Планування розслідування кримінальних справ

--PAGE_BREAK--Кожна версія — це передусім припущення, висунуте слідчим по справі. Віро­гідний характер знання, що присутній у версії — це її перша ознака. Ця ознака означає, що висунута версія, як би схожа на правду вона не була, вона потребує подальшої обов'язкової перевірки і не може бути основною для остаточних вис­новків слідчого чи суду про наявність чи відсутність у даному випадку злочину, про винність чи невинність конкретної особи.
Діалектика пізнання на досудовому слідстві полягає в тому, що версії після перевірки або спростовуються, або підтверджуються. В обох випадках версія до моменту закінчення перевірки своє пізнавальне призначення виконала, вона пере­стає бути припущенням, втрачає ознаки проблематичності, вірогідності.
Припущення, яке присутнє у версії, виходить із аналізу і узагальнення ви­хідних даних. Узагальнюючі ці вихідні дані, версія тим самим впорядковує, пов’язує їх, дає їм певне пояснення та попередню кримінально-правову і доказову оцінку. Окрім припущення про невідомі обставини, кожна версія таким чином має ще одне призначення-пояснити та оцінити отримані дані [10].
Другою суттєвою ознакою версії є те, що змістом версії є завжди припущен­ня про ще невідомі факти та обставини, які мають юридично важливе значення.
Розслідуючи справу, слідчий повинен встановити не всілякі факти і обста­вини, а лише такі, які мають у даному випадку юридичне значення — кримінально-правове і доказове. Як відомо, ці факти передбачені тим складом злочину, за ознаками якого порушено кримінальну справу, вони включені законодавцем у предмет доказування ( ст. 64 КПК України ), до них відносяться доказові факти, коло яких залежить від конкретних обставин справи.
Будучи знаряддям судового пізнання, кожна версія завжди направлена на з'ясування саме цих юридично важливих фактів і обставин. Необхідність у вису­ненні версій виникає лише у тих випадках, коли ці обставини — частіше деякі з них -   недостовірні чи ще невідомі[11].
Якщо основні обставини справи відомі слідчому, то необхідності у висуне­нні версій не виникає. Очевидним є те, що версії висуваються не по кожній справі. Є немало справ, у яких з самого початку відомі всі суттєві обставини. У таких випадках слідчий планомірно закріплює докази, що забезпечують можливість здійснення правосуддя[12].
Не слід, однак, забувати, що очевидні на перший погляд обставини можуть бути в тій чи іншій частині сумнівними, недостовірними і змінити перспективу справи. Тому будь-які сумніви в достовірності отриманих даних повинні змусити слідчого до їх детальної перевірки з побудовою версій.
1.3 Види    версій
В юридичній літературі зустрічаються різні класифікаційні системи. Але найбільш відомим є класифікації Р.С.Бєлкіна, А.Н. Васильєва, Л.Я. Драпкіна, А.М. Ларіна, І.М. Лузгіна.
Більшість вчених виділяють три види криміналістичних версій:
По суб'єкту висунення — слідчі, оперативно-розшукові, судові та експертні.
Тобто поділяють в залежності від того, хто ці версії висуває. Функціональне
призначення такого розподілу полягає у виявленні логічного зв'язку між окре­
мими стадіями кримінального процесу.
По об’єму встановлення обставин події версії поділяються на загальні та
часткові. Функціональне призначення такої класифікації полягає в тому, щоб на
початку розслідування намітити співвідношення між досліджуємою в цілому і її
окремими елементами, епізодами, окремими фактами. Вона направлена на полегшення визначення предмету і меж доказування, пошуку джерел доказової інформації, їх дослідження, встановлення допустимості доказів. Загальні версії будуються для об»єднання сутності події у цілому, його характеру (наприклад, вбивство, самогубство, нещасний випадок), причинного зв’язку між фактами, які утворюють склад злочину (наприклад, вбивство із корисливих мотивів, вбивство із помсти). Часткові версії являють собою ймовірні судження про окремі обставини вчинення злочину, у своїй сукупності утворюють окремі елементи складу злочину: місце, час, знаряддя злочину, суб’єкт злочину, наявність умислу і т.п. Часткові версії можуть пояснити походження окремих слідів, вид і властивості знарядь, які використовувались злочинцем, обставини, при яких на місці події лишились певні предмети, їх зв’язок з діями злочинців і т.п. Тут слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, на недостатню обґрунтованість позиції ряду авторів, які підкреслюючи юридичну важливість окремих обставин злочину, пропонують виділити припущення про них в окрему групу версій: «версії про окремі елементи складу злочину»- поряд з загальними і частко­вими версіями [13]. Але в цьому немає необхідності, так як функції таких версій успішно виконують часткові версії. По-друге | розподіл версій на загальні і частко­ві є умовним, оскільки часткові знаходяться в органічному зв’язку з загальними. Побудова і перевірка часткових версій допомагає формуванню загальної версії, слугує основою для її побудови, так що в ряді випадків важко визначити межі між версіями різних видів…
                  3. За ступенем визначеності можна виділити типові і конкретні версії. Під типовою версією зазвичай розуміють пояснення події у цілому чи його окремих частин, що ґрунтуються на даних узагальненого досвіду роботи по розкриттю і розслідуванню злочинів, накопиченого правоохоронними органами (узагальненого наукою криміналістикою). З логічної сторони — це умовне вірогідне судження типу: якщо при розслідуванні виявляються якісь ознаки злочину певного виду, то віро­гідно, що злочин було вчинено особою з такими-то даними, по такому-то мотиву і т.п. На практиці його пов’язують з типовими слідчими ситуаціями, що виника­ють у процесі розкриття злочинів, і вбачають їх роль у подоланні інформаційної обмеженості при плануванні розслідування у його початковій стадії. Однак в юридичній літературі нема чітких рекомендацій по використанню версій цього типу та продовжуються дискусії про їх сутність і функціональну роль. Так Р.С. Бєлкін розуміє типову версію як вірогідне пояснення окремих фактів чи цілої події, яке являється найбільш характерним для даної ситуації з точки зору відповідної наукової дисципліни і узагальнення діяльності органів, діючих у кримінальному процесі[14].3 ним не погоджуються Л.М. Ларін та Я.Л. Пещак, котрі вважають, що типові версії являють собою не припущення, а достовірні знання, що являються результатом наукового узагальнення досвіду слідчої роботи — наукові абстракції, як результат наукового досвіду пізнання. Тому відносити їх до особливого виду слідчих версій методично невірно./2/ Вчені, які розділяють точку зору Р.С. Бєлкіна, розглядають типову версію у якості орієнтуючої інформації чи деякого доповнення до мінімальних вихідних даних, яке допомагає пояснити конкретну подію, що розслідується.
        У науковій літературі зустрічаються і інші класифікаційні системи версій.
Наприклад, І.М. Лузгін, окрім відмічених, виділяє наступні типи версій:
— за ступенем вірогідності — маловірогідні, вірогідні і більш вірогідні;
— за часом побудови — первинні і послідуючі;
— по відношенню предмету доказування — виправдальні та обвинувальні[15]. /1/
Г.В. Арцишевський у свою чергу пропонує таку  класифікацію:
а)           пошукові і перевірочні — в залежності від того, чи маються у момент висунення версій певні дані, що дозволяють підозрювати конкретну особу (осіб) у причетності до події, що перевіряється. Якщо такі дані є, то версія відноситься до числа пошукових. Класифікацію за цією ознакою автор вбачає особливо важливою тому, що вона відображає одне з найважливіших завдань розслідування — розкрити зло­чин, встановити осіб, що його вчинили.
б)    проміжні і завершальні — в залежності від того, чи охоплюється висуненим
припущенням слідчого всі або частина основних обставин, які підлягають доказу­
ванню.
в)    які мають кримінально-правове або доказове значення — що залежить від обста­вин, які потрапляють в поле зору при висуненні версій. Ці обставини і будуть
мати кримінально-правове чи доказове значення.
Крім того, Г.В. Арцишевський заперечує класифікацію версій на загальні і часткові. Пояснюючи це тим, що версія не може пояснювати частину обставин, що з’ясовуються. Версія на його думку узагальнює, пов’язує і дає попередню
 правову і доказову оцінку максимально широкому колу обставин і фактів, а у
випадку їх не протиріччя — всій сукупності вихідних даних. Часткова версія на таке не спроможна, тому і не може називатись версією. Тому він їй дав назву — часткове припущення[16].
Л.Я. Драпкін запропонував виходячи із обґрунтованості та логічного взаємозв’язку, поділити версії на основні та контр версії[17]. При цьому, на його думку, базою для висунення основних версій слугує фактичний матеріал, яким володіє слідчий на даному етапі розслідування, фундаментом контр версії буде являтись логічне заперечення основної версії. Наприклад, основна версія: «Розбійний напад на інкасатора вчинили особи, які знали маршрут і час його руху», контр версія: «Напад вчинено випадково»
Інколи в юридичній літературі пишуть про версії «підозрюваного», «обви­нуваченого», «свідка», «захисника» та інших учасників кримінального процесу. Наголошуючи на тому, що у відповідності до закону слідчий зобов’язаний розгля­нути клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпі­лого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій і задовольнити їх, якщо обставини, про які заявлені клопотання, мають значення для справи (ст. 129 КПК України). Але також можна погодитись і з думкою А.А.Закатова про неправомір­ність класифікації таким чином на підставі того, що версії — це тільки припущення, які висуваються особами, правомочними здійснити їх перевірку [18], що можна підтвердити статтею 114 КПК України, у якій зазначено, що при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування досудового слідства і про
[ провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
Розділ II. Висунення    версій
2.1 Фактичні підстави висунення версій
Виникнення версій по конкретній справі являє собою діалектичний стрибок у пізнавальному процесі, самостійний і чітко визначений етап мисленнєвої діяль­ності слідчого.
Це не означає, що версії висуваються слідчим по кожній справі лише один раз. У процесі розслідування можуть з»являтися нові, додаткові версії, уточню­ються та конкретизуються раніше висунені. По мірі накопичення нових фактів і свідчень слідчий знову розмірковує над зібраним матеріалом, оцінює його з точки зору перевіряємих версій і можливостей нового пояснення події, що сталася.
Висунення версій — це досить важливий та відповідальний крок слідчого у розслідуванні злочину: від того як продумані та обґрунтовані версії, залежить успіх розкриття злочину.
Зміст версії у кожному конкретному випадку залежить від характеру злочину, Що розслідується, фактичних даних, якими володіє слідчий, його практичного досвіду, спеціальних знань, спостережень[19].
       Розглянемо рекомендації загального характеру, пов’язаних з питанням про  фактичне обґрунтування слідчих версій.
1. Версія повинна бути реальною, тобто обґрунтованою лише тими фактами і відомостями, якими володіє слідчий. Для висунення версій необхідна передусім конкретна інформація про перевіряємо подію, хоча б мінімальна фактична база, на якій версія повинна ґрунтуватися. Тільки у такому випадку версія буде обґрунтованою, реально можливою. У відриві від конкретних вихідних даних версія частіше за все формулюється абстрактно і може лише дезорієнтувати слідчого.
Кожна версія будується на основі конкретних фактів, встановлених по кримінальній справі, але в той же час спирається на досвід оперативної і слідчої * роботи, наукові знання. Виходячи з цього слід вважати, що одним з найважливіших умов побудови версій являється творче відношення оперативного працівника і слідчого до своєї роботи, вміння аналізувати і узагальнювати досвід, систематичне вдосконалення знань.
Оскільки версії — це пояснення, що ґрунтується на припущенні, а не докази, кримінально-процесуальний закон не називає обов’язкових джерел і способів отримання фактичних даних для побудови версій. Відомості, на основі яких будуються версії, можуть бути отримані з різних джерел. Ними можуть бути: -   джерела доказових фактів, передбачені ст. 65 КІЖ України (покази свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновки експерта, речові докази, протоколи слідчих та судових дій та інші документи ), а також матеріали архівних кримінальних справ;
  джерела інформації, що використовуються в оперативній роботі (повідомлення
агентури, апарату розвідки і т.п.), дані, зосереджені в криміналістичних, слідчих, оперативно-розшукових обліках.
Для висунення версій може також використовуватись поведінка обвинува­ченого, підозрюваного, свідка, потерпілого при проведенні слідчих дій, а також поведінка осіб, за якими встановлено оперативне спостереження.
Найбільш повна інформації може бути отримана одночасно із декількох джерел, що зазвичай досягається поєднанням слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, широким використанням науково-технічних засобів і методів, залученням сил громадськості, використанням слідчих, криміналістичних та оперативних обшуків, вивченням архівних справ і справ оперативного обліку[20].
Обґрунтовані версії по справі будуються в результаті вивчення фактів, встановлених при проведенні таких невідкладних слідчих дій, як огляд місця події, обшук, допит потерпілого, свідків, а також при проведенні судових експертиз. При цьому слід встановити походження кожного факту і його зв’язок з подією злочину, робити логічні висновки по суттєвим питанням розслідування.
Слідчій практиці відомі випадки, коли розслідування злочинів заходило у глухий кут тільки тому, що слідчий не оцінив чи поверхнево оцінив значення окремих фактів, встановлених їм по справі, і не міг у зв’язку з цим побудувати обгрунтовані версії. Зазвичай більш досвідчений слідчий, виявивши ці недоліки попереднього аналізу, без особливих складнощів розкривав злочин.
Наприклад: громадянка А., одинока жінка, після отримання заробітної плати та грошової премії два дні не виходила на роботу. Коли відкрили її квартиру, то у спальні на ліжку лежав її труп. На шиї вбитої була рана, нанесена більш за все ножем. Лице знівечене, на руках та долонях виднілись порізи. При огляді було виявлено відсутність дорогого годинника і грошей потерпілої. Обстановка у кімнаті свідчила про те, що злочинець щось шукав.
Висунувши версію про те, що у даному випадку вбивство було вчинено з
метою пограбування сторонньою особою, слідчий вів розслідування в цьому напрямку і не досяг успіху. Інший слідчий, прийнявши справу до свого провадження, аналізуючи документи першочергових слідчих дій, звернув увагу на обставини, які логічно не мали зв’язку з висунутою версією: окрім грошей та годинника зло­чинцем більше нічого викрадено не було, хоча під час пошуків інші речі просто не могли не потрапити в поле зору злочинця; пошук, судячи по слідам, носив детальний та тривалий характер, проводився у шафах, на полицях столу, в валізах, у зв’язку з чим складалось враження, що метою пошуку були не цінності, а інші речі — документи, переписка і т.д. Все це дало змогу висунути версію, що вбивство було вчинено на ґрунті особистих відношень. Версія у подальшому підтвердилась[21].
Як тут не згадати героя оповідань Артура Конан Дойля -Шерлока Холмса. Майже у кожній новелі настає такий момент, коли зібрані усі факти, необхідні у шфаиньому випадку для часткового вирішення проблеми. Ці факти часто здаються дивними, непослідовними і у цілому не пов’язаними між собою. Висунення версій Шерлок Холмс починав з детального аналізу фактів. По задуму Еонан Дойля, він володіє здатністю уважно і точно помічати у навколишньому середовищі такі явища, поряд з якими ми зазвичай проходимо, не помічаючи їх. Поряд з ним всі інші люди майже завжди здаються неуважними і незграбними. «Дедуктивний метод» Холмса — це глибокий логічний аналіз всіх обставин справи, у тому числі і незначних. «Вам відомий мій метод ,- говорить він своєму другу Ватсону,- він базується на співставленні всіх малозначних фактів». Мисленню він віддає дуже велике значення. «Справжній мислитель, побачивши один єдиний факт у всій  його повноті, може вивести з нього не тільки весь ланцюг подій, що призвели до нього, а також і всі наслідки, що виходять з нього.» І він порівнює свою роботу з  дослідженнями відомого французького зоолога Жоржа Кювьє, засновника палеонтології: «Як Кювьє міг описати правильно цілу тварину, на основі однієї кістки, так і дослідник, детально вивчивши одну ланку у серії подій, повинен вміти точно встановити всі окремі ланки, як минулі, так і попередні[22].
    продолжение
--PAGE_BREAK--2. Версія може ґрунтуватися не лише на достовірно встановлених фактах, але враховувати і неперевірену інформацію.
При побудові слідчих версій можуть використовуватись різні відомості. Поряд з доказами, отриманими у результаті проведення слідчих дій, для побудови версій можуть використовуватись також відомості із непроцесуальних джерел, зокрема дані, отримані у результаті проведених оперативно-розшукових заходів, дані, що надійшли від громадськості, із анонімних листів і телефонних іцзвінків, чутки.
Допустимість такої широкої інформаційної бази пояснюється тим, що версії діляться на припущеннях, а виходячи з них висновки до їх перевірки носять
 

умовний характер. В якості припущення версія не може бути покладеною в основу  остаточного висновку про винність чи невинність особи у вчиненні злочину, але повинна враховувати можливо широке коло відомостей про перевіряєму подію. При цьому слід мати на увазі, що відомості — це інформація, що виходить від людей. А людям властиво не тільки помилятися, але і цілком свідомо брехати. З цього випливає те, що завжди слід пам’ятати про необхідність попередньої пере­вірки відомостей, що надійшли від непроцесуальних джерел. Основним прийомом перевірки даних, отриманих не процесуальним шляхом, слугує передусім співставлення їх з іншими фактами, встановленими шляхом проведення слідчих дій.
Наприклад: з червня на місцевості між селами Ожогіно і Калинівка було виявлено труп зґвалтованої та задушеної 25-річної Малосієвої Світлани, незаміжньої, жительки села Калинівка. Труп знаходився у купі старої соломи, на півдороги між селами. Світлану останній раз бачили живою ввечері 31-го травня у оселі Ожогіно, куди вона приїхала як завжди рейсовим автобусом з роботи, щоб йти звідти пішки в село Калинівку, що в двох кілометрах від с. Ожогіно. Ввечері 31-го травня у Світлани були при собі нові туфлі у взуттєвій коробці, наручний годинник та сумочка. Цих речей біля вбитої не було. Лише в семи десяти метрах від трупу, в лісі, була знайдена зім’ята м’яка кришка від взуттєвої коробки. Біля купи cоломи лежало два недопалки від цигарок. Складалося уявлення про те, що злочинець бачив, як Світлана виходила із села Ожогіно і йшла у своє село, знав її маршрут, врахував малолюдність дороги і вийшовши одразу ж за потерпілою, злочинець або наздогнав її в дорозі, або, обійшовши боковою стежиною, очікував іі біля дороги. Потерпіла скоріш за все знала ґвалтівника, що і спонукало його,  боячись відповідальності за зґвалтування, вбити потерпілу.
    По справі було висунуто дві версії:
 а) вбивство вчинено з метою уникнення відповідальності за зґвалтування та грабіж
  — ким-небудь з місцевих жителів, що характеризуються негативно;
  - ким-небудь з числа осіб, що приїхали до рідних чи знайомих і які знаходились в
    с. Ожогіно чи Калинівка 31-го травня;
б) вбивство вчинено на ґрунті ревнощів і помсти ким-небудь з близьких знайомих і потерпілої з послідуючим інсценуванням мотиву користі.
Перевіряючи версію про те, що вбивство та зґвалтування дівчини міг вчинити хто-небудь з місцевих жителів, що негативно характеризуються, слідчий шляхом бесід з депутатським активом селищної Ради, з місцевими жителями, а потім і на допитах виявив коло місцевих жителів, які зарекомендували себе у побуті з негативної сторони. Одним з перших всі називали Куратова, жителя с. Ожогіно, раніше судимого, який був відомий як п’яниця, від якого жінка вимушена була піти, як хуліган і розпусник. Куратов жив у своєму будинку один. Світлана Малосієва, йдучи від автобусної зупинки до себе додому в село Калинівка, повинна була проходити поруч з будинком Куратова. Останній міг бачити її в той момент. Куратов безумовно знав Світлану в лице, знав, куди і яким шляхом вона піде. Все це привернуло увагу правоохоронних органів до особи Куратова. На обличчі Куратова, що був присутній на допиті у слідчого, мались подряпини і синці недавнього пошкодження, які Куратов, працюючи водієм, пояснив тим, що нещодавно потрапив в аварію. Відомості, отримані від громадськості, місцезнаходження будинку Куратова, подряпини і синці на його обличчі, і негативна побутова характеристика послугували основою для конкретизації вису­нутої версії про причетність Куратова до злочину. У ході перевірки цієї версії, вона підтвердилася[23].
                   Однак, які б відомості не використовував би слідчий при висуненні версій основою цих відомостей завжди будуть факти, встановлені шляхом проведення слідчих дій.
    3. Версія може і повинна висуватися при наявності відомостей, що протирічать їй.
                 Ця рекомендація орієнтує слідчого на те, щоб він не боявся висувати версію і тоді, коли маються протиріччя, не відмовлявся від її перевірки і достовірного підтвердження таких відомостей. Дані, які не співпадають з висунутою версією, необхідно детально перевіряти, оскільки протиріччя можуть бути лише уявними, а факти, які заперечують версію, можуть мати у дійсності не те значення, яке їм надавалось на початку.
                 Будь-який факт об'єктивної реальності як форма достовірного знання залишається непохитним і завжди зберігає деякий зміст, в той час, як гіпотези, теорії і версії руйнуються. Однак, сам по собі, нічим не пов’язаний з іншими, факт позбавлений змісту у вирішенні поставленої проблеми. Важливо не просто встановити той чи інший факт у зв’язку з перевіряємою подією, але й проаналізувати, правильно визначити його зміст і роль у системі інших фактів і відомостей, і відносяться до події, що досліджується [24]. Таку ж увагу до фактів і відомостей, що протирічать висунутій версії, необхідно проявляти і при розслідуванні злочинів, при перевірці версій. Слідчий повинен бачити ці «протидокази», не залишати їх у тіні і піддавати детальній перевірці, після чого оцінити їх значення.
             Встановлювати значення тих чи інших суттєвих фактів слідчому приходиться при розслідуванні кожної справи. Покажемо це на простому прикладі.
           Прокуратурою міста Києва розслідувалась кримінальна справа у зв«язку з і недостачею вина на суму 20 тис. гривень, у матеріально-відповідальної особи-начальника цеху розливу вина Мітюхіної. Зібрані докази свідчили про те, що недостача виявилась результатом халатності Мітюхіної, яка передовіряла прийом вина, що надходило в автоцистернах, іншим особам, і не заміряла фактичну кількість вина. Однак Мітюхіна у кінці слідства неочікувано заявила, що виявила і причину недостачі у своєму цеху і показала одну товарно-транспортну накладну на надходження у цех вина, яка, за її словами була безтоварною. При цьому Мітюхіна звернула увагу слідчого на те, що підпис про здачу вина водія автоци­стерни Божія на цій накладній явно підроблений і що, судячи по відміткам на накладній, Божій в цей день закінчив залив вина у свою цистерну на Київському винзаводі лише о 18 годині і не міг, як це зазначалось у накладній, доставити вино у цех Мітюхіної, що працював щоденно лише до 17 години 30 хвилин.
              Відомості повідомлені Мітюхіною, мали суттєве значення і потребували пе-вевірки. При перевірці було встановлено, що Божій дійсно закінчив залив авто-мистерни на Київському вин.заводі о 18 годині, і в цей день не поїхав на вин.комбінат у цех до Мітюхіної, а залишив автоцистерну у гаражі. Наступного дня Павленко (на одній з машин працювало два водія, кожен через день) по товарно-транспортним документам Божія доставив автоцистерну з вином у цех промкомбінату, здав вино особі, якій Мітюхіна передовірила прийом, і розписався за Божія окладній здачі вина.
     Факти про які повідомила Мітюхіна: підробка підпису Божія на накладній,
і ненадходження вина у той день, що значився у накладній,- дійсно мали місце. Але як показала перевірка, значення цих фактів виявилось не таким, як гадала Мітю­хіна[25]. 
4. Версії повинні висуватися якомога раніше, по можливості в ході огляду місця події.
З проблемою обґрунтованості версій безпосередньо пов’язано питання про момент висунення версій. Це питання виникає по тим справам, розслідування яких починається з моменту огляду місця події і проведення інших першочергових слідчих дій. По ''застарілим» справам, що вже знаходились у провадженні іншого слідчого, а також у більшості економічних справ, порушеним за матеріалами реві­зії, питання про час висунення версій сумнівів майже не викликає, тут версії зазвичай формуються слідчим одразу після вивчення матеріалів справи.
                В юридичній літературі можна зустріти думку, що висунення версій по
справі починається ще до огляду місця події, після телефонного дзвінка з повідо
мленням про те, що сталося. Однак в цей період, як правило, висунені     припущення будуть мати надто приблизний характер.
Інші вважають, що версії повинні висуватися лише після проведення огляду місця події та всіх інших невідкладних слідчих дій (допитів, судово- медичних Експертиз і т.д.) У період проведення цих першочергових слідчих дій слідчий повинен «тримати свій розум відкритим », говорять прибічники такої позиції, і  спостерігати та фіксувати наявні сліди злочину. Однак така позиція прирікає слідчого у первинний етап розслідування на бездіяльність, що теоретично і практично неможливо. Крім того, така рекомендація невірна і тактично.
       Величезна пізнавальна і тактична роль слідчих версій полягає не тільки в тому, що вони дозволяють після огляду місця події, після первинних допитів і експертиз визначити основний напрям пошуків і розробити усесторонній план розслідування кримінальної справи. Це лише одна з якостей версії. Інша, не менш важлива її якість полягає в тому, що з допомогою версій слідчий може і повинен забезпечити накопичення фактичних даних про перевіряєму подію систематизова­но і в максимально повному об’ємі зі стадії огляду місця події.
Для того, щоб провести кваліфікований та повний огляд місця події, важ­ливо не просто фіксувати те, що «кидається» в очі, лежить на поверхні необхідно знати, куди дивитися, знати, що бачити, що шукати. Такі знання і дають версії, висунені в ході огляду. Вони допомагають побачити місце пригоди як би з різних сторін, не лишаючи осторонь ні однієї деталі, що має значення по справі[26].  Са­ме тому досвідчені слідчі намагаються будувати версії вже в ході огляду місця події. Достатньо згадати про випадки проведення слідчих експериментів у ході огляду, що допомагають одразу забезпечити інсценування крадіжки, самогубства і т.д. Між тим такі експерименти є ніщо інше, як перевірка   слідчих версій, що виникли в процесі огляду, про сутність події (наприклад, вбивство чи самогуб­ство), про коло підозрюваних осіб і т.п.
І навпаки, несвоєчасне висунення версій, ігнорування цього тактичного йому вже у стадії огляду місця події загрожує серйозними негативними наслідками.   У ніч з четвертого на п’яте жовтня була вчинена крадіжка шовку на суму близько 8 тис. гривень зі складу швейної фабрики в м. Малин.
Судячи по слідам, злочинці проникли на склад через горище, відкривши кришку круглого металевого люку, розташованого на стелі. Люк закривався на великий дубовий засув, який проходив через скобу на кришці люку зі сторони, спрямованої всередину приміщення складу. У момент огляду кришка люку була і відкинутою на горище, а дерев’яний засув лежав на підлозі складу. Зафіксувавши всі ці обставини, слідчий припустив, що крадіжка вчинена «сторонніми » особами.
               В ході огляду він не висунув інших версій ( про можливість інсценування крадіжки чи про можливість здійснення крадіжки «сторонніми » особами у домовленості з працівниками складу). Тому дубовий засув не був вилучений, оглянутий і виміряний, в протоколі не зафіксували його місцезнаходження по відношенню до люку, не був проведений експеримент для перевірки можливості відчинити люк зі сторони горища при задвинутому засуві зсередини складу. Через день ці версії виникли, але засув був загублений і тому неможливо було провести експеримент. Як наслідок справу у подальшому було призупинено за не встановленням винних осіб[27].
Висунення версій у стадії огляду місця події потребує деяких навиків, передбачає вміння обмірковувати, співставляти факти, робити певні висновки з того що виявлено в ході огляду. В деяких випадках висунення версій в цей період представляється складним, інколи огляд може не дати достатньої інформації для необхідного узагальнення. Однак слід вважати за правило висунення версій, саме період.
 Висуваючи версії в ході огляду місця події, слідчий повинен пам’ятати про очікувану його небезпеку: захопившись однією версією, він може не помітити і не зафіксувати слідів, що протирічать їй. Така ж небезпека існує і у випадку захоплення однією версією на більш пізніх стадіях розслідування. Однак така небезпека, якій без особливих зусиль можна запобігти при правильному висуненні версій, не повинна приводити до іншої помилки- недооцінці значення версій при огляді місця події. Слідчий може і повинен оглянути місце події з точки зору всіх можливих у даному випадку пояснень того, що сталося, всіх версій, висунутих їм ході огляду.
2.2 Логічні підстави побудови системи версій по справі
Кожна версія має одне гадане пояснення того, що сталося, вказує один із Бюжливих напрямків розслідування. Тому висуваючи одну версію, якою б перспективною вона не була б, слідчий ніколи не може бути впевненим у тому, що він знаходиться на вірному шляху, що обрана ним версія приведе його до істини. Захоплення однією версією, як правило, приводить до порушення вимог процесуального закону про обов’язковість всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявлення як обвинувачених так і виправдальних доказів.
Всебічний, науково обґрунтований підхід до розслідування злочину, буде убезпечений лише у тому випадку, якщо слідчий побудує та перевірить всі гідні пояснення невідомих обставин справи, всі можливі у даному випадку версії. При правильній побудові декількох висунутих версій будуть являти систему, логічний ряд версій, у якому одна з них буде містити припущення, яке відповідає дійсності. Однак для правильної побудови ряду, системи
версій по справі необхідно дотримуватись наступних логічних правил :                     — висунуті версії повинні бути співставляючі; .  
   — по змісту версії повинні бути альтернативними;    
— по справі слід висувати вичерпний перелік співставляючих, альтернативних, реальних версій;
Для пошуку причетних осіб слід будувати декілька рядів версій[28]
1. Логічна ознака співставленості, порівняльності означає, що кожна версія, висунута по справі, повинна мати припущення у відношенні однієї і тієї ж невідо­мої обставини. Вона і являється логічною підставою цих версій ( на відміну від фактичної підстави, яким являється весь вихідний матеріал ). Тому при побудові версій з дотриманням правила співставленості часто говорять, що всі версії по справі висунуті по одній (логічній) підставі.
Конкретний зміст версій залежить від характеру вихідних даних, які знаходиться у розпорядженні у слідчого. В одному випадку слідчому буває Незрозуміла сутність перевіряємої події, і він висуває різні версії про сутність події Правило співставлення зобов’язує його будувати всі версії тільки по питанню про гадану сутність події, що перевіряється, не «змінюючи» версії про сутність з версіями по іншим невідомим обставинам справи. Питання про сутність перевіряємої події в цьому випадку буде логічною підставою висунутих версій. В іншому випадку слідчий вважає за необхідне висунути версії по суб»єкту злочину. У бідності з правилом співставлення всі сформульовані версії повинні містити (вчення про різні суб’єкти злочину, які і будуть у даному випадку слугувати  логічною підставою розподілу версій і т.д.
Наприклад по справі про вбивство Світлани Малосієвої було висунуто дві            версії:
вбивство, вчинене з метою уникнення від відповідальності за зґвалтування і грабіж;
вбивство, вчинене на ґрунті ревнощів і помсти.
Обидві версії відповідали логічній ознаці співставленості, так як давали і різне пояснення однієї і тієї ж ще не встановленої обставини — мотиву дій винного. І Правило співставленості при висуненні версій у практичній роботі не завжди враховується слідчим, що безумовно, негативно впливає на чіткість аналізу наявного матеріалу.
По справі, порушеній у зв»язку із смертю Іванової, труп якої був виявлений у її будинку, в петлі, слідчий висунув чотири версії:
Іванова покінчила життя самогубством;
Іванова була вбита сином Миколою, щоб позбавитись відїї та повернути
дружину і дитину (по обставинам справи син померлої вважав, що мати
розбила його сімейне життя);
    продолжение
--PAGE_BREAK--3) Іванова вбита невідомими злочинцями з метою пограбування; 4) Іванова вбита невідомими злочинцями з метою помсти.
Наведені версії є неспівставляємі, оскільки містять припущення про різні
невідомі обставини — про сутність перевіряємої події ( вбивство чи самогубство),
про можливі мотиви вбивства (на грунті помсти, з корисливих спонукань, з метою позбавитися матері), про можливі суб’єкти злочину (син Микола, невідомі злочинці).
Логічна неспівставленість висунутих версій могла потягти за собою і певні тактичні помилки, оскільки, наприклад, версії № 3 та 4 орієнтували слідчого на пошук невідомих вбивць, в той час, коли по справі ще не була виявлена сутність їого  що сталося, ще не було відомо, чи було це вбивством.
Цей приклад також показує, що між висуненням версії у відношенні різних невідомих обставин існує чітка логічна і тактична залежність, що зобов’язує слідчого спочатку встановити сутність перевіряємо події, якщо ця сутність невідома, а потім вже приступити до встановлення інших невідомих по справі
фактів[29].
Дотримуючись правила співставлення, у даному випадку необхідно було висунути дві версії про сутність перевіряємої події:
Іванова вчинила самогубство;
1} Іванова вбита.
У наступному, якщо б підтвердилася версія про вбивство, можна було б в залежності від наявних обставин висувати версії по мотиву вбивства.
Дотримання правила співставлення, як і інших логічних рекомендацій, гадає висунутим версіям необхідну логічну і тактичну чіткість, яка слугує свою умовою успішного розслідування справи. Недбалість у формуваннях, усунення непорівнюючих версій може призвести до утворення логічного проділу, шу в ряді версій, виключити із поля зору слідчого той чи інший напрям Вдування, порушити логічну і тактичну послідовність виявлення невідомих Обставин.
Логічна ознака альтернативності означає, що висунуті версії по змісту повинні
осити взаємовиключаючий характер, тобто виключати одна одну по чіткій формулі: «або те, чи друге, чи третє» і т.д. Такий взаємовиключний характер зв»язку у логіці називається суворою диз»юнкцією.
У відповідності з правилом альтернативності підтвердження будь-якої однієї версії одночасно свідчить про неспроможність всіх інших співставляємих версій, висунутих по цій же справі.
Альтернативними можуть бути лише співставляємі, порівнюючи версії. Неможливо з точки зору логіки побудувати взаємовиключаючі припущення, якщо вони є непорівнюємими, висунуті для виявлення різних обставин, по різним логічним підставам.
Альтернативний взаємовиключаючий характер версій відображає, як правило, взаємовиключний характер встановлюємих по справі обставин, їх якостей, ознак.
Наприклад, прокуратурою розслідувалась кримінальна справа у відношенні Лук’янової, яка 2-го квітня дуже сильно побила свою нерідну шестирічну дочку Валю, від чого дівчинка, не приходячи в свідомість, через два дні померла в лікарні. Лук’янова показала, що вона по необережності один раз сильно рідт- овхнула від себе Валю, за те, що та погано дивилася за немовлям Лук’янової. При цьому Валя вдарилася об піч, впала та втратила свідомість. Ці покази не
відали висновку судово-медичного експерта, що виявив на тілі дівчинки | садна та синці, що свідчило про тривалі і жорстокі побої.
У справі мались і інші докази поганого відношення Лук’янової до падчерки, непоодиноких випадків нанесення дитині побоїв. По справі були висунені і перевірялися дві співставляємі і альтернативні версії   по питанню про умисну чи необережну «форми вини Лук»янової у вбивстві дівчинки. Взаємовиключаючий зміст цих версії полягав в тому, що дії Лук»янової могли мати або умисний, або необережний характер, одне виключало друге [30].
У житті буває й так, що гадані злочинці можуть належати до різних груп, які відрізняються одна від одної тими чи іншими ознаками. У дійсності можливе і спільне вчинення злочину представниками осіб різних груп. Версії при правиль­ній побудові відображають цю можливість, не втрачаючи свого альтернативного характеру.
Вище приводились обставини справи про крадіжку зі складу швейної фабри­ки міста Малин шовку, коли злочинці, судячи по слідам проникли у приміщення складу через люк на горищі. Необхідним було б висунути три версії по колу суб’єктів злочину:
1) крадіжка вчинена « сторонніми» особами;
2) крадіжка вчинена кимось з працівників складу;
3) крадіжку вчинили «сторонні» особи у домовленості з працівниками складу. Перші дві версії мали на увазі перевірку до крадіжки громадян двох різних  категорій, які відрізняються одна від одної за ознакою наявності чи відсутності трудовового зв’язку зі складом і фабрикою. Таке розмежування мало взаємовиключати характер: та чи інша особа або працювала на складі, або не працювала, одне спростувало друге. Обидві версії передбачали  два різних по обставинам варіанта вчинення крадіжки зі складу.
Однак не виключалась можливість і третього варіанту, який і був відображений у третій версії. Третя версія не виділяла нової категорії осіб; вона припускала перевірку того ж кола осіб, що і перші дві версії, але під іншою точкою зору. Тим не менше усі три версії мали взаємовиключний, альтернативний характер, І який у даному випадку визначався тим, що всі вони не могли бути істинними, підтвердження однієї з них заперечувало обґрунтування двох інших.
3. Висунутий ряд співставляємих, альтернативних версій має бути вичерпним та реальним.
Для з’ясування невідомих обставин слідчий повинен висувати всі можливі в даному випадку реальні версії.
Висунення всіх реальних, співставляємих, альтернативних версій дає вичерпний перелік можливих пояснення обставин, що досліджуються. При правильній побудові вичерпного переліку версій одна з них при перевірці повинна підтвердитися, так як буде відповідати дійсному стану речей. Висунення всіх можливих версій по справі безпосередньо заперечує всебічний, об’єктивний шлях пошуку істини і допоможе запобігти помилок, можливих у випадках, коли слідчий захопиться одним, на його думку найбільш вірогідним припущенням [31].
Наведу приклад дотримання цього логічного правила.
14 червня у лісі, на перегоні між станціями Пісківка і Спартак, ближче до платформи Спартак, було виявлено труп зґвалтованої і пограбованої Дорохової Н..23 років. Біля трупу лежала сумочка вбитої, але як стало відомо пізніше, у неї був відсутні годинник і кулон. За даними судово-медичної експертизи смерть потерпілої настала 2-3 дні тому.
У перший же день розслідування було встановлено, що Дорохова проживала Ь батьками на станції Пісківка (75 км від Києва) і вчилась в одному із вузів м. Києва. Також стало відомо, що 11 червня Дорохова була в Києві, засиділась допізна; ї друзів і поїхала додому в Пісківку останньою електричкою о другій годині ночі. У [Києві друзі провели її до самої електрички, але додому вона не приїхала.
У даному випадку сутність злочину, форма вини, мотиви, а також значна частина об’єктивних обставин були відомі. Залишилось головне — встановити особу злочинця. Незрозумілим було також чому потерпіла була біля платформи станції Спартак, наступною за станцією Пісківка, якщо їхати з Києва. Вона  повинна була зійти з електрички, не доїжджаючи до платформи Спартак, на станції Пісківка.
Для визначення напрямків пошуку злочинця по справі були висунуті версії у відношенні однієї з невідомих об»єктивних обставин злочину — про причини появи потерпілої біля платформи Спартак:
1) потерпіла могла їхати в елетропотязі зі знайомим чоловіком, в зв»язку з чим вирішила теплою літньою ніччю, коли вже світало, зійти на станції Спартак, щоб пройти чотирьохкілометровий перегін до станції Пісківка пішки;
 2) потерпіла могла зі знайомим вийти на станції Пісківка і гуляла по
     живописному перегону, не очікуючи нападу з боку супутника;
 3) Невідомий злочинець, користуючись малою кількістю чи відсутністю пасажирів у вагоні, міг причепитись до Дорохової, нав’язати їй своє знайомство і не випустити її з вагону на станції Пісківка; а коли електропоїзд прибув у Спартак, він вийшов за нею;
4) Дорохова могла проспати свою станцію і зійти на найближчій, піти додому пішки, щоб не чекати ще три години, коли прийде елетропотяг у зворотньому напрямку. По дорозі на перегоні її зустрів злочинець.
Висунені версії узагальнювали усі відомі на той момент обставини і давали їм єдине пояснення. Всі вони були співставляємі, тобто висунуті по одній логічній підставі. По змісту вони виключали одна одну, оскільки передбачали різні обставини появи потерпілої на місці її вбивства. В той же час вони вичерпували всі можливі реальні причини, при яких Дорохова могла з’явитися на перегоні біля станції Спартак, і відповідно вказували вичерпні напрямки пошуків винного: дві версії — серед знайомих померлої, третя серед пасажирів елетропотягу, четверта-серед осіб, які знаходились у ніч на 12 червня в районі станції Пісківка і Спартак. Згодом підтвердилася саме остання версія.
У кримінальній літературі справедливо підкреслюється, що вимога висувати вичерпний ряд реальних версій має великий практичний і тактичний зміст, так як зобов’язує слідчого будувати не будь-які версії, на так звані теоретично можливі, не лише такі, які витікають із зібраного матеріалу, тобто лише обґрунтовані конкретною сукупністю фактичних обставин і свідчень[32].
Вичерпний перелік реальних версії, висувався наприклад і по справі про
вбивство Макосієвої С. біля села Ожогіно, по якій слідчий висунув дві версії по мотиву вчинення злочину, хоча теоретично можливих мотивів злочину існує значно більше. Однак інші мотиви, виходячи з обставин справи не могли мати місце.
            Особливе значення вимоги побудови всіх реальних версій набуває при висуненні версій по нерозкритим справам, які з пізнавальної і доказової точки зору являються найбільш складними.
Порушення правила, що передбачає висунення вичерпного переліку версій. І у слідчій роботі зазвичай дуже негативно впливає на результати розслідування, призводячи у кращому випадку до затягування строків розслідування.
         Одним з прикладів такого роду може слугувати справа про вбивство двох дітей      Мухіних 13 — річного Валерія і 9-річного Володимира.
Обидва хлопчики проживали з батьками в одному із селищ Донецької області, в серпні місяці пішли з дому рибалити та не повернулись. Через рік трупи хлопчиків були знайдені і витягнуті із річки неподалік від селища. В одного хлоп­чика було виявлено сліди вогнепального поранення голови із рушниці. У шлунках двох дітей було насіння кавуна (неподалік від місця виявлення трупів знаходився каштан)
У вбивств хлопчиків був запідозрений Ємільянович, який охороняв баштан з Рушницею, любитель випити, що допускав хуліганські прояви (версія 1).
По обставинам справи висувалась і друга версія: хлопчики були вбиті
підлітком Зарицьким, якого в день зникнення хлопчиків бачили з рушницею.
(версія 2).
Батько померлих хлопчиків підозрював у вбивстві своїх дітей громадянина Колосіна, який в день зникнення хлопчиків, не дивлячись на дощову несприятливу
Погоду для полювання, йшов з рушницею як раз з того боку, де пізніше виявлені трупи хлопчиків. Колосіна бачили в той день з рушницею і інші особи.
( версія З ).
Не дивлячись на те, що матеріали справи давали підстави висунути і перевірити всі три версії по конкретним суб’єктам злочину, слідчий двом останнім версіям значення не надав, збираючи докази лише у відношенні причетності до вбивства Ємільяновича, у зв’язку з чим розслідування справи було безуспішним і фактично зупинилося.
Лише через два місяці інший слідчий став перевіряти дві версії, що зали-Iшились, і без особливих складнощів встановив, що хлопчиків вбив Колосін[33]./І/
Повний набір всіх можливих реальних версій необхідний не тільки для і всебічного підходу до встановлення невідомих обставин справи, але і для {правильної оцінки досягнутих результатів розслідування і істина по справі встановлюється не тільки фактами на користь певної версії, але і по запереченням інших версій, що являється побічним доказом істинності версії, що залишилась.
В зв’язку з наведеним прикладом про вбивство двох хлопчиків слід ще раз підкреслити, що в числі версій, які підлягають обов’язковій перевірці, завжди
повинні бути версії, що пропонує потерпілий, підозрюваний, обвинувачений і
 захисник, а також пояснення інших осіб, що заслуговують уваги. Пояснення
цих учасників процесу з приводу обставин події, підлягають самому детальному дослідженню і обов’язково включаються в склад версій.
Існує думка, що вичерпний перелік версій слідчий може формулювати не
неправильною. Логічно повний перелік версій можна висунути при будь-яких вихідних даних. Інша справа, що у ряді випадків висунуті версії можуть містити гадане знання у самій загальній формі.
4. Для встановлення осіб, причетних до перевіряємо!" події, можна і необхідно висунути декілька рядів версій.
Як правило найбільш складними з точки зору розслідування і пізнання невідомих обставин являються кримінальні справи про злочини проти особи, в яких відсутні конкретні свідчення про можливий суб’єкт (суб’єкти ) злочину. Встановлення будь-яких інших обставин по цій категорії справі (конкретний склад злочину, форма вини, мотиви, способи вчинення і приховування злочину та ін.) являє менше складнощів, так як кількість можливих варіантів цих обставин не є великою.Якщо ж відомою є особа злочинця, то кількість осіб, серед яких його можна розшукати теоретично є необмеженою.
Для максимальної активізації пошуку винних по всім можливим напрямкам і ознакам у таких випадках використовується логічний прийом висунення декількох рядів версій, які утворюють систему версій по справі.
Версії кожного ряду дають можливість узагальнити вихідні дані по якійсь одній логічній підставі виділити для перевірки одну невідому обставину, яка як би І попадає у фокус всіх висунутих версій даного ряду. Декілька версій ряду дозволяють узагальнити той же вихідний матеріал по декільком логічним підставам, Назначити додаткові напрями, ознаки, по яким слід шукати злочинця.
Логічно правильна побудова версій являється важливою умовою розкриття
злочину, але вона не рівнозначна розкриттю. Порівняну простоту правильної по­будови версій не слід автоматично переносити на послідуючу, зазвичай складну, діяльність по викриттю винних розкриттю злочину, реабілітації невинних. Однак без правильної побудови версій успіх розслідування в багатьох справах є неможливим[34].
2.3 Класифікація вихідних даних і відповідних їм по змісту версій
Правильному застосуванні версій в розслідуванні сприяє їх обґрунтована класифікація по змісту припущень, що їх складають. Класифікація досліджуємих об’єктів, як відомо, являється одним із способів їх пізнання.
Слідча практика свідчить про те, що зміст версій завжди залежить від харак­теру вихідних даних, від тієї інформації про перевіряєму подію, якою володіє слід­чий до моменту висунення версій. Звідси висновок, що правильна класифікація версій по змісту повинна бути тісно пов’язаною з класифікацією вихідних даних, більше того класифікацію версій необхідно починати з класифікації (типізації) вихідного матеріалу.
Типові варіанти вихідних відомостей краще за все пов’язувати безпосередньо з такими основними поняттями кримінального і процесуального права, як склад злочину і предмет доказування.
Відомо, що незалежно від специфічних рис розслідування кожна справа характеризується певним об’ємом свідчень про обставини, що підлягають доказуванню. Різні об’єми, рівні інформації можуть бути піддані узагальненню, класи­фікації. Чотирьохчленна формула, що групує ознаки кожного складу злочину (об’єкт, об'єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), широко відома практичним працівникам. Слідчі вже давно звикли оцінювати матеріал з точки зору доказаності окремих елементів складу злочину і ознак предмету доказування. Тому типізація вихідних даних по об’єму наявних свідчень про ці елементи і ознаках зручна для запам’ятовування і використання [35].
Така типізація не протирічить, а поєднується з принципом індивідуальності розслідування, оскільки версії, висунуті на основі того чи іншого типового варіан­ту, будуть визначати напрям роботи слідчого над справою, у рамках яких і реалі­зуються всі індивідуальні особливості виявлення, фіксації, перевірки і оцінки доказів.
Взявши за основу об’єм наявних відомостей про ознаки предмету доказу­вання і про елементи гаданого складу злочину, можна сформулювати п»ять типів (варіантів ) вихідних даних і відповідних їм по змісту версій:
    продолжение
--PAGE_BREAK--



    продолжение
--PAGE_BREAK--Приймаючи умовно кожну версію за істину, слідчий уявно робить висновки про обставини, які повинні чи можуть мати місце у тому випадку, якщо переві-ряєма версія відповідає дійсності. Одночасно слідчий уявно визначає сліди цих обставин, тобто намагається уявити собі ті залишені їми у навколишньому середо­вищі ознаки, за якими можна судити про наявність чи відсутність вишукуваних обставин.
Вище наводились обставини справи про вбивство Світлани Малосієвої біля сіл Ожогіно і Калинівка, тут можна було вивести наступні логічні висновки, загальні для обох версій:
вбивця повинен був ввечері 31 травня знаходитися на місці вбивства у лісі,
між селами Ожогіно і Калинівка, тут його міг бачити хтось із місцевих жителів ,
робітників;
у вбивці на обличчя, на тілі могли бути отримані під час боротьби з потерпі­
лою поранення, які міг бачити будь-хто із знайомих вбивці, вони могли збері­
гатися до моменту затримання;
у статевих органах вбитої могла зберегтися сперма, що може бути встановлено
судово-медичною експертизою;
під нігтями вбитої можуть знаходитись органічні частинки від шкіряного
покрову вбивці, неорганічні частинки від його одягу, ці частинки можуть бути
виявлені експертом;
/1/ Ларин А.М. Версии //Проблеми предварительного следствия -Волгоград, 1974-С.75
63 вбитої, бував у неї вдома, відчував до неї почуття ревнощів, образи. /1/
Неважко також побачити, що при побудові версій і при висуненні з них логічних висновків думка слідчого рухається ніби в протилежних напрямках: по­будова версій передбачає узагальнення вихідних даних, при якому мислення йде від окремих фактів і відомостей до загального припущення, тобто має інструк­тивний характер. В той час як виведення логічних висновків із висунутих версій передбачає аналітичну роботу слідчого — від висунутого загального припущення до окремих питань, у ході якого думка має дедуктивний характер.
Із перевіряємої версії слід виводити як необхідні, так і вірогідні, можливі по обставинам справи наслідки. При цьому необхідний чи вірогідний характер ло­гічних висновків неможливо змішувати з необхідністю чи вірогідністю їх реального виявлення: необхідні висновки не завжди вдається виявити у дійсності і навпаки, вірогідні висновки нерідко у ході розслідування надійно встановлюю­ться.
По справі про вбивство Світлани Малосієвої, наприклад, логічний висновок про те, що у статевих органах вбитої могла зберігатись сперма, мав вірогідний характер, так як злочинець у ході зґвалтування міг не виділити сперму, а якщо б і виділив, то за три дні, які минули з моменту вбивства до моменту виявлення тру­пу, сперма могла піддатися гнійним змінам, так що її неможливо було б виявити. Такий же вірогідний характер по цій справі мали логічні висновки про те, що злочинець взяв годинник і туфлі вбитої та заховав чи реалізував їх. Всі перера­ховані вірогідні логічні висновки при перевірці підтвердилися.
Вже говорилось про те, що по нерозкритій справі необхідний вичерпний
64
перелік реальних версій. Не менше важливим є логічна і тактична вимога, яка полягає в тому, що по висунутій версії при її перевірці були висунені всі необхідні і можливі по обставинам справи логічні висновки.
Неповне, необдумане висунення логічних висновків позбавляє слідчого можливості отримати відповідні докази по справі, може бути, що й вирішальні, ставить під загрозу доброякісність перевірки висунутої версії.
Необхідно відмітити, що виведення логічних висновків із висунутих версій у багатьох випадках передбачає знання слідчим специфічних умов, в яких проті­кала подія, що досліджується, а по ряду злочинів, особливо посадових і
І\І Арцишевский Г.В. Выдвижение и проверка следственных версий.-М.,1978-с.67-68
економічних — вивчення структури відповідної організації, повноважень та обов’язків посадових осіб, особливостей виробничих, технологічних процесів і їх докумен­тального відображення, вивчення відомчих інструкцій, конкретного порядку при­йому — відпуску матеріальних цінностей, їх обліку і т.д.
Велике значення для повного виведення логічних висновків із висунутих версій має значення слідчим сучасних експертних можливостей, таких, наприклад, як судове — одорологічна, судове — вокалографічна експертизи, експертиза мікро-частин; знання новітніх можливостей судово — медичної експертизи, таких, напри­клад, як встановлення, людині якої статі належить слина та волосся, виявлення слини, сперми на одязі в тих випадках, коли одяг піддавався у недалекому мину­лому пранню із застосуванням миючих засобів, визначення групової належності крові в плямах надзвичайно малого розміру (до 0,0001 мг сухої крові у плямі) та ін. /1/
В Броварах під час танців виникла бійка, в ході якої був смертельно поране­ний ножем Голотюк, а Проценку і Сухенку були нанесені тяжкі тілесні ушкоджен­ня. Підозра у вчиненні цього злочину пала на Старовського, який,
/1/ Зйсман А.А. Заключение зксперта (структура й научное обоснование).- М.,1967-с.58-60
                                                                                           65
тікаючи з місця події, викинув ніж у кущі. Не дивлячись на те, що ніж було виявлено слідчими органами через два дні після вчинення злочину, експертам вдалося виявити на
ньому волокна, які по своїй природі, побудові, кольору, товщині схожі з воло­кнами матеріалу одягу всіх трьох потерпілих./1/
Якщо б слідчий не був знайомий з можливостями експертизи мікрочасток він не виявив би відповідних логічних висновків із версій і не зміг би використати важливі докази для розкриття тяжких злочинів.
Після висунення логічних висновків слідчий повинен визначити ті слідчі дії, проведенням яких він зможе встановити наявність чи відсутність виведених логічних висновків.
Тактичні рекомендації по вибору слідчих дій можуть бути лише сформульо­вані у загальному вигляді, так як вибір слідчих дій визначається слідчим в залеж­ності від характеру і специфіки висунутих версій.
Ось ці рекомендації:
необхідно планувати, як правило, всі слідчі дії для перевірки кожної слідчої версії, щоб виявити відповідні обставини з допомогою всіх можливих джерел доказів; не розширювати без необхідності збір одно типових матеріалів для встановлення фактів, існування і характер яких не викликає суперечок та сумнівів;
ліквідувати відомості, що суперечать по одній і тій же обставин і за допомогою максимального використання всіх джерел доказів;
планувати по можливості проведення конкретних слідчих дій, а не їх загальний напрям;
передбачати поряд з конкретними слідчими діями оперативно-розшукові заходи, залучати громадськість до розкриття злочину.
Тактично вадливою є рекомендація планувати при перевірці версій прове­дення конкретних слідчих дій, а не їх загальний напрямок, який інколи приводить до розслідування без усвідомлення чітких меж, форм і об’єму майбутньої роботи. Особливе значення ця рекомендація має при перевірці точно невизначених версій по напрямам розшуку передбачуваного суб’єкту злочину.
Також слід зазначити, що при перевірці версій і висунутих із них логічних висновків досить велике значення має залучення громадськості і оперативно-розшукових підрозділів міліції.
Залучення слідчим громадськості, а також результати оперативно-розшукової роботи при перевірці носять допоміжний характер: вони передують слідчій дії по збиранню доказів, створюють умови для ефективності її проведення, супро­воджують чи закінчують слідчу дію. /1/ Для того, щоб результати роботи громад­ськості і органів міліції мали доказове значення, результати цієї роботи повинні бути процесуальне оформлені, процесуальне закріплені. Тому великою помилкою є і автономна робота слідчого. Однак на практиці частіше зустрічається помилка протилежного роду — недооцінка процесуальних шляхів розкриття злочинів, у результаті чого слідчий, цілком покладаючись на розшукові заходи органів
                                                                                                                                                 67
/1/ Арцишевский Г.В. Вьщвижение й проверка следственньїх версий -М.,1978-с.78.
дізнання, призупиняє провадження по справі без проведення належних слідчих дій, нерідко достатніх для розкриття злочину.
Багато слідів перевіряємої події, з якими зазвичай доводиться зустрічатися слідчому, порівняно швидко руйнуються, суттєві для справи обставини забува­ються свідками, докази зникають.
Крім того, особливістю судового пізнання є те, що слідчому нерідко дово­диться встановлювати невідомі дані при протидії зацікавлених осіб.
В зв’язку з цим виключну важливість з точки зору ефективності та об’єктивності перевірки висунутих версій і досягнення істини по справі має своєчасне про­ведення запланованих слідчих дій, їх тактично правильна послідовність.
Своєчасно проведений огляд місця події попереджує втраті слідів злочину, своєчасно проведений допит свідка виключає можливість впливу на нього підозрю­ваного; своєчасні обшук, виїмка забезпечує вилучення викрадених речей, доку­ментів і т.д.
При визначенні послідовності слідчих дій у криміналістичній літературі справедливо пропонуються рекомендації у самій загальній формі, які як правило передбачають першочерговість слідчих дій, спрямованих:
на виявлення доказів, які через зволікання можуть бути втраченими (огляди
місця події, обшуки, виїмки, допити, судово-медичні освідування );
на викриття, розшук та ізоляцію відомого злочинця, що переховується від органів слідства та суду;
на отримання тих доказів, які мають значення для перевірки всіх чи декількох версій по справі;
— на з’ясування підстав для пред’явлення обвинувачення затриманому чи арештованому підозрюваному;
— на отримання доказів, що зазвичай вимагають значної втрата часу (ревізії, експертизи);
на отримання доказів без ризику розголошення наявних відомостей, знання яких можуть використати особи, зацікавлені у протидії слідчому;
на отримання нових доказів, на основі даних здобутих попередніми слідчими діями ./1/
Застосування цих загальних рекомендацій передбачає максимальний облік слідчим конкретних обставин справи, які диктують у ряді випадків іншу
/1/ Ларин А.М. От следственной версии к истине .-М.1976-С.182-183
тактику проведення окремих слідчих дій.
Наприклад, особа, викрита у вчиненні злочину, деякий час спеціально може не піддаватись ізоляції і залишатися на волі для того, щоб виявити його зв’язки, місце зберігання речових доказів і т.д. В аналогічній ситуації слідчий може свідоме не поспішати з проведенням обшуку у одного з членів злочинної групи, щоб не залякати невідомих співучасників і т.д.
Не тільки питання про послідовність, але навіть про місце проведення слід­чих дій у ряді випадків повинне бути продумане слідчим для забезпечення ефек­тивності перевірки логічного висновку.
Наприклад, при розслідуванні справи про крадіжки у великих розмірах державних коштів, пов’язаних з випуском неврахованої продукції, були отримані дані про те, що один із обвинувачених, дехто Ш., придбав за викрадені гроші дачу, причому з метою маскування оформив її на ім’я своєї тещі X.69
Якщо б X. Була виписана повістка, то перед допитом вона напевне отримала б від зятя відповідні інструкції. Передбачивши це, слідчий допитав X. У неї в квартирі, з»явившись там без попередження. В ході допиту виявилося, що X. Не змогла відповісти на такі питання, як: де знаходиться дача, скільки в ній кімнат, яка її вартість .111
З питанням про послідовність проведення слідчих дій по
/1/ Приклад взято з кн… Бьіховского И.Е. Об использовании фактора внезапности при расследовании преступлений //ВопросьІ криминалистики.Вьш. 8-9, М.,1963-с.176
справі пов’язане питання про послідовність перевірки самих версій. На цей рахунок криміналісти висловлюють різні думки. Деякі вважають, що спочатку слідчий повинен пере­вірити найменш вірогідні версії, з тим, щоб заперечивши їх, потім зосередитись на перевірці найбільш перспективних, правдоподібних версіях. Інші, навпаки, рекомендують починати перевірку з найбільш вірогідних версій. Різновидом цієї точки зору, згідно якої замість систематичного, але мало ефективного перебору всіх версій слід визначити серед них найбільш перспективні і перевірити їх в першу чергу .121
Ці рекомендації навряд можна визнати вдалими, оскільки у слідчого в початковий період розслідування часто нема достатніх підстав вважати, яка саме з висунутих версій повинна «спростуватися», а яка являється найбільш перспектив­ною і повинна «підтвердитися». Такий підхід скоріше за все буде відображати упередженість слідчого при оцінці вихідних даних, буде проявом суб’єктивізму в розслідуванні. Навіть у завершальній стадії слідства була б тактичною, процесу­альною та психологічною помилкою вважати версію, знову виниклу версію 70
неправдоподібною і підходити до її перевірки з наміром, що склався раніше, її «заперечити».
Слід визначити справедливою думку більшості криміналістів, яка встанови­лась в останні роки, про те, що
121 Карнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности .-М.,1971 -с.82
висунуті версії повинні перевірятися як правило одночасно паралельно тим більше, що у багатьох випадках одні і ті ж слідчі дії вирішують логічні висновки, які мають значення для перевірки всіх або декількох версій. Будь-який встановлюємий по справі факт співставляється в уяві слідчого з кожною із наявних версій, і у залежності від змісту і його значення він кваліфі­кується як той факт, що підтверджує одну із версій, стосується другої, заперечує третю, не має значення до четвертої і т.д. /1/
Перевірка версій визнається закінченою лише тоді, коли всі обставини по справі досліджені і відносно кожної з них досягнуто визначене достовірне знання.
Якщо перевірка версії не закінчується ні доказуванням, ні спростуванням, а лише змінюється ступінь її вірогідності, то це ніяк не зменшує її пізнавального значення. У розслідуванні злочинів слідчий часто змушений покладатись не тільки на достовірні, але і на вірогідні знання. Підвищення ступеня вірогідності версії являється важливим кроком на шляху встановлення істини в справі. Тут методично вірним буде не відмова від такої версії, а зосередження теоретичних і практичних зусиль на її подальшій розробці — виведенні висновків і їх перевірка.
Доброякісність перевірки висунутих версій і
/1/Ларин А.М. От следственной версии к истине. -М., 1976-с.                                                                                                             
виведених з них логічних висновків залежить від оперативності та ефективності проведення відповідних слідчих дій,
взаємодії слідчого з розшуковими органами міліції і широкою допо­могою громадськості: сама правдоподібна версія при бездарній перевірці заведе  розслідування  у                                                                                   
глухий кут, точно так, як найкваліфікованіша перевірка версій може виявитися пустою у випадку, коли вони висунуті не своєча
сно або не вичер­пують всіх можливих пояснень того, що сталося, або не витікали із обставин
справи, або із них не були висунені всі логічні висновки.         *
Розділ IV. Планування розслідування 4.1 Поняття та принципи планування
Досудове слідство являє собою організовану та чітко впорядковану нормами кримінально-процесуального законодавства діяльність уповноважених на те орга­нів та осіб по збору та дослідженню доказів з метою розкриття, розслідування та. попередження злочинів. В результаті досудового слідства повинні бути зроблені обґрунтовані висновки відносно всіх обставин, що підлягають доказуванню по кримінальній справі.
Як вже говорилося, слідчий за допомогою висунутих версій пізнає ті об’єктивні обставини, які мали місце у минулому Висунуті по справі версії являють собою не більше, ніж припущення. Для того, щоб це припущення обґрунтувати, його насамперед необхідно перевірити. Перевірка версій здійснюється шляхом проведення слідчих дій, в ході яких встановлюються факти, що підтверджують чи заперечують висунуті припущення. Але перед тим, як почати перевірку версій, їх необхідно впорядкувати. Очевидним є те, що слідчі дії не можуть проводитись безсистемне та випадково. Вони плануються слідчим в межах кожної висунутої версії, що забезпечує раціональність діяльності слідчого .111.72
Планування допомагає цілеспрямованій організації і проведенню всіх дій по встановленню доказів по кримінальній справі. Планування усього процесу розслі­дування, окремих слідчих дій і оперативно-розшукових міроприємство- необхідна умова для успішної роботи. Для того, щоб розробити план необхідно насамперед висунути версії, визначити завдання розслідування, продумати, яким чином, в які строки перевірити версії. Розслідування це по суті різностороннє дослідження визначеного, нерідко дуже складного явища, яким являється злочин.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
    продолжение
--PAGE_BREAK--