Реферат
БІОГРАФІЯ МАРКО ВОВЧОК
(1833—1907)
БІОГРАФІЯ
Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської)народилася 22 грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Орловської губернії всім'ї російського офіцера. Коли, їй було сім років, помер батько. Нове гореприйшло до них разом з п'яницею й картярем вітчимом, який брутально поводився здружиною й дітьми, жорстоко знущався з кріпаків і зрештою прогайнував увесьмаєток. З ранніх років дівчина починає задумуватися над причинами жорстокостіпанства, співчувати визискуваним, усвідомлювати несправедливість тогочасногоукладу життя.
У 1845-1846 роках Марія навчається в одному з приватниххарківських пансіонів (ще тоді зародився в допитливої дівчини інтерес до життяй культури українського народу), після чого поселяється в Орлі, в сім'їматериної сестри К.П.Мардовіної на правах бідної родички, виховательки тітчинихдітей. У салоні Мардовіної, де збиралися представники російської інтелігенції,зокрема й відомі письменники, фольклористи, композитори, Марія зустрілася зукраїнським фольклористом і етнографом Опанасом Маркевичем, колишнім студентомКиївського університету, висланим до Орла за участь у діяльностіКирило-Мефодіївського товариства. 1851 року Марія одружується з ним і виїжджаєна Україну.
Творчий ентузіазм чоловіка та його друзів став одним ізстимулів фольклористичної й письменницької діяльності Марка Вовчка в 50-х – напочатку 60-х років. Вона досконало вивчила життя, культуру, мову українськогонароду.
Марковичі проживають у Чернігові, в Києві. Разом з чоловіком,а потім і сама записує Марія з уст народу пісні, прислів'я, збирає матеріал дословника української мови.
Перші її оповідання вийшли в Петербурзі 1857 року окремоюзбіркою під назвою «Народні оповідання Марка Вовчка». Шевченко,прочитавши «Народні оповідання», зазначив у щоденнику: «Якепіднесено прекрасне створіння ця жінка!.. Необхідно буде їй написати листа ідякувати їй за радість, яку дало читання її натхненної книги».
Марко Вовчок пише повість "Інститутка", розпочинаєоповідання «Ледащиця». З-під її пера з'являються оповіданняросійською мовою («Игрушечка», «Маша», «Саша», «Катерина»тощо), які виходять 1859 року окремою збіркою «Рассказы народного русскогобита».
Завдяки своєму ідейному вчителю й натхненникові Шевченку,письменниця ввійшла в коло революційних демократів. Великий поет на згадку проїх першу зустріч написав славнозвісний вірш «Марку Вовчку» («Недавноя поза Уралом...»), де говорить про письменницю як про молоду силу, надію,зорю передової української літератури. До Шевченка Марко Вовчок зверталася затворчими порадами, присвятила йому свою повість "Інститутка".Шевченко подарував їй «Кобзаря», написом: «Моїй єдиній доніМарусі Маркевич. Її рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко». Навесні1859 року Марко Вовчок виїжджає за кордон на лікування та з метою зустрічі зпередовими людьми Європи. Спочатку вона разом з родиною перебуває в різнихмістах Німеччини, відвідує інші європейські країни; а після від'їзду ОпанасаМаркевича до Росії письменниця проживає переважно в Парижі. Цей період її життявинятково наснажений зустрічами, спілкуванням з багатьма літераторами, вченими,художниками, громадськими діячами. З перших днів перебування за кордоном МаркоВовчок наполегливо займається творчою роботою, Тут закінчені «Ледащиця»й «Пройдисвіт», написані «Два сини», «Три долі», «ПавлоЧорнокрил», історичні повісті й оповідання «Кармелюк», «Невільничка»,«Маруся. Марко Вовчок зазнала багато прикрощів. Постійна боротьба зцензурою, невдачі з видавничими справами, важке матеріальне становище, загрозиз боку царської охранки – все це змусило письменницю назавжди покинутиПетербург. 1878 року із своїм другим чоловіком М. Д. Лобачем-Жученком (ОпанасМаркевич помер 1867 р. в Чернігові) та онуком Борисом вона виїжджає доСтаврополя, потім проживає в Новоросійську, на Україні (м. Богуслав), уСаратові, знов на Ставропольщині. У період після виїзду з Петербурга МаркоВовчок займалася збиранням фольклору, доопрацьовувала раніше написані аботільки накреслені твори, перекладала російською мовою своїх улюблених польськихписьменників. Померла Марко Вовчок 10 серпня 1907 р. на Кавказі, на хуторіДолинському поблизу Нальчика, де й похована. В будинку, де пройшли останні дніїї життя, тепер відкрито літературно-меморіальний музей.
Порівняно з розлогими, деталізованими оповіданнями йповістями Квітки-Основ'яненка твори Марка Вовчка відзначаються композиційноюсконцентрованістю, стрімким розвитком сюжетів та стилістичною лаконічністю.Особливу роль у формуванні письменниці відігравала поезія геніального Шевченка,зокрема її революційна ідейність і народність. Творчість Шевченка була дляМарка Вовчка високим зразком зображення трагічної долі кріпаків, зокремажінки-кріпачки, оспівування й уславлення визвольної боротьби народу. Слідом заШевченком письменниця показує кріпосницьку систему як політичну,суспільно-економічну причину трагічного становища трудового селянства.
До першої збірки »Народних оповідань" (1857)увійшло одинадцять невеликих творів, серед них оповідання «Сестра», «Козачка»,«Чумак», «Одарка», «Сон», «Панська воля»(«Горпина»), «Викуп» тощо. Ця книжка справила великесуспільне враження. Головною темою її було нестерпне, жахливе становищепокріпаченого селянства, тобто переважаючої більшості тогочасного суспільства.Найвищого ідейно-художнього рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічноїдолі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві зазнала найбільшогоприниження і безправ'я. Цей образ посідає центральне місце в обох збірках «Народнихоповідань»,
Героїня оповідання «Козачка» Олеся, дівчина звільної козацької родини, вийшовши заміж за кріпака Івана Золотаренка,потрапила в кріпацьку неволю, в повну залежність від жорстоких панів і тимзанапастила себе навіки. Страшна кріпаччина відібрала в неї чоловіка і любимихдітей, а її саму до краю виснажила, замучила, передчасно звела в могилу.Нещасна жінка, «як жила плачучи, так і вмерла плачучи». В правдивомуобразі Олесі Марко Вовчок зуміла показати найхарактерніші риси мільйонівкріпаків з їх страдницькою долею. Як прокляття цих мільйонів на адресу панстваі всієї кріпаччини звучать слова Олесі: «О… панське дворище! Бодайнічого доброго зроду-віку в тебе не вступило!»
В оповіданні «Одарка» розказана трагічна,характерна для поміщицького побуту історія дівчини-кріпачки, яка стала жертвоюпанської розпусти, а потім об'єктом страшних щоденних знущань.
Соціальну повість "Інститутка" Марко Вовчокнаписала 1858 р. ще в Немирові, а довершувала наступного року в Петербурзі,врахувавши творчі поради Шевченка, який високо оцінив це видатне досягненняукраїнської реалістичної прози. Порівняноз попередніми творами Марка Вовчка в "Інститутці" значно ширше, масштабніше охопленотогочасну дійсність, повніше показано настрої протесту селян проти кріпаччини.
У повісті відтворена історична доля покріпаченогоукраїнського села періоду загострення кризи кріпосницької системи, напередодніліквідації кріпацтва. Зосередившись переважно на зображенні одного поміщицькогодворища, Марко Вовчок показує в характерних, типових виявах загостреннянепримиренних класових суперечностей між кріпаками, доведеними визиском тазнущаннями до нестерпних страждань, і поміщиками, до краю розбещеними своїмексплуататорським повновладдям над кріпаком. Кріпосницька петля затягуєтьсядедалі тугіше, селяни-кріпаки задихаються, протестують, шукають порятунку,дехто з них дорогою ціною виривається з цієї петлі.
Письменниця, однак, не обмежується показом лише одного маєткуз його мешканцями; тут зображується й наймитське життя в місті; крімрізноманітних типів панів і кріпаків, перед нами проходять різні постатівійськових. Повість побудована у формі розповіді молодої кріпачки Устини.Письменниця засвоїла оповідну манеру селянок і з великим мистецтвомперевтілюється у свою оповідачку. Це дає їй можливість ніби побути в становищікріпачки, її очима поглянути на життя панів і кріпаків, з чарівливою щирістю йвірогідністю освітити характерні явища кріпосницької дійсності з класовихпозицій трудового народу, вільно й природно оперуючи при цьомународнопоетичними художніми прийомами.
Конфлікт, який рухає дію у творі, відбиває протиборство двохосновних ворогуючих сил тогочасного суспільства — кріпаків і кріпосників, і вцьому конфлікті й побудований сюжет повісті. Він розгортається в часовійпослідовності і по одній лінії; події концентруються навколо головнихперсонажів — Устини і пані-інститутки.
Серед головних героїв письменниця також виділяєпані-інститутку. Інститутка виступає у творі як основна сила, що визначає,формує долю інших персонажів — позитивних і негативних. У першому розділіписьменниця знайомить читача з Устиною та старою панею, образно характеризуєгнітючу атмосферу кріпацької неволі, ситуацію, яка склалася перед основнимиподіями. Це експозиція повісті.
Зав'язкою твору є приїзд панночки з Києва після закінченняінституту шляхетних дівчат у маєток старої пані. Далі дія розвивається знаростанням напруженості основного конфлікту. Спочатку дається загальнахарактеристика посилення визиску кріпаків у маєтку пана-лікаря після переїздутуди інститутки. Наступні події яскраво демонструють думку, що «пані, кудидалі, то все злісливіша, усе лютіша» робилася. Становище кріпаків ставалодедалі нестерпнішим. В них визрівай стихійний протест. Висхідне загостренняконфлікту твору досягло апогею в сцені зіткнення панів і кріпаків у саду. Цейепізод є кульмінацією повісті.
Вузол складних взаєминміж представниками двох таборів розрубується: Прокопа віддають у солдати, узв'язку з цим Устина звільняється від поміщиків і переїздить з чоловіком доміста. Така розв'язка твору. У повісті два покоління панів і два поколіннякріпаків. Галереяперсонажів в "Інститутці", порівняно з попередніми творамиМарка Вовчка, різноманітніша; герої характеризуються значно різнобічніше, збільшим заглибленням у їх психологію.
В образі головної героїні Устини втілені характерні рясижінки-страдниці, яка живе в умовах страшної кріпосницької неволі, безправності,підневільної праці на панів. 3 дитинства Устина зазнала гіркої сирітської долі.Десятирічною забрали дівчину до панського двору. Скупими, але виразнимиштрихами передає письменниця задушливу атмосферу Кріпосницької неволі, в якій перебуваєгероїня. Робота на панів була для Устини остогидлою, виснажливою. Та незабаромі Устині довелося відчути на собі всю жорстокість кріпосницького норову панів.Фізичні знущання з Устини, та інших кріпаків посилюються з кожним днем.Спочатку пані-інститутка було лає їх, «часом ущипне або штовхне стиха».Знущання, погрозидовели Устину до важкого захворювання, але її підняли немічну й погнали знов допанської роботи, називаючи ледащою і погрожуючи ще страшнішими покараннями.Устина показана розумною, мудрою, спостережливою, що виявляється в її оцінкахжиттєвих явищ, у влучних характеристиках людей, зокрема панства. Як і весьтрудовий народ, вона в таких важких умовах не втрачала волелюбності, гідності,моральної стійкості, доброти, оптимізму. Устинане підноситься до активного протесту проти панських знущань, але її ненавистьдо панів також зростає, її симпатії на боці волелюбного Назара і рішучогопротестанта Прокопа.
Головний ідейний смисл образу Устини полягає в тому, що в їїжиттєвій долі Марко Вовчок показала в узагальненому вигляді, яким стражденнимбуло життя кріпака, яким нестерпним для людини був кріпацький стан і якимщастям для неї було звільнення з кріпацтва.
Представники молодого покоління Назар і Прокіп наділенірисами бунтарів, активних протестантів проти кріпосницьких пут, що відрізняє їхвід персонажів попередньої української прози. Ці мужні люди сміливо протестуютьпроти панських знущань і вириваються від поміщиків, будучи переконаними, щогірше, ніж тут, їм не буде. Вони ще не знають, як зробити життя кращим, але вжезадумуються над цим і розуміють, що на перешкоді до того омріяного передусімстоять пани, кріпосницька неволя. Образ Назара яскравий, дещо романтизований,своєю веселою вдачею, бадьорим духом, дотепністю, готовністю допомогти товаришеві.Розум Назара виявляється в досить глибокому усвідомленні ним свого соціальногостановища, в його влучних, дотепних характеристиках панства. За його висловом,пані-інститутка «дивиться так, що аж молоко кисне», пан — «квач»,тому що в своєму ставленні до кріпаків повністю піддається натиску деспотичноїта примхливої інститутки. Назар вважає, що спосіб покращення життя – це втеча від панів.Назар здійснює сію мрію про втечу після того, як у важких умовах панщинивтратив дитину й дружину.
Прокіп вибухає гнівом і обуренням; перефразовуючи народнеприслів'я, він говорить, що гноблені не повинні терпіти, він готовий виступитине лише за себе, а й за інших – не важлива риса героя-протестанта. Колиоскаженіла інститутка почала бити бабусю-кріпачку і Устину, він рішуче кинувсяна захист їх, схопивши пані за руки і зупинивши її погрозами. За цейбунтарський вчинок пани віддають Прокопа в солдати, але навіть багаторічнасолдатська каторга не лякає його. З інституту благородних дівчат панночкавийшла неуком, бо справжні знання її не цікавили. Письменниця висміює панночку,оцінюючи її манірність, неприродність її поведінки з погляду дівчат-кріпачок.
У поводженні з кріпаками інститутка нерідко доходить досадизму. Особливо діставалося Устині. Чоловік інститутки і освічений (лікар), ідобріший за неї; але від того кріпакам не легше, бо зрештою він підкоряєтьсяжорстокій і владній дружині, своєму класовому оточенню і загальнимкріпосницьким порядкам, спрямованим на максимальний визиск кріпака. Повістю "Інститутка" МаркоВовчок переконливо доводила, що визволення селян з кріпацтва єголовнимзавданням доби.