Вексель в платіжному обороті

Весксельний обіг в Ураїні здійснюється згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.06.92 р. №2470-XII “Про застосування векселів у господарському обороті України” на засадах Однакового закону про переказний і простий вексель, прийнятого Женевською конференцією 1930 року. Цей закон застосовується в Україні у вигляді “Положення про переказний і простий вексель”, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. №104/1341.

Таким чином, Україна належить до кола країн, що утворюють женевську систему вексельного права (до цієї системи входять країни, які або керуються Однаковим законом про переказний і простий вексель з можливими змінами щодо своєй специфіки, або використали цей закон як зразок для національного господарства).

Іншу значну систему вексельного права утворюють країни англоамериканського права: Великобританія, де діє Закон про переказні векселі 1882 року, США, де використання векселя передбачається Однаковим Торговельним Кодексом 1962 року, і країни, законодавство яких базується на англо-американській системі права.

Окрему групу утворюють країни, вексельне законодавство яких не належить до жодної з двох основних систем права і не базується на якомусь одному, спільному для всіх цих країн, законі.

Зазначене групування країн за специфікою вексельного господарства до певної міри відіграє позитивну роль, коли справа стосується економічної інтеграції. Підприємцям з країн, що входять до однорідної за законодавством групи, легше використовувати вексельні зобовязання в розрахунках із зарубіжними партнерами.

Вексель  цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобовязання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векследержателю).

Векселі бувають прості і переказні.

Простий вексель вміщує такі реквізити:

назву  “простий вексель”;

просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

зазначення строку платежу;

зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

дату і місце складання векселя;

підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель вміщує такі реквізити:

назву  “переказний вексель”;

просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

зазначення строку платежу;

назву того, хто повинен платити (платника);

зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж;

назву того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

дату і місце складання векселя;

підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених вище реквізитів не має сили векселя, за винятком таких випадків:

вексель, строк платежу в якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за предявленням;

при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з назвою платника (місце складання документа  для простого векселя), вважається місцем платежу, і разом з тим, місцем проживання платника (векселедавця  для простого векселя);

переказний вексель, у якому не вказано місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з назвою векселедавця.

Керуючись вимогами Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, Кабінет Міністрів України і Національний банк України спільною постановою від 10.09.92 р. №528 затвердили Правила виготовлення і використання вексельних бланків.

І хоча в назві йдеться лише про бланки, ці Правила визначають також основні умови випуску та обігу вексельних зобовязань. Серед них такі:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи  субєкти підприємницької діяльності, що визначаються такими відповідно до чинного законодавства України;

векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;

вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

Вексельні бланки купуються підприємствами в комерційних банках України. Під час придбання вексельних бланків покупці в обовязковому порядку, крім вартості бланку, сплачують державне мито за кожен бланк у розмірі 10 відсотків від неоподаткованого мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачено законодавством України. Державне мито зараховується в доход Державного бюджету України.

Видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

На зміст другого підпункту слід звернути особливу увагу, оскільки він означає, що субєкт підприємницької діяльності  резидент України не має права виписувати вексель або передавати його на користь субєкта підприємницької діяльності  нерезидента України.

Питання можливості виставлення векселя на користь нерезидента також розглядається статею 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (від 23.09.94 р. №185/94-ВР), згідно з якою резиденти  імпортери продукції мають право виписувати векселі на користь нерезидентів  постачальників.

Таким чином має місце певна законодавча колізія, коли два нормативних документи частково суперечать один іншому. Виходячи з цього проблема виглядає таким чином, що:

Резидент України може виписувати простий вексель на користь нерезидента у разі укладення з ним імпортного контракту щодо поставки товарів (робіт, послуг). При цьому індосамент векселів на користь нерезидентів не передбачається.

Під час всіх інших зовнішньоекономічних розрахунків, зокрема, за фінансовими зобовязаннями, видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

2.1. Видача векселів.

Підставою для видачі векселя є договір на поставку (продаж) товарів (здійснення робіт, надання послуг), що підтверджує “товарність” векселя.

Комерційні банки мають право приймати векселі в погашення наданого кредиту.

Слід мати на увазі, що згідно із статтею 220 Цивільного кодексу України у разі заміни за згодою сторін одного зобовязання (договір на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг) іншим (зокрема, векселем) перше зобовязання втрачає силу. Тобто єдиним дійсним зобовязанням залишатиметься вексель і тому слід уважно ставитись до дотримання усіх процедур, повязаних з обігом векселів.

Вексельний бланк друкованим і недрукованим (читабельним) способом.

Сума платежу за векселем обовязково заповнюється цифрами та літерами.

Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.

Згідно з Правилами виготовлення та використання вексельних бланків субєктами вексельних відносин є тільки юридичні особи. Підпис на векселі складається з підписів керівника і головного бухгалтера юридичної особи і має бути завірений печаткою. Структурні підрозділи юридичних осіб (зокрема, філії комерційних банків) також мають право здійснювати підписи на векселі, яке надається їм окремим дорученням (з належним оформленням) головного підрозділу юридичної особи.

Будь-який підпис на векселі, що не відповідає цим вимогам є недійсним, однак це не тягне визнання недійсним в цілому вексельного зобовязання у разі, якщо на векселі є хоча б один дійсний підпис.

3. Вексельний обіг.

Вексель починає циркулювати на ринку, виконуючи такі функції грошей, як засіб обігу і як засіб платежу. Завдяки таким властивостям вексель зменшує потребу в грошах, значно прискорює оборот товарів оскільки вирішує проблему взаєморозрахунків (покриття боргів) між товаровиробниками.

Фактор безумовності платежу, серйозні наслідки протесту підкреслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобовязань.

Обіг векселів можна показати на такому прикладі. Припустимо, що три господарські організації  “А”, “Б” і “В” повязані між собою виробничим процесом. Фірма “В”  постачальник сировини і матеріалів для фірми “Б”, яка виготовляє готовий продукт і продає його фірмі “А”. Кругообіг платіжних засобів у цьому господарському обороті передбачає виникнення двох зобовязань: фірма “Б” має заплатити фірмі “В” за поставлені матеріали, а фірма “А”  фірмі “Б” за поставлену готову продукцію. Якщо фірма “А” тимчасово неспроможна заплатити фірмі “Б” то й остання не виконає своїх зобовязань перед фірмою “В”. Це може привести до винекнення ланцюгу неплатежів. Проте такому розвиткові подій може запобігти комерційний вексель, насамперед переказний. Він дає змогу звести два (або більше) зобовязання до одного, врегулювати платежі з допомогою комерційного кредиту.

У нашому прикладі оборот переказного векселя буде мати такий вигляд (схема 1).

Операція 1. Фірма “Б”  трасант відправляє фірмі “А”  трасту разом з товаром і предявлений на неї вексель. До моменту акцептування цей вексель називається тратою.

Операція 2. Фірма “А” повинна акцептувати (підписати) вексель тобто дати згоду на його оплату. Підписавши вексель, боржник тим самим зобовязується своєчасно сплатити свої борги. Потім фірма “А”  трасат пересилає акцептований вексель фірмі “Б”  трасанту.

Операція 3. Фірма “Б”  трасант переакзує вексель фірмі “В”  ремітенту. Цей переказ векселя використовується для погашення заборгованості фірми “Б” перед своїм кредитором  фірмою “В”. Це значить, що в кінцевому підсумку фірма “А” повинна заплатити Згідно векселя фірмі “В”, обходячи свого безпосереднього кредитора  фірму “Б”. Таким чином, фірма “А” стає зобовязаною не фірмі “Б”, а фірмі “В”, в той час як фірма “Б” позбавляється як кредиторської так і дебіторської заборгованості.

Операція 4.1. Фірма “В”  власник переказного векселя повинна предявити вексель у визначений строк до оплати. У разі платежу вексель погашається і виключається з подальшого обігу. Із сказаного випливає, що при предявленні переказного векселя залучені не дві, як це має місце при простому векселі, а не менше трьох сторін.

У практиці вексельного обігу існує три можливості використання векселя:

власник зберігає вексель у своєму активі до наступлення строку платежу і особисто предявляє його до оплати (схема 1);

власник векселя замість грошей використовує вексель, протягом строку дії для погашення власних грошових зобовязань;

власник векселя може продати його до наступлення строку платежу банку, тобто врахувати вексель. Але банк заплатить йому неповну суму, що зазначена на векселі, а утримає з вексельної суми відповідний процент. При цьому банк бере на себе вексельні зобовязання.

Операція 4.2. Більш ймовірним є другий варіант, коли власник векселя використовує вексель для погашення грошових зобовязань своїм кредиторам. Наприклад, фірма “В” заборгувала фірмі “Г”. Так само фірма “Г” може передати вексель своєму кредитору і т.д. І таких розрахунків за допомогою одного векселя може бути ще багато. Але для подальшого обігу векселя необхідна письмова заява фірми “В” на зворотній стороні векселя про передачу прав за векселем до фірми “Г”. Такий напис називається індосаментом.

Операція 5. Власник векселя  фірма “Г” (якщо не передбачено інше) повинна предявити переказний вексель до платежу або в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів. Платник  фірма “А” може, оплачуючи вексель, вимагати, щоб він був вручений йому власником векселя з розпискою в одержанні платежу. Таким чном вексель погашається і виключається з обігу. Але погашення векселя не завжди здійснюється у такій формі. Для власників векселів було би дуже накладно постійно предявляти векселі до оплати, особливо в різних містах. На практиці існує можливість за декілька днів до строку погашення передати вексель банку з дорученням здійснити платіж (див 2.2).

Якщо вексель своєчасно предявлений для оплати, а боржник неспроможний оплатити його, то кредитор може предявити претензії індосаторам і трасанту (див схему 2). Але предявлення вимог цим особам можливо тільки при умові, що після відмови боржника погасити вексель кредитор своєчасно із дотриманням відповідних правил висунув проти боржника протест. Якщо це не зроблено, то власник векселя втрачає право на фінансові претензії до індосаментів, векселедавця і поручителя векселя.

Організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни, зокрема, з допомогою таких правових норм як: акцепт, індосамент, аваль та протест векселів.

Індосамент. Особливу роль у вексельному обігу відіграє індосамент. Вексель може бути переданий іншій особі (знаходитись в обігу) шляхом індосаменту, тобто з допомогою передаточного напису на зворотній стороні векселя або на приєднаному до нього аркуші паперу (аллонж). Він повинен бути підписаний індосантом (надписувач векселя). Індосант відповідає за акцепт і платіж. Він може заборонити новий індосамент у такому разі віне несе відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель був після цього індосований. Індосамент переносить усі права, що випливають з векселя. Тут діє правило, що індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною.

Індосамент буває: іменний і бланковий.

Іменний індосамент може бути здійснений на користь платника, незалежно від того, чи акцептував він вексель чи ні, або на користь векселедавця, або на користь будь-якої іншої зобовязаної за векселем особи. Ці особи можуть у свою чергу індосувати вексель.

Індосамент може не вміщувати зазначення особи, на користь якої він зроблений, або він може складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). Індосамент на предявника теж має силу бланкового індосамента.

Індосамент виконує такі функції:

Функція передачі правових уповноважень. З допомогою індосамента вексель передається індосанту, до котрого переходять усі права, що випливають із векселя. Особа, яка придбала вексель, отримує правове підтвердження володіння цим цінним документом.

Гарантійна функція. Індосамент є основою виникнення відповідальності індосанта. Всі індосанти (а їх за одним векселем може бути декілька) несуть разом з векселедавцем (трасантом) та акцептантом (боржником) солідарну відповідальність за платіж згідно векселя.

Акцепт векселів. Особливе значення у вексельному обороті належить акцепту. Вексель може до настання строку платежу бути предявлений власником векселя або навіть просто особою, в якої вексель знаходиться, для акцепту платнику за місцем його проживання. У векселі векселедавець може обумовити, що вексель повинен бути предявлений до акцепту з визначенням або без визначення строку. Векселі, що підлягають оплаті у визначений строк від предявлення мають бути предявлені до акцепту протягом одного року від дня їх видачі. Векселедавець може скоротити цей останній строк або обумовити більш тривалий строк. Ці терміни можуть бути скорочені індосантами.

Акцепт  прийняття до платежу векселя, виражене письмово на лицевій стороні векселя звичайно упоперек тексту словами “акцептований” або “прийнятий до платежу”, із зазначенням підпису особи, яка приймає вексель (акцептанта). Простий підпис платника, зроблений на лицевій стороні векселя, має силу акцепту.

Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим, однак платник може обмежити частиною суми. Будь-яка інша зміна, здійснена акцептом у змісті переказного векселя, рівнозначна відмові в акцепті. Однак акцептант відповідає згідно із змістом свого акцепту. Платник через акцепт бере зобовязання оплатити вексель в строк. У разі неплатежу власник векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, який грунтується на Положенні про векселі. Відмова трасата у прийнятті векселя до оплати повинна бути засвідчена встановленим порядком протесту.

Інкасування векселів. Банк за домовленістю з клієнтом-векселедержателем може взяти на себе зобовязання здійснити передачу векселя від боржника до кредитора, здійснити предявлення векселя боржнику для акцепту, для оплати, опротестувати вексель у разі неакцепту, недатування акцепту або неоплати векселя.

Операція інкасування здійснюється на підставі договору, що укладається між банком і векселедержателем.

У разі необхідності скористатись послугами ще одного банку (що обслуговує контрагента векселедержателя) банк, що уклав договір на інкасування векселя, має додатково укласти договір з тим банком, послуги якого будуть потрібні для надання (предявлення) векселя визначеній особі, або використовувати банківську установу з власної мережі.

Основний зміст інкасових операцій з векселями полягає у тому, що банки в даній ситуації виконують доручення власників векселів і беруть на себе відповідальність за предявлення векселів у строк платнику і одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повернеться боржнику. У разі ненадходження платежу, вексель повертається його власнику, але з опротестуванням неплатежу.

Вексель передається для інкасування з написом про передоручення на імя банку, який ставиться на його звороті у вигляді “Сплатіть за наказом... банку. Валюта на інкасо” і засвідчується підписом власника векселя. Прийнявши на інкасо векселі, банк зобовязаний своєчасно переслати їх за місцем платежу і поставити до відома платника про надходження документів на інкасо. При неодержанні платежу за векселем банк зобовязаний подати його на опротестування від імені довірителя (або по його вимозі повернути неоплачений вексель), а також повідомити його про виконання інкасових операцій. Отже, роль банку в даній ситуації зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-власника векселя  одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власнику векселя тобто банк виконує роль комісіонера.

Операції з векселями банк здійснює від свого імені, але за рахунок і в інтересах комітента (клієнта). За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначається Радою банку самостійно. Комерційні банки приймають для інкасування векселі з оплатою в тих місцях, де є установи банків. Для здійснення комісійних операцій комітенти представляють в банк заяву, де крім просьби прийняти на комісію векселі для отримання платежу, вказується строк платежу, найменування платників, їх адреса, імя протестанта, загальне число і сума векселів.

За виконання доручення щодо інкасування векселів банк має право на:

а) відшкодування витрат за відправку та отримання векселів і одержання платежу, коли платіж за векселем необхідно одержати в іншому місці;

б) винагороду (комісію) за виконання доручення.

Банк не несе відповідальності:

а) за втрату векселів на пошті, несвоєчасне одержання їх у місці платежу з вини пошти;

б) за упущення або недоліки, допущені нотаріусом (судовим виконавцем) при опротестуванні;

в) за незалежні від банку обставини, які можуть привести до невигідних для комітента операцій.

Доміциляція векселів. Доміциляцією є призначення платником за векселем будь-якої третьої особи, а такі векселі  доміцильованими.

При доміциляції векселедержатель або доміциліат робить на лицьовому боці векселя напис “Доміцильований” або “Платник  (особа)”. Цей напис завіряється підписом доміциліата.

Доміциліатом може виступати будь-яка юридична особа, що відповідно до чинного законодавства є субєктом вексельних відносин в Україні. Поряд з тим найбільшого поширення ця операція набула в банківській сфері, а іншими підприємствами практично не виконується.

Банки здійснюють доміциляцію векселів на підставі договору з векселедавцем (за простим векселем), платником або трасантом (за переказним векселем).

При здійсненні операції доміциляції платник за векселем бронює певну суму коштів для оплати векселя на окремому рахунку в банку, з якого банк здійснює оплату векселя при предявленні його векселедержателем. Банк сплачує вексель лише за умови наявності на окремому рахунку повної суми коштів, необхідних для оплати векселя.

Після укладення угоди про доміциляцію платник має перерахувати кошти у розмірі, достатньому для погашення векселя, на балансовий рахунок банку №911 “Розрахунки банків за доміцильованими векселями” у строки, що визначені цією угодою.

Предявлення до акцепту доміцильованого переказного векселя має бути здійснене в присутності представника банку-доміциліата або через цей банк.

Авалювання векселів. Аваль  гарантія третьої особи оплатити вексель, якщо зобовязана за векселем особа буде не в змозі зробити це самостійно. Особа, яка падала аваль (аваліст), стає солідарно зобовязаною за векселем у разі його неоплати особою, за яку цей аваль наданий.

Банк може здійснити авалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобовязаною за векселем особою.

Аваль виражається за допомогою напису на лицьовому боці векселя або на додатковому аркуші (алонжі): “Вважати за аваль”, “Як аваліст за (назва юридичної особи, за яку наданий аваль)”, “Авальований” та будь-яким іншим рівнозначним написом, який підписується авалістом. В авалі обовязково має бути вказано за кого він виданий, в протилежному випадку він вважається виданим за векселедавця.

Аваль векселя банком здійснюється лише після грунтовної перевірки його юридичної і економічної надійності. Аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобовязання, за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності тощо), крім випадку дефекту форми (оплата за векселем не є безумовною, вексельна сума не виражена чіткою кількістю грошових одиниць, відсутні будь-які з обовязкових реквізитів тощо).

Договір між банком і клієнтом щодо надання останньому аваля на векселі укладається на строк, який визначається в залежності від строку платежу за векселем. Договір може передбачати встановлення комісійної винагороди банку за здійснення авалю.

У разі неоплати платником предявленого йому векселя векселедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста.

Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набуває право регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобовязаних за векселем осіб.

Після належного протеста векселя в неплатежі, здійсненого векселедержателем, останній набуває право звернення позову до всіх зобовязаних осіб, в тому числі до банку-аваліста.

Підпис аваліста означає, що гарант бере на себе відповідальність за вексельні зобовязання, якщо боржник трасант і індосант не спроможні оплатити цей вексель. Оплачуючи вексель, аваліст набуває права, що випливають з переказного векселя, тобто він може виставити претензії до осіб, відповідальних за вексель. Таким чином, вексельне право передбачає в першу чергу задоволення вимог всіх тих, хто придбав цей вексель як надійний цінний папір. Аваль збільшує надійність векселя і тим самим сприяє вексельному обігу.

Протест векселів. Протест може бути поданий згідно правових норм. Протест векселя  це офіційний документ, оформлений на спеціальному аркуші, в якому зазначено відповідно невиконане зобовязання за векселем.

Протест може бути здійснений у разі неакцепту або неплатежу. Така відмова повинна бути засвідчена відповідним документом.

Власник векселя повинен сповістити свого індосанта і векселедавця пронеакцепт або про неплатіж, або, у разі застереження “оборот без витрат”,  за днем предявлення. Кожний індосант повинен протягом двох робочих днів, наступних за днем одержання ним повідомлення сповістити свого індосанта про одержане ним повідомлення із зазначенням найменувань і адрес тих, хто надіслав попередні повідомлення і так далі, аж до векселедавця (схема 2). Таке повідомлення отримало назву нотифікації. Нотифікація складається довільної форми. Єдина мета її  як можна скоріше повідомити трасанта та осіб, які зробили на векселі передаточні написи.

В тому разі, якщо хто-небудь з індосантів не вказав своєї адреси, або вказав її нерозбірливо, то достатньо, щоб повідомлення було надіслано тому індосанту, який йому передує. Той, хто не надішле повідомлення у зазначений строк, не втрачає свого права він несе відповідальність за збиток, який може спричинитися через його недбалість, з тим однак, що розмір відшкодування не може перевищити суми переказного векселя.

Векселедавець, індосант або аваліст можуть через включення у документ і надписаного застереження “оборот без витрат”, “без протесту” або будь-якого іншого рівнозначного застереження звільнити власника векселя від учинення (для здійснення його прав регресу) протесту в неакцепті або у неплатежі. Це застереження не звільняє власника векселя ні від предявлення переказного векселя у встановлені строки, ні від надписання повідомлення. За недотримання строків несе відповідальність той, хто посилається на цю обставину у суперечці з власником векселів.

Якщо застереження включене векселедавцем, то воно має силу щодо всіх осіб, які підписали вексель; якщо воно включене індосантом або авалістом, то воно має силу лише щодо нього самого. І якщо власник векселя здійснює опротестування, то витрати, повязані з опротестуванням, покладаються на нього. Якщо застереження виходить від індосанта або від аваліста, то витрати щодо опротестування можуть бути відшкодовані за рахунок всіх осіб, які поставили свої підписи.

Векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобовязаних осіб.

При настанні терміну платежу:

якщо платіж не був здійснений;

навіть раніше настання строку платежу:

якщо мала місце повна або часткова відмова від акцепту;

у разі неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судом, або у разі безрезультатного обернення стягнення на його майно;

у разі неспроможності векселедавця за векселем, який не підлягає акцепту.

Відмова в акцепті або в платежі повинна бути засвідчена актом, складеним у прилюдному порядку (протест у неакцепті або в неплатежі).

Векселедержатель може вимагати від того, кому він предявляє позов:

суму переказного векселя, неакцептовану або неоплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;

відсотки, в розмірі шести, від дня строку платежу;

витрати, повязані з протестом, з пересиланням повідомлення, а також інші витрати;

пеню, в розмірі трьох відсотків, від дня строку платежу.

Якщо позов предявляється до настання строку платежу, то з вексельної суми утримуються облікові відсотки. Ці облікові відсотки обчислюються згідно з офіційною обліковою ставкою (банківською ставкою), яка існує у місці проживання векселедержателя на день предявлення позову.

Той, хто оплатив переказний вексель, може вимагати від відповідальних перед ним осіб:

всю сплачену ним суму;

відсотки на вказану суму, обчислені в розмірі шести, починаючи з того дня, коли він здійснив платіж;

витрати, яких він зазнав.

Кожна зобовязана особа, якій предявили або можуть предявити позов, може вимагати вручення їй, проти оплати, переказного векселя з опротестуванням і з розпискою у платежі.

Кожний індосант, який оплатив переказний вексель, може закреслити свій індосамент і наступних за ним індосантів.

У разі здійснення регресу після часткового акцепту той, хто сплачує суму, на яку вексель не був акцептований, може вимагати відмітки цього платежу на векселі і видачі йому в тому розписки.

Векселедержатель зобовязаний, крім того, передати йому засвідчену копію з векселя і акт протесту для того, щоб він міг здійснити наступний регрес.

Кожна особа, яка має право предявити позов, може, оскільки не обумовлене інше, одержати платіж за допомогою нового векселя (зворотної тратти)* , виданого на строк за предявленням на одну з відповідальних перед ним осіб, з платежем за місцем проживання цієї особи.

* Під траттою розуміється переказний вексель.