацію і передавати її нащадкам під час розмноження; спадкова інформація передається також від однієї материнської клітини до двох дочірніх при поділі. Цю функцію передачі спадкової інформації завдяки своїм особливостям будови виконують нуклеїнові кислоти.
Нуклеїнові кислоти – це високомолекулярні органічні сполуки, які забезпечують передачу і реалізацію спадкової інформації. Це високомолекулярні біополімери, мономерами яких є нуклеотиди. (Отже нуклеїнові кислоти складаються із нуклеотидів)
До складу нуклеотиди входять:
1. Молекула моносахариду – рибоза, або дезоксирибоза
2. Один із чотирьох залишків нітратних основ – аденін (А), гуанін (Г), цитозин (Ц), тимін (Т).
3. Залишок фосфорної кислоти
Залежно від того, який моносахарид входить за складу нуклеотидів, розрізняють два типи нуклеїнових кислот: ДНК і РНК.
Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК):
· До складу її нуклеотидів входить дезоксирибоза;
· Молекула ДНК містить чотири типи нуклеотидів: аденіновий, гуаніновий, цитозиновий, тиміновий.
· Нуклеотиди в ланцюзі розташовані в певній послідовності і пов’язані міцними ковалентними зв'язками.
· Молекула ДНК складається із двох нуклеотидних ланцюгів, які обвивають один одного. Тому молекула ДНК має вигляд подвійної спіралі (праворуч закрученої).
· Два ланцюги молекули ДНК з’єднуються між собою за допомогою водневих зв'язків, які виникають між нуклеотидами цих ланцюгів за принципом компліментарності:
Залишок аденіну сполучається із залишком тиміну (А=Т)
Залишок цитозин сполучається із залишком гуаніну (Ц≡Г)
Існує чітке кількісне співвідношення нітратних основ у молекулі ДНК. Першим цю особливість виявив американський дослідник Едвін Чаргафф. Тому це співвідношення назване правилом Чаргаффа:
· Кількість аденіновий залишків у молекулі ДНК дорівнює кількості тимінових; (А=Т)
· Кількість гуаніновий залишків дорівнює кількості цитозинових (Г=Ц);
· Сума аденінових і гуанінових залишків дорівнює сумі тимінових і цитозинових (А+Г=Т+Ц)
Молекула ДНК має
первинну структуру – послідовність нуклеотидів у ланцюзі;
вторинну структуру – два спірально закручені ланцюги;
третинну структуру – більш компактне упакування спіралі у суперспіраль
Основна функція ДНК – зберігання і відтворення спадкової інформації та передача її нащадкам. Здійснюється ця функція завдяки процесам реплікації та транскрипції.
У ході реплікації спеціальні білки-ферменти розплітають ДНК на одинарні нитки. Після цього інші ферменти на кожній із ниток добудовують дзеркальну їй копію, розміщуючи Т навпроти А, а Г – навпроти Ц (за принципом компліментарності). Таким чином організм отримує дві однакові копії молекул ДНК, які розділяються між двома дочірніми клітинами після поділу материнської.
Процес транскрипції відрізняється тим, що в цьому випадку розплітається лише невелика ділянка подвійної нитки ДНК і копія синтезується лише на одній із ниток молекули ДНК. До того ж у цьому випадку відбувається синтез не ДНК, а РНК. Синтез усіх видів РНК відбувається в ядрі на одній із ниток ДНК – на матриці.
Рибонуклеїнова кислота (РНК)
До складу її нуклеотидів входить молекула рибози
Молекула РНК містить чотири типи нуклеотидів, проте замість ти мінового – урациловий.
Молекула РНК складається із одного ланцюга і синтезується на одній їз ниток молекули ДНК.
Нуклеотиди молекули РНК вибудовуються відповідно до нуклеотидів молекули ДНК за принципом компліментарності, але в молекулі РНК немає тимінового нуклеотида, натомість в РНК замість тимінового міститься урацилів нуклеотиди.
Молукула РНК складається із одного ланцюга.
Розрізняють три основні типи РНК
1. інформаційна (іРНК) – вона є копією невеликої ділянки одного ланцюга ДНК. Міститься в ядрі і цитоплазмі.
2. транспортна (тРНК) – міститься в цитоплазмі і переносить амінокислоти від ядра до місця синтезу білків у клітині – у рибосоми.
3. рибосомна (рРНК) – входить до складу рибосом
Вони розрізняються між собою розташуванням у клітині, формою, розмірами та функціями
Однією із найважливіших органічних молекул є молекула АТФ.
АТФ – це нуклеотиди, який відіграє важливу роль в енергетичному обміні клітини. До складу молекули АТФ входять: залишок нітратної основи Аденін, моносахарид рибоза та три залишки фосфорної к-ти..
/>/>У хімічних зв’язках між залишками фосфорної кислоти запасається велика кількість енергії. Так, при перетворенні АТФ АДФ АМФ
виділяється 84 кДж енергії.
/>
Потім АМФ нікуди не зникає, а відбувається зворотній процес
приєднання фосфору із затратою енергії. Тому молекула АТФ є універсальним хімічним акумулятором енергії в клітині.
VI. Вторинне вивчення і закріплення нових знань.
Для закріплення вивченого матеріалу ми з вами зараз розглянемо варіанти рішення задач із молекулярної біології і навчимося розв’язувати їх. Для розв’язання задач нам необхідно знати наступні основоположні значення:
1. послідовність трьох нуклеотидів кодує одну амінокислоту;
2. відстань між двома нуклеотидами 0,34 нм.
3. Відносна молекулярна маса: одного нуклеотиди – 345 а.о.м
амінокислоти – 100 а.о.м.
Задача
Фрагмент одного ланцюга молекули ДНК має такий нуклеотидних склад: -ГГГ-ЦАГ-ААЦ-ГЦТ-. Визначте довжину і масу цієї ділянки.
VII. Узагальнення і систематизація нових знань.
1. Як молекула ДНК може сама себе відтворювати. Що таке реплікація?
2. Що таке транскрипція? Чим процес транскрипції відрізняється від відрізняється від процесу реплікації?
VIII. Д/З параграф 7, конспект у зошиті.
До побачення.
Опитування учнів
Розповідь вчителя
Запитання до учнів
Постановка проблемної ситуації
Розповідь з елементами бесіди
Запис у зошити
Подивитися рисунок 18 на с.34
Пояснення із демонстрацією будови по таблиці, рисунки на дошці, рисунки в підручнику
С.35 рис.19
Запис на дошці і у зошити учнів
Пояснення із демонстрацією
в таблиці
Пояснення із показом на таблиці
Демонстрація на таблиці, на рисунку в підручнику
Пояснення із аналізом таблиці
Запис даних на дошці і в зошитах учнів
Пояснення принципу розв’язування задачі
Опитування учнів
Д/з записане на дошці
Обрана намиметодика та розроблена система методів та прийомів, яка була реалізована в ходіпроведення запланованих уроків хоч і не значно, проте все ж таки позитивновплинула на успішність навчання учнів з біології, що було відмічено в ходіпроведення педагогічного дослідження. Учні стали більше цікавитися біологічноюінформацією, стали краще готуватися до уроків з біології.
В кінціформуючої частини нашого педагогічного дослідження ми провели повторнеанкетування учнів з приводу особистої значимості для учнів біології ібіологічної інформації в системі шкільних предметів. Наведемо результатиповторного анкетування учнів в таблиці 2…
Табл.2
Рейтингпредмету шкільної біології після проведення формуючої частини педагогічногоексперименту
Рейтинг предмету
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
Кількість учнів
-
5
-
2
4
1
4
4
1
1
1
1
-
-
-
Потрібнозазначити, що все ж таки рейтинг предмету шкільної біології серед учнів класухоч і не значно, проте все ж таки підвищився
Наведемозведений графік зміни рейтингу предмета шкільної біології після проведення намипедагогічного експерименту (рис.3):
/>
Рисунок 3Зведений графік зміни рейтингу предмета шкільної біології після проведенняформуючої частини педагогічного експерименту
На основі всьоговище вказаного, та результатами педагогічного експерименту, враховуючи данізведеного графіку (див. рис. 3), ми дійшли до висновків про те, щозапропонована нами система роботи вчителя при організації та проведення уроківз біології якісно виражається в успішності навчання та на значущостібіологічної інформації для учнів, що підтверджує висунуту нами робочу гіпотезу.
Висновки
Отже, напідставі аналізу психолого-педагогічної, науково-методичної літератури тапроведеного нами невеликого педагогічного дослідження можна зробити наступнівисновки:
1. Пізнавальна активність учнів — це прагнення вчитися, долаючи труднощі на шляху отримання знань, докладаннямаксимальних вольових зусиль та енергії в розумовій діяльності. Ця якість неприроджена і не постійна, вона динамічно розвивається під впливом школи,товаришів, родини та інших соціальних чинників. Під стилем педагогічногоспілкування розуміють усталену систему способів та прийомів, яківикористовує вчитель під час взаємодії. Залежить він від особистісних якостейпедагога і комунікативної ситуації. Найчастіше вживана їх класифікація:авторитарний, демократичний, ліберальний. Асертивне спілкування вчителяпередбачає застосування ним доцільних методів, прийомів та засобів, якізабезпечують ефективність процесу навчання шляхом встановлення сприятливого психологічногоклімату в процесі навчання.
2. Вчитель, як керівник навчальногопроцесу, безпосередньо впливає на рівень пізнавальної активності учнів. В цьомувін застосовує систему методів, прийомів, засобів активізації діяльності учнів.Не малу роль становить у цьому стиль спілкування вчителя з учнями. Найбільшдоцільним є демократичний стиль педагогічного спілкування, спілкування наоснові захоплення спільною творчою діяльністю, спілкування, що ґрунтується надружньому ставленні.
3. Пізнавальна активність учнів залежитьпевною мірою від особливостей учнів (здібностей, нахилів, вподобань), протебільшою мірою активна пізнавальна діяльність учнів на уроках – це результатвдалого підбору та застосування вчителем методів, прийомів та засобівактивізації пізнавальної діяльності учнів, результат особливостей йогоспілкування з учнями.
До методів, якіактивізують процес навчання належать імітаційні неігрові(аналізконкретних навчальних ситуацій, розв’язування ситуаційних задач, лабораторні тапрактичні роботи, виконання індивідуальних завдань) та ігрові методи (діловагра, розігрування ролей, імітація на тренажері) та неімітаційні:проблемна лекція, евристична (пошукова) бесіда, пошукова лабораторна робота,дослідницький метод, самостійна робота з навчальною програмою.
4. Під час проведення уроків із загальноїбіології у 10 Б класі ми включали елементи асертивного спілкування в методи,прийоми та засоби активізації навчальної діяльності учнів. Врезультаті мидосягли помітного збільшення активності учнів у пізнавальній діяльності, щопроявилось перш за все у цікавості до біологічної інформації, у зростанніуспішності учнів в процесі навчання.
5. Вчитель, як керівник навчальнимпроцесом, повинен застосовувати стосовно учнів таке спілкування і керівництвонавчальним процесом, яке створює сприятливий соціально психологічний клімат,яке перетворює учнів у активних здобувачів знань.
Теоретична іпрактична значимість дослідження визначається можливістю використання отриманихрезультатів у подальших дослідженнях, присвячених аналізу особливостей методикипідготовки і проведення уроків із оптимальним підбором методів та прийомів. Урамках викладання загальної біології можуть бути використані розробленіконспекти уроків.
Список використаної літератури
1. Богданова О.К. Сучасні форми і методивикладання біології в школі. – Х.: Вид. група «Основа», 2003.
2. Борисова Н.В., Вербицкий А.А.Методологические рекомендации по проведению деловых игр.- М., 1990.-431 с.,с.45.
3. Бутенко Н. Ю. Комунікативна майстерністьвикладача: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 336 с. С. 123-124.
4. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстныйподход: Метод. пособие.- М.: Высшая школа, 2001.- 276 с,с. 75.
5. Власова О.І Педаговічна психологія:Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2005. – 400 с, с.315
6. Волкова Н. П. Педагогіка Посібник КиївВидавничий центр «Академія» 2001
7. Всесвятский Б.В.Пути повышения творческой активности учащихся// Творчекая активность учащихся при изучении биологии.Сборник статей. Составитель. Б.В.Всесвятский Издательство «Просвещение» Москва1965 270с. с.7-29
8. Глазунов А.Т. Педагогическиеисследования: содержание, организация, обработка результатов. — М.:Издательский центр АПО, 2003. -41с.
9. Гончаренко С.У. Методологічні характеристикипедагогічних досліджень // Вісник АПН України. — 1993. — № 1. -с. 11 -23.
10. Данилов М.А. Воспитание у школьниковсамостоятельности и творческой активности в процессе обучения.- М., 1981. – 340с.
11. Канн-Калык В.А. Учителю о педагогическомобщении. М., 1987. – 190 с.
12. Карташова І.І. Організація пізнавальноїдіяльності учнів на уроках біології (Методичні рекомендації). – Херсон: Персей,2000. – 36 с.
13. Кожухова Т.В. Основипсихолого-педагогічного дослідження. — Харків: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки,2002. — 240 с.
14. Куйдіна. З.М. Активізація пізнавальноїактивності на уроках біології. Біологія №9(165)
15. Крутецкий В.А. Психология обучения ивоспитания школьников.-М., 1986.- 380 с.
16. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичніоснови виховання і навчання. Навч.посібн./Харк.Держ.пед.ун-т ім.Г.С.Сковороди.-2-е вид., випр..і доповн. – Х.: «ОВС», 2002, — 400 с. с.231.
17. Муртазин Г.М. Активные формы и методы обучения биологии. — М.:Просвещение, 1989. – 360 с.
18. Низамов Р.А. Дидактические основыактивизации учебной деятельности студентов. − Казань: Изд-во Казан.ун-та, 1975. −302 с.
19. Онищук В.О.Активізація навчаннястаршокласників.-К., 1989. – 280 с.
20. Пиндик О.Г. Співвідношення понять “пізнавальна діяльність” та“пізнавальна активність”. // Збірка статей науково-практичної міжвузівськоїконференції викладачів “Проблеми розвитку регіонального бізнесу та управління”.– Вінниця, 2002.- С. 114 –121
21. Педагогічний словник / за ред. М.Д.Ярмаченка — К.: Пед. думка, 2001.- 516 с.]
22. Реам А.А., Я.Л. Коломинский. Социальнаяпедагогическая психология. Серия «Мастера психологии».- СПб.: Питер Ком,1999.-416
23. Столяренко Л.Д. Педагогическаяпсихология. Серия «Учебники и учебные пособия». Ростов-на-Дону: «Феникс»,2000.-544 с.
24. Сергієнко Д.Л. Формування дослідницькихумінь і навичок при вивченні біології. К.: Радянська школа, 1969. – 128 с.
25. Тагліна О.В Біологія. Підручник для 10класу (рівень стандарту, академічний рівень) «Ранок», 2010
26. Щукина Г.И. Активизация познавательнойдеятельности учащихся в учебном процессе. — М:1982.- 240 с.
27. Щукина Г.И.Роль деятельности в учебномпроцессе. – М., 1988. –135 с.
Додаток 1
Анкета
1. Розмістітьу порядку особистої значимості нижче перераховані предмети:
— Українська мова;
— Українська література;
— Світова література;
— Математика;
— Англійська мова;
— Російська мова;
— Фізика;
— Хімія;
— Біологія;
— Фізична культура;
— Правознавство;
— Країнознавство;
— Інформатика;
— Істрія України;
— Всесвітня історія
2. Скількичасу ви витрачаєте на виконання домашнього завдання з біології?
3. Якіджерела інформації ви використовуєте під час підготовки д/з з біології?
4. Якбиви були директором чи Міністром освіти, як би ви змінили біологію?