США у 60-70-х рр.

План.

1. Президентство Дж.Кеннеді і Л.Джонсона.

2. Масові рухи за громадянські права.

3. Кризові 70-і роки. Президентство Р.Ніксона, Дж.Форда, Дж. Картера.

Основні дати:

1960—1963 рр. — президентство Дж.Кеннеді.

Жовтень 1962 р. — Карибська криза.

22 листопада 1963 р. — вбивство Дж.Кеннеді.

1963—1968 рр. — президентство Л.Джонсона.

10 серпня 1964 р. — «Тонкінська резолюція» відкрила шлях до широкомаштабної американської інтервенції в Індокитаї.

1964—1969 рр. — «чорні бунти».

1969—1974 рр. — президентство Р.Ніксона.

Липень 1969 р. — висадка американських астронавтів Н.Армстронга і Е.Олдіна на Місяці.

1973—1974 рр. — «Уотергейтський скандал».

1973—1975 рр. — економічна криза.

1974—1976 рр. — президентство Дж.Форда.

1977—1980 рр. — президентство Дж. Картера.

На виборах 1960 р. президентом США було обрано лідера демократичної партії Дж.Кеннеді (1917—1963). Демократи прийшли до влади в сприятливий момент економічного розвитку США. НТР, яка почалася в 50-і роки, в 60-і дали суттєвий приріст виробництва. Пріоритет належав галузям виробництва, заснованим на останніх досягненнях наукового прогресу, — електроенергетиці, електроніці, хімічній промисловості. НТР дала поштовх і розвитку сільського господарства — так званій «зеленій революції». Наука перетворилася у виробничу сферу. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) стали рушійною силою прогресу. Бурхливий ріст виробництва продовжувався до 1967 р. Тоді темпи росту уповільнилися і досягли 1% в рік. 60-і роки характеризувались високим ступенем державного втручання в економіку і регулювання соціальних відносин американського суспільства.

Перемога Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність. Було вжито заходів для стимулювання економічного зростання. З цією метою використовувались інфляційні процеси і дефіцит державного бюджету (кейнсіанська теорія).

Програма передбачала комплексну «перебудову» регіонів хронічної депресії, допомогу фермерам, підвищення мінімальної заробітної плати, поліпшення соціального забезпечення, перекваліфікацію безробітних та інші заходи, покликані збільшити платоспроможний попит населення і стати додатковим стимулом економічного зростання. Важливе місце у програмі відводилось проблемам громадянських прав, становищу національних меншин, жінок, молоді. Загалом виконання програми виходило за межі власне економіки і повинно було вивести США на «нові рубежі» (таку назву отримала ця програма).

Деякі з запланованих заходів мали характер соціальних реформ і почали здійснюватись вже у 1961—1962 рр. Було підвищено погодинну мінімальну заробітну плату, збільшено допомогу безробітним, впроваджувалась програма підготовки і перепідготовки робітників. Соціальні програми у поєднанні з державними програмами стимулювання капіталовкладень забезпечили США динамічний розвиток протягом 60-х років.

Для того, щоб вивести США на лідируючі позиції в дослідженні космосу, Кеннеді запропонував програму «Аполлон», метою якої була висадка американців на Місяці, що і було зроблено у липні 1969 р. американськими астронавтами Н.Армстронгом і Е.Олдіном.

Цікаво знати.

12 квітня 1961 р. громадянин СРСР Ю.Гагарін вперше у світі здійснив космічний політ. Перша реакція Кеннеді була нейтральна, але коли він побачив, що ця подія у світі дала високі позитивні дивиденти СРСР, він через два дні після цього скликає нараду в Білому домі, де емоційно говорить: «Чи існує яка-небудь галузь, в якій ми зможемо їх догнати? Що можна зробити? Чи можна облетіти Місяць раніше їх?.. Чи можна запустити людину на Місяць раніше їх?.. Чи можна їх перегнати?... Якби тільки хто-небудь, хто б міг сказати, як їх догнати! Давайте знайдемо кого-небудь, кого завгодно. Мені все рівно, нехай це буде той сторож, аби він знав як».

Багатообіцяюча кар'єра Кеннеді була перервана: 22 листопада 1963 р. його було вбито в місті Далласі. До теперішнього часу так остаточно і не з'ясовано, хто вбив президента і хто стояв за спиною вбивці. Висувається багато версій: одинак маньяк-вбивця Лі Харві Освальд (основна версія), звинувачувалися ЦРУ, мафія, Ліндон Джонсон і секретні служби, Едгар Гувер і ФБР, праві екстремісти у союзі з багатими нафтовими компаніями, кубинська еміграція, Ф.Кастро, представники воєнно-промислового комплексу, СРСР. Таке розмаїття версій свідчить, що діяльність Кеннеді зачіпала інтереси всіх цих груп.

Для більш детального опрацювання даного матеріалу учням пропонується підготувати реферати і есе.

Новим президентом США став Ліндон Джонсон (1908—1973), який висунув амбіційний план побудови «Великого суспільства» без злиднів, безробіття, злочинності, тяжких хвороб. Він поставив завдання ліквідувати в США бідність. Значною мірою план було продиктовано особистим прагненням Джонсона перевершити Кеннеді. В результаті вжитих заходів (підвищення рівня мінімальної заробітної плати, надання субсидій і кредитів фермерам, збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво, створення «трудових корпусів», надання допомоги тим, хто живе за межею бідності) число бідних в Америці скоротилось з 36,4 млн. до 25,4 млн. осіб, але повністю ліквідувати бідність не вдалось.

У зовнішній політиці демократи виробили доктрину «гнучкого реагування», її суть зводилась до адекватного реагування на дії СРСР у різних регіонах світу. В період правління демократів відбулось загострення відносин між СРСР і США. Кульмінацією стала Карибська криза (1962 р.). Після цього почалась нормалізація відносин між двома країнами. 16 червня 1963 р. Кеннеді навіть заявив, що США готові «вести мирні змагання з будь-якою іншою системою на Землі». Покращання відносин продовжувалось недовго. Вбивство Кеннеді і втягування США у війну у В'єтнамі надовго заблокували цей процес.

США змінили своє ставлення також до країн Латинської Америки. Було розроблено програму «Союз заради прогресу», яка повинна була сприяти проведенню реформ для подолання соціально-економічних суперечностей в регіоні. З 1961 р. по 1968 р. США надали країнам Латинської Америки допомогу в розмірі 4,5 млрд. доларів.

Питання на закріплення:

1.Як називалась стратегія розвитку США, запропонована Дж. Кеннеді?

2.На чому грунтувалась внутрішня політика Кеннеді?

3. Назвіть основні здобутки правління демократів у 60-І роки.

4. Назвіть основні зовнішньополітичні події, пов'язані з правлінням демократів.

Друге питання.

Розповідь вчителя.

У 1940—60-і роки в США розгорнулася активна боротьба за громадянські права різних верств населення, зокрема американських негрів проти расової дискримінації. Це було пов'язано із зміною становища негритянського населення. У роки Другої світової війни зріс попит на робочу силу в промислових містах Півночі США, і багато негрів, залишило Південь країни, де вони піддавались жорстокій дискримінації і фактично були позбавлені права голосу. На Півночі, де не було традицій расової сегрегації, негри активно включились в політичну боротьбу, їх голоси стали серйозною підтримкою для демократичної партії, і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. У1948 р. було заборонено дискримінацію негрів при наймі на державну службу, почалась підготовка до ліквідації дискримінації в армії.

У 50-і роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером негритянського населення став Мартін Лютер Кінг (1929—1968), баптистський пастор. Він запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми Ганді. Така тактика сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості населення. У 1955 р. Кінг організував бойкот автобусної компанії в Алабамі, яка проводила сегрегацію пасажирів. У 1956 р. Верховний суд визнав таку сегрегацію анти-конституційною. Ще раніше Верховний суд визнав незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувались на значний опір білих на Півдні США. У 1957 р. для виконання рішень суду в місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було використано війська.

У 60-і роки рух за громадянські права збігся з початком масового руху соціального протесту. Тоді школу закінчило чисельне покоління американців, яке народилося після війни. Це було перше покоління, яке виросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою життя, їх цінності суттєво відрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь була схильна заперечувати цінності суспільства споживання, вона виступала за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл. Боротьба за реформу університетської освіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни: «За що повинні помирати солдати у В'єтнамі і гинути в'єтнамські діти? Чому посилюється тиск на університети з боку воєнних відомств і урядових чиновників?» В'єтнамська війна була першою, що транслювалась по телебаченню. Кожен день американці бачили сцени насильства і кров. Молодь з її загостреним почуттям справедливості, молодь, приречена на участь у в'єтнамській бійні в ролі «гарматного м'яса», стала найбільшим противником цієї війни. Молоде покоління, що розчарувалося у старих ідеалах, стало шукати собі нових, їх вчителями стали Мао Цзедун, Герберт Маркузе, Че Гавара. Не можна сказати, що погляди молоді мали чітке формулювання. Скоріше це була гримуча суміш з ідей комунізму, анархізму, екзистенціалізму тощо. Молодь не дуже переймалася теоретичними роздумами, вона взяла на озброєння гасло Мао «Бунт — справа вірна!». Початок молодіжних виступів (т.зв. академічного руху) припав на 1964 р. Події спалахнули в університеті Берклі у Каліфорнії. Для придушення виступу студентів довелось застосовувати війська. Але на цьому виступи молоді не припинилися. Новим каталізатором стала війна у В'єтнамі. Збирались багатотисячні демонстрації. Молодь в знак протесту спалювала прапори США, ухилялась від призову на воєнну службу, вимагала звільнити університети від опіки військових тощо. Поряд з молодіжним рухом активізувалися всілякі ультраправі, ультраліві екстримістські організації, організована злочинність. У 60-і роки сталися трагічні події, які набули небаченого суспільно-політичного резонансу. У 1968 р. було вбито брата Д.Кеннеді — Робер-та, який висунув свою кандидатуру на посаду президента. У тому ж році було застрелено Мартіна Лютера Юнга, який 1964 р. одержав Нобелівську премію миру. Його смерть викликала масові расові хвилювання («Чорні бунти» 1964—1969 рр.), для придушення яких використовувалась армія.

У 70-і роки масові рухи пішли на спад. Причиною цього була не політика республіканців, що перемогли на виборах 1968 р., а економічна криза 70-х років, яка змінила пріоритетність проблем, які стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог масових рухів була задоволена: американські війська були виведені з В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка надала право голосу молоді з 18 років.

Завдання на закріплення:

1. Визначіть основні причини масових соціальних рухів у США у 50—60-І роки.

2.Вкажіть складові масових рухів у США у 60-І роки.

3. З'ясуйте наслідки І результати масових рухів

Відповідь можна оформити і у вигляді структурно-логічної схеми: причини — складові — основні події — результати, наслідки.

Третє питання.

Розповідь вчителя.

На президентських виборах 1968 р. перемогли республіканці. Президентом став Річард Ніксон (1913—1994).

Вже в перші роки правління республіканців США були вражені економічною кризою. Особливістю цієї циклічної кризи перевиробництва (1969— 1970 рр.) було те, що скорочення виробництва і збільшення безробіття супроводжувались підвищенням цін. Це явище отримало назву стагфляція (від поєднання слів стагнація та інфляція). Наприкінці 60-х років почались енергетичні труднощі, що вилились в 1973 р. в енергетичну кризу, яка поглибила попередню (перевиробництва). Це відразу призвело до нового падіння виробництва, зростання безробіття, значного підвищення цін. Все це змусило республіканців відмовитись від політики неоконсерватизму, яку вони проголосили, і вдатися до активного ви користання методів державного регулювання економіки. У січні 1971 р. Р.Ніксон навіть заявив журналістам: «Я тепер кейнсіанець».

Економічна криза — раптове падіння, скорочення виробництва, що супроводжується розоренням значної частини підприємств, зростанням безробіття, падінням заробітної плати і курсу акцій.

Для подолання економічних труднощів було розроблено програму заходів, які дістали назву «нова економічна політика». Наслідком проведення цієї політики стало ширше державне регулювання. Вперше в мирний час було введено контроль за цінами. Непомірно зросли державні витрати на соціальні програми. Але всі ці заходи виявились малоефективними. У 1973—1974 рр. США вразила і політична криза, яка виявила всі недоліки американської політичної системи і державного апарату.

Особливості проявів кризи 1973-1975 рр. в США.

Спад виробництва супроводжувався зростанням цін і неконтрольованою інфляцією (діфляція).

Стрімке зростання безробіття.

Падіння життєвого рівня населення.

Криза перевиробництва переплелася зі структурною, сировинною і валютно-фінансовою.

Економічна криза співпала і з політичною кризою.

17 червня 1972 р. під час передвиборчої кампанії до штаб-квартири демократичної партії в готелі «Уотергейт» забрались їх політичні конкуренти, аби встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були виявлені і заарештовані. Виник грандіозний «Уотергейтський скандал». У результаті розслідування президент Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Одночасно було ухвалено рішення про введення державної системи фінансування виборів президента. Місце Ніксона зайняв віце-президент Джеральд Форд.

Цікаво знати.

Американський історик А.Шлезінгер називає у якості основної причини виникнення імпічменте Р.Ніксона ту обставину, що Ніксону вдалося стати занадто «сильним» президентом. У боротьбі з кризовими явищами в економіці, соціальною кризою, що була породжена війною у В'єтнамі, молодіжними бунтами, Ніксон —досвідчений, вольовий та енергійний політик — наче піднявся над конгресом, порушивши традиційне співвідношення виконавчої і законодавчої влади в США. Саме це зробило президента «незручним» і призвело до його відставки. Крім того, у засобах масової інформації розгорнулася дискусія про наслідки розрядки, її ініціатори стверджували, що розрядка вигідна лише СРСР: нібито саме Радянський Союз здобуває політичний капітал у світі, отримує суттєві економічні вигоди від режиму найбільшого сприяння у торгівлі з США.

У зовнішній політиці республіканці Р.Ніксон і Дж.Форд намагались реалізувати політику розрядки, що мало вияв у нормалізації відносин з СРСР, обмеженні стратегічних ядерних озброєнь, зменшенні загрози спалахування ядерної війни. Також США нормалізували відносини з комуністичним Китаєм (1971 р.), припинили війну і вивели свої війська з В'єтнаму (у 1975 р. комуністи перемогли у громадянській війні на півдні В'єтнама). Ця поразка породила в США т.зв. «в'єтнамський синдром» — страх бути втягнутими у тривалий кривавий конфлікт без перспективи перемоги.

Період президентства Дж.Форда (1974— 1976 рр.) найменш досліджений в історії США. Роки його правління припадають на найбільш трагічний у повоєнний час період в історії країни: економічний спад, зростання злочинності, наслідки політичної кризи, яка підірвала довіру до інститутів влади, завершення в'єтнамської війни, розчарування у суспільстві. Форду, з його врівноваженим і спокійним характером вдалося відновити довіру до посади президента, вселити в душі американців надію у майбутнє. Проте «Уотергейтський скандал» настільки підірвав престиж республіканців, що на президентських виборах 1976 р. перемогу здобув демократ Джиммі Картер, губернатор штату Джорджія, спеціаліст в галузі атомної енергетики. У роки його президентства відбувся злам у настроях американського суспільства. Воно переконалось, що неможливо вийти з кризи з допомогою державного регулювання. Для демократа Картера це мало фатальні наслідки, оскільки з ними асоціювалось державне регулювання, хоча у своїй політиці він намагався реалізувати протилежну стратегію. Зокрема, він скоротив соціальні програми. Намагався узгодити державні витрати з доходами бюджету. Ці зміни грали на руку республіканцям. До того ж, невдача у визволенні американських дипломатів у Тегерані, де відбулась ісламська революція (1979 р.), дала привід для звинувачень адміністрації в слабкості. А нова фаза енергетичної кризи (1979—1980 рр.) додала нових економічних проблем.

Питання на закріплення:

1. Назвіть президентів США 60—70-х років XX ст. Вкажіть їх партійну приналежність.

2. Що зумовило широкі соціальні рухи у 60-і роки?

3. Що таке «Уотергейтський скандал»? Які його уроки і наслідки?

III. Підсумки.

60—70-і роки стали важливою віхою в історії США. У цей час завершився той період, що був започаткований «новим курсом» Ф.Рузвельта. Американці замахнулися на досягнення «нових рубежів», створення «великого суспільства» і прагнули «остаточно побороти бідність». Та реалії 70-х років примусили США зосередитися на вирішенні зовсім інших проблем. Кризи насувались одна за одною. Америка потребувала змін.