Зміст
Розділ 1. Поняття юридичної особи вцивільному праві
1.1. Поняття та ознаки юридичноїособи
Розділ 2. Цивільно-правові ознакиюридичної особи
2.1. Правоздатність юридичної особи
2.2. Порядок виникнення і припиненняюридичних осіб
Розділ 3.Види юридичних осіб
3.1 Комерційні організації якюридичні особи
3.2 Некомерційні організації якюридичні особи
Висновки
Перелік використаної літератури
ВСТУП
Функціонуваннягосподарської системи держави забезпечується перш за все діяльністюрізноманітних юридичних осіб. Юридичні особи виконують найважливіші завданняекономіки, забезпечуючи розвиток сфер виробництва товарів, виконання робіт інадання послуг. Неможливо собі уявити функціонування системи управління,політичної системи суспільства без діяльності юридичних осіб. Конструкціяюридичної особи дозволяє залучати необхідні ресурси шляхом поєднанняможливостей кількох суб’єктів. Значення юридичної особи важко переоцінити.
Нормальнеіснування юридичних осіб можливе тільки за умови належної регламентації їхутворення, діяльності і припинення. Як будь-яке явище, юридична особа має свійпочаток і кінець. Важливою гарантією дотримання прав осіб, що бажають створитиюридичну особу та інших осіб, є передбачений законом порядок її створення.Публічне регулювання порядку створення юридичної особи, обов’язкова державна реєстраціяюридичної особи – запорука законності її діяльності. На стадії створеннядержава забезпечує мінімальний необхідний соціальний контроль за діяльністююридичних осіб, отримує відомості, що стануть основою контролю здійсненняпідприємницької діяльності, виконання норм податкового, природоохоронного таіншого законодавства. На удосконалення процедури утворення юридичних осіб булиспрямовані, зокрема, норми Закону України «Про реєстрацію юридичних осіб іфізичних осіб – підприємців». Однак впровадження в життя положень даногозакону, реєстрація за принципом «єдиного вікна» не виправдала сподівань ізамість спрощення процедури створила черги та ускладнення.
Можливість вбудь-який момент припинити діяльність юридичної особи є однією із суттєвихгарантій прав як самої юридичної особи, так і її учасників. Встановлення взаконодавстві порядку ліквідації юридичних осіб виконує різноманітні функції:забезпечує нормальне припинення господарської діяльності, охороняє правакредиторів, встановлює механізми захисту найманих працівників, сприяєподатковій дисципліні.
Слідзазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існуєнезалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення івизнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бутиносієм лише тих прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивостямилюдей.
Зрозуміло,що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управлятиусіма належними їй цінностями.
Інститутюридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленнямтоварно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці,необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів,громадських та інших організацій.
Метою даної курсовоїроботи є розкриття сутності юридичних осіб, як суб’єктів цивільного права,детальне дослідження процесів утворення і припинення юридичних осіб.
Роботаскладається з трьох розділів:
· Першийрозділ присвячений поняттю юридичної особи в цивільному праві.
· В другомурозділі наводиться характеристика виникнення та припинення діяльності юридичноїособи, а також правоздатність юридичних осіб.
· Третійрозділ розкриває види юридичних осіб.
Розділ 1. Поняттяюридичної особи в цивільному праві
1.1 Поняття та ознаки юридичної особи
ЦК не даєвизначення поняття «юридична особа». Натомість, ст.80 ЦК, яка маєназву «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерніознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена ізареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільноюправоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:
1) цеорганізація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальнеутворення;
2) вона повиннабути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;
3) вона маєцивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатнанабувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;
4) вона може бутипозивачем і відповідачем у суді.
Серед цихвластивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи — таких як:наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.
Для аналізупоняття «юридична особа» повинні бути враховані також зазначенівластивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від іншихсоціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв,які не є суб'єктами цивільного права.
Зупинімося нанаведених ознаках детальніше.
1) Наявністьпевним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення —організації.
Організаційнаєдність: Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), аколективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація).Має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи длявиконання завдань і функцій, закріплених статутом.[1]Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглупечатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєнняідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України ізберігається протягом усього періоду існування).
Так, у складікооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числітериторіально відокремлені: відділення, цехи, ферми, майстерні, ательє,магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного абоіндивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюєтьсяйого статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структурикооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.
Наявністьвідокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно відокремлене, відмайна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна державичи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, відмайна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів.
Майно кооперативних,інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на правівласності. Правовою формою майнового відособлення державних підприємств є правоповного господарського відання належним їм майном, а державних установ — правооперативного управління. Здійснюють його також і ті кооперативні та громадськіорганізації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьомуналежить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їхстворили.
Виступ вцивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменуваннясвого імені вона набуває майнових і особистих не майнових прав і несеобов'язки, вступаючи ж різноманітні цивільно-правові відносини з іншимиорганізаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особитільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка(об'єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти відйого імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнароднихорганізаціях.
Здатність нестисамостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого іменібрати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових іособистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майновувідповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст.623ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржникомвін повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правовоївідповідальності юридичних осіб є також неустойка — визначена законом абодоговором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разіневиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі простроченнявиконання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Юридична особавідповідає по своїх зобов'язаннях, належним їй (закріпленим за нею) майном таіншими актами законодавства України може бути звернене стягнення. Держава невідповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, аці організації не відповідають по зобов'язаннях держави.
Умови і порядокпопуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державнихорганізацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість неможе бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюється законодавчими актамиВідповідно до п-3 ст-39 Закону «Про власність» державна установа (організація)відповідає па зобов'язаннях грошовими коштами, які є в розпорядженні. Принедостатності коштів відповідальність по зобов'язаннях державної установи несевласник відповідного майна (держава чи автономна республіка,адміністративно-територіальна одиниця). Державна, кооперативна або іншагромадська організація не відповідає по зобов'язаннях підприємства, що входитьдо її складу і є юридичною особою, це підприємство не відповідає позобов'язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільномузаконодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об'єднання(спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а такожвідповідальність державно-кооперативної або громадської організації та їїчленів.
Здатність бутипозивачем або відповідачем у суді, чи третейському суді. Широка участьгосподарських організацій у майнових і немайнових відносинах, можливістьпокладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань,заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушенихцивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.
Іншими словами,юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем третейському розглядіцивільного спору.
Розділ 2.Цивільно-правові ознаки юридичної особи
2.1Правоздатність юридичної особи
Як суб'єктмайнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільноюправодієдатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в моментнародження) виникає правоздатність, а дієздатність у повному обсязі виникає знастанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осібцивільні праводієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦКУкраїни) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій зазмістом тотожна цивільна дієздатність.
Правоздатністьюридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках,передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону України «Просвободу совісті та релігійні організації»), — з моменту реєстраціїстатуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи,тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільніобов'язки.
У нинішніх умовахзначно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатністьпідприємств, господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланкинародного, господарства. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Пропідприємства в Україні» незалежно від форм власності на засоби виробництвата інше майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вонине заборонені законодавчими актами України і відповідають цілям, передбаченим устатуті підприємства. Деякими видами діяльності, перелік яких визначає ЗаконУкраїни «Про підприємництво», підприємство може займатися лише наоснові спеціального дозволу (ліцензії).
Цивільні права таобов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод(договорів). Так, у п. 1 ст. 21 Закону України «Про підприємства вУкраїні» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами,організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльностіздійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предметадоговору, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов господарськихвзаємовідносин, що не суперечать законодавству.
Майнові права таобов'язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту,оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди,придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніхпідстав тощо).У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить такожздатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать правана найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь,гідність і ділову репутацію та ін.
Юридична особамає своє найменування (ч. 1 ст. 90 ЦК України). Воно присвоюється організації вмомент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення вцивільному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу відрізняти її відінших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих документах,івноситьсяч до єдиного державного реєстру.
Юридичні особи,які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати фірмове найменування(фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаходженняі спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження їїпостійно діючого органу (ст. 93 ЦК України). Господарська організація має правовиключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, воголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.
Виробнича маркаяк засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється,включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номерстандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вонипідлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов абодоговору.
Знаки для товаріві послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, яке служить длярозрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від одноріднихтоварів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстрованісловесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. Назареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво.
Органи юридичнихосіб залежно від їх видів можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так,відповідно до ст. 14 Закону України «Про підприємства в Україні»управління підприємством здійснюється згідно з його статутом, на основіпоєднання прав власника з господарського використання свого майна і принципівсамоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структурууправління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управлінняпідприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Ці права можутьделегуватися раді підприємства (правлінню) або іншому органові, якийпередбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудовогоколективу.
Керівникпідприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ниморганом, з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійнорозв'язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесеністатутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власникмайна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.
Вищим органомтаких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковоювідповідальністю, є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими органамиє правління або дирекція, які діють як колегіальні органи юридичної особи.Правління (дирекція) обирається загальними зборами. Повноваження правління(дирекції) визначаються Законом України «Про господарські товариства»та статутом відповідного товариства.
У кооперативнихорганізаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, ау великих кооперативах — також правління. Правління (голова) кооперативуздійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що невіднесені до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.
2.2 Порядоквиникнення і припинення юридичних осіб. Порядок виникнення юридичних осіб
Відповідно до ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована увстановленому законом порядку. Громадські організації, порядок виникнення якихзаконодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнімстатутом.
Законодавством передбачаєтьсякілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основніспособи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний ідоговірний.[2]
Однак слідзазначити, що така класифікація є неточною, оскільки при ній певною міроюототожнюються порядок і підстава виникнення юридичної особи.
Так, підставоювиникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичноїособи. Відповідно, класифікація може бути проведена залежно від характерутакого волевиявлення.
З урахуваннямцього критерію можна виділити:
а) створенняюридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядження ПрезидентаУкраїни, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим абооргану місцевого самоврядування — для юридичних осіб публічного права, власникаабо уповноваженої ним особи — для юридичних осіб приватного права).
б) створення юридичної особишляхом договору між її засновниками. У таких випадках ініціатива щодо створенняюридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішеннязборів засновників тощо [3]
Розпорядчийпорядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний органдержавної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створенняорганізації — юридичної особи — і затверджує її статут чи положення про неї.[4]В такому порядку виникають, зокрема, підприємства (ст. 5 Закону України«Про підприємства в Україні»). У разі якщо для створення і діяльностіпідприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видаєвідповідна рада народних депутатів, а в передбачених законодавчими актамивипадках — Верховна Рада України за поданням первинного природо користувача припозитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народнихдепутатів.
Нормативна-явочнийпорядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі(нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникненняконкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів іреєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи тагромадські об'єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян надобровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3особи. Статут кооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають йогостворити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативузвертається до районної державної адміністрації з письмовою заявою про державнуреєстрацію кооперативу. [5]
Відповіднодо статей 11 і 14 Закону України «Про об'єднання громадян» політичніпартії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, необмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцях позбавлення волі.Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяниінших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних ідитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснування об'єднаньгромадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збори.Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом їхреєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об'єднаннягромадян набуває статусу юридичної особи.
Юридичніособи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладенняустановчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуютьсядля досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різнігосподарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств зметою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав,представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, атакож у міжнародних організаціях.[6]
Установчий(засновницький) договір укладається між засновниками юридичної особи. У ньомузасновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісноїдіяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користування ірозпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає такожумови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управліннядіяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договорипро створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягаютьнотаріальному посвідченню.
Дозвільнийпорядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов їївиникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства.[7]Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зі складу діючогопідприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів зарішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна абоуповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятихпідприємством договірних зобов'язань (п. 2 ст. 5 Закону України «Пропідприємства в Україні»).
Длястворення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документівпов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитнимобігом, охороною здоров'я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержаннядозволу від відповідних державних органів.
Інодістворення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуютьсяодразу кілька вищеназваних способів — розпорядчий, дозвільний,нормативно-явочний або договірний.
Відмінностів порядку виникнення юридичних осіб обумовлені, по-перше, існуванням різнихвидів суб'єктів; по-друге, наявністю різних способів створення колективнихсуб'єктів господарювання; по-третє, розходженнями, характерними для окремихорганізаційно-правових форм комерційних організацій (закриті і відкритіакціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повнітовариства й ін.); по-четверте, додатковими вимогами до суб'єктів окремихобластей господарювання (банківська, страхова, інвестиційна діяльність і ін.).
Зогляду на види юридичних осіб, можна говорити про виникнення:
— колективного суб'єкта господарювання;
— структурних підрозділів юридичних осіб.
Юридичноїособи можуть створюватися:
—шляхом установи нової особи;.
—шляхом реорганізації вже існуючої юридичної особи.
Законодавчимиактами визначаються лише загальні правила створення юридичних осіб. Вонимістяться в нормах Цивільного кодексу УРСР, що визначають створення юридичнихосіб незалежно від їхнього виду. При цьому відсутній єдиний порядок створеннядля різних видів колективних утворень. Для окремих видів некомерційнихорганізацій він установлюється, як правило, спеціальними нормами нормативнихактів, що визначають їхній правовий статус. Порядок створення комерційнихорганізацій більш уніфікований. Він закріплюється нормами Закону України «Пропідприємства в Україні». Більш докладний чи відмінний порядок створення окремихсуб'єктів господарювання визначається спеціальними нормативними актами, зокремазаконами України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Пробанки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., «Про страхування» від 7березня 1996 р. і ін.
ЗаконодавствоУкраїни, на відміну від законодавства інших країн з розвинутою ринковоюінфраструктурою, не містить детального загального порядку створення основнихучасників комерційного обороту — комерційних організацій і обов'язкові етапицього процесу. Об'єднавши ряд послідовних дії уповноважених осіб, можнавиділити наступні етапи процесу установи комерційної організації:
першийетап — ухвалення рішення про створення і розробка установчих документів;
другийетап — організація і формування майнової бази створюваного учасникакомерційного обороту;
третійетап — організація і проведення установчих зборів;
четвертийетап — державна реєстрація створеного суб'єкта.
Для створенняюридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, яківикладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщозаконом не встановлений інший порядок їх затвердження. Чинне Положення КабінетуМіністрів України «Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницькоїдіяльності» від 25 травня 1998 р. №740 передбачає, що у разі коливласником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа(фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчуєтьсянотаріусом.
Товариствазалежно від установчих документів розділяються на два види — статутні тадоговірні. Статутні товариства діють на підставі затвердженого учасникамистатуту (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонернетовариство). Якщо ж товариство діє на підставі укладеного між учасникамизасновницького договору, то воно вважається договірним (наприклад, повнетовариство, командитне товариство). До категорії установчих документів можнавіднести і положення, на підставі яких можуть діяти певні юридичні особи.Інколи до установчих документів законодавство України відносить рішеннявласника або уповноваженого ним органу.
Якщо товариствостворено однією особою, то воно діє на підставі статуту, затвердженого цієюособою.
Установастворюється однією або кількома особами, які не беруть участі в управлінні нею,шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеноїзасновниками, за рахунок цього майна. Таким чином, установа створюється з метоюотримання вигоди третіми особами (дестинаторами), на підставі індивідуальногоабо спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками).Законодавство вперше передбачило можливість того, що установчий акт можеміститися у заповіті. Ця норма є цілком логічною, оскільки особа може саметаким чином розпорядитися своїм майном. Правовий механізм реалізації вказаноїнорми буде розроблено при внесенні відповідних змін до законодавства України.
Враховуючи туобставину, що юридична особа вважається створеною з дня її державноїреєстрації, до створення установи установчий акт, складений однією або кількомаособами, може бути скасований засновником (засновниками).
Неодмінною умовоювиникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація їїстатуту.[8] Державна реєстрація —обов'язкова умова легітимації суб'єктів підприємницької діяльності, що однакововідноситься як до громадян, так і до юридичних осіб, незалежно від їхньоїорганізаційно-правової форми, форми власності на майно чи сфери діяльності.Такий висновок випливає з аналізу положень ст. 8 Закону України «Пропідприємництво» і ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні». У той жечас цивільним законодавством вона не визнана як обов'язковий етап створенняюридичної особи і повинна здійснюватися в силу прямої вказівки закону. Разом зтим, з моментом реєстрації статуту ст. 26 Цивільного кодексу УРСР зв'язуємомент виникнення правоздатності юридичної особи. Таким чином, у законодавцянемає єдиного підходу при визначенні, що підлягає реєстрації — сам створюванийсуб'єкт чи його статут. На наш погляд, саме поява юридичної особи повинностановити інтерес для держави, а наявність статуту повинна бути умовоюстворення будь-якої юридичної особи незалежно від цілей її створення.
ВУкраїні відсутністю обов'язковості реєстрації всіх суб'єктів господарюваннярозуміється відсутність єдиної системи органів, що реєструють. Як органи, так іпорядок державної реєстрації різні і залежать нині від виду регіструючогосуб'єкта.
Розділ 3. Види юридичних осіб
Юридичні особи можнаподілити на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих формвласності в Україні юридичні особи поділяються на: приватні; колективні;державні; змішані. Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділяютьна: українські; спільні з участю іноземного інвестора; іноземні; міжнародніорганізації та об'єднання.
поширений поділ юридичнихосіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації,головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особамиє господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно відформ власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають наметі одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційнимиюридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичніпартії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.
3.1 Комерційні організаціїяк юридичні особи
Серед комерційнихорганізацій чільне місце займають підприємства як основна ланка вгосподарському механізмі. Відповідно до Закону Украйні «Про підприємства»(ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який маєправа юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційнудіяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство маєсамостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печаткузі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже,на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунокбюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєївиробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати,тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разізбиткової діяльності підприємства держава може надати дотацію, інші пільги,якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємствможе здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не забороненізаконодавством України і відповідають цілям передбаченим Статутом підприємства.Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди таоборотні кошти, також інші цінності, вартість яких відображається усамостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність,вступаючи в різноманітні угода щодо свого майна з іншими особами, підприємствонабуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність засвоїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин — юридичнаособа.
Залежно від формвласності, встановлених Законом «Про власність» можуть діяти підприємства такихвидів:
приватне підприємство,засноване на приватній власності фізичної особи і виключно на її праці;
– сімейне підприємство,засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, щопроживають разом;
– приватне підприємство,засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочоїсили;
– колективнепідприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства,кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійноїорганізації;
– державне комунальнепідприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.
– спільне підприємство,засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності).Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяниУкраїни, інших держав; регулюється окремим законодавством України.
Відповідно до обсягівгосподарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежновід форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.Зокрема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючіпідприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузяхневиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік. ВУкраїні можуть діяти й інші види та категорії підприємств, в тому числіорендні, створення яких не суперечить законодавчим актам.
Комерційнимиорганізаціями, що мають права юридичних осіб, є також різноманітні об’єднанняпідприємств. Відповідно до закону про підприємства останні можуть надобровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та іншівиди діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема,підприємства мають право об'єднуватися в:
· асоціації, тобтодоговірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарськоїдіяльності, при цьому асоціація не має права вмішуватись у виробничу ікомерційну діяльність будь-кого з її учасників;
· корпорації —договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових ікомерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованомурегулюванню діяльності кожного з учасників;
· консорціуми –тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу длядосягнення спільної мети;
· концерни –статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій транспорту,банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чигрупи підприємців;
інші об’єднання, створеніза галузевими, територіальним або іншими принципами.
Одним з найбільшпоширених видів підприємств, є господарські товариства, що утворюються і діютьзгідно із Законом України «Про господарські товариства» від 19вересня 1991 р.
Такими товариствамивизнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угодиюридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх
майна та підприємницькоїдіяльності з метою одержання прибутку. Вони є юридичними особами і можутьзайматися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавствуУкраїни. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистихнемайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, третейському судівід свого імені. Придбання господарським товариством часток (акцій), активівінших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимогантимонопольного законодавства.
Закон України «Прогосподарські товариства» від 19 вересня 1991 р. визначає такіорганізаційно-правові форми господарських товариств:
— акціонене товариство;
— товариство з обмеженоювідповідальністю;
— товариство з додатковоювідповідальністю;
— повне товариство;
— командитне товариство.
Кожна з перелічених формпередбачає певну структуру товариства, ступінь інтегрованості партнерів,характер відповідальності за зобов'язаннями і боргами, розмір підприємств.Виходячи з цього законодавець по-різному регулює питання їх утворення тауправління своєю діяльністю. З урахуванням даних обставин можна виділити двігрупи товариств.
До першої слід віднестиакціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство здодатковою відповідальністю. Вони відрізняються найбільшим ступенемінтегрованості. Такі товариства створюються і діють на підставі статуту таустановчого договору, а для управління ними спеціально передбачені виконавчіоргани.
До другої групи належатьповне і командитне товариства. Вони менш інтегровані, їх учасники наділенібільшою самостійністю у рамках товариства. Тому вони створюються і діють тількина підставі установчого договору, їх
справи проводяться заспільною згодою, а обсяг повноважень може визначатися дорученням, якепідписується учасниками товариства Найменування будь-якого товариства повинномістити значення виду товариства. Для повних та командитних товариств —прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості.Найменування товариства міститься в установчих документах товариства.Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповіднихміністерств і громадських організацій.
Товариство має правозмінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Збільшеннястатутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всімаучасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбаченихзаконодавством. Зменшення статутного фонду — при відсутності запереченькредиторів.
Фінансовий станзасновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їхспроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бутиперевірений аудитором (аудиторською фірмою).
У товаристві створюєтьсярезервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами,але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбаченізаконодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічнихвідрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчимидокументами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.
Прибуток товаристваутворюється з надходжень від господарської діяльності після покриттяматеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. Збалансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та пооблігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки таінші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначенихрозрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно доустановчих документів визначає напрями його використання.
Управління товариствомздійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюєтьсявідповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариствавизнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а утовариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члениради товариства (спостережної ради).
Посадовими особамиорганів управління товариства не можуть бути члени виборних органів громадськихорганізацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державноїбезпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а такожорганів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль задіяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю,не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей виддіяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво таінші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади іпосади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.
Зупинимося нахарактеристиці передбачених законодавством видів господарських товариств.
· Акціонернетовариство. Таким визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений навизначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальністьза зобов'язаннями тільки майном товариства.
Володіння акціями (тобтоправо власності на певну кількість частин статутного фонду) підтверджується абоцінним папером або документом, який згідно зі статутом видається власнику. Утакому документі вказується кількість і вартість акцій, а також їх належністьна праві власності конкретній особі.
Цінний папір, щопосвідчує участь в акціонерному товаристві на правах власника певної частинистатутного фонду і дозволяє одержувати частку в прибутку, як правило, має назву«акція». Акції можуть бути різних видів: іменні акції, акції напред'явника, акції прості, акції привілейовані.
Акціонери (володаріакцій) відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їмакцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатилиакції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межахнесплаченої суми.
При створенніакціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритоїпідписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акційміж засновниками (у закритих акціонерних товариствах).
Залежно від способурозповсюдження акцій акціонерні товариства поділяються на два види:
· відкритеакціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритоїпідписки та купівлі-продажу на біржах;
· закритеакціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можутьрозповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Закритеакціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.
Голосування на загальнихзборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція — один голос.
В акціонерному товариствіз числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережнарада), яка представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальнихзборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулюєдіяльність правління.
В акціонерномутоваристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерноготовариства (спостережної ради) обов'язкове.
Товариством з обмеженоювідповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений начастки. Кожна частка відповідає внеску конкретного учасника до статутногофонду, їх розміри визначаються установчими документами. Учасники несутьвідповідальність у межах своїх внесків. У передбачених установчими документамивипадках учасники, які не повністю внесли свої внески, відповідають зазобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини внеску.
Отже, товариство зобмеженою відповідальністю — це така форма організації підприємства, за якоївідповідальність кожного з його учасників обмежена розмірами внеску доуставного капіталу. Зміна вартості майна, яка є внеском, і додаткові внескиучасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зафіксованійустановчими документами.
Вищим органом товаристваз обмеженою відповідальністю є збори учасників або їх представників. Зборискликаються не рідше двох разів на рік. Усі питання діяльності товариства,винесені на збори учасників, вирішуються шляхом голосування. Учасники маютькількість голосів, пропорційну розміру їх частки у статутному фонді. Зборивважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, які в цілому володіютьбільш як 60 відсотками голосів. Прибулі на збори учасники реєструються в тому жпорядку, який передбачено для акціонерів товариства. Збори обирають головутовариства.
У товаристві з обмеженоювідповідальністю утворюється виконавчий орган. Він може бути колегіальним(дирекція) чи одноосібним (директор). Дирекція (директор) підзвітна зборамучасників і виконує прийняті зборами рішення. Дирекція (директор) не має праваприймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.
Товариством з додатковоювідповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено начастки. Їх розмір і належність фіксуються у статутних документах. Учасникитакого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутногофонду. Якщо цих сум виявляється недостатньо, то вони додатково відповідаютьналежним їм майном. Додаткова відповідальність повинна виражатися однаковим длякожного учасника процентом (кратністю) відносно внеску кожного до статутногофонду.
Граничний розмірвідповідальності учасників передбачається в установчих документах.
Повним визнаєтьсятовариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю інесуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїммайном.
Створення повноготовариства регулюється спеціальним договором. Звичайно договір про створенняповного товариства містить такі положення: відомості про учасників;найменування фірми, місце знаходження товариства; предмет діяльності; внесоккожного члена товариства; порядок розподілу прибутку; термін функціонуваннястворюваного товариства. Після подання відповідної заяви повне товариствопідлягає реєстрації.
Ведення справ повноготовариства здійснюється на підставі згоди усіх учасників. Справи товаристваможуть вестися усіма учасниками, а також одним учасником чи кількома. Якщосправи товариства ведуться одним або кількома учасниками, то їх повноваженняповинні бути зафіксованими в особливому документі — дорученні. Доручення маєбути підписано іншими учасниками товариства. Кожний уповноважений учасник вестисправи товариства може виступати від імені товариства самостійно.
Особливості ведення справповного товариства фіксуються в установчому договорі.
Учасникам повноготовариства заборонено конкурувати з самим товариством. Вони не мають права відвласного імені й у власних інтересах укладати й реалізовувати договори, угодитощо, спрямованість яких збігається зі спрямованістю та метою функціонуваннятовариства.
Командитним товариствомвизнається товариство, що включає поряд з одним або більшістю учасників, якінесуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, такожодного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майнотовариства. Учасники, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариствавсім своїм майном, є повними товаришами (комплементарями). Учасники, відповідальністьяких обмежується розміром внеску в майно, називаються командитистами.
Якщо в командитномутоваристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, товони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.
Основні риси командитноготовариства такі:
· наявність двохтипів учасників (командитистів і повних товаришів — комплементарів);
· командитистивідповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, а повнітовариші усім майном (солідарна відповідальність);
· командитнітовариства діють під найменуванням фірми з називанням імен повних товаришів;
· управліннясправами командитного товариства здійснюється лише учасниками з повноювідповідальністю (повними товаришами). Якщо такий учасник тільки один, то управліннясправами товариства здійснюється ним самостійно.
· Особливостіфункціонування конкретних командитних товаришів фіксуються в установчомудоговорі.
Отже треба зазначити, щогосподарські товариства і об'єднання громадян, які створюються на підставі Закону«Про підприємства в Україні», хоч і мають багато спільного, є різнимиза своєю правовою природою суб'єктами підприємництва. Головна відміна між нимиполягає в тому, що господарські товариства створюються шляхом поєднання майнапідприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Об'єднання підприємствстворюються з метою координації господарської діяльності. Для досягнення даноїмети, згідно зі ст. 3 Закону «Про підприємства в Україні»,підприємства на добровільних засадах поєднують свою виробничу, наукову,комерційну та інші види діяльності.
3.2 Некомерційніорганізації як юридичні особи
Некомерційні установи таорганізації головним чином належать до невиробничої сфери і їх фінансовадіяльність відмінна від діяльності комерційних підприємств.
Основною особливістю цихорганізацій є те, що вони на виготовляють матеріальний продукт, не створюютьвартість і існують за рахунок продукту створеного у матеріальному виробництві.Розрізняють некомерційні державні та недержавні установи.
До недержавних організацій,що складають групу некомерційних організацій, належать політичні партії ігромадські організації. Ці громадські формування об’єднують громадян на основієдності інтересів, уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод.
До некомерційних організаційяк юридичних осіб відносяться різноманітні об'єднання громадян. Право громадянн зазначається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування,створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїхправ і свобод. [9]Об'єднання громадян,незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), врозумінні цього закону визначається політичною партією або громадськоюорганізацією.
Громадською організацієює об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних,економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та іншихспільних інтересів. Громадські організації створюються і здійснюють діяльністьу формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад, Науковетовариство ім.Т.Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійськийкомітет України), асоціацій (наприклад, Українська уфологічна асоціація) тощо.Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати абовступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їхстатутів теж можуть надаватися права юридичної особи.Для виконання поставленихзавдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можутьмати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутноїдіяльності. Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майназасновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членамиоб'єднання вступних та членських внесків, від пожертвувань громадян таорганізацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстрованіоб'єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційнудіяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статутомюридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленомузаконодавством.
Об'єднання громадян дієна основі статуту, який повинен містити:
1) назву об'єднаннягромадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу;
2) мету та завданняоб'єднання громадян;
3) умови і порядокприйому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;
4) права і обов'язкичленів (учасників) об'єднання;
5) порядок утворення ідіяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;
6) джерела надходження іпорядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності,контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідноїдля виконання статутних завдань;
7) порядок внесення зміні доповнень до статуту об'єднання;
8) порядок припиненнядіяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з йоголіквідацією.
У статуті можуть бутипередбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльностіоб'єднання громадян.
Статут об'єднаннягромадян не повинен суперечити законодавству України.
У разі реєстраціїоб'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Політичною партією єоб'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програмисуспільного розвитку, які мають за мету участь у виробленні державної політики,формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування іпредставництво в їх складі.
Політичні партії такожмають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури,інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.
Політичні партії,створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства,крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційноюдіяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, іншихпропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою,проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичнихзаходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційноїдіяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськимиорганізаціями, також стають власністю цих організацій.
Правами юридичних осібнаділяються також різноманітні фонди (наприклад. Український фонд культури,Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобилю тощо). Фондамивизнаються організації, що засновуються громадянами і юридичними особами наоснові їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або іншихнекомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядокформування органів та управління фондом визначається його статутом, якийзатверджується засновником.
Висновок
В ході написаннякурсової роботи на тему:” Юридичні особи як суб’єкти цивільного права”, булорозкрито поняття та ознаки юридичної особи, її правоздатність, порядоквиникнення і припинення, види юридичних осіб.
Законодавстводосить детально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюютьсязагальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливостіутворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільнимкодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативнихактів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових формюридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий,нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність данокласифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодоутворення юридичних осіб є вимога закону про її обов’язкову державнуреєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідногостатусу.
В основістворення юридичної особи лежить вольове рішення власника майна про спосіб йоговикористання. Воно не вимагає спеціального оформлення при утвореннігромадянином приватного підприємства і підтверджується твердженням йогостатуту. Якщо засновників два і більш, результатом їхнього спільноговолевиявлення й угоди є установчий договір, якщо він необхідний для суб'єктаданого виду й організаційно-правової форми (ст. 5 Закону України «Пропідприємства в Україні», ст. 26 Закону України «Про господарські товариства»,ст. 8 Закону України «Про підприємництво», п. 3 Положення про державнуреєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності).
При розмежуванніосіб, що беруть участь на різних етапах створення й існування юридичної особи,варто враховувати, по-перше, момент вступу суб'єкта у внутрішні правовідносини;по-друге, обсяг і підстави його відповідальності перед третіми особами;по-третє, його процесуальні права при участі в керуванні. Таке розмежуванняобумовлене і практичною значимістю, оскільки окремі правові норми адресованісаме засновникам.
ЦК не даєвизначення поняття «юридична особа». Натомість, ст.80 ЦК, яка маєназву «Поняття юридичної особи», містить вказівку на деякі характерніознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена ізареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільноюправоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Таким чином, тутмаємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:
1) цеорганізація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальнеутворення;
2) вона повиннабути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;
3) вона маєцивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатнанабувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;
4) вона може бутипозивачем і відповідачем у суді.
Відповідно доправил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування,яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Створення таприпинення юридичних осіб відзначається рядом проблем, серед яких можна назвативідсутність єдиних вимог до засновницьких документів, неврегульованість порядкустворення юридичних осіб окремих організаційно-правових форм (наприкладприватного підприємства); необхідність отримання цілого ряду дозволів для створеннясуб’єкта підприємництва та ін. Проблемами припинення юридичних осіб можнаназвати деяку неврегульованість підстав та порядку примусового припинення,можливість зловживань під час майнових аспектів ліквідації та інші.
Списоквикористаних джерел
1. Конституція України. – Харків: Весна,2007.–48с.
2. Цивільний кодекс України. Офіційний текст.– К. Атіка, Ц58 2009.–368с.
3. Цивільний кодекс України:Науково-практичний коментар Том 3 юридична особа.
4. Закон України “Пропідприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.// Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1991. — № 24
5. Цивільне право України: Підручник: У2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери,Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.116.
6. Господарське правоУкраїни. Щербина В. С. — К.: Атіка, 1999. — С. 66.
7. Цивільне право України. Заред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К., 2000. – С.117.
8. Цивільне право України. Стефанчук Р.О. 2009
9. Цивільнеправо. Бірюков І.А, Заіка Ю.О «КНТ» 2006.-480с.
10. Цивільне право. За ред.О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К., 1995. – С.85.
Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов,Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003.
11. Теорія держави і права.Скакун О.Ф. – Харків, 2001.
12. Акционерные общества:корпоративные отношения. Спасибо-Фатеева И. В. — Харьков: Право, 1998.
13. Цивільне право України: Підручник/ Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003.