Загальна характеристика господарських зобов'язань

Курсова робота
Предмет: Господарське право
Тема: Загальнахарактеристика господарських зобов’язань

План
 
Вступ
1. Поняття та підстави виникнення господарськихзобов’язань. Види господарських зобов’язань
2. Поняття та ознаки господарського договору
3 Види господарських договорів, їх характеристика
4. Відповідальність за невиконання, неналежне виконаннядоговірних зобов’язань
Висновки
Список використаних джерел та літератури
 

Вступ
Створеннягармонійної та ефективної системи господарського законодавства України є однимз найважливіших напрямів розвитку української правової системи в умовахстановлення соціальне орієнтованої ринкової економіки. Оскільки одним зголовних завдань господарського законодавства є координація дій суб'єктівгосподарювання, то нормам, що регулюють договірні відносини у сферігосподарювання, має належати чільне місце в системі господарського права.
В умовах ринковоїекономіки господарський договір є основним засобом організації відносин міжсуб'єктами господарювання і важливим інструментом правової організаціїгосподарського життя суспільства в цілому. Як гнучкий правовий регулятор, віндає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв'язку та узгодитийого з типізованими моделями організації господарських зв'язків того чи іншоговиду, а також із загально нормативним режимом правового регулювання.
В останні роки внауковій юридичній літературі України теоретичні питання господарськогодоговору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розробленнядоктринального поняття господарського договору, видів та способів йогоукладання, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворення єнадзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслено межідоговорів, які мають назву господарських, залежать якість та адекватністьправового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування нормправа юрисдикційними органами. В умовах конкурентного, ринкового середовищашироко розповсюджене укладання господарських договорів на біржах, аукціонах,конкурсах, проте ці питання майже не висвітлені в українському правознавстві.Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформаціявідносин власності, розвиток різноманітних організаційно-правових формгосподарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правовогорегулювання господарських договорів та його теоретичного обґрунтування. Зпочатку 90-х років «жорсткий» нормативний режим господарських договорів почавпоступово перетворюватися на такий, в якому гармонійно поєднувалися бдиспозитивні та імперативні засади правового регулювання. Проте в чинному законодавствіУкраїни існують суттєві білі плями у правовому регулюванні господарськихдоговірних відносин, які зумовлюють потребу в подальшому дослідженнітеоретичних питань господарського договору та розробці на цій основі науковообґрунтованих рекомендацій щодо розвитку спеціального законодавства прогосподарські договори.
Необхідністьдослідження особливостей господарського договору як правової формигосподарських зв'язків між суб'єктами господарювання викликана й тим, що востанні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципівнедоторканності власності та свободи договору в правознавстві досить поширеноюстала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайногоцивільно-правового договору, а поділ договорів на цивільно-правові тагосподарські неадекватний сучасним суспільним відносинам. Причинами цього є,зокрема, уявлення про господарський договір лише як про специфічний «атрибут»планово-розподільчої економіки, який несумісний з ринковими відносинами тапринципами свободи підприємницької діяльності та необґрунтоване ототожненняпублічних інтересів з інтересами тоталітарної держави. Внаслідок цього вУкраїні існує недооцінка публічно-правових засад регулювання господарськоїдіяльності, хоча досвід країн з розвинутою економікою свідчить про існуваннядетальної регламентації з боку держави тих господарських правовідносин, якізачіпають інтереси суспільства в цілому. Специфічне правове регулюваннягосподарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб'єкти господарюванняу відносинах диспозитивності чи підпорядкування, а з того, на досягнення якоїсаме мети спрямовані їхні дії. Цією метою має бути певний суспільно-кориснийрезультат господарювання, тобто задоволення потреб всього суспільства в певнихматеріальних та нематеріальних благах. Це, в свою чергу, зумовлює необхідністьзастосування публічно-правових регуляторів господарської діяльності.Передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів, на нашудумку, є те, що в умовах ринку автономія суб'єктів господарювання і державнерегулювання, приватні й публічні інтереси повинні ефективно взаємодіяти.
Теоретичніпроблеми правового регулювання господарських договорів були предметом тривалоїдискусії в радянському правознавстві. Проте в сучасному українськомуправознавстві ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювалисяхіба що в деяких наукових статтях. Та цілком очевидним є те, що в умовахстановлення нової системи господарювання питання поняття господарськогодоговору, класифікації видів, його суттєвих ознак, порядку укладаннянаповнилися новим змістом та потребують нових, творчих підходів до їхтеоретичного осмислення та юридичного аналізу. Хоча за роки незалежності вУкраїні прийнято чимало законодавчих актів, які певною мірою регулюють ідоговірні відносини у сфері господарювання, проте господарське законодавство вцій частині потребує подальшого удосконалення.
Важливістьтеоретичного розроблення питань, пов'язаних із договірним регулюваннямвідносин, зумовлена не лише відсутністю достатньої кількості монографічнихдосліджень із цих питань у правовій науці, а й потребами юридичної практики. Проблемами договірнихвідносин у різні часи переймалися як російські цивілісти, такі як Ю.К. Толстой,О.С. Йоффе, Г.Ф. Шершеневич, так і вітчизняні – О.В. Дзера, В.В. Луць.О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, А.С. Довгерт, Д.В. Боборова, В.А. Кройтор,Р.Б. Шишка, Я. М. Шевченко, С.О. Сліпченко та ін.
Актуальністьвибраної теми полягає в тому, що в умовах ринкової економіки господарськідоговори є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами,відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючивільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі.
Об’єктомдослідження курсової роботи є поняття та класифікація господарських договорів.Предметом дослідження є особливості та правове регулювання визначення, ознак тавидів господарських договорів.
Методологічнуоснову курсової роботи складають сукупність принципів, загальнонаукових іспеціально-галузевих методів правового пізнання дійсності.
Головною метоюкурсової роботи є вивчення особливостей господарських зобов’язань. Перед нами поставленінаступні завдання:
1. Визначити поняттята підстави виникнення господарських зобов’язань, їх види;
2. Проаналізуватиособливості поняття та ознаки господарського договору;
3. Навестиспецифіку відповідальність за невиконання, неналежне виконання договірнихзобов’язань.
Поставленізавдання зумовили наступну структуру курсової роботи: вступ, три розділи, висновки,список використаної літератури.

1. Поняття тапідстави виникнення господарських зобов’язань.
Видигосподарських зобов’язань
 
Зобов'язання взагальному вигляді являє собою взаємовідносини учасників економічного обігу(товарообміну), урегульованої нормами зобов'язального права, тобто е одним ізрізновидів господарських правовідносин. Господарські зобов'язання – одна зпередумов господарської діяльності, оскільки в їхніх межах реалізуєтьсягосподарський обіг – процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт,наданих послуг) із сфери виробництва у сферу розподілу та обміну і через неї – усферу споживання. У формі господарських зобов'язань здійснюються також іорганізаційно-господарські дії.
Термін«зобов'язання» виник у цивільному праві. Однак особливості господарськоїдіяльності та її правового регулювання дозволяють окремо виділяти самегосподарські зобов'язання, оскільки учасники відповідних відносин, крім звичноїкоординації своїх дій, мають зважати на субординацію – необхідність формуватисвою волю в рамках, установлених державою. Зобов'язання перетворюється зцивільно-правових майнових правовідносин в правовідносини майново-управлінські,тобто регульоване господарським правом відповідно до специфіки його предмета.[1]
На відміну відцивільно-правового господарське зобов'язання має такі специфічні риси:по-перше, відрізняється суб'єктний склад, оскільки цивільне зобов'язанняприпускає участь суб'єктів, які характеризуються юридичною рівністю таавтономією волі, а в господарських відносинах автономія волі ослаблена впливомдержави, що захищає публічні інтереси; по-друге, на умови господарськихзобов'язань має більший вплив «ділова практика"», що певним чином уніфікуєці умови, а також міжнародне приватне право; по-третє, держава стимулює певнідії підприємців через введення економічних пільг, квот тощо; по-четверте, надії господарюючих суб'єктів має вплив введення ліцензування, митного тавалютного контролю тощо.[2]
Таким чином,господарське зобов'язання – це правовідносини, через які один суб'єкт(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний чинити певну діюгосподарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншогосуб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо)або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числікредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
З цьоговизначення випливають наступні ознаки господарського зобов'язання: [3]
а) особливийсуб'єктний склад учасників господарського зобов'язання. Господарськезобов'язання виникає між суб'єктом господарювання і іншим учасником(учасниками) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти господарськогозобов'язання – зобов'язана сторона і управнена сторона – це нелише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових(майново-господарських за ГК) зобов'язань, але й суб'єктиорганізаційно-господарських повноважень;
б) особливасфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання – сферагосподарювання;
в) особливіпідстави виникнення господарських зобов'язань. Господарське зобов'язаннявиникає з підстав, передбачених ГК;
г) особливийхарактер дій, що "їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певнихдій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чиуправлінсько-господарського характеру.
Господарськізобов'язання поділяються на два види:
— майново-господарськізобов'язання;
— організаційно-господарськізобов'язання.
Майново-господарськізобов'язання – це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасникамигосподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силуяких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користьдругої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має правовимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майновізобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюютьсяЦивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбаченихГосподарським Кодексом. [4]
Суб'єктамимайново-господарських зобов'язань можуть бути:
а) суб'єктигосподарювання, зазначені у ст. 55 ГК;
б) негосподарюючісуб'єкти – юридичні особи;
в) органидержавної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.
Якщомайново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або міжсуб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами,зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Ч. 3 ст. 175 ГКмістить застереження, згідно з яким зобов'язання майнового характеру, щовиникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючимисуб'єктами-громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актамизаконодавства (ЦК тощо).
Суб'єктигосподарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можутьдобровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь іншихучасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не єпідставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Організаційно-господарськізобов'язання– це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управліннягосподарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктоморганізаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторонаповинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську(організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона маєправо вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176ГК). [5]
Організаційно-господарськізобов'язання можуть виникати:
— між суб'єктомгосподарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органомдержавної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарськоюкомпетенцією щодо цього суб'єкта;
— між суб'єктамигосподарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарськетовариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
— між суб'єктамигосподарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
— в іншихвипадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчимидокументами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарськізобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору(наприклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, вякому визначаються взаємовідносини між учасниками об'єднання та органомуправління об'єднання).
Суб'єктигосподарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність длядосягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, наумовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасникидоговору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністюодному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільнихсправ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження напідставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Однією зособливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірнийперелік яких встановлено в ст. 174 ГК.
Так, господарськізобов'язання можуть виникати:
а) безпосередньоіз закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарськудіяльність;
б) з актууправління господарською діяльністю;
в) згосподарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
г) внаслідокзаподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання абозбереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особибез достатніх на те підстав;
д) у результатістворення об'єктів інтелектуальної власності;
е) у результатіінших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настанняправових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншогопублічного торгу).
Таким чином,господарське зобов'язання – це правовідносини, через які один суб'єкт(зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний чинити певну діюгосподарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншогосуб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформаціютощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у томучислі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання їїобов'язку.
Підзмістом господарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав ісуб'єктивних обов'язків його учасників. Підставою виникнення зобов'язання називаютьті факти, з настанням яких право пов'язує виникнення зобов'язальнихправовідносин. Поняття підстави виникнення зобов'язання нерозривно пов'язане зпоняттям юридичного факту. Юридичним називається такий факт, із настанням якоговиникає, змінюється або припиняються правовідносини. Породити зобов'язання можебудь-який з юридичних фактів, перерахованих у коментованій статті, причомуперелік цих підстав невичерпний. Підстави виникнення господарських зобов'язаньрізноманітні, оскільки суспільні відносини, регульовані господарським правом,численні і різноманітні. Господарські зобов'язання виникають безпосередньо знорм, що містяться в законодавчих актах, з актів господарського управління,господарських договорів або інших правочинів, з фактів, що завдали шкоди іншомусуб'єкту, у результаті створення об'єктів інтелектуальної діяльності, а такожунаслідок подій, з якими законодавство пов'язує настання правових наслідків, таінших підстав, що не суперечать чинному законодавству.
 
2. Поняття таознаки господарського договору
 
Договір є однієюз найдавніших конструкцій. Раніше нього в історії джерел права, які щепроходили стадію формування, були тільки звичаї, а сфері зобов'язального права– делікти. Але така двочленна формула була надто вузькою, і, спочатку Юстиніаном,а потім Гаєм була висловлена ідея про необхідність ще двох груп основ:квазіделіктів і квазідоговорів. Так було визначено чотиричленний розподілцивільних зобов'язань. Французький філософ і соціолог А. Фульє[6]розглядаючи перспективи розвитку цивільного права писав: "… договірзаймає дев'ять десятих чинних кодексів, а колись йому будуть присвячені вкодексах усі статті від першої до останньої.
В умовах становленнясоціально орієнтованої ринкової економіки господарський договір є основнимзасобом організації відносин між суб'єктами господарювання, гнучким регуляторомгосподарської діяльності і інструментом її планування, формою і засобоморганізації господарських зв'язків. Господарський договір є формою вираженнягосподарського зобов'язання. Йому притаманні особливий суб'єктний склад,специфіка діяльності суб'єктів господарювання, мета, для досягнення якоїукладається цей договір.
У статті 55 ГКУкраїни визначені поняття та особливості суб'єкта господарювання. Згідно з цієюстаттею суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин,які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно інесуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крімвипадків, передбачених законодавством.
В цивілістичнійнауці пануючим є положення про багатозначність категорії «договір»[7],який охоплює такі правові явища, як юридичний факт (дво- чи багатостороннійправочин), що є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, самедоговірне зобов'язання (правовідношення), породжуване укладеним договором, атакож документ, в якому закріплюється (фіксується) встановлення між сторонамидоговірного зобов'язання. За таких обставин слід погодитися з думкою В. Луця[8]про те, що при конкретному аналізі зазначених юридичних явиш завжди слідрозкривати їх сутність, встановлювати, зокрема, те, що розуміється під поняттям«договір» у тому чи іншому випадку.
Разом з тимбагатозначність категорії «договір» не тільки не виключає, а й припускаєможливість виокремлення та аналізу деяких із зазначених юридичних явищ, зокремадоговірного зобов'язання. Це тим більш важливо з огляду на те, що кожне з цихявищ має, з одного боку відносно самостійне значення, а з другого – пов'язане зіншими юридичними явищами, що охоплюються категорією «договір».[9]
Право Українирегулює майнові господарські та інші відносини суб'єктів господарювання з їхконтрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій:договір та господарський договір. Перша категорія – майновий договір – єзагальною. Законодавче майнові договори усіх видів врегульовано Цивільнимкодексом (статті 151-160).
У господарськомуправі категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях.Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському правіозначає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарськогоправа. Але з точки зору статутної діяльності господарського суб'єкта майновідоговори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чидоговір підряду на капітальне будівництво – з одного боку; договіркупівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо – зіншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльністьгосподарюючих суб'єктів, інші – обслуговуючу. Тому законодавець визначає ірегулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремоююридичною категорією – категорією господарського договору.
Термін«господарський договір» у право України введено Арбітражним процесуальнимкодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарськихспорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, яківиникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст. 1 АПК).
Отже, категоріїдоговір і господарський договір співвідносяться як загальне і особливе. Якособлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певнуправову основу.
Господарськідоговори в Україні регулюються:
1. ГосподарськимКодексом України (гл. 20);
2. Загальнимистаттями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зобов'язання, щовипливають з договорів (ст. 638-650);
3. Спеціальнимистаттями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами(підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: стосовнопоставок продукції (товарів); закупівлі сільськогосподарської продукції утоваровиробників; капітального будівництва; перевезення вантажів та ін.
Певну групустановлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарськідоговори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України.Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення татоварів народного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім воднимтранспортом; частково – підрядні відносини в капітальному будівництві.
Господарськийпроцесуальний кодекс України лише в загальних рисах встановлює можливістьврегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні певних категорійгосподарських договорів (ст. 10) і більш детально регулює врегулюваннярозбіжностей при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальнівідносини щодо порушення позовного провадження і розгляду справ у спорах, щовиникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорівта визнанні їх недійсними.
Отже, увизначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознакикатегорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені угосподарському законодавстві.
Іззагальноправової точки зору господарський договір становить собою господарськеправовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірнімайнові зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконатироботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір – це регулятор конкретних(одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарськоїдіяльності, умови дії якого визначають самі суб'єкти.
Як спеціальназаконодавчо-правова категорія господарський договір має особливі ознаки.
По-перше,господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначенуекономічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається згосподарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських ікомерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції,виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідсигосподарські договори – це майнові договори, що обслуговують безпосередньовиробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарськідоговори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ та організацій,які не обслуговують виробництво і обіг, і є допоміжними.
По-друге,стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладанняі змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарськідоговори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетнихпотреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставівідповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, щозміст господарського договору, який укладається на підставі державногозамовлення (державний контракт), обов'язково має відповідати цьому замовленню(ст. 152 ЦК). В теорії такі договори визначаються як плановані.
Але не всігосподарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, цяознака господарського договору не є абсолютною.
Змістгосподарських договорів, які укладаються без державного замовлення, маєвідповідати господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін. У теоріїтакі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самимисторонами.
По-третє, законобмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів.Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу та ст. 1 Господарського процесуальногокодексу суб'єктами господарських договорів є підприємства, установи,організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), а такожгромадяни-підприємці.[10]
Отже,господарський договір – це майнова угода господарюючого суб'єкта зконтрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сферігосподарської (комерційної) діяльності при виробництві і реалізації продукції,виконанні робіт, наданні послуг.
Господарськийдоговір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарськогозобов'язання. Господарське зобов'язання – це врегульоване правом господарськевідношення, внаслідок якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати відіншої здійснення господарських функцій – передачі майна, виконання роботи,надання послуг тощо, а інша – зобов'язана виконати вимоги щодо предметазобов'язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей,зустрічні послуги тощо).
Категоріягосподарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою(вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, щогосподарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державногозамовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору,укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта;з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з іншихпідстав, що не суперечать закону (з аукціону, конкурсу, тендеру, іншогопублічного торгу).
Таким чином, зодного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникненнягосподарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарськогозобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані надоговорі. З іншого боку, зміст господарського договору – це сукупністьгосподарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, щовиникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору єузагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір –це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.
 
3. Видигосподарських договорів, їх характеристика
В умовах доринкових відносин договору відводилася, головним чином, роль деталізаціїпланових актів. Відповідно до цього форми і види договірних відносин були залежнимивід планових показників, а сторони – обмеженими у формуванні умов договорів.
Перехід доринкової економіки характеризується різноманітністю форм власності, суб'єктівгосподарської діяльності, форм ведення виробництва та господарювання і, якрезультат цього, широким колом і різноманітністю господарських договорів. Самез їх допомогою промислові та інші підприємства і підприємці планують своюдіяльність. Відтепер не план, а договір став основним важелем веденнягосподарської діяльності і регулювання відносин між її суб'єктами.
Господарськідоговори можна підрозділити на окремі види. Класифікуються вони за тими жознаками, за якими проводиться класифікація цивільно-правових договорів.[11]
Так, визначальноюознакою будь-якого договору є досягнення домовленості, згоди сторін про йогоукладення. Але є такі договори, для укладення яких тільки домовленостінедостатньо. Окрім неї, необхідним є виконання певних дій, наприклад передачацінностей, речей, предметів тощо, після чого договір вважається укладеним. Такідоговори називаються реальними.
Якщо ж дляукладення договору достатньо однієї домовленості сторін, то укладений договірназиватиметься консенсуальним. Так, договір поставки продукції вважаєтьсяукладеним з моменту, коли сторони домовилися підписати даний договір, хочпоставка, передача продукції і її оплата проводитиметься в майбутньому. Слідпри цьому зазначити, що ця класифікація певною мірою має умовний характер.Термін «реальний договір» аж ніяк не означає, що договір консенсуальний, напротивагу реальному, якийсь неіснуючий. Консенсуальні договори – річповсякденна, вони доволі часто зустрічаються в умовах господарювання. Отже,така класифікація вказує на спосіб укладення договорів, а не на їх сутність ісаму природу.[12]
Беручи за основурозподіл прав і обов'язків, розрізняють договори односторонні і двосторонні. Водносторонніх договорах тільки одна сторона бере на себе зобов'язання щододругої, в якої у зв'язку з цим виникають тільки права.
Наприклад, задоговором позики той, хто надав позику (позикодавець), має право вимагатиповернення позики, а той, хто її одержав (позичальник), зобов'язаний повернутипозичене. Таким чином, позикодавець має тільки права, а позичальник – тількиобов'язок.
Двостороннідоговори – це ті, згідно з якими обидві сторони пов'язані взаємними правами іобов'язками. Прикладом двосторонніх договорів є договір поставки, бо в ньомуобидві сторони – і постачальник і покупець – набувають взаємних прав іобов'язків.
Господарськомуправу відомі також договори на користь третьої особи. Особливістю такогодоговору є те, що право вимоги за договором набуває третя особа, яка вукладенні договору участі не бере. Але сторони, які беруть участь в укладеннідоговору, виговорюють для неї права і обов'язки. Прикладом цього, на нашудумку, є договори перевезення вантажів залізничним транспортом. Договірперевезення вантажів укладається між вантажовідправником і перевізником. Тому вразі, коли вантажоодержувачем за договором є вантажовідправник, кількістьучасників (сторін) обмежується тільки ними. Але, як правило, вантажовідправникі вантажоодержувач є різними особами. У цьому разі і виникає питання про роль імісце вантажоодержувача у транспортних відносинах. Він є третьою особою, якаучасті в укладенні договору не бере, а вступає в дію в процесі його виконання,здійснюючи права і обов'язки, які виговорили для нього вантажовідправник іперевізник (право і обов'язок одержати вантаж і, якщо було обумовлено, сплатитивизначену суму за перевезення).
Залежно відпідстав укладення господарських договорів їх розподіляють на вільно регульованіі планові. [13]
Вільно регульовані,відповідно до ст. 184 ГК України, це – господарські договори, які укладаються наоснові вільного волевиявлення сторін. В цьому разі проект договору може бутирозроблений за ініціативою будь-якої із сторін без обов'язкової для них основи(державного замовлення, іншого планового або адміністративного акта). Проекти іукладення цього договору здійснюється у строки, погоджені самими сторонами.
Укладеннягосподарського договору на основі вільного волевиявлення сторін можездійснюватись у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами,телеграмами, телефонограмами, або у формі єдиного документа з додержаннязагального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГК України.
При укладеннігосподарських договорів на основі примірних і типових договорів сторони повиннідодержуватись умов, передбачених ст. 179 ГК України. Вони повинні укладатись неінакше, як у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181ГК України та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актамищодо застосування примірного або типового договору.
Організаційно-господарськідоговори укладаються в такому ж порядку, як і договори на основі вільноговолевиявлення, але на відміну від останніх не допускається спрощений спосіб їхукладення (ст. 186 ГК України).
Статтею 185 ГКУкраїни передбачені особливості укладення господарських договорів на біржах,ярмарках та публічних торгах.
До укладеннятаких договорів застосовуються загальні правила укладення договорів на основівільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових актів загальногохарактеру, локальних актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж,ярмарків та публічних торгів.
Господарськідоговори, які визначені і регулюються як державні контракти, укладення і оплатаяких гарантується державою, оскільки замовниками в них виступають державніоргани, на нашу думку, є планованими.
Залежно відхарактеру переміщення матеріальних благ договори можуть бути сплатними ібезоплатними. Сплатними є договори, в яких дія однієї особи обов'язковопотребує відповідної майнової дії іншої. До них належать купівля-продаж,оренда, поставка тощо.
У безоплатнихдоговорах надання майна здійснюється тільки однією стороною без одержаннязустрічного надання від другої сторони. Відповідно до цього передача майнаблагодійним фондам або ж будь-яким підприємствам як безоплатної допомоги здійснюєтьсяна основі безоплатних договорів. Деякі договори, наприклад договір комісії,можуть бути як сплатними, так і безоплатними залежно від домовленості про цесторін.
Залежно відюридичної спрямованості господарські договори розрізняють як основні і попередні.
Основні договорибезпосередньо породжують права і обов'язки сторін, пов'язані з реалізацієюпродукції, наданням послуг і т. ін.
Статтею 182 ГКУкраїни врегульований порядок укладення, розірвання та припинення попередньогодоговору. Попередній договір укладається з метою укладення в майбутньому, непізніше одного року, основного господарського договору. Він повинен міститиумови, які б дали можливість сформулювати істотні умови основного договору. Доукладення попереднього договору не застосовується загальний порядок укладеннягосподарських договорів, передбачений статтею 181 ГК України. [14]
Якщо сторона, якауклала попередній договір, одержавши проект основного договору, ухиляється відйого укладення, друга сторона має право вимагати укладення основного договору всудовому порядку. Зобов'язання укласти на основі попереднього основнийгосподарський договір є обов'язковою для сторін, проте якщо до закінченнястроку, в який сторони повинні укласти основний договір, одна із сторін ненадішле проект основного договору другій стороні, зобов'язання укласти основнийдоговір припиняється (ст. 182 ГК України).
Дуже схожою напопередній договір є угода про наміри вступити в договірні відносини вмайбутньому. Але, незважаючи на загальну формальну їхню схожість, попереднійдоговір відрізняється від угоди про наміри. Угода про наміри лише фіксуєбажання сторін вступити в договірні відносини в майбутньому і не породжує праві обов'язків сторін. Залежно від періодів виконання своїх обов'язків суб'єктигосподарювання укладають генеральні і поточні договори. Генеральні договоривизначають умови виконання всіх узятих зобов'язань сторонами протягом усьогоїхнього строку (наприклад, будівництво складного, довгострокового об'єкта – атомноїелектростанції). Поточні договори конкретизують генеральні договори на певніперіоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будівництвоокремих споруд, які є складовими частинами об'єкта, обумовленого генеральнимдоговором (закінчення будівництва якоїсь частини (черги) АЕС).
Генеральнідоговори укладаються на тривалі строки – на п'ять і більше років, і, навпаки,поточні, які конкретизують періоди виконання зобов'язань, що виникають ізгенеральних договорів, – на коротші періоди часу, як правило, на рік.
Від попередніх ігенеральних договорів слід відрізняти довгострокові договори за прямимитривалими господарськими зв'язками, які свого часу набули широкого застосуванняв поставочних відносинах. У юридичній літературі донині не проведено чіткогорозмежування між ними. Але погодитися з точкою зору про те, що довгостроковийдоговір за своєю юридичною природою є попереднім, не можна з таких міркувань.Суть попереднього договору полягає втому, що з нього випливає зобов'язанняукласти договір у майбутньому. Через це попередній договір, виконавши своюфункцію, тобто зобов'язавши сторони укласти договір у майбутньому, вважаєтьсявиконаним і припиняє свою дію. Договір поставки за прямими довгостроковимигосподарськими зв'язками, укладений сторонами, як правило, на п'ять років або жна триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, наякий він був укладений, за винятком випадків, передбачених чиннимзаконодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.
Залежно відспособу укладення договори бувають взаємоузгоджені і договори приєднання.
В умовах ринковихвідносин основна кількість договорів укладається суб'єктами господарськоїдіяльності вільно, на свій розсуд, без будь-яких приписів, за простою згодоюсторін – взаємоузгоджено – з дотриманням таких принципів: – суб'єкти абсолютновільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір, за винятком, колизобов'язання укласти договір передбачено законом або добровільно прийнятимзобов'язанням; – вибір контрагента при укладенні договору добровільний; – усуб'єктів господарювання є можливість вибору виду договору; – сторони за своїмрозсудом визначають і формулюють конкретні умови (зміст) договору, окрімвипадків, передбачених законодавством, або ж у зв'язку з їх попередньоюдомовленістю. Це, як правило, договори купівлі-продажу, поставки, інші договорина передачу майна у власність, у строкове платне і безоплатне користування, навиконання робіт тощо. При укладенні договорів приєднанням умови (зміст)формулюються тільки однією із сторін. Інша сторона позбавлена можливостідоповнювати або ж змінювати ці умови, вона може укласти такий договір,погодившись із цими умовами в цілому. Прикладом таких договорів є договориперевезення, договори на відкриття банківського рахунку та ін.
Особливостями іспецифікою внутрішньогосподарської діяльності юридичних осіб характеризуютьсявнутрішньогосподарські договори, у форму яких, у відповідних випадках, вонавтілюється. Суб'єктом цих договірних відносин завжди, принаймні однією зісторін, є підрозділ юридичної особи. Другою стороною може виступати іншийпідрозділ або ж юридична особа в цілому. Внутрішньогосподарські договоринабувають широкого застосування в умовах розвитку корпоративних відносин.
Таким чином,залежно від порядку виникнення прав та обов'язків сторін стосовно одна одноїрозрізнюють договори: – односторонні, – двосторонні, – багатосторонні. Якщо задоговором в однієї сторони виникають тільки права, а у другої тільки обов'язки,такий договір є одностороннім. У більшості своїй договори двосторонні, тобтобудь-яка зі сторін має як права, так і обов'язки; кожна сторона стосовно другоївиступає одночасно кредитором і боржником, оскільки права й обов'язки сторін єзустрічними. Багатосторонніми є договори, які укладаються трьома і більшесторонами. У сторін таких договорів не виникає взаємних прав та обов'язківстосовно одна одної. Вони укладають договір для досягнення певної мети.
Залежно відмоменту укладення договору ГК розрізнює договори: – реальні, – консенсуальні.Консенсуальним уважається договір, коли для виникнення взаємних прав таобов'язків сторонам досить досягнути згоди за всіма істотними умовами договору.Реальним договір уважається тоді, коли права й обов'язки у сторін виникають умомент передачі речі або здійснення іншої певної дії. Залежно від характеру та умов угоди договір може бути: – сплатним,– безоплатним. Договір є сплатним, коли у сторін існують взаємні зобов'язання:в однієї сторони – здійснити певні дії, а у другої сторони – відшкодуватиматеріальні або інші блага.
 
4. Відповідальністьза невиконання, неналежне виконання
договірнихзобов’язань
господарськийзобов'язання договір
Невиконання абоненалежне виконання господарського зобов'язання приводить до порушеннязобов'язання та є підставою для господарсько-правової відповідальності у виглядігосподарських санкцій (ст. 216-217 ГК України). Однак сторона може доводити, щозробила все можливе для запобігання господарського правопорушення, на підставічого може бути звільнена судом від відповідальності (ст. 218 цього Кодексу).
Суб'єктигосподарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконуватигосподарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правовихактів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання– відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконаннягосподарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексуУкраїни з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторонаповинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання неюзобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпеченнязагальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою длязастосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законамиабо договором.
Господарськеправопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарськихвідносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджуєтьсяз юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншогоучасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можнакласифікувати за видами і систематизувати її окремі групи за певнимикритеріями.[15]
Так, залежно відюридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірніта позадоговірні правопорушення.
Договірнавідповідальність – це вид відповідальності, що передбачена за порушення зобов'язань, яківиникли з договору. Такий вид відповідальності визначається відповідно дозакону і не суперечними йому умовами укладеного між сторонами договору.
Позадоговірнавідповідальність настає безпосередньо за порушення зобов'язань, що виникли з закону,адміністративного акта чи інших правомірних дій. Особливим різновидом такоївідповідальності є відповідальність за заподіяння майнової чи моральної шкоди,що виникає саме з факту заподіяння шкоди.[16]
В свою чергудоговірні правопорушення поділяються на:
— правопорушенняна стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулюваннярозбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, що суперечатьвимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів зметою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
— порушеннястроків виконання договірних та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції татоварів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів,виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне засобою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;
— порушеннягосподарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів),виконаних робіт, наданих послуг;
— порушеннядержавної дисципліни цін, пов'язані з виконанням договорів;
— порушення усфері кредитних та розрахункових відносин, пов'язані з виконанням господарськихдоговорів;
— порушеннягосподарських зобов'язань щодо перевезень вантажів: зобов'язань з планів перевезень (неподачаперевізних засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простійтранспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановленітерміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажутощо.[17]
Вчиненнясуб'єктом господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування доправопорушника передбаченої або санкціонованої нормами господарськогозаконодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарськіправопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності),санкції за них встановлює господарський закон. Такий вид відповідальності утеорії господарського права визначається як господарсько-правовавідповідальність.
Видигосподарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видівгосподарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. Зацим критерієм у теорії господарського права розрізняють:
1) відшкодуваннязбитків;
2) штрафнісанкції;
3)оперативно-господарські санкції;
4) конфіскація;
5)господарсько-адміністративні штрафи;
6)планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;
7) господарсько-організаційнісанкції.
Відшкодуваннязбитків яквид відповідальності різнобічне врегульовано законом. Відшкодування збитківзастосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статейЦивільного кодексу та інших законодавчих актів:
— у відносинахкупівлі-продажу між господарюючими суб'єктами. Так, продавець зобов'язанийповідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря,право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірваннядоговору і відшкодування збитків;
— у відносинахпоставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукціїненалежної якості або некомплектної;
— згідно здоговором підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання абоненалежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), атакож відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою;
— у перевезенняхвантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов'язані відшкодуватиперевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортнихзасобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні,неправильного навантаження, пакування, кріплення вантажу.
Чиннимгосподарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодуваннягосподарюючими суб'єктами збитків.
Штрафнісанкції. Штрафнагосподарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитківнасамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію.Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність щодо тих видівгосподарських правопорушень, за вчинення яких до суб'єктів господарськихвідносин доцільно застосовувати штрафні (каральні) економічні санкції.[18]
Штрафнувідповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафнихекономічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами,що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставкипродукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).
Розмір штрафу якекономічної санкції регулюється законодавством трьома способами:
— штраф у твердійсумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, що їх сплачують перевізник івідправник за невиконання плану вантажних перевезень, їх розміри визначаютьтранспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;
— штраф упроцентному відношенні до суми всього зобов'язання або невиконаної частинизобов'язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістюстандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі20 відсотків вартості продукції неналежної якості;
— штраф укратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом.Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачемвантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами цісуб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженогомайна.
Неустойка є різновидом штрафної економічноїсанкції, розмір якої визначається законом або договором у процентномувідношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Неустойка застосовується,як правило, як штрафна санкція у разі прострочення виконання майновихзобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки запрострочення виконання зобов'язань загалом не залежить від терміну простроченнявиконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукції постачальниксплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої устрок продукції за кожною окремою позицією номенклатури. Зазначена неустойка єштрафною, оскільки сторона, яка порушила умови договору поставки, відшкодовуєіншій стороні заподіяні внаслідок цього збитки без зарахування сум неустойок.
Разом з тим,законом або договором передбачаються так звані залікові неустойки. Залікованеустойка має місце в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншій сторонізбитки у частині, не покритій неустойкою.
Пеня як штрафна економічна санкціязастосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язаньсуб'єктами господарської діяльності.
Особливістю пеніє те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми,причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконано. Тобторозмір цієї санкції збільшується залежно від продовження правопорушення.Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вонавідрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.
Оперативно-господарськісанкції. Цепередбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу направопорушника, спрямовані на запобігання господарського правопорушення чизменшення його шкідливих наслідків.[19]
Оперативно-господарськісанкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належатьсанкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересахсторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньоїповної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові відприйняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативнихсанкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведеннянесправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплатупродукції).
Конфіскація – це безоплатне вилучення удохід бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання – правопорушника у випадках,прямо передбачених законом.
Конфіскаціюзастосовують у випадках:
– виконання угод,укладених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства(конфіскації підлягає все одержане винними сторонами/стороною за такою угодою);
– здійсненнякомерційним банком забороненої законом виробничої діяльності;
– у сфері антимонопольногорегулювання та у разі недобросовісної конкуренції;
– у сфері ціноутворення(зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюєдержава) та в деяких інших випадках.
Господарсько-адміністративнийштраф – цегрошова сума, що сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання – правопорушникому передбачених законом випадках.
Господарсько-адміністративнийштраф може застосовуватися:
а) у процентномуабо кратному відношенні до суми порушення;
б) в певнійкількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Планово-госпрозрахункові(оціночні) санкції – це передбачені чинним законодавством заходи економічноговпливу на господарюючого суб'єкта у зв'язку з порушенням ним плановихнормативів і планових завдань:
— підвищення тарифу(розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів,електроенергії;
— позбавленняпільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;
— виключення зізвітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державнихстандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);
— віднесення наприбуток, що залишається у розпорядженні суб'єкта господарювання,недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів(за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).
Планово-госпрозрахунковісанкції застосовує сам суб'єкт господарювання – правопорушник, а у разі якщовін цього не зробить – компетентні органи, які виявили факт правопорушення.
Розрізняютьюридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосуванняпланово-госпрозрахункових санкцій.
Господарсько-організаційнісанкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб'єктагосподарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушенняним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності.[20]
До них належать:
– обмеження абопризупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених у йогодіяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічного законодавства,санітарно-епідеміологічних правил тощо);
– призупиненнядії ліцензій;
– скасуванняліцензій;
– скасуваннядержавної реєстрації;
– примусовареорганізація (у зв'язку з допущенням суб'єктом підприємницької діяльності – монополістомна ринку певного товару монополістичного правопорушення);
– примусоваліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщовся діяльність господарської організації ліцензується;
− визнаннясуб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргіву нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньоїдіяльності).
Господарсько-організаційнісанкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльностісуб'єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії таскасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусоваліквідація).
Як і будь-якаінша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальністьґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави,тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарськихвідносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб’єктністьправопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора).[21]Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можутьбути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно відформи власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які маютьправо звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюванихправ та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридично-фактичною.Це протиправні дії або бездіяльність особи – господарського правопорушника, щопорушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їхреалізації.
Ця підставаскладається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовамигосподарсько-правової відповідальності:
— фактгосподарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору,державного контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкодамайновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);
— протиправністьповедінки господарського порушника. Така умова визначається у господарськомуправі в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, щопорушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;
— причиннийзв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками.Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чибездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода,завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповіднимидоказами;
— винагосподарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушникадо прав і законних інтересів потерпілого.
Вина угосподарській і юрисдикційній практиці – це існування двох обставин, які даютьпідстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушникареальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхіднихзаходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді)потерпілого. Формою вини може бути як умисел, так і необережністьправопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконанняабо неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційнийорган (суд, господарський суд, третейський суд) відповідно зменшує розмірвідповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або знеобережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їхзменшення. За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язаннявини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється відвиконання зобов'язання. Інше може бути встановлено законом. Вина є однією зумов відповідальності в деліктних зобов'язаннях між суб'єктами. Той, хтозаподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкодузаподіяно не з його вини. Вина підприємства (господарюючого суб'єкта) – це винайого працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначенняконкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконаннязобов'язань чи заподіяння шкоди.
Сукупність(склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підставигосподарсько-правової відповідальності. Для застосування майновоївідповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіхчотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лишедвох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінкипорушника.
Таким чином, відповідальністьу господарському праві – це комплексний правовий інститут, який має свійособливий предмет регулювання – правопорушення у сфері господарювання(господарські правопорушення).
Господарськеправопорушення – це протиправна дія або бездіяльність учасника господарськихвідносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджуєтьсяз юридичними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншогоучасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК,порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначенихзмістом зобов'язання (неналежне виконання). Правовим засобом відповідальності(формою реалізації відповідальності і одночасно мірою відповідальності) у сферігосподарювання є господарські санкції.
Висновки
Таким чином,різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарськихдоговорів. Кожному господарському договору властиві і загальні риси цієїправової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарськихдоговорів. Тому для їхнього (договорів) розмежування застосовуютьсядоктринальна і нормативна класифікації господарських договорів, основною яких єїхні юридичні (внутрішні) властивості.
Категоріягосподарського зобов'язання своєму виникненню зобов'язана науці господарськогоправа, яка розглядає господарські зобов'язання як одну з фундаментальнихгосподарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової формигосподарських відносин. Сформульоване спочатку доктринально в юридичнійлітературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, викликаними змінами векономічній системі) в ст. 173 ГК, визначення поняття господарськогозобов'язання дозволяє з'ясувати його основні ознаки, за якими воновідрізняється від зобов'язання цивільно-правового. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарськезобов'язання це правовідносини, через які один суб'єкт (зобов'язана сторона, утому числі боржник) зобов'язаний чинити певну дію господарського чиуправлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконатироботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматисявід певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) маєправо вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Під змістомгосподарського зобов'язання розуміється сукупність суб'єктивних прав ісуб'єктивних обов'язків його учасників. Підставою виникнення зобов'язанняназивають ті факти, з настанням яких право пов'язує виникнення зобов'язальнихправовідносин.
Як відомо, з 1 січня 2004 року нарівні із Цивільним кодексом набув чинності і Господарський кодекс.Обидва документи регулюють договірні відносини. Природно, виникає запитання:нормами якого кодексу в яких випадках слід керуватися? За відповіддю звернемосядо відповідних статей ГК.
Статтею 175 ГКвизначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарськихвідносин, регулюються Цивільним кодексом, з урахуванням особливостей,передбачених Господарським кодексом.
Отже, господарськийдоговір – це договір, що укладається між суб'єктами господарювання або міжсуб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами,яким установлюються, змінюються чи припиняються права й обов'язки сторін приздійсненні господарської діяльності. Таким чином, цивільно-правовий договір,укладений між сторонами, хоча б одна з яких є суб'єктом господарювання, набуваєстатусу господарського договору.
Залежно відпорядку виникнення прав та обов'язків сторін стосовно одна одної розрізнюютьдоговори:
– односторонні,
– двосторонні,
– багатосторонні.
Якщо за договоромв однієї сторони виникають тільки права, а у другої тільки обов'язки, такийдоговір є одностороннім. Наприклад, за договором позики позичальникзобов'язується повернути позикодавцеві суму позики або таку ж кількість речейтого ж роду та якості, а позикодавець має право вимагати повернення предметапозики. У більшості своїй договори двосторонні, тобто будь-яка зі сторін має якправа, так і обов'язки; кожна сторона стосовно другої виступає одночаснокредитором і боржником, оскільки права й обов'язки сторін є зустрічними.Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується продати товар імає право вимагати від покупця оплати за проданий товар, а покупець зобов'язанийоплатити цей товар і має право вимагати передачі йому купленого товару.
Багатосторонніми є договори, які укладаютьсятрьома і більше сторонами. У сторін таких договорів не виникає взаємних прав таобов'язків стосовно одна одної. Вони укладають договір для досягнення певноїмети. Прикладом можуть служити договори про спільну діяльність або договірпростого товариства.
Залежно відмоменту укладення договору розрізняють договори: реальні та консенсуальні.Консенсуальним уважається договір, коли для виникнення взаємних прав таобов'язків сторонам досить досягнути згоди за всіма істотними умовами договору.Наприклад, консенсуальним є договір підряду. Реальним договір уважається тоді,коли права й обов'язки у сторін виникають у момент передачі речі або здійсненняіншої певної дії. Наприклад, договір перевезення вантажу автомобільнимтранспортом. Поки вантаж не переданий перевізнику для перевезення, а перевізникне надасть транспорт, взаємних прав та обов'язків у сторін договору не виникає.
Залежно від характерута умов угоди договірможе бути:
– сплатним,
– безоплатним.
Договір єсплатним, коли у сторін існують взаємні зобов'язання: в однієї сторони – здійснитипевні дії (продати, поставити товар, надати послуги, виконати роботи тощо), а удругої сторони – відшкодувати матеріальні або інші блага (сплатити гроші,передати речі, надати зустрічні послуги, виконати роботи). Договір є сплатним,якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті договору.Наприклад, договір купівлі-продажу передбачає передачу товарів за грошіпокупцеві, а за договором міни кожна зі сторін зобов'язується передати другійстороні у власність один товар в обмін на інший товар.
Слід сказати, щообидва кодекси надають сторонам значну свободу при укладенні договорів, оскількиосновним принципом регулювання договірних відносин визначений принцип свободидоговору (ст. 627 ЦК, ст. 67 ГК).
Списоквикористаних джерел та літератури
1.  Конституція України: прийнятана п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.
2.  Господарський Кодекс України.// ВідомостіВерховної Ради (ВВР), 2003, №18, №19-20, №21-22, ст. 144.
3.  Цивільний Кодекс України //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №40-44, ст. 356. Голос України №45 вiд 12.03.2003.
4.  ЗаконУкраїни “Про власність” від 7.02.1991 року // Відомості Верховної Ради України, 1991, №20, ст. 249.
5.  Агарков М.М. Обязательство посоветскому гражданскому праву. – М.: Юриздат, 1940. – 305 с.
6.  Боднар Т. В. Виконання договірнихзобов'язань у цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 272 с. – С.110-122.
7.  Брагинский М.Й., Витрянский В.В.Договорное право. Книга первая. Общие положення. – М., 1999. – С. 15-16.
8.  Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О. Саніахметової. – X.: «Одіссей», 2005. -608с. – С. 191-193.
9.  Господарське право:Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. — К.: Кондор, 2003. – 400с. – С. 365.
10.  Господарський кодекс України: Науково-практичний коментарО.І. Харитонова, Є. О. Харитонов, В. М. Коссак та ін.; За ред. О. І. Харитонової.- X.: Одіссей, 2006.-832 с. – С.333-335.
11.  Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посіб. / За ред. О.В. Дзери. – К., 1998. – С. 124.
12.  Иоффе О. С. Обязательственное право.– М., 1975. – С. 26.
13.  Корецкий А.Д. Теоретико-правовыеосновы учення о договоре / Отв. ред. П.П. Баранов – СПб.: Юридический центр Пресс, – 2001. — С. 5-7.
14.  Мандриковський М.М. Господарське законодавство:Навч. посібник для студентів усіх форм навчання/ М.М. Мандриковський. -2-евид… — Львів: Вид-во Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2004. — 167c. – С. 54-58.
15.  Мороз В. Основні види господарськихдоговорів // Юрист консультує. -2002. -№7. – C. 1-6.
16.  Правові основи підприємницькоїдіяльності / За ред. Шакуна В.І., Мельника П.В., Поповича В.М. – К.: Правові джерела,1997.
17.  Правові основи підприємницькоїдіяльності: Навч. посіб. / Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М. Неживець: Наук, керівник Л.А.Жук. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – 292 с.
18.  Правовое иорганизационно-экономическое регулирование хозяйственной деятельности / Под ред. проф. Л.А. Жука. – К.:Кондор, 2002.
19.  Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя/ Н.А. Саниахметова. — 6-е изд., перераб. и доп… — Харьков: Одиссей, 2004. — 1055 c. – С. 418-431.
20.  Сібільов М. Динаміка договірнихзобов'язань після їх виникнення. // Вісник Академії правових наук України. – 2005.– №1 (40). – С. 79-85.
21.  Сібільов М. Договірне зобов'язання тайого виконання // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №2(33)-3(34). – С. 418-419.
22.  Цивільне право України. Академічнийкурс. Т. 1. / За ред. Я.М. Шевченко. – К., 2003. – С. 467.
23.  Цивільне право України: Підручник /За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.,2004. — Т. 2. – С. 72-73.
24.  Цивільне право України: Підручник.Книга перша / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнєцової. – К., 2004. – С. 633.
25.  Цивільний кодекс України. – К.:Школа, 2003. – 384 с.
26.  Щербина В. С. Господарське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с. – С. 131-132.