Абсолютна монархія у Франції

1. Абсолютна монархія у Франції

Французьке королівство, що виникло в IX столітті з розпадом франкської держави Королінгов внесло істотну зміну до соціально-економічного розвитку областей, що входили в її склад. У період з IX-XIII ст. панують феодальна роздробленість і відповідні їй виробничі відносини. Вони визначили класову структуру суспільства і антагоністичні відносини між феодалами і залежними селянами. Земля, як основний засіб виробництва, стала монопольною власністю пануючого класу.

Починаючи з XVI століття формуються нові прогресивні капіталістичні відносини в промисловості і сільському господарстві. Зявляється мануфактура в суднобудуванні, в гірській справі, в металургії, в книгодрукуванні. Утворилися крупні економічні центи в Парижі, Марселі, Ліоні, Бордо.

Розвиток товарно-грошових відносин привів до формування єдиного загальнонаціонального ринку, а зародження капіталістичних відносин викликало важливі зрушення в соціальній структурі суспільства. Разом з основним класом експлуататорів - феодалів зявився новий клас експлуататорів - буржуазія, основу якого складали купці, лихварі, мануфактуристи. У цей період зростає зовнішня торгівля Франції із стародавньо-європейськими країнами.

Але зрушення у бік капіталізму поволі міняли характер французького суспільства. Феодальні виробничі відносини були як і раніше пануючими.

У цей період відбувається переклад частини селянської повинності у відповідні грошові платежі.

Багато буржуа купують посади в королівських судах або адміністративних органах, які передаються по спадку (едикт 1604 р.). Деякі посади давали право носити дворянський титул. Уряд Франції йшов на це, оскільки постійно потребувало засобів. Король передає значну частину податкових надходжень привілейованим станам у вигляді платні, субсидій, пенсій. Королівський фіск стає найважливішим інструментом експлуатації селянства. І дворянство, бажаючи збільшити доходи, постійно вимагає від короля збільшення оподаткування.

На початок XVI століття Францію стає єдиною державою. Формою цієї держави стає абсолютна монархія.

Абсолютизм характерний перш за все тим, що вся повнота законодавчої, старанної і судової влади концентрувалася в руках наслідного глави держави - короля. Йому був підпорядкований весь централізований державний механізм: армія, поліція, адміністративний апарат, суд. Всі французи, включаючи і дворян, були підданими короля, зобовязані беззаперечно покорятися.

При цьому абсолютна монархія послідовно захищала класові інтереси дворянства.

Феодали так само розуміли, що в умовах загострення класової боротьби придушення селянства можливе лише за допомогою жорсткого державного абсолютизму. У розквіт абсолютної монархії в країні утвердилось соціально-політичну рівновагу двох основних експлуатаційних класів - привілейованого і такого, що має державні пости дворянства і набираючої сили буржуазії.

Значущу роль в становленні існуючого ладу у Франції зіграв перший міністр Людовика XIII - Рішельє. У період з 1624- 1642 рр. він, роблячи величезний вплив на короля, практично правив країною. При цьому його політика захищала інтереси дворянства, в чому Рішельє бачив зміцнення абсолютизму.

При Людовику XIV (друга половина XVII - початок XVIII століття) французький абсолютизм досягає вищого ступеня свого розвитку.

З XVI століття по першу половину XVII століття абсолютна монархія безумовно грала прогресивну роль в розвитку Французької держави, оскільки стримувала розкол країни, сприяла зростанню капіталістичної промисловості і торгівлі. У цей період заохочувалося будівництво нової мануфактури, встановлювалися високі митні збори на товари, що ввозилися, грунтувалися колонії.

Але формування абсолютизму поступово позбавляло феодальну знати країни впливу в королівській раді і в провінціях.

У XVIII столітті в промисловості остаточно утвердився, а в сільському господарстві посилився капіталістичний устрій. Абсолютистський для Феодала лад почав утрудняти подальший розвиток продуктивних сил.

У міру зміцнення буржуазії росла її опозиційність до абсолютної монархії.

Розкриваючи суть абсолютної монархії, що склалася у Франції в період з XVI-XVIII ст., необхідно дати характеристику державному механізму, що дозволив впродовж більше двох століть управляти багатоукладною державою, що динамічно-розвивається.

Концентрація всієї державної влади в руках короля привела до припинення діяльності загально французьких зборів станів - Генеральних штатів (утвореного в 1302 році, де кожен стан: - духівництво, дворянство і «трете сословие» були представлені окремою палатою і ухвала виносилася простою більшістю голосів). У цей період також обмежуються права парламентів. Парламентам заборонялося брати у ведення справи, що стосуються держави, адміністрації і уряду. Світська влада, в особі короля, підпорядковує своєму контролю і церква, і саме у нього через деякий час зявляється виняткове право призначати кандидатів на вищі пости у французькій церкві.

Зміцнення влади короля супроводжувалося посиленням впливу бюрократичного апарату. Як наголошувалося раніше, державному апарату французького абсолютизму були властиві особливості, до яких можна віднести продаж державних посад, що приносить чималий дохід уряду. Державні чиновники, що купили посаду відчували себе незалежно по відношенню до монархії, яка не могла звільнити їх з державної служби. Відгук був можливий лише за посадовий злочин і лише в судовому порядку.

В період політичних криз, що охопили Францію в XVI столітті, особливо за часів релігійних воєн, уряд, з метою залучення впливової знаті на свою сторону, передав їй деякі важливі пости в державному апараті, які згодом стали надбанням окремих аристократичних сімей.

Проблеми, що виникли при формуванні старого державного апарату, були вирішені шляхом створення нової системи державних органів. Найважливіші пости в новій системі займали осіб, що призначаються урядом, і які у будь-який час могли бути відкликані. Як правило, це були люди незнатні, освічені і зраджені монархії.

У результаті в країні одночасно функціонували державні органи, які умовно ділилися на дві категорії. До першої відносилися установи, успадковані від посад, що продаються, контрольованих знаттю. У їх веденні знаходилася другорядна сфера державного управління. Другу категорію представляли органи, створені абсолютизмом, де чиновники призначалися урядом, і саме вони складали основу управління.

Бюрократичний механізм абсолютизму був громіздкий, складний, корумпований і дорогий. Поєднання різних установ, створених в різні періоди, представляло центральні органи державного управління Франції. Найвищим дорадчим органом при королеві була Державна рада. Його доповнювали: Рада фінансів, Рада депеш, Таємна рада, апарат канцлера і ін. Службовці отримували величезну платню. Так король привертав на свою сторону знати.

На чолі органів державного управління стояв Генеральний контролер фінансів, він же був міністром фінансів, і чотири державні секретарі, що займалися військовими, іноземними, морськими справами і справами двору. Значення і вплив Генерального контролера фінансів визначала його компетенція, куди входили збір і розподіл грошових і інших ресурсів королівства, а також контроль і перевірка посадових осіб на місцях. У його веденні знаходилися промисловість, фінанси, державні роботи по будівництву портів, фортець, дорогий і так далі

Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики вирішувалися королем у вузькому коло осіб. Цей круг називався Малою королівською радою. Структура апарату Генерального контролера була схожа на систему міністерства.

В період абсолютизму територія Французького королівства мала багатоступінчате ділення, куди входили женералите, губернаторства, диоцези, бальяжи, інтендантства і ін.

Важливе місце, як і в структурі будь-якої держави, зайняла поліція, яка була наділена королівською владою широкими повноваженнями. При цьому необхідно відзначити, що свавілля і корупція були нормою поведінки чиновників поліцейського відомства. Значна увага приділяється цензурі книг і рукописів. Процвітає перлюстрація приватної кореспонденції.

Основною опорою для всього державного пристрою були фінанси, які в основній своїй масі формувалися з податків. Для збільшення грошових коштів, що поступають в казну держави, король був наділений правом самостійно вводити нові податки і різні збори. Регулярно збільшувалися непрямі податки на основні продукти і інші товари споживання. Слід зазначити податки на сіль, тютюн, папір і ін.

Встановлена у Франції відкупна система податків робила положення податних станів особливо важким. Суть системи полягала в тому, що уряд передало право збору податків приватним особам - відкупникам, які ще до початку зборів виплачували йому всю суму податків. Потім відкупники збирали з населення податки в свою користь із значним перевищенням. Відкупниками, як правило, були багаті буржуа. У разі потреби допомозі для зборів податків посилалися війська. При цьому були розстріли, биття, облави і так далі.

Не дивлячись на обєднання Франції і ліквідацію роздробленості, продовжували існувати внутрішні митниці. Фіскальні заходи дозволяли уряду збирати значні засоби від мит не тільки за рахунок меж, але і усередині країни. На користь короля стягувалися судові платежі, штрафи, різні збори, засоби від продажу прав на виробництво певних видів продукції (таких як порох, сіль) і так далі

В період абсолютної монархії у Франції встановилося декілька судових систем. Був суд королівський, синьориальний, міський, церковний. При цьому чіткого розмежування компетенції встановлено не було. Це породжувало дублювання і тяганину.

Очевидно є видимим в цей період посилення ролі королівських судів. Королівська юстиція отримала право приймати до судочинства будь-які справи з некоролівського суду на будь-якій стадії розгляду. Королівський суд складався з трьох інстанцій: судів превотальних, бельяжних і судів парламентів. На розгляді особливо важливих справ був присутній король, що очолює засідання.

Разом із загальними судами функціонували спеціальні суди. Практично кожне державне відомство мало свій суд, де розглядалися справи, що зачіпають відомчі інтереси. Були військові, морські і митні суди.

В період правління Рішельє 1624-1948 рр. в практику увійшло безстроковий висновок за наказом короля.

Абсолютизм завершив створення регулярної армії, яка була численна і добре оснащена. Армія мала чітко виражений класовий характер. Охочий стати офіцером повинен був довести своє дворянське походження.

У міру зміцнення економічних позицій буржуазії і посилення її у всіх сферах життя росла її опозиційність по відношенню до абсолютної монархії. Вона вимагала відміни внутрішніх митниць, пониження мит, ліквідації привілеїв духівництва і дворянства, знищення феодальних порядків в селі і так далі при Людовику XV Франція вступила в період щонайгострішої кризи абсолютизму. При Людовику XVI Генеральний контролер Тюрго намагався провести реформи буржуазного характеру, але вони були зірвані протидією привілейованих станів, що ще більш загострило революційну ситуацію.

Характеризуючи основні ланки державного механізму абсолютної монархії необхідно відзначити основні риси що існує в даний період має рацію. У IX-XI ст. у Франції встановлюється принцип територіальної дії має рацію, тобто населення підкорялося тим нормам, які склалися на території його мешкання. Появу цього принципу можна пояснити, по-перше, пануванням натурального господарства, що відособляло окремі феодальні сеньории, і, по-друге, зосередженням в руках сеньйорів політичною, зокрема судовою, власті. Відбувалася заміна племінних звичаїв місцевими. Тут необхідно підкреслити, що в період роздробленої для феодала держави джерелом права були звичаї .

Розглядаючи загальну правову побудову у Франції можна укласти, що аж до ліквідації абсолютної монархії вона не знала єдиної правової системи.

Залежно від джерел має рацію країна ділилася на дві частини, приблизною межею між якими була річка Луара. Територія на південь від цієї межі називалася «Країною писаного права» На ній діяло римське право, пристосоване з урахуванням звичаїв до нових умов. Територія півночі Франції вважалася «країною звичайного права», оскільки територіальні звичаї були там основним джерелом має рацію.

В період формування централізованої держави у формі станово-представницької монархії робилися спроби систематизації і запису звичаїв. Збірка цих звичаїв була складена в 70-х роках XIII століття і був названий «Установи Людовика Святого». У XIV-XV ст. зявляються збірки звичаїв окремих селищ, міст і феодальних сеньорій.

Писаними джерелами права є акти королівської влади: укази, едикти, ордонанси. У XVII-XVIII ст. були видані ряд ордонансів в області кримінального права і процесу, цивільного права, в області торгівлі і мореплавання. У 1785 році видається так званий «чорний кодекс» про положення рабів в колоніях. Право власності на землю було основним інститутом феодального права, бо юридично закріплювало власність пануючого класу на основний засіб виробництва.

В період абсолютизму цивільний процес відділяється від кримінального. Процеси поєднували письмове виробництво з публічним і усним характером судового розгляду. При цьому, окрім позивача і відповідача були представники держави і представники сторін.

Абсолютизм був останнім етапом в розвитку французької феодальної держави. В ході Великої французької революції 1789-1794 рр. феодалізм і його найважливіший інститут - монархія припинили існування.

2. Держава франків

Франки - група західно-германських племен що обєдналися в племінний союз, що вперше згадується в III столітті. Ті, що жили по нижній течії Рейну, в Приморя, іменувалися салічними (від кельтського sal - море), а що живуть по середньому перебігу Рейну іменувалися рипуарскими (від латинського ripa - беріг). Солічеські франки в середині IV століття були розбиті римлянами, але залишені в Токсандрії на правах федератов.

У багатющій провінції Риму Галії (завойованою римлянами в III столітті до наший ери) пяте сторіччя наший ери було часом політичних і соціально-економічних змін і перетворень. Криза, що охопила всю Римську імперію посилився могутніми виступами рабів, селян, міської бідноти з одночасними вторгненнями іноземних племен. І перш за все це були германці - східні сусіди Галії, які в кінці V століття, - початку VI століття зуміли захопити велику частину країни. Виникнення класового суспільства у франків, що формується в цей період, прискорювали процес завоювання Галії. Вході бойових дій захоплювалося майно і худоба. Франкські військові вожді, дружинники, племінні старійшини ставали землевласниками.

У цей період відбувається явне розшарування суспільства франків. Знати підноситься над рядовими, хоча останні залишаються особисто вільними. Франкські селяни розселялися на захоплених територіях сільськими громадами.

На той період, основну групу експлуатованих складало скорене населення, при цьому гало-римська аристократія частково зберегла багатства.

Збіг класових інтересів зближував франкську і гало-римську знати, і тому вони були зацікавлені в створенні механізму, за допомогою якого можливо було б тримати в покорі скорену країну.

Родоплеменні відношення, як пристрій влади, не відповідали виникаючим вимогам і вони починають поступатися місцем нової організації, в котрій владу воєнноначальника перетворюється на королівську владу. Це була особлива «публічна влада», яка вже не співпадала безпосередньо з населенням. Затвердження публічної влади було нерозривно повязане з введенням територіального розділення населення. Території, заселені франками, були розділені на округи - пачи, які складалися з дрібніших одиниць - сотень. Управління населенням на цих територіальних діленнях вручалося спеціальним посадовим особам.

З імям військового вождя франків - Хлодвіга (486-511 рр.) з роду Меровінгів звязано виникнення франкського держави. Саме під його буттям на чолі і була завойована Галію. Після чого далекоглядний політик Хлодвіг зі своєю дружиною приймає християнство по католицькому зразку, що забезпечує йому підтримку гало-римської знаті і впливової в Галії церкви.

Показуючи історичний розвиток Держави франків в період з VI-IX ст. слід зазначити особливості суспільного устрою, що складається. Основою розвитку франкського суспільства зявилося виникнення в його глибині феодалізму. Ці відносини формувалися в соціальному середовищі, яке було розділене на дві етнічні групи: франкську і гало-римську. Тут слід сказати, що формування феодальних відносин у франків і гало-римлян було різне. Це обумовлено тим, що франки вступали в епоху феодалізму з первіснообщинного устрою, а гало-римляни з рабовласницького суспільства.

У розвитку феодалізму в цій країні чітко простежуються два ступені: перша - VI-VII ст., друга - VIII - перша половина IX століття. У 579 році відбулося перше народне повстання в історії франків, яке було жорстоко пригнічено монархією, що підтверджує диктатуру феодалів.

Смерть Холдвіга викликала усобицю між його синами. Феодальні розбрати продовжувалися впродовж століття. Для королів єдиним способом залучення знаті на свою сторону був наділ останніх землею. Даровані землі успадковувалися. Наділ військових землею робило їх феодалами-землевласниками.

Особливістю Меровінгської монархії було те, що процес наділу землею придбав особливо великі розміри. Збагачувалася земельними наділами і церква.

Значним соціально-економічним явищем стало затвердження приватної власності на землю, що послужило початком прискореного розшарування общин.

Широко почав використовуватися метод передачі селянинові ділянки панської землі в користування, за що він повинен був нести повинності. Подібні операції носили назву «Прекарний договір». Даний договір формально не встановлював особистої залежності, але разом з тим, створював всі умови для цього.

У обстановці утисків і зловживань з боку землевласників селяни вимушені були шукати захисту у сильних і впливових осіб і, тому, в той період набула широкого поширення система заступництва - патронату. Віддача себе під заступництво - комендація, передбачала: 1) передачу покровителеві права власності на землю, з подальшим її поверненням у вигляді тримання; 2) встановлення особистої залежності «слабкого» від свого покровителя; 3) виконання повинностей на користь покровителя. Заступництво, фактично, було кроком до закріпачення франкських селян.

Посилення експлуатації селян неминуче вело до загострення класової боротьби і, отже, зацікавлювало пануючий клас в зміцненні державного механізму придушення.

Розбрати VI століття виявилася фатальною для Меровінгів. Ними були роздані всі землі, що належать ним, а у міру зменшення земельного фонду монархії, росла могутність знатних прізвищ феодалів і ослаблення влади королів, які незабаром були усунені від справ. Вся влада в цей період зосередилася в руках знаті, яка посідала важливі посади в державі. Зокрема, пост майордома, займаючи який чиновник спочатку був таким, що управляє королівського палацу, а надалі став фактично розділом держави.

На рубежі VII-VIII ст. ця посада стає спадковим надбанням знатного і багатого роду, що поклав початок династії Каролінгов. Імя представника цього роду Карла Мартелла було повязане з важливим перетворенням в соціально-політичній структурі франкського суспільства, відомим як реформа Карла Мартелла. Суть її зводилася до наступного. Було покінчено з колишнім порядком дарування земель в повну власність. Замість цього землі, з селянами, що жили на них, почали передаватися в умовне довічне тримання. Карл Мателл конфісковував землі у непокірних магнатів і монастирів. Той же, кому земля передавалася в довічне тримання повинен був нести військову службу і ін. Ця реформа поклала початок системі підпорядкованості одних феодалів іншим. Крім розділу держави, землі в тримання почали роздавати і крупні феодали, обзавівшись, таким чином, своїми васалами.

Реформа Карла Мартелла сприяла посиленню центральної влади. За допомогою реорганізованого війська, що повністю складається з представників пануючого класу, відбивалися напади ворогів і пригнічувалося селянство.

У даний період часу франкське держава розвивалася від раніше феодальної монархії до держави періоду феодальної роздробленості.

Сильна держава була необхідна для остаточного зміцнення пануючого класу в Галії, поневолення вільних франкських селян, захисту території і пограбування сусідніх країн.

Найвищого розквіту монархія досягає при Карлі Великому в другій половині VIII - початку IX століття. Завойовні походи розсовують межі Франкського держави на схід і південь. У цей період монархія підсилює контроль над церквою. Королівський двір перетворюється на центр державного управління. Крупні світські і духовні феодали складають раду, що постійно діє, при королеві.

Характерні і органи державного управління, що склалися в цей період. Посадові особи, що здійснюють управління землями феодалів, одночасно виконують адміністративно-судові функції по відношенню до населення, що живе на цих землях. Політична влада стає атрибутом земельної власності. Посадові особи суміщають військові, фінансові, судові і інші функції.

Винагородою за службу були ті, що земельні подарували і право утримувати в свою користь частину зборів з населення.

Також зростає значення вищих посадових осіб - міністеріалів. Спочатку вони управляли королівськими маєтками, потім очолили державне управління і суд. Самоврядування вільних франків на місцях їх мешкання було замінене системою посадових осіб, що призначалися королем.

Територія країни була розділена на округи. Населенням округу управляв граф - посадова особа, що призначається королем, якому підкорявся військовий загін і ополчення округу. Округа, у свою чергу ділилися на сотні. На межах країни були створені крупні територіальні обєднання - герцогства. Герцоги, що управляли ними, також здійснювали оборону меж.

На початку VII століття посадові особи перетворюються на крупних землевласників. Встановлюється порядок, згідно якого графом міг стати лише землевласник. Посади передаються по спадку і є привілеєм окремих сімей. Вища судова влада належала монархові і здійснювалася спільно з представниками знаті. Основними судовими установами в той період були «суди сотні».

Поступово судова влада обєднувалася в руках осіб, що призначаються королем, а до складу суду вибиралися заможні, такі, що знають право люди. Але в той же час на судових засіданнях були присутні вільні і повноправні жителі сотні, посадові особи короля лише стежили за правильністю судочинства. Поступово їх контроль посилюється і вони стають головами судів, при цьому обовязок вільних людей бути присутнім на суді був скасований.

Розглядаючи структуру війська, спостерігається її розвиток від дружини до феодального ополчення. Найбільша військова потужність феодальної монархії франків була повязана з реформою Карла Мартелла. У той час було сформовано велике кінне військо, що складається з лицарів.

На початку IX століття Франкська держава знаходиться в найбільшій могутності, охоплює територію майже всієї Західної Європи і не має на своїх межах супротивника, рівного по силі. Подолавши опір селянства феодали втратили свою зацікавленість в єдиній державі. Економіка франкського держави носить натуральний характер, відсутні господарські звязки між районами. Всі ці чинники зумовили неминучість надалі розпаду держави.

У 843 році розкол був юридично закріплений в договорі, увязненому внуками Карла Великого. Правонаступниками імперії стали три королівства: - західно-франкське, східно-франкське і серединне. Основним джерелом має рацію у франків стає звичай, який має письмовий характер.

В період V-IX ст. Відбувається запис звичаїв племен Франкського держави у вигляді так званих «варварських правд». Створюються Салічна, Ріпуарськая, Бургундська та інші правди.

У 802 році Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, що входили до складу його імперії. Ці правди встановлювали норми має рацію з урахуванням процесу зростання майна, класообразования і формування феодальних відносин.

У цей же період королі починають видавати законодавчі ухвали, ніж активно сприяють формуванню і зміцненню феодальних відносин. Слід зазначити іменні грамоти, які видавалися королівською владою світським земельним магнатам, монастирям і церквам, звільняючи відповідні території від дії судовою, поліцейською, фінансовою і іншій юрисдикції державної влади і, тим самим, обєднуючи всю повноту влади в руках магнатів і духівництва.

Основні риси права яскраво характеризує Салічна правда, що є одній з якнайдавніших і запис звичаїв салічних франків, що є. Запис цих звичаїв відносять до часу правління Хлодвіга. У подальші роки її зміст доповнювався. Текст Салічної правди є розрізненим записом звичаїв, що склалися, в основному, ще до утворення Франкського держави і звичаїв, що виникли при формуванні класового суспільства і утворенні держави. Її зміст відображає соціальний і правовий лад, що характеризує перехід від первісної общини до класового суспільства. Одне з основних її завдань - захист приватної власності, яка змінювала колективну. Характерний для Салічної правди формалізм, що вимагає здійснення правових дій в строго встановленій формі.

Про майнову нерівність свідчить поява статей про позику і боргові зобовязання. З появою приватної власності виник інститут спадкоємства майна і дарування.

В області зобовязальних відносин Салічна правда мала в своєму розпорядженні прості форми операцій: купівля-продаж, позика, заїм, міна. Передача права власності при операціях здійснювалася публічно, а невиконання зобовязань вабило майнову відповідальність. Брак полягав у формі покупки женихом нареченої. Заборонялися браки між вільними і рабами. У разі укладення такого шлюбу вільна людина ставала рабом.

Основна увага в Салічній правді приділялася злочинам і покаранням. Під злочином розумілося спричинення шкоди особі, майну або порушення королівського «миру». Під покаранням - відшкодування шкоди потерпілому або членам його роду, сплата штрафу королеві за порушення королівського «миру». Для злочинів і покарань по Салічній правді характерна система штрафів, хоча зберігаються пережитки первіснообщинного устрою. Це розплата життям, у випадку, якщо вбивця не в змозі сплатити штраф; участь родичів в сплаті або отриманні штрафу за вбивство, вигнання людини з общини у разі оголошення його поза законом і заборона в ухваленні його іншими. В тому разі, де для раба передбачалася страта, вільна людина повинна була сплатити штраф. Якщо раб вбивав вільну людину, то вбивця віддавався родичам убитого як половина штрафу за вбивство, а останнє платив його господар. Вільна людина, що убила раба, платила штраф на користь його господаря.

Салічна правда виділяла наступні види злочинів:

злочини проти особи ( вбивство, зґвалтування, нанесення каліцтв, наклеп, образа, викрадання вільних людей, посягання на честь, гідність і свободу);

злочини проти власності (крадіжка, грабіж, підпал, спричинення шкоди майну);

злочин проти порядку (неявка до суду, лжесвідчення);

порушення розпоряджень короля.

Основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей був штраф. Він ділився на дві частини, одна з яких призначалася потерпілому або його родичам, інша - поступала на користь держави. Передбачалося також покарання у вигляді конфіскації майна. Страта і тілесні покарання застосовувалися тільки до раб. Процес по Салічній правді носить звинувачувальний характер і передбачає три види доказів: соприсяжничество, свідчення свідків і ордалії - «суд божий». Основним засобом отримання визнання при звинуваченні рабів були тортури.

Розглядаючи виникнення і розвиток держави Франків, його суспільний і державною лад, систему органів влади, управління і основні риси має рацію, можна сказати, що головною лінією розвитку франкського суспільства було формування і еволюція феодальних відносин, як наступній стадії розвитку суспільства після первіснообщинного і рабовласницького устрою.