Проблема гендерної нерівності

Проблемагендерної нерівності та шляхи її подолання в Україні
 
 

Зміст
 
Вступ
1. Поняття і проблемигендерної політики
2. Міжнародне таукраїнське законодавство з питань гендерної рівності
3. Програмаподолання гендерної нерівності в Україні
Висновки
Список використаноїлітератури
Додаток
 

Вступ
 
Заразвсе частіше постає питання про рівність між чоловіком та жінкою. Думки різнихлюдей часом діаметрально протилежні: від того, що повинна бути абсолютнарівність, до того що такої рівності принципово бути не може. Де ж знайтиістину?
Протягомісторії людства ми спостерігаємо неодноразову зміну суспільних устроїв,матріархат змінювався патріархатом. Але досить часто в історії ми можемо знайтизгадки про явище, яке було властивим для будь-якого суспільства, а саме – пригніченнята дискримінація жінок.
Сучаснадемократія скасувала середньовічну суспільну ієрархічну систему та привілеї, пов’язаніз суспільним становищем та статевою належністю, й проголосила принцип рівностіусіх перед законом. Раніше для суспільства були характерними такі явища, якпригнічення та дискримінація жінок, але в останні роки велику силу набув рух заемансипацію, який пропагує надання рівних прав і можливостей жінкам на ряду зчоловіками. З іншого боку, в таких розвинутих країнах, як США, де активнорозвивається емансипація жінок, зростає відсоток розлучень та набув широкогорозповсюдження розпад сімей. Такі соціальні недуги поширилися не в останнючергу і внаслідок надмірного наголосу на рівноправ’ї чоловіків та жінок. Бодуже часто проголошується багато слів і гасел, які далеко не завжди виконуютьсяв реальному житті.
Становленнягромадянського суспільства – процес складний і багатоманітний. Він, в числіінших демократичних перетворень, передбачає утвердження рівних можливостей длясамореалізації як жінок, так і чоловіків (гендерної рівності). Як свідчатьостанні дослідження загальноєвропейських організацій, на сьогодні 64 відсоткиєвропейців вважають, що в Європі ще й досі поширена дискримінація за ознакоюстаті. Понад половину громадян Європейського Союзу вважають недостатнімизаходи, що вживаються для забезпечення рівних можливостей для жінок тачоловіків в їхніх країнах, та вважають необхідним продовження роботи щодоподолання проявів дискримінації, в тому числі й за ознакою статі. Що вже казатипро Україну, де процес побудови демократичної правової держави і громадянськогосуспільства тільки-но розпочався!
Протягомкількох останніх десятиліть світова і національна правотворча практикапоповнилися помітною кількістю нових документів стосовно прав людини. Значначастина цих документів відноситься до регулювання правового статусу жінки.Актуальність даної теми полягає у тому, що і в наш час існує широкадискримінація жінок, порушення їх прав. Права жінок – це особлива категоріяправ людини, яка потребує досконалої та юридично сильної правової бази. Праважінок потребують особливого захисту з боку держави. У своїй роботі я спробуюзапропонувати шляхи подолання гендерної нерівності в Україні.
Структурноробота складається з трьох розділів: в першому – Поняття і проблеми гендерноїполітики – розкривається поняття „гендер” та окреслюються головні проблемигендерної політики; у другому – Міжнародне і українське законодавство з питаньгендерної рівності – дається огляд нормативно-правових і міжнародно-правовихактів, які регулюють дане питання; в третьому – Програма подолання гендерноїнерівності в Україні – я запропоную конкретну програму подолання гендерноїнерівності в Україні.

1.Поняття і проблеми гендерної політики
Концепція і практичне застосування гендерної рівності єцентральними поняттями сталого розвитку суспільства. У гендерній рівності нейдеться про питання жінок. Мова йде про рівну участь чоловіків та жінок у покращенніумов як їхнього власного життя, так і життя громади.
Хоча за останні часи було досягнуто значного прогресу у сферігендерної рівності, проте все ще дуже багато залишається зробити. Ціллюгендерної рівності є підтримка досягнення рівності між жінками та чоловіками зметою забезпечення стабільного розвитку суспільства, подолання будь-якихпроявів дискримінації. (Див. Додаток № 1)
Метою політики гендерної рівності і її практичного застосування є:
• Підтримка рівноправної участі жінок поряд з чоловіками уприйнятті рішень для забезпечення стабільного розвитку суспільства;
• Підтримка жінок та дівчат у реалізації своїх людських прав;
• Зменшення гендерної нерівності у доступі до ресурсів тарезультатів розвитку, а також у здійсненні контролю над ними.
Існує сім керівних принципів:
• Гендерна рівність є інтегральною частиною всіх програм, проектівта стратегій;
• Досягнення гендерної рівності вимагає визнання того, що кожнаполітика, програма чи проект різною мірою стосується чоловіків та жінок;
• Досягнення гендерної рівності не означає того, що жінки станутьтакими самими як чоловіки;
• Наданням жінкам більших повноважень є центральним питанням удосягненні гендерної рівності;
• Забезпечення рівної участі жінок та чоловіків у прийняттіекономічних, соціальних та політичних рішень;
• Гендерної рівності не можна досягти через партнерство міжжінками та чоловіками;
• Досягнення гендерної рівності вимагає спеціальних заходів дляусунення гендерної нерівності людей.
Поступ жінок та досягнення рівності між жінками та чоловіками єосновою людських прав та умовами для досягнення соціальної справедливості, томуйого не можна розглядати окремо від питання проблем жіноцтва. Це є єдинийспосіб побудови стабільного, справедливого суспільства. Повноваження жінок тагендерна рівність є реквізитами для досягнення політичної, економічної, культурноїта соціальної безпеки усіх людей. Гендерна рівність посідає важливе місце узабезпечені розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічногота соціального прогресу. Результати розвитку не можна максимізувати тапідтвердити не приділивши належної уваги потребам та інтересам жінок ічоловіків.
Цілі зниження рівня малозабезпеченості та досягнення гендерноїрівності є чіткими та взаємопов'язаними. Гендерна нерівність сприяє посиленнюмалозабезпеченості, збереженню її від покоління до покоління, і послаблює спроможністьжінок та дівчат подолати її. Нерівність не дає можливості жінкам та дівчатамскористатися можливостями, які роблять їх більш стійкими у кризових ситуаціях.Щоб досягти зниження рівня малозабезпеченості, нерівності необхідно знищити обмеженняз якими стискаються дівчата та жінки. Такі обмеження включають низькумобільність, низьку самооцінку, поганий доступ до ресурсів та контроль надними, недостатній доступ до основних соціальних послуг, до навчання йзагального розвитку особистості, до інформації та технології, до прийняттярішень у державі, юридичних організаціях та організаціях приватного сектору, атакож недостатню роль у громадах та родині.
Погляд з боку на проблему малозабезпеченості дає можливістьаналізувати кореневі причини та фактори малозабезпеченості та ставить цюпроблему в контексті економічних та соціальних проблем країни. Він
підсумовує інформацію з точки зору джерел, надходжень, споживань,економічної діяльності, доступу до сфери обслуговування, житлових умов малозабезпечених,а також оцінює співвідношення малозабезпеченості тендерними, етнічними таіншими характеристиками.
Гендерна справедливість передбачає справедливе ставлення до жінокта чоловіків. Для забезпеченості справедливості необхідним є доступ до заходів,які компенсують історичні та соціальні невигоди, які позбавляють можливостічоловіків і жінок діяти на провідному рівні. Справедливість веде до рівності.Гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок. Гендернарівність означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізаціїсвоїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску унаціональний, політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток, а такожрівні права на користування результатами цього розвитку. Таким чином гендернарівність означає рівну оцінку суспільством схожого та відмінного між чоловікамита жінками, а також змінність ролей, які вони відіграють, визнання рівності їхповноважень. (Див. Додаток № 1) Повноваження для жінок і чоловіків означаютьможливість здійснення контролю над своїм життям: побудова особистих планів,набуття вмінь та навичок, виховання самовпевненості, вирішення проблем тавиховання віри у власні сили. Це не є лише колективним, соціальним таполітичним процесом, це також індивідуальний процес – і не лише процес, а йрезультат. Сторонні люди не можуть надати повноважень жінкам — лише жінкиможуть уповноважити себе робити вибір чи виступати від свого імені. Протерізноманітні заклади, включаючи міжнародні агенції співпраці, можуть надаватипідтримку процесам розвитку самовпевненості, віри у власні сили та допомагатижінкам будувати власні плани.
Гендерний аналіз є необхідним інструментом для розуміннялокального контексту та підтримки гендерної рівності. Гендерний аналіз оцінюєодин із видів відносин, які існують між жінками і чоловіками. Він визначаєрізницю між тими ролями, які відіграють жінки та чоловіки, дівчата та хлопцівдома, у громаді, на роботі, у політичних процесах та економіці. Результатомцих різних ролей є, як правило, менший доступ жінок, порівняно з чоловіками, доресурсів та до процесу прийняття рішень і здійснення контролю над ними.
Гендер визначають як соціально сконструйовані ролі та обов’язкижінок та чоловіків. (Див. Додаток № 1) Концепція гендера також включаєможливі характеристики, здібності та типову поведінку, притаманну жінкам тачоловікам (жіночому та чоловічому роду). Ці ролі та обов’язки змінюються зплином часу, а також у різних культурах вони є різними. Гендерний поділ працівизначають як різну роботу, яку, як правило, виконують жінки і чоловіки усуспільстві чи вдома. Такі фактори як освіта, технологія, економічні зміни тараптові кризи, такі як війна та голод, призводять до змін у розподілі гендернихролей та гендерного поділу праці. Досліджуючи гендерний поділ праці, стаєзрозуміло, що завдання жінок та чоловіків є незалежним одне від одного, і щожінки, як правило, виконують більший обсяг неоплачуваної роботи дома та вгромаді.
Гендерний аналіз надає інформацію, яка дає можливість визначити найефективнішістратегії та їх результати у конкретних ситуаціях для підтримки гендерноїрівності. Наприклад можна визначити програми та проекти, метою яких є підтримкагендерної рівності або початкові принципи для підтримки гендерної рівності вмежах програм чи проектів, в яких гендерне питання стоїть серед основних цілей.
Явважаю, що в наш час дуже важливо щоб держава не лише ратифікувала необхідніміжнародні документи з питань гендерної рівності, а й провела гендерний аналізнаціонального законодавства з цього питання. Перш за все необхідно щоб булостворено таке соціально-економічне середовище, за якого дотримання тареалізація прав жінки, як і взагалі прав людини, стали реальністю. Саме такізміни будуть поступово змінювати стару і формувати нову систему суспільнихвідносин, в основі якої буде не статева, а соціальна і правова складові. Цясистема суспільних стосунків і має сьогодні назву „гендер”. І міжнародне, іукраїнське законодавство передбачає гендерну рівність, але треба встановитипевний контроль за його дотриманням і тоді, на мою думку, гендерна нерівністьбуде поступово зникати.
2.Міжнародне та українське законодавство з питань гендерної рівності
Основним(базовим) міжнародно-правовим документом, спеціально присвяченим захисту правжінок, є Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Дляспостереження за ходом її здійснення було засновано Комітет по ліквідаціїдискримінації щодо жінок, що складався на момент обрання чинності Конвенцією звісімнадцяти експертів. Конвенція була прийнята з метою недопущеннядискримінації жінок, оскільки держави-учасниці занепокоєні тим, що, незважаючина вже прийняті Організацією Об’єднаних Націй та її установами загальнірезолюції, декларації та рекомендації, як і раніше мала місце значна дискримінаціящодо жінок, що перешкоджало і перешкоджає участі їх на рівні з чоловіками уполітичному, соціальному, економічному та культурному житті своєї країни, заважаєзростанню добробуту суспільства і сім’ї тощо. Конвенція визначає поняття«дискримінація щодо жінок» як будь-яке розрізнення, виняток або обмеження заознакою статті, спрямоване на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користуванняабо здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основірівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній,соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі. (Конвенціяпро ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Права людини. Міжнароднідоговори України. — Київ,1992. — с. 111.) Зокрема, згідно зі ст. 2Конвенції держави-учасниці мають включити принцип рівноправності чоловіків іжінок у свої національні конституції або інше відповідне законодавство, якщоцього ще не було зроблено, та забезпечити за допомогою закону практичнездійснення цього принципу. Частина 2 Конвенції присвячена заходам дляліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті, аЧастина 3 – в галузі освіти та зайнятості.
Великакількість міжнародно-правових документів щодо забезпечення соціально-економічнихправ жінок прийнята також Міжнародною організацією праці. З 1919 р. МОПприйняла 180 конвенцій і 187 рекомендацій з широкого спектра питань у сферіпраці. Більшість документів стосується, як чоловіків, так і жінок, за нимижінки користуються такими ж правами, як і чоловіки, в різних сферах. Це основніправа людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка безпеки і гігієнапраці. Найвичерпніші стандарти містяться в Конвенції про дискримінацію в сферіпраці і зайнятості № 111 і рекомендації № 111, прийнятих у 1958 р. Йдеться пропроблему дискримінації взагалі за такими ознаками, як колір шкіри, стать, релігія,політичні переконання, походження, соціальній стан тощо. В документахдискримінація визначається як будь-яка відмінність, недопущення або перевага, щопризводить до знищення або порушення рівноправності, можливостей або ставленняв сфері праці і занять. (Конвенція щодо дискримінації в галузі праці ізанять. Права людини. Міжнародні договори України. — Київ,1992. — с. 173) Конвенціящодо політики зайнятості № 122 і Рекомендація № 122, прийняті в 1964 р., визначають,що країни, які ратифікували ці документи, повинні проголошувати і дотримуватисяяк основної мети активної політики, спрямованої на підтримку повної, продуктивноїі вільно вибраної зайнятості. (Конвенція щодо політики зайнятості. Правалюдини. Міжнародні договори України. — Київ,1992. — с. 189)
Чивідповідає Конституція та законодавство України базовим міжнародно-правовимактам з цього питання?
Порівняннязмісту розділу ІІ Конституції України з міжнародними актами, зокрема з тими, щоскладають Міжнародну хартію прав людини, а також з Конвенцією про ліквідаціювсіх форм дискримінації щодо жінок, свідчить що в Конституції в основномумістяться ті ж гарантії щодо забезпечення прав та свобод жінок, що й вміжнародно-правових актах. Це означає, що Конституція України відкриває переддержавою та жінками України широку сферу можливостей щодо захисту своїх прав тасвобод. Оскільки норми розділу ІІ Конституції подекуди дослівно повторюютьзміст міжнародно-правових актів (зокрема – Загальної декларації прав людини),то визнання конкретної норми чи закону неконституційним означає йогоневідповідність міжнародним стандартам. На даний час норми розділу І та ІІКонституції, у яких закріплені основні права людини і громадянина, неможливовизнати навіть теоретично такими, що не відповідають базовимміжнародно-правовим актам, оскільки прийняттю її передувала довга і кропіткаробота по вивченню міжнародно-правових актів та досвіду інших держав у галузі регулюванняправ людини та громадянина.
Принципрівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції, а й в іншихзаконодавчих актах: Сімейному кодексі України, Кодексі законів про працю,Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільному кодексі,Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі України про зайнятістьнаселення тощо. (Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. –Київ, 2003.)
КонституціяУкраїни визначає ідеологію і політику держави щодо статусу жінки, їїможливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються усуспільстві. В ній, як в основному законі, на законодавчому рівні закріплюєтьсярівність конституційних прав та свобод чоловіка та жінки, а також їх рівністьперед законом. Щодо ствердження рівності статей велике значення має ст. 23Конституції, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний розвитоксвоєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей». Зазначаєтьсятакож, що «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкамрівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурнійдіяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагородіза неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок,встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливістьпоєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральноюпідтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток таінших пільг вагітним жінкам і матерям» (ст. 24) Конституція також проголошує,що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободилюдини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21) Отже, жінка та чоловік маютьв Україні рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального ікультурного життя. (Україна. Закони. Конституція України: Із змінами,внесеними згідно із Законом № 2222-ІVвід 08.12.2004р. – Київ,2007. – с. 5-16.)
Ліквідаціядискримінації жінок, яка зустрічається у буденній практиці українськогосуспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості,для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історичносклалося так, що жінки мають менше можливостей виявити власні здібності. Цестановище зумовлене двома чинниками – подвійним навантаженням на роботі тавдома, і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавцями йнавіть серед членів їх власних родин, що для жінки найважливішою є самореалізаціяу сфері материнства, сімейного життя, а все інше – професійне зростання,розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути вторинним тапідпорядковано її соціальним ролям. Саме ці стереотипи суспільної свідомості істворюють підґрунтя для існування гендерної нерівності в Україні. Хоча взаконодавстві нашої держави містяться норми, які мають утверджувати якраз рівніправа і можливості чоловіка і жінки. Зокрема правовідносини в галузі майнових інемайнових прав і свобод жінок регулюються головним чином кодифікаційнимиактами: Цивільним і Цивільним процесуальним кодексами України. Чиннезаконодавство, визнаючи матеріальні і процесуальні засади охорони прав та законнихінтересів фізичних, юридичних осіб і держави не пов’язує цивільно-правовігарантії з суб’єктами права за їх статевими ознаками. (Україна. Закони.Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003. – с. 897-976.) На данийчас чинне законодавство України принципово не суперечить нормамміжнародно-правових актів. Воно надає жінкам однакову з чоловіками громадськуправоздатність і однакові можливості її реалізації. Воно, зокрема, забезпечуєїм рівні права при укладанні договорів і управлінні майном, а також рівнеставлення до них на всіх етапах розгляду в судах.За порушенняцивільно-правових норм встановлюється однакова відповідальність, як для жінок, такі для чоловіків. Таким чином, цивільне законодавство України встановлюєюридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками.
КонституціяУкраїни юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, вибірпрофесії, професійну підготовку та заробітну плату. Але криза в економіці, закриттявеликої кількості підприємств, невчасна виплата заробітної плати загострюєпроблему становища жінки на ринку праці. Трудове законодавство України вбагатьох випадках декларативно захищає права жінок в цій сфері, але знову жтаки реальна ситуація набагато складніша. Жінкам набагато складніше знайтигарно оплачувану роботу, а декларовані пільги часто тільки сприяють тому, щороботодавці дуже обережно і неохоче беруть на роботу жінок.
Щеоднією проблемною сферою життєдіяльності жінки, яка вимагає правового втручанняз боку держави, є насильство над жінками. На попередження й ліквідацію даногонегативного явища спрямовані статті Кримінального кодексу України, якіпередбачають кримінальну відповідальність:
— зазґвалтування та насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом (ст. 152, 153);
— занезаконне проведення аборту (ст. 134);
— за примушуваннядо вступу в статевий зв’язок, статеві зносини з особою, яка ще не досягластатевої зрілості та за вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла 16років (статті 154,155,156);
— за створенняабо утримання місць розпусти і звідництво, проституцію або примушування чивтягнення до заняття проституцією (ст. 302,303);
— заторгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини (ст. 149) табагато інших. (Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. –Київ, 2003. – с. 362-383.)
Алепроблема насильства над жінками в нашому суспільстві не зникає, тому, мабуть, требабільш детальніше виписати в адміністративному і кримінальному законодавствіУкраїни систему захисту жінок від насильства, посилити покарання за подібніправопорушення.
ВерховнаРада України, керуючись Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про ліквідаціювсіх форм дискримінації щодо жінок, ратифікованими Україною міжнароднимидоговорами про права і свободи особистості, підсумковими документами Всесвітньоїконференції із становища жінок: «Дії в інтересах рівності, розвитку імиру»(Пекін 1995р) і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 р «Прорекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в УкраїніКонвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», надаючиособливого значення ролі сім’ї та жінок у політичному, економічному історичномута культурному розвитку держави 5 березня 1999 р. Постановою № 473 прийнялаДекларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї і жінок. Держава взялана себе обов’язки перш за все забезпечити рівні права і можливості жінкам ічоловікам відповідно до основних умов та свобод людини вирішити інші принциповіпроблеми, пов’язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок (Деклараціяпро загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок. – Київ,1999. – с. 11-12)
Узагальнюючизазначене, можна зробити висновок, що законодавство України побудоване напринципах рівноправності жінок і чоловіків у всіх сферах людськоїжиттєдіяльності. Однак існуюча система неприпустимості дискримінації жінок всеж залишається неефективною, поки ще відсутні національні механізми жорсткогоконтролю за виконанням відповідних законодавчих норм, крім того, на мою думку,необхідно зробити суттєві кроки щодо зміни суспільної свідомості в питанняхгендерної рівності.
3.Програма подолання гендерної нерівності в Україні
Українав 1980 році ратифікувала Конвенцію ООН «Про лiквiдацiю всіх форм дискримінаціїщодо жінок». I тим самим підтвердила необхідність втілення в життя ідеї рівноправ’яміж жінками i чоловіками в усіх сферах економічного, політичного, соціального,культурного, громадського життя. Але рiвнi права, якi проголошуються в галузі освіти,праці та винагороди за неї постійно порушуються. Існуюча система недопущення дискримінаціїжінок i її законодавче закріплення все ще залишаються неефективними. Несформована єдина державна політика, яка була б спрямована на комплекснерозв'язання всіх проблем, пов'язаних з дискримінацією жінок.
Основнепротиріччя гендерної (гендер – стать людини в суспільному, а не сексуальному вияві)проблеми в українському контексті полягає в тому, що, з одного боку, формуванняринкових відносин, процеси первісного накопичення капіталу, частковадеiндустрiалiзацiя, тимчасова депресія соціальних галузей (де ще за радянськогочасу жінки посідали першість) та формування ринку праці, об'єктивно сприяєдискримінації жінок, виштовхуванню значної частини жінок в сферу домашнього господарства,більшій ймовірності жіночого безробіття, більшій можливості перетворення жінокв групу соціального ризику. З іншого боку, все це відбувається на тлізагальносвітової тенденції збільшення залучення жінок до економічного життя, політичногоуправління, зростання їх соціально-культурної ролі.
Зцього виникає основна проблема практичної політики з «жіночогопитання»: нейтралізувати негативні наслідки ринкової модернізації щодо соціальногостановища жінок, щоб ці процеси не призвели до появи гендерного конфлікту у суспільстві,гендерної кризи, зберегти конструктивні традиції жіночості українського менталітету.
Фемiнiзацiябідності є однією з найважливіших економічних проблем жінок України. Зростання безробіття,зменшення реальної заробітної платні, зменшення прибутків сім’ї важким тягаремлягають на плечі українських жінок. В усіх галузях професійної діяльності жінкиотримують близько 70% від заробітної плати чоловіків за виконання рівноцінноїроботи. Відсутня ефективна стратегія переквалiфiкацiї, особливо для жінок.Приватна система переквалiфiкацiї дуже коштовна i не може гарантувати подальшепрацевлаштування. Жінки стають небажаною робочою силою, оскільки працедавці не хочутьобтяжувати свої прибутки більшими, у порівнянні з чоловіками, витратами назабезпечення соціальних гарантій. В новій приватній сфері жiнок-пiдприємцiвнебагато, значно менше, ніж чоловіків. Їхній доступ до фінансових i матеріальнихресурсів утруднений внаслідок нерівних стартових умов. Найбільш вірогіднийдонор робочих місць для жінок – сфера малого бізнесу. Але його розвитковіперешкоджають несприятливе законодавство, відсутність правового та соціальногозахисту працюючих в сфері малого бізнесу.
Зметою вирівнювання становища в економічний сфері варто спрямувати зусилля на:
1) здійсненняекономічної i соціальної політики з врахуванням потреб жінок, протистояння фемiнiзацiїбідності;
2)сприяння рівноправному доступу жінок до ресурсів, робочих місць та інформації;
3)розширення сфери малого бізнесу як джерела прибутку для жінок. Задля цьогонеобхідні:
— Проведення та реалізація зваженої та стабільної макроекономічної та секторальноїполітики, яка повинна розроблятися i контролюватися з врахуванням специфічнихпотреб жіночої частини населення. Кореляція програм в сфері економіки та соціальноїполітики з метою зменшення негативних наслідків для жінок, якi сьогодні несутьнепропорційно більший тягар труднощів перехідного періоду.
— Створеннямережі установ соціального захисту та зміцнення державної системи соціальної підтримки,якi даватимуть змогу жінкам протистояти несприятливій економічній ситуації та зберігатинеобхідний для прожиття рівень доходів.
— Створеннякомплексної програми подолання жіночого безробіття на підставі початкового проведенняоб'єктивного та кваліфікованого гендерного аналізу. Розробка плану заходів щодолiквiдацiї довгострокового безробіття серед жінок.
— Залученнякоштів міжнародних фінансових установ не тільки на структурну перебудову економіки,але й на фінансування проектів, що містять в собі потенціал для соціальногорозвитку жінок.
— Впровадженняобов'язкової гендерної експертизи проектів, програм i законодавства щодо структурноїперебудови економіки, податкової системи, інвестування, зайнятості, ринків зврахуванням їх впливу на жінок. Впровадження гендерних методик в статистику.
— Створення сприятливих умов для реалізації i підтримки державними установами проектівi програм, що подаються жіночими неурядовими організаціями (далi – НУО) i спрямованіна реалізацію соціальної політики. Введення системи державних грантів для НУО(для проведення гендерних досліджень, створення альтернативних або додатковихпрограм та проектів переквалiфiкацiї, соціального захисту, соціально-психологічноїадаптації, проектів з розвитку малого бізнесу, створення ефективного механізму контролю,моніторингу існуючих економічних стратегій, систем кредитування, зайнятості, соціальноїполітики держави).
— Здійсненнядержавою політики рівних можливостей для жінок та чоловіків на ринку праці.Розробка, впровадження та забезпечення механізму виконання законодавства прорiвнi можливості як на державних, так i на приватних підприємствах. Ухваленнязакону прямої дії щодо заборони дискримінації на ринку праці при наймі, просуванніпо службі, наданні пільг та допомоги по соціальному страхуванню.
— Перегляд існуючого трудового законодавства з метою збалансування соціальнихвиплат жінкам з державних i недержавних джерел для зменшення ризику звільненняабо відмови в прийнятті на роботу.
— Розширеннямережі курсів переквалiфiкацiї жінок, з метою створення можливості отриманняними знань i навичок, якi дозволяють поліпшити та розширити їхні можливості в планізайнятості.
— Сприянняпоєднанню професійних та сімейних функцій як жінок, так i чоловіків. Просуванняпрограм, що створюють послуги для працюючих жінок, якi мають дітей абоповертаються на ринок праці після перерви пов'язаної з народженням дитини.Збереження системи доступних побутових послуг: їдалень, хімчисток, пралень iтаке інше. Вдосконалення системи кредитування для придбання житла та товарівдовгострокового вжитку.
— Введенняквалiфiкацiйних тестових програм для визнання професіоналізму та потенціалу жінокв сфері зайнятості. Розробка механізму для просування жінок та сприяння їх професійномузростанню. Поширення системи анонімних квалiфiкацiйних тестів для державних службовців.
— Захист інтересів працюючих жінок шляхом забезпечення їх пропорційногопредставництва у керівних органах професійних спілок. Врахування інтересівпрацюючих жінок під час складання колективних договорів та Генеральної тарифноїугоди.
— Забезпечення жінкам рівних можливостей в сфері підприємництва, перш за всезаконодавче створення можливостей для легального та захищеного бізнесу. Розвитокспеціалізованих посередницьких фінансових установ для отримання доступужiнок-пiдприємцiв до фінансових ресурсів.
— Сприянняпроцесу об'єднання жiнок-пiдприємцiв, створення консультативних раджiнок-пiдприємцiв при урядових структурах i органах місцевої влади.
— Підтримка жiнок-фермерiв, орендарів. Підтримка сільських жінок. Вирішенняпитання про виділення з частини бюджету, що направляється на розвиток АПК,цільової частки для допомоги жіночим господарствам, жiнкам-фермерам i т.д.
— Заохочення i підтримка індивідуальної трудової діяльності жінок та створенняними малих підприємств (в тому числі сімейного бізнесу), самозайнятостi якальтернативної сфери праці жінок.
Вумовах гострої демографічної кризи особливого значення набуває проблемаздоров'я жінок, як протягом останніх років погіршилося за всіма показниками. Ситуаціясклалася таким чином, що скорочуються витрати на потреби охорони здоров'я. Значнийнегативний вплив на стан здоров'я жінок справляє незадовільна екологічна ситуаціяв багатьох регіонах України. Як i раніше, не на достатньому рiвнiконсультування та забезпечення доступу до інформації та послуг у галузі охорониздоров'я, репродуктивного та соціального здоров'я, порушується право натаємницю особистого життя. Гостро стоїть проблема раннього материнства.
Для запобіганняподальшому погіршенню рівня здоров'я жінок необхідно здійснювати наступне:
— Розробка законодавства, що передбачає посилення вiдповiдальностi медичних працівниківза некваліфіковане надання медичних послуг, помилки в процесі лікування,розголошення конфіденційної інформації про пацієнтів.
— Збереження безкоштовних медичних консультацій та гінекологічного обслуговуваннядля жінок. Здійснення програм для підтримки здоров'я жінок із соціальним забезпеченням(допомоги, виплати).
— Наданнябільшої уваги репродуктивному здоров'ю жінок. Вирішення проблеми доступності різнихвидів контрацепції (для чоловіків та жінок); розширення центрів плануваннясім’ї, консультацій, медичної допомоги. Законодавче оформлення сферимедико-генетичних методів регулювання народжуваності з урахуванням здоров'я жінокта етичних принципів.
— Забезпеченняфінансової підтримки дослідженням з безпечних, ефективних, доступних методів татехнологій охорони репродуктивного та статевого здоров'я чоловіків та жінок, атакож методів захисту від ВIЛ/СНIДу та інших захворювань, якi передаютьсястатевим шляхом, методів діагностики таких захворювань.
— Розробка i здійснення Програми екологічного захисту здоров'я жінок i генофонду нації.
— Покращення профілактики онкозахворювань жінок. Проведення інформаційної кампаніїпро фактори ризику для жінок. Здійснення медичних досліджень впливу ліків наздоров'я жінок.
— Наданняособливої уваги здоров'ю дівчат, пропаганді здорового образу життя, включаючи фізичнуактивність. Збереження та підтримка безкоштовних спортивних гуртків та секцій. Забезпеченнятого, щоб інформація i підготовка з питань охорони здоров'я та харчування сталаневід’ємною частиною усіх освітянських програм для дітей та дорослих, рекламуваласьчерез ЗМI.
— Введення гендерного підходу до медичної статистики. Формування та регулярна публікаціяданих про стан здоров'я жінок та дітей, смертність, захворюваність.
Українаратифікувала більшість міжнародних документів в галузі захисту прав людини, алезаконодавча база нашої держави ще не в повній мiрi відповідає міжнароднимстандартам. Зокрема не ратифіковані деякі важливі міжнародні угоди, в томучислі «Декларація про лiквiдацiю насильства щодо жінок», деякі конвенціїМіжнародної Організації Праці та iншi документи. Повільно створюється національниймеханізм забезпечення реалізації та контролю за виконанням законодавства щодозахисту прав людини, зокрема жінок. Тому конче необхідно:
— Ратифікація Україною міжнародних та європейських документів в галузі правлюдини, зокрема «Декларації про лiквiдацiю насильства щодо жінок».Впровадження національного механізму реалізації та контролю за дотриманням правлюдини.
— Проведення гендерної експертизи українського законодавства i приведення його увiдповiднiсть до Конвенції «Про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок»та інших міжнародних документів.
— Створеннята сприяння зміцненню національних установ для захисту прав людини (зврахуванням гендерного аспекту). Створення мережі спеціальних бюро по розслідуваннювипадків порушення прав людини, в тому числі прав жінок. Розробка тавикористання вже розроблених спеціальних методик для виявлення та правильногодокументування випадків дискримінації за ознакою статі i для притягнення виннихдо вiдповiдальностi. Залучення до цієї діяльності членів правозахисних та жіночихорганізацій, якi мають досвід такої роботи.
— Переглядта корегування законодавства з метою гуманного ставлення до жiнок-в'язнiв.
— Проведенняполітики, сприятливої для розвитку жіночих груп. Сприяння розвиткові громадськихнеурядових організацій (далi НУО), що спрямовані на вирішення проблем жінок. Зміназаконодавства щодо НУО: порядку реєстрації, податкового навантаження, звітності.
— Організація юридичного всеобучу жінок. Підтримка незалежних правозахиснихвидань при умові виділення в них питань захисту прав жінок.
— Обов'язковепроведення просвітницьких та навчальних дій, присвячених питанням дотримання правлюдини та загальнолюдських прав жінок серед державних службовців, в тому числі,особистого складу мiлiцiї та військових сил, спiвробiтникiв в'язниць та іншихправоохоронних та каральних закладів, службовців у справах міграції, представниківсудових органів, викладачів усіх рiвнiв та типів навчальних закладів. Розробка перелікунайбільш актуальних тем, підготовка методичних посібників та проведення курсіввикладання з цих дисциплін, із залученням відповідних фахівців.
Насильствощодо жінок є одним з ключових соціальних механізмів, за допомогою якого жінокспонукають займати підлеглий стан порівняно з чоловіками. Зростання насильстващодо жінок є глобальною проблемою. Гостро вона стоїть i в Україні, а це –серйозна перешкода для досягнення рівноправності та дотримання прав жінок. Томурозробка комплексного i багатодисциплiнарного підходу до вирішення важливогозавдання з лiквiдацiї насильства щодо жінок в родині, суспільстві та державі єважкою, але необхідною метою. Задля цього необхідно здійснити:
— Перегляд Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та іншого кримінального,адміністративного, а можливо і цивільного та сімейного законодавства з метоювдосконалення системи захисту жінок від насильства.
— Посиленнявiдповiдальностi посадових осіб, працівників мiлiцiї, служби безпеки та іншихдержавних органів, котрі вдаються до насильства над жінками під час здійсненнясвоїх посадових обов’язків. Посилення вiдповiдальностi за розголошенняслужбової інформації працівниками правоохоронних органів, що може викликатинебезпеку для жiнок-свiдкiв чи жертв насильства.
— Створення механізмів, за допомогою яких жінки могли б повідомляти про актинасильства, спрямовані проти них, в умовах конфiденцiйностi та безпеки, а такожвисувати звинувачення проти осіб, якi здійснили насильство.
— Створеннямережі послуг, центрів реабiлiтацiї для жінок, які стали жертвами насильства, втому числі і в родині. Підтримка діяльності існуючих в Україні кризових центрівдля жінок. Підтримка iнiцiативних груп, НУО, діяльність яких спрямована напоширення знань про проблеми насильства щодо жінок з метою лiквiдацiїнасильства. Розповсюдження інформації про існуючі види допомоги жінкам –жертвам насильства.
— Розробкадопоміжних програм та забезпечення підготовки працівників системи первинного медико-санітарногообслуговування та мiлiцiї з метою виявлення та лікування дівчат i жінок, якiпостраждали від насильства. Проведення відповідних тренінгів з працівникамимедичних закладів, мiлiцiї.
— Створеннята активне впровадження навчальних програм для працівників судових,правоохоронних та інших юридичних установ, медичних, соціальних, освітніх організаційз метою підвищення їх обізнаності щодо природи актів, якi порушують принцип рівнихправ, з метою гарантування жінкам справедливого поводження.
— Проведеннядосліджень, збір статистичної інформації та періодичне оприлюднення державнимивиконавчими органами звітів про рівень насильства щодо жінок i виконуванізаходи в цій сфері.
Щеоднією з найскладніших проблем для жінок України є низький рівень їх участі в керівництвідержавою i політичних структурах. Організація Об'єднаних Націй рекомендує всімдержавам, що підписали Пекінську Платформу Дій домагатися рівногопредставництва чоловіків i жінок у владних структурах, в державно-адміністративнихустановах, здійснювати заходи для суттєвого зростання кількості жінок на всіхдержавних, урядових та адміністративних посадах. З метою здійснення заходів позабезпеченню рівного доступу чоловіків та жінок до важелів влади необхідно:
— Цiлестпрямоване забезпечення збалансованості представництва жінок та чоловіківпри призначенні у органи державної влади. Включення жінок в структуривиконавчої та законодавчої влади (створення систем просування жінок, підготовкадо виборів).
— Проведення регулярного збору, аналізу та розповсюдження кількісних та якіснихданих щодо залучення жінок та чоловіків на керівні посади в державному iприватному секторах. Заохочування зусиль та діяльності тих підприємств та організацій,де дотримуються рівності статей в управлінні.
— Прийняття рішень в сфері політики з проведенням аналізу їх наслідків відповіднодля чоловіків та жінок.
— Створення умов для рівного представництва жінок i чоловіків в керівництві партійнихта громадських організацій, включення гендерних проблем в партійні програми тастворення системи просування жінок в недержавних організаціях.
— СтворенняРади експертів з питань становища жінок при Президенті або Кабінеті Мiнiстрiв здорадчими функціями. Запровадження обов'язкового проведення Радою експертівгендерної експертизи проектів законів та інших нормативних актів, з подальшимподанням пропозицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Мiнiстрiв,зацікавлених міністерств.
— Запровадження політики підготовки щорічних Національних доповідей Уряду щодостановища жінок в Україні з обов'язковим оприлюдненням цього звіту через засобимасової інформації та заслуховування його під час щорічних слухань стану «жіночогопитання» на засіданні Верховної Ради України.
— Створення Громадських Рад, як форми горизонтальної взаємодії, при керівниках місцевихдержавних адмiнiстрацiй, з дорадчими та інформаційними функціями. Створення інститутурадників (на громадських засадах) з жіночих питань при губернаторах областей iмерах міст.
Якбачимо, необхідно комплексно підійти до проблеми подолання гендерної нерівностів Україні, розробити i реалізувати цільові програми спрямовані на покращеннястановища жінок, впровадити практику двосторонніх та багатосторонніх угод міждержавними органами та неурядовими організаціями, створити робочі групи з представниківжіночих неурядових організацій та державної влади з конкретних напрямків діяльності.Лише за такого підходу можливі суттєві зрушення в питанні досягнення гендерноїрівності в Україні.
 

Висновки
У ХХст. жінки з усього світу започаткували активний міжнародний рух за права жінок.Наслідки цієї діяльності особливо відчутні на міжнародному рiвнi. Держави першев історії виявили підтримку захисту прав жінок i визнали необхідністьдосягнення справжньої рівності в правах і можливостях чоловіків і жінок. Однак,незважаючи на багатообіцяючі зміни в міжнародному праві та практиці, жінки зусього світу ще стикаються з повсякденною реальністю нехтування їхніми правами.Крім того, їм часто бракує засобів та знань, необхідних для використаннясистеми прав людини, для боротьби проти зловживань. Чимало жінок не знають про жіночийрух або сприймають його як щось абстрактне, що їх не стосується. Хоча активна діяльністьпротягом останнього десятиліття зробила права жінок більш окресленими, зараз жезавдання полягає в тому, щоб зробити їх більш досяжними.
Гендер– соціокультурна категорія та колективні уявлення, завдяки яким бiологiчнiвiдмiнностi статей переводяться на мову соціальної та культурної диференціації.Поняття гендер походять від грецького „генос” („Походження”, „матеріальнийносій спадковості”, „той, що народжує”). Термін „гендер” введено в соціальнінауки Енн Оклей в 70-ті роки ХХ ст. Соціологи проводять різницю між чоловікомта жінкою за такими ознаками: бiологiчна стать, гендерна iдентифiкацiя,гендернi ролі. Гендер має соціальний та правовий аспект. Основою правовогостатусу особистості є її фактичний соціальний статус, тобто реальний станлюдини в суспільстві. Право вводить цей стан в законодавчі рамки. В соціальномувідношенні статус являє собою певну систему соціальних можливостей людини.
Гендернарівність є однією з ознак правової держави. Держава зобов'язана забезпечуватидотримання прав людини, передбачених міжнародним законодавством. Навітьтоталітарна держава, якою наприклад був Радянський Союз, ретельно підтримувалагендерну рівність. Кількість жiнок-iнженерiв дорівнювала кількості чоловіків.Навіть в космос Радянський Союз відправив жінок одразу після чоловіків. Врадянські часи жінки займали пости керівників підприємств та директорівустанов. Але працюючи інженерами та директорами, жінки були змушені тягнути насобі тягар домашнього господарства та виховання дітей. Середньостатистичнарадянська дружина відпрацьовувала 8 годин на виробництві (нерідко шкідливому,оскільки робота там краще оплачувалася та дозволяла раніше піти на пенсію),проводила ще 1,5 години в громадському транспорті, а потім відпрацьовувала ще5-7 годин у плити, з дітьми або за пранням. Крім того, радянське суспільствобуло глибоко патріархальним за своїм світосприйняттям, в суспільній свідомостіукорінився принцип поділу праці, професій і занять на чоловічі і жіночі, адеякі виключення лише підтверджували загальне правило.
Якимже є становище жінок в Україні на сьогоднішній день? Основною проблемою єдекларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальнаситуація багато в чому є прямо протилежною правовим нормам. Основними жіночимипроблемами є домашнє насильство, проституція та торгівля жінками, наркоманія, безробіття,відсутність послідовної державної політики в цій сфері. Особливої гостротинабула проблема сексуальних зазіхань, якi вважаються нормою у відносинах міжкерiвниками-чоловiками та пiдлеглими-жiнками. Чинне законодавство de jureгарантує чоловікам та жінкам України рiвнi права та можливості, але наскількивони реально допомагають жінкам відчути себе вільними та рівними в політичній, культурній,соціальній, економічній сфері, у працевлаштуванні та в повсякденному житті?
Принципгендерної рівності закріплений в Конституції України. Статті 3, 21, 23, 24Конституції закріплюють рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя.Частина третя ст. 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланнюдискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність правжінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловікамиможливостей у громадсько-полiтичнiй та культурній діяльності, у здобутті освітита професійній підготовці, у праці та винагороді за неї i так далi. Йдетьсятакож про те, що створюються умови, які дають жінкам можливість поєднуватипрацю з материнством. Мова йде про правовий захист, матеріальну і моральнупідтримку материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток таінших пільг вагітним жінкам та матерям. (Україна. Закони. КонституціяУкраїни: Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІVвід 08.12.2004р. – Київ,2007. – с. 8.) Законодавчо чоловіки позбавлені такої можливості.Саме такий підхід є характерною ілюстрацією формального розуміння принципугендерної рівності.
Окрімцього Україною ратифікована ціла низка міжнародних документів, зокрема базова зцих питань – Конвенція про лiквiдацiю всіх форм дискримінації щодо жінок. Наскількиці нормативні акти вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні?По-перше, вони носять виключно декларативний характер та не забезпечені механізмамиреалізації, тобто фінансовими та організаційними ресурсами для забезпеченняданих зобов'язань, по-друге, громадянське суспільство в Україні на сьогоднішнійдень, нажаль, не є силою, яка здатна вплинути на гендерну ситуацію в країні.Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам добитисяреального рівноправ’я. Та найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах– праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житті.
Зрозвитком в країні ринкових відносин жінки, як i всі громадяни отрималиможливість для відкриття власної справи. Доля жінок в загальній кількостіпідприємців складає близько 30%. В основному вони зайняті в малому тасередньому бізнесі. У великому бізнесі жінки – рідкість. Становлення жіночого бізнесув основному відбувається за рахунок iнiцiативи жінок, а не як результат дії спеціальнихдержавних програм. Жіночий бізнес орієнтований в основному на роздрібну торгівлю,медицину, культуру та науку. Соціологи стверджують, що жінки у бізнесідемонструють більшу схильність до компромісів у взаємодії з партнерами, більшевраховують моральні та етичні принципи. Але жiнки-пiдприємцi – лише незначначастка працюючих жінок. Серед найманих працівників показником дискримінації є рівеньзаробітної плати. В цілому рівень жіночої заробітної плати складає 2/3 чоловічої.Гендерна нерівність в оплаті праці є прямим порушенням принципу рівної оплатиза рівну працю. Майже в усіх галузях народного господарства жінки займають низькооплачуваніпосади. Всі ці роки на ринку праці простежується ще одна закономірність: чоловікивитісняють жінок з перспективних і добре оплачуваних посад. Традиційністереотипи масової свідомості суттєво обмежують можливості кар'єрного росту дляжінок та негативно впливають на їх сімейні відносини як тільки вони добиваютьсяперших успіхів. При працевлаштуванні у жінок менше шансів, ніж у чоловіків,отримати вакантне місце. До того ж нерідко роботодавець зазначає, що конкурсоголошується виключно для чоловіків. Чи є така позиція роботодавціввиправданою? Так, дійсно, жінка може раптом піти у декретну відпустку, увідпустку по догляду за дитиною, але чоловіки частіше вживають спиртне, щовідбивається на виконанні їх службових обов’язків. Така очевидна нерівністьпозицій жінок та чоловіків на ринку праці призвела до фемiнiзацiї бідності.Сьогодні кожна третя жінка має рівень доходів, що дорівнює прожитковомумінімуму. Жінки складають більшість у найбільш соціально незахищених категоріяхгромадян: пенсіонери, безробітні, працюючих у бюджетній сфері. Скрутнематеріальне становище нерідко штовхає жінок на заробітчанство, вони їдуть восновному нелегально, залишаючи малолітніх дітей на своїх родичів, що нерідкоозначає на призволяще. Окрім того, як правило, наші спiввiтчизницi змушені перебуватиза кордоном у нелегальному статусі, що нерідко призводить до негативнихнаслідків, часто такі жінки стають об'єктом продажу та подальшої сексуальноїексплуатації.
Щеоднією з латентних проблем нашого суспільства є домашнє насильство. Занеофіційними даними (офiцiйнi данi з цієї проблеми відсутні) кожна 5 жінка вУкраїні була жертвою домашнього насильства. Фактично, в Україні досьогоднішнього дня немає реабiлiтацiйних центрів для жертв домашньогонасильства, якi стали нормою для цивілізованих країн. Кваліфікована правовадопомога є недоступною для більшості жінок, якi потрапили в скрутну ситуацію.Органи внутрішніх справ обирають у подібних ситуаціях тактику „невтручання увнутрішньо сімейні конфлікти”. Отже, виникає замкнене коло. Куди звернутися жертві?Було б доцільним посилити вiдповiдальнiсть за домашнє насильство та привернутиувагу органів внутрішніх справ на необхідність вжиття виховних та запобіжнихзаходів проти домашнього насильства.
Щеоднією проблемою є сфера політики. Прекрасна стать складає 53% населеннякраїни, кількість жіночих організацій зростає, а кількість жінок в органахвлади зменшується. Успішних і відомих жінок-політиків чи державних діячів вУкраїні дуже мало, їх можна перерахувати по пальцях: Тимошенко, Богатирьова,Супрун, Семенюк, Вітренко, Богословська, ще декілька менш відомих прізвищ іпрактично все. Про яку гендерну рівність в цій сфері може йти мова!
Узагальнюючи,можна сказати, що на шляху до встановлення гендерної рівності у нашомусуспільстві стоять наступні чинники:
— Стереотипи масової свідомості, якi й досі розглядають жінку як слабку упорівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною в суспільному, політичному таекономічному житті, чоловіча ідеологія є породженням тоталітарної системи, алевиховання спроможне змінити гендерну ментальність.
— Кризова економічна ситуація (i особливо безробіття, яке часто штовхає жінок назаробітчанство, що нерідко призводить то продажу жінок та подальшої сексуальноїексплуатації) та переважаючий на ринку праці попит на працівників-чоловіків, ане жінок.
— Слаборозвинутегромадянське суспільство, у тому числі пасивність жіночих організацій таокремих жінок у відстоюванні своїх законних прав та свобод.
— Відсутність національного механізму щодо забезпечення рівних прав i можливостейжінок i чоловіків в усіх сферах суспільного життя.
Ситуаціяв сьогоднішній Україні потребує створення і реалізації державної програмиподолання гендерної нерівності, адже зміни у становищі жінок в Україніможливі лише за умови послідовної державної гендерної політики. Сподіваюся, щомоє дослідження допоможе привернути увагу до цієї проблеми багатьох звичайнихгромадян і державних чиновників.


Списоквикористаної літератури
 
1.  Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.//Права людини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.
2.  Конвенція щодо дискримінації в галузі праці і занять.// Правалюдини. Міжнародні договори України. – Київ, 1992.
3.  Конвенція щодо політики зайнятості.// Права людини. Міжнароднідоговори України. – Київ, 1992.
4.  Україна. Закони. Основні чинні кодекси і закони України. – Київ, 2003.
5.  Україна. Закони. Конституція України: Із змінами, внесеними згідноіз Законом № 2222-ІV від 08.12.2004 р. – Київ, 2007.
6.  Декларація про загальні засади державної політики України стосовносім’ї та жінок. – Київ, 1999.
7.  Власенко Н.С., Виноградова Л.Д., Калачова І.В. Гендерна статистикадля моніторингу досягнення рівності жінок і чоловіків. – Київ, 2005.
8.  Запобігання домашньому насильству і торгівлі жінками. Підручник зпроведення тренінгів. – Winrock International: Київ, 2001
9.  Права жінок. Міжнародні та національні правові документи.Організація жінок Молдови «Громадські ініціативи». – Кишинів, 2001.
10.            Женщина и власть. Материалы круглого стола Второго Всероссийскогоконгресса политологов (Под ред. С.Г. Айвазовой, Л.Т. Шинелевой). – Москва,2000.
11.            Гендерна експертиза українського законодавства. Сутність,необхідність та методологічні основи. (Відп. ред. Т.М. Мельник.) – Київ, 2001.
 
 

Додаток
 
Термінологія
 
Гендер – категорія, щоозначає соціальну особливість статі людини на відміну від біологічної статі,соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості людини – чоловікаі жінки – в будь-яких сферах життєдіяльності.
Гендернарівність – категорія, що існує для означення процесу справедливогоставлення до жінок та чоловіків. Для забезпечення критерії часто повиннікомпенсувати історичні та соціальні перешкоди, які не дають існувати жінкам ічоловікам в рівних умовах. Справедливість веде до рівноправності.
Гендернарівноправність – категорія, що визначає рівне оцінювання суспільствомподібностей та відмінностей між жінкою та чоловіком і розрізнення ролей, яківони відіграють.
Гендернадемократія – категорія, що фіксує специфіку системи волевиявлення двохстатей – жінок і чоловіків – у громадському суспільстві, як рівних у правах іможливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпечені в усвідомленніполітико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур зурахування гендерних інтересів та потреб.
Гендернаполітика – це категорія, що означає утвердження партнерства статей увизначенні та втіленні політичних цілей та завдань і методів їх досягнення вдіяльності політичних структур – держави, політичних партій,громадсько-політичних об’єднань.