Лекции по капиталу

. КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА І ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФОРМУВАННЯ 1. Організаційно-правова форма підприємств та її вплив на формування капіталу. 2.2. Капітал підприємства (товариства) і джерела його формування. 3.Показники використання капіталу підприємства. 1. Організаційно-правова форма підприємств та її вплив на формування капіталу

Кожне підприємство як суб'єкт господарювання бере участь у гос¬подарському обігу, створюється у певній організаційно-правовій формі та діє в рамках норм чинного законодавства, що регулюють його ді¬лові взаємини з контрагентами і державою. Організаційно-правова форма підприємства визначає майнову і фінансову відповідальність та правомочність його засновників, структуру управління та способи формування капіталу тощо. Поняття "підприємство" є узагальнюючим.

Воно визначає підприємства як суб'єкти господарювання стосовно всіх форм і видів власності, а також є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про¬мислові (фабрики, заводи, шахти, рудники та ін.), транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства. Підприємства. Підприємство —самостійний статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дос¬лідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного

при¬бутку (доходу). Підприємство не має у своєму складі інших юридич¬них і фізичних осіб. Залежно від використовуваної організаційно-правової форми підприємства поділяються на унітарні та корпоративні. Унітарними є державні, республіканські (Автономна Республіка Крим), комунальні підприємства, малі приватні підприємства, підприємства, які належать господарським товариствам

і господарсь¬ким об'єднанням, підприємства політичних партій, громадських, ре¬лігійних організацій тощо. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для нього майно, не поділене на частки (паї), зат¬верджує статут, розподіляє доходи, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колек¬тив на засадах трудового найму.

Державні унітарні підприємства. 1. Державні унітарні підприємства діють на базі відокремленої ча¬стини державної власності без поділу її на частини, створюються у роз¬порядчому порядку компетентним органом державної виконавчої вла¬ди і входять до сфери його управління. Майно державних унітарних підприємств перебуває у загальнодержавній, республіканській (Авто¬номної Республіки Крим) або комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві повного

господарського відання чи оперативного управління. 2. Державні унітарні підприємства не несуть відповідальності за зобов'язаннями власника і органу виконавчої влади, до сфери управ¬ління якого вони входять. 3. Органом управління державних унітарних підприємств є керівники, які призначаються органом, до сфери управління якого входять підприємства,

і підзвітні цьому органові. 4. Державні унітарні підприємства діють у формах державного ко¬мерційного підприємства чи казенного підприємства на засадах ко¬мерційного розрахунку. 5. Фірмові найменування державних унітарних підприємств по¬винні містити вказівку на власника його майна. Державне комерційне підприємство. Державне комерційне підприє¬мство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на засадах госпо¬дарської автономії, самофінансування, комерційного

розрахунку і несе відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві повного господарського відання, обсяг повноважень якого визначається законодавчими актами України і статутом підприємства. Держава та органи виконавчої влади, до сфери управління яких входять державні комерційні підприємства, не несуть відповідальності за

їхніми зобов'язаннями і не можуть втручатися в оперативну діяльність державного комерційного підприємства, крім випадків, пе¬редбачених чинним законодавством України. Статутний фонд державного комерційного підприємства утво¬рюється органом, який створює підприємство. До реєстрації державного комерційного підприєм¬ства його статутний фонд має бути повністю оплачений власником. Якщо після закінчення фінансового року вартість чистих активів державного комунального підприємства

виявиться меншою, ніж розмір статутного фонду, передбаченого статутом підприємства, реє¬страція підприємства може бути скасована господарським судом. Державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності, і державні комунальні підприємства, засновані на власності адмініст¬ративно-територіальних одиниць, можуть здійснювати емісію об¬лігацій та векселів. Державні комерційні підприємства формують виробничі програ¬ми, визначають перспективи свого економічного

і соціального розвит¬ку, вибирають постачальників і споживачів з урахуванням доведених до них в установленому порядку державних замовлень і державних контрактів. Прийняття і виконання таких замовлень і контрактів для державного комерційного підприємства є обов'язковим. Державне комерційне підприємство не має права передавати бе¬зоплатно закріплене за ним майно іншим підприємствам, організаці¬ям, установам

і громадянам, крім випадків, передбачених законодав¬ством; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних засобів, закріплених за підприємством. Створювати дочірні підприємства, здавати в оренду цілісні май¬нові комплекси структурних підрозділів підприємство може лише за згодою органу державної виконавчої влади, до сфери управління яко¬го воно належить. Казенне підприємство. Майно казенного підприємства становлять основні засоби та обігові кошти,

а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства, що є у державній власності і закріплене за підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, підприємство володіє та користується зазначеним майном. Підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і на¬лежить до основних засобів підприємства, лише з дозволу органу

уп¬равління. Підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління іншим майном, що є у державній влас¬ності і не належить до основних фондів підприємства, лише після ви¬конання державного контракту відповідно до законодавства України. Джерелами формування майна підприємства є: майно, передане йому органом управління; доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; кредити банків

та інших кредиторів; капітальні вкладення та дотації з бюджетів; інші джерела, не заборонені законодавством України. Відповідальність за своїми зобов'язаннями казенне підприємство несе лише коштами, які перебувають у його розпорядженні. За недо¬статності зазначених коштів держава в особі органу державної виконав¬чої влади, до сфери управління якого належить підприємство, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями

казенного підприємства. Казенне підприємство не може бути суб'єктом банкрутства. Малі приватні підприємства. Майно малого приватного підприємства становлять основні за¬соби та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відобра¬жається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства, що є у приватній власності і закріплене за підприємством, належить йому на праві власності, оскільки формуєть¬ся з майна громадянина (сім'ї).

Приватні підприємства, щодо яких законодавство не встановлює вимог до мінімального розміру статутного фонду, можуть випускати тільки облігації та векселі, обсяг емісії яких законодавчо не обмежений. Мале приватне підприємство несе повну необмежену відпові¬дальність за дотримання господарських та кредитних договорів і роз¬рахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх обов'язків щодо розрахунків, може бути у судовому порядку оголошене неплатоспроможним.

Корпоративні підприємства. Корпоративне підприємство створюється двома або більше засновниками на підставі їх спільного рішення (угоди) і діє на основі об'єднання майна та трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справам и, у тому числі через створені ними органи, участі у розподілі доходів і ризиків підприємства на засадах членства. Корпоративними є підприємства, створені у формі господарських товариств: повного товариства, товариства з обмеженою

відповідаль¬ністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитного то¬вариства, акціонерного товариства тощо. Господарські товариства. Господарськими товариствами визнають підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юри¬дичними особами і громадянами України та зарубіжних держав шля¬хом об'єднання їх майна та проведення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства створюють засновники (власники майна): 1. Фізичні та юридичні особи створюють повні товариства, командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Майно (статутний капітал) у вигляді основних засобів (матеріальних активів), нематеріальних активів, довготермінових і фінансових вкладень та обігових активів, а також

інших цінностей, які вно¬сяться засновниками (учасниками) відповідно до законів України, до ста¬туту належить товариствам як юридичним особам. Повні товариства, для яких законодавством не встановлено мінімального розміру статутного фонду, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю можуть здійснювати емісію облігацій та векселів, мінімальний і максималь¬ний обсяги емісій яких не обмежені законодавством.

Характерним для такого типу товариств є розподілення статутно¬го капіталу на частки відповідно до внесків засновників (учасників), розмір яких визначають установчі документи. Організаційно-правова форма товариства, крім розподілення ста¬тутного капіталу на частки, відповідно до внесків засновників (учас¬ників), характеризується також відповідальністю засновників (учас¬ників) за зобов'язаннями товариства: • повне товариство — всі учасники несуть солідарну відповідаль¬ність за

зобов'язаннями товариства усім майном; • командитне товариство — одна частина учасників (один або більшість) несе відповідальність за зобов'язаннями товариства усім майном, а відповідальність інших (одного або більшості) — обмежується вкладом у майні товариства; • товариство з обмеженою відповідальністю — усі учасники това¬риства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства в межах своїх вкладів; • товариство з додатковою відповідальністю — учасники такого товариства відповідають за його зобов'язаннями

своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внесків кожного учасника. 2. Фізичні та юридичні особи створюють акціонерні товариства. Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить почат¬ковий статутний фонд (капітал) акціонерного товариства, мінімальний розмір якого встановлює чинне законодавство. До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне товари¬ство, акції якого можуть розповсюджуватись шляхом відкритої перед¬плати та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство, акції якого

розподіляються між засновниками і не можуть розповсюд¬жуватись шляхом передплати і купуватись та продаватись на біржі. Акціонерні товариства (відкриті і закриті) можуть випускати акції на всю величину статутного фонду або на всю вартість майна держав¬ного підприємства в разі перетворення його в акціонерне товариство. Акціонерні товариства можуть емітувати векселі, розмір емісії яких не обмежений.

Право власності на інвестований у товариство капітал в його май¬ново-грошовому вираженні цілком і повністю належить акціонерному товариству як юридичній особі. Акціонери, за винятком випадків реорганізації та ліквідації товариства, не можуть вимагати від нього повернення вкладених ним сум. Повернути вкладений капітал мож¬ливо лише шляхом продажу їх власних акцій за цінами, за якими вони котируються вданий момент на ринку цінних паперів.

Ціна акцій за¬лежить від попиту і пропозиції, на які впливають результати діяльності товариства, розміру виплачуваних дивідендів та інших чинників. Об'єднання підприємств. В умовах ринкової економіки підпри¬ємства і організації об'єднуються для реалізації значних фінансових проектів у господарські об'єднання, якщо це не заперечує антимонопольному законодавству. Відповідно до чинного законодавства України, підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації,

консорціуми, концерни і про¬мислово-фінансові групи. Асоціація — договірне об'єднання підприємств, що створене з ме¬тою постійної координації господарської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку кооперації, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних ре¬сурсів для задоволення власних потреб або виробництва продукції (робіт, послуг) для реалізації третім особам.

У разі створення госпо¬дарської асоціації централізується одна або кілька виробничо-господарських та управлінських функцій. Господарська асоціація за рішен¬ням учасників може представляти їхні інтереси у відносинах з третіми особами. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників. При цьому учасники зберігають свою господарську самостійність і права юридичної особи. Діяльність асоціації фінансується за рахунок вступних

і членських внесків, розмір яких визначається статутною угодою, субсидій, доб¬рочинних відрахувань та інших джерел, пов'язаних з діяльністю асо¬ціації. Вищим органом управління асоціації є Загальні збори засновників. Наприклад, основними напрямками діяльності Національної асоціації молочників України "Укрмолпром " є: • координація з питань технічної та економічної політики; • узагальнення та аналіз промислової статистики;

• розробка та затвердження промислових стандартів; • співробітництво з державними органами; • захист інтересів учасників асоціації в державних органах; • надання методичної та іншої допомоги своїм учасникам; • сприяння створенню умов для виходу учасників на закордонні ринки. Корпорація — договірне об'єднання, створене на основі по¬єднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегу¬ванням окремих повноважень централізованого регулювання діяль¬ності

кожного з учасників правлінню, що обирається учасниками корпорації. Консорціум — тимчасове добровільне об'єднання коштів підпри¬ємств для досягнення спільної мети, розв'язання конкретних завдань, реалізації цільових програм і проектів (науково-технічних, будівель¬них тощо). У разі виконання поставленого завдання консорціум при¬пиняє свою діяльність або перетворюється в об'єднання іншого виду. Консорціум користується і розпоряджається майном, яким його на¬діляють засновники, централізованими

коштами, виділеними на здійснення відповідної цільової програми, а також коштами, що надходять з інших джерел. Консорціум не може мати самостійних відно¬син з бюджетом. Концерн - об'єднання підприємств, що здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій науково-тех¬нічного і виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та

іншої діяльності, організації госпрозрахун¬кового обслуговування підприємств. Підприємства-учасники концер¬ну наділяють його частиною своїх повноважень і функцій, у тому числі щодо представлення їхніх інтересів у взаємовідносинах з третіми осо¬бами. Підприємства та організації-учасники цього концерну не мо¬жуть бути одночасно учасниками іншого концерну. Промислово-фінансова група (ПФГ) — об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства,

сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, вироблення конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності вироб¬ництва, і яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. Промислово-фінансова група не має статусу юридичної особи.

Відповідно до Закону України "Про промислово-фінансові гру¬пи", центральним при формуванні таких груп є визначення головного підприємства і учасників ПФГ та встановлення їхніх повноважень, а саме: - головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юри¬дичної особи і є незалежними упровадженні виробничої, господарсь¬кої і фінансової діяльності; - головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з оподаткування,

яке воно мало або може мати згідно із законами України; - у складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство; - головне підприємство ПФГ - створене або визначене учасниками ПФГ, яке офіційно представляє ПФГ, веде консолідова¬ний бухгалтерський облік та складає консолідовану звітність ПФГ; - генеральна угода про спільну діяльність повинна містити: назву

ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; юридичну адресу головно¬го підприємства ПФГ; кандидатуру президента ПФГ; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; інші умови, передбачені зако¬нами та умови, визнані необхідними ініціаторами створення ПФГ; - головне підприємство або учасник ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями держави.

Держава не несе відповідальності за зобов'¬язаннями головного підприємства або учасника ПФГ; - головне підприємство ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями учас¬ників ПФГ, учасники ПФГ не несуть відповідальності за зобов'язан¬нями головного підприємства ПФГ, якщо інше не обумовлено дво або багатосторонніми угодами; - підприємство, установа, організація можуть бути головним підприємством тільки однієї ПФГ; - головним підприємством

ПФГ не може бути банк, фінансово-кредитна устано¬ва; - створення ПФГ забороняється у сферах торгівлі, громадського хар¬чування, побутового обслуговування населення, матеріально-техніч¬ного постачання, транспортних послуг. За територіальними ознаками ПФГ поділяються на: • українські — ПФГ, до складу яких входять юридичні особи — ре¬зиденти; • транснаціональні —

ПФГ, до складу яких входять юридичні осо¬би — резиденти та нерезиденти; • міждержавні — транснаціональні ПФГ, які створюються відпо¬відно до міжнародних угод України. Промислово-фінансові групи можуть набувати різних організа¬ційних форм (див. рис. 2.1. — 2.3). Характерними ознаками для об'єднань підприємств є: 1. Як правило, об'єднання підприємств проводиться на добровільних засадах.

2. Підставою для створення об'єднань підприємств є лише статутні документи, а для ПФГ — генеральна угода про спільну діяльність. 3. Об'єднання підприємств як юридична особа: — господарські об'єднання, що є юридичними особами, можуть мати самостійний і зведений баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатки; — об'єднання, які не здійснюють самостійної госпрозрахункової комерційної діяльності, окремого балансу не складають.

Майно і ре¬зультати фінансово-господарської діяльності об'єднань, що не мають спеціального апарату управління, враховуються на балансі того підприємства, на базі якого об'єднання здійснює свої функції. Підприємства, що входять до об'єднання, можуть вийти з його складу зі збереженням взаємних зобов'язань і укладених угод з інши¬ми підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств з об'єд¬нань може здійснюватися за згодою власника

майна або вповноваже¬ного ним органу і за участю Рис. 2.3. ПФГ на чолі з холдингом — утримувачем акцій трудового колективу з наданням їм права підприємства. Відмова власника може бути оскаржена трудовим ко¬лективом до суду. Підприємства, створені об'єднанням, можуть вийти з його складу тільки за згодою загальних зборів учасників об'єднання або вповнова¬женого ними органу. 2.2. Капітал підприємства (товариства)

і джерела його формування Капіталом вважаються вкладення в активи, які перебувають у роз¬порядженні підприємства (товариства) і достатні для виконання господарської та фінансової діяльності й отримання прибутків. На момент утворення підприємства, товариства формується ста¬тутний капітал за рахунок вкладень у підприємство, які можуть скла¬датися з вартості матеріальних цінностей, об'єктів права, фінансових активів та грошових коштів, які належали фізичним і юридичним осо¬бам, або грошових коштів, отриманих

акціонерними товариствами від продажу акцій акціонерам (див. рис. 2.4.). На цьому етапі підприємство (товариство) ще не має зовнішньої заборгованості, тому його статутний капітал визнається відповідно до чинного законодавства власним капіталом, який дорівнює вартості активів. Тобто власний капітал = активам підприємства. Рис. 2.4. Джерела формування капіталу новоствореного підприємства, товариства

При утворенні товариства відкритого типу його власний статут¬ний (акціонерний) капітал формується за рахунок вкладень у підприє¬мство, які можуть складатися не тільки з грошових коштів, отриманих акціонерними товариствами від продажу акцій акціонерам (фізичним і юридичним особам), а й з вартості матеріальних цінностей, об'єктів права та фінансових активів, які належать фізичним і юридичним осо¬бам — засновникам товариства.

Рис. 2.5. Джерела формування капіталу новоствореного кціонерного товариства Акція — це цінний папір без установленого терміну обігу, що зас¬відчує частку в статутному капіталі акціонерного товариства, підтвер¬джує членство в акціонерному товаристві й право в управлінні ним, дає право його власникові на отримання частини чистого прибутку у вигляді дивідендів і на участь у розподілі майна товариства при його ліквідації.

Власник акцій може повернути вкладені кошти, якщо їх викуп не передбачений статутом акціонерного товариства, через про¬даж своїх акцій на вторинному (біржовому, позабіржовому) ринку цінних паперів за ринковою ціною. Акції, які випускаються акціонерними товариствами, поділяються. 1. За формами випуску: •акції, випущені в документарній формі (оформлені сертифіка¬том акцій, що відповідає

вимогам Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку); • акції, випущені у бездокументарній формі (загальний обсяг за¬реєстрованого випуску акцій оформлений глобальним сертифікатом, що передається на зберігання обраному товариством депозитарію). 2. За типами: • іменні акції — цінні папери із зазначенням власника, якому на¬лежать права, засвідчені у них; • акції на пред'явника — цінні папери без зазначення власника.

Всі права, засвідчені у цінному папері, належать його пред'явнику. 3. За категоріями: • прості акції — пайові цінні папери, які дають їх власнику право на участь в управлінні товариством; розподілі чистого прибутку після вип¬лати дивідендів за привілейованими акціями; розподілі майна при ліквідації товариства. Якщо товариство випускає лише одну категорію акцій (прості акції), то вони дають

їх власникам право голосу і забезпечують фіксацію прав власників на управління справами товариства; • привілейовані акції — пайові цінні папери, що дають їх власнику пе¬реважне право на отримання дивідендів; пріоритетне право на участь у розподілі майна товариства у разі його ліквідації. Власники таких акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачене його статутом. В Україні акціонерні товариства випускають лише акції

із вста¬новленою номінальною вартістю. Номінальна вартість акції встанов¬люється установчими документами товариства. Акціонерне товариство самостійно приймає рішення щодо зміни номінальної вартості та кількості випущених ним акцій без зміни роз¬міру статутного капіталу шляхом роздрібнення (зменшення номіналь¬ної вартості — кількість акцій збільшується в певній пропорції, наприк¬лад, подрібнюється на дві) або консолідації випущених ним акцій (змен¬шення кількості акцій в обігу процес, зворотний роздрібненню акцій).

Не дивлячись на те, що номінальна вартість акції не пов'язана з ринковою вартістю акцій, її встановлення необхідне для розрахунку частки акціонера в статутному капіталі, а також для захисту кредиторів. Оплату акцій товариства можна здійснювати у будь-якій формі: • грошовими коштами, у тому числі іноземною валютою; • цінними паперами (акції, облігації); • матеріальними цінностями (нерухомість, обладнання, інструмент, матеріали тощо); • майновими правами (нематеріальні активи).

Форма оплати акцій визначається статутом акціонерного товариства. Залежно від джерел формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений. 1. Вкладений капітал — це капітал, який внесений засновниками (власниками) підприємства (товариства): • статутний капітал; • пайовий капітал; • додатково оплачений капітал. Сума вкладеного капіталу може збільшуватись внаслідок конвер¬тування боргових зобов'язань підприємства

(товариства), наприклад, облігацій в акції або частки (паї). 2. Накопичений капітал - це капітал, отриманий у процесі госпо¬дарської та фінансової діяльності підприємства, а саме: • капітал від дооцінки - додатковий капітал, сформований внаслі¬док дооцінки активів; • дарчий капітал — додатковий капітал у вигляді безоплатно отри¬маних підприємством активів від інших осіб (фізичних, юридичних); • нерозподілений прибуток — частина чистого прибутку, яка не¬розподілена

між власниками підприємства; • амортизаційні відрахування. Власний капітал поділяють за ступенем фіксації та за критерієм персоніфікації. 1. Поділ капіталу за ступенем фіксації: • зареєстрований капітал — умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах: — статутний капітал; — пайовий капітал. В окремих випадках існують законодавчо закріплені мінімальні розміри зареєстрованого капіталу: • незареєстрований

капітал — умовно змінний капітал, який містить додатковий капітал і нерозподілений прибуток. 2. Поділ капіталу за критерієм персоніфікації: • персоніфікований (зареєстрований) капітал — капітал з визна¬ченими частками та їх власниками); • неперсоніфікований (незареєстрований) капітал —капітал, виз¬начений лише у загальній вартості окремих його елементів, належний усім співвласникам підприємства. У подальшому, в процесі проведення господарської та фінансової діяльності, капітал підприємства

(товариства) формується за рахунок власних фінансових ресурсів (внутрішніх джерел), прирівняних до власних і позичених ресурсів (зовнішніх джерел): • до внутрішніх джерел відносять: — чистий прибуток; — амортизаційні відрахування; — стійку кредиторську заборгованість; • до зовнішніх: — позичені кошти; — кошти прирівняні до власних; — кошти засновників, спрямовані на поповнення капіталу підприємства (товариства); — кошти від додаткової емісії акцій та емісійний дохід. Розглядаючи склад капіталу акціонерного товариства

і джерела його формування, варто звернути увагу на зміни розміру його статут¬ного фонду. За певних умов, пов'язаних з господарською та фінансо¬вою діяльністю, товариство вдається як до зменшення, так і до збільшення статутного капіталу. Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом вилучення кількості акцій, шляхом їх викупу у власників (акціонерів). Метою вилучен¬ня кількості акцій є їх анулювання або зменшення номінальної вартості.

1. Анулювання викуплених акцій. Повне або часткове анулювання викуплених акцій веде до змен¬шення статутного капіталу товариства. Анулювання акцій може проводитись як за умов викупу акцій за ціна¬ми, що перевищують їх номінальну вартість, так і за цінами, нижчими їх номінальної вартості. Якщо ціна викупу акцій, що підлягають анулюван¬ню, перевищує їх номінальну вартість, то сума перевищення ціни викупу відноситься на зменшення додаткового вкладеного

капіталу (у випадку, коли сума перевищення ціни викупу більша за додатковий вкладений ка¬пітал, то різницю відносять на збільшення нерозподіленого прибутку). Якщо ціна викупу акцій нижча від їх номінальної вартості, то наявна різни¬ця відноситься на збільшення додатково вкладеного капіталу. 2. Зменшення номінальної вартості акцій. Зменшення номінальної вартості акцій, на відміну від подрібнен¬ня, впливає на розмір статутного капіталу.

Ця операція передбачає ану¬лювання попередніх випусків акцій та їх обмін на акції нового випуску з меншою номінальною вартістю у співвідношенні один до одного. При цьому акціонерне товариство відшкодовує власнику акцій збитки, пов'язані зі зміною розміру статутного фонду. В Україні, як правило, акціонерам виплачують лише різницю між старим та новим номіналами акцій товариства. Рис. 2.6. Внутрішні і зовнішні джерела формування капіталу діючого підприємства (товариства)

Рис. 2.7. Внутрішні і зовнішні джерела формування капіталу діючого акціонерного товариства Збільшення статутного капіталу дозволяється акціонерному то¬вариству, якщо всі раніше випущені акції повністю сплачені за варті¬стю, не нижчою від номінальної. Таке збільшення реалізується шляхом: випуску нових акцій (додат¬ковий випуск акцій); збільшення номінальної вартості акцій; реінвестування дивідендів; дооцінки основних засобів; обміну облігацій на акції.

1. Додатковий випуск акцій. Такий випуск акцій можливий за умови, що попередні випуски акцій повністю оплачені за вартістю, не нижчою від номінальної. До¬даткові акції випускаються з номінальною вартістю акцій попередніх випусків, і передплата на них проводиться на загальних засадах. Основним джерелом збільшення статутного капіталу, яке оформ¬ляється додатковим випуском акцій, є додаткові внески передплат¬ників (акціонерів). 2.

Збільшення номінальної вартості акцій. Ця операція, на відміну від консолідації, при якій статутний капі¬тал залишається незмінним, приводить до збільшення статутного ка¬піталу товариства зі збереженням кількості випущених акцій, складу акціонерів та підвищення ринкової вартості акцій. Джерелом збільшення статутного капіталу товариства, яке може оформлятись збільшенням номінальної вартості акцій, є: а) реінвестування дивідендів. Реалізація такого заходу акціонерним товариством зумовлюється

потребою у збереженні обігового капіталу, зниженні ринкової ціни акції шляхом збільшення їх кількості та збільшенні зареєстрованого капіталу. Як правило, механізм реінвестування дивідендів (повне або част¬кове) передбачає виплату дивідендів простими акціями на про¬порційній основі (кожний акціонер отримує додаткові акції відповід¬но до відсотка акцій, якими він володіє). б) індексація вартості основних засобів.

Акціонерне товариство має право збільшити статутний капітал на суму індексації первісної вар¬тості основних засобів, зменшеної на суму зносу на них шляхом ви¬пуску додаткової кількості акцій існуючої номінальної вартості або шляхом випуску акцій нової номінальної вартості. Додаткова кількість акцій розподіляється серед акціонерів пропорційно до їх частки у ста¬тутному фонді акціонерного товариства; в) конвертація облігацій в акції.

Акціонерні товариства вдаються до конвертації облігацій (довгострокова заборгованість товариства) в акції не тільки для збільшення власного капіталу і збереження обігових коштів, а й для погашення кредиторської заборгованості за облігація¬ми та покращання структури балансу. І Варто зазначити, що умови конвертації входять до загальних зо¬бов'язань емітента облігацій. Тобто, ще при випуску облігацій вста¬новлюються: термін, упродовж якого можна здійснювати такий обмін,

курс обміну облігацій на акції, вид акцій, на які може бути обміняна облігація. До того ж, конвертація облігацій є лише правом власника облігації. Тому виконання умов конвертації емітентом за бажанням власника облігації є обов'язковим. Механізм конвертації облігацій в акції є подібним до збільшення статутного капіталу при випуску додаткових акцій.

Тобто товариство реєструє збільшення статутного капіталу на суму номінальної вартості додатково випущених акцій для обміну їх на облігації. Облігаційні позики як один із ефективних способів залучення ка¬піталу набувають широкого поширення в Україні. Тому варто коротко зупинитись на механізмі розміщення облігаційних позик підприєм¬ствами (товариствами). Облігації є відмінними від акцій. По-перше, при придбанні облігацій кредитори не отримують права голосу,

що дає можливість емітенту не тільки залучати кошти на довготерміновій основі, а й зберігати контроль над капіталом товариства. По-друге, виплата відсотка здійснюється у заз¬начені терміни незалежно від наявності доходу позичальника. По-третє, виплата відсотка за облігаціями відноситься до витрат, що не входять до валових витрат при визначенні оподатковуваного прибутку. .Акціонерні товариства можуть випускати такі довготермінові об¬лігаційні позики 1.

Облігації, розміщені за номінальною вартістю. Розрахунок облігаційної позики з постійною ставкою відсотка, що дорівнює ринковій, наведено нижче: 2. Облігації, розміщені зі знижкою (дисконтом) при емісії. Особливість розміщення облігаційної позики зі знижкою (дисконтом) при емісії полягає у тому, що емітенти зменшують ціну продажу облігації проти її номінальної вартості. Це дає можливість інвесторам компенсува¬ти різницю між ринковою та встановленою за облігацією дохідністю.

Застосування такого прийому необхідне, коли при розміщенні позики ринкова ставка перевищує номінальну. В результаті випуску акцій з дисконтом при емісії товариство: отри¬має коштів менше, ніж зобов'язань за позикою; матиме зобов'язання виплатити інвесторам суму, що перевищує ринкову ціну позики на величину знижки (дисконту); у витрати на сплату відсотків за обліга¬ціями товариство включатиме витрати на відсотки за постійною рин¬ковою ставкою і знижки (дисконту); додати погашення позики това¬риство повністю амортизує

знижку. 3. Облігації, випущені з премією. Якщо при розміщенні облігаційної позики ринкова ставка відсот¬ка менша від заявленої, то це означає, що підприємства-емітенти про¬дають облігації з премією - різницею між ціною продажу облігації та її номінальною вартістю. Таким чином, підприємства-емітенти облігацій прирівнюють дохідність облігацій до середньоринкової Рис. 2.8. Склад статутного (вкладеного) капіталу підприємства

До основного капіталу відносять: - витрати на придбання і створен¬ня основних засобів; -вкладення у незавершене будівництво; витрати на створення і придбання нематеріальних активів; - зовнішні довготер¬мінові фінансові вкладення. Кошти, авансовані в обіговий капітал, перебувають у кількох формах: • одна частина коштів є у виробничих запасах (сировині, матеріа¬лах, комплектуючих виробах, незавершеному виробництві, готовій

продукції на складі, запасних частинах для ремонту обладнання, ма¬лоцінних і швидкозношуваних предметах, тарі, витратах майбутніх періодів); • друга — в поточних розрахунках (дебіторській заборгованості); • третя - авансована у короткотермінові фінансові активи, роз¬ міщені в установах банків на депозитних рахунках та ін.; • четверта частина коштів може перебувати у вигляді вільних гро¬шових коштів на рахунках підприємства, у т.ч. вільних амортизаційних відрахувань.

Важливе значення в діяльності підприємства (товариства) має струк¬тура капіталу. Досягнення оптимальної структури капіталу вимагає від підприємства встановлення необхідного співвідношення між довготер¬міновою заборгованістю і власним капіталом, що дозволяє підприєм¬ству безперебійно фінансувати свої операції, обирати різноманітні ком¬бінації з найменш дорогих джерел довготермінового фінансування. В кінці звітного періоду підприємства (товариства) складають звіт про власний капітал.

Метою звіту є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду. Звіт про власний капітал складається за встановленою формою (дод. Б4). 2.3. Показники використання капіталу підприємства Для оцінки використання капіталу підприємства (товариства) важ¬ливо визначитись у розумінні активів і власного капіталу (див. рис. 2.8). Саме на них грунтується обрахування показників рентабельності ак¬тивів

і доходності власного капіталу. До показників, які характеризують використання капіталу, відно¬сять: • рентабельність активів — відображає розмір чистого прибутку в одній гривні активів. Цей показник розраховується як відношення чистого прибутку до вартості всіх активів підприємства (коефіцієнт рентабельності активів характеризує ефективність використання ак¬тивів підприємства); • маневреність (коефіцієнт) власного капіталу показує, яка части¬на власного капіталу використовується для фінансування

поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні засоби, а яка —капіталізована; • рентабельність (коефіцієнт) власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства. Використовуючи вищезгадані показники рентабельності капіта¬лу, можна розрахувати інтегральний показник рентабельності (дохідність) власного капіталу через виробничу ефективність, ефек¬тивність

використання активів і фінансовий важіль. Таке вираження рентабельності власного капіталу називають рівнянням Дюпона (від назви корпорації Du Pont). За рівнянням Дюпона рентабельність власного капіталу залежить від показників: • виробничої ефективності —вимірюється рентабельністю прода¬ жу (Чистий прибуток/ Обсяг продажу); • ефективності використання активів — вимірюється оборотністю активів (Обсяг продажу /Вартість активів); • фінансового важеля або питомої ваги позичених

коштів у капі¬талі — вимірюється коефіцієнтом власного капіталу Активи/Вартість власного капіталу). Різниця між рентабельністю активів і рентабель¬ністю власного капіталу відображає икористання фінансування за ра¬хунок позичених коштів або фінансового важеля. Рівняння Дюпона (одна із різновидностей формули). Рентабельність власного капіталу за рівнянням Дюпона (РВКд) розраховують так: