Організована нелегальна міграція як різновид організованої злочинності в Україні

Організована нелегальна міграція
як різновид організованої злочинності в Україні

Здійснення країнами Західної Європи, США й Канади жорсткої імміграційної політики, що спрямована на значне скорочення потоку іммігрантів, викликало збільшення кількості спроб нелегального проникнення на територію цих держав громадян слаборозвинених в економічному і соціально-політичному відношенні країн.

Значна географічна віддаленість цих країн від кінцевих пунктів міграції, потреба використання території інших держав вказаною категорією осіб з метою подолання паспортних і візових бар’єрів, встановлених західними країнами для регулювання кількості іммігрантів, наявність сучасних міжнародних транспортних маршрутів, а також відсутність достатніх коштів для тривалого пересування та придбання справжніх документів на право легального в’їзду до країни призначення, значною мірою визначають основні характеристики міграційних процесів, що здійснюються з використанням протизаконних методів і засобів, – нелегальної міграції.

Як свідчить міжнародна практика, основний контингент нелегальних мігрантів складають вихідці з країн Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Африки. Поряд з цим останнім часом у загальному потоці мігрантів збільшилася кількість громадян країн Латинської Америки, Югославії, Румунії, Болгарії, Молдови. Окрему категорію складають також мігранти з країн колишнього СРСР, зокрема з держав кавказького регіону.

За даними статистики, приблизно 70% нелегальних мігрантів – чоловіки віком від 20 до 40 років. Деякі з них мають невеликий освітній рівень, низьку професійну кваліфікацію, пов’язану з використанням тяжкої фізичної праці, але більшість, як правило, це безробітні та особи без певних занять.

Характеризуючи нелегальну міграцію як об’єктивне явище, варто визначити тлумачення деяких ключових термінів, прийнятих у більшості країн світової співдружності. Зокрема, мігрантом є особа, яка за власним бажанням переїжджає з території держави свого громадянства (або особа, яка не має громадянства і переїжджає з території держави свого постійного місця проживання) на територію іншої держави з метою подальшого працевлаштування, але проживання на певний час чи постійно. Якщо мігрант незаконно (тобто з порушеннями встановлених правил) в’їхав до держави або продовжує перебувати у країні після закінчення строку дії візи, не маючи права на проживання, то він є нелегальним мігрантом. Значну частину нелегальних мігрантів в Україні складають так звані транзитні мігранти – особи, які перетинають одну чи кілька країн з метою мігрувати до країни кінцевого призначення.

Якщо до початку 90-х рр. проблема протидії нелегальній міграції торкалася лише західноєвропейських держав, США й Канади, то останнім часом вона перетворилась на світову і стала надзвичайно актуальною для України, оскільки на її територію ринувся значний потік нелегальних мігрантів.

Так, за даними Держкомкордону України, кількість затриманих Прикордонними військами України нелегальних мігрантів складала: у 1991р. – 148 чол., 1992р. – 789 чол., 1993р. – 9086 чол., 1994р. – 11 444 чол., 1995р. – 9787 чол., 1996р. – 7224 чол., 1997р. – 10 776 чол., 1998р. – 11744 чол., 1999р. – 14 646 чол., 2000р. – 5422 чол. *

Причини, що обумовлюють зростання кількості нелегальних мігрантів, які використовують Україну як транзитний пункт з метою потрапити на Захід, дуже добре відомі. Це, в першу чергу, розпад СРСР, руйнування “залізної завіси” та єдиного правового й візового простору, ефективної системи контролю за в’їздом і перебуванням іноземців на території колишніх союзних республік.

По-друге, привабливими факторами є також зручне географічне розташування України у центрі Європи, наявність суміжних держав, що мають кордони з країнами Західної Європи, переміщення традиційних маршрутів перевезення вантажів і пасажирів з Балканського напрямку на територію країн Східної Європи, в тому числі України та ін.

По-третє, неузгоджена з державними і правоохоронними органами діяльність деяких навчальних закладів України та комерційних структур щодо навчання та працевлаштування іноземних громадян призвела до створення на території України великої колонії іноземців (передусім громадян КНР, Кореї, В’єтнаму, Нігерії, Афганістану, Індії). Значна частина їх після закінчення терміну контрактів та строків перебування в Україні не виявляє бажання повертатися на батьківщину і прагне залишитися в нашій країні або виїхати до Західної Європи. На думку експертів МВС, число іноземців, які нелегально перебувають в Україні, на сьогодні сягає кілька десятків тисяч. А за підрахунками фахівців інших відомств, на сьогодні в Україні перебуває близько 500 тис. нелегалів.

Особливу небезпеку викликає те, що основна маса нелегальних мігрантів прибуває в Україну з країн, де активно діють різного роду терористичні організації. Це призводить не лише до погіршення криміногенної обстановки, але й до прямих політичних, соціальних ускладнень та завдає економічних збитків нашій державі, що свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки.

Міжнародний престиж України, як і будь-якої суверенної держави, визначається здатністю уряду ефективно здійснювати охорону кордону, контролювати переміщення через нього іноземців та виконання ними вимог чинного імміграційного законодавства та законодавства з прикордонних питань. Прикордонні війська, МВС та інші правоохоронні органи України як суб’єкти здійснення державної політики у цій галузі виконують поставлені завдання у межах своїх повноважень. Але дані правоохоронних органів західних і центральноєвропейських країн свідчать про те, що певна частина нелегальних мігрантів все ж таки проникає до них через територію України. Через це у населення та урядів країн складається враження про неспроможність України як держави здійснювати належний контроль за своїми кордонами.

З іншого боку, велика колонія іноземців, які нелегально перебувають на території України, дестабілізує соціально-економічну ситуацію. За оцінками експертів, кожний нелегал коштує державі близько 600-800 дол. США на рік, навіть якщо мешкає в містах, не одержуючи жодної соціальної допомоги з боку держави, тому що він споживає національний продукт, користується соціальними благами, створеними працею і за рахунок податків, що сплачує місцеве населення, нічим практично не відшкодовуючи.

Відмічається також погіршення санітарно-епідеміологічної обстановки в Україні, пов’язане з перебуванням мігрантів. Останнім часом виявлено непоодинокі випадки завезення цією категорією осіб особливо небезпечних хвороб – малярії, СНІДу тощо.

Аналіз досвіду зарубіжних країн по боротьбі з організованою злочинністю свідчить про те, що у світовій правоохоронній практиці нелегальна міграція визначається як загальновизнана форма організованої злочинної діяльності, протидія якій з боку відповідних національних структур набуває нині все більш актуального характеру.

Проте варто відмітити, що поняття “організована злочинність” законодавці країн Західної Європи трактують ширше, ніж діяльність організованих злочинних угруповань (до речі, більшість вітчизняних науковців підтримують такий підхід правоохоронців інших країн до визначення цього поняття). Так, наприклад, згідно із законодавством ФРН, основними ознаками, що притаманні організованій злочинності та дозволяють відокремити її від діяльності організованих злочинних угруповань, є:

1. Наявність структурно організованих угруповань, які беруть під свій контроль певні сфери суспільних процесів (зокрема, нелегальну міграцію) з метою отримання наживи.

2. Планомірна протизаконна діяльність цих угруповань, що у своїй сукупності завдає державі значних економічних і соціальних збитків.

3. Проникнення у владні державні структури шляхом корупції, використання залякування та підкупу представників правоохоронних органів.

Процес нелегального проникнення на територію України мігрантів носить, як правило, організований характер. Це проявляється у створенні й функціонуванні так званих каналів нелегальної міграції. У правоохоронній практиці під “каналом” розуміють створену групою осіб систему нелегального в’їзду до України, перебування та виїзд з її території мігрантів, а також сукупність сил та засобів, необхідних для пошуку бажаючих нелегально мігрувати на Захід, формування з них груп, оснащення відповідними документами, супроводження на шляху прямування, тимчасового розміщення і проживання у транзитних пунктах, перетинання кордонів тощо.

За даними Держкомкордону України, у 2000р. оперативно-розшуковими органами ПВУ виявлено 108 і припинено діяльність 74 (у 1999 р. – 42) організованих злочинних угрупувань, що діяли за каналами нелегальної міграції через територію України.

Процес створення злочинних угруповань, що намагаються взяти під свій контроль нелегальну міграцію іноземців шляхом їх формування у групи, ретельного планування маршруту переміщення і способу протизаконного проникнення до країни призначення, обумовлений звичайним бажанням злочинних елементів отримати кошти за рахунок “надання послуг” потенційним мігрантам. У більш широкому плані цей процес можна розглядати як аналогію класичного закону економічного розвитку суспільства, коли попит породжує пропозицію.

У даному разі йдеться про створення в країнах азіатсько-африканського регіону ринку дешевої робочої сили, яка у пошуках роботи, що добре оплачується, намагається проникнути до західноєвропейських держав, але не може цього зробити законним шляхом через відомі протиміграційні бар’єри, що встановлені ними.

Тому з боку осіб, які намагаються проникнути на Захід, з’являється попит на можливість подолання цих бар’єрів у будь-який спосіб.

Оскільки на міжнародному рівні вирішення проблеми перерозподілу робочої сили немає, очевидно, що вакуум задоволення цього попиту заповнюється пропозиціями кримінального світу. За певну плату ділки “тіньової” економіки пропонують потенційному мігрантові переправити його до країни призначення нелегальним шляхом. Для досягнення цієї мети вони й створюють канали нелегальної міграції.

Як свідчить аналіз виявлених і припинених Прикордонними військами та правоохоронними органами України стійких каналів нелегальної міграції, чисельність злочинного угруповання, що “обслуговує” один конкретний канал, як правило, складає від 3 до 10 осіб. Групи мають чітку організацію, налагоджену систему радіо- та телефонного зв’язку, зовнішні зв’язки, а також інші характерні для організованого злочинного угруповання ознаки.

Корисливий характер цієї діяльності проявляється у прагненні злочинців до швидкого отримання величезних коштів при мінімальних відповідних витратах, що взагалі характерно для організованої злочинності у цілому. За оцінками експертів, організація нелегальної міграції є одним з найбільш рентабельних видів злочинної діяльності та дає прибутки дещо менші, ніж наркобізнес. При цьому покарання за “контрабанду людьми”, порівняно з контрабандою наркотиків, є значно меншим.

За даними правоохоронних органів, в Україні сформувався стійкий “чорний” ринок послуг у сфері нелегальної міграції, до складу якого входять різноманітні злочинні угруповання. Відомий також прейскурант відповідних послуг. Так, підроблений паспорт громадянина однієї із західноєвропейських країн коштує від 500 до 1000 дол. США, виготовлення підробленої візи – 500–1500 дол. США, перетинання західного кордону України в тайниках автобуса – 300–500 дол. США, послуги провідника за переправку через так званий “зелений кордон” – 300–1000 дол. США, проживання на приватній квартирі – до 50 дол. США за добу з кожної людини.

Таким чином, загальна вартість нелегальної переправки одного мігранта через Україну на Захід оцінюється приблизно в 1000-5000 дол. США. Якщо помножити цю цифру на кількість нелегальних мігрантів, які затримані прикордонниками та органами МВС України за порушення законодавства з прикордонних питань та правил перебування у нашій країні (а це лише частина всіх нелегалів, які прямують через територію України), то щорічний прибуток організованої злочинності, що охоплює сферу нелегальної міграції в Україні, можна оцінити від 10 до 50 млн дол. США.

Залежно від національності мігрантів, їх платоспроможності, а також від можливостей організаторів, способу переправки та ряду інших факторів, структури злочинних угруповань можуть бути гнучкими, але в цілому можна виділити деякі загальні риси, притаманні більшості з них.

Встановлено, що злочинні формування складаються з кількох груп, які мають коло конкретних функціональних обов’язків. Умовно їх можна поділити на групу організаторів, групу пошуку “клієнтів”, групу забезпечення та групу осіб, які займаються переправкою.

Група організаторів складається з 2-5 осіб. Вони відповідають за організацію каналу, визначення сил і засобів, необхідних для його створення, підтримання управління і зв’язку та ін. На підставі попиту з боку потенційних мігрантів на нелегальне проникнення до західноєвропейських держав з країни перебування, наявності відповідних осіб для забезпечення прикриття цього процесу, підрахунку можливої наживи, організатори приймають рішення на створення каналу. В подальшому вони розробляють детальний план, в якому визначають відповідні структури та сфери їх відповідальності та компетенції, порядок дій, систему зв’язку, розподіляють прибуток. Значна увага приділяється розробці легенд порушникам, інструктуванню їх щодо поведінки у випадку затримання прикордонниками або міліцією. У процесі функціонування каналу організатори постійно контролюють його хід, вносять при потребі необхідні корективи. При цьому вони можуть особисто брати участь у виконанні всіх чи окремих пунктів плану, або лише контролювати його здійснення, не втручаючись безпосередньо.

Група пошуку призначена для вербування “клієнтів”. Вступаючи в контакт з потенційними мігрантами, члени групи пропонують “послуги” на певних умовах нелегально переправити їх до країни призначення. До завдання злочинців входить також комплектування груп мігрантів певної чисельності згідно з вказівкою організаторів. Вербування “клієнтів” та комплектування груп здійснюється в країнах постійного або транзитного перебування мігрантів. В Україні групи пошуку діють, як правило, у великих містах (Київ, Харків, Львів) на вокзалах, поштамтах, ринках, гуртожитках навчальних закладів тощо.

На групу забезпечення покладаються функції зустрічі мігрантів, пошук місць тимчасового проживання для нелегалів та їх розміщення, придбання квитків для проїзду у транспортних засобах, забезпечення підробленими документами, необхідними як для легалізації їх в’їзду та перебування в Україні, так і для перетинання кордону (фіктивні запрошення, туристичні картки, студентські квитки, паспорти та ін.), пошук водіїв і транспортних засобів для доставки нелегалів безпосередньо до прикордонного району. До складу групи можуть входити іноземці, які легалізувалися та постійно мешкають в Україні, наприклад, студенти вищих навчальних закладів, робітники спільних підприємств тощо. Але, як правило, основну частину членів групи складають громадяни України, оскільки, очевидно, специфіка завдань, що покладені на дану категорію злочинців, вимагає постійного спілкування з місцевими жителями та представниками органів влади з метою запобігання виникнення підвищеної уваги з їх боку, а також з боку правоохоронних органів до своєї діяльності.

Група осіб, які здійснюють переправку, призначена для безпосереднього перевезення нелегальних мігрантів через державний кордон України у випадку, якщо проникнення здійснюється поза встановленими пунктами пропуску. До їх завдань входять зустріч групи нелегалів в обумовленому місці (як правило, у 2-5 км від кордону), прихована проводка групи до кордону, забезпечення подолання мігрантами лінії інженерно-технічних споруд та перетинання державного кордону. При цьому особи, що здійснюють переправку, особисто державний кордон не перетинають, а у більшості випадків і не порушують лінію ІТС.

Безпосередня переправка нелегальних мігрантів через кордон є для організаторів каналу найбільш складним, небезпечним і відповідальним етапом. Передусім це обумовлюється чіткою системою охорони державного кордону, що здійснюється ПВУ, а також діями прикордонної охорони держав, що граничать з Україною по Заходу.

Тому висока вірогідність затримання порушників на кордоні примушує злочинців шукати тих, хто переправляє, з числа місцевих жителів прикордонних районів, які добре знайомі з системою охорони кордону даної ділянки.

Крім того, організатори нелегальних переправ використовують за осіб, які переправляють мігрантів, водіїв міжнародних вантажних автомобілів та туристичних автобусів. У цих випадках переправка здійснюється через встановлені пункти пропуску, але транспортні засоби обладнуються спеціальними тайниками й сховищами для укриття окремих осіб і груп. Можливе також залучення до цієї діяльності співробітників дипломатичних представництв деяких держав з метою використання дипломатичного імунітету, що поширюється також і на їх транспортні засоби. Наприклад, у грудні 1993 р. прикордонниками було припинено спроби вивозу на дипломатичних автомашинах співробітниками посольства Гвінеї у Франції двох груп в’єтнамців (36 осіб).

Іншою важливою ознакою є стійкість організованих злочинних угруповань. За даними Інтерполу, у містах Мадрас, Калькутта (Індія), Катманду (Непал), Карачі (Пакистан), Коломбо (Шрі-Ланка), Дамаск (Сирія) створені та тривалий час функціонують центри, що займаються організацією каналів контрабанди людьми. Тривалість їх діяльності обумовлюється недосконалістю національного законодавства, неспроможністю правоохоронних органів цих країн здійснювати ефективну боротьбу зі злочинними синдикатами. Як наслідок, протягом 1992–1995рр. в Україні, Російській Федерації і Білорусі сформувалася мережа “філій” міжнародних організованих угруповань, які розподілили між собою ринок нелегальної міграції. Кожна “філія”, як правило, надає “послуги” тільки певній категорії мігрантів. Зокрема, співробітники правоохоронних органів України окремо виділяють кілька стійких формувань – в’єтнамське, пакистано-індійське, шрі-ланкійське, афганське, румунське, китайське й курдське. з їх боку здійснюються спроби щодо відновлення каналів нелегальної міграції, які були виявлені та діяльність яких припинена у минулому.

Поряд з чіткою організаційною структурою, що дозволяє ускладнити або й зовсім унеможливити встановлення зв’язку членів угруповань з конкретним проявом злочинної діяльності, до інших засобів забезпечення власної безпеки відноситься використання деяких методів оперативної діяльності, в тому числі дотримання заходів конспірації. Система організації ланцюга “організатор – провідник – переправник”, коли злочинці не вступають в контакт не тільки з мігрантами, але й в окремих випадках (наприклад, при безпосередній переправі через кордон) – між собою, суттєво ускладнює проведення правоохоронними органами відповідних оперативно-розшукових заходів по розробці та знешкодженню каналу.

Характерною рисою у діяльності організованих злочинних угруповань є також планомірність скоєння ними злочинів. Щоразу організатори нелегальних каналів розробляють окремий план, за яким здійснюється їх подальша діяльність. Залежно від обставин, структури злочинного угруповання, його можливостей у плані можуть передбачатися лише окремі пункти, які не охоплюють всього ланцюга необхідних дій по створенню каналу.

Суттєвою ознакою організованої злочинності є проникнення до структури влади, правоохоронних органів, підприємницької сфери та їх подальше використання для досягнення своїх корисливих цілей шляхом залякування, підкупу, шахрайства тощо.

Як свідчить правоохоронна практика, сьогодні в Україні, Російській Федерації та Білорусі створено широку мережу різних фірм і установ (у тому числі й фіктивних), які забезпечують нелегальних мігрантів підробленими документами для перетинання державного кордону через пункти пропуску.

Серйозне занепокоєння викликають спроби проникнення злочинних угруповань до правоохоронних органів з метою оперативного й юридичного прикриття своєї діяльності та використання можливостей силових структур для практичної реалізації окремих етапів по організації каналу. У зв’язку з цим характерним прикладом є залучення злочинцями для переправлення через кордон військової техніки, зокрема – гелікоптерів.

Так, у вересні-жовтні 1992р. організацією переправлень громадян Індії та Шрі-Ланки з України до Польщі з використанням гелікоптерів Міністерства оборони України займалась організована група, яка мала свої структури в Кишиневі, Києві, Одесі, Львові та Москві. У цих містах формувалися групи вихідців з азіатських країн, а потім по 3-5 осіб приїжджали до Львова, де проживали на приватних квартирах. У визначений час вони на автомобілях доставлялися в обумовлене місце, де чекали на гелікоптер, на якому переправлялися через кордон до Польщі. За цим фактом було порушено кримінальну справу.

Організатори нелегальних переправ постійно намагаються “встановити зв’язок” з особовим складом підрозділів ПВУ, органів внутрішніх справ, Служби безпеки України з метою їх залучення до протиправної діяльності (в тому числі як помічників та переправників). При цьому спектр “підстав” для звернення до співробітників правоохоронних органів досить широкий: від обіцянки великої грошової винагороди за “послуги” з переправлення через кордон, до загроз, а в деяких випадках – і до застосування фізичного насильства до них або членів їх сімей.

Слід також звернути увагу на другий аспект зв’язку нелегальної міграції з організованою злочинністю, який останнім часом набуває великих масштабів. Це використання нелегальної міграції з боку міжнародних організованих злочинних угруповань як “інструменту” для поширення масштабів і географії своєї протиправної діяльності. При цьому найбільш привабливою сферою для злочинців є залучення транзитних мігрантів, які прямують через територію України на Захід, або тих, які тривалий час перебувають в Україні для переміщення контрабандних товарів.

Аналіз інформації правоохоронних органів України свідчить про те, що нелегальна міграція все активніше використовується міжнародними наркоділками для транзитного переміщення через Україну до країн Західної Європи сильнодіючих наркотиків, а також для безпосереднього їх розповсюдження в Україні. Головними причинами залучення зазначеної категорії осіб є:

неможливість потенційного мігранта проникнути до країни призначення законним шляхом, у результаті чого він змушений порушувати закон. Ця обставина використовується злочинцями для залучення особи до контрабандної діяльності шляхом залякування (під загрозою видачі державним органам) або шляхом обіцянки надання допомоги у нелегальному проникненні до кінцевого пункту міграції;

традиційне споживання наркотиків певними верствами населення країн Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, вихідці з яких складають абсолютну більшість нелегалів. У даному разі організована злочинність використовує хронічних наркоманів для транзитного переміщення наркотиків на умовах розплати за послуги частиною “товару”. При цьому “товар” призначено як для розповсюдження та споживання між членами колонії мігрантів, які вже проживають у країні призначення, так і для продажу іншим особам;

велика грошова винагорода перевізникам.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зауважити, що, звичайно, не всі нелегальні мігранти, які прямують транзитом через Україну на Захід, взяті під контроль організованими злочинними угрупованнями. Безумовно, процес нелегального проникнення в Україну певної кількості іноземців має спонтанний характер. Але, за даними правоохоронних органів, в абсолютній більшості випадків (до 90%) нелегальній міграції в Україні притаманні саме організовані форми. Таким чином, вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що організована нелегальна міграція має всі ознаки, якими характеризується організована злочинність, і тому має розглядатися як її різновид.

На думку автора, цей висновок викликає дуже важливі наслідки. Зокрема, потребують ретельного наукового вивчення питання організації та здійснення протидії цьому явищу з боку держави з урахуванням того, що для боротьби з організованою злочинністю повинні використовуватися відповідні методи, сили та засоби.

* Починаючи з 2000 року в Прикордонних військах України до категорії “нелегальний мігрант” відносяться тільки громадяни окремо визначених країн Південно-Східної Азії, Близького та Середнього Сходу, Африки. Всього ж у 2000 році Прикордонними військами України затримано близько 16 тис. порушників законодавства про державний кордон, не пропущено понад 7000 нелегальних мігрантів.