Плодоовочева галузь України проблеми і перспективи конкурентоспроможності

ПОШУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

ПЛОДООВОЧЕВА ГАЛУЗЬ УКРАЇНИ – ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

ЗМІСТ

1. Мета роботи

2. Постановка проблеми

3. Аналіз проблеми

4. Пропозиції до розв'язання проблеми

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

7. Необхідні ресурси та умови

8. Висновки

9. Використані джерела

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

1. МЕТА РОБОТИ

Україна – традиційно аграрна країна, і хоча для зміцнення вітчизняної економіки та стрімкого економічного зростання необхідно розвивати й інші галузі, недооцінювати важливість і перспективність ролі сільського господарства також не слід. Адже спеціалісти стверджують, що таких природніх передумов для розвитку сільського господарства не має жодна інша держава в світі. Так, за розумного використання свого природнього потенціалу, Україна спроможня “прогодувати” кількість населення, що в 5-7 разів перевищує власне. Родючий чорнозем та сприятливі кліматичні умови дозволяють Україні досягти результатів, які забезпечать конкурентоспроможність сільськогосподарського експорту нашої держави, значну частину якого могла б складати саме плодоовочева складова. Не є можливим стверджувати, що дана галузь є однією з найважливіших в сільському господарстві України та її експорті, але від неї залежить його цілісність та загальна ефективність.

Отже, ріст плодоовочевої галузі, як складової іншіх галузей сільського господарства, сприяє економічному зростанні держави через скорочення (в оптимальному варіанті – мінімізації) плодоовочевого імпорту та максимізації прибутків від експорту цієї галузі та забезпечує необхідні умови для розв'язання багатьох соціальних проблем (головним чином – працевлаштування та поліпшення економічного становища селян). Але на сучасному етапі її розвитку говорити про будь-яку конкурентоспроможність цієї галузі не представляється можливим. Адже лише в минулому році викристалізувались позитивні тенденції в основних економічних показниках цієї галузі (див. Додатки А, В, С). Адже за відсутності належного (якщо точніше - мінімального) рівня інвестицій в дану галузь та будь-якої суттєвої допомоги з боку держави, плодоовочева галузь після розпаду СРСР поступово втрачала свої позиції в структурі економіки України. Якщо на регіональному рівні чітко просліджується верховенства господарських утворень певних областей, то на глобальному рівні плодоовочева галузь України програє через брак необхідних структурних, організаційних та зовнішьекономічних перетворень.

Головна мета даної роботи - на основі всебічного дослідження загальних та специфічних особливостей розвитку плодоовочевої галузі економіки України обгрунтувати пропозиції по вдосконаленню її розвитку, належній реорганізації галузі для підвищення її глобальної та регіональної конкурентоспроможності. Таким чином, складові мети роботі такі:

► виявити загальні проблеми галузі та провести критичний аналіз сучасного стану галузі;

► обгрунтовати основні напрямки вдосконалення галузі;

► зазначити необхідні ресурси та умови для реалізації вибраної стратегії реформування плодоовочевої галузі.

2. ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

На сьогоднішній день, плоодовочева галузь стоїть перед цілим рядом проблем, які потребують нагального вирішення.

Для окреслення кола проблем, з якими стикається галузь, та розробки пропозиції щодо їх розв’язання, необхідно зробити загальне дослідження стану самої галузі. Подолання проблем вимагає не лише розуміння сьогоднішньої ситуації, а й об’єктивної оцінки наслідків тих процесів, що відбувались протягом останніх десяти років.

Отож, після розпаду СРСР (в роки якого плодоовочева галузь та її близька родичка - плодоовочконсервна галузь досягли вагомих успіхів, що демонструє той факт, що Україна забезпечувала відповідними продуктами не лише саму себе, а й переважну більшість “братських” республік) результати діяльності пдодоовочевої галузі почали погіршуватися. До недавнього часу (та й, в певних підгалузях, на сьогоднішній день) зменшувалися посівні площі (а відтак і економія на маштабах), валовий збір, урожайність (у середньому), експорт, рентабельність галузі. (див. Додатки А, Б, В) На сьогоднішній день рентабельність даної галузі, за оцінками експертів, не перевищує 15% (більш оптимістичні оцінки рентабельності отримала плодоовочконсервна галузь, в середньому – 10-25%, заводи-лідери (що становлять більшу половину) – від 30% і вище), що навіть для української економіки є досить низьким показником.

Проблемність галузі поглиблюється недостатньою кількістю так званих “циклічних” виробників, тобто таких компаній, які займаються повним процесом виготовлення продуктів харчування на плодоовочевій основі – від вирощування власної сировини – до розфасовку переробленої продукції у відповідну тару (це переважно плодоовочконсервні виробники та ті, що виготовляють заморожені овочі). Мало хто з операторів даного ринку інвестує у вирощування власної сировини, обрікаючи галузь, у багатьох випадках, на сировинний дефіцит, бо сьогодні з-поміж виробників плодоовочконсервної галузі виживають ті, хто мають стабільний доступ до якісної сировини.

Проблеми із сировиною та цінами на неї – істотне джерело ризику для підприємств, що перероблюють овочі та фрукти. Не тільки тому, що часто вони ставлять під питання саме існування підприємства, але й тому, що вони можуть змінювати розстановку сил на конкретному ринку харчової продукції.

Так, загрозливих масштабів набрала і має тенденцію до поглиблення сировинна криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків і виробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності і валового збору, виробництво цукру зменшилося вдвічі, і в 1999 р. становило лише 1,6 млн. т. Минулого року буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. При цьому мали місце значні простої їх виробничих потужностей через неритмічне надходження сировини і енергоносіїв.

Визначальною рисою плодоовочевої галузі є складність отримання сільсгоспвиробниками довгострокових кредитів, так необхідних для реорганізаціїї підприємств цієї галузі, для придбання нового обладнання (плодоовочконсервні виробники та тепличні підприємства), необхідного для забезпечення прийнятного рівня рентабельності галузі.

Однією з основних проблем, яка постає перед операторами плодоовочевої галузі є неможливість формування ф’ючерських цін, тобто банки не взмозі спрогнозувати ціни на продукти галузі. Тому вони не наважуються брати на себе ризик по кредитуванню закупок продуктів плодоовочевої галузі в періоди сезонного перевищення пропозиції над попитом. Це заважає сільгоспвиробникам отримувати макимально можливі прибутки.

Мізерною є доля експорту овочів та фруктів (див. додатки) в їх натуральному вигляді. Так, доля експорту овочів та продуктів їх переробки становить в загальному обсязі попиту лише 0,2-0,3%, фруктів – 4,1%. В сруктурі вартості експорту овочевої та баштанної продукції основна частина припадає на гриби та помідори – 26-27% і 3-16% відповідно. На найближче майбутнє прогнозується збереження високого попиту на українські гриби, помідори та огірки, розширення експорту заморожених овочів. В 2001/2002 році прогнозується збільшення обсягу експорту в порівнянні з 2000/2001 роком на 25%. В сруктурі вартості експорту фруктів і ягід минулого маркетингово року основна частина прийшлася на лісні ягоди (чорника, клюква) та горіхи – 54,8% та 31,2% відповідно. В 2001/2002 маркетинговому році зміцниться тенденція розширення зовнішнього ринку плодо-ягідної продукції. Очікується 7,9% зростання експорту ягід та фруктів в 2001/2002 році. В сруктурі експорту очікується збільшення долі яблук (до 60-70%). Очікується значне розширення ринків збуту в Росії.(13)1

В порівнянні з загальним результатом, результати плодоовочконсервної галузі виглядають значно обнадійливіше. Так, група лідерів (група компаній "Верес", Ніжинський консервний комбінат, ЗАО "Чумак" и ООО "Подільський смак"; до цього квартету можно додати компанії, котрі працюють переважно по франчайзинговим схемам. — "Прокъ" та "Круиз") на плодоовочевому ринку відрізняється достатньо великою часткою експорту, наприклад ООО "Подільський смак" – 70%, Ніжинський консервний комбінат –50%.

Слід зазначити, що якщо глобальна конкурентоспроможність плодоовочевої галузі можлива лише в перспективі, то на внутрішньому ринку вітчизняні овочі та фрукти впевнено витісняють імпорт. Так, доля імпортних фруктів на українському ринку становить – 5-6%, а імпортної овочевої продукції – взагалі лише 0,2-0,3%. Хоча, варто згадати той факт, що такий стан речей в певній (хоча і незнчній) мірі обумовлений державним регулюванням імпорту, і в більшій мірі - подальшим зниженням платоспроможності українського населення.

3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Щоб зрозуміти головну причини незадовільного стану плодоовочевої галузі не є обов’язковим вдаватися до глибинного аналізу. Варто лише назвати деякі цифри. Так, якщо в минулому році в сільське господарство нашої країни було вкладено 3 мільярди гривень (зрозуміло, що доля, котра припадає саме на плодоовочеву галузь взагалі мізерна), то в Польщі в 1999 році отримано інвестицій на суму 23 мільярди доларів США, в Угорщині - 17 мільярдів доларів. А ми живемо лише за рахунок своїх можливостей. Тому й маємо такі результати. Це, звісно ж, найповерхневіша причина проблем галузі.

Відомо, що на сьогодні дуже багато підприємств в Україні проводять технічне переобладнання з метою підвищення продуктивності і якісних характеристик. Це першочерговий захід. Але дана галузь вимагає довготермінового інвестування, перш за все, в побудову сировинної бази і її розвиток. Це стосується виробництва вина, цукру, плодоовочевих консервів, тепличного бізнесу. Сьогодні необхідно впровадити дієві механізми залучення нашої банківської системи до співпраці з селом на пільгових (і ці пільги має забезпечити саме держава) умовах. Дешеві кредити – ядро розвитку сільського господарства в Україні, без цього можливе лише поглиблення проблеми. Слід також усвідомити, що лише за умови визначення правових аспектів купівлі-продажу землі (коригування Земельного кодексу) можливе залучення іноземних інвесторів в дану галузь (аналогічна ситуація і з вітчизняним інвестором)

Надзвичайно небезпечна для галузі й вже згадувана сировинна проблема. Адже за нею криється ціла низка загроз для ефективного існування суб’єктів галузі. Через нестачу оборотних коштів або перебої із сировиною підприємства плодоовочевої промисловості в середині 90х рр. вдавалися до давальницьких умов роботи. Це означає, що давалець постачає на виробництво сировину чи якийсь її компонент чи упаковку (наприклад, жерсть для консервів), а потім бере певну кількість готової продукції за низькою відпускною ціною для подальшого збуту. Небезпека тут криється в тому, що, як правило, давальці викидають продукцію на ринок за демпінговими цінами, наприклад, на 10-15 % дешевше. Якщо на цьому заводі паралельно взяв продукцію на реалізацію трейдер, для нього стає важко збувати цю продукцію без збитків. Складається ситуація, коли підприємство не може утримати стабільний ціновий фон. Як наслідок – з ним не схоче співпрацювати жодна велика збутова структура, хоча пропозиції організувати стабільний збут були і є. А стабільний збут – це плановане надходження коштів на підприємство, що дає змогу постійно працювати і розвиватися.

Аграрний ринок – ось ще одна з найголовніших проблем плодоовочевої галузі. І чим швидше ми його сформуємо, тим швидше матимемо прибутки.

Адже відомо, що виростити урожай, переробити його - то півсправи. Головне - вигідно продати. Для цього потрібен агроринок з розвинутою інфраструктурою. Робота щодо його розбудови активізувалася з прийняттям відповідного президентського указу від 6 червня 2000 року. То що маємо нині? Ми, як то кажуть, зробили лише перший крок на цьому великому шляху. Але дещо вже є. Так, агропромисловий комплекс України обслуговують 43 товарні біржі, 28 із яких акредитовані і мають право реєстрації експортних контрактів на реалізацію сільськогосподарської продукції та продовольства.

Окрім того, в інфраструктурі аграрного ринку вже функціонують: 388 агроторгових доми, в тому числі на регіональному рівні - 327 і на обласному - 61; 291 оптово-продовольчий ринок. Маємо також понад 180 оптово-плодоовочевих ринків, 16589 заготівельних пунктів. Важливо, що вже почали діяти 166 кредитних спілок, які забезпечують в основному фінансування фермерських господарств. Створені і функціонують 198 одиниць системи моніторингу цін на сільськогосподарську продукцію і продовольство.

Тепер уряд і Мінагрополітики разом з облдержадміністраціями працюють над функціональним наповненням інфраструктури, особливо обслуговуючих кооперативів, заготівельних пунктів та торгових домів, які при закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників мають забезпечувати їм прибутковість та реально формувати великі оптові партії товарів для реалізації через біржовий товарний ринок як для внутрішніх потреб, так і на експорт.

І остання з найголовніших проблем – стимулювання експорту плодоовочевої галузі. Як було показано в окресленні проблеми – передумови для успішного його розвитку в України є, останнім часом навіть викристалізовується позитивна тенденція в цій сфері – поступове зростання експорту. Тепер головна проблема для вирішення – забезпечення глобальної конкурентоспроможності України – високі імпортні мита та інші заходи по регулюванню імпорту країн -членів СОТ, на ринки яких могла б вийти Україна.

4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ

На сьогоднішній день, не є можливим говорити про великий спектр пропозицій щодо розв’язання проблем в плодоовочевій галузі на державному рівні. Як вже зазначалося, це в певній мірі пов’язане з невеликою часткої даної підгалузі в сільському господарстві та її занепадом в останні роки. Але, вважати таку позицію правильною є помилковим. Адже перспективи плодоовочевої галузі неважко помітити вже сьогодні. Це яскраво продемонстрував останній маркетинговиї рік, і прогнози на теперішній (див. Додатки А,Б,). Поступово зростає обсяг реалізованої продукції, кількість операторів галузі, їх прибутки, зростає (хоча й досить повільно) і експорт, на який (якщо вона прагне до глобальної конкурентоспроможності) має орієнтуватись дана галузь в перспективі.

Проаналізувавши тенденції галузі, статистичну інформацію, та, вже й не такі поодинокі, випадки успіху операторів даної галузі приходимо до висновку, що провідну роль у відновленні (обо ж створюванні нових) виробничих потужностей плодоовочевої галузі відіграють початкові інвестиції в її розвиток. Беззаперечним є той факт, що колись могутні виробники плодоовочевої продукції (як ті, що безпосередньо вирощували овочі та фрукти, так і тепличні, плодоовочконсерні та інші, пов’язані з плодоовочевої галуззю, виробники) на сьогоднішній день не можить конкурувати з тими, що використовують нові перспективні технології. Рентабельність таких підприємст занадто мала . З іншого боку, виробники, яким вдалося отримати (з різних джерел) інвестиції для реорганіїації та реконструкції виробництва, купівлі енергозберігаючого супер новітнього обладнання – впевнено збільшують рентабельність виробництва, максимізують прибутки.

Отож, сьогодні найбільш актуальною проблемою є залучення в галузь інвестицій, як зовнішніх, так і внутрішніх, включаючи державні. Адже, рівень інвестування в сільське господарство – мізерний.

За зазначених умов, стає зрозумілим необхідність стимулювання створення та розвитку саме (вже згадуваних) “циклічних” самодостатніх компаній, можливо навіть шляхом позбавлення їх певної частини податкового тягаря, і навіть державних дотацій на початковій стадії їх розвитку.

Хоча, досвід показує, що можливі випадки успіху в плодоовочевій галузі і за відсутності будь-якої підтримки з боку держави. Яскравим прикладом є компанія “South Foods Inc” (що випускає славнозвісний бренд “Чумак”). Створена трохи більше ніж чотири роки тому, за порівняно невеликих початкових інвестицій, ця компанія перетворилася в одного з лідерів подоовочконсервної галузі, досягла значних прибутків. Підприємство орендує 200га землі, а ще 3000га обробляються за його сприянням. За сезон майже 40 тисяч людей працює на постачання сировини. Компанія “South Foods Inc” контролює весь виробничий процес – від вибору насіння, обробки грунту, вирощування овочів та до пошуку оригінальних рецептів, розробки дизайну упаковки, переробки сировини та реалізації готової продукції. Якість і доступність продуктів компанії оцінена – вже 2 роки “Чумак” постачає огірки для мережі McDonalds, вкладені кошти повертаються прибутками. А головне – створивши власну сировинну базу, компанія контролює якість та може нарощувати обсяги виробництва без побоювань перебоїв у постачанні. Саме за такими компаніями є майбутнє плодоовочевої галузі.

Що стосується українських експортерів, то зменшення ризиків можна досягти пошуком нових ринків збуту. Останнім часом попит на українську сировину в Росії досить нестабільний, а тому за відсутності домовленостей на урядовому рівні, що є дуже важливим, виробники повинні поступово збільшувати обсяги реалізації в інші країни, щоб не допустити обвалу ринку через надто велику залежність від одного реципієнта.

5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ

В цьому розділі вважаємо за доцільне приділити увагу передусім альтернативам залучення в галузь інвестицій.

Отож, як нам здається, тут є декілька альтернатив.

По-перше, є варіант, що передбачає повне ігнорування проблем плодоовочевої галузі, зважаючи на її невисоку (порівняно з іншими галузями сільського господарства ) рентабельність. Наслідки такої політики, на нашу думку, можуть бути катастрофічні. Адже за повної відсутності стимулювання розвитку галузі (та паралельного стимулювання іших галузей сільського господарства) капітал буде переливатися в більш прибуткові галузі, що може призвести не тільки до зникнення стимулів для експортно-орієнтованого виробництва, а й навіть до елементарного забезпечення внутрішнього ринку.

По-друге, є варіант, який активно пропагується деякими політиками-урядовцями, щодо створення такого собі ”ідейного наступника” банку “Україна”, - державного земельного іпотечного банку. Критики даного варіанту вирішення проблеми наголошують на тому, що створити потужній банк лише за рахунок державних коштів проблематично (якщо не сказати взагалі нереально), а приватні інвестори не будуть вкладати гроші в контрольований державою банк. Також, такий варіант незважає на відсутність самого закону “Про іпотеку” та цілого ряду норм, покликаних регулювати фондовий ринок, адже іпотечний банк імітує цінні папери, що за заставу мають землю, і вже тільки під застави таких цінних паперів привертаються кошти. Доречно також відмітити досвід постсоціалістичних країн в подібного роду заходах. По одному такому банку в Польщі, Чехії та Угорщині вже встигли припинити свое існування, тому, вважаємо, що підстав вважати, що аналогічна ситуація не повториться в Україні просто немає.

І, нарешті, – третя альтернатива – застосування саме ринкових (а не як у попередньому варіанті) механізмів для вирішення проблеми кредитування плодоовочевої галузі. Отож, найпродуктивнішою вважаємо саме державну політику, спрямовану на активізацію взаємодії банківської системи з сільгоспвиробником. По перше – через стимулювання ф’ючерсних контрактів. Для цього необхідно зробити більш жорсткими вимоги до бірж, змусити їх значно збільшити свій уставний фонд,забезпечити передумови для ф’ючерсної та форвардної торгівлі, підвищити вимоги до працівників бірж (складові пректу закону “Про біржі”). Окрім цього, для зменшення ризиків комбанків, що планують надавати кредити селу, необхідно створити державний реєстр боржників (суб’єктів господарювання, які в минулому вже не повертали кредити), це спростить процедури оцінки потенційних клієнтів комбанків. Необхідно також продовжити надавати дотації з державного бюджету на здешевлення кредитів наданих суб’єктам, що оперують в галузі сільського господарства. На сьогоднішній день таким чином вже видано приблизно 150 млн. гр., звісно ж – це має стати лише початком. Дана концепція передбачає активну діяльність урядових структур, яку буде аналізовано в наступному пункті.

Якщо розлядати питання розв’язання сировинних проблем, то тут безальтернативним є втручання держави. Адже впровадження самозабезпечення сировинною базою – справа нелегка, ризикова та й така, що вимагає значних довгострокових інвестицій . Тому необхідно робити довготермінові інвестиції у розробку сировинної бази. Наприклад, розвивати виноградарство перш ніж виноробство. Виноградарство передбачає довготермінове інвестування: 5 років необхідно для того, щоб одержати ординарне вино, для виробництва коньяку потрібно ще 10 років витримки. Тому мало хто відважиться на таке, всі розраховують на швидке одержання прибутку.

Державою сьогодні вже прийнято деякі рішення, покликані розв’язати цю проблему: перш за все це 1% відрахувань на розвиток виноградарства, садівництва та хмелівництва. Однак 50 млн. грн. щороку, зібраних таким чином, явно недостатньо для відродження сировинної бази. Потрібні спеціальні державні програми спрямовані на здешевіння довгострокових кредитів для тих, хто готовий розвивати власну сировинну базу.

6. ЗДІЙСНЕННЯ ПРОПОЗИЦІЙ УРЯДОВИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ

Чи не вирішальною проблемою плодоовочевої галузі (та й розвитку сільського господарства України в цілому) є відсутність можливості купівлі-продажу землі з усіма наслідками, що з цього випливають. Визначною подією стало нещодавне (драматичне) прийняття Земельного кодексу. Це перший крок в правильному напрямі. Але, звісно ж, не можна не констатувати той факт, що багато з деталей даного закону не є сприятливими для стрімкого розвитку сільського господарства та плодоовочевої галузі, як його складової. За умови вирішення даної проблеми в плодоовочеву галузь піде інвестор як зовнішній, так і внутрішній, підуть і банки. Слід підкреслити, що на думку фахівців саме дана проблема гальмує приплив багатомільярдних інвестиції в українське сільське господарство. Тому в системі вирішення проблем інвестицій в плодоовочеву галузь вважаємо її пріорітетною.

Отож з боку урядових організацій потрібні рішучі дії для вдосконалення Земельного кодексу шляхом внесення необхідних поправок. Співпраця уряду та парламенту має призвести в першу чергу до суттєвого скорочення п’ятирічного терміну вступу в дію основних положень кодексу.

Беззаперечно позитивний вплив на розвиток плодоовочевої галузі стало запровадження дотації з державного бюджету на здешевлення кредитів наданих суб’єктам, що оперують в галузі сільського господарства. Цей простий механізм (при отриманні кредиту держава оплачує комерціїним банкам частину з відсотків за цей кредит - 2/3 ставки рефінансування (на сьогоднішній день - 10% - 2/3 від 15%), тобто, якщо сьогодні комбанки надають кредити селу під приблизно 30%, то отримувачі кредиту сплачують лише 20% ) забезпечує значне полегшення фінансового тягаря отримання кредиту, і в багатьох випадках є єдиною можливістю для отримання низькорентабельними сільгоспструкткрами кредитів для розвитку власнї справи.

Як вже зазначалося, великою перешкодою для глобальної конкурентоспроможності плодоовочевої та пдодоовочконсервної галузей нашої економіки є той факт, що Україна не є членом Світової організації торгівлі. Сьогодні стає все більш зрозуміло, що неможливо ефективно діяти в системі міжнародної торгівлі не будучи при цьому членом СОТ. Україна є членом десятків міжнародних організацій. Це нормально і природно для великої європейської держави. Тим більш є неприродним, коли велика європейська держава, маючи величезний економічний потенціал, залишається аутсайдером щодо системи ГАТТ/СОТ, яку часто називають "торговельно-економічною ООН", і членство в якій відкриває широкі можливості, зокрема - зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках кількісного і якісного поліпшення української торгівлі, яке відбудеться одночасно щодо 142 країн-членів СОТ, на долю яких припадає понад 90% світової торгівлі.

Зовнішня політика урядових структур спрямована на вступ України до зазначеної організації сприяла б глобальнії конкурентоспроможностї плодоовочевої галузі, активізації експорту та сприяла системній трансформації українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів системи ГАТТ/СОТ, апробованих протягом десятиліть у багатьох країнах світу.

Недоліком є й той факт, що галузь не має державних структур, що реально б займались її проблемами – переважно у нас існує дуже багато регулюючих та контролюючих ланок законодавчого характеру.

Загалом в Україні має посилюватися тенденція до зміщення регулювання ринку овочів і фруктів та продуктів їх переробки від держави до неурядових організацій. Це мають бути галузеві об’єднання великих виробників та оптових компаній. Вони повинні займатися розробкою технологій, технологічної документації, інструкцій і стандартів, можливо розробкою деякого обладнання та постачанням сировинних компонент для виробництва. Ці асоціації можуть брати участь у розробці законопроектів та представляти їх урядові. Це було б істотною допомогою товаровиробнику.

7. НЕОБХІДНІ РЕСУРСИ ТА УМОВИ

Отож, як виявив попередній аналіз, умов для оптимізації розвитку плодоовочевої галузі існує велика кількість, що й недивно, зважаючи на транзитивність української економіки. Значну частину з них становлять політико-правові аспекти, вирішенння яких вимагає участі державних органів (що було розглянуто в попередньому пункті). Але, варто зауважити, що перелічені пропозиції мають на меті оздоровленння економічної системи України вцілому, тому не є правильним зараховувати їх виключно в ресурсну базу оздоровлення саме плодоовочевої галузі. Хоча вважати їх умовами розвитку плодоовочевої галузі – необхідно. Вийнятком є збільшення дотацій з державного бюджету на здешевлення банківських кредитів.

Умовою розвитку галузі та мінімізації втрат є врахування сезонних та сировинних ризиків в структурі загальногалузевих ризиків

До необхідних умов перебудови будівельного комплексу має належати взаємозв’язок між залученням коштів у плодоовочеву галузь та фондового ринку. Ринкова економіка сьогодення а не може існувати без ефективної системи перерозподілу капіталу від тих, хто має надлишок грошових засобів у формі капіталу, до тих, хто відчуває брак капіталу. Така система перерозподілу капіталу в своєму розвитку так чи інакше прагне набути форми фондового ринку.

Аналіз ситуації, що склалася на фондовому ринку країни із самого початку його існування, дає підстави стверджувати, що реального фондового ринку в нас немає, як і немає капіталів, які б потребували перерозподілу. Проте в деяких суб'єктів господарювання є певний надлишок грошових коштів, який вони могли б інвестувати. Однак в цьому разі, як правило, ніхто не звертається на існуючий фондовий ринок.

Працездатний фондовий ринок необхідний для розвитку економіки України вцілому, а іпотечні цінні папери - і для плодоовочевої галузі, як її складової.

8. ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що проблеми розвитку плодоовочевої галузі в Україні є гострими та актуальними, а їх розв'язання стане реальним за умови наявності цілої низки взаємодоповнюючих заходів, розглянутих в рефераті. Важливою рисою цих заходів є їх багатовекторність для української економіки в цілому, адже їх позитивна дія спрямована не лише на розвиток сільського господарства та пдодоовочевою галузі. Нажаль, говорити сьогодні про більш конкретні заходи для стимулювання активізації розвитку галузі є безпідставним. Для цього необхідно спиратись на зазначені базові умови (врегулювання проблем пов’язаних з недоліками Земельного Кодексу, вступ України до СОТ тощо ), а на їх вирішення можна сподіватись лише за умов конструктивної політики держави.

Важливим чинником в розвитку плодоовочевої галузі є банківська система. На данному етапі держава повинна створити такі умови, щоб комерційним банкам було вигідно співпрацювати з селом, мінімізувати пов’язані з цим ризики (стимулювання ф’ючерських контраків шляхом активізації біржевої торгівлі, створення реєстру боржників тощо). На співпрацю з селом потрібно націлити систему кредитування шляхом надання пільгових позичок агрофірмам, спонсорованих державою . Створення бірж, інвестиційних та інших фондів, та інших ринкових структур, які можуть забезпечити залучення позабюджетних інвестицій у сільське господарство – все це елементи нової політики в плодоовочевій галузі.

Основними проблемами для операторів ринку сьогодні є непослідовність законодавчих рішень, нестача оборотних коштів та падіння платоспроможності населення внаслідок складної економічної ситуації в країні, а в випадку конкретно плодоовочконсервної підгалузі – й нестача сировини. Але попри всі ризики галузь все ж є конкурентноздатною і привабливою. За умов стабілізації політико-правової бази та приходу інвесторів у галузь, цей ринок в майбутньому зазнає позитивних зрушень і зможе розширюватися.

Отож, перспективи зміцнення конкурентоспроможності українських овочів та фруктів безперечно є, головне дотримуватися визначених шляхів її досягнення.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Білан Ю. Організація ринку картоплі в країнах Західної Європи. / Економіка АПК. – 2001. – №4.

Винтоняк В. Сок яблочный, концентрированный. / Агроперспектива. – 2000. – №7.

Гладій М. Реформи на селі були неминучими. - www.minagro.kiev.ua.

Еле теплиЦЦа Спецвыпуск. / Бизнес. – 2001. – №33 (448).

Єрмаков О.,Рибакова Е., Шумейко А. Формування ринку плодів в Україні. / Економіка АПК. – 2001. – №7.

Консерваторы 2001. / Бизнес. – 2001. – №33 (448).

Лазня В. Плодоовочеконсерне виробництво в Україні. / Економіка України. – 1999. – №7.

Музыченко О. Песня о сахаре. / Агроперспектива. – 2000. – №9.

Петруленков О.Чумацький феномен. / Агрономіка. – 1999. - №2.

Про хід виконання указу Президента України від 3 грудня 1999 року № 1529/99 “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” . - www.minagro.kiev.ua.

Рибак А. Реформування управління в садівництві та виноградстві України. / Економіка АПК. – 2001. – №2

Современные мировые рынки и Украина. К., 1995.

Україна у цифрах 2000. К., 2001.

Черенко О. Коцепції розвитку консервного виробництва. / Економіка АПК. – 2000. – №9.

Шумейко А., Рыбакова Е. Трусите яблони Скирдуйте зелень. / Бизнес. – 2001. – №13 (428).

www.minagro.kiev.ua

www.soskin.kiev.ua

www.ueplac.kiev.ua

Баланс фруктів та ягід в Україні, тис. т

Баланс овочів та баштанних культур в Україні, тис. т

ДОДАТОК В

(джерело: www.minagro.kiev.ua)

1 Шумейко А., Рыбакова Е. Трусите яблони Скирдуйте зелень. / Бизнес. – 2001. – №13 (428).