План
I. Витоки II. Догмати
1. картина світу
2. вчення про душу
3. ставлення до земного життя
4. шлях до порятунку
III. Мораль
IY. Особистість засновника
I. ВИТОКИ
Буддизм виник на території Індостану в YI в. до н. е. Надалі він завоював мільйони послідовників у країнах Азії, але на території Індостану утратив свої позиції і фактично зник. Виникнення буддизму пов'язується з життям і проповідуванням Сиддхартхи Гаутами Будди. Знаменита бенареська проповідь Будди вважається найфундаментальнішим релігійним документом буддизму.
Виникнення буддизму було пов'язане з появою ряду творів, що увійшли згодом до складу канонічного зводу буддизму — Типитаки; це слово позначає на мові пали «три сосуди» (точніше три кошики). Типитаку було кодифіковано близько III ст. Тексти Типитаки розділено на три частини — питаки: Виная-питака, Суттапитака й Абхидхармапитака. Виная-питака присвячена переважно правилам поведінки ченців і порядкам у чернечих общинах. Центральну і найбільшу частину Типитаки складає Сутта-Нипата. Вона містить величезну кількість оповідань про окремі епізоди життя Будди і його висловів. У третьому «кошику» – Абхидхармапитака — містяться головним чином проповіді і повчання на етичні й абстрактно-філософські теми. У буддизмі існують декілька напрямків, що називаються махаяною- «широкою колісницею», хинаяною-«вузькою колісницею»(або тхеравадою — «щирим навчанням») і варджаяною — «діамантовою колісницею ». II. ДОГМАТИ
Картина світу
Всесвіт у буддійській догматиці має багатошарову будову. Можна нарахувати десятки небес, що згадуються в різних канонічних і неканонічних творах хинаяни і махаяни. Усього існують, по уявленнях цієї космології, 31 сфера буття, розташовані одна над іншою, знизу нагору по ступеню своєї піднесеності й одухотвореності. Вони діляться на три розряди: кармолока, рупалока й арупалока.
У кармалоку входять 11 ступенів або рівнів свідомості. Це нижча сфера буття. Тут цілком діє карма. Це повністю тілесна матеріальна сфера буття, лише на вищих своїх рівнях починає переходити в більш піднесені стадії.
Рівні з 12-го по 27-й відносяться до більш високої сфери спостереження — рупалоке. Тут уже дійсно не пряме грубе спостереження, а уява, але воно ще пов'язане з тілесним світом, із формами речей.
І нарешті, останній рівень –арупалока — відірваний від форми і від тілесного матеріального начала.
Те, як виглядає почуттєвий світ у буддизмі, наочно показує картина релігійного змісту, так звана «санса- риин-хурде», тобто «колесо сансари».
На традиційному зображенні величезний страшний дух-мангус, слуга владики смерті, тримає в зубах і пазурах велике коло, що символізує сансару. У центрі кола — невеличке кругле поле, у якому сплелись тіла змії, півня і свині. Це символи тих сил, що викликають неминучі страждання: злість, хтивість і неуцтво.
Навколо ценрального поля розташовані п'ять секторів, що відповідають можливим у сансарі формам переродження. При цьому пекло розміщується завжди насподі, а світи людей і небожителів — у верхній частині кола.
Правий верхній сектор зайнятий світом людей. По нижньому краю цього сектора розташовані фігури, що символізують людські страждання: жінка, що родить, старець, мрець і хворий.
Зліва вгорі такої ж розміру сектор займають тенгрії, що знаходяться одна за одною, що у вічній ворожнечі одна з іншою, і кидають списи і стріли одна в одну.
Справа і зліва розташовані сектори тварин і «биритів». Тварини терзають одне одного, сильні пожирають слабких. Страждання биритів полягають в безупинному голоді.
Земний суд, земні катування і страти знайшли відбиток у нижньому секторі кола. Посеред на престолі сидить самий владика смерті і пекла — Эрлік-хан (санкритске -Яма).
«Сансариїн-хурде» роз'яснює і самий процес непорушного закону переродження в його буддійському розумінні. 12 нидан охоплюють тритакою одне за одним життя, причому етапи, на котрі цей процес буття розпадається, символічно зображені на твердо встановлених для кожного з них малюнках.
Малюнки, що символізують нидани, розташовані по широкому ободі, що охоплює зовні основне коло колеса.
Минуле життя подане 2-ма ниданами. Перша зображується у вигляді сліпої жінки, що не знає, куди вона йде. Це — символ «затьмареності» (авидья), констатація факту залежності від пристрастей, прагнення до життя, наявність тієї помилки розуму, котра робить неминучим нове переродження. Друга нидана символізується зображенням гончара за виготовленням посуду. Це — «учинене»(сансара або карма).
Дійсна (дана) життя передана 8-ма ниданами.
1-ая нидана — мавпа, що рве плоди з дерева, — символ «свідомості» (виджняна), вірніше, лише першого моменту нового життя, що, відповідно до буддійських уявлень, починається з пробудженнясвідомості.
2-а і 3-я нидани «дійсного життя» протікають у період ембріонального розвитку людини. Ембріон переживань не має. Поступово складаються «шість баз, „службовців“ органами
почуттів, точніше „актами відчуття“ — зір, слух, нюх, дотик, смак і » манас", під яким розуміється " свідомість, що передує моменту, що настає, ". Символи — людина в човні і будинок із забитими вікнами.
4-а нидана «зіткнення» (спарша) символізується чоловіком і жінкою, що обнімаються. Вважається, що ще в утробі матері дитина починає бачити і чути, тобто елементи почуття торкаються свідомості. Але приємних або неприємних емоцій не виникає.
5-ая нидана -«почуття» (ведана), тобто свідоме переживання приємного, неприємного, байдужого, емоційна область свідомості. Ведану символізує зображення людини, в око якого потрапила стріла.
«Почуття» переростає в «прагнення» (тришна), що з'являється у віці статевого дозрівання і втілене на «сансариин-хурде» у вигляді людини з чашею провини.
«Прагнення» — 7-а нидана, що відповідає всебічному формуванню дорослої людини, коли в нього складаються певні життєві інтереси й уподобання. На малюнку — людина, щорве з дерева плоди.
«Бава», тобто життя, — остання нидана даного існування людини. Це розквіт його життєдіяльності, занепад її, старіння і смерть. Символ бави -курка, що висиджує яйця.
Життя, що буде, охоплюється двома ниданами — «народженням» (джати) і «старістю і смертю» (джара-марана). Перша символізується зображенням жінки, що родить, друга – фігурою сліпого старця, що ледве тримається на ногах. народження – це поява нової свідомості, а старість і смерть — усе життя, тому що " старіння " починається з моменту народження, а нове життя знову породжує прагнення і бажання, щовикликають нове переродження.
Вчення про душу
Відповідно до традиції, щобере початок у літературі Абхидхамми, те, що прийнято вважати особистістю, складається з:
а) «чистої свідомості» (читта або виджняна)
б) психічних явищ в абстракції від свідомості (чайтта)
в) «почуттєвого» в абстракції від свідомості (рупа)
г) сил, що сплітають, формуючої попередньої категорії в
конкретні сполучення, конфігурації (санскара, четана)
У буддійських текстах вказується на те, що Будда не відразу говорив, ніби душі немає. Вона не існує як якась самостійна духовна сутність, що тимчасово живе в матеріальному тілі людини і залишає його після смерті, із тим щоб за законом переселення душ знову знайти собі іншу матеріальну темницю.
Проте буддизм не заперечує і не заперечуватиме індивідуальної «свідомості», що «несе в собі» весь духовний світ людини, трансформується в процесі особистих перероджень і повинно прагнути до заспокоєння в нірвані.
Згідно з вченням про дхарми «потік свідомого життя» індивідуума в кінцевому рахунку є породженням «світової душі», непізнаваного надбуття.
В міру свого розвитку буддизм усе далі відходив від початкових поглядів на душу, як на потік, «безперервність” постійно мінливих індивідуальностей.
Ставлення до земного життя
Перша з чотирьох „благородних істин“ формулюється так: „У чому складається благородна істина про страждання? Народження-страждання; розлад здоров’я''75-страждання; смерть-страждання; скорбота, плач, горе, нещастя і розпач -страждання; союз з нелюбимим — страждання; розлука з улюбленим — страждання; неотримання бажаного — страждання; коротше говорячи, п'ять категорій існування, у яких виявляється уподобання (до земного) — страждання“.
Чимало сторінок буддійської літератури присвячено тлінності всього земного. Окремі елементи свідомості переміняють один одного з величезною швидкістю. Можна лише простежити достатньо довгі „ланцюги моментів“, що у своїй сукупності і складають „потік свідомого життя“ кожного індивідуума.
Буддизм потребує відходу від розгляду зовнішнього стосовно усвідомлення людиною світу. Розглядати його, на думку буддистських теологів, немає ніякої необхідності, тому що свідомість не відбиває цей світ (він не існує), а породжує його своєю творчою активністю. Самий світ страждань, по вченню буддизму, тільки ілюзія, породження „незнання“, „темної“ свідомості.
Шлях до порятунку
»Друга благородна істина" говорить, що джерелом страждання є «жага задоволень, жага буття, жага могутності».
«Що ж є благородною істиною про припинення страждання? Це повне загасання і припинення всіх бажань і пристрастей, їхнє відкидання і відмова від них, звільнення і відділення від них. „
У своєму основному і головному значенні палійске слово “нибана» або санкритске «нірвана» означає «загасання», «затухання», «заспокоєння». Іншими словами, це кінцева мета релігійного порятунку, це стан «повного небуття», при котрому «переродження-страждання» кінчаються.
Весь дух буддизму змушує зближувати поняття нірвани з досягненням стану повного небуття.
Деякі дослідники з цим не згодні:«Що ж згасло і затухло в нірвані? Згаснула жага життя, жагуче бажання існування і насолоди; згасли помилки і зваби і їх
відчуття і бажання; згасло мерехтливе світло низинного я, що приходить до індивідуальності. „--PAGE_BREAK--
«Четверта благородна істина»- практичний шлях, що веде до придушення бажань. Цей шлях іменується звичайно «серединним шляхом» або «благородним восьмеричним шляхом» порятунку.
Це:
1. Правильні погляди, тобто засновані на «благородних істинах».
2. Правильна рішучість, тобто готовність до подвигу в ім'я істини.
3. Правильна мова, тобто доброзичлива, щира, правдива.
4. Правильна поведінка, тобто неспричинення зла.
5. Правильний спосіб життя, тобто мирний, чесний, чистий.
6. Правильне зусилля, тобто самовиховання і самовладання.
7. Правильна увага, тобто активна пильність свідомості.
8. Правильне зосередження, тобто вірні методи споглядання і медітації.
III. МОРАЛЬ
На відміну від ченців, мирянам давався простий етичний кодекс Панча Шила (П'ять заповідей), щозводився до такого:
1. Утримуйся від убивства.
2. Утримуйся від злодійства.
3. Утримуйся від блуду.
4. Утримуйся від брехні.
5. Утримуйся від збудливих напоїв.
Крім цих заповідей «упасаки» повинні бути вірнимиБудді, його вченню й ордену.
IY. ОСОБИСТІСТЬ ЗАСНОВНИКА
" Його ім'я було Сиддхарта, а родове прізвисько Гаутама. Він народився близько 563 р. до Р. Х. біля Гімала, на кордоні Непала. Батько Сиддхарти Шуддходана був раджів напівзалежного князівства. Мати Сиддхарти померла через кілька днів після його народження. Раджа, що безумно любив її, переніс усе своє почуття на сина. Його рано став тривожити характер дитини. Ще хлопчиком Сиддхарта любив віддаватися неясним маренням і мріям; відпочиваючи в тіні дерев, він занурювався в глибокі споглядання, переживаючи моменти незвичайних просвітлінь.
Шуддходана вирішив будь-яким засобом відвернути сина від його думок і настроїв. Але чи можливо сховати життя від юнака, що із раннього років замислюється над її таємницями, чиможна сховати від нього ту сумну істину, що усе навколо повне страждання. Легенда розповідає, що якось царевич, гуляючи зі своїм візником Чанной, зненацька побачив старезного діда і, вражений його виглядом, став розпитувати слугу про старість. Він був вражений, узнавши, що це спільна доля усіх людей.
Його охопило відраза до всього, ніщо не могло повернути спокою дитинства. Світ, життя виявилися неприйнятними. Це було повстання проти самих основ світобудови, заколот надісторичного значення.
"І от, — розповідав Будда, — покинув я рідний дім свій заради безпритульності і став прочанином, що шукає блага істинного на незрівнянному шляху вищого світу".
У той час йому йшов тридцятий рік. Вивчивши філософські системи і зрозумівши, що вони не можуть розв’язатийого проблеми,, захотів звернутися до йогів- практиків.
Потім, покинувши своїх наставників-йогів, Гаутама усамітнився в джунглях для того, щоб самому безстрашно кинутися по шляху самокатування. І от в один прекрасний день, коли після багатогодинної нерухомості він намагався піднятися на ноги, до жаху спостерігаючих цю сцену друзів, відмовилися його тримати, і Гаутама намертво звалився на землю. Усе вирішили, що це кінець, але подвижник був просто в глибокій непритомності від виснаження.
Відтепер він вирішив відмовитися від марного самокатування.
Щасливий випадок допоміг йому. Дочка одного пастуха, зглянувшись над аскетом, принесла йому рисової юшки. Гаутама прийняв її подаяння і вперше за довгий час задовільнив свій голод.
Весь день він відпочивав у тіні квітучих дерев на березі ріки, а коли сонце схилилося до запасу, улаштував собі ложе серед коренів величезного баньяну і залишився там на ніч.
І отут відбулася найзначніша подія в житті Гаутами. Роки роздумів і страждань, шукання і самозречення, весь його внутрішній досвід, що надзвичайно витончили душу, — усе це як би зібралося воєдино і дало плід. Явилось довгоочикуване «просвітління». Раптово Гаутама з незвичайною ясністю побачив усе своє життя і відчув загальний зв'язок між людьми, між людством і незримим світом. Весь Всесвіт як би став перед його поглядом. І усюди він бачив швидкоплинність,, ніде не було спочинку, усе неслося в невідому далечінь, усе у світі було зчеплено, одне відбувалося від іншого. Таємничий надлюдський порив знищував і знову відроджував істот. От він — «будівельник удома»! Це Тришна — жага життя, жага буття. Це вона обурює світовий спокій. Сиддхарті здавалося, що він як би є присутнім при тому, як Тришна знову і знову веде до буття те, що пішло від нього. Тепер він знає з ким треба боротися, щоб знаходити рятунок від цього страшного світу, повного плачу, болю, скорботи. Відтепер він став Буддой- Проясненим… "
Список використаної літератури:
1. Кочетов А.Н. Буддизм. М., Политиздат,1968.
2. Кривелев И.А. Історія релігій. Т.2 М.,«Думка»,1988.
3. Олександр Мень. Історія релігії. М.,1994.