Аналіз фінансової діяльності комерційних банків

Національний Університет

«Києво-Могилянська Академія»

Департамент економічних наук

Курсова робота:

«Аналіз фінансової діяльності

комерційних банків»

Виконав
: ст. ДЕН-2 Дубогриз Є.П.

Науковий керівник
:

доц. к.е.н. Галицька Е.В.

Київ

1999

Зміст:

1. Вступ до фінансового аналізу діяльності банків

а) Критерії і види фінансового аналізу

б) Аспекти економічного аналізу діяльності

комерційнихбанків.

2. Аналіз балансового звіту

а) Аналіз структури активних операцій

б) Аналіз пасивних операцій

в) Аналіз нормативних показників та ліквідності

г) Коеффіцієнтний аналіз балансового звіту.

3. Аналіз прибутків та збитків

4. Аналіз коеффіцієнтів прибутковості та ефективності

діяльності комерційного банку

5. Загальний висновок.

1.
Вступ до фінансового аналізу діяльності банків.

Основи банківської справи загальновідомі. Йдеться про залучення коштів від тих, хто має надлишкові капітали (вкладники) і надання цих коштів у позичку тим, хто хоче і може продуктивно використати надлишкові фонди (позичальники). Передбачається, що позичальники вкладуть їх у виробництво продукції чи надання послуг і отримають від цього кошти, достатні аби повернути основну частину боргу і сплатити досить високу плату за користування кредитом (процент). Доход банку визначається як різниця між процентами за залученими вкладами і виданими позичками.

Ринок банківських послуг в Україні налічує велику кількість банків (на 1.01.98-221, на 1.01.99-214) і всі вони діють з різною ефективністю. Але попереду завжди ті банки, хто бездоганно обслуговує клієнтів і робить це з мінімальними витратами. Оцінити ефективність діяльності банку допомагає аналіз, який, кваліфіковано проведений, є джерелом цінної інформації для самого банку, потенційних клієнтів, НБУ.Для банку він дає змогу оцінити ефективність управління, з"ясувати об"єктивну оцінку результатів діяльності і перспектив розвитку, а також визначити надійність банків-партнерів, клієнтів та кореспондентів. Клієнти, проаналізувавши опубліковані баланси і звіти про прибутки та збитки, приймають рішення щодо доцільності співробітництва з банком. НБУ на основі аналізу діяльності банку прогнозує ситуацію на кредитних ринках країни, робить висновки щодо стійкості та надійності банківської системи в цілому, контролює виконання банками встановлених економічних нормативів.

Основним об"єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку.

Мета аналізу діяльності - забезпечити оптимальну структуру активних та пасивних операцій задля отримання в кінцевому підсумку максимального прибутку. За аналізом звітності визначають фінансову стабільність, надійність банку і перспективи його подальшої діяльності.

Аналіз фінансових форм звітності це процес оцінки поточного і минулого фінансового стану банку та основних результатів його діяльності. Першочерговим завданням аналізу є визначення узагальнюючих оцінок і прогноз майбутніх результатів діяльності банку.

а) Критерії та види фінансового аналізу

.

За періодичністю проведення аналіз поділяють на:

· Щоденний;

· Щотижневий;

· Місячний;

· Квартальний;

· Річний.

Залежно від спектра питань, які вивчаються, аналіз поділяється на:

· Повний
, тобто вивчаються всі аспекти діяльності банку, його зовнішні і внутрішні зв”язки;

· Тематичний
, коли з метою поліпшення окремих напрямів діяльності банку розглядається лише вузьке коло питань.

За метою і характером розрізняють:

¨ Попередній аналіз

, який застосовують, щоб, оцінивши стан рахунків, з”ясувати, чи спроможний банк робити ті чи інші операції;

¨ Оперативний аналіз

, який проводиться в ході поточної діяльності банку з метою перевірки дотримання нормативів та інших показників. У разі необхідності вживаються термінові заходи, щоб підтримувати на належному рівні нормативи, а також отримувати достатній прибуток;

¨ Остаточний аналіз

, нобхідний для визначення ефективності роботи банку у звітний період, виявлення резервів підвищення дохідності;

¨ Перспективий аналіз

, що застосовується для прогнозування очікуваних результатів у майбутньому, вибору нових видів операцій та визначення внутрішньобанківської політики.

Залежно від об”єкту, аналіз поділяється на 6 видів:

1. Функціональний аналіз
дає змогу оцінити ефективніст і доцільність функцій, що їх виконує банк. Такий аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів та кредитів, частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і вкладень. Мета функціонального аналізу - виявити можливості щодо підвищення прибутку від банківських операцій та їхню ліквідність.Їх досягають, відмовляючись від неефективних та обираючи прогресивні шляхи виконання потрібних операцій.

2. Структурний аналіз
здійснюється за видами банківських операцій та базується на відсоткових значенях кожного рядка щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей відображають зміни питомої ваги активів чи пасивів та прибутків або збитків від окремих операцій банку.

3. Оперативно-вартісний аналіз
розгортає масштабну картину становища банку при визначенні його дохідності, допомагає точніше оцінити вартість конкретних операцій, їхню прибутковість чи збитковість. Аналіз дає змогу з”ясувати значення кожного виду операції у формуванні прбутку банку, розробити окремі напрямки депозитно-позичкової політики щодо конкретних контрагентів із метою максимізації доходу

4. Рейтинговий аналіз
має виняткове значення для комплексної оцінки фінансового стану комерційних банків і порівняння їх між собою.

5. Факторний аналіз
покликаний з”ясувати вплив окремих чинників на показники фінансового стану банку, виявити його сильні та слабкі сторони, зорієнтувати, як найповніше використовувати внутрішні резерви, приймати правильні управлінські рішення та розробляти ефективну стратегію розвитку. В практиці факторного аналізу використовують методи ланцюгових підставлянь та пайової участі.

6. Макроекономічний аналіз
дає змогу визначити масштаби активно-пасивних операцій та обсяг банківського прибутку, а також рівень участі комерційног банку чи групи банків у форсуванні грошової маси, розподілі банківських послуг, регіональному розподілі кредитних ресурсів. Як правило, його проводить центральний банк.

Етапи проведення аналізу
.

Хоча напрями і критерії, за якими аналізується робота банку, досить різноманітні, технологія проведення аналізу єдина і передбачає такі етапи:

à Попередній

à Аналітичний

à Заключний (інтерпретаційний).

На попередньму етапі звітність готують до подальшої аналітичної роботи:оцінюють правильніст її складання і ступінь достовірності отриманих даних, групують окремі статті активів та пасивів балансу, звіту про прибутки і збитки, складають аналітичні таблиці та відбрають певні показники. Потім на основі первинної інформаціі відбирають абсолютні і відносні показники, які характеризують ту чи іншу сторону діяльності банку, і визначають порядок їх розрахунку. Зрештою, всі показники групують в аналітичні таблиці відповідно до запланованих напрямів дослідження.

На аналітичному етапі визначають вигляд та необхідну кількіст аналітичних таблиць, обирають методи аналізу, форми відображення динаміки та структури досліджуваних показників, роблять необхідні розрахунки.

На заключному етапі аналізу описують отримані результати розрахунків, роблять висновки, готують аналітичні коментарі та доповіді. Слід зазначити, що результати виконаних аналітичних процедур не є єдиними і безумовними критеріями для остаточного висновку щодо фінансового стану банку.

б)

Аспекти економічного аналізу діяльності комерційного банку.

Економічний аналіз діяльності комерційного банку складається з трьох основних частин:

Þ Аналізу балансового звіту

Þ Аналізу фінансової форми звітності

Þ Порівняльного аналізу.

Основними завданннями загального аналізу діяльності комерційного банку є:

- Визначення джерел, якості та стійкості банківських доходів

- Дотримання всіх вимог щодо ліквідності

- Підтримання стану адекватності та достатності капіталу

Аналіз фінансової форми звітності - це процес, що має за мету визначити оцінку поточного і минулого фінансового стану банку і основних результатів його діяльності. При цьому використувуються квартальні чи річні дані про прибутки та збитки. При порівняльному аналізі поєднуються форми балансового звіту та звіту профінансові результати для вироблення ключових показників (індикаторів) діяльності, що не залежать від розміру банку; вони можуть порвнюватись із даними інших банків або між собою.

На жаль, ми не маємо змоги провести вичерпний аналіз всієї банківської системи в цілому або навіть окремого банку. Через минулорічну фінансову кризу умови діяльності банків значно погіршились, тобто, погіршились і їхні основні оціночні показники. До того ж банківські форми звітності в більшості випадків є секретною для широкого загалу інформацією. За браком потрібної для повного аналізу інформації, ми змушені обмежитись лише аналізом діяльності за перше півріччя 1998 року, а також матимемо змогу провести порівняльний аналіз доходів та витрат за 1998 рік (1-е та 2-е півріччя) та за допомогою такого аналізу визначити вплив осінньої фінансової кризи на прибутковість банку.

Аналізований банк - це філія одного з найбільших в Україні банків. Через це виникають деякі складнощі, адже методика аналізу, запропонована НБУ, стосується лише банків. Аналізуючи ж діяльність філій (які часом не відрізняються за розміром від невеликих комерційних банків), завжди необхідно пам’ятати про досить велику частку міжфілійних оборотів в їхніх загальних активах. Розглядаючи суто фінансову діяльність, на різниціі між баеком та філіією можна не акцентувати: перший - на міжбанківському, друга - на міжфілійному ринку проводять, по суті, однакові операції. Але залучення міжфілійних ресурсів веде до зростання як сукупних активів, так і пасивів банку, тому може позначитись на величині прибутковості банку - іноді з аналізу діяльності можна дійти висновку, що активами управляють неефективно. Тому деякі аналітики[4], зазначаючи, що сукупні активи не зовсім правильно характеризують розміри банку, пропонують користуватись поняттям ефективних активів, тобто, сумарних активів, зменшених на суму куплених міжфілійних ресурсів (кредитів). Економічний сенс ефективних активів - це «власні» активи (такий розмір активів філії, що дає змогу працювати, не залучаючи міжфілійні ресурси).

В даній роботі ми не будемо заглиблюватись в теорію ефективних активів, але, для проведення аналізу маємо зробити одне важливе припущення. Як відомо, міжфілійні ресурси можуть надаватись як у вигляді кредитів, так і у вигляді депозитів: різниця тут полягає у ступені ліквідності та величині сплачуваних відсотків. Припущення полягає в тому, що, не маючи змоги за даними балансу визначити тип ресурсів, ми віднесемо їх до депозитних або до коштів інших банків (так само як і в інших банках - так звані Ностро- та Лоро-рахунків). Суворо кажучи, це припущення є не зовсім правильним, адже серед міжфілійних коштів присутні як депозити, так і кредити, до того ж, як буде видно в розділі 3, процент, сплачуваний за міжфілійними коштами є великим, тому однозначно відносити їх до депозитів не можна. Але наше припущення значно спростить структурний аналіз активів та зобов’язань, а також аналіз аналіз ліквідності і дозволить, не розбиваючи міжфілійні ресурси на групи, провести детальний аналіз за методикою, викладеною в [2]. Тому, роблячи аналіз, будемо спиратись на таке припущення, намагаючись врахувати всі моменти, де воно не є однозначно правильним.

2. Аналіз балансового звіту.

Основою для аналізу діяльності банку слугує балансовий звіт, в якому активи відображаються ліворуч, а зобов”язання та капітал (пасиви) - праворуч, в порядку зменшення їхньої ліквідності. Існує рівність:

Активи ѕ Зобов”язання = Капітал.

Основними видами аналізу балансового звіту банку є:

* Структурний аналіз
, який дає змогу оцінювати структуру та зміни у структурі активів і пасивів пртягом певного часу.

* Коеффіцієнтний аналіз
, за допомогою якого можна з”ясувати якісні характеристики активів і пасивів (при цьому використовується ряд коеффіцієнтів).

а) Аналіз структури активних операцій.

Активні операції банків

- це фінансові операції з розміщення коштів з метою отримання доходу. До них належать надання кредитів та позичок, купівля цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізінгові, факторингові операції, операції з векселями тощо.

Актив - це той чи інший об”єкт, право контролю якого закріплене за банком, що відповідає принаймні одній із таких вимог:

1) Дає доход банківській установі;

2) Може бути обміняним на інший об"єкт, який в свою чергу даватиме доход банківській установі

Мета дослідження активних операцій полягає в тому, щоб визначити шляхом аналізу по вертикалі структуру та динамічні зміни у структурі активів.

Усі активи можна поділити на такі групи:

1. Високоліквідні активи - це кошти в касі, в НБУ та в інших банках, а також активи, які можна швидко конвертувати у готівкові і безготівкові кошти. Вони не дають банку доходу, але потрібні для розрахунків за зобов"язаннями. До них належать:

- Готівкові кошти та банківські метали

- Кошти до запитання в НБУ

- Кошти до запитання в інших банках

- Строкові депозити в НБУ

2. Ліквідні активи - це ті активи, що приносять банку доход, а саме:

- Усі надані кредити

- Депозити в інших банках

- Цінні папери

- Вкладення в асоційовані і дочірні компанії

3. Низьколіквідні активи - пролонгована та дебіторська заборгованість

4. Неліквідні активи - просрочена та сумнівна заборгованість за кредитами

5. Недоходні активи становлять:

- Основні засоби та нематеріальні активи

- Капіталовкладення

- Товарно-матеріальні цінності

6. Квазіактиви:

- Нараховані доходи (витрати) банку, пов"язані із залученням коштів

- Просрочені нарховані доходи та інші активи

Робочі активи - це кошти на коррахунках, у касі, вкладені в майно, цінні папери,

розміщені в інших банках, надані у кредит тощо, які дають банку доход.

Як бачимо, основну частину активів, як і в будь-якому банку, складають надані кредити – 10053,10 тис.грн., або 69,58% від загальної суми активів. В касі знаходиться усього 279,04 тис.грн., або 1,93% від суми активів, а в інших банках (в тому числі, в “головному” банку та в інших філіях) – 3478,26 тис.грн. (24,07%). Зазначимо, що основну частину цих коштів складають міжфілійні, а міжбанківські – дуже малу частину (біля 2 тис.грн.). Матеріальні активи тобто обладнання та приміщення коштують 610,35 тис.грн. або 4,22% від активів і є активами, що не приносять прямого доходу. Частка інших активів є дуже малою і складає 0,2% від загальних.

За величиною сукупних активів (14448,60 тис.грн.) філію можна прирівняти до невеликих банків, що свідчить про деяку її значимість на ринку банківських послуг. Кредити, як бачимо, складають належну частку в активах, щоб можна було очікувати на високий доход.

Активні операції банку є ризиковими. За ступенем ризику вкладень та

імовірністю втрати частини вартості їх поділяють на 5 груп (щоправда, таку методику розподілу вкладень за рівнем ризику часом піддають критиці з деяких причин [7]):

1 група ( процент ризику - 0) - це готівкові кошти, кошти у НБУ, боргові цінні папери, що рефінaнсуються НБУ у портфелі банку на продаж та інвестиції, боргові цінні папери центральних органів державного управління у портфелі банку на продаж та інвестиції.;

2 група (процент ризику - 10) - короткострокові й довгострокові кредити, надані центральним органам державного управління;

3 група (процент ризику -20) - короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам держівного управління та нараховані доходи за ними; боргові цінні папери місцевих органів державного управління у портфелі банку на продаж та інвестиції:

4 група (процент ризику -50) - кошти до запитання в інших банках, строкові депозит в інших банках (крім просроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів); нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції; зобов"язання з кредитування, надані банкам та клієнтам, куплені, але не отримані валюта і банківські метали, активи до отримання;

5 група (процент ризику -100) - всі інші активні рахунки.

Щоб проаналізувати активні операції за ступенем ризику, необхідно розглядати повний баланс (див. Таблицю 2).

Отже, активи, зважені на ризик, становлять 74% від загальної суми активів. Це означає, що банк проводить ризикову політику щодо розміщення коштів, але цей ризик не є занадто високим та компенсується можливими вигодами від таких вкладень.

б)
Аналіз пасивних операцій.

У пасивах відображаються капітал та зобов”язання банку.

Сума претензій до банку має бути еквівалентною сумі його активів. Претензії виникають внаслідок передачі інвесторами коштів для придбання банком активів. Якщо претензії є фіксованими, тобто відомо, хто саме і протягом якого періоду є власником повної суми коштів - вони називаються зобов”язаннями. Всі інші претензії мають назву “капітал”. Вони не є фіксованими, оскільки власники капіталу зможуть реалізувати своє право власності на активи тільки після задоволення претензій-зобов”язань.

Переважну частину пасиву становлять зобов”язання банку.

Зобов”язання
– це вимоги до активів банку на фіксовану суму коштів, яку він повинен сплатити у визначений час у майбутньому.

До зобов”язань банку належать:

¨ Залишки на коррахунках банків

¨ Залишки на поточних рахунках клієнтів

¨ Депозити – строкові та до запитання

¨ Міжбанківські кредити, в тому числі і отримані від НБУ

¨ Залишки на рахунках обліку випущених банком боргових зобов”язань, що обертаються на ринку

¨ Кредиторська заборгованість

Аналізуючи зобов”язання банку, необхідно дати їм кількісну та якісну оцінку. Передусім слід пам”ятати, що більшість зобов”язань є платними і через це витрати банку збільшуються. Проте серед зобов”язань є і дешеві ресурси:

· Залишки на рахунках клієнтів

· Депозити до запитання

· Кредиторська заборгованість

До дорогих ресурсів належать:

· Строкові депозити

· Міжбанівські кредити та депозити

Збільшення зобов”язань банку оцінюється позитивно, бо це свідчить про зростання суми кредитних ресурсів.

Чим більша питома вага строкових депозитів, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитивно позначається на його ліквідності і зменшує залежність від міжбанківських кредитів.

Таким чином, зобов”язання банку на 39,31% сформовані за рахунок коштів клієнтів до запитання .

Дорогі зобов”язання складають в нашому випадку 60,04%, бо, хоча ми й віднесли міжбанківські розрахунки до коррахунків банків, по суті наша філія мусить сплачувати за ними досить високі проценти, як то ми побачимо далі. Тобто, наш банк (філія) несе досить значні витрати при сплаті процентів. Частка строкових депозитів, тобто стабільна частина ресурсів банку, складає 22,84% від зобов”язань (в нашому випадку до досить стабільних ресурсів можна віднести також і міжбанківські кошти, інакше кажучи, всі дорогі ресурси – 60,04%). Наш банк має досить надійну базу кредитних ресурсів і ризик вкладення коштів в кредити не є значним.

Капітал це залишковий інтерес банку в активах з урахуванням зобов’язань. Він виконує багато функцій у щоденній діяльності і працює на забезпечення довгострокової життєдіяльності банку. Зважаючи на капітал банку, наглядові органи встановлюють нормативи, що регулюють його діяльність. Не зупиняючись на всіх складових капіталу комерційного банку, зазначимо, що для філій він складається лише з нерозподілених прибутків минулих років (тобто, чистго прибутку, не виплаченог в формі дивідендів й залишеного банком для інвестиційних цілей) та балансового прибутку за звітний рік. В нашому випадку:

Капітал = Активи - Зобов’язання

Капітал
= 14448.60 - 13440.60 = 1008.00 (тис.грн.)

З них на прибуток за півроку припадає 433.61 тис. грн.

Достатність капіталу аналізують, використовуючи такі коеффіцієнти [3]:

К1 - визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення - в межах 0.15-0.20.

К2 (більш відомий як норматив достатності капіталу Н4) - співвідношення чистого капіталу та загальних активів. Значення даного показника повинно бути не меншим за 0.04.

К3 (норматив платоспроможності Н3) - співвідношення капіталу та загальних активів, зважених на ризик. Значення Н3 повинно бути не меншим за 0.08.

К4 - співвідношення чистого капіталу та зобов”язань. Передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати його зобов”язання.

в) Аналіз нормативних показників та ліквідності .

Довіра партнерів та клієнтів комерційного банку базується насамперед на їхній здатності в будь-який час в повному обсязі виконати свої зобов”язання. Отже, ліквідність, під якою розуміють спроможність банку виконувати свої зобов”язання, тобто - своєчасно і без збитків для себе погашати борги, є, поряд із платоспроможністю, найважливішим фактором фінансової стійкості банків. Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших передумов діяльності кредитних організацій. До ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись як до фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній установі, а саме воно полягає у дотриманні такого співвідношення між активами та пасивами, за якого рівень ліквідності є достатнім для виконання банком (не на шкоду прибутковості) своїх зобов”язань перед партнерами та клієнтами. Взагалі, питання про ліквідність є дуже серйозним і ми не будемо розглядати його в цілому, обмежившись лише тим, що видається необхідним для нашого аналізу.

Рівень ліквідності оцінюється залежно від питомої ваги різних груп активів із різними ступенями ризику в загальній сумі вкладень банку. Очевидно, що стан ліквідності є обернено пропорційним до високоризикових активів його балансу. Зокрема, рівень ліківідності суттєво знижується через неспроможність клієнтів банків вчасно виконувати свої грошові зобов”язання, а також через надмірно ризикову кредитну політику банків, спрямовану на забезпечення високих норм прибутку. За низького значення частки неризикових активів до загальних, значно посилюється ризик ліквідності, що полягає у вірогідності виникнення збитків для банку внаслідок необхідності швидкої конвертації фінансових активів у платіжні засоби в зв”язку з дефіцитом наявних ліквідних ресурсів за несприятливого збігу обставин. Через це регулювання банківської ліквідності може здійснюватись шляхом зміни структури вкладень банку. При цьому залежно від рівня показників ліквідності, банк може змінювати частку високоризикових або низькоризикових активів у загальному портфелі вкладень, забезпечуючи потрібний стан ліквідності.

З огляду на важливість ліквідності для фінансової стійкості банку, проказники ліквідності віднесено до обов”язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

a) Норматив миттєвої ліквідності (Н5)

показує співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (ККр) та в касі (Ка) до суми коштів на поточних рахунках (Пр). Це є ступінь захищеності банку від ризику одночасного запитання коштів усіма його клієнтами (додамо, що на практиці цей показник може змінюватисьпртягом навіть короткого проміжку часу, тому при його розрахунку іноді має сенс визначати середні дані). Нормативне його значення має перевищувати 20% (до 1.01.99 - 15%).

b) Норматив загальної ліквідності (Н6

) розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов”язань банку і його нормативне значення має становити щонайменше 100%.

c) Для встановлення питомої ваги високоліквідних активів (Ва) у робочих

активах (Ра)

розраховується норматив Н7

, рівень якого повинен бути не нижчим за 20% (до 1.01.99 - 15%).

Як бачимо, в нашому випадку норматив Н7 складає 26,63% за норми 15%, тобто, він є зависоким, хоча й вiдповідає стандартам НБУ. Можна зробити попередній висновок, що банк неефективно використовує свої робочі акиви, тримаючи високу частку їх як відносно недохідні активи. Але не треба забувати, що таке високе значення нормативу Н7 пов”язане із врахуванням міжфілійних рахунків, тобто, розрахунків, по суті, між одним і тим самим банком. Без цих розрахунків наш норматив Н7 (як, до речі, і Н5) набуде набагато меншого значення, тому ми не можемо однозначно стверджувати про непродуктивне використання банком власних ресурсів (як буде видно, доходність банку є досить великою). В будь-якому разі, банк з точки зору ліквідності відповідає нормам НБУ.

В цілому НБУ для контроля за діяльністю банків встановив 18 економічних нормативів. Деякі з них - нормативи достатності капіталу та ліквідності - ми вже розглянули, всі ж вони такі:

Нормативи капіталу:

Н1 - капітал банку;

Н2 - мінімальнийй розмір статутного капіталу

Н3 - платоспроможність

Н4 - достатність капіталу банку

Нормативи ліквідності:

Н5 - миттєва ліквідність

Н6 - загальна ліквідність

Н7 - співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку

Нормативи ризику:

Н8 - максимальний розмір ризику на одного позичальника

Н9 - норматив «великих» кредитних ризиків

Н10 - максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих

одному інсайдеру

Н11 - максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств,

наданих інсайдерам

Н12 - максимальний розмір наданих міжбанківських послуг

Н13 - максмальний розмір отриманих міжбанківських позик

Н14 - інвестування

Н15 - загальна відкрита валютна позиція банку

Н16 - довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті

Н17 - довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті

Н18 - довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

Методика розрахунку обов’язкових нормативів та порядок контролю за іх дотриманням наведені в [2]. Ми ж додамо тільки, що для філій комерційних банків визначаються лише нормативи ліквідності Н5, Н6 та Н7.

г) Коеффіцієнтний аналіз

балансового звіту.

Основними коеффіцієнтами для аналізу балансу комерційного банку є [2]:

§Коеффіцієнт ліквідних активів
. Це коеффіцієнт виміру ліквідності, який обчислюється шляхом додання міжбанківських активів до готівки та прирівняних до неї коштів мінус міжбанківські пасиви та позички від центрального банку. Він також може розраховуватись як відсоток до загальних (або робочих - в такому разі це буде наш нормативний показник Н7) активів.

§ Коеффіцієнт співвідношення позик і депозитів
. Цей коеффіцієнт визначається як відношення суми всіх активів з нормальним ризиком (дисконти, позики та авізо) до основних депозитів (включаючи депозити до запитання, термінові і ощадні депозити, за винятком короткострокових та довгострокових запозичень грошового ринку). Це співвідношення характеризує здатність банку залучати депозити для підтримки своїх кредитних операцій та його можливість давати в кредит ці депозити. Високе значення цього коеффіцієнта асоціюється з вищим ризиком, оскільки це свідчить про слабшу ліквідність та вразливість від дій кредиторів, негативні економічні умови чи наслідки відпливу депозитів. Низьке значення цього коеффіцієнта показує в кредитуванні на неможливість прийняття існуючого ризику та на імовірність збитків від кредитної діяльності в майбутньому.

Багато в чому значення цього коеффіцієнта залежить від ступеня розвитку країни, однак 70-80% залежить від співвідношення між ліквідністю та дохідністю. Якщо у всій банківській системі цей показник перевищує 100%, тоді в будь- якій галузі можуть мати місце структурні проблеми, наприклад при рефінансуванні центральним банком торгівельних операцій.

Оптимальне значення цього коеффіцієнта в межах 0.7-0.8 (70-80%).

§ Коеффіцієнт співвідношення доходних (
робочих)
активів до загальних активів.
Цей коеффіцієнт має показувати, наскільки продуктивно банк використовує свої активи. Однак деяке “непродуктивне” використання активів є цілком нормальним, оскільки в той час, як приміщення та обладнання не можуть прямо давати прибуток (тому при розрахунку робочих активів за методикою такі активи беруться з коеффіцієнтом 0.5), такі активи є необхідними для підтримання операційної діяльності банку. Крім того, вимоги щодо резервування можуть призвести до того, що банк не матиме змоги використати деякі види активів.

Розглядаючи ліквідність, ми детально зупинялись на коеффіцієнті співвідношення ліквідних та робочих активів, тому тут не будемо приділяти йому багато уваги. Натомість робочі активи становлять 97,63% від загальних, що свідчить продосить високу ефективність використання банкком наявних активів (недоходні активи становлять тільки 2,37% загальних). Хоча за даними таблиці 1 матеріальні активи складають 4,22% загальних, та за методикою НБУ, що нею ми керувалися при обрахунку робочих активів, матеріальні активи враховуються як доходні з коеффіцієнтом 0,5. За такого значення коеффіцієнта співвідношення робочих і загальних активів можна сподіватись на високий прибуток.

Коеффіцієнт співвідношення позик та депозитів становить 75,28%, тобто, знаходиться саме в оптимальних межах, що свідчить про можливість прийняття банком існуючих ризиків, при цьому його ліквідність залишається достатньою для проведення діяльності.

3.
Аналіз прибутків та збитків.

Аналіз фінансових форм звітності (тут - звіту про прибутки та збитки) це процес, який має за мету визначити оцінку поточного і минулого фінансового стану банку і основних результатів його діяльності. Аналіз структури базується на відсоткових значеннях кожного рядка таблиці щодо загального підсумку. Зміни відносних показників окремих статей показують зміни питомої ваги прибутків або збитків від окремих операцій банку.

Основну частину доходів - 86,4% в першому півріччі та 88,1% - в другому банк, як то й має бути, отримує як процентні доходи. Ще однією важливою складовою доходів є комісійні доходи за операціями з банками та клієнтами: це два основні джерела доходів - на долю всіх інших статей звіту припадає менше 3% загального доходу (хоча за розвиненої банківської діяльності, що не обмежується лише наданням кредитів, значення цих статей може бути й більшим). У витратах, хоча процентні витрати (вартість залучення коштів) складає біля 70% всіх витрат, але значна частина їх припадає ще на банківські неопераційні вирати, такі як утримання персоналу та основних засобів, сплата податків тощо. Аналізуючи структуру витрат, можна зауважити, що, хоча всі міжбанківські операції в даному випадку є міжфілійними, сплачуваний та отриманий проценти за ними відрізняються. Якщо доходи від «коштів у інших банках», що по суті є коштами в одному банку, є низьким і основну частину доходів банк отримує, надаючи кредити клієнтам, то за коштами, «отриманими від інших банків наша філія сплачує 45,05% загальних витрат та 65% процентних витрат, хоча ці кошти складають лише 37,2% від загальних зобов’язань (на 1.07.98). Це ще раз нагадує про неоднозначність нашого припущення, тобто, про те, що серед куплених міжфілійних ресурсів присутня значна частина кредитів, відсоток за якими є більшим, ніж за простими депозитами.

Як бачимо, станом на 1.07.98 маємо досить стабільний банк, доходи якого за півроку перевищують витрати на 433.61 тис.грн. Але в другому півріччі через кризу стан банку значно погіршився. Розглядаючи рядок відхилень у сумі як значення показників за друге півріччя, можна побачити, що значення всіх статей доходів значно зменшилися в порвнянні з першим, внаслідок чого витрати перевищили доход на 4 тис.грн. Зниження витрат також проходило паралельно із зниженням доходів, але воно було не таким різким, до того ж фінансова криза супроводжувалася зростанням податків (в другому півріччі їх було сплачено майже на 17 тис.грн. більше). Хоча витрати на утримання персоналу та експлуатаційні витрати зменшилися майже вдвічі, що свідчить проефективність діяльності керівництва банку, але навіть це не допомогло компенсувати втрати доходів. В другому півріччі банк лишився значної частини своїх процентних та комісійних доходів: загальне збільшення частки перших за рахунок скорочення частки других в загальних доходах, що свідчить про меншу значимість послуг в умовах кризи.

Загалом, порівнюючи діяльність банку за півроку та рік, не можна сказати, що сталися кардинальні зміни в структурі доходів та витрат. Відхилення у структурі не перевищують 3% ніде, окрім витрат за коштами клієнтів банку (для чого мається цілком зрозуміле пояснення). Натомість, в грошовому виразі ми маємо значні відносні зменшення як доходів, так і витрат. Аналізуючи звіт про прибутки та збитки за рік і не маючи при цьому проміжної інформації, можна дійти висновку, що фінансова криза не вплинула на банк, адже прибутки склали значну величину. Але розібравшись детальніше, бачимо, що прибутковість банку є наслідком успішної його діяльності в першом півріччі, тоді як за результатами другого маємо чисті збитки у розмірі 4,01 тис.грн. (безумовно, цю провину не можна цілком покладати на банк, бо, наприклад у другому півріччі на прибуток 60 тис.грн. мав сплачуватись податок 64 тис.грн.). Все ж таки, ці збитки не є досить значними і можна сподіватись на подальшу нормалізацію ситуації та успішне подолання банком наслідків кризи.

4.
Аналіз коеффіцієнтів прибутковості та ефективності

діяльності банку.

Коеффцієнтний аналіз прибутковості та ефективності поєднує дані балансового звіту та звіту про фінансові результати для вироблення основних індикаторів (коеффіцієнтів) діяльності, що не залежать від розміру банку.

Кількість коеффіцієнтів, що можуть бути використаними при аналізі фінансового стану банку,обмежена лише кількістю рахунків балансового звіту та звіту про фінансові результати. Кожний, хто займається аналізом, має свої власні цілі щодо висвітлення специфічних аспектів фінансового стану банку.Основні коеффіцієнти показників діяльності банку (див. таблицю 7) відображають найбільш поширені показники фінансового стану, що рекомендовано використовувати банкам для поглибленого аналізу іхньої діяльності та визначення її ефективності та прибутковості [2]. Ці коеффіцієнти розраховуються в відсотковому виразі.

а). Коеффіцієнти прибутковості комерційного банку:

Двома найбільш важливими показниками аналізу прибутковості банку

є показники доходу на активи та доходу на капітал.

Доход на активи (%)

дорівнює відношенню прибутку після оподаткування до середніх загальних активів. Цей коеффіцієнт може використовуватись як коеффіцієнт для оцінки діяльності керівництва банку.

Доход на капітал (%)

дорівнює відношенню прибутку після оподаткування досередньго капіталу. Для філій даний коеффіцієнт не визначатиметься.

б). Коеффіцієнти ефективності діяльності комерційного банку:

Чистий спред (%)

дорівнює різниці між відношенням отриманих процентів до загальної суми позик та відношенням сплачених процентів до підпроцентних депозитів. Цей коеффіцієнт повинен враховувати тільки активи та пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме таким чином виключається вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу та невиконаних вимог резервування на чисті отримані проценти і звідси - на прибутки банку.

Чиста процентна маржа (%)

дорівнює відношенню чистого доходу на проценти до середніх загальних активів. Цей коеффіцієнт визначає здатність банку приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці як процент до середніх загальних активів.

Доход від плати за послуги до середніх загальних активів (%)

показує залежність банку від непроцентних доходів. Збільшення цього коеффіцієнта може свідчити прорівень диверсифікації в платні, фінансові послуги чи намагання досягти спекулятивного прибутку, щоб замаскувати недостатність основного банківського доходу від процентів.

Чиста операційна (посередницька) маржа

(%)

дорівнює різниці відношення суми доходів на дохідні активи та відповідної комісії до всіх фінінсових активів та відношення витрат на проценти до всіх пасивів, що фінансуються. Посередницька маржа може бути визначеною як різниця між вартістю залучення коштів та доходом за доходними активами плюс доходж від відповідних комісійних зборів.різниця між ними визначає кількість коштів, що виділені банківською системою на посередництво між тими, хто надає кошти та тими, хто їх використовує.

Аналіз витрат на посередництво
полягає в розкладенні непроцентних витрат на групи. Це здійснюється шляхом оцінки кожної статті непроцентних витрат як відсотка загальних середніх активів. Тут ми зупинимось лише на витратах на персонал.

Ми бачимо, що доход банку на активи та чистий доход до оподаткування або просто прибутковість банку складає 3.00%, що є високим показником, який перевищує оптимальний. Таке його значення свідчить про високу ефективність діяльності керівництва банку, що продуктивно викоритовує наявні ресурси. Всі показники ефективності перевищують «норму» - це свідчить про те, що банк надає кредити під значний відсоток, що перевищує сплачений вісоток за коштами більш як на 2% (середній отриманий відсоток - 23,50%, а середній сплачений -21,49), а також про високу частку непроцентних доходів банку. Проте в даному випадку збільшення цієї частки не свідчить про недостатність основного банківського доходу від процентів, а скоріше про широкий спектр фінансових послуг, що їх надає банк. З іншого боку, встановлюючи значну відсоткову ставку за своїми кредитами, банк ризикує коштами через можливу неспромржність клієнтів вчасно повернути ці кошти.

Щодо управлінських витрат, то вони також є високими: цей факт можливо пояснюється бажанням керівництва банку використовувати задля отримання високих прибутків кваліфікований персонал та досить потужне устаткування (бо і витрати на персонал, і інші управлінські витрати перевищують нормативні (оптимальні) показники). З іншого боку, як то часто трапляється в нестабільних умовах, збільшення доходів призводить до збільшення управлінських витрат незалежно від того, чи буде таке розширення витрат стимулювати подальше збільшення доходів. Для вирішення такого питання необхідно аналізувати вже динаміку управлінських витрат. До того ж не будемо забувати про відносність будь-яких оптимальних показників на конкретному ринку банківських послуг (наприклад, в Україні за той самий період прибутковість банківської системи в цілому складала 2,28% - в порівнянні з цією цифрою прибутковість нашого банку хоч і перевищує загальноукраїнську, але вже не є такою великою, як поруч із «оптимальними» даними). В будь-якому разі, ми можемо сказати, що ресурси використовуються ефективно, саме тому банк не має підстав скаржитись на низькі прибутки.

5
. Загальний висновок

Отже, проаналізувавши отримані показники банківської діяльності, ми робимо висновок, що банк (філія) працює ефективно та має високі прибутки, при цьому відповідаючи нормам НБУ стосовно ліквідності (щоправда, таке твердження дійсне лише на 1.07.98). Справді, розглядаючи показники ліквідності, ми бачимо, що вони перевищують нормативні показники, хоча в нашому випадку це є простим наслідком урахування припущення про рівнозначність міжфілійних ресурсів та коррахунків інших банків. За відсутності певної методики (окрім методики НБУ) визначення ліквідності банку більш точно, зупинимось на наявних показниках, хоча, обрахувавши нормативи Н5 та Н7 без урахування припущення, отримаємо набагато менші дані, що вже не відповідають нормам НБУ (щоправда, по всій банківській системі України на цей період Н5 та Н7 дорівнюють біля 13%, що є значенням, меншим за норму, хоч і на незначну величину). Можливо, тут це було б точнішим, адже прибуток є досить великим, незважаючи на велику частину “недоходних“ активів, які, в свою чергу, теж поділяються на доходні та недоходні (кредити та депозити до запитання). Тому, не акцентуючи на цьому уваги та спираючись на припущення, будемо вважати, що нормативи щодо ліквідності виконані.

Щодо можливого підвищення доходів, то, як ми бачимо, щоб перевищити видатки на сплачувані відсотки, банк мусить встановлювати значні відсотки за кредитами. Тому, якщо наявна доходність (що є високою навіть для нашої банківської системи – 3%) все ж не влаштовує керівництво банку, воно мусить або шукати дешеві ресурси (відмовляючись, наприклад, від дорогих міжфілійних коштів) або підвищити ставку за кредитами, що загрожує втратою клієнтів та можливим зниженням доходу від неспроможності клієнтів виконати свої зобов”язання, тобто – прийнятнішим є таки перший варіант.

Отже, стан банку на 1.07.98 є стабільним; банк є надійим та приносить високі доходи. Можливо, саме ця обставина дозволила йому без особливих втрат перенести фінансову кризу та надалі, впоравшись з усіма негативними її наслідками і продовжуючи політику попередніх років, банк знову буде приносити високі доходи та дотримуватись всіх вимог щодо ліквідності.

Список використаної в роботі літератури:

1. К.Раєвський, Т.Раєвська. Методичні рекомендації щодо економічного аналізу діяльності комерційного банку. “Вісник НБУ”, №№3-4, 1999.

2. Інструкція НБУ №10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”.

3. Ліна Свистун. Інформаційне забезпечення побудови рейтингів у банківській діяльності: потреби споживачів та об”єктивні оцінки. “Вісник НБУ”, №1,1999.

4. Є.Полулях. Деякі аспекти фінансово-господарської діяльності комерційних банків. “Вісник НБУ”, №9, 1998.

5. А.Науменко, В.Гончар. Методика анализа финансового положения банка. “Комп&ньон”,№19,1998.

6. В.Авраменко. Зміцнення ліквідності банків. “Вісник НБУ”, №9, 1998.

7. О.Дзоблюк. Управління ліквідністю комерційного банку. “Вісник НБУ”, №9, 1997.

8. Ж.Довгаль. Банківський капітал: суть і значення. “Вісник НБУ”, №7, 1998.

9. О.Кіреєв, Ю.Герасименко. Система комерційних банків в Україні: підсумки півріччя. “Вісник НБУ”, №9, 1998.

©
Наведені коеффіцієнти використовуються як оптимальні у світовій практиці