Міністерствоосвіти і науки України
Європейськийуніверситет
Юридичнийфакультет
Контрольнаробота
з Актуальнихпроблем захисту суб’єктів господарювання
Захисткапіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів
Київ 2008
Зміст
Вступ
1 Загальні питаннязабезпечення фінансової безпеки держави
2 Значеннябанківської системи в забезпечення фінансової безпекидержави
3 Поняттябанківскього капіталу
4 Захистстабільності формування банківського капіталу банків
5 Проблемавнутрішніх та зовнішніх загроз для банківськоїсистемі України
6 Іноземнийбанківський капітал: конкуренція та можливі наслідки
Загальні висновки
Використаналітература
Додаток А
/>/>/>/>/>/>/>Вступ
Попередженнянебезпек, ризиків, викликів і загроз державі як суспільно-політичній інституціїта мінімізація їхніх рівнів до бажаних умов безпеки існування і стратегічногорозвитку суспільства, народу, нації, людини і громадянина у сучаснійдемократичній державі передбачає узгоджене функціонування складових елементівсистеми забезпечення безпеки: військово-політичних, економічних, соціальних,ідеологічних, інформаційних, психологічних, науково-технічних, соціокультурних,правових, правоохоронних та інших механізмів. Перелічені елементи складаютьтаке поняття як „система забезпечення національної безпеки”. Необхіднозазначити, що поняття „національна безпека”, як і „система забезпеченнянаціональної безпеки” мають не лише загальні характерні для багатьох державриси, особливості побудови та вдосконалення. Вони є багатоаспектними і маютьпоряд із загальними унікальні, специфічні лише окремим суспільствам риси. Уданому випадку має місце унікальність розвитку систем безпеки напострадянському просторі, в якому Україна не є винятком і посідає чільне місце.
Загальновідомо,що атрибутом могутності держави є самодостатня система національної безпеки.Слід відразу ж зазначити, що дана система включає найбільш важливі складові: 1)безпека людини і громадянина; 2) безпека соціуму; а також 3) безпека держави.Саме цей триєдиний організм утворює національну безпеку в сучасному їїрозумінні. Тому всяка спроба підмінити національну безпеку не то виключнодержавною, не то безпекою особистості є за своєю суттю вихолощеним смислом.
Національнабезпека за своєю природою утворює дуалістичну систему, репрезентовану державноюі недержавною підсистемами забезпечення безпеки. Механізм функціонування міжоб’єктовоїсистеми безпеки суб’єктів господарювання недержавної сфери утворює відповіднусистему взаємодії з усіма державними структурами, що мають відношення довирішення більш широкої проблеми – національної безпеки України. Діяльністьзазначеної міжоб’єктової системи безпеки реалізується в межах спільних з урядомУкраїни програм, які охоплюють, у тому числі, загальнонаціональні програмнінапрямки забезпечення безпеки з забезпечення захисту капіталів банків віднедобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів.
Розглянемо останнєпитання в цієї роботі.
1 Загальні питання забезпечення фінансової безпекидержави
На фінансахбазується економіка будь-якої країни, фінанси — “кров” економічної системидержави. Проблема належної підтримки фінансової безпеки держави єнайактуальнішою, оскільки зачіпає усі галузі національного господарства,приватних підприємців, усі прошарки населення, все суспільство і державу вцілому.
На грунтіконцепції фінансової безпеки має бути розроблена державна стратегія фінансовоїбезпеки, яка може бути основою опрацювання державної фінансової політики,надаючи орієнтири, визначаючи національні інтереси, цілі і пріоритети.Стратегія фінансової безпеки має також включати програму забезпеченняфінансової безпеки.
Грунтуючись наКонцепції національної безпеки України, структура концепції фінансової безпекиможе бути такою:
основна мета підтриманняфінансової безпеки держави;
принципиорганізації підсистеми фінансової безпеки;
основні методизабезпечення фінансової безпеки;
загрозифінансовій безпеці;
основні критерії,що мають характеризувати фінансово-кредитну сферу з точки зору підтримання їїбезпеки на належному рівні;
національніінтереси у фінансово-кредитній сфері;
основні напрями(пріоритети) державної політики у сфері фінансової безпеки;
системапідтримання безпеки у фінансово-кредитній сфері на належному рівні.
Безпечним слідвважати такий стан фінансово-кредитної сфери, який має характеризуватисязбалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів,здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціонування національноїекономічної системи та економічне зростання. Тоді основна мета підвищенняфінансової безпеки полягає у безперервному підтриманні саме такого стануфінансово-кредитної сфери. При цьому параметри фінансово-кредитної сфери маютьбути такими, що забезпечують і внутрішню, і зовнішню збалансованість. Їхзначення повинні бути достатніми для забезпечення ефективного функціонуванняекономіки, а механізми, що використовуватимуться при цьому, здатнізабезпечувати належну стійкість до дії загроз.
Основні методизабезпечення фінансової безпеки. До основних методів доцільно включитинаступні: збирання і аналітичну обробку інформації про досвід і заходи ззабезпечення безпеки фінансово-кредитної сфери в інших країнах, постійниймоніторинг і аналіз умов, чинників, загроз та індикаторів фінансової безпеки, прогнозуванняумов, дії чинників та значень індикаторів у перспективі, розробку і здійсненняконкретних заходів щодо підтримання фінансової безпеки на належному рівні.
Загрозифінансовій безпеці. Постійне відстеження і визначення основних загрозфінансовій безпеці значно полегшує її підтримку на належному рівні. Це надаєможливість своєчасно розробляти й здійснювати практичні заходи щодо зниженнянегативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Усі загрози фінансовійбезпеці можна поділити на внутрішні та зовнішні, існуючі та можливі. Критеріємподілу загроз на існуючі або можливі має бути порогове значення того чи іншогоіндикатора, який характеризує певну загрозу. Загрози, що уже перевищилипорогові значення, слід вважати існуючими або наявними, якщо ні — можливими.
Внутрішнізагрози.
1. Недосконалістьі незавершеність законодавства у фінансово-кредитній сфері.
2. Відсутністьдостатнього золотовалютного запасу і алмазного фонду держави. 3. Низький рівеньінвестиційної діяльності.
4. Неефективністьподаткової системи, масове ухилення від сплати податків.
5. Недосконалабюджетна система, низький рівень бюджетної дисципліни і надмірний дефіцитДержавного бюджету.
6. Високий рівеньінфляції.
7. Зростання“тіньової” економіки, посилення її криміналізації, нелегальний перетік валютнихкоштів за кордон.
8. Недосконалістьбанківської системи.
Зовнішні загрози
1. Значне від’ємнезовнішньоторговельне сальдо.
2. Залежністьреформування економіки країни від отримання іноземних кредитів.
3. Зростаннязовнішнього державного боргу.
4. Втручання внаціональну фінансово-кредитну сферу міжнародних фінансових організацій.
5. Залежністьвітчизняного фінансового ринку від світового.
6. Дефіцитплатіжного балансу країни.
Національніінтереси в фінансово-кредитній сфері. Визначення національних інтересів маєбазуватись, по-перше, на сукупності цілей соціально-економічного розвиткукраїни на конкретному етапі, по-друге, на існуючому стані фінансово-кредитноїсфери і змісті визначених загроз у ній, по-третє, на системі визначенихкритеріїв стану фінансово-кредитної сфери. Виходячи з цього, основними(пріоритетними) національними інтересами в фінансово-кредитній сфері держави насучасному етапі стабілізації та економічного зростання можуть бути:
— забезпеченняфінансової стабілізації в країні та подолання кризи платежів;
— здійсненнябюджетної реформи, зниження дефіциту Державного бюджету до 1% ВВП, систематичневиконання дохідної частини Державного бюджету, ліквідація нецільовоговикористання бюджетних коштів;
— суттєвеудосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на розвитоквиробництва;
— легалізація“тіньової” економіки в офіційну, ліквідація криміналізованого бізнесу ікорупції;
— створеннядостатнього золотовалютного запасу держави;
прискореннярозвитку національної банківської системи;
створенняефективного фондового і страхового ринків, надійної системи довірчогоуправління майном.
2 Значення банківської системи в забезпеченняфінансової безпеки держави
Динаміка розвиткуфінансового ринку, конкуренція та співробітництво між банківськими інститутамиз належною якістю фінансових послуг, визначають зрілість економічних (іособливо — грошово-кредитних) відносин. Значення банків як фінансовихінститутів в економіці будь-яких країн є достатньо акцентованим: „Банкиконтролюють механізм виплат, обслуговують угоди, підтримують ліквідністьекономіки і слугують провідниками монетарної політики”[1].
У Додатку А наведеніпоказники діяльності банківської системи України. Банки експансивно пропонуютьі реалізують широкий диверсифікований спектр послуг. Провідні конкурентніпозиції банків на фінансовому ринку зумовлюються також характером їхдіяльності: „Банки виробляють унікальну продукцію — такі різноманітні фінансовітехнології обслуговування клієнтів (вирішення їх проблем), без яких не можеобійтися жодний суб’єкт господарювання”[2].
Для фінансовоїсистеми України характерна стабільно висока частка банківського кредиту всукупності інструментів фінансування. Обсяги кредитного портфеля вітчизняноїбанківської системи істотно зросли протягом 2000-2007 рр.: у декілька разів — відносноВВП країни (за попередніми даними, майже до 60%) та більш як у 20 разів — увартісному вираженні (до більш як 485,5 млрд. грн.).
У структурікредитів комерційних банків найбільша питома вага припадає на кредити, наданісуб’єктам господарювання (хоча має місце і зниження цього показника з 93,3% у2000 р. до 61% у 2007 р.). На іншому полюсі спостерігається кількарічний бумкредитування потреб домогосподарств. Динаміка надання кредитів фізичним особам(обсяг яких тільки за 2005-2007 рр. збільшився майже у 4,5 раза, що й зумовилоістотне зростання використання боргових інструментів свідчить одночасно як прозатребуваність відповідних банківських інструментів у сегменті споживчогоринку, так і про підвищення доходів населення, які повертаються до економічногокругообороту переважно через кредитні, а не через інвестиційні інструменти[3].
Отже, ринковатрансформація національної економіки, а також становлення інститутів таінструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентальноготипу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі.Підтвердженням тому слугують домінування банків у сукупності фінансовихустанов, переважне використання кредиту і сформованих на його основі борговихінструментів для забезпечення потреб економічного розвитку.
3 Поняття банківскього капіталу
Складність табагатогранність категорії “капітал” суттєво вплинули на трактування поняття“банківський капітал”, в яке (залежно від контексту) вкладається різний зміст.У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці дляхарактеристики банківського капіталу використовуються різні терміни, зокрема“сукупність грошових капіталів”, “банківські ресурси”, “власні кошти”,“ресурсна база банку”. Термін “ресурсна база банку” є найбільш придатним зпогляду розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсівпорівняно з терміном “банківські ресурси”, що відображають кошти, які вжефактично перебувають у розпорядженні банків. Тобто термін “ресурсна база банку”характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, що вжеберуть або ще не беруть участі в банківському обороті, створюючи засадирозвитку та розширення банківської діяльності. Оскільки взагалі під ресурсамирозуміють можливості, кошти, запаси чого-небудь, які можна використати в разіпотреби, в дисертації під банківськими ресурсами розуміється сукупністьгрошових коштів та виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних тафінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бутивикористані ними для здійснення банківських операцій та надання послуг.
Банківськийкапітал — це частина банківських ресурсів, що залучені банками в оборот івикористовуються ними з метою одержання прибутку. Відтак у будь-який моментресурси банку більші або дорівнюють його капіталу. Рівність означає, що всінаявні ресурси використовуються продуктивно, тобто для одержання прибутку.
Найсуттєвішоюрисою банківського сектору України є його незначна питома вага в економіці,ізольованість від її реального сектору. Власний капітал українських банків становитьблизько 5% від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цейпоказник наближається до 40%, а в розвинених – 80% і більше. Звісно, такабанківська система не є і не може бути ефективним інструментом політикиекономічного розвитку країни[4].Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якостіактивів та капіталізація банків.
Стабілізація таподальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв’язку знарощенням обсягів банківського капіталу. Воно повинно відбуватися не лише зарахунок власних джерел, залучених та позичених коштів, а й у результатіреорганізації банків через їх злиття чи приєднання, створення банківських об’єднаньта входження банків до складу фінансово-промислових груп. Масштаби вітчизняноїекономіки вимагають і вимагатимуть у майбутньому наявності різних за розміромбанків, що мають свою нішу. Великі банки спроможні підтримувати великікомерційні структури, кредитувати важливі програми, виконувати функціїрозрахункових центрів для клієнтів завдяки розвиненій мережі філій,упроваджувати в регіони новітні банківські продукти та технології, тобто стати справжнімифінансовими супермаркетами для клієнтів. Наявність середніх та малих банків маєсвої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодоіндивідуального підходу до потреб клієнтів. Головне, що потрібно враховувати, –це прибуткову діяльність банків, якої вони повинні беззаперечно дотримуватися.
Ефективністьформування та використання банківського капіталу пов’язана не лише з операціямибанків, а й з наданням клієнтам послуг. Водночас банківські операції та послугивзаємозв’язані, надаються клієнтам одночасно, в одному “пакеті”.
В Україніпростежується тенденція поступового зменшення кількості зареєстрованих тадіючих банків, а також їх трансформація із товариств з обмеженоювідповідальністю в акціонерні, причому відкритого типу. Регіональне розміщеннябанків свідчить про їх зосередженість у небагатьох регіонах, зокрема у м. Києві– понад 54% усієї кількості банків. Територіальна концентрація тадеконцентрація банків має як переваги, так і вади, змушуючи банки приділятипідвищену увагу розвитку власної філійної мережі, удосконаленню її структури тауправління. Стратегія регіонального розвитку банківської системи повиннавиходити з принципу: банки для регіонів, а не регіони для банків.
Формуваннябанківського капіталу відбувалося і відбувається у складних умовах реформуванняекономіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягомтривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умовфункціонування банківської системи негативно позначилися на капіталізаціїбанків, їх фінансовій стійкості і фінансових результатах.
На банківськийкапітал суттєво впливають грошові заощадження, які утворюються у суспільстві.Попри поширене використання в економічній літературі та практиці терміна“заощадження” для досліджень у даній сфері характерним є відсутність чіткоокреслених підходів до його трактування. Відтак пропонується виходити з такихосновних положень: заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві,а й у таких суб’єктів економіки, як фірми та держава; слід ураховувати сукупнідоходи суб’єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види; одержуванісуб’єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі тавикористовуються не лише на споживання, а й на сплату податків і неподатковихплатежів. За такого підходу заощадження є частиною доходів суб’єктів економіки,не використаною на споживання, сплату податків і неподаткових платежів іпризначеною для забезпечення потреб у майбутньому. Це дало змогу запропонуватив роботі комплексну класифікацію заощаджень за ознаками, що впливають напрактику використання заощаджень під час формування ресурсної бази банків.Актуальним є групування заощаджень: за формою нагромадження (грошові,натурально-речові та фінансові активи); мотивами утворення (мотивовані та немотивовані);стимулами утворення (добровільні та вимушені); характером мобілізації(організовані та неорганізовані). Саме організовані грошові заощадженняслугують найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи. Здійснюючипосередницьку діяльність, банки забезпечують рух грошових потоків в економіці,сприяють поєднанню у неперервний процес виробництво, розподіл, обмін іспоживання, а також перетворенню нагромадженої у грошовій формі вартості вкапітал, спрямовуваний на розвиток економіки.
Перед банкамипостають надзвичайно актуальні завдання мобілізації та ефективногоперерозподілу коштів між секторами економіки, посилення їх ролі у формуванні таорганізованому використанні заощаджень населення, зміцнення позицій банків нагрошовому ринку. Це можливо лише за умови достатньої стабільності та фінансовоїстійкості банківської системи, наявності довіри до неї населення та іншихкредиторів через розміщення грошових коштів у банківських установах, подальшогорозвитку грошового ринку та запровадження нових фінансових інструментів.
4 Захист стабільності формування банківського капіталубанків
Комерційні банкивиступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти,і тими, які цих коштів потребують. Як свідчить практика, для успішної роботибанки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну часткуповинен становити позичений капітал (кошти). Всі можливості комерційних банківу залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показниказалучених та позичених коштів не має перевищувати розмір власного капіталубільше ніж у 12 разів, у різних країнах співвідношення між власним і залученимкапіталом може відповідати таким співвідношенням: від 1:10 до 1:100, в Українівоно відповідає межі 1:20. Проте саме власний капітал має важливе значення дляефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції[5]:
захисну —страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторівкомерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;
оперативну —особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість зарахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, орендуприміщення та початок фінансової діяльності;
регулюючу — привстановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливемісце відводиться нормативам капіталу банку.
Багато аспектівдіяльності господарських товариств нині взагалі не регламентуються, що даєдекому змогу нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси учасниківбанку.
З метою захистукапіталів банку правові засади надання, використання і повернення банківськогокредиту мають грунтуватися на поєднанні інтересів банку, його учасників,вкладників і позичальників з урахуванням загальнодержавних інтересів. Їхузгодження неможливе без системного регулювання кредитних відносин, установленняпідвищеної відповідальності позичальника за своєчасне і повне поверненнякредиту. Тому є на доцільність забезпечити системний підхід до правовогорегулювання банківського кредитування, законодавчо закріпити принцип підвищеноївідповідальності позичальника за повне і своєчасне повернення банківськогокредиту.
Доцільним єпереважне застосування пені (замість підвищення розміру процентної ставки закредит) в разі невиконання або неналежного виконання позичальником умовкредитної угоди.
Питанню захистукапіталів банків допомагало б спрощення механізмів передання у власність банкузаставленого майна та реалізації предмета застави у разі неповернення боргупозичальником. Доцільно законодавчо врегулювати питання порушення процедурибанкрутства за умови, якщо боржник не повернув кредитодавцю борг у розміріменшому, ніж триста мінімальних заробітних плат.
Доцільнимвидається й створення спеціалізованих установ, які працювали б за схемоюзастав. Зокрема, передбачити можливість перепродажу банками ненадійних активівтаким установам, які б, у свою чергу, займалися усім ланцюжком процедурикомпенсації цих активів, із судовою процедурою включно.
У разінесвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування надати правовсім банкам-кредиторам (а не лише тим з них, які одночасно є банком-кредиторомта обслуговуючим боржника банком) видавати наказ про примусову оплату борговогозобов’язання.
Низька активністьбанків і суб’єктів господарювання у галузі банківських гарантій викликанінедосконалістю українського законодавства. У ньому поняття “гарантія”сформульоване неясно і недостатньо повно, оскільки правила чинногозаконодавства про поруку поширюються на гарантію. Це обмежує застосуваннярізних видів гарантій (зокрема, безумовних) та слугує однією з причин недовіриіноземних банків та компаній до гарантій українських банків. Потрібнозаконодавчо врегулювати визначення поняття “гарантія”, з урахуванням при цьомудосвіду економічно розвинутих країн, і в сфері банківських гарантій у томучислі.
5 Проблема внутрішніх та зовнішніх загроз длябанківської системі України
Стратегіярозвитку банківської системи має спрямовуватися на посилення можливостей банківщодо акумулювання заощаджень і перетворення їх на інвестиції. Стан банківськоїсистеми (рівень капіталізації, обсяг кредитів, відсоткова ставка, часткадовгострокових кредитів, якість послуг) зумовлює кредитний потенціал банків,оптимальність розрахунків, можливості активізації фондових операцій, обсягінвестицій.
Проблемибанківської сфери є водночас проблемами фінансової безпеки держави. Низькийрівень капіталізації посилює ризики у діяльності банків, зменшує їхню здатністьдо перерозподілу коштів у масштабах економіки.
Черезнедосконалість банківського менеджменту виникають такі проблеми: малапотужність; низький рівень довіри населення до комерційних банків;недосконалість державного регулювання банківської сфери. За певних умов ціпроблеми перетворюються на серйозні загрози безпеці банківської системи тафінансовій безпеці країни.
Безпекубанківської системи слід розглядати у двох аспектах. По-перше, з поглядуфінансових наслідків її діяльності для окремих контрагентів банків і для всієїдержави. По-друге, у сенсі відвернення наявних і потенційних загроз фінансовомустану самої банківської системи.
Розглянемонаступні характерні загрози в банківській сфері України[6]:
незначний рівеньнадійності та капіталізації банківської системи;
невідповідністьдіяльності банківських установ вимогам щодо обслуговування реального секторуекономіки і населення;
ризикованістькредитної політики комерційних банків та недосконалість їх відсотковоїполітики;
нестабільністьфінансового стану значної кількості комерційних банків.
В останні рокимаємо тенденцію до динамічного зростання капіталізації банківської системиУкраїни. Проте темпи зростання капіталу банків не встигають за розширеннямзобов’язань та активів банків. Загалом же обсяг капіталізації усіх українськихбанків є катастрофічно малим (станом на червень 2006 р. — 3,8 млрд дол. США),що створює реальну загрозу фінансовій безпеці держави. Взагалі весь капіталбанківської системи України відповідає капіталу середнього європейського банку.Отже, розраховувати на те, що українські банки можуть бути джерелом серйознихінвестицій в економіку України, не доводиться.
Для критичнонедокапіталізованих банків мають бути передбачені такі заходи впливу з бокуНБУ: зобов’язання продажу акцій; заборона на виплату дивідендів; обмеження нарівень процентних ставок по зобов’язаннях; заборона на виплату надлишковихкомпенсацій менеджменту і на прийняття депозитів від банків-кореспондентів;введення обмежень на сплату відсотків за боргами та здійснення великихоперацій, що істотно відрізняються від їх звичайної діяльності.
До інших загроз убанківській сфері відносять[7]:
надмірний обсяг готівковогообігу;
відсутністьекономічних механізмів запобігання банкрутств великих банків;
недосконалістьметодичних підходів до оцінки можливих ризиків, що супроводжують банківськудіяльність;
відсутністьобґрунтованої стратегії розвитку парабанківських установ;
недостатнійрівень маркетингу, менеджменту та правового регулювання у фінансово-кредитнійсфері;
криміналізаціяокремих ланок банківської системи;
послабленняфінансової самостійності через тиск на банківську систему міжнароднихінституцій та іноземних держав і ТНК.
Для своєчасноговиявлення наявних і потенційних загроз у сфері забезпечення безпекибанківського сектору економіки держави та вдосконалення стратегічногоменеджменту необхідно визначити відповідні індикатори, розробити дієву методикуїх розрахунку та проводити постійний моніторинг з метою вжиття необхіднихзаходів.
До найважливішихіндикаторів банківської системи можна віднести[8]:
рівенькапіталізації банків (частка банківського капіталу до ВВП);
адекватністьрегулятивного капіталу (капітал щодо зобов’язань та активів банків);
співвідношенняактивів банківської системи до ВВП (свідчить про тенденції, зокрема в кредитнійдіяльності вітчизняних банків);
показник обсягувкладів населення стосовно ВВП (вказує на тенденції здешевлення кредитнихресурсів);
рівеньмонетизації економіки (характеризує динаміку середнього рівня цін на товарнихринках або рівня інфляції (розраховується як відношення обсягів грошової масидо ВВП);
рівень кредитівкомерційних банків (розраховується як % від ВВП);
вартістьбанківських кредитів;
питома вагапроблемних кредитів (свідчить про кредитні ризики);
фінансовазалежність національної економіки від зовнішніх джерел (частка іноземногокапіталу в загальному статутному капіталі національної банківської системисвідчить про залежність української економіки від іноземних інвесторів;
питома вагависоколіквідних коштів у обсязі чистих активів банку (дає можливість оцінитисередньостроковий рівень ліквідності).
6 Іноземний банківський капітал: конкуренція таможливі наслідки
Процесиглобалізації української економіки супроводжуються тенденцією до збільшенняіноземного капіталу в банківському секторі країни. Наслідки для українськогобанківського сектору і для економіки загалом із допуском таких іноземнихінвестицій трактуються неоднозначно. Співвідношення позитивних та негативнихмоментів залежить від форми присутності іноземного банківського капіталу вкраїні. Тут йдеться про можливість створення філій банків-нерезидентів, які немають статусу юридичної особи та власного капіталу (наразі в Українізаконодавством не передбачене створення таких суб’єктів господарювання). Наданий момент українські банки досить успішно конкурують з банками з іноземнимкапіталом і ця тенденція буде спостерігатись найближчим часом.
В питанніконкуренції з іноземними банками необхідно враховувати особливості національноїекономіки. На даний момент українські банки досить успішно конкурують з банкамиз іноземним капіталом і ця тенденція буде спостерігатись найближчим часом[9]. Проте, процесиглобалізації, створення в Україні сприятливого інвестиційного та політичностабільного клімату зумовлять охоплення українського банківського ринкуіноземними банками, причому контролювати ринок будуть лише кілька найбільш потужних.Досить велика ймовірність того, що Україна піде шляхом східноєвропейськихкраїн, які практично повністю втратили свої національні банки, інтегруючись уєвропейську спільноту[10].
Банківськасистема України давно відкрита для входження іноземного капіталу. Чиннезаконодавство дає можливість створювати в Україні банки з іноземним капіталом,але з обов’язковою вимогою: ці банки мають діяти у правовому полі України, натериторії якої вони отримують економічний зиск. І то мають бути дочірні банки.
Пронеоднозначність питання діяльності філій іноземних банків свідчить і світовапрактика, зокрема наявність обмежень щодо діяльності філій іноземних банківпрактично у всіх країнах.
Загальні висновки
Системазабезпечення національної безпеки представляє собою широкий спектр державних інедержавних інститутів, котрі здійснюють свою діяльність в інтересах досягненнянеобхідного рівня керування системою національної безпеки для охопленнясистемою решти об’єктів захисту, котрі залишаються поза увагою державноїсистеми забезпечення безпеки.
Важливоюскладовою національної безпеки будь-якої країни є її економічна безпека, яка всвою чергу складається з багатьох факторів, один з яких — безпека фінансів. Нафінансах базується економіка будь-якої країни, фінанси — “кров” економічноїсистеми держави. Проблема належної підтримки фінансової безпеки держави єнайактуальнішою, оскільки зачіпає усі галузі національного господарства,приватних підприємців, усі прошарки населення, все суспільство і державу вцілому.
Механізмфункціонування міжоб’єктової системи безпеки суб’єктів господарюваннянедержавної сфери утворює відповідну систему взаємодії з усіма державнимиструктурами, що мають відношення до вирішення більш широкої проблеми –національної безпеки України. Діяльність зазначеної міжоб’єктової системибезпеки реалізується в межах спільних з урядом України програм, які охоплюютьчисленні загальнонаціональні програмні напрямки забезпечення безпеки, одна зяких — захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів іконкурентів.
Відповідно доцього завдання, основні напрями функціональної діяльності конкретної служббезпеки суб’єктів господарювання та інших юридичних осіб недержавного секторувизначаються наступні тактичні напрямки: фінансово-економічна безпека;інформаційно-аналітичне забезпечення безпеки об’єкту захисту; науковадіяльність у галузі підвищення ефективності здійснення заходів безпеки об’єктузахисту; розробка і впровадження ефективного механізму захисту капіталів,коштів і матеріальних цінностей суб’єктів банківського сектору, особливозагальнонаціонального значення.
Використана література
1. КонституціяУкраїни / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, Ст. 141.
2. Прооснови національної безпеки України. Закон України від 19.06. 2003 № 964-IV(ред. вiд 14.01.2006) // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 39. Ст.351.
3. АлексеєнкоМ.Д. Банківський капітал: стан та перспективи розвитку в Україні 2003 года.Автореф. дис… д-ра екон. наук. —К., 2003. — 29 с.
4. АлексеєнкоМ.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. –276 с.
5. БереславськаО. Курсова політика в умовах припливу іноземного капіталу в Україну // ВісникНаціонального банку України, 2008, № 2. C. 16-19
6. Бобиль В.Становлення сучасної системи ризик-менеджменту в кредитних установах //Банківська справа, 2007, № 1. С. 79—85.
7. БутенкоО. Іноземні банки на фінансових ринках країн центрально-східної Європи //Банківська справа, 2005. №3. С.60—66.
8. ГеєцьО.В., Домрачеев В.М., Лондар С.Л. Основи банківської српави та управліннякредитними ризиками: Навч. посібник. — К., вид-во Європ. ун-ту, 2004. — 237 с.
9. Козлов С.Банківська система: стан, особливості та взаємозв’язок із фінансовою безпекою// Юридична газета, №10(46), 01 июня 2005 г.
10. Конкуренціяукраїнським банкам з боку іноземних колег // archive.kraina.org.ua/ua/module/finance/conception/851/alternative/
11. Корнеєв В. Банкоцентрична основафінансового ринку України // Економіка України, 2008, № 9. С. 18—26.
12. КузьменкоА. Рівень розвиненості системи недержавного забезпечення національної безпеки —чинник стійкого розвитку суспільства // Юридичний журнал, № 1, 2007. С. 2—8.
13. Методичнірекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / За ред.А.І.Сухорукова. — К.: НІПМБ, 2003. — 64 с.
14. Основніпоказники діяльності банків України на 1 березня 2004 р. / Вісник НБУ, 2004, №4.
15. ПавлюкК.В., Кажан В.А. Діяльність іноземних комерційних банків в Україні: тенденціїта проблеми // Фінанси України, 2006, № 6. C.143-151.
16. ПолозенкоД.В. Банківська система України в умовах функціонування іноземних банків //Фінанси України, 2006, № 5. C.91-95.
17. ПрадунВ.П. Забезпечення конкурентоспроможності банківської системи України в умовахглобалізації економіки // Вісник УАБС, 2006, №2(21).
18. Синки Дж.Финансовый менеджмент в банке и индустрии финансовых услуг. — М.: АльпинаБизнес Букс, 2007.
19. ХмеленкоА.В., Вовк В.Я. Кредитування та контроль: Навч. посібник. — Х.: ІНЖЕК, 2006. —240 с.
20. ЧубарО.О. Банківська діяльність у контексті інтеграції та глобалізації // ФінансиУкраїни, 2008, № 1. C. 138-147.
21. Чую П.Методи трансферу кредитного ризику банку // Банківська справа, 2007, № 1. С.79—85.
22. Офіційнийсайт Держкомстату України: www.ukrstat.gov.ua/
Додаток А
Показникидіяльності банківської системи України(за даними Національного банкуУкраїни)[11] 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Грошова маса, млн. грн. 32252 45755 64870 95043 125801 194071 261063 396156 Грошова база, млн. грн. 16780 23055 30808 40089 53763 82760 97214 141901 Облікова ставка НБУ (на кінець періоду), % 27,0 12,5 7,0 7,0 9,0 9,5 8,5 8,0
Процентні ставки банків у національній валюті, %
за кредитами
за депозитами
40,3
13,5
31,9
11,2
24,8
7,8
20,2
7,1
17,9
7,8
16,4
8,5
15,4
7,6
14,8
8,6 Вимоги банків за наданими кредитами, млн. грн. 19574 28373 42035 67835 88579 143418 245226 426863 Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб, млн. грн. 18738 25674 37715 61617 82959 132745 184234 279738
Зобов’язання банків за коштами, залученими на рахунки фізичних осіб, млн. грн.
у нацвалюті
в інвалюті
6780
3481
3299
11338
6566
4772
19302
11601
7701
32396
18875
13521
41611
22116
19495
73202
42176
31026
106715
57837
48878
164159
99411
64749
Офіц. курс нац. грошової одиниці до ін. валют, на кінець року, грн.
100 дол. США
100 євро
543,45
505,68
529,85
466,96
533,24
553,29
533,15
666,22
530,54
721,75
505,00
597,16
505,00
665,09
505,00
741,95
Середній офіц. курс нац. грошової одиниці до ін. валют, грн.
100 дол. США
100 євро
544,02
502,89
537,21
481,36
532,66
503,01
533,27
602,44
531,92
660,94
512,47
638,99
505,00
633,69
505,00
691,79