ЗМІСТВСТУП....................................................................................................3РОЗДІЛ ІТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ 1.1.Поняття молоді як суб’єкта правовідносин щодо працевлаштування.................................................................................................12 1.2.Регулювання працевлаштування молоді національним і міжнародним законодавством (порівняльно-правовий аналіз).................................................24 1.3.Історико-правові засади становлення правового регулювання працевлаштування молоді в Україні...................................................................40 1.4. Класифікація правовідносин щодо працевлаштування молоді.................59 ^ РОЗДІЛ ІІ ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ ..............................................69 2.1.Правове регулювання праці осіб, що не досягли 14 років..........................73 2.2.Правове регулювання працевлаштування неповнолітніх.........................101 2.3.Правове регулювання працевлаштування випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів України.............................................138ВИСНОВКИ.......................................................................................178^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................188ВСТУПАктуальність теми дисертаційного дослідження. Україна як суверенна, незалежна, демократична держава перебуває сьогодні на новому та досить складному етапі свого розвитку. Визначений законодавством Радянського Союзу обов’язок усіх громадян працювати, забезпечення державою повної зайнятості поступилися місцем вільній зайнятості та безробіттю. Найбільш уразливою та соціально не захищеною категорією населення є молодь. Через відсутність достатнього практичного досвіду, правових та професійних знань, а часто і моральної непідготовленості до конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю молодим громадянам сьогодні складно. Різниця між рівнем домагань молодої людини високого рівня життя та можливостями його досягнення, між особистими сподіваннями та труднощами часто веде до дезадаптації індивідуума, що в кінцевому результаті може призвести до поведінки протиправного характеру, тобто до злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо. Питання забезпечення зайнятості молоді є важливим для суспільства і держави, тому визначає особливі завдання для правового регулювання в цій сфері. Ігнорування вказаної проблеми може призвести до відсутності кваліфікаційного кадрового потенціалу в країні, підвищення рівня незайнятості, злочинності серед молоді. Питанням аналізу правовідносин щодо працевлаштування молоді в науці трудового права завжди приділялася увага, про що свідчать праці О.О. Абрамової, М.Г.Алєксандрова, Б.К. Бегичева, Л.Я. Гінцбурга, О.О. Голованової, Д.О. Карпенка, Є.О. Монастирського, Ю.П. Орловського, О.І. Процевського. Вказані праці не втратили наукової цінності, однак сформульовані в них висновки потребують переосмислення, приймаючи до уваги політичні та соціально-економічні зміни, що відбулися в останні роки. Спеціального комплексного дослідження питань правового регулювання відносин щодо працевлаштування молоді в незалежній Україні ще не проводилось. На жаль, нині відсутні монографічні праці, присвячені правовідносинам щодо працевлаштування молоді за сучасних умов. Основними причинами цього, очевидно, є новизна предмета регулювання для України, відсутність перевірених практикою теоретичних засад правового регулювання. Частково у своєму дисертаційному дослідженні „Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніх в Україні” з’ясовувала окремі питання зазначеної проблеми О.С. Реус. Дослідженню правових проблем працевлаштування молоді присвячено наукові статті В.С. Венедиктова, О.І. Зозулі, О.С. Реус, З. Колесниченко, В.П. Пастухова. Наукові здобутки у цій сфері є особливо необхідними сьогодні, коли триває кодифікація трудового законодавства, зокрема підготовка проекту Трудового кодексу України. Тому, виходячи з наведених міркувань, дослідження правових проблем працевлаштування молоді є актуальним і практично необхідним.^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України відповідно до академічної комплексної наукової теми „Соціальна держава: міжнародний досвід та реалії України”. Роботу включено до плану науково-дослідних робіт юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України (Протокол засідання вченої ради від 13 лютого 2003 року №15).^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення проблем у реалізаціїї молоддю права на працю в площині забезпечення зайнятості молоді, визначення основних правових категорій та формулювання науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання працевлаштування молоді для посилення захисту її трудових прав. Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження: визначити на базі аналізу національного та міжнародного законодавства у сфері працевлаштування молоді основні поняття і категорії, пов’язані з предметом дослідження, таких як „молодь”, „працевлаштування”, „зайнятість”, „працевлаштування молоді”, „зайнятість молоді”; здійснити аналіз становлення і розвитку правового регулювання працевлаштування молоді; охарактеризувати існуючі правовідносини щодо працевлаштування молоді та класифікувати їх; визначити напрями та критерії диференціації правового регулювання працевлаштування молоді в Україні; виявити колізії та прогалини у правовому регулюванні працевлаштування окремих категорій молоді, наділених особливим статусом у вказаних відносинах: неповнолітніх, випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів; виробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері правового регулювання працевлаштування молоді та виникнення трудових правовідносин.^ Об’єкт дослідження - суспільні відносини у сфері працевлаштування молоді в Україні.Предмет дослідження - теоретичні й практичні проблеми правового регулювання відносин щодо працевлаштування молоді, а також наукові джерела, що стосуються як теоретичного обґрунтування відносин щодо працевлаштування молоді в цілому, так і окремих проблем їх правового регулювання.^ Методи дослідження. При написанні роботи використовувались загальнонаукові і спеціальні юридичні методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять основні положення діалектики як загального методу пізнання закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення, а також такі спеціальні методи як формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний. Так, системно-комплексний метод дозволив визначити місце норм про працевлаштування молоді у трудовому праві як складову відповідного інституту. Використання формально-логічного методу дозволило сформулювати модель відносин між молодою особою та державним органом або роботодавцем з приводу працевлаштування. Застосування історичного методу дозволило розглядати сучасний стан нормативного регулювання відносин щодо працевлаштування молоді як результат історичного розвитку права. Використання порівняльно-правового методу забезпечувалося порівняльним аналізом норм чинного Кодексу законів про працю України і проекту Трудового кодексу України, аналізом досвіду правового регулювання відносин щодо працевлаштування молоді в інших країнах та міжнародного законодавства.^ Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у тому, що дисертант вперше за час існування України як незалежної держави всебічно й комплексно дослідив теоретичні й практичні проблеми правового регулювання працевлаштування молоді, державні гарантії забезпечення зайнятості молоді та ефективність їх реалізації на практиці. Наукову новизну дослідження сформульовано у положеннях, що виносяться на захист: На підставі дослідження й аналізу існуючих у правовій літературі визначень удосконалено визначення поняття „молодь” як особливої групи суспільства віком від 14 до 28 років, якій з метою залучення до продуктивної суспільної праці в період початкового соціального становлення законодавством передбачаються додаткові, порівняно з іншими працівниками, пільги та гарантії щодо працевлаштування, професійного навчання та трудової діяльності. Проведено порівняльний аналіз правового регулювання працевлаштування молоді національним та іноземним законодавством. Внесено пропозиції щодо приведення норм національного трудового права у відповідність до міжнародних норм, що діють у цій сфері. Вперше виділено окремі види правовідносин щодо працевлаштування молоді та визначено юридичну природу кожного з них, запропоновано класифікацію цих правовідносин за різними критеріями з метою найповнішого розуміння їх змісту та значення. На підставі детального дослідження правового регулювання трудових відносин з нових позицій обґрунтовано виділення окремого напряму правової диференціації – правового регулювання працевлаштування молоді. На підставі детального аналізу національного й міжнародного законодавства щодо мінімального віку прийняття на роботу обґрунтовано висновок про відсутність необхідності його зниження, оскільки він повністю співпадає з віком отримання неповнолітніми базової середньої освіти. Запропоновано внести певні зміни щодо умов прийняття на роботу осіб, яким не виповнилося 16 років. З метою забезпечення правового захисту осіб, що не досягли 14 років, у трудових відносинах наведено нові аргументи необхідності надання їм можливості з настанням 13 років за особистим бажанням та дозволом батьків отримувати професійну освіту та працювати під контролем педагогів і держави у міжшкільних навчально-виробничих комбінатах. На відміну від цивільної правоздатності, трудова правосуб′єктність пов′язана з досягненням певного віку. З нових позицій обґрунтовано висновок, що трудова правосуб′єктність виникає з настанням 15 років, оскільки будь-яка особа з настанням цього віку може бути прийнятою на роботу, а обсяг дієздатності таких осіб буде рівним із обсягом дієздатності інших неповнолітніх. До 14-річних працівників можна застосовувати термін „частково дієздатні”. Застосування цього терміну стверджується тим, що 14-річні працівники, на відміну від 15-річних, можуть бути влаштованими тільки на конкретно визначені види робіт, а тому й дієздатність їх є частковою. Вперше проаналізовано ефективність застосування на практиці таких державних гарантій працевлаштування молоді як бронювання робочих місць, надання першого робочого місця, надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць, висновки про що було зроблено на підставі аналізу роботи Київського міського центру зайнятості населення. Обґрунтовано висновок про недоцільність встановлення в наказі Міністерства праці та соціальної політики України „Про затвердження Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних” будь-якого строку перебування на обліку в службі зайнятості для отримання молоддю можливості працевлаштуватися на дотаційне робоче місце. На підставі порівняння з нових позицій регламентації профорієнтації як додаткової можливості працевлаштування в Україні та в інших країнах запропоновано, по-перше, закріплення на законодавчому рівні вимоги щодо здійснення її на професійному рівні – спеціалістами з відповідною освітою, по-друге, встановлено, що профорієнтаційна робота повинна мати регулярний характер, тобто проводитися не за кілька місяців перед вступом до навчального закладу, а протягом усього періоду навчання в школі. Зроблене обґрунтування необхідності надання можливості неповнолітнім у виняткових випадках отримувати одноразово допомогу по безробіттю для організації підприємницької діяльності не з 18, а з 16 років, з метою надання їм можливості самостійно забезпечувати себе роботою за допомогою служби зайнятості. Доведена доцільність введення в коло суб’єктів, які можуть бути працевлаштованими на дотаційні робочі місця відповідно до Закону України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю”, молодих громадян віком від 14 до 28 років після завершення професійної підготовки й перепідготовки, оскільки вони також є категорією молоді, яка отримала освіту, і мають право на гарантоване державою перше робоче місце відповідно до п. 1 ст. 197 КЗпП України. Доведена необхідність створення в Україні нового механізму надання першого робочого місця за системою стажування майбутніх кваліфікованих працівників на певних підприємствах та в установах під час навчання на останньому курсі. Таке стажування повинно провадитись на підставі договору між навчальним закладом і роботодавцем будь-якої форми власності про проведення навчання та гарантоване працевлаштування випускника, який уже матиме певний досвід роботи на даному робочому місці.^ Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що дослідження містить висновки й рекомендації, спрямовані на вдосконалення правового регулювання працевлаштування молоді, усунення проблем у практиці застосування законодавства. Окрім цього в дослідженні проведено комплексний аналіз правовідносин щодо працевлаштування молоді, розкрито їх значення, визначено суттєві ознаки, проведено класифікацію, а також проаналізовано правові проблеми працевлаштування різних груп молоді, що дає можливість для продовження наукових досліджень і прискорення вирішення правових проблем працевлаштування молоді в Україні. Практичне значення результатів дисертації полягає, насамперед, у тому, що викладені в ній висновки сприятимуть прискоренню вирішення правових проблем працевлаштування молоді в Україні. Їх можна використати для вдосконалення чинного КЗпП України, а також проекту нового Трудового кодексу України. Вони можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій для студентів юридичних факультетів вищих навчальних закладів.^ Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації апробовано у навчальному процесі на кафедрі цивільно-правових дисциплін Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України. Результати наукових досліджень, висновки й пропозиції було викладено у доповідях на Міжнародному семінарі „Залучення можливостей профспілок у реалізації проектів, спрямованих на запобігання та викорінення найгірших форм дитячої праці в Україні” (16 травня 2002 р., Академія праці і соціальних відносин ФП України, м. Київ), на Міжнародній науково-практичній конференції „Профспілки в соціально орієнтованій ринковій економіці” (22–23 квітня 2004 р., Міжнародний інститут трудових і соціальних відносин, м. Мінськ), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Від лідера-особистості до держави-лідера” (27–28 травня 2004 р., Федерація професійних спілок України (далі – ФПУ), м. Київ), на тематичних круглих столах „Проблеми молодіжного безробіття та шляхи їх вирішення в Україні” (26 травня 2005 р., ФПУ, м. Київ) та „Механізм впровадження законодавства про перше робоче місце” (9 грудня 2005 р., м. Київ).Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях внесених до переліку ВАК України, а також у трьох збірниках тез виступів на науково-практичних конференціях.^ Структура дисертації зумовлена її змістом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, які охоплюють сім підрозділів, висновку, списку використаних джерел (187 найменувань). Загальний обсяг наукового дослідження – 203 сторінки, із них 15 – список використаних джерел.РОЗДІЛ І^ ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ В УКРАЇНІПоняття молоді як суб’єкта правовідносин в сфері працевлаштуванняСпеціальним суб′єктом дослідження виступає молодь, тому в першу чергу необхідно проаналізувати зміст даного поняття, чітко визначити його межі. Молодь, як особлива соціально-демографічна група, має ряд специфічних ознак, які відрізняють її від інших поколінь. Ця специфіка обумовлена як віковими особливостями, так і її роллю в житті суспільства. Поняття „молодь” досліджується багатьма науками, такими, як соціологія, економічна теорія, філософія і, звичайно, юридична наука. Всіма вищевказаними науками „молодь” в соціальному аспекті визначається як особлива вікова група або як соціально-демографічна група, як соціальна група, як суспільна група. Так, Велика Радянська Енциклопедія визначає молодь як „соціально-демографічну групу, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення та обумовлених тим та іншим соціально-психологічних властивостей” [1, с.478]. Ф.Р. Філіппов в Енциклопедичному соціологічному словнику визначає молодь як велику суспільну групу, що має специфічні соціальні та психологічні якості, наявність яких визначається як віковими особливостями молодих людей, так і тим, що їх соціально-економічне та суспільно-політичне положення, їх духовний світ перебувають у стані становлення, формування [2, с.458]. Н. Черниш визначає молодь як суспільно диференційовану соціально-демографічну спільноту, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні та інші властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовираження її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь, на думку автора, тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться у стані формування і становлення; сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб′єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності [3, с.178]. У західній соціології термін „молодь” було запроваджено в науковий обіг лише в середині 70-х років ХХ століття [3, с.180]. Це досить пізнє впровадження терміну „молодь” зумовлювалося тим, що доіндустріальний період розвитку західної цивілізації знав поділ населення лише на дітей і дорослих. Перехід до індустріальної фази висунув потребу введення окремого вікового проміжку „юність”, пов′язаного з необхідністю відповідної освітньої та фахової підготовки робітників.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Розглядаючи інститут працевлаштування, К.П. Уржинський визначав, що поняття „працевлаштування” не знайшло належної розробки в літературі, та і легальне його визначення відсутнє. Його не було сформульовано ні в Основах законодавства про працю Союзу РСР та союзних республік, ні в республіканських кодексах про працю. Термін „працевлаштування” не згадується і в Юридичному словнику 1956 року та інших джерелах [16, с.3]. У законодавстві, судовій, прокурорській та профспілковій практиці працевлаштування визначалося як обов′язок спеціальних органів допомагати певним категоріям населення у влаштуванні на роботу і як процес самостійного влаштування на роботу [17]. Комісії з працевлаштування, створені при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, під працевлаштуванням розуміли процес сприяння пошуку роботи всім громадянам, що звертаються до них із відповідним проханням [16, с.3]. В економічній та соціологічній літературі також не склалося єдиної думки з даного питання. Одні вчені характеризували працевлаштування як процес влаштування на роботу за направленням чи без направлень відповідних органів [18, с.14], інші ж до працевлаштування відносили тільки випадки влаштування на роботу підлітків і молодих спеціалістів, треті – лише влаштування на постійну роботу [16, с.5]. Такі визначення навряд чи можна визнати вдалими, оскільки вони видаються нам суттєво обмеженими. Наприклад, при визначенні працевлаштування як процесу прийняття на роботу вони включають в себе лише кінцеву стадію працевлаштування, а при визначенні його як прийняття на роботу підлітків і молодих спеціалістів воно стосується обмеженого кола осіб. Не було одностайності у визначенні поняття „працевлаштування” і в тих науковців, які працювали над цією проблемою дещо пізніше. Ю.П.Орловський визначав працевлаштування як систему організаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення загальної зайнятості населення, що відповідає суспільним потребам та особистим інтересам громадян [19, с.64]. Юридичний словник видавництва 1974 року визначав працевлаштування як сприяння державних і суспільних органів громадянам, які потребують допомоги ві підборі виду й місця роботи [20, с.793]. Перше визначення охоплює широке коло учасників, тобто як працівників, так і підприємства, які потребують робочої сили. У другому стверджується, що головною метою інституту працевлаштування є допомога працівникам в отриманні роботи і зовсім не вказується, що він також сприяє забезпеченню підприємств кадрами. Ми також схильні вважати, що основним призначенням працевлаштування є головним чином забезпечення громадян роботою, а не забезпечення підприємств робочою силою. Таке забезпечення підприємств робочою силою також входить до переліку цілей працевлаштування як системи заходів, спрямованих на забезпечення ефективного функціонування ринку праці України. Сучасна юридична енциклопедія визначає поняття „працевлаштування” як систему організаційно-правових заходів для забезпечення підприємств, установ, організацій кадрами працівників та надання допомоги громадянам в отриманні роботи [21, с. 54]. Н.Б. Болотіна та Г.І. Чанишева поняття „працевлаштування” розрізняють в широкому та вузькому значеннях. Працевлаштування – це, на їхню думку, система організаційних, економічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні працевлаштування об′єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому значенні працевлаштування - це такі форми трудової діяльності, які встановлюються за сприяння органів держави або недержавних організацій на основі ліцензування [22, с.130].Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Ми також вважаємо вдалим трактування поняття „зайнятість”, що міститься в Законі України „Про зайнятість населення”. Об′єктом нашого дисертаційного дослідження є аналіз правового регулювання працевлаштування молоді як сукупності економічних та організаційно – правових заходів щодо забезпечення саме трудової зайнятості молоді, тобто влаштування їх на такі види робіт, які обов’язково пов’язані з отриманням доходу.^ Регулювання працевлаштування молоді національним і міжнародним законодавством (порівняльно-правовий аналіз)Правове регулювання працевлаштування молоді в Україні в сучасних умовах являє собою єдине державне регламентування заходів, спрямованих на забезпечення трудової зайнятості молоді, що засновано на нормах міжнародних організацій, міжнародно-правових договорах і діючому законодавстві України. Основний закон країни - Конституція України, затверджена Законом України від 28 червня 1996 р. [30], в ст.43 проголошує: „Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується”. Однак, особливо важливою в аспекті нашого дисертаційного дослідження є норма ч.2 ст.43 Конституції, що передбачає обов′язок держави щодо створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванні рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання і підготовки та перепідготовки кадрів. Комплекс цих обов’язків держави можна розглядати як певний механізм забезпечення права, що передбачено у п.1 цієї статті. Отже, Основний закон держави прямо проголошує право кожного на працю та гарантує створення державою умов для повного його здійснення. Кодекс законів про працю України є основним загальним нормативно-правовим актом у сфері трудового права, в якому регламентації питань праці молоді присвячено Главу ХІІІ, статті якої регламентують різноманітні аспекти трудової діяльності молоді, в тому числі і деякі гарантії забезпечення її трудової зайнятості. Але звертає на себе увагу той факт, що майже всі статті Глави ХІІІ КЗпП України регулюють питання праці лише щодо осіб віком до 18 років, внаслідок чого інша велика група молоді віком від 18 до 28 років щодо додаткових гарантій у сфері праці залишається незахищеною. Наступним нормативно-правовим актом, що регламентує питання зайнятості і працевлаштування населення взагалі та зайнятості і працевлаштування молоді зокрема, є Закон України „Про зайнятість населення”. Так само як і КЗпП України, він загалом присвячується регламентації питань забезпечення зайнятості населення України і містить декілька статей, що регламентують питання забезпечення зайнятості молоді. Наприклад, п.”в” ст.5 „Додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення” гарантує працевлаштування окремих груп молоді на заброньовані відповідними державними органами робочі місця за робітничими професіями. Окремо потрібно виділити п.2 ст.20 вказаного Закону, згідно з яким підприємствам, установам і організаціям, що активно сприяють вирішенню проблем зайнятості населення в регіоні (шляхом створення додаткових робочих місць для працевлаштування чи організації оплачуваних громадських робіт або використання понад встановлену квоту праці осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці), відповідно до законодавства України надаються пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують витрати, пов′язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників. Проблемним питанням при цьому є відсутність в Законі вказівок щодо визначення підстав розширення роботодавцем штату працівників.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html обмеженість категорій молоді, на яких поширюється дія спеціальних нормативно-правових актів у сфері працевлаштування (більшість із них регламентує заходи щодо неповнолітніх громадян або щодо випускників вищих навчальних закладів державної форми власності); певна застарілість нормативно-правової бази, оскільки деякі гарантії, передбачені нею, у зв′язку з об′єктивною неможливістю реалізації їх у сучасних економічних умовах носять декларативний характер; відсутність прийнятих на державному рівні спеціальних програм забезпечення трудової зайнятості молоді (як, наприклад, вищезазначені „Молодіжна практика” в Росії та „Можливості для молоді” і „Молодіжні бригади” в Швеції).^ Система міжнародно-правового регулювання з питань праці становить основу національної політики зайнятості більшості країн світу, в тому числі й України, трудове законодавство якої включає в себе велику кількість міжнародно-правових актів про працю. В сучасних умовах загострюється проблема відповідності національного законодавства міжнародним стандартам, конвенціям Міжнародної організації праці [47, с.144]. Відповідно до ст.9 Конституції України діючі міжнародні договори, згоду на обов′язковість яких дано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Аналогічне за змістом положення міститься в Законі України „Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 р. [48]. Стаття 8-1 КЗпП України: якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Найвпливовішими міжнародними організаціями, які регулярно здійснюють системні заходи у сфері вирішення актуальних проблем зайнятості молоді, є ООН та МОП. В листопаді 1959 року Генеральною Асамблеєю ООН було затверджено міжнародно-правовий акт, що регламентує працю неповнолітніх, - Декларацію прав дитини [49, с.139], яку було ратифіковано 174 країнами. Питання зайнятості дітей висвітлюється в дев′ятому принципі вказаної Декларації, відповідно до якого повинен забезпечуватися захист дитини від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров′я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові. Одним із найважливіших засобів удосконалення законодавства і практичної діяльності держав-членів МОП в боротьбі проти використання праці неповнолітніх є прийняття і подальше додержання конвенцій та рекомендацій, що регулюють трудові відносини. Міжнародне законодавство в соціальній сфері згідно з мандатом МОП починається із захисту дітей. З перших днів свого існування МОП спрямовувала свою законотворчу діяльність на викорінення дитячої праці, яка на порозі ери індустріалізації відноситься до найбільш важких „хвороб суспільства”. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Конвенція № 90 також забороняє нічні роботи тим, кому не виповнилося 18 років, але продовжує тривалість періоду, встановленого Конвенцією №6, вказуючи, що ніч - це період тривалістю 12 годин. Для тих, кому не виповнилося 16 років, нічний період має передбачати час від 22-ї години до 6-ї години. Проте компетентним органам слід встановити обов′язковий проміжок такої ж тривалості для підлітків віком від 16 до 18 років на тих самих умовах, які забезпечують гнучкість застосування цього законодавчого положення. Відповідно до п.2 ст.55 КЗпП України, осіб, молодших 18 років, заборонено залучати до нічних робіт. При цьому нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку, незалежно від віку працівнииків. Отже, у сфері регламентації праці неповнолітніх у нічний час норми законодавства України повністю відповідають нормам міжнародного законодавства. Основною конвенцією МОП, що захищає дітей від деяких найнебезпечніших форм експлуатації, є ^ Конвенція про примусову чи обов′язкову працю №29 [58, с.124], спрямована на неприпустимість використання примусової праці. Примусовою працею відповідно до цієї Конвенції вважаються всі види робіт чи послуг, які людина змушена виконувати чи надавати під загрозою будь-якого покарання і котрі вона не виконуватиме чи надаватиме добровільно. Вказана Конвенція належить до найчастіше ратифікованих конвенцій МОП. Оскільки цей документ має універсальне значення незалежно від віку, він захищає дітей від примусової праці, а також застосовується щодо деяких найгірших форм праці дітей, насильницького утримування їх і залучення до проституції та порнобізнесу. Такий захист дітей також передбачений названою вище ст.10 Закону України „Про охорону праці”.^ Конвенція про інспекцію праці №81 [59, с.416] вимагає дотримання країнами положення, яке встановлює, що до функцій інспекції праці входить „...забезпечення застосування норм законодавства у галузі охорони праці та безпеки трудящих у процесі їхньої роботи, таких як, наприклад, положення про ...використання праці дітей та підлітків” (ст. 3).^ Рекомендація щодо інспекції умов праці 1947 року № 81 [60, с.425] передбачає, що річні звіти про роботу інспекції праці забезпечать наявність інформації, необхідної для класифікації зайнятих, у якій має бути розділ про трудову зайнятість дітей і підлітків. Такі звіти можуть бути одним із небагатьох існуючих в Україні офіційних джерел отримання інформації про стан зайнятості дітей і підлітків. В останні роки Міжнародною організацією праці було звернено особливу увагу на найгірші форми праці дітей. Керівництво МОП вирішило запропонувати нову систему стандартів із цих проблем, і головною метою її створення є гарантування того, що діти в усіх країнах, незалежно від рівня їхнього розвитку, захищені від найгірших форм праці. Нову Конвенцію вперше обговорювали на Міжнародній конференції з питань праці в червні 1998 року й одностайно прийняли в червні 1999-го. Це Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 [61, с.89], яку Україна ратифікувала 5 жовтня 2000 року. Ця Конвенція доповнює Конвенцію № 138. Головним обов’язком, який беруть на себе країни, що ратифікують її, є вжиття негайних та ефективних заходів, спрямованих на заборону й викорінення найгірших форм праці дітей. У Рекомендації подано інструкції, повязані із законодавством і практичними діями щодо реалізації положень Конвенції. Нова Конвенція - єдиний декларативний документ, повністю спрямований проти найгірших форм дитячої праці. Положення Конвенції та Рекомендації стосуються дітей і підлітків до досягнення 18-річного віку, який відповідно до Конвенції МОП № 138 визначено мінімальним віком для виконання небезпечних робіт. На відміну від Конвенції № 138 дія нових стандартів поширюється на всі сфери діяльності без можливості обмеження цієї дії до кількох секторів чи галузей. Виходячи з аналізу міжнародно-правових актів, присвячених регулюванню питань зайнятості молоді, можна зробити висновок, що дія їх у вказаній сфері поширюється тільки на окрему групу молодих людей, яким ще не виповнилося 18 років, тобто на неповнолітніх.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html Отже, міжнародно-правові акти у сфері зайнятості молоді досить детально регламентують питання зайнятості відносно неповнолітніх осіб. Що стосується інших категорій молоді, таких як молоді спеціалісти та особи віком до 28 років без освіти, то вони залишилися поза міжнародно-правовим захистом, що здійснило певний вплив і на національне законодавство у цій сфері. Порівнюючи національне та міжнародне законодавство, можна зробити ви^ РОЗДІЛ ІІДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІКонституція України та трудове законодавство закріплюють рівність прав у сфері трудових відносин для всіх працюючих. Однак сама праця здійснюється в різних умовах, різними категоріями працівників за віком, статтю, станом здоров’я тощо. Наявність цих фактів вимагає диференціації в правовому регулюванні. Під диференціацією правового регулювання розуміються перш за все відмінності в нормах про працю для різних категорій працівників [99, с.102]. Однак вважаємо, що таке визначення диференціації є далеко не повним, оскільки воно не відображає ні підстав для таких відмінностей, ні мотивів, що їх обумовили, ні цілей і завдань, для вирішення яких необхідно встановлювати суттєві відмінності в правовому регулюванні праці різних категорій працівників. Тому більш вдалим вважаємо поєднання визначень О.І. Снігірьової та М.І. Бару, відповідно до яких диференціація – це обумовлена об′єктивними сталими факторами відмінність у змісті норм трудового законодавства [100, с.83], яка пов′язана з конкретизацією загальних принципів, що лежать в основі трудового права, з урахуванням особливостей і відмінностей у процесі праці [101, с.45].Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь