Страхова справа. Соціально-економічний зміст і роль страхування в умовах ринкової економіки України

ЗМІСТ

Вступ

Соціально-економічний зміст і роль страхування в умовах ринкової економіки України

1. Ризик в ринковій економіці

2. Роль страхування в ринковій економіці

Висновок

Література

Вступ

Тема реферату «Страхова справа. Соціально-економічний зміст і роль страхування в умовах ринкової економіки України» з дисципліни «Теорія фінансів».

Формування в Україні ринкової економіки, розбудова її інфраструктури, створення дієвих механізмів господарювання для всіх суб'єктів ринку та соціальні перетворення в державі зумовлюють суттєві зміни в організації страхової справи. Основним завданням стало подолання монополізму страхової діяльності, формування дієвого й успішно функціонуючого страхового ринку, розширення сфери і підвищення якості страхових послуг, удосконалення механізму мобілізації грошових фондів та використання їх ресурсів для забезпечення надійного страхового захисту та відшкодування втрат як фізичним, так і юридичним особам.

Соціально-економічний зміст і роль страхування в умовах ринкової економіки України

1.Ризик в ринковій економіці

Статті 46, 92 Конституції України від 28 червня 1996 р. встановили загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа, адже разом із розвитком ринкових відносин, ускладненням взаємозв'язків між усіма господарюючими суб'єктами зростає ймовірність виникнення непередбачуваних ускладнень, підвищується ступінь ризику на всіх рівнях.

Підприємець у ринкових умовах ризикує втратити свій капітал, може спричинити своєю необачною поведінкою втрату капіталу у своїх постачальників, споживачів або посередників, а працівник - може втратити життя, здоров'я, роботу, працездатність, свої заощадження, майно. Одні втрачають годувальника, комусь не повертають кредит, хтось потерпає від зміни курсу валюти тощо.

Звідси випливає такий висновок: ризик - це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства.

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном англомовного походження - „ризик-менеджемент", тобто управління ризиками в його найширшому розумінні (рис. 1).

Оскільки необхідність страхового захисту має кілька аспектів (природний, економічний, соціальний, юридичний і міжнародний), то виникає така закономірність: чим більше суб'єктів охоплено страхуванням, тим менше воно коштує окремій особі.

Отже, страхування - це система економічних відносин, а будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів. У страховій справі страховик та страхувальник - головні суб'єкти страхового ринку України. Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Страховик - це фінансова установа, яка створена у формі акціонерного, повного, комаидитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, а в окремих випадках і державної організації (фонди соціального страхування), що має статус юридичної особи та володіє ліцензією на право здійснення страхової діяльності. Така діяльність дозволяється виключностраховикам-резидентам України.

Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк;

4) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Страхувальник - це юридична або дієздатна особа, яка уклала договір на страхування (або є страхувальником згідно з чинним законодавством), сплатила належні внески і в разі настання страхового випадку має право отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої в полісі.

Згідно зі ст. 21 Закону України „Про страхування", до обов'язків страхувальника належать:

- своєчасно вносити страхові платежі;

- при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

-повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

-вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

-повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Виходячи з цього, страхування - це двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні (попереджувальні) заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності.

Об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані:

-з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

-з володінням, користуванням та розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності; рис. 2).

Добровільне страхування - форма страхування, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником і здійснюється згідно з правилами страхування, які розробляє страховик і реєструє в Уповноваженому органі. Добровільному страхуванню підлягає: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування інвестицій, страхування судових витрат, страхування фінансових ризиків, страхування вантажів та багажу, страхування кредитів, інші види добровільного страхування, обумовлені ст. 6 Закону України „Про страхування".

Найважливіша класифікаційна ознака в страхуванні -форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Обов'язкове страхування - форма страхування, що ґрунтується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика. Такому страхуванню підлягає: страхування спортсменів вищих категорій, авіаційне страхування, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування засобів водного транспорту, страхування об'єктів космічної діяльності, інші види згідно зі ст. 7 Закону України „Про страхування".

Сучасне страхування також ґрунтується на певних специфічних принципах, до яких насамперед належать: конкурентність, страховий ризик, страховий інтерес, максимальна сумлінність, відшкодування в межах реально завданих збитків, франшиза, суброгація, контрибуція, співстрахування і перестрахування, диверсифікація.

З розвитком ринкових відносин зростає ступінь ризику, отже, зростає потреба суспільства в засобах захисту та механізмах обмеження ризику. Страхування компенсує збитки (або частину їх) у грошовій формі, а не відшкодовує товарно-матеріальні цінності і, таким чином, не може повністю усунути порушений хід відтворювального процесу. Але воно послаблює залежність суспільного виробництва і окремого підприємця від непередбачуваних небажаних випадків і являє собою вироблений суспільством механізм боротьби із порушенням економічної рівноваги. Та часткова або повна компенсація збитків - не єдина функція страхування. Існують і інші, зокрема: ризикована, функція створення і використання страхових резервів (фондів), функція заощадження коштів та превентивна.

2. Роль страхування в ринковій економіці

У чому ж полягає роль страхування в ринковій економіці?

По-перше, страхування надає впевненості в розвитку бізнесу, тому що в умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке керування - справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією, на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів.

Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикованих подій страховим організаціям інвестор упевнений, що в разі пожежі, стихійного лиха чи крадіжки завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже давно функціонують, так і для новостворених, або тих, що тільки організуються і ще не набули достатнього виробничого потенціалу та не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва, поповнити товарну масу в торговельній мережі тощо.

Часто страхування сприяє появі та упровадженню нової техніки й технологій, наукових розробок.

По-друге, страхування дає змогу оптимізувати ресурси, спрямовані на організацію економічної безпеки, оскільки страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичних осіб. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, що спрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чи іншим чинникам, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.

Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає реальною тільки за належного рівня розвитку страхової справи.

По-третє, страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

Перевага страхового методу формування й використання коштів соціального спрямування полягає ось у чому. Він усуває знеособлення таких коштів, а завдяки цьому й зрівнялівку в їх розподілі, коли однакові за розміром пенсії одержують головні конструктори та прибиральниці, підвищує відповідальність за якість медичних та інших послуг.

Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вищому навчальному закладі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат.

По-четверте, у страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку. Грошові резерви тим відрізняються від натуральних, що вони навіть і тоді, коли тимчасово виходять із обігу коштів конкретного підприємства-власника, не перестають "працювати" на нього та економіку країни в цілому.

Ресурси, які тимчасово вивільняються на одних підприємствах, через кредитну систему, ринок цінних паперів, інвестиційні товариства переходять у користування інших суб'єктів господарювання. Останні, у свою чергу, сплачують власникам залучених ресурсів відсотки - дивіденди.

Страхові компанії, отримуючи прибуток від інвестиційної діяльності, дістають змогу знижувати тарифи на страхові послуги, збільшувати власні резерви, здійснювати відрахування до бюджету, стимулювати персонал, збільшувати дивіденди своїх акціонерів.

Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших програм. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим підприємницьким структурам і державі в цілому.

роль страхування ринок економіка

Висновок

Отже, в ринковій економіці страхування має величезні можливості сприяти економічному й соціальному розвитку нашої держави, задовольняти інтереси щодо захисту життя і здоров'я, майна та доходів як юридичних, так і фізичних осіб.

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. – Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№ ЗО (23.07.96). - С.141.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 № 2542-ІП // Відомості Верховної Ради України. -2001. -N37-38 (21.09.2001).-С.189.

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-ГУ. – Відомості Верховної Ради України. - 2003. -№ 18 (02.05.2003). - С.144.

4. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М.Поддєрьогін. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - С. 213.

5. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. - С. 296.

6. Бізнес-середовише в Україні.– К.: Міжнародна фінансова корпорація, 2004.

7. Дорофеєва О.В. Диверсифікація ризиків фінансування лізингової діяльності// Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №5. – С.34.

8. Отченаш К. Г., Драган Т. М. Ринок фінансового лізингу у цифрах// Лізинг в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень. – 2005. – №2. – С.1.

9. Финансовый менеджмент: Теория и практика/ под ред. Е.С.Стояновой.-М.:Перспектива,1996.-328с.

10. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. – К.: Знання, 1998. – 374 с.

11. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 1997. – 216с.

12. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Страхование. Учебник. –СПб.: Питер, 2001. – 256с.

13. Балабанов И.Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 192 с.