Методика гуманітаризації навчального процесу як проблема пед майстерності

Реферат на тему:
МЕТОДИКА ГУМАНІТАРИЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
ЯК ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
Як відомо, кінцева мета освіти — це виховання не тільки спеціаліста, а насамперед, виховання особистості.
Університетська освіта — це універсальне оволодіння спеціальністю, світовими загальнокультурними цінностями і придбання знань національ­ної історії, культури і економічної думки. Відомо — і це видатне відкриття, відмічене Нобелівською премією, — що дві напівкулі людського мозку ви­конують неідентичні функції. Ліва нанівкуля забезпечує раціонально-логічну функцію, права — образне сприйняття світу, інтуїцію. Для справж­нього педагога не викликає сумнівів необхідність засвоїти істину, зро­зуміти, що однобічна спрямованість освіти, особливо ігнорування її гу­манітаризації, не дає можливості молодій людині, у даному випадку студентові, повністю реалізуватись, обмежує його розвиток і у кінцевому підсумку впливає на якість підготовки будь-якого спеціаліста.
Дефіцит гуманістичного виховання і тісно пов’язаної з ним гу­манітарної освіти у вузах все більш відчувається у зв'язку з орієнтацією студентів на підготовку до вузькоспеціалізованої діяльності.
У США давно б’ють тривогу, доводячи, що сьогодні необхідно формувати духовні якості особистості, розвивати у молодих людей влас­тивість цілісного бачення світу, здібність сприймати серйозні соціальні проблеми і наповнювати довкілля загальнозначущим ціннісним змістом.
Для розуміння єдності сучасної культури необхідно усвідомити той факт, що гуманітарне і природно-наукове знання дають різні картини однієї і тієї самої реальності. Природно-наукове знання має предметом об'єктивну частину цієї реальності, яку можна описати фінітними засобами за допомогою формальної логіки. Гуманітарне знання має предметом сам процес формування об'єктивної реальності, тобто суб'єктивну діяльність. У кінцевому підсумку предметом є одне й те саме, лише у різних зрізах. Картини виявляються доповнюючими, але не взаємовиключаючими.
Необхідно нагадати, що про необхідність гуманітаризації суспіль­ства і освітньої сфери заговорили у весь голос у середині XX ст. після гуманістичного маніфесту Б.Рассела, О.Какслі, Дж.Ньюн і ін., у якому вони застерігали від виключно раціоналістичного і технократичного погляду на світ.
На Заході гуманізація освіти, з огляду на зарубіжну літературу,, ба­зується на «трьох китах»: моральність, індивідуалізація навчання і орієн­тація освіти на швидкозмінюваний світ. Але це гуманізація у вузькому ро­зумінні слова. У широкому розумінні слова — гуманізація націлена на фор­мування гуманістичних відносин, де все базується на культурі взаємовідно­син і культурі мислення; уміння користуватись свободою і підкорятись пра­вилам і законам; активність, мотивація вчинків, відповідальність, ініціа­тивність, пошук і творчістю.
У США, наприклад, гуманітарна підготовка спеціаліста будь-якого профілю є важливішою частиною загальної політики вищої освіти.
У кінці 60-х років у знаменитій лекції «Дві культури» Чарльз Сноу показав, що ворожість гуманітарної і технократичної культур може при­звести до загибелі цивілізації (у нас дискусія фізиків і ліриків). У результаті у зарубіжній педагогіці склалось чітке уявлення про суть принципу гу­манітаризації, його змісту, мети і завдань.
Гуманітаризація освіти — це спосіб розвитку особистості, а не накачу­вання її інформацією. Гуманітаризація освіти передбачає гуманітарне орієнтоване вивчення усіх без винятку навчальних предметів. Гуманітари­зація освіти означає деполітизацію і деідеологізацію, право на особисту думку.
Що таке гуманізація вищої освіти?Це такий світоглядний і діяльний підхід до освіти, який не тільки визнає, але і стверджує цінність студента як особистості, його право на якісну освіту, на свободу вибору, на розвиток і виявлення своїх здібностей, на визнання єдиним критерієм оцінки діяль­ності викладача — якість особистості спеціаліста.
Отже, гуманітаризація освіти— це повернення усіх наук до людини, на формування духовного світу спеціаліста, орієнтованого на загально­людські цінності.
Великим недоліком нашої системи вищої освіти була орієнтація її, на­самперед, на підготовку спеціаліста, а не культурної людини, яка не дозво­лить собі бути поганим спеціалістом.
Цей недолік рано чи пізно має бути ліквідовано, бо хронічний дефіцит культурних людей сьогодні вже очевидний.
Перші кроки гуманітаризації вищої школи були здійснені ще у 20-х роках XX ст. українським математиком Т.О.Грузннцевим. Свій досвід він узагальнив у творах «Елементи теорії множин» і «Нариси з теорії науки». Ідеї Грузинцева відносно інтеграції точних і гуманітарних знань виперед­жали час, і до них повернулися лише у 90-х роках XX ст. Зараз говорять про це всі, але все це лише у зародковому стані.
Причини:
1) низький стар­товий рівень розвитку студентів — наслідки шкільної освіти і культури суспільства в цілому;
2) обособленість зусиль викладання гуманітарних наук вирішити цю проблему самостійно без синтезу природознавчих і гу­манітарних знань.
Особистість — це перш за все громадянин держави і патріот, це лю­дина, яка володіє універсальною спеціальною підготовкою (спеціаліст), це людина з широким світоглядом, високим рівнем загальної і політичної культури.
Виховання такої особистості, створення для цього відповідних умов і має складати головну мету гуманізації вищої освіти.
Гуманізація має два аспекти: психологічний аспект, який передбачає активізацію ролі людини, індивідуалізацію навчання (тестування, са­мостійна робота); загальнокультурний аспект, під яким розуміється гу­манітарна культура через зміни певною мірою змісту викладання інших дисциплін.
Великі вчені, яким належать найбільші відкриття у природознавстві, А.Ейнштейн, Н.Бор, І.Павлов, А.Фрідман, II. Вавілов — завжди у центрі відкриттів ставили людину і її становище в оточуючому світі. І у цьому бу­ла найвища гуманістична спрямованість їх відкриттів, що ріднило їх з та­кими титанами гуманітарної науки, як А.Чехов, Н.Бердяєв, П.Флоренський, О.Блок, Т.Манн, Н.Сартр та ін. Формула педагогіки співтворчості
Людина (педагог) — творчість — Людина (студент) = співробітництво Це означає, що не тільки викладач у процесі своєї праці готує компетент­ного спеціаліста, але і студент, зацікавлений в реалізації цієї мети, виступає суб'єктом цієї співпраці. І тільки узгодження цих дій, за висловом Л.М.Толстого, призведе до очікуваного результату. Це знаходить свій ви­раз у педагогічному принципі активності студента та у підході до ор­ганізації навчально-виховного процесу з позицій особистості.
Як відомо, кафедра є центром навчальної, наукової та виховної ро­боти. А тому освітнянський процес, де студент і викладач виступають суб'єктами діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на ка­федрі.
Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої гу­манітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому. Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.
Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, яка має охопити всю природознавчу, математичну і технічну підготовку. Техно­логічна і екологічна картина світу мас включати естетичні аспекти, а історія науки і техніки — супроводжуватись осмисленням основних етапів історії матеріальної і духовної культури...
Отже, гуманітарний характер навчально-виховного процесу базуєть­ся на принципі формування у студентів загальнолюдських соціальних, професіональних, моральних, стичних, естетичних та інших цінностей і інтересів. Ці принципи можна реалізувати за наявності і виконанні двох моментів:
1. Інформаційно-методичний, під яким розуміється створення цілісної системи інформаційно-методичного забезпечення освіти.
2. Кадровий. Відповідний професорсько-викладацький склад, який володіє майстерністю педагогіки, психології, методики викладання, широ­ким кругозором і досягненнями загальнолюдської, світової культури.
«Виховна сила — говорив К.Д.Ушинський, — витікає не звідки-небудь, а тільки з живого джерела людської особистості». Гуманістичний аспект є в кожній природознавчій, соціальній, економічній і прикладній дисципліні. І тому мета викладання і викладача цих дисциплін полягає у тому, щоб знайти цей гуманітарний аспект у своєму предметі і виробити методику йо­го подання. Кожний курс має бути привабливим для слухачів, дійсно до­помагати їм виробити гуманістичні переконання.
Є серйозні передумови і можливості для диктованої часом гуманіта­ризації освіти. Це, по-перше, сама потреба в ній; по-друге, саме функціо­нування університету як осередку усіх наук, які можуть вступати туї у взаємодію, які складають (або покликані складати) деяку функціональну єдність.
Так, поглиблена розробка історії науки будь-якого профілю може стати ефективним засобом пізнання гуманітарних цінностей настільки, наскільки таким шляхом можна прилучитись до таємниць творчої реалізації людини, до драматичних колізій особистого і суспільного початків, без чого не обходяться ні життя вченого, ні розвиток науки. Сюди мало було б увійти і знайомство з працями великих природодослідників -Леонардо да Вінчі, Гумбольдта, Лайєля, Дарвіна, Менделєєва, Вернадського. Дичкова та ін. Причому знайомство з їх життям, світоглядом слід вести на фоні широкого показу історичної і «природознавчої» обстановки у світі, яка і визначила напрями діяльності вчених і формувалась під впливом цих видатних особистостей.
Гуманітаризація освіти у вищій школі не може бути зведена до до­повнення навчальної програми якимись новими предметами — потрібен та­кий розворот всієї системи освіти, за якого ми вбачали б студента не як майбутнього «спеціаліста», а як майбутню освічену, розвинуту, благород­ну людину, яка не може бути поганим спеціалістом, оскільки фах — це лише грань цілісного буття такої людини.
На сьогоднішній день у різних вузах вже намітилось декілька на­прямів у вирішенні даної проблеми. По-перше, це проникнення гуманітар­ного знання і його методів у сам зміст природознавчих і технічних дис­циплін. По-друге, переорієнтація історичних фрагментів соціально-економічних курсів на гуманітарну спрямованість. По-третє, комплексне засвоєння теоретичних знань про людину, включену у природознавчі си­стеми. І, на кінець, по-четверте, це курси громадянської історії, історії різноманітних областей гуманітарної культури (філософії, літератури, об­разотворчого мистецтва, музики і т.д.), які вводяться в останні роки безпо­середньо у навчальний процес.--PAGE_BREAK--
Гуманітаризація вищої освіти в негуманітарних вузах здійснюється зараз за трьома органічно пов'язаними між собою напрямами:
1. Зміни змісту і функцій гуманітарних знань.
2. Демократизація освіти.
3. Гуманізація загальнонаукових і соціально-економічних дисциплін. Звідси і виникла гостра необхідність методичного забезпечення гу­манітаризації будь-якої спеціалізації. Кожна спеціальна дисципліна має особисту специфіку і можливості використання гуманітарного, світогляд­ного і виховного змісту. Зупинимося на наступному варіанті методичних рекомендацій для збагачення спеціальних дисциплін соціально-гуманітарним змістом.
1. Процес гуманізації і гуманітаризації викладання спеціальних дис­циплін має бути неперервним і здійснюватись у тісному взаємозв'язку і спадкоємності з гуманітарними дисциплінами.
Згадаємо, яку роль для А.Ейнштейна як автора теорії відносності, відіграли принципи організації художньої прози Достоєвського, а для еко­номічного аналізу капіталізму Марксом — романи Бальзака. Але й сам Бальзак у своїй багатотомній «Человеческой комедии» використував еко­номічну концепцію Бюффона. Сучасна культура містить багаточисельні приклади взаємопроникнення методів і структур наукового і художнього мислення.
В гуманізації навчального процесу є два етапи:
а) фактологічно-описовий (наведення яких-небудь фактів);
б) діалектико-інтеграційний (уміння зрозуміти єдність світу, взаємо­проникнення природних, технологічних і соціальних явищ).
При гуманізації викладання спеціальних дисциплін доцільно розрізняти і реалізувати три основних напрями:
Філософський напрям
а) уміння виявити загальні закони діалектики в спеціальних науках: закон переходу з кількості в якість; закон одності і боротьби протилежно­стей, єдності і змісту форми;
б) причинно-наслідкові зв'язки; в) розгляд 06'^^ аналізу у розвитку;
г) подавати матеріал, що вивчається у контексті глобальних проблем сучасності.
Соціальний напрям – пов’язуватн з питаннями соціально-економічної політики, питаннями політичного і культурного розвитку України екологічні проблеми, роль і місце даної спеціальної дисципліни у вирішенні цих проблем;
Історичний напрям — розвиток науки про дану дисципліну з позицій історизму, про її роль у розвитку того чи іншого питання, про особистість вчених-новаторів, прогнозування перспектив науки, зміни підходів до вив­чення дисципліни.
Звичайно, дані методичні рекомендації не претендують на абсолютну істину. Це лише сходинка у процесі удосконалення методики викладання, яка буде долати «технократичне» мислення на шляху формування дійсно різнобічного і творчого спеціаліста, який буде відповідати вимогам сього­дення. Ще А.П.Чехов віддзначав:
"… Я подумал, что чутье художника стоит иногда мозгов ученого, что той другое имеют одни цели, одну природу й что, бьіть может, со временем, при совершенстве методов, им суждено спиться вместе в гигантскую чудовищную силу, которую трудно представить себе..."
Отже, морально нейтральних наук немає, але їх роль у моральному, естетичному удосконаленні особистості людини неоднакова. У силу цього особливо важливо знайти важелі, які дають змогу здійснити гуманітариза­цію соціально-економічної освіти.
Поєднання гуманітарно-мовної, базової і соціально-економічної освіти дасть змогу розширити можливості випускників в умовах потреб ринку праці, які швидко змінюються.
Гуманітаризація освіти тісно пов'язана з гуманізацією, яка припус­кає удосконалення стилю спілкування між педагогами і студентами, самого духовного життя університету.
Можна згадати відповідь Канта на запитання, чи згоден він з тим, що філософія — слуга політики: «Слуги бувають різні, — відповів філософ, один несе позаду парасольку, а другий йде попереду й освітлює дорогу».
"Ідеологічна зонтичність" — це не той шлях гуманітаризації, який відповідає вимогам часу, завданням підвищення гуманітарної культури будь-якого спеціаліста. Викладання будь-якої дисципліни має мати гу­манітарний характер. Необхідне звернення до особистостей, до творців науки, до її історії. Необхідне включення у навчальні курси елементів мето­дологічної культури. Зрештою, саме викладання 'за своєю суттю є гу­манітарний процес і має бути відповідним чином організоване.
Багато хто бачить вихід у збільшенні питомої ваги предметів гу­манітарного циклу. І це глибоко помилково. Гуманітарний компонент має мати місце у викладанні усіх спеціальних дисциплін, тобто саме викладання має носити певною мірою гуманітарний характер.
Має виникнути процес «олюднення науки» — йдеться не лише про наукові результати, а й про їх соціально-політичні і духовні наслідки.
І нарешті, не треба забувати про те, що вища школа виводить перш за все в люди, а вже потім в солдати, інженери, менеджери, економісти, вчені.