Інституційні чинникирозвитку національної економіки
План
1. Поняття та сутність інститутів та інституційного середовища
2. Динаміка зміни інститутів у трансформаційній економіці
3. Аналіз ключових сегментів інституційного середовища національноїекономіки
1. Поняття та сутністьінститутів та інституційного середовища
Проблеми, з якими зіткнуласьУкраїна та інші постпатерналістські країни щодо розбудови національнихекономік, з усією очевидністю виявили визначальну роль інституційних факторів векономічній сфері та підтвердили такий умовивід. Для створення ефективноїринкової економіки винятково необхідним є їй і повідний набір інститутів. Означенийкомплекс інститутів є найважливішим чинником економічного розвитку, оскількивизначає можливості і обмеження суб'єктів економічної діяльності. Підтверджуєтакий факт наступний висновок американських економістів Б. де Лонга та Л. Самерса:головні проблеми які нас очікують у майбутньому будуть більш за все пов'язаніне з мікро-, а з макрорівнем, а саме, як повинен діяти уряд, щоб забезпечитиефективне використання прав власності, інституційного середовища та «правилгри», які є фундаментом ринкової економіки.
Категорія інститутів єбазовою для національної економіки, оскільки згідно сучасного неоінституціональногопідходу, по-перше, соціальні інститути мають ключове значення в економічнихпроцесах і, по-друге, їх можна піддати аналізу за допомогою стандартногоінструментарію неокласиків. Подібне ставлення до ролі інститутів дозволилоподолати певну наукову кризу традиційного мейнстріму та відновити емпіричні татеоретичні дослідження в таких сферах як: порівняння і трансформаціяекономічних систем, організація та економіка праці, створення та аналізорганізаційних структур, трансакційно-витратна логіка підприємницькоїдіяльності.
Зміна аналітичного підходунеокласиків не обумовила серйозного конфлікту з цією теорією, а швидше надалапринципову можливість нового аналізу моделей в економічній науці, що були дотих пір занадто заабстрагованими та нездатними до ефективного дослідженнящоденних теоретичних і практичних проблем. Традиційний науковий аналіз визнававфункціонування інститутів: державних, політичних, монетарних та інших, алеїхній вплив на господарське життя вважався мінімальним або найчастіше – ігнорувався.На противагу – інституціоналісти впевнені, що інститути є важливою економічноюреальністю, впливають на стимули та поведінку підприємств і домогосподарств і єлегітимними об'єктами економічної діяльності.
Визначення сутностікатегорії інститутів дещо різняться. Так, Е. Фуруботн та Р. Ріхтеррозуміють під інститутами систему норм, що детально «прописує» дії економічнихагентів за допомогою таких складових як формальні і неформальні обмеження таможливості застосування санкцій у разі відхилення від них. З погляду вчених,роль інститутів є вирішальною для економічного розвитку, тому що вони єрегуляторами не тільки у господарській, а й у соціальній сфері.
Д. Норт акцентувавувагу на тому, що інститути зменшують невизначеність за допомогоюструктуризації повсякденного життя та слугують дороговказом для людськоївзаємодії, визначають та обмежують сукупність варіантів вибору індивіда. Прицьому, Д. Норт вважає, що обмеження бувають як офіційні, так і неписані – звичаї,кодекси поведінки, що лежать в основі офіційних та доповнюють їх.
Р. Коуз підкреслює, щосутність діяльності будь-якого уряду полягає у виборі соціальних інститутів,які виконують функції економічної системи. Наприклад, коли влада запроваджуєабо ліквідовує урядові агенції, змінює закони про відповідальність, запроваджуєліцензійний режим, націоналізує або приватизує галузі тощо.
Б. Шаванс пропонує такетрирівневе бачення структури інститутів в залежності від їхньої ваги ужиттєдіяльності суспільства:
Ø перший рівень: мова, етика,релігія, сім'я, гроші, власність;
Ø другий рівень: соціальні умови, звичаї, рутини, правові норми,внутрішні правила організації, контракти, конституції, суспільні устрої;
Ø третій рівень: ієрархії, асоціації, фірми, професійні союзи,організації підприємців, церкви, університети, держави, політичні парії, уряди,адміністративні апарати, міжнародні організації та угоди.
Російський інституціоналістМ. Дерябіна пропонує визначити першочергово такі інститути:
Ø приватна власність, як найважливіший інститут ринкової економіки;
Ø правові регулюючі інститути, що забезпечують чітке розмежуваннямайнової відповідальності (кодекси, закони);
Ø інститути, що відповідають за власність інших осіб (нормибухгалтерського обліку, банківське регулювання, регулювання ринку ціннихпаперів та інвестиційних посередників);
Ø інститути, що структурують та роблять передбачливою поведінкупартнерів у ринкових відносинах (контрактне право).
Вітчизняний інституціоналістВ. Якубенко з поміж усіх соціально-економічних інститутів вирізняє три: власність,влада, управління. Дані інститути є базисними, оскільки виступають підставоюдля отримання «вмінених» доходів, які визнаються суспільством та визначаються улегітимному правовому полі для тримання прибутку, ренти, заробітної плати тапідприємницької о доходу, а це за висновком вченого, є головним у правилахринкової гри.
Дня становлення і розвиткутрансформаційних економік необхідно створення відповідного інституційного середовища,тих правил і традицій, які дозволять ефективно використовувати соціально-економічнийта технологічний потенціал країни. Первісною при цьому є роль держави, яка зодного боку встановлює формальні правила, що є основою приватних трансакцій іформує громадянське суспільство, а з іншого – діє у відповідності зконституцією, встановленими нормами і порядком. Це надає можливістьсформуватися стабільному і передбачуваному інституційному середовищу, у якомумінімізуються позалегальні чинники та корупція. Такі фундаментальніінституційні параметри дозволяють підвищити ефективність становлення тафункціонування трансформаційної економіки шляхом активізаціїсоціально-економічних інститутів, стимулів розвитку бізнесу та стриманнясвавілля влади.
Але, коли досліджуємонеефективність економіки України, то саме наша країна надає наочний приклад, щодезорганізація економіки не може бути лише наслідком асиметричної інформації танеповних контрактів, що пов'язані з проведенням надто радикальних реформ.Навпаки, саме поступові реформи призвели до навмисної дезорганізації, якадозволила окремим економічним суб'єктам здобувати політичну і економічну ренту.
2. Динаміка зміни інститутіву трансформаційній економіці
В Україні за часівтрансформаційного періоду повільний процес змін від адміністративно-командноїсистеми до ринкової згенерував інституційну структуру, яка була лише частковореформована і мала серйозні ознаки нестабільності та нестійкості. Для трансформаційноїекономіки інститути є критичним бар'єром, адже вони або створюють стимули длябізнесу і відповідають основоположним принципам соціально-ринкової економіки абостають перепоною прозорим бізнесовим трансакціям внаслідок значного зростаннявитрат. Хоча принципову сутність трансакційних витрат треба розуміти у більшширокому плані це не тільки і не стільки хабарі за здійснення «непрозорих» трансакцій,наприклад, «відкат» за ПДВ або «оборудки» з готівкою позалегальних схем, аскільки – ціна, яку сплачує будь-яка економічна система за інституційнунедосконалість власних ринків. З огляду на теорію загальної рівноваги,трансакційні витрати є соцільними втратами, а тому вони здатні перешкоджатипозитив соціально-економічним процесам і прискорювати негативні. Наприклад, увипадку хибної монетарної політики уряду трансакційні витрати можуть статидосить потужним інфляційним фактором.
Тому першочерговим крокомдля розуміння економічної поведінки є аналіз ролі та ефективності інститутів вперіод трансформації одного механізму координації в інший. Адже інститутизнижують трансакційні витрати підприємців за допомогою стабілізаційних факторівв інституційному середовищі забезпеченості впевненості під час обміну правамивласності та створення стабільної структури для здійснення трансакцій. Алеподібні правила гри в Україні під час руйнації адміністративної системи були відсутні.До того ж, економічні суб'єкти не мали свої уяви як ефективно і в той же часцивілізовано використовувати ринковий механізм, потенційних партнерів та конкурентіїм доводилось у динаміці господарської діяльності ідентифікувати потенційніможливості з існуючим інституційним середовищем, що у значній мірі булонепередбачливим, «непрозорим» і нестабільним. Подібна ситуація призвела дозбільшення часу на пошук партнерів, ресурсів, переговори з бізнес – компаньйонамита вартості необхідного захисту контрактних зобов'язань і в кінцевому рахунку,знову ж таки – до збільшення трансакційних витрат.
Поступово, частковореформовані та наново створені ринкові інститути призвели до конструкціїінституційного середовища нового типу. Але реальні процеси перехідного періодузасвідчили, що разом з демонтажем у короткі строки старих інститутів, якізабезпечували виробничо-фінансову і соціальну стабільність, у той час же вУкраїні не були створені інститути, що могли б гарантувати сталий економічнийрозвиток. В першу чергу, дана проблема стосувалась базового інституту – інститутуринкової
держави. Адже, без сумніву,«правила гри» у бізнесовому середовищі є наслідком влади, тому що закони ікодекси пропонують, саме можновладці. Підтвердженням є такий висновок Д. Норта:правителі придумали права власності задля задоволення власних інтересів, атрансакційні витрати виникли внаслідок панування неефективних прав власності.Таке пояснення діяльності владних структур дає потенційні можливості пояснитипринципові запитання: чому конкурентні впливи не призвели до знищеннянеефективних інститутів, чому правителі у неефективних економіках не прагнутьнаслідувати успішну політику інших країн, яким чином пояснити функціонуванняекономік різної ефективності, особливо в умовах глобалізації?
Відповідь на ці і подібніпитання полягає у тому, що влада є відправною по відношенню до інституту, аінститут є наслідком влади. За таких обставин інститут, який базується наформальних нормах відносин між соціально-економічними агентами забезпечуєвиконання встановлених правил шляхом санкцій і обмежень та визначає прававласності і відповідальність у схемі «влада – підлеглі». За подібного умовиводуінститути з одного боку уявляються як породження влади, а з іншого – йогопідґрунтям. Таким чином, інститути і влада є взаємозалежними та взаємообумовлюютьіснування один іншого, тобто інститути віддзеркалюють владу, а влада – інституційнуструктуру. Тому результатом формування інституційного середовища виступає нетільки величина трансакційних витрат, але й порівняльна норма віддачі ресурсу увигляді величини доходу. Що стосується реалій економіки України, то величинадоходу безпосередньо була пов'язана з економічною рентою, яку могли отриматиможновладці, експлуатуючи недосконалість інституційного середовища.
Підтвердженням тому єлобіювання потенційно корупційних нормативно-правових актів, що є процесомстворення об'єктів інституційного проектування з боку взаємно афілійованихрентоорієнтованих законодавців, державних службовців та зацікавлених вурядовому рішенні компаній (наприклад, створення ВЕЗ) з пільговим режимомоподаткування, підтримка окремих галузей або підприємств шляхом наданнярізноманітних преференцій).
Загальносвітова практикасвідчить, що різноманітні інституції громадянського суспільства: асоціації,об'єднання, профспілки не дозволяють прийняття рішень урядом або парламентом іїй шкоду загальному розвитку бізнесу. Навпаки, інституції влади координують таузгоджують свої рішення з лобістами від суспільства та широких кілпідприємництва. В Україні ж багато законопроектів приймаються в інтересахокремих комерційних структур, що прагнуть здобути окрему статусну ренту. Прицьому вартість витрат для зацікавлених у прийнятті лобістського рішення настворення і-го бар'єру для отримання ренти дорівнюватиме:
/>
де /> — економічна оцінка вигод від створення та функціонування рентнихугод для афільованої компанії;
/> – поточні витрати нафункціонування, супроводження та підтримання і-го бар'єру для отримання ренти;
/> — первісні, настановні витрати з розробки та запровадження і-го бар'єру для отриманняренти;
/> — ставка дисконту.
Очевидно, зацікавленимиособами, що зможуть розпоряджатися отриманою рентою, буде визнаний ефективнимтакий законопроект, який забезпечить позитивне значення NVP' >0 та здобуття довгострокової статусної ренти. У свою чергу, величина– NVP' буде відображатиоцінку втрат суспільства від запровадження інституційного проекту.
Як свідчить досвідпарламентаризму в Україні, до першочергових інтересів законотворців, державнихслужбовців та афілійованих комерційних структур відносять лобіювання такихзаконопроектів:
Ø про стимулювання окремихгалузей промисловості;
Ø про особливості приватизаціїстратегічно важливих для економіки України підприємств (наприклад,«Укррудпром», «Криворіжсталь», «Укртелеком»);
Ø про надання різноманітнихпільг окремим територіям, підприємствам, комерційним структурам;
Ø що стосуються земельнихвідносин;
Ø про надання кредитів;
Ø про механізм поліпшенняінвестиційного клімату в окремих регіонах;
Ø про механізм вкладання тавивозу з країни приватного капі талу.
За неофіційними даними,лобіювання необхідного компанії законопроекту у середньому коштує від 1 до 15млн. дол., що стосується приватизаційних рішень законодавців, то вони коштуютьнабагато дорожче. Тому не виникає здивування, що рівень корупції в Україні у2007 році, за даними агенції Transparency International був одним з найвищих усвіті (табл. 1).
Таблиця 4.1. Індекс корупції окремихдержавМісце в рейтингу Країна Підсумковий бал Місце в рейтингу Країна
Підсумковий
бал 1 Данія 9,4 70 Румунія 3,7 2 Фінляндія 9,4 79 Грузія 3,4 3 Нова Зеландія 94 100 Вірменія 3,0 20 США 7,2 122 Україна 2,7 28 Естонія 65 145 Росія 2,3 40 Угорщина 5,3 150 Азербайджан 2,1 41 Чехія 5,2 151 Білорусія 2,1 51 Латвія 4,8 155 Казахстан 2,1 52 Литва 4,8 160 Таджикістан 2,1 61 Польща 4,2 166 Туркменістан 2,0 64 Болгарія 4Д 180 Сомалія 1,4
Подібні факти підтверджуютьвисновок Я. Корнаї, що навіть найкращі інститути можна використовувати длядосягнення не найкращих цілей. Адже, щоб не казали, про неупередженістьінституту по відношенню до суб'єктів господарської діяльності всі ці розмовибудуть ілюзорними, якщо його керівники виявляться підлесливими бізнесовій структуріабо владі. Тому твердження, що конкретний інститут завжди персоніфікується звисокопрофесійним, об'єктивним, чесним та моральним керівництвом у вітчизняних умовахнеобхідно піддавати серйозним сумнівам і, коли керівники є не тількинекомпетентними і обмеженими, а й і корумпованими, то ніякої користі зподібного інституту не буде.
Таким чином потрібновизнати, що до теперішнього часу надмірні трансакційні витрати в Україніпояснюються не стільки відсутністю у економічних агентів досвіду з функціонуванняв ринкових умовах, скільки значними регулятивними бар'єрами та принциповоюпозицією бюрократії, що зацікавлена лише у збереженні власної ренти, а не у«прозорому» і стабільному інституційному середовищі. Отже, оцінка ефективностіінститутів, приховуючи їх взаємозалежність та взаємообумовленість від влади,повинна включати разом з критерієм мінімізації трансакційних витрат, ще йкритерій, що пов'язаний з ефективністю діяльності влади щодо розбудовиекономіки.
Загальновідомо, що післяпочатку трансформаційних процесів її Україні, внаслідок «розмитих» нормдержавно-інституційного контролю виникла ситуація, коли інститути, яківідповідають за будівництво економічного каркасу ринкової економіки – бірж,фондових, інвестиційних, страхових компаній, комерційних банків, кредитнихспілок – не стільки орієнтувалися на норми загально визнаних капіталістичнихцінностей, скільки на псевдоринкопі «сурогатні» правила бізнесової поведінки впроцесі контрактації. Саме свідомі і несвідомі прорахунки можновладців у сферістворення та захисту інститутів цивілізованого ринку призвели по провалу основнихзавдань перехідної економіки та глибокої кризи, коли спостерігали колапс інститутіві нездатність уряду забезпечити оптимальну трансформацію інституційної системи.
Варто визнати, що в ціломувітчизняні реформи не передбачал цілеспрямованих заходів з формуваннязагальноприйнятих | цивілізованій капіталістичній економіці інститутів. А саме:створення відповідної правової інфраструктури шляхом запровадження необхіднихзаконів, кодексів, забезпечення правопорядку у бізнесовій сфері, чіткоговизначення правоможностей і надійого захисту прав власності, правовогозабезпечення та юридичного супроводження процесу контрактації, економічногообґрунтування ефективності функціонування фірм (організацій) та кінцевомурахунку, створення і запровадження системи відповідних правил поведінки суб'єктівекономічної діяльності. Взагалі, схематично окреслити взаємозв'язок зінститутами у динамі ці їх розвитку можна таким чином (рис. 4.1):
/>
Рис. 4.1. Взаємозв'язокінститутів влади та суб'єктів економічної діяльності
Отже, у відповідності зособливостями становлення та функціонування вітчизняних інститутів визначаємотакі головні сегменти інституційного аналізу:
1. Ринкова конкуренція.
2. Інститут приватноївласності.
3. Підприємництво.
Відсутність відповідногоінституційного середовища пояснює проблемність такої сфери контрактних угод, якзабезпечення ефективних і «прозорих» правил конкурентної гри. Основною функцієюінституційного середовища, що ґрунтується на принципах класичного лібералізму,є досягнення взаємного співіснування значної кількості економічних агентів підчас вирішення контрактних завдань. Якщо ринкова конкуренція «прозора» і цезабезпечується відповідними механізмами координації дій агентів, то ринок єпередбачуваним і ефективним. Звичайно, безглуздо очікувати від ринку нагородивсім без винятку учасникам за таким принципом: агрегований прибуток розподілитипорівну між усіма, незалежно від ризику й ініціативи. Замість цього класичнийконкурентний капіталізм пропонує збагачення одного з учасників ринкової гривнаслідок його спроможності задовольнити потреби споживачів або навіть везіння напротивагу іншому, який програв змагання. Такий стан речей є природним стимуломдля економічного розвитку, рушієм економічної системи її основним факторомпідвищення добробуту населення. Але у будь-якій країні нарівні з добросовісноюконкуренцією існує недобросовісна, яка є економічно привабливою для тих, хтофункціонує у неправовому і «непрозорому» середовищі, отримує переваги танезаконні прибутки шляхом підступних дій, що заборонені законодавством.
Згідно з Законом України «Прозахист від недобросовісної конкуренції» до таких дій відносимо: неправомірневикористання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товарів іншоговиробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника;дискредитацію господарського суб'єкта; створення перешкод у процесі конкуренціїта досягнення неправомірні їх переваг; схиляння господарського суб'єкта добойкоту, розірвання угоди з конкурентом або розголошення комерційної таємниці;підкуп співробітника постачальника або покупця. Означений перелік, як свідчатьвітчизняні реалії підприємництва, не є повним. Для прикладу згадаємо фактидосягнення неконкурентних переваг компаніями, які використовують «непрозорі»зв’язки з органами влади.
Разом із тим необхіднозазначити, що за роки незалежності сформувалися майже всі ринкові інститути дляфункціонування економіки ринкового типу. Але основні механізми, що забезпечуютьдотримання формальних законних норм у контрактах і угодах, потребуютьудосконалення. Які поетапні кроки потрібно зробити у сфері права, щоб сприятизначущості міркувань про справедливість і законність в процесі контрактації іспецифікації прав власності? Які важелі впливу необхідно застосовувати длявиправлення ненормальної ситуації існування неформальних відносин підприємців зпредставниками влади? Без сумніву відповіді на ці питання сприятимуть подальшійрозбудові вітчизняного цивілізованого інституційного середовища.
3. Аналіз ключовихсегментів інституційного середовища національної економіки
Основною проблемою економікиУкраїні є відсутність інституційного соціально-економічного порядку, якийзалежить від загальної моральної свідомості учасників ринку та формальнихправил поведінки. Зазначених правил необхідно дотримуватись кожному учасникуринкової гри і вони є частиною ментальності і культурною складовою нації. Впротивному разі, маємо тотальне порушення контрактних угод і значні трансакційнівитрати в процесі контрактації. Підкреслимо, що загальноприйнятий у країніпроцес контрактації є фундаментальним чинником інституційного середовища, дляякого владними структурами визначаються необхідні формальні правила (правоваінфраструктура), що дозволяють окреслити умови контрактів, процедури їхньоговиконання, створюють можливості для розв'язання суперечок, встановлюютьпотенційні можливості відшкодування у разі порушення контрактів та розв'язанняконфліктів у випадках непередбачуваних ситуацій ех роst.
Наступним ключовим моментоманалізу функціонування інститутів в Україні є інститут приватної власності. За Дж.Хіксом, основною потребою, яка є характерною для торгівельної економіки єпотреба у захисті власності і її потрібно розуміти не стільки як захиствласності від насильства, скільки необхідністю чіткого визначення праввласності. Хоча можна гіпотетично спробувати скласти контракт, в якому начебтопередбачити усі прогнозовані проблеми, що можуть виникнути під час супроводженняпроцесу контрактації. Але у реальному житті зробити це майже неможливо,особливо, коли маємо справу з систематичними і активними трансакціями. Томувиникає необхідність у функціонуванні контрактних правових або квазіринковихінститутів.
Взагалі до прав власності,які є одними з ринкових інститутів, що знижують невизначеність увзаємозалежностях і взаємовідносинах відносять:
Ø право на володіння ресурсом,яке виключає доступ до нього інших і дає можливість здійснювати виключнийконтроль;
Ø право використання, тобтоособисте користування ресурсом;
Ø право розпорядження – можливістьособисто прийняти рішення: яким чином використовувати ресурс;
Ø право на прибуток відзастосування ресурсу;
Ø право на залишкову вартість,що дозволяє споживати, змінювати або знищувати ресурс;
Ø право на передачу усіхповноважень щодо використання ресурсу.
Цей перелік можна продовжитиі чим більшим він буде, тим вищою буде цінність ресурсу (активу). Але, якщовищезазначені права точно не встановлені, незадовільно захищені, головноюпроблемою конфліктів будуть ті активи, специфікації яких раніше не існувало.Такий умовивід, що випливає з теореми Р. Коуза, можна повністю віднести доекономік, які трансформуються. Тому першочерговим завданням для країн СхідноїЄвропи, на яку вказував Д. Норт, є передача державної власності у приватніруки, щоб забезпечити стимули для економічного розвитку. При цьому слід зважитина наступне: для того, щоб передача (специфікація) прав власності була ефективною,потрібно визначити самі права та визнати необхідність значних витрат. Будь-якаспецифікація не є безкоштовною. Трансакційні витрати на передачу прав власностічастково складаються з ринкових витрат (нпприклад, юридичного збору), частково –з витрат на збирання інформації про ресурс, а також, з витрат, які підпадаютьпід категорію неофіційних обмежень – рівень злочинності у регіоні, місцевізвичаї, етичні норми.
Враховуючи те, що в Українівсе більше здійснюється угод, пов’язаних з присвоєнням-відчуженням прав власності(наприклад, на ринку нерухомості), необхідно визначити причини, які заважаютьрозвиватися механізму специфікації і захисту прав власності та встановити йогоперспективи в умовах трансформації економіки.
Перш за все, потрібновизнати, що шлях до ефективного розв'язання даних проблем лежить у площиніефективного законодавства, яке, у свою чергу, вимагає відповідних трансакційнихвитрат на утримання судів, арбітражу, інституту судових виконавців і, головне,створення відповідних законів та кодексів.
Дійсно, необхідною умовоюфункціонування ринку у частині специфікації прав власності є єдність,системність і цілісність правового регулювання. У такому випадку можливефункціонування системи єдиного правового регулювання, що охоплює увесь діапазонвстановлення правоможностей. При цьому за всієї різноманітності інститутів у різнихкраїнах, означені системи в цілому є подібними, а останнім часом, зважуючи настворення і розширення ЄС, наближуються до відповідного стандарту. Даний стандартвідповідає таким вимогам: соціально-ринкова спрямованість економіки,загальноприйняті у цивілізованому світі моральні цінності та визнанісуспільством формальні і неформальні норми господарської поведінки. Також окремоюумовою ефективності специфікації прав власності є єдність і взаємнаузгодженість законів та підзаконних актів усіх рівнів.
Існують такі основні правовітрадиції, як: романо-германське право (для країн континентальної Європи) тазагальне право (для Великобританії, США, Канади та Австралії). Головними їх відмінностямиє ті, що у першому випадку норми приймаються на основі інтерпретації законів,що вже діють: конституцій, кодексів, законів тощо. Звідси, завданням судді єпошук та застосування тієї правової норми, яка найкраще окреслює спірнуситуацію. У другому випадку головну роль відіграють традиції та попереднірішення судів за схожими питаннями і, отже, судді надається більша свобода дій,коли він може орієнтуватися не тільки на існуючі норми, але й на етичнікритерії справедливості.
Але в будь-якому випадкуосновна вимога, що висувається до правової інфраструктури, яка регулюєвідносини власності, є відсутність «прогалин». Закони та підзаконні актиповинні забезпечувати можливість рішення будь-якого питання – специфікації праввласності у відповідності до встановлених норм. При цьому закон повинен бутиконкретним, мати норми, виконання яких забезпечується відповідними правовимизасобами, визначати інституції, що їх виконують і мають право видавативідповідні акти. У противному варіанті існує загроза опортуністичної поведінкита можливість вирішення питань специфікації прав власності не у відповідності,а іноді – у протиріччі із загальноприйнятими нормами. На жаль, нині в Україніспостерігається саме такий процес, зокрема, у сфері реєстрації прав власності наринку нерухомості, фондовому ринку та у приватизаційному процесі.
Дослідження щодокореляційного зв'язку між захистом прав власності (легітимністю) та розбудовоюїї як капіталу, що створоє реальне багатство, проводив також відомийперуанський вчений Е. де Сото. За його оцінками, після руйнації соціалістичноїсистеми підприємці з постсоціалістичних республік вимушені були обрати такі жсамі моделі нелегальних прав власності, як і в країнах третього світу,наприклад, в Гаїті або в Філіппінах. Особливо це стосується права на володіння,використання та продаж землі, яке є «розмитим» та не забезпечується захистомзакону. Інші ситуація призвела до того, що лише у 1989–1994 рр. позалегальнагосподарська діяльність у бувших радянських республіках виросла 12 до 37% відсукупного обсягу виробництва.
Шо стосується України, то напочатку трансформаційних перетворень урядові аналітики справедливо вважали, що інститутприватної власності має ключове значення і звідси дійшли висновку проприскорення процесу роздержавлення і приватизації. Але приватна власність – цене стільки приватизація, скільки ефективний розвиток підприємництва іконтрактного права, які дозволять реалізувати переваги ринкової економіки нададміністративно-командною. Тому разом із запровадженням приватної власностінеобхідно адекватно створити й інші інститути, що є похідними від неї. В першучергу, це відноситься до інститутів підприємництва, визначення чіткихформальних правил щодо створення та функціонування економічних організацій,запровадження конкурентних засад у бізнесі та захищених державою контрактнихвідносин.
В Україні у перехіднийперіод не були створені відповідні умови для становлення цивілізованогопідприємництва та стимулів, які б дозволили з'явитися значній кількостіприватних підприємців. Уряди приймали рішення не на користь підприємництва, аконцентрували зусилля на перерозподілі державної власності та відтвореннібюрократичного механізму протидії бізнесу. Трансформаційні реформи непередбачали цілеспрямованих заходів щодо формування надійних інститутівшвидкого та масового розвитку підприємництва. Насамперед, це стосуєтьсястворення необхідної правової інфраструктури європейського типу та наведення елементарногоправопорядку у підприємницькій сфері. Приватизація сама по собі не розв'язуєзазначені проблеми та не створює приватного бізнесу. Тим паче, ситуація зрозвитком вітчизняного підприємництва загострювалася й тим, що за часів соціалізмуу суспільстві укоренилися патерналістські цінності, соціалістичний колективізмта зрівнялівка, які стали підґрунтям для неформальних норм і правил, щосуперечили ринковим інститутам.
Незважаючи на провал убудівництві інституційних засад підприємництва, зміни у структурі відносинвласності призвели до зміни суспільно-інституційного ладу в Україні. Разом зтим, мета реформування відносин власності полягає не у забезпеченнірізноманітності форм власності, як такої, а у створенні умов длянайефективнішого використання підприємницького капіталу з точки зору суспільноїкористі та економічних і соціально-політичних критеріїв ефективності. Звідси,найважливішим чинником сучасних трансформаційних процесів у сфері відносин власностіє її дезінтеграція на користь подальшого розвитку підприємництва. Правовимфундаментом цих заходів повинні стати не тільки норми законів пропідприємництво і власність, але й господарське, контрактне право, спеціальніадміністративні акти, у тому числі й у сфері земельного законодавства, ринкупраці тощо.
Тільки повнота праввласності на усі фактори виробництва забезпечить максимальну ефективністьвіддачі, адже високий ступінь винятковості саме приватної власності впливає наповедінкові стимули, які виявляються в ефективності рішень. За твердженням Р. Коуза,спосіб використання права на актив залежить від того, хто ним володіє та від умовконтракту, що уклав власник. Якщо ці умови є результатом ринкових трансакцій,то вони сприятимуть найціннішому використанню прав.
Отже, однією з ключовихпричин невдалого розвитку трансформаційних процесів в Україні стало те, що удержаві не було створено необхідної законодавчої бази та умов для нормальногофункціонування і конкурентного розвитку підприємницьких структур усіх форм власностіта господарювання. Не тільки специфікація прав власності, але й інструменти їїгарантії впливають на ефективність функціонування економічних агентів вгосподарських системах. Тому здається цілком зрозумілим, що права власностіобумовлюють додаткові специфічні інструменти гарантій, які включають не тільки приватні,а здебільшого державні. Означені гарантії мають потужний вплив третій сегментінституційного аналізу – загальну логіку організації фірм та їхнюпідприємницьку функцію.
Як вже зазначалося,досконалого контракту взагалі не існує, більше того у контракті сформульованіумови для майбутнього, яке неможливо повністю передбачити, тому взаємовідносинипоміж фірмами повинні ґрунтуватися на чесній поведінці і довірі. Згіднопоширеної в науці думки, чим більший ступінь довіри – тим нижчі трансакційнівитрати і цей показник можна виміряти, наприклад, часткою передплати. За Я.Корнаї він складає в Україні майже 40%, тоді як в Угорщині, Чехії та Польщі – приблизно10%. В цілому, з урахуванням деяких обставин частоти та інтенсивності угодвіддзеркалюють ступінь довіри конкретному ринку та державі, яка, у свою чергу,повинна забезпечувати виконання приватних контрактів.
Суттєвим гальмом розвитку економікиУкраїни є сучасний рівень корпоративного управління. Якщо у розвинутих країнахінституційна поведінка менеджерів акціонерних товариств спрямована на те, щобмаксимальніше показати результати діяльності, які дозволяють збільшити рівенькапіталізації підприємства, то у вітчизняних умовах управлінці та власникикрупних пакетів акцій намагаються «сховати» фінансові потоки і занизитипоказники, а прибуток поділити, не враховуючи інших працівників та мінорітарнихакціонерів.
За свідченням експертів,основними причинами корпоративних конфліктів є:
Ø «непрозора» участь акціонерів у прийнятті рішень про відчуженнявласності компанії;
Ø порушення, що пов'язані з розкриттям інформації про емітентів;
Ø не відрегульованепредставництво в спостережних рядах акціонерних товариств;
Ø відсутність можливостейвпливати на формування порядку денного на загальних зборах;
Ø не відрегульованість процесуперереєстрації прав власності на іменні цінні папери;
Ø проблемні питання щодоотримання частини прибутку акціонерних товариств у формі дивідендів;
Ø приховування інформації провласників крупних (контрольних) пакетів акцій.
Серед найпомітнішихвітчизняних компаній, де резонансно відбувалися корпоративні конфліктивирізняють такі: СП «Полтавська нафтогазова компанія», ВАТ «Запорізькийалюмінієвий комбінат», ВАТ «Полтава» – «Одеса» – «Луганськ» – обленерго», ВАТ«Миколаївський глиноземний завод», НВК «Галичина», ВАТ «Укррічфлот», ВАТ«Меткомбінат «Азовсталь»», АТ «Центренерго» та «Київенерго», АТ «Смілянський пивоварнийзавод», ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод», ВАТ «Оболонь», ВАТ«Запоріжжя кокс».
Незалежно від інституційнихособливостей будь-якої ринкової економіки, в основу корпоративних відносиннеобхідно закласти такі загальноприйняті у світовій практиці норми, як:
1) захист прав та законнихінтересів акціонерів за умови рівноправності акціонерів та рівноправноговідношення до них;
2) вираховування законнихінтересів зацікавлених осіб, заохочення активного співробітництва міжгромадянами та зацікавленими особами щодо створення робочих місць та покращенняфінансового стану підприємства;
3) розкриття інформації тапрозорість вирішення усіх суттєвих питань, що стосується підприємства, які,зокрема, включають дані про фінансовий стан, результати господарськоїдіяльності, власність та технологію управління;
4) розмежування повноваженьорганів управління, функцій га обов'язків між загальними зборами, спостережноюрадою та виконавчим органом;
5) дієвість та незалежністьспостережної ради щодо забезпечення стратегічного управління підприємства,ефективності контролю за діяльністю виконавчого органа, а такожвідповідальності спостережної ради перед акціонерним товариством.
Наведений перелікпідтверджує коузівський висновок щодо відносин між ініціативою, підприємництвомта управлінням: ініціатива означає передбачення і реалізується через механізмцін шляхом укладання нових контрактів. Управління реагує на зміни цін,перекомплектовуючи фактори виробництва, які контролює. те, що підприємецьпоєднує ці дві функції є очевидним результатом з огляду на ринкові витрати.
Висновки
Економічний розвитокпотрібно розуміти, як створення інституційних умов (формальних і неформальних)для активізації ринкового потенціалу. Це передбачає перш за все ліквідаціюперепон, які заважають інтеграції легального і тіньового сектора у площиніофіційної економіки, створення умов для гармонійного поєднання формальних інеформальних норм в єдиній правовій та економічній системах, що в кінцевомурахунку виключить дискримінацію підприємництва. Для цього необхідно виконатитакі інституційні вимоги:
- оптимізувати функціонуванняправових інститутів;
- здійснити передачузаконодавчої та адміністративної відповідальності від центральних органів владидо регіональних та місцевого самоврядування;
- запровадити єдину державнуполітику у сфері підприємництва та завершити регуляторну реформу;
- змінити процедуру прийняттязаконодавчих актів шляхом попередньої публікації у ЗМІ та економічного аналізуу порівнянні «витрати-прибуток».
Зазначені вимоги дозволяютьздійснити прогресивні зміни інституційного середовища, запровадити формальніобмеження на нормотворчість та підвищити транспарентність процедури прийняттярегуляторних рішень. В будь-якому випадку інституційне середовище повинно нетільки сприяти економічному розвитку, а й бути найефективнішим засобомдосягнення задекларованих державою соціально-економічних цілей.